Реферат: Грошово-кредитний ринок

* Повний текст статті ви можете знайти у друкованій версії бюлетеня «Фінансовий ринок України»

З питань придбання звертатися за телефонами:

(044) 253-57-33, (044) 277-72-43

Або електронною поштою:

office@uafr.com.ua; office@ufin.com.ua.


Грошово-кредитний ринок Лізингова форма фінансування: переваги та недоліки*

Лізингова операція, побудована на розділенні права власності на актив і права використання цього активу, як економічна форма діяльності несе в собі елементи кредиту, оренди та інвестицій. Вважається, що лізинг має низку переваг порівняно з іншими формами фінансування. Наведемо перелік переваг, які можуть отримати суб'єкти лізингових відносин.
^ Переваги лізингу для орендарів
Лізинг припускає 100-відсоткове фінансування і не вимагає швидкого повернення всієї суми боргу.

Оренда забезпечує фінансування орендаря в точній відповідності до потреб в активах, що фінансуються. Це особливо вигідно дрібним позичальникам, для яких є просто неможливим таке зручне і гнучке фінансування за допомогою позики або поновлюваного кредиту, що одержують солідніші компанії. Лізингову угоду може бути розроблено з урахуванням специфічних особливостей орендарів.

Багато орендарів мають довгострокові фінансові плани, під час реалізації яких їхні фінансові можливості значно обмежені. Лізинг дозволяє подолати такі обмеження і тим самим сприяє більшій мобільності при інвестиційному і фінансовому плануванні.

При лізингу питання придбання і фінансування активів розв'язується одночасно.

Придбання активів за допомогою лізингу виконує "золоте правило фінансування", згідно з яким фінансування має здійснюватися протягом усього терміну використання активу. Якщо при купівлі активу використовується позиковий капітал, то зазвичай потрібне більш швидке погашення позики, ніж термін експлуатації активу.

Лізинг підвищує “гнучкість” орендаря в ухваленні рішень. У разі купівлі існує тільки єдина альтернатива – "не купувати", а при лізингу орендар має ширший вибір. Серед лізингових контрактів з різними умовами орендар може вибрати той, що найбільше відповідає його потребам і можливостям.

Внаслідок того, що лізингові платежі здійснюються за фіксованим графіком, орендар має можливість координувати витрати на фінансування капітальних вкладень і надходження від реалізації продукції, забезпечуючи тим самим велику стабільність фінансових планів, ніж це має місце при купівлі устаткування.

Внаслідок того, що частиною забезпечення повернення інвестованих коштів вважається предмет лізингу, що є власністю лізингодавця, простіше одержати контракт з лізингу, ніж альтернативну йому позику на придбання активів …*


^ Факторинг як фінансовий інструмент та фактор розвитку бізнесу


О.Філіпчук

спеціаліст Бізнес-напрямку факторингового обслуговування фінансової корпорації “НИКойл”


Ефективне управління дебіторською заборгованістю можливе за наявності незалежного контролю, наприклад, з боку факторингової компанії.

О
сновне завдання факторингу — забезпечити таку систему взаємовідносин покупця та постачальника товарів, за якої останній міг би надавати конкурентні відстрочення платежу своїм клієнтам, не відчуваючи при цьому дефіциту в обігових коштах. Це можливо завдяки достроковому фінансуванню постачань з відстроченням платежу банком-фактором у зручному для постачальника режимі.

Схема факторингу має такий вигляд:

Рис.1


1. Постачання товару на умовах відстрочення платежу.

2. Поступка права вимоги боргу з постачання Банку (або Фактора).

3. Фінансування (до 90% від суми поставленого товару) відразу після постачання.

4. Оплата за поставлений товар.

5. Виплата залишкових коштів з постачання за мінусом комісії Фактора.

Фінансування здійснюється в день надання накладної на відвантажену партію товару. Розмір дострокового платежу складає до 90% від суми постачання. Залишок коштів (від 10%) за вирахуванням комісії Фактора повертається відразу після оплати постачання покупцем.

Таким чином, постачальник має можливість планувати свої фінансові потоки незалежно від платіжної дисципліни покупців, будучи впевненим у безумовному надходженні коштів з банку проти товарно-транспортних документів, що акцептуються, за постачаннями з відстроченнями платежу.

Часто факторинг порівнюють з банківським кредитом, хоча такі фінансові продукти спрямовані на задоволення різних потреб постачальників. Так, дострокові платежі, що одержуються в рамках факторингового обслуговування, компанії, як правило, використовують для фінансування поточної діяльності, а кредитні ресурси – як інвестиційні або інноваційні кошти.

Факторинг має свої переваги перед кредитом. При факторинговому обслуговуванні не потрібне заставне забезпечення та оформлення безлічі документів. Необхідно лише повідомити покупців про зміну реквізитів для оплати постачань. Поворотність кредиту в повному обсязі закладено в його суті, що вимагає від постачальника акумуляції і висновку з обігу відповідного обсягу коштів. Факторинг передбачає повернення коштів покупцями. Сума кредиту визначається відразу, розмір фінансування при факторингу необмежений і може збільшуватися у міру зростання обсягу продажів клієнта. Таким чином, при факторингу постачальник одержує певний обсяг грошей і на необхідний термін. Крім того, погашення кредиту не гарантує отримання нового, а факторингове обслуговування має систематичний характер…*


^ Фондовий ринок


Фондовий ринок України у 2004 році*


Найголовніші події та фактори, що вплинули на стан фондового ринку України

1. Високі темпи економіч-ного зростання. Темпи зростання реального ВВП України у 2004 році за даними уряду перевищать 12% (у 2003 р. — 9,4%).

2. Обрання Президентом України Віктора Ющенка привернуло увагу до фінансового ринку України іноземних інвесторів, забезпечило найвище у світі зростання індексу Standard & Poor’s для України, сприяло підвищенню попиту на найбільш ліквідні цінні папери в Торговельній Системі ПФТС. Рівень зростання індексів S&P у країнах СНД та Центральної Східної Європи: Україна — 170,33%, Словаччина — 129,3%, Румунія — 100,13%, Угорщина — 93,7%, Болгарія — 82,71%, Чехія — 76,3%, Польща — 59,3%, Словенія — 41,01%, Туреччина — 32,9%, Росія — 12,8%. Рівень зростання індексів S&P у країнах Західної Європи, США та Японії: Японія (S&P Japan 500) — 10,01%, США (S&P500) — 8,99%, Західна Європа (S&P Europe 350) — 8,7%.

3. Постанова НБУ №576 від 30 листопада 2004 р. «Про тимчасові заходи щодо діяльності банків» сприяла стабілізації ситуації на фінансовому ринку України в період політичної нестабільності.

4. Розширення переліку фінансових інструментів, угоди з якими укладаються на організованому фондовому ринку, за рахунок ПДВ-облігацій та інвестиційних сертифікатів. Обсяг угод з ПДВ-облігаціями на ПФТС склав 58% загального обсягу торгів державними цінними паперами. Стрімкий розвиток сектору муніципальних облігацій. Обсяг торгів муніципальними облігаціями на ПФТС перевищив загальний обсяг торгів державними цінними паперами.

5. Зростання присутності на ринку інституціональних інвесторів, зокрема, пенсійних фондів та страхових компаній. Зареєстровано 26 недержавних пенсійних фондів, створених згідно з Законом «Про недержавне пенсійне забезпечення», що створює передумови для появи «довгих» грошей на фінансовому ринку. Прийняття ДКЦПФР та Держфінпослуг комплексу нормативних документів, що регламентують діяльність компаній з управління активами та адміністраторів недержавних пенсійних фондів.

6. Виплата дивідендів за підсумками діяльності у 2003 році групою інвестиційно привабливих українських корпорацій: «Укртелеком», «За-хіденерго», «Нижньодніпровсь-кий трубопрокатний завод», «Турбоатом», «Кримський содо-вий завод», «Київенерго», «АES-Київобленерго», «Дніпроазот», «Азовмаш», «Житомиробленер-го», «Полтавський ГЗК», «Ново-краматорський машинобудівний завод» тощо.

7. Затвердження нового складу Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку України.

8. Постанова НБУ від 14 жовтня 2004р. №482 «Про затвердження Положення про порядок здійснення в грошовій формі іноземних інвестицій в Україну та повернення іноземному інвесторові його інвестиції, а також репатріації прибутків, доходів, інших коштів, одержаних від інвестиційної діяльності в Україні» та рішення ДКЦПФР №542 від 8 грудня 2004р. «Про запровадження системи обов’язкового рейтингування суб’єктів та інструментів фондового ринку», що ускладнюють обіг цінних паперів українських емітентів.

9. Корпоративні конфлікти (ВАТ «Миколаївський глиноземний завод», ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод», ВАТ «Укрнафта», ВАТ «Депозитарій «МФС»), спрямовані на виведення цінних паперів україн-ських підприємств з обігу на фондовому ринку, позбавлення міноритарних акціонерів права власності, розбалансування депозитарної діяльності…*


^ Правове забезпечення та перспективи розвитку іпотечного ринку в Україні


Ю.Ровинський

начальник Одеського територіального управління ДКЦПФР


Іпотечний ринок посідає важливе місце серед фінансових механізмів економічного стиму-лювання і стабільного розвитку економіки. Застосування іпотеки має значний соціально-економіч-ний ефект: збільшуються активи різних суб'єктів ринку – від окремого громадянина і родини до держави в цілому; за рахунок іпотеки відбувається інвестуван-ня реального сектора економіки і збільшується його капіталізація, підвищуються доходи; у банків-ській системі іпотека активізує інвестиції в економіку країни.

Для України це питання особливо актуальне, оскільки основні засоби виробництва найближчим часом не матимуть попиту через свою непридатність. Застосування іпотеки вимагає глибокого вивчення законодав-чих положень, що постійно змінюються. У широкому розумінні іпотека – це застава нерухомого майна для одержання в банку чи інших кредитно-фінансових установах довгострокового кредиту.

Правовий режим функціону-вання іпотеки в Україні був визначений ще в 1992 р. Законом України «Про заставу». Згідно з цим законом іпотека була заставою землі і нерухомого майна, при якій земля чи майно, воно ж – предмет застави, залишалося у заставодателя чи третьої особи. Закон стосувався тільки деяких аспектів іпотеки, у той час як систем регулювання ринку як таких не було, тому нещодавно найбільшою проблемою для розвитку іпотеки було недосконале правове поле.

З 1 січня 2004 р. набрали чинності багато нових законів, що «вдихнули» у розвиток іпотеки нове життя, зокрема закони «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним бор-гом та іпотечними сертифіка-тами» і «Про фінансово-кредитні механізми й управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». У них було визначено поняття «іпотека», принципи її виникнен-ня і застосування, порядок реалізації іпотечних прав і зобов'язань, а також вимоги до майна – предмету іпотеки, умови передачі нерухомого майна в іпотеку, закріплена необхідність державної реєстрації іпотеки, наведено основні моменти діяльності ринку: механізми іпотечного кредитування, умови обігу іпотечних цінних паперів, вимоги до забудовників і банків.

Поняття «іпотека» близьке до поняття «застава». Застава є засобом забезпечення виконання зобов'язань позичальником перед кредитором: у випадку, якщо у встановлений термін сума не повертається, кредитор може компенсувати борг, реалізувавши заставне майно. Але визначення іпотеки як застави не є повним. Ним не можна обмежуватися, тому що іпотека предбачає не тільки заставу майна, – це ціла юридично-правова система оцін-ки нерухомості, що знаходиться в заставі, її приналежність заставодателю і стан його розрахунків із кредиторами.

Згідно із законом «Про іпотеку» іпотека – вид забезпе-чення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залиша-ється у володінні і користуванні іпотекодателя, відповідно до якого іпотекотримач має право у випадку, якщо боржник не виконає зобов'язання, забезпе-чені іпотекою, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. При цьому, до нерухомості відносяться земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і тісно пов'я-зані з нею, переміщення яких неможливе без зміни їхнього призначення. Взагалі, в умовах ринкової економіки нерухомість стає товаром, що відкриває великі фінансові ресурси для учасників ринкових відносин. Тому особливе значення має розвиток системи інвестування в нерухомість, завдяки чому фінан-сування будівництва житла й активізація всього ринку нерухо-мості відбувалися б за рахунок залучення вільних коштів, забез-печуючи інтереси інвесторів…*


Маркет-мейкери у системі ринкових відносин

^ О. Старчієнко

Ліквідність – одна з найважливіших характеристик ринків капіталу. Саме на ліквідних ринках інвестор може працювати безперервно і при цьому мати незначні транс-акційні витрати. Ліквідність ринку супроводжується такими явищами, як ризик і волатиль-ність (мінливість) ринку. Так, чим нижча ліквідність ринку, тим вищий ризик, і якщо інвестор бажає реалізувати цінні папери, але не має можливості цього зробити, він може опинитися в скрутному становищі. Що стосується волатильності ринку, то в умовах ліквідного ринку цей показник має менше значення, і здійснювати операції на такому ринку простіше. Ліквідність ринку тісно пов'язана з інформацією, яка завжди асиметрична, тобто на ринку є суб'єкти, які володіють більшим обсягом інформації, ніж інші і навпаки. Зменшення асиметрії інформації приводить до підвищення прозорості ринку, що впливає на ліквідність. Важливу роль у забезпеченні ліквідності ринку відіграє рівень розвинутості інфраструктури ринку і правового поля. Так, ринок, що вимагає від емітентів розкриття інформації, більш ліквідний, ніж той, що інформаційно закритий.

У світовій практиці ліквідність також забезпечується внутрішніми силами ринку, тобто на розвинутому ринку існує спеціальний механізм забезпечення ліквідності. Це завдання вирішується за допомогою інституту маркет-мейкерів. Ліквідність ринку забезпечується зобов'язаннями підтримки маркет-мейкером двосторонніх котирувань за певними цінними паперами, що сприяє згладжуванню інформаційної асиметрії. Інститут маркет-мейкерів є об'єктивною необхідністю для цивілізованого ринку цінних паперів, який не тільки сприяє розв’язанню проблем, пов'язаних з ліквідністю, але й одночасно вирішує низку інших завдань. Маркет-мейкери сприяють стабілізації ринку за допомогою обмежень на спреди, підтриму-ючи ринок і згладжуючи різкі коливання цін. Поява маркет-мейкерів також вирішує проблему належного функціону-вання торгівлі, в цьому зацікавлені її організатори, учасники й емітенти. Вирішення цього завдання передбачає низку необхідних компонентів організації торгівлі, з яких можна виділити головні складові:

• лістинг – підбір найпри-вабливіших цінних паперів, що користуватимуться постійним попитом учасників ринку протягом тривалого часу. Включення цінного паперу до лістингу є своєрідним сертифікатом якості цінного паперу;

• створення групи маркет-мейкерів – учасників торгівлі, здатних підтримувати мінімальні спреди за цінними паперами і запобігати тимчасовій втраті ліквідності, коли ринок знаходиться на стадії низької кон'юнктури.

Зазначені аспекти діяльності маркет-мейкерів є головними цілями цього інвестиційного інституту, крім того, вони переслідують також приватні цілі (збільшення доходів, підтримка іміджу на ринку тощо).

Поняття "маркет-мейкер" вперше було введено в Англії, де маркет-мейкерами називають членів Лондонської фондової біржі (LSE). До їхніх обов'язків входить постійне котирування певних цінних паперів. На LSE більшість операцій здійснюється в рамках Автоматизованої системи котирування фондової біржі (SEAQ). Щоб цінний папір міг бути проданий в SEAQ, його повинні котирувати щонайменше два маркет-мейкера. Котиру-вання акцій в SEAQ доступне всім користувачам системи, але лише маркет-мейкери можуть вводити котирування. Будь-який абонент системи, ознайомившись з існуючими котируваннями цінних паперів, телефонує маркет-мейкеру і здійснює з ним операцію. Протягом всього робочого дня маркет-мейкери зобов'язані здійснювати купівлю і продаж цінних паперів в обсязі, що встановлюється біржею для кожної конкретної акції залежно від обороту за останній рік. Існує низка правил, які зобов'язані виконувати маркет-мейкери…*

^ Страховий ринок та небанківські фінансові установи


Кримінальні ризики та їх страхування у банківському бізнесі*

В умовах загальної глобалізації й економічної інтеграції різних форм бізнесу комерційні банки, як і вся кредитно-грошова система, постійно розвиваються: розширюється спектр операцій та сфера діяльності фінансових установ, вдосконалюється технічне оснащення банків.

Ці процеси впливають на розвиток банківської системи: підвищується швидкість і якість обслуговування клієнтів, відбувається активний обмін міжнародним досвідом у сфері банківської діяльності. Однак, як наслідок, велика концентрація грошових ресурсів як у готівковій, так і в безготівковій формі, різноманітність фінансових послуг та інструментів з різним рівнем захищеності і ліквідності, клієнтське поле, що розширюється – усе це робить банківські структури найбільш привабливим об'єктом кримінальних вторгнень і «прокручування» шахрайських схем.

За оцінкою Price Waterhouse Coopers, щорічний збиток європейського бізнесу від таких злочинів складає близько 33 млрд дол.

Як показує світова практика, при розкраданнях у банківській сфері злочинці зазвичай використовують механізм здійснення основних банківських операцій: депозитних, кредитних і розрахунково-платіжних, підриваючи тим самим основи функціонування фінансової установи.

Злочини при розрахунково-платіжних операціях мають найвищу питому вагу в структурі банківської злочинності і характеризуються високим рівнем матеріального збитку, який наноситься банкам.

У таблиці наведено типові способи, інструменти і категорії осіб, які здійснюють злочини при виконанні найрозповсюдженіших банківських операцій.


^ Вид операції

Основні способи здійснення злочинів

Що використовується при здійсненні злочинів

Особи, які здійснюють злочини

Розрахункові операції

Підробка документів

Внесення шахрайських змін у документи

Розкрадання документів

Неправомірне проникнення в комп'ютерну систему банку та в електронні системи банківських розрахунків

Розрахунково-платіжні банківські документи (чеки, векселі, тратти)

Пластикові картки

Комп'ютерні віруси

Помилкові комп'ютерні команди

Співробітники банку

Особи, що не є співробітниками банку

Депозитні операції

Розкрадання в основному шляхом неправомірного проникнення в комп'ютерну систему банку

Підробка документів

Депозитні сертифікати Комп'ютерні віруси

Помилкові комп'ютерні команди

В основному співробітники банку

Кредитні операції

Незаконне одержання кредиту

Невиплата відсотків за кредитом

Навмисне неповернення кредиту

Надання позичальником підроблених документів про кредитоспроможність або документів, що містять недостовірні дані

Фальсифікація надання застави під кредит

Навмисне банкрутство

Особи, що не є співробітниками банку

Співробітники банку в змові з третіми особами


^ Страхування як інструмент ризик-менеджменту

Відомі в банківській сфері методи управління ризиком: запобігання ризику (avoidance), стримування ризику (retention), передача ризику (noninsurance transfers), обмеження ризику (loss control), страхування (insurance) – не завжди можуть забезпечити захист банку від кримінальних вторгнень, коли йдеться про перші чотири з них. Так, запобігання ризику передбачає відмову від тих чи інших банківських операцій, від певних елементів інфраструктури забезпечення їхнього виконання, в межах яких такий кримінальний ризик існує і які зловмисники можуть використовувати для своїх цілей…*


^ Практика страхування депозитів у розвинутих країнах світу


О.Соколов

аспірант НДФІ Міністерства фінансів РФ


Строкові депозити — найстабільніша частина залучених банківськими устано-вами коштів. У вітчизняній і зарубіжній практиці їхня частка складає близько 70% (при рекомендації не менше 50%) пасивів. Отже, захист такого ресурсу в структурі пасивів не просто актуальне, а життєво необхідне і стратегічно важливе завдання для держави в цілому.

За даними МВФ, страхування депозитів нині прийнято в понад 70 країнах: у Європі (окрім Албанії), США і Канаді, 10 африканських, 12 латиноамериканських і 8 азіатсь-ких державах. Кожна система страхування депозитів має свої національні риси. «Єдиної» системи не існує, хоча є деякі схожі елементи в різних моделях.

Практичний інтерес має досвід, накопичений у найрозвинутіших країнах світу.

США має змішану систему захисту вкладників, функціону-вання якої забезпечують дві спеціальні організації: Федераль-на корпорація зі страхування депозитів (ФКСД) і Федеральна корпорація зі страхування депозитів позиково-ощадних організацій (ФРС).

Об'єктами страхування у ФКСД є всі банківські внески, враховуючи їхні гарантійні зобов'язання перед клієнтом. Страхуються внески приватних і юридичних осіб, державних і недержавних організацій.

Обов’язково страхуються внески в «національних банках», що працюють за генеральною ліцензією на території США (необхідна умова — членство у ФРС). Це стосується також «банків штатів», що діють за ліцензіями, виданими урядами окремих штатів, добровільних членів ФРС. Управляє корпорацією Рада директорів, що складається з п'яти членів: троє призначаються контролером грошового обігу, Радою керівників ФРС і ФКСД, двоє — президентом США зі схвалення сенату. Директорами не можуть бути особи, які раніше працювали в банках. Крім того, вони повинні належати до різних політичних партій.

Первинний капітал сформо-вано із коштів казначейства і дванадцяти федеральних резервних банків. Корпорації надана можливість в екстрених випадках одержати кредит від казначейства США — до 3 млрд дол. Банк, що застрахував у ФКСД свої депозити, може в будь-який час розірвати з нею відношення. Однак і корпорація має право виключити з системи страхового захисту банки, що були помічені в здійсненні незаконних або дуже ризико-ваних операцій. Незалежно від мотивів, що призвели до позбавлення банком такого захисту, страхове відшкодування забезпечується ще протягом двох років з моменту розірвання договору. Протягом цього часу банк зобов'язується робити щорічні внески за діючою ставкою, розрахованою на незмінну суму внесків.

Крім безпосереднього захисту банківських внесків, ФКСД має право за рахунок своїх коштів купувати частки в капіталі банку (або весь капітал на строк до п'яти років) або надавати йому позику, а також на деякий час змінювати керівництво банку; переводити дебіторську і кредиторську заборгованість збанкрутілого банку іншому, застрахованому ФКСД. Корпорація уповноваже-на проводити регулярні ревізії банків, що не є членами ФРС. Для цього вона має великий штат кваліфікованих працівників, директорам забезпечено доступ до конфіденційної аудиторської звітності про діяльність національних банків, що зберігається у контролера грошового обігу, і банків штатів, відомості про яких є в інших адміністративних органів ФРС.

На одного утримувача рахунку виплачується страхове відшкодування до 100 тис. дол. Серйозних обмежень щодо кількості рахунків на одного вкладника немає.

^ Велика Британія. Фонд депозитів британських банків створений відповідно до Банківського акту 1979 р., що й регулює його діяльність.

Фонд створений на основі законодавчого розпорядження, а не добровільної угоди між банками. Він є самостійною юридичною особою.

В обов'язковому порядку страхуються внески усіх банків (за винятком окремих філіалів іноземних банків, стерлінгові рахунки яких у Великій Британії знаходяться під захистом систем, що діють у країнах базування таких банків).

Страхуються лише внески у фунтах стерлінгів, що знаходяться на рахунках у Великій Британії.

Передбачено тільки прямий захист заощаджень вкладників, а максимальний розмір страхового відшкодування для одного вкладника визначено у розмірі 75% перших десяти тисяч фунтів стерлінгів його депозиту…*


Рейтинги та корпоративне управління

^ Рейтинг інструментів колективного інвестування

О.Трегуб

незалежний експерт


У сучасному суспільстві придбання будь-яких товарів і послуг не здійснюється без належного розрахунку і обґрунтування. Методам прийняття рішень споживання навчають з дитинства. Створена величезна галузь, що займається винятково тим, що надає інформаційну і консультаційну підтримку споживачам. Людям розповідають, які товари і послуги існують, як оцінюється їхня якість, як правильно вибрати саме те, що їм потрібно, кому скаржитись і як захищати свої права.

Людина, яка довіряє свої гроші банку, взаємному фонду, страховій компанії, будь-якому іншому фінансовому інституту, що не знаходиться на стабільно високих позиціях у рейтингах, має дивний вигляд. В тому випадку, коли дуже складно прийняти рішення, на допомогу приходять професійні консультанти, які, грунтуючись на інформації аналітичних і рейтингових агентств, у більш доступній формі підказують рішення, чим власне і заробляють немалі гроші. За існуючими оцінками, близько 75% приватних інвесторів формують свої переваги на базі відповідних рейтингів. Для інституційних інвесторів ця величина дорівнює 100%. Сама галузь надання інформаційно-аналітичних послуг і порівняння типових фінансових продуктів існує давно, наприклад, Standard&Poor's займається цією справою понад 100 років. Особливе місце серед таких продуктів посідають інструменти спільного інвестування, зокрема, взаємні фонди, обсяги активів яких сьогодні в усьому світі досягають астрономічних значень і невпинно зростають.

Існують декілька агентств, що спеціалізуються на пошуку інформації про взаємні фонди та дослідженні цих фінансових установ. Крім того, взаємні фонди знаходяться під наглядом інформаційно-аналітичних і рейтингових агентств загального профілю.

У 1973 р. Міхаель Ліппер заснував у США фірму – Lipper Analytical Services – з дослідження і аналізу результатів діяльності взаємних фондів. Незабаром вона стала лідером у галузі системного збору інформації та аналізу діючих фондів. Філософія цього бізнесу ґрунтується на принципах незалежності, об'єктивності, надійності і свободи від забобонів, що дозволяють забезпечувати всіх зацікавлених осіб глибоким точним аналізом і релевантним порівнянням фондів. Цільовою аудиторією, яка користується послугами агентства, стали інвестори, насамперед індивідуальні, а також керівники фондів (користуючись результатами досліджень, вони можуть поглянути на себе з боку); фінансові консультанти; засоби масової інформації – як традиційні, так і Інтернет-видання.

Нині фірма Lipper Inc. (Lipperweb.com) контролює діяльність близько 70 000 взаємних фондів у 45 країнах світу. Відділення фірми є в Китаї, Великій Британії, Сінгапурі, Швейцарії. Як джерело інформації для аналізу використовуються дані, що розкриваються керівниками фінансових установ відповідно до вимог державного регулятора. Слід зазначити, що завдання збору і систематизації первинних даних щодо такої кількості територіально розкиданих фондів потребує окремого вирішення, саме для цього існують самостійні фірми, що займаються тільки збиранням і постачанням даних.

Клієнтам Lipper Inc. пропонується широкий спектр продуктів, включаючи історичні дані, проспекти, заяви, інша інформація про фонди, що у вільному режимі надходять через службу World Investor Link. З різною періодичністю, починаючи з щоденної, виходять у світ коментарі, огляди, бюлетені, аналітичні дослідження. Сформована і постійно оновлюється система з 85 індикаторів. Розроблено аналітичні інструменти, що дозволяють ранжувати і порівнювати фонди як між собою, так і з індексами…*

^ Корпоративний контроль та управління в Європі
А.Хайд

Німецький інститут економічних досліджень, професор (ФРН)


Останнім часом побоювання щодо перспектив конкуренто-спроможності Європи висловлю-ють не тільки політики багатьох країн регіону, але й керівники підприємств, інвестори та вчені. Домінує незадоволеність конку-рентоспроможністю промисло-вості у глобальному контексті конкурентної боротьби, що пояс-нюється якістю управлінських рішень, особливо у галузі капі-таловкладень, наукових дослід-жень і придбання підприємств.

Під час необхідної в таких випадках реструктуризації проводиться системне порівнян-ня різних структур корпоратив-ного контролю з погляду їхньої ефективності. При цьому розрізняють системи з ринковою орієнтацією, як в США і Великій Британії, і системи з орієнтацією на відносини між партнерами, що притаманно країнам континен-тальної Європи і Японії.

Внаслідок тривалого після-воєнного розвитку Німеччини і Японії сформувалося переконан-ня, що системи корпоративного контролю цих країн мають очевидні переваги порівняно з англосакськими. Проте, останнім часом посилюються сумніви щодо ефективності системи з орієнтацією на відносини в періоди структурних перетво-рень. У той час, як США і Велика Британія успішно перебудовують свою економіку, в Німеччині і Японії необхідні реформи не реалізуються з належною швид-кістю. Серед країн континентальної Європи най-більший прогрес у господарській перебудові поки демонструють Данія і Нідерланди. Причина недостатньої адаптаційної здатності вбачається в домінуючих структурах корпоративного контролю.

Концептуалізація структур корпоративного контролю вимагає розрізнення між внутрішніми і зовнішніми (з позиції підприємства) механізмами контролю. До найважливіших внутрішніх механізмів відносять функцію контролю Спостережної ради, конкурентні відносини між окремими органами управління підприємства і контрольно-управлінську функцію найбільш значних за часткою участі і тому активніших власників. Під зовнішніми контрольними механізмами розуміють "ринок фірм", вплив великих кредиторів (наприклад, банків) або конкуренцію на ринках готової продукції. При цьому слід враховувати, що внутрішні і зовнішні контрольні механізми не виключають один одного. Навпаки, один з неефективно працюючих механізмів замінюється або доповнюється іншим. Наприклад, зовнішній механізм "ринок фірм" в англосакських країнах дисциплі-нує менеджерів, тоді як в багатьох країнах континенталь-ної Європи це завдання беруть на себе власник або Спостережна рада. Але і серед цих країн можна відзначити певні відмінності. Так, в Німеччині підприємства часто є власниками інших підприємств тієї ж галузі, тоді як у Бельгії непропорційно великий вплив мають холдингові структу-ри, а в Італії – великі банки.

У континентальній Європі акціонери часто розглядаються як групи інтересів на одному рівні зі співробітниками, постачальниками і клієнтами. У країнах регіону примусові придбання фірм відбуваються не часто з різних причин. Перехресне володіння акціями, що широко практикується в Німеччині, є певною мірою захистом від зовнішнього контролю. У Нідерландах правове регулювання спрямоване на заборону примусових купівель підприємств. Якщо у Великій Британії широко практикується примусовий продаж фірм, то в континентальних країнах Європи відповідні контрольні функції зазвичай належать крупним акціонерам і Спостережній раді…*

^ Міжнародний огляд та зарубіжний досвід


Державне регулювання діяльності кредитних спілок у США


В.Кобзар

голова правління кредитної спілки “Поміч”

Національного університету “Києво-Могилянська академія”


Фінансові інститути США поділяються на чотири типи: 1) установи депозитного типу; 2) договірні ощадні установи; 3) інвестиційні фонди; 4) інші види фінансових організацій. Кредитні спілки разом з комерційними банками, ощадними установами (позичково-ощадні асоціації, взаємні ощадні банки) відносять до установ депозитного типу.

Нині у США існує три основні теорії регулювання депозитних установ. У відповідності з теорією суспільних інтересів (public-interest theory) регулюючі органи діють на благо всього суспільства, керуючись інтересами суспільства. Теорія підтримує інсування незалежних регулюючих органів (комісій), які мають стежити за дотриманням суспільних інтересів. Якщо ринкові механізми не працюють – регулюючі органи втручаються і роблять те, що найкраще відповідає інтересам споживачів. Теорія “зростання” (capture theory) стверджує, що теорія суспільних інтересів загалом не вигідна суспільству, оскільки більшу вигоду одержують саме об’єкти регулювання, і регулюючі органи “зростаються” з об’єктами регулювання внаслідок приватних інтересів. Теорія суспільного вибору (public-choice theory) розглядає концепції “суспільних інтересів” і “зростання” як крайні випадки. Ця теорія передбачає “коливання” регулюючих органів між двома крайнощами: регулюючі органи не віддають перевагу ні ринку досконалої конкуренції, ні ринку чистої монополії; і, як наслідок, - з’являється часткова можливість встановлення саме монопольної ціни.

На час зародження кредитноспілковго руху (1909 р.) у США вже існував подібний до кредитної спілки тип депозитної установи: позичково-ощадна асоціація. Ця депозитна установа стимулювала заощадження й об’єднувала кошти переважно для кредитування житлового будівництва. Це перша суттєва відмінність асоціації від кредитної спілки, яка зберігалася впродовж кількох десятиріч. Сьогодні більшість таких асоціацій стали акціонерними компаніями, джерелом коштів яких є, в основному, депозитні рахунки (79%), а в активах домінує іпотека (47%, 1992 р.). У цьому друга їхня принципова відмінність від кредитних спілок.

Система регулювання депозитних установ зародилася в період Великої депресії 1930-х років. Згодом, особливо у 1970-80 роки ХХ століття державне регулювання фінансового ринку вдосконалювалося, посилювалося й ускладнювалося. Загальною метою