Реферат: Підприємницькі засади розвитку сільського туризму 08. 00. 04 – економіка та управління підприємствами

ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ


08.00.04 – економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)


З М І С Т


ВСТУП..……………………………………………………………………

3

Розділ 1.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ ЯК ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………



11




1.1.

Роль підприємництва у забезпеченні сільського розвитку..

11




1.2.

Сільський туризм як форма підприємництва………………

27




1.3.

Системний контекст розвитку сільського туризму………..

49







Висновки до розділу 1...……………………………………..

64

Розділ 2.

ПЕРЕДУМОВИ І ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА В СІЛЬСЬКОМУ ТУРИЗМІ…………………………………...



66




2.1.

Форми та передумови розвитку сільського туризму………

66




2.2.

Кількісні та якісні параметри оцінки розвитку сільського туризму………………………………………………………..


88




2.3.

Перешкоди становлення сільського туризму як форми підприємництва………………………………………………


118







Висновки до розділу 2.………………………………………

133

Розділ 3.

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ ЯК ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………………....



136




3.1.

Напрями диверсифікації сільського туризму………………

136




3.2.

Інституційні важелі структуризації туристичного підприємництва в сільській місцевості……………………..


157




3.3.

Кластерна модель реалізації стратегії партнерства у сільському туризмі…………………………………………...


170







Висновки до розділу 3..……………………………………...

184

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..

187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………

191

ДОДАТКИ………………………………………………………………….

213


^ ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Сучасний етап функціонування економіки України супроводжується появою нових ринкових сегментів та видів підприємницької діяльності. Це стосується і аграрного сектора. Однак процеси розвитку підприємництва на селі потребують активізації як сільськогосподарської, так і інших видів діяльності. Одним із напрямів розвитку агропромислового комплексу стає сільський туризм – апробоване явище у багатьох країнах світу, яке робить лише перші кроки в економічній системі нашої держави. Специфіка сільського туризму як виду економічної діяльності полягає не тільки у задоволенні потреб споживачів у відпочинку, а й у здійсненні вагомого впливу на інші сектори сільської економіки через диверсифіковані зв’язки.

Важливим етапом у розвитку сільського туризму має стати виконання Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» (2007 р.) [140] та плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006–2010 роки, затверджених Розпорядження Кабінету Міністрів України (2006 р.) [137].

З огляду на це, актуальності набуває вивчення теоретичних і практичних аспектів сільського туризму як форми підприємництва на місцевому, регіональному та державному рівнях в контексті посилення економічної компоненти його впливу на стан сільських територій.

Дослідження проблематики сільського туризму в Україні здійснюють В. Васильєв, Ю. Зінько, Н. Кудла, В. Куценко, Н. Липчук, О. Орленко, Х. Роглєв, М. Рутинський та ін. Окремі напрями розвитку туризму досліджують О. Бейдик, В. Безносюк, В. Євдокименко, В. Кифяк, Н. Коніщева, М. Крачило, О. Любіцева, І. Смаль, Д. Стеченко, Т. Ткаченко, В. Федорченко, Л. Шульгіна. Значний внесок у розробку теорії і практики туризму зробили такі зарубіжні дослідники, як Я. Варшинська, І. Вайнене, А. Верболь, М. Біржаков, М. Борущак, І. Енджейчик, Л. Жаліс, І. Зорін, В. Квартальнов, К. Крижановська, М. Міка, Р. Павлусінскі, Є. Пісаревський, Т. Ратц та ін.

Разом із тим, більш глибокого вивчення потребують питання розвитку та особливостей функціонування сільського туризму як форми підприємництва в аграрному секторі економіки. Різноманіття сільських територій, де здійснюється туристична діяльність, потребує обґрунтованого аналізу передумов і факторів використання їх туристсько-рекреаційних ресурсів, а також наукових підходів щодо створення підприємницького середовища і дієвого організаційно-економічного механізму розвитку сільського туризму.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилось у відповідності до наукової тематики Житомирського державного технологічного університету «Економічна система України: інституційний аспект» (номер державної реєстрації 0106U013147) та в рамках участі ЖДТУ у Спільному європейському проекті «Європейські стандарти у викладанні економіки міжнародного туризму» (Tempus CD_JEP 24244-2003 «EU Standards in Teaching International Tourism Economics»).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теоретико-методологічних положень та розробка науково-практичних рекомендацій щодо організаційно-економічного механізму підприємництва у сільському туризмі.

Відповідно до мети дослідження визначені такі основні завдання:

уточнити понятійний апарат проблеми дослідження, зокрема трактування сільського туризму як соціально-економічного та підприємницького явища, розширити класифікацію його форм;

розкрити теоретико-методологічні положення сільського туризму з точки зору його системного впливу на сільський розвиток;

визначити та оцінити кількісні та якісні параметри, а також передумови і перешкоди становлення сільського туризму на державному та регіональному рівнях;

обґрунтувати напрями диверсифікації сільського туризму на основі аналізу туристсько-рекреаційного потенціалу регіону;

визначити мультиплікативний вплив сільського туризму на економіку села та обґрунтувати стратегію партнерства для його ефективного розвитку;

обґрунтувати напрями інституційних перетворень з метою структуризації сільського туризму на засадах підприємництва, розробити кластерну модель його функціонування.

^ Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є процес становлення і розвитку економічних відносин та організації підприємництва у господарствах сільського туризму.

^ Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних засад ефективного функціонування підприємництва у сільському туризмі.

Методи дослідження. Дослідження здійснювалось за теоретичним та емпіричним рівнями пізнання. Методологічною основою роботи є діалектичний метод і системний підхід вивчення соціально-економічних процесів та явищ, загальна теорія економіки і менеджменту. Методом наукового абстрагування уточнено зміст поняття «сільський туризм», класифікацію форм його функціонування; методом індукції і дедукції, аналізу і синтезу досліджувались конкретні прояви та узагальнені характеристики розвитку сільського туризму на засадах підприємництва. За допомогою економіко-математичного моделювання розроблено модель сільського туризму. Прийомом статистико-економічного методу (зокрема, порівняння, групування, графічного, табличного, побудови тренду та ін.) проведено аналіз сучасного стану і тенденцій економічних показників сільського туризму; порівняльний аналіз та екстраполяція застосовувались при оцінці кількісного та якісного його впливу на перспективу розвиту. За допомогою монографічного та методу соціометричних опитувань проведено обстеження діяльності суб’єктів туристичної діяльності та некорпоративних підприємств сільського туризму. Методом бальних оцінок визначено туристську привабливість адміністративно-територіальних одиниць Житомирської області; картографічний метод застосований для візуалізації розміщення туристсько-рекреаційних ресурсів регіону. Методом кореляційно-регресійного аналізу з використанням прикладних комп’ютерних програм встановлено взаємозв’язок між обсягом туристського споживання та грошовими доходами; розрахунково-конструктивний метод дозволив обґрунтувати мультиплікативний вплив туризму на економіку регіону. За допомогою теорії ігор обґрунтовано переваги стратегії партнерства у процесі підприємництва у сфері сільського туризму. Методом абстрактно-логічного моделювання розроблено концепцію етноісторичного кластеру сільського туризму; за допомогою SWOT-аналізу виявлено стратегічні напрями розвитку сільського туризму в межах кластеру.

Інформаційну базу дослідження склали вітчизняні та зарубіжні друковані та електронні публікації з досліджуваної проблематики; закони та інші нормативно-правові акти України; програмні документи Житомирської обласної ради; статистичні дані Державної служби туризму і курортів України, Держкомстату України, управління культури і туризму, управління архітектури та містобудування, управління з питань охорони навколишнього природного середовища Житомирської облдержадміністрації; матеріали обстеження суб’єктів туристичної діяльності Житомирської та Хмельницької областей.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному і практичному обґрунтуванні процесу розвитку сільського туризму на підприємницьких засадах, зокрема:

вперше:

запропоновано теоретико-методологічний підхід до визначення мультиплікативного впливу підприємницької діяльності у сфері сільського туризму для забезпечення диверсифікованого розвитку аграрного сектора економіки;

удосконалено:

ідентифікацію поняття сільського туризму, яке, на відміну від існуючих підходів, виступає загальною формою підприємництва у відношенні до одиничних його проявів (агротуризм, фермерський, екологічний туризм) та розглядається як сукупність соціально-економічних відносин у сфері туристичної діяльності в сільській місцевості;

теоретичне обґрунтування системного впливу сільського туризму на диверсифікований сільський розвиток, що досягається завдяки синергетичному ефекту комплементарної взаємодії різних сфер господарської діяльності (сільського та лісового господарства, мисливства, рибальства, народних промислів тощо);

класифікаційний поділ підприємницької діяльності у сфері сільського туризму шляхом виокремлення різних форм її організації: індивідуальної (незареєстровані особи, приватні підприємці та особисті селянські господарства) та асоціативної (підприємства корпоративного типу, формальні та неформальні партнерства);

дістало подальший розвиток:

методичний підхід до визначення напрямів диверсифікації сільського туризму в регіоні з урахуванням бальної оцінки привабливості його туристсько-рекреаційних ресурсів;

обґрунтування шляхів розв’язання проблем інституційного забезпечення підприємництва у сільському туризмі на основі побудови системи управління даною сферою на мікро-, мезо- та макрорівнях;

впровадження організаційно-економічного механізму кластеризації підприємницьких структур, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, наукових установ та освітніх закладів, а також інших зацікавлених сторін з метою підвищення ефективності функціонування сфери сільського туризму.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні положень дисертації у ході виконання Програми розвитку туризму у Житомирській області на 2003–2010 рр., при розробці концепції розвитку туризму та проекту програми розвитку сільського туризму в Житомирській області (довідка про впровадження № 406–1.31/08 від 21.04.08 р. управління культури і туризму Житомирської облдержадміністрації).

Пропозиції щодо організаційно-економічного механізму розвитку сільського туризму в регіоні використовуються при реалізації Комплексної програми розвитку малого підприємництва на 2007–2008 рр. у Житомирській області шляхом проведення науково-методичного семінару «Сільський туризм: нові можливості підприємництва на селі» (довідка про впровадження № 2/765 від 25.04.08 р. Головного управління економіки Житомирської облдержадміністрації).

Розроблена організаційно-економічна модель функціонування етноісторичного кластеру сільського туризму «Древлянська земля» узята до практичної реалізації Асоціацією регіонального розвитку Овруччини (довідка № 187 від 12.05.2008 р.) та Овруцькою районною асоціацією «Житичі» (довідка № 25 від 14.05.2008 р.) з метою розбудови мережі об’єктів сільського туризму та збільшення чисельності туристів у регіоні.

Пропозиції щодо основних центрів та напрямів туристичних маршрутів сільського туризму Житомирщини використовуються при розробці та реалізації турпродуктів туристичної агенції «ФОП Віта Наумчук» (довідка від 22.04.08 р.) та ЖОМГО «Центр розвитку туризму» (довідка № 3 від 18.04.2008 р.)

Розроблені рекомендації використовуються у навчальному процесі Житомирського державного технологічного університету при викладанні блоку дисциплін «Економіка туризму» та в курсі «Агро та зелений туризм» програми магістерської підготовки студентів напрямку «Економіка і підприємництво» в рамках Спільного європейського проекту «Європейські стандарти у викладанні економіки міжнародного туризму» (Tempus CD_JEP 24244-2003 «EU Standards in Teaching International Tourism Economics») (довідка №  44-45/591 від 23.04.2008 р.).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною самостійною роботою автора. Представлені у дисертаційній роботі результати дослідження характеризуються науковою новизною й отримані автором особисто. Опубліковані наукові публікації підготовлені автором особисто та відображають зміст дисертаційної роботи.

^ Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались та обговорювались на: міжнародній конференції «Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття» (м. Бердичів, 2001); міжнародній конференції «Житомиру – 1120 (884–2004)» (м. Житомир, 2004); ІХ з’їзді Українського географічного товариства «Україна: географічні проблеми сталого розвитку» (м. Чернівці, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Збереження природної, історичної та культурної спадщини як фактор формування національної свідомості» (м. Черкаси, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Розвиток менеджменту в Україні: реалії, проблеми, перспективи» (м. Житомир, 2004); ХХХ науковій конференції, присвяченій 45-ій річниці Житомирського державного технологічного університету (м. Житомир, 2005); міжфакультетській науково-практичній конференції молодих вчених, магістрів та студентів «Формування стратегії розвитку регіонального АПК» (м. Житомир, 2005); V Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові і практичні проблеми створення і функціонування туристичних центрів і тематичних парків» (м. Донецьк, 2005 р.); ХХХІ науково-практичній міжвузівській конференції, присвяченої Дню університету (м. Житомир, 2006); ІІІ науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців «Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво» (м. Луцьк, 2006); VІІІ польсько-литовсько-українському науковому семінарі «Туризм як фактор розвитку регіональних і місцевих спільнот» (м. Житомир, 2006); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток сфери розваг – основа сучасної концепції підвищення ефективності туристичного бізнесу» (м. Донецьк, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми та напрямки розвитку туристської сфери в Україні та світі» (м. Тернопіль, 2006); Міжнародній науково-краєзнавчій конференції, присвяченій 750–річчю від часу першої літописної згадки про місто «Звягель – Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення (м. Новоград-Волинський, 2007); першій міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми, сучасний стан та перспективи розвитку індустрії туризму в Україні» (м. Житомир, 2007); Міжнародній науковій конференції «Географія і туризм: європейський досвід» (м. Львів, 2007); науково-методичному семінарі «Сільський туризм: нові можливості підприємництва на селі» (м. Житомир, 2007). Матеріали дисертації обговорювались на міжкафедральному семінарі в Житомирському державному технологічному університеті.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 24 одноосібні наукові праці, у т. ч.: 1 монографія, 4 наукові статті у фахових виданнях, 1 матеріал науково-методичного семінару, 2 публікації в інших виданнях, 16 тез доповідей, загальним обсягом 19,48 др. арк.

^ Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота викладена на 190 сторінках комп’ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (210 найменувань), містить 35 таблиць, 25 рисунків та 11 додатків.


РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ ЯК ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


1.1. Роль підприємництва у забезпеченні сільського розвитку


Підприємництво як соціально-економічне явище постійно перебуває у центрі уваги теоретиків і практиків. Завдяки підприємництву в більшості країн світу створюється нові робочі місця та впроваджуються інновації, розвиваються нові ринки та види бізнесу, збільшуються податкові надходження та грошові доходи населення. Воно виступає основою розвитку як окремих секторів економіки, так і держави в цілому.

Підприємництво є одним із основних чинників формування і розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки. Без створення правових, економічних, організаційних, інституційних та соціальних передумов для підприємництва економіка України неспроможна функціонувати в конкурентному світі [125, с. 190].


Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Кожен з перелічених варіантів підприємництва має свої переваги та недоліки, але врешті остаточний вибір найбільш прийнятної форми у конкретних умовах залишається за самим підприємцем.

Завданням державної, регіональної та місцевої влади має стати створення сприятливих умов для розвитку різних форм підприємництва та урізноманітнення господарської діяльності на селі. У свою чергу, акцентування традиційним селом нових, неаграрних функцій через розвиток підприємництва, сприятиме самозайнятості населення, збільшенню його доходів та підвищенню рівня життя у сільській місцевості в цілому. Однією з найважливіших неаграрних функцій села може стати туристсько-рекреаційна, яка реалізується через функціонування підприємницьких структур різного типу у сфері сільського туризму. Організаційно-економічним засадам їх функціонування та розвитку і будуть присвячені наступні пункти дисертації.

^ 1.2. Сільський туризм як форма підприємництва


Рівень соціально-економічного розвитку тих чи інших територій традиційно оцінюється розміром ВВП, показниками використання природних ресурсів, сільськогосподарського та промислового виробництва. Зростаючий попит на різні види туризму, що спостерігається в останні роки, приводить до переконання, що туристичні функції можуть бути основою використання природних і трудових ресурсів, розвитку окремих територій, у т.ч. і сільських [64, с. 155].

Феноменом ХХ століття прийнято називати туризм за масштаби, яких він набув у сучасному суспільстві. Однак визначення його суті ще й досі залишається предметом наукових дискусій, не сформовано однозначного підходу до трактування поняття «туризм» в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Часто воно ототожнюється з поняттям «рекреація», а іноді виступає його складовою частиною, підвидом. Так, О. О. Бейдик під рекреацією (лат. recreatio – відновлення сил) розуміє «зміну дії, що виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов’язаний з цими діями (включає туризм, лікування, оздоровлення, утилітарну рекреацію)» [8, с. 380]. Схожої думки дотримується й В. І. Гетьман, додаючи до процесу відтворення втрачених в процесі життєдіяльності сил культурно-розважальний, пізнавальний відпочинок, мисливство, рибальство, фізичну культуру і спорт [30, с. 58]. В обох визначеннях туризм виступає однією з складових рекреації, хоча, у свою чергу, туризм може включати в себе й певні елементи рекреації (оздоровчий, лікувальний, мисливський тощо).

На нашу думку, не кожний вид рекреації є туризмом (наприклад, прогулянка рідним містом), але й не кожен вид туризму є рекреацією (виснажливі навантаження при екстремальному туризмі), але в певний момент часу і в певному місці вони можуть співпадати і доповнювати один одного (рис. 1.3).



Рис. 1.3. Взаємозв’язок туризму і рекреації


Джерело: власні дослідження


За М. П. Крачилом, туризм (фр. tour – прогулянка, подорож, поїздка) означає «кругову подорож та повернення в вихідну точку» [88, с. 4]. Найбільш просте визначення туризму, як потреби в зміні місця, дає австрієць П. Бернеккер [191, с. 133]. Російські дослідники (І. В. Зорін та В. А. Квартальнов) наводять різні дефініції туризму: переміщення поза місце свого постійного проживання; вид подорожі; форма організації відпочинку, фізичного і розумового виховання; галузь господарства з надання послуг [49; с. 265–294]. Розглядається туризм й як «сукупність відносин, зв’язків та явищ, що супроводжують перебування людей поза місцем їх постійного проживання і не пов’язані з їх трудовою діяльністю» [53, с. 12]; як «комерціалізація просторово-часової форми споживання вільного часу» [187 с. 22]. Підхід до туризму як складного суспільно-економічного явища, що охоплює повсякденне життя мільйонів людей, зазначений в міжнародних документах, прийнятих Всесвітньою туристичною організацією (Манільська декларація з світового туризму 1980 р., Гаазька декларація з туризму 1989 р., Осакська конференція міністрів з туризму 1994 р., Хартія туризму і Кодекс туризму, Глобальний етичний кодекс туризму 1999 р. та ін.) [131].

У деяких країнах поняття «туризму» є доволі широким. Зокрема, в США під ним розуміють «взаємопов’язане об’єднання видів діяльності та організацій, які повністю або частково надають послуги транспорту, товари, розміщення та інші необхідні засоби для поїздок з будь-якою метою, яка не пов’язана з повсякденною діяльністю за межами місця постійного проживання» [46, с. 13].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Як особливий вид економічної діяльності сільський туризм може розвиватись за різними моделями, але у будь-якому випадку потребує дієвого організаційно-економічного механізму з відповідними важелями державного, регіонального та місцевого (локального) управління. Створення сприятливого підприємницького середовища та цілеспрямований саморозвиток сільського туризму дозволяють отримувати соціально-економічні вигоди для окремих підприємців, територіальних громад, регіонів та країни в цілому. Концепція організаційно-економічного механізму управління сільським туризмом створює теоретичну основу для подальшої розробки і обґрунтування конкретних заходів її реалізації на практиці.

В результаті теоретичного узагальнення встановлено, що системний вплив сільського туризму на економіку сільських територій відбувається через системні ефекти (економічний, соціальний, етнокультурний, особистісний, екологічний) та системні зв’язки з суб’єктами інших видів економічної діяльності (сільськогосподарськими підприємствами, виробниками продуктів харчування, магазинами, закладами розміщення, будівельними компаніями, майстрами народних промислів, перевізниками, мисливськими, рибними та кінними господарствами тощо). В результаті цих впливів утворюється синергія сільського туризму, що забезпечує багатофункціональний (диверсифікований) соціально-економічний розвиток сільської економіки.

Процес розбудови синергії сільського туризму носить поетапний характер, залучаючи до створення комплексних туристичних продуктів все більше коло учасників. При цьому максимальний позитивний ефект для сільської економіки може бути забезпечений за умов стійкої, системної та цілеспрямованої співпраця всіх зацікавлених сторін – суб’єктів туристичного підприємництва, органів влади та місцевого самоврядування та ін., тобто, процесу структуризації економічних відносин та створення формальних інститутів взаємодії (громадських організацій, кластерів, асоціацій тощо) у сфері сільського туризму.

РОЗДІЛ 2

^ ПЕРЕДУМОВИ І ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА В СІЛЬСЬКОМУ ТУРИЗМІ


^ 2.1. Форми та передумови розвитку сільського туризму


Спираючись на розглянуті теоретико-методологічні положення щодо сутності сільського туризму, у даному розділі проаналізуємо передумови, стан та проблеми його розвитку на сучасному етапі.

При дослідженні процесів становлення та розвитку сільського туризму важливими є класифікація його видів. З економічної точки зору, виділення різних видів туризму є необхідним для розробки особливих організаційних підходів, що мають задовольняти, з одного боку, попит споживачів турпродукту, а з іншого – приносити матеріальну вигоду підприємцям-виробникам послуг. Також класифікація є важливою на всіх рівнях управління сільським туризмом як системою, зокрема:

1) ^ На мікрорівні наочність видів сільського туризму дає змогу суб’єктам туристичної діяльності проводити сегментацію ринку. Власники агроосель мають сфокусувати свої зусилля на обслуговуванні цільових ринків (сегментів), для яких запропоновані туристичні послуги будуть найбільш привабливими. Сегментація за географічними, соціодемографічними, психологічними та іншими ознаками є основою для розробки спеціальних турпродуктів. Зазначимо, що ускладнення структури туристичних потреб обумовлює постійне виникнення не тільки нових сегментів в туристичному попиті, але й нових, змішаних видів туризму (поєднання ділового і пізнавального, спортивного і екстремального тощо).

^ 2) На мезорівні (регіональному) класифікація видів сільського туризму слугує основою для розробки цільових регіональних програм з використанням об’єктів історико-культурної спадщини, природних ресурсів, диференційованих для різних регіонів країни; для збалансованого розвитку територій; захисту регіональних екосистем; стимулювання місцевих народних промислів; вирішення проблем підвищення зайнятості й рівня життя населення тощо.

3) ^ На макрорівні класифікація сприяє утвердженню пріоритетних напрямів розвитку сільського туризму в державі, дає змогу визначити місце туристичної сфери серед інших галузей сільської економіки, створювати ефективні системи управління сільським туризмом та формувати певні аспекти соціально-економічної політики (залучення найширших верств населення до туризму, відновлення й охорона національних пам’яток історії, культури та природи, співпраця між міністерствами та відомствами з метою забезпечення розвитку туристичних центрів тощо).

Аналіз джерел [8; 18; 43; 153; 157; 170 та ін.] дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі питання класифікації видів сільського туризму все ще залишається відкритим. Враховуючи складність та динамічність цього виду підприємництва, нами пропонується підхід до його класифікації за різними ознаками, що враховує національну нормативно-правову базу, наукові розробки, а також видову різноманітність послуг, що надаються суб’єктами сільського туризму на практиці.

За спрямованістю туристичних потоків виділяють: внутрішній туризм (передбачає поїздки громадян країни за межі їх звичайного середовища, але в межах своєї країни); іноземний (або в’їзний) – подорож в будь-яку країну осіб, що не проживають в ній постійно; зарубіжний (або виїзний) – поїздки осіб будь-якої країни до іншої країни. Співвідношення між цими видами у кожній країні звичайно має свої пропорції, але за оцінками експертів питома вага внутрішнього сільського туризму складає 75–80% від загального обсягу в світі [186, с. 54].

За характером організації туристичних потоків: індивідуальний та груповий.

За тривалістю відпочинку туристів: короткочасний (відпочинок у вихідні, свята), тривалий (1–2 тижні), довготривалий (більше 2-х тижнів).

За інтенсивністю туристичних потоків: постійний (цілорічний) та сезонний (літній, зимовий, міжсезонний). Підвищений попит у окремі пори року називається високим сезоном, а його невеликі обсяги – низьким.

За віком споживачів: молодіжний, родинний, людей похилого віку.

За типом споживачів: масовий, на замовлення (у т.ч. елітний), соціальний (у т.ч. для людей з обмеженими фізичними можливостями).

За метою туристичної поїздки: відпочинковий (рекреаційний), курортно-лікувальний, культурно-пізнавальний, екологічний, фестивальний, релігійний, спортивний, пригодницький, мисливський, рибальський, діловий (проведення корпоративних заходів), ностальгійний (етнічний) та ін..

За масштабом впливу на місцеву економіку можна виділяти: 1) мало масштабний туризм – відіграє скоріше другорядну, ніж основну роль у процесі сільського розвитку; забезпечує дохід окремим фермерам або іншим підприємцям, але у невеликому співвідношенні до місцевої економіки. У цьому випадку місцева громада скоріше очікує користь, аніж загрози, об’єднуючись бажанням подальшого розвитку; 2) домінуючий туризм – є провідним сектором у сільській економіці і може мати більше значення, ніж сільське господарство; надмірна залежність від туризму може призвести до незбалансованої структури виробництва, що пов’язано з припливом зовнішніх інвесторів і виснаженням природних ресурсів; 3) збалансований туризм – є динамічним сектором у збалансованій сільській економіці, в якій сільське, лісове господарство та інші традиційні види діяльності зберігають своє значення; розвиток через ефективну диверсифікацію місцевої економіки, її різні сектори скоріше підтримують одне одного і отримують більше взаємної користі [154, с. 14–15].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

– «витрат на оплату праці найманих працівників» (якщо використовується наймана праця, а також включаючи відрахування на соціальні заходи) або «підприємницького доходу» (при самозайнятості);

– «інших податків, пов’язаних з виробництвом» (не залежать від рентабельності підприємства; включають земельний податок, орендну плату, єдиний податок для суб’єктів підприємницької діяльності фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів тощо) та з інших операційних витрат (наприклад, витрати на рекламу);

– «споживання основного капіталу» (амортизації).

Екстраполюючи розглянуту структуру витрат за основним видом економічної діяльності на функціонування некорпоративних підприємств сільського туризму, структура їх витрат матиме вигляд (рис. 2.10):



Рис. 2.10. Структура витрат підприємств сільського туризму, %


Джерело: власні дослідження

Як зазначалось, економічним результатом діяльності у сфері сільського туризму буде змішаний доход як сума незаявленого трудового (близько 22 % від собівартості сільського турпродукту) та підприємницького (визначений анкетуванням на рівні 5–25% від ціни реалізації турпродукту) доходу. Ціноутворення в сільському туризмі відбувається, як правило, на основі методу «витрати плюс % прибутку». Приймаючи до розрахунку середню ринкову ціну туро-дня у розмірі 150 грн., величина витрат на виробництво складатиме: за цільового рівня рентабельності 5 % – 142,5 грн., 10 % – 135 грн., 15 % – 127,5 грн., 20 % – 120 грн., 25 % – 112,5 грн. Таким чином, використовуючи всі попередні розрахунки та припущення, загальний рівень змішаного доходу (прибутку) та рентабельності продаж у сільському туризмі в середньому складає (табл. 2.13):

Таблиця 2.13

Розрахунок величини змішаного доходу (прибутку) у сільському туризмі при різних рівнях незаявленого підприємницького доходу (прибутку)

Трудовий дохід, % від витрат

Підприємницький дохід, % від ціни

Змішаний дохід (прибуток), грн.

Рівень рентабельності, %

22

5

38,85

25,9

22

10

44,70

29,8

22

15

50,55

33,7

22

20

56,40

37,6

22

25

62,25

41,5


Джерело: власні дослідження


Використовуючи структуру грошових витрат домогосподарств у сільській місцевості (рис. 2.11), можна оцінити розподіл доходів від туризму по різних сферах сільської економіки. В агропромисловий комплекс (через продовольчі товари) повертається понад 50 %; майже 1/5 частина інвестується у підсобне господарство та будівництво житла; понад 20% спрямовується на комунальні та інші послуги, а також непродовольчі товари.

Таким чином, проведені дослідження дозволяють зробити висновки щодо кількісних та якісних аспектів розвитку сільського туризму в Житомирській області:

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

РОЗДІЛ 3

^ СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ ЯК ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


3.1. Напрями диверсифікації сільського туризму


Диверсифікація сільського туризму має спиратись на туристсько-рекреаційну ресурсну базу в конкретному регіоні (у нашому випадку, – Житомирську область). Не слід забувати, що у сільському туризмі, головною принадою є не тільки перебування у сільській місцевості, а, насамперед, ознайомлення з природним та історико-культурним потенціалом дестинації. У зв’язку з цим відбувається розширення видів сільського туризму за рахунок використання домінуючих атрактивних (привабливих) факторів туристсько-рекреаційного середовища. Отже, сільський туризм набуває ознак спеціалізації, зокрема: історико-культурний (пізнавальний), активний (спортивний, пригодницький), екологічний (природничий) тощо.

Диверсифікацію сільського туризму можна розглядати на різних рівнях. Макрорівень передбачає поширення сільського туристичного підприємництва на всі регіони України, де наявні хоча б мінімальні необхідні ресурси. При цьому необхідно враховувати не тільки загальні інституційні, економічні та організаційно-управлінські підходи, що склалися в країні у сфері сільського туризму, а й спиратися на регіональні відмінності та схожості окремих регіонів. Наприклад, диверсифікація послуг у Карпатському регіоні може здійснюватись за рахунок прокату гірськолижного спорядження, подорожей у гори тощо. В той же час, такі напрямки не можна використовувати у Поліссі, де урізноманітнення сільського туристичного продукту може відбуватися за рахунок послуг фітотерапії, риболовлі, відвідування історико-культурних об’єктів тощо.

На мезорівні (регіональному) диверсифікація сільського туризму передбачає його поширення на адміністративно-територіальні одиниці області; використання наявного туристсько-рекреаційного потенціалу; створення регіональних стратегічних партнерств (інституцій) для обміну досвідом, координації діяльності, розробки та просування регіональних туристичних продуктів («родзинок» регіону).

Диверсифікація на мікрорівні передбачає урізноманітнення та розвиток нових місцевих туристичних продуктів, а також залучення до підприємництва більшої кількості учасників, розбудову синергії від сільського туризму. У такому випадку диверсифікація дозволяє створювати більшу додану вартість в межах конкретної територіальної громади, використовуючи переваги співпраці та партнерства.

Проаналізуємо детально перспективи та наслідки мезо- та мікро диверсифікації сільського туризму на прикладі Житомирської області.

Перш за все, необхідно визначити найбільш перспективні елементи туристсько-рекреаційного середовища та їх розподіл територією регіону. Ресурсами, які найбіль