Реферат: Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте
Для заказа доставки работы
воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
Зміст
Вступ ……………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Правова природа норм
цивільного процесуального права……...……………………………..14
Поняття та ознаки норми цивільного процесуального права……….14
Класифікація та види норм цивільного процесуального права……..31
Внутрішня будова норми цивільного процесуального права……….47
Співвідношення матеріальних і процесуальних норм……………….77
Висновки до розділу………………………………………………………...……93
Розділ 2. Межі дії норми цивільного процесуального права……………….…95
2.1. Дія норми цивільного процесуального права в часі…………………..95
2.2. Дія норми цивільного процесуального права в просторі……………105
2.3. Дія норми цивільного процесуального права за колом осіб………...114
Висновки до розділу…………………………………………………………….124
Розділ 3. Реалізація норм цивільного процесуального права………………...125
3.1. Форми реалізації норм цивільного процесуального права………….125
3.2. Застосування норм цивільного процесуального права……………...137
3.3.Акти застосування норм цивільного процесуального права………...149
Висновки до розділу………………………………………………………….…164
Висновки…………………………………………………………………………167
Список використаних джерел і літератури………………………………..…..176
^ ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленій Указом Президента України 10 травня 2006 року, зазначається, що справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства (Розд. І ст.3). У зв’язку з цим усе більшої актуальності набуває проблема не просто якісного оновлення категоріально-понятійного апарату науки цивільного процесуального права, але й узагалі концептуально відмінного підходу до текстуального закріплення норм цієї галузі права в нормативно-правових актах.
Реалізація судово-правової реформи в Україні вимагає активізації функціонально-змістовного аналізу норм цивільного процесуального права для створення науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні та вдосконалення законодавства в цій сфері. Таке дослідження може бути проведене тільки в межах ґрунтовного вивчення процесуально-правової природи та структури норми цивільного процесуального права, змісту її окремих елементів, меж їхньої дії, а також особливостей реалізації норм цивільного процесуального права в цивільному судочинстві.
Однак поглиблений аналіз цивільного процесуального законодавства переконує в необхідності його подальшого вдосконалення шляхом проведення науково-практичних досліджень з метою вирішення найбільш актуальних проблем правового регулювання цивільно-процесуальних відносин. Адже положення чинного ЦПК України співіснують із раніш чинними, і не завжди має місце узгодженість між ними, що викликає певні труднощі в судовій практиці. Поряд з дещо невдалими формулюваннями тексту цивільних процесуальних норм, які потребують уточнення і перефразування, часто навіть очевидні положення не знаходять свого відображення в Цивільному процесуальному кодексі України. Зокрема, йдеться про особливості дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі, за колом осіб та специфіку реалізації норм цивільного процесуального права.
Немає вичерпних відповідей на поставлені в ході дисертаційного дослідження питання і у працях українських та іноземних процесуалістів різних історичних періодів, оскільки норма цивільного процесуального права як теоретична категорія відносно слабко досліджена наукою цивільного процесуального права, що підтверджується малою кількістю публікацій за даною темою, відсутністю, за окремими винятками, відповідних розділів у навчальних посібниках і підручниках. Зокрема, науковці досі сперечаються з приводу визначення й ознак норми цивільного процесуального права, не кажучи про детальний видовий, структурний та функціональний аналіз висхідного елементу цієї галузі права.
Теоретичною основою даного дисертаційного дослідження стали основні положення загальної теорії права, викладені у працях С. С. Алексєєва, В. В. Лаза-рєва, В. Н. Хропанюка, В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія та інших. Основи дослідження цивільного процесуального права заклали вчені-процесуалісти кінця ХІХ – початку ХХ століття, напрацювання яких також використані в даній дисертаційні роботі, зокрема це праці О. Бюлова, Є. В. Васьковського, Г. Верб-ловського, А. Г. Гойхбарга, М. І. Малініна, Є. О. Нєфєдьєва, А. Х. Гольмстена тощо.
Окремі аспекти осмислення, вдосконалення та реалізації норм цивільного процесуального права в різні роки досліджували вчені: О. Т. Боннер, М. А. Вікут, В. М. Горшеньов, М. А. Гурвіч, А. О. Добровольский, О. Г. Дріжчана, П. П. Заворо-тько, П. Ф. Єлісейкін, В. В. Комаров, С. В. Курильов, О. Г. Лук’янова, А. О. Мельні-ков, Ю. І. Мельніков, В. М. Протасов, В. І. Тертишніков, М. К. Треушніков, Н. О. Че-чіна, Д. М. Чечот, М. С. Шакарян, М. Й. Штефан, С. Я. Фурса, К. С. Юдельсон та інші правознавці. Проте, враховуючи теоретичний досвід, накопичений за час, що минув з моменту останніх комплексних досліджень норми цивільного процесуального права, зміни нормативного змісту у зв’язку з прийняттям та вступом в дію ЦПК України, норми цивільного процесуального права досі потребують не лише комплексного теоретичного дослідження, але й аналізу з позицій юридичної техніки.
Поряд з цим, норма цивільного процесуального права декілька разів ставала предметом дисертаційних досліджень. Уперше аналіз проблеми зустрічається в 1965 році в праці Н. О. Чечіної “Нормы гражданского процессуального права и их применение”, вдруге – у 1982 році Л. С. Самсонова в роботі “Применение норм гражданского процессуального права” зосереджується суто на реалізації норм цивільного процесуального права, наступна спроба – у 1983 році в дослідженні Є. А. Крашеннікова “Природа норм гражданского процессуального права”. Серед останніх розробок варто особливо виділити кандидатську дисертацію російського науковця Д. В. Малихіна “Норма гражданского процессуального права” (2005 р.), в якій автор досить детально зупинився на визначенні зв’язків між окремими складовими елементами норми цивільного процесуального права.
Проте комплексного дослідження проблем сутності та специфіки норм цивільного процесуального права України в сучасній науковій літературі поки що не проводилося. Вказані особливості вплинули на вибір теми даної роботи, свідчать про її актуальність і є основою для визначенння мети, завдань, об’єкта і предмета дослідження.
Нормативну основу дослідження складають норми ЦПК та інших нормативно-правових актів України, окремі міжнародні договори та угоди з питань взаємної правової допомоги.
Емпіричною основою дослідження стали опублікована і розміщена в офіційних джерелах та інтернет-сайтах практика Верховного Суду України, місцевих судів та результати соціалогічних досліджень, використані автором під кутом зору дисертаційного дослідження для формування наукових положень і висновків дисертації.
^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ця тема входить до плану науково-дослідної роботи кафедри правосуддя Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича “Проблеми розвитку і вдосконалення процесуального законодавства в Україні та практики його застосування” (номер державної реєстрації 0105 U 002887).
^ Мета та основні завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є проведення комплексного наукового аналізу понятійних, видових і системних характеристик норми цивільного процесуального права, формулювання теоретичних висновків та розробка пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, усунення колізій законодавства з досліджуваних питань для подальшого вдосконалення й підвищення якості системи норми цивільного процесуального права та їх застосування.
Тому серед основних завдань даного теоретичного дослідження варто виділити наступні:
дослідити процес становлення, нормативного закріплення і теоретичного розвитку вчень про зміст і значення норм цивільного процесуального права України;
здійснити комплексну класифікацію норм цивільного процесуального права України за різними підставами на основі спільності їх ознак і функціонального призначення;
розглянути структуру внутрішньої будови норми цивільного процесуального права і дослідити специфіку її окремих складових - гіпотези, диспозиції та санкції норм цивільного процесуального права;
проаналізувати особливості та закономірності дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі та за колом осіб;
дослідити форми й особливості реалізації норм цивільного процесуального права;
на основі проведеного дослідження виробити пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства нашої держави, в тому числі шляхом внесення відповідних змін до Цивільного процесуального кодексу України.
^ Об’єктом дисертаційного дослідження є врегульовані нормами цивільного процесуального права суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави.
^ Предметом дослідження є норми цивільного процесуального права, що закріплені в процесуальному законодавстві України та в нормативно-правових актах матеріальних галузей права, а також доктрина цивільного процесуального права.
^ Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система наукових методів, що в комплексі застосовуються дисертантом для виконання завдань дослідження та досягнення його мети.
Дисертаційне дослідження базується на методах і прийомах наукового пізнання, основу яких складає діалектичний та системно-функціональний методи дослідження. У роботі також застосовані формально-логічний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження, що дало можливість дослідити зміст і виділити найважливіші особливості норм цивільного процесуального права України та специфіку їх реалізації. За допомогою формально-логічного методу проведений детальний аналіз норм чинного цивільного процесуального та матеріального законодавства України, які регламентують порядок здійснення правосуддя в цивільних справах. За допомогою порівняльно-правового методу досліджувався ступінь розробки даної теми в цивільній процесуальній літературі зарубіжних країн. Через статистичний метод з’ясовано сучасний стан законодавчої та правозастосовчої регламентації норм цивільного процесуального права України. За допомогою історичного методу проаналізовано розвиток теоретичного розуміння та нормативного закріплення норм цивільного процесуального права в різні історичні проміжки часу. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного процесуального законодавства при закріпленні та реалізації норм цивільного процесуального права України. Окрім цього, в процесі наукового дослідження застосовано системно-структурний метод, за допомогою якого здійснено комплексний аналіз функціонально-структурованих проявів дії та реалізації норми цивільного процесуального права. В роботі використовувалися й інші загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, кожен з яких задіювався в органічному поєднанні з іншими.
Реалізуючи мету та поставлені завдання, автор одержав результати, які характеризують його новизну. ^ Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що в національній цивільній процесуальній науці ця робота є одним із комплексних, системних наукових досліджень змісту й особливостей норм цивільного процесуального права при їх застосуванні в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах в Україні та реформування законодавства в проаналізованій сфері. Дана робота являє собою перше дисертаційне дослідження з цих питань, виконане на основі нового вітчизняного процесуального законодавства. У роботі визначені також шляхи подальшого вдосконалення цивільного процесуального законодавства щодо оптимізації цивільних процесуальних відносин, які виникають, змінюються і припиняються на основі норм цивільного процесуального права України, а також забезпечення гармонізації норм цивільного процесуального і матеріального права. Все це в сукупності дає змогу кваліфікувати зроблені дисертантом висновки та пропозиції як певний внесок у науку цивільного процесуального права і відмежувати від тих, які формулювались раніше іншими вченими з проблем, дотичних до предмета даного дослідження.
Загальна спрямованість дослідження дала змогу обґрунтувати наступні теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції, що виносяться на захист.
Вперше:
Обґрунтовано і сформульовано необхідність законодавчого закріплення принципу верховенства процесуальних норм, роз-міщених у ЦПК України, над нормами, які регулюють окремі питання цивільного судочинства і закріплені в нормативних актах матеріальних галузей права.
Визначаючи межі дії норм цивільного процесуального права, доведено важливість розмежування об’єктивного (дія в часі і просторі) і суб’єктного (дія норми за колом осіб) критеріїв їх чинності, головна відмінність між якими виражається у ступені та формі можливого впливу учасника цивільного процесу на реалізацію нор-ми цивільного процесуального права. У зв’язку з цим наголошено на необхідності розмежовувати осіб, на яких поширюються і щодо яких застосовуються норми цивільного процесуального права.
Виділено підходи в розумінні існуючих в науці цивільного процесуального права поглядів щодо кількості структурних еле-ментів норми цивільного процесуального права, які систематизовано у класичний (гіпотеза – диспозиція – санкція), дуалістичний (диспозиція – санкція), комплексний (гіпотеза – диспозиція – санкція та диспозиція – санкція) та факультативний (диспозиція) підходи. На підставі цього доведено, що норма цивільного процесуального права обов’язково складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції, які можуть бути текстуально закріплені в одній або декількох статтях цивільного процесуального законодавства.
Визначено зміст поняття «способи реалізації норм цивільного процесуального права» – це конкретні шляхи реалізації норм цивільного процесуального права, які характеризуються внутрішнім втіленням в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права шляхом вчинення активних дій або у вигляді бездіяльності з боку учасників цивільного процесу.
Встановлено співвідношення понять «способи реалізацїї норм цивільного процесуального права» та «форми реалізації норм цивільного процесуального права». Так, форми реалізації (застосування, виконання, використання і дотримання), які залежать від мети правозастосування, співвідносяться із способами реалізації норм цивільного процесуального права (активний і пасивний), що зумовлені конкретними діями суду чи учасників цивільного процесу, як загальне і окреме.
Обґрунтовано висновок про необхідність доповнення пере-ліку стадій застосування цивільних процесуальних норм (встановлення фактичних обставин справи; вибір і аналіз норм цивільного процесуального права; постановлення акта застосування норми цивільного процесуального права) ще однією (кінцевою) стадією – судовим контролем за виконанням правозастосовчого акта.
Дістали подальшого розвитку такі положення:
На основі застосування системного, видового, функціонального та структурного аналізу норм цивільного процесуального права уточнено поняття «норми цивільного процесуального права». Це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки організаційно-процедурного характеру, які з метою регламентації порядку здійснення правосуддя в цивільних справах закріплюють права й обов’язки учасників процесу та процедуру вчинення ними процесуальних дій, а також захищені від можливих порушень заходами державного примусу.
Обґрунтовано наявність, окрім загальних ознак, властивих всім нормам права, специфічних особливостей, притаманних виключно нормам цивільного процесуального права, а саме: 1) спрямованість на виконання завдань цивільного судочинства – забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ; 2) реалізація з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; 3) системний характер норм цивільного процесуального права, який полягає в тому, що при розгляді і вирішенні цивільних справ застосовується не окреме правило поведінки, а сукупність норм цивільного процесуального права; 4) організаційно-процедурний характер, що розрахований на неодноразове використання в типових, повторюваних ситуаціях; 5) особливість адресату норм цивільного процесуального права, що здійснює їх застосування, яким виступає суд.
Доведено, що судові постанови, окрім вимог законності та обґрунтованості, повинні також відповідати ознакам однозначності та своєчасності. Однозначною є постанова суду, зміст якої чітко і зрозуміло викладено у вигляді, доступному для сприйняття та виконання. Своєчасною є постанова суду, ухвалення, проголошення та набрання чинності котрою здійснюється в порядку та в строки, визначені цивільним процесуальним законодавством.
Уточнено поняття «акт застосування цивільних процесуальних норм» – це виданий судом в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, проголошений іменем України і наділений законною силою цивільно-процесуальний документ, що містить державно-владний, індивідуально-конкретний припис щодо реалізації норм цивільного процесуального права для захисту, відновлення чи визнання прав, свобод чи інтересів та обов’язків суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.
Обґрунтовано необхідність доповнення чинного ЦПК України главою І «Основні поняття цивільного процесуального права», в якій розміщуватимуться основоположні терміни та категорії цієї галузі права.
Здійснено систематизуючу класифікацію існуючих протиріч між нормами цивільного процесуального права та положеннями матеріальних галузей права, що стосуються здійснення правосуддя в цивільних справах, результатом чого стала розробка пропозицій по доповненню ЦПК України статтею 21 та редагуванню ст. 3, 208, 213, 228, ЦПК України, ч. 3 ст. 171 СК України тощо, зміст яких розкривається в тексті дисертації.
^ Практичне значення висновків і пропозицій, що містяться в дисертаційному дослідженні, полягає у тому, що вони можуть бути використані:
1) у законодавчій діяльності - з метою подальшого вдосконалення цивільного процесуального законодавства та узгодження його положень зі змістом нормативно-правових актів матеріальних галузей права, а також істотного оновлення структури цивільного процесуального кодексу України;
2) у правозастосовчій діяльності – для уникнення розрізненого тлумачення норм цивільного процесуального права в процесі їх реалізації при здійсненні правосуддя в цивільних справах;
3) у науково-дослідницькій діяльності - для наступного поглибленого наукового аналізу проблем, пов'язаних із реалізацією норм цивільного процесуального права України в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах;
4) у навчальному процесі – при розробці та читанні лекцій зі спецкурсів із цивільного процесуального права для студентів вищих юридичних закладів освіти, а також при підготовці підручників, навчальних посібників із зазначених дисциплін цивільного процесуального права України.
^ Теоретичне значення одержаних результатів визначається кількома аспектами. Насамперед, воно полягає в тому, що сформульовані в роботі концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації визначають напрямки вирішення окремих теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із удосконаленням норм цивільного процесуального права України, а також роблять суттєвий вклад у подальший розвиток окремих положень науки цивільного процесуального права. Теоретичне та практичне значення роботи полягає в актуальності й новизні дисертаційного дослідження і зумовлено прикладним характером висновків і рекомендацій, використання яких дозволить підвищити ефективність правосуддя в цивільних справах.
^ Особистий внесок здобувача. Наукове дослідження, проведене дисертантом самостійно. Теоретичні положення та висновки, зроблені автором, базуються на особистих дослідженнях автора, аналізі вітчизняних та іноземних наукових джерел, нормативно-правової бази, що регламентує нормотворчу діяльність.
^ Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародній науковій конференції, присвяченій 175-річчю з дня народження Георгія Андрузького (м. Київ, 2002 р.), на науково-практичній конференції «Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України» (м. Івано-Франківськ, 2002 р.), на всеукраїнській науково-практичній коференції «Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період» (м. Хмельницький, 2002 р.), на науково-теоретичній конференції «Методологія приватного права” (м. Київ, 2003 р.), на науково-практичній конференції «Проблеми кодифікації законодавства України» (м. Київ, 2003 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (м. Тернопіль, 2003 р.), на І міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу’ 2004». (м. Дніпропетровськ: 2004 р.), на VІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта’ 2005» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), на І Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти»(м. Суми, 2006 р.), на ІІІ Міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 2007 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в шести статтях, які входять до переліку фахових наукових видань ВАК України, а також у тезах 10 доповідей на конференціях різного рівня.
^ Структура дисертації. У відповідності до мети, завдань і предмета дослідження структура дисертації наступна: вступ, три розділи, які мають загалом 10 підрозділів, висновки, список використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації 204 сторінки, список використаних джерел, що охоплює 324 найменування.
^ Для заказа доставки работы
воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
ВИСНОВКИ
Дослідження особливостей та змісту норм цивільного процесуального права дало змогу сформулювати у дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення механізму правового регулювання правовідносин, які виникають при застосуванні норм цієї галузі права, а також на розв’язання теретичних проблем, що торкаються питань удосконалення змісту норм цивільного процесуального права. Норми цивільного процесуального права здійснюють регулювання правовідносин, які виникають, змінюються і припиня-ються при здійсненні правосуддя, а також забезпечують втілення на практиці основоположних засад судочинства, реалізація яких сприяє пануванню законності, підвищує правосвідомість і виховує повагу до вимог законодавства в цілому. Будучи текстуально пронизаними загальновизнаними керівними ідеями демократичного суспільства, норми цивільного процесуального права виступа-ють комплексним механізмом, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до міжнародних стандартів і справді ґарантує право особи на справедливий суд. На підставі проведеного дисертаційного дослідження здійснено наступні підсумки:
1. Сформульоване авторське визначення норм цивільного процесуального права – це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові, формальновизначені правила поведінки організаційно-процедурного характеру, які з метою регламентації порядку здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплюють права й обов’язки учасників процесу та процедуру вчинення ними процесуальних дій, а також захищені від можливих порушень заходами державного примусу.
2. Серед ознак цивільно-процесуальних норм необхідно обов’язково виділити наступні характерні риси:
встановлюються або санкціонуються компетентними органами держави Україна у вигляді правил поведінки самостійної галузі права;
спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства – таких як охорона прав чи законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави або вчинення окремих процесуальних дій; покликані забезпечувати своєчасність, неупередженість і повноту розгляду та вирішення цивільних справ;
перебуваючи у тісному взаємозв’язку з іншими галузями права, цивільно-процесуальні норми виступають засобами реалізації на практиці та захисту порушених чи оспорюваних прав суб’єктів матеріально-правових відносин;
цивільний процес, що виникає по конкретній справі, обслуговується не окремими нормами – щоразу залучається практично вся галузь цивільного процесуального права, тобто повністю задіюється складна, внутрішньо узгоджена і цілісно структурована нормативна система;
характеризуються організаційно-процедурним характером, викладених у них приписів, які закріплюють детальну регламентацію (спосіб та послідовність вчинення, а також форму вираження результатів) усіх процесуальних дій учасниками судочинства, що розрахована на неодноразове використання в типових, повторюваних ситуаціях;
є загальнообов’язковими для всіх осіб (громадян Україні, іноземних громадян та осіб без громадянства, юридичних осіб тощо), які вступають чи залучаються до цивільного процесу на засадах юридичної рівності;
особливим адресатом норм цивільного процесуального права виступає судовий орган, який наділений владними (судовими) повноваженнями в процесі розгляду та вирішення цивільних справ;
дотримання норм цивільного процесуального права забезпечується різними правовими заходами.
3. Проаналізувавши колізійність і невизначеність домінант при співвідношенні норм, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, і закріплені в процесуальних або матеріальних нормативно-правових актах, вважаємо, що потрібно законодавчо закріпити принцип верховенства процесуальних норм, розміщених у ЦПК України, над нормами матеріального права, які стосуються окремих питань цивільного процесу, доповнивши ст. 3 ЦПК України положенням наступного змісту: «Норми, які містяться в матеріально-правових актах і стосуються здійснення правосуддя в цивільних справах, повинні відповідати нормам ЦПК України. У випадку суперечності цих норм положенням цивільного процесуального законодавства повинні застосовуватися норми цього Кодексу».
4. Дослідивши існуючі твердження про структурну будову норм цивільного процесуального права, встановлено, що вони можуть бути об’єднані в чотири великі групи, зміст кожної з яких полягає в такому:
1) суть висловлювань І групи (класичний підхід) зводиться до традиційного розуміння структурної будови норми права будь-якої галузі права, відповідно до якого правова норма в любому випадку складається з трьох елементів, що викладено в такій логічній схемі: «якщо – то – інакше». Це означає, що норма передбачає в якості своїх основних частин не тільки правило поведінки (диспозицію), але ще й умови своєї дії (гіпотезу), а також наслідки за невиконання (санкцію);
2) зміст тверджень ІІ групи (дуалістичний підхід) зводиться до того, що в класичній тричленній формулі міститься не одне, а два правила поведінки. Одне з них розраховано на такий порядок суспільних відносин, який законодавець визнає нормальним. Ідеться про регулятивну норму. Інше правило є протилежністю першого і розраховано на різного роду відхилення від нормального перебігу повсякденних відносин. Оскільки таке правило направлене на охорону регулятивної норми та відповідного їй правовідношення, її називають охоронною;
3) до ІІІ групи (комплексний підхід) належать такі висловлювання, котрі обґрунтовують відсутність єдиної, універсальної структури, притаманної всім нормам цивільного процесуального права;
4) до останньої IV групи висловлювань (факультативний підхід) входять найменш поширені, неординарні пропозиції або про доповнення структури будь-якої норми цивільного процесуального права четвертим складовим елементом, або взагалі про заперечення виділення в будові такої норми окремих частин.
5. Встановлено, що чітке законодавче закріплення особливостей дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі та за колом осіб є запорукою реальної ефективності правил цивільного процесуального законодавства. При цьому доведено, що дія норми цивільного процесуального права в часі та просторі за характером реалізації належить до об’єктивних критеріїв, що не залежать від волі і свідомості людини, а дія за колом осіб – суб’єктний фактор, що перебуває у прямій залежності від суб’єктивних ознак особи, які перетворюють її на адресата нормативного припису цивільного процесуального права. Тому здійснено розмежування об’єктивного (дія в часі та просторі) і суб’єктного (дія норми за колом осіб) критеріїв меж чинності норми цивільного процесуального права, головна відмінність між якими виражається у ступені та формі можливого впливу учасника цивільного процесу на реалізацію норми цивільного процесуального права.
У зв’язку з цим запропоновано доповнити ЦПК України статтею 21 «Чинність цивільно-процесуального закону» такого змісту:
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а також виконання судових рішень. Цивільний процесуальний закон зворотної сили не має, окрім випадків прямо передбачених у нормативно-правовому акті.
Норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на всю територію України. До спірних правовідносин, що виникли, змінилися чи припинилися за межами України, але підлягають розгляду на території України, норми цивільного процесуального права України застосовуються у випадках, встановлених цим Кодексом.
Норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на всіх осіб, що на законних підставах перебувають на території України і застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства під час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а також виконання судових рішень.
6. Доведено, що ефективність кожного нормативного припису залежить від того, у який спосіб і наскільки повно він реалізовується на практиці. Норми цивільного процесуального права мають чимало особливостей, що обумовлені змістом та шляхами їх реалізації на практиці. Обґрунтовано, що реалізація норм цивільного процесуального права – це законодавчо закріплена, узгоджена, послідовна діяльність суду та учасників цивільного процесу, яка з метою захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод і інтересів, полягає у втіленні приписів норми цивільного процесуального права в цивільних процесуальних правовідносинах і здійснюється за допомогою різних форм і способів.
7. Встановлено, що форми реалізації норми цивільного процесуального права – це шляхи такої діяльності, які характеризуються загальним, зовнішнім проявом втілення в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права у вигляді:
1. Виконання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення адресатом норми обов’язків, закріплених у ЦПК України;
2. Використання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення адресатом норми прав, закріплених у ЦПК України;
3. Дотримання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом утримання адресатом норми від вчинення, заборонених у ній дій;
4. Застосування норми цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення судом своїх повноважень з метою справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.
8. Розмежовано форми та способи реалізації норм цивільного процесуального права. При цьому способи реалізації норм цивільного процесуального права – це конкретні шляхи такої діяльності, які характеризуються внутрішнім втіленням в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права у чітко визначений законодавством спосіб – вчиненням активних дій чи у вигляді бездіяльності. У зв’язку з цим пропонується серед способів реалізації норм цивільного процесуального права виділити два різновиди: активний і пасивний.
Доведено, що якщо порівнювати форми та способи реалізації норм цивільного процесуального права як різнопланові прояви одного правового явища, то вони співвідносяться між собою як загальне і окреме, де форми реалізації нормативних приписів – це загальне регулювання, що обумовлюється метою правозастосування і в цілому відповідає на питання: «Яким чином, як відбувається реалізація цивільної процесуальної норми?», а способи такої реалізації – це окреме, що залежить від конкретних заходів, до яких вдаються суд або учасники цивільного процесу (які саме дії вчиняються?). Зв’язок цих правових категорій очевидний, адже багаточисленність процесуальних норм породжує при їх реалізації множинність комбінаційних утворень, в яких одна ланка правореалізаії нерозривно пов’язана з іншою і кожна з них при втіленні в життя вимог процесуальної норми виконує свою функціональну роль у правореалізації. Інакше кажучи, форми реалізації норм цивільного процесуального права – це зовнішній прояв цієї діяльності, що здійснюється шляхом застосування, виконання, використання та дотримання; а способи реалізації норм цивільного процесуального права – це конкретний внутрішній зміст окремих форм правореалізації, який знаходить своє вираження у вчиненні активних чи пасивних дій.
9. Встановлено, що застосування норм цивільного процесуального права має дворівневу структуру, що проявляється в одночасному залученні внутрішньої структури правової норми і структури галузі права в цілому. При цьому вирішальне значення має, чи виконуються законодавчі приписи добровільно (регулятивні правовідносини), чи коли адресата норми цивільного процесуального права зобов’язують виконати вимоги процесуальної норми (охоронні правовідносини). Застосування норм цивільного процесуального права призводить до виникнення, зміни чи припинення процесуальних правовідносин у ході реалізації норм матеріального права, здійснюється в процесуальних формах, об’єктивується в процесуальних актах.
10. Акт застосування цивільних процесуальних
еще рефераты
Еще работы по разное