Реферат: Харківської державної академії культури Віват, Академіє! Дайджест Випуск 4 (2006-2008) Харків хдак 2009

Міністерство культури і туризму України

Харківська державна академія культури

Бібліотека


До 80-річчя

Харківської державної академії культури


Віват,

Академіє!


Дайджест


Випуск 4

(2006–2008)


Харків

ХДАК

2009


УДК 378.4(477.54)“19”(048)

ББК 74.584(4УКР–4ХАР)6

В 41


Рекомендовано до друку

вченою радою Харківської державної академії культури

(протокол № 3 від 02.10.2009 р.)


Укладачі: С. В. Євсеєнко, О. М. Левченко.

Науковий редактор: С. В. Євсеєнко






Віват, Академіє! [Текст] : дайджест / Харк. держ. акад. культури. — [Вип. 1] (1999)– . — Х. : ХДАК, 1999– .

Вип. 4. (2006–2008) / М-во культури і туризму України, Харк. держ. акад. культури, Бібліотека ; [уклад.: С. В. Євсеєнко, О. М. Левченко ; під ред. С. В. Євсеєнко]. — 2009. — 297 с.


ISBN 978–966–8308–22–2

В 41









Дайджест містить матеріали про діяльність Харківської державної академії культури, опубліковані у центральних та місцевих газетах за 2006–2008 роки і є хронологічним продовженням дайджесту «Віват, Академіє!» (2004–2005), який вийшов друком у 2006 році.


УДК 378.4(477.54)“19”(048)

ББК 74.584(4УКР–4ХАР)6


ISBN 978–966–8308–22–2

©Харківська державна академія культури, 2009

©С. В. Євсеєнко, О. М. Левченко

©В. М. Шейко, передмова, 2009





^ ВІД УКЛАДАЧІВ


До збірки ввійшли окремі газетні статті та замітки про діяльність колективу Харківської державної академії культури, інтерв’ю з її керівництвом, фрагменти публікацій про викладачів, студентів, випускників ХДАК, навіть якщо їхня діяльність безпосередньо не пов’язана з академією.

У цьому випуску подаються матеріали за 2006–2008 роки.

Серед переглянутих газет як всеукраїнські («Культура і життя», «Урядовий кур’єр», «Україна молода», «Голос України», «Дзеркало тижня», «Освіта», «Освіта України», «Комсомольская правда в Украине: Харьковский выпуск»), так і місцеві, які виходять друком у м. Харкові та Харківській області («Время», «Вечерний Харьков», «Слобідський край», «Харьковские известия», «Нова демократія» та ін.). Переважна більшість — це газети, які отримує бібліотека ХДАК, окремі матеріали надійшли від викладачів академії.

Вперше до дайджесту ввійшли матеріали зі студентських газет ХДАК: «Бурсацький узвіз», «Akademia», «Студентські обрії», які найповніше віддзеркалюють життя академії за означений період.

Укладачі не претендують на всебічне охоплення матеріалу. Тексти подано в авторській редакції. Пропущені речення, абзаци позначено знаком <...>.

Видання містить покажчик персоналій і покажчик творчих колективів ХДАК. У покажчику персоналій наводяться прізвища тільки викладачів, студентів та випускників ХДАК, а також учасників інтерв’ю (респондентів).

До покажчика творчих колективів ХДАК увійшли всі гурти, фольклорні групи, театри, хори і т. д., про які згадувалось у газетах за означений період.


Передмова

Новітні освітні трансформації яскраво й оригінально віддзеркалились на сучасному етапі розвитку одного із найстаріших у своїй галузі ВНЗ — Харківської державної академії культури, яка у вересні 2009 р. відзначає свій 80-річний ювілей.

Харківська державна академія культури створена згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 року № 818 на базі ліквідованого Харківського державного інституту культури. Офіційною датою створення інституту є 10 вересня 1929 року, коли Раднарком України на своєму засіданні прийняв рішення про реорганізацію факультету політосвіти Харківського інституту народної освіти в окремий інститут політосвіти. Академія — найстаріший і упродовж тривалого часу єдиний в Україні унікальний навчальний і науковий центр, фундатор культурологічно-мистецької, бібліотечно-інформаційної освіти, який відіграє суттєву роль в історії вітчизняної науки й освіти.

Саме на базі її філії виник Київський інститут культури (нині — Національний університет культури і мистецтв). ХДАК була одним із засновників ще одного інституту культури України — Рівненського (нині — Рівненський державний гуманітарний університет). Сьогодні майже половина працівників сфери культури України — це випускники академії.

ХДАК першою в Україні розпочала підготовку фахівців культурологічно-інформаційного спрямування: культурологів, викладачів історії та теорії культури, організаторів культурно-дозвіллєвої діяльності, документознавців-менеджерів інформаційних систем, соціальних педагогів, істориків-музеєзнавців. В академії був створений перший в Україні факультет підвищення кваліфікації працівників культури та мистецтв, за роки існування якого тут підвищили кваліфікацію майже 5 тисяч викладачів училищ культури і мистецтв України, Молдови, Середньої Азії.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності ХДАК як вузу найвищого — IV рівня акредитації, гарантією якості підготовки висококваліфікованих фахівців відповідного профілю є науково-дослідницька та творчо-виконавська діяльність.

До суттєвих результатів науково-дослідницької діяльності напередодні свого 80-річчя слід віднести:

— утвердження ХДАК як провідного ВНЗ в Україні з двох основних наукових галузей — «культурології» та «соціальних комунікацій». ХДАК ініціювала введення нових наукових галузей до «Переліку спеціальностей, за якими проводяться захисти дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань», що отримало підтримку Кабінету Міністрів України, ВАК України й більшості вузів відповідного профілю;

— видання чотирьох спецвипусків наукових збірників «Культура України» і «Вісник ХДАК» спочатку з проектами програм кандидатських іспитів для аспірантів і здобувачів, а потім і самих програм;

— створення в ХДАК 2 докторських спеціалізованих вчених рад (Постановою ВАК України) з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) культурології та соціальних комунікацій;

— ХДАК як провідна установа успішно провела Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих, технічних і гуманітарних наук зі спеціальності «Документознавство, архівознавство»;

— проведення понад 20 наукових конференцій, науково-методичних семінарів, «круглих столів» тощо. Серед них: міжнародна наукова конференція «Освіта, культура і мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації» (22–23 листопада 2007 р.); міжнародна науково-теоретична конференція «Харків у контексті світової музичної культури» (3–4 квітня 2008 р.); всеукраїнська конференція молодих учених «Культура та інформаційне суспільство XXI століття»; міжнародна наукова конференція «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (20–21 травня 2008 р.); III всеукраїнський конкурс молодих виконавців «Слобожанський вернісаж — 2008»; міжнародні наукові читання «Перший в Україні відділ бібліотекознавства: до 105-ї річниці заснування» (14–15 травня 2008 р.); студентська міжвузівська науково-практична конференція «Голодомор 1932–1933 років в Україні: злочин проти нації (24 листопада 2007 р.)»;

— захист викладачами ХДАК 7 докторських та 15 кандидатських дисертацій.

Успішно функціонують докторантура та аспірантура за 8 напрямами.

Зросла кількість публікацій: викладачами опубліковано 482 найменування наукових, навчально-методичних та інших видань, аспірантами 95 найменувань, студентами — 126 тез доповідей, зокрема 8 монографій, 17 підручників з грифом МОН України або Міністерства культури і туризму тощо.

Значна увага приділялася творчо-виконавській роботі викладачів і студентів. Так, за рік здійснено понад 120 виступів викладачів і студентів на концертах, вечорах, фестивалях, конкурсах, інших мистецьких заходах м. Харкова та області, інших регіонів України та за її межами.

Було проведено 3-й всеукраїнський конкурс молодих виконавців «Слобожанський вернісаж», ініційований та проведений на базі ХДАК, в якому взяли участь понад 200 молодих виконавців з цих регіонів України. Це сприяє утвердженню академії як одного з провідних ВНЗ України мистецького профілю.

В академії функціонують більше 30 студентських творчих колективів, відомих не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Більше 200 учасників протягом року стали переможцями або дипломантами міжнародних конкурсів, фестивалів, оглядів.

Отже, вищесказане ще раз свідчить, що Харківська державна академія культури є вищим навчальним закладом західного типу. Адже науково-творча, теоретична і прикладна робота колективу й студентів спрямована на навчально-виховну сферу, на розвиток культури і мистецтва, інформаційно-бібліотечного сектора регіону й України. А все це дає можливість готувати висококваліфіковані кадри інформаційно-культурологічного, мистецького спрямування для незалежної України.

В цілому на сьогодні Харківська державна академія культури — сучасний вищий культурологічно-мистецький та інформаційний навчальний заклад України загальнодержавної форми власності, акредитований (у повному обсязі) за IV рівнем акредитації. За роки існування підготовлено понад 40 тисяч висококваліфікованих фахівців у галузі культури і мистецтв, серед них більше 300 іноземних громадян із 24 країн Європи, Азії, Африки та Америки. Понад 1000 випускників ХДАК удостоєні урядових нагород, двоє — Г. Балицький та І. Філіповський — звання Героя Радянського Союзу. Близько 80 випускників мають державні почесні звання, серед яких: народна артистка України А. Мамченко, заслужені артисти України М. Рачинський, В. Плескунов, Т. Толейчук, О. Сокіл, Ф. Лостовський, С. Орлова, заслужені діячі мистецтв Ю. Старченко, Є. Бортник, В. Ірха, В. Біленька, Л. Корольова, Р. Целінський, В. Ярошик, В. Ракитянська та ін. Серед випускників академії В. Шейко — ректор академії, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Академії мистецтв України, повний кавалер ордена «За заслуги»; В. Рожок — ректор Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор; Д. Остапенко — генеральний директор Національної філармонії України, котрий неодноразово обіймав посаду Міністра культури та мистецтв України, народний артист України, професор; В. Кірсанов — перший проректор Київського національного університету культури і мистецтв, заслужений працівник культури України, професор, та ін.

Нині в академії навчаються майже 3,5 тисячі студентів як денної, так і заочної форм навчання. Значна частина фундаментальних, професійно орієнтованих і спеціальних дисциплін у ХДАК — культурологічно-інформаційного і мистецького профілю, що передбачає індивідуальну підготовку фахівців та значно менше співвідношення кількості студентів на одного викладача (від 3,5 до 5,5 студентів денної форми навчання). Тому чисельність науково-педагогічних працівників академії відповідає штатам гуманітарних університетів України.

Академія здійснює підготовку бакалаврів, спеціалістів і магістрів за чотирма галузями знань — «культура», «мистецтво», «педагогічна освіта», «менеджмент» та 11 спеціальностями: «культурологія», «театральне мистецтво», «хореографія», «кіно-, телемистецтво», «музичне мистецтво», «музейна справа і охорона пам’яток історії та культури», «книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія», «документознавство та інформаційна діяльність», «соціальна педагогіка», «менеджмент соціокультурної діяльності», «менеджмент організацій».

Навчально-виховний процес забезпечують 10 факультетів, зокрема факультет культурології, театрального, кіно-, телемистецтва, хореографічного мистецтва, музичного мистецтва, бібліотекознавства та інформатики, документознавства та інформаційної діяльності та ін.; 29 кафедр, на яких працюють 236 штатних викладачів, зокрема 8 академіків галузевих академій, 35 докторів наук, професорів, 40 народних та заслужених артистів України, заслужених діячів мистецтв і працівників культури, 129 кандидатів наук, доцентів. Серед них такі відомі українські вчені, доктори наук, професори, як: В. Шейко, Н. Кушнаренко, А. Рижанова, А. Соляник, Л. Філіпова, М. Дяченко, І. Зборовець, Г. Асєєв, В. Ільганаєва, Л. Стародубцева, Г. Панков, С. Потрашков, І. Польська, О. Тортіка, О. Чепалов, Ю. Лошков та ін. Тут працюють: народні артисти України — Б. Колногузенко, К. Шаша, О. Могила (Васильєв), заслужені діячі мистецтв — В. Шейко, І. Борис, Т. Большакова, С. Гордєєв, В. Ірха, В. Курисько, В. Осадча, М. Розін, О. Скляров, Ю. Чемеровський, заслужені артисти України — Л. Марков, В. Осипенко, В. Цицирєв, Л. Красовська, Ю. Данильчишин, Л. Кудрич, П. Кучин, В. Харитонова, М. Колодочка, О. Шишкіна, В. Горбунов, заслужені працівники культури України — М. Дяченко, М. Каністратенко, Н. Кушнаренко, О. Літвінов, заслужений художник України В. Грицаненко, заслужений журналіст України З. Аласанія та ін.

ХДАК — культурно-мистецький центр, значна частина викладачів і студентів якого є організаторами й учасниками найрізноманітніших культурно-мистецьких акцій. Зокрема академія ініціювала проведення на своїй базі постійно діючого всеукраїнського фестивалю «Слобожанський вернісаж». Нині вже втретє проведено цей престижний мистецький форум, у якому взяли участь понад 600 молодих талановитих митців з усіх регіонів України. За останні роки більше 200 студентів академії отримали звання лауреатів, дипломантів та призерів міжнародних, всеукраїнських і регіональних мистецьких конкурсів та фестивалів. Так, студентський театр народного танцю «Заповіт», який успішно функціонує з 1990 року, неодноразово виборював гран-прі, ставав лауреатом міжнародних конкурсів і фестивалів у Бельгії, США, Іспанії, Португалії, Росії та інших країнах світу; студентський театр естрадного співу «СТЕП» є лауреатом численних міжнародних, всеукраїнських і регіональних фестивалів та конкурсів естрадної пісні; академічний хор студентів неодноразово виступав на сцені Національної філармонії України, ставав лауреатом і дипломантом престижних конкурсів і фестивалів державного та міжнародного рівнів тощо.

ХДАК — один із провідних науково-методичних центрів України культурологічного, мистецького, бібліотечно-інформаційного та соціально-комунікаційного профілів. Викладачі академії розробили понад 300 програм і науково-методичних матеріалів для студентів вищих навчальних закладів України I–II та III–IV рівнів акредитації, більшість із яких є авторськими; підготували та видали з грифом МОН України та Міністерства культури і туризму України понад 50 підручників, навчальних та навчально-методичних посібників. Авторитетні професори, доктори наук входять до складу всеукраїнських наукових та науково-методичних комісій, журі тощо. Так, В. Шейко — голова експертної комісії ВАК України з культурології; Л. Стародубцева — член цієї комісії; В. Ільганаєва — член експертної комісії ВАК України з соціальних комунікацій; Н. Кушнаренко — член Державної акредитаційної комісії України; В. Шейко, М. Каністратенко, Н. Кушнаренко, А. Соляник, Л. Філіпова, Г. Асєєв, О. Кравченко та ін. є членами науково-методичних комісій МОН та експертами МОН України з ліцензування та акредитації з освітніх напрямів «культура», «мистецтво», «соціальна педагогіка», «менеджмент», «туризм» тощо.

ХДАК — центр фундаментальних наукових досліджень у галузі культурології, мистецтвознавства та теорії соціальних комунікацій. Разом з Інститутом культурології Академії мистецтв України ХДАК є одним із розробників загальнодержавної НДР «Історія України: історико-культурологічні виміри»; провідні наукові напрями досліджень академії — «Проблеми історії та теорії культури», «Українська і світова музична культура», «Українська хорова культура в контексті світової культури», «Хореографічна культура східних регіонів України: теоретичні і виконавські аспекти» та ін.

В академії діє понад 10 відомих наукових шкіл; дві спеціалізовані вчені ради: Д 64.807.01 за двома спеціальностями 26.00.01 — теорія та історія культури (у галузі культурології, філософських наук та мистецтвознавства), 26.00.04 — українська культура (у галузі культурології, мистецтвознавства); Д 64.807.02 за двома спеціальностями 27.00.01 — теорія та історія соціальних комунікацій (у галузі соціальних комунікацій), 27.00.03 — книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство (у галузі соціальних комунікацій). За п’ять останніх років викладачі академії захистили 10 докторських і 47 кандидатських дисертацій. Академія видає наукові збірники «Культура України» та «Вісник Харківської державної академії культури», які затверджені ВАК України як фахові з культурології, мистецтвознавства, соціальних комунікацій, педагогічних, історичних, філософських наук. Щороку викладачі, докторанти, аспіранти і студенти академії публікують понад 400 монографій, підручників, навчальних посібників, навчально-методичних матеріалів, статей, тез доповідей. На базі ХДАК проводяться щорічні міжнародні наукові конференції, «круглі столи», фестивалі, серед яких: «Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації», «Культура та інформаційне суспільство XXI століття», «Харків у контексті світової музичної культури», всеукраїнський фестиваль молодих виконавців «Слобожанський вернісаж» та ін.

Академія — дійсний член Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (ІФЛА), Організації Європейської співдружності в галузі бібліотечно-інформаційної освіти (БОБКАТССС), Європейської асоціації бібліотечно-інформаційної освіти та наукових досліджень (ЕВКЛІД). Вона має широкі навчальні та наукові зв’язки з Університетом Роберта Гордона (Велика Британія), Університетом штату Іллінойс (США), Вищою Королівською школою бібліотекознавства (Данія), Амстердамським університетом і Вищою політехнічною школою (Нідерланди), Вищою школою бібліотекознавства та інформатики й Українським Вільним Університетом (Німеччина), Харбінським університетом та Харбінським інститутом просвіти (Китай), Вищою гуманітарно-економічною школою (Польща). Згідно з укладеними угодами, академія здійснює міжнародний обмін викладачами, науковцями, студентами, надає можливість своїм студентам продовжувати навчання за кордоном. З ініціативи Асоціації Університетів Європи та Болонського університету 16 вересня 2005 р. академія підписала Велику Хартію університетів, приєднавшись до світової університетської спільноти.

За значний внесок у розвиток української культури, мистецтва, підготовку висококваліфікованих фахівців академія була нагороджена в 1979 р. Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, у 1999 р. — Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, а у 2004 р. — Почесною грамотою Верховної Ради України і Золотою медаллю Академії мистецтв України.

Таким чином, 80-річний історичний шлях Академії культури свідчить про унікальність ВНЗ культури, їх феноменальну особливість конгломеративного поєднання гуманітарно-інформаційної та мистецько-культурологічної освіти, що дозволило їм стати не тільки провідними навчальними, а й соціально-культурними центрами, відомими не лише в Україні, а й далеко за її межами.


Доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент Академії мистецтв

України, засл. діяч мистецтв України,

ректор Харківської державної

академії культури В. М. Шейко

2006


В. Чигрин

^ ЗРОБИТИ КРОК УПЕРЕД

У наш стрімкий, напружений час ми зовсім розучилися вірити в диво. Вийшли з моди романтичні казкові історії. Скажімо, про гидке каченя, котре згодом, непомітно для оточуючих, перетворюється в чудового лебедя. Сучасну молодь цікавлять більш престижні, прибуткові професії — юриста, економіста, менеджера. Медика, на крайній випадок! На акторів, режисерів, естрадних співаків зараз дивляться як на дивакуватих персонажів якогось нереального життя — екранного, гротескового, нещирого... Але не перевелися, на щастя, справжні романтики, котрих примагнічує неповторний дух Мельпомени, специфічний запах театральних лаштунків, шалена сила справжнього мистецтва.

ТОРТУРИ ДуховностІ

...Генеральна репетиція завершувалася. Режисер ще намагався давати акторам-студентам останні настанови та рекомендації. Однак Денис Криворучко їх уже практично не сприймав. Він навіть не уявляв, де в нього беруться сили, щоб знову і знову пробуджувати в собі на сцені психологічну бурю почуттів і емоцій. Боліла голова, щеміло серце, тремтіли руки. Денис подумки запитував у самого себе: хто він? Людина? Кінь? А може, привид?.. Чому його так боляче били на сцені однокурсники? Адже перед репетицією вистави домовлялися про те, що стусани будуть вдавані, імітовані. Можливо, колеги забули про це, увійшовши у творчий екстаз? А може намагалися втілити в життя тезу, що мистецтво вимагає жертв.

Як би там не було, але лікті, коліна були обідрані до крові, спина і плечі Дениса аж горіли. Хлопець знесилено опустився на лаву за лаштунками, щоб перевести подих. Холодний піт повільними струмочками стікав з мокрого волосся голови, по щоках, по всьому тілу. Скільки так просидів — годину, дві?..

За декілька хвилин в учбовому театрі академії культури розпочнеться вечірня вистава філософської притчі «Холстомер», поставленої за оповіданням Л. Толстого «История лошади». Денис Криворучко уже бачить, як блищать очі глядачів переповненого залу. Ще мить — і втоми наче не було. Підхоплюється і рішуче прямує на сцену. А там він уже не Криворучко, а рудий кінь-недокровка Холстомір — головний об'єкт знущань та висміювання своїх одноплемінників. Стоїть посередині сцени в широкій полотняній сорочці — майже до колін, сірій, як сама кінська доля.

Випробування труднощами

Починаючи роботу над цим складним, об'ємним твором у театрі «Академія» зі студентами другого курсу, заслужений діяч мистецтв України, завідувач кафедри режисури Харківської державної академії культури С. Гордєєв, безперечно, усвідомлював, яку велику відповідальність бере на себе, покладає на молодих акторів. У нього не було права на помилку. Адже практично увесь театральний світ вже знав про геніальні постановки «Холстомера» М. Розовським у Москві та Г. Товстоноговим у Санкт-Петербурзі. Тому й чекав так довго у Харкові С. Гордєєв на свій «зоряний» курс, котрому б під силу була ця класична вистава.

Відверто кажучи, навіть цей курс не одразу погодився на таку складну сценічну роботу. Студенти навіть розділилися на дві частини — прихильники і противники. Останні готові вже були до інсценування творів В. Шукшина. Гордєєв не тиснув на своїх студентів. Він намагався їх переконати, що саме ця театральна постановка стане першою серйозною вершиною на шляху здобуття професійної майстерності майбутніх режисерів і акторів.

Почали вивчати ролі «Холстомера». Головна роль Денису Криворучку дісталася не одразу. Нелегко було доводити сором'язливому, скромному юнаку із передмістя, що саме він і є той самий Холстомір, образ якого з такою любов'ю виводить Л. Толстой у своєму творі.

Хлопець із Передмістя

Денис Криворучко — звичайнісінький юнак, який практично нічим не відрізнявся від своїх ровесників. Народився і виріс у селищі Пісочин, закінчив місцеву школу. Хіба що захоплювався більше гуманітарними дисциплінами: багато читав про театр, кінематограф, музику. Грав на гітарі, мріяв створити зі своїми товаришами в Пісочині музичний рок-гурт.

Після закінчення середньої школи, одразу вирішив поступати до академії культури. Але з першої спроби стати студентом цього вищого навчального закладу, на жаль, не вдалося. I тоді, щоб не марнувати цілий рік, Денис йде до одного з харківських профтехучилищ і здобуває фах перукаря.

В 2001 році, з другої спроби, все-таки вступає до академії, підтвердивши свою наполегливість і цілеспрямованість. Адже він, одразу після школи, поставив собі за мету — будь що потрапити саме в цей вуз. Сподівання юнака повністю виправдалися. Він упевнився в тому, що саме мистецтво, театр, масові естрадні видовища — це його покликання.

За повсякденними турботами швидко летять студентські роки. Цікаве, насичене життя захопило усіх з головою. Зараз Д. Криворучко вже навчається на п’ятому курсі. З особливою теплотою він згадує роки становлення, змужніння, накопичення професійного досвіду. Щиро завдячує усім своїм викладачам і педагогам. I, звичайно ж, цінує будь-які поради строгого, але справедливого метра — С. Гордєєва.

Школа Гордєєва

Столиці Слобожанщини надзвичайно щастить на таланти. Харків має також власну оригінальну театральну і режисерську школу — знану не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Наші творчі вузи дають найширший спектр професійної підготовки майбутніх митців.

Велика вдача випадає тим, хто навчається на курсі заслуженого діяча мистецтв України С. Гордєєва. Це унікальна особистість, справжній метр теоретичної думки і практичної режисури, послідовник невмирущих сценічних методів Станіславського, Немировича-Данченка, Мейєрхольда, Курбаса. Частіше за все, лише наприкінці свого навчання студенти починають розуміти і усвідомлювати глибину і силу його професійної школи.

У нього, як у кожної талановитої особистості, багато заздрісників, недоброзичливців. Комусь він здається надто жорстким і суворим, хтось не сприймає його методів викладання. Але ніхто в Харкові і навіть в Україні не може заперечувати існування феномену Гордєєва. Саме його випускники відзначаються особливою наполегливістю, загартованістю, досягають високих результатів у подальшій кар'єрі. Гордєєв вимагає від студентів бути справжніми професіоналами ще на студентській лаві.

— Своїх студентів, акторів і режисерів я привчаю до універсального підходу в системному осмисленні кожної постановки, — каже С. Гордєєв. — Сучасний театр багатоплановий і дуже мобільний. Тому важливо, щоб кожний майбутній режисер чи актор володів не тільки своєю професією, але знав би і суміжну фахову справу — костюмера, освітлювача, бутафора, сценариста, танцюриста і т. д. I ми намагаємося у своєму учбовому театрі привчати наших студентів до такої універсальності. Усі сценарії, реквізит, костюми, фонограми музичного супроводу вистав зроблені власними силами.

Тернистий шлях до зірок

Далеко не всі студенти академії витримують таке шалене навантаження. Шлях до «зіркового» життя для багатьох із них обривається ще напівдорозі. Хтось сам іде з академії, когось відраховують з тих чи інших причин. Але напружена робота не проходить марно.

Практично усі вистави, поставлені Гордєєвим у студентському театрі, стають лауреатами престижних театральних фестивалів. Саме так сталося і з виставою «Холстомер». Вона стала переможцем міжнародного фестивалю дитячих театральних колективів «Земля. Театр. Діти», котрий проводиться в Євпаторії. Для Дениса Криворучка — то, мабуть, був перший у житті суттєвий успіх у сфері професійної діяльності.

Зміна творчого амплуа — важлива деталь справжнього професіонала. Тому майбутній режисер естради і масових видовищ повинен добре володіти прийомами подібних перевтілень. Вже зараз, на п'ятому курсі, Денис Криворучко намагається спробувати себе у найрізноманітніших постановочних жанрах. У студентському театрі він брав участь в естрадних виставах «Зеркало» і «Місто «Ч», або Там, де збуваються мрії» — веселих, дотепних дійствах, що поєднують у собі не тільки драматичну основу, але й виразні елементи циркового мистецтва, естради, пантоміми.

Вже можна вести мову й про перші досить вдалі самостійні роботи молодого режисера. У якості помічника головного режисера він працював над музичною програмою урочистого відкриття II міжнародного фестивалю бального танцю, що проводився у Харківському палаці спорту. А вже як головний режисер організував і провів минулого літа фестиваль естрадної пісні студентських колективів Харкова під назвою «Співаємо разом». Глядачів і учасників цього фестивалю тоді приємно вразила оригінальна режисерська знахідка. Сценічний майданчик було змонтовано прямісінько над знаменитим каскадним фонтаном в саду ім. Шевченка.

А вже нинішньої зими головний режисер Д. Криворучко бере активну участь в одному з останніх, виплеканих ним дітищ — Першому районному фестивалі сучасної музики непрофесійних музичних колективів Харкова та Передмістя «Крок уперед».

<...>

До речі, проведення масового театралізованого свята — тема і майбутньої дипломної роботи Дениса Криворучка в академії культури. Він вже наполегливо працює над цим.

<...>

^ Трибуна трудящих. — 2006. — 7 січ., 13–19 січ.

В. Шейко

Василь Шейко: «Нехай європа нам заздрить!»

За декілька останніх років українська середня освіта вже більш-менш звикла до дванадцятибальної системи оцінювання знань. Прийшла черга до змін у вищій освіті — Україна вступає в Болонський процес. Дискусії про нього не зупиняються, але поступово кожний харківський вуз перебудовує свою систему навчання до європейського ладу. Про переваги і недоліки цього процесу ми говоримо з ректором Харківської державної академії культури Василем Шейком.

— Василю Миколайовичу, моє перше питання про актуальний сьогодні Болонський процес.

— Перш за все я хотів би висловити своє ставлення до Болонського процесу. Я не є прихильником та палким прибічником сьогоднішньої його трактовки. Річ у тім, що у нас часто-густо буває так, що ми починаємо міфізувати те чи інше явище, надаючи йому глобального вседіючого характеру. На мій погляд, так може статись та майже сталось із Болонською декларацією.

— В чому, на ваш погляд, її міфізують?

— Ми звикли до «кампанєйщини». Видається гасло і ним починають «грюкати» по головам і душам людей, говорячи, що це неодмінно врятує усіх і вся. Це не зовсім так, а якщо чесно казати — зовсім не так. Тому я розумію Болонський процес лише як співпрацю, об'єднання зусиль по удосконаленню освіти, а не як знищення кращих досягнень тієї чи іншої нації, адже у нас є свої надбання.

Європейський вуз — це фірма, яка заробляє гроші

— Наскільки мені відомо, ви у цьому році підписали Болонську декларацію? Такої честі удостоїлось небагато вузів міста та і всієї країни.

— Нас на Заході позитивно оцінили давно. Річ у тім, що наші колективи часто концертують за кордоном, і їх там дуже добре знають. До того ж наші вчені виступають на міжнародних симпозіумах та читають лекції у вузах Західної Європи, США, Японії. Нам запропонували, а це, дійсно, пропонують не кожному вузу, підписати Болонську декларацію. У Харкові, здається, чотири чи п'ять вузів мають таку честь, у тому числі і ми. Цього року ми підписували її в Болонії разом з ще трьома університетами з України. Крім того, там були представники 132 країн. Приємно, що нас туди запросили. Але ми одразу заявили, що мова йде перш за все про обмін досвідом, а не нав'язування один одному своїх принципів. Та вони, чесно кажучи, і не нав'язують. Це ми самі собі шукаємо «хомута на шию», щоб сказати: «Оце нас врятує від усього!»

— В чому ж тоді мотивація України приєднатися до цього європейського процесу?

— Ми знову шукаємо панацею від усіх бід. Ми вважаємо, що Болонський процес нас прямо веде у Європу, що нам там дадуть змогу працювати і жити. Це все неправда. Це не така проста річ. Реалізація тих постанов, які є позитивними, які надходять з Заходу, потребує колосальних коштів. Мова йде, наприклад, про те, що професор повинен мати не більше 250–300 годин аудиторного навантаження. Даруйте, а у нас 900 і більше! Тобто треба мінімально втричі збільшувати кошти на освіту. А зараз держава нам надає 50–60 % від потреби, а все інше ми змушені заробляти самі. Якщо у нас не буде багаторазового збільшення тих коштів, то вузи просто закриються.

— Які умови Болонського процесу ви можете виділити як найкорисніші для нашої країни?

— За кордоном вузи мають великі кошти, і Болонський процес допомагає багато в чому реалізації мрій про індивідуалізацію навчання, хоч там немає великих потоків. Все навчання, де тільки можливо, здійснюється невеличкими групами або індивідуально. У нас переважно мистецький вуз, у нас завжди було майже 70 % занять на старших курсах індивідуальними. Так нехай Болонья заздрить нам. Коли вони про це дізнались, то спитали: «Де ви такі шалені гроші берете, навіть у нас таких грошей немає!» Як відбувається індивідуальне заняття у нашого студента, наприклад, майбутнього диригента: два концертмейстера, два рояля або фортепіано, диригент-викладач і аранжувальник. Чотири доцента чи професора на одного студента! Надання вищої мистецької освіти одному студенту коштує, як бачимо, дуже дорого. Це відповідає рівню елітної, «п'ятизіркової» спеціальності. Тому це непроста річ.

— Невже за кордоном така практика не застосовується?

— Я був шалено здивований, коли в одному із європейських вищих навчальних закладів, не буду казати у якому, щоб не соромити західних колег, я бачив таке заняття. Сім студентів-першокурсників так званої консерваторії і один приват-доцент, який вчить їх прийомам гри на скрипці. Сім студентів і він один! Мене просто здивувало, що таке навчання може бути колективним. У нас навіть в музичній школі такого не буває. Звичайно, там є окремі випадки підготовки блискучих музикантів, а так в цілому, якщо говорити про пересічного музиканта, безумовно, у нас школа дуже добра і ліквідовувати її було б

ганебно. Тому в цьому відношенні ми до Болонського процесу ставимось дуже обережно. Якщо є змога використати кращі зразки Болонського процесу, ми це робимо і будемо робити.

— А що з європейської системи нам не по силах?

— Безумовно ми дивимось із заздрістю на їхні техніку і технології, а також заздримо їх можливості мати величезні кошти. І вони їх заробляють наукою! У нас це не дуже виходить. І не тому, що ми не можемо наукою займатися, а тому, що за це не платять. Там платять і за аудиторні заняття, і за науку. А ми ставимо викладачеві другу половину дня, щоб він робив книжки, монографії, підручники. Оплата, звичайно, номінально іде, але ж яка вона мізерна, порівняно із європейським рівнем.

— В чому ж недоліки державної підтримки української системи освіти?

— Державний заклад повинен стовідсотково отримувати державне фінансування. Сьогодні навіть ті кошти, що платить контрактний студент, є часткою державного бюджету. Хіба це нормально? Якщо вуз заробляє гроші, чому вони повинні вважатись державним бюджетом? Це державний заклад, який потребує стовідсоткового фінансування, але цього він не отримує. Так дайте йому можливість витрачати зароблені кошти на заклад, на матеріальну базу, на людей, які в ньому працюють, а не на латання отих дірочок: на паливо, на лампочки, на матеріальне заохочення викладачів. Інакше ми ніколи не станемо в рівень із закордонними закладами. Тому що там вуз — це своєрідна фірма, яка заробляє гроші і витрачає їх на себе і ще має державну дотацію. Так що це проблема і дуже серйозна. З одного боку ми начебто в ринку, але чому тоді в бюджет забирають зароблені гроші? Це вже не ринок. Треба говорити відверто, а н^ Э. Кузнецов
КРУГИ, НО НЕ НА ВОДЕ

В конце 2005 года в Харькове вышла в свет книга Анатолия Житницкого «Круг» (ее издание было приурочено к 70-летию автора).

В книге — несколько разделов, каждый из которых мог бы стать предметом отдельного сборника. Это философская лирика, стихи для детей, стихи-посвящения и эпиграммы, ностальгические размышления о временах прошедших и их воздействии на нынешние... Однако столь разнообразная (по темам, приемам, направленности, интонациям) насыщенность не сделала книгу пестрой или рыхлой. Все разделы в ней сцементированы в единый организм авторским присутствием. Читателю приоткрывается не абстрактно-расплывчатый облик лирика — происходит знакомство с человеком, умудренным жизненным опытом, с образом мыслей и чувств автора.

Анатолий Житницкий известен немалым количеством интересных дел и энциклопедической образованнос