Реферат: Ий» візит «газової принцеси» Тепер даним бізнесом будуть займатися на паритетних засадах рат «Газпром» І «Нафтогаз України», за допомогою двох нових компаній

№14 21 лютого 2008

ГОЛОВНА


ПОЛІТИКА


«Газовий» візит «газової принцеси» (Тепер даним бізнесом будуть займатися на паритетних засадах РАТ «Газпром» і «Нафтогаз України», — за допомогою двох нових компаній.) читати


З-ПОМІЖ ПІЛЬГОВИКІВ і ПІЛЬГОВИКИ( Безкоштовно проїхати у маршрутках міста Кам'янця-Подільського, що на Хмельниччині, тепер зможе не кожен пільговик, зокрема, пенсіонер. ) читати


КОСОВЕ: БОМБА, МІНА ЧИ ХЛОПАВКА? (Свого часу між Москвою та Белградом було укладено угоду, згідно з якою Сербія погодилася брати участь у будівництві газопроводу «Південний потік», а також продала «Газпром нафті» контрольний пакет акцій найбільшого у країні нафтогазового підприємства.) читати


______________________________________________________________________


^ ПЛАНЕТА ЛЮДЕЙ


Оксана КАЛІНЧУК:

"ДИВО КАЛИНОВЕ" І СОНЕЧКО-ДОНЕЧКА - МОЄ НАТХНЕННЯ..."( Заслужена артистка України, почесний академік Української академії наук (за вагомий внесок у розвиток національного вокального мистецтва), кавалер ордена Святої Варвари, володарка Гран-прі 16-го Всеукраїнського фестивалю сучасної української естрадної пісні «Пісенний вернісаж-2005» та 15-го Всеукраїнського фести вал ю-кон курсу мистецтв «Боромля». .). читати


ВІД НЕНАВИСТІ - ДО ЛЮБОВІ...( Андрій Савченко одружувався сім разів, Антоніма Савченко — п'ять. Нещодавно вони знову побралися — між собою, втретє... .). читати


Дмитро ТАНКОВИЧ:

«Ми жартуємо так, щоб люди замислились» (Як відомо, нічого випадкового не буває. Спочатку ми наймали квартиру на Герцена, це біля Білоруської. А потім, всі якось «розбіглись»...) читати


______________________________________________________________________


НА ЧАСІ


Мистецтво культурної дипломатії( Метою міжнародного конкурсу-фестивалю є державна підтримка творчості дітей та юнацтва, розвиток інтелектуальних, духовно-культурних інтересів української молоді України і зарубіжжя та представників національних меншин України, виховання у молодого покоління любові до Вітчизни, телерантного ставлення до культурних надбань України і культури та традицій представників інших національностей..) читати


Пузата хата» і Хрещатик - це ще не вся Україна( Не знаю, хто безпосередньо серед письменників був автором афірмації «зона культурного лиха», назвавши так Україну... ) читати


Бої за історію(Щоденно з екранів телевізорів до нас всезнаюче промовляють «мудрі» та «доброзичливі» політики. Вони начебто майстерно та розумно оперують такими серйозними темами як ОУН-УПА, УНР, голодомор, мовне питання, бій під Крутами.) читати


______________________________________________________________________


КРИМІНАЛ


Небагато часу та розуму треба було, щоб украсти 10 мільйонів ( Плануючи масштабну незаконну фінансову оборудку, київський комерсант створив на Полтавщині... «віртуальну» нафтобазу.) читати


Поховали на власному подвір'ї ( Упродовж кількох місяців сестра не бачила хворого брата Дмитра. Приходила, аби перевідати, але у відповідь постійно чула від дружини одне й те ж, мовляв, лікується: то в одній лікарні, то забрали до іншої... А пояснити, де саме він, ні дружина, ні син не могли.) читати


Вірус непокори свій чи ""привезений?" ( Як сказав класик, немає нічого жахливішого і нещаднішого, як російський бунт. А в сучасній українській в'язниці це явище незвичне, стосовно якого неможливо дати однозначної відповіді навіть тоді, коли кажуть, що винні все-таки самі ув'язнені. ) читати


______________________________________________________________________


ЗДОРОВ'Я


Цілуйтеся досхочу, але знайте з ким ( Губний герпес — захворювання, яке спричиняється вірусом герпесу простого, першого типу. Він уражає слизові оболонки рота, губ і носа. ) читати


БРОНХІТ

Як позбавитися кашлю (Усе починається з того, дере в горлі. Потім з грудини виривається клекотання, в легенях вибухає вулкан, наступні кілька хвилин ви кашляєте, і рот наповнюється флегмою — лавиною, вивергнутою легенями.) читати


Солодка допоможе ( У моєї знайомої внучці 9 місяців. Дитина захворіла звичайною простудою, її лікували медикаментозне, все ніби минуло, крім кашлю. ) читати


______________________________________________________________________


ПОДОРОЖІ


ФОРТЕЦЯ НАД БУГРОМ ( Хвилин сорок автобусом триває мандрівка від Хмельницького до Меджибожа. Це невеличке селище, вкрите руїнами і де-не-де покинутими будинками.) читати


______________________________________________________________________


^ ОЧЕВИДНЕ - НЕЙМОВІРНЕ


ЖИВІТЬ ВІЧНО! ( Як відомо, імортологія — наука про безсмертя. Уже її визначення мимоволі наштовхує на думку, що це здебільшого фантастика, хоча, погодьтеся, і дуже приємна. І ось недавно мені трапилась щаслива нагода познайомитися з автором самого цього терміну — професором Київського національного університету ім. ) читати


______________________________________________________________________


^ СЛОВО - НЕ ГОРОБЕЦЬ


про що кажуть політики читати


______________________________________________________________________


МОЛОДІЖНЕ ПЕРЕХРЕСТЯ


На шляху до Європи - повз мій будинок ( Прибране подвір'я дитячого садочка № 300 ще з ранньої весни тішить око яскравими клумбами. Цвітуть там спочатку червоні й жовті тюльпани, згодом — небесно-сині півники, пізніше — різнобарвні айстри. З одного боку, похитуючись од вітру, стоїть, ніби на вічній сторожі, струнка тополя. ) читати


ПТАХИ ЖИТТЄВОЇ КЛІТКИ ( Хто вони? Невизнані генії, люди з невідомим майбутнім чи вільні птахи з відкритими крилами? Місце музиканта у суспільстві одне — з найважчих.) читати


______________________________________________________________________


КУЛЬТУРА


ХТО-НЕБУДЬ, ВІДРОДІТЬ УКРАЇНСЬКУ ДРАМАТУРГІЮ! ( Що таке театр для сучасної людини? Найчастіше, то екзотичне явище, свідком якого в нестримному ритмі сьогодення ми стаємо доволі рідко.) читати


Марк Бернес - ніжинський "одесит" ( 1935року у фільмі «Два бійці» пролунали пісні «Шаланди, полньїе кефали» й « Темная ночь». Вони одразу стали популярними, а їхній виконавець — уже відомий кіноактор Марк Бернес — завоював любов мільйонів. ) читати


Вічна слава справжньому українцеві (У рік столітнього ювілею від дня народження Григорія Коваленка полтавський літературознавець, письменник Петро Ротач звернувся до прокуратури з проханням розглянути справу репресованого Григорія Коваленка наново. У відповідь — реабілітація.) читати


ПОЛІТИКА


«Газовий» візит «газової принцеси»


Тепер даним бізнесом будуть займатися на паритетних засадах РАТ «Газпром» і «Нафтогаз України», — за допомогою двох нових компаній. Перша замінить «РосУк-рЕнерго» і буде орієнтована на збут, друга (замість «УкрГазЕнер-го») регулюватиме поставки на внутрішньому українському ринку. Різниця — не тільки в зміні назв. Компанією «РосУкрЕнерго» наполовину володіють «Газпром» і афілійовані з росіянами українські бізнесмени. У новому ж СП половиною прибутків буде розпоряджатися НАК «Нафтогаз України», іншими словами, половина грошей напряму потраплятиме до української скарбниці.

Нова схема, судячи з висловлень наближених до Юлії Тимошенко осіб, — «серйозний прорив». Мовляв, якщо вже сама «газова принцеса» готова її підтримати, — це «добрий крок».

Кінцевою ж метою Тимошенко, — у цьому ніхто не сумнівається — є повний контроль поставок газу на всіх етапах. Перші, нелегкі кроки в цьому напрямку Юлія Володимирівна зробила ще в 2000-му, відповідаючи в уряді Віктора Ющенка за весь український паливно-енергетичний комплекс, її успішні переговори з Ремом Вяхіревим та іншими тодішніми російськими УІР-персонами ввійшли в новітні підручники з «україно-російської газової дипломатії». Оголосивши про майбутній раунд переговорів з російською стороною на «коронну тему», Тимошенко сподівалася, що доручення Ющенка «розрубати» життєво важливий для України клубок енергетичних проблем ніхто інший, крім неї, не отримає.

Перше явлення «газової принцеси» російському політбомонду, що намічалося на січень, не відбулося. Замість прем'єр-міністра в Білокамінну вирушила з ознайомлю-вальною поїздкою секретар Ради з національної безпеки й оборони при Президентові України Раїса Богатирьова. Підконтрольні прем'єрові ЗМІ на візит Раїси Василівни відреагували, як і очікувалося, появою скептичних заміток. Навіть «анекдот у тему» склали: «Скажіть мені, будь ласка: куди насправді рухається Україна, якщо секретарем РНБО призначено гінеколога?..»

Удруге Юлію Володимирівну «обійшов на віражі» уже сам Віктор Андрійович. Провівши з Володимиром Путіним вдалі тригодинні перемовини, Президент домігся не тільки відтермінування виплати українського півторамільярдного боргу, а й згоди російської сторони на усунення в найближчому майбутньому зі схеми газопоста-вок «РосУкрЕнерго». Побажання щодо зазначеної компанії Ющенко висловив не від гарного життя. Захід давно вже не приховує до РУЕ вкрай неприязні почуття. Після того ж, як Юлія Тимошенко закликала Євросоюз проводити моніторинг всіх дій РУЕ, в Європі одразу залунали вимоги щодо максимально жорсткого поводження з подібними структурами-посеред-никами й посилення контролю над використовуваними ними фінансовими і юридичними структурами.

Жорсткість позиції ЄС деякі експерти схильні пояснювати ще й майбутнім вступом на посаду президента РФ Дмитра Медвєдєва. Вважається, начебто Дмитро Анатолійович, хоч він наразі і трудиться на попередньому посту вуряді РФ, не захоче розпочинати публічну діяльність із суперечки з Україною, через яку можуть постраждати поставки газу в Європу. Іншими словами, Україну немовби підштовхують до думки щодо більш сильних її позицій на переговорах з Росією, ніж, скажімо, наприкінці 2005-го, коли «Газпром» таки наполіг на помітному збільшенні вартості газу для сусідів і, немов «між іншим», схвалив внесення в прибуткову схему РУЕ.

Відібравши ініціативу в Тимошенко в усуненні «РосУкрЕнерго», оточення Президента тепер вимагає від Юлії Володимирівни неухильного виконання умов російсько-українських домовленостей двотижневої давнини. Глава Секретаріату Президента Віктор Балога у вівторок висловив заклопотаність «неквапним стартом» виплати російській стороні «газового боргу». Мовляв, одержавши впродовж двох тижнів лишень $100 млн., російські партнери можуть запідозрити наявність у керівників «Наф-тогазу України» «елементів нещирості». Припущення Віктора Івановича загалом правильне. Позаяк уряд Тимошенко, структурним підрозділом якого фактично і є «Нафтогаз України», вважає суму українського боргу дуже завищеною. Юлія Володимирівна — якщо, звичайно, її побажає вислухати російський прем'єр Віктор Зу-бков, — має намір запропонувати свій варіант погашення заборгованості. Він включає, крім усього іншого, допущення росіян до українських газосховищ; натомість люди Тимошенко пропонують «Газпрому» списати частину півторамільярдного боргу. За інформацією «МУ», РАТ наразі не схильне включатися в запропоновану «гру». Цілком резонно наполягаючи на погашенні українських боргів «живими грішми»: а далі, мовляв, розглянемо ваші пропозиції по газосховищах.

Перемовини, що почалися вчора ввечері, на думку першого віце-прем'єр-міністра України Олександра Турчинова, обіцяють бути складними. Тому, що «почнуться практично з нуля».

— Два тижні тому (по завершенні зустрічі Ющенка з Путіним. — Авт.) був гарний настрій, але, на жаль, дотепер немає ніяких підписаних договорів, — сказав «МУ» Олександр Валентинович. — Фактично в пропозиціях по російській стороні НАК «Нафтогаз України» виконує номінальну роль. Ми, зрозуміло, поважаємо своїх партнерів. Однак вимагаємо при цьому взаємовигідного співробітництва. Перед Юлією Володимирівною післязавтра стоятиме надскладне завдання, але вона спробує вирішити цю проблему.

Нагадаю: результатом недавніх домовленостей президентів двох сусідніх слов'янських держав була принципова згода на внесення змін у контракт із «РосУкрЕнерго» щодо закупівлі природного газу в обхід СП «УкрГазЕнерго» на кордоні РФ і України. Нова схема (не зазначена, за словами Олександра Турчинова, у жодному документі) повинна діяти, починаючи з 1 січня 2008 року. Розмитнення газу, що надійшов з території Росії, НАК «Нафтогаз України» відтепер здійснюватиме самостійно, як і проводитиме бюджетні платежі. Борг української сторони за газ, поставлений з території Росії, починаючи із січня-2008, дорівнює, за словами Віктора Ющенка, $330 млн. або 1, 5 мільярда гривень.

Олег БАЗАК.


З-ПОМІЖ ПІЛЬГОВИКІВ і ПІЛЬГОВИКИ


Безкоштовно проїхати у маршрутках міста Кам'янця-Подільського, що на Хмельниччині, тепер зможе не кожен пільговик, зокрема, пенсіонер. Цим правом користуватимуться лише інваліди та учасники війни, учасники бойових дій, діти війни, інваліди загального захворювання, вдови фронтовиків, ветерани праці, жертви нацистських злочинів та репресій. Скорочено також кількість днів дії цих пільг — чотири дні на тиждень. А все через те, що водії маршруток не погоджуються із введенням нових правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, що забороняє використання маршруток, переобладнаних із вантажних на пасажирські, та скорочення фінансування перевезень пільгових категорій. Адже цього року держава відшкодовує їм з бюджету лише один мільйон сто тисяч гривень. Це набагато менше, ніж було торік. За їхніми підрахунками, відшкодування у цьому році мають становити більше п'яти мільйонів гривень. Хоча міська рада вважає, що ця цифра завищена.

Насправді вона становить три з половиною мільйона гривень. Але й тих перевізникам, зрозуміло, не дочекатися. Та хоч як би там було, а в кінцевому рахунку страждають люди, надто пенсіонери. Вони вкрай обурені таким ставленням до них. Перевізники, у свою чергу, кажуть, що в них відтепер значно побільшає роботи — вичитувати посвідчення і пильнувати, щоб безкоштовно їхали лише визначені категорії пасажирів.

Надія ПАКУЛЬКО. (Влас. кор. «Молоді України»)


^ КОСОВЕ: БОМБА, МІНА ЧИ ХЛОПАВКА?


Свого часу між Москвою та Белградом було укладено угоду, згідно з якою Сербія погодилася брати участь у будівництві газопроводу «Південний потік», а також продала «Газпром нафті» контрольний пакет акцій найбільшого у країні нафтогазового підприємства. Скоріш за все, Сербія погодилася на цю та інші (м'яко кажучи, невигідні для неї) поступки, аби Росія підтримала її у Косовському питанні. І все це заради грошей, капіталів...

Якщо замислитися, то дійдемо висновку, що проголошення незалежності у Косовому може стати поштовхом до активних дій сепаратистських рухів в деяких «проблемних» регіонах на кшталт Абхазії, Придністров'я тощо, отже, Росія та інші держави ризикують втратити свою впливовість. Це також може бути причиною невизнання окремими країнами самостійності Косового.

ЄС? ЄС також бачить Сербію як об'єкт, у який можна вкласти свій капітал. Країни Євросоюзу усвідомлюють, якою шаленою зараз є конкуренція не тільки за природні ресурси, а й за робочу силу. Сербія має надзвичайно високий рівень безробіття серед населення — майже 20%. Радше, саме тому незалежність Косового швиденько визнали індустріальне розвинені країни (Франція, Італія, Німеччина). Деякі держави Європейської спільноти не визнали самостійність краю, але, як і перші, лише через прагматичні міркування.

У той час, як всі, кому не ліньки, б'ються між собою за гроші, у самому Косовому неспокійно: час від часу виникають міжетнічні конфлікти між сербами (які проти відокремлення) й албанцями (які, власне, обома руками «за»), вулицями досі курсують броньовані машини, ходять військові. Наприклад, нещодавно спалахнула сутичка неподалік північного кордону, де місцеве сербське населення атакувало контрольно-пропускні пункти. На місце події трішки потяглися військові Північно-Атлантич-ного Альянсу, щоб попередити подібні неприємні для всіх події у майбутньому, але, скоріш за все, невдоволення триватиме й надалі. Хтось переконаний, що Косове зарано проголосило незалежність, а інші кажуть, що навпаки запізно, тому й виникає така неоднозначність, розбіжності у поглядах різних держав світу. З часом ситуація має стабілізуватися, якщо, борони, Боже, не почнуться збройні конфлікти в регіоні. А поки що нам лишається стежити за перебігом подій і чекати, коли, нарешті, Україна скаже, що вона думає з цього приводу, адже всі заяви, що лунали досі, не мають жодної корисної інформації. Владі нашої держави доведеться визначати, які ж зі стратегічних партнерів для нас важливіші — Росія, ЄС чи США...

Богдан КОВАЛЬЧУК.


^ ПЛАНЕТА ЛЮДЕЙ


Оксана КАЛІНЧУК:

"ДИВО КАЛИНОВЕ" І СОНЕЧКО-ДОНЕЧКА - МОЄ НАТХНЕННЯ..."


Заслужена артистка України, почесний академік Української академії наук (за вагомий внесок у розвиток національного вокального мистецтва), кавалер ордена Святої Варвари, володарка Гран-прі 16-го Всеукраїнського фестивалю сучасної української естрадної пісні «Пісенний вернісаж-2005» та 15-го Всеукраїнського фести вал ю-кон курсу мистецтв «Боромля». До цих нагород можна додати і численні лауреатські звання. Оксана Калін-чук — перша лауреат Всеукраїнського пісенного фестивалю імені Ра-їси Кириченко «Я козачка твоя, Україно», який стартував 2005-го. Голос молодої співачки часто звучить по радіо, адже вона також і лауреатка Всеукраїнського радіофес-тивалю «Прем'єра пісні-2005». Відтоді це ім'я стало ще відомішим для загалу, її знають. А головне — дедалі частіше замовляють пісні у її виконанні. Для артиста— це найвище визнання. Перелік її' нагород переконливо свідчить, що на українському пісенному олімпі з'явилась потужна і яскрава зірка. 2005-й став найбагатшим на перемоги. А вже у січні 2008-го ця співачка завоювала серця такої кількості прихильників її таланту, що можна говорити і про тріумфальний успіх. Приміщення столичного Будинку вчителя виявилося затісним для тих, хто її знає і шанує. А цей факт стимулює до роздумів на тему сольного концерту на найбільшій сцені України. Колись так і станеться, але зараз співачка та її найближчі друзі говорять лише так: «На все свій час...» Про свої творчі плани та життя Оксана розповідає з притаманною її характеру скромністю і стриманістю. Вроджена інтелігентність цієї жінки — одна з передумов її' поступових, але переконливих успіхів і перемог. Все інше — завдяки творчому тандему із поетом і композитором, заслуженим діячем мистецтв та продюсером творчого об'єднання «Золоті голоси України» Леонідом Федоруком. Тож моя розмова зі співачкою, педагогом та мамою Оксаною Василівною Калінчук відбулась уже після закінчення творчого вечора. Позаду хвилювання та перевтома. Попереду — нова сторінка життя і творчості вже зрілої артистки. Але враження від концерту — такі свіжі! Тож...

— Після двох годин натхненного народного вокалу і красивих пісень вам легко було залишати сцену?

— Якщо відверто, то сама я навіть не знайшла б і виходу зі сцени. Багато людей піднялося на підмостки. Хтось автограф просив, хтось щось дарував — мишенят, пацюків та всіляких пухнастиків. Дарували квіти і щось казали мені, а я відповідала у напівсвідомому стані. Дуже хвилювалася напередодні вечора, а впродовж усієї програми було надто багато емоційних моментів, які просто збили мене з пантелику. Я навіть не знала, що маю стільки шанувальників.

— Під час концерту хтось, здається, Леонід Федорук, розповів про історію з листом від видатного українського співака Анатолія Юрійовича Мокренка...Він був адресований вам особисто?

— Наче й мені... Але той лист — ось він. На конверті адреса — «Українське радіо. Музична редакція. Хрещатик, 26, Київ». А до кого він адресований, прочитайте і судіть самі. Мені здається, що до всіх нас,адже приватних моментів у цьому тексті немає, хоча надихнув співака на це звернення мій виступ по радіо. Читаємо разом: «...у програмі Олесі Білаш «Шануймося, друзі» співала Оксана Калінчук. Я не чув раніше цього імені і радий появі цієї співачки, яка йде не в режимі отієї поганої попсової стадності та дискотечного ражу і барабанної беззмістовності. її спів у кращих традиціях українства, де є поезія, є мелодія, широкий розспів, врешті, є дівоча цнотливість, якої в нашій сучасній естраді вже практично немає. Оксана Калінчук внесла в радіоефір мить чистоти та свіжості. Буде жаль, якщо вона зіб'ється на ту неправедну моду. Хай залишається собою з її непору-шеним суєтою світом. Зараз треба берегти кожен здоровий паросток у царині української пісні». Цей лист, мов бальзам на моє серце і душу. Коли я була ще зовсім юною, то зачитувалась його полум'яними статтями у пресі на захист української пісні. Я його думками ожила.

— Звідки ви родом і чому так любите українську пісню, адже у вашому репертуарі десятки творів класичного жанру, які виконуєте не менш професійно.?

— Я — киянка. Але в моїй родині всі люблять співати. А ми росли з сестрою у домашній атмосфері любові. У нашій родині всі любили і люблять співати і завжди виконували українські пісні. Народні, естрадні. Я і моя сестра Світлана чули це від народження і протягом усього життя. Співає і моя маленька донечка Діана. Вона ще зовсім маленькою любила повторювати за мною все, що чула і часто так добре і ритмічно підтанцьовувала, що її' не можна було не долучити до нашої, вже майже сімейної, справи. Діана Роздобудько, яка зі сцени читала вірші — це вона, моє щастя і джерело натхнення. А що стосується репертуару, то тут мені просто, мабуть, поталанило, бо на мій голос реагують найкращі композитори-мелодисти, а слова, тобто тексти, я співаю також лише ті, що лягають на мою душу. Поруч з піснями патріарха Дмитра Луценка у моєму доробку тексти Вадима Крищенка, Ніни Шавар-ської, Леоніда Федорука, Юрія Титова, Віктора Герасимова. Зараз

важко знайти пісні на зразок тих, які писали Ігорь Шамо і Анатолій Шашкевич і які я обожнюю. Але мені щастить, я працюю з композиторами, які пишуть музику на мій смак. Ось ви чули і бачили на моєму концерті зовсім юного композитора Віталія Кияницю, який також пише для мене.. А це означає, що українська пісня має майбутнє. Декілька прекрасних мелодій подарували мені Анатолій Безугленко, Олексій Чухрай, Тетяна Димань. Знаковою піснею нашого часу вважаю «Гне калину вітер», авторами якої є Леонід Федорук та Анатолій Безугленко.

— То хто кого шукає? Ви пісню чи пісня вас?

— Років п'ять тому пісню спрагло шукала я. Час, у якому живемо, відкидає наші фундаментальні духовні цінності. У руслі чужинських ідей, слів і мотивів опинилася молодь. Шоу-бізнес поглинув і забрав наших митців. Коли більш-менш пристойне потрапляє в поле зору національного митця, йому відразу виставляють ринкові ціни. А така ціна — недоступна для багатьох молодих талантів. Слава Богу, мій творчий шлях не самотній, і мій голос почули національне зорієнтовані

митці.. Один з них — Леонід Федорук, чиї пісні: «Я так очікую тепла» та «Соло для скрипки» дали крила моєму голосу, душі. А зустріч та знайомство з Тамарою Іванівною Луценко, уїїоселі ще й з Раїсою Панасівною Кириченко — найщасливіша сторінка в моїй пісенній творчості. Тамара Іванівна ознайомила мене з прекрасними творами Дмитра Луценка, покладеними на музику Ігоря Шамо, Анатолія Пашкевичата Олексія Чухрая. Із мого репертуару Раїса Панасівна вибрала — «Соло для скрипки» та «Припадаю до коня», які встигла виконати. Хіба це не творче щастя? Зараз вже до мене звертаються і поети, і композитори, які б хотіли почути свої твори у моєму виконанні.

— Ваш творчий вечір чимось нагадував богослужіння. Краса, оксамитовий голос, ексклюзивні костюми, душевність... Все це створювало особливу ауру, в якій слухачі мимоволі перебували у духовному Йордані. Так було задумано чи мимоволі сталося?

— Я не журналіст і не можу судити про те, що відбулося. Але справді, кожен свій вихід до людей я прагну зробити не тільки особистим святом, але й святом для кожного мого шанувальника. Усе, що маю у своїй душі, намагаюся перелити в душі цих людей. І свою появу перед аудиторією я теж вважаю повагою до людей. Такі моменти — дуже відповідальні, і я до них готуюся і зовні, і внутрішньо. А ексклюзивні костюми — це плід моїх почуттів і спільна робота з кравчинями, які розуміють те, що я намудрувала. Пам'ятаю ще з дитинства такий вислів: «Не суди по одежі, суди по розуму».

— Вас і зустрічали, і проводжали по таланту. Ще й розлучатись не хотіли. Тут доречно нагадати, що ви нагороджені орденом Святої великомучениці Варвари. Це за пісні?

— Ні. Радше за мою педагогічну роботу, за виховання молодого покоління, зокрема, за працю у Всеукраїнському благодійному фонді «Ровесники незалежності». І, очевидно, за моє маленьке «Диво калинове» — вокальну студію, в якій навчається майже п'ятдесят дітей віком від восьми до шістнадцяти років.

— Вам варто подякувати й за виховання власної доньки. Це ж Діана торік на київських міських фестивалях української мови здобула два Гранпрі — телевізори, які подарувала своєму дитсадку.

— Так, дитина — це і клопіт мій, і снага. Вона не дає мені спокою своїми мистецькими устремліннями та емоційним зарядом і сповнює радістю. «Диво калинове» та доня — дві мої моральні і творчі опори. Навіть не знаю скільки пісень і мелодій знає Діаночка і майже кожну з них супроводжує оригінальними підтан-цьовками.

— А що далі, після творчого вечора?

— Щодо педагогічної діяльності, то тут є і визначеність у напрямках . Торік на основі «Дива калинового» ми створили зведений хор вокальної студії «Диво калинове» і записали на студіях звукозапису народну пісню «Святий Миколай», яку озвучила Національна радіокомпанія. Пісню «Музика землі» ввели в програму по вокалу-сольфеджіо. Тут є простір для творчої педагогічної роботи. Що стосується власних пісень та записів, то тут можна лише сказати, що вже готовий новий компакт-диск. Знайдемо кошти — і відразу ж видамо. А світ не без добрих людей, тому так і станеться.

Розмову вела Леся САМІЙЛЕНКО.


^ ВІД НЕНАВИСТІ - ДО ЛЮБОВІ...


Андрій Савченко одружувався сім разів, Антоніма Савченко — п'ять. Нещодавно вони знову побралися — між собою, втретє... Ось така неймовірна арифметика. Тепер обоє запевняють, що буквально створені одне для одного і у них — все попереду. Ще б пак! Щасливим молодятам не виповнилося ще й тридцяти. Тоня більше не лупцює Андрія, а її чоловік, настрибавшись у гречку, нарешті переконався, що саме його дружина — ідеальна коханка!

Сімейна корида

У дев'ятому «Б» класі поруч із відмінницею, красунею Тонею, посадили дивного хлопчину. Андрій абсолютно не звертав увагу на її вроду, не смикав за коси і навіть не списував у неї контрольні. Натомість зосереджено гриз кінчик олівця і годинами малював якихось фантастичних істот. Його родина нещодавно переїхала до Чернігова, але в новій школі хлопчик поводився так, ніби навчався тут уже сто років.

— Він не прагнув комусь сподобатися, ігнорував місцевих «авторитетів» — у нас, як і скрізь, вчилися такі акселерати-«качки», перед якими тремтів весь клас, — розповідає Тоня. — Звісно, це було не за правилами. Проте, коли йому спробували дати прочуханки, він наступного дня приніс до школи кастет і мовчки розбив одному з кривдників голову... Більше його не чіпали. Хоч дівчатка на перерві шепотіли на вушко одна одній: от, мовляв, який загадковий пацан — симпатичний і водночас відлюдькуватий... Не знаю, що на мене раптом найшло, та я заявила: «Ось побачите, за кілька тижнів я зумію його приручити!»

— Теж мені дресирувальниця, — посміхається Андрій. — Вона, вирішивши, що найкоротший шлях до серця чоловіка — через шлунок, почала з дому тягати мені апельсини. Потім пропонувала цукерки, жувальні гумки... Ну, я й поцікавився: «Ти хочеш зі мною зустрічатися?»

— Уявляєте, він це промовив на весь клас, я тоді від сорому таких раків пекла — не знала, куди подітись! Розсердилася: «Чудовисько, як ти тільки міг це подумати! Ти мене дратуєш, відколи з'явився в нашому класі! Я тебе ненавиджу!!!» Так ми вперше посварилися і довго

не розмовляли. Та, малюючи своїх чортиків, він, ніби між іншим, якось сказав: «Ти мені теж подобаєшся...» Це було промовлено дуже тихо, але я почула...

— Я просто прагну говорити те, що думаю. Навіщо все ускладнювати?

— Бо ти своєю відвертістю всіх шокуєш. Людям від цього неком-фортно. їм така твоя щирість не потрібна. Треба бути толерантним...

— Толерантним чи лицемірним?

— О, здається, ми зараз знову засперечаємося...

Вони сварились мільйон разів — щоразу через дрібниці. Сварилися навіть у ліжку, коли вперше покохались (Тоня часто приходила до Андрія готувати уроки за відсутності його батьків)... А потім дівчина відчула себе зле, як могла, приховувала свій стан, доки одного разу не з'ясувалося — вона вагітна.

— Розумієте, нам було по 16 років. Це ж скандал на всю школу! — зітхає Тоня. — Мої тато й мама наполягали: потрібно робити аборт, вже й акушерку підшукали... Я була дурна, страшенно налякана й пригнічена, тому погодилась.

— А я виявився розумним і просто поцупив її'з лікарні! Тоня мешкала у моїх батьків, доки народився хлопчик, — пригадує Андрій. — До своїх вона переїхала тільки тоді, коли ми з нею трішки глека по-коцали...

— Нічого собі трішки! Я Андрійка щосили відлупцювала кімнатним капцем, бо він наполягав, аби нашу дитину ми обов'язково назвали Мстиславом. Що це за ім'я таке?

— Нормальне ім'я, давнє, слов'янське — на честь князя Мстислава. За його правління Чернігівщина була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи.

Я Мстиславом захоплююся!

— Ти, упертюх, в першу чергу повинен захоплюватися мною. А то, через якогось Мстислава, втратив мене на цілий рік!

— Чому це я тебе втратив? Ми ж одружилися...

— Нас одружила моя рідня, щоб у Миколки був тато. Але мешкали ми окремо! Доки розлучилися офіційно...

За кілька днів після розлучення Андрій перестрів уже колишню дружину з малям, мовчки взяв коляску й рушив до себе додому. Тоня слухняно пішла за ним, а увечері зателефонувала мамі й приголомшила новиною: «Ми помирилися!»

Кульбіти в гречці

— Рік прожили нормально... — продовжує розповідати Антоніна.

— Нічого собі нормально, — не погоджується Андрій. — Ти мене «пиляла» щодня: то шкарпетки не там поклав, то надто швидко заснув...

— Покажи мені сучасну жінку, яка не «пиляє» свого чоловіка! Ви, індики самовпевнені, тільки думаєте, що живете при патріархаті... Я — не феміністка, але оте, як ти кажеш, «пиляння» — цілком нормальний процес. Мені треба виговоритися! Я не можу тримати все в собі! Розумієш, ми, жінки, отакі...

— А я напрацювався, нанервувався на роботі, мені треба відпочити, натомість на мене «наїжджають» через якість шкарпетки. Господи, яка різниця, де вони лежать?!

Цього разу розлучення було бурхливим — Савченки потрощили всі меблі та перебили посуд. Антоніна затято лупцювала Андрія його ж таки паском, він захищався її халатом. Але, коли дружина влучила бляхою в обличчя, чоловік по-справжньому розлютився і... пожбурив у вікно «члена сім'ї» — телевізор. На лемент позбігалися налякані сусіди, одразу ж викликали правоохоронців.

— Якби не міліція, все б завершилося добре, а так ми просто не встигли помиритися, — зітхає Андрій.

— Так, ще б трохи, і ми кинулися б одне одному в обійми, — погоджується Тоня. — І кохалися б до ранку. Ми, коли миримося, у нас таке неймовірне, неземне кохання! Ну, не пощастило...

— А потім вийшло непорозуміння: сусідка вивихнула ногу, я їй лише допоміг до оселі дійти, та про нас почали пліткувати. А що таке Чернігів? Велике село! Тоня дізналася і вирішила мені помститися, завела роман із дідуганом!

— Не перебільшуй, йому було тільки 45 років, без п'яти хвилин полковник, троянди носив оберемками...

— Ну, то й лишалася б із ним. Теж мені — велике цабе!

— Ти — також «молодець», мало мені весілля не зіпсував. Це ж додуматися треба: взяти шлюб з якоюсь артисткою тоді, коли нас із Григорієм розписували!

— Вона — не артистка, скільки тобі вже казати...

— Артистка, трактористка — яка різниця? Ти мене зрадив!

— А ти мене?

— А я тебе просто ненавиділа! Подумаєш, уже й поненавидіти трішки не можна. Що, не міг зачекати, доки я з Грицьком розлучуся? Це ж так, не по-справжньому, аби тебе, егоїста, провчити! А ти наче з ланцюга зірвався — то трактористка, то 17-літнє дівча...

— Бо вона завагітніла!

— Хто?

— Школярка...

— Ну, так, ти ж у нас по школярках — великий спеціаліст!

— Тонечко, ми ж про це вже сто разів поговорили, а ти однак ревнуєш...

— О, сам у гречку скочив, а я винна. Суто чоловіча логіка!

Втеча з раю

Андрій докірливо хитає головою і... вимикає диктофон. Якусь мить вони мовчки обмінюються поглядами. Першою усміхається Тоня:

— Любий, все гаразд?

У Андрія одразу — посмішка до вух. Обережно кладе долоню на коліно дружині, задоволене погладжує... Перепрошую, що змусив їх понервувати, пригадуючи минуле.

— Ну, що ви, хіба це сварки? Так, невеликі дискусії... — ніяковіє Антоніна. — Знаєте, який він хороший? Я більше місяця в обласній лікарні пролежала, то він доглядав за мною, як за малою дитиною! Прав, прасував,готував... Щодня в коханні освідчувався — такі слова говорив, що сусідки в палаті від розчулення плакали. Казали: «Не чоловік, а золото!» Миколка його взагалі обожнює. У них така міцна чоловіча дружба! Якщо відверто, раніше коханий не цурався чарчини, а зараз не п'є...

— А Тоня курити облишила! — з гордістю додає Андрій.

— Це коли я після Грицька вийшла заміж за Вацлава. Інтелігентний такий чоловік, серйозний. Познайомилися в Трускавці — у мене тоді саме з нирками проблеми почалися. Сиділа за столиком у кав'ярні, нудьгувала. Він підсів, щось запитав російською — у нього виявився дуже смішний акцент... «Ну, — думаю, — не все втрачено, подруго, якщо до тебе іноземці чіпляються!» У нас був звичайний курортний роман, нічого особливого, чесне слово. Тож уявіть собі, як я здивувалась, коли він запропонував вийти за нього! «А що, — вирішила, — і вийду. Поїду в Прагу, то хоч, нарешті, матиму спокій — забуду коханого...»

— Коли я дізнався, що вона — в Чехії, з відчаю ще двічі одружувався, — зітхає Андрій. — Нормальні були жінки, гарно до мене ставилися, але, як виявилось, я — однолюб: лягав у ліжко з однією, а мріяв про іншу...

— У мене — те ж саме! Ні, ну, коли ми тільки з Миколкою приїхали, все ходили, милувалися Прагою — таке красиве місто! Мені було справді цікаво. Але далі почалися щоденні подружні обов'язки — мусила вдавати, що просто млію від насолоди... Насправді ж, увесь час згадувала, як у нас з Андрійком було — буквально на сьоме небо від пристрасті злітали! Звісно, Вацлав піклувався і про мене, і про сина. Обіцяв, що незабаром усе владнається, я звикну і ми заживемо, мов у раю. Зарплатня у нього — нівроку, будинок — просторий, розкішне авто... Та й хіба теперішня Чехія — не рай? Це ж — Євро-союз! Можна на вікенд без проблем з'їздити до Німеччини, Франції чи, скажімо, Люксембургу. Начебто таке заможне, безтурботне і цілком передбачуване життя... Ні, не звикла, не змогла себе перебороти. Одного дня прокинулася та й дременула з отого раю до свого Андрійка!

А її коханий вже скрізь розшукував чеську адресу Тоні. Батьки колишньої дружини рішуче відмовили: «Ти і зятем був поганеньким і чоловіком нікудишнім, отож свій шанс згаяв. Тому і собі серце не край, і доньці нашій голову не мороч. І так скільки вона, бідолашна, з тобою настраждалася! Будь ласка, дай їй спокій...»

— Проте я відчував, що обов'язково маю поговорити з Тонечкою, попросити вибачення за все заподіяне їй лихо та ще раз освідчитися в коханні. І як вона вирішить, так і буде, — запевняє Андрій. — Якщо скаже забиратися під три чорти, назавжди зникну з її життя і не заважатиму щастю. Звичайно, я розумів, що не маю таких статків, як її' чех. Та й не матиму ніколи! Не зможу влаштувати їй подорож до Ей-фелевої вежі чи прогулянку Єлисейськими полями. Але в глибині душі я сподівався, що, почувши мій голос, Тоня не кине слухавку...

— Ой, Андрійку, як ти міг навіть сумніватися в моєму коханні? Дурненький ти мій, я ж увесь час тільки про тебе й думала! — розчулюється Тоня. — Знаєте, нещодавно дзвонив Вацлав. Цікавився моїми справами, говорив, що