Реферат: Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна

ОДЕСЬКА НаціональнА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису

СТРЕЛКОВСЬКА ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА


УДК 343.97:316.624.2


МАРГІНАЛЬНІ ГРУПИ В СТРУКТУРІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ: КРИМІНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ


Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія;

кримінально-виконавче право


Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Дрьомін Віктор Миколайович,

кандидат юридичних наук, доцент


Одеса – 2008

ЗМІСТ
Вступ
3

^ Розділ 1 Концепція маргінальності у кримінології: постановка проблеми

12

1.1 Визначення основних понять концепції маргінальності та її значення для кримінологічних досліджень


12

1.2. Маргінальність та злочинність: механізми взаємодетермінації

29
^ Висновки до першого розділу




47

Розділ 2 Кримінологічні особливості маргіналізації та участі представників окремих соціальних груп в організованій злочинній діяльності



50

2.1. Визначення та структура організованої злочинності

50

2.2. Кримінологічні аналіз участі мігрантів-маргіналів в організованій злочинній діяльності


62

2.3. Особливості маргіналізації та участі колишніх військовослужбовців в організованій злочинній діяльності


78

2.4. Кримінологічний аналіз маргіналізації та участі колишніх співробітників правоохоронних органів в організованій злочинній діяльності


93

2.5. Маргіналізація та участь колишніх та діючих спортсменів в організованій злочинній діяльності


112

2.6. Особливості маргіналізації та участі в організованій злочинній діяльності осіб, що відбули покарання у виді позбавлення волі


128
^ Висновки до другого розділу




143

Розділ 3 Попередження організованої злочинності у контексті маргіналізації суспільства

144

3.1. Протидія маргіналізаційним процесам у суспільстві як напрямок загальносоціального попередження організованої злочинності


144

3.2. Спеціально-кримінологічне попередження участі представників маргінальних груп в організованій злочинній діяльності


154


Висновки до третього розділу



179

Висновки


181

^ Список використаних джерел


190
Додатки
215
Вступ

Актуальність теми. Організована злочинність є однією з найсерйозніших проблем, що на даний момент постала перед усією світовою спільнотою. Це обумовлено такими негативними тенденціями її розвитку, як збільшення рівня організованої злочинності, розширення її напрямків та сфер впливу, транснаціоналізація організованої злочинної діяльності, входження її представників до владних структур тощо. Цей вид злочинної активності спричиняє величезний збиток державі та суспільству. Саме це обумовлює необхідність всебічного вивчення проявів організованої злочинності для можливості побудови на державному рівні ефективної та адекватної системи її попередження.

Причинами значного зростання цього явища в Україні, а також в інших пострадянських країнах, є економічна та політична нестабільність, різка поляризація доходів громадян та пов’язане із цим майнове розшарування населення. Однак зазначені фактори, крім погіршення криміногенної ситуації в країні, призвели й до суттєвих змін у суспільстві, наслідком чого стала маргіналізація як окремих громадян, так і цілих груп населення. Оскільки такі істотні зміни впливають на стан та тенденції розвитку як злочинності взагалі, так і її окремих видів, одним із яких є організована злочинність, зазначене обумовлює необхідність вивчення проблеми маргінальності у рамках кримінології.

У науковій літературі соціологічні та філософські аспекти проблеми маргінальності вивчали такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як А.І. Атоян, Р.А. Ануфрієва, Є.С. Балабанова, А.А. Галкін, З.Х. Галімулліна, З.Т. Голенкова, С.П. Гурін, І.І. Дмітрова, А.Н. Дьомін, А.В. Єрмілова, І.В. Зайцев, Є.Д. Ігітханян, І.В. Казарінова, К.В. Лукіна, С.Н. Мельник, І.В. Мітіна, В.В. Онікієнко, Р. Парк, Є.В. Покасова, М.І. Поляков, І.П. Попова, Є. Рашковський, Н.М. Римашевська, Є.В. Старіков, Н.Є. Степанова, Е. Стоунквіст, А.А. Свящук, А. Фарж, В.А. Шапінський, Т. Шибутані, Н. Шульга та ін.

Феномену організованої злочинності у його різних аспектах приділялась увага в працях таких провідних вітчизняних та зарубіжних авторів, як В.О. Алексєєв, Ю.М. Антонян, А.Н. Волобуєв, Р.Р. Галіакбаров, Є.Б. Галкін, В.О. Глушков, В.В. Голіна, О.І. Гуров, Т.А. Денисова, А.І. Долгова, С.В. Дьяков, В.Є. Емінов, А.Ф. Зелінський, С.М. Іншаков, І.І. Карпець, Н.Ф. Кузнєцова, В.І. Куліков, Р. Кларк, Б.В. Лізогуб, О.М. Литвак, В.В. Лунєєв, В.А. Номоконов, В.С. Овчинський, Є.Л. Стрельцов, О.В. Топільська, А.П. Тузов, В.О. Туляков, Л. Шеллі, Н.П. Яблоков та ін.

У кримінологічній науці проблема маргінальності знайшла своє відображення в роботах В.М. Волосевича, А.Ю. Голодняк, В.М. Дрьоміна, М.В. Краснова, В.В. Лунєєва, Е.Ф. Побєгайло, Є.В. Садкова, Р.Ф. Степаненко, О.М. Черниша, М.О. Черниш та ін. Частіше за все в кримінології під маргіналами розуміють осіб, що перебувають на узбіччі суспільства та становлять його “соціальне дно”, тобто в такому разі мова йде про так званих “класичних” маргіналів. Однак, як свідчать соціологічні дослідження, в результаті суспільних перетворень за останні двадцять років з’явилася досить численна група осіб, що утворюють так звані “нові” маргінальні групи населення. Саме ці групи практично ще не вивчалися кримінологами. Вбачається, що у зв’язку із масштабністю цього явища, кримінологічна наука не може ігнорувати це питання, оскільки проблема криміногенності нових маргінальних груп та процес їх криміналізації набуває за сучасних умов дедалі більшої актуальності. Стосовно ж впливу маргіналізаційних процесів на організовану злочинність окремих досліджень зовсім не проводилося. Таким чином, ця дисертаційна робота є першим комплексним кримінологічним дослідженням участі маргінальних груп у структурі організованої злочинності.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 роки “Традиції та новації в сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970) і є складовою частиною наукової теми кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 роки “Актуальні проблеми вивчення та попередження злочинності та кримінологічного обґрунтування удосконалення системи кримінальної юстиції в Україні”.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розв’язання основних кримінологічних проблем, які пов’язані з маргіналізацією населення та участю представників певних маргінальних груп у діяльності організованих злочинних угруповань, та формування на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення попередження проявів організованої злочинності. Мета дослідження обумовила виокремлення низки завдань, основними з яких є:

визначити стан розробленості проблеми маргінальності в кримінологічній науці на сучасному етапі, а також її значення для кримінології;

розкрити зв’язок маргіналізаційних процесів та злочинності у суспільстві, у тому числі організованої;

визначити причини та особливості маргіналізаційних процесів кожної з маргінальних груп, що є предметом дисертаційного дослідження;

з’ясувати механізм та причини входження за власною ініціативою та втягнення маргінальних груп населення в організовану злочинну діяльність;

здійснити кримінологічний аналіз участі окремих маргінальних груп у діяльності організованих злочинних угруповань;

з урахуванням отриманих у процесі дослідження даних розробити теоретичні засади та практичні рекомендації з попередження організованої злочинної діяльності у контексті маргіналізації суспільства.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які характеризують сучасну організовану злочинність в Україні у зв’язку з процесами маргіналізації суспільства.

^ Предметом дослідження є кримінологічний аналіз конкретних соціальних механізмів, які обумовлюють маргіналізацію населення та участь представників певних маргінальних груп у діяльності організованих злочинних угруповань, а також розробка на цій основі рекомендацій щодо попередження організованої злочинності.

^ Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить система загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання, застосування яких у поєднанні обумовлено метою та завданнями роботи, яке забезпечує достовірність отриманого знання. У процесі дослідження застосовувалися такі наукові методи: історичний, за допомогою якого простежено розвиток поняття маргінальності для з’ясування сутності цього явища та можливості удосконалення визначення зазначеного феномена; еволюцію поняття організованої злочинності, а також процес виникнення та розвитку організованої злочинної діяльності серед окремих груп осіб, що вивчаються в роботі; логіко-семантичний – при розмежуванні понять і термінів, а також при аналізі змісту деяких наукових категорій; конкретно-соціологічні (опитування засуджених та експертів, вивчення та контент-аналіз кримінальних справ, повідомлень засобів масової інформації), за допомогою яких було сформовано репрезентативну емпіричну базу дисертаційного дослідження; статистичний – при аналізі статистичних даних щодо стану організованої злочинності в Україні та рівня маргіналізації суспільства; порівняльно-правовий – при розгляді та співставленні нормативних визначень організованої злочинності та окремих її суб’єктів (організована злочинна група, організована група, злочинна організація) на міжнародному та національному рівнях; юридичного аналізу – при вивченні механізму впливу правових норм та інститутів держави на рівень маргіналізації суспільства, а також при вивчені та формулюванні пропозицій щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства з метою підвищення ефективності протидії організованій злочинності.

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали роботи, присвячені як загальним проблемам кримінології, кримінального права, кримінально-виконавчого права, так і спеціальним питанням вивчення та протидії організованій злочинності, а також роботи із соціології, психології тощо.

Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, чинне законодавство України (кримінальне, кримінально-виконавче тощо), укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, що регулюють питання боротьби з організованою злочинністю, а також такі, що регулюють питання протидії маргіналізаційним процесам у суспільстві. Аналіз емпіричного матеріалу та законодавства здійснено станом на 1 травня 2008 року.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати опитування шляхом анкетування 1048 засуджених, що відбувають покарання в установах виконання покарань в Одеській області (Одеська виправна колонія № 14, Південна виправна колонія № 51; Чорноморська виправна колонія № 74) та 208 засуджених – колишніх працівників правоохоронних органів, що відбувають покарання у Менській виправній колонії № 91. Здійснено аналіз статистичних даних Центру статистики Управління інформаційних технологій при ГУМВС України в Одеській області щодо 529 осіб, які входили до складу 118 організованих груп та злочинних організацій, стосовно яких кримінальні справи було закінчено та направлено до суду за 2002–2006 роки (Ф. 2 Статистична картка на особу, яка вчинила злочин – Додаток до п. 6.2.4. Інструкції про єдиний облік злочинів, що ведеться МВС України). Було також здійснено вибіркове вивчення 78 архівних кримінальних справ, в яких злочини було скоєно у складі організованої групи або злочинної організації, що розглядалися судами Одеської та деяких інших областей України у 1997–2007 роках. В якості експертів було опитано шляхом анкетування 48 співробітників слідчого управління МВС України в Одеській області та відділу прокуратури Одеської області з нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю. Крім цього, у ході дослідження було проаналізовано статистичні дані МВС України, Державної прикордонної служби України, Державного комітету статистики та інших органів, що стосуються тематики дослідження. Вивчено матеріали періодичної преси та електронних видань з проблем дисертаційного дослідження.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним кримінологічним дослідженням проблем, пов’язаних з маргіналізацією населення та участю представників певних маргінальних груп у діяльності організованих злочинних угруповань, і формуванням на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо попередження організованої злочинності.

Зокрема, наукова новизна виражається в таких положеннях, що виносяться на захист:

уперше:

виокремлено маргінальні групи (мігранти, колишні військовослужбовці, колишні співробітники правоохоронних органів, колишні спортсмени, особи, що відбули покарання у виді позбавлення волі), участь представників яких у діяльності організованих злочинних угруповань істотно підвищує їх суспільну небезпеку;

на підставі аналізу діяльності організованих злочинних угруповань обґрунтовано необхідність кримінологічного вивчення не лише “класичних” маргіналів, але й “нових” маргінальних груп, які є складовою соціальної бази сучасної організованої злочинності в Україні;

здійснено комплексне дослідження місця, що займають представники певних маргінальних груп у структурі організованої злочинності: мотивація їх вступу до складу організованих злочинних формувань, а також основні шляхи їх залучення; найбільш характерні виконувані ними ролі та функції в організованій злочинній діяльності, а також кримінальна спрямованість формувань, членами яких вони стають;

обґрунтовано особливості маргіналізаційних процесів серед певних груп населення та характер взаємовідносин їх представників з відповідними злочинними формуваннями;

запропоновано та обґрунтовано необхідність удосконалення практики стримання маргіналізаційних процесів у контексті протидії організованій злочинності, у тому числі створення єдиних інформаційних комп’ютерних баз даних щодо певних маргінальних груп, у навичках та вміннях яких зацікавлені представники організованої злочинності, для підвищення ефективності заходів з її попередження;


удосконалено:

визначення маргінальності, яка розглядається як особливий стан особи, що характеризується об’єктивними та/або суб’єктивними змінами його соціального статусу, наслідком чого є розрив соціально-корисних зв’язків із референтною групою, криза самоідентифікації, відчуження особи, дезадаптованість до нових умов життя, в результаті чого індивід опиняється між двома або більше соціальними групами, у жодній з яких він не є (або не відчуває себе) її повноправним членом;

визначення маргінальної злочинності, під якою розуміється злочинність, що знаходиться у периферійному або пограничному стані відносно іншої злочинної спільноти або кримінальної субкультури;

ідею щодо ступеня криміногенності особи, яка знаходиться у маргінальному стані, та запропоновано розглядати його в залежності від типу маргінальності (периферійної чи пограничної), носієм якої є особа, та від виду злочинної діяльності;

обґрунтування можливості розгляду маргіналізаційних процесів у суспільстві та рівня злочинності у ньому, зокрема організованої, як механізмів взаємодетермінації;

набули подальшого розвитку:

обґрунтування необхідності для підвищення ефективності протидії організованій злочинності комплексного впливу (як державного, так і громадського) на маргіналізаційні процеси у суспільстві з метою послаблення вже існуючих процесів та недопущення появи нових;

віктимологічний аспект маргіналізаційних процесів;

ідея вивчення маргінальних груп як складової соціальної бази злочинності.

^ Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що його положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній сфері – при подальшій розробці теоретичних проблем вивчення та протидії організованій злочинності, а також застосуванні концепції маргінальності в кримінології для вивчення детермінації злочинності;

сфері правотворчості – для удосконалення чинного законодавства, спрямованого як на попередження маргіналізаційних процесів в українському суспільстві, так і на протидію організованій злочинності;

правозастосовчій діяльності – для підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів при розслідуванні злочинів, скоєних організованими групами та злочинними організаціями;

навчальному процесі – для викладання дисциплін “Кримінологія”, “Кримінально-виконавче право” і спецкурсу “Транснаціональна злочинність”, а також для підготовки відповідних розділів підручників та навчальних посібників.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи були викладені автором на п’ятнадцяти наукових та науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі на: міжнародній науковій конференції молодих вчених “Осінні юридичні читання” (2002 р., 2003 р., 2004 р., 2007 р., м. Хмельницький.); науково-практичному семінарі “Боротьба зі злочинністю та права людини” (2006 р., м. Одеса); XIII Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Ломоносов–2006” (2006 р., м. Москва); міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (2006 р., м. Київ); міжнародному науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми кримінології та кримінальної психології” (2006 р., м. Одеса); Десятій ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА “Правове життя сучасної України” (2007 р., м. Одеса), міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів “Сучасні проблеми розвитку юридичної науки” (2007 р., м. Харків); Всеукраїнській науковій конференції “Правове життя сучасної України” (2008 р., м. Одеса).

Крім того, теоретичні розробки використані під час викладання курсу кримінології, а також при підготовці навчально-методичного посібника з кримінології.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у двадцяти публікаціях, у тому числі одному розділі у монографії, дев’яти наукових статтях, п’ять із яких опубліковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та десяти матеріалах наукових конференцій та семінарів.

^ Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають у себе десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 249 сторінок, у тому числі 25 сторінок – список використаних джерел, що містить 221 найменування, додатки – 35 сторінок.

^ Розділ 1 Концепція маргінальності У кримінології: постановка проблеми 1.1. Визначення основних понять концепції маргінальності та її значення для кримінологічних досліджень
Проблема маргінальності останніми роками набуває все більшого значення як на теоретичному, так і на практичному рівні. Це зумовлено тим, що процеси маргіналізації населення, що іманентно притаманні кожному стратифікованому суспільству, у період його трансформацій посилюються багаторазово. Внаслідок докорінних політичних та соціально-економічних перетворень, що відбулися наприкінці XX ст., у країнах пострадянського простору склалися так звані перехідні суспільства. Такі чинники, як дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня, крах старих ідеалів та цінностей призвели до стирання існуючих раніше поміж соціальними групами меж та становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами власності, доходами, до включення у владні структури. Зазначені процеси істотно відбилися на соціальному самопочутті переважної більшості громадян, що призвело до маргіналізації значної частини населення, оскільки, як зазначає Н. Шульга, маргіналізація у перехідному суспільстві розгортається як широкомасштабний, всеосяжний процес втрати соціальними суб'єктами власних ідентичностей та переходу до стану невизначених, розмитих ідентичностей [217, c. 6]. Зазначена проблема є досить актуальною для України, оскільки, як свідчать результати моніторингового соціологічного дослідження маргінальних груп населення, що здійснювалось по загальнонаціональній виборці у восьми регіонах країни, “наслідком соціально-економічного спаду стала маргіналізація значної частини українського населення [110, c. 3] ”.

Офіційних даних щодо поширеності процесів маргіналізації в Україні на даний момент не існує. Тому задля оцінювання поширеності цього явища доводиться звертатися до наукових розробок та експертних оцінок, які суттєво різняться. Наприклад, В.М. Волосевич та А.Ф. Крижанівський вважають, що “співставлення статистики з різних сфер життя суспільства (рівень матеріальної забезпеченості, участь у виборах, результати соціологічних досліджень тощо) дозволяє припустити, що від 37 до 45 відсотків дорослого населення відповідають основним ознакам маргінальності [33, c. 42]”. Деякі автори роблять більш песимістичні висновки про “загальну” [114, c. 11], “наскрізну” [128, c. 169] маргіналізацію усього суспільства. Проте, І.П. Попова вважає, що теза про загальну маргіналізацію є слабко верифікованою, через що вона може стати черговим “соціальним міфом” [155, c. 62].

Концепція маргінальності, що зародилася у рамках соціології, через значущість проблеми перехідних явищ була підхоплена представниками інших наук. У зв'язку з цим цікавою уявляється висунута А.І. Атояном у його роботах ідея міждисциплінарного синтезу шляхом виокремлення всього комплексу знань про маргінальність у відособлену галузь наукового знання – соціальну маргіналістику [9, 10, 11].

Актуальність та поширеність процесів маргіналізації в суспільствах на пострадянському просторі зумовлюють потребу вивчення зазначеної проблематики у рамках кримінології, оскільки такі істотні зміни в соціальній структурі не можуть не позначитися на стані злочинності та тенденціях її розвитку. Як слушно зазначає з цього приводу В.М. Дрьомін, “проблема маргінального статусу та маргінальної поведінки у вітчизняній кримінології не дістала належної розробки. Потреба ж у подібних дослідженнях є. Як свідчить статистика, все більше число людей опиняється виключеними із громадського життя, відторгаються соціальними групами, з якими вони себе раніше ідентифікували, залучаються у злочинні форми поведінки. Маргінали – це люди, які перебувають на межі між двома або більше соціальними спільнотами, але не приймаються ні однієї з них як її повноправні учасники [61, c. 54]”.

Незважаючи на важливість цієї теми, у кримінологічній літературі вона практично не вивчена, хоча певні напрацювання у цьому напрямі вже є. Так, наприклад, у підручнику з кримінології М.В. Краснов виділяє окрему главу, присвячену маргінальній злочинності та заходам її попередження [92, c. 467-487]. Безумовно, сам факт окремого розгляду зазначеної проблеми є позитивним, однак у межах цієї глави и автор підмінює поняття маргінальності девіантною поведінкою, прояви якої він і розглядає (проституцію, алкоголізацію та наркотизацію). Окремі аспекти злочинності осіб, що характеризуються маргінальним статусом, було розглянуто у дисертаційних дослідженнях переважно російських авторів [48, 187]. Однак глибокого комплексного кримінологічного дослідження впливу маргіналізації як на стан усієї злочинності, так і окремо на її організовані форми, ще не проводилося.

Нерозробленість концепції маргінальності стосовно проблем кримінології вбачається можливим пояснити неоднозначністю трактування основних її понять, що значно заважає проведенню подальших досліджень у цьому напрямі [193]. На існування в соціологічній літературі великої кількості визначень термінів “маргінальна особистість”, “маргіналізація” та “маргінальність” вчені неодноразово вже звертали увагу [16, 152, 217]. Так, І.П. Попова указує на такі труднощі стосовно визначення змісту поняття маргінальності: по-перше, у практиці використання самого терміна склалося кілька підходів (у соціології, соціальній психології, культурології, політології, економіці тощо); по-друге, в процесі уточнення та еволюції цього поняття в соціології затвердилося кілька значень, пов'язаних із різними типами маргінальності; по-третє, його нечіткість, невизначеність робить складним вимір самого явища маргінальності, його аналіз у контексті соціальних процесів [155, c. 63]. Л.А. Бєляєва пояснює використання авторами в науковому та політичному лексиконі поняття “маргінальність” у різних контекстах недостатньою науковою розробленістю цієї проблеми, а також зазначає, що за існуючих різночитань у використанні терміна “маргінальність” є одна спільна характеристика, яка розуміється насамперед як негативна властивість суб'єктів, процесів, суспільних тенденцій, однак таке трактування уявляється однобічним [16, c. 152].

Для того, щоб уникнути у цьому дослідженні зазначеної однобічності у трактуванні поняття “маргінальність” та похідних від нього, слід повніше з’ясувати сутність цього феномена та сформулювати його робоче поняття. Для цього слід звернутися до генезису самої ідеї маргінальності.

Етимологічно термін “маргінал” походить від латин. margo, -inis – край [131, c. 432]; або від латин. marginales – той, що перебуває на краю [177, c. 301]. Вперше у науковий обіг термін “маргінальна людина” (marginal man) застосував американський соціолог Роберт Езра Парк у 1928 р. в роботі “Людська міграція та маргінальна людина”. Цей термін було введено для позначення проблеми адаптації мігрантів до нових умов життя та її соціально-психологічних наслідків, які виникають через конфлікти двох чи більше культур. За Парком, маргінальна людина – це людина, яку доля прирекла жити у двох суспільствах та у двох не лише різних, а й антагоністичних культурах; її розум – це плавильний тигель, в якому розплавляються і цілком або частково сплавляються воєдино дві різні та несприйнятливі одна одною культури [149, c. 174]; індивід, який опиняється на узбіччі двох культур і не пристосовується повною мірою або постійно ні до однієї з них [150, c. 189].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.


Наведені вище визначення маргінальної злочинності об’єднує те, що за основу виокремлення цього виду злочинності автори використовують таку характеристику суб’єкта злочину як його маргінальне становище. Безумовно, вивчення злочинів, що скоюються представниками маргінальних верств населення, є необхідним та актуальним напрямком у кримінології за сучасних умов. Однак, вбачається, що для визначення цього явища більш вдалим є термін “злочинність маргіналів”, а не “маргінальна злочинність”. По-перше, використанням назви “злочинність маргіналів” можна підкреслити критерій, за яким було виділено цей вид злочинності, що дозволить чітко означити об’єкт вивчення. По-друге, уявляється, що термін “маргінальна злочинність” несе інше смислове навантаження. Під останньою слід розуміти злочинність, що знаходиться у периферійному або пограничному стані стосовно іншої злочинної спільноти або кримінальної субкультури. Виходячи з такого розуміння маргінальної злочинності, уявляється можливим визначити два основних аспекти вивчення зазначеної проблеми:

виділення на базі на неоднорідності кримінального середовища окремих осіб або їх груп, що займають маргінальне положення у ньому;

розгляд у рамках кримінальної субкультури маргінальної злочинності як явища, що суперечить законам кримінального світу та відторгається ним (наприклад, зґвалтування, особливо якщо жертвою була малолітня або неповнолітня особа; крадіжка у місцях позбавлення волі в інших ув’язнених тощо) [194].

Так, яскравим прикладом першого із зазначених аспектів проблеми маргінальної злочинності є етнічна злочинність. Її маргінальне становище пояснюється тим, що суспільство відхиляє представників етнічної злочинності у зв’язку з її приналежністю до кримінального світу, а представниками місцевого криміналітету – у зв’язку з небажанням ділити сфери впливу та, відповідно, джерела доходу, особливо із чужими.

Вивчення маргінальної злочинності є дуже актуальним та перспективним напрямом у сучасній кримінології. Знання, отримані у цій галузі, мають бути використані у практичній діяльності з протидії окремим проявам злочинної активності. Однак, ці питання виходять за рамки об'єкта вивчення цієї роботи, а тому повинні мати характер окремого кримінологічного дослідження.

^ 1.2. Маргінальність та злочинність: механізми взаємодетермінації
Як уже зазначалося на початку попереднього підрозділу, маргіналізаційні процеси, що розгорнулися останнім часом в українському суспільстві, значно вплинули на криміногенну ситуацію в країні. Саме тому необхідно з`ясувати, яким саме чином маргіналізація детермінує злочинність, у тому числі й організовану. Оскільки в кримінології при вивченні детермінації злочинності аналізуються не тільки процеси впливу суспільства на злочинність, але й процеси впливу злочинності на різні сторони життя суспільства [169, c. 162], необхідно також розглянути зворотній процес – вплив злочинності на маргіналізаційні процеси в Україні. Етимологічно термін “детермінація” походить від лат. determinare – визначати [169, c. 161]. Тому у цьому дослідженні під взаємодетермінацією маргінальності та злочинності розуміється процес взаємообумовлювання, взаємовизначення зазначених явищ.

Спочатку слід розглянути вплив маргінальності на рівень злочинності у суспільстві, який вбачається можливим дослідити за двома основними напрямками:

розгляд маргінальності як криміногенного чинника;

вивчення віктимологічного аспекту маргінального становища індивіда.

Однак, до початку розгляду вищезазначених напрямків впливу слід наголосити на неможливості ототожнення маргінальності та злочинності, оскільки, як уже зазначалося, маргінальність має різноспрямовані наслідки, у тому числі й позитивні. Тому вірним уявляється твердження А.І. Атояна, що “маргінал не обов'язково є злочинцем або правопорушником, як необов'язково вірним є і зворотне” [10, c. 2].

Під криміногенністю у кримінології (від латин. crimen – злочин та грецьк. genos – народження, походження) розуміють властивість створювати ймовірність злочинної поведінки, породжувати злочинність [169, c. 292], яка може бути різною за ступенем впливу та здатності таким чином викликати різний криміногенний ефект [93, c. 56]. У науковій літературі існують різні думки щодо криміногенності маргінальності. Так, А.Ю. Голодняк зазначає, що сама по собі маргінальна поведінка не обов’язково є злочинною, але майже завжди криміногенною [48, c. 28]. Більш категорично із цього питання висловлюються О.М. Черниш та М.О. Черниш: маргіналізм є криміногенним завжди; як суспільне явище він має у своєму розпорядженні комплекс, тобто всі без винятку умови, що породжують злочинність [212, c. 53].

Дійсно, маргінальній особі притаманні певні характеристики, що суттєво підвищують ризик скоєння злочину (наприклад, ослаблення або розрив соціально корисних зв’язків, невизначеність, відсутність роботи тощо). Проте, набір подібних рис у кожної особи індивідуальний, у зв’язку з чим постає питання про різний ступінь криміногенності маргінальності. Для її вимірювання було запропоновано “шкалу криміногенності”, на якій маргінали розміщуються від нуля до 100%, як і звичайні законослухняні громадяни, з тією лише різницею, що їх ступінь криміногенності зсунутий по шкалі у крайнє праве положення [212, c. 54]. Однак, така шкала не враховує зазначену неоднорідність маргінального середовища.

Більш вдалим уявляється аналіз ступеня криміногенності маргінальності, запропонований Є.В. Садковим, який у зв’язку із цим виокремлює такі рівні маргінальності:

маргіналізація більшості членів суспільства: такі маргінали не являють собою криміногенної небезпеки;

особи, чий маргінальний статус є джерелом невротичних симптомів, важких депресій та непродуманих дій;

маргінали як носії своєї особливої субкультури, яка, як правило, суперечить загальноприйнятим нормам, у зв’язку з чим у її носіїв спостерігаються такі риси як максималізм, егоїзм, близькість до анархії тощо. У таких групах вже спостерігаються задатки кримінальності;

передкримінальні групи маргіналів, з яких формуються особи або групи кримінальної спрямованості;

особи зі стійкою кримінальною спрямованістю, зі сталими стереотипами протиправної, частіше злочинної, поведінки;

особи, що відбули кримінальне покарання, що втратили соціально-корисні зв’язки, які становлять нижній шабель запропонованої класифікації [172, c. 46-47].

Наведена вище класифікація криміногенності окремих маргінальних груп, безумовно, являє собою науковий інтерес, проте деякі її елементи викликають заперечення. Так, важко погодитись із тим, що маргіналізація більшої частини населення, породжена суперечностями соціального устрою, не є криміногенним чинником. Криміногенність цього явища полягає у потенційному загостренні соціального конфлікту, внаслідок чого в однієї із його сторін може виникнути відчуття ображення, незадоволеності, що у деяких випадках призводить до протесту та скоєння злочину як його крайнього прояву.

Спірним також уявляється виділення Є.В. Садковим другої групи. На ступінь її криміногенності автор не вказує, однак із логіки побудови класифікації випливає, що цей ступінь знаходиться десь посередині між повною відсутністю такої характеристики та появою будь-яких передумов кримінальності. З такою оцінкою складно погодитися, оскільки наявність будь-якого психічного відхилення в особи, яке нехай і не є психічним захворюванням, можна розглядати як криміногенний чинник. Це пояснюється тим, що через певні характеристики поведінки (наприклад, підвищену дратівливість при невротичних розладах або апатію при депресії) таких осіб, імовірність здійснення ними асоціальної дії, у тому числі злочинної, підвищується у багато разів. Як справедливо зазначає А.Ф. Зелінський, усі форми неврозу порушують сприйняття та оцінку особистісних зовнішніх впливів та сприяють неадекватним реакціям на ситуацію. А це нерідко призводить до різного роду ексцесів, у тому числі й злочинних [73, c. 52].

Останньою групою у наведеній класифікації, що знаходиться на нижньому її щаблі, оскільки має найбільшу криміногенність, є особи, які відбули кримінальне покарання та втратили соціально-корисні зв’язки з родичами, знайомими, товаришами по службі. Вбачається, що у цьому випадку мова йде переважно про осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, оскільки саме цей вид кримінального покарання найбільш спричиняє розрив зазначених зв’язків. Дійсно, криміногенний потенціал осіб, що відбули покарання у місцях позбавлення волі, очевидний. Це в основному пов’язують із впливом тюремної субкультури та деформацією особи. Проте необхідно зазначити, що саме по собі середовище колишніх ув’язнених є неоднорідним. У зв’язку з цим уявляється доцільним виділення різних за ступенем криміногенності груп осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, залежно від глибини морально-психологічної деформації особи; кримінально-правової характеристики особи, яка відбула покарання; перспектив соціальної реабілітації тих, що зві