Реферат: Моніторингові схеми в установах Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту як модель Національного превентивного механізму: Науково-практичний посібник

Моніторингові схеми в установах Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту як модель Національного превентивного механізму: Науково-практичний посібник.


ЗМІСТ


Вступ


Ст.

Моніторинг як інструмент Національного превентивного механізму: концептуальні засади







Огляд існуючих практик закордонних схем візитів дитячих установ







Досвід візитів в установи Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту







3.1 Огляд нормативно-правової бази з питань моніторингу прав дітей в закладах соціального захисту Міністерства сім'ї, молоді та спорту







3.2 Експертна оцінка можливостей та перспектив моніторингу стацінарних закладів утримання дітей







3.3 Загальна характеристика закладів, де відбулися візити







3.4 Загальні результати моніторингових візитів







Висновки





Додатки












ВСТУП

28 січня 2011 року уряд України відзвітувався щодо виконання Конвенції ООН з прав дитини під час 56 сесії засідання Комітету ООН з прав дитини, що відбулась в Женеві. Ініціативна група громадських організацій в підготовленому Альтернативному звіті про впровадження Конвенції ООН про права дитини зазначила, що «держава повинна ... боротися з проявами насильства та дискримінації, боротися однаково за здоров’я та освіту кожної дитини, незалежно від віку, статку, національності тощо»1. При цьому у Звіті констатується факт, що в державі відсутній системний підхід до врахування думки дитини на всіх рівнях суспільного життя. В Україні так і не створено інституту омбудсмена з прав дитини, жодна з державних інституцій не здійснює комплексного моніторингу дотримання прав дитини, не публікує інформаціїї про його результати. Це обумовлює актуальність впровадження системи моніторингу дотримання прав дитини в стаціонарних закладах, де діти знаходяться під опікою держави.

Крім того, існує ціла низка причин, які обумовлюють необхідність незалежного відвідування місць, де певний час або постійно знаходяться діти, адже вони внаслідок свого юридичного статусу, вікових і психологічних особливостей є однією з найбільш уразливих категорій осіб, котрі перебувають у місцях, звідки не можна піти добровільно, у будь-який бажаний момент (тобто у місцях несвободи у найширшому значенні цього терміна). Ці місця відрізняються за своїм призначенням, за соціальними послугами, що там надаються, категоріями осіб, з якими вони працюють, і в остаточному підсумку за умовами фінансування. Комбінація цих умов створює певного роду ситуацію, котра згодом може проявитися у низці ознак неналежного поводження з дітьми.

21 липня 2006 року відбулася ратифікація Україною Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (ОРСАТ). Ця подія зумовлює створення в державі національних превентивних механізмів (НПМ), тобто систему організацій та здійснення відвідувань місць позбавлення волі. Стаціонарні установи, де діти знаходяться під опікою держави та позбавлені або частково обмежені у волі, повинні розглядатися саме як обєкти роботи НПМ, тобто моніторитися на предмет дотримання прав утриманців.

Треба зазначити, що в Україні все ж здійснюється діяльність щодо відстеження стану дотримання прав дітей, що знаходяться під опікою держави в стаціонарних закладах. З одного боку, місця, де утримуються діти, контролюються державними органами та інституціями, на які покладено такі функції. Однак наразі ця діяльність у більшості випадків носить внутрішньовідомчий характер, що не дозволяє однозначно говорити про її об'єктивність. Крім того, результати таких перевірок, як правило, оприлюднюються винятково в колі зацікавлених фахівців, залишаючи осторонь не тільки інтерес громади до проблем у цій сфері, але й можливості залучити до їх вирішення ресурси й сили громадськості.

Разом з цим, започаткована робота неурядових організацій з цього приводу. Так, у 2008-2009 роках Всеукраїнська Фундація «Захист Прав Дітей» за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» спільно з представниками судової гілки, службовцями Міністерства освіти і науки України, представниками інших громадських організацій реалізували проект «Моніторинг особливостей діяльності закладів соціальної реабілітації системи освіти України», основна мета якого була спрямована на виявлення та опис особливостей у функціонуванні і діяльності закладів соціальної реабілітації системи освіти України з метою створення підгрунття для зміни формату їх діяльності2.

У руслі цієї діяльності у 2010 році Харківською міською громадською організацією «Харківській інститут соціальних досліджень» в рамках реалізації проекту «Сталий розвиток національних превентивних механізмів проти катувань та неправомірного поводження в Україні» за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні було здійснено низку візитів до стаціонарних закладів Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту із метою вивчення стану дотримання основних прав людини та впровадження моніторингових схем візитів до місць, де знаходяться діти під опікою держави. Візити здійснювалися у 4 областях України (Харківська, Полтавська, Сумська, Херсонська) та АР Крим.

Матеріали, що викладені у цьому виданні, є узагальненими результатами данного проекту, який став можливим також завдяки тісній співпраці із представниками різноманітних установ та служб. Особлива вдячність від виконавців проекту висловлюється заступнику начальника управління захисту прав дитини Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту Бороздіній Катерині Анатоліївні, начальнику служби у правах дітей Харківської облдержадміністрації Печерських Тетяні Петрівні, начальникам служби у правах дітей Полтавської, Сумської та Херсонської областей, АР Криму, а також директорам притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, де відбувалися візити, за сприяння у реалізації проекту, організаційну підтримку практичних заходів, допомогу в узагальнені отриманих результатів.


^ 1. МОНІТОРИНГ ЯК ІНСТРУМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРЕВЕНТИВНОГО МЕХАНІЗМУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ


Поняття «моніторинг»

Факультативный протокол к Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания (принят резолюцией 57/199 Генеральной Ассамблеи от 18 декабря 2002 года) в Статье 1 оговаривает, что своей целью имеет создание системы регулярных посещений, осуществляемых независимыми международными и национальными органами, мест, где находятся лишенные свободы лица, с целью предупреждения пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания. Данная система регулярных посещений получила формулировку «мониторинг».

Поняття «моніторинг» є сьогодні досить розповсюдженним. Нерідко доводиться чути такі фрази, як «моніторинг цін на нерухомість», «моніторинг виборів до представницьких органів», «моніторинг засобів масової інформації» і т.п. Що ж таке моніторинг? І чим він відрізняється від інших видів діяльності?

Існує ряд визначень поняття «моніторинг» як виду соціологічного дослідження:

Моніторинг (попереджувальний, оберігаючий) – система регулярного вимі­рювання змін, що відбуваються в суспільстві або якихось його підгрупах, за умови регулярного застосування одних і тих же принципів вибірки і одного і того ж інструментарію для збору даних.

^ Соціально-політичний моніторинг – постійний, систематичний збір інформації з метою спостереження і контролю над ходом розвитку якогось або соціально-політичного явища, або процесу та його прогнозування.

Кейс-стаді – дослідження одиничних випадків феномену, який вивчається, і їх інтенсивний аналіз, що включає інтерв’ювання індивідуума, вивчення документів його життя або випадку, який із ним стався, аналізу соціальної ситуації у світлі проблеми та формулювання основних висновків і рекомендацій щодо вирішення виниклої проблеми.

Правозахисний моніторинг може включати всі ці поняття і використовувати всі ці методи дослідження в різних комбінаціях3. Найвідоміші його визначення:

Моніторінг/перевірка/спостереження – активний та інтерактивний процес у суспільстві, спрямований на поліпшення ситуації в галузі прав людини в цілому.

^ Діагностичний моніторинг – з’ясування ситуації, причини її існування та рекомендації необхідних заходів.

Моніторинг прав людини – це заплановане, систематизоване дослідження вибраної ділянки суспільної дійсності, що проводиться за певною схемою, з метою досягнення змін без застосування насильства.

^ Головна мета моніторингу – поліпшення ситуації з правами людини.
^ Завдання моніторингу:
1. Активний, плановий збір і обробка по можливості вичерпних даних про стан із правами людини в конкретній галузі для аналізу ситуації.

2. Порівняння дійсного стану з формально прийнятим у державі законодавством, нормами міжнародного права та дослідження практичного його дотримання у даній галузі.

3. Визначення причин порушень і пошук розумних рішень зміни ситуації.

4. Накопичення матеріалів, необхідних для подальшої діяльності у вибраному напрямку.
^ Функції моніторингу:
Пізнавальна функція – діагноз ситуації (діагностичний моніторинг) – проводиться в тих випадках, коли ми точно не знаємо, які порушення прав людини переважають, ступінь їх порушення.

^ Функція підтримки дій на благо суспільства – збір аргументів для того, щоб переконати владу і співгромадян у необхідності змін – передавати інформацію вищестоящим органам або партнерам – проводиться в тому разі, коли ми точно знаємо, яким порушенням прав людини ми хочемо запобігти (моніторинг умов роботи районних судів, моніторинг права на свободу від катувань).

^ Профілактична функція або спостереження – контроль над публічною владою, коли сама присутність спостерігача є способом дії (моніторинг виборів, моніторинг судового засідання, моніторинг дій міліції під час демонстрації).

Моніторинг, що іноді проводиться, може суміщати різні функції (наприклад, діагностичний і профілактичний одночасно). Це багато в чому залежить від методів дії, обраних для проведення конкретного моніторингу, наприклад, якщо при проведенні моніторингу права на справедливий судовий розгляд ми використовуємо демонстративний моніторинг окремих судових засідань, то здійснюємо одночасно профілактичну функцію.
^ Що може підлягати моніторингу?
– Дотримання одного конкретного права (право на життя);

– Дотримання прав представників певної групи (меншин, інвалідів);

– Дотримання всіх або обраної групи прав осіб, які перебувають в ізоляційних закладах закритого і відкритого типу (в’язниці, лікарні, дитячі установи);

– Дотримання прав людини в контактах з особами, які представляють державні установи (арешт, участь у судовому процесі);

– Дотримання прав людини під час пов’язаного з конкретною ситуацією кон­такту з людьми, які виконують передбачені законом параполіцейські обов’язки за професією (охоронці, контролери, приватні детективи);

– Дотримання прав людини державними установами, що мають владні повноваження (міліція, митниця, судові виконавці);

– Дотримання прав людини державними установами, що проводять кампанії (вибори, боротьба із стихійним лихом);

– Дотримання прав людини службами охорони громадського порядку, що беруть участь у ліквідації незаконних акцій протесту (блокування доріг, окупація урядових будівель), а також під час протидії порушенням правопорядку учасниками масових заходів (матчі, концерти);

– Впровадження будь-якого закону, важливого для прав людини (Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» або Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»).
^ Необхідність проведення моніторингу місць позбавлення або часткового обмеження волі
Необхідність моніторингу місць позбавлення або часткового обмеження волі пояснюється такими причинами:

Людина, що повністю або частково позбавлена волі, повністю залежить від влади і посадовців, що забезпечують його/її захист, в плані дотримання його/її прав надання засобів до існування.

Здатність осіб, позбавлених волі, впливати на власну долю, обмежена, якщо така взагалі є.

Місця, де перебувають люди повністю або частково позбавлені волі, за визначенням є закритими, а утриманці ізольовані від суспільства і опиняються поза його увагою.

Особи, позбавлені волі, уразливі і можуть бути піддані жорсткому поводженню і навіть катуванням – у будь-який час і в будь-якому місці. Отже, їм має бути наданий посилений захист шляхом моніторингу умов їх утримання.

Необхідно зазначити, що інтеграція механізмів моніторингу в систему постійного захисту осіб, позбавлених волі, не обов’язково означає, що в місцях позбавлення волі існують серйозні проблеми, або ж що громадськість не довіряє особам, які там працюють.

Нерівність у відносинах між особою, яка працює у місці позбавлення волі, і особою, яка там знаходиться під наглядом, має бути під постійним контролем органу, уповноваженого втручатися у випадках зловживання владою. Механізми контролю дозволяють понизити ступінь ризику жорстокого поводження та регулювати застосування будь-яких надзвичайних заходів, що вживаються до осіб, позбавлених волі.

Відвідування осіб, позбавлених волі – основний інструмент моніторингу умов тримання у місці позбавлення волі.

Моніторинг умов тримання у місцях позбавлення волі здійснюється шляхом їх відвідування. Відвідування виконують такі функції:

превентивна: сам факт того, що хтось сторонній регулярно відвідує місця позбавлення волі, сприяє захисту осіб, позбавлених волі. Це означає, що влада, яка здійснює тримання у місці позбавлення волі, дозволяє, або, принаймні, мириться з проведенням нагляду збоку, і таким чином визнає важливість даного механізму захисту;

безпосередній захист: відвідування in situ дозволяють негайно реагувати на проблеми осіб, які знаходяться у місці позбавлення волі і на яких влада не звертає уваги;

документація: при відвідуванні перевіряються матеріальні умови утримання та їх адекватність; отримані дані документуються і слугують основою для висновків про необхідність проведення будь-яких пропонованих корективних заходів;

підтримка осіб, які знаходяться під наглядом: безпосереднє спілкування з особами, позбавленими волі, саме по собі може надавати їм моральну підтримку. В ході відвідування виявляються і задовольняються матеріальні потреби утриманців, які до цього не задовольнялися владою, а також надається індивідуальна юридична допомога;

основа для діалогу з владою, що здійснює тримання у місці позбавлення волі: відвідування допомагає встановити безпосередній діалог з владою та чиновниками. Таке спілкування, якщо воно засноване на взаємній повазі, сприяє встановленню конструктивного діалогу, в ході якого уповноважені особи висловлюють свою думку про умови роботи та проблеми, з якими їм доводиться стикатися.
^ Механізми відвідування на національному рівні
Моніторинг умов тримання у місці позбавлення волі, перш за все, є обов’язком національних властей, які є відповідальними за осіб, позбавлених волі. Так, у «Зведенні принципів ООН про захист усіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню, у якій би то не було формі» зазначено: «З метою спостереження за суворим дотриманням відповідних законів і правил місця затримання регулярно відвідуються кваліфікованими і з достатнім досвідом особами, які призначаються, і є відповідальними перед компетентними органами, відмінними від влади, у безпосередньому віданні яких знаходяться місця затримання або ув’язнення». (принцип 29 § 1)

Більшість держав створила власні механізми контролю місць позбавлення волі і включила їх у національне законодавство та адміністративні правила. Переважно це механізми внутрішнього контролю, що є частиною пенітенціарної системи. В багатьох країнах існують також додаткові зовнішні механізми, які мають не замінювати внутрішні механізми контролю, але доповнювати їх діяльність.

Необхідність здійснення на національному рівні контролю місць позбавлення волі незалежними органами була визнана Факультативним протоколом Конвенції ООН проти катувань. Протокол набрав чинності 22 червня 2006 р. після того, як його ратифікувало 20 держав. Україна підписала даний документ 21 липня 2006 р.

Відповідно до статті 3 Факультативного протоколу: «Кожна держава-учасниця створює, призначає чи підтримує на національному рівні один або декілька органів для відвідування з метою попередження катувань та інших жорстоких, нелюдяних чи принижуючих гідність видів поводження або покарання». Ця стаття запроваджує вимогу для держав-учасниць мати національні превентивні механізми, які мають проводити регулярні відвідування місць тримання у місці позбавлення волі. Вона дозволяє державам-учасницям обирати гнучкий підхід при виконанні власних зобов’язань із забезпечення системи регулярних відвідувань на національному рівні. У зв’язку із цим держава-учасниця може «запровадити» або створити нові механізми, і вона просто зобов’язана це зробити, якщо відповідний орган чи органи вже є. І навпаки, якщо вже існують органи, що відповідають вимо­гам Факультативного протоколу, то вони мають бути призначені національними превентивними механізмами. Особливої процедури «призначення» національних превентивних механізмів не існує, і держави-учасниці просто можуть надати список превентивних механізмів до ООН при ратифікації.

Така гнучкість дає державі можливість обирати систему національних відвідувань, яка є найбільш доречною в контексті кожної окремої країни, тобто беручи до уваги адміністративно-територіальний устрій чи політичну структуру. Факультативний протокол спеціально не зазначає, яку форму повинні мати національні превентивні механізми. В усьому світі вже існує цілий ряд національних механізмів, які мають мандат на проведення відвідувань, серед них - правозахисні комісії, омбудсмени, парламентські комісії, програми, які залучають волонтерів, НУО, а також складні механізми, що поєднують елементи декількох із зазначених форм.

Держави-учасниці зобов’язані мати національні превентивні механізми протягом одного року після набрання чинності Факультативного протоколу або згодом, через один рік, після ратифікації або приєднання до Факультативного протоколу.

Водночас держави-учасниці, ратифікуючи Факультативний протокол, матимуть нагоду зробити заяву про відстрочення здійснення своїх зобов’язань спочатку на період у три роки.

Після закінчення періоду в три роки держави-учасниці можуть звернутися до Комітету проти катувань з проханням продовжити цей період ще на два роки, і під час цього періоду буде відстрочено виконання частини зобов’язань. Після отримання прохання і після проведення консультації з Підкомітетом Комітет проти катувань може вирішити дати свою згоду на продовження цього періоду ще на два роки. Комітету проти катувань необхідно ухвалити рішення, з яких причин даватиметься згода на продовження цього періоду.

Це положення ставить собі за мету надати додатковий час державам, які бажають стати стороною Факультативного протоколу, але яким необхідно провести додаткову роботу в країні до того, як вони зможуть виконувати Факультативний протокол у всій його повноті. Роблячи таку заяву, вони зможуть, принаймні, отримати користь із відвідування і допомоги Підкомітету або національних превентивних механізмів під час цього перехідного періоду.

Якщо держава-учасниця вирішить тимчасово відстрочити виконання своїх зобов’язань стосовно Підкомітету чи національних превентивних механізмів, то це не перешкоджає контакту між цими органами під час цього періоду відстрочення. Насправді, було б дуже важливо, щоб Підкомітет і національні превентивні механізми підтримували контакт під час цього періоду, з тим, щоб сприяти повному виконанню Факультативного протоколу.

Було б доцільним, якби держава-учасниця побажала мати декілька національних превентивних механізмів, організованих за географічним або тематичним принципом, щоб держава при цьому передбачила спосіб досягнення співпраці між ними, наприклад, призначаючи один такий механізм у якості координуючого органу на національному рівні для гармонізації їхньої роботи.

Мобільні групи з моніторингу забезпечення конституційних прав та свобод громадян у діяльності органів внутрішніх справ (ОВС, як прототип національного превентивного механізму.
Україна має власний унікальний досвід здійснення незалежних моніторингових відвідувань місць позбавлення волі. У 2005 році за ініціативою Харківського національного університету внутрішніх справ та за фінансовою підтримкою Програми Ради Європи «Поліція та права людини» було створено мобільні групи з моніторингу дотриман­ня конституційних прав та свобод громадян органами внутрішніх справ України. Згодом, наказом Міністра внутрішніх справ № 536 від 08.07.2005 року роботу цих груп було поширено на всю територію України. Унікальність мобільних груп полягає в поєднанні зусиль представників органів внутрішніх справ та громадських організацій у їх спільному прагненні забезпечити належне дотримання прав та свобод громадян, які перебувають в ізоляторах тимчасового тримання.
Принципи здійснення незалежних візитів в місця позбавлення або обмеження волі.
З метою підтримки довіри з боку громадськості, самих затриманих і працівників, украй важливо, щоб візити відбувалися на підста­ві таких принципів:

Незалежності – незалежні відвідувачі місць позбавлення волі не представляють ані затриманих, ані державу.

Безсторонності – незалежні відвідувачі місць позбавлення волі в основному дивляться, слухають і складають звіт про те, що вони почули і побачили під час візиту.

Конфіденційності – будь-які персональні дані про затриманих осіб є таємницею.

Дискретності – незалежні відвідувачі місць позбавлення волі діють самостійно відповідно до власних принципів і кодексів поведінки під час здійснення візитів.
Хто може стати незалежним відвідувачем місць
позбавлення або обмеження волі?
Незалежні відвідувачі місць позбавлення волі є членами місцевих громад; вони представляють всі верстви населення, різні за професією і фахом, оскільки життєво важливим є дотримання принципу репрезентативності.

Враховуючи те, що відсутні формальні вимоги до кваліфікації незалежних відвідувачів місць позбавлення волі, а також з метою попередження можливого конфлікту інтересів та підтримки незалежності такої роботи, до відбору незалежних відвідувачів місць позбавлення волі застосовуються основні принципи, а саме:

Вік незалежних відвідувачів місць позбавлення волі має бути більшим за 18 років.

Незалежні відвідувачі місць позбавлення волі не повинні мати ні прямих, ані опосередкованих зв’язків із системою кримінальної юстиції.

Незалежні відвідувачі місць позбавлення волі діють як волонтери і отримують грошову компенсацію тільки за витрати, які вони понесли в ході візиту.

Незалежні відвідувачі місць позбавлення волі повинні добре володіти (писати, розуміти, спілкуватися) державною мовою, а також знати процедуру і принципи здійснення візитів до місць позбавлення волі.

Усі заяви від представників громадськості є віддзеркаленням їхнього власного розуміння проблеми.
Роль незалежного відвідувача місць позбавлення або обмеження волі
З метою виконання цієї роботи на місцевому рівні відбирають представників громадськості. Роль незалежних відвідувачів місць позбавлення волі – відвідувати стаціонарні заклади позбавлення або обмеження волі і здійснювати спеціальні перевірки з тим, щоб упевнитись, що із затриманими поводяться належним чином. З метою підвищення ефективності незалежних відвідувань, візити до установ є:

частими;

неоголошеними;

випадковими;

можуть здійснюватися протягом доби, 365 днів на рік.

Під час візитів незалежні відвідувачі місць позбавлення волі увагу звертають на спостереження, коментарі і звіти про:

дотримання прав затриманих;

умови тримання затриманих;

стан здоров’я і загального самопочуття затриманих осіб.

Таким чином, можна окреслити межі моніторингової діяльності з додтримання прав людини як волонтерську діяльність, спрямовану на збір інформації, пошук  і оприлюднення системних помилок і їх причин з тим, щоб зробити існуючу систему органів та установ, що здійснюють тримання осіб із позбавленням або певним обмеженням волі, кращою й гуманнішою.


^ 2. ОГЛЯД ІСНУЮЧИХ ПРАКТИК ЗАКОРДОННИХ СХЕМ ВІЗИТІВ ДИТЯЧИХ УСТАНОВ.
Переходя к краткому обзору существующих мировых практик визитов детских учреждений, нужно отметить, что системы независимого мониторинга прав ребенка работают более чем в 50 странах мира (таких как Австрия, Бельгия, Хорватия, Дания, Франция, Грузия, Греция, Венгрия, Исландия, Ирландия, Латвия, Литва, Люксембург, Македония, Мальта, Норвегия, Польша, Португалия, Россия, Словения, Испания, Швеция, Великобритания и др.). Во многих странах созданы отдельные институции с особыми задачами по мониторингу соблюдения прав детей, что позволяет сфокусировать усилия и ресурсы на достижении конкретных целей (как, например, омбудсмен по правам детей). В тоже время, в ряде стран отслеживание ситуации с соблюдением прав детей является лиш одной из функций Уполномоченного по правам человека (например, в Венгрии, Португалии, Испании и Украине), что сказывается на недостаточно эффективном результате такой работы. Системы независимого мониторинга прав ребенка характеризуются следующими основными принципами: независимостью от всех ветвей власти, беспристрастностью при изучении ситуации и проведении расследований, конфиденциальностью персональной информации, и публичной позицией в продвижении прав детей. В качестве примеров реализации мониторинговых визитов рассмотрим опыт Великобритании, Республики Таджикистан и Российской Федерации. Великобритания отличается от большинства стран мира тем, что в ней существует большое количество институций, обеспечивающих мониторинг соблюдения прав человека и составляющих Национальный превентивный механизм (у березні 2009 року міністерство юстиції визначило 18 таких наглядових інституцій як національних превентивних механізмів4). Типичным представителем такой организации, проводящей мониторинг соблюдения прав детей, является OFSTED (Office for Standards in Education, Children’s Services and Skills) - Государственный департамент при Главном Инспекторе школ Великобритании5. Основываясь на национальном законодательстве, OFSTED ставит перед собой три основных задачи: улучшение услуг, клиенториентированный подход в оказании услуг, целесообразное и эффективное использование средств для предоставления услуг. Основными принципами своей работы эта организация видит: общение с клиентами в такой же степени, как и с провайдерами услуг для получения объективной и исчерпывающей информации, обсуждение результатов проверок со всеми заинтересованными сторонами (от провайдеров услуг до лиц и организаций, принимающих административные и политические решения), отчетность открытую и независимую напрямую Парламенту страны. Рассмотрим основные составляющие работы OFSTED в рамках визитов.


^ Частота визитов. Частота визитов определяется законодательством и выводами, основанными на предыдущих визитах (если в ходе предыдущих визитов были обнаружены моменты, требующие коррекции и последующей оценки). В соответствии с законодательством разработаны минимальные стандарты частоты посещений детских учреждений, а именно: Минимум дважды в год посещаются детские дома, Минимум раз в год посещаются стационарные спецшколы, Минимум раз в три года посещаются: Стационарные семейные центры, Специальные колледжи, Местные опекунские провайдеры, Местные фостерные провайдеры, Волонтерские провайдеры по усыновлению, Независимые фостерные провайдеры, Агентства по осуществлению усыновления. Существует два вида инспекций: полная, в ходе которой выявляется соответствие услуг провайдера Национальным Минимальным Стандартам, и выборочная, сфокусированная на отдельных моментах, обнаруженных в ходе полной инспекции. Длительность инспекции. Продолжительность инспекции зависит от типа учреждения и вида инспекции (полная или выборочная). В среднем инспекция длится несколько часов, но в некоторых случаях это может растянуться и на несколько дней. Кто инспектирует. В группу инспекторов входят специально подготовленные специалисты-сотрудники OFSTED. В своей работе они руководствуются Этическим кодексом и утвержденными процедурами. В тех случаях, когда визит предполагает изучение специфических моментов работы или общение с особыми категориями клиентов, то могут приглашаться соответствующие эксперты со стороны. Процедура инспекции. Инспекция может начаться без предупреждения (что чаще всего и происходит). В необходимых случаях провайдер будет предупрежден, также возможен до-инспекционный визит с целью получения предварительной информации о провайдере. Во время инспекции инспектор должен выполнить ряд обязательных процедур: Обсудить план и временной график инспекции с дирекцией; Пронаблюдать, что делают дети; Поговорить с детьми, персоналом, родственниками, другими профессионалами, если нужно; Проверить помещения, оборудование; Проверить документацию; Обсудить с дирекцией результаты инспекции и объяснить свои последующие шаги. По окончании инспекции составляется письменный отчет, который публикуется на официальном сайте OFSTED. При этом если провайдер, которого проверяли, не согласен с выводами комиссии, он имеет право подать официальную жалобу, которая буде рассмотрена специальной комиссией. В том случае, когда услуги, оказываемые провайдером, оценены как неудовлетворительные, региональная команда OFSTED обсуждает сложившуюся ситуацию и предлагает решение. Через некоторое время проводится инспекция для проверки результатов исправления ситуации. Сам отчет об инспекции состоит из следующих обязательных пунктов: Краткая информация о провайдере; Состояние здоровья клиентов; Ситуация с защищенностью от насилия, обеспечение заботой и безопасностью;  Ситуация с личным развитием, обучением, досугом; Ситуация с включенностью клиентов в процесс предоставления услуги; Ситуация с обучением клиентов обеспечивать свою экономическую независимость и благосостояние; Качество менеджмента провайдера; Прогресс после последней инспекции; Общий вывод о качестве услуг в соответствии со стандартами; Что должно быть сделано, чтобы сохранить позитивные тенденции. По результатам визитов в течение года (по всей стране только еженедельно совершается несколько сотен инспекций) составляется сводный отчет, который ложится в основу доклада в Парламенте о ситуации с правами детей в Великобритании.

В ^ Республике Таджикистан в 2005 году была предпринята попытка осуществления мониторинга соблюдения прав ребенка в детских домах, школах-интернатах и других специализированных учреждениях для детей. Данный эксперимент был проведен мониторинговой группой из числа сотрудников Бюро по правам человека и партнерских организаций (НПО «Здоровье», НПО «Саодат» и НПО «Ампаро»). Исследование было проведено с целью соблюдения прав детей находящихся в интернатных учреждениях6.

Проведение мониторинга обусловлено несколькими причинами. До последнего времени не существовало обобщенной информации о положении с соблюдением прав ребенка в интернатных учреждениях. И хотя некоторые неправительственные организации Таджикистана предпринимали попытки исследования ситуации прав ребенка, комплексного исследования ситуации и системной и долгосрочной деятельности в этой области не проводилось.

Во время проведения исследования были получены документированные данные о положении детей и персонала учреждений, о соблюдении прав ребенка в интернатных учреждениях, а также были выработаны рекомендации, направленные на улучшение ситуации с правами ребенка в учреждениях.

Основное внимание во время проведения исследования было уделено условиям содержания воспитанников в интернатных учреждениях, соблюдению их прав, а также персонала учреждений. Мониторинговую группу, в первую очередь, интересовало, насколько существующая система способствует всестороннему развитию ребенка, насколько удовлетворяются нужды ребенка.
В качестве методов проведения мониторинга были выбраны: анализ законодательства, нормативно-правовых актов, а также уставов, положений и других нормативных документов учреждений на предмет соответствия международным стандартам; проведение фокус-групп; посещение детских домов, детских школ-интернатов и детских специальных учреждений; полуструктурированное интервью (воспитанники, персонал, руководство). Непосредственно визиты были совершены в 12 детских учреждений (школы-интернаты, детские дома, дом-интернат). Всего исследованием было охвачено 1393 детей, 120 из которых являлись сиротами. Мониторинг проводился по следующим направлениям: 1. Право на защиту от унижающих достоинство видов обращения и наказания. 2. Защита от экономической эксплуатации 3. Право на доступ к информации 4. Право на образование 5. Право на участие 6. Право на достаточный жизненный уровень 7. Право на развитие индивидуальности. 8. Право на защиту от вмешательства в личную и семейную жизнь. 9. Право на отдых и досуг. 10. Право на охрану здоровья. 11. Процедурные права.
Результаты проведенного исследования показали, что системы опеки или другие формы альтернативного ухода на базе семей недостаточно развиты или отсутствуют, в результате дети помещаются в интернатные заведения.

Школы-интернаты и дома-интернаты находятся в тяжелом экономическом положении, недостаток финансирования сказывается на всех статьях обеспечения учреждений. В условиях строгой экономии выделяемых средств реальные расходы покрывают, в основном, питание воспитанников и заработную плату сотрудников. Причем финансирование недостаточно для полноценного питания воспитанников и заработной платы, соответствующей прожиточному уровню сотрудников учреждений и учителей.

Имеющиеся специализированные учреждения для детей с ограниченными возможностями не способны обеспечить детям качественных образовательных навыков из-за резкого сокращения специалистов и отсутствия методических материалов.

Образовательный процесс в школах-интернатах сталкивается с определенными трудностями: не хватает учебников, не проводятся дополнительные занятия, по окончанию обучения воспитанники, как правило, направляются в непрестижные профтехучилища.

Не ведется никакой образовательной и воспитательной работы с детьми с ограниченными возможностями в домах-интернатах. Эти дети практически «выпадают» из поля зрения органов образования.

В учреждениях нет органа, куда дети могли бы обратиться за защитой своих прав. Процедура обжалования несправедливых действий персонала не разработана.

Не реализуется право детей на участие. Не функционируют органы самоуправления, дети не принимают участия в выработке правил в учреждении.

Содержание детей в интернатных учреждениях обходится государству дорого и малоэффективно. Дети лишаются семейной среды. Как показало исследование, большинство детей имеют своих биологических родителей, и помещение в учреждение производится в целях «помощи мн