Реферат: Сприяння: Інтернет-видання «Тексти»

Рух добровольців «Простір свободи»

www.dobrovol.org


сприяння: Інтернет-видання «Тексти»

www.texty.org.ua


СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ


В 2011 РОЦІ


аналітичний огляд


9.11.2011


ВСТУП


Цей огляд має на меті мовою фактів і цифр окреслити становище української мови та привернути увагу до тенденцій, пов’язаних із розширенням чи звуженням вживання української мови в різних сферах суспільного життя.


Основними джерелами, що використовувалися при підготовці Огляду, є дані офіційної статистики, результати соціологічних досліджень, а також здійснений волонтерами руху «Простір свободи» моніторинг фактичного використання української мови в окремих сферах суспільного життя.


Збирання й опрацювання даних стало можливим завдяки добрій волі десятків людей з усіх областей країни.


РОЗДІЛ 1

^ РІДНА МОВА І МОВА СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ

за даними статистики та соціології


Перепис населення 2001 року


За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, 78% жителів України є українцями за національністю (етнічним походженням). 17% жителів України становлять етнічні росіяни і 5% - люди інших національностей.

Етнічні українці становлять більшість у 25 регіонах з 27 (в діапазоні від 98% у Тернопільській до 56% у Донецькій області), і меншість в Автономній Республіці Крим (24%) та місті Севастополі (22%). У столиці України етнічні українці становлять 82% населення.


Водночас внаслідок тривалого періоду бездержавності й політики русифікації упродовж останнього століття постійно зростала частка етнічних українців, які своєю рідною мовою вважали не українську, а російську. Ця частка дещо зменшилася після проголошення Україною незалежності, але на час проведення перепису 2001 року залишалася дуже відчутою – майже 15%. Водночас серед етнічних росіян, що проживають в Україні, своєю рідною мовою українську назвали лише 4%. Частка представників інших національностей, які вважали українську мову рідною коливається від 0,1% серед кримських татар до 71% серед поляків. Діапазон представників національних меншин України, які вважають рідною мову своєї національності, коливається від 96% серед росіян до 3% серед євреїв, а меншин, які вважають рідною мовою російську – від 89% серед греків до 1% серед угорців.


Частка українців, які вважають рідною не українську, а російську мову, вища на тих територіях, де вищий відсоток етнічних росіян.

Внаслідок цього частка людей, які під час перепису населення назвали рідною мовою українську, становить 67,5% від загальної кількості населення України, тобто є нижчою, ніж частка етнічних українців. Порівняно з переписом населення СРСР 1989 року цей показник зріс на 2,8%

При цьому 29,6% населення України назвали свою рідною мовою російську, 2,9% - іншу мову.


Українську мову назвала рідною більшість жителів 22 з 27 регіонів України – від 98,3% населення Тернопільської області до 50,1% Запорізької. У Києві цей показник становить 72%. Водночас у меншості люди, що вважають українську мову рідною, опинилися в 5 регіонах. Це Одеська (46,3%), Луганська (30%), Донецька (24,1%) області, а також Крим (10,1%) та місто Севастополь (6,8%). У 4 з цих 5 регіонів (окрім Одеської області) більшість людей назвали рідною мовою російську.


Водночас, аналізуючи дані перепису 2001 року, слід брати до уваги дві важливі обставини.


По-перше, з часу перепису минуло 10 років, і за ці роки неминуче відбулися зміни в мовному складі населення як у всеукраїнському, так і в регіональному вимірі. Більш актуальну інформацію про мовний склад населення може дати Всеукраїнський перепис 2012 року. При цьому, зважаючи на значний рівень політизацій мовного питання в Україні, важливо не допустити викривлень методики проведення чи даних перепису з метою політичних маніпуляцій.


По-друге, надзвичайно важливим для розуміння мовної ситуації в Україні є той факт, що далеко не всі люди, для яких українська мова є рідною, постійно спілкуються цією мовою. Соціологічні дослідження свідчать, що в багатьох регіонах України частка людей, які постійно спілкуються українською, нижча за частку людей, для яких українська мова є рідною.

Причому це стосується не лише людей старшого віку, щодо яких такий неприродний стан речей можна було б пояснити інерцією, пов’язаною з колоніальним минулим, але й людей середнього віку, і молоді.


Це означає, що в незалежній Україні діють потужні чинники, які впливають на мовну поведінку людей і не дають їм можливості вільно спілкувати мовою, яку вони вважають рідною.

Матеріали, наведені в цьому огляді, значною мірою пояснюють, у цифрах і фактах, як саме діють ці чинники, що штучно звужують сферу функціонування української мови в Україні.


^ Соціологічні дослідження 2011 року

В 2011 році Research & Branding Group та Центр Разумкова провели ґрунтовні соціологічні дослідження, щоб вивчити мову спілкування та мовні уподобання українців.


Опитування Research & Branding Group проведено 12 - 22 серпня 2011 року методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України і в Криму. Респонденти відбиралися за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення країни за місцем проживання (область), статтю і віком. Обсяг вибіркової сукупності склав 2075 осіб. Очікувана середня помилка вибірки складає + -2,2%.


Згідно з опитуванням, українська мова є основною мовою спілкування у сім'ї/вдома для 47% жителів України. Російською мовою в сім'ї/вдома спілкуються 37% жителів країни, в рівній мірі російською та українською спілкуються 15% українців.


Українська мова є основною мовою спілкування для 95% жителів Західної України і 60% жителів Центральної України, російська – для 66% жителів Півдня та Сходу України.


Водночас на роботі чи за місцем навчання переважно українською спілкуються 45%, російською – 35%, двома мовами – 18%.

Спілкуються на роботі/за місцем навчання українською мовою 93% жителів Заходу і 54% жителів Центру України. Водночас 63% жителів Півдня та Сходу використовують за місцем роботи/навчання переважно російську мову.

Ці цифри демонструють, що державний статус української мови не лише не спричиняє більшу, порівняно зі спілкування удома, частку спілкування державною мовою під час роботи/навчання, а й не гарантує на практиці українцям спілкування у власній державі своєю мовою на роботі чи в навчальному закладі.


У Центральній Україні, як бачимо, на роботі/навчанні спілкуються українською на 6% менше людей, ніж удома. Причому частка людей, які, приходячи з дому на роботу чи навчання, переходять на російську, є більшою за згадані 6%, оскільки частина опитаних, навпаки, переходять на роботі чи навчанні на українську мову, спілкуючись удома російською (такий перехід на офіційну мову держави в публічній сфері є природнім для будь-якої країни, на відміну від потужнішої зворотної тенденції, згаданої вище).


Навіть у Західній Україні за місце роботи чи навчання українську мову використовують на 2% менше населення, ніж удома. Цей факт свідчить про поширення процесів русифікації у виробничій сфері практично на всю територію України.

Перевага зворотного явища – зниження частки використання російської мови під час роботи чи навчання порівняно зі спілкуванням удома (на 3%) - спостерігається лише на Південному Сході України. Однак спричиняє цей ефект не «українізація» виробничої сфери Сходу чи Півдня, а насамперед заклади освіти, оскільки в них мовою навчання є переважно українська мова.


Дослідження Research & Branding Group також засвідчує, що україномовні громадяни України на практиці відчувають дискомфорт, викликаний тиском російської мови в публічному спілкуванні, і усвідомлюють, що лише збереження української мови як єдиної державної здатне не допустити подальшої ескалації цього процесу. У серпні 2011 року за українську мову як єдину державну висловилися 88% від усіх жителів Заходу і 65% жителі Центру України. При цьому 76% жителів Півдня і Сходу вважають, що в Україні мають бути дві державних мови – українська й російська.


Водночас число прихильників офіційної двомовності стрімко падає в усіх регіонах України. В цілому по Україні це число знизилося з 59% у 2009 до 49% в 2011 році.


Головним поясненням цієї тенденції є те, що все менше людей вірять в «утиски» російської мови, і водночас усе більше бачать на практиці дискримінацію української мови в багатьох сферах суспільного життя. Додатковим подразником, який спричиняє падіння підтримки ідеї двомовності, є спроби політиків розігрувати мовну карту на тлі невирішеності гострих соціально-економічних проблем, що турбують людей значно більше, ніж питання мови.


Центр Разумкова у власному дослідженні, проведеному з 10 по 17 серпня 2011 року, запропонував респондентам відповісти на запитання, якою мовою вони переважно спілкуються. При цьому пропонувалося назвати лише одну мову (ту, якою респондент спілкується завжди чи в переважній більшості випадків).


Результати засвідчили, що в побуті українською мовою спілкується 53,3% громадян України, російською – 44,5%, іншою мовою – 1,4%. Як зазначають соціологи Центру Разумкова, частка людей, які спілкуються українською мовою в побуті, повільно, але постійно зростає починаючи з 2004 року.


При цьому на Заході та в Центрі України переважна більшість людей спілкується у побуті українською, а на Сході та Півдні - російською мовою.

У двох регіонах – місті Києві та Дніпропетровській області - частка людей, що спілкуються в побуті української та російською, приблизно однакова. При цьому на Дніпропетровщині російська мова домінує у великих містах, а українська – в невеликих містах та селах.


Водночас дослідження Центру Разумкова, як і дослідження Research & Branding Group, засвідчує, що за межами дому/родини частина українців переходить на російську мову спілкування.

В громадських місцях розмовляє українською 49,2% респондентів, російською – 48, 7%. Таке аномальне явище відмови українців від власної мови спілкування (і при цьому – державної мови країни) може мати лише одне пояснення – тиск з боку російської мови в публічній сфері, а також викликані цим тиском стереотипи.


Згідно з опитуванням Центру Разумкова, 31,8% громадян України пишаються українською мовою. 56,6% громадян України вважають, що кожен громадянин України повинен обов'язково знати українську мову, водночас 38,2% так не вважають.


РОЗДІЛ 2

^ ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

та законотворчі тенденції в 2010-11 роках


Конституція України і Закон «Про мови в Українській РСР»


Особливістю правового становища української мови в Україні є, попри її державний статус, нечіткість, розмитість законодавчих норм, які мали цей статус забезпечувати, а також майже повна відсутність санкцій за порушення навіть цих розмитих норм.


Стаття 10 Конституції України закріплює за українською мовою статус єдиної державної. У відповідності з Конституцією, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».


У рішенні Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції, зокрема, відзначається:

Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо). Поряд з українською мовою можуть використовуватися й інші мови.

Володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України.

Згідно з чинним Законом «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року службові особи державних органів, установ і організацій повинні володіти українською мовою.

Відповідно до Закону України «Про освіту» в редакції від 23 березня 1996 року (стаття 7) та Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року (стаття 7) встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, мовою навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова.

За 20 років незалежності і 15 років, що минули після прийняття Конституції, в Україні не прийнято закону, який би забезпечував повноцінне функціонування української мови як державної. Базовим законодавчим актом у цій сфері, крім Конституції, залишається Закон «Про мови в Українській СРСР», прийнятий 1989 року, під тиском української громадськості.

Серед основних положень закону «Про мови»:

Стаття 2. Державною мовою є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Стаття 4. Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.

Стаття 6. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності — і іншою національною мовою

Стаття 11. Мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова, [… однак] може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості.

Стаття 13. Технічна і проектна документація в Українській РСР виготовляється українською або російською мовою.

Стаття 14. Офіційні документи, які посвідчують статус громадянина, — паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про одруження, а також документи про смерть особи виконуються українською і російською мовами.

Стаття 17. У всіх сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін.

Статті 26 та 27. Мовою виховання в дитячих дошкільних установах та загальноосвітніх школах є українська мова, [… однак] можуть створюватись загальноосвітні школи, в яких навчальна і виховна робота ведеться мовою, спільно визначеною батьками школярів. Вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим.

Стаття 29. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів республіки, складають конкурсний вступний екзамен з української мови.

Стаття 30. Результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовою.

Стаття 35. Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою.

На той час, коли Україна перебувала в складі СРСР, Закон був прогресивним, оскільки надавав українській мові статус єдиної державної і закладав підвалини її функціонування поруч з російською мовою, що домінувала й усіляко підтримувалася органами влади СРСР.

Однак для незалежної держави закладені в цьому законі механізми забезпечення державного статусу української мови є недостатніми. Проте, як буде зазначено далі, навіть дуже м’які положення цього, прийнятого в умовах бездержавності, Закону часто і безкарно ігноруються в Україні.


^ Законотворчі тенденції в 2010-11 роках

В 2010-11 роках ситуація з законодавчим забезпеченням функціонування української мови як державної не лише не покращилась, а значно погіршилась. З ініціативи нової влади до Верховної Ради внесено низку законопроектів, спрямованих на свідоме звуження сфери функціонування української мови і створення умов для фактичного домінування російської мови в Україні.

Найбільший резонанс викликав зареєстрований у вересні 2010 року законопроект «Про мови в Україні» (№1015-3, автори О.Єфремов, С.Гриневецький, П.Симоненко), що проголошує «українсько-російську двомовність». Проект не лише де-факто урівнює російську мову в становищі з українською, а й ставить її в багатьох сферах у привілейоване становище. У разі прийняття законопроекту, російська мова автоматично була б поставлена на один рівень з українською в усіх «регіонах», де число її «носіїв» перевищує 10%. Розмитість визначень, що містяться в проекті, дозволяє запровадити російську мову як «регіональну» практично на всій території України.

Крім того, законопроект прямо передбачає використання російської мови в освіті, діяльності прокуратури, в інформатиці, поштовому сполученні тощо.

В кінці 2010 – на початку 2011 року законопроект було піддано різкій критиці експертами Національної Академії Наук України, провідних університетів та профільних науково-дослідних установ, а також Венеціанською комісією Ради Європи і Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). У Києві та більшості областей України в рамках кампанії «Займіться ділом, а не язиком!» відбулися акції протесту проти намірів прийняти цей законопроект.

Внаслідок цього законопроект до порядку денного не включався, але й не був відкликаний чи знятий з розгляду Верховною Радою.

У серпні 2011 року депутати С.Ківалов і В.Колесніченко зареєстрували в Верховній Раді новий законопроект «Про засади державної мовної політики» (№9073), який повторює основні положення проекту №1015-3, але містить в окремих місцях більш завуальовані формулювання. Станом на початок листопада 2011 року законопроект до порядку денного не включено, Комітет Верховної Ради України з питань культури й духовності звернувся до керівництва Верховної Ради з пропозицією зняти його з реєстрації.

Проте факт внесення проекту представниками правлячої більшості і його схвальні оцінки депутатами більшості свідчать про реальну загрозу його прийняття попри негативну оцінку українських і зарубіжних експертів чи громадські протести.

Прийняття цього законопроекту не лише призвело б до конфліктів та ескалації протистояння на мовному ґрунті, але й могло б спровокувати незворотні процеси, здатні зашкодити не лише українській мові, а й цілісності та незалежності української держави.

3 листопада 2011 року Верховна Рада прийняла в цілому Закон «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення…» (№ 6342, автор – О.Бондаренко), яким повністю скасовано 50% квоти на музику вітчизняних авторів та виконавців на телебаченні та радіо, а квоту для вітчизняного аудіовізуального продукту на телебаченні знижено з 50 до 25%. Хоча цей закон не стосується прямо мови музичних творів чи теле- й радіопрограм, його підписання президентом і набуття ним чинності надасть право радіостанціям і телеканалам законно заповнити ефір іноземною (а отже, не україномовною) музикою хоч на всі 100%.

Загалом у 2010-11 роках при прийнятті нових та внесенні змін до існуючих Законів України спостерігалася тенденція звузити сферу функціонування української мови шляхом заохочення можливості не знати й не використовувати державну мову.

Наприклад, у Законі «Про судоустрій України» зазначалося, що судочинство здійснюється державною мовою, а право на користування в судовому процесі рідною мовою та послугами перекладача мали лише «особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою». Натоміть у прийнятому в 2010 році Законі «Про судоустрій і статус суддів» на суди покладається неординарна функція забезпечувати «рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою». Суди, за новим законом «гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі
рідної мови або мови, якою вони володіють». У судах, «поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом».


Окремо зазначено, що «Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України».


Таким чином, якщо раніше Закон гарантував право на користування рідною мовою лише особам, які не володіють чи не достатньо володіють українською мовою, то тепер учасники судового процесу отримали право, навіть володіючи державною мовою, користуватися будь-якою іншою (і не обов’язково рідною) мовою, а всі пов’язані з цим витрати покласти на плечі платників податків. По суті, це положення заохочує незнання української мови і її не використання сторонами в судовому процесі.


Посилаючись при прийнятті подібних законодавчих норм, а також рішень органів виконавчої влади й місцевого самоврядування на ратифіковану Україною «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», представники влади цілковито ігнорують положення Хартії про те, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Адже метою Хартії є захист мов, яким загрожує зникнення, в той час як представники влади в Україні намагаються за допомогою Хартії зміцнити становище російської мови за рахунок звуження сфери функціонування державної мови.


Серед поодиноких нормативних актів, спрямованих на підтримку української мови, слід відзначити прийняття в 2010 році Закону «Про внесення змін до Закону України "Про кінематографію" та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів». Цим документом уточнено визначення «національний фільм» і зазначено, що це фільм, «основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською мовою». Виробникам національних фільмів надано низку податкових пільг, які були перенесені в новоприйнятий Податковий Кодекс і діють з початку 2011 року.


Органи державної влади й місцевого самоврядування


Упродовж 2010-11 років органи виконавчої влади прийняли низку рішень, спрямованих на звуження сфери функціонування української мови. Так, наприклад, Міністерство освіти й науки в 2010 році скасувало рішення про проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників шкіл виключно державною мовою. Це ж міністерство зробило необов’язковим навчання іноземних студентів українською мовою (чим, по суті, зруйнувало реальний механізм поширення української мови серед іноземців і водночас створило додатковий чинних русифікації вищих навчальних закладів).


Представники законодавчої та виконавчої влади спряли порушення духу й букви Конституції щодо державного статусу української мови не лише своїми рішеннями, але й свідомим використанням у своїй власній діяльності російської мови замість державної.


Проведення російською мовою засідань уряду, міністерств та відомств, публічні виступи прем’єр-міністра та членів Кабінету Міністрів, інших посадових осіб у 2010-11 роках стали звичною практикою.


Значна кількість народних депутатів України, володіючи державною мовою, виступає під час пленарних засідань Верховної Ради російською мовою, хоча Законом «Про регламент Верховної Ради України» встановлено, що виступати іншою мовою, окрім українською, може лише «промовець, який не володіє державною мовою».


Всупереч положенню статті 92 Конституції України, у відповідності з якою порядок застосування мов визначається виключно законами України, низка органів місцевого самоврядування в Луганські, Донецькій, Запорізькій, Одеській областях та в Криму надали на відповідних територіях особливий статус російській мові. Ці рішення були спрямовані переважно на створення ситуації, за якої не лише громадяни, але й посадові особи органів самоврядування могли б, по суті, не знати, не вивчати й не використовувати державної української мови.

Подібні рішення приймалися органами місцевого самоврядування й раніше, однак, зважаючи на їх явну невідповідність Конституції, оскаржувалися прокуратурою та скасовувалися судами.

В 2011 році, однак, набуває поширення практика відмови органів прокуратури оскаржувати ці рішення, а судових органів – відмовляти в задоволенні позовів громадян, які вимагали скасувати незаконні рішення.

Наприклад, 27 травня 2011 року Луганська обласна рада прийняла рішення «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин у Луганській області». Незважаючи на те, що органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями визначати порядок застосування мов, органи прокуратури відмовилися оскаржувати це рішення, а Луганський окружний адміністративний суд відмовився визнати його незаконним.

Особливо цілеспрямовано політика надання російській мові штучного привілейованого статусу здійснювалася Одеською міською радою та міським головою О.Костусєвим. Практично всю роботу й діловодство в Одеській міській Раді та виконкомі всупереч чинному законодавству переведено на російську мову.

У липні 2011 року Одеська міська рада прийняла рішення, яким дозволила більшості шкіл та дитячих дошкільних закладів міста вести навчання не лише українською, а й російською мовою. Таким чином, якщо раніше в Одесі існували переважно окремо навчальні заклади з українською, і окремо – з російською мовою навчання, то тепер, всупереч здоровому глузду, майже всі школи й дитсадки будуть мати класи й школи з різними мовами навчання. Штучність такого рішення і його спрямованість на русифікацію освіти очевидна.


РОЗДІЛ 3

^ УКРАЇНСЬКА МОВА У РІЗНИХ СФЕРАХ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

за матеріалами державної статистики


Судочинство


Моніторинг Єдиного реєстру судових рішень засвідчив, що в 2011 році (станом на 30 жовтня) близько 4% рішень з приблизно 5 мільйонів цих рішень оформлено не українською, як вимагає закон, а російською мовою.

При цьому практично всі рішення в цивільних, адміністративних та господарських справах оформлено українською мовою.

Однак рішення в кримінальних справах, прийняті судами в Криму, Донецькій, Луганській, Одеській областях та місті Севастополі оформлено виключно російською мовою. Значну частина рішень у кримінальних справах, винесених судами Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Сумської та Харківської областей також виконано російською мовою.

При цьому часто простежується залежність мови рішень від конкретного місцевого суду. Наприклад, у Дніпропетровській області лише Магдалинівський районний суд виносив рішення в кримінальних справах українською мовою, а у Миколаївській області рішення у кримінальних справах російською мовою зустрічалися лише у Жовтневому районному суді.


У справах щодо адміністративних правопорушень рішення виключно російською мовою виносилися лише Севастопольським судом. Частину рішень про адміністративні порушення виконано російською мовою судами Донецької, Запорізької, Луганської та Харківської областей.


У практиці судових засідань російська мова використовується значно ширше, ніж в оформленні судових рішень (як внаслідок ігнорування норм закону про використання української мови, так і через згадане вищі зміни в законодавстві, що стимулюють використання в суді інших мов замість української).


Освіта

Шкільна освіта залишається одним з найбільш потужних факторів утвердження української мови в Україні.


У 2010/11 навчальному році українською мовою загалом навчалося 82,3% від загальної кількості школярів. Українською мовою навчалися більшість учнів у 23 з 27 регіонів України. Частка учнів, що навчалися українською мовою, коливається від 99,97% у Рівненській до 73,5% в Одеській областях. У Донецькій та Луганській областях навчалося українською мовою трохи менше половини дітей – 46,7% і 48,5% відповідно. Дуже низька частка учнів, що навчаються українською мовою, в Криму (8,1%) й особливо – у місті Севастополі (2,9%).

У столиці України навчаються українською 97,1% школярів.

Незважаючи на те, що освітнє відомство проводить політику, спрямовану на поширення освіти російською мовою, в 2010/11 навчальному році частка школярів, що навчаються українською, зростала практично по всій країні. Це зростання було незначним (0,5% в цілому по Україні), однак тенденція минулих років у цілому збереглася.

Частина з зазначених 82,3% дітей навчається у школах, де є класи не лише з українською, але й з іншими мовами навчання (найчастіше – російською мовою). Природно, що мовний режим у таких школах далеко не сприяє повноцінному вихованню дітей в україномовному середовищі. Проте більшість школярів – 75,4% - навчається у школах лише з українською мовою навчання. В таких школах навчається більшість дітей у згаданих 23 регіонах України (від 99,3% у Тернопільській до 58% в Одеській області).

Проте на Донбасі і в Криму ситуація істотно відрізняється від загальноукраїнської. В Донецькій області в школах з українською мовою навчання навчається 18,5% дітей, в Луганській – 22,2%, в Криму – лише 1,3%, а в Севастополі – лише 0,3%.

Причому, якщо в 2010/11 навчальному році в українських школах навчалося на 1% більше дітей, ніж роком раніше, в Криму й Севастополі цей відсоток залишився на незмінному й невиправдано низькому рівні. По суті, в Криму впродовж останніх років здійснюється цілеспрямований саботаж створення повноцінних українських шкіл. Максимум, на що йде кримська влада – це створення українських класів у школах з російською мовою навчання.

На жаль, міністерство освіти й місцеві органи влади (насамперед у Криму, Донбасі та Одеській області) впродовж останніх місяців здійснюють цілеспрямований вплив на школи з метою збільшення частки учнів, що навчаються російською мовою, а також збільшення числа українських шкіл, де відкриваються російські класи. Цілком очевидно, що такі дії спрямовані на те, щоб зупинити природній процес переведення шкільної освіти на українську мову, що розпочався в 1991 році і вступив був у завершальну стадію.

Коли з’являться і будуть опрацьовані дані статистики щодо мов навчання школярів за 2011/12 навчальний рік, ми плануємо представити окремий аналіз з цього приводу.


^ Частка учнів шкіл, що навчаються українською мовою





^ 2009/10 навчальний рік

2010/11 навчальний рік

Всіх учнів

українською мовою

% до всіх учнів

в школах

з укр. мовою

% до всіх учнів

Всіх учнів

українською мовою

% до всіх учнів

у школах з укр.. мовою

% до всіх учнів

^ Автон.рсспубл. Крим

174615

13758

7,9

2278

1,3

167677

13609

8,1

2232

1,3

Вінницька

165882

165040

99,4

161051

97,1

157002

156256

99,5

152398

97,1

Волинська

125835

125568

99,8

125189

99,5

121834

121600

99,8

121164

99,5

Дніпропетровська

300122

243914

81,2

227581

75,8

287211

234199

81,5

222954

77,6

Донецька

340741

147644

43,3

57140

16,8

323472

151051

46,7

60001

18,5

Житомирська

139660

138504

99,2

136110

97,5

133438

132407

99,2

130755

98

Закарпатська

155438

134886

86,7

128802

82,9

151421

131503

86,8

125278

82,7

Запорізька

157783

111536

70,7

85963

54,4

150833

109714

72,7

87851

58,2

Івано-Франківська

156565

155877

99,6

155877

99,6

149648

148973

99,5

148973

99,5

Київська

174116

172818

99,3

163157

93,7

165799

164678

99,3

155728

93,9

Кіровоградська

97667

95485

97,8

89471

91,6

91938

90224

98,1

87056

94,7

Луганська

178751

83324

46,6

34488

19,3

169508

82286

48,5

37570

22,2

Львівська

268720

265029

98,6

262859

97,8

256658

253196

98,6

251604

98

Миколаївська

114235

105135

92

99586

87,2

109069

100919

92,5

97382

89,3

Одеська

229927

167665

72,9

129928

56,5

222686

163664

73,5

129085

58

Полтавська

138308

135476

97,6

131682

95,2

130204

127755

98,1

123902

95,2

Рівненська

147023

146985

99,97

145635

99,1

143241

143205

99,97

141888

99,1

Сумська

100760

96298

95,6

91981

91,3

94862

90910

95,8

87497

92,2

Тернопільська

118121

117960

99,9

117362

99,4

112211

112063

99,9

111506

99,3

Харківська

222178

167663

75,5

146020

65,7

211717

159907

75,5

141627

66,9

Херсонська

110036

93311

84,8

88452

80,4

105310

89468

85

85738

81,4

Хмельницька

140582

139906

99,5

135551

96,4

133610

132957

99,5

128774

96,4

Черкаська

122485

121474

99,2

117909

96,3

114820

113926

99,2

111879

97,4

Чернівецька

100734

82604

82

80564

80

96354

80388

83,4

78814

81,8

Чернігівська

101016

100462

99,5

99054

98,1

95427

94957

99,5

93536

98

м.Київ

216518

210118

97

205816

95,1

210862

204776

97,1

201438

95,5

М.Севастополь

29588

869

2,9

101

0,3

29411

860

2,9

82

0,3

Фізмат, ліцей

295

295

-

295

-

299

299

-

299

-

Училище олімп резерв

406

406

-

406

-

401

401

-

401

-

Держ.закл.м.Харків

825

 

-

773

-

723

669

-

669

-

Черніг.держ.гімназія

315

ЗІ5

-

315

-

308

308

-

308

-

Рівнен.держ ліцей

92

92

-

92

-
















^ РАЗОМ УКРАЇНА

4329339

3541190

81,8

3221488

74,4

4137954

3407128

82,3

3118389

75,4



Деякі негативні тенденції, пов’язані зі спробами зменшити частку шкільної освіти українською мовою, можна було простежити вже у 2010/11 навчальному році. Це добре видно, наприклад, при зіставленні відсотка школярів, що навчаються українською мовою в певному регіоні, з часткою першокласників, що навчаються українською мовою в цьому ж регіоні.


^ Частка учнів перших класів, що навчаються українською мовою

у порівнянні з часткою від усіх учнів, 2010-11 навчальний рік






^ Всього учнів

Учнів 1 класів

Всього учнів

Навчаються українською мовою

% учнів, що навчаються українською

Всіх учнів 1 класів

Навчаються українською мовою

% учнів, що навчаються українською

^ Автон.рeспубл. Крим

167677

13609

8,1

17691

1185

6,7

Вінницька

157002

156256

99,5

14784

14716

99,5

Волинська

121834

121600

99,8

12019

12003

99,9

Дніпропетровська

287211

234199

81,5

29278

23465

81,2

Донецька

323472

151051

46,7

34051

17961

52,8

Житомирська

133438

132407

99,2

12588

12500

99,3

Закарпатська

151421

131503

86,8

15291

13383

87,5

Запорізька

150833

109714

72,7

15041

11517

76,6

Івано-Франківська

149648

148973

99,5