Реферат: Одеська національна юридична академія

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ


На правах рукопису


АВЕРОЧКІНА ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА


УДК 341.96:347.793


ШЛЯХИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЛАВСКЛАДУ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ


Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право


ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Кузнецов Сергій Олександрович,

кандидат юридичних наук, доцент


Одеса – 2006

ЗМІСТ стор.

Вступ …………………………………………………………………..……..…3

Розділ 1. Моряк як суб’єкт міжнародних приватноправових відносин.....…..13

1.1. Приватноправовий характер правовідносин моряків та іноземних

судновласників…………..……………………………………….………………….13

1.2. Міжнародні стандарти підготовки та дипломування моряків: історія становлення та правова природа………….............................................................28


Розділ 2. Міжнародно-правові вимоги до підготовки та дипломування осіб палубної команди морського судна……………………….………………………48

^ 2.1. Міжнародні стандарти підготовки та дипломування осіб командного складу

палубної команди морського судна………………………….………..…………..48

2.2. Міжнародні стандарти підготовки та дипломування осіб рядового складу

палубної команди морського судна……………………..…………………….......95


Розділ 3. Міжнародно-правові вимоги до підготовки та дипломування осіб машинної команди морського судна…………………………………………….102

^ 3.1. Міжнародні стандарти підготовки та дипломування осіб командного складу

машинної команди морського судна………………………………………..…...102

3.2. Міжнародні стандарти підготовки та дипломування осіб рядового складу

машинної команди морського судна…………………….………………………122


Розділ 4. Сучасний стан та завдання імплементації міжнародно-правових стандартів підготовки та дипломування моряків в Україні………………....127

^ 4.1. Законодавче та організаційне забезпечення впровадження міжнарод-

но-правових стандартів підготовки та дипломування моряків в Україні....127

4.2. Шляхи вирішення завдань імплементації міжнародно-правових стандартів підготовки та дипломування моряків на сучасному етапі.……..151

Висновки ……………………….…………..…………………………..........156

Список використаної літератури………………………………………....160

ВСТУП


Із прийняттям Закону України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право» [1] (далі – Закон «Про міжнародне приватне право») вперше в єдиному нормативно-правовому акті законодавчого закріплення набув порядок врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Особливого значення норми Закону «Про міжнародне приватне право» набувають для громадян України – моряків, що сьогодні працюють по всьому світові у складі екіпажів вантажних, пасажирських, риболовних та інших типів торговельних суден. Їх число в Україні за різними оцінками складає від 40 до 80 тис. На міжнародному ринку праці моряків для іноземних судновласників та їх комерційних суден під «зручними прапорами» Україна опинилася у десятці провідних країн-постачальників рядового та командного складу екіпажів торговельних суден [2]. Головна особливість правового становища моряків полягає у тому, що, отримуючи роботу на судні, вони знаходяться у правовому полі держави прапора судна. Таким чином, у кожному із цих випадків виникають правовідносини, ускладнені іноземним елементом.

Працевлаштування моряків на судна іноземних судновласників у першу чергу залежить від їх професійної підготовки та отриманих документів про освіту.

Беручи до уваги міжнародний характер праці моряків та відсутність узагальненої міжнародної угоди стосовно їх підготовки та дипломування з метою забезпечення безпеки судноплавства у 1978 р., Міжнародна морська організація (International Maritime Organization, далі – ІМО) прийняла Міжнародну конвенцію про стандарти підготовки, дипломування моряків та несення вахти (International Convention on Standards of Training, Certification and Watchkeeping for Seafarers, 1978, далі – Конвенція STCW’78) [3], що явила собою один з найяскравіших прикладів міжнародно-правової уніфікації стандартів професійної підготовки та дипломування моряків.

Від встановлення єдиних стандартів підготовки та дипломування очікувалося полегшення процесу працевлаштування моряків на судна іноземних судновласників, проте домовленість щодо документів моряків про освіту, необхідних для працевлаштування, до сьогодні не отримала логічного завершення: кожна з держав, що проводить підготовку та дипломування моряків, видає національні дипломи про освіту, а в державі прапора судна моряк повинен отримати їх підтвердження (без додаткових іспитів лише у випадку, якщо між державами укладено двосторонню угоду про визнання документів моряків). Крім того, система підготовки та дипломування моряків у державі повинна відповідати вимогам Конвенції STCW’78, внаслідок чого Комітет з безпеки на морі ІМО заносить її до списку держав, що повністю виконують вимоги Конвенції STCW’78. Таким чином, працевлаштування моряків на судна іноземних судновласників залежить від відповідності системи підготовки та дипломування моряків в державі стандартам Конвенції STCW’78. Крім того, відповідно до ст. 94 «Обов’язки держави прапора» Конвенції ООН з морського права 1982 року [4], кожна держава стосовно суден, що плавають під її прапором, вживає необхідних заходів для забезпечення безпеки на морі, зокрема в тій частині, що стосується навчання екіпажів суден з урахуванням застосовуваних міжнародних актів. До числа таких заходів, зокрема, належать заходи, необхідні для забезпечення того, щоб кожне судно очолювалося капітаном та моряками відповідної кваліфікації, зокрема, у галузі судноводіння, навігації, зв’язку, суднових машин та обладнання, а екіпаж за кваліфікацією та кількістю відповідав типу, розмірам, механізмам та обладнанню судна.

Проте, держави прапора здебільшого не готують моряків, які працювали би на їхніх суднах, обмежуючись найманням моряків з інших країн. При цьому основна конкурентна боротьба розгортається між країнами Південно-Східної Азії та Східної Європи. За оцінками експертів, біля 41% загальної кількості моряків на міжнародний ринок праці постачають Філіппіни, Індія, Індонезія та Китай, причому в цих країнах розроблено програми державної підтримки морської освіти та просування моряків на міжнародний ринок праці [5]. Український ринок праці моряків теж має яскраво виражену експортну спрямованість, що пояснюється практичною відсутністю вітчизняного флоту та, відповідно, робочих місць для моряків. Тому визначального значення для працевлаштування українських моряків набуває система їх підготовки та дипломування, сучасний стан якої в Україні характеризується впровадженням міжнародних вимог (стандартів) до цього процесу, встановлених Конвенцією STCW’78, до якої Україна приєдналася у 1996 р. (Закон України від 01.11.1996 р. № 464/96-ВР «Про приєднання України до міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року» [6]).

Сьогодні важко переоцінити актуальність питань, пов’язаних з працевлаштуванням українських моряків на судна іноземних судновласників та його передумовою – організацією їхньої підготовки та дипломування у відповідності до міжнародно-правових стандартів, які закріплені в Конвенції STCW’78, що має наслідком визнання дипломів моряків між державами. Нормативно-правова база, система органів управління, закладів підготовки та дипломування моряків в державі є визначальними задля її перебування у списку держав, що повністю виконують вимоги Конвенції STCW’78, який складає Комітет з безпеки на морі ІМО, та моряки яких можуть, не підтверджуючи одержані знання шляхом складання додаткових іспитів у державах прапорів, працювати на їхніх суднах. Отже, працевлаштування моряків за кордоном стає у залежності від виконання державою уніфікованих вимог (стандартів) Конвенції STCW’78, що має віднайти свій прояв у нормативно-правовому регулюванні та відповідному організаційному забезпеченні. Це обумовлює необхідність імплементації норм щодо підготовки та дипломування моряків. При цьому слід мати на увазі, що існуюча практика працевлаштування моряків на судна іноземних судновласників свідчить, що воно є дещо ускладненим, оскільки вимагає отримання у кожній з держав прапора підтвердження національного диплому. Саме тут приватноправова природа відносин моряків та іноземних судновласників «ускладнюється» імперативними публічними нормами. Тут необхідно звернути увагу на ст. 14 «Застосування імперативних норм» Закону «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої правила Закону «Про міжнародне приватне право» не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв’язок з відповідними правовідносинами, при цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.

Імперативні норми щодо дипломування моряків мають більш тісний зв’язок з трудовими правовідносинами, оскільки лише за наявності диплома та його підтвердження моряк отримує можливість працевлаштування на судно під іноземним прапором. Імперативна складаюча приватноправових відносин моряків з іноземними судновласниками віддзеркалює їхню складність та необхідність подолання «публічних перешкод» для існування приватноправових відносин.

Темою дослідження є шляхи імплементації міжнародно-правових стандартів професійної підготовки плавскладу в українському законодавстві. Воно безпосередньо випливає з приєднання України до Конвенції STCW’78, визнання її, відповідно до ст. 9 Конституції України [7], частиною національного законодавства України, Закону «Про міжнародне приватне право» та необхідності вжиття заходів щодо впровадження її вимог.

Вибір об’єкта дослідження пояснюється значенням працевлаштування моряків на судна іноземних судновласників, необхідністю теоретичної розробки засад уніфікації національних вимог до підготовки та дипломування моряків з метою полегшення їх працевлаштування на судна іноземних судновласників. При розгляді особливостей підготовки та дипломування моряків в Україні зазначено, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 р. № 83 «Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломуванням моряків» [8] на Міністерство транспорту України (27.08.2004 р. Міністерство транспорту України перейменовано на Міністерство транспорту та зв’язку України [9]) покладається виконання передбачених Конвенцією STCW’78 функцій щодо здійснення державного нагляду і загального керівництва з питань підготовки та дипломування моряків. Постановою також передбачено утворення такої державної організації як Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків – спеціального органу з підтвердження дипломів, кваліфікаційних свідоцтв та інших документів моряків. На виконання зазначеної постанови прийнято низку нормативно-правових актів, що, на жаль, не заклали підвалин реалізації вимог Конвенції STCW’78, певні з них, що мали врегулювати найважливіші ділянки роботи з впровадження вимог Конвенції STCW’78, скасовані внаслідок невідповідності діючому законодавству або не набрали чинності у встановленому законодавством порядку. Тому на перший план виходить завдання імплементації вимог Конвенції STCW’78, дієвості механізму її реалізації, закладення теоретичних основ правового регулювання підготовки та дипломування моряків в Україні.

Приєднання України до Конвенції STCW’78 стало одним із кроків на шляху забезпечення реалізації Конституції України, визнання її демократичною, соціальною та правовою державою. Забезпечуючи у такий спосіб права та свободи людини, Україна стає на шлях інтеграції зі світовим співтовариством та налагоджує міжнародне співробітництво.

Вже більше п’ятнадцяти років тема забезпечення прав та свобод людини та громадянина є однією з провідних в юридичних дослідженнях. Проте тема імплементації міжнародно-правових стандартів професійної підготовки плавскладу в українському законодавстві та, як наслідок, забезпечення прав моряків на вільний вибір країни працевлаштування та заходи щодо його полегшення об’єктом наукових досліджень майже не були. Не існує жодної монографії, окремо присвяченої шляхам імплементації міжнародно-правових стандартів професійної підготовки плавскладу в українське законодавство, хоча окремі її аспекти порушувалися у контексті розгляду організаційно-правового статусу Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, її повноважень, законності виданих нею нормативно-правових актів. Поза увагою залишалося майже щоненайголовніше в процесі працевлаштування моряків – їхня професійна підготовка та дипломування, організація цього процесу, а саме: аналіз вимог Конвенції STCW’78, автентичність її тексту, юридична природа закріплених у ній стандартів, шляхи її імплементації та ін.

На жаль на сьогодні, крім декількох публікацій окремих авторів, що стосуються діяльності Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, юридичне (правове) дослідження міжнародних стандартів організації підготовки та дипломування моряків в Україні майже відсутнє. Поза увагою залишився системний аналіз міжнародно-правових засад професійної підготовки плавскладу як передумови працевлаштування на судна іноземних судновласників. Таким чином, здійснених досліджень міжнародно-правових стандартів організації підготовки та дипломування моряків недостатньо. Сучасний стан опрацювання головних аспектів організації підготовки та дипломування моряків характеризується значними прогалинами, нормативно-правова база з цього питання відрізняється неузгодженістю, що у сукупності ускладнює застосування Конвенції STCW’78. Це обумовлює актуальність обраної теми дослідження, викликану потребою в теоретичній розробці правових засад та рекомендацій щодо уніфікації національних вимог до підготовки, дипломування та працевлаштування моряків не тільки в Україні, а й у провідних морських державах.

Розв’язання наукових задач, поставлених у роботі, має зробити вагомий внесок до науки міжнародного приватного права.

Мета і задачі дослідження складаються з виокремлення, розгляду та оцінки міжнародних стандартів підготовки та дипломування моряків як передумови їх працевлаштування на судна іноземних судновласників. Думається, що більшість аспектів міжнародно-правового регулювання підготовки та дипломування моряків в Україні не знайшла належного висвітлення в спеціальній літературі. Саме тому існує необхідність у цьому дослідженні.

Метою роботи є здійснення комплексного вивчення та аналіз міжнародних стандартів підготовки моряків, закріплених в Конвенції STCW’78 для визначення загальних основ їх імплементації в законодавство України.

Для досягнення поставленої мети в роботі необхідно вирішити такі задачі:

– визначити поняття «моряк» та загальні умови отримання роботи українськими моряками на суднах іноземних судновласників;

– визначити передумови уніфікації норм міжнародного приватного права стосовно документів, що є необхідними для працевлаштування моряків;

– визначити правову природу стандартів Конвенції STCW’78;

– проаналізувати стандарти підготовки та дипломування осіб командного та рядового складу екіпажів суден, встановлені Конвенцією STCW’78;

– визначити правові засади організації підготовки та дипломування моряків в Україні;

– визначити систему та повноваження органів виконавчої влади, що здійснюють управління організацією підготовки та дипломування моряків в Україні;

– розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, яке регулює організацію підготовки та дипломування моряків, з метою виконання вимог Конвенції STCW’78 та перебування України у списку держав, що повністю виконують її вимоги, який складає Комітет з безпеки на морі Міжнародної морської організації.

^ Об’єктом дослідження є трудові правовідносини моряків, ускладнені іноземним елементом.

Предметом дослідження є акти міжнародного приватного права та національного законодавства України, які регулюють вимоги до професійної підготовки плавскладу.

^ Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. Їхню основу складають діалектичний метод зі структурним підходом до вивчення матеріалу, поєднаний із методами синтезу та системного аналізу, а також порівняльно-правовий та формально-логічний методи. Зокрема, діалектичний метод використовується для аналізу становлення міжнародно-правових стандартів підготовки та дипломування моряків. Такі методи наукового дослідження як синтез та системний аналіз застосовуються для формулювання пропозицій з імплементації міжнародно-правових стандартів підготовки та дипломування моряків в українське законодавство. Аналіз стандартів Конвенції STCW’78 та законодавства України, прийнятого на її виконання, здійснюється за допомогою порівняльно-правового методу. Отримані результати дослідження узагальнюються із застосуванням формально-логічного методу. Дослідження ґрунтується також на принципові, який склався в сучасному міжнародному приватному праві, і який вимагає від держав послідовної ратифікації міжнародних конвенцій та вжиття заходів щодо імплементації міжнародно-правових норм.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що в науці міжнародного приватного права в рамках єдиного комплексного дослідження вперше здійснено спробу правового аналізу уніфікованих міжнародних стандартів підготовки та дипломування осіб командного та рядового складу екіпажів суден як передумови їхнього працевлаштування на судна іноземних судновласників, розглянуто організацію підготовки та дипломування моряків в Україні, що дозволило визначити основні теоретичні засади організації підготовки та дипломування моряків із відкриттям при цьому шляхів для подальшого вдосконалення правового регулювання.

Наукова новизна знаходить своє відображення у таких положеннях.

Вперше:

1. Запропоновано впровадження міжнародного диплома єдиного зразка, який не вимагав би підтверджень.

2. Стверджується теза про особливість правової природи стандартів підготовки та дипломування моряків, зазначених у Конвенції STCW’78, які поділяються на два види.

3. Пропонується класифікація стандартів підготовки та дипломування осіб

командного та рядового складу палубної та машинної команд морського судна

згідно з Конвенцією STCW’78 та національним законодавством України.

Наголошується на необхідності:

4. Офіційного перекладу українською мовою та публікації Конвенції STCW’78 в офіційному виданні України.

5. Затвердження порядку присвоєння звань особам рядового складу морських суден, порядку діяльності державних кваліфікаційних комісій, визначення правового статусу Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

Актуальність та новизна теми має прояв у практичних результатах дослідження. Аналіз міжнародно-правових норм, а також національного законодавства, що регулює працевлаштування громадян-моряків та організацію підготовки та дипломування моряків, дає змогу визначити пропозиції та рекомендації щодо подальшої уніфікації норм стосовно підготовки та дипломування моряків та їхнього працевлаштування і внаслідок цього – полегшення їхнього працевлаштування на судна іноземних судновласників, а також подальшого нормотворення та вдосконалення існуючого національного законодавства на виконання вимог Конвенції STCW’78, а також на логічне завершення уніфікації норм міжнародного приватного права стосовно професійної придатності моряків та документів, необхідних для працевлаштування українських моряків на судна іноземних судновласників. Зокрема, результати проведеного дослідження дозволили визначити організаційно-правий статус, тенденції діяльності Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, визначити шляхи вдосконалення нормативно-правового регулювання організації підготовки та дипломування моряків для полегшення працевлаштування українських моряків на судна іноземних судновласників.

Розгляд теоретичного блоку питань, пов’язаних із працевлаштуванням моряків та його передумовою – підготовкою та дипломуванням, сприяє подальшому дослідженню міжнародного приватного права. Крім того, висвітлені теоретичні питання вирізняються проблемним характером і мають вихід на практичну сторону діяльності з організації підготовки та дипломування моряків як передумови їх працевлаштування на судна іноземних судновласників.

Дослідження в цілому повністю висвітлює організацію підготовки та дипломування моряків в Україні, а це дає змогу використовувати його при вивченні відповідної теми в межах курсів «Міжнародне приватне право», «Морське право України».

Положення дисертації обговорювалися на кафедрі морського та митного права, кафедрі міжнародного права та міжнародних відносин, кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, а також на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії, міжнародних науково-практичних конференціях.

Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у восьми наукових статтях, сім із яких опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань, затверджених ВАК України.


РОЗДІЛ 1

^ МОРЯК ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНИХ ПРИВАТНОПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Приватноправовий характер правовідносин моряків та іноземних судновласників



Глобалізаційні та інтеграційні процеси сьогодення сприяють подальшому розвиткові суспільних приватноправових відносин з так званим іноземним елементом. Саме інтернаціоналізація цивільно-правових відносин та мобільність людей ставлять на перший план необхідність подолання колізій національних законодавств. Робота моряків за контрактом на суднах іноземних судновласників, на відміну від роботи представників інших (берегових) професій, найтіснішим чином та найчастіше пов’язана з необхідністю подолання таких колізій. Це обумовлене, перш за все, специфікою морського транспорту та складностями, викликаними присутністю в таких відносинах іноземного елементу. Під останнім, згідно з Законом «Про міжнародне приватне право», слід розуміти ознаку, яка характеризує приватноправові відносини та виявляється в одній або кількох таких формах: хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави (ст. 1).

Аналіз правових досліджень приватноправових відносин моряків та іноземних судновласників дає змогу констатувати їх обмеженість та недостатність, що обумовлені розглядом цього питання у межах більш фундаментальних досліджень. Теоретичну базу дослідження складають праці таких учених України та зарубіжжя, що досліджували проблематику міжнародного права, міжнародного приватного права та морського права як Є.В. Додін, С.В. Ківалов, В.В. Луць, Л.А. Лунц, А.С. Довгерт, М.Ю. Черкес, С.О. Кузнецов, Т.С. Ківалова, В.В. Шаповал, Г.С. Фединяк, О.Х. Юлдашев, Є.Р. Кибенко, В.М. Гуцуляк, І.І. Костилєв, Є.П. Передерієв, В.В. Деміденко, О.М. Шемякін та ін.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У сучасних умовах, коли флоти традиційних морських націй, які звичайно відрізнялися високим рівнем безпеки, зменшуються, кількість суден під прапорами інших держав з невеликим досвідом судноплавства зростає. З кожним роком скорочуються екіпажі суден, а їх технічне обладнання та технологія перевезень стають більш складними. Все більшого поширення набувають багатонаціональні екіпажі, в яких спілкування людей та, як наслідок, їхня спільна діяльність із забезпечення безпеки судна є утрудненою [26].

Безпека мореплавства, що є станом збереження (захищеності) людського здоров’я та життя, довкілля та майна на морі, відсутності неприпустимого ризику, пов’язаного з загибеллю або травмуванням людей, заподіянням шкоди довкіллю або матеріальних збитків [27], забезпечується заходами технічного, організаційного та правового характеру, що впроваджуються шляхом встановлення вимог до конструкції, обладнання, постачання морських суден, різних видів державного нагляду за суднами, правил радіозв’язку та сигналізації, безпеки руху суден на найважливіших морських шляхах, системи навігаційної та гідрометеорологічної інформації, документального оформлення та розслідування аварійних морських подій [28]. Але поряд із цим одним з найважливіших та найвагоміших заходів забезпечення безпеки мореплавства залишається якісна професійна підготовка членів екіпажів морських суден та їхня професійна придатність, що є необхідною основною умовою укладання з ними трудових контрактів.

Ефективність підготовки та дипломування моряків у першу чергу залежить від належної імплементації міжнародних вимог у цей процес та його організацію. Праця моряків має яскраво виражений інтернаціональний характер, і в кожному випадку працевлаштування стає необхідним отримувати документи держави прапора судна. При цьому з особливою важливістю постає необхідність уніфікації вимог до цих документів з метою спрощення працевлаштування моряків. Водночас, отримання документів про освіту є результатом професійної підготовки моряків, вимоги до якої, беручи до уваги інтернаціональний характер їхньої праці, мають бути подібними у всіх державах світу. Тому однією з основних цілей Конвенції STCW’78 була уніфікація вимог до професійних знань моряків. При цьому враховувалося, що, як зазначає М.Ю. Черкес, «навряд чи хтось сьогодні дозволить собі припускатися суттєвих розходжень між внутрішньодержавним правом та міжнародним, особливо у такій сфері, як торговельне мореплавство, де, як у жодній іншій діяльності, відчувається необхідність в уніфікації та ця необхідність активно реалізується» [29].

Реалізація міжнародних зобов’язань на внутрішньодержавному рівні здійснюється шляхом входження норм міжнародного права у норми внутрішньодержавного права [30].

Сам процес входження норм міжнародного права до національного законодавства називається імплементацією. Засоби входження іменуються трансформацією. Трансформація може бути загальною та індивідуальною. При загальній трансформації держава встановлює, що усі або тільки певні види прийнятих нею міжнародно-правових норм є частиною національного права країни. При індивідуальній трансформації в кожному випадку необхідно вводити міжнародні норми до національного права країни спеціальним актом.

У доктрині міжнародного права розрізняють декілька засобів трансформації:

- пряму рецепцію (інкорпорація) – коли норма міжнародного права без зміни запозичується національним законодавством (має місце в Україні);

- банкетну рецепцію – коли норма міжнародного права не запозичується, але на неї робиться відповідне посилання;

- власне трансформацію – коли норма міжнародного права змінюється шляхом створення словесної національної транскрипції (перекладається мовою держави, яка вводить норми) і закріплюється в національному нормативному акті, але її смислове значення при цьому не зазнає значних змін [30, с. 11].

Дійсно, проблема погодженості національного законодавства з міжнародним правом в цілому та з окремими його галузями має величезне наукове та практичне значення, оскільки від її вирішення залежить ефективність всього міжнародно-правового регулювання. Застосування міжнародно-правових норм, досягнення цілей, що в них закладено, більшою мірою залежать від ефективного включення їхніх приписів до внутрішньодержавного права, здійснення організаційної, виконавчо-розпорядницької діяльності відповідними державним органами, правозастосовчої практики. Прийняття актів національного законодавства складає основну частину від загального масиву заходів, що застосовуються для гарантування належної імплементації міжнародного права на внутрішньодержавному рівні [31]. Таким чином, від належної імплементації норм Конвенції STCW’78 залежить отримання майбутнім моряком місця роботи на судні під іноземним прапором. Саме на виконання Конвенції STCW’78 підготовка та дипломування моряків в державі має бути організована таким чином, щоб спеціалісти, за умов отримання морської освіти та відповідних документів про освіту, мали змогу отримати роботу на суднах іноземних судновласників.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ 1.2. Міжнародні стандарти підготовки та дипломування моряків: історія становлення та правова природа


Із розвитком морського флоту, змінами його технічного стану, принципів та характеру експлуатації морських суден, в умовах формування нових економічних відносин змінюється структура попиту на спеціалістів, пред’являються нові вимоги до змісту та якості морської освіти, забезпечення безпеки мореплавства. У зв’язку з цим необхідним та пріоритетним напрямком в діяльності держави стає імплементація міжнародно-правових стандартів підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та дипломування моряків.

У червні 1978 р. в Лондоні під егідою ІМО прийнято Конвенцію STCW’78, що увібрала в себе весь світовий досвід безпечного мореплавства та встановила єдині мінімальні міжнародні вимоги (стандарти) щодо знань членів суднових палубної та машинної команд, необхідних для уникнення зіткнень або посадки на міль суден, а також недопущення забруднення моря. Згодом, внаслідок зростання вимог до безпеки діяльності людини на морі, до Конвенції STCW’78 було внесено низку змін та доповнень, які стали її невід’ємною частиною.

Приєднання держав до Конвенції STCW’78 та відповідність морської освіти її вимогам забезпечують визнання національних дипломів моряків у багатьох розвинутих морських державах світу, праця на суднах яких якісно відрізняється від праці на суднах під «зручними» прапорами рівнем заробітної платні, тривалістю рейсів за контрактом та рівнем соціальної захищеності [39].

Варто зазначити, що відповідність морської освіти в країні вимогам Конвенції STCW’78 засвідчується її перебуванням у так званому «білому списку» Комітета з безпеки на морі ІМО.

Сьогодні взаємне визнання дипломів моряків існує між багатьма країнами, що обумовлене, насамперед, інтернаціональним характером праці моряків, підвищенням вимог до суден з точки зору безпеки мореплавства та кваліфікації персоналу. Як і будь-яка діяльність, ускладнена іноземним елементом, взаємне визнання дипломів моряків, їх підготовка, перепідготовка та дипломування повинні здійснюватися у чіткому правовому полі, оскільки єдиним інструментом регулювання взаємин між державами при цьому є правова система, побудована не тільки на національних, але й на міжнародних джерелах.

Потреба у вдосконаленні правового регулювання відносин з іноземним елементом дедалі зростає внаслідок глобалізації і стрімкого технічного прогресу, що призводить до підвищення мобільності робочої сили, створення нових можливостей працевлаштування, а також до появи нових відносин, в яких є присутнім іноземний елемент (ознака) [40]. Правове регулювання морських відносин однією державою неминуче зачіпає інтереси суб’єктів морської діяльності інших держав, що породжує їх прагнення певним чином скоординувати національне право з міжнародним, у тому числі за допомогою багатосторонніх, регіональних, універсальних та двосторонніх міжнародних договорів [41].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


Дійсно, така уніфікація вимог до підготовки та дипломування стала значним вкладом у подолання колізій національних законодавств стосовно підготовки моряків та їх документів. Конвенція STCW’78 була покликана зняти всі недоліки колізійно-правового способу регулювання дипломування моряків і забезпечити гармонізоване регулювання цих відносин.

Слід згадати, що перші спроби щодо встановлення вимог стосовно кваліфікації командного складу та екіпажу суден було зроблено ще на Першій Міжнародній морській конференції, яка відбулась у Вашингтоні у 1899 р. незважаючи на те, що практично жодне з питань конференції не знайшло свого закріплення у спеціальному міжнародному договорі, вони отримали загального визнання [51]. На конференції було розглянуто багато питань з безпеки мореплавства: правила для запобігання зіткненню суден у морі, з рятування людей та майна при аваріях, з кваліфікації командного складу екіпажів суден. Успіх аварійних робіт великою мірою залежить від навичок та набутого практичного досвіду. При цьому важливу роль відіграють періодичні тренування, суднові заняття та навчання з ліквідації аварійних пошкоджень та правильне використання для цих цілей наявних засобів. За умов знання аварійно-рятувальної справи та вміння виконувати різні аварійні роботи екіпаж судна здатен ліквідувати власними силами навіть тяжкі наслідки аварії [22, с. 10]. Але професійна підготовка моряків має більш довгу історію. Ще в ХV ст. португальський король Генріх влаштував один із перших та найбільших в історії того часу центрів підготовки моряків. Генріх задіяв потужний механізм збирання відомостей та спостерігань з великої кількості джерел – суднобудування, мореплавства, астрономії, картографії, виготовлення інструментів і т. ін. та організував створення центру усіх цих наук у Сагрі, біля Лагосу, на узбережжі Альгаври – Морської Академії [52].

У 1936 р. Генеральна конференція МОП, скликана у Женеві Адміністративною Радою Міжнародного Бюро Праці, постановила прийняти низку пропозицій щодо встановлення кожною морською державою мінімальної кваліфікації, яка вимагається від капітанів, вахтових помічників, вахтових механіків на борту торговельних суден. Згідно з Конвенцією МОП № 53 про мінімальну кваліфікацію капітанів та інших осіб командного складу торговельних суден [53] (далі – Конвенція МОП № 53), «ніхто не може бути допущений чи привернутий до займання посади капітана, вахтового помічника, старшого помічника, старшого механіка чи вахтового механіка на судні, на яке поширюється положення цієї Конвенції, без свідоцтва про кваліфікацію, що засвідчує його здатність займати цю посаду, виданого чи затвердженого відповідним органом влади території, на якій зареєстроване судно» (ст. 3). Конвенція МОП № 53 набула чинності 29 березня 1939 р. Україна до неї не приєдналася.

Згідно з п. 2 ст. 1 Конвенції STCW’78, «сторони зобов’язуються видавати усі закони, декрети, накази і правила та вживати усіх інших заходів, які можуть бути потрібні для повного здійснення положень Конвенції з метою забезпечення того, щоб з точки зору охорони людського життя і збереження майна на морі, а також захисту морського середовища моряки на суднах мали належну кваліфікацію і були здатні виконувати свої обов’язки».

Для досягнення цієї мети, згідно зі ст. 11 Конвенції STCW’78, держави зобов’язуються створювати умови для існування навчальних закладів з підготовки моряків; забезпечення цих закладів необхідним о