Реферат: Курсова робота з дисципліни “Мікроекономіка” на тему

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Мікроекономіка”

на тему:

“КОНКУРЕНЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ, ВИДИ, ФОРМИ”


Зміст


Вступ

1. Суть і функції економічної конкуренції

2. Форми економічної конкуренції

2.1 Досконала та недосконала конкуренція

2.2 Цінова та нецінова конкуренція

2.3 Сумлінна та несумлінна конкуренція

Висновки

3. Моделювання поведінки фірми на ринку товарів та послуг

Список використаної літератури


Вступ


Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям - ринок.

За визначенням ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів (попитом називаеться кількість товару, яку споживачі можуть купити за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція - це кількість товару, яку виробники продають за певною ціною) встановлюються і ціни товарів, і обсяги продаж. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквіваленту вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відносин між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition). Конкуренція - це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба - це динамічний процесс. Він сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами.

В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.

Створення конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні. Ще в Законі про економічну самостійність України (серпень 1990р.) та в постанові Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки” (листопад 1990р.) “передбачалося провести роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє підприємницьке середовище і ринкову конкуренцію”. Проте здійснена в Україні приватизація ще не призвела до створення сприятливого для економічного зростання конкурентного середовища. Схоже на те, що “обмеження діяльності підприємств-монополістів для цього недостатньо, однак в наш час більше половини великих підприємств є монополістами у своїх галузях, і тому тільки приватизація, розкрупнення там, де це можливо, й зацікавленість у розвитку альтернативних недержавних виробництв може забезпечити нормальну конкуренцію на українському ринку».

Мета дослідження – дослідження сутності конкуренції як категорії ринкової економіки.

Завдання роботи – вивчити різновиди, форми, економічні закони та умови виникнення конкуренції.

Об`єкт дослідження – конкуренція та її види.

Актуальність роботи – сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям - ринок. Створення конкурентного середовища й подолання монополізму у наш час є одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні.


^ Суть і функції економічної конкуренції


Конкуренція між виробниками являє собою тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно можна визначити конкуренцію між споживачами, як їхні взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку..

Слово “сoncurrentia” в перекладі з латинської мови означає “змагання, суперництво”. ” Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків”. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.

Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження в виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, забопігає диктатурі виробників-монополістів по відношенню до споживача.

Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції: функція регулювання; функція мотивації; функція розподілу; функція контролю.

Функція регулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно: підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес; підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдину можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декільох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіша ціна.

Політика держави в області конкуренції спрямована на те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в якості цілей політики в області конкуренції передбачає, що:

- технічний прогрес швидко поширюється щодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);

- підприємства гнучко адаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація під тиском конкуренції).

Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги в прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновацій конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок вперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.

У відповідності з керівним принципом оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з`являються тоді, коли в економіці існує "широка" олігополія з "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивидуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

В кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов`язкових норм і ризику, пов`язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови про ціни чи до імітації товарних знаків. Тому держава повинна видавати нормативні документи, які регламентирують правила конкурентної боротьби. За Смітом сутність конкурентної поведінки виробників становило "чесне"- без змови – суперництво виробників завдяки, як правило, ціновому тиску на конкурентів. Не суперництво у встановленні ціни, а відсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у сучасній трактовці поняття конкуренції.


^ 2. Форми економічної конкуренції


Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють наступні форми економічної конкуренції:

Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відокремлених споживачів даного товару. Структура зв`язків між ними є такою, що кожен споживач може купити товар у будь-якого виробника, виходячи з власної оцінки корисності товару, його ціни і власних можливостей придбання даного товару. Кожен виробник може продати товар будь-якому споживачеві, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зі споживачів не придбаває якусь істотну частку сукупного попиту. Дана структура ринку називается поліполією і породжуєт так звану досконалу конкуренцію.

Величезна чисельність відокремлених споживачів і мала чисельність виробників, кожен з яких може задовольнити значну частку сукупного попиту. Така структура называеться олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, здатний задовольнити загальний попит всіх споживачів, є монополія. В разі, коли на ринку є відносно велика чисельність виробників, що пропонують різнорідну продукцію, то говорять про монополистичну конкуренцію.

Єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач придбаває весь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками. Дана структура породжує особливий тип недоконалої конкуренції, який називають монопсонією (монополія попиту).

Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.


^ 2.1 Досконала та недосконала конкуренція


Досконала конкуренція.

Визначення ціни на продукцію та розмірів її виробництва пов'язане, перш за все, із обсягом попиту на товар та наявністю конкурентів, що виробляють аналогічний товар. Залежно від рівня конкуренції на ринку продавців розрізняють: ринки досконалоконкурентні, чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії.

Досконала конкуренція означає такий стан на ринку товарів або послуг, коли вплив кожного учасника економічного процесу на діяльність ринку настільки малий, що він не впливає на загальні умови функціонування ринку та на ціни.

У другій половині XIX ст. відомий французький економіст Л. Вальрас розробив теорію досконалої конкуренції, яка вважається класичною в економічній науці. Поняття досконалої конкуренції охоплює такі основні положення:

В економіці є велика кількість малих фірм, які виробляють однакові продукти. У цих умовах випуск продукції кожного з виробників буде становити незначну частку у загальному випуску продукції. Вальрас вважав, що за таких умов неможливим буде вплив на ціну товару, тому що вона є величиною постійною, фіксованою. При цьому виключалася можливість змови між виробниками з метою зміни ціни товару.

Кожен виробник має можливість вільно вкладати та вилучати з обігу свої капітали у будь-якій галузі виробництва. Якщо є економічні чи юридичні перешкоди на шляху вільного переливання капіталів, наприклад, патенти, то це порушує досконалість конкуренції.

Уся продукція одного виду, яка виробляється усіма фірмами галузі, повністю однорідна. Іншими словами, немає різниці між якістю товарів різних фірм, немає впливу реклами, фірмових знаків тощо. Відсутня також диференціація товарів.

Повне інформування усіх учасників економічного процесу про ринки та про дії конкурентів. Тут мова іде про те, що, з одного боку, і продавці, і покупці знають про якість товарів, кон'юнктуру ринку, ціни та інше, що дає їм можливість поводити себе раціонально; з іншого боку, жоден продавець не може істотно впливати на ціну товару. Це явище мас назву "досконала інформованість".

Відсутні транспортні витрати. Це припущення виключає можливість викликаної різною відстанню фірм від ринків збуту диференціації ціни на товар однієї і тієї самої якості.

6. Досконала конкуренція потребує повної мобільності
факторів виробництва між галузями та фірмами. Абсолютно
вільно переливаються не тільки капітали, але й робоча сила.
Виникнення профспілок, укладання колективних угод трактується як створення монополії з боку робочого класу.

Теоретичне поняття досконалої конкуренції фактично є відмовою від розуміння конкуренції як гострого суперництва, яке панує у діловій практиці та повсякденному житті. Така форма організації ринку має назву досконалої лише тому, що кожний виробник може продати за певною ринковою ціною стільки продукції, скільки забажає, а на рівень ринкової ціни не зможе вплинути ні окремий продавець, ні окремий покупець. По суті, такий вид конкуренції — це абстракція, певна модель, яка показує найкращий стан діяльності ринку, але в в реальній ситуації її немає. Для сучасних ринків товарів та послуг характерною є недосконала конкуренція.

Мікроекономічна модель досконалої конкуренції базується на певних припущеннях.

1. Продукція, що продається на ринку, є однорідною.

Однорідність означає, що товари всіх виробників абсолютно нічим не відрізняються для споживачів, тобто вони є досконалими субститутами (взаємозамінними), а криві байдужості для споживачів мають вигляд прямих. Прикладами однорідних товарів можуть бути стандартизовані товари, що продаються на спеціалізованих біржах: кава, пшениця, нафта певних сортів або напівфабрикати, такі як золото, алюміній у зливках тощо. Якщо продукція окремих виробників є однорідною, але споживач може її розрізнити за товарною або виробничою марками і вони мають значення для споживача, то такі товари не можна вважати однорідними. Отже, за рахунок однорідності товарної продукції ринок досконалої конкуренції є абсолютно знеособленим.

Досконала взаємозамінність товарів означає, що коефіцієнт перехресної еластичності попиту за ціною для продукції будь-якого підприємства прагне до нескінченності. Це означає, що будь-яке підвищення ціни призведе до переключення попиту з товару одного виробника на товар іншого.

Величина кожної фірми є надзвичайно малою стосовно величини ринку, і зміна обсягу виробництва у межах окремого підприємства не призведе до зрушення ціни на ринку в короткостроковому періоді. Оскільки обсяг індивідуальної пропозиції на ринку є малим, то для забезпечення попиту на цьому ринку є необхідною велика кількість фірм. Відповідно, на ринку досконалої конкуренції є велика кількість малих за розміром фірм.

Виключена можливість укладання формальних або неформальних угод між фірмами з метою набуття монопольних переваг.

Є вільний вхід у галузь та вихід з неї. Це означає, що будь-яке підприємство може розпочати випуск продукції певної галузі або припинити її виробництво. Споживачі, у свою чергу, можуть купувати продукцію у будь-якому обсязі, збільшувати покупки або зовсім їх припинити. Водночас, немає, ніяких бар'єрів для входу у галузь, а цей вхід не потребує, значних початкових витрат. Жоден виробник не повинен залишатися у галузі, якщо цього не бажає, а державне втручання в організацію ринку є повністю виключеним.

Отже, на ринку досконалої конкуренції забезпечена мобільність виробничих ресурсів, капіталу та робочої сили.

5. На ринку наявна досконала інформованість про всі пара-метри як з боку покупців, так і з боку продавців. Інформація розповсюджується серед агентів ринку миттєво та нічого не коштує. Сутність цього припущення полягає у тому, що всі суб'єкти ринку заздалегідь знають про ціни продавців і перехід від одного продавця до іншого нічого для них не кош тує. На жаль, у житті такого немає. Інформація є дефіцитною, а на її отримання, переробку та використання витрачається багато часу, сил та грошей. Тому деякі економісти надають перевагу моделі чистої конкуренції, визнаючи при цьому, що отримання та використання інформації потребує часу та зусиль. Інші, навпаки, вважають, що без вирішення проблеми невизначеності та ризику за умов недосконалої інформації модель чистої конкуренції не має переваг над моделлю недосконалої конкуренції.

Розглядаючи модель ринку досконалої конкуренції, до поняття короткостроковий та довгостроковий період слід ще додати певні умови.

Миттєвим періодом вважається такий короткий період, протягом якого випуск кожного підприємства та кількість під приємств у галузі є фіксованими.

Короткостроковим періодом називається такий період, протягом якого виробничі потужності кожного підприємства (розмір та число заводів, фабрик, інших виробничих одиниць) є фіксованими, але випуск може бути збільшеним або зменшеним за рахунок впливу кількісних характеристик змінних ре сурсів. При цьому кількість підприємств у галузі є фіксованою.

Довгостроковий період — це період, протягом якого виробничі потужності можуть бути пристосовані до умов попиту та витрат. Підприємство може повністю припинити свою діяльність, а інші фірми — увійти у галузь, тобто кількість підприємств у галузі може змінюватися.

Таким чином, у миттєвому та короткостроковому періодах кількість підприємств у галузі є постійною, а у довгостроковому — змінною.

На підставі припущення про однорідність продукції можна стверджувати, що функції витрат всіх підприємств галузі повинні бути однаковими, оскільки однорідність продукції передбачає однаковість ресурсів, що витрачаються. Тому можна говорити про поведінку типової фірми, всі висновки про яку будуть правильними також щодо кожного підприємства галузі. Для спрощення аналізу передбачається також, що у кожної фірми немає запасів готової продукції, так що обсяг продажу кожного підприємства дорівнює обсягу його випуску в тому самому періоді.

Оптимальний план підприємства визначається на підставі цільової функції його діяльності. Метою будь-якого підприємця узагальнено можна вважати прагнення до отримання найбільшого прибутку за заданих умов ринку.

Прибуток— це різниця між надходженням від реалізації певного обсягу продукції (загальною виручкою) та загальними витратами на її виробництво.

Сукупна виручка — сума грошей, що отримує фірма внаслідок продажу певного обсягу продукції:


TR(q)=Pq


Середня виручка — це сума загальної виручки на одну одиницю реалізованої продукції:


AR(q)=TR(q)/q


Гранична виручка — зміна сукупної виручки при збільшенні обсягу реалізації продукції на одну одиницю:


MR(q)=dTR(q)/dq


Головними умовами для максимізації прибутку є попит споживачів на певний товар та, в умовах досконалої конкуренції, ціна, що визначається внаслідок взаємодії попиту та пропозиції. Підприємство в умовах певного типу ринку є ціноотримувачем: крива попиту на його продукцію (особисто для нього) є нескінченно еластичною та має вигляд прямої, яка паралельна осі випуску. Це означає, що підприємство може продати будь-який обсяг продукції за існуючою ціною. Такий висновок випливає з припущення про те, що кожне підприємство є настільки малим, що не може самостійно впливати на ринкову ціну, збільшуючи або зменшуючи обсяги пропонованої продукції. Тому ціна для нього є заданою ринком і продавати свою продукцію підприємство може лише за цією ціною (рис. 7.1).




Рис. 7.1. Крива попиту для досконалоконкурентного підприємства

конкуренція нецінова сумлінна досконала

За таких умов сукупна виручка фірми змінюється лише при зміні обсягу виробництва продукції і, відповідно, середня виручка та гранична виручка при Р = const дорівнюють ціні


AR(q)=TR(q)/q=Pq/q=P;

MR(q)=dTR(q)/dq=d(Pq)/dq=P,


де Р — ціна продукції;

q — обсяг випуску фірми;

AR — середня виручка;

МR — гранична виручка.

Таким чином, крива попиту на продукцію окремого підприємства в умовах досконалої конкуренції є одночасно і кривою його середньої та граничної виручки.

Підприємство в умовах ринку досконалої конкуренції може максимізувати свій прибуток лише за умови пристосування обсягів випуску до умов ринку та/або власних витрат, які зумовлені технологією виробництва. Економісти під максимумом прибутку розуміють, по-перше, максимум додатної різниці між виручкою та витратами на виробництво певного обсягу продукції, по-друге, мінімум від'ємної різниці між цими самими величинами, оскільки мінімум збитків може розглядатися як максимум прибутку, якщо отримати додатний прибуток неможливо.

В короткому періоді фірма випускає певний обсяг продукції і повинна лише визначити, чи слід його змінювати з метою максимізації прибутку. Фірма приймає рішення про збільшення випуску, якщо вона буде мати від цього вигоду. Коли йдеться про збільшення випуску продукції на одиницю, то виручка від реалізації одиниці продукції (MR = Р) має бути не меншою від вартості виробництва цієї одиниці (МС). Отже, мінімальна ціна, за якою фірма погодиться пропонувати додаткову одиницю продукції, що забезпечує їй лише нульовий економічний прибуток (тобто нормальний прибуток), визначається умовою Р = МС.

Умова беззбитковості конкурентної фірми досягається, якщо виробляється обсяг продукції, для якого


Р = АТСmin


Це значить, що TR = TVC, а отже збитки підприємства дорівнюють сумі постійних витрат. В цьому випадку фірмі байдуже, чи випускати даний обсяг продукції, чи закритися. Якщо ціна не буде відшкодовувати середніх змінних витрат (AVC), то за будь-якого відмінного від нуля обсягу випуску збитки виявляться більшими, ніж постійні витрати, і фірма, що максимізує прибуток, припинить діяльність. Таким чином умова закриття фірми (універсальне правило ринку):


P

Точка закриття фірми конкурента — це точка для якої виконується умова:

P = AVCmin.

Можливі випадки прибутковості діяльності фірми в короткий період показано на рисунку 7.4.




а) економічний прибуток (P>ATC)




б) нормальний прибуток (Р = АТСmin)




в) економічні збитки (AVC <Р < АТС)

Рисунок 7.4. Випадки рівноваги конкурентної фірми в короткий період


Індивідуальна короткострокова крива пропозиції S — графічна форма функції пропозиції в системі координат «обсяг випуску -ціна». В короткостроковому періоді крива пропозиції утворюється як частина кривої МС, що розташована не нижче точки перетину з кривою AVC (рисунок 7.5). За цінами Р < AVCnlm обсяг пропозиції буде дорівнювати нулю, тому формально до кривої пропозиції слід відносити і вертикальний відрізок ОР0 на рисунку 7.5 (нижня частина). Крива пропозиції для кожного обсягу Q, визначає мінімальну ціну, за якою фірма беззбитково для себе пропонує останню вироблену одиницю продукції на ринку.

Якщо для кожної із N фірм, що входять у галузь, визначити криву пропозиції, то можна побудувати криву ринкової (галузевої) короткострокової пропозиції; вона утворюється як горизонтальна сума індивідуальних кривих пропозиції окремих фірм.

В ході довгострокового періоду фірми мають достатньо часу, щоб пристосуватись найкращим чином до різних змін на ринку. Короткостроковий період передбачає існування постійної кількості фірм в галузі, які не змінюють обсягів капітального обладнання. В довгостроковому періоді фірми в змозі як збільшити, так і скоротити масштаби виробництва; за цей час в галузь можуть увійти, нові фірми, а частина фірм здатна вийти з галузі.



Рисунок 7.5. Побудова кривої пропозиції конкурентної фірми в короткостроковому періоді


Наявність прибутку в короткостроковому періоді у конкурентних фірм робить галузь привабливою для притоку капіталу. Оскільки вхід і вихід на ринок абсолютно вільні, починається активна експансія капіталу в галузь. Збільшення кількості фірм в галузі приведе до збільшення пропозиції товару; якщо при цьому ринковий попит на товар, що виробляють фірми, не зміниться, то розширення пропозиції викличе зниження ціни товару. Процес входження в галузь нових фірм буде продовжуватись до тих пір, поки в даному короткостроковому періоді ціна не впаде до значення середніх сумарних витрат і всі фірми галузі будуть одержувати нульовий економічний прибуток (рисунок 7.6).

Протилежні процеси будуть спостерігатися, якщо фірми галузі в якомусь короткостроковому періоді мають збитки. В цьому випадку фірми не покривають своїх сумарних витрат, тому частина з них спробує більш вигідно використати ресурси і вийде з галузі, а інші перестануть замінювати зношене обладнання. В результаті пропозиція товару знизиться і при незмінному попиті ціна товару підвищиться, поки не зрівняється з середніми сумарними витратами в даному короткостроковому періоді (рисунок 7.6).

Процес входу-виходу буде продовжуватись поки фірми не досягнуть рівноваги в довгостроковому періоді. Існує три умови рівноваги галузі в довгостроковому періоді:

Функціонуючі фірми найкращим чином використовують наявне капітальне обладнання. Це означає, що кожна фірма галузі в короткостроковому періоді максимізує прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, коли МС = Р.

Не існує спонукаючих причин для фірм інших галузей входити в галузь, оскільки всі фірми галузі мають обсяг виробництва, який відповідає мінімуму середніх сумарних витрат в короткостроковому періоді, і одержують нульовий економічний прибуток.

3. Фірми галузі не мають можливості знижувати сумарні витрати на одиницю продукції за рахунок розширення масштабів виробництва. Це рівнозначне умові, що кожна фірма галузі виробляє обсяг продукції, який відповідає мінімуму середніх сумарних
витрат у довгостроковому періоді, де крива LATC має мінімум.

Умова довгострокової конкурентної рівноваги: Р = LATCmin= LMC




^ Рисунок 7.6. Встановлення довгострокової рівноваги в умовах досконалої конкуренції: а) галузь; б) фірма

Стан довгострокової рівноваги визначає обсяг випуску, що забезпечує фірмі нормальний прибуток на перспективу. Умова довгострокової конкурентної рівноваги визначає для довгострокового періоду умову беззбитковості та умову закриття одночасно.

Недосконала конкуренція.

Ринок характеризується як недосконалоконкурентний, коли порушуються головні структурні співвідношення, притаманні досконалій (чистій) конкуренції.

Монополія.

Під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідає наступним умовам:

весь галузевий випуск постачає одна фірма;

пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не має близьких замінників;

вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополії відсутня будь-яка конкурентна боротьба.

Ринок, де суворо виконуються всі умови, зветься чистою монополією.

Одна з причин появи й існування монополії полягає в такому співвідношенні між розмірами ринку (пред'явленим попитом) та ефективною потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника, на відміну від ринків продукції ефект масштабу виробництва якої явно не виражений. Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом визначеного часу) та інші.

Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим підприємствам представляється невигідним чи неможливим. Якщо на ринок входять інші підприємства, то монополія зникає. Отже, наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою виникнення та існування монополії.

Основні бар'єри входження на ринок:

виключні права, отримані від уряду (зв'язок, транспорт, кабельне телебачення);

авторські права і патенти;

власність на всі ресурси (діаманти, алюміній);

переваги низьких витрат.

Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, називаються закритими монополіями.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах, називається природною монополією. У зв'язку зі значною економією від масштабу виробництва і технологічною недоцільністю розвитку конкуренції на ринку може існувати тільки один господарюючий суб'єкт, що задовольняє попит клієнтури і одержує прибуток. Розосередити виробництво на кількох підприємствах недоцільно, тому що це приведе до невиправданого росту витрат. Ринкам природної монополії притаманні всі основні характеристики ринку монопольного типу. Однак способи впливу держави на ці ринки (насамперед установлення цін і тарифів) будуть відмінними від тих, котрі доцільні стосовно інших монопольних підприємств.

В умовах чистої монополії фірма-монополіст одноособово задовольняє попит споживача на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробник зустрічається з кривою ринкового попиту D, що відрізняє монополіста від конкурентної фірми (рисунок 8.1).




Рисунок 8.1. Криві попиту і граничної виручки монополіста

Якщо відомий попит, то можна розрахувати значення середньої і граничної виручки: в тому випадку, коли всі одиниці товару продаються по однаковій ціні, середня виручка дорівнює ціні товару AR = Р. Однак, на відміну від досконалої конкуренції, де гранична виручка також дорівнює ціні, в умовах монополії гранична виручка MR завжди менша за середню виручку AR, тобто завжди менше, ніж ціна товару. Це можна пояснити падаючим характером кривої попиту на товар фірми-монополіста. Щоб продати додаткову одиницю продукції, монополіст повинен знизити її ціну. Але так як фірма встановлює єдину ціну на всі реалізовані одиниці товару, то вона зобов'язана буде продавати за цією зниженою ціною і ту кількість товару, яку раніше, до рішення про розширення випуску, фірма продавала по більш високій ціні. Оскільки MR дорівнює приросту TR при зміні обсягу випуску на одиницю, то зниження ціни всіх реалізованих одиниць товару, коли обсяг збільшується на одиницю, приводить до того, що MR буде нижчою, ніж нова ціна товару (MR < Р).

Довести це можна, продиференціювавши функцію загальної виручки TR=PQ: MR=dTR/dQ=P+Q*dP/dQ.Оскільки крива попиту D є спадною, то dP/dQ<0 для всіх додаткових значень обсягу Q, а отже гранична виручка MR завжди буде менша за ціну P.

Як відомо, величина приросту загальної виручки при зниженні ціни і збільшенні обсягу визначається еластичністю попиту по ціні: якщо попит еластичний, то приріст обсягу приводить до зростання загальної виручки і величина граничної виручки в цьому випадку є додатною; при нееластичному попиті зростання обсягу викликає зниження загальної виручки і гранична виручка тоді від'ємна.

Існування на ринку монополії різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ціни. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціни на ринку. Однак це не означає, що монополіст може назначити будь-яку високу ціну, якщо його метою є максимізація прибутку.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі відомості, монополіст повинен визначитися щодо обсягів виробництва і продажу. Ціна за одиницю продукції, що одержується монополістом, встановлюється в залежності від кривої ринкового попиту — це означає, що монополіст може встановити ціну і визначити обсяг виробництва у відповідності з характером ринкового попиту.

Правило граничного випуску MR = МС. яке було визначено для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою для всіх типів ринкових структур.

Розбіжність виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = Р, для монополіста MR < P.

Графічний розв'язок задачі ілюструє рисунок 8.2.




Рисунок 8.2. Максимізація економічного прибутку монополістом

(Р>АТС)


Оскільки у фірми-монополіста крива граничної виручки лежить завжди нижче кривої попиту, то на відміну від досконалої конкуренції, при монополії універсальне правило MR = МС виконується, коли граничні витрати менші за ціну товару МС < Р, і точка перетину кривих МС і MR (точка А) знаходиться нижче кривої попиту. Ціна при цьому визначається відповідною точкою на кривій попиту (точка Е).

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АТСВ > РЕ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рисунок 8.3).




Рисунок 8.3. Мінімізація економічних збитків монополіста (AVC

Точка Е на рисунку 8.3 визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни РЕ та обсягу QE на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Слід виділити наступну обставину: за будь якого обсягу виробництва граничні витрати вище нуля. Максимізуючи свій прибуток фірма-монополіст буде прагнути випускати таку кількість товару, за якої MR = МС. Але в такому випадку і гранична виручка також повинна бути завжди вище нуля. Якщо MR > 0, то сумарна виручка буде зростати зі збільшенням обсягу випуску, отже, попит на даний товар при таких обсягах є еластичним. На основі цього можна зробити важливий висновок: фірма-монополіст виробляє таку кількість товару, щоб попит на нього був еластичним.

При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття фірми в короткостроковому періоді виглядають інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Для конкурентної фірми умова беззбитковості — РЕ = АСmin, умова закриття — РЕ < AVCmin. У випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою, ніж АСmin, оскільки крива попиту має спадаючий вигляд (рисунок 8.4).




Рисунок 8.4. Умова беззбитковості фірми-монополіста


Фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умови оптимального обсягу виробництва P


Рисунок 8,5. Умова закриття фірми-монополіста


Оскільки фірма є монополістом, то вона представляє собою галузь, тому умови максимізації прибутку для окремої фірми застосовні і для всієї галузі. Безперечно, прибуток, одержуваний фірмою-монополістом, буде приваблювати в галузь інші фірми. Тому монополіст забезпечить рівновагу в довгостроковому періоді тільки в тому випадку, якщо він зможе утримати контрольовану ним галузь від проникнення в неї інших фірм.

Довгострокова рівновага монополіста — це самий найкращий з короткострокових станів рівноваги.

Монополістична конкуренція.

Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком. Хоча ці терміни досить співзвучні, вони відображають зовсім різні ситуації на ринку. Риси монопольного ринку ми розг

2.3 Сумлінна та несумлінна конкуренція


З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є:

- зниження цін ("війна цін");

- підвищення якості продукції;

- розвиток до- й післяпродажного обслуговування;

- створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо.

Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби – так звані несумлінна конкуренція:

Основними методами несумлінної конкуренції є:

- економічне (промислове) шпигунство;

- підробка продукції конкурентів;

- підкуп і шантаж;

- обдурювання споживачів;

- махінації з діловою звітністю;

- валютні махінації;

- приховування дефектів тощо.

До цього можна також додати й науково-технічне шпигунство, однак будь-яка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходить застосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються на виробницт