Реферат: Перевірила: Павленко Л. Д

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра банківської справи


КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Гроші та кредит»


СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ


Підготувала: студентка групи БС-82

Подопригора Юлія

Перевірила: Павленко Л.Д.


Суми 2010


ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ…………4

Становлення та розвиток грошово-кредитної системи України……4

Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку кредитної системи України…………………………………………………………………16

Висновки до розділу 1…………………………………………………….23

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ……….24

2.1. Порівняння кредитної системи Росії з кредитною системою України…………………………………………………………………………...24

2.2. Державний кредит……………………………………………………34

Висновки до розділу 2…………………………………………………….40

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….42

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………….


ВСТУП


В останній час з’явилася значна кількість публікацій, присвячених фінансово-кредитним важелям забезпечення економічного зростання в Україні. Зазначена проблематика знаходиться в центрі уваги багатьох вчених, зокрема питанням теорії кредиту та грошово-кредитної політики займаються А. Гальчинський, О. Дзюблюк, І. Гуцал, М. Савлу, В. Федоров, А. Чухно, з проблем поставлення банківського і небанківського фінансового посередництва - М. Алексеєнко, В. Базидевич, О. Васюренко.

Недостатньо вивченими на мій погляд, залишаються питання причинного зв’язку кредиту, ступеню розвитку кредитної системи, її структури та економічного зростання.

Актуальність даної теми полягає в тому, що кредит є однією з основних банківських операцій, яку використовував, напевне, кожен із нас.

З огляду на вище зазначене метою даного дослідження є визначення основних каналів впливу кредитної системи на економічне зростання, використовуючи функціональний підхід. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- дослідити становлення та розвиток кредитної системи України;

- визначити сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку;

- порівняти кредитну систему України з іншими країнами;

- визначити основні проблеми та перспективи розвитку кредитування фізичних осіб.

Об’єктом даного дослідження є особливості розвитку кредитної системи України, суб’єкт – відносини в процесі кредитування.

У своїй роботі я використовувала такі методи дослідження, як: аналіз, синтез, індукція, дедукція та статистичний.

РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

Становлення та розвиток грошово-кредитної системи України



В економічній науці розглядаються дві основні теорії кредиту. Натуралістична теорія трактує кредит як спосіб перерозподілу наявних капіталів. Найвідомішими представниками цієї теорії були А. Сміт (1723—1790), Д. Рікардо (1772—1823), К. Маркс (1818—1883). Ці видатні економісти виводили сутність кредиту з особливостей процесу виробництва. Об'єктом кредитування при цьому вважалися засоби виробництва і засоби існування робітників. Капіталотвор-ча теорія виходить з того, що кредит створює капітал і є двигуном розширеного відтворення капіталу. Основоположником цієї теорії вважається англійський економіст Дж. Ло (1671—1729). Ідея його фінансової системи полягала в тому, щоб за допомогою кредиту підтримувати постійне процвітання в економіці. Розширюючи обсяги кредитування і випускаючи гроші, банки створюють капітал і тим самим збільшують багатство і зайнятість. Обсяги кредитування визначаються при цьому капіталотворчими можливостями банків[19].

Кредитна система припускає наявність фінансових посередників – банків, які залучають кошти на умовах зворотності від одних суб’єктів і дають їх у позичку іншим суб’єктам. Взагалі, кредитна система може функціонувати і без фінансових посередників. Власник вільних коштів може прямо і безпосередньо надавати їх у позичку позичальнику. Така кредитна система стала формуватися в Україні у формі прямих грошових позичок між підприємствами. Але високі ризики таких “прямих” відносин кредиторів і позичальників, розбіжність за сумами і термінами наявної пропозиції коштів з попитом на них у кожній розвитій економічній системі неминуче призводять до виникнення особливих посередників, що на основі акумуляції коштів багатьох суб’єктів забезпечують задоволення практично будь-яких потреб ринкових суб’єктів у позикових засобах. Надання грошових позичок підприємствами один одному в той період відбивало відсутність ринкових фінансових посередників в умовах появи ринкового руху коштів.

Справжнє формування кредитного ринку почалося в нашій країні з виникненням комерційних банків. Уся їхня активна діяльність з видачі кредитів своїм клієнтам із самого початку носила характер ринкових операцій, оскільки здійснювалася не відповідно до централізовано затвердженого плану розподілу кредитних ресурсів, а з обліком їхньої економічної вигідності для банку. Комерційні банки самі встановлюють вигідні для них умови видачі і погашення позичок, вони можуть вільно вибирати клієнтів, а клієнти – банк. Відношення комерційних банків із клієнтами з приводу надання кредитів створюються як звичайні ринкові відносини. Отже, в міру розвитку мережі комерційних банків відбувалася заміна адміністративно-розподільчих відносин у сфері кредиту на ринку, формувалась кредитна система. Зараз формування кредитної системи знаходиться в прямій залежності від розвитку системи комерційних банків і від остаточного звільнення їх від прямого впливу кредитного центру.

Незважаючи на те, що нова банківська система як і раніше несе на собі печатку старих відомчо-розподільчих відносин, проте кредитна система в країні існує і є найбільш розвинутим елементом фінансового ринку. Ринок цінних паперів знаходиться в самій початковій стадії формування. Для нього характерна перевага державних цінних паперів.

Сучасна ринкова економіка представляє собою складний господарський організм, діяльність якого забезпечує велика кількість різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють між собою з метою задоволення інтересів різних груп суб’єктів економічних відносин. Основою такої взаємодії є кругообіг матеріальних цінностей і грошових потоків в економіці.

Грошові потоки, як правило, не спрямовуються безпосередньо від одного суб’єкта ринку до іншого, що здебільшого є економічно недоцільним, а рухаються через посередників. У розвинутій ринковій економіці основним посередником, що забезпечує повноцінний кругообіг грошових коштів у господарстві, створюючи тим самим базові передумови для організації економічного циклу, є кредитна система країни – центральна ланка у всій системі взаємозв’язків між суб’єктами ринку.

Економічною основою функціонування кредитної системи, є кредитні відносини, виникнення яких пов’язане з неспівпаданням у часі витрат, що здійснюються різними учасниками господарських процесів, і надходженням необхідних для цього доходів. Таке неспівпадання, зумовлене об’єктивними економічними причинами, – характерне для переважної більшості суб’єктів ринкової економіки. У результаті, з одного боку, виникає значна сума тимчасово вільних від обороту грошових коштів, а з іншого – відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах. Розв’язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, в яких акумулюються тимчасово вільні кошти одних суб’єктів ринку і надаються у тимчасове користування іншим, що відповідає економічним і соціальним потребам суспільства в цілому.

Зазначені моменти відображають дві найважливіші історичні передумови становлення і розвитку кредитної системи як центральної ланки економіки. З одного боку, розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність впорядкування його організації і технічного обслуговування, а з іншого –виникає необхідність у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням і розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку.

Світовий досвід переконливо засвідчив, що ефективність функціонування окремих підприємницьких структур, галузей економіки та держави в цілому формується під впливом фінансово-кредитної політики держави та механізмів її реалізації. Економічний розвиток держави залежить від цілої низки об’єктивних та суб’єктивних чинників, з яких, у першу чергу, виділяємо фінансову і податкову політику, дієве місцеве самоврядування, досконалу законодавчу і нормативно-правову базу, сприятливий інвестиційний клімат і, безперечно, розвинуту фінансово-кредитну систему.

Слід визнати, що в ринкових умовах вплив цих факторів на діяльність основних суб’єктів фінансово-кредитних відносин, якими є держава, підприємницькі структури, різноманітні фінансово-кредитні установи і населення, може бути різнобічним і непередбачуваним. Незважаючи на те, що протягом періоду функціонування вітчизняної економіки найбільш вагомі перетворення відбувалися саме у сфері фінансово-кредитних відносин, доволі значна кількість питань, пов’язаних із формуванням ефективних фінансово-кредитних механізмів потребує поглиблення теоретичних досліджень і узагальнень.

За роки незалежності України про­блемам розвитку фінансово-кредитних відносин було приділено чи­мало уваги. Ці питання знайшли відображення у наукових працях ба­гатьох вітчизняних вчених, зокрема: О. Василика, О. Дзюблюка, М. Козоріз, М. Крупки, В. Лагутіна, А. Мороза, М. Савлука, Т. Смовженко та ін. Однак досі не вдалося подолати багатьох проблем, які ще виникли на етапі переходу до нової системи господарювання, що ба­зується на засадах ринкової економіки. Фінансова та кредитна політи­ка зазнавала постійних змін, які були спрямовані в основному на по­долання тих негативних тенденцій в економіці, які вже сформувались в реальній ситуації і потребували негайного вирішення. На той час дії органів законодавчої і виконавчої влади вирішували ті проблеми, які сформувалися на відповідних етапах економічного розвитку і не були спрямовані на перспективу. Хоча слід зазначити, що й сама економіч­на перспектива в Україні не була чітко визначеною. Були сформовані лише основні напрямки підвищення ефективності функціонування ві­тчизняної економіки, до яких слід віднести: формування ринкових ме­ханізмів господарювання, створення соціально-орієнтованої ринкової економіки, роздержавлення і приватизація державної власності, розвиток підприємницьких структур, пожвавлення інвестиційної та інно­ваційної діяльності тощо. Одним із моментів, здатним позитивно вплинути на функціонування економіки у напрямку впровадження но­вих ринкових механізмів, як показують дослідження багатьох вчених і спеціалістів, а також наші дослідження, є розвиток фінансово-кредитних відносин[1].

Аналіз та оцінка фінансово-кредитних відносин в Україні за роки її незалежності дають змогу виділити декілька етапів їх становлення і розвитку, а саме: перший етап (1991-1993 pp.) - становлення держа­вності України, формування законодавчої основи фінансово-кредитних відносин та системи їх регулювання; другий етап (1994-1996 pp.) - формування ринкової системи господарювання, фінансових ринків та державної політики у напрямі регулювання фінансово-кредитних відносин; третій етап (1997-2000 pp.) - впровадження механізмів державного регулювання фінансової та кредитної діяльності, зміцнення ринкових відносин; четвертий етап (з 2001року) - стабілізація економічної ситуації, створення сприятливого середовища для : розвитку фінансово-кредитних відносин, удосконалення механізмів регулювання економіки відповідно до умов ринку, спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави[7].

Починаючи з 1991 року, реформування і перебудова економічних відносин були цілком очевидними з огляду на зростаючі потреби у фінансових ресурсах, які виникли у зв’язку із забезпеченням виробничих потужностей. Саме на цьому етапі відбулося становлення національної банківської, фінансової, грошової і кредитної систем. Крім ситуація ускладнювалася тим, що фінансування багатьох інвестиційних проектів супроводжувалося «замороженням» коштів під час їх реалізації, і саме ці проблеми, які негативно впливали на економічний розвиток держави, доводилося вирішувати в умовах економічної кризи.

Ця криза призвела до скорочення фінансового потенціалу зменшення попиту на продукцію багатьох галузей економіки, звуження внутрішнього ринку, що призвело до подальшого гальмування процесів економічного розвитку. Протягом 1991-1993 рр. було прийнято низку законів України, зокрема: «Про банки і банківську діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про оподаткування підприємств», «Про господарські товариства». Для законів, прийнятих протягом вказаного періоду, характерними були нестабільність, декларативність, непостійний та суперечливий характер.

Політика держави у напрямку фінансово-кредитної підтримки галузей економіки також була спрямована на надання різних пільгових кредитів та відкриття кредитних ліній для позичальників, які функціонували в межах цих галузей. Про це свідчать такі факти, як відкриття кредитної лінії для сільськогосподарських підприємств на договірних засадах; для фінансування витрат на закупівлю паливно-мастильних матеріалів, збирання і заготівлю сільгосппродуктів; кредитування підприємств споживчої кооперації у сільській місцевості; надання пільгових кредитів банку «Україна» (понад 250 млрд. карбованців). Можна згадати прямі емісійні кредити у вугільну галузь, кредитування комерційних банків під виробничі цільові програми, пов’язані з конверсією та переорієнтацією виробництва. Однак використання цих механізмів не дало змогу вирішити головні проблеми, незважаючи на це, НБУ у 1991 р. встановив облікову ставку за кредитами, які надавалися комерційним банкам, - 30 % річних. Хоча рівень облікової ставки зазнавав зростання процентних ставок за банківськими кредитами, що негативно вплинуло неможливості підприємницьких структур щодо використання кредитних ресурсів. У структурі кредитних операцій переважну частку займали короткострокові кредити, які підприємства отримували на погашення заборгованості за споживчими ресурсами чи заробітною платою.

Високі ставки кредитування, невизначеність фінансової перспективи сприяли розвитку негативних економічних явищ – вивезенню значних фінансових ресурсів за кордон, зростанню кількості правопорушень у використанні державних фінансових ресурсів та коштів підприємств колективної влади. Саме на даному етапі спостерігається масове відкриття рахунків вітчизняних контрагентів у зарубіжних банках, поява фінансових олігархів. Неможливість НБУ в цих умовах повноцінно регулювати грошову масу призвела до гіперінфляції, яка 1992 року сягнула 2100 %, а 1993 року – 10256 %.

Також на I етапі спостерігається створення нових фінансово-кредитних інститутів, в основному комерційних банків. Починаючи із жовтня 1991 року, НБУ почав перереєстровувати комерційні банки, які були зареєстровані ще Держбанком СРСР. До цього періоду часу був «міністерський» капітал, який поступово витіснився капіталом акціонерних товариств, а також спільних підприємств. Такі державні банки, як Укрсоцбанк, Промінвестбанк, Агропромбанк, були акціоновані під тиском головних клієнтів. Станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків, протягом того року зареєстровано ще 60 банків, які виникли на засадах діяльності різних бюджетних і позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесках підприємств, а на 01.01.93 в Україні функціонувало 143 банки. Як стверджує С. Аржевітін: «на цьому ж етапі спостерігається масове утворення дрібних малопотужних банків із надзвичайно малим капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки зростали на гіперінфляції, використовуючи цей зовнішній, незалежний від них фактор».

Таким чином, характер фінансових відносин між державою, банками і підприємницькими структурами протягом I етапу формувався під впливом тих проблем, які були в економіці України, а також зацікавленістю та можливістю кожної групи економічних суб’єктів у їх вирішенні.

З початком 1994 року розпочався другий етап становлення фінансово-кредитних відносин в Україні, який потребує детального розгляду. Вагомим джерелом формування фінансових ресурсів повинні були стати доходи від приватизації державної власності, перш за все, акціонування великих і середніх підприємств, однак здійснення «сертифікатної» приватизації не забезпечило реальних надходжень грошових коштів.

Несприятлива фінансова ситуація зумовила незначну активність іноземних інвесторів у 1993-1995 рр. Якщо у 1992 році обсяг зареєстрованих іноземних інвестицій в Україні становив 3,8 % ВВП, то у 1993 – 4,0 %, у 1994 – 2,3 %, а 1995 р. обсяги зареєстрованих іноземних інвестицій зросли порівняно з попереднім роком майже у 1,4 рази. Спостерігається зниження показника відношення валових інвестицій до ВВП, значення якого за оцінками Міжнародного центру перспективних досліджень протягом 1994-1996 рр. становило 35,3 %, 26,7 %, 22,7 % відповідно.

Аналізуючи даний етап, хочемо наголосити на макроекономічних факторах, які вплинули на скорочення попиту на фінансові послуги з боку суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема: простежується тенденція до зниження валового національного продукту у 1996 році на 9 % порівняно із попереднім; доларизація економіки у 1994 році становить 56 %, у 1995 р. – 45 %, а у 1996 р. – 38 %; низька купівельна спроможність фізичних осіб: реальна заробітна плата у 1996 році порівняно з 1992 р. скоротилася з 83,6 до 36,8 %.

Базовою передумовою розвитку фінансово-кредитних відносин стала фінансово-грошова стабілізація, яка розпочалась у жовтні 1994 року, однак лише із 1995 року відбувається посилення ринкових важелів у формуванні фінансово-кредитних відносин між економічними суб’єктами, формуються ринки цінних паперів та інші фінансові ринки, розширюються можливості щодо кредитування банками реального сектору економіки. Такі сприятливі умови спричини розвиток первинного ринку цінних паперів – створення фондових бірж, інвестиційних компаній і фондів, а також сконцентрували роль держави у напрямку сприяння розвитку даного механізму.

Важливою подією було прийняття у березні 1996 року Закону Україні «Про режим іноземного інвестування», відповідно до якого для іноземних інвесторів встановлено систему державних гарантій і пільг щодо захисту інвестицій, заборону їх націоналізації, право на безперешкодну репатріацію своїх коштів, відшкодування збитків, завданих у результаті неналежного виконання своїх обов’язків державними органами, та повернення інвестицій у випадку припинення своєї діяльності тощо. Однак не всі положення даного закону були реалізовані в реальних механізмах підприємницької діяльності, причому активність іноземних інвесторів в Україні досі є низькою порівняно з іншими країнами.

Для цього етапу характерною є активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання діяльності банків, яка збіглася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали основним джерелом прибуткового існування цілої низки банків, які були не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, зміни кон'юнктури фінансового ринку, управління банківськими процесами зсередини, опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втримати­ся на плаву: у 1994 році ліквідовано 12 збанкрутілих банків; у 1995 р. - 20, серед яких і найбільші (Інко, Відродження, Економбанк, Лісбанк); у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опи­нилися в стані прихованого банкрутства[9].

Протягом перших п'яти років існування незалежної держави в Україні відбулося створення НБУ як центрального банку країни та створення його оптимальної структури, а також достатньо банківської системи. В межах цього досягнення Національним банком України створено базові монетарні умови для переходу економіки з етапу її виходу з кризи до післякризового зростання за інноваційно-інвестиційною моделлю; проведення грошової реформи. Це досягнення характеризується введенням національної грошової одиниці – гривні у 1996 p., зміною масштабу цін та створенням принципово нової грошової системи держави. Введення гривні мало велике значення для подальшої макроекономічної стабілізації, а також для підвищення довіри населення до нових грошей. Здійснення реформи мало на меті досягнення цілей грошово-кредитної політики щодо продовження курсу на забезпечення фінансової стабільності, прискорення розрахун­ків, залучення до банківської системи готівкових заощаджень населення, забезпечення стабільності курсу гривні щодо іноземних валют. Це досягнення позитивно вплинуло на розвиток та зміцнення національної банківської системи, удосконалення форм і методів роботи, Розширення можливостей центрального банку для чіткого виконання свого конституційного обов'язку у сфері забезпечення стабільності національної валюти.

Протягом 1997-2000 pp. відбуваються певні зміни в межах третього етапу розвитку фінансово-кредитних відносин. Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки та прорахунки банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства спонукають до поглиблення банківської реформи[2].

Було вжито відповідних заходів до фінансової реорганізації банків та поліпшення умов їхньої діяльності. Однак системний ризик залишається доволі значним внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. На даному етапі розвитку не вдається належно задовольняти потреби приватного сектора. Очевидно, без прискорення банківської реформи суб’єктам економіки буде важко отримати доступ до необхідних інвестиційних ресурсі і високоякісних банківських послуг.

Остаточно не вирішені питання діяльності інших фінансово-кредитних установ (кредитних спілок, позикових товариств), інституційного розвитку банківської системи тощо.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг, відсутність відповідної для країн з ринковою економікою фінансової структури, брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, низька життєдіяльність фінансових інститутів, повільний прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського нагляду – усе це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи[3].

Тільки з 1999 р. нарешті почали активно формуватися і накопичуватися страхові фонди за вкладами населення та кредитними ризиками, проблемними дебіторами, але все ж продовжують переважати бартерні розрахунки.

На початку IV етапу сформувалося розуміння того, що проблеми фінансово-кредитних відносин неможливо вирішити за допомогою прийняття одночасних правових актів або низкою організаційно-економічних заходів. Мова йде про необхідність розроблення концептуальних засад розвитку фінансово-кредитних відносин, виходячи із забезпечення принципу пріоритетності макроекономічної стабільності на довготривалу перспективу та використання реальних можливостей та механізмів політики економічного зростання. На даному етапі державна політика головним чином спрямована на розроблення ефективних механізмів, покликаних утримати наявні та залучити додаткові фінансові ресурси у національному економічному просторі, створити сприятливі умови щодо розвитку підприємництва та рівноправного доступу економічних суб’єктів на фінансові ринки.

Крім того, спостерігається розвиток та вдосконалення фінансових інструментів. Так, розширено сферу застосування іпотечних відносин шляхом прийняття законів України «Про іпотеку» та «Про іпотечне кредитування, операції з іпотечним консолідованим боргом та іпотечні сертифікати». Крім того, прийнято закони України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про недержавне пенсійне забезпечення», прийнято Бюджетний кодекс та внесено суттєві зміни до Цивільного кодексу України[4].

Одночасно, усвідомлюючи нагальну потребу в поліпшенні інвестиційного клімату та залученні довгострокових інвестиційних ресурсів в Україну, що є одним з головних завдань, визначених президентом, Національний банк здійснив кілька принципових кроків у напрямі лібералізації системи валютного регулювання та спрощення окремих операцій на валютному ринку. Серед найважливіших з них: скасовано вимогу обов’язкового продажу суб’єктами господарювання надходжень в іноземній валюті; скасовано двохвідсоткове обмеження щодо граничного відхилення курсу купівлі та продажу готівкових іноземних валют; з 1 жовтня 2005 р. встановлені нові значення лімітів відкритої валютної позиції; запрацювали нові «Правила торгівлі іноземною валютою»; суттєво спрощено процедури інвестування з-за кордону, уникати значних його коливань та збільшити обсяги надходжень іноземних інвестицій в економіку України.

Поступово відновлюється довіра населення до банківської системи та національної валюти, про що свідчить залучення значного додаткового обсягу депозитів з одночасним покращенням їх строкової структури. Зростанню довіри до банківської системи також сприяє підвищення дієвості системи страхування депозитів населення, наслідком чого стало збільшення гарантованої суми відшкодування з 3000 до 15000 грн.

На даному етапі розвитку фінансово-кредитних відносин державним регулюючим органам потрібно підтримувати позитивні тенденції розвитку банківської системи та економіки країни, досягнуті в попередні роки та працювати над усуненням негативних явищ, що стримують розвиток економічних процесів. Враховуючи це, основним завданням у напрямку подальшого розвитку фінансово-кредитних відносин слід виділити: підтримання стабільності національної грошової одиниці; утримання інфляційних процесів на рівні, що забезпечуватиме підтримку розвитку економіки країни; забезпечення процесу інтеграції країни до світового фінансово-економічного простору із урахуванням національних інтересів [5].

1.2. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку кредитної системи України


Становлення і розвиток банківсь­кої системи України відбувається в умовах постійної зміни еко­номічної кон'юнктури та непередбачуваності перспективи, що позна­чається на стабільності діяльності ба­гатьох українських банків і потребує розробки заходів щодо державного за­хисту банківських установ та їх клі­єнтів від підвищеного ризику. Однак проблему стабільності банківської системи неможливо вирішити лише шляхом застосування фінансово-грошового інструментарію. Потрібен комплексний підхід ло розв'язання цілої низки проблем, пов'язаних із піднесенням національної економіки Перебіг кризових явиш у валютно-фінансовій сфері України продемонстрував як важливість ролі банківської системи у відновленні економічної діяльності, так і масштаб економічних проблем, обумовлених неефективною стратегією банківської діяльності. Вкрай складна ситуація, в якій нині опинилася банківська система України, потребує активного пошуку шляхів виходу з кризи, суттєвої реор­ганізації банківського сектору.

Аналіз стану банківської справи в Україні дає можливість виявити кіль­ка проблем, вирішення яких сприяти­ме виходу банків із кризи і створенню в Україні банківської системи ринко­вого зразка.

На мою думку, сучасна політика НБУ в сфері банківського регулюван­ня має спрямовуватися на інтеграцію стратегій розвитку банківського сек­тору та фінансового ринку, що дасть змогу ефективніше використовувати потенціал як фінансових, так і інституційних фінансових ресурсів. Роз­робка антикризових заходів повинна набути нової якості: стратегічним завданням має стати не просто виживан­ня в умовах кризи, а якісне оновлен­ня банківської системи країни.

Сучасна системна криза в Україні породжена як різким погіршенням економічної ситуації в реальному сек­торі економіки, так і руйнуванням піраміди банківських боргових зо­бов'язань, недооцінкою фінансових ризиків. Це обумовлює пріоритетність вирішення ключових проблем націо­нального банківського сектору в за­гальному процесі здійснення антикризової політики в Україні[4].

Однією з умов забезпечення висо­кого рівня довіри до банківського сек­тору є подальша реструктуризація банківської системи і розвиток банків, визначення умов кредитування банка­ми економіки та стабілізації націо­нальної грошової одиниці, законо­давче забезпечення банківської діяль­ності. Для реалізації зазначених інте­ресів необхідно розвивати фінансо­во-бюджетну систему, досягати зба­лансованості фінансових потоків, стабільності національної грошової одиниці, сприяти накопиченню капі­талу з метою створення підвалин ста­лого економічного розвитку.

Тому вирішення питань оптимізації структури банківської системи Ук­раїни слід вважати необхідною умо­вою зміцнення стійкості банківсько­го сектору, підвищення довіри до ньо­го з боку інвесторів, вкладників і кре­диторів, а також посилення його ролі у стимулюванні прискорення та зба­лансованого розвитку всіх галузей і секторів економіки держави.

Над цією проблематикою плідно працюють вітчизняні дослідники, зо­крема: О.Барановський, О.Васюренко, О.Дзюбик, О.Дзюблюк, А.Мороз, В.Мішенко, Л.Примостка, Т.Смовженко, М.Савлукта інші. Вони зроби­ли вагомий внесок у дослідження банківської системи й державної полі­тики в умовах комплексної перебудо­ви державного управління та рефор­мування фінансово-кредитної систе­ми, удосконалення важелів та зако­нодавчих підстав здійснення банківсь­кого регулювання і нагляду.

Разом з тим у науковій літературі поки що немає єдиної думки щодо побудови цілісної національної мо­делі регулювання банківської системи. Тому питання розвитку державної фінансово-кредитної політики в сфері банківської діяльності потребує по­дальшого дослідження. За станом на 01 липня 2009 року в Державний реєстр було занесено 198 банків, із яких фактично діяло 187. Питання достатності кількості банків у державі полемічне і потребує окремо­го аналізу. Однак, зазначимо, що оцінка цієї достатності має визначатися не ли­ше за кількістю банків, а й за розміра­ми філіальної мережі та мірою користу­вання банківськими послугами з боку населення та підприємств.

У регіональному розрізі найбільше банків, що подають звітність НБУ бу­ло зареєстровано у м. Києві та Київ­ській області - 113 (62% від загальної кількості). Серед лідерів також Дніпро­петровська (14 банків), Донецька (11 банків). Харківська та Одеська (по 10 банків) області. Отже, банківській системі України притаманна концентрація банківських установ переважно в сто­лиці та в містах-мільйонерах.

Упродовж першого півріччя 2009 року банки ліквідували 125 філій — утричі більше, ніж за весь 2008 рік. До 1 липня 2009 року загальна філіальна мережа банків скоротилася до 1189 офісів. Це — мінімальний рівень, по­чинаючи з серпня 2006 року, тобто з часу; коли НБУ розпочав стежити за цим показником. За даними голови правління Приватбанку Олександра Дубілета, кількість відособлених структурних підрозділів банків в Україні скоротилася з жовтня 2008 року на 460 одиниць. За даними інших учас­ників ринку, Укрсиббанк закрив 100 відділень; "Фінанси та Кредит" - 80; "Надра" - 77; Укрпромбанк - 32; "Форум*" - 20, Родовід-банк - 19; "Київ" - 14. При цьому найактивніше банки скорочували свою присутність у східних областях України[7].

Банківська система України — систе­ма відкритого типу. В країні створено рівні умови для реєстрації та функціону­вання банків із вітчизняним та інозем­ним капіталом, зокрема й щодо регла­ментації менеджменту банківських опе­рацій та їх оподаткування, права вихо­ду у світовий фінансовий простір[6].

Присутність іноземного капіталу у фінансових установах країни на сьо­годні доволі значна. Фінансовий сек­тор України — один із лідерів із залу­чення прямих іноземних інвестицій (на нього припадає 19% від усього на­копиченого іноземного капіталу). Ча­стка іноземного капіталу в статутному капіталі банків України за станом на 1 липня 2009 року становила 39.1 % і перевищувала граничне значення межі економічної безпеки (30%).

Кількість банків, створених за участі іноземного капіталу, з початку року скоротилася на 2 і на кінець чер­вня становила 51 банк, із них 17 - зі 100-відсотковим іноземним капіта­лом. За оцінками експертів, ці банки контролюють понад 50% активів усієї банківської системи країни.

Таким чином, банківський ринок в Україні розвивається шляхом, який пройшли банківські системи країн Східної Європи, де за останні кілька років присутність іноземного капіта­лу збільшилася, а їх загальна кількість — зменшилася. Такого роду загроза останнім часом стала актуальною і для національної банківської системи.

Слід зауважити, що негативний вплив світової фінансової кризи (з огляду на велику частку транснаціональ­них фінансових корпорацій) може по­ширюватися на банківський сектор України як прямо, так і опосередкова­но — якщо материнські компанії за­знаватимуть збитків та матимуть проблеми з ліквідністю.

Як показав досвід, саме банківські установи з іноземним капіталом за ра­хунок підтримки материнських банків були стійкішими до проявів фінансо­вої кризи.

Упродовж січня - липня 2009 року в Україні зупинено або припинено дію ліцензії двох банків на здійснення окре­мих банківських операцій. На стадії ліквідації перебувало 9 банків. За станом на 21 липня 2009 року в 17 банках при­значено тимчасові адміністрації.

Питома вага власного капіталу в структурі пасивів банків на 1 липня 2009 року становила 13%.

В умовах кризи вперше за останні декілька років у банківській системі проявилася тенденція до скорочення активів: за перші 6 місяців 2009 року вони зменшилися на 3% - до 944.5 млрд. грн.

Зобов'язання банків у першому півріччі зменшилися на 6.8% — до 752.1 млрд. гривень.

Позитивні тенденції, які почати формуватися на грошово-кредитно­му ринку у квітні - травні 2009 року, упродовж червня закріпилися. Йдеть­ся зокрема про прискорення темпів збільшення депозитів населення в банках та зростання обсягів кредитів, наданих підприємствам реального сектору економіки.

Третій місяць поспіть (на час напи­сання цієї статті) утримується висхідна динаміка депозитів фізичних осіб, що свідчить про поступове відновлення довіри населення до банків. Показник приросту вкладів населення в червні (2.7%) Збільшення депозитів фізичних осіб позитивно вплинуло на динаміку за­гального обсягу депозитів, який у чер­вні зріс на 1.3% - до 317 млрд. грн. (з по­чатку року він зменшився на 11.4%).

У червні 2009 року продовжилася низхідна тенденція в динаміці депозитів юридичних осіб, обсяг яких у цьому місяці зменшився на 1.0% (з початку року - на 17.1%) - до 117.9 млрд. грн. Це відбулося за рахунок зменшення де­позитів в іноземній валюті на 9.6% -до 41.4 млрд. грн., тоді як депозити в національній валюті збільши


Рисунок 1 – Динаміка зміни облікових ставок в Україні і в Росії за період з 2000 по 2010 роки

Отже, щодо порівняння кредитних систем України та Росії, то вони мають як і схожість, так і певні відмінності, адже кожна країна встановлює свої облікові та процентні ставки. Механізми функціонування кредитної системи постійно змінюється під впливом змін її організ