Реферат: Важливим для модернізації освітнього простору України є розвиток неперервної професійної освіти (continuous vocational education)

Сучасні технології навчання і виховання у вищій школі

М.І. Артиш, здобувач

Національний університет біоресурсів і природокористування України

НЕПЕРЕРВНА АГРАРНА ОСВІТА КАНАДИ

І ТЕНДЕНЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ

Важливим для модернізації освітнього простору України є розвиток неперервної професійної освіти (continuous vocational education). Йдеться про наступність процесів у системах початкової, середньої, вищої, післядипломної і додаткової професійної освіти. Безперервна професійна освіта розглядається як формальна частина структури так званого «навчання впродовж життя» (life long learning - LLL).

Деякі теоретико-методологічні проблеми системи післядипломної освіти досліджувались у працях: С.В. Крисюка, В.І. Маслова, А.С.Нікуліної,
В.В. Олійника, Н.Г.Протасової, М.І. Романенка.

Особливу увагу приділяють сьогодні розвитку післядипломної освіти та науки в Канаді. На думку канадських політиків, науковців визначальним фактором розвитку країни – є наукоємкий продукт сучасної інноваційної діяльності суспільства, високо кваліфікована робоча сила, здатна до самоосвіти, безперервному навчанню, безперервному виробленню знань [3].

В більшості навчальних закладів Канади прийнята дворівнева система підготовки студентів. З першого по четвертий роки – Undergraduate programmer і Graduate programmer. Undergraduate programmer відповідає аналогу бакалаврату в НУБіП України. Слід зазначити, що в рамках цієї програми також існує два рівні підготовки – трирічний і чотирирічний цикл. В очах канадців трирічний цикл навчання вважається не зовсім повноцінним. Значно престижніше продовжити навчання на четвертому курсі в рамках «honors programme», яка звучить на українській мові як «почесна» та «заслужена». Проте, право на продовження навчання заслуговують лише кращі студенти, котрі набрали визначений мінімум балів і більше.

Щоб отримати диплом бакалавра, необхідно набрати (в середньому) 120 кредитів. У частини студентів це займає 4 роки, а в деяких 6 – 7 років. Крім цього, необхідною умовою є проходження практики в науково-дослідних лабораторіях чи підприємствах та на їх основі написання дипломної роботи (honours) (для студентів аграрних наук встановлений об’єм роботи приблизно 50-60 сторінок).

Отримання диплому бакалавра є лише першим щаблем у програмі навчання у вищій школі Канади. Вважається, що найбільш успішно зв'язок між викладанням і дослідженням може здійснюватися через програми післядипломної підготовки.

У Канаді післядипломна освіта складається з магістерських, докторських програм та програм підготовки на професійну ліцензію чи сертифікат.

Магістратура покликана готовити спеціалістів високої кваліфікації для науково-дослідної і педагогічної діяльності та розрахована на групу студентів, які володіють не лише знаннями, але і чітко вираженими здібностями до наукової роботи та викладанню, цілеспрямованістю. Якщо на бакалаврат здійснюється відносно масовий прийом, то в магістратуру – вибірковий.

Зазначимо, що в Канаді існують фінансові механізми стимулювання прагнення молоді до підвищення свого освітнього рівня. Кожен наступний крок освітніми сходами винагороджується через оплату праці і громадську затребуваність високоосвічених працівників [1, c.85]. Заробітна плата зростає в середньому на 8 000 канадських доларів, якщо у робітника є магістерський ступінь, і ще на 20 000, якщо є ступінь доктора [2, с.112].

Ефективним способом підвищення конкурентоспроможності на канадському ринку праці є післядипломне навчання. У Канаді всі вчаться і бажання вчитися вважається найважливішою рисою людини. «Learning for Life» ― це гасло постійно впроваджується засобами масової інформації у свідомість канадців. Фірми і компанії постійно відправляють своїх працівників на різні курси, оплачуючи їх навчання. люди, котрі отримують допомогу через безробіття, можуть навчатися за державний рахунок. Причина цього у постійному оновленні технології виробництва, заміні старого обладнання новим, а нового – новішим. У Канаді існує тенденція, що зарплату, а тим більше премію потрібно не отримувати, а необхідно заробляти своїми знаннями та кваліфікацією. В таких умовах курси підвищення кваліфікації у системі післядипломної освіти по праву можна назвати курсами кар’єрного росту.

З цією метою організовано співробітництва університетів з промисловими монополіями, котрі покликані використовувати науково-технічний потенціал університетів, тобто, створено університетсько-промислові центри. Для викладання на курсах запрошують переважно фахівців з виробництва та викладачів навчальних закладів. Додамо, що багато викладачів працює в якості консультантів агрофірм, промислових фірм. У процесі роботи вони відбирають питання , котрі пізніше вирішують під час навчання слухачів шкіл і курсів [4].

Можна виділити шість галузей діяльності навчальних науково-промислових комплексів у галузі підготовки і підвищення кваліфікації менеджерів, котрі доповнюють один одного:

Позафірмові семінари:

- систематичне визначення потреби підприємств у проведенні семінарів;

- виявлення у процесі підготовки семінару індивідуальних потреб його учасників та специфічних особливостей їх діяльності;

-налагодження прямих контактів університетів з керівниками майбутніх учасників семінару.

2. Внутрішньофірмові семінари:

- складення програм для внутрішньофірмових семінарів, які розраховані виключно для задоволення потреб підприємства у підвищенні кваліфікації менеджерів;

- проведення внутрішньофірмових семінарів за власними програмами фірм.

3. Забезпечення навчального процесу:

- надання підприємствам за їх запитами викладачів для проведення внутрішньофірмових семінарів;

- постійне інформування підприємства про діяльність університетів у галузі підвищення кваліфікації керівників;

- регулярне інформування підприємств про нові досягнення у галузі управління;

- відповіді на запити підприємств, щодо вирішення управлінської проблеми та надання практичних прикладів їх вирішення.

4. Консультації:

- постійне проведення спільного обговорення проблем підвищення кваліфікації менеджерів;

- систематичне проведення університетами аналізу недоліків внутрішньофірмового навчання менеджерів;

- спільне обговорення проблем, котрі виникають на підприємстві;

- використання підприємствами університетів у якості консультативних фірм;

5. Розвиток персоналу фірм:

- навчання працівників підприємств під керівництвом викладачів університету;

- організація університетами роботи внутрішньофірмових служб для оцінювання персоналу.

6. Організаційний розвиток:

- проведення університетами додаткових семінарів з метою визначення міри практичного застосування знань отриманих у процесі навчання, прищеплення менеджерам навичок використання знань та нових технологій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вульфсон Б.Л. Высшее образование на Западе на пороге ХХІ века: успех и нерешенные проблемы // Педагогика. 1999. – №2. – С.84-95.

2. Кубышкин А.И. Канадский университет в структуре современного демократического общества // США-Канада – 2003. – № 1. – с.100-113.

3. Achieving Excellence. Investing in People, Knowledge and Opportunity. Canada’s Innovation Strategy. Executive Summary. Ottawa, 2001

4. Livingstone D.W., Mirchandani K., Sawchuk P.H. The future of Lifelong Learning and Work. Critical perspectives / Sense publishers, 2008. – [Електронний ресурс].– Режим доступу http://webspace.oise.utoronto.ca/-living13/fiiw/index.html