Реферат: План вступ 3 Поняття та класифікація податкових ризиків 7 Податкові ризики: сутність та об’єктивна необхідність моніторингу 12

ПЛАН

Вступ 3

1. Поняття та класифікація податкових ризиків 7

2. Податкові ризики: сутність та об’єктивна необхідність моніторингу 12

3. Управління податковими ризиками 19

4. Оцінка ризиків в діяльності господарств на прикладі ПП. «Ареал» 23

4.1. Характеристика зовнішніх факторів прямого і посереднього впливу на підприємницький ризик, їх дія і стан справ підприємства, ранжування в напрямку пріоритетності 23

4.2. Характеристика внутрішніх факторів, що впливають на рівень підприємницького ризику в галузі 29

4.3. Інтегрований аналіз та оцінювання ризику діяльності підрозділів галузі. Оцінка підприємницького ризику на основі фінансового стану підрозділів галузі 30

5. Метод зменшення податкових зобов’язань та платежів як ступінь знижування податкового ризику 37

Висновки 42

Список використаної літератури 44



Вступ
Досліджується управління податковими ризиками як нова парадигма розбудови вітчизняної податкової системи. Доведено необхідність системного підходу до управління податковими ризиками. Визначено соціально-економічний зміст системи управління податковими ризиками, її об’єкт та суб’єкти. Розглянуто елементи та основні етапи системи управління податковими ризиками, виділено її зовнішні та внутрішні фактори. Сформовано етапи розробки методів мінімізації та попередження податкових ризиків.

^ Постановка проблеми та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями.

Податкова система України сьогодні опинилась у становищі, коли виконувати високоякісно свої функції стало проблематично без здійснення адекватних заходів щодо її вдосконалення. Через порушення принципів економічної і соціальної справедливості, незадовільне розв’язання фіскальних завдань, негативний вплив на стан національної економіки та низький рівень податкової дисципліни вона не може об’єктивно реагувати на класичні для ринкової економіки регулювальні впливи. Стало очевидним, що вирішення накопичених у податковій сфері суперечностей можливе лише шляхом проведення послідовного і продуманого реформування податкової системи.

Проведення податкових реформ завжди пов’язано з великими труднощами. Практично неможливо цілком задовольнити інтереси всіх сторін оподаткування: реалізувати наміри держави, пристосувати фіскальний режим до комерційних інтересів бізнесу, забезпечити соціальні ідеали справедливості та суспільного добробуту. Неодноразові спроби поспішного і необґрунтованого вирішення проблем і суперечностей шляхом постійного корегування податкового законодавства викликають нові проблеми. Інтеграційні та трансформаційні процеси вимагають теоретичного переосмислення і обґрунтування шляхів практичної розбудови податкової системи.

У зв’язку з цим найгострішою необхідністю постає подолання застарілих стереотипів мислення і догм та заміни їх відповідно на основі нової теоретичної бази і створення прогресивних наукових концепцій. Для держави, яка стала на шлях реформування своєї податкової системи, першочерговим завданням повинен бути чіткий вибір моделі управління нею.

Сьогодні є очевидним, що управління в сфері оподаткування і прийняття рішень проводиться в умовах невизначеності, конфліктності, дії дестабілізуючих чинників і зумовлених ними ризиків.

Ризик є складовим елементом податкової діяльності, як будь-якої управлінської діяльності, що залежить від впливу значної кількості факторів та дій контрагентів, які важко передбачити в усій повноті і з необхідною точністю. Тому створення наукової концепції ризикології в сфері оподаткування є важливою теоретичною базою розбудови вітчизняної податкової системи. Отже, невизначеність тенденцій розвитку податкової системи, нестабільність механізму оподаткування і нестійкі умови функціонування суб’єктів господарювання обумовлюють необхідність дослідження механізму управління ризиками в сфері оподаткування.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій за проблемою. Як випливає із наукових досліджень суспільних відносин, проблема ризику набирає щоразу більшого загальноекономічного значення, оскільки ризик сприймається як один із образотворчих чинників сучасного і, особливо, майбутнього суспільства.

Важливість цієї проблеми привела до того, що у середині 1980-х рр. з’явилася нова соціологічна теорія сучасного суспільства, згідно з якою в останню третину ХХ ст. людство увійшло до нової фази свого розвитку – суспільства ризику. Її автором є німецький вчений Ульріх Бек, який визначив суспільство ризику як постіндустріальну формацію індустріального суспільства, що має низку особливостей. Головна з них: для індустріального суспільства характерний розподіл благ, для суспільства ризику – розподіл загроз різного походження й зумовлених ними ризиків.

Разом з тим економічний устрій високорозвинених країн від інших країн світу відрізняється проявом тенденції змін на побудову стратегії розвитку не тільки з урахуванням ризиків, а й навіть на базі управління ризиком. Причину таких змін економічної орієнтації сучасного суспільства спеціалісти з теорії ризику вбачають у необхідності резервування капіталу з метою забезпечення потреб, які будуть викликані ризиками і які призначені для фінансування ризикових заходів: «…наголос тепер робиться на пошукові шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів і на інвестуванні коштів в активи чи проекти, що приносять високі доходи за найменшого ризику».

Саме тому в останні роки вітчизняні вчені, політики та фахівці у сфері економічної безпеки приділяють значну увагу розробці нової концептуальної основи державної політики – концепції ризиків, яка має забезпечити сталий і безпечний розвиток держави. Досліджують питання теорії ризиків праці таких вчених, як В.В. Вітлінського, М.С. Клапків, С.С. Осадець, А.В. Скрипник, С.І. Наконечного та ін.

Незважаючи на істотні наукові доробки в галузі дослідження ризиків, сфера аналізу податкових ризиків залишається малодослідженою. Серед найбільш вагомих робіт із питань теорії і практики оподаткування, які пов’язані із досліджуваною тематикою, варто виділити праці відомих вітчизняних вчених: В.Л. Андрущенка, В.П. Вишневського, І.О. Луніної, П.В. Мельника, В.М. Опаріна, В.А. Онищенка, А.М. Соколовської та ін. Проте на теоретичному рівні залишається недослідженою проблема загального визначення та можливостей застосування механізму управління податковими ризиками.

^ Цілі роботи. Враховуючи вищевикладену мету нашого дослідження, розробити концептуальні основи управління податковими ризиками в період розбудови вітчизняної податкової системи.

Для досягнення зазначеної мети ставляться такі завдання:

дослідити зміст системи управління податковими ризиками;

визначити об’єкт та суб’єкти системи управління податковими ризиками;

розглянути основні елементи та фактори системи управління податковими ризиками;

сформувати етапи розробки методів мінімізації та попередження податкових ризиків.

^ Виклад основного матеріалу дослідження. Ситуація, що склалася у сфері оподаткування, свідчить про те, що в процесі становлення ринкових відносин вітчизняна податкова система виявилася неадекватною щодо умов ринкової економіки, оскільки не може повною мірою забезпечити розвиток економічних реформ та добровільну сплату податків. Швидкий розвиток підприємницької діяльності, бізнесових структур збільшив ризик виникнення значного розриву між розвитком бізнесу та можливостями контролюючих органів у сфері оподаткування. Про це свідчить тенденція до зростання застосування схем мінімізації й ухилення від оподаткування та загалом – до зростання обсягу “тіньового” сектору економіки.

Зазначена ситуація викликала необхідність перебудови податкової служби на таку, яку б підтримувало суспільство і яка б спиралася на визначені у податковому законодавстві правові норми відносин між платниками податків та податковою службою, неупереджено ставилася до добросовісних платників податків та ефективно застосовувала заходи і санкції щодо випадків ухилення від сплати податків.
^ 1. Поняття та класифікація податкових ризиків

Ризик породжується об’єктивно існуючими невизначеністю, конфліктністю, нестачею інформації на момент оцінювання, прийняття управлінських рішень, неоднозначністю прогнозів, змінами як в оточуючому середовищі, так і в самій системі, еволюційними трансформаційними процесами, нестачею часу для наукового обґрунтування значень економічних і фінансових показників та підтримки прийняття відповідних рішень.

Вивчаючи та враховуючи ризик у діяльності податкової служби, необхідно мати чітке уявлення про його об’єкт, суб’єкт, джерела та його діалектичну об’єктивно-суб’єктивну структуру.

Об’єктивність ризику фінансово-економічній, зокрема податковій сфері, ґрунтується на тому, що він існує в силу об’єктивних, притаманних економіці, категорій конфліктності, невизначеності, розпливчастості, відсутності вичерпної інформації на момент оцінювання та прийняття управлінських рішень.

Суб’єктивність ризику зумовлюється тим, що в економіці (бізнесі) та податкових відносинах задіяні реальні люди (державні службовці, управлінські команди, бізнесмени інвестори тощо) зі своїм досвідом, психологією, інтересами, смаками, схильністю чи несхильністю до ризику, своєю поведінкою.

Об’єктами ризику в нашому випадку є органи державної податкової служби України, ефективність та умови функціонування яких на перспективу оцінити у вичерпній повноті та з необхідною точністю неможливо.

Суб’єктами ризику виступають керівні особи або колективи органів Державної Податкової Служби України, які зацікавлені в якісних результатах керування органами Державної Податкової Служби України (об’єктами ризику) і мають відповідну компетенцію щодо керування та прийняття відповідних рішень.

Джерела ризику – це чинники, фактори (процеси, явища), які спричиняють невизначеність, конфліктність у діяльності органів Державної Податкової Служби України та відносинах із зовнішнім світом.

Враховуючи вищевикладене, можна взяти за основу наступне визначення податкового ризику.

^ Податковий ризик – це економічна категорія, яка відображає характерні особливості податкових відносин, об’єктивно існуючих невизначеності та конфліктності, притаманних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання, що супроводжуються можливими загрозами та невикористаними можливостями як для держави, так власне і для платника податків.

^ Податковий ризик держави – це економічна категорія, яка характеризує невизначеність кінцевого результату діяльності щодо забезпечення надходжень коштів до бюджетів усіх рівнів, державних цільових фондів унаслідок можливого впливу (дії) на нього низки об’єктивних та/або суб’єктивних факторів, неефективного адміністрування податків та порушень податкового законодавства.

Податковий ризик платника податків належить до різновиду підприємницьких ризиків. Чинниками його можуть бути: зміна податкової політики, у результаті чого може збільшитись податковий тиск, і відповідно збільшиться податкове зобов’язання; можливість донарахувань платежів та штрафів за ненавмисне або навмисне порушення суб’єктом господарювання чинного законодавства; помилки та недоліки при плануванні, проектуванні та організації бізнесу.

Податковий ризик держави є складним ризиком, тобто таким, що включає інші ризики. Зокрема податковий ризик держави включає ризики, управління якими з боку органів Державної Податкової Служби України повністю або частково неможливе. Це природно-кліматичні ризики (стихійні лиха), та політико-економічні ризики (зміна або реорганізація політичної або економічної систем).

До ризиків, управління якими з боку органів Державної Податкової Служби України можливе, можна віднести ризики порушення податкового законодавства, операційні та організаційно- управлінські ризики.

Ризик порушення податкового законодавства може розглядатись за двома аспектами:

ризик порушення податкового законодавства платниками податків;

ризик порушення податкового законодавства державними службовцями.

Ризик порушення податкового законодавства платниками податків характеризується можливістю (імовірністю) ненавмисного або навмисного порушення суб’єктом госпо­дарювання чинного законодавства, у результаті чого можливі втрати надходжень до бюджету, виражені у грошовій формі.

Ризик порушення податкового законодавства державними службовцями характеризується можливістю (імовірністю) зловживань та корупційних дій із боку працівників державних відомств, у результаті чого можливі втрати надходжень до бюджету, виражені у грошовій формі.

Ризики порушення податкового законодавства платниками податків, державними службовцями інших відомств, природно-кліматичні та соціально-політичні ризики належать до зовнішніх ризиків адміністрування податків. До внутрішніх ризиків адміністрування податків належать операційні та організаційно-управлінські ризики.

Операційні ризики адміністрування податків характеризуються невизначеністю кінцевого результату здійснення операційних процесів, завданням яких є забез­печення надходжень коштів до бюджетів та державних цільових фондів, унаслідок можливого впливу (дії) на них об’єктивних та/або суб’єктивних факторів, неефективного управління та порушень податкового законодавства.

Організаційно-управлінські ризики адміністрування податків характеризуються можливістю (імовірністю) впровадження неефективної організаційної структури органів та підрозділів Державної Податкової Служби України, системи прийняття управлінських рішень, планування, цілепокладання, прогнозування, що, у свою чергу, впливає на невизначеність результатів діяльності операційних процесів адміністрування податків.

Окрім цього, ризики держави як суб’єкта у сфері оподаткування можливо умовно розподілити на два типи:

ризики недобору, у випадку реалізації яких обсяги надходжень до бюджетів не досягатимуть прогнозованих розмірів;

ризики надвитратності, у випадку реалізації яких витрати на забезпечення прогнозованих розмірів надходжень до бюджетів по окремих видах податків (зборів) перевищуватимуть економічно доцільні.

У межах зазначених типів визначаються такі групи ризиків та факторів (причин) їх виникнення.

^ Ризики недобору:

I група − випадкові ризики, які можуть реалізуватися без свідомого бажання реального або потенційного платника податків уникнути оподаткування та зумовлюються факторами:

необізнаності платника;

невмисної помилки платника.

II група − ризики оптимізації оподаткування, які зумовлюються усвідомленим намаганням реального або потенційного платника мінімізувати рівень сплати податків, уникаючи прямих порушень норм чинного податкового та іншого законодавства, та зумовлюються факторами:

недосконалості законодавчого забезпечення процесів адміністрування податків;

недосконалості нормативного забезпечення процесів адміністрування податків.

III група − ризики ухилення від оподаткування, які визначаються усвідомленим намаганням реального або потенційного платника мінімізувати рівень сплати податків або уникнути оподаткування шляхом порушення чи невиконання вимог чинного податкового та іншого законодавства.

^ Ризики надвитратності:

IV група − процедурні ризики, які зумовлюються чинним (запропонованим) регламентом процедур адміністрування податків та/або вимагають використання при цьому неадекватно великих людських чи матеріальних ресурсів.
^ 2. Податкові ризики: сутність та об’єктивна необхідність моніторингу

Вітчизняна податкова система формується в складний період переходу до економіки ринкового типу, який супроводжується кризовими явищами практично в усіх сферах суспільного життя. Зростаюча складність економічного розвитку, поява нових господарських структур і фінансових інструментів ускладнюють систему оподаткування. В таких умовах широко поширюються порушення податкового законодавства.

Проблема боротьби зі злочинністю в сфері оподаткування обумовлюється тим, що в перехідний період у кожній державі спостерігається тенденція росту та підвищення її суспільної небезпеки. Крім цього на динамічність процесів в економіці країни значною мірою впливають об’єктивні та суб’єктивні обставини, які сприяють вчиненню злочинів у цій сфері, що безумовно відбивається на заходах щодо їх попередження.

Причини та основи фіскальних порушень досліджуються теоретично і практично. Поступово навколо теми ухилення від сплати податків сформувалася ціла наукова галузь. Податкові злочини вивчаються на макрорівні, якщо йдеться про теоретичний аналіз із метою вияснення ефективності податкової політики, і на мікрорівні, коли емпіричні дані використовуються для оцінки кількісних характеристик ухилення від сплати податків.

Ухилення від сплати податків завжди розглядалось і розглядатиметься як злочин перед державою. Запобігання злочинам та іншим правопорушенням податкового законодавства є одним із основних завдань державної податкової служби.

Однак слід зазначити, що сьогодні в переважній більшості країн світу проводять роботу із забезпечення добровільності сплати платежів до бюджету, використовуючи різні підходи та методи стосовно організації проведення податкового аудиту.

Ще А. Сміт відзначав, що підприємець як «власник капіталу» є громадянином усього світу і ніщо не зупинить його залишити ту державу, в якій він постійно зазнає образливих проти нього дій щодо оподаткування, змушений сплачувати обтяжливий податок; при можливості він переведе свій капітал до тієї країни, де зможе вільно вести справи та користуватися своїм майном.

Тому сьогодні актуальним питанням стає пошук шляхів зростання рівня добровільної сплати податків. Вона повинна бути головним джерелом поповнення бюджету, а основною функцією податкових органів — моніторинг цього процесу. В процесі пошуку шляхів реалізації цієї мети з 2001 р. в Україні у фіскальній практиці з’явилося поняття «податкові ризики». Категорія ця потребує детального дослідження.

Поняття «ризик» має тривалу історію, але найактивніше почали вивчати різні його аспекти в кінці XIX — початку XX століття.

Для вітчизняної економіки проблема ризику та його оцінки також не нова: в 1920-і рр. в СРСР було прийнято ряд законодавчих актів, які враховували існування в країні виробничо-господарського ризику. Але зі становленням адміністративно-командної системи знищувалися прояви економічних відносин, які властиві ринковому середовищу, і вже в 1930-і рр. категорію «ризик» вважали буржуазною, капіталістичною.

Економічній політиці СРСР тривалий період відповідала орієнтація в основному на екстенсивний розвиток народного господарства та перевагу адміністративних методів управління. Це призвело до того, що обґрунтування ефективності фінансової політики держави та господарської діяльності в умовах планової економіки і відповідно всі техніко-економічні обґрунтування будь-яких проектів обходилися без аналізу ризиків. У такій ситуації відсутнім був інтерес до проблеми економічних ризиків.

Перехід на ринковий етап розвитку та проведення економічних реформ в Україні викликали інтерес до питань розгляду ризику в економіці, підприємництві, фінансовій політиці, і зокрема податковій. Теорія ризику в процесі формування ринкових відносин не тільки розвинулась у нашій державі, а й стала практично необхідною.

Нині немає однозначного розуміння суті ризику, що пояснюється багатоаспектністю цього явища, практично повним його ігноруванням нашим законодавством у реальній економічній практиці й управлінській діяльності. Крім цього, ризик — складне явище, яке має багато протилежних реальних основ. В результаті зараз існує декілька визначень поняття «ризик» з різних точок зору.

Розглянемо найпоширеніші визначення, які дають вітчизняні та зарубіжні автори:

Ризик — потенційна, чисельно вимірювальна можливість втрати.

Ризик — ймовірність виникнення втрат, збитків, ненадходжень запланованих доходів.

Ризик — невизначеність фінансових результатів у майбутньому.

Ризик — вартісне вираження ймовірної події, яка веде до втрат.

Ризик — шанс несприятливого підсумку, небезпека, загроза втрат і пошкоджень.

Як бачимо, чітко простежується тісний зв’язок ризику, ймовірності та невизначеності. Отже, щоб найточніше зрозуміти категорію «ризик», необхідно визначити поняття «ймовірність» і «невизначеність», оскільки власне ці два фактори лежать в основі ризиків.

Ймовірність — це можливість отримання відповідного результату. Одиницею виміру служить ймовірність реальної події, тобто такої події, що внаслідок певного процесу діяльності повинна відбутися. Цей термін є фундаментальним для теорії ймовірностей і дозволяє кількісно порівнювати події за ступінь їх можливості. Ймовірністю події є відповідне число, яке збільшується зі збільшенням можливості події. Очевидно, що більш ймовірною вважається подія, яка відбувається частіше. Ймовірність події залежить від об’ємів вихідної інформації, з однієї сторони, і від суб’єкта, з іншої. Це означає, що до ймовірностей ситуації додається невизначеність. Таким чином, одного поняття ймовірності для характеристики ризику недостатньо.

Невизначеність передбачає наявність факторів, при яких результати дій не детерміновані, а ступінь можливого впливу цих факторів на результати невідома, наприклад, неповнота чи неточність інформації.

Фактори можуть бути зовнішні (законодавство, конкуренція, інфляція) і внутрішні (помилковість визначення характеристик проекту, компетентність спеціалістів тощо). Особливо значний вплив цих факторів відчувається в нашій країні в умовах побудови економіки ринкового типу, коли проявляються різноманітні види невизначеності як для держави, так і для суб’єктів господарювання.

Природу невизначеності можна бути класифікувати широко. Наведемо підхід, який класифікує невизначеність залежно від інформації, якою володіє суб’єкт при прийнятті рішень — починаючи від повної відсутності інформації та закінчуючи проблемами логічного позитивізму: невідомість (незнання); фізична невизначеність; недостовірність (неповнота, недостатність, неадекватність); неоднозначність; лінгвістична невизначеність.

Ще один підхід до класифікації невизначеності використовується при проектуванні робіт:

Людська невизначеність, яка пов’язана з неможливістю точного передбачення поведінки людей.

Технічна невизначеність, яка пов’язана з надійністю обладнання, складністю технології, рівнем автоматизації.

Соціальна невизначеність, яка визначається бажанням людей утворювати соціальні зв’язки та допомагати один одному. Структура таких взаємовідносин невизначена.

На основі сказаного вище, можна зробити висновок: в основі ризику лежить ймовірна природа ризикової діяльності та невизначеність ситуації при її здійсненні.

Крім цього слід враховувати, що ризик притаманний усім процесам і видам діяльності. Інакше кажучи, якщо держава чи суб’єкт господарювання планують реалізувати проект, вони наражаються на ринкові, інвестиційні ризики; якщо ж вони не здійснюють жодних дій, то знову ж таки отримують ризики: ризики недоотримання доходів, прибутку.

Отже, ризик — це ймовірність недоотримання запланованих доходів в умовах невизначеності при здійсненні певної діяльності; складне поняття, в основі якого лежить невизначеність і яке тісно пов’язане зі ймовірними процесами. Що стосується податкового ризику, то таке поняття трактується як вірогідність порушення податкового законодавства, внаслідок чого можливі втрати бюджету.

Дуже тісно з поняттям ризику пов’язане поняття «ризикованої діяльності» («діяльності, яка наражається на ризик»). Адже ризик не існує поза діяльністю, поза процесами, що відбуваються в державі чи компанії. Враховуючи такий підхід до ризику, можна виділити поняття «суб’єкт ризику» й «об’єкт ризику».

Під суб’єктом розуміють того, хто приймає рішення про вибір тієї чи іншої альтернативи, пов’язаної з діяльністю держави, компанії тощо (керівництво). Відповідно під об’єктом розуміють ресурс, який може змінитись у випадку виникнення ризикової ситуації (доходи держави, прибутки підприємства).

Складність такого поняття як податкові ризики потребує постійного їх моніторингу, головна мета якого — підвищення ефективності роботи підрозділів податкового аудиту в умовах обмежених фінансових і трудових ресурсів, за рахунок їх більш раціонального використання, а також дієвий контроль за дотриманням клієнтами податкового законодавства.

Сьогодні необхідна реорганізація процесів податкового аудиту, акцентом якого повинно стати постійне спостереження та контроль за фінансово-господарською діяльністю клієнтів.

Податкові органи повинні бути поінформовані на початковій стадії про можливі випадки порушення законодавства та відповідно реагувати на них належними діями, в т. ч. передбачати й упереджувати. Для цього і призначений моніторинг податкових ризиків.

Впровадження системи роботи по моніторингу податкових ризиків є можливість не тільки здійснювати якісний відбір клієнтів для проведення аудиту, а й мінімізувати безрезультатні перевірки та скоротити витрати робочого часу на проведення податкового аудиту. Саме за допомогою цієї системи працівники державної податкової служби зможуть аналізувати порушення та систематизувати їх, прогнозувати бюджетні витрати.

В упередженні виникнення різноманітних схем ухилення від оподаткування під час моніторингу податкових ризиків важливу роль відіграє якісне обслуговування платників податків, у яких виявлено відносно незначні податкові ризики.

Стосовно цієї категорії клієнтів розробка методів усунення податкових ризиків повинна бути спрямована на недопущення їх переходу в категорію ненадійних, які мають значні податкові ризики.

Основними напрямами такої роботи повинні стати:

повне інформаційне забезпечення платників;

сприяння зменшенню термінів обслуговування;

першочергове повернення сум переплат;

вручення податкових подяк.

Основним етапом процесу моніторингу податкових ризиків є збір та обробка інформації. В процесі управління ризиком до повноти та якості інформації пред’являються особливі вимоги, оскільки відсутність повної інформації є одним із суттєвих факторів ризику, прийняття рішення в умовах неповної інформації служить джерелом додаткових втрат.

Органи державної податкової служби повинні виключити можливість надання платникам податків невірних відповідей, пов’язаних із неоднозначним тлумаченням окремих положень законодавчих нормативних актів з питань оподаткування. Крім цього, повинен бути налагоджений контроль за поданням податкової інформації до різних засобів масової інформації.

Таким чином, моніторинг податкових ризиків є сьогодні об’єктивно необхідним етапом модернізації та вдосконалення діяльності податкової служби.

Моніторинг вимагає чіткого усвідомлення філософії оподаткування та ролі платника податку в системі податкових взаємовідносин. Адже податок — категорія не лише економічна; це конкретна форма правових взаємовідносин, які будуються на визначених державою та суспільством нормах поведінки. Якісно організований моніторинг податкових ризиків дозволить підняти довіру до державної податкової служби з боку суспільства й особливо платників податків.
^ 3. Управління податковими ризиками

Директори по оподатковуванню відповідають за прогнозування й ефективну координацію керування податковими ризиками, що, природно, підвищує вплив директорів по оподатковуванню на прийняття важливих ділових рішень.

Керування податковими ризиками невіддільно від загального керування бізнесами-ризиками. В ідеалі директора по оподатковуванню повинні брати участь у реалізації загальної стратегії компанії по керуванню ризиками. Директори по оподатковуванню повинні мати ресурси, необхідні їм для розробки й впровадження комплексних систем і процесів керування податковими ризиками.

Уже сьогодні очевидно, що деяким компаніям удалося просунутися далі, ніж іншим, на шляху вживання реальних заходів для досягнення та впровадження цієї мети.

Зміни повноважень директорів по оподатковуванню перебувають у безпосередньому зв’язку з подіями, які відбуваються в міжнародному масштабі: посилення уваги до податкових аспектів діяльності компаній з боку регулюючих, законодавчих і податкових органів і засобів масової інформації; підвищення зацікавленості в податковій політиці компаній з боку акціонерів, комітетів з аудиту й керівництва; а також загальний акцент на прозорість і розкриття інформації, які самі по собі є прямим слідством прийняття таких документів, як закон Сарбейнса-Окслі в США й Директива №8 у Європейському Союзі.

Директори по оподатковуванню й іншим податковим фахівцям займаються пошуком рішень, адекватних сформованій обстановці. Вони зобов’язані впроваджувати системи й процедури, що забезпечують наявність повної інформації про податкові ризики компанії в різних країнах світу, і вживати ефективних заходів по керуванню цими ризиками.

Традиційний фокус ділової практики — податкова оптимізація за рахунок структурування угод — уже не дозволяє ефективно вирішувати питання розвитку бізнесу.

Всі ці технології, схеми й менталітет застарівають досить швидко у зв’язку зі швидко мінливою політикою фіскальних органів по цьому питанню й змінами в законодавстві для компаній, які планують первинне розміщення акцій.

Сучасна тенденція в питаннях керування податковими ризиками укладається у вибудовуванні податкових процедур для підвищення відкритості й прозорості компанії по всіх аспектах: звітності, форми й структури угод і власності, історії бізнесу, тощо.

У ході керування податковими ризиками директорам по оподатковуванню доводиться знаходити баланс між рішенням своїх традиційних завдань (керування витратами й підвищення вартості бізнесу) і новими аспектами керування ризиками.

Таким чином директорам доводиться приділяти особливу увагу фінансової діяльності й корпоративному керуванню в рамках компанії в цілому, не упускаючи при цьому з виду конкретні операції, пов’язані з обліком, звітністю, системою внутрішнього контролю, а також структуруванням податкової діяльності.

Крім цього, керування податковими ризиками вимагає ретельного контролю сформованої за останнім часом тісного взаємозв’язку між податковою діяльністю й репутацією компанії.

Цей фактор ставить перед податковими директорами ще одне важливе завдання — змінити підхід і менталітет керівництва компаній до рішення питань оподатковування.

У мову звітності, ділових переговорів і споровши з податковими органами входить таке поняття, як «сумлінність платника податків», і на цей факт потрібно особливо звернути увагу тим компаніям, які планують вихід на міжнародні фінансові ринки й повинні представити звітність, який можуть довіряти інвестори.

Директори по оподатковуванню зобов’язані бути в курсі постійних змін національної й міжнародної законодавчо-нормативної бази.

Приклади містять у собі потенційний вплив на фінансову звітність змін у податковому обліку, необхідних відповідно до положень стандарту фінансового обліку, а також введення Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФО) і їх податкової складової, МСБО №12.

Виконання нових завдань, з погляду директорів по оподатковуванню, ускладнюється тим, що, незважаючи на збільшення обсягу обов’язків, кадрові, бюджетні й інші ресурси компаній найчастіше залишаються без зміни.

Очевидно, що керування податковими ризиками повинне здійснюватися в рамках процесу, що відповідає загальній філософії керування ризиками й корпоративним керуванням у компанії й підтримує її реалізацію.

Податковим підрозділам необхідно бути повністю інтегрованими в процес керування всіма бізнесами-ризиками компанії.

Крім директора по оподатковуванню, участь у контролі над податковими операціями компанії повинні приймати фахівці податкового відділу, вище керівництво, рада директорів і власники компаній.

Ґрунтуючись на світовому досвіді, хотілося б підкреслити важливість таких ключових елементів керування податковими ризиками, як інформованість й оптимізація; оцінка й керування; обмін інформацією й звітність.

Реагуючи на зміни, що відбуваються у світі, більшість корпорацій вважає ефективне керування податковими ризиками однієї зі своїх першочергових завдань.

Змінюються традиційні пріоритети податкових підрозділів. Тепер ці підрозділи стають частиною загального підходу компанії до керування ризиками.

Керування податковими ризиками має для компаній настільки важливе значення, що йому приділяється все більша увага в оцінці ефективності діяльності директорів по оподатковуванню в порівнянні із традиційними параметрами.

^ 4. Оцінка ризиків в діяльності господарств на прикладі ПП. «Ареал» 4.1. Характеристика зовнішніх факторів прямого і посереднього впливу на підприємницький ризик, їх дія і стан справ підприємства, ранжування в напрямку пріоритетності

Загалом усі ризики освоєння сегмента ринку можна розподілити на внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні). Перші можуть бути контрольовані маркетологами, другі є неконтрольованими і, як правило, залежать від загальних змін в економіці та законодавстві. Найпоширеніші види підприємницьких ризиків наведені в додатку4.

Ймовірність невдалого виходу на новий ринок визначається підсумуванням ваги найсуттєвіших чинників ризику. Такий підрахунок роблять окремо для різних сегментів і вибирають той сегмент, де ризик є найменшим (табл.1). У нашому випадку на 1-му місці стоїть фактор політичної нестабільності, його питома вага 32 пункти.

^ Таблиця 1.1

Оцінка ризиків виходу на ринок


Чинник ризику


Оцінка чинника за 5-ти бальною шкалою

Оцінка чинника за 10-ти бальною шкалою

Розрахунок (гр.2 х гр.3)

Політична нестабільність

4

8

32

Нерозвинутий інформаційний

зв’язок

2

9

18

Невизначеність правил

оподаткування

3

7

21

Разом

-

-

71


При оцінці діяльності підприємства найбільш суттєвими є такі види невизначеності та ризиків, що можуть бути пов’язані із інвестуванням коштів:

невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні та регіоні;

ризик, пов’язаний із нестабільністю економічного законодавства та поточної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку; зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю та постачання, закриття кордонів тощо);

неповнота та неточність інформації про динаміку техніко-економічних показників, параметри нової техніки та технології;

коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів, невизначеність природнокліматичних умов (за вищесказаним у характеристиці господарства, клімат не досить сприятливий для вирощування культур, яким необхідна велика кількість вологи, проте галузь тваринництва може розвиватись без особливих перепон);

можливість стихійних лих;

виробничо-технологічний ризик (аварії, виробничий брак);

невизначеність цілей, інтересів та учасників;

неповнота та неточність і