Реферат: Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України

Донецька обласна державна адміністрація

Відділ у справах національностей

управління культури та туризму

Український культурологічний центр

Донецьке обласне відділення Товариства

зв'язків з українцями за межами України

(Товариство "Україна-Світ")

Донецьке обласне відділення Наукового

Товариства ім. Шевченка

Донецька обласна універсальна наукова бібліотека





ЗАКОРДОННЕ УКРАЇНСТВО І ДОНЕЧЧИНА:

^ ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА


(Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції,

м. Донецьк, 19 грудня 2008 року)





Донецьк-2008


^ ББК-71.04 (4 УКР-ДОН)

К 90


Закордонне українство і Донеччина: вчора, сьогодні, завтра: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке обласне відділення Товариства "Україна-Світ", Український культурологічний центр, 2008. – 312 с.


Збірник пропонує матеріали науково-практичної конференції, «Закордонне українство і Донеччина: вчора, сьогодні, завтра», проведеної відповідно до Державної програми співпраці із закордонним українством на період до 2010 року (Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 р. №1034 та розпорядження голови Донецької облдержадміністрації від 29.11.2006 р. №578). Доповіді подані з додержанням авторського стилю.


Редакційна колегія:


Іван Драч

– поет, перекладач, кіносценарист, державний і громадський діяч, народний депутат 3-го скликання (1998-2002 рр.)

^ Світлана Кузнецова

– начальник відділу у справах національностей

Донецької обласної державної адміністрації

^ Володимир Білецький

– доктор технічних наук, професор Донецького національного технічного університету, голова Донецького обласного відділення Товариства "Україна-Світ", шеф-редактор аналітичного журналу "Схід"

^ Олена Башун

– кандидат педагогічних наук, заступник директора з наукової роботи Донецької обласної універсальної наукової бібліотеки

^ Вадим Оліфіренко

– кандидат педагогічних наук, доцент, член Національної спілки письменників України, заступник голови Донецького обласного відділення Товариства "Україна – Світ"

^ Віра Просалова

– доктор філологічних наук, професор Донецького національного університету

Галина Сімченко

– редактор аналітично-інформаційного фахового журналу „Схід”


Адреса редакції:

вул. Артема, 45, м. Донецьк, 83086

тел/факс: (062) 337-04-80, 338-06-97

e-mail: ukcdb@stels.net

Український культурологічний центр


Донецьке обласне відділення Товариства "Україна-Світ", Український культурологічний центр, 2008





^ Зміст


ПЛЕнАРНЕ ЗАСІДАННЯ


Іван Драч

Не покинемо „третього брата” 8

Володимир Білецький

Світове українство: історія та сучасність 10


^ Дмитро Павличко

Україна та Світовий Конґрес Українців 43


Олександер Шокало

Четверта міґраційно-еміґраційна хвиля з України 58


^ Валерій Рябенко

Cтворення і діяльність ВГО «Українська

взаємодопомога» та МГОУ «Четверта хвиля» 63


Павло Орленко

З історії товариства "Україна-Світ" 75


Секція 1.

Донеччина і світове українство: продовження співпраці


^ Світлана Кузнецова

Регіональна політика Донеччини у сфері зв’язків

із закордонним українством 84


Володимир Білецький

Одинадцять років діяльності Донецького обласного

відділення Товариства «Україна-Світ» 91


^ Віра Боднарук

Зв’язки Товариства Української мови-Чикаго

в Україні 99


Віталій Радчук

VI Конгрес Міжнародної асоціації україністів

у Донецьку 102

^ Галина Сімченко, Володимир Білецький

Презентація української книги у Москві 108


Галина Сімченко

„Літературні вечори у Інституті модерного

мистецтва Чикаго” укладено в Донецьку 114


^ Людмила Мочалова

Відомі митці української діаспори в гостях

на Донеччині 116


Лілія Козінченко

Канадсько – український бібліотечний центр

міста Маріуполя: тенденції розвитку 124


^ Олена Негода

На українсько-канадських паралелях 130


Вадим Оліфіренко

Голос із далекого Амуру: український письменник і

видавець Олександр Лозиков на Далекому Сході 132


^ Василь Горбачук, Ольга Корабльова

Роль діаспори у справі відновлення філологічного

факультету у Слов’янському державному

педагогічному університеті 136


^ Галина Чумак

Повернення Емми Андієвської на Донбас 139


Секція 2.

Життя і діяльність українських

громад у світі

Аскольд Лозинський

Світовий Конґрес Українців: у світі і Україні 146


^ Олексій Коновал

Фундація ім. Івана Багряного:

за кордоном та в Україні 152


Стефан Паняк

Українці в Російській Федерації 158


^ Людмила Найденко

Літературно-музична вітальня, присвячена творчості

Оксани Петрусенко: у Татарстані та Україні 162


Романія Явір

Діяльність Федерації українців Вірменії „Україна” 165


^ Віра Коник

Конґрес українців Естонії 172


Зенко Ластовецький, Федір Курляк

Діяльність Союзу Українців у Великій Британії 177


Іван Лаба

Діяльність союзу русинів-українців

Словацької Республіки 182


^ Тетяна Кузик

Асоціація українських жінок-робітниць в Італії 187


Орися Сушко

Конґрес Українців Канади 190


Валентина Такаєва

Український культурний центр «Батьківщина»

в Узбекистані 202


Секція 3.

„Україна пам’ятає – Світ визнає!”


^ Стефан Романів, Ірка Мицак

75-та річниця відзначення Українського ґеноциду

1932-1933: „Україна пам’ятає – світ визнає!” 210


Леся Храплива-Щур

Відблиск „невгасимої свічі" 212


Заява

Об’єднання українців Росії та Федеральної національ-

но-культурної автономії українців Росії 217

^ КРУГЛИЙ СТІЛ

Василь Гайворонський (Гайдарівський) – видатний письменник-емігрант з Донецького краю


Вадим Оліфіренко

Гайворонський Василь Андрійович: на Донеччині

й за кордоном 1906 (14.01) – 1972 (13.11) 220


^ Віра Просалова

Дві іпостасі письменника-експатріанта 224


Ірина Ярошевич

Життєві колізії Василя Гайворонського 233


Ольга Пуніна

Сюжетний елемент «змагання» у повісті

Василя Гайворонського «Розминовка» 239


^ Тетяна Бублик

Оповідання Василя Гайворонського „Чортове колесо”

як проекція на реалії радянської доби 246


Феня Пустова

Естетичні функції пейзажів у творах

Василя Гайворонського 249


^ КРУГЛИЙ СТІЛ

Микита Шаповал – видатний державний діяч,

вчений, патріот


Ігор Пасько

Микита Шаповал – філософ і соціолог 262


^ Василь Терещенко

Державотворець Микита Шаповал 264


Віталій Білецький

Микита Шаповал в українській соціології 284


Надія Миронець

Микита Шаповал про національне відродження

та державність 289


^ Феня Пустова

Деякі особливості образного мислення

Микити Шаповала 300


Пленарне

засідання

Іван Драч,

український поет, державний і громадський діяч, народний депутат України 3-го скликання,

голова Товариства „Україна – Світ”


Не покинемо „третього брата”


Після здобуття незалежності ми нарешті змогли озватися до світового українства за прикладом інших усталених держав, які, мов світила, притягують до себе думки й почуття співвітчизників поза своїми кордонами. Виявилося, що українська діаспора – одна з найбільших серед інших планетарних етнічних розселень: за межами України нас живе майже півстільки, скільки проживає на рідній землі. Немилосердна доля, що кілька сторіч випробовувала українців на життєздатність і шляхом чужоземного окупантського тиску вичавлювала з рідного краю його синів і дочок на всі меридіани й паралелі, мовби підтвердила: українська нація – велика нація. Мільйони наших братів і сестер зберегли серед іншого, незрідка недружнього, ба й ворожого етнічного середовища, кровну спорідненість з тисячолітнім корінням своєї нації, плекали рідну мову й культуру, звичаї і риси характеру, не полишали віру в те, що українська держава воскресне. Допомогло їм те, що навчилися гуртуватися, триматися купи – тобто набули властивостей, якими ще доводиться оволодівати нам, сущим у Великій Україні.

У світі налічується близько півтисячі українських організацій, їхня активність після серпня-грудня 1991 року зросла й зростає, живлячись новими патріотичними імпульсами, гордістю за свій народ, який нарешті відновив власну державність.

Українці україномовні й російськомовні, англомовні й офранцужені, колонізовані й румунізовані – єднаймося навколо матері України, української мови – її душі і правічної суті.

Достовірна статистика свідчить, що двоє українців живуть в Україні, а третій – поза Україною (Західна діаспора – до п'яти мільйонів, Східна – до десяти мільйонів). Де ж він, той третій? Чи можуть бути двоє без третього, коли постає Українська держава, – і всі ми втрьох або пропадом пропадемо, або збудимось і утвердимось, і постанемо перед світом в святій єдності усіх трьох?! Україною постанемо. Святою трійцею постанемо в злютованій єдності тризуба. Згадаймо історичну «Думу про втечу трьох братів з Азова»:


З города Азова, з тяжкої

неволі три братіки тікали.

Ой, два кінними, третій піший-

пішаниця,

Як би той чужинець-чужениця.

За кінними братами біжить

він, підбігає...

Кров'ю сліди заливає...

Слізьми поливає,

Словами промовляє:

"Братіки мої рідненькії...

Мене обіждіте,

Із собою візьміте.

До городів християнських,

хоч мало, підвезіте.


Саме оцю історичну думу колись нагадав нам канадський публіцист Роман Рахманний: „...не йдеться тут про літературно-мистецький аспект трагічно-прекрасної думи, хоч і яке цікаве тут відтворення однієї з межових ситуацій філософського порядку. Трагічна доля наймолодшого брата, покинутого старшими братами на безлюдній і безводній окраїні землі української, пригадується у зв'язку з сучасною життєвою обстановкою значної кількості українців... Саме в „Думі про втечу трьох братів з Азова” відтворено, майже на пророчий лад, межову ситуацію українців...”

Українці з Берестейщини і Молдови, з Північної Слобожанщини і Донщини, із Саратовщини і Башкирії, з Кубані і Ставрополля, з космічного Байконура і нафтоносної Тюмені, з Казахстанських степів і Киргизії, з Зеленого Клину і Камчатки, з Соловків і Магадана, з Узбекистану і Закавказзя, з Туркменії і Алтаю, з Прибалтики і Заполярного кола, українці з Канади і Австралії, зі США і Бразилії, з Італії та Іспанії, з Польщі, Франції, Великобританії, Чехії, Греції – всіх близьких і дальніх країн Європи – з усіх-усюд, куди долетіла українська пісня. Ні, ви не будете тим третім братом з Азовської думи на чорному шляху чужоземної неволі: безводдя, безхліб'я і безправ'я.

Ви будете рівними серед рівних – святою трійцею будемо за чисто застеленим столом української державності, української долі.

Слава нашій незалежній державі! Слава Україні!


Володимир БІЛЕЦЬКИЙ,

доктор технічних наук, професор, дійсний член НТШ,

шеф-редактор аналітично-інформаційного журналу "Схід", голова Донецького обласного відділення Товариства «Україна-Світ»


^ СВІТОВЕ УКРАЇНСТВО: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ


У огляді, виконаному на матеріалах конференцій, інтернет-сайтів та порталів, літератури, енциклопедичних та ін. даних, присвячених питанням української діаспори, подана загальна характеристика закордонного українства на поточний момент, коротка характеристика української діаспори в ряді країн Європи, Америки та Австралії, а також громадських організацій, які консолідують зв’язки і співпрацю українців за кордоном та в Україні.


^ 1. Загальна характеристика української діаспори

Географічне перебування українського народу в центрі Європи, ряд торговельних шляхів, що проходять землями нашої держави, нарешті тривалі війни, а також, напевно, природна відкритість українців до світу спричинили таке явище як українська діаспора. Цей термін означає всю сукупність українців або ж осіб українського походження, що проживають за межами території України і охоплює різні категорії людей українського походження з різним ступенем зв'язків з історичною батьківщиною: українське населення на суміжних українських етнічних землях, які нині не входять до складу України; соціально-економічну еміграцію з України колонізаційного типу від початку ХІХ ст. до 1960-х-1970-х рр. спрямовану на Схід, го­ловно, в межах території колишнього СРСР; соціально-економічну (заробітчанську) еміграцію з кінця ХІХ ст. – переваж­но в західну півкулю; політичну еміграцію після 1917-1920 рр. та від кінця Другої світової війни; трудову імміграцію від 1990-1991 років. Нині широко вживаними є терміни "закордонне українство", "закордонні українці", "українці зарубіжжя", які включають всю українську людність поза межами України. Українці в місцевостях свого перебування прагнуть зберегти етнічну ідентичність та підтримувати зв'язки з Україною.

Вже у 1880 році, українська діаспора налічувала близько 1,2 млн осіб:

 0,7 млн українців в європейській Росії;

 0,2 млн українців в Австро-Угорщині;

 0,1 млн українців в Азійській Росії;

 0,1 млн українців в Америці.

Це становило 4,6% всіх українців у світі. Тобто, всіх українців в 1880 р. було біля 24 млн. ос., в т.ч. на українських етнічних землях проживало 22,8 млн. ос., решта – за кордоном.

Станом на 2004 р. за межами України мешкає від 10 до 15 млн. українців, тобто біля третини нації. Розселення українців по країнах світу за даними вікі-енциклопедії показане в таблиці 1.


^ Таблиця 1. Українська діаспора (2004 рік)


Країна

Чисельність (тисяч)

Регіони проживання

Росія

4 363-5 000

В Москві, Санкт-Петербурзі, в районах Курська, Воронежа, Саратова, Самари, Астрахані, Владивостока, Кубані (Краснодарський край), Дону, від Оренбурга до Тихого океану, в Закаспійській області, в Приморському Краї над рікою Усурі, в Амурській області («Зелений Клин»)




Продовження табл. 1

Країна

^ Чисельність (тисяч)

Регіони проживання

Казахстан

896,2-2 400

На півночі, промислові центри.

США

500-2 000

Штати: Пенсильванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Массачусетс, Коннектикут, Огайо, Іллінойс, Мічиган, Міннесота, Меріленд, Флорида, Каліфорнія, Техас, Вісконсін

Канада

1 000

Провінції: Онтаріо, Альберта, Манітоба, Саскачеван, Квебек, Британська Колумбія

Молдова

600,4-650

Придністров'я, Кишинів

Польща

360-500

Регіони: західна і північна частини Польщі (воєводство Ольштинське, Щецинське, Вроцлавське, Гданське, Познаньське)

Білорусь

291-500

Брестська, Гомельска області.

Аргентина

100-250

Провіції: Буенос-Айрес- Місійонес, Чако, Мендоса, Формоса, Кордова, Ріо-Негро

Бразилія

50-350

Штати: Парана, Сан-Пауло, Санта-Катеріна, Ріу-Гранді-ду-Сул

Узбекистан

153,2

Промислові центри.

Румунія

70-250

Регіони: Південна Буковина (Сучавщина), Мармарощина, Банат, Південна Добруджа.

Киргизстан

108

Промислові центри.

Словаччина

40-100

Регіони: Східна Словаччина, місто Пряшів

Латвія

92

Промислові центри.

Португалія

66

Промислові центри.

колишня Югославія

60

Регіони: Воєводіна (Бака), Боснія, Хорватія, (Славонія)

Грузія

52,4

Промислові центри.

Чехія

50

Судети.

Естонія

48

Промислові центри.

Литва

44

Промислові центри.

Туркменістан

35,6

Промислові центри.




Продовження табл. 1

Країна

^ Чисельність (тисяч)

Регіони проживання

Франція

35

Регіони: Центральна, Східна, Південно-Західна і Північно-Західна Франція.

Великобританія

35

Графства: Ланкашір, Йоркшір, Центральна Англія, Південна Англія, Шотландія.

Австралія

35

Штати: Новий Південний Уельс, Вікторія, Південна і Західна Австралія.

Азербайджан

32,3

Промислові центри.

Німеччина

22

Землі: Баварія, Баден-Вюртемберг, Гессен, Північний Рейн-Весфалія, Нижня Саксонія.

Парагвай

12

Регіони: поблизу колонії Фрам, Сандови, Нової Волині, Богданівки, Тарасівки.

Уругвай

10

Регіони: Монтевідео, Сан-Хосе, Пайсанду.

Вірменія

8,3

Промислові центри.

Австрія

6

Регіони: Відень і його околиці.

Бельгія

5

Регіони: Середня і Східна Бельгія.

Угорщина

3,00

Регіони: басейн середньої течії річки Тиса.

Венесуела

3,00

Регіони: Каракас, Валенсія, Маракан.

Нідерланди

0,6

Регіони: поблизу кордону з Німеччиною.

Нова Зеландія

0,5

Регіони: Крайстчерч, Окленд, Веллінгтон.


^ 2. Українці в окремих країнах світу


Кількісні характеристики українців за кордоном завжди були дискутабельними. В цілому можна, думаю, зупинитися на оцінці в 5-7 мільйонів осіб, що мають хоча б частково українське походження у західному світі і близько 8-12 мільйонів ідентифікуючих себе з українським корінням у країнах СНД. Тобто загалом за межами України постійно проживає близько 13-18 млн людей українського походження. Звичайно, ці оцінки досить відносні, але показують кількісну вагомість діаспори. Що стосується її якісного складу, то це, в основному, так званий "середній клас" як у західному, так і східному світі. При цьому зорганізованість закордонних українців Заходу і Сходу сильно відрізняється – якщо перші майже всі є членами національних громадських організацій або партій, то другі охоплені ними ледь на 5-10 %.

Зупинимося на короткому “портреті” української діаспори в країнах Європи, Америки та Австралії.


Українська діаспора США. Перші українці з’явились у Північній Америці ще в 17-18 ст. Відомо, що у Громадянській війні брав участь генерал Василь Турчин – особистий друг президента А.Лінкольна. У 1865 р. з Києва прибув сюди Андрій Гончаренко, який видав газету “Аляска Геральд”. Його вважали одним з перших українських емігрантів у США. Початком трудової еміграції українців до США вважається 1877 р. Саме тоді група селян-русинів із Закарпаття прибула на шахти східної Пенсильванії. Основна частина наступної хвилі еміграції прибула до США в другій половині 1920-х років. У післявоєнний період розпочалася третя хвиля еміграції (друга половина 1940-х років). Основну частину її становили “переміщені особи” та біженці із таборів західних зон окупації Німеччини і Австрії, а також з Італії.

Одними з перших українських переселенців з України, які в США одержали землю і почали займатися сільським господарством, були протестанти із східних районів України, які втекли від релігійних переслідувань. Вони осіли в штаті Вірджинії (1892 р.), пізніше (1898 р.) – в Північній Дакоті. Згодом і в штаті Північна Дакота всі вони створили село, назване “Україною”.

В 1884 р. у штаті Пенсильванія була збудована перша українська церква.

У 20-х роках ХХ століття в США почали виникати перші організації, що об’єднували українців.

У 1989 р. у США створили громадянські організації, які надають матеріальну допомогу Україні, а також підтримують діяльність окремих громадських організацій. Серед них “Народний фонд допомоги Україні”, “Фонд допомоги дітям Чорнобиля”.

Американські вчені налічують близько 2 млн. українців у США. Українська мова, географія, література, історія, соціологія України викладаються у 28 університетах та коледжах США. Утворилися і діють різноманітні українські громади політичного, релігійного та культурно-освітнього спрямування. У США діють Українська католицька церква (майже 250 тис. віруючих), Карпато-руська католицька церква (близько 200 тис. віруючих). Понад 150 тис. українців відвідує Руську православну церкву. Налічується майже 40 тис. українців-протестантів. Тепер майже 90% американських українців живе в містах; 20,6% з них працює в промисловості, організації фінансів і в торгівлі, 13% – в армії, 12% – у школах, 11,5% – у закладах охорони здоров’я.

^ Найбільш відомі громадські організації українців у США: 1. Український Конґресовий Комітет Америки (КУК), Голова – Михайло Савків (Член Президії УВКР); 2. Світовий Конгрес Українців (США), Голова – Євген Чолій (у 1998-2008 рр. Аскольд Лозинський); 3. Українська Американська Координаційна Рада; 4. Союз Українок Америки (CУА); 7. Український Народний Союз; 8. Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ-А); 9. Пласт (Нью-Йорк, США); 10. Федерація допомоги дітям Чорнобиля; 11. Асоціація Українців Америки та ін.


Українська діаспора Канади. Початковий період еміграції до Канади був наймасовіший. У 1896-1914 рр. сюди переселилося 170 тис. українців. Головним чином це були вихідці з Галичини, Буковини і Закарпаття, які перебували під владою Австро-Угорщини. Люди тікали від матеріальної скрути й від політичної сваволі, сподіваючись за океаном знайти достаток і довгождану волю. За переписом 1981 р. українці становили 3,1% населення країни, що складає 755 тис. осіб. А за оцінюванням у 1989 р. близько 1 млн. осіб. Канада займає друге місце у світі за чисельністю українців, що становить 4% усього населення Канади. Українці направлялися переважно в степові провінції – Манітобу, Саскачеван та Альберту, де канадський уряд надавав поселенцям земельні ділянки площею 65 гектарів. Українські іммігранти прагнули селитися на нових місцях компактно й заснували цілий ряд етнічно-однорідних поселень-колоній. До 1905 р. українські поселення виросли по всій території прерій Західної Канади, перетворивши ці цілинні, мало заселені корінними жителями землі в освоєну й економічно продуктивну зону.

Сьогодні головні райони населення канадських українців знаходяться на півдні країни, поблизу кордону зі США. Більше половини українців проживають в провінціях Манітоба, Саскачеван і Альберта. Українська мова, література і культура вивчаються у широкій мережі громадських суботніх і недільних шкіл, а також у двомовних школах, де є класи з українською мовою навчання. Усього в Канаді близько 6 тис. дітей вивчають українську мову. Українці навчаються майже в 100 університетах Канади і 200 коледжах. Українська мова викладається в 28 університетах. Перепис населення Канади 1991 р. зафіксував 1млн. 54 тис. осіб українського походження, що становить 3,8 % всього канадського населення – це п’яте місце серед етнічних спільнот цієї країни після британців, французів, німців та італійців.

Найбільші українські громадські організації Канади: 1. Світовий Конґрес Українців (СКУ); 2. Ліґа Українців Канади; 3. Світова Федерація Українських Жіночих Організацій (СФУЖО); 4. Союз Українок Канади; 5. Конґрес Українців Канади (КУК); 6. Ліґа Українок Канади; 7. Ліґа Українських Католицьких Жінок Канади; 9. Канадське товариство приятелів України; 10. Канадський фонд – Дітям Чорнобиля; 12. Світова Ліґа Українських Політичних В’язнів (СЛУПВ) та ін.


Українська діаспора Аргентини. Під час другої еміграційної хвилі у кінці ХІХ ст., більшість новоприбулих осіла в Буенос-Айресі та околицях столиці, решта подалася вглиб країни на сільськогосподарські поселення. Емігранти, якi приїхали до Аргентини в 1945-1950 роках – це, в основному, особи, якi були насильно вивезені на роботи до Німеччини під час окупації України, а також вояки УПА, бійці дивізії СС “Галичина”, котрі боролися проти сталінського режиму. Аргентинська Республіка була однією з перших держав, якi визнали Українську Народну Республіку. Це сталося 5 лютого 1921 року. 5 грудня 2001 р. Президент Аргентини Менем прийняв делегацію аргентинських українців i показав документ, відповідно до якого Аргентина визнала Україну як незалежну державу.

Нині в Аргентині налічується понад 200 тисяч українців. Вони переважно розселені в північних провінціях – у столиці та провінції Буенос-Айрес, Місійонез, Чако, Мендоса, Формоса, Кордова, Ріо-Негро і займаються головним чином землеробством. Мають хорошу репутацію за працьовитість, спокійну вдачу, пісенність i толерантність. Хоча вони вже є громадянами іншої країни, мають достаток, гроші, більшість з них ніколи не бувала на землі своїх предків, всі вони з одержимістю i святістю вболівають за майбутнє України. На півночі Аргентини і в прилеглих до неї південних районах Бразилії, а також у Парагваї та Уругваї українці та громадяни українського походження проживають компактними групами, що зближує їх, сповільнює процес асиміляції.

Українські громадські організації Аргентини: 1. Українська Центральна Репрезентація; 2. Українське культурне товариство “Просвіта“; 3. Українське товариство “Відродження”; 4. Союз українок Аргентини; 7. “Пласт” Організація української молоді в Аргентині; 8. Фундація ім. Тараса Шевченка та ін.


Українська діаспора Бразилії. В Бразилії українці належать до найстаріших етнічних груп. Перші українські емігранти з’явилися ще до державного оформлення Бразилії, наприкінці ХІХ століття. Масове переселення розпочалося з 1895 року, коли агенти Італійських пароплавних ліній привезли сюди 15 тис. найбідніших галичан. Більшість іммігрантів кінця ХІХ століття облаштувалася в районі Прудентополіса (у глибині Парани). Після Другої світової війни більш як 200 тис. осіб, колишніх захоплених Німеччиною “остарбайтерів”, військовополонених, політичних біженців, вояків Української дивізії СС та інших військових формувань, що воювали проти Росії, прибули до Парани. Окрім Парани, українські емігранти розташувалися також у штаті Сан-Пауло, у місті Іан-Каетано-до-Сул та у кварталі, що межує з Віла-Зеліна, у столиці штату.

Нині кількість українців у Бразилії сягає 250-400 тис. Лише 7-8% з них народжені в Україні, решта – в Бразилії. 85% українців живуть в сільській місцевості. Інша частина українців працює у промисловості, здебільшого меблевій та металообробній, та зайнялася вільними професіями (адвокати, лікарі тощо). У країні відомі художники Мігел Бакун та поетеса Олена Колодій, інженер Серафим Волошин, археолог Ігор Швець та нейрохірург Афонсо Антонюк. 70% українців мешкає в районі Преденополіса. У місті діє Церква Св. Йосафата, побудована у 1928 р. у центрі міста, – це чудовий зразок впливу візантійського стилю. Є асоціації митців, такі як ансамбль народного танцю “Веселка”, ансамбль бандуристів “Соловейко”, які зберігають спадщину предків – бандура вже протягом століть є символом української народної музики. 26 жовтня 1995 р. урочисто відкритий Меморіал української імміграції – він віддає данину одній з основних етнічних груп Куритиби (столиця Парани).

Українські громадські організації Бразилії: 1. Укра­їнсько-Бразильська Центральна Репрезентація;2. Українське Товариство Бразилії (УТБ); 3. Українсько-Бразильське Товариство “Соборність”; 4. Товариство Прихильників Української Культури; 5. Музей української імміграції при Українському товаристві Бразилії (УТБ); 6. Українсько-Брaзильський Клуб; 7. Український меморіал; 8. Музей української імміграції в Прудентополісі (Пам’ятник Тарасу Шевченку); 9. Меморіал іммігранта; 10. Асоціація Укра­їнсько-Бразильської Молоді (АУБМ) та ін.


Українська діаспора Австралії. За офіційними даними в Австралії проживає понад 40 тисяч українців. Перші вихідці з України в цьому регіоні – Миклухо Маклай та кілька інших перших емігрантів. Масова еміграція в Австралію розпочалася наприкінці 40-х років, а найбільшого розмаху набула 1949 року – з Німеччини, з так званих таборів переміщених осіб (ДіПі). Відразу після прибуття до Австралії, українці згуртувалися, розпочалося громадське i церковне життя. У столицях всіх шести штатів утворилися об'єднання, які називалися українськими громадами Biкторії, Тасманії тощо. Для координації дій i співпраці всі громади об'єдналися в Союз українських організацій в Австралії. Окрім того, розпочав діяльність Союз українок Австралії, молодіжні організації "Пласт" i СУМ, утворилися спортивні товариства "Копаного м'яча" i "Відбиванки". Ветерани двох світових воєн, колишні вояки УПА також створили свої організації. Місцями розселення українців є штати Новий Південний Уельс, Вікторія, Південна Австралія. У більшості місцевостей, де існували українські громади, діяли хори та театри, в яких, окрім одного-двох професійних акторів, брали участь аматори. Жінки вишивали, різьбили i навчали молодь цим ремеслам. Діяли суботні школи, де діти навчалися українознавчих предметів. Греко-католики, протестанти та православні утворили свої церковні громади. Були побудовані народні доми, часто з приміщеннями для суботніх шкіл. Церкви споруджувалися без допомоги держави на кошти українців. Деякі з тих громад, які будували храми, мали усього близько 200 активних членів. Українці в Австралії організовували концерти, театральні вистави, відзначали історичні дати, проводили літературні вечори, спортивні змагання, дискусії, семінари. Все це можна назвати святами, які йшли в ногу із приватним життям. Цей період можна назвати "золотим віком української спільноти в Австралії".

Сьогодні старша генерація, яку можна назвати будівничими українського життя в Австралії, поступово вимирає, а покоління, народжене в цій країні, має інші інтереси. Тепер в Австралії немає жодного українського театру, а громади в деяких провінційних містах взагалі припинили існувати. За останніх 40 років тут не було жодного припливу свіжої крові – еміграції з України. Лише незначна частина теперішніх емігрантів долучається до старої української громади. Українська громада має хороші стосунки із Генеральним консульством України в Австралії.

Українські громадські організації Австралії: 1. Союз Українських Органiзацiй Австралiї (СУОА); 2. Союз Українок Австралії; 3. Союз Українок Вікторії; 4. Союз Українок ім. кн. Ольги; 5. Союз Українок ім. Лесі Українки; 6. Союз Українок ім. Оксани Мешк; 7. Організація української молоді “Пласт”; 8. Спілка української молоді (СУМ); 9. Спілка Української Молоді в Австралії.


^ 2.1. Українці в країнах Європи


У країнах Європи українці розселені зокрема у: Австрії, Бельгії, Чехії, Італії, Польщі, Румунії, Хорватії, Боснії та Герцеговині, Угорщині, Іспанії.


Українська діаспора Австрії. Українці почали селитися в Австрії наприкінці ХVІІ ст., коли до її складу ввійшли Галичина, Буковина, а також Холмщина і Підляшшя (в 1772, 1775 і 1795-1809 рр., відповідно). З початком Першої світової війни сюди прибували біженці з Галичини й Буковини, військові, українська інтелігенція, іммігранти зі східноукраїнських земель. Після поразки національно-визвольної боротьби в Україні (1917-1920 рр.) столиця Австрії певний час залишалася центром політичної та культурної активності українських емігрантів. Тут не було жодних обмежень на політичну та партійну діяльність, перенесену сюди з України. Після розпаду Австро-Угорської імперії українська колонія у Відні зменшилась, але невдовзі знову різко зросла після приїзду сюди уряду Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Після Першої світової війни в Австрії нараховувалося приблизно 50 тисяч українців, наприкінці Другої світової війни – вже понад 100 тисяч. Коли радянські війська зайняли частини Австрії, значну частину українців було депортовано до Радянського Союзу. У радянській окупації залишалося близько 30 тис. українців. Більшість із них згодом емігрувала далі в Західну Європу та за океан. До часу, коли радянські війська не пішли з Австрії, все громадсько-політичне, культурне й релігійне життя української громади зосереджувалось у Західній Австрії, зокрема в таких містах, як Зальцбург, Інсбрук, Лінц, Грац, Клагенфурт-Віллах і Брегенц.

За оцінками фахівців, тут нараховується близько 5-6 тисяч осіб українського походження. Абсолютна більшість із них проживає в містах, зокрема у Відні та його околицях – 2 тисячі осіб, у Зальцбурзі – 460, у Клагенфурт-Вілласі – 430, Граці – 340, Інсбруку – 330. Кюстіні – 270, Лінці – 210, Брегенці – 160. Невелике число українців та їхніх нащадків є сільськими жителями.

Українські громадські організації Австрії: 1. Австрій­сько-українське товариство (АУТ); 2. Українське греко-католицьке Братство ім. Св. Варвари; 3. Спілка українських філателістів Австрії (СУФА).


Українська діаспора Бельгії. До Першої світової війни чисельність українців у Бельгії була незначною. Це були вихідці переважно з західної частини України, які об’єднувалися тут у Руську безсторонню громаду. Протягом 1919-1923 років у Бельгії діяла українська дипломатична місія, очолювана професором А. Яковлєвим і генералом-хоружним О. Осе­ницьким. Після поразки національно-визвольної боротьби в Бельгію прибули українці – вояки армій УНР та УГА, політичні емігранти. У міжвоєнний період українська громада поповнилася також емігрантами-заробітчанами із Закарпаття. Після закінчення Другої світової війни з таборів для біженців і переміщених осіб у Німеччині й Австрії до Бельгії прибуло понад 10 тисяч українців. Практично всі вони працювали у вугільних шахтах цієї країни. Виникли десятки різних організацій та установ, які розгорнули активну культурно-освітню, політичну та церковну діяльність. У 1945 році в Брюсселі утворено Український допомоговий комітет (УДК). Він мав 26 філій, підтримував діяльність більш як десятка хорів, багатьох танцювальних колективів та драматичних гуртків. У жовтні 1948 року відбувся перший конгрес українців у Бельгії. Багато молодих людей із числа переміщених осіб вступили до університетів цієї країни. Тільки у Лювенському університеті в 1947-1953 роках навчалося понад 70 українських студентів, а українська студентська громада відігравала помітну роль у суспільно-культурному житті університету й міста. В ці роки у Лювені було відкрито Український студентський дім. Після масового виїзду в 1950-х роках в Канаду і США, чисельність української громади в Бельгії зменшилася до приблизно 5 тисяч осіб. Без значного припливу ззовні, цей процес тривав і згодом. Значна частина покоління українців, яке народилося в Бельгії, особливо від змішаних шлюбів, відійшла від української громади. Знизилась активність українського культурно-громадського життя.

На початку 1990-х років у Бельгії проживало понад 2 тисячі осіб українського походження. Більшість населяє центральну частину країни (Брюссель і Лювен). Значна частина української громади (близько 40%) – люди пенсійного віку, 25 – кваліфіковані робітники, 8,9 – службовці різних установ, 1,6 – студенти, 16,2 – школярі середніх і професійних шкіл.

Українські громадські організації Бельгії: 1. Головна Рада Українських Громадських Організацій в Бельгії (ГРУГОБ); 2. Український допомоговий комітет (УДК); 3. Союз українців Бельгії; 4. Бельгійсько-українська асоціація “Заради кращого життя” в м. Монс.


Українська діаспора Чехії. Українська громада протягом останнього десятиліття зросла більш ніж удвічі. У Чеській Республіці українська національна меншина посідає 4-е місце за кількістю її членів після словацької, польської та німецької. Вона нараховує близько 50 тис. осіб. Церква для українців є об’єднуючим чинником: здебільшого українці підтримують між собою контакти завдяки церкві.

Українські громадські організації Чехії: 1. Українська ініціатива в Чеській Республіці; 2. Об’єднання українців та прихильників України в Чеській Республіці; 3. Форум українців в Чеській Республіці; 4. Об’єднання українок в Чеській Республіці.


Українська діаспора Італії. Про українську присутність у Ватикані та Італії існують історичні свідчення. У Ватиканській бібліотеці зберігаються найд