Реферат: О. Й. Пасхавер, Л. Т. Верховодова, К. М. Агеєва. Внадзаг.: Центр економічного розвитку. К.: "Міленіум", 2006. 00 с

Центр економічного розвитку




Приватизація та реприватизація в Україні
після "помаранчевої" революції


Київ 2006


Видання здійснено за фінансової підтримки
Міжнародного фонду "Відродження"


Приватизація та реприватизація в Україні після "помаранчевої" революції / О.Й. Пасхавер, Л.Т. Верховодова, К.М. Агеєва. В надзаг.: Центр економічного розвитку. – К.: "Міленіум", 2006. – 00 с.


У виданні простежено перебіг процесу приватизації в Україні до і після "помаранчевої" революції та підбито підсумки за цей період. Історично приватизація стала одним з важливих чинників проведення ринкових реформ в українській економіці, вона забезпечила стратегічні позиції приватному сектору, сприяла виникненню ринкової інфраструктури та великого приватного капіталу. Водночас приватизація призвела до деформацій, притаманних для посткомуністичних країн з авторитарними режимами і незавершеними ринковими реформами. Приватизація стала інструментом перерозподілу державного майна на користь фінансово-промислових груп (ФПГ), наближених до старої влади. Олігархічні ФПГ створили тандем із старою владою, яку вони підтримували фінансово і політично. У книжці аналізується, як ці історичні моменти трансформувалися в одну з головних цілей "помаранчевої" революції - відновлення "справедливості" у проведенні роздержавлення та урядову політику реприватизації. Негативне ставлення до приватизації, що її проводив старий режим, дало поштовх для згортання в країні приватизаційних процесів, насамперед щодо ефективних і стратегічних об’єктів. Приватизація за своїми функціями стала перетворюватися на джерело бюджетних доходів і "чистильника" державного сектора від дрібних, непривабливих об’єктів. Автори книжки значну увагу приділяють питанням відновлення приватизації як реформаторського процесу. Зокрема, розглядаються такі важливі питання: а) обгрунтування необхідності поширення процесу роздержавлення на стратегічні галузі й на об’єкти природних монополій, що має супроводжуватися перебудовою механізмів приватизації; б) визначення межі державного сектора у змішаній економіці, що формується в країні, в) співвідношення іноземного і вітчизняного капіталу в контексті переходу Україні до політики відкритої економіки, г) завершення процесу перегляду результатів приватизації та надання гарантій прав власності.

Видання розраховане на науковців, працівників державних органів, підприємців і всіх тих, хто цікавиться історією та подальшим розвитком національної економіки та національного приватного капіталу.


ЗМІСТ

Вступ 4

1.Приватизація до "помаранчевої" революції 6

1.1.Приватизація – основа ринкової трансформації економіки України 6

1.2.Втрата реформаторського потенціалу 10

1.3.Поширення неприватизаційних методів відчуження державного майна 14

1.4.Сприйняття приватизації населенням 19

1.5.Вплив деформацій в політиці приватизації на економіку 20

2.Діючі особи, які визначили приватизаційну політику
після "помаранчевої" революції 23

2.1.В.Ющенко – президент України 23

2.2.Ю.Тимошенко – перший постреволюційний прем’єр-міністр 25

2.3.Ю.Єхануров – другій постреволюційний прем’єр-міністр 26

2.4.В.Семенюк – голова ФДМУ 27

2.5.Верховна Рада України 29

3.Перегляд результатів приватизації 31

3.1.Реприватизація – феномен політики першого постреволюційного уряду 31

3.2.Негативні наслідки політики реприватизації 39

3.3.Пошук нових форм перегляду прав власності 44

3.4.Намагання законодавчого регулювання перегляду результатів приватизації 57

3.5.Світовий досвід перегляду результатів приватизації 63

3.6.Висновки: як можна вирішити проблему результатів приватизації в Україні 71

4.Розвиток процесу приватизації 76

4.1.Два полюси приватизаційної політики уряду Ю.Тимошенко 76

4.2.Приватизація при уряді Ю.Єханурова 80

4.3.Ідеологія та механізми продовження приватизаційної політики 84

4.3.1.Від чого необхідно відмовитися і що стримуватиме 85

4.3.2.Поле та механізми майбутньої приватизації 87

4.3.3.Приватизація має відображати конструктивну стратегію розвитку країни 90



Вступ
Роль приватизації як реформаторського процесу помітно зменшилася після того, як у другій половині 90-х років у посткомуністичних країнах приватний сектор посів стратегічні позиції в економіці. На першому плані в економічній політиці країн опинилися проблеми формування ефективного державного сектора й адекватної йому системи управління власністю.

Проте в останні 2-3 роки в політичному житті та економічній політиці ряду посткомуністичних країн проблеми приватизації знову вийшли на перший план.

Вони набули надзвичайної політичної гостроти в тих країнах, де відбулися «кольорові» революції. Підвищена увага населення і нових команд, що прийшли до влади після перемоги революцій, була прикута до олігархічного капіталу й до тих активів, які він одержав під час попереднього розпродажу державного майна. Це продемонструвала й українська «помаранчева» революція, феноменом якої стала реприватизація – політика перегляду результатів приватизації як продовження боротьби з прибічниками авторитарного режиму.

Втім, детальніший аналіз ситуації засвідчив, що під цим зовнішнім шаром популістських вимог усунення “несправедливості” в розподілі державного майна відбуваються глибинні, об'єктивні процеси. Вони притаманні усім тим посткомуністичним країнам, що, як і Україна, не завершили ринкових реформ. Ці країни постали перед необхідністю проведення чергової структурної трансформації своїх економік, і частиною цього процесу неминуче стає перегляд прав власності, набутих під час приватизації. Про це свідчить, наприклад, досвід Росії, у якої протягом останніх років не відбувалося революційних подій.

Це пов'язано з тим, що на посткомуністичних теренах, де не були завершені ринкові реформи, сформувалися так звані олігархічні економіки. На цей час економіки країн з олігархічними ознаками нагромадили цілий комплекс деформацій (посилена експортна орієнтація, активні процеси реіндустріалізації та пріоритетний розвиток сировинних галузей, монополізація ринків, тіньова економіка), що почали блокувати їх подальший розвиток. Олігархічний капітал, відігравши свою позитивну роль у подоланні кризи національних економік після розпаду колишнього СРСР, став гальмувати введення в дію нових механізмів економічного зростання.

В Україні структурна перебудова, пов'язана з існуванням олігархічного капіталу, ускладнюється ще й тим, що країна значно відстала в реформуванні системи власності. Подальша трансформація української економіки потребує проведення приватизації в стратегічних секторах та сферах природних монополій, що дотепер закриті для роздержавлення.

Ситуація в сфері приватизації після «помаранчевої» революції в Україні поки що привертає увагу експертів та аналітиків переважно з політичної точки зору. Як правило, це оперативні коментарі «гарячих» подій і акцій у ЗМІ, особливо тих, які тим чи іншим чином впливають на політичну ситуацію в країні або імідж конкретного політика. Автори ж цього огляду зробили першу спробу надати аналітичну оцінку процесів приватизації та реприватизації в Україні в контексті трансформації соціально-економічної системи країни.

Огляд розпочинається з аналізу процесів приватизації до «помаранчевої» революції. Приватизація в Україні, з одного боку, стала однією з основних складових ринкових реформ у країні, з другого - сприяла формуванню такої економіки, яку, в остаточному підсумку, не сприйняло українське суспільство. Олігархічний капітал призвів до значного розшарування суспільства, утворивши полюси бідності й надбагатства. Державна машина відверто почала працювати на інтереси фінансово-промислових груп, а системи державних соціальних гарантій для населення згорталися. Критичного рівня сягнула загальна корумпованість чиновництва. Олігархічний капітал та корумповане чиновництво чинили відчутний тиск на інший бізнес, всіляко гальмуючи його розвиток. Формування громадянського суспільства блокувалося.

Усе це, разом з іншими серйозними та болісними суспільними негараздами, привело український люд під прапори «помаранчевої» революції. Серед революційних гасел найгучнішими стали заклики до відновлення «справедливості» у розподілі державного майна, проведеного старою владою.

Після перемоги «помаранчевої» революції приватизаційна політика, фактично, розпалася на окремі, мало пов’язані між собою напрями. Нова урядова команда, яка прийшла до влади, зразу ж приступила до виконання своїх революційних зобов’язань – здійснення перегляду прав власності, одержаних у процесі приватизації. Однак незабаром невідкладні фіскальні проблеми змусили і перший, і другий постреволюційні уряди розпочати підготовку до продажу окремих стратегічних підприємств. В цей же час керівництво головного приватизаційного органу країни – Фонду державного майна України (ФДМУ) – активно здійснювало перебудову його на орган з управління державним майном. Приватизаційні функції ФДМУ обмежувались процедурами «очищення» державного сектора від дрібних, непривабливих і збиткових об'єктів.

У діях «помаранчевої» влади переважали оперативні заходи. ФДМУ перестав відігравати традиційну роль генератора державної приватизаційної політики. Внаслідок цього на цей час країна не має офіційної стратегії продовження приватизаційного процесу. Дотепер законодавчо не закріплено й способи перегляду прав власності, придбаних під час попередньої приватизації. Ідеологічні та політичні протиріччя, лобістські інтереси призвели до постійного протистояння різних державних органів при проведенні окремих приватизаційних акцій.

Після зміни в політичній конфігурації Верховної Ради України та уряду в результаті парламентських виборів у березні 2006 р. невизначеність ситуації в сфері приватизації ще більше посилилася. На сьогодні експертам і аналітикам дуже важко спрогнозувати характер і перебіг подальшої приватизаційної політики в країні.

Ця ситуація спонукала авторів до того, щоб значну частину огляду присвятити викладенню власних принципових підходів до вирішення нагальних завдань у сфері реформи власності. Для розробки пропозицій і рекомендацій використовувалися світовий досвід проведення приватизації, що відбиває глобальні тенденції в розвитку світової економіки, а також позитивна практика різних країн як приклад урахування національних інтересів. Автори спиралися також на свій досвід участі в підготовці приватизаційного законодавства та державних програм приватизації, проведення реальних приватизаційних акцій у секторі стратегічних підприємств.

Пропозиції та рекомендації мають дискусійний характер. Автори порушили й прагнуть загострити увагу на актуальних і дуже важливих проблемах, вирішення яких має велике значення для загального процесу соціально-економічної трансформації в Україні, та спонукати фахівців і громадськість до їх широкого обговорення.

^ Приватизація до "помаранчевої" революції
Приватизація періоду до "помаранчевої" революції зіграла подвійну роль у новій історії України.

По-перше, вона стала одним із головних реформаторських процесів у незалежній України, з яким пов'язані зміна суспільного ладу й відхід від радянського соціалізму. Внаслідок її проведення відбувся переділ державної власності на користь приватної, майно держави перетворилося на активний капітал, сформувалося нове багатство.

По-друге, приватизація в умовах авторитарного режиму і незавершеності ринкових реформ в посткомуністичній Україні набула значних деформаційних рис. Вона перетворилася на ключовий момент олігархічного тандему влади та потужних фінансово-промислових груп (ФПГ). Влада, зі свого боку, забезпечувала для олігархічних ФПГ дешевий і неконкурентний продаж державного майна. А олігархічні ФПГ організовували для неї фінансову та політичну підтримку.

Ставлення до такої приватизації в українському суспільстві склалося вкрай негативне. Саме тому вимоги перегляду результатів "несправедливої" приватизації стали головними гаслами "помаранчевої" революції, а самі олігархічні ФПГ – головними "ворогами" у цій боротьбі за "справедливість".

^ Приватизація – основа ринкової трансформації економіки України
Початком приватизації в Україні вважається 1992 р., коли Верховна Рада прийняла пакет приватизаційного законодавства.

Перша команда реформаторів, яка формувала приватизаційну політику, розраховувала на швидке проведення зміни форми власності в країні – не більше ніж за 3-4 роки. Але сталося не так. Реальній процес приватизації в Україні проходив значно повільніше, ніж у більшості інших постсоціалістичних країнах. Для нього характерними були численні зупинки й тимчасові обмеження.

Та все ж процес трансформації державної власності в країні був неспинний. До 1996 р. було завершено малу (невеликі об'єкти), а в 1998 р. – масову (стандартну) приватизацію. Державна програма приватизації на 2000-2002 рр. по суті поклала початок нового етапу в розвитку процесів роздержавлення в Україні. Для проведення приватизації в стратегічних сферах і галузях природних монополій було запроваджено механізм індивідуальної приватизації, покликаний не лише залучити ефективних інвесторів, а й захистити національні інтереси та інтереси масових споживачів.

За дванадцять років (від 1992 р. до 2004 р.) змінили форму власності 96,55 тис. об’єктів, у тому числі державну власність – 25,06 тис. і комунальну власність – 71,49 тис. об’єктів. За групами об’єкти приватизації1 розподілялися таким чином:

при зміні державної власності:

група А – 46,2%, Б, В, Г – 33,8%, Д – 13,2%, Е – 3,6% та Ж – 3,2% об’єктів;

при зміні комунальної власності:

група А – 94,0%, Б, В, Г – 3,7%, Д – 1,4%, Е – 0,4% та Ж – 0,5% об’єктів.

Приватизація набула в Україні досить значного поширення в різних видах економічної діяльності.

Таблиця 1.1

^ Кількість об’єктів, що змінили форму власності
за видами економічної діяльності за 1992-2004 рр.2

^ Види економічної діяльності

Одиниць

Всього

96549

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство

3377

Рибне господарство

77

Промисловість

8827

Видобувна промисловість

154

Обробна промисловість

8410

Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води

263

Будівництво

3750

Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту

38371

Готелі та ресторани

7085

Транспорт і зв’язок

1997

Фінансова діяльність

363

Операції з нерухомістю, здавання в найм та послуги юридичним особам

10661

Державне управління

966

Освіта

693

Охорона здоров’я та соціальна допомога

901

Колективні, громадські та особисті послуги

15225

Об’єкти незавершеного будівництва

4256


Під впливом масштабної приватизації економіка країни неухильно зазнавала змін. Після завершення масової приватизації приватний сектор посів стратегічні позиції у виробничому секторі української економіки. Уже в 2000 р. на частку підприємств приватної і колективної власності (за винятком державних корпоративних прав - 50 і більше відсотків) припадало 86,2%. За розрахунками експертів, в основних фондах виробничого сектора економіки ці види власності становили 47%3.

Упродовж цих років успішно відбулася приватизація банківської галузі. У власності держави залишилися лише два банки – Укрексімбанк та Ощадбанк.

Успішно й безконфліктно здійснюється приватизація житла. У 2004 р. частка недержавного житла в усьому національному житловому фонді становила 88%4.

Активно приватизуються земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, особистого підсобного господарства, садівництва, індивідуального дачного й гаражного будівництва. Частка громадян, які приватизували земельні ділянки, становить 86,1% від кількості громадян, котрі мають на це право5.

Формально сільське господарство як галузь також приватизоване. Кількість державних підприємств невелика. Їх частка в сільському, лісовому, рибному та мисливському господарствах у 2004 р. становила лише 0,7%. За даними Держкомзему на 1 січня 2004 р. у приватну власність передано 28,1 млн. га державних сільськогосподарських угідь (78%)6.

За загальним визнанням, саме приватизація стимулювала розвиток ринкових інституцій в економіці країни, у першу чергу, інфраструктури фондового ринку та ринку нерухомості.

Таким чином, приватизація сформувала в Україні нову соціально-економічну реальність. Приватний сектор почав відігравати головну роль у розвитку української економіки.

Таблиця 1.2

^ Частка об’єктів приватної власності у загальних
економічних показниках України за 2004 р., %7




Показник

%



Кількість об'єктів, усього

88,2



Кількість промислових об'єктів

92,5



Середньорічна чисельність найманих працівників – суб'єктів підприємницької діяльності

75,2



Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподатковування

100,8*



Інвестиції в основний капітал

64,8



Обсяг реалізованої промислової продукції

85,3



Обсяг виробництва у видобувній промисловості

71,1



Обсяг виробництва в обробній промисловості

96,1



Обсяг реалізованої продукції будівництва

89,6



Оптовий товарообіг

96,1



Експорт товарів

91,2

* В частині об’єктів комунальної та комунально-корпоративної власності фінансовий результат від’ємний.

Приватні компанії продемонстрували вищу ефективність господарської діяльності8. Вони стали найважливішим фактором виведення української економіки з глибокої економічної кризи, їхня діяльність забезпечила високі темпи прискорення економічного зростання. Зокрема, справжнім локомотивом розвитку української економіки стала чорна металургія, контроль над якою встановили великі бізнес-групи. В середині 90-х років чорна металургія стала центром пожвавлення національної економіки й залишається дотепер одним з основних чинників економічного зростання.

Дешева масова приватизація стала важливим джерелом формування великого українського капіталу. Ясна річ, це було далеко не єдине джерело. В основі первісного нагромадження капіталу були різноманітні форми нееквівалентного обміну: вилучення ренти через посередницькі схеми, особливо в паливно-енергетичному комплексі, експлуатація державних і місцевих бюджетів (пряме фінансування, оплата неповернених кредитів), вилучення доходів державних підприємств шляхом примусового регулювання цін на їхню продукцію, закуповувані ними обладнання та сировина тощо.

Не будучи єдиним джерелом первісного нагромадження приватних капіталів, приватизація відігравала й відіграє визначальну роль у їх легалізації. І в період завершення масової приватизації, і сьогодні приватизовані об'єкти становлять переважну частку легальних активів найбільших українських капіталів.

^ Рисунок 1.1. Динаміка валового внутрішнього продукту
та виробництва сталі в 1996-2004 рр. (% до попереднього року)9




Нижче наводимо короткий опис п'яти найбільших українських бізнес-груп, які зайняли помітне місце в історії української приватизації (вартість активів наводиться за оцінками рейтингового агентства)10:

Компанія "System Capіtal Management" ("SCM"). Вартість активів $12,144 млрд. У 2000 р. "SCM" виділилася зі складу Корпорації "Індустріальний союз Донбасу" і надзвичайно швидко перетворилася на одну з найбільших бізнес-груп країни. Контролюється Р.Ахметовим. "SCM" побудувала одну з найпотужніших вертикально-інтегрованих структур у гірничо-металургійному комплексі. До неї входять "Азовсталь", Єнакіївський та Краматорський металургійні заводи, Керченський металургійний комбінат, металургійний завод "Метален", а також Харцизький трубний завод. У 2004 р. "SCM" в консорціумі з Корпорацією "Інтерпайп" стала переможцем конкурсу з продажу 93,02% акцій найбільшого в Україні металургійного комбінату "Криворіжсталь", який у 2005 р. вони втратили в ході реприватизації. Володіє італійським металургійним заводом Ferrіera Valsіder. До цієї вертикально-інтегрованої структури також включені кілька коксохімічних підприємств, вугільні шахти, гірничо-збагачувальні підприємства. До складу "SCM" входять підприємства високоприбуткових видів діяльності – виробництво пива та безалкогольних напоїв, готельне господарство11. Компанія починає формувати новий напрям діяльності – телекомунікаційний бізнес.

Корпорація "Індустріальний союз Донбасу" ("ІСД"). Вартість активів $7,391 млрд. На цей час посідає другу позицію в рейтингу приватних бізнес-груп, поступаючись за величиною вартості активів тільки "SCM" (становить близько 61%). Контролюється
С.Тарутою і В.Гайдуком. Сфера діяльності – чорна металургія, вугільна й коксохімічна промисловість, видобуток і переробка залізної руди, трубне виробництво. "ІСД" контролює Алчевський металургійний комбінат, Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського, Краматорський металургійний комбінат, Дніпропетровський трубний завод (Україна), металургійні комбінати Dunaferr і DAM Steel (Угорщина), Huta Czestochova (Польща). Має активи в інших високодохідних видах діяльності 12.

Група "Приват" ("Приват"). Вартість активів $6,312 млрд. Назва бізнес-групи неформальна – походить від назви найбільшого українського банку "Приватбанк", який є її центром. Контролюється І.Коломойським та Г.Боголюбовим. Сфери діяльності – банківська справа, чорна металургія, феросплавне і коксохімічне виробництво, видобуток і переробка залізної й марганцевої руди, нафтопродукти тощо. Група є найбільшим у світі виробником марганцевих феросплавів. Вона контролює через компанію Hіghlanders Alloys LLC завод із виробництва силікомарганцю в Нью-Халені (США), Запорізький і Стахановський заводи феросплавів (Україна), Feral (Румунія), Huta Pokoj (Польща), Алапаєвський металургійний завод (Росія). До складу групи "Приват" входить Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського, коксохімічні підприємства та гірничо-збагачувальні комбінати.

Корпорація "Інтерпайп" ("Інтерпайп"). Вартість активів $5,410 млрд. Контролюється В.Пінчуком – зятем екс-президента України Л.Кучми. Основна сфера діяльності бізнес-групи – трубне виробництво. В групу входять три з п'яти великих трубних заводів країни. В останні роки "Інтерпайп" увійшов у такі стратегічні сфери як феросплавне виробництво і чорна металургія. У 2003 р. в процесі приватизації одержав контроль над найбільшим в Україні Нікопольським заводом феросплавів. У 2004 р. разом з "SCM" переміг у конкурсі з продажу 93,02% акцій "Криворіжсталі", що були, як уже згадувалося, втрачені в процесі реприватизації у 2005 р. У 2004 р. "Інтерпайп" придбав значні фінансові активи, найбільші з них – страхова компанія "Оранта" та Укрсоцбанк.

Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча ("ММК ім. Ілліча"). Вартість активів $5,102 млрд. Основу бізнес-групи становить найбільший в Україні металургійний комбінат, тому й дано їй таку назву. Металургійний комбінат свого часу був приватизований трудовим колективом за спеціальним законом. Проте всіма експертами визнається безперечний контроль над бізнес-групою з боку її беззмінного директора, нині народного депутата В.Бойка. Сфера діяльності – чорна металургія, коксохімічне виробництво, видобуток і переробка залізної руди. Бізнес-група має значний аграрний комплекс, до нього входять підприємства харчової промисловості, ресторани, розвинена соціальна сфера.

^ Втрата реформаторського потенціалу
Загальна деформація соціально-економічної системи українського суспільства, спричинена незавершеністю ринкових реформ і встановленням авторитарного режиму влади, супроводжувалася втратою реформаторського потенціалу процесу приватизації.

Втрата реформаторського потенціалу, насамперед, виявилась у зменшенні темпів процесу роздержавлення підприємств. Після 2000 р. приватизація перетворилася на повільно плинний процес, зі стійкою тенденцією до зниження (табл.1.3). У 2001 р. кількість об'єктів, які змінили форму державної власності, до рівня 2000 р. становила 95,1%; у 2002 р. до 2001 р. - 96,7%; у 2003 р. до 2002 р. - 98,4%; у 2004 р. до 2003 р. - 78,8%. Причому помітне зниження темпів відбулося в групах об'єктів В та Г (табл.1.4), заради яких, власне, й запроваджувалися нові інструменти індивідуальної приватизації в Державній програмі приватизації на 2000-2002 рр.


Таблиця 1.3

^ Кількість об’єктів, які змінили форму

державної власності за 1999-2004 рр.13




1999

2000

2001

2002

2003

2004

Всього об’єктів,

в тому числі по групах:

5434

1733

1649

1594

1569

1236

А

4210

678

816

903

998

774

В та Г

317

146

89

66

37

38

Д

499

642

599

483

397

264

Е

239

66

25

17

25

37

Ж

169

201

120

125

112

123


Таблиця 1.4

^ Зміни в розподілі кількості об’єктів за формами власності у 2001-2004 рр. 14




^ Одиниця виміру

2001

2002

2003

2004

Всього

Одиниць

834886

889330

935578

981054

%

100,0

100,0

100,0

100,0

За формами власності:

Державна*

Одиниць

43605

34711

42815

43214

%

5,2

3,9

4,6

4,4

Комунальна

Одиниць

63707

65920

70231

74252

%

7,6

7,4

7,5

7,6

Приватна

Одиниць

244788

263308

277679

290304

%

29.3

29.6

29.7

29.6

Колективна*

Одиниць

475214

508368

536289

564221

%

56,9

57,2

57,3

57,5

Міжнародних організацій та юридичних осіб інших країн

Одиниць

7572

8023

8564

9063

%

0,9

0,9

0,9

0,9

* перелічене: до складу державної власності включено господарські товариства з державною часткою 50 і більше відсотків; колективна власність – за винятком господарських товариств із державною часткою 50 і більше відсотків.

Внаслідок цього протягом 2000-2004 рр. в Україні відбувся незначний розподіл об'єктів між формами власності. Частка об'єктів приватної та колективної власності (за винятком господарських товариств із державною часткою 50 і більше відсотків) у 2003 р. збільшилася до 87,1% проти 86,2% у 2000 р. Мало змінилася й частка державної власності в основних фондах виробничого сектора економіки.

Для приватизації виявилися фактично закритими такі стратегічні сфери, як:

військово-промисловий комплекс (оборонне, космічне, авіаційне виробництво);

енергетичний комплекс (виробництво та переробка енергетичних матеріалів (газ, нафта, вугілля, уран, торф);

виробництво та розподіл електроенергії;

інфраструктура, її будівництво та обслуговування в транспортному комплексі;

дослідження і розробки;

пошта, зв'язок, телекомунікації (інфраструктура, її обслуговування та надання послуг).

Приватизація з головного реформаторського процесу поступово перетворилася на інструмент перерозподілу державного майна на користь олігархічних (пов'язаних з владою) бізнес-груп і самого чиновництва. Інтереси олігархічних бізнес-груп визначали склад об'єктів і способи їх продажу, які забезпечували адресність розподілу об'єктів та знижену конкурентність процедури продажу (таким чином досягалася дешева приватизація). З цією метою широко влаштовувалися некомерційні конкурси зі встановленням кваліфікаційних вимог до промислового інвестора. При цьому дотримувалася формальна законність процедур з їх внутрішнім протизаконним змістом, оскільки кваліфікаційні вимоги формувалися під заздалегідь обраного інвестора.

Зафіксовані в Державній програмі приватизації на 2000-2002 рр. технології індивідуальної приватизації містили ряд цілком раціональних ідей, реалізуючи на практиці принцип індивідуального підходу при підготовці об'єкта до приватизації, при аналізі ринку, виборі способу й часу продажу, формуванні кваліфікаційних вимог до покупця. З іншого боку, технологія індивідуальної приватизації різко розширила простір свободи дій чиновника. Ця чиновницька воля в корумпованій країні без громадського контролю, при наполегливому попиті на стратегічні підприємства з боку місцевих бізнес-груп та за підтримки їх владою перетворила індивідуальну приватизацію на замовлену. Саме технологія індивідуальної приватизації, що була встановлена Програмою, дозволяла це робити без формального порушення закону.

Особливо відверто з цією метою використовувався механізм індивідуальної приватизації у 2003-2004 рр., коли виник ризик втрати позицій старої влади у зв'язку з черговими виборами президента України.

В умовах наростання сили опозиції та очевидного ризику зміни влади Фонд державного майна України (ФДМУ) був орієнтований на швидку й дешеву приватизацію великих і ліквідних підприємств на користь наближених до влади бізнес-груп. Причому в приватизацію були передані великі стратегічні підприємства країни, які суспільство звикло бачити в складі державної власності.

За матеріалами ЗМІ того періоду легко простежити результати подібних дій ФДМУ – головного приватизаційного відомства країни.

Так, з 38 приватизованих у 2004 р. об'єктів 20 становили стратегічні підприємства та підприємства-монополісти. Безпосередньо через центральний апарат ФДМУ в цьому році було продано 18 об'єктів групи Г, з них 13 придбані чотирма потужними українськими бізнес-групами. Найпривабливіші об'єкти потрапили до двох найбільших бізнес-груп, тісно пов'язаних зі старою владою: Компанія "System Capital Management" (контролюється Р.Ахметовим, наближеним до екс-прем'єр-міністра В.Януковича) – 7 об'єктів; Корпорація "Інтерпайп" (контролюється В.Пінчуком, зятем екс-президента Л.Кучми) – 2 об'єкти.

Таблиця 1.5

^ Поповнення складу найбільших бізнес-груп країни
в процесі приватизації у 2003-2004 рр.15

^ Назва об'єкта

Пакет акцій, %

Вартість, млрд. грн.

Покупець чи хто
контролює сьогодні

2003










ВАТ "Краснодонвугілля"

60

770,3

"SCM"*

ВАТ "Комсомолець Донбасу"

33,27

25,6

"SCM"

ВАТ "Алчевський металургійний комбінат"

23,86

5,5

"ІСД"

ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського"

42,26

65,8

"ІСД" з наступним перепродажем групі "Приват"

ВАТ "Комінмет"

59,49

10,81

"Приват"

ВАТ "Нікопольський завод феросплавів"

50%+1 акція

660,5

"Інтерпайп"

ВАТ "Запорізький алюмінієвий комбінат"

25

38,92

"Інтерпайп" та Саул-холдинг (Росія)

2004










ВАТ "Криворіжсталь"







"SCM"*, "Інтерпайп"**

ГХК "Павлоградвугілля"







"SCM".

Підприємства ДАК "Укррудпром":

ВАТ "Центральний ГЗК"

ВАТ "Північний ГЗК"

ВАТ "Інгулецький ГЗК"

ГЗК "Суха Балка"

ВАТ "Південний ГЗК"

ВАТ "Криворізький залізорудний комбінат"

ВАТ "Докучаївський флюсодоломітний комбінат"

ВАТ "Промислово-виробниче підприємство "Кривбасвибухпром"

ВАТ "Новотроїцьке рудоуправління








"SCM"

"SCM"

"Смарт-груп"

"Приват"

"Приват"

"Приват"

"SCM"


"SCM"


"SCM"

ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського"







ІСД

* "SCM" – Компанія "Systеm Сapital Management".

Наведемо три приклади найбільш резонансного продажу стратегічних об'єктів, коли здійснювалося маніпулювання механізмом встановлення кваліфікаційних вимог до інвестора.

^ ВАТ "Криворіжсталь"16 (2004 р.) – у конкурсі виявили бажання взяти участь консорціум двох світових металургійних трейдерів LNM Holdіngs – U.S. Steel, найбільші російські металургійні холдинги "Сєверсталь" та "Євразхолдинг", українські – консорціум "Інвестиційно-металургійний союз", створений підконтрольними "SCM" та "Інтерпайпу" компаніями, та "Індустріальна група", створена компаніями, підконтрольними "ІСД". Аби усунути іноземних претендентів, ФДМУ встановив специфічну умову допуску покупців до конкурсу : наявність в Україні прибуткового виробництва коксу обсягом не менше 1 млн. т на рік протягом останніх 3 років. Цій умові відповідали лише українські учасники. Переможцем конкурсу став "Інвестиційно-металургійний союз". Ціна комбінату, запропонована консорціумом, становила трохи більше $800 млн. (російські інвестори готові були запропонувати $1,2 млрд.).

^ ДАК "Укррудпром"17 (2004 р.) – приватизація здійснювалася на основі спеціального Закону "Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії "Укррудпром", прийнятого Верховною Радою в 2003 р. Закон передбачав критерій, що обмежував вільний доступ інвесторів до приватизації. Відповідно до закону було надано перевагу для інвесторів, які вже мали у власності пакети акцій підприємств, що входили до складу "Укрудпрому", розміром понад 25%. Автоматично це призвело до прямого закріплення основної частини підприємств "Укррудпрому" за трьома бізнес-групами – компанією "SCM", групою "Приват" і ТОВ "Смарт-груп".

^ ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" (скорочено НЗФ, 2003 р.)18 – 26 травня 2003 р. відбувся конкурс з продажу 25% акцій НЗФ. Про бажання взяти в ньому участь заявили Челябінський електрометалургійний комбінат, "Кузнецькі феросплави", Стахановський і Запорізький заводи феросплавів, ТОВ "Промінмет", "Приватбанк", Орджонікідзевський ГЗК, Консорціум "Придніпров'я" (підконтрольний "Інтерпайпу"). Як умову допуску до участі в конкурсі інвесторів було висунуто такий критерій – "наявність ефективного досвіду управління потужним феросплавним підприємством". Цьому критерію відповідав єдиний учасник – Консорціум "Придніпров'я", оскільки під його управлінням перебував з 1999 р. державний пакет акцій НЗФ розміром 25%. Пакет акцій викуплено Консорціумом "Придніпров'я" за 205 млн. грн. При цьому переможець одержав додаткове право на управління державним пакетом акцій 25% з його наступним викупом. 15 серпня 2003 р. Консорціум "Придніпров'я" викупив і цей державний пакет за 410 млн. грн.

Атмосферу ажіотажного розпродажу напередодні зміни влади яскраво передає діяльність Державного управління справами (ДУС), створеного в 2000 р. для забезпечення функціонування вищих органів держави19.

Указом тодішнього президента Л.Кучми від 03.02.2004 р. №144/2004 ДУСу були надані додаткові функції, які дозволили акумулювати в його управлінні державне майно й безконтрольно в закритому режимі здійснювати його продаж, а також передачу в оренду та в статутні фонди спільних підприємств. Фактично було створено "кишеньковий" аналог ФДМУ, який через свою закритість не підлягав публічному контролю. Надання таких прав не відповідало конституційним повноваженням президента і не було погоджено з Верховною Радою та урядом.

Одержавши такі повноваження, ДУС розгорнув широкомасштабну діяльність з акумулювання у себе державного майна та його відчуження. За короткий проміжок часу уряд приймає ряд розпоряджень щодо вилучення майна і корпоративних прав зі сфери управління центральних органів і передачі їх в управління ДУС. Як з'ясувала перевірка, проведена вже після "помаранчевої" революції, впродовж 2003-2004 рр. ДУС ухвалив розпорядження стосо