Реферат: Загальна характеристика роботи актуальність теми

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний розвиток вітчизняної юридичної науки позначений поверненням до її контексту спадщини багатьох видатних представників попередніх поколінь та осмисленням її з позицій сучасної правової думки. Праці про правові погляди М.Грушевського, С.Дністрянського, М.Драгоманова, М.Лозинського, І.Петрункевича, І.Франка, П.Юркевича, 1 та ін. не лише заповнили прогалини, штучно створені радянською ідеологією, а й суттєво підняли рівень вивчення вітчизняної правової системи загалом та окремих галузей права, збагатили теоретико-методологічну базу новими засадами дослідження. Однією з постатей, майже невідомих для української юридичної науки, є Олександр Кониський (1836-1900 рр.), діяльність якого втілювала ідеї, що утверджувалися в другій половині ХІХ ст. в Україні і були тісно пов’язані з національно-визвольним рухом і створенням підґрунтя для побудови української держави.

О.Кониський був знаним письменником, критиком, публіцистом, літературознавцем, громадським і культурним діячем. Значно менш відомою є його юридична діяльність, хоча вона багато років була основною роботою цього невтомного трудівника, «немов прапора цілої епохи» (С.Єфремов), «героя національної праці» (В.Дорошенко).

Феномен О.Кониського не був винятком для України другої половини ХІХ ст.: активна діяльність, громадська і суспільна робота притаманна багатьом його сучасникам. Він жив і працював поряд із видатними особистостями, які зробили значний внесок у розвиток правової думки в Україні: М.Драгомановим, І.Франком, О.Кістяківським, М.Грушевським, М.Владимирським-Будановим, О.Єфименко, П.Чубинським. Але й серед них О.Кониський був однією з найбільш яскравих постатей.

До сьогодні значно відомішим є художній доробок Кониського-письменника, а його роль у розвитку юридичної науки належно не відображена в науковій літературі. У радянський період життя та діяльність цієї неординарної особистості певною мірою замовчувалися, насамперед із політичних та ідеологічних міркувань. Останнім часом погляди на його постать звільнилися від застарілих і упереджених підходів та ідеологічних стереотипів; з’явилося чимало статей, присвячених окремим аспектам його творчості, дисертації з філології, педагогіки та історії України 2. Проте, незважаючи на велику кількість різноманітних публікацій, життя і багатогранна діяльність О.Кониського не висвітлені всебічно, не розкрито його внесок у розвиток правознавства в Україні, немає праць, у яких би його правові погляди аналізувалися з позицій сучасної юридичної науки (окрім загальної статті в «Юридичній енциклопедії»). У цих виданнях відсутній найважливіший аспект – глибокий цілісний аналіз процесу формування його світогляду, прикметних ознак правових поглядів, які заслуговують на увагу й потребують докладного прочитання і осмислення.

Звернення автора до даної теми зумовлене необхідністю докладно проаналізувати правові погляди О.Кониського, ввести в науковий обіг його праці, надруковані в періодиці другої половини ХІХ ст., а також документи, які характеризують його життєвий шлях, правничу та почасти громадсько-політичну діяльність, що дасть змогу глибше дослідити діяльність О.Кониського в царині української правової науки.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження зумовлюється необхідністю комплексного аналізу правових поглядів цього юриста, письменника, громадського і політичного діяча, акцентуванням уваги на періодах, коли О.Кониський активно займався юриспруденцією, обіймав посаду адвоката в Катеринославі, був членом міської думи в Києві. Дослідження проблем правознавства, які він розробляв, безперечно, має науково-теоретичне і практичне значення, а їх актуалізація сприятиме розв’язанню завдань, які на сучасному етапі національно-державного будівництва стоять перед сучасною юридичною наукою та практикою.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи відповідає плану науково-дослідної діяльності кафедри історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ та загальної науково-дослідницької програми університету, а також плану досліджень Міністерства внутрішніх справ України (пп.1.1 та 2.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень на 2004–2009 роки, затверджених Наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755) і зареєстрована Академією правових наук України (реєстраційний № 1012).

^ Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – комлексний аналіз юридичної спадщини О.Кониського, його правових поглядів та висвітлення науково-практичної значущості його доробку для юридичної науки.

Для досягнення означеної мети автор поставив такі дослідницькі завдання:

– на основі аналізу архівних матеріалів, періодики, мемуарів, епістолярію охарактеризувати умови формування і розвитку світогляду О.Кониського, становлення його правових поглядів;

– простежити вплив на формування правових поглядів О.Кониського діячів Кирило-Мефодіївського братства Д.Пильчикова, П.Куліша, М.Костомарова, його стосунки з М.Драгомановим, М.Грушевським, С.Єфремовим та ін.;

– ретроспективно відтворити діяльність О.Кониського як активного учасника суспільно-політичного життя України другої половини ХІХ ст. та українського національно-визвольного руху;

– проаналізувати правничий доробок, систематизувати за проблемами студії О.Кониського, узагальнити правові ідеї його публікацій з юридичної тематики на сторінках періодичних видань другої половини ХІХ ст.;

– обґрунтувати актуальність правознавчої спадщини О.Кониського для розвитку сучасної юридичної науки в Україні;

– укласти максимально повну наукову бібліографію праць О.Кониського з правознавства.

^ Об’єктом дослідження є правнича та громадсько-політична діяльність О.Кониського.

Предмет дослідження – еволюція правових поглядів О.Кониського, його праці в галузі юриспруденції, участь в українських наукових і громадських організаціях.

^ Методи дослідження добиралися з урахуванням поставлених дослідницьких завдань з огляду на специфіку об’єкта та предмета дослідження. При написанні дисертації автор застосовував загальнонаукові методи пізнання, а саме: діалектичний метод дав змогу встановити роль життєвого шляху у формуванні правових поглядів О.Кониського, розкрити його правову та громадсько-політичну діяльність (підрозд. 2.1; 2.2); системно-структурний метод полягає у тому, що за його допомогою правові погляди О.Кониського розглядаються як складники системи теоретичних знань про право і законодавство другої половини ХІХ ст. (підрозд. 2.1; 2.2); соціологічний, який уможливив розкрити суспільні умови фунціонування правових інститутів та норм, що їх створюють (підрозд. 3.1; 3.3; 3.4); історичний дав можливість об’єктивно дослідити соціокультурне середовище, в якому О.Кониський сформувався як особистість і юрист, показати суспільну значущість праці діяча (підрозд. 2.1; 2.2).

Крім загальних методів, автором було використано спеціально-наукові методи пізнання, а саме: конкретно-пошуковий застосовано для аналізу, актуалізації та класифікації архівних і друкованих джерел (підрозд. 1.1; 1.2); історико-правовий використано для розуміння еволюції правових поглядів О.Кониського (підрозд. 2.1; 3.3); формально-юридичний застосовувався для зовнішньої обробки правового матеріалу (підрозд. 3.1; 3.2; 3.3; 3.4; 3.5); порівняльно-правовий дав можливість вивчити й зіставити правові погляди О.Кониського й інших відомих діячів його часу, визначити найсуттєвіші їх аспекти (підрозд. 2.2; 3.2; 3.4).

При дослідженні стану вивчення проблематики дисертації у фаховій літературі

використано праці вітчизняних та зарубіжних правознавців: Т.Андрусяка, С.Борисевича, В.Боєра, Г.Демиденка, В.Копєйчикова, О.Копиленка, І.Музики, П.Музиченка, М.Орзіха, О.Підопригори, О.Скакун, І.Усенка, О.Ярмиша та ін.

^ Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що:

вперше:

– комплексно проаналізовано громадсько-політичну та наукову діяльність О.Кониського, визначено її періодизацію, за проблемно-хронологічним принципом систематизовано його правові погляди;

– на основі опрацьованих матеріалів: архівів, періодики, епістолярію, мемуарів, літературних джерел виявлено і проаналізовано юридичну спадщину О.Кониського;

– встановлено, що у центрі уваги діяча були питання, пов’язані з процедурою висунення позову щодо образи гідності та його забезпечення судовим розглядом, про ціну і розмір винагороди за судові витрати, про терміни розгляду у цивільному судочинстві, суд присяжних, виїзний окружний суд, нотаріальну справу, правові засади діяльності місцевого самоврядування, право на земельну власність, право використовувати українську мову в судочинстві;

– відображено теоретичні погляди О.Кониського щодо національного, соціального та економічного визволення українського народу;

– визначено, що реалії політичного життя сприяли формуванню у О.Кониського національно-демократичних ідей, неприйняття революційної та терористичної діяльності, космополітизму, спрямування зусиль української інтелігенції на розвиток рідномовної освіти, науки і культури, об'єднання розмежованих імперією українських земель;

– до наукового обігу залучається велике коло нових джерел, потрібних для створення наукової біографії О.Кониського-юриста, з’ясування місця й ролі його правничої і громадської діяльності в Україні в другій половини ХІХ ст.;

удосконалено:

– уточнено чинники, які впливали на формування та еволюцію правових поглядів О.Кониського, реконструйовано досі маловідомі сторінки його життя і діяльності;

– на основі аналізу значної кількості документів і матеріалів суттєво розширено уявлення про участь О.Кониського в Полтавській та Київській громадах, органах місцевого самоуправління та просвітницькому русі;

– розкрито підходи О.Кониського до розв’язання судових, земельних і мовних питань, діяльності місцевих органів самоврядування на правовій основі в Україні;

– укладено найбільш повну бібліографію праць О.Кониського з правознавства, що налічує понад 160 публікацій;

дістали подальшого розвитку положення про те, що:

– правова, письменницька, громадська, наукова діяльність О.Кониського взаємопов’язані і мають розглядатися комплексно;

– основні положення юридичної спадщини правознавця сприяли розв’язанню багатьох правових, державних, національних проблем, суттєво впливали на розвиток правової думки в Україні другої половини ХІХ століття;

– правова спадщина О.Кониського важлива для розвитку сучасної юридичної науки, зокрема в галузі судочинства, земельних відносин, місцевого самоврядування, а також мовного питання в Україні.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертаційного дослідження дають змогу ученим-юристам і педагогам зрозуміти вагомість досвіду О.Кониського, визначити шляхи і способи використання цього досвіду в існуючих сучасних умовах, повернути до наукового обігу його творчу спадщину. Основні положення дисертації можуть бути використані для написання навчальних, методичних посібників, довідників, енциклопедій, розробки лекційних нормативних та спеціалізованих курсів «Історія держави і права України», «Теорія держави і права», «Історія української політичної та правової думки», «Історія політичних і правових учень». Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в навчально-методичних матеріалах з курсу «Історії держави і права» для курсантів денної форми навчання Київського національного університету внутрішніх справ (Акт впровадження КНУВС від 21.06.2008 р), впроваджені і використовуються у науково-дослідній діяльності Київського національного університету внутрішніх справ (Акт впровадження КНУВС від 23.06.2008 р).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися і обговорювалися на першій, другій та третій науково-практичних конференціях «Проблеми та перспективи розвитку транспортних систем: техніка, технологія, економіка і управління» (4–5 грудня 2003 р., м.Київ; 29 листопада – 1 грудня 2004 р., м.Київ; 24–25 листопада 2005 р., м.Київ), на ІІ конференції молодих вчених та спеціалістів «Історія освіти, науки і техніки в Україні» (27–28 травня 2004 р., м.Київ), ІІІ Міжвузівській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи», присвяченій Дню української мови та писемності (9 листопада 2007 р., м. Київ), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи розвитку транспортних систем в умовах реформування залізничного транспорту: управління, економіка і технології» (12 квітня 2008 р., м. Київ), ІV Міжвузівській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи», присвяченій Дню української мови та писемності (7 листопада 2008 р., м. Київ), тези опубліковано у збірниках конференцій.

Публікації. Матеріали дисертації викладено автором у монографії та чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

^ Структура дисертації відповідає поставленій меті та основним завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки, у тому числі список використаних джерел, що включає 389 найменувань, становить 34 сторінки.

^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність та стан наукової розробки проблеми, визначено об’єкт, предмет, мета та основні завдання дослідження, його методологічну основу і методи; викладено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, вказано на результати апробації.

У першому розділі «Стан наукового опрацювання проблеми та джерельна база дослідження» представлено аналіз наукової літератури з проблеми дисертаційного дослідження, який дає змогу констатувати, що правові погляди О.Кониського ще не були предметом системного і цілісного дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми. Ступінь її розробки» на основі аналізу літератури, присвяченої особі О.Кониського, виділяються два жанри публікацій: 1) біографічні статті та нариси (зокрема, в енциклопедичних і довідникових виданнях); 2) загальні праці, в яких є згадки про діяльність видатного діяча. Ще за життя про О.Кониського писали О.Огоновський в «Історії літератури руської», словник Ф.Брокгауза та І.Ефрона. Після смерті О.Кониського з’явилися численні публікації, які започаткували перший етап дослідження його життя та діяльності. Це насамперед некрологи та статті у багатьох часописах Російської та Австро-Угорської імперії за 1900 р., у яких обґрунтовується необхідність глибокого наукового вивчення його спадщини та громадської діяльності. У 20-х рр. ХХ ст. науковий інтерес до особи О.Кониського посилюється. М.Возняк публікує листування О.Кониського, яке відкривало нові сторінки його діяльності, ознайомлювало з його суб’єктивними поглядами на певні проблеми, демонструвало стосунки з сучасниками. Наприкінці 20-х рр. починається другий етап освоєння діяльності О.Кониського, що характеризувався класовим, вульгаризаторським підходом до його спадщини в СРСР (П.Волинський, М.Гніп) та продовженням досліджень у діаспорі (Є.Онацький, М.Антонович, В.Дорошенко). З проголошенням незалежної України почався третій етап у вивченні наукової, громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності видатного письменника, юриста і громадського діяча, що характеризується не тільки більшою кількістю публікацій, постановкою нових проблем, а й науковою об’єктивністю, свободою творчості.

У підрозділі 1.2. «Характеристика джерельної бази дослідження» наголошується, що джерельна база дисертації складається з опублікованих та виявлених в архівах України документів і матеріалів. Основу джерельної бази для написання дисертаційного дослідження склали праці самого О.Кониського. Його опублікована юридична та публіцистична спадщина нараховує понад 160 праць: статті, дописи, огляди, замітки, репліки, спогади, опубліковані в таких журналах і газетах, як «Вестник Европы», «Основа», «Юридический вестник», «Судебный вестник», «Русская сцена», «Порядок», «Страна», «Молва», «Искра», «Семья и школа», «Земство», «Русская мысль» (С.-Петербург), «Московские ведомости», (Москва), «Слово», «Зоря», «Світ», «Правда», «Діло», «Записки Наукового товариства ім. Шевченка» (Львів), «Киевская старина», «Киевский телеграф» (Київ), «Земский обзор» (Полтава), «Днепровская молва» (Катеринослав) та ін. У дисертації використано матеріали таких архівів: Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ, особовий фонд О.Кониського (ф. 77); Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, (ф. 10; ф. 95); Центрального державного історичного архіву в м.Києві (ф. 274, ф. 294); відділу фондів Чернігівського музею ім. В.Тарновського (Ал.59-113/603). Основну частину опрацьованих матеріалів дослідження склали писемні джерела, які умовно поділені на 5 видів: юридична спадщина О.Кониського, актові матеріали і офіційна діловодна документація, матеріали судово-слідчих органів Російської імперії, документи особового походження (спогади, некрологи, епістолярні документи: приватне і ділове листування, щоденники) та періодична преса.

Критичний аналіз джерельної бази засвідчує, що вона дає можливість достовірно і досить ґрунтовно розкрити визначену тему, зробити аргументовані висновки.

У другому розділі «^ Етапи становлення та розвиток правових і суспільно-політичних поглядів О.Кониського» аналізуються особливості формування світогляду діяча, процес становлення його як юриста, його діяльність у громадських та наукових організаціях України другої половини ХІХ ст.

У підрозділі 2.1. «Становлення й розвиток правових поглядів О Кониського (1854-1871 рр.)» здійснено докладний виклад біографічних даних діяча, що стосуються даного періоду.

Олександр Якович Кониський народився 6 серпня 1836 р. на хуторі Переходівка Борзенського повіту Чернігівської губернії в родині зубожілого поміщика. У 1845 р. Олександр вступає до Ніжинського приходського училища, а в 1846 р. – до Чернігівської гімназії. З 11 років почав писати вірші російською мовою, а під впливом Шевченкових поезій – українською, за що його виключили з гімназії. З 1849 р. навчається в Ніжинському дворянському повітовому училищі, яке залишив у 1852 р. через хворобу. Юридична діяльність О.Кониського починається 1854 р., коли він розпочав державну службу колезьким реєстратором спочатку в Прилуках, а згодом у Полтаві, де посилено вивчає юриспруденцію, готуючись скласти іспити на кандидата права.

Простежено, як спостереження з діяльності юридичних установ та ідеї щодо їх зміни О.Кониський висловлював у дописах до газет та журналів. У 60-ті рр., ознаменовані суспільним піднесенням, О.Кониський став членом Полтавської громади, познайомився з П.Чубинським, П.Єфименком, Д.Пильчиковим, П.Кулішем, С.Носом, спілкування з якими зміцнило переконання у необхідності перебудови суспільного життя, ліквідації станової та правової нерівності, боротьби проти національного гніту. Разом із громадівцями він організовує у Полтаві кілька недільних шкіл, вечірню школу для дорослих. Діяльність громадівців привернула увагу поліції, О.Кониського було звинувачено в поширенні соціалістичних ідей і 9 січня 1863 р. без слідства і суду вислано у Вологду, а далі – у Тотьму. З 1865 р. йому було дозволено проживати у м.Бобринці, а з 1866 р. – у Катеринославі. Після складання іспиту на кандидата права він займається адвокатською практикою. У 1872 р. з О.Кониського було знято поліцейський нагляд і він переїхав до Києва. Отже, перший перiод життя та дiяльностi О.Кониського був визначальним у становленнi його як юриста, захисника прав народу, у формуванні його життєвих принципів та українських пріоритетiв.

У підрозділі 2.2. «Суспільно-політичні погляди та діяльність 1872-1900 рр.» проаналізовано політичну атмосферу початку 70-х рр. ХІХ ст. У Києві, до якого в 1872 р. переїхав О.Кониський, існувала активна українофільська Громада, що об’єднала відомих представників української інтелігенції (В.Антонович, Ф.Панченко, К.Михальчук, М.Драгоманов, П.Житецький, Т.Рильський, М.Кропивницький, М.Старицький, М.Лисенко, П.Чубинський, Я.Новицький та ін.). З ініціативи і за активної участі провідних діячів Київської Старої громади у Києві 1873 року було відкрито Південно-Західний відділ Імператорського Російського географічного товариства. О.Кониський стає дійсним членом сільськогогосподарської комісії відділу, оскільки розумів вагу і значення дослідження власних національних проблем, духовного розвитку свого народу. З ініціативи О.Кониського та його однодумців Д.Пильчикова, Є.Милорадович, М.Жученка, С.Качали у Львові 1873 р. було засноване Товариство імені Шевченка, яке у 1892 р. перетворилося на Наукове товариство імені Шевченка і стало центром наукової праці всієї України. Великою заслугою О.Кониського було те, що він став ініціатором і фактичним редактором перших томів регулярного збірника наукових праць – «Записок Наукового товариства імені Шевченка», розробив програму досліджень Товариства з усіх основних галузей українознавства.

У 1876 р. Громада розкололася, і О. Кониський вийшов з неї через політичний радикалізм її лівих елементів (М.Драгоманов, М.Ковалевський, Ф.Вовк), які були за союз із російськими соціалістами, а ідеалом політичного устрою України вважали федерацію слов’янських народів. На противагу інтернаціональному європейського світогляду, якого дотримувався М.Драгоманов, у О.Кониського переважали національні ідеї. Складні й неоднозначні стосунки між двома діячами простежено через їхнє листування, опубліковане М.Возняком (1930).

Розглянуто діяльність О.Кониського в Галичині, куди в роки тяжкого тиску на українське слово він переносить свою увагу, зближується з галицькими радикалами, активно виступає на сторінках журналу «Світ». Зусилля О. Кониського були спрямовані на те, щоб зміцнити духовні зв’язки між українськими землями, штучно розділеними між різними державами, розвивати українське національне життя з єдиною культурою, політико-правовою системою, витворити єдиний політичний ідеал.

Помер Олександр Якович Кониський 29 листопада 1900 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Дослідження життєвого і творчого шляху підтверджують: у його особі поєднувалися виняткові організаційні здібності з талантом правознавця, письменника, публіциста, педагога, громадського і культурного діяча. Понад сорок років працюючи задля консолідації українського народу, він розумів необхідність творення правової держави, побудованої на засадах української національної ідеї, досягненні ідеалу соціальної і національної справедливості.

У третьому розділі «Правова спадщина О.Кониського» здійснюється аналіз його праць, опублікованих у періодиці Російської та Австро-Угорської імперії, що класифікуються за проблемно-хронологічним принципом.

У підрозділі 3.1. «Судова реформа 1864 р. в оцінці О.Кониського» наголошується на тому, що судова реформа 1864 р. запроваджувала в державі новий судоустрій і судочинство, що було створене переважно на принципах буржуазного права.

О.Кониський як адвокат-практик пише ряд статей в газету «Судебный вестник», намагаючись донести до читачів роль селянської реформи і простежити, яким чином вона реалізовується в галузі права. Він звертає увагу на судову діяльність під час проведення судової реформи, особливо зосереджуючись на незаконних відмовах громадянам в прийняття позовів.

О.Кониський висвітлює перші кроки проведення судової реформи 1864 р., зокрема в Катеринославі. Він порушує актуальне питання про терміни розгляду скарг судами стаття «Про термін розгляду скарг судами» (1869). У статті «Про застосування 258 статті Статуту цивільного судочинства» (1869) О.Кониський порушує перед судами тлумачення поняття підстави позову і з’ясовує, в яких випадках підстави позову можуть визнаватися різними, наводячи практичні приклади, які розглядали різні суди. Стаття «Забезпечення позовів» (1870) висвітлює права суду розпоряджатися про забезпечення позову, який не визнаний судом, ще не пред’явлений суду і на починання якого тільки надано право. О.Кониський вказує, що забезпечення позову судом можливе тільки у разі пред’явлення самого позову. Якщо позови не пред’явлені позивачами, то це не позови, а тільки право на позов, яке не може забезпечуватися без згоди позивача і відповідача. О.Кониський наголошував, що суди створюються для народу, а не проти народу, тому суд повинен бути швидким для віднайдення істини у справі під час винесення судового вироку і виконання принципу невідворотності покарання за здійснене правопорушення («Нерівномірний розподіл судових округів», 1870). У статті «Неправдиві чутки про суд присяжних» (1870) О.Кониський показав прогресивну роль суду присяжних, який був вершиною судової реформи 1864 р. Головним завданням суду присяжних є встановлення істини, а не залякування, переслідування і припинення злочину. О.Кониський вважав, що судові діячі не повинні забувати, що суд, певним чином, є школою для народу, з якої, окрім поваги до закону, повинні виноситися уроки служіння правді і повага до людської гідності. Він відзначав, що нові мирові установи, судді, виконуючи свої функціональні обов’язки, повинні знати, окрім законів, і місцеві звичаї, традиції, наріччя, для того, щоб здійснювати соціально-справедливе правосуддя, виконувати принципи законності, соціальної справедливості, гласності, швидкості і невідворотності покарання за здійснений злочин. Автор акцентує на грубих порушеннях чинного законодавства судових приставів і порушує перед урядом питання про вдосконалення механізму законодавства і ліквідації так званих «заочних рішень», винесених судами, у статті «Про виклик до суду через повістку» (1873), звертаючи увагу на негативні наслідки, яких можуть зазнати відповідачі від практики застосування законів про виклик до суду через повістку. Стаття «Про ціну позову і розмір винагороди за судові витрати» (1873) звертає увагу на відсутність у законі шляхів визначення ціни позову та розміру винагороди за судові витрати, що призводило до невигідних для відповідача наслідків. Про негативні тенденції і грубі порушення чинного законодавства – стягування з правопорушників казенним управлінням неправильної суми – йдеться в статті «Про самовільне вирубування лісу» (1873). Вважаючи, що переважна більшість народу має повне закріплене законом права не тільки чекати, а й вимагати від мирових суддів неухильного виконання принципів, які покладені в основу проведення в практичне життя судової реформи 1864 р., О.Кониський у статті «Швидкість мирового суду» (1873) підкреслює, що головним принципом судової реформи повинен бути суд дешевий, швидкий і безпристрасний. Він наголошує, що законодавство виступає проти поєднання в одній особі звання почесного мирового судді і голови мирового з’їзду зі званням члена адвокатської компанії («Вправе ли председатель мирового суда заниматься адвокатурою?» (1874).

О.Кониський, як і інші українські правознавці – П.Чубинський, О.Кістяківський, П.Єфименко, О.Левицький – надавав великого значення звичаєвому праву. Закон він розуміє у найширшому значенні – і як писаний, державний, і як усний, звичаєвий, народний. Зневажання народного звичаєвого права він вважає однією з найголовніших причин недовіри народу до судів. Для мирового судді як для місцевої людини, наголошує О.Кониський, неприпустимим є незнання народних звичаїв рідного краю. Ігнорування мировими суддями народних звичаїв є порушенням земських інтересів. Поставити мировий суд ближче до народу, зважати при ухвалі рішень на народне звичаєве право і народний світогляд, – ці важелі О.Кониський покладає на повітові земські збори, що вибирають мирових суддів.

Оцінюючи позитивні риси судової реформи 1864 р., О.Кониський показував, що на практиці не завжди виконувалися демократичні принципи судочинства: виборність мирових судів і присяжних засідателів, незалежність суддів, презумпція невинуватості, рівність усіх перед законом, гласність, усність і змагальність судового процесу, вільна оцінка доказів судом. Його виступи були спрямовані на вдосконалення судових установ, на виявлення недоліків у правових документах, які мали на меті започаткувати демократичний судовий устрій.

У підрозділі 3.2. «^ Позов про образу гідності та його забезпечення судовим розглядом під кутом зору О.Кониського» показано здобутки О.Кониського-юриста, який виявляє прогалини в статуті кримінального судочинства і пропонує своє розв’язання цієї проблеми.

О.Кониський доводив, що образа земських гласних голів і чинів земських управ під час земських зборів підсудна мировим, а не окружним судам («До питання про образу честі», 1869). Будь-яку образу в письмовій формі, подану в присутствене місце, він вважав навмисним вчинком, здійсненим з обдуманим наперед наміром. У кожному такому вчинкові він розрізняв три цілком самостійних моменти, необхідні для скоєння злочинної дії: момент підготовлення, момент замаху і момент здійснення. Написання даного паперу – це підготовлення; подача його за адресою – замах, досягнення листом місця призначення, щоб цей документ став відомий особі, проти якої він направлений і від якої залежить визнати її ображеною письмово – це вже скоєння проступка («Давність у справах про образу честі», 1869). Погляди О.Кониського на це питання певною мірою суголосні думкам тодішнього відомого російського судового діяча, автора численних юридичних праць М.Неклюдова. О.Кониський розглядає і факт неповаги до присутственого місця, виявлений через образу приватної особи в присутственій камері і під час побачення. Він, на його думку, має два види і може переслідуватися двояко: або за заявою того присутственого місця, якому і в камері якого виявлена неповага, чи за скаргою приватної особи, якій завдано образу. Від способу заяви про проступок цілком залежить спосіб і характер переслідування. Якщо проступок полягає в неповазі до місця, переслідується тільки неповага; проступок набуває кримінального характеру, переслідується прокурорською владою і примирення неможливе. Коли ж поступає скарга від приватної особи, то переслідується образа приватної особи («Порядок переслідування приватної особи в присутственому місці», 1870).

Оцінюючи судову реформу 1864 р. О.Кониський вважає, що перетворення державних і громадських установ Росії були зумовлені насамперед суспільними потребами. Негативно ставлячись до залишків феодально-кріпацького судочинства, він помічав обмеженість і недосконалість нової реформи. Відзначаючи її недоліки, насамперед неоднаковість захисту інтересів різних станів, він привертав увагу широкої громадськості і правової думки до розв’язання питань, пов’язаних із процедурою висунення позову щодо образи гідності та його забезпечення судовим розглядом, пропонував шляхи їх розв’язання.

У підрозділі 3.3. «Правові засади діяльності місцевого самоврядування у висвітленні О.Кониського» йдеться про огляд О.Кониським роботи Київської міської думи за 1871–1882 рр., у якому він торкнувся найважливіших аспектів її дільності, закликав виборців брати участь у виборах, усвідомлювати свої законні права і обов’язки.

Міську справу О.Кониський розглядав насамперед як велике господарство, яке потребує раціонального господарювання, що несумісне з принципами бюрократизму і канцеляризму. Він наголошував, що головним господарем міста є вся міська громада, всі виборці, яким надано право для господарювання на громадських засадах, на засадах колегіального самоуправління вибирати думу. Міську думу він розглядав як верховну законодавчу колегію, що визначає напрями господарювання і вибирає своїх виконавців – міську управу.

О.Кониський показав, на якому бюрократично-канцелярському ґрунті побудовано і здійснюється в Києві господарське управління. Канцеляризм, бюрократизм і відсутність господарської звітності й контролю зумовлюють збиткові розходи міських фінансів і майна.

Небезпечною ознакою в думі О.Кониський називає сумісництво посад міського голови і голови управи, адже це два протилежні типи діяльності. Таке головування у двох різних колегіях – законодавчій і контрольній (думі) та у виконавчій та підконтрольній (управі) він розцінював як аномалію, окільки одна колегія контролює іншу. Ще негативнішим видом сумісництва О.Кониський вважав поєднання міським головою і членами управи інших оплачуваних посад.

Діяльність Київської міської думи О. Кониський систематично висвітлював у столичній газеті «Порядок» у циклі під заголовком «Листи з провінції» та в журналі «Земский обзор». Провівши паралель між діяльністю міст і земств, він дійшов висновку, що міські установи не виправдали надій, які покладало на них суспільство, і на відміну від земств, завдали своїм громадам більше шкоди, ніж користі. Земське і міське управління створювались і розвивалися не тільки під впливом різних законів, а й на цілком несхожому ґрунті. Представники земства не припиняли зв’язків із народом, міські чиновники виховувавалися в атмосфері канцелярщини. На відміну від них, дворянство було прошарком, що станово об’єднував освічених людей та запровадив до земських установ традицію самоврядування, звичку до громадськості. Ці риси були відсутніми у чиновників, міщан та купців, насамперед через їх неосвіченість.

О.Кониський акцентує на разючих змінах у становищі чиновника: до реформи він перебував у думі тільки як підконтрольний секретар, після реформи він став повновладним безконтрольним господарем. Це стало причиною катастрофічного становища міста. Реформоване самоуправління було схильним до марнотратства громадського майна, до боргів. Серед причин, які спотворили міське самоуправління і довели його до самоуправства, О.Кониський називає участь головних міських осіб у діяльності банків. За його спостереженнями, майже скрізь, де практикувалося банківсько-муніципальне сумісництво, стан міських справ погіршувався, громадські фінанси зменшувалися, у банках відбувалися крадіжки чи банкрутства. Аналогічну безконтрольність О.Кониський спостерігав і в міських установах, де голова водночас є розпорядником, виконавцем, касиром і контролером. Фіктивна звітність і відсутність справжнього контролю, вважав він, повинні спонукати міністерство внутрішніх справ до перевірки.

Виступи О.Кониського у пресі мали велике значення: вони активізували громадську думку, показували реакцію виборців на дії міської влади, демонстрували позитивні і негативні зміни у суспільстві, містили багато слушних пропозицій щодо вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування.

У підрозділі 3.4. «Право на земельну власність як об'єкт студій О.Кониського» проаналізовано цикл його статей «Дещо з історії земельних відносин» (1889), у яких звертається увага на історико-пр