Реферат: Чи можливий світ без війни?

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ


ЧИ МОЖЛИВИЙ СВІТ БЕЗ ВІЙНИ?


Виконала: студентка

3 курсу МВ, 1 групи

Балюк Наталія

Викладач:

Капітоненко М.Г.


Київ-2007

Мені здається, що ще з раннього дитинства я знала відповідь на це запитання. Я завжди була прихильником вічного миру на Землі. Для мене мир був єдиним засобом і метою існування світу. Мені ще не було 5 роки, коли я потрапила до дитячого музичного театру Peace Stars, де брала участь у виставі Ліхтарики Миру (Peace Lanterns). Вже тоді ідея миру була навколо мене і у моєму серці. Ми їздили по країні і за кордон з виставою про мир та світову дружбу. Ми створювали своїми руками маленькі паперові ліхтарики зі запаленими свічками всередині, і ввечері пускали їх по Дніпру. Ми вірили, що кожна людина, яка побачить ці ліхтарики зупиниться, прочитає наші гасла про мир та задумається про своє життя, навколишнє середовище, і стане добрішою та миролюбнішою. Так і весь світ по ланцюжку стане кращим. Тільки у всезагальній любові та мирі люди будуть щасливими.

Все здавалося таким простим! Але тоді я не уявляла що таке війна. Пізніше з тим же театром я відвідала Японію. Ми поїхали до Хіросіми, побували у музеї жертв бомбардування Хіросіми. Зали музею були заповнені фото, листами, картинами та атрибутами трагедії, музика з криками доповнювала атмосферу. Віяло холодом, страхом...Тремтіли руки і сльози котилися на щоки...Підсвідомість просто не могла переварити стільки інформації, фото документів, стільки болю, жаху, співчуття!!! А дзвін дзвонів краяв мою душу на тисячі шматочків болю. Саме там вперше у житті я зіштовхнулася з правдою війни - війни життя і смерті, війни почуттів...

Мені тоді було лише 8 років і дитяча підсвідомість поклала все побачене і почуте у закуток. Хоча, дивлячись новини по телевізору, ця ж сама підсвідомість будувала паралелі можливого з тим, що вже трапилося. Невже люди такі жорстокі? Невже таке може трапитися і з моєю родиною, країною? Невже тисячі життів - це лише статистика?

Вже в старших класах, читаючи Л. Толстого „Війна і Мир”, я почала зіставляти два поняття - війну та мир. Для мене війна та мир як ніч і день, як чоловік і жінка, як добро і зло. Поняття зовсім різні, але пов’язані невидимою ниточкою. Війна і мир - це одне ціле - як дві половинки яблука. Це як дві половинки обличчя: вони схожі і мало хто знайде різницю між причинами такої схожості, але посмішка правої половинки обличчя завжди заставляє рухатися м’язи лівої половинки. Так пов’язані мир і війна: війна все спустошує, мир все відновлює; війна знищує все живе, мир відроджує. Все розвивається в повній взаємозалежності, розвивається і доповнює одне óдне. Ніхто не буде сперечатися, що для того, щоб збудувати новий будинок, треба зруйнувати старий, зрівняти його з землею. Тільки так можна закласти рівний, міцний фундамент новобудови.

На вершині однієї гори у довгому чорному вбранні сиділа війна, в точно такому, але в білому вбранні, на іншій горі сидів мир. Вони вели наукову дискусію. Маленькі люди тихо спостерігали за тим, відбувалося. Доля їх життів та душ залежали від результату дискусії.

Хто переможе?


^ VIVERE MILITARE EST?

Жити - значить боротися?

Античне прислів’я[13]

Людство стикалося з конфліктами від моменту свого виникнення; суперечки та війни супроводжували його протягом усього історичного розвитку. Впродовж останніх семи тисяч років мирний час був лише нестійкою паузою між війнами. Так, тільки за останні 3600 років на земній кулі відбулося 14 тисяч війн, у тому числі 3500 великих, з яких понад 2 тисячі велося в Європі. За цей час загалом тільки 292 роки пройшли без воєн. Військові конфлікти забрали понад мільярд людських життів. Крім цього, у 150 регіональних і локальних війнах після другої світової війни, загальна тривалість яких складає понад 500 років, було знищено понад 20 мільйонів людей, тобто вдвічі більше, ніж за час першої світової війни. [17,18]

Що ж таке війна?

Війна є фізичним проявом прихованої духовної недуги людства - братовбивчої ненависті. Війна є злом, причиною котрого, як і зла в людині взагалі, - є гріховне зловживання богоданною свободою, „бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, крадіжки, лжесвідчення, хула".

Причини виникнення конфліктних ситуацій можуть бути різними. Спіноза прямо пов’язав конфлікт із недосконалістю розуму людини. Він звертається до вад людського мислення, яке не дає можливості послідовно приймати рішення в інтересах кожного і на благо всіх. Монтеск’є і Руссо спростовують висновок Спінози, стверджуючи, що джерела конфлікту перебувають не так у головах людей, як у природі суспільної діяльності. [11]

Л. Гумплович, автор книги „Расова боротьба”, розглядав суспільство як сукупність „груп людей, які нещадно борються між собою за вплив, виживання та панування”. В основі всіх суспільних процесів лежить устремління людей до задоволення особистих матеріальних потреб, яке, на думку автора, неминуче поєднане з використанням насильства та примусу. Теорія боротьби за існування стала предметом розгляду Г. Ратценхофером. На його думку і боротьба за існування, і абсолютна ворожість рас входить до числа основних процесів і явищ соціального життя.

Головними відмінними рисами будь-якого суспільства є зверхність, конфлікт і підлеглість. Суспільна структура заснована на владі одних груп над іншими. Точно так одні групи країн використовують війну як засіб зверхності над іншими державами, які більш слабкі. Держава використовує силу, якщо після оцінки перспектив на досягнення успіху бажані цілі здаються привабливішими, аніж усі задоволення від мирного життя.

На мою думку війна виникає як боротьба за минуле, теперішнє і майбутнє. Найбезглуздішою є боротьба за минуле. Екстремальний її випадок – помста. Помста – це спроба змінити минуле. Проте його не зміниш, хіба що в уяві. Тому помста – прихована форма безумства.

Боротьба за теперішнє – найкривавіший вид боротьби. Боротьба за теперішнє придатна лише для того, щоб зафіксувати поразку противника. Якщо, звичайно, ця боротьба не є оманливим ходом, без яких війни не буває. Вправний воїн уникає такої бездарної втрати сил. Він постійно ставить противника в такий стан, коли боротися за теперішнє пізно.

Боротьба за майбутнє – це боротьба за землю, ресурси, які так будуть потрібні завтра. Правильне ведення боротьби за майбутнє звільняє від боротьби за теперішнє.[1,18]

Відтоді як існує людство, робилися, робляться і, без сумніву, робитимуться спроби довести, що війни — з усіма неминучими катастрофами, що їх супроводжують, — є неминучим супутником людського роду, а причина воєн коріниться глибоко в самій природі людини. I дійсно, історична практика, схоже, підтверджує справедливість такого погляду: в письмових джерелах, які піддаються облікові та аналізу. Винищувати собі подібних властиво людині, незважаючи на всі заповіді великих світових релігій, прокльони тих, хто гине, і заборони міжнародного права? I краще свідчення цьому — дві згубні світові війни минулого сторіччя, сотні локальних воєн наших днів! [23]

„Війна є батьком всіх речей”, - стверджував давньогрецький філософ Геракліт. Бо війна – це завжди якась нова взаємодія сутностей. Війна циклічна, як зміна пір року. І її, війну, краще розпочинати навесні.

Війна, попри свою епічність і забронзовілу монументальність, річ щонайконкретніша. Війна – це конкретика смерті, крові, бруду і страждань. Це реальне людське обличчя, що дивиться на нас із пожовклої світлини. І погляд на війну завжди особистісний.[25]

Виявити начала справедливості в міжнародних відносинах - ось та основна мета, котру переслідував видатний голландський вчений Гуго Гроцій, проводячи своє дослідження. Безглузді жорстокість і віроломство, супутні війнам між сучасними йому державами, зокрема Тридцятирічній війні, зустрічають осуд з боку Гроція. Він заявляє, що серця людей „втомлені війною”, суцільно прагнуть встановлення миру.

Адже якщо війнам між державами з тих чи інших причини запобігти неможливо, то війна - цей злощасний об’єкт сьогоденних дискусій, за глибоким переконанням Гроція, повинна вестися у відповідності до принципів права і гуманності. Гроцій вступає в спір з особами, що стверджують, ніби в міжнародних відносинах все вирішує сила і що підчас війни всі закони припиняють свою дію. Але чи має будь-яка держава право на застосування сили аж до позбавлення людини життя? Сама назва знаменитого трактату Гроція „Про право на мир і на війну” не по­криває всієї зони застосування міжнародного права, але вона, безперечно, покри­ває один з його головних об'єктів. Адже цієї формули достатньо, щоб нагадати про дилему, яка постає перед юристами і філософами: чи повинне міжнародне право легалізувати війну чи, навпаки, оголосити її поза законом? Повинне воно передбачити чи виключити її можливість? Повинне воно обмежити її чи заборо­нити? [24]

„Війна - це акт насильства, мета якого - примусити супротивника виконати нашу волю”. Це відоме визначення Клаузевіца. Війна як су­спільний акт передбачає боротьбу різних воль.

„Війна - акт насильства, і немає межі виявам цього насильства. Кожен із су­противників намагається підкорити своїй волі іншого, а це викликає взаємну ре­акцію, яка, за логікою понять, мусить дійти до крайнощів”. Війни між цивілізованими країнами аж ніяк не менш жорстокі, ніж війни між дикими пле­менами. Тому що глибинна причина війни - це ворожий намір, а не почуття во­рожості.

Але супротивник не є „мертвою масою”. Війна - це зіткнення живих сил. „Поки я не розбив супротивника, я маю всі підстави боятися, що мене розі­б'є він. Я не відповідаю за свої вчинки, бо він диктує мені свій закон, як я диктую йому свій”

В реальному світі „війна не буває ізольованим актом, що виникає раптово і без жодного зв'язку з попереднім життям держави”.

Війна - це гра. Вона вимагає водночас хоробрості й розрахунку, ніколи роз­рахунок не виключає ризику, готовність приймати небезпеку на всіх рівнях по че­рзі знаходить свій вияв то в обачливій стриманості, то в зухвалій відчайдушнос­ті. „Від самого початку сюди домішується гра можливостей і ймовірностей, везін­ня і невезіння, й у ритмі цієї гри бринить кожна нитка, груба чи тонка, з яких зі­ткана її тканина, що дуже уподібнює таку людську діяльність як війна до гри в карти”.

„Війна лишається, проте, серйозним засобом· досягнення серйозної мети”. Ії початковий елемент, властивий і тваринам, і людям, - це ворожість, що її треба розглядати як сліпий природний імпульс.

Можливо, великими війнами слід вважати саме такі, які, підкоряючись розбурханим пристрастям, кінець кінцем вислизають з-під впливу людей, котрі перебу­вають у ілюзії, що управляють ними. Ретроспективно, спостерігач не завжди по­мічає інтереси, які сприяли вибухові пристрастей і виключили компроміс.

Ситуація, коли воєнна мета - перемога - заступає собою будь-яку іншу мету мирного спрямування, ще невідворотніше дала про себе знати під час другої сві­тової війни.

Катастрофічні наслідки гіперболізованої війни постфактум були почасти списані на одержиме прагнення домогтися воєнної перемоги будь-якою ціною і будь-­якими засобами.

          Які ж основні причини воєн? Передусім вони корі­няться в антагонізмі класів і держав, рас і націй, релігій­них конфесій. Конфронтація двох різних суспільних систем: соціалістичної і капіталістичної постійно тримала людство на грані війни і знищення. Різко посилилося протистояння двох світових систем після другої світової війни у зв'язку з появою ракетно-ядерної зброї. В 1949 році США та їхні союзники створили воєнно-політичний блок НАТО, а європейські країни соціалістичного вибору сформували у 1955 році Організацію Варшавського Дого­вору, яка проіснувала до 1990 року.

Ряд учених-суспільствознавців пояснюють причини воєн уродженою властивістю людини до насильства, інстинктом руйнування, агресивністю щодо подібних собі. Але хіба люди споконвіку не прагнули до добра, злагоди, солідарності? Конкретні прояви тих чи інших психологічних рис людей у кінцевому підсумку обумов­лені реально існуючими економічними та соціально­-політичними відносинами. [15]

   У добрі старі „політичні” часи на світовій шаховій дошці все було просто. Росія хотіла Босфор та Дарданелли. Німеччина — Ельзас і Лотарингію. Британія хотіла всі інші протоки й провінції, які бачила на глобусі. За це і воювали. Держави воювали з державами. Сьогодні прогресивне людство бореться з міжнародним тероризмом. Неосяжне воює з незрозумілим. Міжнародний тероризм - це сліпа війна проти всіх? Це наслідок ненависті до всіх і кожного; це небажання вирішувати проблеми мирним шляхом; це бажання демонстрації сили, але зі схованим обличчям. І не дивно, що наймогутніший військовий блок світу оголошує війну кільком сотням людей, які здебільшого навіть не знайомі одне з одним. І не відомо чим закінчиться така війна - загибеллю сучасної системи чи загибеллю всього живого.[28]

А може призведе до стану всезагальної війни? Саме за стану всезагальної війни і протиборства (відсутність громадянського суспільства, державної організації, державно-правового регулювання життя людей) людина спроможна робити все, що завгодно і проти кого завгодно.[21]

Сучасна науково-технічна революція призвела до якісних змін у засобах ведення війни: у 50-ті роки з'явилися ракетно-ядерна зброя, міжконтинентальні балістичні ракети, які здатні досягати будь-якої точки земної кулі. У цих умовах війна з матеріально-технічної точки зору стала безглуздою: її початок означав би зни­щення всього людства в цілому.

Хоч як це парадоксально, але до думки, що людство може вижити в умовах атомного протистояння, лише позбувшись війни як засобу вирішення міждержавних конфліктів, першими прийшли ті вчені, які своїм розу­мом і руками створили саму атомну зброю - А. Ейн­штейн, Б. Рассел, Ф. Жоліо-Кюрі, А. Сахаров. У другій половині ХХ століття величезних масштабів набула гонка озброєнь. Гігантський маховик з випуску зброї працював набагато ефективніше, ніж усі інші галузі суспільного виробництва.

Гонка озброєнь - це неминучі величезні витрати інтелектуальних і фізичних сил людства, матеріальних і фінансових ресурсів, вона перешкоджає позитивному вирішенню найважливіших проблем людей, підвищенню рівня їх життя. Лише п'ятої частини загальносвітових воєнних витрат було б досить, аби до кінця століття повністю розв'язати проблему голоду на Землі.

У виграші від продовження гонки озброєнь зали­шається лише військово-промисловий комплекс (вироб­ники зброї, генералітет, державна бюрократія, мілітари­зована наука).

Людству стає все більш зрозумілим, що не в нарощу­ванні військового потенціалу слід шукати шляхи до міцного миру та загальної безпеки. Вихід - у політиці розумної військової достатності, довіри між країнами і народами, здорового глузду в міжнародних відносинах. Ось чому таке важливе значення має проведення конвер­сії військово-промислового комплексу, перехід від мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переключення військового виробництва на випуск мирної продукції. [15]

В середині ХХ ст. у Статуті ООН з’явилася стаття 33 „Мирне розв’язання суперечок”, якою передбачено, що „сторони, які беруть участь у будь-якій суперечці, продовження якої може загрожувати підтриманню міжнародному миру і безпеці, повинні перш за все намагатися розв’язати її шляхом переговорів, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних округів або угод чи іншими мирними засобами за власним вибором”. Проте, незважаючи на усвідомлення небезпечності конфліктів, на засоби щодо їх попередження, уникнути їх, на жаль, не вдається.[22]


^ ACUM ET FILUM SUMENS, RUPTURM CONSUE.

Сила миру не в зброї, а в добрій волі.

Саллюстій[13]


Термін „мир” має широкий спектр визначень. Існує шість широких категорій розуміння миру, що сформувалися історично в рамках західної традиції дослідження миру, зокрема за останні п’ятдесят років (після ІІ світової війни). Ці шість категорій приблизно відповідають еволюції проблеми миру в західних дослідженнях. Це не означає, що всі дослідники дотримувалися раніше однієї точки зору, зараз іншої, що сьогодні більшість дослідників цієї галузі приймають шосту категорію: цілісну парадигму внутрішнього та зовнішнього миру. Навпаки, еволюція містилася в русі від розуміння миру як відсутності війни до усвідомлення більш цілісної точки зору.

 Для першого етапу було характерне гасло „Мир як відсутність війни”. Тільки волею держав, що втомилися від спустошливих і нескінчених війн, можна досягти миру. Чому? Відповідь проста - не можна говорити про мир з народом, на території якого продовжується кровопролитний конфлікт.

Пізніше ідея миру була модифікована в тлумачення миру як динамічного балансу, що включає політичні, соціальні, культурні та технологічні фактори;  війна ж – наслідок порушення цього балансу. Хоча з цією тезою можна посперечатися. Хіба не під час війн розвивається медицина, створюються нові технології та відбувається згуртованість людей, об’єднання народів? В ХХ ст., в епоху двох світових воєн відкрили перший антибіотик — сальварсан, який був успішно використаний при лікуванні сифілісу, уперше отримали інсулін, відбулося відкриття пеніциліну, здійснили першу трансплантацію нирки від людини до людини. А як розвиваються технології під час воєн! У І Світовій війні вперше використовують отруйний газ, і вже 30 років по тому випробували першу атомну бомбу. Людина створила розумну машину, що могла робити 5 тисяч операцій за секунду, і подолала земне тяжіння - створила літаки та побувала в космосі.[29]

На третьому етапі дослідники прийшли до висновку, що мир поділяється на негативний мир і позитивний мир. В їхньому розумінні негативний мир - це відсутність війни, а позитивний мир – відсутність „структурного насильства”. Іншими словами, якщо люди помирають від голоду, коли у світі є можливість їх нагодувати, чи помирають від хвороб, коли є необхідні ліки, то тоді ми можемо говорити про існування структурного насильства, оскільки альтернативні структури теоретично можуть не допустити ці смерті.

Протягом 1970-80 років в рамках феміністського напрямку була розроблена четверта концепція дослідження миру, яка розширила розуміння негативного та позитивного миру до особистісного рівня. Нове визначення миру передбачало не тільки виключення організованого насильства на макрорівні (наприклад, війна), але й неорганізоване насильство на мікрорівні (знущання на війні чи домашнє насильство). До того ж, концепція структурного насильства таким чином була розповсюджена на індивідуальні, макро- і мікро рівневі структури, що шкодять чи дискримінують окремих індивідів чи групи. Виходило, що феміністична модель миру включала в себе в широкому сенсі всі види насильства над людьми від індивідуального до глобального рівня, доводячи, що це є необхідною умовою для мирного існування планети.

У 1990-х роках сформувалися два види теорій цілісного миру. Тут як і в феміністичній моделі, мир між людьми розглядається на всіх рівнях аналізу – від особистісного рівня до глобального. Теорія миру Гайя надає великого значення відношенню людей до біосистем – аналіз на рівні відношення до навколишнього середовища. Мир з навколишнім середовищем розглядається як центральний пункт даної теорії миру, в якій людина є однією із багатьох живих істот, що населяють Землю, а доля планети представляється найважливішою метою. Цей вид теорії цілісного миру не має духовного виміру, мир в ньому визначається з урахуванням всіх форм фізичного насильства над людьми та навколишнім середовищем.

Шоста теорія миру відводить головне значення внутрішнім, езотеричним аспектам миру. Ця теорія миру базується на духовності, фокусується на внутрішньому мирі, вважаючи, що всі аспекти зовнішнього миру, від індивідуального рівня до рівня навколишнього середовища, повинні базуватися на внутрішньому мирі. В доповнення до відносин людей один з одним та з миром, включаючи навколишнє середовище, до теорії миру Гайя додається духовний вимір. Цей вимір по різному визначається дослідниками миру в залежності від їх культурного середовища. Ця нова парадигма в дослідженні миру резонує з світовими духовними та релігійними традиціями.

„Мир у всьому світі!”, - ці слова написані навіть у Букварі. Ці слова звучать по радіо, ці слова друкують у газетах, ці слова є гаслом релігійних угрупувань. Але де взяти цей мир? Де знайти гніздо, де виростають голубки миру? Як зробити так, щоб мир був не лише у гаслах, а в душі кожної людини? Як запастися ресурсами миру так, щоб ніде у світі не було його нестачі, щоб втамувати голод дітей війни. Як мир зробити джерелом щастя, доброти?

Цього року у Італії проходила молитва за мир у світі. Як завжди зібралися президенти різних країн, церковні можновладці. Всі вони виступали за цивілізацію без насильства. Одні промовці закликали посилити функції держав для встановлення миру на Землі, адже сама держава має виконувати свої обов’язки і тільки тоді вимагати відповідальності народу. Саме від держави повинний надходити головний сигнал для мирного встановлення цивілізації. Інші гучно закликали зробити так, щоб релігії не перетворювалися у конфлікти. Президент Сенату Казахстану запросив всіх відвідати будинок миру в Казахстані, який спорудили у формі піраміди, для проведення з’їзду миру в 2009р. „Мир – це не тільки відсутність війни” – впевнено заявив президент Еквадору. Він молиться „за право кожного на бажання належати до цього світу та за вільний вибір на життя в кожному куточку землі”.

Всі присутні погодилися на одному: треба створити мирні мережі міжнародного спілкування; мир сьогодення має бути миром для всіх. Миром молитви та душі. Бо без душі світ стає задушливим.

Я хочу, щоб під крилами голубки зустрічалися представники різних релігій, представники влади різних країн світу для того, щоб відстояти людську гідність, розгублену та принижену у війнах, насильствах, зловживаннях, несправедливостях та будувати нову цивілізацію. Хай мир стане „ангелом для багатьох поколінь”!!! [26]

Всі ми знаємо про існування концепції „вічного і справедливого миру”. Згадки про нього ми можемо знайти ще в стародавні часи, в творах античних філософів та мислителів (Гесіод, Геракліт, Платон, Аристотель) в Стародавньому Римі (Цицерон, римські юристи). Але реальна поява цих ідей та проектів пов’язана з пізнішим періодом.

Спираючись на цінності християнства, на теорії епохи Відродження, мислителі та деякі політики періоду середньовіччя та раннього Нового часу почали висувати проекти „вічного та справедливого миру”, закладаючи тим самим гуманістичну традицію пацифізму. Пацифізм - переконання в тому, що всі війни є злом, наскільки б справедливою не була причина для боротьби. Це переконання часто ґрунтується на релігійній вірі, але має також і гуманістичні та політичні корені. Пацифізм тісно пов'язаний зі спротивом війні, але не тотожний йому, оскільки деякі рухи виступають проти воєн з огляду на непацифістські причини і за допомогою непацифістських засобів.

Логічно, що пацифізм виникав на ґрунті уявлень про війну та мир. Ще у стародавні часи війна була основним джерелом рабської сили, без неї не могло існувати рабовласницьке господарство. Геракліт, наприклад, вважав, що “війна є батьком і матір’ю всього; одним вона визначила бути богами, іншим – людьми; одних вона перетворила на рабів, інших – на вільних”.

В Середньовіччі і, в принципі, зараз позиція Християнської церкви у питанні війни і миру була неоднозначна. З одного боку, заповідь „Не убий!” і, відповідно, найтяжчий гріх – позбавити людину життя. Були приклади, коли Церква припиняла міжусобні війни, що, зокрема, характерно для історії Київської Русі. Так, Володимир Мономах умовляв князів не проливати християнської крові у великий піст. З іншого боку – церква освячувала чисельні завойовницькі війни, хрестові походи проти „невірних”.

Визнаючи війну злом, Церква усе ж не забороняє своїм чадам брати участь у бойових діях, якщо мова йде про захист ближніх та відновлення порушеної справедливості. Тоді війна вважається хоча і небажаним, але вимушеним засобом. Православ'я за всіх часів ставилося з найглибшою повагою до воїнів, що ціною власного життя оберігали життя і безпеку ближніх, усвідомлюючи, що саме їх стосуються слова Христа: „Немає більше тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх".

І все ж саме християнство було ініціатором встановлення так званого Миру Божого (Pax Treuga Dei) – тобто, днів, коли припинялися усобиці. Це були дні, пов’язані з міфічними подіями з життя Ісуса, з найважливішими релігійними святами; військові дії також припинялися у дні, призначені церквою для роздумів і молитов в період „святвечора” і посту.

У Середні віки визнавали три типи „справедливої причини” щодо війни:

1)     повернути щось, що було несправедливо загарбано;

2)     покарати зло;

3)     захистити себе від запланованого або здійснюваного нападу.

Народженню ідеї вічного миру, без сумніву, сприяло перетворення війни на все більшу загрозу для народів Європи. Вдосконалення зброї, створення масових армій і військових коаліцій, багаторічні війни змусили мислителів ледь не вперше замислитися над проблемою взаємовідносин між державами і шукати шляхи її нормалізації, тоді ж вперше заговорили  й про зв’язок політики і війн. Поступово ідеї про „справедливий та вічний мир”, як антитеза війні та насиллю, увійшли в світову філософську та суспільну думку.

Правда в тому, що в усі віки кращі уми в усіх країнах на різних континентах виступали проти людожерства війни і, головне, шукали конкретні, практичні шляхи досягнення справді великої мети — Вічного Миру на Землі. Найцікавішою пам’яткою політичної та філософської думки людства, що виступила проти мілітаристського безумства, був і залишається знаменитий трактат великого німецького вченого Iммануїла Канта „До вічного миру”, опублікований 1795 року

Для нього суперечності між державами — це об’єктивна даність, більше того, — причина, а не гальмо прогресу. Але шлях до вічного миру, за Кантом, можливий, і прокладе його сама історична необхідність. Бо війна долає себе сама, стаючи непосильним тягарем для держав, навіть найбагатших. I взагалі, робить висновок філософ, існує лише дві можливості встановлення вічного миру: або буде розроблений, укладений і виконаний договір, який забороняє війни, або „вічний мир” настане, нарешті, на всесвітньому цвинтарі людства після винищувальної війни.

Умови вічного або хоча б тривалого, стабільного миру, за Кантом, такі: По-перше, „жоден мирний договір не повинен вважатися таким, якщо при його укладенні таємно зберігається основа нової війни” (цікаво оцінити з цього погляду новітні внутрішньополітичні пакти і договори про консолідацію та співпрацю, підписані на вищому рівні й названі історичними. Наскільки вони відповідають критерію Канта?).

По-друге, „жодна самостійна держава ні за спадщиною, ні внаслідок обміну, купівлі чи дарування не повинна бути придбана іншою державою”. Далі Кант вказує, що, по-третє, „постійні армії згодом повинні повністю зникнути”, і, по-четверте, „державні борги не повинні використовуватися для цілей зовнішньої політики”. Нарешті, по-п’яте, „жодна держава не повинна насильно втручатися до політичного устрою та управління іншої держави. [23]


^ CONCORDIA RES PARVAE CRESCUNT,

DISCORDIA MAXIMAE DILABUNTUR.

При згоді й малі держави міцніють,

при незгоді - великі занепадають.

Саллюстій[13]

У світі стало менше політики та більше філософії. І що характерно: філософів менше, а філософії — більше.

Війна і мир – вони завжди поруч, і не лише в літературі та мистецтві, а й в реальній дійсності.

Перечитавши історію існування людини, починаєш розуміти, що потреба в цьому дорогоцінному ресурсі миру зростала в геометричній прогресії відповідно до того, як його запаси вичерпувалися. Чим рідкісніший ресурс, тим дорожчу ціну за нього потрібно заплатити. Наскільки велику ціну повинна заплатити людина в інформаційну епоху, щоб забезпечити собі мир, щоб іти не озираючись на кожний гуркіт? На яких критеріях встановлюється така ціна? Чи вистачить пропозицій задовольнити попит на мир? Що людина має викласти на терези спокою? Здоров’я, щастя, достаток чи життя? Чому в еру інформаційних технологій саме людське життя стає пилом доріг, по яким крокують солдати? Невже за допомогою війни, болю та страху можна знешкодити ворога і здобути мир для всіх постраждалих? Невже приносячи в жертву одні життя ми зберігаємо інші, можливі майбутні? Невже цей ресурс настільки дорогоцінний, що підходять будь-які засоби для його видобутку?

Щодня по десятку телевізійних каналів ми бачимо криваві кадри реальності, щодня чуємо жахливі звістки. Невже війна - це будні, які повторюються так само сіро. На що ми сподіваємося?

Кожен з нас, хто не є безпосереднім свідком жахів війни, вірить: війна не трапиться на моїй землі. Кожного дня, виходячи з домівки, ми віримо, що побачимо танк лише на телеекранах, що гуркіт вибухів - це лише феєрверк. Кожного вечора, засинаючи, ми віримо що проснемось вранці. І все буде як завжди - спокійно та мирно. І хай політики по той бік екрану вирішують питання забезпечення миру на Землі. Ніхто не хоче відчувати щоденної тривоги.

Чи довго так триватиме? Коли нарешті люди зрозуміють, що потрібно шукати нові родовища видобутку миру? Не війну, не помсту, не залякування, а допомогу, переконання в тому, що тобі можна довіряти, на тебе можна покластися, з тобою потрібно дружити, тебе треба любити і за тебе навіть не шкода життя віддати.

Як зробити так, щоб мир замінив будь-яку потребу у війні? В прикрій дійсності кожна філософія завершується хімією.

Найважливішою глобаль­ною проблемою сучасності є відвернення війни (насам­перед ракетно-ядерної), припинення гонки озброєнь і роззброєння. Війна є альтернативою самого людського буття. Прогресивні мислителі завжди засуджували війну як нелюдське починання, що несе з собою лише спусто­шення і руйнування, мріяли про вічний мир. „Мир, -­ писав великий ryмaніст Сервантес, и- це найвище благо, якого люди бажають у цьому житті”. [15]

Перетворення „культури війни” на „культуру миру” - стратегічне завдання всієї світової спільноти на тривалу історичну перспективу. Воно передбачає відхід як суспільних інститутів, так і окремих громадян від цінностей, поглядів та форм поведінки, сформованих в умовах війни і насилля, їх переорієнтацією на цінності, погляди та форми поведінки, що відповідають ненасильницьким соціальним змінам, соціальній справедливості, культурі миру.

Культура миру - миротворча концепція, ініційована, як і ”культура війни”, ООН і ЮНЕСКО в 90-ті роки ХХ століття і опрацьована в їх основних документах - Декларації про культуру миру, Програмі дій у галузі культури миру.

Мета цієї концепції - сприяння глобальному рухові в напрямку швидкого переходу від культури насилля і війни до культури миру і ненасилля в третьому тисячолітті. На перший план висувається завдання формування цінностей миролюбності, миротворчості, толерантності, неагресивного мислення і неагресивної поведінки, посилення „мирних генів” та приборкання ”генів агресії”.

Гіпотетично можливий також варіант безполюсного миру, яким керує міжнародна спільнота, але цього навряд чи можна досягти на практиці, принаймні на даному етапі історичного розвитку.

У заключній частині свого трактату видатний гуманіст свого часу Еразм Роттердамський писав: “Більша частина народу ненавидить війну і молить про мир. Лише незначна частина людей, підле благополуччя яких залежить від народного горя, бажають війни. Війна породжує війну, а помста породжує помсту...”.

Було б непогано, щоб у кожній війні виникав „Зіммельський парадокс” - протистояння сторін, що виникає в результаті конфлікту, заставляє супротивників оцінювати шанси на перемогу і співставляти свої сили. Якщо прогнозовані шанси на перемогу невеликі, а втрати можуть виявитися суттєвими, то такий стан конфліктного протистояння може утримувати сторони від загострення ситуації. Війна несе „великі нещастя”. Тому коли нема впевненості у справедливості війни, що може розпалитися, треба „віддати перевагу мирові”.

Люди світу прагнуть до миру. Будь-яка війна веде до загибелі людей, втрати найціннішого, що є в суспіль­стві, - людського життя. Всі ми сьогодні бачимо, до яких страхітливих наслідків і трагедій призводять вій­ни - на Близькому Сході, в Афганістані, Нагірному Карабаху, Чечні ... Збереження миру є пріори­тетним завданням усіх людей на планеті.

Не будьмо ідеалістами: сучасний світ і досі залишаєть­ся вибухонебезпечним. Він несе в собі постійні супереч­ності й антагонізми, які призводять і до збройних конфліктів та воєн. Хоча відсутність війни залишається необхідною умовою для всіх визначень миру, вона все ж не завжди є достатньою в більшості формулювань миру. Боротьба за мир у цих умовах озна­чає не відмову від реалізації прав людини, інтересів країн, прав націй, етнічних і релігійних груп. Головне - ­це баланс прав і інтересів, чітке визначення їх змісту і меж. Не захистивши основних прав і свобод усіх людей та народів, важко розраховувати на стабільність і безпе­ку, відвернення воєн і конфліктів. [8]

Треба, щоб миру було вдосталь. Щоб ним міг насититися кожний потребуючий у світі.

Можливо тоді неземні цивілізації вступлять в контакт з нами. Можливо ті ж самі цивілізації зараз просто бояться агресії з боку землян, бояться були знищеними язиками полум’я війни.

Нікому непотрібні війни. Нам необхідні взаєморозуміння, мир, любов і Божа ласка, щоб провадити мирне і творче життя у благочесті і чистоті.

Відсутність війни неможлива, бо це рушій прогресу. Але хай війна перенесеться у полеміку науковців. Нехай існує війна словесна, яка призведе до правди і справедливості. Нехай існує війна технологій, що породить перехід суспільства у постінформаційне суспільство. Нехай існує війна в медицині, що допоможе рятувати життя і душі. Нехай існує війна почуттів, яка приведе до утвердження добра, щастя та справедливості верховними можновладцями світу.

Головне, щоб війна була без людських жертв, без насилля. І тоді виростуть нові покоління, щасливі покоління, бо вони нічого не будуть знати про війну з людськими жертвами. Нехай вони будуть наступними, хто буде пускати по Дніпру ліхтарики миру і молитися за реалізацію вічного миру людства.

Хай буде мир у всьому світі!!!