Реферат: Всеукраинская научно-теоретическая Интернет-конференция охватывает философский, социологический, психологический и культурологический анализ личности, проблемы ее формирования на современном этапе становления информационной цивилизации

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського


Філософія. Економіка. Європейський погляд.


Всеукраїнська науково-теоретична Інтернет-конференція

31 січня 2012 року




Донецьк

Філософія. Економіка. Європейський погляд. : Всеукраїнська наук.-теорет. Інтернет-конф., 2012 р., 31 січня, Донецьк: ДонНУЕТ, 2012. – 242 с.


Всеукраїнська науково-теоретична конференція охватує філософський, соціологічний, психологічний і культурологічний аналіз особистості, проблеми її формування на сучасному етапі становлення інформаційної цивілізації.

Розглянуто різні аспекти сучасного буття суспільства, культури і економіки, їх співвідношення, взаємозв'язку, трансформації і перспектив розвитку. Аналіз реалій функціонування особистості, інтелекту, соціуму здійснюється з урахуванням динаміки економічної сфери суспільства в умовах глобалізації.

Для науковців, викладачів, аспірантів і магістрантів. Можуть бути використані у викладанні філософських, соціально-гуманітарних і економічних дисциплін.


Всеукраинская научно-теоретическая Интернет-конференция охватывает философский, социологический, психологический и культурологический анализ личности, проблемы ее формирования на современном этапе становления информационной цивилизации.

Рассмотрены разные аспекты современного бытия общества, культуры и экономики - их соотношения, взаимосвязи, трансформации и перспектив развития. Анализ реалий функционирования личности, интеллекта, социума осуществляется с учетом динамики экономической сферы общества в условиях глобализации.

Для научных работников, преподавателей, аспирантов и магистрантов. Могут быть использованы в преподавании философских, социально-гуманитарных и экономических дисциплин.


Редакційна колегія: д-р філос. наук, проф. Л.М.Нікітін,


д-р екон. наук, проф. О.Б. Чернега,

д-р техн. наук, проф. Н.І. Осіпенко,

канд.філос.наук, доц. К.О. Зуєв

Адрес редакції:

83050, м. Донецьк, вул. Щорса, 31


© Колектив авторів, 2012

© Донецький національний університет

економіки і торгівлі

імені Михайла Туган- Барановського

З М І С Т


^ СЕКЦІЯ № 1

ФІЛОСОФІЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН


Агішев Д.В.

Наукова гіпотеза та її роль у пізнанні.............................................................

9






^ Андрієнко О.В. Психотерапевтична функція філософії в умовах розбудови демократії…..
14




^ Гришанова Е.В.
Рефлексия античного наследия……………………………………………….
16







^ Ємельянова А.В.
О популяризації філософської думки………………………………………...
18







^ Єрофєєв А., Кулешова В.А.

Філософські погляди Г.С. Сковороди..............................................................

22







^ Zhmaka N.V., Svinarchyk K.O., Andriyenko O.V.

Тhe philosophical and ethical ground of economics……………………………

24







^ Колос І.В.

Філософія постмодернізму................................................................................

26







^ Кононенко Е.Т.

Проблемы научного творчества (философский аспект)…………………….

32







^ Кошельник А.В, Сакун А.В.

Философские взгляды Григория Сковороды...................................................

36







^ Лавлинский Р.А.

Процесс познания и стереотипы……………………………………………...

38







^ Москалёва Н.С., Разетдинов В.М.

Философская проблема времени……………………………………………..

41







^ Ніколаєнко М.Д., Сакун Н.В.

Історична свідомість та історичне пізнання....................................................

46







^ Носова Т.И.

Бытие как смысл существования……………………………………………..

48







^ Озерова Т.Ю.

Дискурс о постмодерне (аксиологический аспект).........................................

53







^ Погромский А.В., Никитин Л.Н.

Понятие геополитики в истории философии………………………………

58







^ Пономаренко А.А., Сакун А.В.

Философские взгляды Канта………………………………………………….

60







^ Роженко О.В.
Співвідношення страху та свободи (соціально-філософський аспект)........
62







^ Романюк Н.К.

Категория свободы (философский аспект)………………………………….

68






^ Скомаровская Е.А.
Философское понимание сознания…………………………………………...

74




^ Хованец И.С.
Взгляд на философию XXI века………………………………………………
80



СЕКЦІЯ № 2

ОСОБИСТІСТЬ НА ТЛІ ЕКОНОМІЧНИХ І ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

^ Бубнов І.В.
Статегія сталого розвитку: завдання та проблеми реалізації в сучасній Україні.................................................................................................................

86




^ Бутрик Г.О., Діденко О.О., Кузьміна Ж.Ю.

Інновації в постіндустріальному суспільстві………………………………...

88







^ Вдовиченко А.М., Нагайник В.А.

Глобалізація: новий етап економічної і соціокультурної експансії..............

94







^ Гейст А.В., Крюкова Е.В.

Дивергентное мышление подросткoв, состоящих в субкультурах…………

97







Дуда Т.Т.

Особистість сучасного бухгалтера у контексті дії податкового кодексу України…………………………………………………………………………

100







^ Ермолюк Р.С.

Проблема познания феномена цвета………………………………………….

105

Измайлова Д.И., Филипцов А.С.
Исторические и духовные предпосылки экологического кризиса…………
110







^ Кавтарадзе Т.Е., Андриенко Л.К.

Предпринимательство в Украине: современные тенденции……………….

112







^ Коротич Г.В.

Э. Фромм. О человеке и перспективах развития общества…………………

114







^ Кротынова К.А.

Человек как органическая целостность природного и социального……….

116







^ Крюкова О.В.

Соціальна рефлексія як складова соціального розвитку особистості...........

122







^ Лиходєдова Т.В., Лавлінський Р.О.

Девіантна поведінка дітей та підлітків.............................................................

127







^ Олійник А.М.

Ціннісні орієнтації у структурі особистості студента екологічного університету........................................................................................................

129







^ Пархоменко А.А.

Екологічно чисті джерела енергії……………………………………………..

132







^ Перцева Е.Н., Подвигина Н.Б.

Особенности портретных характеристик героинь в произведениях Ф.М. Достоевского…………………………………………………………….

135







^ Serdyuk V.M., Andriyenko O.V.

High technology as a factor of the modernization of social worldview………...

137







^ Соляник О., Андриенко Е.В.

Обратная сторона бизнес-леди (нравственный аспект)…………………….

139







^ Старовойтова А.Н.

Харизма лидера как предмет социо – философского исследования………..

140







^ Ткаченко Е.О., Ссылка Т.А., Кузьмина Ж.Ю.

Риск в инновационной деятельности (социальный и экономический аспекты)………………………………………………………………………...

143







^ Юсифова Э.Р.

Женщина в мусульманском мире…………………………………………….

147







Яковченко М.С., Лавлинский Р.А.

Социальное конструирование стереотипов старости……………………….

153



СЕКЦІЯ № 3

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРОБЛЕМИ ЖИТТЯ СОЦІУМУ

^ Гарбуз В.А., Лавлинский Р.А.
Пенсионная реформа или как дожить до старости…………………………..

156




^ Давиденко Е.М.

Зовнішня політика Данила Галицького...........................................................

159







^ Дацкова Д.И., Лавлинский Р.А.

Субкультура молодёжи………………………………………………………..

162







^ Ефимова А.А., Крюкова Е.В.

Эмоциональный интеллект с позиции гендера………………………………

164







Камарали А.В.

Интуиционистская логика…………………………………………………….

167







^ Краснянська Н.Д.

Етнонаціональна культура як соціально-духовний феномен.........................

170







^ Кretova O.S., Shevchenko A.E., Andriyenko O.V.

Loneliness as a social and philosophical problem………………………………

172







^ Кузьменко А.А., Сакун А.В.

Экология Украины и проблемы ее сохранения……………………………...

174







Меркулова Н.В., Лавлинский Р.А.

Символы и архетипы в рекламе……………………………………………….

175






^ Никитин Л.Н.
Средний класс: реальность или фантом?.........................................................

178




^ Реутова О.В.
Трансформация явлений морального сознания……………………………..
183







^ Рыбаков В.В.

О роли государства на рубеже XX-XXI столетий…………………………...

185







^ Сакун А.В.

Парадигмальні трансформації освіти в модусі соціальних функцій............

188







^ Сухина И.Г.

Культура как антропогенная сфера ценностей: аксиологическая презентация…………………………………………………………………….

193







^ Теряева М., Сакун А.В.

Мораль и культура……………………………………………………………..

198



^ СЕКЦІЯ № 4

СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ ЯК ЗАКОНОМІРНІ ТЕНДЕНЦІЇ

РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ


^ Бікла О.В.

Наднаціональний та регіональний виміри корупційної діяльності в Україні: співпраця чи протистояння?...............................................................

201







Воронина Е.А., Лавлинский Р.А.

Социальные сети – иллюзия общения..............................................................

203







^ Глушкова Н.М.

Інтелектуальний розвиток особистості в умовах сучасного інформаційного суспільства…………………………………………………..

206







^ Гордиенко Д.А., Зуев К.А.

Афрохристианские течения…………………………………………………...

208







^ Дрожжина С.В., Лавлінський Р.О.

Національна ідея і соціальні стереотипии……………………………………

210







^ Ліллемяе А., Сакун А.В.

Щодо принципів функціонування громадянського суспільства...................

214







^ Мальцева О.В.

Новітні трансформації соціотворчого потенціалу свята і сміху...................

216







^ Медведкова І., Сакун А.В.

Поняття політичної еліти..................................................................................

218







^ Муравлева Е.П., Зуев К.А.

Новые религиозные движения в Украине и их правовое регулирование….

220







^ Насриддинов Ф.И., Криворотько А.С.

Помошь детям, пострадавших от насилия.....................................................

224







Нікішина І., Лавлінський Р.О.

Кітч: сутність, види та значення.....................................................................

226






^ Пилипенко М.Р., Зуєв К.О.
Римсько-католицька церква та її вплив на державу і право в період середньовіччя………………………………………………………………….

228




^ Рыбаков В.В.
Религия как социальное явление……………………………………………..
230






^ Самко О., Лавлинский Р.А. Социальное неравенство в современной Украине…………………………..
232




^ Ткаченко И.М., Никитин Л.Н.

Природа как предмет социально-философского анализа………………………

234







^ Халилова-Чуваева Ю.А.

Использование герменевтики в исследовании национальных политических процессов...................................................................................

236



Р О З Д І Л I


^ ФІЛОСОФІЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН


Агішев Д.В., Донецьк, ДонНУЕТ


НАУКОВА ГІПОТЕЗА ТА ЇЇ РОЛЬ У ПІЗНАННІ


Поняття проблеми тісно пов'язано також із поняттям задачі, але не будь-якої задачі, а нестандартної, тобто такої, для якої відсутня методологія і методика, необхідна для її розв’язання. Наприклад, кваліфікація якихось дій як протиправних є стандартною задачею, а задача визначення поняття «організована злочинність» - нестандартна задача. Розв’язання цієї проблеми може зажадати змін у законодавстві.

У зв'язку з таким розумінням проблеми логічний аналіз поняття «проблема» може бути зведений, у певному сенсі, до логічного аналізу задач, до логіки, у якій систематизуються схеми розв’язання задач. Поняття «задача» і «розв’язання задачі» приймаються як вихідні поняття. Застосування логічних операцій дозволяє одержувати нові задачі з вже існуючих, зводити розв’язання одних задач до розв’язання інших.

Існує нескінченна безліч значень і трактувань терміну "Гіпотеза". У різних видах наукової діяльності, в залежності від історичних етапів розвитку, вони мають власні, нерідко, координально відмітні призначення, а отже і значення даного терміну. Як було сказано вище, гіпотеза - поняття перевірене історією. Одним з найбільш ранніх застосувань терміна "гіпотеза", належить Давнім Грекам.

Вони розглядають гіпотезу, як метод розвитку наукового знання. Зародження методу гіпотез історично пов'язано з ранніми етапами розвитку античної математики. Давньогрецькі математики, широко застосовували гіпотези, як метод математичного доказу - дедуктивний уявний експеримент, що включав в себе висунення гіпотез та виведення з них за допомогою аналітичної дедукції наслідків з метою перевірки правильності початкових припущень.

Принципово інший підхід до гіпотези був запропонований Платоном, який розглядав її як посилки розробленого ним аналітико-синтетичного методу докази, здатного забезпечити абсолютно істинний характер висновку. Подібне розуміння евристичної ролі гіпотези було відкинуто Аристотелем, концепція якого виходила з неможливості використання гіпотез як посилок силогістичної докази (оскільки в якості останніх мислилися лише загальні, необхідні і абсолютні істини), щообумовило подальше негативне ставлення до гіпотез як формі недостовірного або ймовірного знання.В античній науці метод гіпотез застосовувався в основному лише у неявній, прихованій формі в рамках інших методів (в уявному експерименті, в генетично-конструктивному і індуктивному методах). Про це свідчать "Початки" Евкліда і статика Архімеда.

У більш пізні часи, з розвитком природознавства термін гіпотеза набуває більшої конкретики та відокремленості:

ГІПОТЕЗА - добре продумане припущення, виражене у формі наукових понять, яке має в певному місці заповнити прогалини емпіричного пізнання або зв'язати різні емпіричні знання в єдине ціле або дати попереднє пояснення фактом або групі фактів. Гіпотеза є науковою лише в тому випадку, якщо вона підтверджується фактами: «Hypothesesnonfingo» (лат.) - «Гіпотез я не вигадую» (Ньютон). Гіпотеза може існувати лише до тих пір, поки не суперечить достовірним фактам досвіду, в іншому випадку вона стає просто фікцією, вона перевіряється (перевіряється) відповідними фактами досвіду, особливо експериментом, отримуючи характер істини; вона є плідною як евристична чи робоча гіпотеза, якщо може привести до нових знань і нових шляхів пізнання.

Лише в методології та філософії кінець XVII-початок XIXст.ст. в процесі осмислення успіхів емпіричних досліджень поступово стала усвідомлюватись евристична роль методу гіпотез. Проте ні раціоналістичному, ні емпіричному напрямками в класичній методології та філософії не вдалося обгрунтувати необхідність гіпотез у науковому пізнанні та подолати протиставлення гіпотез і закону. Так, наприклад Кант обмежив сферу застосування наукових гіпотез вузькою областю суто емпіричних досліджень, приписавши методу гіпотез допоміжний, підлеглий статус по відношенню до апріорно знанню як знанню безумовно загальних і необхідних істин.

У 70-80-х рр.. ХІХст. Ф. Енгельс на основі принципово нового розуміння гносеологічного статусу законів і теорій як щодо істинних тверджень обмеженою спільності обгрунтував роль наукових гіпотез не тільки в процесі накопичення та систематизації емпіричного матеріалу, а й на етапах уточнення, модифікації і конкретизації експериментальних законів і теорій. Розглядаючи гіпотезу як форму "розвитку природознавства, оскільки воно мислить", Енгельс висунув положення про взаємозв'язок гіпотез з законами і теоріями - як формами щодо справжнього знання.

Наукова гіпотеза завжди висувається в контексті розвитку науки для вирішення конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або усунення протиріч теорії з негативними результатами експериментів. Заміна гіпотези в процесі розвитку науки інший, більш придатної, не означає визнання її хибність і даремність на певному етапі пізнання: висунення нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки старої (навіть у тому випадку, коли ці результати були негативними).

Тому висунення гіпотези в кінцевому підсумку виявляється необхідним історичним і логічним етапом становлення іншої, нової гіпотези. Наприклад, Розробка Планком квантової гіпотези спиралася як на висновки, отримані в рамках класичної теорії випромінювання, так і на негативні результати перевірки його першої гіпотези. Розгляд істини як процесу, взятого разом з результатом, приводить до висновку, що будь-який відносно завершений етап пізнання, який виступає у формі відносних істин (експериментальних законів, теорій), не може бути відірваний від процесу власного становлення. Розвиток теорій і побудова прикладних моделей завжди вимагає введення ряду допоміжних гіпотез, які утворюють з вихідною теорією одне ціле, взаємно підкріплюючи один одного і забезпечуючи прогресуючий ріст наукового знання. Так, зокрема, застосування квантової механіки як теоретичної основи передбачення властивостей різних хімічних речовин виявляється неможливим без введення спеціальних гіпотез.

Як наукових положень гіпотези повинні задовольняти умові принципової можливості перевірки, що означає, що вони мають властивості фальсифікації (спростування) і верифіковані (підтвердження). Однак наявність такого роду властивостей є необхідною, але недостатньою умовою науковості гіпотез. Властивість фальсифікації досить строго фіксує можливий характер наукових гіпотез. Обмежуючи універсальність попереднього знання, а також виявляючи умови, за яких можливо зберегти часткову універсальність того чи іншого твердження про закони, властивість фальсифікації забезпечує відносно перервний характер розвитку наукового знання. Верифіковані гіпотези дозволяє встановити та перевірити її відносно емпіричного змісту. Найбільшу евристичну цінність являє собою підтвердження такими фактами та експериментальними законами, про існування яких неможливо було припустити до висунення гіпотези. Так, напр., Запропонована Ейнштейном в 1905 квантова гіпотеза через майже десятиліття була підтверджена експериментами Міллікена. Властивість веріфіцируємості служить емпіричної основою процесів становлення та розвитку гіпотези та інших форм теоретичного знання, обумовлюючи щодо безперервний характер розвитку науки. Разом з тим методологічне значення має імовірнісна чи порівняльна оцінка конкуруючих гіпотез по відношенню до класу вже встановлених фактів.

Евристична роль методу гіпотез у розвитку наукового знання знайшла відображення в гіпотетико-дедуктивних теоріях, що представляють собою дедуктивно організовані системи гіпотез різного ступеня спільності. Такі теорії є неповними, що відкриває можливості для їх розширення і конкретизації за рахунок додаткових гіпотез, прикладних моделей. Все це в кінцевому підсумку забезпечує достатню широту і гнучкість застосування гіпотез та інших розвинутих форм теоретичного знання для відображення складних об'єктів і процесів об'єктивної реальності.

Гіпотеза виражається у вигляді гіпотетичного твердження – припущення, яке може бути як істинним, так і хибним. Наприклад, «Можливо, вранці буде хороша рибалка», «Можливо, що в печері сховано скарб». Після уточнення і перевірки гіпотези, вона може отримати конкретну істиннісну оцінку, тобто вважатися або істинним, або хибним знанням.

Оскільки гіпотеза містить імовірнісне знання, вона з логічної точки зору не може кваліфікуватися як істинна або хибна доти, доки не буде перевірена на практиці чи логічними методами. Власне логічним методом обґрунтування гіпотези є її виведення з інших положень, істинність яких уже установлена. З логічної точки зору гіпотеза являє собою умовно-категоричний умовивід за формулою “якщо... то...”. Гіпотеза може виражатися й в інших формах, приміром, у формі “чим... тим...”. У такому випадку вчений ставить у можливу залежність два явища (процесу) і встановлює між ними кількісний причинно-наслідковий зв'язок: “Чим вище добробут нації, тим швидше зростає чисельність її населення”.

Логічний метод пізнання, який полягає в дедукції висновків із гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких ще не з’ясовано, назівається гіпотетико-дедуктивним. Висновки у відповідності до гіпотетико-дедуктивного методу міркувань мають імовірнісний характер. Звичайно гіпотетико-дедуктивний метод застосовуються до засновків, які є гіпотезами і емпіричними узагальненнями, істинність яких ще слід з’ясувати. Якщо з цих засновків робляться висновки, що суперечать добре відомим фактам і вже обґрунтованим твердженням, тоді, застосовуючи метод приведення до абсурду, здобуваємо спростування цих засновків. Тому одним із критеріїв обґрунтованої гіпотези є її несуперечливість з наявними даними. Гіпотеза має узгоджуватися із законами науки, науковими теоріями і т. д., які стосуються того класу явищ, стосовно якого висувається гіпотеза

Друга необхідна вимога до обґрунтування гіпотези – її перевірюваність. Гіпотеза має в принципі допускати можливість ствердження чи спростування. Коли ці вимоги не задовольняються, гіпотезу не можна вважати ефективною.

Третім способом теоретичного обґрунтування гіпотези є її перевірка на застосовність не лише до вузького кола тих об’єктів, для з’ясування яких вона висувається, а й до більш широкого класу об’єктів, які підлягають вивченню у відповідній галузі науки. Таким плідним був запропонований Н. Бором принцип додатковості, який став одним із фундаментальних принципів не лише для теоретичної фізики, а й для всієї сучасної теорії пізнання.

Оскільки гіпотези висуваються під час досліджень нових явищ, може статися так, що вони суперечать існуючій системі наукових поглядів. У разі експериментального ствердження така гіпотеза призводить до фундаментальної перебудови відповідної наукової дисципліни.

Роль гіпотез у науковому пізнанні неможливо переоцінити. Гіпотези – стрижень наукової теорії. У широкому розумінні гіпотеза – це запитання, побудоване відповідно з науковими правилами. Коли на запитання отримана певна відповідь, гіпотеза або стає невід'ємною частиною наукового знання, або відкидається. Отже, існують два способи підтвердження гіпотези: емпіричний і теоретичний. У першому випадку гіпотеза одержує право на існування. В другому – визначаються її місце, функції і роль у системі наукового знання. Слід мати на увазі, що в науковому пізнанні фіксуються не тільки підтверджені, але й відкинуті після перевірки гіпотези: знання негативного результату вважається корисним хоча б для того, що «не наступати двічі на одні й ті ж самі граблі».

Існують дуже тісні зв’язки між гіпотезою і теорією. Теорія з певного погляду є системою колишніх гіпотез. Гіпотези – головний елемент теорії на стадії її формування і перевірки. Перевіряючи теорію при виникненні нових проблем, вчений перевіряє насамперед її гіпотези, які можуть бути обмежені в їхній істинності під кутом зору раніше не відомих фактів. Гіпотеза вважається логічно істинною, коли вона виводиться дедуктивно з теорії. Вона емпірично істинна, коли відповідає фактам. Але логічно істинне твердження може бути в той же час емпірично помилковим. Установлюючи істинність гіпотез, вчений установлює істинність самої теорії.

Для здійснення успішної перевірки емпіричної істинності своєї гіпотези, вчений має, по-перше, сформулювати її як можна простіше, конкретніше і зрозуміліше, по-друге, указати на метод, чи засоби такої перевірки. Оскільки всі гіпотези, висунуті в межах даної теорії, міцно взаємопов'язані, перевірка однієї з них стає перевіркою всієї теорії.

Крім гіпотез, теорія містить постулати – колишні гіпотези, що стали доведеними.Але з розвитком пізнання проблематичними можуть стати і постулати теорії. І тому вони разом з гіпотезами теж можуть бути піддані перевірці і перегляду.

Наприклад, залишились нездійсненними деякі постулати марксистсько-ленінської теорії, у тому числі твердження про безперервність переходу суспільства від соціалізму до комунізму.

Отже, виходячи за вищесказаного гіпотеза повинна відповідати наступним правилам:

1. Гіпотези повинні бути концептуально ясними, тобто не містити багатозначних і суперечливих понять.

2. Гіпотези повинні мати емпіричні референти, тобто їх поняття мають указувати на певні об'єкти. Наприклад, страйк виступає референтом чи ознакою скорочення робочих місць або погіршення умов праці.

3. Наукові гіпотези не повинні містити моральних оцінок чи суджень. Не треба використовувати такі слова, як “добре”, “погано” і таке інше.

4. Загальна гіпотеза у разі потреби має бути розбита на частини. Недостатньо зробити узагальнений прогноз демографічної ситуації: треба ретельно визначити категорії населеннячас, економічні фактори і т.д.

5. Кожна гіпотеза повинна мати свої інструменти і засоби перевірки.

Розробляючи гіпотезу, треба мати на увазі наступні найважливіші критерії прийнятності гіпотези: 1) необхідно відхиляти гіпотези, що не можуть бути перевірені доступними засобами; 2) необхідно висувати, а потім відкидати альтернативні гіпотези, залишаючи одну перевірену.

У розробці гіпотез існують декілька етапів.

^ Перший етап – висування гіпотези. Це творчий процес, що спирається переважно на досвід і інтуїцію вченого. Спочатку гіпотеза може з'явитися у дуже нечіткій формі, наприклад, у формі метафори,

^ Другий етап - логічне уточнення і чітке формулювання гіпотези.

Третій етап – логічна перевірка гіпотези на узгодженість з безсумнівними теоретичними здобутками. На цьому етапі гіпотеза може бути роззалужена на низку більш часткових гіпотез

^ Четвертий етап – емпірична перевірка гіпотези на практиці, шляхом спостережень та експериментів.

П’ятий етап – залучення перевіреної гіпотези до складу теоретичного знання та практичного досвіду.

Гіпотеза як припущення Гіпотеза виступає в подвійній ролі: або як припущення про ту чи іншій формі зв'язку між спостережуваними явищами, або як припущення про зв'язок між спостережуваними явищами і внутр. виробляє їх основою. Гіпотеза першого роду називаються описовими, а другого - пояснювальними. В якості наукового припущення гіпотеза відрізняється від довільної здогади тим, що задовольняє ряду вимог. Виконання цих вимог утворює умови спроможності гіпотези Перша умова: гіпотеза повинна пояснювати все коло явищ, для аналізу к-якого вона висувається, по можливості не суперечачи раніше встановленими фактами і науковим положенням. Однак, якщо пояснення даних явищ на основі несуперечливий відомим фактам не вдається, висуваються гіпотеза, що вступають у протиріччя з раніше доведеними положеннями. Так виникли багато фундаментальних гіпотези.

Друга умова: принципова перевірюваність гіпотези є припущення про безпосередньо неспостережний основі явищ, і може бути перевірена лише шляхом зіставлення з досвідом виведених з неї наслідків. Недоступність наслідків дослідної перевірки і означає неперевірювані гіпотези. Треба розрізняти двоякого роду неперевірювані: практичну і принципову. Перша полягає в тому, що наслідки не можуть бути перевірені на даному рівні розвитку науки і техніки, але в принципі їх перевірка можлива. Практично неперевірювані в даний момент гіпотези не можуть відкидатися, але вони повинні висуватися з відомою обережністю; наука не може зосереджувати свої основні зусилля на розробці таких гіпотез принципова неперевіряємість гіпотез полягає в тому, що вона не може дати наслідків, що допускають зіставлення з досвідом.

Отже, наукова гіпотеза є основою прогресу та розвитку внутрішнього та зовнішнього світу людини, і як наслідок науки в цілому. Нажаль, на сьогоднішній день поняття гіпотеза втратило своє первісне значення. Багато сучасних науковців висувають абсурдні гіпотези, це навіть можна назвати однією з основних проблем сучасної науки, метою яких є увага суспільності, особисті інтереси тощо. Такі гіпотези завдають певної шкоди сучасному прогресу, вводять людей в оману, але ніяк не ставить під загрозу наукове пізнання людини, а навпаки спонукають до дії. Тому наукову гіпотезу можна назвати фундаментом наукового відкриття.

^ Андрієнко О.В., к. філос. н., доц., Донецьк, ДонНУ

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА ФУНКЦІЯ ФІЛОСОФІЇ

В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ДЕМОКРАТІЇ


Філософія виконує у суспільстві важливу психотерапевтичну функцію, що є особливо значимим в умовах розбудови демократії, оскільки в цей час суспільство відрізняється підвищеною динамікою і нестабільністю. Це знаходить відображення у психологічній занепокоєності і зростанні почуття страху в різних його варіаціях.

Митою даної роботи є аналіз психотерапевтичної функції філософії у контексті розбудови демократичного суспільства.

Психотерапевтична функція філософії була відома вже за часів греко-римської Античності і проявляється у декількох напрямках. По-перше, філософія може бути представлена як спосіб виховання душі та боротьби зі страхами. Тут важливо підкреслити різницю між емпіричним страхом, який може і повинен бути подоланий психологічними методами, та страхом метафізичним. Останній носить ірраціонально-аксіологічний характер і є невід’ємною складовою людської природи. Метафізичний страх безпосередньо пов'язаний з почуттям суспільної та індивідуальної відповідальності. Позбавити людину метафізичного страху як світоглядної універсалії може тільки безсмертя. Розкрити цей конструктивний аспект страху для розвитку демократичного суспільства допомагає саме філософьска рефлексія. Перефразовуючи Р. Декарта, у даному контексті можна сказати: «Жахаюсь – значить існую».

По-друге, філософія може виступати шляхом цільової раціоналізації людської життєдіяльності, і тим самим сприяє формуванню здорового суспільства, яке складається з активних та свідомих громадян, які здатні на самостійну організацію своєї активності.

По-третє, психотерапевтичний вплив філософії на демократичне суспільство проявляється у синтезі філософського і медичного знання (передусім, психіатрії та психології). У цьому контексті філософія виступає шляхом подолання відчуття невдоволеності життям і кризи самоідентичності, яка є характерною для розвинених демократій з їх варіативністю можливостей та ідеєю людини, яка творить себе сама.

Такі відомі філософи як М. Фуко і К. Ясперс активно займалися проблемами психіатрії та психології. Ще більш типовою ідея лікаря-філософа є у східній культурі (наприклад, у даосизмі з його системою внутрішньої алхімії). Слід відзначити, що, разом з демократизацією релігійного життя, інтерес до східних вчень і практик серед українських громадян стрімко зростає.

Використання філософії з психотерапевтичною метою давно відомо у розвинутих демократичних суспільствах Заходу, про що свідчить багато фактів. Наприклад, наприкінці ХХ ст. при університеті Джона Хопкінса було розпочато видання наукового журналу під назвою «Філософія. Психіатрія. Психологія», у Кембриджі студентам філософського факультету читаються курси з проблем інтелектуального здоров’я, філософії психології, біоетики, а в Оксфорді майбутні філософи слухають курси під назвою «Філософія психології та неврології» та «Психологія, філософія і фізіологія». Цілком правим є Ю. Абдаєв, який пише про те, що філософія і медицина – це найдавніші феномени культури, які покликані допомогти людині адаптуватись у навколишньому світі. Філософія допомагає медицині йти шляхом прогресивного розвитку, який витікає з розуміння людини як складного біосоціального організму.

Загалом, синтез філософського та медичного знання допомагає робити нові відкриття і не потрапляти в полон вузькоспеціальних даних. Пошуки такого синтезу не випадково ведуться в умовах сучасних демократичних систем, адже демократичне суспільство має свої специфічні проблеми, пов’язані з фізичним здоров’ям та психологією особистості.


Гришанова Е.В., Донецк, ДонНУЭТ

^ РЕФЛЕКСИЯ АНТИЧНОГО НАСЛЕДИЯ

П. Тейяр де Шарден писал: “Рефлексия – это приобретенная сознанием способность сосредоточиться на себе самом и овладеть самим собой как предметом, обладающим своей специфической устойчивостью и своим специфическим значением, способность уже не просто познавать, а познавать самого себя; не просто знать, а знать, что знаешь” [1, 136]. Эти слова отражают наиболее общее понимание рефлексии в философском аспекте. Именно благодаря рефлексии человек выделился из царства животных, смог сосредоточиться на самом себе, овладеть самим собой как предметом и получил возможность не просто познавать окружающий мир, но и познавать самого себя. Во все времена люди желали познавать свой внутренний мир и внутренний мир людей для того, чтобы управлять ими. Ученые всех времен соотносили образ человека с культурными эпохами (Античностью, Средневековьем, Новым и Новейшим временем), чтобы понять, какова же граница между культурами.

В античности рефлексия предполагала социально обусловленное, сознательное заимствование идей, материалов, мотивов, берущихся за образец, с целью поставить его на службу интересам современной им культуры. Понятие «рефлексия» (лат. reflexio - обращение назад). Термин, означаючий отражение, а таже исследование познавательного акта [2, 316]. Термин «рефлектировать» означает обращать сознание на самое себя, размышлять над своим психическим состоянием.

Опираясь на представленный анализ определений, можно полагать, что сущность рефлексии заключается в её возвратно-поступательном характере, точнее в её действенности, в возможности изменения оснований деятельности личности для управления собственным состоянием, а значит и поведением, где осознание выступает как важнейшее и необходимое условие изменения. Рефлектируя условия и результаты познания внешнего мира, разум приходит к внутреннему самопознанию. Рефлексия античного наследия показывает, как греческие философы относились к пониманию мира.

Сократовское проникновение в существо человеческих проблем требовало новых, истинных путей познания. Его принцип «Познай самого себя» послужил толчком к философствованию и предопределил основное направление его философских поисков истины. Сократ воспринял это изречение как призыв к познанию вообще, к выяснению смысла, роли и границ человеческого познания в соотношении с божественной мудростью. Речь, таким образом, шла не о частостях, а о