Реферат: Курс ІІІ факультети ІІ, ІІІ медичні, факультет підготовки лікарів для зсу київ 2008

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця


“Затверджено”
на методичній нараді кафедри

пропедевтики внутрішньої медицини № 1


Завідувач кафедри
Професор В.З.Нетяженко


________________________

(підпис)

Протокол № ________

“______” _____________ 2008 р.


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ



^ Навчальна дисципліна

Догляд за хворими (практика)

Модуль № 1

Догляд за хворими, його роль у лікувальному процесі та організація в умовах профільного стаціонару

^ Змістовний модуль № 1

Структура та основні завдання догляду за хворими в загальній системі лікування хворих терапевтичного профілю

^ Тема заняття

Застосування основних видів лікарських засобів та найпростіші методи фізичної терапії

Курс

ІІІ

Факультети

ІІ, ІІІ медичні, факультет підготовки лікарів для ЗСУ



Київ – 2008


Актуальність теми:

У лікуванні терапевтичного хворого на фоні режиму, збалансованого харчування і у багатьох випадках фізіотерапії велике значення мають лікарські засоби. І.В. Павлову належать слова: «Відволікаючись від окремих випадків, слід визнати, що першим прийомом лікування за своєю універсальністю є введення лікарських засобів в людський організм. Адже, який би випадок не був, навіть акушерський, хірургічний, майже не обходиться без того, щоб разом зі спеціальними прийомами не були введені в організм лікарські засоби».

Потрібно добре знати шляхи введення лікарських засобів, їх дозування, правила зберігання. Слід пам’ятати, що у деяких випадках застосування звичайних лікарських засобів може призвести до важких наслідків. Так, наприклад, якщо хворий з болем в животі звертається з проханням дати йому послаблюючий лікарський засіб, яким він постійно користується при подібних больових відчуттях, то необхідно йому організувати огляд лікаря. У тому разі, якщо причиною болю був гострий апендицит, вживання послаблюючого засобу може призвести до перфорації червоподібного відростку з наступним розвитком перитоніту. Замінювати лікувальний засіб його аналогом можна лише з відома лікаря.

Фізичні методи є провідними в комплексному лікування хворих із захворюваннями органів кровообігу, травлення, нервової системи та кістково-м’язевого апарату. Застосування фізичних лікувальних факторів особливо ефективне для профілактики і лікування початкових форм професійних захворювань, що виникають у робітників при систематичному впливі виробничого пилу, вібрації, шуму, при функціональних перевантаженнях нервово-м’язевого апарату, а також при явищах ультрафіолетової недостатності.


2.Конкретні цілі:

Засвоїти класифікацію лікарських засобів та шляхи їх уведення в організм

Демонструвати знання основних обов‘язків молодшого медичного персоналу при забезпеченні хворих медикаментозними засобами хворого

Засвоїти поняття про асептику та антисептику

Демонструвати вміння користуватись грілкою та пухирем з льодом

Демонструвати навички накладання гірчичників, банок

Ознайомитись з правилами обробки грілки, пухиря для льоду та банок після використання

Демонструвати методику накладання різних видів компресів

Ознайомитись з найпростішими світловими та гідропроцедурами

Ознайомитись з правилами надання першої допомоги хворим при виникненні порушень під час відпуску фізіотерапевтичних процедур.




^ Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)




Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

1. Деонтологія в медицині


1.Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та вміння застосовувати їх при забезпеченні хворих медикаментозними засобами.

2.Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та вміння застосовувати при проведенні найпростіших фізіотерапевтичних процедур

2. Основи психології

Аналізувати міжособистісні стосунки медич­ного персоналу при виконанні своїх обов’язків

3. Анатомія людини

Володіти знаннями будови шкіри, вегетативної нервової системи

4. Фізіологія

– Демонструвати знання про види шкірної чутливості

– Трактувати основні механізми тактильної, больової ,температурної чутливості.




Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.


^ 4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:


Термін

Визначення

1. Догляд за хворими

– комплекс за­ходів, спрямованих на створення сприятливих умов успіш­ного лікування хворих, а також полегшення їх стану і задово­лення основних фізіологічних потреб організму

2. Медична етика

– сукупність моральних критеріїв, якими керується медичний працівник у своїй роботі по забезпеченню збереження та зміцненню здоров’я.

3. Медична деонтологія

– сукупність етичних норм та принципів поведінки при виконанні медичним працівником своїх професійних обов’язків

4. Тільця Мейснера

– дотикові тільця сприйняття тактильної чутливості

5. Тільця Фатера-Пачіні

– пластинчасті тільця сприйняття тактильної чутливості

6. Колби Краузе

– кінцеві колби, які є специфічними рецепторами сприйняття холодових подразнень

7. Тільця Руффіні

– специфічні рецептори для сприйняття теплових подразнень

8. Аллоїлове масло

– ефірне гірчичне масло, яке входить до складу гірчиці, і виділяється із неї при температурі 40-45 0С

9. Медичні банки

– це колбоподібний скляний посуд з рівним добре відшліфованим краєм та широким круглим днометальні дані про розвиток та перебіг захворювання від моменту появи перших ознак недуги до дня курації

10. Грілка

– пристрій для місцевої дії на будб-яку частину людського організму сухим теплом

11. Мфіхур з льодом

–плаский резиновий мішок із широким отвором та кришкою, перед використанням заповнений наколотими шматочками льоду.

12.Компрес

- спеціальна багатошарова пов’язка

13. Шприц

- інструмент у вигляді порожнистого градуйованого циліндра з поршнем для нагнітання та відсмоктування рідин

14.Ін’єкція

-парентеральне введення лікарських засобів (надходження лікарських засобів поза травним трактом)

15.Венепункція

- процедура, яка проводиться середнім медичним персоналом з лікувальною та діагностичною метою, це введення голки в вену через шкіру для забору крові або введення лікарських розчинів, крові, кровозамінників.

16.Суппозиторії

- дозовані лікарські форми, зазвичай тверді для введення в пряму кишку, які розчиняються при температурі тіла

17.Антисептика

-комплекс заходів, спрямований на знищення мікроорганізмів нашкірі, в рані, патологічному утворенні чи організмі в цілому.

18.Асептика

- это комплекс профілактичних, хірургічних заходів, спрямованих на попередження потрапляння інфекції в рану.


^ 5. Теоретичні питання до заняття:

Класифікація медикаментозних засобів за шляхом уведення в організм хворого.

Форми лікарських засобів.

Роль і обов'язки медичного персоналу при забезпеченні хворих медикаментозними засобами.

Правила роздавання таблетованих та рідких медикаментозних засобів для перорального прийому.

Поняття про асептику і антисептику (різновиди: фізична, хімічна, механічна, біологічна).

Основні способи парентерального застосування препаратів.

Будова одноразового шприца.

Медичні голки. Класифікація медичних голок.

Механізм дії на організм фізіотерапевтичних процедур.

Застосування банок, гірчичників, компресів (різновиди компресів: вологтй зігріваючий, гарячий, холодний, медикаментозний), грілки (різновиди грілок:водяна, електрична, хімічна), пухиря із льодом. Основні покази та протипоказання до їх використання.

Правила обробки банок, грілок, пухиря для льоду після використання.

Найпростіші світлові і гідротерапевтичні процедури.

11. Механiзм дiї ванни; рiзновиди ванн залсжно вiд температури води

та призпачепня.

12. Знати механiзм дiї та показання до застосування сiрководневих,

радонових, гiрчичних, скипидарних, крохмальних, шавлiевих i,

хвойних ванн.

Правила обробки ванн та інструментарію, який використовувався при процедурах. Особливості відпуску фізіотерапев­тичних процедур хворим похилого і старечого віку. Догляд за хворими під час прийому фізіотерапевтичних процедур і надання їм необхідної долікарської допомоги у випадках розвитку ускладнень.


^ 6. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Оволодіння навичками роздавання таблетованих форм лікарських засобів.

2. Проведення внутрішньомязевих ін’єкцій.

3. Засвоїти методику накладання гірчичників, банок.

4. Оволодіти методикою накладання компресу.


^ 7. Зміст теми

Види лікувальної дії лікарських препаратів

Застосування різних лікарських препаратів називається фармакотерапією. Вона включає природні речови­ни (трави, мінерали тощо), а також речовини, синтезовані хімічним шляхом.

Лікувальний вплив цих фармакотерапевтичних препа­ратів відбувається таким чином.

^ За механізмом терапевтичної дії

1. Етіотропна — лікарський препарат безпосередньо впливає на причину, що викликала захворювання (наприклад, антибіотики, сульфаніламідні препарати знищують збудників запальних або інфекційних захворювань).

Патогенетична — лікарський препарат впливає на певні ланки патологічного процесу (застосування гіпотен­зивних препаратів у хворих на гіпертонічну хворобу).

Симптоматична — лікарський препарат призначають з метою усунення певного симптома (застосування препа­ратів від головного болю у хворого з гіпертонічним кризом).

Замісна — лікарський препарат заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі (вітаміни, гормони, ферменти).

За місцем дії

Місцева — препарат діє на тканину, що безпосередньо стикається з ним (мазі, пасти, присипки тощо).

Загальна — препарат впливає на організм в цілому після потрапляння його у кров.

Також розрізняють головну дію лікарського препарату, коли він діє відповідно до мети свого призначення, та по­бічну, коли препарат негативно впливає на організм, ідо проявляється: а) непереносністю препарату (так звана ідіо­синкразія) з наступними алергічними реакціями, проявами тієї чи іншої хвороби (наприклад, виникнення кандидамікозу при вживанні антибіотиків); б) виникненням толерант­ності (звикання) до лікарського препарату, що вживається протягом тривалого часу. Наприклад, при тривалому вжи­ванні нітрогліцерину його ефективність значно падає і, щоб досягти лікувального ефекту, треба давати хворому більшу дозу цього препарату. Це стосується і снотворних, пронос­них засобів.

При тривалому та неправильному призначенні нарко­тичних препаратів виникають наркоманії або токсикоманії.

Терапевтична дія будь-якої лікарської речовини вияв­ляється тільки при введенні певної її кількості. З ураху­ванням цього існують такі дози введення.

Терапевтична (середньотерапевтична)—це звичай­на доза лікарського препарату, що коливається залежно від віку, статі хворого, фізіологічного стану організму, на­явності інших хвороб. При цьому розрізняють разову і добову дози.

Токсична доза викликає отруєння організму.

Смертельна доза спричиняє смерть хворого.

Слід знати, що у випадку призначення декількох пре­паратів можуть виникати потенціювання, тобто підсилення дій лікарських препаратів; несумісність лікарських препа­ратів, яка буває хімічною (одночасне призначення препа­ратів, що мають кислу та лужну реакції), фармакологічною, коли одночасно вживаються препарати, що мають проти­лежний вплив на одні й ті самі органи або їхні функції.

^ Ентеральне введення лікарських препаратів

Введення лікарських препаратів через рот — перорально.

Цей спосіб є найпоширенішим, бо має значні переваги, а саме: є найбільш фізіологічним; зручним у користуванні; дає змогу застосовувати різні лікарські форми; в деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний шлях, він стає незамінним. Прикладом цьому можуть бути введення антацидних (протикислотних) препаратів, які гальмують підвищене вироблення хлористоводневої кисло­ти клітинами слизових залоз шлунка при виразковій хво­робі шлунка або дванадцятипалої кишки, або введення травних ферментів при порушенні секреції травних залоз.

Метод уведення лікарських препаратів через рот має певні недоліки:

-введений препарат протягом тривалого часу не всмок­тується;

-виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;

-деякі лікарські препарати руйнуються в травному ка­налі або печінці;

-певні групи препаратів (наприклад, саліцилати) викли­кають значне подразнення травного каналу;

-введення лікарського препарату таким шляхом немож­ливе, якщо у хворого порушений акт ковтання. Треба па­м'ятати, що в такому разі необхідні лікарські препарати, які вводять через тонкий зонд розчиненими;

-пероральним шляхом важко вводити лікарські препара­ти дітям, психічно хворим, збудженим хворим.

Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, порош­ки, капсули, драже) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські форми.

При пероральному призначенні лікарських препаратів слід враховувати такі чинники:

-якщо лікарський препарат подразнює травний канал(ацетилсаліцилова кислота, препарати заліза), слід вживати його після їди;

-препарати, що стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їжі;

-антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їдою.

Вводити лікарські препарати можна через пряму кишку — ректально.

Показання. Захворювання прямої кишки (геморой, за­палення слизової оболонки), нестримне блювання, непро­хідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збу­дженим психічнохворим.

Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впли­вати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в останній.

Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікар­ських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це об­межує кількість препаратів, які можна вводити цим шля­хом (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному розчині натрію хлориду).

Ректальне введення лікарських препаратів можна ви­конувати двома методами: 1-й — застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії, який вводять з метою впливу на організм у цілому. При цьому застосо­вують лікувальні мікроклізми (див. с. 234), крапельні кліз­ми (див. с. 236), лікувальні свічки (наприклад, свічка з антипірином набули широкого застосування для зниження високої температури тіла, особливо у дітей; 2-й — застосу­вання лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки. При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.

Вводити лікарські препарати можна під язик — сублінгвально.

Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, добре васкуляризована, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікар­ських речовин;

-при цьому способі введення лікарська речовина не руй­нується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.

За допомогою такого методу можна вводити нітрогліце­рин або валідол у таблетках, які кладуть під язик до пов­ного їх розсмоктування; у вигляді спиртових крапель (2— З краплі нітрогліцерину або 5—6 крапель валідолу крапа­ють на шматочок цукру і кладуть під язик до повного роз­смоктування) .

Вводять лікарські препарати через фістулу — штуч­ну норицю шлунка при непрохідності страво­ходу, після операцій на ньому або шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. Звичайно це виконують до го­дування чи після хворого через фістулу.


^ Зовнішнє застосування лікарських речовнн

Цей шлях застосування лікарських речовин звичайно ви­користовується з метою лікування різних уражень шкіри та слизових оболонок. При цьому слід пам'ятати, що шкіра, слизові оболонки добре васкуляризовані, тому певні речо­вини, особливо на жиророзчинній основі, можуть всмокту­ватися та чинити резорбтивну (загальну) дію.

^ Застосування лікарських речовин для лікування уражень шкіри

А. Втирання лікарських речовин — це спо­сіб активного введення лікарських препаратів через шкіру без порушення її цілості. Під впливом тертя та розминання шкіра розігрівається, в ній посилюється крово- та лімфообіг, розширюються вивідні протоки сальних та потових залоз, через які речовина легко всмоктується.

Показання. Місцеві розлади крово- та лімфообігу, роз­лад функції периферичних нервових розгалужень у шкірі, трофічні процеси, паразитарні захворювання шкіри (корос­та), гніздове облисіння (алопеція).

^ Для впливу на прилеглі тканини. Гострі та хронічні ура­ження м'язів, периферичних нервових стовбурів, лімфаде­ніти, затяжні та хронічні запалення суглобів.

Для загального впливу на організм, наприклад, втиран­ня подразнюючих бальзамів у скроні при мігрені.

^ Лікарські форми. Рідини (саліцилати), мазі (ртутна, сірчана, різні бальзами). Втирання звичайно проводять у тих ділянках, де шкіра є найбільш тонкою і де відсутній волосяний покрив (якщо він є, то його збривають). Це — згинальна поверхня передпліччя, задня поверхня стегон, бокові поверхні грудної клітки, живіт, скроні.

Цю процедуру звичайно виконують на ніч. Шкіру в ді­лянці втирання лікарської речовини ретельно миють теп­лою водою з милом.

Для кращого всмоктування лікарського препарату не­обхідно попередньо зробити масаж шкіри (для покращання крово- та лімфообігу); з цією метою можна накласти га­рячий компрес. На шкіру накладають необхідну кількість лікарської речовини, рівномірно розподіляють її по по­верхні; коловими рухами пальців речовину втирають у шкі­ру, поки остання не стане сухою. Потім на це місце накла­дають не тугу бинтову пов'язку.

Протипоказання. Важкі ураження шкіри (мацерації, пролежні, екзема, фурункули, карбункули, гноячковий ви­сип).

Б. Змазування — це нанесення різних мазей, паст на уражені ділянки шкіри.

Мазь або пасту накладають на шкіру за допомогою шпателя або марлевого тампона, розподіляючи її рівномір­ним шаром. Якщо застосовують суспензію, перед вживан­ням її слід збовтати. Якщо треба змазати волосисту час­тину тіла, волосся можна вистригти. Якщо цього зроби­ти не можна, то змазують шкіру та волосся в напрямку росту волосся. При гноячкових висипах змазують навко­ло вогнищ ураження в напрямку від периферії до центру.

В. Мазьові пов'язки.

Показання. Якщо необхідний тривалий вплив лікарської речовини на шкіру.

Невелику кількість мазі накладають на марлеву сервет­ку або безпосередньо на уражену ділянку. Марлеву сервет­ку прикривають компресним папером, а потім ватою. По­в'язку щільно бинтують або фіксують лейкопластирем. Та­ку пов'язку можна тримати протягом 12—24 год.

Г. Вологовисихаючі пов'язки.

Показання. Гострі запальні ураження шкіри, які супро­воджуються мацерацією, екзема.

Стерильну марлеву серветку, що складається з 8—10 шарів, змочують лікарською речовиною, віджимають і накладають на уражену ділянку шкіри. Зверху кладуть ком­пресний папір та забинтовують.

Треба знати, що вату прикладати не рекомендується, бо вона уповільнює висихання.

Якщо пов'язка висохла і самостійно не відходить, її тре­ба відмочити тією самою лікарською речовиною.

Д. Припудрювання та присипання.

Показання. Для зменшення подразнення шкіри, її під­сушування та дезинфекції, запрілості, надмірного потіння, особливо у закритих місцях.

Застосовують різні індиферентні присипки та пудри: ри­сова пудра, тальк (кремнієво-магнієва сіль), порошок ок­сиду цинку, борної кислоти, крохмаль.

Чистий ватний тампон занурюють у присипку чи пудру, присипають чи припудрюють уражене місце, злегка торка­ючись його ватним тампоном. Оброблене місце прикрива­ють тонким шаром марлі та забинтовують.


^ Зовнішнє застосування лікарських речовин для лікування слизових оболонок

А. Інгаляційні методи впливу на слизову оболонку ди­хальних шляхів (див. розділ «Догляд за хворими при ура­женні дихальних шляхів»),

Б. ^ Уведення крапель у кон'юнктивальний мішок.

Краплі вводять у кон'юнктивальний мішок при різних захворюваннях кон'юнктиви, рогівки, кришталика, сітків­ки ока.

Піпетку кип'ятять. Перевіряють термін придатності лі­карської речовини, яку будуть закрапувати, щоб у ній не було сторонніх домішок. Руки миють з милом. Набирають рідину в піпетку до третини її об'єму, щоб рідина не по­трапила до гумового балончика. Пальцями лівої руки від­тягують нижню або верхню повіку чи обидві повіки одно­часно, особливо коли є блефароспазма (мал. 65).

Слід пам'ятати, що якщо у хворого в збудженому стані це зробити не вдається, то краплі крапають у ямку біля внутрішнього кута очної щілини; при цьому рідина самоплинно потрапляє до кон'юнктивального мішка.

Заповнену піпетку тримають вертикально до ока. Не торкаючись вій, вводять до кон'юнктивального мішка 1—2 краплі лікарської рідини (більше двох крапель вводити не слід, бо більша кількість крапель не вміщується в кон'юнк-тивальному мішку). Хворий повинен сидіти з заплющени­ми очима протягом 5—10 хв. Після цього він може роз­плющити очі; якщо рідина витікає з очей, її видаляють ват­ним тампоном (окремим для кожного ока).

В. Уведення крапель у ніс

Ніс хворого звільняють від слизу та кірочок за допомо­гою ватної турунди або ґнотика, як це описано в розділі «Особиста гігієна хворого». Хворого кладуть на кушетку або саджають з відкинутою назад головою. Лікарську ре­човину, підігріту до температури тіла, набирають у піпетку до третини її об'єму. Лівою рукою трохи піднімають кінчик носа хворого, голову нахиляють у бік, протилежний тому, куди будуть крапати краплі. Не торкаючись слизової обо­лонки носа, вводять у кожну ніздрю по 5—8 крапель вод­ного розчину або 15—20 крапель олійного розчину лікар­ської речовини.

Г. Закладання мазі в кон'юнктивальний мішок Для цієї процедури потрібна скляна паличка з розши­реним та сплощеним кінцем, яку перед процедурою слід

прокип'ятити. Сплощеним кінцем скляної палички на­бирають невелику кількість (як невелика горошина) мазі. Вказівним пальцем лі­вої руки відтягують нижню повіку донизу, мазь накла­дають на зовнішній кут кон'юнктиви. Хворому ре­комендують заплющити очі, після чого повіки злегка ма­сажують.

Д. Уведення крапель у зовнішній слуховий прохід

Цей метод застосовують при запаленні середнього вуха (мал. 66).

Перед уведенням крапель вухо прочищають, як описано у розділі «Особиста гігієна хворого». Лікарську речовину у вигляді водного або масляного розчину підігрівають до температури тіла. Голову хворого нахиляють у бік здоро­вого вуха так, щоб хворе вухо опинилося зверху. Лівою рукою відтягують вушну раковину вгору і назад. При цьо­му зовнішній слуховий прохід випростовується і краплі по­трапляють у його глибину. Правою рукою крапають 5—8 крапель. Краплі тримають у вусі протягом 10—15 хв. Піс­ля цього нахиляють голову хворого у бік хворого вуха, щоб краплі витекли з нього або просушують їх у слуховому проході за допомогою ватної турунди.

Роздавання ліків

Медична сестра самостійно не може призначити хворому ліки або змінити призначення лікаря. Вона може це зробити тільки у разі відсутності лікаря у відділенні (коли хворий просить у медичної" сестри найпростіші ліки, наприклад, анальгін при головному болю).

У той самий час медична сестра, безпосередньо спостерігаючи за хворими, може затримати призначення, на­приклад, коли хворий погано переносить препарат або в нього виникла алергічна реакція, коли необхідність у при­значенні певного лікарського препарату усунулася, на:
приклад, якщо хворий, якому призначили снотворне, заснув.

У разі появи найменших ознак неадекватной реакції на ліки або ускладнення медична сестра повинна негайно повідомити про це лікареві.

Якщо медична сестра переплутала ліки або перевищила їхню дозу, слід негайно повідомити про це лікареві, навіть у випадку, коли у хворого відсутні ознаки отруєння.

Медична сестра повинна пам'ятати про важливу роль віри хворого в успішність призначеного лікування, тому вона не має права пропустити точного часу роздавання ліків, зневажливо ставитися до призначення того чи іншого препарату.

Якщо ліки мають неприємний смак або запах, хворо­го треба попередити про це та вказати на найкращий спо­сіб прийняття таких ліків.

Якщо ліки впливають на забарвлення калу або сечі слід про це попередити хворого.


^ Виписування, зберігання та облік ліків

Виписування ліків

Виписуванням ліків у відділенні займається старша медична сестра. Існує такий порядок надходження ліків у відділення.

1. Лікар записує призначення до листка призначень.

Щодня палатна медична сестра складає заявки на необхідні лікарські препарати та віддає їх старшій медичній сестрі.

Старша медична сестра на підставі цих заявок скла­дає спеціальну заявку за підписом завідуючого відділенням і направляє її до аптеки. Корінець цієї заявки залишається в неї.

Треба пам'ятати, що-наркотичні, отруйні препарати, спирти виписують на окремих заявках.

4. На підставі поданих заявок аптека видає необхідні лі­карські препарати.

5. Старша медична сестра перевіряє відповідність ви­даних лікарських препаратів заявці, наявність етикеток, їх відповідність назві препарату, його дозі. Ретельно переві­ряє термін придатності препарату.

Якщо у старшої медичної сестри виникає сумнів з при­воду якихось ліків або скінчився термінреалізації якогось препарату, вона повертає ці ліки до аптеки.

6. Придатні до застосування ліки старша медична сест­ра віддає на пост чергової медичної сестри.

^ Зберігання та облік ліків

Різні лікарські препарати потребують різних умов збе­рігання.

Так, мікстури, відвари, вакцини, краплі для очей швид­ко псуються, тому їх треба зберігати в холодильнику. Інші лікарські форми зберігають у сухому прохолодному місці.

Зберігати ліки необхідно у відповідному посуді: настої, мікстури — в літрових та півлітрових банках; краплі — в маленьких пляшках; мазі — в маленьких банках.

Медична сестра самостійно не може змінювати упаков­ку на ліках, переливати ліки з одного посуду в інший.

Категорично забороняється зривати етикетки або закре­слювати написи на них, наклеювати нестандартні етикетки, складати в один пакет різні таблетки та порошки.

Для зберігання ліків відводять спеціальні шафи, що мають систему шухляд, які маркуються та закриваються. Окремо виділяють 2 шухляди:

для отруйних та наркотичних речовин (наркотики, ат­ропін тощо) — група А;

для сильнодіючих речовин (адреналін, кофеїн тощо) — група Б.

Шухляди закривають на ключ, який постійно знаходить­ся в медичної сестри на посту. На внутрішньому боці двер­цят прикріплюють список препаратів, які знаходяться у шафі.

У шафі є окремі полички для препаратів, які вводять внутрішньовенно, для зовнішнього застосування стериль­них розчинів, речовин з сильним запахом, легкозаймистих речовин (спирт, ефір), перев'язних матеріалів.

Необхідно слідкувати за терміном зберігання ліків. Мікстури зберігають у холодильнику протягом 5 діб, від­вари— 3 діб, розчин пеніциліну — до однієї доби, краплі для очей — до 3 діб, стерильні розчини в закритих пляш­ках — 10 діб.

Облік медикаментів веде старша медична сестра, в якої знаходиться зошит обліку лікарських препаратів, підписа­ний головним лікарем.

Коли старша медична сестра видає ліки палатній ме­дичній сестрі, вона реєструє кількість ліків, вказує прізви­ще хворого, номер історії хвороби.

На посту медичної сестри є книга обліку наркотиків. Вона прошнурована, пронумерована, підписана головним лікарем і скріплена печаткою. Чергова медична сестра ве­де облік використаних наркотиків, відмічає в зошиті номер історії хвороби, прізвище хворого, кількість витрачених ліків.

^ Правила роздавання ліків для приймання всередину

Виконуючи призначення лікаря, медична сестра ке­рується зошитом (журналом), що є на посту, або листка­ми призначень лікаря.

Разові призначення (снотворні, препарати від голов­ного болю) медична сестра виписує з історії хвороби.

Приймання більшості ліків пов'язане з часом прийнят­тя їжі, а саме:

-натще приймають послаблюючі препарати, мінеральні води, жовчогінні трави;

-після їди приймають препарати, що подразнюють сли­зову оболонку травного каналу (бром, ацетилсаліцилову кислоту, препарати заліза), травні ферменти;

-перед їдою приймають шлунковий сік, лужні препарати, препарати, що діють на патогенну флору кишок (фталазол, імодіум);

-під час їди приймають травні ферменти, жовчогінні пре­парати, препарати заліза;

-у проміжках між їдою приймають усі індиферентні для функції травного каналу лікарські препарати (сульфаніл­амідні, антибіотики тощо);

-снотворні препарати дають у певний час перед сном.

4-. Перед роздаванням ліків медична сестра повинна зві­рити етикетку на упаковці з призначеннями, перевірити термін придатності ліків, один раз на добу розкласти ліки згідно з їх прийманням. Вони розміщені у спеціальному ящику на пересувному столику (мал. 67).

5. Хворі приймають ліки тільки в присутності медичної сестри або лікаря.

6. Хворі, які самостійно пересуваються, приходять до поста медичної сестри самі і там одержують ліки; важко­хворим медична сестра приносить ліки в палату та допо­магає їх прийняти, дає запити кип'яченою водою з поїль­ника.

Водні розчини ліків, відвари дають хворим у градуйо­ваних мензурках з мітками в 5, 10, 15 та 20 мл.

Спиртові розчини (наприклад, корвалол) відмірюють краплями в мензурку, наливають туди 10—15 мл води, змі­шують, дають випити хворому. Ці препарати обов'язково слід запити водою.

^ Парентеральне введення лікарських препаратів

Ін'єкції — це введення лікарських препаратів поза трав­ним шляхом, за допомогою шприца і голки.

Переваги. Миттєва дія, що є дуже важливим чинником при невідкладних станах. Точність дозування та підтриман­ня певної концентрації ліків у крові. Ліки потрапляють у кров і надходять до органів і тканин у незміненому ви­гляді.

Застосування ін'єкцій необхідне в тих випадках, коли приймання ліків через рот неможливе (внаслідок стенозу стравоходу, воротаря), при відсутності відповідних лікар­ських форм для внутрішнього вжитку.

Недоліки. Існують певні хворобливі стани, коли парен­теральне введення ліків стає утрудненим або неможливим, наприклад, при загостренні хвороб, що супроводжуються підвищеною кровоточивістю; при опіковій хворобі важкого перебігу, коли охоплена опіком значна площа тіла; при значних змінах у шкірі в ділянці ін'єкцій (екзема, псоріаз); при різних психічних станах (боязнь ін'єкцій, психічне збуд­ження, судоми, правець).

^ Будова шприців та голок

Шприц — це найпростіший насос, придатний для нагні­тання та відсмоктування рідини (мал. 68).

Найчастіше використо­вують шприц «Рекорд» (мал. 69, а). Він складаєть­ся зі скляного циліндра, вихідний кінець якого закри­тий металевою кришкою з конусом із нержавіючого металу для насадки голки. Другий кінець шприца від­критий для введення порш­ня. Поршень має вигляд ко­роткого металевого цилінд­ра, який щільно прилягає до скляних стінок шприца, що дає добру герметичність. Поршень насаджений на ме­талевий стержень з пласкою рукояткою.

Ємкість шприца складає від 1 до 20 мл.

Використовують також шприц Люера (мал. 69, б), всі частини якого повністю скляні, він має звужену шийку та пласку рукоятку.

Нині набувають широкого застосування шприці одно­разового використання (мал. 69, в). Вони повністю виклю­чають перенесення вірусу Імунодефіциту людини, який ви­кликає СНІД, сироваткового гепатиту (хвороби Боткіна), гнійної флори. Циліндр та поршень такого шприца виго­товлені з пластмаси, в комплект входять 1—2 голки, також одноразового використання. І шприц, і голки знаходяться в спеціальній стерильній апірогенній упаковці. Вони при­датні до використання в будь-яких умовах, якщо не закін­чився їхній термін придатності.

При введенні сильнодіючих лікарських препаратів, ін­суліну, сироваток, вакцин користуються шприцами спеці­ального призначення. Це так звані прецизійні (мал. 69, г), які мають малу ємкість, звужений та подовжений циліндр, на який нанесено на великій відстані одна від одної точні­ше виміряні поділки, що відповідають 0,02—0,03 мл. Це дає більш точне дозування рідини.

Інсуліновий шприц має ємкість 1 мл. З одного боку він градуйований (мала поділка відповідає 0,02 мл, велика — 0,2 мл); з другого боку він має поділки, визначені в оди­ницях дії інсуліну.

Туберкуліновий шприц — це скляний шприц «Рекорд» або «Люер» ємкістю 1 мл. Одна його поділка відповідає 0,02 мл. Для промивання порожнини тіла, зовнішнього слу­хового проходу використовують шприц Жане (мал. 69, д). Він має ємкість 100—200 мл. Це скляний циліндр, на ви­хідному кінці якого є металева лійка, на протилежному кінці — металевий обідок, а також 2 кільця або вигнута скоба, всередині якої є кільце з боковим прорізом, куди вставляється стержень поршня. Поршень — це короткий металевий циліндр, на стержні якого знаходиться кільце.

При відтягуванні поршня шприца, введеного до цилін­дра, в останньому утворюється негативний тиск, внаслідок чого через наконечник або насаджену на нього голку шприц заповнюють рідиною. При натисканні на поршень рідина витискується зі шприца.

Шприц має бути абсолютно герметичним, тобто не пропуска­ти ні повітря, ні рідини, бо інак­ше він стає непридатним для ко­ристування.

Щоб перевірити шприц на герметичність, треба конус циліндра при трохи вису­нутому поршні щільно прикрити II або III пальцями лівої руки. Правою рукою посунути поршень вгору чи вниз. Якщо є повна гер­метичність шприца, то при на­тисканні на поршень він внаслідок пружності повітря, що залишилось в шприці, поверта­ється назад, або, навпаки, при спробі відтягнути поршень він присмоктується до попереднього місця.

Будова голок. Ін'єкційні голки виготовляють із нержавіючої сталі або платини. Це вузька порожниста трубочка, один кінець якої косо зрізаний, а на другому за­кріплена муфта, яка має щільно прилягати до наконечника шприца. Залежно від свого призначення голки мають різні довжину (від 1,5 до 10 см і більше) та діаметр (від 0,3 ' до 2 мм). Різним є зріз голки. Наприклад, у голки для внутрішньовенних ін'єкцій він має бути під кутом 45°, а для підшкірних — 35°. Зберігають голки з уведеним у їх­ній просвіт мандреном.


Стерилізація шприців та голок багаторазового використання

Кип'ятіння. Розібрані шприци та голки добре промива­ють під струменем теплої води. Забруднені кров'ю чи ліка­ми шприци миють спеціальною щіточкою. Голки прочища­ють мандреном. Треба впевнитися у тому, що всі голки, які необхідно простериліз