Реферат: Інститут управління суспільними змінами у партнерстві з

Інститут управління суспільними змінами у партнерстві з Поліським фондом міжнародних та регіональних досліджень


Аналітичний звіт

“Нові інструменти громадського контролю за діяльністю політичних партій в поствиборчий період”


Чернігів 2006


Зміст


2.2. Орієнтація виборців на передвиборчі програми політичних партій 13

Чи існує необхідність контролю виборців за виконанням місцевих передвиборчих програм партіями, які представлені в міській або районних в місті радах? 15

Чи вплине ефективність та повнота виконання партіями передвиборчих програм розвитку м. Чернігова на виборця на наступних виборах до міської та районних в місті рад? 16



Анотація


Даний аналітичний звіт був підготовлений експертами Інституту управління суспільними змінами (м. Київ) у партнерстві з експертами Поліського фонду міжнародних та регіональних досліджень в рамках реалізації проекту „Інституційні зміни виборчого процесу впровадження технологій забезпечення конкуренції програм та процедур підзвітності партій”. Проект має на меті перенесення акценту в ході виборчого процесу з боротьби за владу окремих персон на змістовну конкуренцію програм політичних партій, а також - впровадження публічних інституційних процедур підзвітності окремих політиків та партій за висунуті під час виборів обіцянки.

Структурно звіт складається з 2-х частин. В першій частині дослідження зроблена спроба проаналізувати симптоми та виділити причини проблем, які були зафіксовані під час підготовки та проведення виборів Президента України 2004 року, виборів до Верховної Ради та місцевих виборів 2006 року. В якості дослідницької бази були використані звіти спостерігачів від міжнародних місій та всеукраїнських громадських організацій, повідомлення регіональних друкованих засобів масової інформації, безпосередні консультації з експертами з виборчого права, спостерігачами. Результатом дослідження стали напрацьовані рекомендації щодо внесення змін до виборчого законодавства.

В другій частині звіту проаналізований аналітичний інструментарій, яким можуть послуговуватись зацікавлені громадські організації при проведенні громадської експертизи положень програмних документів регіональних та місцевих осередків політичних партій. Наведені моделі та методи порівняльного аналізу, які використовуються політичними експертами як в Україні, так і за кордоном.

Дослідження може представляти інтерес для представників політичних партій, громадських організацій, експертів з виборчого законодавства.


^ 1. Удосконалення виборчого законодавства як передумова становлення громадянського суспільства та забезпечення конституційних прав виборців


З 26 березня 2006 року розпочався новий етап в суспільно-політичній історії України, пов'язаний з формуванням представницьких органів влади на кардинально відмінній основі. Введення пропорційної системи формування Верховної Ради України є однією з базових передумов політичної структуризації суспільства та укріплення партійної системи в Україні. Одночасно запровадження пропорційної основи зумовлює зміну парадигми діяльності партій, зміщуючи основний акцент на формування потужної ідеологічної платформи та розробки ефективних політичних програм.

В зв’язку з цим, має удосконалюватись і нормативно-правова база, яка регламентує виборчий процес. Але, поряд із значним покращенням і демократизацією виборчих процедур, належним забезпеченням конституційних прав виборців, виборче законодавство все ще не позбавлене низки недоопрацювань концептуального та технічного плану, які слід виправити до наступного електорального сезону.

Тому, незважаючи на те, що до наступних чергових виборів до парламенту та органів місцевого самоврядування залишається ще достатньо часу, вже наразі необхідно починати роботу з внесення коректив до законодавства України в царині забезпечення виборчого процесу допоки ще не забулась гострота проблем.

Потрібна дискусія в суспільстві щодо того, яким має бути в сучасних умовах законодавство, що регулює виборчий процес. І мова має йти не лише про виборчі закони, а про весь масив українського законодавства

В аналітичному дослідженні на основі аналізу звітів спостерігачів від суб’єктів виборчого права, міжнародних організацій щодо перебігу виборів Президента України в 2004 році, до Верховної Ради та місцевих рад в 2006 році, аналізу повідомлень регіональних засобів масової інформації, безпосереднього спілкування експертами зроблена спроба віднайти вузькі місця виборчого процесу, усунення яких допоможе удосконалити наявну систему врахування волевиявлення українців.


^ 1.1.Вибори Президента України 2004 року


Перебіг президентської кампанії в 2004 році став дійсним випробуванням на витривалість як громадського духу громадян в своєму прагненні жити у вільній та демократичній державі, так і українського виборчого законодавства на прозорість та дієвість.

Офіційні звіти міжнародних та всеукраїнських організацій, які спостерігали за виборами (Європейська мережа організацій, що спостерігають за виборами (ENEMO), місії ОБСЄ, Комітету виборців України), відмічали, що вибори Президента України відбувались з порушеннями та зловживаннями, досить вагомими з точки зору впливу на результат виборів. З особливо масштабними порушеннями виборчого законодавства відбувся 2 тур виборів та голосування 21 листопада 2004 року.

Спостерігачі ENEMO зафіксували в цей день проведення цілеспрямованої та добре організованої кампанії по зриву процесу голосування у центральних областях України, зокрема, у Чернігівській області. Так, близько десяти виборчих дільниць на 5 територіальних виборчих округах в Чернігові були закриті через ймовірну загрозу вибуху. Через ці інциденти значна кількість чернігівських виборців не змогли проголосувати.

Також були зафіксовані випадки відмови спостерігачам у доступі до виборчих дільниць, велика кількість зловживання відкріпними посвідченнями і порушення у процесі голосування поза межами приміщення виборчих дільниць. Незалежно від географічного розташування, для кожного регіону України були звичними факти позбавлення виборців права голосувати через фальсифікацію виборчих списків, контролю над голосуванням за допомогою організованих груп на виборчих дільницях.

Крім того, під час проведення передвиборчої агітації кандидатам не було забезпечено рівних можливостей доступу до засобів масової інформації, не було дотримано принципів змагальності та поваги до прав виборця. Арешти, погрози, переслідування активістів НУО, тиск на студентську молодь і державних службовців, використання адміністративного ресурсу набули масового характеру.

Саме масштабність і неприкрита зухвалість провладної команди у питанні фальсифікації виборів зумовила громадський супротив, небажання простих українців миритись з нав’язуванням волі, яка суперечить їх моральним переконанням. Всеукраїнська акція громадської непокори, яка отримала назву „помаранчевої революції”, стала першим кроком на шляху демократизації як суспільства в цілому, так і основ виборчого законодавства.

Значна частина прогалин у правовому регулюванні процедур підготовки та проведення виборів президента України була усунута шляхом прийняття Закону України „Про особливості застосування Закону України „Про вибори Президента України” при повторному голосування 26 грудня 2004 року”. Законодавець, на основі негативного досвіду проведення двох турів виборів глави держави, нормами цього законодавчого акту спробував створити більш дієві механізми реалізації виборчих прав громадян, які гарантовані Конституцією України, а також наблизити виборчий процес до міжнародних стандартів.

На якісно новий рівень проведення 3 туру голосування вказала і Міжнародна місія зі спостереження за виборами (Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Парламентська асамблея ОБСЄ, Парламентська асамблея Ради Європи, Європейський парламент та Парламентська асамблея НАТО). Зокрема, у Заяві про попередні результати спостереження та висновки Міжнародної місії було означено, що проведення виборів 26 грудня наблизило Україну до виконання вимог ОБСЄ щодо виборних стандартів.


^ 1.2.Вибори до Верховної Ради України та місцеві вибори 2006 року


Курс на підвищення прозорості та дієвості виборчого процесу був продовжений і протягом 2005-2006 років під час проведення виборів до Верховної Ради та місцевих рад.

Міжнародні місії та організації, які здійснювали спостереження за ходом перебігу виборчої кампанії до парламенту та місцевих рад у своїх заключних звітах відзначили, що атмосфера виборів 2006 року може бути охарактеризована як така, що пройшла в загальному без тиску на суб’єктів виборчого процесу, без значних застосувань адміністративного ресурсу.

Особливо відмічається в контексті покращених процедур виборчого процесу сам день голосування, протягом якого не було помічено значних порушень чи махінацій.

Однією з передумов якісно нового рівня виборчого процесу можливо назвати і той факт, що нова редакція Закону України „Про вибори народних депутатів” врахувала юридичні новели, які з’явились в Законі України „Про особливості застосування Закону України „Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” та позитивний досвід їх застосування.

Однак, вже під час підготовки до проведення передвиборчої кампанії стали проявлятись недоліки та прогалини в сферах регулювання нового закону. Особливі занепокоєння спостерігачів викликав незадовільний процес комплектування кадрами дільничних виборчих комісій. Відкритість питання про комплектацію виборчих комісій призвела до того, що комісії не могли працювати протягом одного з вирішальних етапів виборчого процесу – перевірки та корекції списків виборців. Так, в Чернігові (ТВК 211), ДВК 45 змінила 3-х голів та 2-х секретарів, ДВК 2 змінила 3-х голів, ДВК 44 змінила 4-х секретарів протягом передвиборчого періоду.

Це змусило самих парламентарів порушити свою ж заборону на внесення змін до закону і внести поправки в березні 2006 року незадовго до дня голосування. І хоча нормативні нововведення були критично необхідними для покращення роботи виборчих комісій, занепокоєння визиває напрацювання коректив незадовго до часу волевиявлення.

В той же час, спостерігачами як від суб’єктів виборчого процесу, так і від міжнародних місій було відмічено цілу низку технічних та організаційних проблем, пов’язаних з пізнім відкриттям виборчих дільниць чи порушенням норм, що було спричинене великими чергами виборців до місць голосування, а також неточностями у списках виборців. Не обійшлось і без „традиційних” порушень у вигляді недотримання норм таємного голосування, багаторазового голосування та проведення агітації на виборчих дільницях. Зафіксовані і суто організаційні недоопрацювання: завелика кількість виборців на дільницях та недостатня кількість бюлетенів.

За підрахунками Комітету виборців України, 26 березня через вищезазначені порушення, особливо через неточності в списках виборців, не змогли проголосувати 1,5-2% виборців. Не став виключенням і Чернігів. Наприклад із 75 дільниць в Чернігові, які відвідали спостерігачі ENEMO в день голосування, на 25 були присутні випадки, коли виборці не змогли себе знайти в списках та проголосувати.

Траплялися випадки, коли представник органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування намагався вплинути на дії та прийняття рішень членами дільничної виборчої комісії. Зокрема, такі випадки зафіксовані міжнародними спостерігачами і в Чернігові (ТВК 213, ДВК5).


^ 1.3. Місцеві вибори: пошук адекватної виборчої системи


Значно погіршило організаційно-технічний рівень проведення голосування і проведення місцевих виборів разом з виборами до Верховної Ради. Велика кількість виборчих бюлетенів та їх змістовна насиченість (до 40 імен чи назв партій майже в кожному бюлетені) призводили до затягування процесу безпосереднього визначення виборців щодо свого рішення. Як наслідок, великі натовпи людей буди помічені як зовні приміщень для голосування, так і всередині.

Втім, питання проведення виборів на місцях є досить контроверсійним, оскільки в цьому контексті мова йде не просто про необхідність вирішення технічних чи організаційних прогалин, а про подолання концептуальної проблеми – визначення виборчої системи формування обласних та районних рад. Тому, на цьому питанні слід зупинитись більш ґрунтовно і з’ясувати чи відповідає пропорційна система виборів до обласної та районних рад самому принципові самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 140 Конституції України районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, сели, міст. В той же час стаття 141 Конституції України не передбачає порядок формування обласних та районних рад, обмежуючись описом засад проведення виборів до сільських, селищних та міських рад. Основний принцип, з якого законодавець має виходити – це забезпечення представництва в районних та обласних органах місцевого самоврядування спільних інтересів територіальних громад. Чи забезпечує цей принцип пропорційна система? Незважаючи на незначний час, який пройшов з моменту виборів, вже можливо однозначно говорити, що пропорційна система не є виходом із ситуації, що склалася. Наприклад, із 90 депутатів Чернігівської обласної ради, 50 обранців представляють м. Чернігів, в той час як окремі райони області взагалі не представлені в раді.

Окрім суто правових аргументів проти виборчої системи, яку запровадив Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”(далі Закон про місцеві вибори), який набув чинності 1 жовтня 2005 року, є й інші аргументи щодо невідповідності пропорційної системи виборів на місцях інтересам простого виборця.


В умовах існуючої багатопартійності, коли навіть в Чернігівській області зареєстровано 126 осередків політичних партій, дуже зарано говорити про існування чіткої політичної структуризації населення за політичними уподобаннями. Як приклад, лише 1-2 партії в області можуть похвалитись тим, що кількість офіційно зареєстрованих членів партії коливається на рівні 2-3% від загальної кількості населення області електорального віку. А якщо відкинути емоційну прихильність до лідера партії як мотив членства в певній політичній інституції, то лише одиниці з членів партійних осередків можуть побачити ідеологічні відмінності в програмах партій. І це в той час, коли програмні засади політичних партій мають бути базисним критерієм відбору до органів самоврядування. В дійсності ж ніхто партійні дані про чисельність і кількість осередків не перевіряє, ніякого внутрішнього аудиту або громадського контролю немає, тому отримати повні дані неможливо.

Крім того, ті повноваження, які покладені на обласні та районні ради, покликані вирішувати зовсім інші задачі адміністративного порядку, які нівелюють політичну складову. Було досить дивно спостерігати, коли депутати обласної ради замість того щоб перейматися проблемами регіону, приймали політичні рішення щодо підтримки тієї чи іншої коаліції в парламенті.

Досить показовим з точки зору невідповідності політичної та організаційної складової місцевих рад є той факт, що більшість районних рад та обласна рада на Чернігівщині мають керманичів з тих політичних сил, які в у Верховній Раді відносять себе до опозиції.

Досить сумнівним з точки зору дотримання норм Конституції України є віднесене Законом про місцеві вибори виключно місцевим організаціям партій (блокам) право висувати кандидатів на виборах до місцевих рад. Ця норма значно звужую конституційне право громадянина України бути обраним до органів місцевого самоврядування. Поряд з тим, така постановка питання не є типовою для виборчих систем європейських країн, до чиїх стандартів ми намагаємося дотягнутись. Так, в окремих країнах Європи передбачено також самовисування та висування зборами виборців.


^ 1.4. Висування кандидатів до місцевих рад від організацій партій


Треба визнати, що під час проведення виборчої кампанії виборець був набагато гірше поінформований про кандидатів від партій до місцевих рад, ніж це було раніше при існуванні мажоритарної системи. Виключенням із правила були лише кандидати на посаду сільського, селищного та міського голови, які мали обиратись за мажоритарним принципом.

Сама процедура складання списків кандидатів від обласних та місцевих осередків партій вказувала на те, що не всі партії були зацікавлені в широкому розголосі біографій та „заслуг” своїх висуванців за списками, оскільки досить часто місця заповнювались, виходячи з певних кон’юнктурних та меркантильних інтересів лідерів партійних організацій. Цілком природно, що врахування уподобань громади щодо наявності окремих політиків в списках було не превалюючим фактором селекції висуванців. В окремих випадках, імітація діалогу з виборцями певних партійних осередків в питанні формування списків кандидатів у депутати місцевих рад була використана задля підвищення популярності партій, проте мінімально вплинула на зміст списків. Особливо в Чернігівській області за цим показником вирізнялась Соціалістична партія України, хоча частково послуговувались технологією і інші партійні осередки.

Досить часто населення області та регіональні засоби масової інформації не інформувались завчасно про проведення партійних чи міжпартійних конференцій, на яких мали обговорюватись питання формування списків кандидатів.

Тут можливо говорити лише про моральний аспект відповідальності місцевих політичних керманичів перед громадою, оскільки з правової точки зору очільники осередків політичних партій діяли в межах легітимного поля.

Так, частина 2 пункту 10 ст. 34 Закону про місцеві вибори зазначає, що про час і місце проведення зборів чи конференції з метою висування кандидатів місцева організація партії повідомляє засоби масової інформації. Порядок акредитації представників засобів масової інформації на таких зборах визначається організатором заходу. І наприклад, якщо ця ж стаття регламентує, що про час і місце партійного зібрання місцевий осередок у письмовій формі сповіщає відповідну територіальну виборчу комісію не пізніше ніж за 5 днів, про терміни та форму сповіщення громадськості та ЗМІ законодавцем вмовчується.

Таким чином, на жаль, допоки не віднайдений баланс між необхідністю забезпечення рівного доступу суб’єктів виборчого процесу до засобів масової інформації та право членів відповідних громад „вільно і всебічно обговорювати політичні, особисті та ділові якості (…) кандидатів в депутати, їх передвиборні програми, а також передвиборні програми організацій партій”.


^ 1.5. Офіційні спостерігачі від громадських організацій


Викликає занепокоєння і ст.60 Закону про місцеві вибори, яка в пункті 1 вичерпним переліком вказує коло суб’єктів, що можуть приймати участь у виборчому процесі в якості офіційних спостерігачів. Це представники місцевих організацій партій (блоків), кандидати у депутати від яких зареєстровані у багатомандатному окрузі, представники кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидатів у депутати в одномандатних округах. Також за ходом виборів можуть вести спостереження офіційні спостерігачі від іноземних держав і міжнародних організацій.

В той же час, норми закону не регламентують можливості участі в виборчому процесі в якості офіційних спостерігачів всеукраїнських та місцевих громадських організацій, до статутної діяльності належать питання виборчого процесу та спостереження за ним. Норми закону невиправдано обмежують можливість отримувати достовірну інформацію про перебіг кампанії громадянами України, які об’єднались в громадські інституції задля контролю за дотриманням прав виборців.

Питання видається ще більш контроверсійним з огляду на те, що участь представників громадських організацій як офіційних спостерігачів вже зафіксована в новій редакції Закону України „Про вибори народних депутатів”. Так, статті 74, 76 зазначеного Закону надають право офіційного спостереження за виборами громадським організаціям, які відповідають певним кваліфікаційним вимогам.

Розбіжності у законодавчих актах під час проведення виборів до Верховної Ради та місцевих рад 26 березня 2006 року інколи призводили до того, що спостерігачі від громадських організацій були вимушені покинути приміщення для підрахунку голосів після того як були пораховані голоси виборців за політичні сили до Верховної Ради.


^ 1.6. Висновки та рекомендації


Формат та об’єм даного дослідження не передбачає детального технологічного опрацювання виборчих законодавчих актів та врегулювання всіх організаційних недоліків. За основну мету було поставлено зосередити увагу громадськості на системних невідповідностях законодавства і тих виборчих стандартів, які ми намагаємось культивувати в Україні.

Хоча висновки та рекомендації, які приводяться в даному дослідженні, не носять догматичного характеру, їх врахування законодавцем допоможе ще більше наблизитись до європейських стандартів у виборчому процесі.

Є нагальна потреба уніфікації виборчого законодавства. З формальної точки зору, є необхідність прийняття виборчого кодексу, в якому, виходячи з єдиних базових принципів і правових засад, будуть регламентовані процедури та строки проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. В цьому нормативному акті мають бути відповідно скореговані та уніфіковані процедури складання та уточнення списків виборців, організація роботи виборчих комісій, визначення статусу членів виборчих комісій, спостерігачів від всеукраїнських та місцевих громадських організацій, здійснення передвиборчої агітації, фінансування за рахунок виборчих фондів, голосування та підрахунок голосів, а також порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів та учасників виборчого процесу.

Залишається актуальною проблемою вдосконалення процедур формування списків виборців. Необхідно довести до кінця формування загальнодержавного реєстру виборців, створення електронних баз та відпрацювання механізмів їх автоматичного оновлення за участі органів УМВС, військових комісаріатів і т.д.

Необхідно розвести у часі вибори до Верховної Ради України та місцеві вибори. Насамперед, такий крок зменшить навантаження на виборчі комісії та покращить окремі стадії виборчого процесу.

На виборах до районних та обласних рад пропонується повернутися до раніше існуючого механізму обрання депутатів від територіальних громад до районних рад, від районів та міст обласного значення - до обласної ради з нелінійним представництвом відповідних громад у складі відповідних рад.

Якщо пропорційна система буде залишена на рівні формування районних та обласних рад, необхідно передбачити механізми самовисування списком для кандидатів, які не належать до жодної з партій.

Законом про місцеві вибори передбачено, що територіальні виборчі комісії утворюються відповідними місцевими радами. При цьому не враховується ймовірність того, що певна рада, виходячи із суто політичних міркувань, може блокувати створення ТВК у встановлений законом строк і таким чином сприяти зриву виборчого процесу в окремій місцевості. Наприклад, саме такий варіант розглядався окремими політичними експертами як один з можливих сценаріїв, спрямованих на зрив позачергових виборів голови м. Чернігова зацікавленими політичними силами. Тому доцільно було б передбачити залучення ЦВК до процесу формування ТВК, якщо місцева рада у передбачені законом терміни не прийняла відповідне рішення.

Гарантування належного матеріально-технічного забезпечення діяльності виборчих комісій. Більшість проблем з незадовільним функціонуванням виборчих комісій пов’язано з неналежним фінансуванням їх роботи, недостатнім технічним оснащенням. Тому, виконання навіть зазначених у нормативно-правових обсягів асигнувань у повному об’ємі допоможе уникнути цілої низки порушень виборчого законодавства.


^ 2. Удосконалення інструментарію громадського контролю за виконанням передвиборчих програм політичних партій


2.1. Передумови громадського контролю за діяльністю політичних партій


Розпад адміністративно-командної системи, а також світовий досвід щодо необхідності використання місцевого самоврядування об’єктивно ведуть до пошуку такої моделі організації влади в Україні, яка відповідала б сучасним демократичним вимогам і забезпечувала б права і свободи громадян, задоволення їх потреб та надання послуг.

Сучасний етап суспільно-політичного розвитку України характеризується докорінною зміною системи організації влади – центр тяжіння щодо визначення напрямків та реалізації державних політик зміщується в напрямку парламенту, а на місцях, відповідно, – обласних, районних та міських рад.

Першим етапом практичної реалізації зазначених змін стали вибори 2006 року до законодавчих та представницьких органів, які вперше в Україні відбувались за пропорційною системою.

При цьому, внаслідок виборів за пропорційною системою до місцевих рад виникла ситуація, коли з одного боку місцеві депутати підпорядковані загальнодержавному партійному керівництву, з іншого боку – мають відповідати перед територіальною громадою, яка їх обрала.

^ Пропорційна система обумовлює необхідність запровадження нових підходів (відмінних від мажоритарної системи) до контролю за виконанням передвиборчих обіцянок. Йдеться, насамперед, про аналіз та оцінювання виконання програм політичних партій-переможців виборів, в яких вони викладали своє бачення розвитку країни/регіону. Тобто:

як бачить та чи інша політична сила основні проблеми суспільства в цілому та конкретної місцевої громади;

які кроки вони планують зробити для того, щоб вирішити ці проблеми;

наскільки ці кроки реалістичні;

що для цього вже було зроблено.


Перші місяці роботи місцевих рад вже стали своєрідною перевіркою новобраної місцевої влади на предмет виконання своїх передвиборчих обіцянок.

Протягом квітня-травня 2006 року Комітет виборців України здійснював моніторинг початку роботи місцевих рад в Україні. Предметом моніторингу була діяльність обласних рад, міських рад обласних центрів, міст обласного підпорядкування та окремих районних рад.

Деякі висновки за підсумками даного моніторингу:

початок роботи місцевих рад показав, що пропорційна система місцевих виборів не призвела до політичної структуризації на низовому рівні, розбудова партійних осередків часто була штучною, а до виборчих списків потрапляли люди, які не розділяють ідеологію партій, від яких вони балотувалися;

політична реформа значно збільшила повноваження місцевих рад, їх вплив на кадрову та бюджетну політику, відтак спостерігалась жорстока боротьба під час виборів керівництва місцевих рад;

під час виборів до керівництва місцевих рад утворювалися ситуативні коаліції, які часто не відповідали задекларованим центральним партійним керівництвом заявам;

іноді партії включили в свої списки меншу кількість кандидатів, ніж вони отримали мандатів у місцевих радах, через що 2-3% місцевих рад працюють у неповному складі;

часто місцеві ради приймали рішення, що суперечать українському законодавству, насамперед ці рішення стосуються надання російській мові статусу регіональної та обрання більше, як одного заступника голови ради;

відміна недоторканості для депутатів місцевих рад поки-що не призвела до затримань або інших запобіжних заходів щодо місцевих депутатів.

Таким чином, ситуація, що склалась, обумовлює високу ймовірність невиконання депутатами обіцянок, які в своїх програмах представляли місцеві осередки партій та блоків під час проведення передвиборчої кампанії.

З огляду на вищезазначене, виявлення рівня прозорості та відповідальності тих політичних сил, що прийшли до влади в регіонах після виборів 2006 року стає одним з головних завдань організацій громадянського суспільства.
^ 2.2. Орієнтація виборців на передвиборчі програми політичних партій

В липні 2006 року Поліським фондом міжнародних та регіональних досліджень проводилось соціологічне дослідження з метою виявлення обізнаності населення м. Чернігова з місцевими передвиборчими програмами партій та блоків, депутати яких обрані до міської та районних в місті рад.

Нагадаємо, що до міської та районних в місті рад пройшли представники дев’яти політичних сил:

Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція»;

Блок Юлії Тимошенко;

Виборчий блок «Наша Україна»;

Комуністична партія України;

Народний блок Литвина;

Партія «Віче»;

Партія регіонів;

Соціалістична партія України;

Український народний блок Костенка-Плюща.

Загальні результати опитування засвідчили, що виборці м. Чернігова звертають значну увагу на передвиборчі програми політичних партій, а також налаштовані використовувати рівень їх виконання як один з основних критеріїв при голосуванні на наступних виборах.

^ Знання виборцями передвиборчих програм політичних партій


Вплив передвиборчої програми політичної партії щодо соціально-економічного розвитку м. Чернігова на вибір виборця



Таким чином, 77,4% опитаних повністю або частково ознайомлювалися із передвиборними програмами. Обізнаність із програмами тією чи іншою мірою вплинула ви вибір 53,9% респондентів.

^ Ступінь впливу передвиборчих програм політичних партій на виборця
^ Чи ознайомлювались Ви з передвиборчими програмами розвитку м. Чернігова політичних партій, які представлені в міській та районних в місті радах?

Чи вплинула на Ваш вибір політичної партії її передвиборча програма щодо соціально-економічного розвитку м. Чернігова?

Сума

Суттєво вплинула

Частково вплинула

Суттєво не вплинула

Не ознайом-лювався

Важко відповісти

Так

40,5%

35,0%

23,3%

0,0%

1,2%

100,0%

Частково

11,7%

45,6%

39,8%

1,8%

1,2%

100,0%

Ні

1,3%

16,3%

35,0%

43,8%

3,8%

100,0%

Важко відповісти

6,3%

18,8%

25,0%

31,3%

18,8%

100,0%


Із таблиці видно, що прослідковується чітка залежність між обізнаністю із програмами політичних партій та їх впливом на вибір людини, що голосує: чим більш детально виборець вивчає програму політичної партії, тим більший вплив вона чинить на його вибір.

^ Чи існує необхідність контролю виборців за виконанням місцевих передвиборчих програм партіями, які представлені в міській або районних в місті радах?



Отже, 85,9% опитаних висловились за необхідність впровадження контролю виборців (в тому числі часткового) за виконанням місцевих передвиборчих програм партіями, які представлені в міській або районних в місті радах.

Чи вплине ефективність та повнота виконання партіями передвиборчих програм розвитку м. Чернігова на виборця на наступних виборах до міської та районних в місті рад?



Таким чином, 75,7% виборців готові оцінити результати виконання партіями передвиборчих програм розвитку м. Чернігова та врахувати їх при прийнятті рішення на наступних виборах.


Отже, з огляду на вищенаведені результати, в м. Чернігові виникає необхідність не стільки роз’яснювати мешканцям громади основні положення місцевих програм політичних сил, які пройшли до міської та районних у місті рад, скільки запроваджувати громадський контроль за діяльністю новообраної представницької влади та оцінювати цю діяльність.

Хоча при цьому виникають об’єктивні складності, пов’язані з тим, що місцеві програми політичних партій та виборчих блоків в багатьох положеннях повторюють програми, з якими суб’єкти виборчого процесу йшли до Верховної Ради України, і лише частково стосуються вирішення місцевих проблем. Внаслідок чого виникає питання спроможності місцевих осередків одночасно реалізовувати на місцях основні засади загальної партійної лінії та вирішувати питання місцевого розвитку відповідної громади.

Більшість місцевих експертів, відповідаючи на питання «Наскільки самостійними є місцеві осередки політичних партій в прийнятті рішень щодо певних суспільно-політичних дій на рівні регіону чи місцевості» (в рамках експертного опитування Поліського фонду «Чернігівщина експертна-2005») висловили думку, що осередки партій можуть частково приймати політичні рішення на регіональному рівні в межах статутних повноважень.

Проте, більше ніж півроку, як минули від парламентських та місцевих виборів, засвідчили доволі невисоку активність політичних партій на Чернігівщині в царині виконання місцевих передвиборчих програм.


З найбільш помітних подій, участю в яких проявили себе місцеві осередки політичних партій, можна відзначити:

відзначення державних свят та пам’ятних дат (1 Травня, День Перемоги, 22 червня, День незалежності тощо);

акції протесту проти підвищення цін на енергоносії, житлово-комунальні послуги;

події, пов’язані з достроковим припиненням повноважень Чернігівського міського голови М. Рудьковського;

події, пов’язані з передачею Катерининської церкви до УПЦ КП;

розміщення поблизу Чернігова радіолокаційної станції (РЛС);

створення «антикризової» коаліції у Верховній Раді України.

Таким чином, робити висновки про рівень професійної адекватності новообраної влади та р