Реферат: Перелік умовних скорочень

Національна академія наук України
Інститут регіональних досліджень


НАДІЯ МІКУЛА

Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво


Львів-2004

УДК: 339.92:332.1


Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво: Монографія. – Львів: ІРД НАН України, 2004. – 395 с.


У монографії висвітлені теоретико-методологічні, організаційно-правові та практичні аспекти формування міжнародної співпраці територій. Аналізується організаційно-фінансове забезпечення та система управління міжнародною діяльністю територій в Європі та Україні. На основі узагальнення світового досвіду міжтериторіального та транскордонного співробітництва пропонується методологічна схема дослідження транскордонного регіону, методичні аспекти оцінки ефективності співпраці, а також основні положення формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва.

Для наукових працівників, аспірантів, викладачів ВУЗів, керівників державних органів влади та органів місцевого самоврядування, митниць, всіх, хто займаються питаннями регіональної політики, міжтериторіального та транскордонного співробітництва


Відповідальний редактор:

^ Бєлєнький П.Ю. – доктор економічних наук, професор


Рецензенти:

Козоріз М.А. – доктор економічних наук, професор

Мальський М.З. – доктор економічних наук, професор

Мокій А.І. – доктор економічних наук, професор


ISBN 966-02-2879-1


Затверджено до друку
Вченою радою інституту регіональних досліджень НАН України
(протокол № 9 від 26 грудня 2003 р.)

© Мікула Н.А., 2004.
^ Перелік умовних скорочень
Український варіант

Англійський варіант

Зміст

АЄПР

AEBR

Асоціація європейських прикордонних регіонів
(Association of European Border Region)

АЄР

AER

Асоціація європейських регіонів

БЄАР




Баренц-Євро-Арктичний регіон

ВАСАБ

VASAB

Регіональна програма співробітництва між 11 країнами "Бачення і стратегії навколо Балтійського моря"

ВІЖІОН ПЛАНЕТ

VISION PLANET;

Регіональна програма співробітництва між 12 країнами "Стратегія інтегрованого просторового розвитку Центральної, Адріатичної і Дунайської Європи"

ДПП

PPP

Державно-приватне партнерство
(Private Public Partnership)

ЄЗВТ

EFTA

Європейська зона вільної торгівлі

ЄКМРР

СЕМАТ

Європейська конференція міністрів, відповідальних за регіональний розвиток

– Рада Європи

ЄКМТ

ECMT

Європейська конференція міністрів транспорту

ЄС

EU

Європейський Союз

ЗЗ та ЗЕД




Зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності

КЄ

СЕ

"Карпатський єврорегіон"

КМРВЄ

CLRAE

Конгрес місцевих та регіональних влад Європи, орган Ради Європи

КР

CR

Комітет Регіонів, орган Європейського Союзу

ЛЕЙС

LACE

Проект Асамблеї європейських прикордонних регіонів, мета якого проводити роз’яснювальну та інформаційно-рекламну роботу позитивної практики транскордонного співробітництва.

НАТС

NUTS

Номенклатура статистичних територіальних одиниць ЄС

ОБСЄ

OSCE

Організація європейської безпеки та співробітництва

ОСС ДБМ




Організація субрегіонального співробітництва держав Балтійського моря

РБЄАРР




Регіональна рада для співробітництва на регіональному рівні, що діє в рамках Ради Баренц-Євро-Арктичного регіону

РБМ




Регіон Балтійського моря

РЄ

CE

Рада Європи

ТКС

ТВС

Транскордонне співробітництво

ЦЕФТА

CEFTA

Центральноєвропейська Угода про вільну торгівлю (Вишеградська група)
Зміст
^ Перелік умовних скорочень 3

Перелік умовних скорочень 3

Зміст 4

Вступ 8

Вступ 8

Розділ 1
Науково-методологічні основи розвитку міжнародного співробітництва регіонів 12

1.1. Міжнародне співробітництво регіонів 12

1.2. Роль транскордонного співробітництва у регіональному розвитку та інтеграційних процесах 18

1.3. Сучасні теорії економічного розвитку та міжтериторіальне співробітництво 31

1.4. Основні тенденції просторового облаштування та їх вплив на розвиток прикордонних територій 51

Висновки до розділу 61

Розділ 2
Розвиток теоретико-методологічних засад транскордонного співробітництва 63

2.1. Основні положення теорії транскордонного співробітництва 63

2.2. Форми, суб’єкти та функції інституцій транскордонного співробітництва в умовах інтеграційних процесів 91

2.3. Інституції забезпечення та підтримки розвитку транскордонної співпраці регіонів 106

Висновки до розділу 126

Розділ 3
Організаційно-правові та фінансові механізми забезпечення міжнародного співробітництва регіонів 129

3.1. Аналіз організаційно-правового забезпечення міжнародного співробітництва регіонів 129

3.2. Програми фінансової допомоги ЄС щодо сприяння розвитку транскордонного співробітництва 141

3.3. Структурно-фінансовий аналіз підтримки проектів транскордонного співробітництва 156

Висновки до розділу 172

Розділ 4
Методи дослідження транскордонного співробітгництва 175

4.1. Концепція транскордонного регіону як територіальної суспільної системи 175

4.2. Особливості формування транскордонної статистики 192

4.3. Методичні підходи до оцінки ефективності транскордонного співробітництва та функціонування єврорегіонів 203

Висновки до розділу 214

Розділ 5
Систематизація організаційно-структурних форм єврорегіонів та обґрунтування можливостей їх використання в Україні 216

5.1. Методичні аспекти організації єврорегіональної співпраці на внутрішніх кордонах ЄС (15) 217

5.2. Структурний аналіз та особливості організації єврорегіонів на зовнішніх кордонах ЄС (15) 229

5.3. Формування системи єврорегіональної співпраці країнами Центрально-Східної Європи, Балтії, України та СНД. 250

5.4. Шляхи удосконалення єврорегіональної співпраці та перспективи її розвитку 272

Висновки до розділу 280

Розділ 6
Основи регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва 283

6.1. Особливості розвитку прикордонних регіонів України 283

6.2. Принципи формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва 295

6.3. Механізми реалізації регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва 310

Висновки до розділу 325

Висновки 327

Висновки 327

^ Використані літературні джерела 334

Використані літературні джерела 334

Додатки 355

Додатки 355

Додаток 1
Єврорегіони Європи 355

Додаток 2
Мережа коридорів ЧЕС в автомобільному сполученні 358

Додаток 3
Пункти перепуску через державний кордон України 359

Додаток 4
Транскордонні угоди 361

Додаток 5
Індикативний розподіл фінансових засобів програми PHARE CBC протягом 2000-2002 рр. 362

Додаток 6
Програми та проекти, фінансовані
Фондом Карпатського єврорегіону
протягом 1998-2001 рр. 364

Додаток 6-1
Перелік проектів міжнародної технічної допомоги, що реалізовані та реалізуються у Львівській області 367

Додаток 7
Методичні рекомендації розвитку концесійної діяльності у містах України 371

Додаток 8
Українсько-польський транскордонний регіон 374

Додаток 9
Характеристика українсько-польського транскордонного регіону
(Львівська область – Підкарпатське воєводство) 375

Додаток 10
Міжрегіональні зв‘язки обласних держадміністрацій 382

Додаток 11
Інформаційна довідка щодо міжрегіонального та транскордонного співробітництва Львівської області та участі у Карпатського єврорегіону 386

Додаток 12
Логіко-структурна схема програми 395

Додаток 13
SWOT - аналіз українсько-польського транскордонного регіону
(Львівська область / Підкарпатське, Люблінське воєводства ) 396

Додаток 14
Українсько-угорське транскордонне співробітництво 400



Вступ
Розвиток процесів європейської інтеграції обумовлює посилення процесів регіоналізації, підвищуючи роль та значення окремих територіально-адміністративних одиниць у національній та європейській економіці. Процес європейської інтеграції приводить, з одного боку, до уніфікації, а з іншого – до поляризації європейського простору. Перше втілюється в єдиній регіональній політиці Європейського Союзу та рекомендаціях Ради Європи, відображених у конвенціях: "Європейська хартія регіонального просторового планування", "Базові принципи стійкого просторового розвитку європейського континенту", "Європейська хартія прикордонних та транскордонних регіонів", які спрямовані на послідовну реалізацію концепцій "Європа без кордонів" та "Європа регіонів".

Водночас, не всі регіони однаковою мірою виграють від такої політики, триває зростання відмінностей у рівнях розвитку регіонів, обумовлених, зокрема, розширенням ЄС. Для запобігання цьому регіональна політика ЄС спрямована на створення таких умов для регіонів, які стимулюватимуть мобілізацію внутрішніх можливостей щодо підвищення ефективності використання власного потенціалу територій та інших локальних ініціатив, серед яких вагому роль відіграє міжтериторіальне та транскордонне співробітництво.

Слід зазначити, що процеси створення єдиного простору найбільш відчутно позначаються на житті мешканців прикордонних регіонів, наявність кордону для яких є вагомим обмежуючим чинником соціально-економічного розвитку. Більшість прикордонних територій у країнах Європи є менш розвинутими, ніж центральні. Для України ситуація дещо інша, пов‘язана з тим, що лише західні прикордонні території розвивалися з відповідною специфікою – всі останні – у даний час прикордонні – розвивалися як внутрішні регіони країни. Поява кордону на цих теренах внесла суттєві корективи в життєдіяльність мешканців. Нівелювання наявності кордону, використання нових можливостей вирішення проблем територіального розвитку прикордоння, забезпечення підвищення життєвого рівня місцевого населення є основними цілями розвитку транскордонного співробітництва (ТКС).

Прикордонні регіони Європи вже давно налагодили взаємні контакти між державними регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, суб‘єктами господарювання. Розвиток транскордонного співробітництва при збереженні специфіки, самобутності та індивідуальності кожної зі сторін, значною мірою, дозволяє успішно вирішувати локальні проблеми, максимально використовуючи національний потенціал і поступово згладжувати рецидиви периферійності у соціально-економічному розвитку окремих територіально-адміністративних одиниць на благо їх населення та держав у цілому. У даний час у транскордонних регіонах виникає безліч спільних проблем в екологічній, транспортній, економічній, культурно-освітній, соціальній та інших сферах, для вирішення яких необхідно об’єднувати зусилля. Основною є потреба навчитися працювати у системі, співпрацювати.

Проблемами дослідження прикордонних територій, міжтериторіального та транскордонного співробітництва в Україні почали займатися у кінці 80-х років співробітники Відділення Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (м. Ужгород), а на початку 90-х - співробітники Інституту регіональних досліджень НАН України (м. Львів), Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ (м. Одеса), професорсько-викладацький склад Львівського, Ужгородського, Волинського, Донецького національних університетів, Української академії банківської справи (м. Суми) та інші. З середини 90-х років вчені виявляють значну зацікавленість до проблематики транскордонного співробітництва. Наукові дослідження цих проблем здійснюють багато вітчизняних науковців: О. Амоша, П. Бєлєнький, З. Бройде, В. Будкін, Б. Буркінський, О. Вишняков, С. Гакман, М. Долішній, В. Євдокименко, Є. Кіш, М. Козоріз, М. Лендьєл, Н. Луцишин, П. Луцишин, В. Ляшенко, Ю. Макогон, М. Мальський, A. Мельник, В. Мікловда, A. Moкій, В. Пила, С. Писаренко, І. Студенніков та вчені інших країн: П. Еберхардт, Р.Федан, Т. Коморніцкі, T. Лієвські, З. Макєла, M. Ростішевскі, А., Стасяк, З. Зьоло (Польща), Б.Борісов, М. Ілієва (Болгарія), С.Романов, В. Білчак, Л. Вардомський, Й. Звєрєв (Росія), П. Кузьмішин, Ю.Тей (Словаччина), Д. Віллерс (Німечина), Р.Ратті, Г.-М.Чуді (Швейцарія) та інші.

Проблематика більшості досліджень стосується конкретних прикордонних територій та практичної діяльності єврорегіонів. Перші доробки були використані при створенні „Карпатського єврорегіону”, єврорегіонів „Буг” та „Нижній Дунай”. Подальші дослідження дали основу для створення ще трьох єврорегіонів – „Верхній Прут”, „Дніпро” та „Слобожанщина”. Цей процес продовжується – готуються проекти щодо створення єврорегіонів –“Дністер” (Вінницька та Одеська обл., Молдова), „Сян” (Львівська обл., Підкарпатське воєводство Польщі), „Земплін” (Закарпатська обл., Кошицький край Словаччини).

Однак, у даний час у вітчизняній науці відсутні системні дослідження транскордонних регіонів та транскордонного співробітництва. Регіональна економіка лише в останні роки перейшла від застосування механізмів ліквідації диспропорцій регіонального розвитку шляхом міжрегіонального перерозподілу ресурсів для мобілізації потенціалу територій і застосування принципу субсидіарності. Окрім того, якщо розвиток транскордонного співробітництва знайшов організаційно-правове забезпечення, то міжрегіональне та міжтериторіальне співробітництво здійснюється без попередніх наукових досліджень та, у більшості випадків, спонтанно, на особистісному рівні. Дослідження проблем міжнародної співпраці регіонів, зокрема прикордонних та транскордонних, виявлення взаємного впливу суміжних територій сусідніх країн, становлення та розвиток транскордонного співробітництва, узагальнення закономірностей, основних принципів та організаційно-правових форм його розвитку, вироблення основних засад державної політики щодо прикордоння та механізмів й інструментів її реалізації на сучасному етапі стали предметом системного дослідження, результати якого представлені у даній книзі.


При підготовці книги використані матеріали Асамблеї Європейських регіонів, Європейської комісії, Конгресу місцевих і регіональних влад Європи, центральних та регіональних органів влади України та сусідніх країн, публікації вітчизняних та зарубіжних вчених.


Монографія підготовлена за значної участі доктора економічних наук, професора Петра Юхимовича Бєлєнького, чиї консультації внесли вагомий вклад у розуміння досліджуваних процесів та вирішення означених проблем.

Особливу подяку автор висловлює академіку НАН України, директору Інституту регіональних досліджень НАН України Мар’яну Івановичу Долішньому за творчу підтримку та надання можливості опублікування цієї книги.

Автор висловлює щиру подяку рецензентам докторам економічних наук, професорам Козоріз М.А., Мальському М.З. та Мокію А.І. за сприяння підготовці цієї книги.
^ Розділ 1
Науково-методологічні основи розвитку міжнародного співробітництва регіонів
Однією з характерних рис сучасної Європи є швидкий розвиток міжнародного співробітництва регіонів – однієї з особливо ефективних рушійних сил європейської інтеграції та об’єднання людей. Співробітництво між регіонами у Європі вносить важливий вклад в зміцнення демократичної та політичної стабільності у державах–членах ЄС, у їх економічний, екологічний, культурний та соціальний розвиток. Є значні досягнення такої співпраці, особливо у сфері соціальної згуртованості, навколишнього середовища, культури і освіти. "Регіони є головними підвалинами демократії; вони – опора культурного різноманіття в Європі, головні партнери в соціальному та культурному розвитку. Тому саме вони мають взяти на себе відповідальність у тих галузях, де в них є перевага: в економіці, культурі, захисті довкілля, в регіональному та загальнодержавному плануванні, науці тощо. Велика різноманітність регіонів… обумовлює чималу кількість моделей та структур, що визначають регіональний розвиток" [104].
^ 1.1.Міжнародне співробітництво регіонів
Міжнародне співробітництво регіонів здійснюється як міжтериторіальне, міжрегіональне та транскордонне. З підписанням "Протоколу № 2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується міжтериторіального співробітництва" [150] в основному було завершено введення понятійного апарату для цієї сфери діяльності.

Коротко наведемо ці визначення та порівняємо їх з окремими термінами, що використовуються в Україні.

Якщо прослідкувати історію появи понятійного апарату, то першим був введений термін "транскордонне співробітництво" у 106 Мадридській Конвенції загальних принципів транскордонного співробітництва [47].

У Конвенції транскордонне співробітництво визначається як "...будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, що знаходяться під юрисдикцією двох або декількох договірних сторін, а та­кож укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей". У цьому ж документі уточнюються поняття: територіальні общини або органи влади як... "громади або органи, які здійснюють місцеві та регіональні функції та визнаються як такі внутрішнім законодавством кожної держави".

У Статуті Асамблеї європейських регіонів визначається міжрегіональне співробітництво, під яким розуміють будь-які зв’язки, встановлені між регіонами, що належать до різних держав.

Однак, як виявилося, необхідно було удосконалити категорійний апарат поняттям міжтериторіального співробітництва, яке було введено Протоколом №2 до Рамкової конвенції (1998). Це пов’язано з тим, що у міжнародні відносини можуть вступати, в залежності від національного законодавства, не лише регіони, які знаходяться безпосередньо після центрального уряду, а й інші територіальні утворення нижчих рівнів і не обов’язково сусідні території (транскордонне співробітництво).

"Міжтериторіальне співробітництво" означає будь-яку взаємо узгоджену діяльність, спрямовану на започаткування відносин між територіальними общинами та властями двох або більше договірних сторін, крім відносин транскордонного співробітництва між сусідніми органами влади, включаючи укладання між територіальними общинами та органами влади інших держав угод про співробітництво [150].

Таким чином, найбільш широким поняттям є міжтериторіальне співробітництво, яке визначає право територіального органу влади будь-якого рівня співпрацювати з відповідними територіальними органами влади інших держав (для України – АРК, області, райони, селищні ради, міста). Міжрегіональне співробітництво окреслює правові рамки територій, що стоять на другому після центрального рівня (для України – це області та Автономна республіка Крим, м. Київ та Севастополь, для Швейцарії – кантони, для Австрії, Німеччини – землі, Польщі – воєводства тощо).

Транскордонне ж співробітництво чітко означає співпрацю суміжних територій сусідніх держав, тобто визначальним є наявність кордону між співпрацюючими територіями. Не можна говорити про транскордонне співробітництво не сусідніх держав.1 На наш погляд, є деякі розбіжності у трактуванні ст. 1 Додаткового протоколу до Європейської рамкової конвенції, з читання якої робляться висновки про не обов’язковість наявності кордону для транскордонного співробітництва [31]. Однак, у преамбулі до Протоколу № 2 до цієї ж Конвенції чітко вказується на те, що співробітництво транскордонне здійснюється між органами влади сусідніх територій, а між іноземними органами влади, які не є сусідами – міжтериторіальне.

Таким чином, поняття "міжтериторіальне" та "міжрегіональне" можна вживати як ідентичні, якщо визначитися з поняттям регіон. Якщо під територією розуміти різного рівня адміністративно-територіальні одиниці держави (рис.1.1), включаючи й 2-й рівень безпосередньо після державного (тобто, за європейським визначенням – регіон), то поняття "міжтериторіальне" буде включати і "міжрегіональне" співробітництво [16].

Розглядати ж транскордонне співробітництво доцільно окремо передусім тому, що в умовах транскордонного простору проблем, які виникають та які необхідно вирішувати, є набагато більше, ніж тих, які виникають в стосунках територій (регіонів) різних держав. Часто ці проблеми носять об’єктивний характер – не залежний від людини: перенос забруднень на суміжні території, спільні водні ресурси тощо.

Реалізуючи програму інтеграції у ЄС, Україна повинна використовувати вже вживану термінологію у Європі. Так, протягом значного періоду в Україні вживався термін "прикордонне" співробітництво і лише в останні 10 років став вживатися термін "транскордонне". Тому доцільно було б дещо визначитися і з цими термінами.

За своєю суттю співпрацю сусідніх територій визначають обидва терміни. Перший термін є більш звичним в Україні, він використовувався в умовах, коли кордон був достатньо закритий для широкого обміну. Не було мови також про створення транскордонних об’єднань (єврорегіонів) та реалізації проектів для вирішення спільних проблем суміжних територій ні на міждержавному, ні на міжрегіональному рівнях. Об’єктами досліджень були прикордонні території кожної з суміжних держав зокрема, і не розглядалися спільні проблеми. Термін "прикордонне співробітництво" почав вживатися у 70-х роках минулого століття для означення культурних відносин та політичних акцій між сусідніми регіонами по обидві сторони кордону та для означення прикордонної торгівлі, що отримала розвиток у 1973-75 рр. на основі безпосередніх угод між обласними спілками споживчої кооперації України та кооперативними організаціями Угорщини, Чехословаччини, Польщі та Румунії, а з 1980 р. і між органами державної торгівлі прикордонних областей цих країн [22]. Проте, на даний час, взаємні відносини прикордонних територій відбуваються в значно більшій кількості сфер і, часто, незалежно від волі та бажань людини та відміченого нею кордону – в атмосфері, по воді тощо ("trans" в перекл. "пере", переносити, переміщати тощо). Тобто категорія "транскордонне" більше відповідає суті того, що відбувається на прикордонних територіях. Крім того, на сучасному етапі за об’єкт дослідження часто береться транскордонний регіон, про що ми вже згадували вище. Таким чином, можна зазначити, що транскордонне співробітництво більш широке поняття, яке охоплює всі вище наведені моменти.

Тому для визначення транскордонної та прикордонної співпраці, на наш погляд, доцільно розширити звичне в Україні поняття прикордонної співпраці до суті поняття транскордонної, яке більше використовується в світі та вживати їх в подальшому як тотожні, якщо інше не буде вказане.

Зрозуміло, що запропонована ієрархічність понять, як і більшість інших у різних галузях знань, є певною мірою, умовною. Але така домовленість щодо змістовності та вживаності термінів дозволяє науковцям та практикам говорити та дискутувати на одній мові і внести єдине трактування у законодавчі та нормативні документи.

Проте, в прийнятому 24 червня 2004 року Законі України "Про транскордонне співробітництво" при обговоренні в Комітеті Верховної Ради з питань Європейської інтеграції було змінене визначення транскордонного співробітництва, запропонованого робочою групою, яка пропонувала наступне:

"транскордонне співробітництво – спільні дії, спрямовані на поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами та місцевими органами виконавчої влади України і територіальними громадами та відповідними органами влади сусідніх держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством".

Це визначення було замінене на наступне: "транскордонне співробітництво – спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством".

Як видно, виділені автором слова "сусідніх" та "інших" суттєво змінює поняття транскордонного співробітництва, яке прийняте в Європі, в рамковій Конвенції, ратифікованою Україною.

Щоб не вступати в чергову полеміку з приводу визначень, наведемо понятійний апарат, узагальнення якого представив Ганс-Мартін Чуді (Швейцарія) на ІХ- му засіданні Конгресу місцевих і регіональних органів влади в Європі (Страсбург, 4-6 липня 2002 р.) в доповіді "Сприяння транскордонному співробітництву: важливий чинник демократичної стабільності в Європі"[274]. "Для означення всіх форм співробітництва, взятих разом, використовується "транс-Європейське співробітництво" (trans-European co-operation). Відмінності у поняттях можуть бути викликані при визначенні співпраці у наступних випадках:

транскордонне співробітництво (cross-border co-operation) – розуміється бі-, три- або багатостороннє співробітництво між місцевими та регіональними органами влади (напівгромадські і приватні суб’єкти також можуть бути включені у цей контекст), що здійснюється у географічно суміжних територіях. Це стосується і територій, відокремлених морем;

міжтериторіальне співробітництво (inter-territorial co-operation)- розуміється бі, три-, або багатостороннє співробітництво між місцевими і регіональними органами влади (напівгромадські і приватні суб’єкти також можуть бути включені у цей контекст), що здійснюється між несуміжними територіями;

транснаціональне співробітництво (transnational co-operation) – розуміється співпраця між національними, регіональними і місцевими органами влади відповідно транснаціональних програм та проектів. Ця форма співробітництва охоплює великі суміжні території і включає суб’єкти по крайній мірі двох держав–членів ЄС і/або країни не-членів ЄС."

Прикладом цього є Організація субрегіонального співробітництва держав Балтійського моря (ОСС ДБМ) та Регіональна рада для співробітництва на регіональному рівні, що діє в рамках Ради Баренц-Євро-Арктичного регіону (РБЄАРР).

Таким чином, чітко видно, що транскордонне співробітництво здійснюється лише між суміжними територіями.

Транскордонне співробітництво – це, інакше кажучи, специфічна сфера зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів міжнародної діяльності, яка здійснюються на регіональному рівні, і яка, охоплюючи всі загальні їхні форми, відрізняється необхідністю та можливостями більш активного їх використання, а також низкою особливостей, а саме – наявністю кордону і необхідністю його облаштування, спільним використанням природних ресурсів і, відповідно, спільним вирішенням проблем екологічної безпеки, більш широким взаємним спілкуванням населення сусідніх держав та особистими зв’язками людей, значно вищим навантаженням на інфраструктуру (дороги, зв’язок, сферу обслуговування, придорожня інфраструктура) [15].

Основою транскордонного співробітництва є процес створення зв’язків та договірних відносин у прикордонних зонах з метою пошуку рішень для спільних та ідентичних проблем. А "філософія транскордонного співробітництва" полягає у тому, що два суміжні прикордонні регіони співпрацюють в процесі розробки планів та вибору пріоритетів розвитку, а не працюють окремо, а потім узгоджують плани розвитку за окремими заходами. Транскордонна співпраця полягає у тому, щоб у діалогу в усіх сферах життя були задіяні всі соціальні групи населення та адміністративні органи [260].

Транскордонне співробітництво спрямоване на подолання негативних аспектів існування кордонів та наслідків, які виникли на прикордонних територіях через їх розташування на національних окраїнах держав і має на меті покращення умов життя населення. Серед головних цілей такої співпраці є:

подолання існуючих стереотипів та упереджень по обидві сторони кордону;

усунення політичних та адміністративних бар’єрів між сусідніми народами;

створення господарської, соціальної та культурної інфраструктури, за умови формування спільних органів, господарюючих суб’єктів, осередків тощо [258]

Знання та розуміння сусіда є так само важливими, як і формування довіри. Різноманітність проблем та потенційних можливостей розвитку по обидві сторони кордону на просторах Європи призводить до того, що транскордонне співробітництво стає неминучим, бо служить втіленню в життя принципів міжнародного права в чітко визначеному регіональному аспекті. [48]
^ 1.2.Роль транскордонного співробітництва у регіональному розвитку та інтеграційних процесах
Найвагоміший досвід міжнародного співробітництва регіонів було отримано в сфері транскордонного співробітництва. Характерною особливістю сучасної Європи є не лише спільна культура та історія, а й велика кількість кордонів між державами. Більшість сучасних європейських держав сформувалася в 19 – му та 20-му століттях, проте надто мало є кордонів, які довго залишалися незмінними, як наприклад, кордони Іспанії з Португалією та Францією, чи Швейцарії та Німеччини, що є одними з найстаріших в Європі [200]. Протягом останніх трьох сторіч формування кордонів часто здійснювалося за результатами воєнних дій, розділяючи регіони та етнічні групи, а страх перед військовою агресією зумовив низький рівень заселення прикордонних регіонів. Господарська діяльність, торгівля тяжіли до центру, транспортні шляхи прокладалися паралельно до кордону, а існуючі до чергового переділу не використовувалися або ліквідовувалися. Така ситуація спостерігалася на західному прикордонні бувшого СРСР, де було розібрано багато кілометрів залізничного полотна європейського стандарту та побудовані більш широкі колії стандарту СРСР. Території з природними ресурсами, як вугілля чи залізна руда, з значною концентрацією промисловості і людей часто були об’єктами конфліктів, причинами спорів та воєн. Окрім цих винятків, розвиток прикордонних територій відбувався з запізненням як периферійних, з слабо розвинутою інфраструктурою та з обмеженим транспортним сполученням. Природні кордони (річки, моря та гори тощо) ще більше посилювали бар’єрну функцію кордонів. Політична ідеологія, амбіції військових блоків призвели до того, що кордони стали непроникними, а різна політика господарювання на прикордонних територіях сусідніх держав, зокрема, адміністративна, податкова, митна тощо, ще більше розділяли народи. Більшість населення прикордонних регіонів зіткнулася безпосередньо з військовими та релігійними конфліктами, що залишили у свідомості страхи та упередження. Такі відносини негативно впливали на готовність до встановлення нових контактів та можливої співпраці.

Транскордонне співробітництво у Європі почало активно розвиватися в 50-х роках, після ІІ-ї Світової війни, коли представники багатьох прикордонних регіонів почали зустрічалися для обговорення можливості ліквідації кордонних бар’єрів та подальшого розвитку транскордонної співпраці. Основою цьому перед усім стали потреба покращення життєвого рівня населення, бажання стабільного миру, усунення непотрібних обмежень, а також інших факторів, які спричинили роз’єднання людей та організацій в прикордонних регіонах. Проте, в деяких західноєвропейських країнах, як Греція, Іспанія та Португалія транскордонна співпраця активізувалася лише з 80 – тих років завдяки серйозним політичним змінам, введенню демократичної системи та членству в Європейському Союзі. В країнах Центральної та Східної Європи подібний процес розвитку співробітництва почав інтенсивно відбуватися після 1989 року. Утворення нових держав та кордонів в результаті розпаду СРСР, Федеративної Республіки Югославії, Чехословаччини на тлі збереження національного суверенітету на певний час призупинили транскордонне співробітництво на старих кордонах та не розвивали на нових. В новостворених державах значна частина прикордонних територій до розділення були внутрішніми територіями, що підпадали під дію єдиного законодавства, митного режиму і у даний час не мають ознак периферійності старих прикордонних територій. Як не парадоксально, але на нових прикордонних територіях проходили два процеси паралельно – облаштування кордону з посиленням його бар’єрної функції та розвиток транскордонної співпраці, основною метою якої є нівелювання наявності кордону.

Водночас, у Європі відбуваються три, на перший погляд відмінні, але тісно пов’язані між собою процеси [48]:

Згортання кордонів всередині держав-членів Європейського Союзу, внаслідок чого їхні національні кордони перенеслися на зовнішній кордон ЄС, а тому стали зовнішніми відносно третіх держав. З 1995 року цей процес продовжувався водночас з розширенням ЄС.

Намагання встановити інтелектуальні, культурні, політичні, економічні контакти з третіми державами, що знаходяться за зовнішніми кордонами ЄС.

Процеси демократизації в країнах Центрально-Східної Європи та їх вступ до Ради Європи.

Ці процеси безпосередньо впливають на всі прикордонні регіони у Європі. Не може уникнути цього впливу і Україна.
^ 1.2.1. Зміна функцій кордонів
Для осмислення ролі та місця транскордонного співробітництва у територіальному розвитку та інтеграційних процесах доцільно ознайомитись з сучасними поглядами на ці проблеми вітчизняних та зарубіжних науковців, попередньо розглянувши функції кордонів та їх типологізацію.

З вітчизняних науковців найбільш повно питання щодо ролі транскордонного співробітництва висвітлює І.Студенніков у роботі "Транскордонне співробітництво та його місце в регіональному розвитку" [178]. Він базується на типологізації функцій кордону швейцарського географа Реміджіо Ратті – відомого науковця з проблем транскордонного співробітництва, який зазначає, що "кордон містить подвійну концепцію: в один і той же час він може слугувати чинником, що розділяє різні політично-інституціональні системи, і чинником, що забезпечує контакт між різними соціальними колективами"[267].

Виконуючи водночас розділяючу та контактну функції, згідно типологізації Ратті Р, кордони виконують роль:

бар’єру (переважаючими є фактори відокремлення та закритості, також ефект економічної ізольованості);

фільтру (кордон є у цілому відкритий, але виконує фільтруючу функцію згідно завдань національної безпеки);

відкритого кордону (домінуючою є контактна функція і здійснюється транскордонне співробітництво як складова інтеграційного процесу).

Студенніков І. вважає, що така типологізація є найбільш вдала для створення теоретичного підґрунтя для визначення місця транскордонного співробітництва у процесі європейської інтеграції. Погоджуючись з цим висновком, на наш погляд, доцільно розглянути також інші типологізації функцій кордону, які будуть важливі при осмисленні ролі транскордонного співробітництва на сучасному етапі.

Так, Томаш Коморніцкі зазначає, що в широкому розумінні кордони мали та мають три основні функції [250, c.25]:

військову (бар’єр для чужоземної військової агресії);

економічну (бар’єр для вільного руху товарів);

цивільну (бар’єр для вільного переміщення людей).

Аналізуючи зміни функцій кордонів в Західній та Східній Європі, Т.Коморніцкі визначає, що одними з найбільш суттєвих показників, що характеризують кордон, зокрема в інтеграційних процесах, є рівень проникності та пропускна здатність кордону. Щоб зрозу