Реферат: Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2003. Вип. 31. С. 75-92 visnyk LVIV univ. Ser. Philologi. 2003. №31. P. 75-92 інтерпретація тексту

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія філол. 2003. Вип. 31. С. 75-92

VISNYK LVIV UNIV.

Ser. Philologi. 2003. № 31. P. 75-92






інтерпретація тексту

УДК 398.82


ОБРАЗНА СТРУКТУРА КОЛЯДОК З ВІЙСЬКОВИМИ МОТИВАМИ Оксана ГАЛАЙЧУК
Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси,
вул. Університетська, 1/345, 79602 Львів, Україна,
тел.: (00380 322) 96 47 20, e-mail: folklore@franko.lviv.ua


Досліджено образну палітру колядок і щедрівок з військовими мотивами. На багатому ілюстративному матеріалі розглянуто основні образні типи: символічно-міфологічний, гіперболічно-фантастичний, орнаментальний і пейзажний.

^ Ключові слова: колядка, щедрівка, військовий мотив, образ.


Українська усна словесність славиться багатством жанрів і своє­рідною художньою структурою, характеризується розмаїтим лексичним складом і обра­зами. Кожен окремий жанр має як універсальні, так і лише йому властиві усталені вирази, образи, художні елементи.

Поетика колядок і щедрівок, без сумніву, своєрідна. Досліджуючи ідейно-худож­ню структуру колядок і щедрівок, науковці завжди звертали увагу не лише на змістову модифікацію, а й на образний світ цих пісень.

Відповідно до внутрішньожанрової типології виокрем­лю­вали й певні образні фор­мули. Наприклад, у колядках про створення світу переважають міфо­логіч­ні образи-симво­ли, у величальних – традиційні гіперболічно-пафосні і т. д. Текстам із військовими мотивами найвластивіші образи міфологічні, символічні, гіпербо­лічні та орнамен­тальні (за М.Грушевським). Це органічно пов’язано з традицією колядування: во­з­величе­ння адресата зазвичай відбувається на історичному тлі, часто переплетеному з міфологізмом, але водночас важливе місце відводиться прагматичному побутовіз­му, властиво, – звичайному повсякденному життю, яке у колядках та щедрівках набуває форм ідеального.

Колядник змальовує найфантастичніші, вимріяні образи, най­більш приємні для того, кому вони присвячені. Створюючи образ ідеального героя, людська уява обдаровувала його чудесними слу­гами – фантастичним конем чи бажаною, недоступною у буден­ному житті зброєю, а чи допомагала вполювати чудесного звіра тощо. Взявши за основу вказану вище класифікацію, розроблену М.Гру­шевським, яка, на наш погляд, найповніше охоплює систему обра­зів колядок із військовими мотивами, проаналізуємо їх образну структуру детальніше:


© Галайчук О., 2003

^ 1. Символічно-міфологічні образи


Колядки з військовими мотивами, присвячені як правило па­рубкам, містять у собі елемент похвали. Більшість об­разів у цих ко­лядках виконують функцію вели­ча­ння. Але крім них є група символічних образів, які водночас займа­ють чільне місце і в замовляннях, і в космогонічних колядках. Це, зокрема, космічне море, острів-камінь (у замовляннях – Олтар, Алатир) на цьому морі, Світове дерево і т. д.:

А що нам било з нащаду світа?
Синая вода тай білий камінь [6, c. 196-197]

Тут вода – першоматерія, символ життя, із якого постала земля.

^ Світове дерево – образ Всесвіту-Космосу – у колядках змальовано в різних втіленнях: кедрового древа, дуба, зеленого явора та ін. Рівно­значно і демі­ургами – творцями Світу – можуть бути сокіл (образ цього птаха як деміурга найдавніший), голуби (цей образ, швидше за все, позначений впливом християнства) та ластівки (значно рідше). Зазначимо, що навіть такий суто міфологічний, відомий багатьом народам світу образ, як Світове дерево, в українських колядках тіс­но пов’язаний із побутовим елементом: воно часто змальовується як своєрідний оберіг для господаря, його ро­дини і господарства, бо росте у дворі-острозі возве­личуваного.

Часто прообразом Світового дерева є виноград, його ґрона чи лоза, а то й вино, що одночасно символізує весільне дійство: "В неділю рано зелене вино саджено" [17, c. 64; 6, c. 231-232]. Виноград – нова форма райського дерева, що може означати родину: "На горі, на винограді стоїт світлонька мурованая" [6, c. 231-232].

Міфологічний образ Світового дерева часто супроводжується іншими образами, які його доповнюють, окреслюючи тричленну структуру. Наприклад, у його "вершей­ку" – золотий престіл, за яким "сам милий Господь служив службу суборо­вую" [6, c. 196-197]. Як бачимо, колядки охристиянізувалися набагато сильні­ше, порівняно із замовляннями, в яких язичницький елемент зберігся повніше. Це зумовлено тим, що боротьба церкви зі світськими "коляд­ками" проходила у руслі асиміляції, а не повного заперечення. Але подекуди язичництво ще пробивається крізь по­тужний пласт нашарувань, і золотий престіл у цій колядці є, оче­видно, символом Сонця. Ймовірно, що "сам милий Господь" – це і є Сонце – найважливіший космічний елемент для наших предків.

Образне навантаження Світового дерева дуже часто має полі­функціональний характер і виходить за рамки чистої поетики. Зокрема, майже у всіх колядкових текстах міфологічне Дерево життя організовує художній часопростір, саме воно допома­гає впоряд­кувати прадавній безлад у космічні категорії центра й марґінесу, са­крального і профанного. Така художня специфіка цього фольк­лор­ного образу свідчить про те, що символічно-міфологічні еле­мен­ти системи колядкових образів синтезують собою літературну естетику і міфологічно-світоглядні основи.

Існують колядки з військовими мотивами, де космічні образи особливо чітко виражені:

Єдним оконцем соненько сходить,
Другим оконцем місяць заходить,
Райськими дверці господар ходить [17, c. 24].

Нерідко трапляються образи "білого молодчика" [7, c. 33-34] чи "світлого пана" [20, c. 39]. Дослідники міфологічної школи, а згодом і Ксенофонт Со­сенко як представник віденської етнологічної теорії дифузіонізму вва­жали, "що стрілець – білий молодець – це частий образ щедрівок і є сам символом місяця" [26, c. 149]. Лунарним символом вважав Сосенко і рибу-виза.

Інші міфологічні елементи з астральною семантикою відшукуємо у колядці, де розкриваються родинні зв’язки героя: "^ В мене сестриця – ясна зірниця" [18, c. 59].

Отже, космічні сили, яких первісна людина боялась і водночас їх обожнювала, були перенесені у величальний жанр – колядки і щедрівки, де їх найяскравіші ознаки поступово образно втілили ближчі людям явища.


^ 2. Орнаментальні образи


Образ Бога-Сонця, творця, охоронця, помічника із його яскра­вою красою, теплом, світлом колядник втілить у величальну характе­ристику лицаря. Блиск, могутність, всепереможність – ось ті риси, які необхідні героєві для здобуття слави. Тому йо­го обладунки ввібрали в себе ті риси, які притаманні Сонцеві і які уявлялися найбільш бажаними та найдорожчими. Парубок хвалиться золотими стрілами [6, c. 159-160], зо­ло­тим лучком [18, c. 59], золотою стрільбою [7, c. 25]. Сліпучий полиск відбивають "ясні стрілоньки" [7, c. 33-34], "ясні шаблоньки" [7, c. 38], "ясні мечики" [7, c. 59], "ясний лучок" [17, c. 51]. Кінь героя незвичний – із золотою гривою [17, c. 58].

Блиском відливають і супровідні атрибути героя. ^ Човен у нього – із золотими веслами [17, c. 64], та й сам човник – золотенький [21, c. 41; 6, c. 159-160].

Золотий стільчик чи столик [17, c. 56; 6, c. 159-160], на якому сидить лицар, за словами О.Потебні, відповідає постійному епітетові княжого престолу у "Слові о пол­ку Ігоревім": "града Чрънигова, отне злата стола [...]", "Всеславъ [...] дотчеся стру­жі­емъ злата стола Кіевскаго [...]". Вчений припускає, що цей епітет міг увійти в "Слово..." із народної поезії [23, c. 130-131].

Чи варто дивуватись, що парубок – князь розбиває ворота з щирого злота [19, с. 33] та, як наречений, їде попри золоті стовпи [21, с. 41]. Що "ідеальний" пан-господар, який перебуває під покровом небес­них сил, збирає не простий урожай,– він жне злото-пшеницю. Це зайвий раз підкреслює його велич та багатство.

Отож бачимо, що дотримуючись традиції колядування, вели­чаль­ник для привітання адресата найчастіше використовує образи із ознаками небесних світил чи неперевершеної краси дорогих благородних металів. Опозиція "сонце – золото" найчисельніша, та не єдина у колядках із військовими мотивами.

Інколи герой подорожує мідними човнами [17, с. 64] із срібним весельцем [21, с. 41; 17, с. 64]. Веде коника в сріблі [20, с. 42], підкованого срібними підківками [17, с. 58]. Меч у лицаря блищить, як ясен місяць, отже, за опози­цією "місяць – срібло", відливає срібним полиском. Біла кошуля прана срібним праничком [20, с. 43], що підтверджує її незвичайність.

Цікавим є образне змалювання стріл. Окрім того, що вони золоті чи срібні, стріли можуть бути мальовані [7, с. 20] або "як дробен дожджик" [7, с. 33-34].

Михайло Грушевський, розглянувши елементи роскоші в українських колядках, зробив висновок, що ці образи – дотримання традиції стилю епохи. Стилю, який перебував під впливом іранської та візантійської культур. "Замилування до сього тяжкого, золото­писного стилю проходить широкою верствою в старій поезії і може до певної міри вважатись її характеристичною прикметою, яка від­повідає тодішній ноші, юбілярству, декоративному мистецтву" [8, c. 304].

Божа кара спадає на вороже військо у вигляді "огняного дож­джика" та громових куль [6, с. 196-197]. Можливо, праколядник мав на увазі грізного бога Перуна, і словами намагався домогтися захисту для своїх близьких. "Чим далі в минуле, тим звичніша і міцніша була віра у можливість слова однією своєю появою виконати те, що воно означає. На такій вірі були закладені всі побажання і прокляття" [23, c. 59].

Чи не тому бачимо лицаря у золотих обладунках, коня його – у срібній збруї, а вороги героя, зображені в колядках, супро­вод­жу­ються моторошною чорною колористикою: чорним пожарцем [17, с. 22; 17, с. 23], чорним вороном [17, с. 22-23], чорним туром [17, с. 51].

Часто у колядках з військовими мотивами трапляються сталі епітети, які викорис­товуються і в інших жанрах народної творчості. Найпоширеніші з них: сив сокіл [7, с. 60-61], ясний сокіл [18, с. 59], зелений явір [17, с. 62], вороний кінь [6, с. 159-160], сивий віл [7, с. 33-34], сива вутка [21, с. 41] та ін.

Орнаментальні образи колядок з військовими мотивами засвід­чують, наскільки багатий і різноманітний світ образів в українській колядці. Бо лише побажавши лицареві сісти на золотому престолі, колядник змальовував цілу низку бажань, до яких прагнув будь-який парубок, що уявно ставши князем, хоча б на мить отримував славу, багатство, був мудрим правителем і справед­ливим суддею; отримавши золотий лук чи меч, забезпечував собі лицарську доблесть і божественну всемогутність. Крім того, до­сліджуючи образи колядок, можемо зануритись у найглибший пласт народної мудрості і культури, оцінити її непере­вер­шеність і неповторність.


^ 3. Гіперболічно-фантастичні образи


Художньо-образна структура колядок із військовими мотивами дивує дослідників своєю невичерпністю. Ідеальний світ з його іде­альними образами часто пересікається з іншими, менш пошире­ними та не менш цікавими для дослідника. Людська уява поряд зі звичними для нас елементами ставить вимріяні гіперболічно-фантас­тич­ні. Бо чи задоволеним залишиться господар, отримавши у величальній пісні своє звичне господарство, що нерідко зводилось до самої лише хати, і до того ж злиденної? А чи втішиться парубок, почувши від колядників перелік своїх вад?

З іншого боку, вітаючи господаря та його родину величальним словом, намагалися накликати добробут, бо в уяві колишніх людей слово і те, що воно позначає, чітко не розмежовувалися.

З тієї ж причини парубок, що йшов на війну у полатаній сірячині, порівнювався з лицарем у сорочці, яка "сушена в тура на рогах, тачана винним яблучком, срібним праничком, як лист тонень­ка, вбирана в Бога за дверми" [20, с. 43]. Хіба можна було здолати такого воїна? Адже очевидно, що кошуля, яка сохла на рогах у тура, ввібрала відвагу і міць "чорного", "грубого" звіра – наймогутнішої з тварин, що водилася на наших теренах ще у XVI ст. (відповідно, і колядки, в яких трапляється цей зоонім, доречно віднести найпізніше до XVI ст., бо саме тоді було вбито останнього тура), винне яблучко і срібний праничок додали живучості і свіжості; та й сам Бог допомагав у задуманій справі. Схожа диво-сорочка була у Яносіка з польської народної казки. Сорочку цю ні кулі не пробивали, ні шаблі не рубали. У багатьох українських легендах про Сірка, Палія та інших історичних персонажів, опоетизованих у фольклорі, є згадка про чудодійну сорочку.

Одягнувши лицаря, колядник змуше­ний підвести йому і казкового коня. Образ коня обов’язково супро­воджу­ється незвичайними атрибутами:

^ Золота грива коня укрила,
Срібні підківки землицю пишуть,
Кленові ушка ради слухають,
Шовковий хвостик сліда замітат [17, с. 58].

Гіперболізовані і його можливості: "^ Єк конем шмигнув, аж си Рим здригнув" [19, с. 33], "море перескочит, копитца не змочит" [5, с. 227].

Лицар пускає стріли – дробен дощик [17, с. 55; 7, с. 33-34], його меч виблис­кує, як сонце в хмарі [17, с. 55]. На своєму фантастичному коні він звойо­вує три війська, і це для нього звична річ:

Єдну войноньку шевцем вишиєм,
Другу войноньку огнем випечем,
Третю войноньку в Дунай заженем [17, с. 57].

Фантастичні образи тварин – поширений художній прийом у колядках. Лише вполювавши диво-звіра, стрілець відчуває себе спра­вж­нім лицарем, готовим до бою. Народна уява малює казковий образ: оленець з п’ятдесятьма рогами, "єдним тарель­цем" [17, с. 56]. Чи, що більше приваблює – "тур-оленець, на голівці ж му девят ро­жечків" [6, с. 239].

Образ лицаря також незвичайний. Він дуже розумний, бо лічить ліч­бонь­ку незліченную [6, с. 159-160], а в чужій стороні завойовує великі скарби. Суворий та щедрий, дарує своїм слугам "сукна – не міру, грошей – не ліку" [7, с. 33-34], "поля не міряні, гроші не лічені" [6, с. 159-160]. Саме завдяки гіперболі досягається бажаний ефект – нелічене багатство незрівнянно більше, аніж будь-яка конкретна цифра.

Фантастичним шляхом іде герой на сватання. Де, як не у колядці, побачимо мости з тонкої трости, гатки з кудрявої м’ятки, стовпи золотії та шнури дротянії [21, с. 41].

Гіперболічно-фантастичні ознаки у колядках з лицарськими мотивами має ціла низ­ка образів. Один з них – образ найвелич­нішого в Україні, улюбленого народом хра­му святої Софії у Києві (згадаймо "Диво" Павла Загребельного). Надзвичайна картина по­будови Софії Київської. Церква будується із єдиного кедрового дерева, а тому уявляється нам як першособор, перше святе місце. Чудова архітектура: "сімдесят верхів, сімдесят крижів, семеро дверій, єдні підлоги" [6, с. 196-197] – підкреслює її особливість.

Аналіз гіперболічно-фантастичних образів колядок з військо­вими мотивами дає змогу зробити певні висновки етнопсихо­логіч­ного ха­рактеру, тобто сформулювати окремі штрихи для виявлення націо­нальної специфіки українців. Ще П.Куліш свого часу на прикладі казок простежив, що українська усна народна словесність уникає надмірної фантастики, а більше налягає на щоденщину [13, c. 223]. Думку П.Куліша по-своєму підтримала Леся Українка, яка у "Лісо­вій пісні" зуміла естетизувати образи всіх демонічних істот, навіть змія-Пере­лесника. Академік М.Возняк в "Історії української літератури" аналізуючи українські пісні зі старовинного польського співаника зазначав, що "про них запримітив знаменитий знавець старої польської літератури Брік­нер, що ті "пісні відзна­ча­ються, як усі українські, реалізмом, нема в них афектації, сенти­мен­тів, мітології, високопарних і нещирих фраз, яких повно в польській ліриці тих самих збірок" [4, c. 71].

Колядки з військово-лицарською тематикою теж можуть бути використані як ілюстрація афантастичності поетичного мислення наших предків. Зауважимо, що будь-яке перебільшення чи фантазування перебуває на рівні синтагматики, тобто гіперболізо­ваною є не образна палітра, а ті дивовижні зв’язки, що трапляються всередині неї. Ні тур, ні кінь, ні інші персонажі самі по собі не є фантастичними, і лише дії, які вони виконують або до яких вони причетні, позначені яскравим відтінком нереальності, вигадки.

Таким чином, перебільшення чи вигадка на рівні дії, акції, є ближчими до поетичного вимислу, аніж нереальні потворні постаті східних казок, а звідси українська фольклорна традиція є справді дистанційованою від штучності фантасмагоричної.


^ 4. Пейзажні образи


Паралельно із гіперболічно-фантастичними, декоративними та міфологічними образами часто трапляються звичні для народної тво­р­чості традиційні образи навколишньої природи.

Просто і красиво змальовує народ усе те, до чого віддавна звик. Поряд із золотокорою бере­зою зазвичай росте могутній дуб: "Гой в зрубі, в зрубі, в лісі на дубі!" [20, с. 40]. Землю вкриває опоетизована золота трава, але подекуди – "зелена мурава, на ній – роса студена" [7, с. 25], і лірично налашто­ваному слухачеві малюється картина весняного чи літнього ранку.

Хліборобська психологія селянина не могла обминути найваж­ливішого у господарському житті елемента:

По загуменню пшеницю сіє,
Пшеницю сіє, злотом леліє
Гожий молодець... [17, с. 51].

У певний момент хоробрий лицар знову перетворюється на хлібороба, який щиро радіє, коли його праця не пропадає намарно: "^ Яру пшеницю ми ж бо зіжнемо" [6, с. 128].

Яскраво постає образ поля – безмежного, просторого, щирого, як українська душа. Колядник змальовує поле чисте, широке [6, с. 159-160], далеке [6, с. 231-232]; а на обрії мріє темний [17, с. 51] та густий [18, с. 59] лісок.

Часто військо переходить гору кам’яную [17, с. 57] та круту [20, с. 39]:

Ой виїдемо на першу гору,
На першу гору, на високую [7, с. 33-34].

Інколи трапляється поєднання образів гори і долу, а навіть і води:

А з гори, з долу вітер повівав,
Дунай висихав, зіллям заростав,
Зіллям-трепітом, всіляким цвітом [17, с. 56].

Поряд із пейзажними елементами в колядках використо­вуються і зооніми. Зокрема, це образи тварин та птахів, опоетизо­ваних у найрізноманітніших жанрах україн­ського фольклору. Так, ґречна невіста просить соловейка та зозулю:

Ой соловію, не щебеч пізно [...],
Ой зозуленько, не куй раненько,
Бо мій паночок у войну їздив [6, с. 231-232].

Лагідне звертання – "соловію", "зозуленько" – підтверджує народне замилування цими птахами.

У колядках трапляється також образ вутки чи орла – птахів, більш віддалених від людини:

Там плавала вутка,
Сива, як голубка [21, с. 41].

Орел чи сокіл відіграють роль священної птахи:

Ой сивий орле, високо літаш,
Високо літаш, далеко видаш [17, с. 44].

Поширений колядковий зачин: "^ Ой рано, рано кури запіли" [24, с. 156; 19, с. 33] вживається, найвірогідніше, на позначення часу – дуже ранньої пори.

Із образів диких тварин найбільшу увагу привертає чорний тур, грубий звір [17, с. 51], на якого полює герой. Як уже зазначалось, у народній поетиці образ тура – символ могутності та міці.

Натрапляємо також на елементи природи, розташовані поряд із людським житлом:

Ой на толоці та й на муравці,
Ой раненько!
Там король руський коником грає [17, с. 23];

Ой ци дома, гей наш панонько,
Гей дай Боже!
Нема го дома, десь у садочку,
Десь у садочку я в оріховім [7, с. 38].

Проаналізувавши образну структуру колядок із військовими мотивами, збагнемо, якими фантазійно-буденними поня­ттями оперує мислення народу, творячи певну цілісну картину, необхідну для величання господаря чи членів його родини.

Та чи лише роль художнього засобу відіграють гіперболічно-фантастичні, міфологічні образи? Відкриваючи зовнішньою своєю формою предметне поняття суб’єк­тив­ного судження, у внутрішній вони заховують відголоски певної історичної епохи. Золота стріла чи меч не лише дають нам поняття про мислення людей певного суспільно-історичного періоду, а й відображають предмети, притаманні тій чи іншій епосі, у нашому випадку, добі власне дружинно-князівській. Образи шаблі чи списа можуть символізувати епоху козаччини, що вказує на час створення колядки чи її змістової трансформації.

Міфологічний елемент, який трапляється у колядках з військо­вими мотивами, віддзеркалює найдревніші уявлення наших предків про створення світу та походження землі. Його поєднання із військовою символікою – річ пізніша, що відображає кореляцію міфології та реального життя, бо ж первісна людина не могла обходитися без військово-стрілецьких атрибутів, водночас вона усвідомлювала всепри­сут­ність вищої, божественної сили.

Символічно-міфологічні та гіперболічно-фантастичні образи в колядках з військо­вими мотивами дають змогу зафіксувати елементи народного світобачення. Орнамен­талізм у колядках – засіб возвеличення національного героя. Пейзажні образи – це мікрочасточки розкішної української природи, які ство­рюють єдиний динамічний образ рідної землі. Звичай­ні на перший погляд образи лісу, поля, гір – це усвідомлення наши­ми предками себе як єдиного народу, а лицар величальної колядки – прагерой нації, уособлення величності, всемогутності, всепере­можності.

Отже, жоден образ, навіть найпростіший, у будь-якому жанрі ус­ної народної словесності, тим більше у колядках та щедрівках, не можна трактувати як щось буквальне. Ці образи – вираз мудрості народу, глибини його психології, вразливості та тонкого ліризму душі.


––––––––––––––––––––––


Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорус­ского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М.Драгоманова. Киев, 1874-1875.

Веселовский А. Историческая поэтика. Ленинград: Худ. литература, 1940.

Виноградова Л. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян: Генезис и типология колядования. Москва, 1982.

Возняк М. Історія української літератури: У 3 т. Львів, 1924. Т. 3. Віки XVI-XVIII.

Гарасим Я. Нові записи з древньої Овруччини: огляд жанрів та сюжетів // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. Львів: Інститут Народознавства НАНУ, 1999. Вип. 2. Овруччина. 1995. С. 225-244.

Гнатюк В. Колядки і щедрівки // Етнографічний збірник. Львів, 1914. Т. І.

Гнатюк В. Колядки і щедрівки // Етнографічний збірник. Львів, 1914. Т. ІІ.

Грушевський М. Історія української літератури: У 9 кн., 6 т. Київ: Либідь, 1933. Т. 1.

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 3 кн., 6 т. Київ: Обереги, 1994. Кн. 1 (Т. 1. Зимовий цикл, т. 2. Весняний цикл).

Колядки і щедрівки / Упор., вст. ст. і прим. М.Глушка. Київ, 1991.

Кольберг О. Рокucie. Kraków, 1882, 1883.

Куліш П. Записки о Южной Руси. СПб, 1856. Т. 1.

Куліш П. Погляд на усну словесність українську // Твори П.Куліша. Львів, 1910. Т. 6. – С. 223.

Линтур П. Угро-русские коляды. Ужгород, 1942.

Марко Вовчок, Опанас Маркович. Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича. Київ: Наукова думка, 1983.

Музичний фольклор з Полісся у записах Ф.Колесси та К.Мошинського. Київ, 1995.

Народні пісні в записах Івана Вагилевича / Упор., вст. ст. і прим. М.Й.Ша­лати. Київ: Музична Україна, 1983.

Народні пісні в записах Івана Манжури / Упор., вст. ст. і прим. Л.С.Ка­ширіної. Київ: Музична Україна, 1974.

Народні пісні в записах Івана Нечуя-Левицького / Упор., вст. ст. і прим. О.І.Дея. Київ: Музична Україна, 1985.

Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича / Упор. і прим. О.І.Дея і О.С.Романця. Київ: Музична Україна, 1968.

Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах / Упор., вст. ст. і прим. О.І.Дея, В.Г.Пінчука. Київ: Музична Україна, 1974.

Олена Пчілка. Українські колядки // Киевская старина. Київ, 1903. Т. І. ([Т. 80]. Січень, 1903). С. 152-175.

Потебня А. Объяснения малорусских и сродных народных песен. Варшава, 1887. Т. 2. Колядки и щедровки.

Свєнціцький І. Різдво Христове в поході віків. Львів, 1933.

Сосенко К. Різдво-Коляда і Щедрий вечір: Культурологічна оповідь. Київ: Україн­ський письменник, 1944.

Франко І. К объяснению одной колядки // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. Київ, 1980. Т. 28. С. 218.

Франко І. Наші коляди // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. Київ, 1980. Т. 28. С. 7-41.

Чубинський П. Мудрість віків: Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського: У 2 кн. Київ: Мистецтво, 1995. Кн. 2.

Шухевич В. Гуцульщина: Матеріали до українсько-руської етнографії: У 5 т. Львів, 1902. Кн. 3.



^ THE IMAGE STRUCTURE
OF KOLYADAS WITH MILITARY MOTIVES


Oksana HALAJCHUK


The Ivan Franko National University in Lviv,

Filaret Kolessa Ukrainian Folkloristics Department,

Universytetska st., 1/345, 79602 Lviv, Ukraine,

tel.: (00380 322) 96 47 20, e-mail: folklore@franko.lviv.ua


The images of texts of Christmas songs with military motives have been studied. The author views main image types: symbolic-mythological, hiperbolic-fantastic, ornamental and sceneric.

Key words: kolyadka, shchedrivka, military motif, image.


Стаття надійшла до редколегії 7.06.2001

Прийнята до друку 15.11.2001


ДОДАТОК



1.

Ой із-за гори, з-за кам’яної,

Відтіль виступат велике військо.

Пан [Івасенько] іде, коника веде;

Хвалиться конем перед королем!

Нема в короля такого коня,

Як у нашого пана [Івася].

Хвалиться стрілков перед дружинов!

Нема в дружини такої стріли,

Як у нашого пана [Івася].

Хвалиться луком перед гайдуком!

Нема в гайдука такого лука,

Як у нашого пана [Івася].

[17, с. 57]


2.

Ой вгорі, вгорі в шовковій траві,

Стоїть ми, стоїть високий наміт.

А в тім наметі – золотий стільчик,

На тім стільчику гордий пан сидить,

Гордий пан сидить на ім’я [Івась],

Двома яблучки підкидаючи,

Трьома орішки все цитаючи.

Вицитав коня та з-під короля,

Ой нема ж ніде такого коня,

Як у нашого пана-короля!

Золота грива коня укрила,

Срібні підківки землицю пишуть,

Кленові ушка ради слухають,

Шовковий хвостик сліда замітат.

[17, с. 58]


3.

Лєтєла стрєла

Да й ударила в новиє ворота.

Ой дай Боже!

Пуд тими воротьми хлопчичок сидить,

Стружечки струже,

Дєвочкам каже:

– Нема таких стрелочок

Ані в дєвочок,

Да нема такого коня

Ані в короля.

Мой кунь вороний

Море перескочит, (2 р.)

Копитца не змочит.

Ані копитца,

Ні сиделечка, (2 р.)

Ні мого жупана, (2 р.)

Ні самого пана.

[5, с. 227]

4.

Ой торгом, торгом, торговицею,

Ой ходить, ходить білий молодець,

Білий молодець, чом [Івасенько].

Ой ходить, ходить, коника водить,

Коника водить, з конем говорить:

– Ой коню, коню, я тебе продам,

Я тебе продам за сто золотих,

За сто золотих та й за червоних.

– Ой пане, пане, стань же ти собі,

Стань же ти собі, розгадай собі,

Розгадай собі, чи не жаль тобі?

Я тебе виніс а з трьох побоїв.

Коли-м тя виніс а з турецького –

За нами стріли – як дробен дощик;

Коли-м тя виніс а з татарського –

Блиснули мечі, як сонце в хмарі.

[17, с. 55]


5.

Попід Хотинець битий гостинець,

Гей рушив туда гречний молодець,

Гречний молодець на ймня пан...

Коником грає, Львів ся здригає,

Конем навернув, Львів ся іздригнув.

Зібрав він хлопців сімсот молодців,

Хотинці кажуть, що наш пан їде,

А мамка каже: – То мій син їде.

– По чім ти єго, мамко, пізнала,

Гой та пізнала, сином назвала?

– Пізнала я го по кошуленьки,

По кошуленьки, по білесенькій.

На нім кошуля, як біл, біленька,

Як біл, біленька, як лист, тоненька.

– Де ж она прана? – В Дунайських лугах.

– Де вна сушена? – В тура на рогах.

– Де вна тачана? – В цісарських дворах,

В цісарських дворах, тисових столах.

– Чим вна тачана? – Винним яблучком,

Винним яблучком, срібним праничком.

– Де вна вбирана? – В бога за дверми.

– Де вна ношена? – В княжих теремах.

– А хто ж ї носив? – Гречний молодець,

Гречний молодець, на ймня пан...

[20, с. 43]


6.

Стоїт ми, стоїт світлонька нова,

А в тій світлоньці гей ґаздиненька,

Гей ґаздиненька, на імє (Анна).

Вна собі ходит, з челєдю говорит,

З челєдю говорит, в кватирку сє дивит,

Дивит сє, дивит в чистоє поле,

В чистоє поле під темний лісок.

Ой вісмотріла дивноє звіря,

Дивноє звіря, тура-оленя,

На головці-ж му девят рожечків.

Ой крикнула-ж вна на свої слуги:

Служеньки мої найвірнішії,

Беріт же собі шовкові сіти,

Другі заберіт ясненькі стріли,

Ой виходіте в чистоє поле,

В чистоє поле під темний лісок.

Єдні-ж завержте шовкові сіти,

Другі застрійте яснії стріли;

Чей спіймаєте дивноє звіря,

Дивноє звіря, тура-оленя.

Як спіймаєте, від разу вбєте,

Від разу вбєте, роги зщибете,

Роги зщибете, шубу здоймете.

Ой принесете та повісите,

Та повісите в новій світлоньці,

В новій світлоньці та на стіноньці.

Все-ж того буде гей ґаздиноньці,

Гей ґаздиноньці на імє Анні.

[6, с. 239]


7.

– Ой сивий орле, високо літаш,

Високо літаш, далеко видаш,–

Чи де видав ти, орле, корабель на морі.

– Ой я го видав, я сам там бував.

А по тім кораблі – усе столове,

Поза столове сидять панове,

А межи ними найстарший панок,

Найстарший панок на ім’я...

Поперед него – служеньки єго,

Шапочки носять, в него ся просять:

– Пусти нас, пане, в Польщу на війну,

В Польщу на війну, під королівну.

– Я вас не пущу – сам з вами піду!

Все сам наперед коником грає

Та на Львів-город все навертає.

Ой як навернув, аж Львів ся здригнув,

Аж Львів ся здригнув, весь мир ся зжахнув.

Взяли гадати, що за дар дати.

Виводять йому ворон-коника,

А він на тоє ані глядає,

Ані глядає, ані дякує:

– Ви, моє військо, ступайте різко!

Виносять єму полумис злота,

А він на тоє ані глядає,

Ані глядає, ані дякує:

– Ви, моє військо, ступайте різко!

Виводять єму гречную панну –

А він на тоє барзо глядає,

Барзо глядає, шапку знімає:

– Ви, моє військо, цофніться різко!

[17, с. 44]


8.

В неділю рано в труби заграно,

В труби заграно, росказ нам дано,

Росказ нам дано під Бендер стати:

(Турков, татарів завоювати).

Хто сина має, най посилає,

А хто не має, нехай наймає.

Удова сина та й виряжала,

Як виряжала, так научала:

– Ой не їдь, синку, оперед війська!

Він не послухав, вперед поїахв,

Шаблев намахнув, військо навернув.

Король питає: – Чий то син грає?

– Ой грає, грає удовин то син,

Удовин то син, на ймня пан...

Конем повернув, військо навернув.

– Гой рушай, військо, під Бендер-місто!

Військо рушає, світ ся здригає.

Міщане ходять, радоньку радять:

Що би му вдати-подарувати?

Вивели єму коника в сріблі:

Ні подивився, ні поклонився,

Шабельков махнув, військо навернув:

– Гой рушай, військо, під Бендер-місто!

Військо рушає, світ ся здригає.

Панове ходять, радоньку радять:

Що би му вдати-подарувати?

Вивели єму панну в ридвані,

Панну в ридвані, в самій єдвабі.

Він подивився та й уклонився:

– Гой рушай, військо, з-під Бендер-міста!

[20, с. 42]


9.

По загуменю пшеницю сіє,

Пшеницю сіє, злотом леліє

Гожий молодець; личко вмиває,

Личко вмиває, коня сідлає,

Коня сідлає, зброю збирає.

Бере він собі сніпок стрілок,

Собі найперше – золотий лучок.

А до батенька він промовляє:

– Най ся батенько барзо збирає –

Ой поїдемо та до Галича!..

Ой виступили всі галичани,

Всі галичани, з міста міщани:

– Просимо тебе, гожий молодче,

На мису злота, на чашу вина,

На гречну панну, на вірмяночку!

Він на те завсе нич не глядає –

Попід домоньки стріли пускає...

А до батенька він промовляє:

– Най ся батенько коня тримає,

Бо поїдемо в чистоє поле,

В чистоє поле, а в темний лісок

За чорним туром, з грубим звіром...

Як надибали чорного тура,

Чорного тура, грубого звіра,–

І сніпок стрілок недостріляє,

І ясний лучок не вистріляє;

Сив кониченько із ніг спадає,

Гожий молодець з страху вмліває.

А чорний турець, він д нему промовляє:

– Не бійся мене – заб’єш ти мене.

Поїдеш же ти в неділю рано,

Тоді ж ти мене та й постріляєш,

Яснов шабельков та й порубаєш,

Та за славоньку панну дістанеш.

[17, с. 51]


10.

Ой рано, рано куры запилы,

Святый вечоръ, куры запилы!

А ще найраній Хведорко уставъ;

Хведорко уставъ, въ звоны зазвонывъ,

Въ звоны зазвонывъ,браттє побудывъ:

Вставайте, браття, бо вже й не рано,

Та пойидемо въ чыстое поле,

Въ чыстое поле, на полюванне;

Уполюемо въ полю сокилку,

Въ полю сокилку, Хведоркови дивку!

[22, c. 165]


11.

На крутій горі сив сокіл сидів;

Гой сидить, сидить, в море ся дивить,

В море ся дивить, з визов говорить:

–Гой визо, визо, славная рибо,

Де ж би нам бути з собойов вкупі?

Гой будемо ж ми та й на вечері,

Та й на вечері в світлого пана,

В світлого пана, в єго державі,

В єго державі, у нему дворі.

А в нему дворе два-три субори,

Два-три субори, два-три радове,

Державов ладять, три ради радять:

Гей першу раду за Царигради,

Другу радочку за царівночку,

А третю раду за польованє;

За польованє, за мислованє:

Як тура вбити, як куну ймити,

Куну на древі, панну в теремі.

А кому буде куна на шубу,

А пану буде панна до слюбу

[20, с. 39]


12.

Попід садочок ходив паночок,

Зелена, зелена мурава,

а по ній роса студена!

Черевичками витупуючи,

Дрібними ключми вибринькуючи,

Золоту стрільбу набиваючи,

До соколонька виміруючи.

Сокіл до него стиха промовив:

– Ой не бий мене, ґречний паничу,

Стану я тобі я в вигодоньці,

Я в вигодоньці на славнім місті.

Як ти поїдеш на славне місто,

Я ти поможу вистаростити...

[7, с. 25]


13.

А в соколойка а двір в острозі.

Соколе! Йа в соколойка

чорні очейка і брови!

А в тім острозі – зелений явір,

А в тім яворі – сильне гніздейко,

А в тім гніздейку сив сокіл сидить,

Сив сокіл сидить, жалібно квилить.

Туда ми лежить здавна стежийка.

Надійшов нею красний молодець,

Красний молодець, премудрий стрілець,

Премудрий стрілець та [Івасенько].

Лук натягає – сокола стріляє,

А він ся в него хороше просить:

– Не стріляй мене, красний молодче,

Красний молодче, премудрий стрільче,

Премудрий стрільче та [Івасенько],–

Я тобі стану а в пригодойці.

Загану тобі три загадойці,

Три загадойці – три городейки:

В першім городці коні сідлати,

В другім городці бояри брати,

В третім городці собі панну взяти,

Собі панну взяти і з нею жити.

[17, с. 62]


14.

Ой в нашому селі,

Славному городі, (2 р.)

Там збиралася рада –

Мужиків громада. (2 р.)

Радять вони раду

Малу, невеличку: (2 р.)

– Ой зробимо, браття,

Човник золотенький, (2 р.)

Човник золотенький,

А срібне весельце. (2 р.)

Посадимо, браття,

Гречнеє дитятко (2 р.)

Та й пустимо його

На Дунай глибокий (2 р.)

Стрілочок різати,

Качечок стріляти. (2 р.)

Ріже воно, ріже,

В пучечки складає: (2 р.)

Которе кривеньке –

На Дунай пускає. (2 р.)

Там плавала вутка,

Сива, як голубка. (2 р.)

Там приціляється,

Там приміряється (2 р.)

Молодий Остапцьо.

– Ой не приціляйся, (2 р.)

Ой не приміряйся,

Молодий Остапцю, (2 р.)

То я тобі стану

В великій пригоді: (2 р.)

Як будеш їхати

Паннусі сватати, (2 р.)

Помостю я мости

Все з тонкої трости, (2 р.)

Я погачу гатки

З кудрявої м’ятки, (2 р.)

Я поставлю стовпи

Та все золотії, (2 р.)

Повішаю шнура

А все дротянії, (2 р.)

Почіпляю хуста

А все шовковії, (2 р.)

Поставляю столи

А все тисовії, (2 р.)

Запалю я свічі

А все восковії. (2 р.)

Як будеш їхати

З своєю жоною, (2 р.)

Затріщать всі мости,

Що з тонкої трости, (2 р.)

А запахнуть гатки

З кудрявої м’ятки, (2 р.)

А засяють стовпи

Та все золотії, (2 р.)

А забряжчать шнура

Та все дротянії, (2 р.)

А замають хуста

Та все шовковії. (2 р.)

Я ж застелю столи

А все тисовії, (2 р.)

Запалають с