Реферат: Національний університет біоресурсів І природокористування України

НАЦІОНАЛЬНИЙ унІВЕРСИТет біоресурсів і природокористування України

На правах рукопису


Борщ Олександр Григорович


УДК 658.147./15:631.145


УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ


08.00.04 – економіка та управління

підприємствами (за видами економічної діяльності)


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук


Науковий керівник –

Лайко Петро Афанасійович

член-кореспондент УААН,

доктор економічних наук,

професор


Київ – 2009


ЗМІСТ

ВСТУП

…………………………………....…………………….............

3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ………..

11

1.1.

Капітал як економічна та фінансова категорія…………….

11

1.2.

Економічна сутність акціонерного капіталу ……………...

22

1.3.

Методологічні підходи до управління капіталом

акціонерних товариств………………………………………


30

1.4.

Фінансовий механізм управління акціонерним капіталом..

55




Висновки до розділу 1……………………………………….

70

РОЗДІЛ 2



^ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ

АКЦІОНЕРНИМИ МОЛОКОПЕРЕРОБНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ……………………………………...



73

2.1.



Тенденції розвитку молокопродуктового під комплексу

АПК та вплив макроекономічних факторів на управління капіталом молокопереробних підприємств…………….......



73

2.2.



Формування структури капіталу акціонерних молокопереробних підприємств та її вплив на фінансове становище…………………………………………………….



93

2.3.



Оцінка ефективності використання капіталу акціонерними молокопереробними підприємствами……...


113



Висновки до розділу 2……………………………………….

135

РОЗДІЛ 3



^ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ

КАПІТАЛОМ АКЦІОНЕРНИХ

МОЛОКОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ……………



139

3.1.


Концептуальні підходи до емісійної політики молокопереробних підприємств…………………………….


139

3.2.



Алгоритм прогнозування потреби підприємства у

залученому капіталі…………………………………………


156

3.3.


Моделювання процесу оптимізації структури

капіталу підприємства……………………………………....


180



Висновки до розділу 3……………………………………….

201

Висновки………………………………………………………………..

203

Додатки ………………………………………………………………...

207

^ Список використаної літератури …………………………

238


ВСТУП


Приватизаційні процеси та корпоратизація агропромислових підприємств в Україні, зокрема в молокопереробній промисловості, зумовили створення та розвиток акціонерної форми капіталу. Акціонерне товариство, як організаційно-правова форма, покликане реалізувати свої особливі потенційні можливості в умовах вітчизняної економіки. Це стане можливим лише за умови ефективної системи корпоративного управління, контролю та мотивації праці менеджерів. Однією з найважливіших складових корпоративного управління виступає управління капіталом акціонерних товариств, метою якого є забезпечення балансу інтересів власників, менеджерів та працівників і зростання ринкової вартості підприємства.

^ Актуальність теми. Більшість акціонерних підприємств в агропромисловому виробництві на сучасному етапі демонструють фінансову нестабільність, низьку ефективність використання акціонерного та позиченого капіталу, практично не реалізують свій потенціал на фондовому ринку та досить рідко здійснюють повторні емісії акцій з метою залучення додаткових інвестицій.

Основною причиною такої ситуації є низький рівень фінансового менеджменту, відсутність фінансового планування та недосконалість методик управління капіталом, які пропонуються вітчизняною фінансовою наукою для практичного використання.

Одним з найбільш дискусійних у сучасному фінансовому менеджменті є питання управління капіталом, які ґрунтуються на різнопланових концептуальних підходах зарубіжних вчених – Р. Брейлі [32], Ю. Брігхема [33, 34, 35], Дж. Ваховича [40], Д. Гарнера [46], Л. Гапенськи [33],

А. Гропеллі [119], А. Кінга [74], Л. Крушвіца [90, 91], М. Майєрса [32],

Ф. Модільяні [204, 205], М. Міллера [203, 204], Е. Нікбахта [119], Р. Оуєна [46], Ф. Лі Ченга [97], Дж. Фіннерті [97], В. Хорна [39, 40], Р. Холта [185] та ін.

Вітчизняна фінансова наука немає нині системного підходу до вирішення питань управління формуванням та ефективним використанням акціонерного капіталу в агропромисловому виробництві.

Серед відомих українських та російських вчених в галузі менеджменту акціонерного капіталу найбільш ґрунтовні праці написали В. Андрійчук [3, 4], О. Ареф’єва [6], І. Бланк [17, 18, 19], І. Балабанов [8], М. Берзон [12], В. Бочаров [30,31], М. Грідчина [52, 53], О. Іванов [72], В. Ковальов [75, 76], О. Мендрул [112, 113], Є. Мних [2], Ю. Петруня [133], А. Поддєрьогін [181], В. Суторміна [167], Е. Стоянова [177] та ін. Проте теоретичні наробки цих науковців ґрунтуються в основному на здобутках зарубіжних вчених, які розраховані на розвинутий фондовий ринок та сталі умови розвитку економіки.

Оригінальні наукові підходи до управління капіталом підприємств окремих галузей запропонували вітчизняні науковці А. Білоченко [16], С. Галузинський [4], О. Єранкіна [60], Е. Камілова [73], Г. Куліш [92, 93], В. Суржика [166], О. Ярощук [199] та ін.

Разом з тим, окремі наукові питання щодо конкретизації економічного змісту фінансового механізму управління капіталом, обґрунтування методики вартісної оцінки капіталу в умовах неефективно працюючого фондового ринку, удосконалення методичних підходів до прогнозування потреби в додатковому капіталі та можливостей оптимізації його структури з врахуванням факторів зовнішнього впливу, ризиків операційної та фінансової діяльності, потребують подальшого дослідження. Наукове та практичне значення вирішення окреслених наукових завдань визначають актуальність обраної теми дисертаційної роботи.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі податкової та страхової справи відповідно до плану науково-дослідних робіт Навчально-наукового інституту бізнесу Національного університету біоресурсів і природокористування України, і є складовою частиною теми дослідження: „Теоретичні та методичні засади удосконалення форм господарювання, економічного механізму, інфраструктури ринку в агропромисловому виробництві та розвитку сільських територій” (номер державної реєстрації 0101U003619).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретичних засад управління капіталом акціонерних підприємств, розробка методичних та практичних рекомендацій для підвищення ефективності його використання агропромисловими підприємствами та збільшення доходів акціонерів.

Для досягнення визначеної мети були поставлені та вирішені такі наукові завдання:

– поглибити сутність фінансових категорій „капітал” та „акціонерний капітал”, систематизувати та доповнити класифікаційні ознаки капіталу;

– уточнити зміст фінансового механізму управління капіталом акціонерних товариств;

– узагальнити методологічні підходи до управління капіталом та обґрунтувати зв’язок структури капіталу з ринковою вартістю підприємства;

– оцінити ефективність управління капіталом акціонерних молокопереробних підприємств та обґрунтувати критерій мотивації праці менеджерів;

– уточнити методичний підхід до визначення ціни власного капіталу;

– обґрунтувати критерії оптимізації цільової структури капіталу акціонерних підприємств;

– розробити пропозиції щодо формування емісійної і дивідендної політики акціонерних підприємств;

– побудувати імітаційну модель, яка дозволяє удосконалити алгоритм прогнозування потреби підприємства в зовнішньому фінансуванні та управляти процесом оптимізації цільової структури капіталу акціонерного підприємства з врахуванням операційних та фінансових ризиків.

^ Об’єктом дослідження є процес управління операційною та фінансовою діяльністю акціонерних агропромислових підприємств.

Поглиблені дослідження проводились на матеріалах акціонерних молокопереробних підприємств Київської, Вінницької, Полтавської та Черкаської областей.

^ Предметом дослідження є сукупність теоретичних засад, методичних та практичних розробок з фінансового менеджменту капіталу акціонерних товариств в агропромисловому виробництві.

^ Методи дослідження. Для наукового вирішення поставлених завдань використовувалися загальнонаукові та методи економічних наук. Методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції використовувалися для виявлення та узагальнення теоретико-методичних підходів до управління капіталом, визначення змісту фінансового менеджменту капіталу акціонерних товариств; методи конкретизації й аналогії – для уточнення та доповнення понятійного апарату акціонерного капіталу; монографічний метод – для вивчення діяльності окремих молокозаводів; метод статистичних групувань для виявлення тенденцій у формуванні та використанні капіталу; методи трендового аналізу – для прогнозування потреби в капіталі; методи факторного та кореляційно-регресійного аналізу – для виявлення найбільш суттєвих чинників впливу на рентабельність власного капіталу, при визначені планової потреби в зовнішньому капіталі; дисперсійного аналізу – для оптимізації рівня прибутковості капіталу та операційно-фінансових ризиків; імітаційного моделювання – для формування цільової структури капіталу.

Інформаційна база наукового дослідження ґрунтується на статистичних матеріалах Державного комітету статистики України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, даних фінансової звітності акціонерних молоко-переробних підприємств Київської, Вінницької, Полтавської та Черкаської областей, нормативно-законодавчій базі, даних офіційних сайтів Верховної Ради України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Національного банку України, наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених з питань фінансового менеджменту капіталу акціонерних товариств, результатах власних досліджень автора.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні теоретичних, удосконаленні методичних положень та розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення фінансового менеджменту капіталу акціонерних підприємств в агропромисловому виробництві.

Основними результатами дослідження, що визначають їх наукову новизну, і виносяться на захист є:

вперше:

– запропоновано методичний підхід щодо оцінювання ефективності управління власним капіталом акціонерного товариства, який виражається позитивною різницею рентабельності та ціни власного капіталу, що досягаються застосуванням кваліфікованого менеджменту, та слугує критерієм мотивації праці управлінського персоналу (С.124-128);

удосконалено:

– методичний підхід до визначення ціни власного капіталу, який полягає у обґрунтуванні доцільності її розрахунку кумулятивним методом з використанням в якості мінімальної норми прибутку депозитної ставки банків у національній валюті , скоригованої на інфляційну премію (С.35-38, 122-124);

– алгоритм управління капіталом в прогнозованому періоді та імітаційну модель формування цільової структури капіталу, яка дозволяє визначити діапазон залученого капіталу, в якому досягається оптимальне співвідношення між доходністю власного капіталу акціонерів та операційно-фінансовим ризиком, та дає можливість управляти цим процесом з врахуванням зміни факторів (С.156-201);

методики формування емісійної політики молокопереробного підприємства залежно від рівня його капіталізації, обсягів виробництва продукції, інвестиційної привабливості і популярності за торговими брендами та дивідендної політики з врахуванням ефективності використання власного капіталу (С.139-142, 147-156, 192-196);

набули подальшого розвитку:

– визначення суті капіталу, в якому враховано його двоїстий характер як джерела фінансового забезпечення підприємства та інвестиційного ресурсу, включення якого до економічного кругообороту в товарній, грошовій та інтелектуальній формах забезпечує його зростання (С.19-22);

– систематизація класифікаційних ознак капіталу з позицій його формування та використання, що відповідає вимогам фінансового менеджменту капіталу, та доповнено за формою інвестування людський капітал, за формою прояву в обороті – інтелектуальний капітал з метою врахування їх ролі в ефективному управлінні капіталом (С.17-19);

– поняття акціонерного капіталу в частині виділення його особливої ознаки – делегування акціонерами функцій управління і розпорядження капіталом професійним менеджерам, які через механізм адекватної мотивації їх праці зобов’язані забезпечити отримання прибутку акціонерами від функціонування його в реальній та фіктивній формах (С.25-27);

– зміст фінансового менеджменту акціонерного капіталу, як складової корпоративного управління, що є процесом прийняття і реалізації управлінських рішень за допомогою запропонованого фінансового механізму з метою максимізації ринкової вартості підприємства та доходів акціонерів (С. 65-67);

– обгрунтування доцільності використання в якості критеріїв оптимізації структури капіталу коефіцієнта збільшення ринкової вартості та показника приросту економічної доданої вартості підприємства, які дозволяють виявити зв’язок структури капіталу, його ціни, прибутковості та ринкової вартості підприємства (С.53-55, 182-188).

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні запропонованих автором методичних підходів та практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності управління акціонерним капіталом агропромислових підприємств і пропозицій щодо внесення змін до нормативно-законодавчих актів.

Запропоновані рекомендації теоретичного, методичного та практичного характеру прийняті до впровадження Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і використані при підготовці пропозицій щодо стратегічних напрямів розвитку фондового ринку та удосконалення державної політики у сфері корпоративного управління (довідка №11-31-01-08 від 21.01.2008р.), у ВАТ „Яготинський маслозавод” Київської області при плануванні потреби в додаткових джерелах зовнішнього фінансування та оптимізації цільової структури капіталу, обґрунтуванні емісійної політики та проведенні емісії облігацій в 2007 році (довідка № 159 від 25.03.2008 р).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею автора. Висунуті на захист положення теоретичного, методичного та практичного характеру щодо удосконалення управління капіталом акціонерних підприємств в агропромисловому виробництві розроблені здобувачем особисто та викладені в одноосібних друкованих наукових працях.

^ Апробація результатів дисертації. Результати та основні наукові положення, що виносяться на захист, доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Розвиток аграрного ринку та продовольча безпека України” (м.Київ, Національний аграрний університет, 8–9 квітня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Проблемы развития финансовой системы Украины”, (м. Сімферополь, Таврійський національний університет ім. І. Вернадського, 15–17 березня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Концептуальні напрями стратегічного розвитку нової аграрної політики України” (м. Луганськ, Луганський національний аграрний університет, 11–12 травня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Економічні проблеми сільськогоподарського виробництва в контексті забезпечення продовольчої безпеки держави”(м. Кам’янець-Подільський, Подільський державний аграрно-технічний університет, 18–19 травня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Євроінтеграція та конкурентоспроможність продукції агропромислового комплексу України (м. Київ, Національний аграрний університет, 5–6 жовтня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених „Напрямки реструктуризації АПК регіону в умовах ринку” (м. Вінниця, Вінницький державний університет, 16–17 жовтня 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми розвитку обліку, аудиту, фінансів і менеджменту в агропромисловому виробництві України” (м. Харків, Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва,

20-21 листопада 2008 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 9 наукових працях загальним обсягом 2,35 друк. арк., в тому числі у фахових виданнях 7 одноосібних праць обсягом 2,1 друк. арк. і 2 у матеріалах конференцій обсягом 0,25 друк. арк..

^ Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел, який включає 211 найменувань. Основний зміст дослідження викладено на 206 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 55 таблиць, 8 рисунків та 14 додатків.


РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ



Капітал як економічна та фінансова категорія



^ Капітал виступає економічною базою створення та розвитку підприємства і в процесі свого функціонування забезпечує доход його власнику.
Вважається, що поняття «капітал» є однією з найдавніших і, водночас, найскладніших категорій економічної і фінансової науки. Його виникнення тісно пов’язано з економічними категоріями «товар», «гроші», «фінансові ресурси».

Поняття «капітал» відноситься до фундаментальних економічних категорій, зародження якого пов’язано з появою та розвитком товарно-грошових відносин (ХП-ХШ століття). Розуміння сутності капіталу того часу було пов’язано з визначенням джерел багатства та шляхами його примноження.

За твердженням К.Маркса меркантилісти першими тлумачили категорію капіталу. Вони викривлено вбачали джерело багатства та нагромадження вартості в торгівлі, відображаючи процес створення капіталу як «Г-Г'», або гроші, які породжують гроші [107, с.157].

Значний внесок в поглиблення досліджень капіталу внесли представники класичної політекономії А. Сміт і Д. Рікардо. Свою фундаментальну працю «Дослідження про природу і причини багатства народів» А.Сміт присвятив проблемам нагромадження капіталу та природі його виникнення, а капітал визначив «…як запас, що використовується для господарських потреб та приносить доход» [158, с.56]. Д. Рікардо вважав капіталом «…частину багатства, яка приймає участь у виробництві для приведення в дію праці» [142, с.9].

Французький економіст Ж.Б. Сей розглядає капітал, поряд з працею та землею, одним з факторів виробництва. Таким чином, більшість представників класичної політичної економії пов’язували своє розуміння капіталу з певною сумою матеріальних благ, які приносять доход власнику. Одночасно, розуміння капіталу, як фактору виробництва, пов’язується з людським фактором, без якого неможливо було б забезпечити його кругооборот.

Найбільш глибокий аналіз капіталу було здійснено К. Марксом у фундаментальній праці «Капітал», в якій підтверджується теза, що вихідним моментом капіталу є товарно-грошові відносини, а гроші виступають початковою формою прояву капіталу. Щоб гроші функціонували як капітал, їх потрібно втілити (авансувати) в засоби виробництва та робочу силу.

Причому К. Маркс зазначає, що кругооборот грошей як капіталу розпочинається купівлею і закінчується продажем, тобто гроші створюють початковий і кінцевий пункт їх руху – «Г-Т-Г», в якому товар виступає посередником. Гроші в такому обороті не витрачаються, а авансуються, причому гроші, які вивільнюються з обороту, перевищують авансовану суму на величину додаткової вартості. Саме цей рух грошей перетворює їх в капітал і відображається К. Марксом як загальна формула капіталу «Г-Т-Г'», де «Г'= Г+∆Г». Гроші, які вилучаються з обороту, перестають бути капіталом і, навпаки, гроші, які вступають в новий оборот як капітал, збільшують його вартість і «…цей кругообіг капіталу не має меж» [107, с.163].

Причому, перебуваючи на різних стадіях кругообороту, капітал може одночасно приймати різні форми – грошову, продуктивну або товарну. Загальна формула «Г-Т-Г'» відображає рух промислового та торгового капіталу, тоді як кругооборот фінансового капіталу має спрощену форму руху «Г-Г'».

За К. Марксом використання додаткової вартості як капіталу є процесом його нагромадження. В результаті процесу виробництва авансований капітал повертається в розмірі, що перевищує початковий на величину прибутку. Проте не весь отриманий прибуток перетворюється на капітал, а лише та його частина, яка включається повторно в процес виробництва і забезпечує розширене відтворення. К.Марксу належить поділ капіталу на початковий, що створюється його власником, та нарощений капітал, що виступає капіталізованою додатковою вартістю [107, с.163-166].


Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.


Бєлолепицький В. Г. стверджує, що «…для фінансиста підприємства капітал є реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів» [10, с.64]. Капітал він вважає перетвореною формою частини фінансових ресурсів, що включені підприємством в обіг з метою отримання доходу. Між фінансовими ресурсами і капіталом цей автор вбачає принципову різницю, яка полягає в тому, що фінансові ресурси більші від капіталу на величину фінансових зобов’язань. Тим самим він обмежує суть капіталу лише власним капіталом. Таке визначення капіталу як фінансової категорії звужує його розуміння.

На думку О. Є. Гудзь між фінансовими ресурсами і капіталом існує принципова різниця, яка полягає в знаходженні цих категорій в різних площинах, з чим можна погодитися лише частково, тому що ці категорії мають не тільки відмінні риси, але й багато спільного [54, с.21].

Професор Г. Г. Кірейцев вважає, що «…теоретично фінансові ресурси на будь-який момент більші або дорівнюють капіталу, проте в реальному житті між ними не існує рівності» [179, с.17].

Нам більше імпонує думка В.М. Опаріна, який вважає поняття «капітал» і «фінансові ресурси» близькими за економічним змістом і, водночас, відмічає суттєві відмінності, які існують між ними. На його думку, «…не весь капітал виконує функції фінансових ресурсів, які пов’язані із забезпеченням виробничого процесу, та не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу» [124, с.26].

На наш погляд, з точки зору бухгалтерського обліку, в пасиві балансу відображається абстрактний капітал, який дає уяву про його економічний зміст, форми і джерела залучення, тоді як актив балансу – це реальний або конкретний капітал, втілений в оборотні і необоротні активи, інтелектуальні цінності, що виступає необхідною умовою для здійснення підприємницької та інвестиційної діяльності.

Таким чином, розглянувши різні теоретичні підходи до визначення капіталу як економічної та фінансової категорії і враховуючи двоїстий характер капіталу, пропонуємо трактувати капітал, що виступає об’єктом фінансового менеджменту як частину фінансових ресурсів, залучених для підприємницької діяльності з різних джерел (акціонерний, пайовий, борговий) і включених в економічний кругообіг в товарній, грошовій або інтелектуальній формах з метою постійного збільшення та нагромадження шляхом реінвестування чистого прибутку, що забезпечується ефективним фінансовим менеджментом.

Ґрунтовне вивчення сутності капіталу як економічної категорії та об’єкту фінансового менеджменту створює фундамент для пошуку найбільш оптимальних форм, структури його формування та ефективного використання, які забезпечують його приріст та нагромадження в інтересах власників.



^ Економічна сутність акціонерного капіталу


Пошук ефективних методів і способів управління акціонерним капіталом з метою задоволення інтересів різних груп акціонерів, доцільно розпочати з визначення його суті, структури, характерних ознак і функціональних особливостей.

«Великий економічний словник» тлумачить «…акціонерний капітал як такий, що формується за рахунок випуску різних видів акцій, які надають їх власнику право на частку прибутку і повноваження у вирішенні справ компанії» [21, с.315]. Таке трактування, на нашу думку, не повністю розкриває природу функціонування акціонерного капіталу.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Таким чином, фіктивний капітал теоретично дає змогу отримувати, крім дивідендів, доход від курсової різниці акцій, яка впливає на ринкову ціну підприємства. Практично для реалізації цього необхідні певні умови – акції підприємства повинні мати високу ліквідність, здійснювати вільний обіг на фондовій біржі, що значною мірою визначається ефективним менеджментом управлінців. Ця обставина ще раз підтверджує важливість вкладень в інтелектуальний капітал.

Отже, узагальнюючи сутнісні ознаки акціонерного капіталу вважаємо, що він виступає матеріальним носієм відносин власності та джерелом фінансових ресурсів, залучених шляхом випуску і розміщення акцій та включених їх власниками в економічний оборот на невизначений термін. Володіння капіталом дає право його власникам на отримання доходів від результатів діяльності та від обігу акцій, що забезпечується ефективним фінансовим менеджментом.

Серед найважливіших функцій акціонерного капіталу науковці виділяють нагромаджувальну, гарантійну, стартову, структурну та функцію концентрації капіталу. Як зазначає І. Бондар «…гарантійна функція реалізується через законодавчо визначений мінімальний розмір статутного фонду, який забезпечує інтереси власників. Стартова функція – це наявність реального капіталу, яка дозволяє зайняти відповідну нішу на ринку; через структурну функцію реалізується вплив на політику управління акціонерним товариством» [23, с.16].

На наш погляд, до вище перелічених можна додати ще дві важливі функції акціонерного капіталу – емісійну та інтеграційну, які не притаманні іншим формам капіталу.

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що акціонерний капітал за формою залучення має певні особливості, які відрізняють його від інших форм капіталу. До основних переваг слід віднести можливість отримання доходу від реального та фіктивного капіталу, обіг акцій, їх ринкову привабливість, можливість концентрації та інтеграції інвестиційних ресурсів підприємств різних галузей. Серед основних недоліків слід відмітити складну систему управління, досить непросту процедуру, пов’язану з емісією та розміщенням цінних паперів, а також додаткові накладні витрати, що супроводжують цей процес.

Не поділяємо думку тих вчених, які ототожнюють поняття власного і акціонерного капіталу, тоді як це залишається справедливим лише на стадії створення підприємства [12; 30]. В процесі функціонування, якщо підприємство забезпечує прибуткову діяльність, акціонерний капітал виступатиме складовою частиною власного капіталу акціонерного товариства, за умов збиткової діяльності може складатися ситуація, коли акціонерний перевищить власний капітал. В першому випадку матиме місце високий рівень капіталізації підприємства, розширення обсягів його діяльності, в другому – відбувається «проїдання» капіталу, що виступає реальною загрозою банкрутства. Збільшення власного капіталу не завжди супроводжується збільшенням акціонерного капіталу, причому якщо власний капітал може зростати, то акціонерний тривалий час може залишатися незмінним. При збільшенні акціонерного капіталу за рахунок внутрішніх джерел, розмір власного капіталу не змінюється.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Основними функціями додаткового капіталу виступає фінансування витрат, пов’язаних з емісією акцій та облігацій, фінансуванням капітальних вкладень, покриттям сум уцінки активів та зносу основних засобів, отриманих підприємством безоплатно [78, с.230]. Практика свідчить, що, як правило, частка додаткового в структурі власного капіталу акціонерних підприємств є найбільшою.

Процентне співвідношення власного та статутного капіталу характеризує бухгалтерську (балансову) вартість підприємства, і хоча вона не дорівнює ринковій, проте, на нашу думку, доцільно використовувати балансовий курс акціонерного товариства як основу для визначення ринкового курсу. Для підприємств, акції яких не здійснюють обіг на фондовому ринку показник балансової вартості може використовуватись як орієнтир їх інвестиційної привабливості.

Ринковий курс акцій може встановлюватись лише на біржовому та позабіржовому ринках під впливом таких факторів як очікування майбутньої прибутковості та ліквідності підприємства, розмір, форма та регулярність сплати дивідендів, інвестиційна привабливість галузі, загальноекономічні та політичні чинники. Вищий ринковий курс акцій дозволяє збільшити емісійний доход, який не включається до складу валових доходів підприємства, і збільшує рівень капіталізації підприємства.



^ Методологічні підходи до управління капіталом акціонерних товариств


Пріоритетною концепцією в сучасному фінансовому менеджменті є теорія максимізації вартості доходів власників корпоративних прав підприємства (Shareholder-Value-Konzept=SVK), яка започаткована американським економістом А. Раппопортом у 80-х роках минулого сторіччя [168, с.54]. Відповідно критерієм прийняття управлінських рішень в фінансово-інвестиційній діяльності акціонерних товариств виступає максимізація капіталу власників.

Метою управління капіталом акціонерного товариства є отримання максимального прибутку на акціонерний капітал та зростання ринкової вартості підприємства, що передбачає оптимальне поєднання власного та залученого капіталу.

Методологічною основою фінансового управління формуванням і використанням капіталу виступає концепція вартості грошей в часовому інтервалі, теорія вартості, структури капіталу та ринкової вартості підприємства.

Суть концепції вартості грошей полягає в дисконтуванні (або нарощуванні) капіталу. Причому ставка доходності капіталу прямо пропорційно пов’язана з ризиком. Провідною ідеєю цієї теорії є те, що вкладений капітал з часом повинен примножити свою вартість, для чого підприємство повинно забезпечити необхідну норму доходності.

На цій концепції ґрунтується теорія вартості (або ціни) капіталу, яка є провідною в фінансовому менеджменті. Суть її полягає в тому, що для залучення капіталу з будь-якого джерела потрібно понести певні витрати. Зокрема, ціна банківського кредиту визначається ставкою позикового процента, використання акціонерного капіталу передбачає виплату дивідендів, власникам облігацій виплачується доход у вигляді купона, ціна нерозподіленого прибутку визначається на основі ціни альтернативних вкладень капіталу. Ціна капіталу виконує дві функції: з позицій інвестора вона виступає нормою доходності вкладеного капіталу, з позицій підприємства – нормою рентабельності інвестованого капіталу, яка дозволяє прийняти вірне рішення щодо доцільності його залучення.

Більшість науковців трактують вартість капіталу як ціну (Cost of Capital – CC), яку платить підприємство за його залучення з різних джерел, що дає можливість здійснити оцінку альтернативного фінансування на основі співставлення витрат. Визначається вартість капіталу як відношення річних витрат по обслуговуванню своєї заборгованості на його використання до обсягу залученого капіталу, виражене в відсотках [75, с.609].

Нікбахт Е. та Гроппеллі А. розглядають вартість капіталу з точки зору інвестора як доход, який платить йому підприємство, щоб спонукати купувати його акції та облігації. З точки зору менеджера вартість капіталу –це необхідна ставка доходу, яка покриває витрати на залучення капіталу. Ця ставка виступає вимірником прибутковості різних інвестицій. Тобто вартість капіталу ототожнюється ними із ставкою дисконту [119, с.142-143].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Практична оцінка власного капіталу вітчизняних акціонерних підприємств ускладнюється у зв’язку з імовірнісним, а, здебільшого, умовним (крім привілейованих акцій) характером виплат дивідендних доходів, які не носять характеру фіксованих зобов’язань. Виплата дивідендів акціонерними товариствами з переробки молока носить винятковий характер, що робить неможливим застосування даного алгоритму з метою оцінки власного капіталу. У зв’язку з відсутністю дивідендних виплат виникає хибна думка про безплатність власного капіталу. Ціна власного капіталу, як правило, є вищою від ціни позикового через більш високі ризики, що несуть інвестори.

Більш обґрунтованою, на наш погляд, є пропозиція Є. Мниха, А. Бутка та інших авторів, які пропонують вартість функціонуючого власного капіталу і вартість нерозподіленого прибутку, що капіталізується, визначати за формулою [2]:

, (1.5)

де – нерозподілений прибуток, що спрямовується на капіталізацію, грн.

В цьому випадку нерозподілений прибуток, що реінвестується, прирівнюється до прибутку власників капіталу, який вони могли б отримали у формі дивідендів. Проте цей алгоритм не придатний для оцінки власного капіталу збиткових підприємств.

З метою оцінки власного капіталу пропонується використовувати також модель оцінки капітальних активів (CAPM-метод оцінки ризику), для якої необхідно мати значення ß-коефіцієнта. В умовах недосконало функціонуючого фондового ринку досить проблематично визначення безризикової процентної ставки та середньої доходності акцій на ринку.

Використовується суб’єктивна оцінка, яка ґрунтується на процентах за депозитними вкладами з додаванням надбавки за спеціальні ризики, характерні для галузі або даного підприємства; застосовується показник, обернений до відношення ринкового курсу акції та чистого прибутку на одну акцію; використовується модель приросту дивідендів (модель Гордона) [52, с.156], яку також можна використовувати, коли має місце регулярна сплата дивідендів (1.0):

, (1.6)

де – теперішня вартість акцій, грн.;

– очікуваний дивіденд у плановому році, грн.;

– необхідна ставка доходу, %;

– темп приросту дивідендів, %.

В цьому плані повністю поділяємо думку Стецюка П., який зазначає, що використання в практиці підприємств агропромислового комплексу вище розглянутих теоретичних моделей визначення ціни окремих елементів власного капіталу ускладнено через збитковість більшості із них, нерозвиненість фондового ринку, практичну відсутність обігу їх акцій в біржовій та позабіржовій торгівлі [178].

В умовах розвитку вітчизняної економіки більш доцільним, за твердженням Стецюка П., є кумулятивний метод, який включає три компоненти: норму безризикового прибутку, інфляційну премію та премію за ризик. За норму безризикового прибутку він пропонує приймати величину відсотка по депозитних вкладах у вільноконвертованій валюті, а інфляційну премію визначити за допомогою модифікованої формули Фішера [178, с.593]:

, (1.7)

де – номінальна вартість капіталу, %;

– реальна вартість капіталу, %;

– темп інфляції, %.

Сума () називається інфляційною премією, яка додається до реальної ставки доходності для компенсації інфляційних збитків [53, с.155].

Пропонуємо цю методику визначення ціни функціонуючого власного капіталу взяти за основу. В той же час з огляду на те, що депозитні вклади в національній валюті приносять більший доход їх власнику, вважаємо за доцільне за нор