Реферат: Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі : головуючого судді: Шилова Л. М

КОПІЯ


РІШЕННЯ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


Справа № 2-3913/08


19 листопада 2008 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі :


головуючого судді: Шилова Л.М.


при секретарях Ільченко І.В.


Масловій О.І.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра», ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Української Н.М., та товариства з обмеженою відповідальністю «Агро – гарант – цукор» про визнання договору поруки недійсним,- суд


ВСТАНОВИВ:


Позивач ОСОБА_1 . звернулась до суду з позовною заявою, якою просить визнати недійсним договір поруки, укладений 07 червня 2006 року між філією ВАТ комерційного банку «Надра» - Кіровоградське регіональне управління, з одного боку та ОСОБА_2 , з іншого боку, зареєстрований приватним нотаріусом Новоукраїнського нотаріального округу – Українською Н.М. за реєстраційним № НОМЕР_1 .


На обгрунтування вимог вказала, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 ., її чоловік ОСОБА_2 ., займаючи посаду генерального директора ТОВ «Агро – гарант – цукор», уклав з ВАТ КБ «Надра» Кіровоградське РУ кредитний договір № НОМЕР_2 ПФ від 07.06.2006 року та договір кредитної лінії 401/07/06/2006/980-475 ПФ від 07.06.2006 року. З метою належного виконання грошових зобов’язань за вказаними кредитними договорами гр. ОСОБА_2 . уклав договір поруки з ВАТ КБ «Надра» без погодження із нею, позивачкою, на розпорядження спільним майном подружжя. Про дані обставини їй стало відомо в травні 2008 року. Даний договір поруки має бути визнаний недійсним відповідно до підстав статті 215 Цивільного кодексу України, як такий, що під час його вчинення сторонами недодержано вимог, які встановленні частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а також його недійсність встановлена частиною 2 статті 65 Сімейного кодексу України. Просить прийняти до уваги, що приватний нотаріус – Українська Н.М. під час посвідчення правочину допустилась порушень вимог Закону України «Про нотаріат» в частині посвідчення спірного договору без письмового погодження одного з подружжя на розпорядження спільним майном. За відсутності такого погодження приватний нотаріус зобов’язаний був б роз’яснити сторонам правочину про правові наслідки статті 65 СК України.


- 2-


В судовому засіданні представник позивачки повністю підтримав позовні вимоги.


Представник відповідача Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» позов не визнав та пояснив, що викладені Позивачкою доводи є надуманими та спростовуються тим, що відповідно до змісту статті 553 ЦК України порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов’язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов’язання, зазначивши при цьому, що порука є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю, договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.


Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, подав заяву, якою повністю визнав позов. (а.с. 20 – заява про визнання позову).


Третя особа на стороні Відповідача – приватний нотаріус Українська Н.М. позов також не визнала, проте підтвердила, що при посвідченні нею договору поруки, укладеного 07 червня 2006 року між філією ВАТ комерційного банку «Надра» - Кіровоградське регіональне управління та ОСОБА_2 ., згада дружини ОСОБА_2 . – позивачки за позовм, на укладення такої угоди не запитувалась, оскільки та перебувала за кордоном. При цьому ОСОБА_2 . пообіцяв їй, що його дружина - позивач по справі після повернення із-за кордону обов’язкове приїде та надасть відповідне погодження на розпорядження спільним майном.


Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Агро – гарант – цукор» в судове засідання не з’явилась, однак на адресу суду надійшло клопотання за підписом представника ОСОБА_3 ., яким просив суд здійснити розгляд справи без участі третьої особи. (а.с. 95 - клопотання).


Судом встановлені наступні факти.


07 червня 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», в особі директора філії ВАТ КБ «Надра» Кіровоградське РУ та ОСОБА_2 укладено договір поруки, який посвідчено приватним нотаріусом Новоукраїнського нотаріального округу – Українською Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № НОМЕР_1 . Вказаний факт сторонами визнано та підтверджується відповідним письмовим договором ( а.с 6-7 договір).


Із змісту даного договору вбачається, що Поручитель (Відповідач №2) поручається перед кредитором (Відповідач №1) за належне виконання ТОВ «Агро – гарант – цукор» взятих на себе зобов’язань, що витікають з кредитного договору № НОМЕР_2 ПФ від 07.06.2006 року та договору кредитної лінії 401/07/06/2006/980-475 ПФ від 07.06.2006 року укладених між Відповідачем №1 та Відповідачем №2.


Пунктами 1.2., 1.4. Договору визначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором в повному обсязі. Позичальник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлено і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов’язань вказаних в п. 1.1. цього Договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від Позичальника та Поручителя разом, так і від кожного окремо. Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов’язань у повному об’ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами.


Відповідно зі статтями 215, 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;


- 3-


правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.


Частина 3 статті 215 ЦК України надає право заінтересованій стороні заперечувати його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).


Відповідно до частини 2 статті 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.


Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина 3 статті 65 СК України).


В свою чергу згідно з пунктом 44 Iнструкцiї про порядок вчинення нотарiальних дiй нотарiусами України, затвердженої наказом Мiнiстерства юстицiї України 03.03.2004 р. № 20/5, зареєстрованим в Мiнiстерствi юстицiї України 03.03.2004 р. за № 283/8882 зазначено, що справжнiсть пiдпису на заявi другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвiдчена в нотаріальному порядку.


Окрім цього стаття 5 Закону України «Про нотарiат», зобов’язує нотаріуса роз’яснити учасникам правочину правовi наслiдки статтi 65 СК України з метою попередження можливих судових спорiв.


Із огляду пояснень представника Позивачки, Відповідача №1, та приватного нотаріуса, щодо обставин, які передували укладенню договору поруки та щодо обставин його укладення, судом встановлено, що приватний нотаріус Новоукраїнського нотаріального округу Українська Н.М. усвідомлювала, що вона посвідчує договірні зобов’язання між банком та ОСОБА_2 без письмової згоди дружини останнього, тобто очевидним є те, що приватний нотаріус діяв неупереджено та з порушенням вимог Закону.


Доводи Відповідача №1 та його представника про те, що норма статті 65 СК України не розповсюджується на дані правовідносини спростовується наступним.


Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.


Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (частини 1-2 статті 61 СК України).


Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.


Крім цього відповідно до частини 1 статті 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.


Таким чином враховуючи системний аналіз норм чинного законодавства та зміст зобов’язання в поєднанні з дослідженими матеріалами справи вбачається належність того, що


- 4-


Відповідачем №1 не доведено, що ОСОБА_2 . розпорядився виділеною йому в натурі часткою спільного майна подружжя, а отже дане дає всіх підстав для того, щоб визнати такий правочин недійсним.


Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.


Керуючись статтями 11, 88, 209, 213, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 60, 63, 65, 67 Сімейного кодексу України, статтею 5 Закону України «Про нотаріат», пунктом 44 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,» суд -


ВИРІШИВ:


Позов задовольнити повністю.


Визнати недійсним договір поруки, укладений 07 червня 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» в особі директора філії ВАТ КБ «Надра» Кіровоградське РУ ОСОБА_4 , діючої на підставі доручення від 08.09.2005 року та громадянином ОСОБА_2 , зареєстрованого приватним нотаріусом Новоукраїнського нотаріального округу – Українською Н.М. за № НОМЕР_1 з дати його укладення.


Стягнути пропорційно із ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 7 грн.50 коп витрат з інформаційно-технічного забезпечення та 8 грн. 50 коп грн. судового збору.


Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду. Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення .


Суддя Кіровського


районного суду м. Кіровограда підпис Шилова Л.М.


З оригіналом вірно


Суддя Кіровського райсуду


м. Кіровограда Шилова Л.М.


У Х В А Л А

^ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2007 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Барсукової В.М.,

Данчука В.Г., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) “Райффайзен Банк Аваль”, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” на рішення Суворовського районного суду Херсонської області від 26 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2007 року,

встановила:

У листопаді 2006 року позивачка звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 27 лютого 2006 року її чоловік ОСОБА_2, уклав із ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” договір поруки, відповідно якого він несе солідарну відповідальність перед ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” за кредитними договорами ОСОБА_3, та додаткову угоду від 26 червня 2006 року до вказаного договору поруки.

Посилаючись на те, що спірні договір і угода були укладені без її згоди, просила визнати їх недійсними.

Рішенням Суворовського районного суду Херсонської області від 26 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними договір поруки від 27 лютого 2006 року № 03-051/377-5 та додаткову угоду до нього від 26 червня 2006 року № 1.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” просить скасувати рішення Суворовського районного суду Херсонської області від 26 грудня 2006 року, ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2007 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Касаційна скарга ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Судами встановлено, що 27 лютого 2006 року ОСОБА_2 уклав із ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” договір поруки № 03-051/377-5, за яким він виступив поручителем ОСОБА_3 і несе солідарну відповідальність перед ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” за кредитними договорами ОСОБА_3, та додаткову угоду від 26 червня 2006 року № 1 до вказаного договору поруки.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсними договору поруки від 27 лютого 2006 року № 03-051/377-5 і додаткової угоди до нього від 26 червня 2006 року № 1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 19 вересня 1989 року, і, посилаючись на ч. 2 ст. 60, ч. 2 ст. 61, ч. 2 ст. 65 СК України, дійшов висновку про недійсність спірного договору поруки та додаткової угоди до нього як таких, що суперечать нормам СК України у зв'язку з відсутністю згоди одного з подружжя на їх укладення.

Однак з висновком судів не можна погодитися з таких підстав.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконане боржником.

Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило, грошового), а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а відтак суди, не з'ясувавши характер правовідносин, неправильно застосували ст. 65 СК України до даних правовідносин, згідно з якою згода подружжя вимагається у разі розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За таких обставин, судом першої інстанції не з'ясовано характер спірних правовідносин, та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, а тому судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду Херсонської області від 26 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2007 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий Л.І. Григор'єва


Судді: В.М. Барсукова


В.І. Гуменюк


В.Г. Данчук


В.Й. Косенко