Реферат: Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний заклад «херсонський державний аграрний університет»

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА

ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»






Матеріали

науково-практичної інтернет–конференції магістрів економічного факультету спеціальності 8.03050901 «Облік і аудит»

07 - 08 травня 2012р.


Херсон – 2012 Видається за рішенням організаційного комітету науково-практичної конференції та Вченої ради економічного факультету ДВНЗ «ХДАУ»


Протокол № 9 від 29 березня 2012 р.


^ РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:


Савченко О.Г. – к.ф.-м.н., доцент (декан факультету)

Мармуль Л.О. – д.е.н., професор

Танклевська Н.С. . – д.е.н., професор

Мохненко А.С. – д.е.н., професор

Скрипник С.В. – к.е.н., доцент

Сакун А.Ж. . – к.е.н., доцент (заступник декана з НДР)


Матеріали науково-практичної інтернет–конференції магістрів економічного факультету спеціальності 8.03050901 «Облік і аудит». ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» – ред. вид. «Колос» ХДАУ

^ Напрями удосконалення організації та обліку податкових розрахунків фермерських господарств


Бугаєнко І.С. – магістрант

Науковий керівник – д.е.н., професор Н.С. Танклевська


Податкова система країни безпосередньо впливає на стабільність та ефективність функціонування як народного господарства в цілому так його окремих галузей. Розглядаючи еволюцію розвитку системи податкових розрахунків фермерських господарств, слід зазначити, що численні зміни у податковому законодавстві не привели до якісних змін в оподаткуванні цієї галузі. Тому питання удосконалення організації та обліку податкових розрахунків є актуальним.

Поряд з іншими факторами постійні зміни в системі оподаткування аграрних підприємств зробили їх практично неплатоспроможними. З огляду на це було продовжено пошуки такого податкового механізму, завдяки якому можна було б зменшити податковий тиск на виробників сільськогоспо­дарської продукції та зацікавити їх у підвищенні ефективності господарювання.

Податкова система є різновидом динамічної відкритої си­стеми, її відкритість означає необхідність аналізу передусім зовнішніх чинників, під впливом яких відбувається її станов­лення. Останнє є специфічним поєднанням об'єктивного і суб'єктивного. Оскільки податки – це продукт еволюції економіки і держави, остільки податкова система формується перш за все під впливом об'єктивних чинників. Водночас у сучасній демо­кратичній правовій державі запровадження тих чи інших форм оподаткування є результатом волевиявлення членів парламенту, компромісу інтересів різних політичних груп, що у свою чергу представляють інтереси різних верств суспільства.

Ставки податків, порядок їх нарахування та сплати визначаються податковим законодавством. Підприємство самостійно нараховує податки за визначеними ставками та перераховує їх у бюджет. Податковим періодом з нарахування окремих податків є місяць, квартал або рік.

У бухгалтерському обліку всі розрахунки з бюджетом (за рахунок прибутку, по податках з робітників і службовців та інших платежах) відображають на рахунку № 64 "Розрахунки за податками й платежами". На кредиті цього рахунка нараховують суми платежів до бюджету (податкові зобов'язання), а на дебеті - належні до відшкодування бюджету податки, їх сплата, списання тощо. Кредитове сальдо показує заборгованість підприємства перед бюджетом, тобто суму, яку підприємство має перерахувати до бюджету. Дебетове сальдо за рахунком № 64 означає переплату бюджету (податковий кредит), тобто надлишкове перераховану суму до бюджету, яку необхідно зарахувати в рахунок чергових платежів або повернути підприємству.

Облік розрахунків за податками і платежами треба організувати таким чином, щоб за кожним із них окремо можна було мати дані про нараховані і сплачені суми, заборгованість на кінець місяця. Аналітичний облік розрахунків за податками й платежами ведуть за їх видами.

Рахунок № 64 "Розрахунки за податками й платежами" має субрахунки за видами платежів до бюджету. На підприємствах застосовують такі субрахунки: № 641 "Розрахунки за податками"; № 642 "Розрахунки за обов'язковими платежами"; № 643 "Податкові зобов'язання"; № 644 "Податковий кредит". Аналітичний облік на рахунку № 64 здійснюють за видами платежів до бюджету. Це дає можливість перевірити правильність розрахунків за кожним видом платежу.

Пріоритетним напрямом удосконалення обліку податкових розрахунків фермерських господарств є застосування автоматизованої форми обліку. Основу машинно-орієнтованих форм бухгалтерського обліку складає інформація первинних документів. Подвійний запис, що є основним способом відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, зберігається і в умовах обро­бки бухгалтерської інформації за допомогою ПЕОМ.

До основних напрямів удосконалення податкових відносин в аграрній сфері слід віднести: реформування організації та законодавчої бази вітчизняної системи оподаткування; узгодження норм Бюджетного кодексу України і податкового законодавства; подальше удосконалення загальноприйнятої системи оподаткування діяльності аграрних підприємств; вирішення проблем відшкодування ПДВ, а також упорядкування системи пільг з ПДВ; подальший розвиток альтернативних систем оподаткування аграрних підприємств; підвищення якості роботи податкових органів; розвиток податкового менеджменту на підприємствах АПК, тощо.

В Україні доцільно було б запозичити окремі аспекти закордонного досвіду оподаткування фермерських господарств , враховуючи при цьому особливості свого економічного і соціального розвитку.

Таким чином, основними шляхами удосконалення організації та обліку податкових розрахунків діяльності фермерських господарств є обов’язкове дотримання вимог нормативно-законодавчої бази України щодо ведення бухгалтерського обліку, застосування нових форм журнально-ордерної форми обліку підвищення кваліфікації робітників бухгалтерії, а також автоматизація обліку.

організації обліку і контролю товарно-матеріальних цінностей на підприємствах агропромислового комплексу


Істомін М.І. – магістрант

^ Науковий керівник – д.е.н., професор Н.С. Танклевська


Радикально зміненим умовам підвищення ефективності використання товарно-матеріальних цінностей і управління процесом ресурсозбереження відповідає новий підхід до визначення ролі, місця і змісту організації обліку і контролю. Адже при переході до ринкових відносин при інших рівних умовах і можливостях у вигідному положенні виявляються ті підприємства агропромислового комплексу, які володіють здатністю краще аналізувати стан організації обліку та здійснювати оперативний контроль достовірності фінансової (бухгалтерської) звітності, яка включає інформацію про стан господарських засобів і джерел їх формування, з метою прийняття ефективних рішень, в тому числі в системі використання і збереження товарно-матеріальних цінностей, швидше адаптуватись до зміни коньюктури ринку.

Слід відмітити , що питома вага витрат ТМЦ у собівартості продукції складає біля 50-60% , а в деяких галузях досягає 80-85%. Тому потреба у раціональній організації обліку виробничих запасів та контролю за їх використанням є обґрунтованою.

Прийняття ефективних рішень в умовах постійної зміни господарських ситуацій вимагає від організації обліку й контролю швидкої обробки потоків інформації, які відображають аспекти використання і збереження виробничих запасів, що можливо лише при автоматизації розв’язання задач. Однак, автоматизації оперативних аналітичних задач не надається належної уваги. Тому вирішення даного питання дасть змогу значно покращити організацію обліку та контролю товарно-матеріальних цінностей на підприємствах агропромислового комплексу.

Облік матеріальних ресурсів регламентується “Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року №250. Зметою роз’яснення деякихпунктів даного Положення Міністерство фінансів України 7 травня 1993 року ввело “Вказівки щодо організації бухгалтерсього обліку в Україні.

Правильна і раціональна організація обліку ТМЦ забезпєчується чіткою системою документообігу і суворим порядком оформлення операцій щодо руху ТМЦ у відповідності до “Положення про документальне оформлення записів в бухгалтерському обліку”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88.

Для обліку надходження і витрат виробничих запасів використовують окремі синтетичні інвентарні рахунки : №05 “Матеріали”; №06 “Паливо”; № 07 “Будівельні матеріали та обладнання до встановлення”; № 08 “Запасні частини”; №12 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”.

У зв’язку з виникненням різних господарських операцій відносно обліку виробничих запасів використовують також рахунки : № 13 “Знос малооцінних і швидкозношуваних предметів”; №14 “Переоцінка товарно-матеріальних цінностей”; №15 “Заготівля і придбання матеріальних цінностей”; №16 “Транспортно - заготівельні витрати”.

Виробничі запаси, які надходять на підприємство, оприбутковуються матеріально відповідальними особами (завідувачами складами, комірниками та іншими особами) на підставі товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур та інших супроводжувальних документів, і оформляються прибутковим ордером типової форми № М-3 або № М-4

На практиці, як правило, невраховані залишки ТМЦ зберігаються окремо від врахованих або їх приховують в окремих коморах. Для виявлення неврахованих надлишків ТМЦ використовуються дані складського обліку. При утворенні неврахованих надлишків в складському обліку видаток певного виду цінностей за певний період перевищує їх прибуток, в результаті чого утворюються невраховані надлишки відповідних цінностей. Ця перевитрата перекривається за рахунок наступного надходження і оприбуткування ТМЦ аналогічних найменувань. Такі надлишки звичайно вилучаються за рахунок наступних надходжень або виписування безтоварних документів до перевірки їхньої фактичної наявності (під час проведення інвентаризації).

Важливе значення в запобіганні розкрадань ТМЦ має правильна організація пропускної системи при ввозі їх на територію підприємства і вивозі з підприємства. Перевірці підлягають книги реєстрації перепусток, журнали зважування вантажів на автомобільних вагах, інформація охоронників про вивіз і винос з території підприємства ТМЦ без документального оформлення, накази про прийняті заходи щодо усунення виявлених порушень тощо. Внутрішньогосподарський контроль за наявністю ТМЦ проводять, як правило, працівники бухгалтерії.

Таким чином, врахування ососбливостей ефективного використання і збереження товарно-матеріальних цінностей, підвищення ролі організації бухгалтерського обліку й контролю в системі управління, застосування засобів обчислювальної техніки, створення на цій основі автоматизованих систем управління виробництвом, недостатня теоретична, а особливо практична розробка методичних основ контролю використання і збереження ТМЦ в умовах автоматизації управління дасть змогу підвищит ефективність діяльності підприємств агропромислового комплексу.

^ ПОНЯТТЯ ГРОШОВИХ КОШТІВ ТА ЇХ ЕКВІВАЛЕНТІВ В БЮДЖЕТНОМУ ОБЛІКУ

 

Ковальова А.Ю. – магістрантка

Науковий керівник – д.е.н., професор Н.С. Танклевська


Грошові кошти та їх еквіваленти, які застосовуються у бухгалтерському обліку, потребують уточнення. Це зумовлено такими причинами: виокремлення у складі грошових коштів електронних грошей як платіжного засобу, що розвивається останніми роками; уточнення факту включення до їхньої категорії лише тих активів, які можуть бути використані для здійснення розрахунків у будь-який момент, з максимальним рівнем ліквідності.

Організації обліку грошових коштів у бюджетних установах присвятили свої публікації вітчизняні вчені: П.Й. Атамас, Ф.Ф. Бутинець, Р.Т. Джога, Т.П. Остапчук, Н.А. Остап’юк, С.В. Свірко, С.В. Сисюк та ін.

 У підприємствах і організаціях до грошових коштів, як об’єктів обліку, відносять: касову готівку, кошти на рахунках в банках, інші кошти, які відповідають визначенню згідно з П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів”. У зазначеному положенні вказується, що грошові кошти – це готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Еквіваленти грошових коштів

– короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості. Еквівалентами грошових коштів можуть вважатися активи підприємства, які відповідають таким трьом вимогам:

– належать до фінансових інвестицій;

– мають короткий термін обігу;

– є високоліквідними, тобто: швидко конвертуються у грошову форму, характеризуються свободою конвертації  і мінімальним ризиком втрати вартості у разі конвертації у грошові кошти.

Для бюджетних установ визначення грошових коштів та їх еквівалентів в інструкціях державного казначейства не встановлено. Проте на рівні практикуючих бухгалтерів відомо, що до них відносяться грошові кошти в касі, на поточному та реєстраційному рахунках й інші кошти.

Грошові кошти бюджетних установ можна класифікувати за джерелами їх надходження:

– фінансування із загального фонду бюджету;

– спеціальні кошти бюджетної установи, які поділяються на власні надходження бюджетної установи (кошти отримані як плата за послуги, інші власні надходження) та інші надходження спеціального фонду.

За формою існування розрізняють готівкові та безготівкові грошові кошти, за видом валюти – грошові кошти у національній валюті та грошові кошти в іноземних валютах. Під готівковими грошовими коштами розуміють валюту України та іноземну валюту. Безготівкові – гроші юридичних або фізичних осіб на розрахункових рахунках у банках, що використовуються як засіб платежу для оплати торговельних операцій чи при здійсненні інших платежів, взаєморозрахунків без участі готівкових грошей; кредитні картки, "пластикові” гроші, чеки, векселі.

До еквівалентів у бюджетних установах відносяться інші кошти, які відображаються на рахунку 33 "Інші кошти”. На цьому рахунку обліковуються оборотні активи бюджетних установ у формі еквівалентів грошових коштів, тобто коштів, що містяться в акредитивах, у чекових книжках, в оплачених талонах на бензин (старт-картках), оплачених путівках до санаторіїв, будинків відпочинку, турбаз, пансіонатів, в оплачених проїзних документах, талонах на харчування, у повідомленнях на поштові перекази, поштових марках і марках держмита, облігаціях позик, у бланках трудових книжок і вкладишах до них, атестатів, дипломів, студентських та учнівських квитків, залікових книжок, бланках посвідчень і інших грошових документах. Також на рахунках цієї групи обліковують кошти в дорозі.

Звідси випливає, що визначення грошових коштів та їх еквівалентів у бюджетному обліку немає. Проте на практиці використовується визначення, яке подається в ПСБО 4 ‘‘ Звіт про рух грошових коштів ’’, в якому зазначається, що грошові кошти – це готівка, кошти на рахунках у банках, інші грошові кошти, тобто еквіваленти які виступають у національній та іноземній валюті.

^ Напрями покращення організації обліку і аудиту оборотних коштів у фермерських господарствах


Ратушна В.Є. – магістрантка

Науковий керівник – д.е.н., професор Н.С. Танклевська


В умовах ринкових відносин оборотні кошти здобувають особливо важливе значення, оскільки вони являють собою частину капіталу, що переносить свою вартість на ново створений продукт повністю і повертається до підприємця в грошовій формі наприкінці кожного кругообігу фінансових ресурсів. Функціонування підприємств в умовах ринку зумовлює трансформацію підходів до якості бухгалтерської інформації, необхідної для прийняття рішень управлінським персоналом. Це зумовлює необхідність удосконалення організації та методики бухгалтерського обліку оборотних коштів як основи інформаційного забезпечення управління заготівельною, виробничою та збутовою діяльністю. У свою чергу, методика бухгалтерського обліку оборотних активів повинна враховувати специфіку діяльності фермерських господарств. Тому, питання організації обліку і аудиту оборотних коштів у фермерських господарствах є актуальним і істотно впливає на формування прибутку підприємств.

До оборотних коштів відносять:

– кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені;

– кошти, в розрахунках;

– грошові кошти в касі і на рахунках.

Розмір оборотних коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці у фермерському господарстві. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборот­них коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції. У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Для покращення організації обліку і аудиту оборотних коштів важливим є раціональне їх нормування, яке дозволяє вирішити такі питання: 1) забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва; 2) дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві; 3) від правильно встановленого нормативу залежить виконання плану виробництва, реалізації продук­ції, прибутку та рівня рентабельності; 4) сприя­ють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Але формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. Тому фермерські господарства змушені звертатися до залучення фі­нансових ресурсів у вигляді банківської позики або зовнішнього інвестиційного капіталу.

Для підвищення ефективності використання оборотних активів на підприємстві необхідно забезпечити якісне управління ними на основі удосконалення процесу проведення інвентаризації активів, а саме:

- виведення з одиниці виробничих запасів в окрему групу обліку тільки тої частини, яку необхідно уцінити;

- виведення зі складу активу надмірної (наднормативної) кількості запасів, яка не відповідає вимогам визнання активом і яка виявлена також при інвентаризації;

- прийняття пропозицій по урахуванню запасів для яких є вірогідність реалізації в майбутньому на ще не задіяному за балансовому рахунку 073;

- списання вищевказаних запасів за рахунок чистого прибутку підприємства.

Впровадження цих кроків дасть можливість не тільки підвищити ефективність використання оборотних активів, а і ввести конкретну відповідальність їх придбання.

В обліковій політиці підприємства треба дотримуватись вимог нормативних документів Мінфіну України, не допускаючи їх довільних тлумачень, бо в них чітко визначено критерії порога суттєвості, який, зважаючи на динаміку вартісної бази за звітний період, не можна вста­новити заздалегідь у сумарному значенні, тим більше, що низку операцій (переоцінку об'єктів, обмін подібним активам тощо) неможливо пе­редбачити, як і точно визначити наперед суму фактичного прибутку (збитку) підприємства.

Отже, для покращення організації обліку і аудиту оборотних коштів у фермерських господарствах необхідно раціонально нормувати потребу в обігових ресурсах, визначити ефективну структуру джерел формування обігових коштів, скоротити тривалість виробничих процесів та інше.

^ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ


Тон Ю.О. – магістрант

Науковий керівник - д.е.н, професор Н.С. Танклевська


Основним джерелом здійснення розширеного відтворення є капітальні інвестиції. Із чинних нормативних документів випливає, що капітальні інвестиції – це сукупність витрат , пов’язаних з придбанням, будівництвом нових та оновленням , модернізацією діючих необоротних активів. В П(С)БО 7 “Основні засоби" визначено методологічні засади формування в обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи. При цьому незавершені капітальні інвестиції розглядаються , як майбутні необоротні матеріальні активи.

В сільськогосподарських підприємствах в окрему групу капітальних інвестицій слід віднести витрати на закладання і вирощування багаторічних насаджень, меліорацію та іригацію земель. Формування інформаційної бази про капітальні інвестиції на підприємствах здійснюється за даними бухгалтерського обліку.

До складу капітальних інвестицій належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-розвідувальні, геологорозвідувальні та бурові роботи, на відведення земельних ділянок та переселення у зв'язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та інші. Капітальні інвестиції відображаються у балансі за фактичними витратами для забудовника (замовника).

Для правильної організації обліку і контролю за здійсненням капітальних інвестицій важливе значення має науково обґрунтована їх класифікація. Капітальні інвестиції групують за відтворювальною та технологічною структурами, за призначенням, за галузями народного господарства, за способами проведених робіт, за ступенем готовності, за джерелами проведення (створення).

Джерелами проведення(створення) капітальних інвестицій є власні кошти підприємства, використання коштів бюджету чи позабюджетних фондів та інші джерела.

Основними завданнями обліку капітальних інвестицій є: систематичний контроль за ефективним використанням коштів, призначених на капітальні інвестиції; контроль за виконанням програми капітальних робіт та витрат; правильне і своєчасне документальне відображення обсягу виконаних робіт та всіх видів видатків; точне визначення фактичної собівартості введених у дію об'єктів і витрат на незавершене будівництво; контроль за додержанням фінансової дисципліни на будівництві; контроль за економним витрачанням матеріальних і трудових ресурсів у здійсненні капітальних інвестицій; контроль за виконанням кошторису накладних витрат і правильним їх включенням у собівартість введених у дію об'єктів.

Капітальні інвестиції підприємства обліковують на одному балансі з основною діяльністю, але з обов'язковим розподілом в обліку витрат, що пов'язані з виробництвом та збутом продукції (робіт і послуг), які є метою створення даного підприємства, і капітальних затрат.

За діючим порядком планування, фінансування, кредитування і обліку капітальних інвестицій у сільському господарстві виділяють такі їх основні види: капітальне будівництво, придбання (виготовлення) основних засобів, придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів, меліоративні роботи та інші капітальні інвестиції.

Усі види капітальних інвестицій обліковують на рахунку 15 “Капітальні інвестиції”. За економічним змістом цей рахунок є рахунком з обліку господарських процесів, за призначенням і структурою - операційним, калькуляційним, а щодо балансу - активним.

На рахунку 15 відкривають такі субрахунки: 151 “Капітальне будівництво”, 152 “Придбання (виготовлення) основних засобів”, 153 “Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів”, 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”, 155 “Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів”.

За дебетом рахунку 15 “Капітальні інвестиції” відображають збільшення визнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених необоротних активів тощо).

Специфіка інвестиційної діяльності пов’язана із понесенням різних за змістом витрат.

Для їх нагромадження та систематизації важливим є організація аналітичного обліку. Не може бути єдиного підходу до аналітичного обліку всіх капітальних інвестицій. Він буде залежати від напрямів їх здійснення: капітальне будівництво, придбання (виготовлення) основних засобів, придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів, придбання (створення) нематеріальних активів, придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів.

Аналітичний облік витрат на капітальне будівництво також визначатиметься способом його ведення : господарський чи підрядний

Таким чином, правильно організований синтетичний та аналітичний облік капітальних інвестицій, є запорукою достовірного визначення вартості придбаних або створених необоротних активів.

^ Напрями удосконалення організації, обліку і аудиту кредитування поточної діяльності аграрних підприємств


Шеховцова О.Л. – магістрантка

Науковий керівник – д.е.н., професор Н.С. Танклевська


Кредитування сільського господарства в сучасних умовах є одним із ключових компонентів його стабільного розвитку. Кредиту відводиться важлива роль у подальшому рефор­муванні економіки України та відродженні національного виробництва. Кінцевим підсумком кредитування має стати розвиток і підвищення ефективності національної економіки. Важлива роль у даному процесі належить організації, обліку і аудиту кредитування поточної діяльності.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації щодо обліку операцій, пов’язаних із отриманням, обслуговуванням та погашенням банківських кредитів визначають ряд Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а саме: П(С)БО 7 «Основні засоби», П(С)БО 11 «Зобов’язання», П(С)БО 16 «Витрати», П(С)БО 31 «Фінансові витрати». Зазначені П(С)БО не містять конкретного визначення банківських кредитів. Утім окремі положення цих нормативних документів дають можливість визначити економічну сутність банківського кредиту як об’єкта обліку.

Існуюча система кредитного забезпечення не дає змоги своєчасно та в повному обсязі забезпечити сільськогосподарські підприємства необхідними фінансовими ресурсами. Враховуючи світовий досвід, кредитне забезпечення сільськогосподарських підприємств має формуватися на ринкових принципах, але з елементами державного регулювання як єдина цілісна система яка повинна передбачати розвиток таких пріоритетних напрямів, як: удосконалення державної підтримки розвитку кредитування сільськогосподарського виробництва, в тому числі щодо розбудови кредитних інституцій та кредитної інфраструктури; розвиток кредитної кооперації; кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення; застосування нових, нетрадиційних для сільськогосподарських підприємств видів кредитування; удосконалення банківського кредитування та банківського обслуговування сільськогосподарських підприємств.

Формування та реалізація кредитної політики сільськогосподарських підприємств здійснюється у три етапи: підготовчий етап; етап реалізації кредитної політики; етап моніторингу кредитних операцій. Розробка Положення про кредитну політику сільськогосподарського підприємства забезпечить належний рівень організації та управління кредитними операціями, що сприятиме активізації кредитних відносин аграрних підприємств з комерційними банками. Визначившись з банками, працівник, відповідальний за кредитну політику підприємства відвідує їх для детального вивчення умов кредитування, які необхідно чітко зафіксувати для здійснення подальшого аналізу. Основними умовами кредитування, що підлягають оцінці, є: види кредиту, що надаються даним банком; можлива сума кредиту; можливий строк кредиту; валюта кредиту; розмір та тип відсоткової ставки; вид забезпечення кредиту; порядок оцінки забезпечення; особливості схеми кредитування; можливості та умови дострокового погашення кредиту; пільгові умови; перелік документів, необхідних для отримання кредиту; інші умови.

Облік розрахунків ведеться на рахунку 60 "Короткострокові позики" у національній та іноземній валютах за кредитами банків, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу, та за позиками, термін погашення яких минув. Цей рахунок балансовий, пасивний, призначений для обліку джерел засобів. По кредиту рахунку відображаються суми одержаних кредитів (позик), по дебету - сума їх погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів (позик). Аналітичний облік ведеться за позикодавцями (банками) в розрізі кожного кредиту (позики) окремо та строками їх погашення.

Облік розрахунків за довгостроковими позиками банків та іншими залученими позиковими коштами у інших осіб, які не є поточним зобов'язанням, ведеться на рахунку 50 "Довгострокові позики". Цей рахунок балансовий, пасивний, призначений для обліку джерел засобів. По кредиту рахунку 50 "Довгострокові позики" відображаються суми одержаних довгострокових позик, а також переведення короткострокових (відстрочених), по дебету - погашення заборгованості за ними та переведення до поточної заборгованості за довгостроковими зобов'язаннями.

Отже, до основних напрямів удосконалення організації, обліку і аудиту кредитування поточної діяльності слід віднести: дотримання законодавчих вимог щодо ведення та обліку кредитних операцій; систематичне підвищення кваліфікації робітників бухгалтерії; проведення внутрішнього аудиту; перехід до автоматизованої форми обліку. забезпечення наявності усіх документів щодо оформлення кредитів; контроль за нарахуванням відсотків та правильністю їх відо­браження за джерелами покриття; дотримання встановлених правил з оцінювання та оформ­лення застави при отриманні кредиту; забезпечення цільового використання одержаних підприємством кредитів; своєчасність погашення основного боргу та нарахованих відсотків; правильність оформлення всіх документів за отриманими довгостроковими кредитами та лізингом; дотримання вимог щодо обґрунтованості віднесення відсотків за користування кре­дитами до собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від джерела отримання кредиту, а також суми відсотків.

^ ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ ВИТРАТ В РОСЛИННИЦТВІ


Бабченко Ю.С. – магістрантка

Науковий керівник – д.е.н., професор Л.О. Мармуль


В ході подальшого розвитку ринкових відносин та в період реформування вітчизняної системи бухгалтерського обліку особливого значення набувають питання належного інформаційного забезпечення внутрішніх користувачів сільськогосподарських підприємств для ефективного управління виробничими процесами, створення власної конкурентної позиції та забезпечення стійкого фінансового становища на ринку. Це потребує докорінної зміни методів управління, підвищує вимоги до бухгалтерського обліку і зумовлює необхідність посилення інформаційної, контрольної, пізнавальної, прогностичної та мотиваційної його функцій у відповідності до потреб приймати завжди обґрунтовані рішення. Для задоволення цих вимог доцільним є створення в вітчизняних сільськогосподарських підприємствах системи управлінського обліку, яка буде забезпечувати одержання інформації, адекватної потребам внутрішніх користувачів підприємства в умовах ринкової економіки, що сприятиме ефективному управлінню витратами виробництва та собівартістю продукції, оптимізації результатів діяльності підприємства з досягненням високої якості та конкурентоспроможності готової продукції.

Необхідність досліджень з організації та методології управлінського обліку викликана тим, що потреби внутрішніх користувачів облікової інформації задовольняються в неповній мірі. На сучасному етапі ще недостатньо розроблені наукові положення управлінського обліку, не має практичного досвіду його організації в сільському господарстві, залишається дискусійним питання про місце його в загальній системі бухгалтерського обліку.

Виробництво продукції рослинництва являє собою складний процес, що пов’язаний з обліком об’ємної і різноманітної номенклатури витрат. Найбільш поширеним в обліковій практиці є групування витрат за елементами та статтями витрат.

Нами пропонується наступний перелік елементів витрат в рослинництві: насіння і посадковий матеріал; паливо-мастильні матеріали і енергія; інші матеріальні витрати; амортизація; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; інші операційні витрати.

Дослідження показують, що вибір об’єктів обліку в рослинництві пов’язується із спеціалізацією підприємства та прийнятою технологією виробництва. В окремі об’єкти обліку виділяються культури (групи культур), види робіт по незавершеному виробництву, витрати, що підлягають розподілу. Регістри аналітичного обліку повинні в повному об’ємі і своєчасно відображати господарські операції, дозволяти проводити калькуляційні розрахунки для ефективного управління процесами формування витрат і виходу продукції рослинництва.

Характерною особливістю рослинництва є те, що процес виробництва складається із певної послідовності технологічних операцій. Цей фактор зумовлює пріоритетне використання попроцесного методу обліку витрат в більшості досліджуваних господарств.

З наданням господарської самостійності сільськогосподарським підприємствам виникла необхідність формування власної облікової політики. Завдяки цьому стає можливим встановлення меж і форм ведення обліку для внутрішніх потреб, переорієнтація вітчизняної облікової теорії і практики на вирішення нових завдань, що стоять перед управлінським апаратом в умовах ринку, шляхом застосування нових підходів до одержання інформації про витрати та нових методів калькулювання собівартості продукції. Так, використання системи обліку змінних витрат дозволить оперативніше виконувати облікові роботи та підвищити аналітичність облікової інформації про витрати. Під поточний облік і контроль будуть підпадати лише витрати по кожній культурі, що знаходяться в залежності від об’єму виробництва та безпосередньо пов’язані з формуванням якісних характеристик прод^ ВИМОГИ, РІВНІ ТА ЕТАПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ
НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ


Колесник І.В. – магістрантка

Науковий керівник – д.е.н., професор А.С. Мохненко


Одним із шляхів розвитку економіки сільського господарства є вдосконалення інформаційного забезпечення управління. Основою його виступає фінансовий облік як визначальна складова національної облікової системи, що регулюється державою. Проблеми фінансового обліку в агропромисловому виробництві набувають важливого методологічного і практичного значення. Пошуки шляхів подальшого розвитку облікового забезпечення управління агропромисловим виробництвом важливі й через збільшення повноважень облікових працівників щодо можливостей вибору варіантів, форм і методів