Реферат: Розділ 1 Теоретичні основи формування та використання трудового потенціалу регіону

Розділ 1 Теоретичні основи формування та використання трудового потенціалу регіону


1.1 Трудовий потенціал у системі соціально-економічних категорій


Розпочинаючи дослідження трудового потенціалу регіону, звернемось до аналізу понятійного апарату цієї теми. Поняття “потенціал” увійшло в науковий обіг на рубежі 80-х років ХХ ст. і означає “приховані можливості, потужність, сила”, тобто те , що може бути чи є в наявності, однак, можливо, ще не розкрило себе. У спеціальній літературі трактування терміна “потенціал” зводиться до розгляду його як “джерела можливостей, засобів, запасів, які можуть бути приведені в дію, використані для вирішення якого-небудь завдання чи досягнення певної мети; можливості окремої особи, суспільства, держави у певній галузі" [129, с. 105]. Узагальнено, потенціал являє собою характеристику ресурсів, віднесену до місця і часу та визначену у кількісних та якісних вимірах.

Важливою ознакою потенціалу є його динамічність, як здатність до змін, руху, розвитку. Як динамічна система, потенціал об'єднує в собі три рівні зв'язків часу та простору, які функціонують в єдності. Ці зв'язки детермінують прояви потенціалу в різних формах. По-перше, потенціал характеризує минуле. У цьому випадку він виступає як “ресурс”, оскільки втілює в собі накопичені системою властивості, які дозволяють їй функціонувати. По-друге, він відображає теперішнє, тобто можливості, які реально використовуються. По-третє, він спрямований на майбутнє, а саме - постійно змінюється, розвивається, накопичує нові властивості, містить елементи майбутнього розвитку. Зауважимо, що подібне загальне трактування потенціалу виступає підґрунтям при проведенні нами дослідження категорії “трудовий потенціал”. З одного боку, трудовий потенціал характеризує накопичені знання, вміння, здібності, які можуть бути використані в процесі праці. З іншого боку, він відображає реальний стан використання накопичених раніше знань, вмінь та здібностей. Нарешті, винятково важливим аспектом є його спрямованість на майбутнє, здатність до розвитку, наявність елементів, які згодом визначатимуть його майбутній стан.

Розгляд змісту категорії “трудовий потенціал” об'єктивно передбачає визначення соціально-економічних передумов зародження цього поняття, вивчення інших економічних категорій, які стали фундаментом для виникнення нової категорії, визначення їх спільних рис та відмінностей. Наукові погляди в процесі руху від абстрактного до конкретного в дослідженні ролі і можливостей участі людини в економічних процесах були розширені шляхом появи в науковому обігу категорій “робоча сила”, “трудові ресурси”, “людський фактор”, “людський капітал” , “трудовий потенціал ”.

(ВЫРЕЗАНО)

Дисертант підтримує думку І.Л. Петрової про те, що об'єктом купівлі- продажу на ринку праці є послуги праці. Саме вони реалізуються в процесі виробництва, а після завершення дістають ринкову оцінку. Принципово важливим моментом є те, що ринок праці оцінює саме послуги праці, тобто реальний внесок працівника у створення продукції, а не суму фізичних та духовних здібностей [108, с. 13 – 14].

Близькою за значенням до категорії “робоча сила” є категорія “трудові ресурси”, яка відображає частину населення країни, що в силу психофізіологічних та інтелектуальних якостей здатна виробляти матеріальні та духовні блага та послуги. У країнах колишнього радянського простору трудові ресурси прирівнювались до інших економічних ресурсів, таких як техніка, сировина, паливо, енергія тощо. Іншими словами, люди розглядались не як соціально-економічна складова, а тільки як об’єкти управління.

В цьому певною мірою спостерігається вузький підхід до людини тільки як до носія робочої сили чи елемента трудових ресурсів, виражений багатьма радянськими, російськими та українськими вченими, в т.ч. А. С. Панкратовим, М. І. Скаржинським, Б. М. Генкіним, Ю. М. Забродіним, А. О. Рофе. Проте такі вчені як С. М. Злупко, М. І. Долішній, Д. М. Богиня, О. А. Грішнова наголошують на необхідності використання інших економічних категорій (йдеться, зокрема, про “трудовий потенціал”), котрі дають більш повну характеристику людині як працівнику і як особистості. Автор дотримується саме такого погляду, вважаючи за доцільне досліджувати й інші поняття, які характеризують здібності людини до праці, зокрема "людський потенціал", "людський фактор", "людський капітал", "трудовий потенціал". Всі ці поняття невід'ємно пов'язані з людськими ресурсами регіону, країни тощо, однак, на нашу думку, їх слід чітко розрізняти, оскільки вони по-різному розкривають людину як особистість і як працівника.

В сучасній економічній енциклопедії поняття "людський потенціал" трактується як міра втілення в людині якісних характеристик, котрі здатні давати дохід [37, с. 216]. Потенціал людини зростає із зростанням освіченості, професіоналізму, рівня здоров'я, культури тощо. Коли накопичений людиною потенціал реалізується у праці, він стає одним із найцінніших факторів виробництва – людським фактором, який являє собою комплекс здібностей, властивостей, рис людини, що на різних етапах історичного розвитку залучаються до процесу виробництва благ.

Людський фактор розкриває людину в багатьох аспектах: як працівника, члена домогосподарства, члена суспільства, тобто, вміщує в собі всю сукупність людських характеристик, які впливають на трудову активність; відображає сукупність всіх відносин, що складаються з приводу реалізації потенціалу людини в економічній, соціальній, політичній, духовній, моральній діяльності [98, с. 18].

Однак, вважаємо, що людський фактор не можливо сприймати як всеохоплюючу категорію, котра виключає інші соціально-економічні категорії. Незважаючи на більш широкий зміст, порівняно з категорією “трудові ресурси”, поняття “людський фактор виробництва” все ж представляє людей не як основну цінність суспільства, яку необхідно зберігати, розвивати, створювати сприятливі умови існування, а тільки як рушійну силу, фактор розвитку суспільних процесів.

Іншим близьким за значенням, є поняття "людський капітал". Вживання категорії "людський капітал" пояснюється тим, що як і будь-який інший капітал, він є результатом інвестування і генерує впродовж певного часу потік доходу, тобто створюється тоді, коли людина здобуває освіту та кваліфікацію, а інвестиції у "людський капітал" окуповуються у вигляді висококваліфікованої та продуктивної праці, високої заробітної плати і морального задоволення від праці. О.А. Грішнова визначає людський капітал як сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків його власника) [19, с. 519].

Використання категорії “людський капітал” дало можливість пов'язати в єдине ціле такі суто економічні фактори, як продуктивність праці та ріст заробітної плати з соціальними факторами: трудовою мораллю, рівнем відповідальності, здатністю до ділових контактів та ін. Теорія людського капіталу відкрила новий підхід до розуміння ролі людини у суспільстві, висуваючи її на перший план. Сьогодні людина стала не тільки найціннішим ресурсом, але й найдорожчим. Вкладення в людський капітал – в освіту, охорону здоров'я, культуру, кваліфікацію – формують нову якість, що є новою формою людського багатства. Україна володіє величезним людським капіталом – рівень знань досить високий. Однак, через невміння використати цей капітал вона втрачає кращих своїх фахівців та вчених.

Застосування в економічній літературі багатьох споріднених категорій потребує з’ясування відмінності між ними. Близькими за значенням є трудовий потенціал та людський фактор. Співвідношення між ними полягає, на наш погляд, у тому, що людський фактор є реально задіяною рушійною силою економічних процесів, тоді як трудовий потенціал є не що інше як внутрішня основа людського фактора і може виступати як в реалізованій, так і в нереалізованій формах.

(ВЫРЕЗАНО)

В науковій літературі проведені значні дослідження трудового потенціалу, в яких заслуга таких вчених, як Гєнкін Б. М., Дегтяр Л. С., Журавльов П. В., Забродін Ю. М., Колосова Р. П., Котляр А. Е., Одегов Ю. Г., Скаржинський М. І., Богиня Д. М., Онікієнко В. В., Маслова І. С., Пирожков С. І., Злупко С. М., Долішній М. І., Лібанова Е. М., Петрова І. Л., Грішнова О. А., Лісогор Л. С., Джаін І. О., Семикіна М. В., Левченко О. М., Шаульська Л. В., Ілліч Л. М. та ін.

Відзначимо, що до цього часу немає чіткого та єдиного трактування суті поняття “трудовий потенціал”, що негативно впливає на формування системи управління та раціональне використання людських ресурсів, регулювання відносин та соціальний захист населення. При дослідженні цього поняття різні автори використовують різні підходи.

Аналіз публікацій, присвячених дослідженням трудового потенціалу, ринку праці свідчить про серйозну зацікавленість науковців існуючими проблемами в цій царині та поступове формування теоретико-методологічних підходів до їх вирішення. На основі аналізу та узагальнення поглядів на сутність категорії "трудовий потенціал", нами виділено такі наукові напрями інтерпретації трудового потенціалу: ресурсний, політекономічний, демографічний, соціальний, інтегральний напрями.

Так, ресурсний підхід до теоретичного обґрунтування трудового потенціалу властивий дослідженням В.Г. Костакова, який визначив трудовий потенціал як запаси праці, що залежать від загальної чисельності трудових ресурсів і їх структури [144, с. 18]. Послідовниками такого підходу були Г.П. Сергєєва, П. С. Чижова, які під трудовим потенціалом розуміють ресурси праці, якими володіє суспільство [123, с. 3]. Іншими словами, суть цього терміна зводиться до простого визначення чисельності працездатного населення та його якісних характеристик (стать, вік, освіта, професійна підготовка та ін.). Зрозуміло, що такий підхід має право на існування, однак, з нашої точки зору, йому притаманне звужене сприйняття суті трудового потенціалу, а саме його зведення до трудових ресурсів як виробничо-трудового показника з констатуванням лише його біологічної основи.

Певна кількість фахівців з праці пов'язують категорію "трудовий потенціал" з сукупним працівником. Так, І. Мацкуляк вважає, що трудовий потенціал може бути визначений як сукупність осіб, здатних за своїми фізичними та розумовими здібностями брати участь у процесі праці [83, с. 11]. В. В. Онікієнко відзначає, що трудовий потенціал – це "сукупність працездатного населення, яке володіє відповідною професійно-кваліфікаційною підготовкою, застосовує працю в народному господарстві з урахуванням визначеного рівня його технологічної і технічної оснащеності" [101,с. 35].

Ресурсно-маржинальний підхід у розумінні трудового потенціалу відслідковується в роботах Л. Т. Шевчук і полягає у розгляді трудового потенціалу як граничної кількості і якості запасів праці в конкретних умовах геопросторово-часових координат, якими володіє людина, група людей, суспільство [15, с. 26].

Політекономічний погляд на зміст трудового потенціалу відслідковується в роботах В.К. Врублевського, який під трудовим потенціалом розуміє сукупного суспільного працівника та відповідні умови праці в єдності факторів, що відбивають, з одного боку, його зміст, з іншого – соціально-економічний характер [12, с. 116]. Такий підхід, відображаючи ефективність суспільної праці, не враховує потенційні можливості населення, що негативно впливає на процес управління трудовим потенціалом.

Своєрідним є демографічний підхід до визначення терміна "трудовий потенціал". Так, у демографічному енциклопедичному словнику трудовий потенціал характеризується як зведена економіко-демографічна характеристика трудової активності людей, що визначається середнім числом людино-років, яке дане покоління проживе в складі економічно активного населення при заданому рівні смертності й економічної активності [26, с. 480].

Соціальний підхід пов’язаний з “олюдненням” трудового потенціалу, що стало новим напрямком у його дослідженні і є властивим економічним працям останніх років. Йдеться про те, що економічна наука у вивченні питання трудового потенціалу повинна відштовхуватись, перш за все, від першоджерел – від значення поняття “потенція”, тобто сили, котра залежно від шляхів та методів її використання або створює блага для людини, або ж веде до їх руйнування. У зв'язку з цим, в економічній науці з'явилось поняття “соціально-трудовий потенціал”, який являє собою “насамперед якість самих людей, які його персоніфікують, це вся сукупність тих відносин, що забезпечують цю якість. Це, нарешті, якість тих методів, засобів і механізмів, які відкривають простір для ефективного функціонування трудового потенціалу” [30, с. 49]. Цю думку підтримують багато сучасних дослідників проблеми трудового потенціалу [1; 5; 69; 146].

На початку 90-х років минулого століття категорія “трудовий потенціал” отримала свій розвиток через розширення спектра його якісних характеристик.

Так, трудовий потенціал почали розглядати як "складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних і моральних цінностей, культурних установок, звичаїв і традицій населення країни" [148, с. 351]. Його розуміють як "сукупність працездатного населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, вмінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму" [100, с. 38].

З нашої точки зору, вказаним визначенням притаманна відсутність дуже вагомої складової трудового потенціалу – здатності розвиватися, котра визначає формування якісних характеристик трудового потенціалу відповідно до вимог часу.

Досить широке коло дослідників є прихильниками інтегрального підходу до розуміння трудового потенціалу з об'єднанням його кількісних та якісних параметрів. До таких належить визначення змісту трудового потенціалу Д. П. Богині, О. А. Грішнової, які вважають, що трудовий потенціал – це "інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення" [8, с. 42]. У розумінні Гудскова А. К. трудовий потенціал виступає як "динамічна інтегральна характеристика здібностей та можливостей населення, що виявляються у формі ресурсів та резервів живої праці населення, у сукупності їх кількісної та якісної характеристик, які можуть бути реалізовані в суспільно-корисній діяльності в умовах певного рівня розвитку ринку праці та сфери зайнятості" [22, с. 140].

Серед праць вітчизняних фахівців, слід виокремити роботи С.І. Пирожкова, який забезпечив розвиток окремого наукового напряму з проблем трудового потенціалу, розглядаючи його як "розвинуту в даному суспільстві сукупність демографічних, соціальних і духовних характеристик і якостей трудоактивного населення, що реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу і системи відносин, пов'язаних з участю в процесі праці і суспільної діяльності" [113, с. 16].

Існують і інші підходи до дослідження сутності трудового потенціалу, які не вписуються у загальновизнані. Так, певною раціональністю характеризується інтерпретація трудового потенціалу Шаульською Л. В., яка вважає, що "трудовий потенціал – це ресурси праці, які визначають сукупність можливостей населення до активної трудової підприємницької, інноваційної діяльності в комплексі з умовами та якістю їх використання у сфері праці" [150, с. 103]. Виділення інноваційної складової у визначення сутності трудового потенціалу є особливо актуальним в умовах розвитку високотехнологічних, наукоємних виробництв, проголошення інноваційного курсу розвитку держави. Проте, вважаємо, що забезпечення необхідних умов для ефективного використання трудового потенціалу повинно відбуватись паралельно із забезпеченням сприятливих умов відтворення трудового потенціалу, особливе місце в якому повинна посісти екологічна спрямованість заходів щодо формування та розвитку трудового потенціалу.

Пальчевич Г. Т. трактує трудовий потенціал суспільства, регіону, колективу, індивіда як можливості, які можуть бути мобілізовані та приведені до дії у процесі праці, сукупні здібності економічно активного населення певного регіону забезпечити виробництво споживчих вартостей [103, с.131]. Однак, в нашому розумінні трудовий потенціал є поняттям ширшим, аніж здібності економічно активного населення, оскільки він формується вже починаючи з виховання в сім'ї, дошкільному закладі, в системі загальноосвітньої, професійно-технічної та вищої освіти, а отже, передбачає існування його і поза межами економічно-активного населення.

Певну особливість має визначення терміна "трудовий потенціал" в державних документах. Так, в "Основних напрямах розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 р.", схвалених Указом Президента України під трудовим потенціалом розуміється "сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір проводити трудову діяльність" [ 115 ]. Таке трактування не враховує сутності терміна "потенціал", що визначається як можливості, які є в прихованій формі та можуть бути виявлені за певних умов. У державних документах стратегічної спрямованості повинно враховуватись і таке населення, яке за віком ще не є працездатним, але вже формує певні характеристики майбутнього потенціалу в трудовій сфері.

Таким чином, узагальнюючи наукові праці з проблем розвитку трудового потенціалу, аналізуючи понятійний апарат, ми вважаємо, що недоцільно під трудовим потенціалом розуміти трудові ресурси, економічно активне або працездатне населення, оскільки це суперечить сутності слова "потенціал". З нашої точку зору, більш прийнятним є розуміння трудового потенціалу як трудових можливостей людини. Вважаємо, що трудовий потенціал вміщує в собі вже сформовані якості, які дозволяють людині займатися конкретною трудовою діяльністю, а також здібності, знання, навички, які будуть розвинуті в майбутньому. Це робить людину активним творцем як матеріальних, так і духовних благ суспільства. При цьому фундаментом прогресивного розвитку суспільства є зростаючі потреби людини та необхідність їх задоволення, які спонукають людину постійно розвивати та удосконалювати свої трудові якості, що можливо за певних соціально-економічних та екологічних умов. Відтак, на основі опрацювання підходів до визначення сутності категорії “трудовий потенціал” пропонуємо інтерпретувати поняття “трудовий потенціал” з позиції соціально-екологічного підходу, на розробку якого ми були зорієнтовані у ході дисертаційного дослідження.

На наш погляд, трудовий потенціал – це міра втілення в людині якісних характеристик (природних здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації, професійного досвіду, стану здоров'я, духовних цінностей), котрі долучаються або можуть бути залучені до процесу виробництва матеріальних та духовних благ з метою задоволення існуючих і формування нових потреб і цінностей людини, і які мають здатність до динамічного розвитку в екологічно чистих умовах життєдіяльності. В даному випадку під екологічно чистими умовами ми розуміємо не тільки збереження екологічної рівноваги в навколишньому природному середовищі, але й безпека соціально-економічних умов життєдіяльності населення.

Варто зазначити, що актуальною сьогодні є необхідність дослідження трудового потенціалу в межах регіону, яка викликана, як мінімум, чотирма обставинами:

населення, як основа формування трудового потенціалу, закріплюється і веде життєдіяльність у рамках певного регіону (хоч і присутня міграція);

забезпечення умов, які впливають на розвиток людини як працівника і як особистості, її пристосування до праці, використання її здібностей в процесі виробництва, а також задоволення її потреб здійснюється в межах конкретного регіону;

управління процесами загального відтворення трудового потенціалу, вирішення соціально-економічних завдань виконується, перш за все, регіональними органами;

в умовах функціонування ринкової економіки трудовий потенціал регіону відіграє визначальну роль, а напрями використання його якісних характеристик визначають регіональну специфіку соціально-економічного та інноваційного розвитку.

(ВЫРЕЗАНО)

За цих умов регіон слід розглядати не тільки як складову частину території країни у вигляді підсистеми всього народного господарства, але й як відносно самостійну, відокремлену систему з завершеним циклом відтворення, яка забезпечує єдність природно-екологічної, господарсько-економічної і соціальної підсистем. Для цього розглядатимемо регіон як відтворювальний комплекс, орієнтований на забезпечення коеволюції природи, економіки і людини, максимізацію задоволення потреб населення, підвищення рівня і якості їх життя. Функціонування регіонального відтворювального комплексу (РВК) ґрунтується на єдності трьох відтворювальних процесів: суспільного відтворення, відтворення населення, відтворення природного середовища. Забезпечення останнього стає важливим завданням, оскільки природне середовище не тільки джерело сировини, необхідної суспільному виробництву, але й основа життєзабезпечення людини. Формування регіонального відтворювального комплексу передбачає комплексний облік власного природного, трудового, виробничого, соціально-культурного потенціалу регіону з метою досягнення високого рівня добробуту населення на основі створення розгалуженої господарської, соціально-побутової, культурно-освітньої системи. Таким чином, РВК, виконуючи демографічні, економічні, екологічні і соціальні функції, забезпечує оптимальні режими розвитку трудового потенціалу і умови його відтворення.

З плином часу, котрий призвів до могутнього поштовху економічної думки на шляху до визнання людини як найвищої цінності на Землі, сутність трудового потенціалу регіону почали трактувати як динамічну, інтегральну характеристику здібностей та можливостей населення регіону, що виявляються у формі ресурсів та резервів живої праці населення, в сукупності їх кількісної та якісної характеристик, які можуть бути реалізовані в суспільно-корисній діяльності [4; 69; 141]. Ми погоджуємось з таким визначенням трудового потенціалу регіону, але додаємо: трудовий потенціал регіону – це не тільки сукупність здібностей і можливостей населення певної території до економічної діяльності, але й здатність до саморозвитку або – керованого розвитку, постійного вдосконалення знань, вмінь, навичок, набутого досвіду.

Тому, в нашому розумінні, трудовий потенціал регіону уявляє собою, з одного боку – сукупність певних кількісних і якісних характеристик населення регіону, які визначають його здатність, по-перше, займатися трудовою діяльністю (як в суспільному виробництві, так і поза ним), реалізовану чи ще не реалізовану в певних кліматично-географічних, екологічних, соціально-економічних, організаційно-технічних умовах, по-друге, самостійно чи керовано розвиватися і досягати мети людського розвитку та соціально-економічного зростання регіону.

Під здатністю до саморозвитку чи керованого розвитку, в даному випадку, пропонується розуміти забезпечення сприятливих умов життя і праці, запровадження дієвих стимулів для постійного спрямування трудової активності працівників до підвищення кваліфікації, освоєння суміжних професій, досягнення високої мобільності, яка передбачає можливість частої зміни спеціальності, напряму та місця роботи. В таких умовах працівники вимушені постійно працювати над собою, бути більш ініціативними, мати широкий світогляд, що в кінцевому результаті дає вищу продуктивність та якість праці. Велике значення при цьому відіграє мотивованість у забезпеченні розвитку людини як особистості і як працівника.

З метою забезпечення ефективного управління процесами формування та використання трудового потенціалу регіональної системи виникає необхідність реалізації положень роботи авторів Лібанової Е., Палій О., згідно яких слід розрізняти номінальний, реальний та максимально можливий трудовий потенціал регіону [74, с.10].

Номінальний трудовий потенціал визначається чисельністю населення у віці, який згідно з трудовим законодавством дозволяє брати участь у суспільному виробництві, його професійно-кваліфікаційним та освітнім складом. Це означає, що величина номінального трудового потенціалу залежить, з одного боку, від рівня трудової активності, тобто участі його носіїв у суспільному виробництві, а з іншої – від потреби регіону в робочій силі. Таким чином, номінальний трудовий потенціал еквівалентний загальній зайнятості населення працездатного віку в суспільному виробництві (включаючи стаціонарні види навчання).

Реальний трудовий потенціал визначається не тільки чисельністю населення працездатного віку, але й рівнем його трудоактивності та забезпеченості робочими місцями. Величина реального трудового потенціалу залежить, по-перше, від чисельності працездатного населення, по-друге, від бажання працездатного населення брати участь у суспільно-корисній праці і, по-третє, від можливостей реалізувати це бажання. Вважаємо, що основними факторами, що впливають на величину реального трудового потенціалу, є рівень підготовки носіїв трудового потенціалу, мотивованість до праці та можливість отримати роботу за фахом.

Дослідження поняття "трудовий потенціал", як економічної категорії, породжує розвиток різних підходів до визначення поняття носіїв трудового потенціалу як на рівні регіону, так і держави в цілому. Автори роботи [145] стверджують, що носієм трудового потенціалу є економічно-активне населення певної території з властивими йому демографічними, професійно-освітніми, фізіологічними та традиційно-культурними характеристиками.

Вважаємо більш уточненою по відношенню до вказаної думку А. В. Калини , який визнає носіями трудового потенціалу на рівні суспільства працездатне населення як працездатного, так і непрацездатного віку (як молодше, так і старше), які за власними фізичними та розумовими здібностями можуть брати (або беруть) участь у суспільній праці, у тому числі у сфері зайнятості (чи прихованої зайнятості) [53]. Не заперечуючи змістовність та точність запропоновано визначення, вважаємо за необхідне врахувати ще і такий фактор, як сальдо трудової міграції.

Таким чином, розглянувши соціально-економічну сутність трудового потенціалу як самостійної економічної категорії, передумовою виникнення якої стала необхідність визначення людини не як "нерухомого ресурсу", а як носія потреб і здібностей, що дозволяють приймати рішення і досягати певних результатів, далі структуризуємо трудовий потенціал регіону, виявимо умови і фактори впливу на формування його якісних характеристик.


^ 1.2 Структура та фактори формування і розвитку трудового потенціалу регіону


Трудовий потенціал є складною, динамічною, відкритою ієрархічною системою. Вимогами сьогодення є розуміння трудового потенціалу як поліструктурної, складної системи в комплексі всіх складників, факторів і умов забезпечення його розвитку в межах регіонального підходу до вивчення трудового потенціалу.

В даному дослідженні йдеться про визначення складу та структури трудового потенціалу, котрі утворюють всю його конституцію, метою якого є виявлення напрямів відтворювальних процесів.

Характеристики трудового потенціалу в кінцевому підсумку визначають реальний стан економіки, економічні та соціальні показники держави та її регіонів, перспективи її розвитку. Автор вважає, що трудовий потенціал регіону слід розглядати як систему компонент трудової сфери суспільства, які перебувають у повному взаємозв’язку і можуть бути використані для задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства, його соціально-економічного та інноваційного розвитку.

Ми пропонуємо розглядати рівневу та компонентну структури трудового потенціалу суспільства. У першому аспекті структура трудового потенціалу суспільства включає в себе: міжнаціональний трудовий потенціал (мегарівень), трудовий потенціал країни (макрорівень), трудовий потенціал регіону, галузі (мезорівень), трудовий потенціал організації (мікрорівень), трудовий потенціал домогосподарства (номорівень), трудовий потенціал особистості (нанорівень) (рис. 1.1):





^ Рис. 1.1 Рівнева структура трудового потенціалу суспільства


Рухаючись від одиничного до загального, визначимо трудовий потенціал всіх рівнів, комплексний розгляд яких розкриває зміст трудового потенціалу регіону, розкриємо структуру компонентів трудового потенціалу.

Початковою структуроутворюючою ланкою трудового потенціалу регіону є особистісний трудовий потенціал

Отже, трудовий потенціал працівника (особистісний трудовий потенціал), або нанорівень являє собою сукупність різних якостей (духовних і фізичних) працівника, які дозволяють йому брати участь в суспільно корисній діяльності, досягати в заданих умовах визначених результатів його діяльності та особистого розвитку.

На відміну від інших типологізацій трудового потенціалу, ми вважаємо за необхідне виділення трудового потенціалу домогосподарства (сім'ї) як проміжного рівня між трудовим потенціалом особистості і трудовим потенціалом організації. Відтак, пропонуємо під трудовим потенціалом домогосподарства розуміти сукупність психофізіологічних, професійно-освітніх та особистісних, вроджених і набутих характеристик його членів, що можуть бути використані як в індивідуальній, так і суспільній праці з метою задоволення матеріальних та духовних потреб домогосподарства і на цій основі досягнення особистого розвитку кожного члена домогосподарства. Домогосподарство є первинним середовищем формування, розвитку та реалізації трудового потенціалу, оскільки саме тут закладаються підвалини трудового життя, формуються та підтримуються моральні цінності ставлення до праці. Трудовий потенціал зароджується і накопичується, перш за все, на рівні домогосподарства, так званому “номорівні” яке, будучи мінісистемою, функціонує за своїми неповторними законами. Економічний зміст трудового потенціалу домогосподарства, на думку автора, в тому, що в межах домогосподарства створюється матеріальна база та духовні передумови для розвитку трудового потенціалу своїх членів. Сформований якісний трудовий потенціал домогосподарства може ефективно реалізовуватись як в межах сімейного бізнесу (сімейного підприємства), так і поза ним. Таким чином, якісні характеристики трудового потенціалу членів домогосподарства є складовою частиною трудового потенціалу як сімейного підприємства, так і будь-якого іншого підприємства, організації, установи.

Важко передбачити точно напрямок розвитку трудового потенціалу домогосподарства і, власне, регіону. Проте, процес розвитку регіонального трудового потенціалу може бути керованим, що повинно забезпечуватись дією регіональних органів управління. Так, вимогами сьогодення є розвиток безперервної освіти працівників, як одного із основних напрямів розвитку трудового потенціалу регіону. Формування в суспільстві позитивного іміджу освіченості з метою постійного поповнення й оновлення знань, умінь, навичок протягом усього життя людини значною мірою залежить від ціннісних установок, матеріального благополуччя та мотиваційних орієнтирів у сім’ї. При цьому актуальною проблемою сучасності є реалізація у суспільстві, зокрема в регіоні, ідей зміцнення сім'ї, суспільство має бути зацікавлене у створенні найсприятливіших умов для формування сімей. Визначну роль при цьому повинна відігравати й державна підтримка молодих сімей, особливо з огляду на те, що останнім часом відмічається збільшення кількості розлучень. Це негативно впливає на формування, розвиток та використання трудового потенціалу регіону і країни в цілому.

Приступаючи до розгляду трудового потенціалу організації – наступного рівня трудового потенціалу – відмітимо, що його вивченням та аналізом займались і продовжують займатись багато вітчизняних дослідників [1, 3, 5, 8, 141].

Трудовий потенціал підприємства організації (мікрорівень), будучи більш широким поняттям, ніж трудовий потенціал працівника, є сукупністю трудових потенціалів всіх працівників, що входять у трудовий колектив. Причому, ефект від реалізації трудового потенціалу організації залежить від ефективності використання індивідуальних трудових потенціалів. Беручи участь у виробництві, працівники по-різному реалізують свій потенціал: або нераціонально (неповністю), що веде до негативного результату, або ж повністю, що збільшує ефективність функціонування підприємства.

Таким чином, розгляд нижчих рівнів трудового потенціалу об'єктивно передбачає вихід на більш високі рівні – регіону та країни в цілому. Такий масштабний підхід до вивчення трудового потенціалу обумовлює виявлення всього комплексу елементів і умов функціонування трудового потенціалу; різноманітність факторів, котрі забезпезпечують його різносторонній прояв і розвиток, а також протиріччя між структуроформуючими елементами (іншими словами, всередині системи).

Трудовий потенціал регіону (мезорівень) – більш складне утворення порівняно з трудовим потенціалом працівника і трудовим потенціалом організації за рахунок різноманітних системоутворюючих зв'язків, що ґрунтуються на загальних і внутрішніх законах. Трудовий потенціал регіону більше суми його складників, оскільки тут проявляються емерджентні властивості системи, які є результатом коопераційного ефекту в ході здійснення спільної діяльності людей у рамках визначених суспільних відносин. Тобто, відслідковується накладення трудових потенціалів нижчих рівнів і посилення дії їх прояву. Конкурентоспроможність регіонального трудового потенціалу залежить від єдності інтересів і потреб всіх господарюючих суб'єктів в регіоні, – підприємств, організацій, домогосподарств та навчальних закладів, партнерських відносин, спільної участі у виробничих і соціальних процесах. Принципова відмінність регіону в тому, що він не може бути ліквідований, або припинити свої функції із забезпечення умов життя населення, на відміну від підприємства чи галузі. Трудовий потенціал регіону є відносно постійним, притаманним регіональній економічній системі. В момент ліквідації підприємства його трудовий потенціал як оформлена система руйнується, залишаючись в той же час відносно незмінним елементом трудового потенціалу регіону (змінюється тільки його внутрішня структура, поступово трансформуються якісні складники).

Хоч трудовий потенціал регіону має певні межі, є самостійним, має свої внутрішні закони і джерело розвитку, але вважати його відокремленим від трудового потенціалу всього суспільства, самодостатньою системою було б неправильно. Трудовий потенціал регіону є лише елементом, частиною трудового потенціалу країни, який утворюється на основі інтеграції трудових потенціалів всіх регіонів.

У зв’язку з глобалізацією економічних процесів, розвитком співробітництва України з країнами різноманітних економічних просторів нами пропонується виділяти поняття “міжнаціональний трудовий потенціал” (мегарівень), яке торкається трудового потенціалу кількох країн, задіяного для вирішення спільних завдань соціально-економічного, еколог^ Рис. 1.3 Структура трудового потенціалу регіону


Комплексний аналіз факторів та умов, що відображають причинно-наслідкові зв'язки формування та використання трудового потенціалу регіону, слугує методологічною та інформаційною базою оцінки подальших наслідків їх впливу, розробки випередж