Реферат: Висновки до І розділу

З М І С Т



ВСТУП.............................................................................................................

4






РОЗДІЛ І



МІСЦЕ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ В ПОДАТКОВІЙ

СИСТЕМІ УКРАЇНИ...............................................................................


12

1.1.Зміст та склад податкової системи України...........................................

12

1.2. Непрямі податки як елемент податкової системи.................................

22

1.3. Особливості непрямих податків. Їх співвідношення з прямим

оподаткуванням........................................................................................


27

1.4. Форми непрямих податків.......................................................................

34
^ ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ.......................................................................
47



^ РОЗДІЛ ІІ



ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКУ

НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ.........................................................................


52

2.1. Основні елементи правового механізму

податку на додану вартість.....................................................................


52

2.1.1. Поняття податку на додану вартість....................................................

52

2.1.2. Платник податку на додану вартість...................................................

55

2.1.3. Об’єкт оподаткування щодо податку на додану вартість..................

63

2.1.4. Визначення ставки податку на додану вартість.................................

75

2.2. Додаткові елементи правового механізму податку на

додану вартість........................................................................................


78

2.2.1. Пільги щодо податку на додану вартість............................................

79

2.2.2. Обрахування податку на додану вартість...........................................

85

2.2.3. Дата виникнення податкового обов’язку та сплати податку

на додану вартість.................................................................................


90

2.2.4. Надходження коштів від податку на додану вартість.......................

95

2.2.5. Інші додаткові елементи правового механізму податку

на додану вартість.................................................................................


96

^ ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ.....................................................................

103







^ РОЗДІЛ ІІІ




ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АКЦИЗНОГО ЗБОРУ ............................

110

3.1. Основні елементи правового механізму акцизного збору....................

110

3.1.1. Поняття акцизного збору......................................................................

110

3.1.2. Платник акцизного збору......................................................................

118

3.1.3. Об’єкт оподаткування акцизного збору..............................................

128

3.1.4. Ставки акцизного збору........................................................................

134

3.1. Додаткові елементи правового механізму акцизного збору ..............

137

3.2.1. Пільги щодо акцизного збору..............................................................

138

3.2.2. Розрахунок та перерахування акцизного збору..................................

144

3.2.3. Сплата акцизного збору. Акцизні марки.............................................

145

^ ВИСНОВКИ ДО ІІІ РОЗДІЛУ....................................................................

151







ВИСНОВКИ....................................................................................................

158







ДОДАТКИ.......................................................................................................

170







^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................

178



Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП

Актуальність дослідження теми.

Виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, держава будує відповідну політику – економічну, соціальну, правову тощо. Одним із засобів взаємодії об’єкта і суб’єкта при досягненні завдань державного регулювання є поєднання соціально-економічних процесів, розвиток фінансово-кредитного механізму. Фінансова система охоплює відносини щодо накопичення і використання фінансових ресурсів держави – бюджету і позабюджетних фондів. Головним джерелом формування державних доходів є податки. Саме тому на сучасному етапі податкові реформи і перетворення займають головне місце в процесах удосконалення ринкових відносин. З цього погляду великого значення набуває процес перебудови податкової системи України, аналіз особливостей правового регулювання податків та зборів.

Сьогодні в Україні діє система оподаткування із деякими необгрунтованими податками, які характеризуються низькою економічною результативністю. Саме тому існуюча податкова система вимагає суттєвого реформування, кардинальної заміни окремих елементів діючих податкових механізмів.

Ефективна система оподаткування – це невід’ємна частина економічного комплексу будь-якої сучасної держави. Податки – не лише головне джерело надходжень до бюджетів, але й потужний регулятор. Вони виступають гарантом соціального захисту громадян і створюють матеріальну основу суверенітету держави та місцевого самоврядування. У даній роботі основна увага приділяється аналізу особливостей правового регулювання непрямих податків в Україні. Це коло фінансово-правових відносин довгий час залишалось недослідженим. Тільки з початку 50-х років намітилися зрушення в цій сфері. Вони пов’язані з появою комплексних досліджень С.Д. Ципкіна, М.І. Піскотіна, Є.А. Ровинського.

До недавнього часу питання, які торкалися аналізу особливостей правового регулювання податків в Україні, залишались поза увагою наукових інтересів вчених України, Російської Федерації. Починаючи з 1992 року з’являються видання, що охоплюють або підходять впритул до даних проблем. Треба звернути увагу на той факт, що неможливо уявити аналіз практично будь-якого питання без екскурсу до фундаментальних праць І. Горлова, А. Гурьєва, С. Іловайського, О. Ісаєва, Ф. Лассаля, В. Лебедєва, Д. Львова, Ф. Нітті, І. Озерова, І. Патлаєвського, К. Рау, Д. Селигмана, А. Сміта, І. Тарасова, М. Тургенєва, Л. Ходського, І.  Янжула та інших.

Значний внесок в розвиток теорії і практики оподаткування зробили радянські вчені Безчеревних В.В., Мар’яхін Г.Л., Піскотін М.І., Ровинський Є.А., Смірнов А.П., Ципкін С.Д. Але багато в чому їх праці торкаються аналізу фінансового права в цілому і припадають на період 1950-х-1970-х років.

На формування тенденцій і напрямків даної дисертаційної роботи беззаперечний вплив мали праці і публікації вчених Російської Федерації:
Бризгаліна О.В., Горбунової О.М., Грачової О.Ю., Гурєєва В.І., Жданова О.О., Карасьової М.В., Козиріна О.М., Крохіної Ю.О., Куфакової Н.А., Кучерова І.І., Міщерякової О.В., Окуньової Л.П., Пепеляєва С.Г., Петрової Г.В., Пушкарьової В.М., Родіонової В.М., Хімічевої Н.І., Черніка Д.Г. та інших. Серед досліджень українських авторів необхідно відзначити праці Бекерської Д.А., Воронової Л.К., Воротіної Н.В., Геги П.Т., Долі Л.М., Кадькаленка С.Т., Кучерявенка М.П., Пацурківського П.С., Федосова В.М. та інших.

Але проблема правового регулювання непрямих податків не знайшла достатнього відображення в наукових розробках. Однією з причин цього є те, що податок на додану вартість було введено в Україні лише на початку 90-х років. Тоді ж відбулося формування акцизного збору. Весь період існування цих податків характеризується деталізацією та уточненням їх законодавчого регулювання і лише зараз цей процес досягає певної завершеності. Саме тому, практично, більшість видань з галузі податкового права представлені підручниками і навчально-методичними посібниками, що змушує дисертанта досить часто використовувати посилання на ці видання, полемізувати з їх авторами. Теоретичні ж дослідження, на жаль, є винятком. В цілому, теоретичні проблеми правового регулювання непрямих податків, в порівнянні з іншими питаннями, аналізувались неповно. В окремих напрямках сформувалися спірні судження, а ряд важливих проблем залишився поза увагою дослідників.

При розгляді питань, які складають предмет дисертаційного дослідження, ми вважаємо за необхідне використати матеріал, що характеризує ситуацію не тільки в Україні. Підлягають розгляду процеси і тенденції, які відбуваються в Російській Федерації, інших державах. Здійснена спроба провести комплексний аналіз, порівняти процеси, зробити деякі прогнози. З приводу цього ми вважаємо за необхідно звернути увагу на головну мету дослідження. Показово, що найчастіше сьогодні аналізується податкова система взагалі. Дослідження особливостей правового механізму окремих різновидів, складових податкової системи немає, а робити це вельми необхідно. Різні за змістом типи податків потребують специфічної форми правового регулювання, породжують неоднакові правові наслідки. Наприклад, прибуткові та майнові податки потребують деталізації специфічних, властивих лише їм, положень (майнових кадастрів, закріплення складу витрат тощо). Виходячи з цього, сьогодні особливо важливо здійснити комплексні дослідження окремих інститутів Особливої частини податкового права, які об’єднують однотипні податки (майнові, прибуткові, непрямі). Ми вважаємо, що дослідження інституту непрямого оподаткування є своєчасним та важливим.

Може скластися уява, що більш доцільно піти шляхом аналізу окремих податків – наприклад, податку на додану вартість. Не викликає сумніву, що можна і навіть потрібно це зробити – проблем, що потребують наукового узагальнення в цьому напрямку багато. Але переходити до розгляду окремих податків без узагальнення типових інституційних положень Особливої частини, на наш погляд, неможливо. Окремі дослідження податку на додану вартість чи акцизного збору – це наукове майбутнє, хотілося б сподіватися – найближче.

Таким чином, дослідження основних проблем правового регулювання непрямих податків в Україні має важливе теоретичне і практичне значення. На жаль, адекватного теоретичного аналізу правових механізмів цих податків немає і саме це стало підставою для вибору теми дисертаційного дослідження. Тому, ми вважаємо за доцільне узагальнити накопичений теоретичний і практичний матеріал, обгрунтувати на цій основі висновки, положення, рекомендації, викладені в даній дисертації.

^ Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація виконана згідно комплексної цільової програми “Удосконалення господарських відносин в умовах ринкової економіки”(економіко-правовий аспект) № 0186.0.070869.

Мета і задачі дисертаційного дослідження

Метою дослідження є комплексна розробка основних положень, що визначають правову природу непрямих податків, механізми їх дії і застосування; рішення на новій концептуальній основі дискусійних, спірних питань, що стосуються регулювання відносин, які склалися в галузі оподаткування.

У відповідності з вказаною метою дисертаційного дослідження в роботі поставлені такі задачі:

аналіз чинної системи податкового законодавства України, її недоліків і напрямків удосконалення;

вивчення зарубіжного досвіду формування і функціонування податкового законодавства і обгрунтування можливостей його використання;

розкриття змісту податкової системи та особливостей функціонування в ній непрямих податків;

аналіз особливостей правового регулювання непрямих податків в Україні;

розгляд сутності і особливостей основних та додаткових елементів правового механізму непрямих податків;

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складають основу непрямого оподаткування та правові норми, які регулюють справляння непрямих податків, що діють на території України (податку на додану вартість та акцизного збору). Джерельну базу дослідження складають закони України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, законодавчі акти Кабінету Міністрів України, акти Державної Податкової Адміністрації та практика їх застосування, проекти законодавчих актів, публікації періодичних видань, довідкова література, статистичні матеріали. Нами було проаналізовано законодавство України, нормативна база ряду зарубіжних країн та проведено порівняльний аналіз окремих аспектів законодавства України й Російської Федерації з питань непрямого оподаткування.

В процесі дослідження було використано не лише юридичну, але й економічну літературу, в якій розглядаються проблеми правового регулювання справляння податків та зборів.

Предметом дослідження є теоретичні та методологічні проблеми правового регулювання непрямих податків в Україні – податку на додану вартість та акцизного збору, визначено їх місце в податковій системі України. Робиться це на підставі формування загальних основ дослідження, відповідно до аналізу механізму податку, його елементів.

Методи дослідження складають сучасні методи наукового пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає основним у цій системі. На базі цього проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Невід’ємним доповненням цього методу є системний підхід, що дозволив визначити проблемні питання правового регулювання податкової системи України, шляхи її удосконалення. Компаративний метод використовувався при узагальненні зарубіжного досвіду у галузі оподаткування, формуванні висновків щодо його застосування у вітчизняній практиці. Порівняльно-правовий метод застосовувався при проведенні аналізу непрямих податків України, Російської Федерації, держав з розвинутою ринковою економікою. За допомогою історико-правового методу було проаналізовано становлення системи оподаткування, розглянуті непрямі податки в процесі розвитку, їх динаміки та функціонування.

У дисертаційному дослідженні, поряд з працями з фінансового права, використані також роботи з економічної теорії, конкретної економіки, галузевих правових наук. Дослідження ув’язано з проблемами, що стоять перед юридичною наукою та витікають із Конституції України.

Положення і висновки дисертації базуються на Конституції України, аналізі чинного законодавства України, інших нормативно-правових актів органів державної податкової адміністрації. При написанні дисертації було проаналізовано законодавство про податки протягом ХІХ-ХХ століть, дореволюційні видання вчених - фінансистів, радянських науковців, а також дослідження сучасних вчених. Це дозволило зробити узагальнюючі висновки на основі всебічного дослідження проблем як у просторі, так і в часі.

Наукова новизна роботи визначається вибором недостатньо вивченої теми, необхідністю адекватного теоретичного аналізу правових механізмів непрямих податків, і є першою в Україні спробою комплексного дослідження інституту непрямого оподаткування. Здійснено поглиблений аналіз правових норм, що регулюють податкову систему України та непрямі податки. Елементи новизни полягають в:

Вперше за прикладом податку на додану вартість визначено співвідношення між законами, які регулюють сплату податку, і підзаконними актами, що деталізують процедуру обчислення і сплати податку.

Вперше обгрунтована необхідність розмежування прямих та непрямих податків на рівні загального податкового закону та запропоновані шляхи вирішення цієї проблеми.

У новому аспекті висвітлена необхідність закріплення першою статтею законодавчого акта положення, що регулює справляння відповідного податку.

Вперше обгрунтована позиція щодо закріплення ставок податку на додану вартість на двох рівнях: базовому (чи загальному) та пільговому.

По - новому здійснено підхід до характеристики акцизного платежу як сукупності акцизного податку та акцизного збору.

Вперше запропоновано підхід щодо удосконалення загальних підстав визначення підакцизних товарів шляхом деталізації змісту монопольних та високорентабельних.

Обгрунтована доцільність використання терміна "податкова система" замість терміна "оподаткування".

По - новому обгрунтована необхідність закріплення родового поняття податкового агента в загальному податковому акті та відповідних специфічних визначень податкових агентів в спеціальних податкових законодавчих актах.

Автором запропоновано варіант проекту Закону України "Про акциз".

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати мають як науково-теоретичне, так і практично-прикладне значення. В сфері науково-дослідницької діяльності матеріали дисертації можуть бути використані для подальшої розробки загальних проблем інституту податкового права. У правотворчій діяльності як результат дослідження сформульовано зміни та доповнення, які пропонуються для внесення в Закони України "Про систему оподаткування," "Про податок на додану вартість," до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір". Висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані в ході підготовки Податкового кодексу України (значною мірою з питань Особливої частини і, в ряді випадків, – з проблем Загальної частини) і податкових законів. В правоохоронній сфері – вирішення суперечностей нормативно-правового регулювання оподаткування щодо непрямих податків. В правозастосовчій діяльності – одержані висновки дозволять удосконалити особливості функціонування непрямих податків. В навчальному процесі – матеріали дисертації можуть бути використані в ході підготовки відповідних підручників та навчальних посібників з курсів “Податкового права” та “Фінансового права,” в навчальному процесі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (в курсі "Фінансове право", спеціальних курсах) та інших навчальних закладів.

Апробація, реалізація та публікація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі фінансового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення та теоретичні висновки дисертації оприлюднені на: науково-практичній конференції “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” у місті Суми (25-27 травня 2000 р.); науково-практичній конференції “Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення” у місті Ірпінь (1-2 грудня 2000р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” у місті Харків (27 грудня 2000 р.).

Основні складові дисертації викладені в статтях, виданих автором самостійно (в 1999 та 2000 роках). Головні положення дисертації і висновки висвітлені в 3 наукових публікаціях загальним обсягом більше 4,2 д.а.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ
Виходячи з того, що головним джерелом формування доходної частини бюджетів в Україні є податки, питання правового регулювання оподаткування відносяться до найбільш актуальних в економічному і правовому змісті. Для поповнення доходів бюджетів в сучасній державі використовуються і інші види надходжень. Серед доходних надходжень бюджетів різного рівня визначається велика група обов’язкових платежів. В деяких випадках всі надходження від цих платежів розглядають як податкові, але треба проводити чітке розмежування між їх правовою та законодавчою природою. Деякі надходження взагалі лише застосовуються лише через систему податків та зборів (збори соціального характеру: збір на обов’язкове пенсійне страхування, різновиди ринкових зборів тощо), хоча не є податками за змістом. За своїм значенням і обсягом на перше місце серед них виступають податки. Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує стійке надходження коштів до доходної частини бюджету. Це положення знаходить своє закріплення на конституційному рівні щодо сплати податків як обов’язку громадян і, відповідно до цього, податкові платежі в системі обов’язкових платежів базуються на безумовному обов’язку платника податків та не мають конфіскаційного чи штрафного характеру. Будь-який податок включає законодавче закріплення ряду обов’язкових елементів – платника, об’єкта, ставки, та додаткових – пільги, порядок нарахування та сплати податку. До системи основних елементів правового механізму податку має сенс додати ще один, з якого треба починати розгляд цієї підсистеми. Це повинно бути принципове, загальне визначення податку, який аналізується, і в ньому має бути наведена типологізація певного податку, його характер, закладені підстави для характеристики змісту основних та додаткових елементів. Система додаткових елементів правового механізму податку повинна починатися з аналізу податкових пільг. По-перше, в деяких випадках, податкові пільги характеризуються як один із основних елементів податкового механізму і іноді складно уявити податок без існуючої системи пільг. По-друге, за рахунок їх застосування можна фактично зовсім припинити сплату податку, що значно змінить зміст податкового обов’язку платника і при цьому дасть змогу ставити питання про певну відсутність податку. Фактично сукупність податків, зборів та платежів і утворюють податкову систему держави. При цьому мова йдеться про характеристику податкової системи України у вузькому значенні, тоді як ця система в широкому розумінні буде охоплювати всі інститути, які пов’язані із встановленням, справлянням та відповідними формами контролю щодо сплати податків. Поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права, а має певне, комплексне, кордонне положення на стику бюджетного та податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини тільки з приводу надходження коштів до доходної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формування доходної частини бюджетів, які охоплюються бюджетним правом. При цьому необхідно розділити певну зовнішню форму існування податкової системи та внутрішню. Зовнішня форма податкової системи охоплює особливості розподілення податків за відповідними бюджетами та надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма буде охоплювати відносини із справляння податків та зборів і фактично включати видовий перелік обов’язкових платежів податкового характеру. Податкова система являє собою сукупність податків, зборів і обов’язкових платежів держави. В цьому випадку робиться акцент на її матеріальний бік. Крім того, податкова система включає до себе процесуальні відносини щодо встановлення, зміни та відміни податків (зборів, обов’язкових платежів), забезпечення їх сплати, організації контролю тощо. Тільки сукупність цих моментів дає цілісне, закінчене її поняття. Об’єднання податкових платежів в систему передбачає можливість їх класифікації, яка дозволяє добре уявити суть цієї категорії. В залежності від форми обкладення податки розподіляються на прямі та непрямі. На сучасному етапі функціонування податкової системи України існує досить розвинена група непрямих податків. Найчастіше кількість їх невелика, але саме вони забезпечують більшу частину надходжень до бюджету. Треба враховувати, що доходи від непрямих податків надходять до бюджету швидше ніж від прямих, але з іншого боку – збільшення ставки податку (наприклад, податку на додану вартість) може привести до обмеження споживання і зниження купівельної спроможності. Непрямі податки несумірні з доходами платників. Традиційним для податкового законодавства є посилання на поняття “непрямого податку,” але в жодному законодавчому акті немає ні визначення непрямого податку, ні хоча б розподілення податків на прямі та непрямі. Таким чином, законодавець використовує термін без відповідного узагальнюючого роз’яснення чи закріплення його змісту. Саме тому, має сенс в акті, що визнає основи податкової системи України, закріпити розподілення податків на прямі та непрямі. Це можна зробити двома шляхами: перший – визначення прямих та непрямих податків і другий –закріплення в подібному акті вичерпного переліку цих податків. Треба виділити важливі аспекти розмежування прямих та непрямих податків. При сплаті непрямих податків здійснюється розрив між формальним і реальним платником податку. Якщо в прямому оподаткуванні - обов’язок щодо сплати податку закріплено за власником майна або доходів, який і реалізує цей обов’язок за рахунок власних коштів, то при непрямих – платник перераховує до бюджету кошти, які надані йому покупцем або споживачем. В цьому випадку кошти реального платника податку сплачує до бюджету формальний платник, який отримав їх при розрахунку за надану продукцію, роботу, послуги. Якщо при прямих податках платник реалізує всю сукупність податкових обов’язків, то при непрямих – цілісна система обов’язків фактично розривається і за реальним платником залишається обов’язок щодо сплати податків, тоді як до формального платника переходить обов’язок щодо ведення податкового обліку та звітності. Якщо прямі податки входять до ціни виробництва і відображають фактично затрати виробника, то непрямі є надлишком над такою ціною і входять до ціни реалізації. Саме тому, підставою для розподілення прямих та непрямих податків є і об’єкти оподаткування: при прямих – це майно або прибутки, при непрямих – вартість оборотів, в яких враховується приріст вартості. Аналізуючи історичний аспект встановлення та розвитку непрямих податків необхідно виходити з того, що фактично склалися дві тенденції. Перша з них характеризує розвиток податків в Європейських країнах, де основний акцент в оподаткуванні робився на майнові і прибуткові податки. Друга тенденція-практично протилежна за змістом вищевикладеній. Її особливість визначається умовами країн, територія яких лише освоювалась та в яких використовувались, переважно, непрямі податки. Розвиток непрямого оподаткування розпочався із специфічного акцизу, який зараз існує в Україні у вигляді акцизного збору. На той час, коли виключно акцизних надходжень до бюджетів через механізм непрямого оподаткування почало не вистачати, виник механізм універсальних акцизів, які розглядали об’єкти оподаткування в значно ширшому вигляді. Це і призвело до виникнення податку з обороту, податку з продажу, податку на додану вартість. Податок на додану вартість виник в Україні лише на початку 90-х років і замінив податок з обороту, який існував на той час. У цей же період пройшло формування акцизного збору. Навряд чи можна вважати, що зміна податку з обороту на податок на додану вартість здійснювалася виключно з об’єктивних підстав. На той час не було обгрунтованої концепції формування державної української податкової системи, а також певні кроки, в тому числі й перехід до визначеного податку, мали дещо політизований зміст. Поступово відбулася деяка зміна акцентів в значенні акцизу в податковій системі. Якщо в податкових системах ХІХ – ХХ століть ці податки займали провідне місце серед надходжень до бюджетів, то зараз їм притаманна підлегла роль по відношенню до податку на додану вартість. На сучасному етапі питання співвідношення прямих та непрямих податків відноситься до числа актуальних. Україна переходить до активного використання непрямих податків. Навряд чи можна однозначно стверджувати про позитивні або негативні риси того чи іншого податку в податковій системі. Але необхідно враховувати, що в податковій системі унітарної держави із розвиненою групою функцій, які реалізуються на державному рівні, – повинні бути представлені більш повно саме непрямі податки, бо за їх рахунок здійснюється основна частина надходжень до державного бюджету. У випадку, коли мова йде про федеративний устрій держави, необхідна більша орієнтація на прибутково-майнові податки, надходження від яких закріплюються саме за її суб’єктами. При цьому необхідно чітко визначитись із змістом прямих та непрямих податків, з‘ясувати їх співвідношення. Сукупність непрямих податків, яка входить до податкової системи України, досить обмежена – фактично це податок на додану вартість та акцизний збір. Податок на додану вартість являє собою непрямий податок, який виступає частиною новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем цих товарів (робіт, послуг) до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Надходження від податку на додану вартість здійснюється за допомогою чітких імперативних наказів, коли всі деталі застосування цього податку закріплені саме законами України, тоді як актами Кабінету Міністрів України регулюються певною мірою несуттєві положення. Характерними рисами податку на додану вартість, за якими його визначають як специфічний правовий механізм є: 1) це непрямий податок, який входить до ціни реалізації і виникає саме на стадії реалізації, споживання товарів (робіт, послуг); 2) сплачується споживачем, тоді як формально перераховує його до бюджету особа, що реалізує товар (здійснює роботу, послугу); 3) сплачується на кожному етапі виробництва чи реалізації, незалежно від того йдеться мова про зовнішній чи внутрішній обіг. Дуже часто виникає багато проблем і помилок, які пов’язані з визначенням платника податку на додану вартість. Це обумовлено тим, що не вбачають різниці між реальним та формальним платником. Реальним платником є особа, яка купує товари (роботи, послуги) фактично, покупець (споживач), тому що саме за рахунок його коштів здійснюється сплата цього податку. Формальним же платником податку є фактично збирач податків – особа, яка реалізує товари (роботи, послуги) та отримує кошти від їх покупця. На сьогодні податок на додану вартість є класичним варіантом податку, який передбачає змішаного платника. Саме тому, серед платників податку на додану вартість стійку групу складають фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність і, в даному випадку, можна говорити про виділення фізичної особи як умовного платника податку. Однією з головних умов закріплення об’єкта оподаткування є наявність його певної характеристики (вартісної, кількісної тощо), по відношенню до якої можна було б потім визначити базу оподаткування. Навряд чи можна наполягати на тому, що в статті, яка закріплює об’єкт оподаткування, необхідні чіткі вартісні прив’язки, але певний момент, від якого можна прямувати до конкретних кількісних чи інших характеристик, повинен бути обов’язковим. Саме тому, для розрахунку суми податку, яку необхідно перераховувати до бюджету, визначення об’єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно використовувати (відповідно до законодавства) тільки характеристики останнього. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але при цьому вона не визначається як безпосередня обставина, що породжує обов’язок сплатити податок. При регулюванні об’єкта оподаткування податку на додану вартість здається доцільним наголосити на двох його різновидах. Перший – загальний об’єкт оподаткування – поняття, яке закріплюється Загальною частиною Податкового Кодексу (або її аналога) і акумулює родові ознаки цього елемента правового механізму податку, та спеціальний – який деталізується у відповідному законодавчому акті і буде акумулювати в собі видові ознаки об’єкта оподаткування і відрізнятися по кожному з них. Податок на додану вартість є податком на кінцевого споживача і при його великій ставці відбувається зростання цін, і таким чином, знижується купівельна спроможність населення. Ставка податку на додану вартість на рівні 20 – 28 відсотків має негативний вплив на високотехнологічні підприємства, а також стимулює інфляційні процеси в цілому. Саме тому, має сенс зберегти в чинному законодавстві дворівневий підхід до ставки податку на додану вартість, коли перший рівень буде закріплювати загальну ставку на рівні 15 – 17 відсотків, а другий – пільгову, яка буде дорівнювати 5 – 7 відсоткам. Законодавець не зовсім зручно закріпив систему податкових пільг щодо цього податку. Складність їх застосування складається в тому, що вони фактично розпорошені по всьому законодавчому акту. Саме тому, здається більш зручним виділення окремої статті, яка б охоплювала всі форми пільг щодо податку на додану вартість із диференціацією їх по окремим частинам. Одним з недоліків податкового законодавства, яке регулює обчислення та сплату податку на додану вартість, є закріплення випадків, коли платник повинен сплачувати податки ще до того моменту, коли він отримав прибутки. По-перше, він може його не отримати взагалі і тоді в нього не буде податкового обов’язку. По-друге, як можна визначити суму податку до сплати, коли у платника фактично ще немає об’єкта оподаткування і при визначенні очікуваного обороту, на підставі попередніх періодів. По-третє, такий механізм невигідний для держави, бо скорочує обіг коштів. Закріплення обов’язку щодо обчислення податку породжує підстави для відповідальності за порушення цієї норми і у випадку невиконання цього обов’язку, необхідно закріпити суб’єктом правопорушення особу, яка повинна обчислити суму податку на додану вартість, включити її до ціни товарів (робіт, послуг) або податкового агента.
В сучасних умовах поряд із загальним характером діючого податку на додану вартість акцизний збір дещо індивідуалізований і закріплюється по відношенню до окремих видів специфічних груп товарів. З самого початку існування податкової системи України законодавець вводить поняття “акцизний збір,” що не відображає змісту та суті цього поняття. Насамперед, це пов’язано з тим, що у більшості випадків мова йдеться про класичний різновид податку, а не підвид умовного платежу, що притаманно зборам. Саме тому, необхідно ввести узагальнююче поняття акцизу (або акцизного платежу), який буде вбирати до себе всі види платежів, що надходять від використання акцизного збору, як при перетинанні товарами митного кордону, так і при виробництві підакцизних товарів. В цій системі родового поняття акцизного платежу треба виділити видові механізми акцизного податку (якому будуть притаманні риси виключно податку) та акцизного збору (платежу, який буде стягуватись за певних умов). Це розподілення можна закласти і в структуру законодавчого акту, що закріплює сплату акцизу.

Також потребує певного узгодження термінологічна визначеність податкових платежів з їх суттєвим змістом. Саме цьому ми вважаємо, що ні в якому разі по відношенню до акцизного збору – виду податку - не можна застосовувати категорію збору.

При цьому можна використати принципові моменти, які відрізняють акцизний збір від податку на додану вартість:

1)Акцизним збором в Україні обкладаються тільки товари (продукція); податком на додану вартість – операції з продажу як товарів, так і робіт, послуг;

2)Акцизним збором обкладається відносно невелика група підакцизних товарів; податком на додану вартість – всі, за невеликим виключенням, товари;

3)Ставки акцизного збору численні і залежать від групи товарів, він нараховується і сплачується тільки один раз; податок на додану вартість, передбачає дві ставки: 20 відсотків і нульову, та сплачується багаторазово, на кожному етапі виробництва і продажу товару.

4)Споживачами підакцизних товарів, як правило, є більш вузькі верстви населення, тоді як податок на додану вартість має універсальний характер та справляється фактично з усіх споживачів.

Послідовність статей повинна відображати логіку як закріплення елементів правового механізму акцизного збору, так і особливостей визначення суми податку, що підлягає сплаті. Таким чином, перші статті повинні закріпити погляд законодавця на основні елементи правового механізму податку. Потім повинна бути розміщена стаття, яка встановлює пільги щодо оподаткування акцизним збором, і лише після цього можна переходити до норм, що регулюють саме обчислення та сплату акцизного збору.

При визначенні акцизного збору мова йдеться про непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, без пояснення чи деталізації, які саме товари можна віднести до цих категорій. В цьому випадку можна йти шляхом вичерпного переліку, що фактично і робиться зараз. Але в переліку підакцизних товарів, у цьому випадку, закріплюються дві різнохарактерні гру