Реферат: Злочини проти довкілля

Розділ VIII
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки

Порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність злочину — злочинне порушення правил еко­логічної безпеки, яке охоплює суспільне небезпечні діяння (дії чи бездіяльність), які призводять до порушення екологічного балансу в довкіллі, встановленого порядку використання природних ресурсів.

Об'єктом злочину є екологічна безпека довкілля.

^ Екологічна безпека нашої держави як явище входить до складу загальної безпеки разом з іншими її видами, формуючи систему національної безпеки України. До національної безпеки України входять екологічна, військова, суспільна (охорона громадського порядку тощо), соціально-політична, еко­номічна, особиста та інші види безпеки. Вони об'єднані в загальну систему на основі національної програми забезпечення безпеки держави і народу Ук­раїни. В постчорнобильській Україні екологічна безпека поряд з військовою та особистою має стати основним напрямом розвитку права, у тому числі кримінального. Це пов'язано з актуальністю збереження генотипу народу, недопущення виродження нації за умов триваючої екологічної катастрофи, що недостатньо контролюється, забезпечення необхідного фізичного та мо­рального здоров'я населення.

Аналіз свідчить, що поняття екологічної безпеки за змістом неоднорідне і використовується принаймні в двох значеннях: як певний стан природно­го об'єкта і як система соціальних норм, найважливіша цінність, що гаран­тується державою громадянам для їх нормального існування. У статті 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначається, що екобезпека «є таким станом навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення еко логічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей», що во­на «гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу... заходів».

Відповідно до «Концепції (основ державної політики) національної без­пеки України» від 16 січня 1997 р. (ВВР. - 1997. - № 10. - Ст. 85) на­прямами державної політики у сфері екологічної безпеки є: впровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природо­користування та охорони довкілля; контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я насе­лення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки; зни­ження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впли­ву людської діяльності на природне середовище; впровадження у вироб­ництво екологічно безпечних технологій, реалізація заходів щодо зменшен­ня наслідків Чорнобильської катастрофи; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і ма­теріалів.

Екологічна безпека забезпечується системою організаційно-правових, економічних, технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів екологічного характеру, яка передбачена Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, спо­руд та інших об'єктів; охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів; охорона навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими та іншими відхода­ми; екологічна безпека транспортних засобів тощо).

2. Предметом злочину є порядок проведення екологічної експертизи, пра­вил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, ре­конструкції, введення в експлуатацію, а також експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів.

^ 3. Об'єктивна сторона злочину полягає в порушенні вимог, що визнача­ють порядок проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпе­ки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, а також експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пе­ресувних засобів та інших об'єктів.

Порушення правил екологічної безпеки може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності.

4. ^ Екологічна експертиза — вид експертної науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних форму­вань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших ма­теріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону на­вколишнього природного середовища, раціональне використання і відтво­рення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (ст. 1 Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р.).

Екологічній експертизі підлягають:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку га­лузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація;

б) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будів­ництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, у тому числі військового призначення;

в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та до­кументів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;

г) документація щодо створення нової техніки, технології, матеріалів і ре­човин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;

Г) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи та об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки і негативного впливу на навколишнє природне се­редовище.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні діючі об'єкти та комплекси, у тому числі військового та оборонного призначення. . Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи . спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрально­го органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування.

Завданнями державної екологічної експертизи є:

а) визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплину­ти на стан навколишнього природного середовища;

6) встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища;

в) оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охоро­ни навколишнього природного середовища та здоров'я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів разом із спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціаль­но уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для виконання.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку держав­ної екологічної експертизи забороняється.

Згідно із Законом України «Про екологічну експертизу» в Україні може проводитися також і громадська екологічна експертиза, яка може здійсню­ватися незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єд­нань, а також місцевих органів влади за рахунок їхніх власних коштів або на громадських засадах. Громадська екологічна експертиза проводиться не­залежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватись ор­ганами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що зацікавлені в реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

Проте, зважаючи на те, що тільки порядок проведення та висновки дер­жавної екологічної експертизи є обов'язковими для дотримання та виконан­ня, висновки громадської експертизи не мають сили обов'язковості, тому кримінальне караним діянням, передбаченим цим складом злочину, є пору­шення порядку проведення тільки державної екологічної експертизи.

Порушення порядку проведення екологічної експертизи може бути вчи­нене шляхом як дії, так і бездіяльності. Це може бути, наприклад: надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізацію проектів і програм, які можуть негативно впливати на стан довкілля і здо­ров'я людей.

5. Безпека — відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з мож­ливістю завдання будь-якої шкоди для життя, здоров'я та майна громадян, а також для навколишнього природного середовища.

Проектування — складання та затвердження документації для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визнача­ють містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітекту­ри (ст. 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р.).

^ Експлуатація будівлі або споруди — використання будівлі (споруди) згідно з функціональним призначенням та проведенням необхідних заходів до збереження стану конструкцій, за якого вони здатні виконувати задані функції з параметрами, що визначені вимогами технічної документації.

Реконструкція — комплекс операцій з відновлення стану об'єкта та (або) збільшення його довговічності.

При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і рекон­струкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існу­ючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об'єктів має забезпечуватись екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання норма­тивів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому мають передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охо­рони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і ко­мерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) (ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.).

Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від ча­су введення їх у дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і при­строями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнь­ого природного середовища, екологічної ємності даної території, стану на­вколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвит­ку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на довкілля.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконст­рукцію (розширення та технічне переоснащення).

Усі будівлі (споруди), незалежно від їх призначення, форми власності, віку, капітальності, технічних особливостей, підлягають періодичним обсте­женням з метою оцінки їх технічного стану та паспортизації, а також вжиття обгрунтованих заходів до забезпечення надійності та безпеки при подальшій експлуатації (консервації). Обстеженню (оцінці) підлягають такі критерії:

техногенні зміни навколишнього середовища; хімічний склад ґрунтових вод;

конструкції та споруди, що захищають будівлі (споруди) від небезпечних геологічних процесів; стан повітряного середовища в будівлі (споруді) та на­вколо неї (температура, вологість, повітрообмін, хімічний склад повітря);

теплотехнічні, сантехнічні та вентиляційні системи та обладнання.

Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, вироб­ництво, експлуатацію та обслуговування пересувних засобів, установок, зо­бов'язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження ток­сичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші за­ходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навко­лишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання вста­новлених рівнів фізичних впливів.

Виробництво та експлуатація пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені норма­тиви, не допускається.

Керівники транспортних організацій та власники пересувних засобів не­суть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих ви­кидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізич­них впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

6. Як обов'язкова ознака складу цього злочину передбачена наявність наслідків, що настали в результаті неправильно проведеної експертизи і не­дотримання необхідних при цьому правил, які можуть виявлятися в заги­белі людей, екологічному забрудненні значних територій або інших тяжких наслідках.

Під загибеллю людей варто розуміти настання смерті хоча б однієї лю­дини.

^ Екологічне забруднення значної території передбачає погіршення еко­логічної обстановки, пов'язаної із забрудненням землі, водних ресурсів, атмосферного повітря або продуктів харчування в даному регіоні. Забруд­нення може мати різноманітні джерела — радіоактивне, хімічне, бак­теріологічне (значне задимлення або запилення атмосферного повітря) то­що. Причому, як зазначено в статті, — на значній території або площі, що становить, у свою чергу, і реальну загрозу для життя і здоров'я людей.

Під іншими тяжкими наслідками варто розуміти різноманітного роду шкоду екологічному стану, значні руйнації та ушкодження.

^ 7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується складною формою ви­ни: до дії — умисел або необережність, до наслідків — необережність.

8. Суб'єктом злочину є службова особа, відповідальна за проведення еко­логічної експертизи і дачу дозволу на будівництво та експлуатацію під­приємства та інших виробничих об'єктів без необхідної перевірки.

Поняття «службова особа» — див. коментар до ст. 364 КК.


^ Стаття 237. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення

Ухилення від проведення або неналежне проведення на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення особою, на яку покладено такий обов'язок, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


^ 1. Суспільна небезпечність злочину пов'язана з ухиленням від проведен­ня заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення.

Коментований склад злочину є абсолютно новим для кримінального за­конодавства України.

2. Нормативно-правова база, яка визначає порядок здійснення заходів що­до ліквідації наслідків екологічного забруднення, включає в себе закони Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546); «Про захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 40. - Ст. 337); «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. (ВВР. — 1995. — № 12. — Ст. 81); «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. (ВВР. — 2000. — № 28. — Ст. 222); «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 42. - Ст. 348), «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 15. — Ст. 73), постанову КМ України «Про порядок класифікації надзви­чайних ситуацій» від 15 липня 1998 р. № 1099, наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці «Про заходи щодо виконання постанови КМ України від 05.05.97 № 409 «Про забезпечення надійності й безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж» від 27 лис­топада 1997 р. № 32/288; наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ката­строфи «Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небез­печних об'єктів» від 18 грудня 2000 р. № 338 та інші нормативно-правові акти.

3. Об'єктом злочину є екологічна безпека довкілля, захист населення, яке проживає чи перебуває на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, від негативних наслідків такого забруд­нення.

4. Предметом даного злочину є територія, що зазнала забруднення небез­печними речовинами або випромінюванням.

Територія — частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами (ст. 1 Закону України «Про плануван­ня та забудову територій» від 20 квітня 2000 р.).

Під територією, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або ви­промінюванням, треба розуміти певну територію України, що була піддана негативному впливу випромінювання, шкідливих речовин, матеріалів, відходів виробничої або іншої діяльності, які можуть заподіяти шкоду довкіллю, людині, тваринному та рослинному світу.

^ Небезпечна речовина — хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горю­ча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здо­ров'я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливос­тей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям (ст. 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки»).

Випромінювання — виділення джерелами іонізуючого випромінювання електромагнітних або корпускулярних променів.

^ 5. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні двох альтернативних діянь:

1) в ухиленні від проведення дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням;

2) в неналежному проведенні зазначених заходів.

Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення мо­же бути вчинене шляхом дії або бездіяльності.

Під ухиленням від проведення варто розуміти пряме невиконання відпо­відальною особою необхідних дій або прагнення не брати участі в діях, які не­обхідні для ліквідації чи усунення наслідків екологічного забруднення. Ухи­лення в житті може бути виражене: у непроведенні відповідних заходів; зни­щенні або приховуванні матеріалів, техніки, засобів, устаткування, необхідних для ефективної ліквідації наслідків екологічного забруднення; невідданні відповідних наказів, розпоряджень, вказівок; приховуванні інформації тощо.

^ Неналежне проведення зазначених у диспозиції статті дій для ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення на визначеній території означає, що особа хоч і діє в межах своїх службових обов'язків і повнова­жень, але виконує їх неналежним чином, тобто не так, як це необхідно і від­повідає правилам та інтересам служби, з порушенням чинних вимог, норм, стандартів і правил, що призводить до значного зниження ефективності і зменшення можливості ліквідації наслідків екологічного забруднення.

І ухилення, і неналежне проведення може бути лише стосовно дій, що входять до кола службових обов'язків даної особи, і за умови, що вона ма­ла об'єктивну можливість їх виконувати.

Під ухиленням від проведення або неналежним проведенням дезакти-ваційних заходів слід мати на увазі: ухилення від здійснення чи неналежне здійснення заходів по виявленню чи невиявленню радіаційної обстановки через недбалість, або помилкову оцінку; ухилення від здійснення чи нена­лежне здійснення дозиметричного контролю; незабезпечення населення за­собами індивідуального і колективного захисту, забезпечення неякісними або непридатними засобами тощо.

Під ухиленням від проведення або неналежним проведенням інших відновлю-вальних заходів треба розуміти ухилення від проведення чи неналежне прове­дення заходів медичного (розгортання недостатньої кількості лікувальних за­кладів чи їх нерозгортання взагалі; несвоєчасне застосування або незастосуван-ня профілактичних медичних препаратів; недбалий контроль за якістю харчо­вих продуктів, питної води тощо), біологічного (ухилення від проведення чи не­належне проведення заходів по запровадженню режимів карантину і обсервації;

порушення таких режимів; недодержання протиепідеміологічного режиму то­що), хімічного характеру (ухилення від проведення чи неналежне проведення заходів по виявленню і оцінці хімічної обстановки, її неправильна оцінка; неза­безпечення населення засобами індивідуального і колективного захисту тощо).

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає також наявність наслідків, що настали в результаті невжиття заходів щодо ліквідації екологічного за­бруднення. Вони можуть бути виражені або в загибелі людей, або в інших тяжких наслідках.

^ Загибель людей означає настання смерті хоча б однієї людини в резуль­таті забруднення небезпечними речовинами або від дії випромінювання.

Під іншими тяжкими наслідками варто розуміти істотне погіршення якості довкілля або об'єктів рослинного і тваринного світу на визначеній забруд­неній території: захворювання або масова загибель тварин і птахів, знищен­ня рибних запасів, деградація земель, деревно-чагарникової рослинності та ін.

Шкідливі наслідки, що настали в результаті того, що винна особа через недосвідченість, недостатню кваліфікацію або з інших незалежних від неї обставин не могла справитися з роботою або повною мірою передбачити на­стання тяжких наслідків екологічного забруднення, не дає підстави для об­винувачення такої особи в аналізованому злочині. Так само особа не може відповідати і за шкідливі наслідки, що настали з незалежних від неї причин, яких вона не могла передбачити, а отже, і запобігти їм.

^ 6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується складною формою ви­ни: щодо дії (бездіяльності) — умисел або необережність, щодо наслідків — тільки необережність.

7. Спеціальним суб'єктом злочину може бути особа, на яку покладені обов'язки з проведення дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення.


^ Стаття 238. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення

1. Приховування або умисне перекручення службовою особою відомо­стей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здо­ров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюва­ності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або такі, що спричинили загибель лю­дей чи інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


^ 1. Суспільна небезпечність злочину полягає у підвищеній небезпеці діянь, пов'язаних із приховуванням або умисним перекрученням службовою особою відомостей про екологічний та радіаційний стан, що пов'язаний із радіаційним забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і негативно впливає на здо­ров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також на стан захворюваності населення в цих районах.

Природне середовище не завжди має стабільний характер. У деяких ви­падках в результаті певних негативних впливів воно може змінитися і погіршитися, становлячи конкретну небезпеку для довкілля і самої людини. Для встановлення та запобігання таким випадкам існують спеціальні орга­ни захисту, що контролюють ситуацію і вживають необхідних заходів. У цьому сенсі істотне значення має своєчасне і чітке повідомлення цим ор­ганам даних про екологічну обстановку в регіоні.

2. Нормативно-правова база, яка визначає порядок збирання, обробки та подання визначених диспозицією статті відомостей, є досить широкою та різноманітною, зокрема, закони України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» від 25 червня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р. (ВВР. — 2000. — № 42. — Ст. 348), «Про Загальнодержавну програму фор­мування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» від 21 вересня 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 47. - Ст. 405); постанови КМ України «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р. № 391, «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію» від 17 листопада 2001 р. № 1520; «Про пе­релік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну не­безпеку» від 27 липня 1995 р. № 554 та ін.

3. Об'єктом злочину є здоров'я населення, а також економічні інтереси держави та суб'єктів господарювання, суспільні відносини по підтриманню задовільного екологічного стану в Україні.

4. Предметом аналізованого злочину є відомості про стан екологічної об­становки і захворюваність населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

Стан екологічної обстановки визначається додержанням або порушенням існуючих екологічних нормативів, які встановлюють граничне допустимі ви­киди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів, використання природних ресурсів (ст. 33 Закону Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища»). Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством екології та при­родних ресурсів України відповідно до законодавства України.

Отже, відомості про екологічний, у тому числі радіаційний, стан — це інформація про значне перевищення встановлених нормативів і звичайного для даної місцевості ступеня радіоактивного та іншого забруднення земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини.

Забруднення земель — внесення в ґрунт землі речовин у вигляді відходів і залишків виробничого застосування або невиробничої сфери, ядохімікатів, хімічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів після неправильного їх збереження або понад норму їх застосування, що призводить до неспри­ятливих фізичних, хімічних або біологічних змін ґрунту (додатково див. ко­ментар до ст. 239 КК).

^ Забруднення водних ресурсів — надходження до водних об'єктів забрудню­ючих речовин (додатково див. коментар до ст. 242 КК).

Забруднення атмосферного повітря — це привнесення в його склад або утворення у ньому забруднюючих речовин в концентрації, яка перевищує нормативи якості і рівні природного вмісту. Джерелами забруднення атмо­сферного повітря можуть бути підприємства, окремі цехи, агрегати без за­безпечення заходів для очищення промислових, сільськогосподарських відходів, теплові, енергетичні установки, автомобільний транспорт та ін. (див. коментар до ст. 241 КК).

^ Забруднення харчових продуктів і продовольчої сировини — наявність на поверхні харчових продуктів або у самих клітинах рослинного, тваринного чи іншого походження часток забруднюючих речовин.

Вказівка в диспозиції статті на те, що забруднення земель, водних ре­сурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини має бути таким, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний і тва­ринний світ, означає, що предметом аналізованого злочину є не всі відомості про екологічний стан, а лише ті, які становлять реальну загрозу для здоров'я людей, рослинного і тваринного світу.

До негативних впливів на здоров'я людей належать не тільки випадки по­яви захворювань у людей, які раніше були здоровими, а й погіршення ста­ну здоров'я хворих.

Тваринний світ — сукупність усіх тварин, які перебувають у стані при­родної волі, у неволі чи у напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України і належать до національного багатства України (Закон України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.).

Рослинний світ — сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворе­них ними угруповань на певній території (ст. З Закону України «Про рос­линний світ» від 9 квітня 1999 р.).

Окремим предметом злочину є відомості про стан захворюваності насе­лення. Вони законодавцем пов'язуються з районом підвищеної екологічної небезпеки і розглядаються як результат радіоактивного забруднення та інших змін обстановки. При цьому враховуються не тільки хвороби, прямо пов'язані з погіршенням екологічного стану, тобто специфічні (наприклад, променева хвороба), а й хвороби загальної етіології (рак, запалення легенів та ін.), а також дані про загальну кількість хворих у районі та їх діагноз. Такі дані дають можливість оцінити ступінь загрози для населення даного району і вжити профілактичних та лікувальних заходів або провести еваку­ацію людей.

^ 5. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні двох видів протиправ­них діянь: 1) приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний, стан, який пов'яза­ний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчо­вих продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний і тваринний світ; 2) приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про стан захворюваності насе­лення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

З метою забезпечення збору, опрацювання, збереження та аналізу інфор­мації про стан довкілля, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу довкілля.

Об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навко­лишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідли­вих фізичних впливів на нього підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у га­лузі охорони довкілля і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Збір, опрацювання і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань з охорони навколиш­нього природного середовища, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для країни системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Зобов'язання по збору і опрацювання відомостей, які є предметом злочи­ну, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладене на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях. По­становою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1520 та­ким спеціально уповноваженим органом визначено Державну екологічну інспекцію Міністерства екології та природних ресурсів України.

Під приховуванням розуміється умисне неповідомлення або несвоєчасне повідомлення відомостей про екологічний стан і захворюваність населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

Під перекрученням відомостей, вказаних у статті, мається на увазі повідо­млення в офіційних документах явно неправдивих відомостей про наявність небезпечної екологічної ситуації, а також захворюваність населення в певній місцевості або повідомлення цих відомостей, але в такій формі, що спотво­рює зміст і дійсність стосовно як екологічного стану, так і захворюваності населення (наприклад, заниження показників забрудненості довкілля, запис у відповідних документах меншої кількості хворих тощо).

Склад злочину є формальним і настання наслідків для притягнення до відповідальності за цією статтею непотрібне.

^ 6. Суб'єктивна сторона злочину — умисне ставлення особи і до прихову­вання, і до перекручення. Особа усвідомлює, що не подає необхідних даних або представляє їх у перекрученому виді. Мотиви тут вирішального значен­ня не мають, особа може діяти з мотивів кар'єризму, або бажаючи уникну­ти відповідальності та ін.

7. Суб'єктом злочину є лише службова особа, відповідальна за подання відомостей про екологічний стан і захворюваність населення. Про поняття «службова особа» див. коментар до ст. 364 КК.

8. ^ Частина 2 статті передбачає відповідальність особи за наявності та­ких кваліфікуючих обставин:

вчинення тих самих діянь повторно;

вчинення тих самих діянь в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації;

вчинення діянь, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше скоїла такий самий злочин, тобто приховування або перекручення відомостей про еко­логічний стан або про захворюваність н