Реферат: СІ. Чорнооченко цивільний процес

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СІ. Чорнооченко

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Видання 2-ге, перероблене та доповнене

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів




КИЇВ-2005


вищих навчальних закладів

УДК 347.13(075.8) ББК67.404я73 4-75

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист№14/18.2-1250 від 14.07.03)

Рецензенти:

В.П. Пешков - доктор юридичних наук, професор, ректор Кіровоградського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ;

Н.М. Пархоменко - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, вчений секретар Інституту держави і права ім.. В.М.Корецького ПАН України;

О.В. Карпенко - кандидат юридичних наук, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету культури та мистецтв.

Чорнооченко СІ.

4-75 Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 472 с

ISBN 966-364-101-0

У навчальному посібнику аналізуються норми цивільного процесуального права України та практика їх застосування судами.

На основі положень нового (2004 р.) та чинного Цивільного процесуаль­ного кодексу України, законодавства про судоустрій у відповідності до програми для вищих юридичних навчальних закладів послідовно розкриваються питання пов'язані з особливостями цивільних процесуальних правовідносин та їх суб'єктів , підвідомчості та підсудності цивільних справ, їх порушення та підготовки, судового розгляду і винесення рішення по суті, апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, ухвал суду, звернення судових рішень до виконання, цивільного судочинства з іноземним елементом.

Матеріал посібника викладено у порівнянні нового і чинного цивільного процесуального законодавства, що сприяє кращому засвоєнню даного курсу

Розраховано на студентів, курсантів, слухачів, викладачів вищих юридичних закладів освіти та факультетів, а також працівників право­охоронних органів, юридичних служб органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств і установ.

ISBN 966-364-101-0

© СІ. Чорнооченко, 2005

О Центр навчальної літератури, 2005

ПЕРЕДМОВА

Розбудова України як демократичної, правової, соціальної держави передбачає формування ефективного, дійового механізму захисту прав та свобод громадян. З прийняттям Конституції України 1996 p., Закону України „Про судоустрій" у цьому процесі зростає значення правосуддя як найбільш ефективного способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів.

З року в рік зростає довіра населення до судів. Саме до суду громадяни звертаються за захистом своїх прав, усвідомлюючи можливість відновлення цим шляхом справедливості. Значна кількість таких справ розглядається в процесі цивільного судочинства. Лише в 2003 р. щодо захисту прав, свобод та законних інтересів громадян у порядку цивільного судочин­ства в суди загальної юрисдикції надійшдо близько 1 млн. 590 тис. цивільних справ, що майже на 20% більше, ніж у 2001 р. Це свідчить про зростання у суспільстві довіри до судів.

Зростання масштабів цивільного судочинства, з одного боку, розширює масштаби юридичної діяльності, а з іншого -в умовах динамічного розвитку законодавства та судової практики вимагає поліпшення якості підготовки майбутніх фахівців-юристів.

Актуальність проблеми цивільного судочинства зростає у звязку з прийняттям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального кодексу України (далі - новий ЦПК України). Він став результатом тривалого законотворчого процесу йувібрав у себе новітні досягнення вітчизняної та зарубіжної цивільно-процесуальної юридичної наукової думки та судової практики.

Кодекс провинен набути чинності 1 січня 2005 p., але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України. Однак прийняття Адміністративно-процесуального кодексу Верховною Радою в силу різних обставин затримується. До цього часу не сформована і система

0-11943

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


адміністративних судів, які повинні здійснювати адміні­стративне судочинство. Реалізація окремих положень нового цивільного процесуального законодавства, як засвідчує аналіз прикінцевих та перехідних положень нового ЦПК України вимагає належного знання чинного цивільного процесу­ального законодавства.

Все це вимагає вивчення на сучасному етапі у порівнянні та діалектичній єдності положень чинного та нового цивіль­ного процесуального законодавства, на що і спрямований запропонований нами посібник.

„Цивільний процес України" - одна із профілюючих дисциплін, предметом вивчення якої є норми права, що регулюють діяльність суду та інших суб'єктів процесуальної діяльності з метою захисту суб'єктивних прав і охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У навчальному посібнику з курсу „Цивільний процес України" переважно у порівнянні чинного та нового цивільно-процесуальних кодексів України проаналізовано норми цивільного процесуального права України, яке встановлює порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, спря­мований на реалізацію конституційних положень по захисту прав і свобод людини та громадянина, прав та інтересів підприємств, установ, організацій, держави та суспільства.

Метою вивчення даного курсу є засвоєння студентами, слухачами, курсантами значення норм та інститутів ци­вільного процесуального права, які регулюють встановлений законом порядок здійснення правосуддя в цивільних справах (цивільне судочинство, цивільний процес) по спорах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, інших право­відносин, а також провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин та окремого провадження, спрямованих па виконання важливих завдань по захисту прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією України, іншим законодавством України, прав і інтересів організацій, держави й суспільства.

Структура і зміст посібника визначаються програмою навчальної дисципліни „Цивільний процес України", який вивчається студентами вищих юридичних навчальних закладів. У посібнику враховано сучасний стан регулювання цивільного судочинства станом на 1 січня 2005 p., досягнення науки цивільного процесуального права.

Посібник розроблено на основі положень Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. (далі - ЦПК), Цивільного процесуального кодексу України 2004 p., Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Закону України „Про судо-устрій" та іншого чинного законодавства.

Аналіз норм цивільного судочинства провадиться з викорис­танням рішень Конституційного Суду України, керівних постанов Пленуму Верховного Суду України, узагальнень судової практики і через призму авторського бачення супрово­джується висвітленням конкретних прикладів судової практики.

При написанні посібника враховувались новітні до­сягнення вітчизняної та зарубіжної цивільно-процесуальної науки, розробки відомих українських процесуалістів -В.В.Комарова, В.І.Тертишникова, С.Я.Фурси, Ю.С.Червоного, П.І.Шевчука, М.Й.Штефана та інших.

У навчальному посібнику отримали розвиток авторські положення щодо визначення і розгляду принципів цивільного процесуального права, особливостей цивільно-процесуальних норм, розгляду особливостей цивільного судочинства України, в тому числі і з участю іноземного елемента тощо.

У посібнику аналізується практика розгляду судами окремих категорій справ, висвітлюються дискусійні проблеми, даються посилання на джерела опублікування нормативно-правових актів, наведений розгорнутий список рекомен­дованих джерел та літератури. В опануванні курсу допоможуть і контрольні запитання після кожного розділу. Тому посібник буде корисним не лише студентам, курсантам, слухачам, а й практичним працівникам правоохоронних органів, усім практикуючим юристам.

Цивільний процес

Розділ 1.

^ ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

1.1. Поняття цивільного процесу

Важливим елементом розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні є створення дійового механізму захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. У разі порушення прав громадян або організацій з боку інших осіб і при відсутності добровільного поновлення порушеного права виникає об'єктивна необхідність застосування відповідних способів захисту права стосовно зобов'язаної сторони.

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом. Спосіб захисту права - категорія матеріального права. У новому Цивільному кодексі України встановлені такі способи захисту цивільних прав, як визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; при­мусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб ( ч. 2 ст. 16 ЦК). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 нового ЦПК).

Від поняття „спосіб захисту права" відрізняється поняття „форма захисту права". Форма захисту права - категорія процесуального характеру. Під формою захисту права слід розуміти визначену законом діяльність компетентних органів по захисту права, яка полягає у встановленні фактичних обставин цивільної справи, застосуванні норм права, ви­значенні способу захисту права і винесенні рішення. Засто­сування перерахованих у законі способів захисту права, тобто визначених примусових заходів до порушника права, може здійснюватися не однією, а кількома формами захисту права.

Різноманіття форм захисту права спричиняється впливом ряду факторів - специфікою прав, які підлягають захисту чи охороні; складністю чи, навпаки, простотою пізнання право­відносин і прав, які належить захищати, рівнем розвитку демократичних процесів у суспільстві, правовими традиціями.

Чинне законодавство України передбачає судову, гро­мадську, адміністративну, нотаріальну форми захисту та самозахист цивільних прав і законних інтересів громадян і організацій.

^ Громадська форма захисту права передбачає розв'язання спору між суб'єктами уповноваженими громадськими орга­нізаціями (профспілками, комісіями по трудових спорах тощо). Різновидом громадської форми захисту є третейські суди, які не наділені судовою владою, оскільки не здійснюють правосуддя, а створюються для розгляду і вирішення кон­кретної справи в цивільних і господарських правовідносинах.

^ Адміністративна форма захисту права полягає в тому, що у випадках, передбачених законом, Президент України, органи виконавчої влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування мають право прийняти рішення про захист та відновлення цивільних прав у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом (ст. 17 ЦК).

^ Нотаріальна форма захисту права передбачає діяльність нотаріусів та інших уповноважених державою осіб відповід-

7

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


но до визначеної законом процедури по захисту і охороні прав та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, яка здійсню­ється за вимогою правомочних осіб і під державним контролем (нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі - ст. 18 ЦК).

Згідно з новим цивільним законодавством однією із форм захисту цивільних прав є самозахист. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Формами самозахисту є необхідна оборона; завдання шкоди у стані крайньої необхідності за умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала; притримання майна кредитором до виконання зобов'язання.

^ Судова форма захисту права є найбільш ефективною. Це пов'язано з тим, що судовий захист здійснюють спеціальні органи - суди. Вони вирішують заявлені вимоги, і їх діяльність детально регламентована нормами матеріального і проце­суального права. Вона забезпечує надійні гарантії законності, встановлення реально існуючих прав і обов'язків осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи.

Діяльність судів є демократичною формою захисту права, орієнтованою насамперед на захист прав і законних інтересів громадян, а також у визначених межах - і організацій. Право на судовий захист - конституційне право. Кожному гаран­тується право на захист його прав і свобод судом (ст.55 Конституції України).

Судова влада в Україні здійснюється у формі цивільного, господарського та кримінального судочинства. Розгляд цивільних прав здійснюється судами в процесі цивільного судочинства (цивільного процесу).

^ Цивільний процес - це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, яка здійснюється в установ­леному законом порядку в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.

Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних справах у відповідності з нормами цивільно-процесуального права.

Згідно зі СТ.15 нового ЦП К України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист пору­шених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають ці справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Таким чином, згідно з новим цивільно-процесуальним законодавством із сфери цивільного судочинства виключено провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин. З прийнят­тям Адміністративно-процесуального кодексу дана категорія спорів буде розглядатися спеціалізованими судами в адміні­стративному процесі.

У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судового розгляду та розгляду судом, перегляду рішень і ухвал суду, перегляду справ за нововиявленими та винятковими обставинами і виконання рішень з цих справ виникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників процесу на всіх названих стадіях здійснюється в установ­леному законом порядку і у визначеній формі.

Чорнооченко C.I.

^ Цивільний процес


1.2. Цивільна процесуальна форма

Цивільна процесуальна форма - це встановлений ци­вільним процесуальним правом порядок розгляду і вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Визначальною рисою цивільної процесуальної форми як моделі будь-якої цивільної справи є система вимог, закріплених нормами цивільного процесуального права. Це послідовний порядок розгляду і вирішення цивільної справи, діяльності всіх без виключення осіб, які беруть участь у процесі, який включає визначену систему гарантій і спрямований на досягнення кінцевої мети - відновлення права чи захисту охоронюваного законом інтересу. Цивільно-процесуальна форма викладена в ЦПК, у зв'язку з цим вона повинна сприйматися як система правових вимог, які пред'являються до кожного здійснюваного в цивільному судочинстві процесуального акта.

Як вказує В.І. Тертишніков, цивільна процесуальна форма характеризується наявністю трьох ознак: провадження, стадій і процесуального режиму. Ці три ознаки свідчать, у свою чергу, про наявність цивільної процесуальної форми в тій чи іншій діяльності.

Провадження - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою (розгляд і вирі­шення цивільної справи).

Стадія - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних найближчою процесуальною метою. Наприклад, відповідно до СТ.143 ЦПК метою підготовки цивільних справ до судового розгляду є забезпечення своєчасного і правиль­ного розгляду і вирішення справи.

Процесуальний режим - це ступінь урегульованості, напруженості судової процедури. Залежно від процесуаль­ного режиму і розрізняють цивільну процесуальну, гос­подарсько-процесуальну, громадсько-процесуальну та інші процесуальні форми. Не може бути загальної процесуальної форми для всіх юрисдикційних органів.

10

Цивільна процесуальна форма має два різновиди: усний та письмовий. Усна процесуальна форма визначає порядок усного викладення в суді відповідних вимог, які згодом відображаються у протоколі судового засідання. Письмова процесуальна форма встановлює склад процесуальних документів, які подаються до суду учасниками процесу, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи залишаються без руху чи повертаються заявнику.

Цивільна процесуальна форма структурно складається з приватних процесуальних форм (сукупності форм окремих процесуальних правовідносин), що у системі складають цивільні процесуальні форми окремих стадій, а останні, у свою чергу, входять до системних утворень - цивільних проце­суальних форм окремих видів провадження.

Для того, щоб у суді виникла цивільна справа, зацікавлена особа звертається до суду із заявою (позовом, скаргою, заявою у справах окремого провадження), у якій викладає свої вимоги й обґрунтовує їх. Суддя перевіряє, чи відноситься до ведення суду розгляд і вирішення спірних правовідносин.

Якщо на зазначені в заяві вимоги поширюється судова форма захисту, суддя виносить ухвалу про прийняття позовної заяви до свого провадження, і з цього моменту виникають цивільна справа і судочинство по цій справі.

Суд, зацікавлені особи, інші учасники (свідки, експерти, перекладачі, представники) у процесі розгляду і вирішення справи здійснюють ряд дій (беруть участь у засіданні суду, дають пояснення, показання, заявляють клопотання і т.д.). Всі дії суду, осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, пов'язані з розглядом справи, ухваленням рішення, його оскарженням, виконанням, можуть відбуватися тільки в рамках норм чинного процесуального закону, і тому є процесуальними діями, сукупність яких утворює цивільний процес (цивільне судочинство).

11

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Цивільний процес охоплює процесуальні дії суду, сторін, інших учасників процесу, їх процесуальні права й обов'язки. Суду, всім іншим учасникам для досягнення цілей участі в процесі законом надаються визначені процесуальні права з покладанням на них відповідних процесуальних обов'язків. Процесуальні права й обов'язки реалізуються в ході процесу. Наприклад, право на звернення до суду реалізується шляхом подачі позовної заяви, право на захист проти позову - шляхом подачі заперечень на нього чи пред'явлення зустрічного позову. Праву позивача і відповідача брати участь у судовому засіданні відповідає обов'язок суду належним чином спо­вістити сторони про час і місце засідання. Учасники процесу вступають із судом як владним органом у суспільні відносини, які регулюються нормами цивільного процесуального права і тому є цивільними процесуальними відносинами.

Таким чином, цивільний процес є єдністю процесуальних дій, процесуальних прав і обов'язків суду, інших учасників процесу. Головний, але не єдиний суб'єкт цивільно-проце­суальної діяльності - суд (першої інстанції, апеляційний тощо). Процес включає діяльність інших осіб, зацікавлених у результаті справи: позивачів, відповідачів; третіх осіб; заявників по справах окремого провадження. Зацікавленим у результаті справи громадянам і організаціям, їх представникам процесуальний закон забезпечує можливість активної участі на всіх стадіях процесу. Суд як головний його учасник повинен не лише дотримуватися всіх процесуальних норм права, а й домагатися виконання їх всіма учасниками цивільного процесу.

Своєрідність відносин, що виникають у процесі судової діяльності, полягає в тому, що вони можуть здійснюватися тільки в порядку і формах, встановлених нормами цивільного процесуального права, а всі учасники процесу наділяються законом визначеними процесуальними правами й обов'язками.

У процесі зазначеної діяльності відбуваються лише ті дії, які заздалегідь передбачені процесуальними нормами, і тому цивільні процесуальні відносини завжди виступають у формі процесуальних правовідносин, а сам цивільний процес

12

(цивільне судочинство) являє собою нерозривний зв'язок (систему) дій і правовідносин.

Таким чином, діяльність суду, а також осіб, які беруть участь у процесі, протікає в особливій формі, яка називається процесуальною.

Характерні риси цивільної процесуальної форми по­лягають у наступному:

а) порядок розгляду і вирішення судових справ заздалегідь
визначений нормами процесуального права;

б) зацікавлені в результаті справи особи користуються
правом брати участь у судовому засіданні при розгляді справи
і відстоювати свої права та інтереси;

в) судове рішення в справі повинне базуватися на фактах,
встановлених у судовому засіданні за допомогою доказів, і
відповідати закону.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає в тому, що вона:

забезпечує зацікавленим у результатах справи особам
визначені правові гарантії правильності вирішення спору,
рівність процесуальних прав і процесуальних обов'язків;

зобов'язує розглядати і вирішувати спори щодо суб'єк­
тивного права і при цьому суворо дотримуватися норм
матеріального і процесуального права, виносити в судовому
засіданні законні та обґрунтовані рішення з дотриманням
встановлених законом чи іншими нормативними актами
процесуальних гарантій для осіб, які беруть участь у справі.

^ 1.3. Поняття, предмет і метод цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право є галуззю права, яка включає в себе сукупність розташованих у визначеній системі про­цесуальних норм, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя у цивільних справах судами загальної юрисдикції.

13


Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Для кожного з учасників процесу в цивільній справі нормами цивільного процесуального права встановлені процесуальні права й обов'язки. Так суд має право розглядати і вирішувати справи, які віднесені до його підвідомчості. Він несе обов'язок перед державою і суспільством за якість здій­снення правосуддя. Суд наділений владними повноважен­нями стосовно інших учасників процесу. У той же час він зобов'язаний суворо дотримуватися процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, та прав інших учасників процесу.

Громадяни та організації мають право брати участь у процесі, заявляти клопотання, доводити підстави своїх вимог, оскаржувати винесене судом рішення, брати участь у його виконанні. Поряд з комплексом процесуальних прав вони несуть і процесуальні обов'язки: сумлінно користуватися своїми процесуальними правами, сплачувати судові витрати, з'являтися за викликами суду, надавати докази.

Кожна процесуальна дія того чи іншого учасника процесу виступає як результат здійснення ним процесуальних прав і реалізації обов'язків, передбачених законом.

Норми цивільного процесуального права визначають весь хід судового процесу, встановлюють для кожного суб'єкта цивільних процесуальних відносин міру належної і можливої поведінки.

Об'єктом правового регулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільні відносини в сфері судочинства у цивільних справах.

Варто відрізняти предмет цивільного процесу і предмет цивільного процесуального права. Предметом цивільного процесу як діяльності суду по здійсненню правосуддя, що протікає у визначеній процесуальній формі, є конкретні цивільні справи. Предметом цивільного процесуального права як галузі права є сам цивільний процес, тобто діяльність суду та інших учасників, а також деякою мірою і діяльність органів виконання судових рішень.

^ 14

Цивільне процесуальне право має свій метод. Метод - це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів.

Метод правового регулювання, характерний для цивільно-процесуального права, обумовлений двома обставинами. З одного боку, виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід від однієї стадії до іншої залежать від волевиявлення зацікавлених осіб. З іншого боку, обов'язковим і вирішальним суб'єктом цивільних процесуальних відносин є суд, який від імені держави приймає владне рішення, що підлягає при­мусовому виконанню в необхідних випадках.

Така специфіка відображає способи впливу цивільно-процесуального права на суспільні відносини. Виходячи з цього, метод цивільно-процесуального права можна ви­значити як імперативно-диспозитивний, в якому владні відносини поєднуються зі свободою, рівноправністю та можливістю вибору зацікавлених осіб.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють чітко визначені правила поведінки, категоричні приписи - зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання -це обов'язок конкретної активної поведінки (наприклад, обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну своєї адреси та про причини неявки в судове засідання; обов'язок суду допустити негайне виконання рішень - ст.ст. 95, 217 ЦПК тощо); заборона - це заборона виконання певних дій або бездіяльності (наприклад, недопустимість суперечок про підсудність - ст. 135 ЦПК; ); примус - це вплив, спрямо­ваний на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (наприклад, відпові­дальність за невиконання вимоги суду подати письмові та речові докази; відповідальність свідка - ст.ст. 48,53 та 44 ЦПК).

Формами вираження імперативності є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, періо-

^ 15

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


дичність, частки) та якісних (опис передбачених дій та порядок їх виконання) умов застосування і способу реалізації правової норми.

Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЩІК (ст.ст. 99, 103), або утримування за власним розсудом від неї.

Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує головну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд розглядає і вирішує цивільну справу та окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість - вони водночас є його обов'яз­ками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозво­лена поведінка суду, наприклад прийняття зустрічного позову, пред'явленого після закінчення триденного строку, залежить від судді, а якщо його заявлено під час розгляду справи по суті - від суду (ст.140 ЦПК); суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову (ст.149 ЦПК) тощо.

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено проце­суально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних проце­суальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інпіих осіб, які не беруть участі у справі, визначається не дозволом

16

певної поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином, наприклад, свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини (ч. 2 ст. 41 ЦПК); особа, яку призначено експертом, повинна з'явитися на виклик суду і дати правдивий висновок щодо поставлених їй питань (ст. 58 ЦПК).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів - процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків.

Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспози­тивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як зобов'язання, заборона, примус і дозвіл.

^ 1.4. Джерела цивільного процесуального права

Джерела цивільного процесуального права - це правові акти, які містять норми даної галузі права.

Коло джерел цивільного процесуального права, тобто нормативних актів, що містять процесуальні норми, досить широке.

У пізнавальних цілях джерела цивільного процесуального права поєднують у визначені групи за юридичною силою нормативного акта, у якому містяться норми процесуального права. Цивільне процесуальне право - право кодифіковане.

Фундаментальним джерелом цивільно-процесуального права є Конституція України. У Конституції містяться норми найбільш загального характеру, що закріплюють організацію судової системи, організаційні та деякі функціональні прин-

^ ft- \ П Ь 17

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


циии правосуддя (розділ VIII - Правосуддя), а також право на судовий захист (ст.55). Конституція України має найвищу юридичну силу і є актом прямої дії - це означає, що всі конституційні норми мають верховенство над законами та під-законними актами, в силу чого при розгляді і вирішенні справ суди повинні керуватися нормами Конституції.

Детальна регламентація процесу відправлення правосуддя в цивільних справах міститься в Цивільному процесуальному кодексі України, який діє з 1963 р. Він складається з 50 глав, об'єднаних в шести розділах. 18 березня 2004 р. Верховною Радою України прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України, який повинен був набрати чинності з 1 січня 2005 p., але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України.

Новий цивільно-процесуальний кодекс України склада­ється з одинадцяти розділів:

I. Загальні положення.

II. Наказне провадження.
ПІ. Позовне провадження.

IV. Окреме провадження.

V. Перегляд судових рішень.

VI. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових
рішень у цивільних справах та рішень інших органів (поса­
дових осіб).

VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

VIII. Про визнання та виконання рішень іноземних судів в
Україні.

IX. Відновлення втраченого судового провадження.

X. Провадження у справах за участю іноземних осіб.

XI. Прикінцеві та перехідні положення.

Цивільний процесуальний кодекс є стрижневим законо­давчим актом серед джерел цивільного процесуального права і виступає об'єктом вивчення з усіх тем навчального курсу. У ньому, зокрема, детально регламентуються принципи цивіль­ного процесу, визначаються правила цивільної юрисдикції і

18

підсудності, склад учасників у цивільних справах, доказування, порядок судового розгляду, ухвалення рішення тощо.

Згідно зі ст. 2 нового ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та ЦПК. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені ЦПК, застосовуються правила між­народного договору.

До джерел цивільно-процесуального права відноситься Закон України „Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р. Своїм рішенням Конституційний Суд може визнати неконституційним будь-який закон, правовий акт Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У висновках Консти­туційного Суду містяться офіційні тлумачення Конституції та законів України, у тому числі і зі сфери цивільного процесу. Рішення і висновки Конституційного Суду є обов'язковими для виконання для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян та їх об'єднань.

Закон України „Про судоустрій" від 7 лютого 2002 р. закріпив принципи та організацію нової судової системи України, яка зараз активно формується.

Джерелами цивільно-процесуального права є закони України, які регулюють різні матеріальні правовідносини. Цивільний кодекс України визначає форми та способи захисту цивільних прав, містить правила розподілу обов'язків доказування, допустимості доказів, вміщує матеріальні норми цивільного права, захищати які повинен цивільний процес.

Сімейним кодексом України визначені склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьків­ських прав, обов'язкова участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин; Кодексом законів про працю - підвідомчість суду трудових справ.

19

Чорнооченко C.I.

Важливими джерелами цивільного процесуального права виступають Закони України „Про прокуратуру", „Про адвокатуру", „Про нотаріат" та ін.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також Укази Президента та декрети і постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти окремих міністерств і відомств, прийняті в рамках їх компетенції, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції.

Важливе значення для однакового розуміння і пра­вильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

^ 1.5. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права та їх дія

Норми цивільного процесуального права - це встановле­ні державою Україна загальнообов'язкові правила, що ре­гулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах та визначаються системою процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та системою їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права класифікуються: за змістом; за сферою застосування; за методом впливу на поведінку правомочних осіб.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні вста­новлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, органу судового вико-

20

Цивільний процес

нання, учасників проце