Реферат: Програма державного комплексного екзамену з дисципліни

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького


ПРОГРАМА


державного комплексного екзамену

з дисципліни

«Соціологія»


для студентів спеціальності 8. 040201

Соціологія


освітньо-кваліфікаційний рівень

“МАГІСТР”


Мелітополь, 2010

Програма державного комплексного екзамену з дисципліни «Соціологія» / Укладачі: доктор філософ.н., професор Шкода В.В., к.філософ.н., доцент Афанасьєва Л.В., кандидат філософ.н., доцент Букрєєва І.В., к.філософ.н., доцент Глинська Л.Ф., к.філософ.н., ст.викладач Орлов А.В. – Мелітополь: МДПУ. – 2010. – 18 с.


Затверджено на засіданні ради економічного факультету Мелітопольського державного педагогічного університету (протокол № 7 від 18 січня 2010 р.)


^ Пояснювальна записка

Одним із засобів успішної підготовки студентів-соціологів до професійної діяльності є процес складання комплексного державного екзамену з соціології. Під час його проведення здійснюється і завершується процес отримання фундаментальних знань з питань становлення суспільства як соціокультурної системи, сучасних тенденцій розвитку соціологічного знання, соціальної структури суспільства, соціальної стратифікації і мобільності, соціально-економічних, політичних та глобалізаційних змін.

Програма екзамену є нормативним документом для оцінки й контролю знань при складанні екзамену в Державній екзаменаційній комісії для магістрів за спеціальністю «соціологія» для студентів денної форми навчання.

Атестація здійснюється на підставі оцінки рівня професійних знань, умінь та навичок випускників, передбачених ГСВОМОН «Освітньо-кваліфікаційної характеристики магістра з фаху «Соціологія».

Комплексний державний екзамен складається з двох етапів:1 – тестова перевірка знань, що формують уміння, зазначені у ГСВОМОН «Освітньо-кваліфікаційної характеристики магістра з фаху «Соціологія»; 2 – письмове розв’язання комплексної ситуативної задачі з дисциплін, які формують магістра, дозволяє перевірити сформованість відповідних умінь та навичок. На державну атестацію виносяться такі дисципліни: «Соціологія постмодерну», «Соціологія прогнозування», «Соціокультурний розвиток людства», «Види підсумкових документів», «Пізнавальні технології в соціології», «Паблик рілейшнз», «Глобалізація: соціологічний аналіз», «Політична конфліктологія», «Теорія причинності в соціології», «Актуальні проблеми соціогуманітарних наук», «Новітні соціологічні теорії»


^ Розділ 1. Соціогуманітарні науки сучасності: актуальні проблеми і пошук пріоритетів.

Соціогуманітарне знання у сучасних науках. Складність, поліваріантність, невизначеність сучасного світу в дослідженнях соціогуманітарних наук; специфіка усвідомлення світу в соціогуманітарних науках. Предмет соціогуманітарного знання; специфіка соціогуманітарного знання; обґрунтування соціогуманітарного циклу.

^ Проблеми соціогуманітарних наук. Спільномірність як епістемологічна проблема; методологічна основа нових наукових парадигм; спільномірність як наукова проблема, метод, методологія, теорія порівняльної епістемології; онтологічність гуманітарного виміру соціуму; суб’єктивність соціогуманітарних наук як проблема; об’єктивність соціогуманітарного знання; гуманітарні науки про суспільну людини; соціологія як гуманітарний феномен.

^ Соціогуманітарні аспекти діалогу. Діалог як основна тенденція світової культури епохи глобалізації; актуальність діалогічної взаємодії в світі; реалізація цілей діалогічної взаємодії в українському соціумі.

^ Діалогічна взаємодія в історичних науках. Плюралізм історіософських та філологічних концепцій; історіософські конструкти осягнення соціальної реальності; реальні можливості й межи використання марксистської гуманістики; людиновимірність циклічності історичного процесу; цивілізаційний та міждисциплінарний підхід; синтетична методологія моделі соціальних змін; синергетика та історія. Концепції “ризоми” та ініціального пізнання. Діалогічна взаємодія в історичних науках. Плюралізм історіософських концепцій як основа діалогічної взаємодії суб’єктів історії.

^ Здобутки та вади європейської гуманістики. Становлення метафізичної парадигми соціогуманітарних наук. Постметафізичні виміри соціальної реальності ХХ століття. Пошуки нових засад сучасних соціогуманітарних наук. Перехід модерної культури до соціогуманістичного усвідомлення життєдіяльності конкретних суб’єктів. Соціогуманітарні науки в пошуках відповідей на різновекторні згубні впливи на людину ХХ століття (стереотипізація, масовість, маніпулювання людьми, поглиблення усамітнення, відчуження, монадологізація життя людей тощо). Подолання відчуження людини від буття (М.Гайдеггер), подолання “істини в собі” (М.Фуко), спроба деконструкції буття (Ж.Дерріда), переосмислення “універсальної раціональності” (Ж.-Ф.Льотар) у постмодерній гуманістиці.


^ Розділ 2. Соціокультурний розвиток людства.

Марксистське розуміння стадійності історичного процесу та криза п‘яти формаційної системи. Марксистське розуміння історії. Основні історичні типи суспільства та суть суспільно-економічних формацій. Причини суспільного розвитку згідно К.Маркса. Недоліки марксової теорії історичного розвитку людства. Культура і цивілізація. Цивілізаційна теорія історії людства, основні стадії розвитку цивілізацій та їх суть.

^ Позитивістський еволюціонізм та неоеволюціонізм. Засновники соціології про культуру. Соціокультурні погляди О.Конта і Г.Спенсера. Специфіка еволюціоністської теорії розвитку культури. Теорії прогресу культури. Циклічні теорії (Н.Я.Данилевський, А.Тойнбі, О.Шпеглер, П.А.Сорокін). Соціокультурна динаміка М.Вебера.

^ Вітчизняна філософсько-історична традиція ХІХ-ХХ ст. Культура як соціальна пам‘ять (Ю.А.Левада, В.А.Колеватов). Бачення культури як реалізації сутнісних сил людини (Л.Н.Коган). Культура як творчість (Н.С.Злобін). Культура як технологія діяльності (Ю.Н.Жданов). Соціологічне вивчення ціннісних аспектів культури (А.А.Ручка, В.А.Ядов).

^ Методологічні підходи до осмислення культурно-історичного руху. Систематизація різних соціокультурних теорій. Різноманітність, відмова від претензій на універсальність у пізнанні. Розмивання міждисциплінарних кордонів.

^ Співвідношення культури та суспільства у суспільно-історичному розвитку. Культура як сукупність інститутів. Культура як ціннісно-нормативне середовище. Сучасні інститути духовної культури та ЗМК, їх взаємодія. Регіональна соціокультурна ситуація, її об‘єктивні та суб‘єктивні сторони.

^ Соціокультурні основи традиційних цивілізацій Сходу та західного шляху розвитку. Особливості формування цивілізацій Сходу та Заходу. Основні цінності та шляхи розвитку культури та суспільства Сходу. Соціокультурна динаміка європейських цивілізацій. Культурний контекст сучасних геополітичних процесів. Культурно-соціологічний погляд на сучасне суспільство.

^ Соціокультурні процеси в сучасному світі. «Онаучнення» життя і світу. Глобалізація – універсальне поширення однорідних культурних зразків та поступове абстрагування від національних традицій і особливостей зникнення простору в ідеологічному та психологічному смислі. Постмодерн як нова культурна епоха та її особливості.

^ Соціокультурна диференціація сучасного суспільства. Соціальні верстви та їхні культурні характеристики. Статусні символи, традиції, норми. Поняття культурного капіталу та культурна компетентність різних соціальних верств. Диференціація участі в культурному житті. Етнокультурна розмаїтість. Вплив постмодерну на соціокультурну диференціацію суспільства. Проблема соціокультурної ідентичності в сучасному суспільстві.

^ Розділ 3. Еволюція, наукові основи та методологія паблик рілейшнз
Сутність, функції, процеси і зв'язки паблик рілейшнз (ПР) як науки і професії. Сучасне суспільство в комунікативному вимірюванні. Зростання інтенсивності і ролі комунікацій. Зростання значення зворотного зв'язку у відносинах з громадськістю. Паблик рілейшнз як наука про оптимальну організацію комунікативного простору.

Поняття паблик рілейшнз. Зв'язки з громадськістю як професія, наука і мистецтво. ПР як управлінська ланка. Пізнавальне значення: ПР як наука про управління інформацією в суспільстві.

Можливості реалізації зв'язків з громадськістю. Галузеві різновиди ПР. Відносини з громадськістю в структурі органів влади. Відносини з громадськістю в політичній сфері, у сфері бізнесу, у сфері маркетингу, в силових структурах і спецслужбах. Фінансові ПР. Зв'язки з громадськістю в кризових ситуаціях. ПР небезпечних виробництв. Міжнародні ПР.

Місце паблик рілейшнз в структурі соціальних і поведінкових наук. Зв'язки з соціологією, теорією комунікацій, соціальною психологією, політологією, журналістикою.

ПР як інтеграційна теоретична система. Відносини із спеціальними дисциплінами: конфліктологією, теорією переговорів, паралингвистикою, кинесикой, проксемикой, риторикою, семіотикою, імиджелогией.

Історія розвитку зв'язків з громадськістю. Передумови виникнення ПР. Зростання міського європейського населення і формування бюргерського этоса. Політичні і філософські установки рубежу XVIII-XIX ст. Універсальна здатність думки як ідеологічна підоснова загального і виборчого права. Формування образу "європейської людини" Нового часу і вплив його на теорію і практику ПР.Економічні чинники рубежу XIX-XX ст. Технічні чинники (розвиток засобів передачі інформації). Ідеологічні чинники виникнення ПР (установка на відтворювання "масової людини").

Етапи розвитку ПР в XX ст. Перші фірми ПР і перші фахівці по ПР (Р.Харлоу, Б.Дж.Паркер, А.Л.Ли). Становлення ПР як академічної дисципліни (Э.Бернауз). Моделі розвитку ПР. Становлення державних ПР. Поява асоціацій ПР в США і в країнах Європи. Інтернаціоналізація ПР. Міжнародна асоціація ПР.

^ Громадськість і громадська думка у сфері ПР. Поняття і види громадськості в ПР. Уявлення про аудиторію. Критерії групування громадськості. Застосування ситуативного підходу. Різновиди громадськості в ПР: латентна і активна, зовнішня і внутрішня (зайняті), головна, другорядна і маргінальна, традиційна і майбутня. Концепції соціального простору і габітуса (П.Бурдьє). Особливості психографічного підходу. Концепція самоорієнтації індивіда. Типологія споживацької громадськості. Цільові групи. Критерії виділення цільових груп. Методи вимірювання цільових груп. Пріоритетні групи громадськості.

^ Поняття громадської думки в ПР. Взаємозв'язок громадської думки і дій цільової групи. Концепція впливу на цільові групи. Чинники формування і основні риси громадської думки. Установки в громадській думці. Концепція подвійної соціальної структуризації сприйняття соціальних об'єктів. Об'єктивні і суб'єктивні чинники формування громадської думки. Суспільні потреби. Ієрархія потреб (А.Маслоу). ПР і пропаганда: сутнісні відмінності. Концепція слабої дії. Робота з лідерами думок. Особливості роботи з громадською думкою в ПР.

^ Комунікативна сутність ПР. Теорія комунікації в ПР. Поняття і моделі комунікації: Г.Лассауела, У.Шрамма, Ю.Воронцова, Р.Якобсона, Р.Барта. Модель ІСКП і теорія багатоступінчатого потоку інформації. Характеристики елементів комунікації. Різновиди комунікативних зв'язків. Уявлення про мету комунікації. Інформування, інструктаж і переконання як стадії реалізації комунікативного процесу.

Форми повідомлень в комунікації. Поняття про перформансе. Повідомлення як текст. Повідомлення як знакова система. Семіотика як теорія знакових систем. Теорія Ф.Соссюра. Теорія Ю.Лотмана. Міф як форма комунікації. Соціальний контекст комунікації. Культурний контекст комунікації. Бар'єри комунікації.

Комунікація в ПР. Функції ПР відділів в процесі комунікації (генерація повідомлень, кодування/декодування повідомлень). Вербальні комунікації в ПР. Особливості усних виступів. Письмові комунікації в ПР. Специфіка складання письмового повідомлення. Фог-індекс. Невербальні комунікації в ПР. Комунікативно-дистанційні зони. Комунікативна орієнтація співбесідників. Пропагандистські прийоми в комунікації.

^ Комунікаційні канали дії на громадськість. Інформаційний аспект комунікації. Поняття і різновиди інформації.Масова інформація. Масова комунікація. Засоби масової комунікації. Система ЗМІ. Відображення реальності в ЗМІ. Тематизування і позиціонування в ЗМІ. Концепції мас-медіа: функціональна, постмодерністська, концепція "парадигми ефектів".

Відносини з пресою в ПР: функції і зміст. Прес-служба і ПР. Концепція паблісіті. Форми взаємодії з пресою. Моніторинг ЗМІ в ПР. Задача інформаційно-аналітичного забезпечення зайнятих і керівництво. Прес-реліз. Прес-конференція. Представництва преси і ПР.

^ Відносини між державою і громадськістю. Урядові структури і владні відносини. Урядові ПР і ідеологічний аспект комунікації. Сутність, теорія і практика ідеології. Ідеологічні задачі ПР. Теорія слабої дії. Ідеологічне забезпечення діяльності органів влади.

Форми взаємодії органів влади і громадськості. Взаємостосунки органів влади і ЗМІ. Інститут прес-служб. Місце прес-служб в організаційних структурах влади. Посада прес-секретаря в системі урядових ПР. Становлення прес-служби при Білому будинку (США). Прес-служби уряду і президента України. Основні задачі прес-служб в урядових ПР. Прес-служби і перша особа: принципи взаємостосунків. Прес-служба і президентська команда.

Лобіювання. Сутність лобіювання. Історія виникнення лобізму. Розвиток законодавства по лобіюванню. Офіційні організації лобі. Принципи функціонування лобізму. Групи тиску. Задачі лобістської діяльності. Лобіювання "у коренів трави". Опосередковане лобіювання. Законодавчі органи і лобі - зворотний зв'язок.

^ Паблик рілейшнз в кризових ситуаціях. Кризові ситуації. Криза і конфлікт. Типологія криз: за походженням, за тривалістю, за наслідками. Типологія криз з погляду діяльності організації. Кризові ситуації в організаціях. Управління кризою як сфера діяльності ПР. Етапи і елементи управління кризою. Прогностика і селективна ідентифікація проблем.Формування альтернативних планів дії при кризі. Взаємини ПР відділів і керівництво організації при кризі. "Кризова команда". Моделювання кризи.

ПР в умовах кризи, що вибухнула. Комунікація під час кризи: загальні особливості. Характер взаємодій із ЗМІ під час кризи. Кризові чинники, комунікативні особливості проведення антикризових заходів.

Теорія ризику як аналітико-нормативний аналіз комунікації з приводу ризику. Чинники впливу на громадську думку під час кризи. Теорія переговорів. Загальні принципи ведення переговорів. Комунікація в переговорному процесі. Теорія переговорів і управління конфліктом: межі застосування. Принципи управління конфліктом через переговори.

^ Комунікація з внутрішньою громадськістю. Визначення внутрішньої громадськості (зайнятих). Зайняті і стабільність організації. Зміни в діловому середовищі і концепції комунікації із зайнятими. Психологічні і соціальні наслідки змін в діловому середовищі. Комунікативні проблеми взаємостосунків із зайнятими. Принципи контакту керівництва організації і зайнятих. Значення зворотного зв'язку в комунікаціях з внутрішньою громадськістю.

^ Розділ 4. Історія, теорія та методологія соціологічного прогнозування

Історичні передумови виникнення та розвитку соціологічного прогнозування. Розвиток уявлень про майбутнє на ранніх стадіях існування суспільства. Релігійні, утопічні та філософсько-історичні корені теорії прогнозування. Соціальне прогнозування на межі ХІХ-ХХ століть. Історичні політичні та економічні умови формування парадигми технологічного прогнозування. „Антіфутурологічні хвилі” А.Тофлера.

^ Сучасний етап розвитку досліджень майбутнього стану соціальних процесів. Глобалістика. Альтернативістика. Концепція „технологічного прогнозування” та її сутність. Розвиток вітчизняної соціологічної прогностики.

^ Методологія соціологічного прогнозування. Понятійно-категоріальний апарат соціологічного прогнозування. Форми конкретизації передбачення майбутнього. Типологія прогнозів. Пошуковий прогноз. Нормативний прогноз. Цільовий прогноз. Плановий прогноз. Проектний прогноз. Організаційний прогноз. Часова градацій прогнозів. Природничі прогнози. Науково-технологічні прогнози. Суспільствознавчі прогнози. Прогнозування та прогностика. Інструментарій прогнозування. Основні етапи процедури прогнозування.

^ Технологія прогнозних розробок соціальних процесів та прикладна соціальна прогностика. Передпрогнозна орієнтація (побудова програми дослідження). Програма соціологічного прогностичного дослідження її структура та основні елементи. Визначення та уточнення об’єкту. Проблемна ситуація соціологічного прогнозу. Предмет прогнозної розробки. Мета та завдання прогностичного дослідження. Методологічний інструментарій соціологічного прогнозування. Робочі документи прогностичного дослідження.

^ Побудова висхідної моделі прогнозного фонду та її аналіз. Модель предмету соціологічного прогностичного дослідження. Впорядкований набір показників. Структура показника. Індикатум (вимірююме) та індикатор (вимірююще). Якісні та кількісні показники. Одиничні та групові показники. Розробка висхідної моделі. Концептуальна модель об’єкту. Побудова тезаурусу показників. Експертна оцінка значущості показників. Порівняльний аналіз аналогічних моделей. Інформаційний аналіз текстів, що потенційно містять індикатори. Послідовність операцій при побудові базової моделі прогностичного дослідження. Модель прогнозного фонду. Послідовність операцій побудови моделі прогнозного фонду та її аналіз.

^ Пошуковий прогноз. Методика прогнозного пошуку. Проблемна ситуація та перспективи її розвитку. Соціальні проблеми та їх систематизація. Побудова „дерева” соціальних проблем. Послідовність операцій при розробці пошукового прогнозу.

^ Нормативний прогноз. Характерні особливості нормативних розробок. Соціальна ціль, її види та класифікації. Соціальний ідеал, оптимум та норма. Побудова „дерева” соціальних цілей. Проблемно-цільовий ромб. Цільові ситуації та їх прогнозування. Висхідна модель та цільовий аналіз. Ініціювання та прогнозування ідеальних ситуацій. Оптимізація та прогнозування оптимальних ситуацій. Нормативне прогнозування нормативних ситуацій. Основні методи прогнозування цільових ситуацій. Послідовність операцій при розробці нормативного прогнозу. Рекомендації для управління.

^ Прогнозування конкретних проблемних ситуацій. Соціально-економічне прогнозування. Соціально-політичне прогнозування та зміни у соціальній структурі суспільства, соціальній організації та структурі управління. Соціально-демографічні прогнози та перспективи депопуляції. Соціальне прогнозування у сферах освіти, науки, культури та медицини.

^ Системне моделювання. Системне моделювання в суспільних науках. Стохастичне моделювання. Аналітичне моделювання. Адаптивне моделювання. Головні напрями використання системного моделювання в соціологічних дослідженнях.


^ Розділ 5. Новітні соціологічні теорії

Епістемологічні проблеми сучасної соціологічної теорії. Три типи науки в соціології та кризи в розвитку соціологічної теорії. Характеристика основних гносеологічних проблем соціологічної теорії та її епістемологічних альтернатив (реалізм/номіналізм; холізм/індивідуалізм; утопія/ідеологія; мікро/макротеорія; порядок/конфлікт). Соціологічне знання і здоровий глузд: взаємозалежність та протиріччя. «Подвійна герменевтика». Про принципову координацію суб’єкта і об’єкта в соціологічному знанні. Пояснення і розуміння: дві традиції епістемології (позитивізм, «розуміючий» метод). Методологічний монізм. Теорія поясненні і дві її моделі (дедуктивно-номологічна та індуктивно-вірогідна). Інтенціональність як основний елемент пояснення соціального. Інтенціональність та ціле пояснення. «Практичний силогізм» та проблеми справедливості висновку телеологічного пояснення. Пояснення в соціальних науках (розуміння та інтерпретація). Квазикаузальні і квазителеологічні пояснення в історії.

^ Соціологія конфлікту. Нова ліберальна програма Р. Дарендорфа. Два обличчя соціальної структури. Інституціалізація і імперативно координуємі асоціації. Влада і авторитет як основні джерела конфлікту і соціальних змін. Первинність конфлікту в соціальному процесі. Легітимація і конфлікт: від квазі- до конфліктних груп. Нормативні орієнтації і методологічні проблеми теорії. Кантіанська складова концепції Дарендорфа. Сучасний соціальний конфлікт: діалектика прав та можливостей. Маніпулювання життєвими шансами.

^ Л.Козер про природу сучасного соціального конфлікту. Органічне походження конфлікту. Соціальні функції конфлікту: їх позитивна, інтегративна спрямованість. Причини конфлікту. Конфлікт і ворожнеча. Внутрішньо груповий і між груповий конфлікт. Конфлікт і групова структура. Насильство конфлікту. Варіанти вирішення соціального конфлікту: концепція «схрещених соціальних кругів». Конфлікт та «рівновага сил».

^ Р.Коллінз: мікросоціологія. Механізм інтеракції, аналіз реальної ситуації. Нерівність ресурсів (матеріальних, влади та символічних). «Соціальна щільність» та конкуренція. «Відмінність» і «звички», життєві стилі і засоби стратифікації. Організація контролю. Від мікросоціології до «глобальної теорії інтелектуальної зміни».

^ Теорії неомарксизму про сутність сучасного суспільства. Рання критична теорія Франкфуртської школи: ідея праксиса (Лукач, Хоркхаймер, Адорно). «Реїфікація», рефлексія і «негативна діалектика». Суб’єктивність і інтерсуб’єктивність. Авторитарна особистість. Одномірна людина.

^ Юрген Хабермас: завдання соціальної теорії. Поняття «публічної сфери» та її структурна трансформація. Ранні праці Хабермаса: від лівого лібералізму до неомарксизму. «Теорія і практика». Логіка соціальних наук і критика позитивізму. Полеміка франкфуртських філософів і попперіанців та її значення для теоретичної соціології. Аналіз систем знання і людський інтерес. Наука і техніка як ідеологія. Типи знання. Домінування в сучасному світі емпірично-аналітичних систем знання. Занепад публічної сфери і криза легітимації. Хабермас і лінгвістична філософія. Концепція «універсальної прагматики». Хабермас і Гадамер про проблему розуміння. Полеміка Хабермаса і Лукмана та її значення для теоретичної соціології. «Система» і «життєвий світ», типи сучасних криз і конфліктів. Знання і влада, теорія комунікативної дії. «Комунікативна компетентність» діючих осіб. Комунікація і раціональність. "Притязания на обоснованность". Типи дії. Структура життєвого світу. Комунікативна дія і визначення ситуації. Диференціація «життєвого світу» і «системних процесів». Гроші і влада як засоби інтеграції сучасних суспільств. Теоретико-соціологічне значення пізніх праць Хабермаса з філософії моралі і політики.

^ Драматургічний підхід Ірвінга Гофмана. Порядок взаємодії. Мікроаналіз акту взаємодії. «Зіткнення» та його характеристики. «Правила» і «ритуал» підтримання контакту. Визначення ситуації. Роль і особистість. «Лінія поведінки» і «обличчя». Сфокусована і не сфокусована взаємодія. «Публічна неувага». «Розмова» як колективна схема інтерпретацій. Драматургічний підхід. Уявлення себе іншим у повсякденному житті. «Уявлення» і його правила. «Командне уявлення».

Принципи суб’єктивної організації досвіду в соціальних ситуаціях. «Схеми» і «фабрикації». Дослідження інститутів і ритуалів. Поняття «тотального інституту». Поняття соціальної стигми. Концепція ритуалізованої взаємодії. Поняття ввічливої неуваги та його теоретичне значення. Просторова організація взаємодії. Епізоди взаємодії. Тактики та стратегії взаємодії.

Неофункціоналізм. Соціологічна теорія Е.Гідденса. Критика функціоналізму та еволюціонізму, іетеракціонізму та структуралізму. Теорія структурації та її основні поняття: дуальність, «правила і ресурси», «діяльність». Основні характеристики «правил», які використовуються для підтримки правил соціальних відносин. Ресурси як джерела влади. Індивідуальна дія, взаємодія та соціальна структура. Класифікація правил і ресурсів у відповідності з трьома поняттями – легітимація, володарювання, позначка. «Діючий» та його «знання», рівня знання: «дискурсивна свідомість» та «практична свідомість». «Онтологічна система безпеки», «захисний канон». «ризик та довіра».

Соціальні інститути та їх характеристики. Свідома та без свідома динаміка дії. Рутинізація та засоби її підтримки. Регіоналізація як схрещення простору та часу. «Локус» та «локал». Глобалізація як соціальний процес. Дискусії з приводу «третього шляху».

^ Соціологія Н.Лумана як теорія суспільства. Періодизація творчості Лумана. Від радикального функціоналізму до теорії систем, від відкритих систем до концепції аутопоєсісу. Філософська антропологія, структурний функціоналізм і феноменологія як джерела теоретичних побудов Лумана. Поняття комплексності. Переосмислення цвілевої раціональності і поняття смислу з точки зору «редукції комплексності». Рефлексивні механізму, симбіотичні механізми. Влада та довіра. Само референція системи. Філософія аутопоєсісу і соціологія аутопоєтичних систем. Диференціація систем. Типи соціальних систем. Теорія комунікації. Теорія соціокультурної еволюції.


^ Розділ 6. Підготовка підсумкових документів дослідження

Загальна методологія підготовки звіту, тлумачення та використання результатів дослідження. Звіт як основний підсумковий документ, що включає всю змістову інформацію, отриману в результаті дослідження.

Повнота інформації. Роль «співучасника» в зборі інформації. Систематизація інформації.

Доступність інформації. Зрозумілість інформації. Заінтересованість особами, які не є фахівцями в галузі емпіричної соціології.

Технологічні особливості, які позволяють підвищити доступність та повноту звіту.

^ Структура звіту. Особливості звіту. Методологічні вимоги до звіту. Наукова проблема як стан «знання про незнання» якісних і кількісних змін, тенденцій розвитку певного процесу. Формулювання теми і мети дослідження. Формулювання основних завдань дослідження. Методичний розділ звіту. Обґрунтування вибірки, одиниць спостереження. Визначення й обґрунтування методів дослідження. Логічна структура інструментарію. Стратегічний і робочий план дослідження.

Типові складові звіту: назва, зміст, анотація, резюме, вступ, основний зміст, висновки й рекомендації, бібліографія, примітки, додатки.

Етапи і процедури складання підсумкового наукового звіту. Вимоги до назви аналітичного документа. Резюмуючи частина, як детальний конспект проведеного дослідження висновків та рекомендацій. Дані одномірних розподілів. «Паспорт» дослідження, його основні характеристики. Основна частина.

^ Композиція основної (змістовної) частини звіту. Методична частина звіту. Об‘єкт емпіричного дослідження. Тип дослідження (суцільне чи вибіркове). Принципи та процедури підготовки вибірки. Ступені відбору і темп його на кожному ступені. Документи вибірки (звітні документи, картотека, карта, плани). Одиниця спостереження на останньому ступені вибірки. Визначення методів збирання первинної інформації. Логічна структура інструментарію та логічна схема обробки первинної інформації.

Змістова частина звіту. Вступ як визначення головного змісту звіту. Структурні компоненти вступу. Опис проблеми як виявлення, визначення і розвиток суті проблеми, яка досліджується. Побудова опису проблеми: структура й аргументація.

Фрагменти композиції змістової частини: основна теза-висновок; таблиця як основа повноти інформації, допоміжні коментарі до таблиць як доповнюючи основа тези-висновку.

Висновки та рекомендації. Структурні компоненти висновків і рекомендацій.

Технічні правила оформлення звіту. Примітки. Функції приміток у документі. Оформлення додатків у звіті. Функції додатків. Бібліографія. Правила цитування дисципліни/видавця. Вимоги до мови і стилю звіту.

Підготовка інформаційної картки звіту.

^ Оформлення таблиць. Вимоги до оформлення таблиць: формулювання назви; чітке визначення одиниць вимірювання; ступень округлення сотих, десятих, тощо.

Особливості складання двомірних, трьохмірних, групових та комбінаційних таблиць як форм опису результатів дослідження. Аналітичне навантаження трьохмірних і комбінаційних таблиць та уникнення помилок при їх найменуванні. Показник варіації та середнього значення та їх аналітичний сенс. Статистична значущість таблиць з кореляцією.

Типові помилки в оформлення таблиць професійними соціологами. Упущення недосвічених соціологів в складанні таблиць.

^ Аналіз інформації, висновки та рекомендації. Рекомендації щодо структури аналізу. Систематизована презентація й опис первинної інформації. Виявлення соціальних фактів та закономірностей. Узагальнення отриманих результатів в загальних висновках. Розробка практичних рекомендацій.

Мова типологічного, причинного, факторного аналізу. Головна та допоміжна мова аналізу. Показники зниження якості висновків та рекомендацій. Визначення достовірності інформації. Відповідність соціологічної інформації реальному стану речей.

^ Особливості оформлення та написання наукових публікацій. Змістовні вимоги до написання наукових публікацій. Об‘єктивність аналізу. Відповідність висновків результатам досліджень. Адекватний опис об‘єкту та предмету дослідження. Грамотне оформлення основного тексту ілюстративних матеріалів.

Вимоги до наукового тексту – статті в науковому журналі або збірнику наукових праць: короткий опис змісту; постановка проблеми та основні результати її вивчення іншими дослідниками; опис методу дослідження й обробки даних; виклад результатів; висновки і їх обговорення; примітки й посилання на джерела.

Цитування і його значення в науковій діяльності. Основні види об‘ємних наукових текстів та вимоги до них.


^ Розділ 7. Політичний конфлікт як об‘єкт соціально-політичних досліджень

Теоретико-методологічні засади дослідження політичних конфліктів. Визначення конфлікту. Особливості конфліктів у політичній сфері. Школи «real роlitic, «ideal роlitic» і «conflict resolution» study». Погляди на конфлікти реалістів, помірних реалістів і ультрареалістів. Поняття суперечки та гострої розбіжності. Поняття конфліктогенні фактори. Типологія конфліктогенних факторів.

Концепція типології політичних конфліктів за Д.Деном. Типологія конфліктів за М.Дойчем. Типологія державно-адміністративних конфліктів.

^ Сучасні теорії вивчення причинності конфліктів. Школа структурного функционалізму - Л.Козер, Ентоні Мейо і його школа індустріальної соціології. Курт Левін. Конструктивістський підхід. Же.П.Лідерак. Концепція позитивного і негативного миру І. Гальтунга. Теорія основних людських потреб - Дж. Бертон. Прімордіалізм.

Предмет конфлікту. Конфліктне поле.

^ Сутність, зміст, структура та динаміка політичних конфліктів.

Основні сторони конфлікту. Характеристика акторів конфлікту. Категорії стратегій і прийомів поведінки в конфлікті. Тактики ненасильницької трансформації конфлікту. Медіатори. Моніторинг. Арбітраж.

^ Політичний конфлікт і сучасна політична практика. Міжнародний політичний конфлікт і новий світовий порядок. Геоструктура XXI століття. Глобалізація. Пошук нової ідентичності. Економічна нерівність. Чотири світи майбутнього. Однополюсний світ. Біполярний світ. Багатополюсний світ. Світ сьоми цивілізацій. Криза триумфалізму.

Ідеологічний чинник політичних конфліктів. Основні ідеологічні течії. А.Сміт. Консерватизм і неоконсерватизм. Соціал-демократія. Політична демократія. Економічна демократія. Міжнародна демократія. Радикальні ідеологічні концепції. Анархізм, марксизм, маоїзм, троцькізм. Фашизм, неофашизм, націоналізм, расизм.

^ Релігійні конфлікти в сучасному світі. Поліконфесіональний чинник. Дискримінація по релігійній ознаці. Права єдиновірства.

Основні підходи до вивчення основ етнополітології. Зіммель, Вебер, Дюркгейм, Гелнер, Сміт. Категорії і дефініції, необхідні при вивченні етноконфліктології (нація, етнос, національна меншина, діаспора). Етнополітична мобілізація. Мобілізація «народності» і конструювання традиції. Етнополітична карта ХХI століття.

^ Соціальні конфлікти, політичні революції і тероризм. Теоретичні концепц