Реферат: Методи навчання та активізації пізнавальної діяльності поняття методу, технології та прийому навчання

2. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА АКТИВІЗАЦІЇ

ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Поняття методу, технології та прийому навчання

Вперше в своїй історії Україна зіткнулася з ситуацією, коли вища освіта повинна підготувати нове покоління фахівців до роботи в умовах, які поки що не сформульовані — це умови ринкових відносин у всіх сферах життя. Звідси виходять і вимоги до системи вищої освіти: вона повинна виховати активних, самостійно мислячих людей, які б могли творчо вирішувати нестандартні задачі, які породжує ринок. Проблемність стає суттєвою ознакою життєвої ситуації, яка складається в державі.

Але якщо викладачі ВНЗ, працюючи в умовах КМСОНП, дійсно бажають перейти від інформаційного навчання до проблемного та інтерактивного, від заучування готового матеріалу до формування творчого мислення, вони самі повинні оволодіти складним мистецтвом педагогічної майстерності.

В умовах реформування вищої освіти України в рамках Болонського процесу пошук відповіді на дидактичне питання „Як навчати?”, що вже стало для педагогів ВНЗ традиційним, постійно виводить на таку дидактичну категорію, як методи навчання. І до сьогодні не припиняються дискусії щодо його трактування. Однак, попри те, що визначення цього поняття, які даються різними сучасними дидактами, досить різноманітні, можна помітити й деякі загальні риси існуючих дефініцій. Більшість авторів схильні вважати метод навчання способом організації навчально-пізнавальної діяльності студентів та учнів.

З іншого боку, метод (грецьке methodos — буквально „шлях до чогось”) — це спосіб досягнення мети; певним чином упорядкована діяльність; засіб пізнання або спосіб відтворення у мисленні предмета, який вивчається [7].

Очевидно, що це дає можливість трактувати поняття „метод навчання” як способи навчальної роботи викладача та організації навчально-пізнавальної діяльності студентів щодо вирішення різноманітних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння навчальним матеріалом [2].

Термін „технологія навчання” вітчизняними і зарубіжними вченими і педагогами почав вживатися в 60-ті роки. Це поняття не має однозначного трактування, але в наукових колах і серед педагогів-практиків знаходить все більше поширення.

Якщо звернутись до Енциклопедичного словника (М., 1982), то там вказано, що завданням технології як науки є виявлення фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою визначення і використання на практиці найбільш ефективних економічних процесів.

Н.Ф.Тализіна зазначає, що в навчальному процесі в усі часи реалізовувалась визначена технологія навчання (ТН). Суттєвість сучасної технології, на її думку, полягає у визначенні найбільш раціональних способів досягнення навчальної мети. При цьому навчальний процес слід розглядати комплексно, як систему, і не можна обмежуватись аналізом тільки окремих її складових. Комплексне використання сучасних методів навчання, ТЗН і носіїв навчальної інформації складають одну з головних особливостей сучасної технології навчання. Наведені оцінки суттєвості технології навчання дозволяє дати таке визначення.

^ Технологія навчання — це системний метод організації навчального процесу, спрямований на оптимальну побудову і реалізацію навчально-виховної діяльності, який забезпечує інтенсифікацію навчання.

Визначаючи інноваційну роль технології навчання, потрібно пам’ятати, що в числі інновацій не слід розглядати окремі удосконалення, розповсюдження і пропаганду відомих її складових, наприклад ТЗН, програмованого навчання і т.ін. До інновацій відносять тільки ті нововведення, в яких знаходить втілення комплексне використання нової техніки і перебудова освітянської практики на шляху підвищення її ефективності.

Під інтенсифікацією навчання потрібно розуміти досягнення мети навчання з мінімальною витратою сил студентів і викладачів з одночасним врахуванням таких показників, як висока якість навчання і економія часу.

Таким чином, поняття „технологія навчання” включає широке коло проблем, починаючи із структурного аналізу навчального матеріалу і закінчуючи системною організацією навчального процесу з комплексним використанням різних друкованих і технічних засобів.

Широкого розповсюдження у дидактиці здобув термін „прийоми навчання”. Прийом — це елемент методу, його складова частина, разова дія, окремий крок у реалізації метода або технології навчання, або їх модифікації у тому випадку, коли метод (технологія) невеликий за обсягом або не складний за структурою.

Метод навчання — складне, багатомірне, багатоякісне утворення, у якому знаходить відображення об’єктивні закономірності, цілі, зміст, принципи та форми навчання.

У структурі методів навчання насамперед необхідно виділяти об’єктивну та суб’єктивну частини.

Об’єктивна частина методу обумовлена тими константами, що обов’язково повинні бути присутніми у будь-якому методі, незалежно від його використання різними педагогами: загальні дидактичні положення; вимоги законів та закономірностей, принципів та правил; цілі, зміст та форми навчальної діяльності тощо.

Суб’єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, особливостями студентів, конкретними умовами, що дозволяє викладачу виявляти особисту творчість, індивідуальну майстерність.

Обґрунтованість теорії та практики методу навчання у вищій школі за умов КМСОНП характеризується наявністю у ньому:

запланованих викладачем цілей навчальної діяльності;

шляхів, які обирає педагог для досягнення даних цілей;

способів співробітництва зі студентами;

змісту навчання у сукупності з конкретним навчальним матеріалом;

джерел інформації;

активності учасників навчального процесу;

майстерністю викладача;

системою прийомів та засобів навчання тощо.

Разом з тим існує ідеальне уявлення про метод навчання, узагальнена теоретична модель, характеристики якої необхідно враховувати у творчому використанні будь-якого методу. Суть цих характеристик визначаються такими головними ознаками:

педагогічна та психологічна доцільність, функціональна визначеність методу;

спрямованість на організацію діяльності викладача та студентів: спілкування, взаємодію, слухання, відтворення, обговорення, застосування знань;

відповідність методів можливостям студентів, особливостям їх мислення, пам’яті, емоційного розвитку, життєвого досвіду;

відповідність методів індивідуальним можливостям, педагогічній підготовці викладача, рівневі його творчого методичного розвитку;

співвідношення методів з характером змісту матеріалу, який вивчається: математичні теореми, фізичні закони, емпіричні спостереження тощо;

співвідношення методів з етапом навчального пізнання: використання, наприклад, при сприйнятті нових знань методів прямої і опосередкованої інформації, а на етапі практичного застосування — самостійних відтворювальних та творчих завдань;

співвідношення методів з формою навчання: використання, наприклад, на лабораторних заняттях інструктажів, пояснень, а під час організації самостійної роботи студентів — завдань щодо здобуття фактів, будь-яких даних із літератури, нормативних документів, Інтернету тощо;

відповідність методів своєрідності ситуації, що виникла у процесі навчання, коли, наприклад, слабка підготовка студентів вимагає повторення розповіді або пояснення викладача, а надмірна інформованість дозволяє скористуватися співбесідою;

взаємозв’язок та взаємодія методів між собою, їх включенність один в одний: введення в лекції елементів розповіді, ілюстрацій, бесіди, а в самостійній роботі впровадження конспектування, консультування, творчих завдань, самоперевірки;

ефективність досягнення якісних результатів у навчанні і творчого застосування знань, вмінь та навичок.

Таким чином, методи навчання як сукупність прийомів, способів та технологій навчаючої взаємодії викладача та студентів ґрунтуються на різноманітних методах пошуку істини і пізнавального спілкування. За словами відомого угорського вченого-математика і педагога Д.Пойя, кількість існуючих методів навчання збігається з кількістю працюючих педагогів.

Методично розкріпачений в КМСОНП викладач рішуче спирається на прийоми та способи повсякденного спілкування, імпровізує, педагогічно переосмислює їх та перетворює в оригінальну та ефективну методичну систему залучення студентів до професійного пізнавального спілкування.

^ 2.2. Класифікація методів навчання

Незалежно від ролі, яку приписують тим чи іншим методам навчання, ні один з них, використаний сам по собі, не забезпечує потрібних результатів. Успіхів в дидактичній роботі можна досягнути лише при використанні багатьох методів, оскільки ні один з них не є універсальним.

Складним і таким, що викликає постійні дискусії серед педагогів є питання про класифікацію методів навчання.

Класифікація методів навчання — це упорядкована за певною ознакою система, яка в силу надзвичайної рухливості такої динамічної системи, як сучасна освіта, сама повинна віддзеркалювати цю рухливість, враховуючи зміни, що відбуваються у практиці використання методів.

Методи навчання можуть бути представлені у різних видах класифікацій з урахуванням їх практичних функцій, можливостей та організації навчальної взаємодії педагогів та студентів (рис.2.1). Однак цілісний процес навчання забезпечується єдиною класифікацією методів навчання, яка в узагальненому вигляді включає в себе усі інші класифікаційні характеристики методів.



Рис.2.1. Методи навчання та їх обґрунтування

В сучасній педагогіці існує декілька класифікацій методів навчання.

Заслуговує на увагу класифікація, яку висунули І.Я.Лернер та М.М.Скаткін, розробляючи методи навчання, виходячи із характеру навчально-пізнавальної діяльності учнів та студентів щодо оволодіння навчальним матеріалом. З цієї точки зору вони виділили такі методи [2]:

пояснювально-ілюстративний: лекція, розповідь, пояснення, робота з літературою, демонстрація відеофільмів, кінофрагментів, діафільмів тощо;

репродуктивний: відтворення дій щодо застосування знань на практиці, діяльність за алгоритмом, програмування;

проблемний виклад матеріалу, що вивчається;

частково-пошуковий (евристичний) метод;

дослідницький, коли студенти виконують пізнавальне завдання, яке вони вирішують самостійно, підбираючи для цього необхідні методи та користуючись допомогою викладача.

За класифікацією М.О.Данилова та Б.П.Єсипова [7] методи навчання можна розподілити на такі групи:

методи одержання нових знань;

методи формування вмінь та навичок;

методи перевірки та оцінки знань, умінь, навичок.

На думку І.Ф.Харламова [9], можна виділити такі групи методів навчання:

усного викладання знань викладачем та активізація пізнавальної діяльності студентів;

закріплення матеріалу, що вивчається;

самостійної роботи студентів щодо осмислення та засвоєння нового матеріалу;

навчальної роботи щодо застосування знань на практиці і вироблення вмінь та навичок;

перевірки та оцінки знань, вмінь та навичок студентів.

В.А.Онищук пропонує виділити п’ять методів навчання:

комунікативний;

пізнавальний;

перетворюючий;

систематизуючий;

контрольний.

Вченими-дидактами зроблені численні спроби створення бінарних та полінарних класифікацій методів навчання, у яких останні ґрунтуються на основі двох або більше загальних ознак.

Бінарна класифікація методів навчання М.І.Махмутова побудована на сполучені (табл.2.1):

методів викладання;

методів навчання.

Таблиця 2.1

Методи навчання за версією М.І.Махмутова

Методи викладання

Методи навчання

Інформаційно-узагальнюючий

Виконавчий

Пояснювальний

Репродуктивний

Інструктивно-практичний

Продуктивно-практичний

Пояснювально-спонукальний

Частково-пошуковий

Спонукальний

Пошуковий

Полінарну класифікацію методів навчання, у якій сполучаються джерела знань, рівні пізнавальної активності, а також логічні шляхи навчального пізнання, запропонували В.Ф.Паламарчук та В.І.Паламарчук.

Існують і інші класифікації, у тому числі європейських вчених-педагогів.

Так, наприклад, німецький дидакт Л.Клінберг виділяє методи поєднання з формами співпраці у навчанні (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Методи навчання за версією Л.Клінберга

Монологічні методи

Форми співпраці

Діалогічні методи

Розповідь

Індивідуальні

Бесіди

Лекція

Групові




Демонстрація

Фронтальні







Колективні




Польський дидакт К.Сосницький прийшов до висновку, що існує тільки два методи учіння, а саме [7]:

шкільний (штучний);

природний (оказіальний),

яким відповідають два методи навчання:

піднесення;

пошук.

Широке розповсюдження отримала класифікація, запропонована Ю.К.Бабанським [9]. Усю різноманітність методів навчання він розподілив на три основні групи:

методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (табл.2.3);

методи стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності (табл.2.4);

методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності (табл.2.5).

Таблиця 2.3

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

Словесні

Наочні

Практичні

Індуктивні та дедуктивні

Репродуктивні та проблемно-пошукові

Самостійної роботи під керівництвом викладача

Джерела

Логіка

Мислення

Управління

Таблиця 2.4

Методи стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності

Методи стимулювання та мотивації інтересу до навчання

Методи стимулювання та мотивації обов’язку у навчанні

Таблиця 2.5

Методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності

Методи усного контролю та самоконтролю

Методи письмового контролю та самоконтролю

Методи лабораторно-практичного контролю та самоконтролю

Поряд з уже існуючими підходами до класифікації методів навчання останнім часом вченими-дидактами розробляються альтернативні, нестандартні системи класифікацій.

Зупинимось на класифікації методів навчання, яку запропонував А.В.Хуторськой [10], яка складається з трьох видів методів (рис.2.2):

евристичних методів;

методів продуктивного навчання;

системи занять, що утворені шляхом трансформації методів навчання та його різних форм.

Розглянемо характеристики окремих груп методів та прийомів навчання, їх систем за даною класифікацією, які сприяють особистісно орієнтованому творчому навчанню.

Характерними ознаками груп таких методів та прийомів навчання є:

навчання в ситуаціях, максимально наближених до реальних;

навчання не як повідомлення знань, а як навчання практичного їх використання;

навчання в емоційно насиченому просторі.




Рис.2.2. Альтернативна класифікація методів навчання А.В.Хуторського


Педагогічна наука і практика розробили і перевірили значну кількість різних методів навчання. Одні з них використовуються давно і вже стали традиційними. Інші народилися порівняно недавно. Як ті, так і інші мають своїх прибічників і опонентів. Сучасний педагог вищої школи України, працюючий в умовах КМСОНП, повинен володіти ними і використовувати їх у своїй роботі. У звязку з цим ми пропонуємо, з практичної точки зору, найбільш поширені методи навчання поділити на дві групи — традиційні і нетрадиційні (табл.2.6).

До традиційних методів навчання відносять:

інформаційний (вербальний);

інформаційно-ілюстративний (репродуктивний);

програмований;

активний;

дослідницький.

До нетрадиційних методів навчання потрібно віднести такі:

метод опорних сигналів (конспектів);

модульний;

кредитно-модульний;

рейтинговий;

контектсний;

адаптивний;

інтерактивний;

комп’ютерний;

відкритий.

Постає питання про доцільність тієї чи іншої класифікації методів навчання. На думку багатьох сучасних українських дидактів, тільки ту класифікацію можна визнати близькою до оптимального варіанту для умов КМСОНП, яка узгоджується з системою ECTS, з українською практикою навчання, досвідом конкретного викладача і служить основою для її раціоналізації в майбутньому.

На жаль, жодна з наведених класифікацій методів навчання не позбавлена певних недоліків. Практика багатша і складніша за будь-які синтетичні побудови та абстрактні схеми навчання. Тому пошуки більш досконалих класифікацій, які б внесли ясність у КМСОНП та суперечливу теорію методів, які б допомогли педагогам вищої школи України удосконадити практику, тривають.

Методи навчання, які пропонуються (див.табл.2.6), базуються на теоретично і експериментально встановлених фактах: у пам’яті студента залишається до 90% інформації, яку він здобув сам; до 50% того, що він бачить, і лише 10% того, що він чує. Тому, на наш погляд, КМСОНП і може використати як традиційні, так і нетрадиційні методи навчання.


Таблиця 2.6

Класифікація традиційних та нетрадиційних методів навчання [2] для потреб КМСОНП

Методи навчання

Суть та зміст методу навчання




^ А. Традиційні методи навчання

Інформаційний

Вербальний. В основу покладено словесно-інформаційне переконання.

Інформаційно-ілюстративний

Репродуктивний. Використовує ТЗН, дає знання, але не розвиває творчого мислення.

Програмований

Використовує ТЗН, ЕОМ. Поділяє навчальний матеріал на окремі модулі (кроки) з наступним послідовним засвоєнням.

Активний

Максимально наближений до виробництва, реальної практики шляхом аналізу конкретних ситуацій, кейсів, ділових ігор тощо.

Дослідницький

Отримання знань в процесі виконання індивідуальних навчально-дослідницьких та експериментальних робіт.




^ Б. Нетрадиційні методи навчання

Опорних сигналів

Укрупнення дидактичних одиниць, інтесифікація навчання за рахунок самостійної роботи студентів.

Модульний

Розподіл матеріалу на окремі модулі з наступним контролем засвоєння за стандартами МОН України.

Кредитно-модульний

Розподіл навчального матеріалу на окремі самостійні модулі (змістові модулі) з наступним контролем засвоєння за стандартами ECTS – КМСОНП та певною кількістю академічних кредитів.

Рейтинговий

Змагальний з високим рівнем контролю на всіх етапах навчання як за роботою студентів, так і викладачів.

Контекстний

Навчання через проблеми, які висуваються виробництвом, орієнтованим на ринок

Адаптивний

Самостійна активна діяльність студентів під керівництвом викладача з фіксованим контрольованим звітуванням.

Інтерактивний

Груповий метод навчання, що передбачає спільне отримання знань у малих групах.

Комп’ютерний

Використання комп’ютерних технологій, програм, електронних підручників тощо.

Відкритий

Безпосередній контакт з дійсністю та індивідуальне навчання.