Реферат: Оцінювання результатів благодійних програм в бізнесових організаціях та благодійних фондах

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”


Школа соціальної роботи ім. В.І. Полтавця


На правах рукопису


Бугера Оксана Миколаївна


Кваліфікаційна робота

на здобуття ступеня магістра соціальної роботи


Оцінювання результатів благодійних програм в бізнесових організаціях та благодійних фондах


Науковий керівник –

Савчук Олена Миколаївна,

доцент, кандидат психологічних наук


Київ - 2011


План

стор.

Вступ...................................................................................................................4-6

Розділ 1. Благодійність та корпоративна соціальна відповідальність Україні: теоретико-методологічні засади дослідження……………...…7-26

1.1. Підходи до розуміння корпоративної соціальної відповідальності….7-11

1.2. Благодійність бізнесових організацій та благодійних фондів..............12-18

1.3. Інструменти благодійності та благодійних програм…………………..19-26

Розділ 2. Методологія дослідження ..........................................................27-39

2.1. Час і місце проведення дослідження…………………………………….27

2.2. Характеристика груп респондентів…………………………………….27-33

2.3. Процедура проведення дослідження…………………………………...33-35

2.4. Методи та інструменти дослідження…………………………………..36-37

2.5. Труднощі та етичні аспекти дослідження……………………………......37

2.6. Концептуалізація понять ……………………………………….……...38-39

Розділ 3. Сучасний стан впровадження благодійних програм бізнесовими організаціями та благодійними фондами………………………………....40-69

3.1. Підходи до впровадження благодійних програм……………………….40-50

3.2. Процес реалізації благодійних програм…………………………………50-58

3.3. Результати благодійних програм………………………………………...58-69

3.3.1. Досягнення позитивного результату благодійної програми……58-64

3.3.2. Досвід участі набувачів благодійної допомоги у благодійних програмах………………………………………………………………………65-69

Розділ 4. Шляхи оптимізації благодійної діяльності бізнесових організацій та благодійних фондів………………………………………………………..70-74

Висновки.............................................................................................................^ 75-76

Практичні рекомендації……………………………………..………………….77

Список використаних джерел….........................................................................78-83

Додаток А...................................………………………………………………..84-86

Додаток Б……………………………………………………………………….87-88


^ Вступ

Актуальність теми


З кожним роком все більшої актуальності серед бізнесових структур набуває концепція корпоративної соціальної відповідальності. Це стає бізнес-стратегією багатьох міжнародних та вітчизняних компаній. Однією з вагомих складових соціальної відповідальності бізнесу, як перед суспільством в цілому, так і перед громадою, є благодійна діяльність бізнесових компаній, яка спрямована здебільшого на допомогу та підтримку соціально незахищених груп населення чи конкретних осіб, що потребують допомоги. Як великі, так і малі компанії намагаються позиціонувати себе як благодійники, реалізовуючи власні благодійні програми. Ця діяльність здійснюється у співпраці з державними структурами, неурядовими громадськими організаціями та фондами.

В роки економічної кризи, коли зменшилося фінансування державних структур, а доходи громадян суттєво знизилися, зросла потреба людей в зовнішній допомозі. Підтримка, що надається державними структурами, має низьку якість або гарантії держави майже не виконуються на належному рівні, тому люди змушені звертатися за допомогою до соціально-відповідальних бізнесових організації та благодійних фондів, що реалізують благодійні програми. Благодійні програми є ефективним інструментом філантропії, адже вони спрямовані на вирішення найгостріших соціальних проблем людей, тому ця тема є актуальною та потребує більш детального вивчення.

Тема соціальної відповідальності та благодійності неодноразово ставала предметом дослідження у вітчизняній практиці. Зокрема вивчалося розуміння поняття соціальної відповідальності, пріоритети її впровадження, корпоративні практики із соціальної відповідальності, стимули, перешкоди та перспективи розвитку КСВ в Україні (2005-2010 рр.) [28]. Були визначені форми надання благодійної допомоги, інструменти благодійної діяльності та започатковано аналіз практики здійснення благодійних програм у бізнесових організаціях та благодійних фондах.

Важливим на сьогодні залишається дослідження питання ефективності благодійних програм, оскільки основною стратегічною ціллю будь-якої благодійної програми є досягнення позитивного результату. Це залежить від багатьох чинників, зокрема: проведення якісної оцінки потреб цільової групи; чіткого планування, реалізації, моніторингу та оцінювання благодійної програми; від податкової та законодавчої сфер; від бюрократичних перешкод; від самих набувачів благодійної допомоги та ін.

Тому оцінювання результатів благодійних програм організацій є актуальною темою, адже, таким чином можна досягнути оптимізації їх надання та покращити їхню якість в майбутньому.

^ Мета дослідження: оцінити сучасний стан реалізації благодійних програм бізнесовими організаціями і благодійними фондами України та визначити їхні результати.

Завдання:

Визначити підходи бізнесових організацій та благодійних фондів щодо планування, реалізації, моніторингу та оцінки благодійних програм;

Проаналізувати результати благодійних програм бізнесових організацій та благодійних фондів;

З’ясувати думку отримувачів благодійної допомоги щодо їхньої участі у програмі благодійності організації та якості отриманої допомоги;

Розробити рекомендації керівництву бізнесової організації та благодійного фонду щодо оптимізації та покращення результатів благодійних програм.

^ Об’єктом дослідження є благодійні програми, що реалізуються бізнесовими організаціями та благодійними фондами України.

Предметом дослідження є підходи до формування та реалізації благодійних програм в бізнесових організаціях та благодійних фондах та їхня результативність.

За дизайном дослідження є якісним, оскільки для збору та аналізу отриманої інформації застосовувалися якісні методи дослідження. Було проведено напівструктуровані інтерв’ю з керівниками благодійних програм організацій та набувачами благодійної допомоги.

^ Наукова новизна дослідження

В дослідженні узагальнено досвід впровадження благодійних програм благодійними фондами та організаціями, визначені шляхи оптимізації цієї діяльності, виділені особистісні та організаційні чинники досягнення позитивного результату благодійності.

^ Практична значущість дослідження

Матеріали даного дослідження можуть бути застосовані бізнесовими організаціями та благодійними фондами, які зацікавлені у впровадженні та реалізації благодійних програм в організаціях щодо надання послуг соціально-незахищеним групам населення, або покращенні їх результативності, а також фахівцями із соціальної роботи, які працюють у благодійних організаціях. Крім того, за матеріалами даної роботи буде підготовлено наукову статтю.

^ Структура та зміст роботи:

Дана робота викладена на 88 сторінках друкованого тексту та складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел та двох додатків.


^ Розділ 1. Благодійність та корпоративна соціальна відповідальність в Україні: теоретико-методологічні засади дослідження


Підходи до розуміння корпоративної соціальної відповідальності


Останнім часом в науково-практичному дискурсі набуває розголосу поняття «корпоративної соціальної відповідальності» чи «соціальна відповідальність бізнесу». Доробки вітчизняних науковців (Лазоренко Л.В., Божкова В.В., Сагер Л.Ю., Римар І.А., Малик И.П., Саприкіна М.А.) засвідчують значний інтерес до висвітлення значимості даного напрямку діяльності бізнес-організацій, що, на їхню думку, сприяє поліпшенню іміджу вітчизняних суб’єктів господарювання, підвищує корпоративне управління, сприяє розвитку потенціалу організацій [11; 47; 48; 36; 35; 51].

Водночас, тлумачення цього поняття становить значну сферу інтересів науковців та практиків, однак ще на сьогодні не існує єдиного підходу до його розуміння.

Згідно з Меморандумом про соціальну відповідальність бізнесу в Україні, під поняттям «соціальна відповідальність бізнесу» слід розуміти відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, споживачів, працівників, партнерів; активну соціальну позицію компанії, яка полягає у гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем [37].

Відповідно до міжнародного стандарту ISO26000 «Керівництво із соціальної відповідальності» (англ. Social responsibility guidance standart), в якому окреслені базові положення концепції КСВ, соціально-відповідальна діяльність будь-якої організації невід’ємно пов’язана із впливом її діяльності на соціальне оточення та природне середовище. Соціально-відповідальна діяльність передбачає вимірювання даного впливу, визначення його суб’єктів, а також звітність організації за свою діяльність. Наслідком моніторингу діяльності організації та її впливу на оточення має бути корекція діяльності з метою збільшення користі від неї для місцевої громади та суспільства в цілому [12, 9].

Водночас Римар І.А. розглядає концепцію соціальної відповідальності бізнесу в системі управління підприємством, що є засобом покращення бізнес процесів, технологій, ділової та загальної суспільної репутації підприємств, підвищення мотивації та продуктивності працівників, підвищення ефективності управління, забезпечення збалансованого розвитку бізнесових організацій [48, 65-67].

Згідно з визначенням Європейського Альянсу корпоративної соціальної відповідальності, КСВ – це концепція залучення соціальних і екологічних напрямків у діяльність бізнесу на засадах добровільності та взаємодії між усіма зацікавленими сторонами (групами впливу) [37,12]

Відповідно до даних, отриманих в рамках дослідження «Соціальна відповідальність в Україні: погляди різних стейкхолдерів: регіональний аспект» (2008), представники бізнес компаній по-різному розуміють суть соціальної відповідальності, як-от: соціальну захищеність та дотримання прав працівників, відповідальність перед споживачами, дотримання законодавства, раціональне використання ресурсів і турбота про екологію, дотримання прав людини, благодійну діяльність, відповідальність перед партнерами, відповідальність перед суспільством [24].

Це, в свою чергу, слугує і різним тлумаченням складових соціальної відповідальності, які можуть мати форми організаційного управління, захисту права людини та трудових практик, питання споживачів та практик чесного ведення бізнесу, соціального залучення і соціального розвитку [24].

Водночас поняття корпоративної соціальної відповідальності тлумачиться також в контексті її значення для управління бізнесовими організаціями та залученості співробітників організацій до розробки її стратегії. Останнє висвітлювалося цілою низкою досліджень, проведених вітчизняними науковими інститутами [54; 55; 60; 46].

Особливої уваги заслуговують результати попереднього дослідження (Бутинець М.В., 2010) щодо різного бачення та розуміння КСВ представниками бізнесу, експертами та представниками громадських організацій. Головна відмінність у випадку представників бізнесу та експертів з КСВ полягає в тому, що бізнес подає свою діяльність в рамках КСВ, особливо щодо підтримки місцевої громади та вразливих верств населення, як неприбуткову і таку, що направлена лише на задоволення потреб суспільства і його інтересів. Експерти, в свою чергу, зазначають, що КСВ відповідає маркетинговій стратегії і направлена, окрім задоволення суспільних потреб, на розвиток бізнесу. Представники неурядових організацій сприймають КСВ, в першу чергу, як благодійну діяльність по відношенню до вразливих верств населення та громадських організацій [12].

Загалом в науково-практичному контексті виділяються кілька підходів до визначення поняття соціально відповідального бізнесу.

Відповідно до першого, соціальна відповідальність визначається як діяльність, що спрямована на максимізацію прибутку підприємств. ЇЇ основним прихильником є М. Фрідман, який вважає, що спрямування грошових ресурсів на «соціальне благо» підриває основи ринкового механізму та в будь-якому разі шкодить комусь [44].

Другий підхід, соціально-економічний, передбачає, що управління повинне виходити за межі створення прибутку та включати захист і підвищення добробуту суспільства.

Інша точка зору отримала назву теорії освіченого егоїзму. У ній концепція соціальної відповідальності ототожнювалася зі спонсорством і благодійністю, як різновидами соціального інвестування. Основою теорії стала теза про те, що поточне скорочення прибутків компанії за рахунок соціально-орієнтованих витрат створює сприятливе соціальне оточення, що сприяє сталому розвитку бізнесу. Тобто, соціальна відповідальність бізнесу – це «добрий бізнес», бо скорочує довгострокові витрати у прибутку (англ. long-term profit loss). Витрачаючи гроші на соціальні та філантропічні програми, компанія скорочує свої поточні прибутки, але в довгостроковій перспективі створює сприятливе соціальне оточення, отже і сталі прибутки в майбутньому.

Стратегічна корпоративна філантропія визначається як діяльність компанії, яка включає вибір того, яким чином компанія добровільно спрямовує власні ресурси на благодійні та соціальні цілі з метою виконання маркетингових та інших пов’язаних із бізнесом завдань, для яких немає чітко визначених соціальних очікувань щодо дій компанії. Існує низка цілей, які можна досягти через реалізацію стратегічної корпоративної філантропії, зокрема: збільшення продажів, поліпшення корпоративного іміджу, запобігання поширенню негативної інформації, заспокоєння споживачів, полегшення доступу на нові ринки, розширення обсягів торгівлі. Стратегічна корпоративна філантропія явним чином пов’язує стратегію філантропічної діяльності компанії з досягненням конкретної мети компанії [44, 11].

Інша теорія соціально-відповідальної поведінки, заснована на прагненні бізнесу підвищити свій соціальний статус за допомогою здійснення благодійних і соціальних програм. Представник цієї теорії Д. Галаскевич вважає, що основна його мотивація полягає в боротьбі за соціальний статус, який здобувається у процесі дарування (англ. gift giving) [56]. Соціально відповідальна поведінка є відображенням культури підприємства, його цінностей та принципів. На сьогодні без соціальної відповідальності підприємство не може мати гідної репутації, а отже, й займати варте місце на ринку [47].

Підсумовуючи вище зазначене, корпоративна соціальна відповідальність є необхідною складовою діяльності бізнесових структур та організацій. Практика реалізації її в Україні свідчить про неоднозначне та різне тлумачення змісту та форм її здійснення представниками бізнесу, громадського сектору та науковцями. Така ситуація активізує необхідність вивчення результативності програм, які впроваджуються в рамках соціальної відповідальності організацій, та визначення умов їх успішного впровадження.


^ 1.2 Благодійність бізнесових організацій та благодійних фондів


Значну роль для розвитку благодійності в Україні відіграє благодійна діяльність бізнесових організацій та благодійних фондів, яка реалізуються у співробітництві з громадськими організаціями, державними установами та іншими благодійними фондами.

Згідно з Законом України «Про благодійництво та благодійні організації», благодійництво визначається як добровільна безкорислива пожертва фізичних
та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової,
організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами
благодійництва є меценатство і спонсорство [22].

За результатами міжнародного дослідження «Мировой рейтинг благотворительности 2010» Україна знаходиться на 150 місці серед країн Центральної та Східної Європи та на 147 місці серед країн світу, тобто вона має найбільш низький відсоток благодійних пожертв в світі [39]. І це не дивно, адже в Україні є законодавчі перешкоди, що стримують розвиток індивідуальної та корпоративної благодійності. Для того, щоб їх подолати необхідно провести ряд реформ, зокрема внести зміни до законодавства про оподаткування благодійної діяльності, адже за теперішніх умов дуже складно займатися доброчинністю [14].

Незважаючи на перешкоди, інтерес до благодійної діяльності серед українських бізнесових організацій та приватних осіб постійно зростає.

Загалом тематика благодійності є популярною серед вітчизняних науковців та неодноразово ставала предметом дослідження вчених, про що свідчать наукові доробки Савранської Н.О., Чепурнова В.О., Кочнової О.А., Смаль А., Петренка Ю.М., Омецінської М.В. Зокрема, науковці вивчають історичний контекст благодійництва та його розвиток; діяльність благодійних організацій та особливості їх створення, інше [50; 58; 33; 53;42; 25; 41].

Крім того, останні роки в Україні зростає інтерес вітчизняних компаній до благодійності та КСО, про що свідчить збільшення кількості членів Глобального договору, 155 компаній серед яких є українськими [49]. Корпоративна філантропія (благодійність бізнесу) є однією із вагомих частин корпоративної соціальної відповідальності, що реалізується компаніями у співробітництві з благодійними фондами та громадськими організаціями. Український бізнес зацікавлений у своїй стійкості та підтриманні позитивної репутації та іміджу, тому намагається знайти спільну мову з суспільством, через реалізацію соціально відповідальної діяльності.

Відповідно до даних дослідження (2006), «благодійність абсолютною більшістю ділової еліти (75%) сприймається адекватно – як “добровільна безкорислива допомога нужденним”. Цікаво, що для 15% респондентів благодійність асоціюється із спонсорством, що не суперечить попередньому формулюванню в цілому» [23].

Так, російські науковці визначають кілька видів філантропії. До першого належить приватна благодійність (пожертвування конкретної людини). Іншим видом є сімейна філантропія, яка передбачає два види: перша, коли всі члени сімей віддають гроші на благодійний проект або в якусь установу, наприклад, в дитячий будинок або музей; друга, коли благодійні внески приходять від однієї людини, як правило, голови родини, підприємця, а члени родини беруть участь в благодійності як волонтери. Крім того, виокремлюється корпоративна філантропія як особливий вид благодійності (благодійна діяльність компаній: благодійні внески грошима, речами, послугами, часом співробітників на суспільну користь) [2, 141-142].

Благодійна діяльність компаній така ж різноманітна, як і терміни для її опису. Серед найуживаніших: благодійність бізнесу, корпоративна філантропія, стратегічна корпоративна філантропія, корпоративне громадянство, соціальна венчурна філантропія тощо [44, 7].

Корпоративна філантропія є актом надання бізнес-компанією коштів, матеріальної не грошової допомоги, послуг волонтерів та інших ресурсів громадським і благодійним організаціям, великим групам людей або установам для досягнення ними власної місії [9, 12].

Інший термін, стратегічна корпоративна філантропія, визначається як діяльність компанії, яка включає вибір того, яким чином компанія добровільно спрямовує власні ресурси на благодійні та соціальні цілі з метою виконання маркетингових та інших, пов’язаних із бізнесом завдань, для яких немає чітко визначених соціальних очікувань щодо дій компанії. Вона, явним чином, пов’язує стратегію філантропічної діяльності компанії з досягненням конкретної мети компанії (збільшення продажів, поліпшення корпоративного іміджу, запобігання поширенню негативної інформації, заспокоєння споживачів тощо) [44, 11].

Венчурна філантропія (англ. Venture Philantropy) – благодійність, що використовує принципи венчурного капіталу, такі як інвестиції та активна підтримка громадського сектору. Венчурні філантропи працюють у партнерстві з великою кількістю організацій, що мають чітку соціальну мету [61, 7]. Це можуть бути благодійні організації, соціальні підприємства або соціально-спрямовані бізнес установи, які мають чітку організаційну форму та відповідають юридичним та культурним нормам держави.

До основних загальноприйнятих характеристик венчурної філантропії належать: активне залучення (при використанні венчурних підходів донори встановлюють тісні зв’язки з соціальними підприємцями та організаціями, які вони підтримують та впроваджують інноваційні моделі соціальних змін; деякі з них входять до складу наглядових рад цих організацій та всі вони долучаються до планування стратегії та операційної діяльності організації більш активно, ніж традиційні донори неприбуткових організацій); спеціально підібране фінансування (донори венчурної філантропії використовують інвестиційний підхід для визначення найбільш підходящого фінансування для кожної окремої організації); довгострокова підтримка (значна і стабільна підтримка для обмеженої кількості організацій); нефінансова підтримка (додатково до фінансових інвестицій венчурні партнери надають інші послуги, що включають індивідуальні консультації з питань управління організацією, стратегічного планування, маркетингу та комунікацій, роботи з персоналом); посилення організаційної спроможності (донори венчурної філантропії орієнтовані на посилення організаційної спроможності та тривалої життєздатності організації та розвиток її програмної діяльності, а не тільки на підтримку одноразових проектів чи програм); оцінка ефективності (є можливість виміряти інвестиції венчурної філантропії з наголосом на бізнес-плануванні, досягненні вимірюваних результатів та окремих етапів, та на високий рівень фінансової звітності та компетентного управління організацією) [59, 4].

Згідно з результатами дослідження «Практика благодійної діяльності бізнес-компаній в Україні: сучасний досвід», проведеного Українським форумом благодійників 2009 року, на запитання «Як би ви назвали благодійну діяльність Вашої компанії?», респонденти відповіли: 76% - корпоративна соціальна відповідальність, 28% - благодійна діяльність, 24% - соціальні інвестиції, 20% - корпоративна філантропія [44, 25].

Вагому роль у благодійній сфері відіграють благодійні організації. Згідно з Законом України «Про благодійництво та благодійні організації», благодійна організація є недержавною організацією, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Організаційно-правовими формами благодійних організації є: членська благодійна організація, благодійний фонд , благодійна установа та інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо) [22].

Інша класифікація благодійних організацій визначається науковцями в дослідженні «Благодійні інституції України: сучасний стан та перспективи розвитку», 2008 р.: операційні фонди, фонди громад, корпоративні фонди та приватні фонди [8].

Операційний фонд – це фонд, заснований юридичними чи фізичними особами, діяльність якого спрямована на реалізацію власних (часто тематичних, спеціалізованих) проектів та програм, як правило, із залученням зовнішніх джерел фінансування [8, 42]. Так, наприклад, Всеукраїнський Благодійний Фонд «Соціальне партнерство», що створений 16 липня 1997 року Черновецьким Леонідом Михайловичем, є благодійним фондом, що має свою місію, стратегію, цілі, принципи діяльності. До організаційної структури Фонду входять: християнський благодійний центр «Стефанія», реабілітаційний центр «Схід» та головний офіс.

Місією Фонду є розвиток високоморального суспільства, заснованого на принципах духовності та моралі шляхом популяризації благодійності та соціального партнерства [15, 3-5; 16].

Іншим видом благодійної організації є фонди громад – соціальні інституції недержавного сектору, що управляються незалежною радою, утвореною з максимальним представництвом місцевої громади, - для ефективного використання коштів, переданих громаді окремими громадянами, організаціями чи бізнесовими структурами [8, 54].

Корпоративний фонд є благодійним фондом, що створений бізнесовою організацією задля системного та організованого здійснення благодійної діяльності [8, 65]. Так, наприклад, Всеукраїнський благодійний фонд «Крона», що є корпоративним фондом групи компаній НІКО, вже протягом п’яти років реалізує благодійні програми та проекти, спрямовані на вирішення проблем дітей-сиріт та дітей з особливими потребами. Місією фонду є надання довгострокових ресурсів для  системного вирішення найактуальніших соціальних проблем українського суспільства, в першу чергу, проблем дитинства, а також сприяння покращенню ефективності доброчинності в Україні [4; 6; 7].

Приватний фонд – це благодійна організація, створена на кошти однієї особи або сім’ї для виконання визначених доброчинних програм. Мета діяльності приватного фонду зазвичай базується на ціннісних орієнтирах її засновника [8, 80].

Важливе значення для філантропії мають напрямки соціальної активності та сфери благодійної діяльності бізнесових компаній та благодійних фондів. Як свідчить аналіз діяльності соціально-відповідальних організацій України, найбільш виражені такі напрями їх соціальної активності: підтримка соціально-незахищених верств населення, розвиток соціальної інфраструктури, розвиток освіти, спонсорська допомога, молодіжні програми, надання медичних і рекреаційних послуг своїм працівникам тощо [3].

За результатами дослідження «Благодійні інституції України: сучасний стан та перспективи розвитку», що проводилося Українським форумом благодійників у 2008 році, серед названих представниками благодійних фондів пріоритетних сфер діяльності можна виокремити такі: соціальний захист, охорона здоров’я, освіта і права людини, розвиток громади та підтримка громадських ініціатив, культура, дозвілля, демократичні перетворення [8, 20-30]. Було встановлено, що переважна більшість (86%) благодійних організацій, які брали участь у опитуванні, надають інформаційні послуги, 62% - освітні, майже половина їх надає психологічні та юридичні послуги (50% та 45 % відповідно). Серед інших послуг, що надають благодійні організації, було названо: побутові (32%), медичні (28%), посередницькі (26%) та послуги з працевлаштування (20%) [8, 32].

Улітку 2009 року Український форум благодійників провів опитування провідних вітчизняних компаній, які займаються благодійною діяльністю, у якому взяли участь 25 компаній України з різних сфер діяльності. Було виявлено, що компанії більш охоче взаємодіють безпосередньо з представниками цільової аудиторії своїх благодійних програм: вони надають благодійну допомогу безпосередньо адресатам (68%) або самостійно виконують благодійні програми (68%); не дуже широким є використання волонтерської діяльності співробітників (28%). Найбільш поширеними сферами роботи є: соціальний захист (85%), освіта (69%), та охорона здоров’я (62 %). 96 відсотків компаній , що взяли участь у дослідженні, намагаються відстежувати ефективність своїх благодійних програм, їхній вплив на цільову аудиторію та громадську думку всередині та ззовні компанії. Водночас комплексної системи моніторингу в більшості учасників дослідження немає [44].

Схожа тенденція спостерігається в Російській Федерації. Згідно результатів зарубіжного дослідження «Корпоративная филантропия: мифы и реальность», яке проводилося в Росії, 2002 року пріоритетними сферами надання благодійної допомоги є наступні: соціальна сфера (діти, інваліди, ветерани та інші соціально незахищені групи) – 92, екологія – 30, культура – 48, наука та освіта - 45, охорона здоров’я – 55, спорт – 29 відповідей респондентів [32, 18].

За даними опитування «Соціальна відповідальність українського бізнесу», яке проводилося у 2005 році в декількох регіонах України (Києві, Львові, Дніпропетровську, Донецьку Одесі та Харкові), найважливішою сферою спрямування благодійної допомоги підприємства вважають допомогу дітям (21,5 %), на другому місці охорона здоров’я (23,2 %), на третьому допомога інвалідам, людям похилого віку та знедоленим (20%). Наука та культура знаходяться в кінці списку (3,1 %) [55, 19].

Отже, благодійність є дуже багатоманітною та включає в себе різні сфери соціальної активності та благодійної діяльності компаній і благодійних фондів, які бізнесові організації та благодійні установи обирають самі, в залежності від своєї місії, цінностей, цілей, поглядів, переконань та можливостей. Така практика благодійної діяльності потребує більш детального вивчення.



Інструменти благодійності та благодійних програм


Велике значення для розвитку філантропії в Україні має різноманітність інструментів та форм благодійності, що поширені у вітчизняній та зарубіжній практиці. Реалізовуючи благодійні програми, бізнесові організації застосовують різні види інструментів благодійності. Так, одним із видів є окремий «благодійний» рахунок, коли компанія може створити окремий рахунок, кошти з якого надаватимуться на запит окремих громадян чи організацій. Кожен запит розглядається керівником компанії, який вирішує, надавати допомогу чи ні. За позитивного рішення кошти перераховують отримувачу.

Найбільш поширеним інструментом благодійності є грантові програми. Компанії, які мають системну і організовану благодійну діяльність, мають стабільний прибуток і вдаються до реалізації власних грантових програм. Компанія не лише виділяє фінансові ресурси, а й призначає співробітників, які повністю або частково працюють в цій програмі. Вони розробляють критерії надання фінансової допомоги, визначають цільові групи отримувачів, розглядають пропозиції, відстежують результативність допомоги.

Іншим інструментом благодійності є операційні програми, коли компанія розробляє власні благодійні програми.

Водночас, зарубіжні та вітчизняні науковці виділяють таки інструмент благодійності, як корпоративний фонд - благодійний фонд, який створює бізнес-корпорація або комерційна установа для систематичної благодійної діяльності, де більша частина фінансових надходжень фонду – це внески самої компанії-засновника.

Ще одним інструментом є in-king giving програми - допомога товарами і послугами. Допомога товарами економить час, зусилля та кошти. Водночас, безоплатні послуги допомагають створювати нові можливості для бізнесу, що забезпечує компаніям прекрасний імідж та репутацію.

Особливої уваги заслуговує такий інструмент благодійності, як корпоративне волонтерство. Співробітники організації витрачають свій час, щоб придбати продукти для літніх людей, надати некваліфіковану допомогу хворим у лікарнях, очистити території біля річок і озер тощо.

Також вирізняють pro bono послуги, тобто благодійність за допомогою надання експертних знань і навичок [9, 17].

Водночас, у світовому бізнес-середовищі активно застосовуються такі інструменти корпоративної філантропії як:

1) соціально-відповідальне інвестування (створення фондів соціальних інвестицій);

2) соціальне підприємництво;

3) соціальні венчурні фонди [44, 13].

Загалом, у вітчизняній благодійній практиці розрізняють чотири форми надання благодійної допомоги. Серед них: фінанси, товари та майно, час та професійні навички співробітників.

Результати українських та зарубіжних досліджень свідчать, що найбільш поширеною формою благодійності є грошова. Зокрема, за даними російського дослідження (2009), 40 % опитаних респондентів відповіли, що жертвують гроші, 37% - речі, а 21% - витрачають вільний час на благодійність [10,16].

В свою чергу Білл Клінтон у книзі «Час віддавати. Як кожен з нас може змінити світ на краще» вирізняє такі види та форми дарувань, які можна умовно розділити на матеріальні та нематеріальні. До першої групи належать: дарування грошей (готівкова або безготівкова форма); дарування речей; дарунки, які продовжують дарування; зразкові дарунки. Друга група дарунків включає: дарування часу (волонтерська праця); дарування вмінь (репетиторство); дарунки примирення і нового початку (праця та програми заради примирення людей); дарування на добрі ідеї (соціальне підприємництво).

Дарунки, які продовжують дарування – це дарування худоби (корів і кіз) бідним родинам, які приносять прибутки і забезпечують продуктами харчування бідні сім’ї; худоба дає молоко, яйця, вовну, покращуючи харчування і забезпечуючи гроші на освіту, медичне обслуговування, краще житло і розгортання малого бізнесу.

До зразкових дарунків автор відносить програми дарування насіння бідним родинам, які, в свою чергу, мають жертвувати 10% свого врожаю на національну програму шкільного харчування (своєрідна передача дарунка); церкви засновують власні корпорації, щоб сприяти економічному розвитку і появі доступного житла у своїх дільницях тощо [26].

Особливої уваги заслуговує такий інструмент благодійності, як благодійні програми, що набули популярності та широко застосовуються благодійними організаціями. Благодійна програма приймається благодійною організацією і є комплексом благодійних заходів, спрямованих на вирішення завдань, що відповідають статутним цілям організації [22].

Зокрема, у вітчизняній корпоративній благодійності розрізняють операційні благодійні програми та грантові програми. Найбільш поширеною формою/інструментом надання благодійної допомоги вітчизняним бізнесом є власні благодійні операційні програми. Таким чином, компанії підсвідомо або свідомо намагаються тримати все під контролем.

Операційною благодійною програмою є послідовні дії компанії, об’єднані єдиною метою та спрямовані на отримання конкретного результату й соціального ефекту [9]. Основні характеристики програми полягають в тому, що вона: є засобом/ інструментом для досягнення зміни; має чітко окреслений початок і кінець; має конкретну мету; приводить до отримання реальних результатів; адмініструється окремою особою або структурним підрозділом компанії; вимагає витрат коштів, ресурсів і часу; передбачає використання різноманітних знань і навичок [9, 26-36].

Будь-яка операційна програма має життєвий цикл, який складається з п’яти етапів:

Вивчення потреб, яке може стосуватися як усієї громади (чи країни в цілому), так і певної цільової групи зокрема;

Формулювання програми, на якому визначається мета, завдання та очікувані результати програми, обрані методи її виконання, розробляється робочий план та бюджет;

Втілення програми, у процесі якого важливо відстежувати таке: Чи використовують програму обрані цільові групи? Потенційні клієнти беруть участь у програмі чи уникають її? Якщо клієнти не сприймають програму, чи відповідає вона їхнім потреба
Розділ 2. Методологія дослідження


^ 2.1 Час і місце проведення дослідження


Дане дослідження проводилося у м. Києві з жовтня 2010 року по квітень 2011 року на базі бізнесових організацій та благодійних фондів: ВБФ «Крона» групи компаній НІКО, «Воля», «Мері Кей», «Райфайзен Банк Аваль», ВБФ «Соціальне партнерство» ВБФ «Розвиток України», МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», ТОВ «ХіПП Україна».

Дослідження проводилося в три етапи:

1) підготовчий, який передбачав ознайомлення з попередніми дослідженнями з даної тематики та написання огляду літератури (жовтень-грудень 2010 року); формування вибірки респондентів для опитування і розробка інструментарію дослідження (січень-лютий 2011 року);

2) основний, який мав на меті проведення опитування керівників благодійних/соціальних прог