Реферат: Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку

КРИМСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ

УНІВЕРСИТЕТУ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

САМАРСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

ЦЕНТР РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ


СУЧАСНІ НАЦІОНАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ МОДЕЛІ:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ


Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції

24 грудня 2010 р.


ТОМ ІІ


Сімферополь


Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 24 грудня 2010 р. – Відп. ред. Трофимова В.В. – У 2-х т. – Т. ІІ. - Сімферополь: Кримський інститут бізнесу, 2010. – 92 с.


Редакційна колегія та програминий комітет:

Тарасов В.І. – ректор Кримського інституту бізнесу, кандидат філософских наук, доцент.

Трофимова В.В. – директор Центру розвитку освіти, науки та інновацій, кандидат економічних наук.

Задорожний А.Л. – ректор Самарського інституту бізнесу та менеджменту, доктор економічних наук.



У збірнику розкрито сутність сучасних трансформацій в процесах взаємодії держави і ринку, розглянуті питання соціалізації у різних національних економічних моделях. Досліджено глобалізаційний вплив на розвиток національних економік та можливості реалізації інноваційних моделей розвитку. Визначені парадигмальні засди формування економіка знань. Обґрунтовано напрямки вдосконалення конкурентоспроможності національної економіки та визначено перспективи реалізації української національної моделі.

Для студентів, аспірантів, науковців, державних службовців та фахівців.


© Автори статей (текст), 2010


ЗМІСТ


^ ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВИ І РИНКУ: СУЧАСНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ


Аблов Андрій Сергійович

інституційно-правове забезпечення розвитку середнього бізнесу в національних моделях ринкової економіки




9

Алексеев Артём Сергеевич, Щербинина Анастасия Юрьевна

^ ПРИЧИНЫ ТЕНЕВОЙ ЭКОНОМИКИ, РАССМОТРЕННЫЕ В ВИДЕ ДУОПОЛИСТИЧЕСКОЙ МОДЕЛИ




11

Бондаренко Олексій Вікторович

ІПОТЕЧНЕ КРЕДИТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РИНКУ



13

Гнітько Інеса Валеріївна

^ ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ РИНКОВИХ УМОВАХ




14

Григор’єв Ярослав Юрійович

^ АНАЛІЗ СТАНУ КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ТЕХНОЛОГІЙ НА СВІТОВОМУ РИНКУ




17

Ґудзь Ю.Ф.

^ ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ




18

Євтушенко Вікторія Анатоліївна

^ Необхідність державного регулювання соціально-етичних маркетингових відносин




20

Качуровський Віктор Євстафійович

^ ЛОГІСТИЧНИЙ ПІДХІД ЯК ЗАГАЛЬНОНАУКОВА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ




21

Крутилко Олександр Іванович

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ПОШИРЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СВІТІ





23

Ксьондз Світлана Миколаївна, Подлюк Марина Станіславівна

^ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ




26

Малій Олена Вікторівна

^ Вплив бар’єрів входження на добробут суб’єктів ринку в умовах глобалізації




28

Михальченко Г.Г.

^ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РИНКОМ ПРАЦІ В УКРАЇНІ




30

Правда Артём Игоревич, Жильченкова Виктория Витальевна

^ ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ ГОСУДАРСТВА И РЫНКА. РЫНОК И ПЛАН



32


Свердан Михайло Михайлович

ДЕРЖАВА І РИНОК: МЕХАНІЗМ ФІСКАЛЬНОЇ КООРДИНАЦІЇ



34

Ткачук Олександр Євгенович

^ АНАЛІЗ СТАНУ МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ МЕТОДУ ВАГОВИХ КОЕФІЦІЄНТІВ




36

Шинкаренко Аннета Вікторівна

^ ФІНАНСОВА СТРАТЕГІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ НА 2011 – 2012 РОКИ




38

Шпік Руслана Федорівна

^ СУЧАСНИЙ СТАН КРЕДИТУВАНННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ І ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ




40

Яресько Рената Сергіївна

^ ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВИ ТА РИНКУ В УМОВАХ П’ЯТИ МОДЕЛЕЙ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ




42

Тарасов Валерій Іванович

^ НАУКОВА ПОЛІТИКА: ҐЕНЕЗА ПОНЯТТЯ




43

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ


Абрамова Галина В’ячеславівна

^ РЕГРЕСІЙНІ МОДЕЛІ ПРИБУТКОВОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ




45

Варяниченко Елена Владимировна, Лысина Людмила Арсентьевна

^ ИНТЕНСИФИКАЦИЯ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ИННОВАЦИОННОГО ПОТЕНЦИАЛА В ПОВЫШЕНИИ ИННОВАЦИОННОЙ АКТИВНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ




48

Власов Максим Олександрович

ІННОВАЦІЙНО - ІНВЕСТИЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА




50

Горячко Анна Миколаївна

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ



51

Іщенко Ірина Олександрівна

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ: УПРАВЛІННЯ

РИЗИКОМ ПРИ ВИБОРІ КОНТРАГЕНТІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ




53

Касьяненко Тетяна Вячеславівна

управління екологічно спрямованим інноваційним розвитком національної економіки




55

Кондратенко Наталія Олегівна

^ РОЗРОБКА ДИНАМІЧНОЇ МОДЕЛІ РУХУ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ



57

Марковський Ігор Олегович

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРКІВ




60

Михайлов Геннадій Миколайович

^ ФОРМУВАННЯ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИХ ВИМОГ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ БЕЗПІЛОТНИХ ЛІТАЛЬНИХ АПАРАТІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ




61

Рекрут Світлана Валеріївна

ІНСТИТУЦІЙНО-ФІНАНСОВІ МОЖЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ



63

Ричкова Лариса Володимирівна, Олексенко Зоя Володимирівна, Волкова Ольга Володимирівна, Ландау Світлана Олександрівна

ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗБУДОВИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ ОСВІТИ У ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ ЗАКЛАДІ




65

Хабер Ірина Богданівна
^ МОДЕЛЬ ГНУЧКОГО БЮДЖЕТУВАННЯ




67

Чумак Наталія Іванівна

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ




68


^ СОЦІАЛІЗАЦІЯ У РІЗНИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ МОДЕЛЯХ



Барський Юрій Миколайович

МОДЕЛІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ




72

Зибарева Оксана Василівна

^ ДЕВІАНТНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНАЛЬНИХ СУСПІЛЬНИХ СИСТЕМ




74

Зінченко Мирослава Михайлівна

^ Соціальні аспекти молодіжного ринку праці в Україні



75

Лозова Оксана Василівна

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ



76

Омельяненко Оксана Павлівна

^ Ефективність використання трудового потенціалу будівельної організації




78

Протасова Єлізавета Володимирівна,

^ Соціальна відповідальність бізнесу у рамках вартісної моделі корпоративного управління




79

Трофимова Вікторія Валеріївна

^ МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОНОМІКИ: СПІВСТАВЛЕННЯ ПОЗИТИВНИХ ТА НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ДЛЯ РЕАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ




81

Шевченко Тетяна Петрівна

^ БЛАГОДІЙНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ




82

Юрманова Елена Александровна

^ Еропейские модели социальной экономики: характерные чеРты и особенности структурирования



83








^ ПЕРСПЕКТИВИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ


Ботвинко Ніна Андріївна, Соболєва Світлана Василівна

ДВОЯКА РОЛЬ КРИЗИ У ЦИКЛІ



87


Смирнов Ігор Георгійович

^ ГЛОБАЛЬНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ: МИТНО-ЛОГІСТИЧНИЙ АСПЕКТ



89

Залавская Евгения Вадимовна

ФЕНОМЕН СОВРЕМЕННЫХ ГЛОБАЛЬНЫХ ГОРОДОВ


91



^ Взаємодія держави і ринку:

сучасні трансформації


Аблов Андрій Сергійович

Державна установа «Інститут економіки
та прогнозування НАН України», м. Київ


інституційно-правове забезпечення розвитку середнього бізнесу в національних моделях ринкової економіки


Одним з важливих аспектів проблеми формування національної моделі ринкової економіки постає питання оптимального співвідно­шення у структурі підприємницького середовища господарських агентів різних рівнів – дрібних підприємців, середнього бізнесу, великих корпорацій національного масштабу, фінансово-промислових груп, транснаціональних утворень. Слід відзначити, що кожному із сегментів національної економіки належить власна роль у забезпеченні ефективного використання економічних ресурсів країни та розширеного відтворення. Для України особливо актуальним є завдання прискореного розвитку сегменту середнього бізнесу як одного з провідних осередків ринкових відносин, суб'єкти якого здатні поєднувати гнучкість конкурентних стратегій, мобільність, інноваційність, притаманні невеликим підприємствам, з можливостя­ми використання ефекту масштабу, здійснення великих інвестиційних проектів, властиві великим підприємствам. У цьому контексті, доціль­ним є уточнення передумов розвитку середнього бізнесу, зокрема визначення ролі інституційно-правового забезпечення для ефективно­го функціонування ринкових механізмів у цьому сегменті економіки.

Процес становлення ринкової економіки на сучасному етапі розвитку економічних систем передбачає масштабне розширення мережі диверсифікованих зв'язків між різнорідними суб'єктами господарювання, які природно виникають унаслідок спеціалізації їхньої виробничої діяльності та кооперації в межах національних економік та світового господарства. Ефективність функціонування цієї мережі коопераційних відносин і зв'язків прямо залежить від рівня розвитку та існуючої інституційної структури економіки та інституційної архітектоніки суспільства загалом, тобто з утвердженням в суспільній свідомості норм етичного характеру, які регулюють взаємини між людьми, а також інституційними механізмами, які змушують всіх членів суспільства дотримуватися цих норм. Механізмами примусу можуть виступати, з одного боку, розвинута правова система (формальні інститути), а з іншого – міцні, історично сформовані і вкорінені у суспільній свідомості етичні традиції (неформальні інститути). Дослідження історичного досвіду формування інституційних структур дозволяє стверджувати, що формальні і неформальні інститути в умовах ринкової економіки мають власні, певним чином відокремлені, сфери впливу, тобто їхнє співвідношення та роль у регулюванні господарських взаємин на кожному з рівнів економічної системи суттєво змінюється.

Як засвідчує практика, слабкість формальних правових інститутів, притаманна більшості країн із молодими ринковими економіками, їх обмеженість і недостатність, знижує ефективність функціонування всієї ринкової системи, але найбільш відчутно їх недосконалість позначається на бізнесі середнього рівня. За функціональної обмеженості формальних інститутів ринкові відносини можуть успішно розвиватися лише в окремих, достатньо вузьких сегментах економіки, а саме або на рівні дрібного, переважно одноосібного підприємництва з короткими виробничими циклами, орієнтованого на неширокі, географічно локалізовані ринки, в умовах, коли у господарських взаєминах цілковито домінують миттєві транзакції з невисоким ступенем ризиків (виробництво та роздрібна реалізація недорогих готових товарів і побутових послуг), або ж на рівні великих, масштабних бізнес-проектів, сконцентрованих в руках вузького кола заможних, економічно і політично впливових власників, що утворюють нечисленну спільноту бізнес-еліти, в межах якої зневага до виконання взятих на себе зобов'язань автоматично виключає порушника з числа надійних контрагентів. До того ж, представники олігархічних кіл у разі виникнення конфліктної ситуації, як правило, мають можливість скористатися потужними важелями впливу на своїх партнерів, а саме ініціювати виснажливі судові провадження із залученням цілого штату кваліфікованих адвокатів або ж удатися до напівкримінальних методів економічного й політичного шантажування чи прямих погроз фізичної розправи. Отже, досконалість системи формальних правових інститутів не має критичного значення для ефективної господарської взаємодії на рівні дрібного підприємництва і на рівні великого корпоративного бізнесу національного масштабу – для перших граничні витрати, пов'язані із судовим розглядом господарських суперечок (оплата юридичних послуг, особистий час і зусилля, потрібні для захисту власних інтересів у суді), є занадто обтяжливими у порівнянні зі втратами, яких вони зазнали в результаті недобросовісної поведінки контрагентів; для других механізми правового вирішення бізнесових конфліктів є недостатньо дієвими в порівнянні із потужним потенціалом неформальних інституційних інструментів впливу (звернення до суду використовується представниками бізнес-еліти здебільшого в якості одного з тактичних засобів розв'язання конфлікту, але не стратегічного методу).

Набагато більш важливою є роль правових інститутів для врегулювання господарських відносин у сегменті середнього бізнесу. Підприємництво середнього рівня, як правило, передбачає здійснення господарських проектів із достатньо тривалим виробничим циклом, з використанням банківського і товарного кредиту, залученням інвестиційних ресурсів, які належать багатьом особам, з корпоративною формою власності і управління підприємством, з формуванням диверсифікованої мережі коопераційних зв'язків із постачальниками, промисловими споживачами, посередниками й надавачами факторних та консалтингових послуг. Саме у цьому сегменті економіки порушення економічних угод може завдавати контрагентам великих втрат, які за механізмом ланцюгової реакції поширюються всією мережею кооперантів, що органічно призводить до підвищення рівня господарських ризиків на рівні середніх за розміром підприємств. При цьому власники середніх підприємств здебільшого позбавлені можливості впливати на недобросовісних контрагентів за допомогою неформальних інституційних засобів, доступних представникам великому бізнесу. Саме тому для середнього бізнесу досконале правове забезпечення постає провідним інструментом регулювання господарських відносин і вирішальним чинником ефективного функціонування ринкової системи у цій сфері. За слабкості правових інститутів тут поширюється практика недобросовісної конкуренції, а то й відвертого шахрайства, загострюються внутрішньокорпоративні конфлікти, розквітає корупція, рейдерство, рекет, а трансакційні витрати набувають такого розміру, яких виключає активний розвиток цього сегменту економіки.

Таким чином, значення інститутів формального характеру, тобто комплексу правових норм і механізмів, що примушують їх дотримуватися, для суб'єктів господарювання змінюється відповідно до розміру підприємства, причому ця залежність може бути, із певною мірою умовності, математично формалізована у вигляді квадратичної функції оберненої параболи (рис. 1). Згідно з математичними властивостями цієї функції, роль формальних правових інститутів є помірною для дрібних і невеликих за розміром підприємств, збільшується разом зі зростанням розміру підприємства, досягає максимуму за середнього розміру підприємства і знижується з подальшим зростанням розміру підприємства.



^ Рисунок 1. Залежність значення формальних правових інститутів
для ефективного функціонування ринкових механізмів
від розміру підприємства

Запропонована гіпотеза може бути підтверджена на матеріалі історії розвитку підприємництва в Україні. Так, із розвитком ринкових відносин у вітчизняній економіці у другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. домінування набули, з одного боку, дрібні підприємства (у т.ч. у формі селянських домогосподарств), а з іншого – потужні монополії, а згодом і монополістичні об'єднання (у формі синдикатів). Ця закономірність може бути пояснена тим, що в Російській державі імператив неформальних інститутів – етичних традицій (до того ж, доволі хитких за своєю природою, адже формування сталих неформальних інститутів можливе лише за умов тривалої історичної практики самоврядування) – зберігав силу лише в рамках локальних суспільних осередків (селище, невелике містечко, сімейна фірма або ж «клуб» заможних підприємців), а принцип верховенства права суперечив самій сутності самодержавної влади, тобто влади, заснованої на майже нічим не обмеженій волі (фактично ж, свавілля) уповноваженої особи. Таку саму тенденцію розшарування й поляризації підприємницького середовища можна спостерігати і в сучасній економіці незалежної України, де правова свідомість була цілком знищена за часів радянської влади.

Актуальним теоретичним висновком із представленого історико-емпіричного спостереження може бути констатація закономірності, за якою побудова міцної системи формальних інститутів (у формі правової системи економічних відносин) є безальтернативною передумовою ефективного функціонування ринкових відносин на рівні середнього бізнесу, який в більшості економічно розвинених країн виступає локомотивом господарського розвитку. Неформальні ж інститути можуть компенсувати слабкість правової системи лише на рівні дрібного підприємництва або на рівні великих корпорацій національного масштабу.


Алексеев Артём Сергеевич

Щербинина Анастасия Юрьевна

Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, г. Луганск


^ ПРИЧИНЫ ТЕНЕВОЙ ЭКОНОМИКИ, РАССМОТРЕННЫЕ В ВИДЕ ДУОПОЛИСТИЧЕСКОЙ МОДЕЛИ


Теневая экономика это фундаментальная проблема в нашей стране, которая ограничивает рычаги воздействия государства на рыночный сектор, а также обостряет социальные проблемы в Украине.

Согласно последним опубликованным данным теневая экономика в Украине составляет 40%, а это означает, что бюджет лишается 40% налоговых поступлений, в том числе – в Пенсионный фонд Украины. В данной статье будут рассмотрены основные причины теневой экономики, установлена взаимосвязь с другими фундаментальными проблемами украинской экономики, и предложены укрупнённые векторы решения проблемы.

Теневая экономика — экономическая деятельность, скрываемая от общества и государства, находящаяся вне государственного контроля и учёта. Является ненаблюдаемой, неформальной частью экономики, но не охватывает её всю, так как в неё не могут быть включены виды деятельности, не скрываемые специально от общества и государства, например домашняя или общинная экономики. Также включает в себя нелегальные, криминальные виды экономики, но не ограничивается ими.

Предприятия могут уходить в тень под влиянием различных факторов, которые мы условно разделим на:

- факторы микроуровня

- факторы макроуровня

Первый вид факторов создает аппарат государства, осознано и неосознанно. Основной причиной ухода в тень были и остаются высокие налоговые ставки. Многие предприятия после уплаты всех налогов и сборов уйдут в убыток. В первую очередь к ним относятся предприятия малого и среднего бизнеса, которые по каким-либо критериям не попадают под действие упрощенной системы налогообложения. В таких сферах деятельности очень высокий уровень конкуренции, и прибыль предприятий не велика. Фактор налогов является основным, но не ведущим в системе факторов, под влиянием которых бизнес уходит в тень. Если рассмотреть эту систему шире, то станет очевидно, что официальные сборы государства действуют в условиях конкуренции, а именно – дуополии. В условиях, при которых уплата налогов была бы единственной возможностью работать на рынке, у предприятия, уровень рентабельности которого не позволял бы уплачивать все налоги, было бы две альтернативы: закрытие предприятия либо уход в тень с последующим уходом за решетку всех ведущих лиц предприятия. В Украине предусмотрено наказание за сокрытие налогов, и маловероятно, что контролирующие органы не могли бы найти и доказать хотя бы половину предприятий теневого рынка, который, как упоминалось ранее составляет 40%.

Конкуренцию официальной системе налогообложения представляет система Коррупции. Её основное преимущество в гибкости, т.к. если рассматривать её как экономическую модель, она представляет собой совокупность продавцов, имеющих высокий уровень самостоятельности, но действующих в одной системе, очень близкой к картелю. Каждый продавец имеет определённую сбытовую самостоятельность, и сам определяет кол-во продаваемых услуг. Ценообразование совместное: верхние институты власти посредством своего влияния включают в цену нижних продавцов свою долю (откат). Продавцы, находящиеся на одной горизонтали с рассматриваемым продавцом, но в разных сферах предоставления услуг (судебная, исполнительная, законодательная) обеспечивают возможность предоставления услуг, рассматриваемым продавцом. Расходы на их субуслуги, также включаются в цену услуги предоставляемой на рынок.

Интересен тот факт, что обоих монополистов представляют одни и те же физлица – чиновники. Однако в Официальной системе налогообложения они представляют интересы третьих субъектов, а в Коррупционном картеле они представляют свои интересы.

Условия конкуренции в данной системе возможно описать исходя из графика №1:

Tb

15

10




0 5 8


- официальная цена предлагаемая государством за услугу;

- цена предлагаемая Коррупционерами за предоставление услуги;

Tb - прямая на которой отложены все возможные цены на услугу, в их зависимости друг от друга;

- ситуация на рынке, в которой государство устанавливает сбор за услугу в размере 10 у.е., а коррупционеры – 5 у.е.

- ситуация на рынке, в которой государство устанавливает сбор за услугу в размере 15 у.е., а коррупционеры – 8 у.е.


Официальная система не может определить цену конкурента. Что-бы изменить собственную цену на услугу необходимо принимать законы, обсуждать публично. Картель Коррупционной системы не нуждается во внутренних нормативних документах: продавец нижнего звена самостоятельно устанавливает цену, исходя из текущего спроса, трансакционных издержек внутри Картеля, и собственных потребностей.

В результате институт налогообложения, как субъект предпринимательской деятельности, не может противостоять картелю Коррупционной системы, т.к. абсолютно неконкурентоспособен. Как следствие налогообложение не имеет прямого влияния на процессы перемещения экономики государства между теневым и белым секторами. Изменение ставок налогов и сборов в таких условиях имеют опосредованное влияние, т.к. амортизируются изменением цен и условий картелем коррупции.

Следует учесть, что не всегда цены будут двигаться по прямой Tb. Прямая Tb может перемещаться на плоскости вправо или влево, под влиянием различных факторов. Государство устанавливает условия игры на этом рынке, и в идеальной макроэкономической модели прямая Tb совпадёт с осью абсцисс. Чем более эффективно в государстве ведётся антикоррупционная борьба, тем меньший угол будет разделять прямую Tb и ось абсцисс. Под действием таких изменений абсолютное большинство предприятий выйдет из тени через определённое время. В реальной экономической модели нашей страны достаточно, чтобы угол между Tb и осью абсцисс был меньше 45, в таком случае() цена картеля коррупционной системы превысит цену официального налогообложения.

Следует рассмотреть 2-ю группу факторов, приводящих к работе предприятий в теневом секторе. Удельный вес факторов микроуровня в общей системе достаточно низок. В данном случае предприниматель отказывается от услуг как официальной системы налогообложения, так и от услуг картеля коррупционеров. Предприниматель действует на свой страх и риск, рассчитывая укрыть свою деятельность от наблюдающих органов. Он поступает так по двум основным причинам: налоговые ставки превышают чистый доход или предприниматель осознанно идёт на риск. Приступать к борьбе с данной группой факторов следует только после основательной минимизации факторов макроуровня, в противном случае все действия направленные на борьбу с факторами микроуровня приведут лишь к движению точки S на графике 1 по прямой Tb. Основной метод борьбы с факторами приводящими к уходу предприятий в тень на макроуровне является снижение налоговой нагрузки.

Выводы. В данной работе основная причина высокого уровня теневой экономики была представлена в виде классической рыночной модели. Данная аллегория была использована с целью указать на неестественную основу существования данных проблем. Государство устанавливает правила игры в этой рыночной модели, и не уничтожает конкурента по одной единственной причине: представителям государственной власти выгодно существование конкурента, т.к. он обеспечивает их постоянным нелегитимным доходом.

В чистых условиях рынка существование теневой экономики практически невозможно.

Теневая экономика не является автономной проблемой в макроэкономике. Её существование провоцируется деятельностью коррупционной системы. Соответственно методы борьбы с теневым сектором недействительны в случае работы описанной выше системы. Все усилия необходимо приложить к устранению коррупции, которая подрывает воплощение всех макроэкономических изменений и реформ, не только в области борьбы с теневой экономикой.

Государство имеет все рычаги для того, чтобы свести коррупционный рынок, и, как следствие, теневую экономику к минимуму, но не использует их.


Бондаренко Олексій Вікторович

Харківська національна академія міського господарства, м. Харків


^ ІПОТЕЧНЕ КРЕДИТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РИНКУ


В умовах соціально орієнтованої економіки та реформування кредитно-фінансової сфери, активізація системи іпотечного кредитування стає одним із пріоритетних напрямків державної житлової політики. Прийнятий в 2003 році закон України „Про іпотеку”, а також закони „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” та інші створили всі необхідні передумови для розвитку іпотеки в Україні [2, 3,4]. Актуальність проведеного дослідження загальних проблем, що мають комерційні банки при іпотечному кредитуванні, обумовлена відсутністю довгострокових, відносно дешевих джерел кредитних ресурсів, які забезпечують можливість надання іпотечних кредитів населенню в необхідних масштабах.

На думку вчених, причиною фрагментарного розвитку житлового іпотечного кредитування в Україні є перш за все недоступність іпотечних кредитів для переважної більшості потенційних позичальників [5]. Представники українських наукових шкіл Базилевич В.Д., Карлова О.А., Манцевич Ю.М., Погорєльцева Н.П. приділяють постійну увагу питанням розвитку складових ринку житла[1, 5, 6, 7]. Істотними причинами стримуючими розвиток іпотеки в Україні визначимо високі кредитні й процентні ризики, переважання короткострокових термінів кредитування, відсутність можливостей рефінансування кредитів, замалий рівень доходів і відсутність достатніх накопичень населення, економічна нестабільність підприємств-роботодавців. Недостатньо розвинена інфраструктура іпотечного ринку, що знизає надійність системи довгострокового житлового кредитування та обмежує залучення інвестицій до цієї сфери. Подібна практика кредитування, за умов низької платоспроможності попиту основної маси населення України, слабо сприяє забезпеченню населення власним житлом на комерційних засадах [5, 6].

З метою активізації залучення коштів від підприємств і громадян, для використання додаткових фінансових засобів у житлове господарство, пропонується створення міського фонду іпотечного кредитування, тобто додання системі іпотечного житлового кредитування статусу муніципальної. Міська влада зацікавлена у підвищенні рівня життєзабезпеченості населення. Одним з аспектів діяльності фонду іпотечного кредитування стане створення умов для нового будівництва, пріоритетного виділення ділянок під забудову, капітального ремонту, надання громадянам пільгових умов кредитування для придбання житла на первинному і вторинному ринку нерухомості. Зв'язок цього фонду з економічним функціонуванням міського житлового господарства здійснюється через його дохідні надходження. Їхніми джерелами можуть бути кошти залученні від населення, від продажу об'єктів незавершеного будівництва, від передачі права оренди земельних ділянок, від проведення конкурсів на право оренди нежитлових приміщень, від приватизації і від продажу орендованих приміщень (викупу). В результаті створення цього фонду, фізичні особи зможуть мати можливість покращити стан свого житла, а міський фонд – залучати додаткові кошти на розвиток міста.

Підсумовуючи дослідження питання розвитку та активізації іпотечного кредитування відзначимо, що сполучення різних джерел і способів фінансування виведе систему іпотечного кредитування з кризи, забезпечить функціонування ринку житла іпотечного кредитами, збалансує цей ринок.


Література:

Бондаренко О.В., Карлова О. А. Інституційні перетворення в житловій економіці. АМУ. Науковий вісник. Серія «Економіка» Вип.4. Частина 2. Інноваційні стратегії розвитку. Київ 2008. С. 139-144.

Закон України „Про іпотеку” від 05.06.2003 р. № 898-IV // Голос України. – 2003. – 15 липня. – № 129 (3129). – С. 18-21.

Закон України „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19.06.2003 р. № 979-IV // http://www.rada.gov.ua.

Закон України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19.06.2003 р. № 978-IV // http://www.rada.gov.ua.

Базилевич В.Д., Погорєльцева Н.П. Іпотечний ринок. – К.: Знання, 2008. – 717 с.

Житло: проблеми та перспективи. Наукове видання / Манцевич Ю.М. – Київ: Профі, 2004. – 360 с.

Карлова О.А. Теорія і практика розвитку інфраструктури міста. Монографія. – Харків: Видавництво "ФОРТ", 2010. – 280 с.



Гнітько Інеса Валеріївна

Вищий навчальний заклад

Університет «КРОК», м. Київ


^ ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ

В СУЧАСНИХ РИНКОВИХ УМОВАХ


Проблема забезпечення економічної безпеки України як необхідна умова ії відтворення, останнім часом, притягує до себе увагу політичних діячів, вчених, найширші верстви населення. Така увага зовсім невипадкова. Масштаби погроз, реальний збиток нанесений економіці нашої держави ще до початку світової економічної кризи та по сьогоднішній день, висувають на перший план необхідність формування системного підходу не тільки до економічної безпеки держави, але до економічної безпеки підприємств, до кожної особистості.

Зараз недоречні легковажність та спроби зменшити важливість вирішення існуючих проблем, зменшення значущості існуючих загроз, вміння запобігти виникненню нових загроз та небезпечних ситуацій в економіці України. Потреба в захисті від небажаного зовнішнього впливу та радикальних внутрішніх змін, інакше кажучи, потреба у безпеці – базова, головна потреба, як в житті людини, так у житті суспільства та держави. В умовах формування ринкової економіки, сфера безпечного існування настільки звужена, що постійна та масова незадовільність потребами, супроводжується негативним впливом на розвиток і функціонування окремих громадян, організацій, держави та суспільства в загалі, посилюючи кризисний стан всіх сфер життєдіяльності.

Дуже велика та відповідальна роль науки у розробці концепції економічної безпеки., причому йдеться не просто про словесні вправи, не про пошук яскравих формул, створення класифікаційної структури загроз – зовнішніх та внутрішніх, довготривалих та поточних, а про те, що принципово важливо розкрити сам зміст економічної безпеки, виявити загрози, запропонувати надійні та ефективні методи їх вирішення та попередження.

Як показує світовий досвід, забезпечення економічної безпеки – гарантія суверенітету держави, умова для сталої та ефективної життєдіяльності суспільства, досягнення успіху. Тому забезпечення економічної безпеки належить до низки найважливіших національних пріоритетів.

Економічна безпека уявляє собою складну та багатопланову конструкцію. Вона є частиною системи національної безпеки та одночасно складає основу для формування всіх елементів цієї структури. Поняття економічної безпеки передбачає не тільки підтримку достатнього рівня соціально – політичної та військової стабільності держави, але передусім розвиток економіки з урахуванням процесів глобалізації, які проходять сьогодні в світовому суспільстві [1].

Економіка України все більше відстає від економіки розвинутих країн. Проведення неадекватної політики, реформування всіх галузей держави, відсутність конкурентоздатного науково – технічного потенціалу, залежність від техніки, технологій, фінансових структур розвинутих країн посилило, без того, тяжке положення самої країни та суб’єктів господарської діяльності. Україна має два можливих шляхів розвитку – або вона буде міцною державою, або тільки постачальником низькооплачуваної робочої сили та джерелом дешевої сировини. Для того, щоб вижити необхідно будувати свою економічну політику з урахуванням вимог техногенного розвитку світового суспільства ХХІ століття, в якому Україна повинна не здоганяти,а випереджати іноземних конкурентів.

Тому дослідження основних чинників економічної безпеки, виявлення негативних факторів та їх вплив на діяльність підприємств є пріоритетним питанням для забезпечення умов економічного зростання потенціалу підприємств різних форм власності.

Ключовим моментом в забезпеченні економічної безпеки підприємств є:

- збільшення конкурентоздатності товарів та послуг як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках

- скорочення залежності країни від іноземних кредитів

- зміцнення виробництва, підтримка підприємств всіх форм власності, за рахунок чого збільшуються можливості для виконання міжнародних обов’язків у торгове – економічних та інших галузях.

Крім цього необхідно звернути увагу як на вітчизняне виробництво, так й на здатність створювати умови для розвитку фінансово-банківського сектора і налагодити його чітку роботу. Здатність створювати такі умови надають можливість створювати новітні технології для промисловості та сільського господарства, що підвищує конкурентоздатність держави [1]. Ось чому конкурентоздатність однієї держави є реальною загрозою для національних інтересів і економічної безпеки іншої держави.

Термін «економічна безпека» - розглядається як такий стан, при якому стратегічний потенціал підприємства знаходиться поблизу границь адаптивності, а погроза втрати економічної безпеки наростає в міру наближення ступеня адаптивності стратегічного потенціалу до граничної зони. Інакше кажучи, якщо стратегічний потенціал підприємства в існуючому вигляді вичерпав можливості пристосування до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища у рамках самої місії, то можна говорити про погрозу економічної безпеки. Ця погроза може виявитися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу підприємства або істотного погіршення фінансового стану, або втрати позитивного іміджу підприємства» [1]. Поширення у літературі набуває визначення економічної безпеки з точки зору її функціональної спрямованості. Так, економічна безпека підприємства розглядається як «такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, перс