Реферат: Рекомендації для розробників економічної політики щодо сприяння зеленій економіці та зеленому бізнесу в Україні Зелена економіка як нова парадигма економічного зростання у ХХІ столітті та шлях до сталого розвитку

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОЇ ЕКОНОМІКИ

ТА ЗЕЛЕНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Аналітична доповідь


Зелена економіка як нова парадигма економічного зростання у ХХІ столітті та шлях до сталого розвитку

Зелений бізнес – новий порядок денний для ведення бізнесу у зеленій економіці: нові зобов’язання та нові можливості

Обґрунтування необхідності запровадження засад зеленої економіки та зеленого бізнесу в Україні

Ступінь інтегрованості знань про зелену економіку та зелений бізнес у законодавство та документи економічної політики в Україні

Проекти з впровадження зелених технологій та управлінських рішень, що підтримуються Німеччиною та іншими донорами

Рекомендації для розробників економічної політики щодо сприяння зеленій економіці та зеленому бізнесу в Україні

^ Зелена економіка як нова парадигма економічного зростання у ХХІ столітті та шлях до сталого розвитку

Перехід до сталого використання обмежених природних ресурсів планети та зменшення залежності економіки від традиційних викопних джерел енергії, що негативно впливають на зміну клімату та спричиняють енергетичну уразливість багатьох країн, є фундаментальними чинниками виживання економічної та соціальної систем у ХХІ столітті.

Вже через 40 років населення планети зросте приблизно на 30% до 9 млрд. чол. у 2050 році порівняно з сьогоднішніми 6,7 млрд. чол., причому 98% населення землі буде жити в країнах, що розвиваються, та нових незалежних державах. Населення міст подвоїться, зросте питома вага середнього класу. Люди у віці 65 років і більше становитимуть у 2020 році близько 20% населення землі внаслідок його постаріння. Щоб забезпечити зростаюче населення планети продуктами харчування та енергією, необхідне підвищення продуктивності у сільському господарстві в середньому на 2% на рік. Сьогодні ж сільськогосподарський сектор за традиційних технологій обробітку землі споживає понад 70% світових ресурсів питної води та є відповідальним за 13% світового обсягу викидів парникових газів 1. Очікується, що у 2050 році населення буде генерувати більш як 13,1 млрд. тонн відходів у зв»язку з підвищенням рівня життя і доходів. Це на 20% більше ніж у 2009 році при тому, що лише 25% всіх відходів сьогодні утилізуються або регенеруються2.

Світовий попит на енергію зросте на 36% протягом 2008-2035 років3.

Розрахунки, здійснені в рамках проекту «Бачення – 2050» Всесвітньої бізнес-ради із сталого розвитку, в якому брали участь 29 найкрупніших компаній-членів, представники урядових структур та експерти, доводять, що традиційний шлях розвитку світової економіки за «звичайною бізнес-стратегією» вимагатиме споживання природних ресурсів для забезпечення зростаючого населення землі у 2050 році в обсязі, еквівалентному 2,3 сьогоднішнього обсягу ресурсів планети4.

У зв»язку з цим глобальним викликом міжнародні організації та бізнес-спільнота докладають зусиль щодо удосконалення структури економіки та моделей виробництва і споживання ресурсів для переведення глобального зростання на більш сталі рейки. Особлива увага приділяється наступними дослідженням:

впровадження нових ресурсно-ефективних та більш чистих технологій,

пошук рішень проблеми зміни клімату,

збільшення ефективності сільського господарства та лісництва,

оновлення міст та інфраструктури,

корекція цінностей та поведінки у бік сталого розвитку.

Глобальна фінансова криза наприкінці минулого десятиліття поставила під сумнів віру людей у бізнес та дії урядів і активізувала пошук відповідей на багато складних питань розвитку суспільства. Серед таких проблем – питання як вимірювати успіх та прогрес, як відокремити залежність економічного зростання від споживання ресурсів та деградації екосистем та задіяти нові джерела зростання, пов»язані з використанням ресурсно-ефективних і еколого-орієнтованих технологій та інновацій.

В основі таких пошуків - розвиток та уточнення концепції сталого розвитку, яка пов»язує благополуччя нинішнього покоління людей з благополуччям майбутніх поколінь: «задоволення потреб сучасного часу не повинно підривати можливостей майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби».

Незважаючи на те, що концепція сталого розвитку отримала визнання на міжнародному рівні ще з початку 1980-х років, а завдання впровадження стратегій сталого розвитку стало задекларованою метою «Порядку денного на ХХІ століття», прийнятого Конференцією ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, та Декларації тисячоліття, схваленої у 2002 році на Всесвітньому саміті з сталого розвитку у Йоганнесбурзі, є певні складнощі з впровадженням таких стратегій в умовах чинної парадигми індустріального розвитку, зокрема у країнах з перехідною економікою.

Прояви трьох майже одночасних криз у минулому десятилітті поставили під сумнів достатність моделі кількісного економічного зростання та критерію короткострокової максимізації прибутку у діяльності бізнесу і довели необхідність пошуку більш ефективних схем виробництва і споживання та критеріїв успішності політики і економічної діяльності, які б відповідали довгостроковим суттєвим потребам людства.

Ці пошуки призвели до обґрунтування Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) у 2008 році ^ Глобального зеленого нового курсу (ГЗНК), спрямованого на сприяння оздоровленню фінансової системи, подолання рецесії в економіці, переведення після кризового розвитку на шлях екологічно чистого і стабільного розвитку, збільшення кількості робочих місць5. З цією метою пропонується пакет державних інвестицій, фіскальних стимулів, політичних реформ і реформ ціноутворення у напрямі переходу до екологічно-орієнтованої «зеленої» економіки, створення відповідної інфраструктури та підвищення зайнятості у трансформованих секторах економіки.

Серед особливо важливих видів діяльності в плані сумарних вигод для економіки, екології та працевлаштування – підвищення енергоефективності будівель, впровадження відновлювальних джерел енергії, стабільний енергоефективний транспорт, сільське господарство та прісна вода. Ці сектори економіки можуть принести швидкі результати вже у середньостроковій перспективі. Крім того до «зеленої економіки» ГЗНК відносить ефективне використання матеріалів у виробничих процесах та утилізацію відходів. Характеристика завдань політики у цих секторах та очікуваних кінцевих результатів надається таблиці 1.

Розвиваючи положення Глобального зеленого нового курсу, ЮНЕП присвятив свою нову доповідь 2011 року «Назустріч «зеленій економіці»: шлях до сталого розвитку та викоріненню бідності» аргументації на користь інвестування 2% світового ВВП в «озеленення» десяти найважливіших секторів економіки з метою істотної зміни характеру розвитку та спрямування потоків державних і приватних інвестицій на ефективне використання ресурсів та зменшення викидів парникових газів. Десять ключових секторів включають сільське господарство, житлово-комунальне господарство, енергетику, рибальство, лісництво, промисловість, туризм, транспорт, утилізацію та перероблення відходів, управління водними ресурсами.

Підкреслюється, що за десятиріччя, коли нові багатства створювалися за домінування моделі «коричневої» економіки, суспільство не вирішило таких проблем як соціальна маргіналізація та виснаження ресурсів і все ще далеке від досягнення Цілей розвитку тисячоліття. Сталість залишається найважливішою довгостроковою метою, але для її досягнення необхідно зробити нашу економіку «зеленою».

^ Зелена економіка згідно доповіді ЮНЕП - це «економіка з низькими викидами вуглецевих сполук, яка ефективно використовує ресурси і відповідає інтересам всього суспільства» 6. В «зеленій» економіці зростання доходів і зайнятості забезпечується державними та приватними інвестиціями у ті заходи і проекти, які сприяють зменшенню викидів вуглецю та забруднення, підвищують ефективність використання енергії і ресурсів, працюють на упередження втрати біорізномаїття та екосистемних послуг. Ці інвестиції необхідно каталізувати та підтримувати шляхом цільових державних видатків, субсидій і стимулів для сприяння розвитку зелених секторів, розвитку ринків для зелених технологій та інновацій, удосконалення регуляторної політики та потоків фінансової допомоги, переходу до «зелених» державних закупівель.

За оцінками ЮНЕП потреба у щорічному фінансуванні на «озеленення» світової економіки складає від 1,05 до 2,59 трлн. дол. США, що становить менш як 1/10 всіх річних світових інвестицій (світового валового нагромадження основного капіталу, який становив у 2009 році 22% від світового ВВП).

Таблиця 1.

^ Завдання та кінцеві цілі державної політики у зелених секторах економіки




Сектор економіки

Напрями озеленення сектору

Кінцеві цілі

1.

Підвищення енерго-ефективності житла

Реконструкція житла, гнучке проектування, створення будівель з нульовим рівнем шкідливих викидів; нульовим споживанням енергії та енергоактивних будівель

Скорочення енергоспоживання майже на 80% порівняно з традиційним проектуванням будівель, створення мільйонів робочих місць 17

2.

Сталий транспорт

Перехід на низьковуглецеві види палива. Інвестування в енерго-ефективні види транспорту, електрифікацію, залізничний транспорт. Планування зеленої міської інфраструктури для транспорту.

Скорочення споживання палива світовим парком автомобілів до 2050 року на 50 %, попередження викидів СО2 щорічно обсягом 2 гигатонн19, створення 3,8 млн. нових робочих місць у світі.

3.

Стала енергетика

Інвестування в інтелектуальні

енергорозподільчі системи типу «smart grids», в інфраструктуру відновлювальних джерел енергії,

використання технологій альтерна-тивної енергетики

Понад 20 млн. додаткових робочих місць: 2,1 млн. у вітроенергетиці, 6,3 в геліофото-електричній галузі, 12 млн. в сільське господарство і промисловість, пов»язані з виробництвом біопалива. Зменшення викидів вуглецю

4.

Стале сільське господарство

Інвестування у стале сільське господарство, включаючи органічне земле оброблення. Відрахування розвинутими країнами частини стимулюючих пакетів на користь країн, що розвиваються.

До 2050 р., згідно прогнозів, один гектар Землі повинен прокормити від 6,1 до 6,4 осіб проти 4,5 осіб у 2005 р.

Створення на 30% більше робочих місць.

5.

Прісна вода

Інвестування в інфраструктуру забезпечення чистою водою

До 2015 р. удвічі зменшити кількість людей, що не мають постійного доступу до безпечної води та базової санітарії. Глобальний виграш у 38 млрд. дол. США у річному обчисленні

6.

Екологічна інфраструктура

Інвестування у здорові екосистеми: водозбірні басейни, річкові системи, водно-болотні угіддя, ґрунти, ліси, океани та коралові рифи, що надають важливі економічні послуги.

Створення значної кількості додаткових робочих місць (від 10% до 40% від обсягу інвестицій). Скорочення використання природних ресурсів

7.

Ефективне використання матеріалів та енергії у вироб-ничих процесах




Субсидії на викопні види палива та не відображення витрат на надмірне використання матеріалів у вартості продукції протидіють швидкому отриманню результатів;

8.

Утилізація відходів, та вторинна переробка матеріалів

Включення у вартість продукції вартості шкоди для довкілля.

Забезпечення безпечного і чистого відвантаження, вивозу, збереження та утилізації відходів при дотримані трьох правил: зменшення кількості відходів, їх вторинна переробка та вторинне використання.

В 2000 році на сектор вторинної переробки у країнах-членах Євросоюзу прийшлося 4 % ВВП цього региону.71

Очікується, що в умовах підвищення цін на сировинні товари сектор буде швидко зростати.

Джерело: Глобальный новый зеленый курс. Доклад ЮНЕП. Март 2009. - www.unep.org/greeneconomy

Прийняття країнами зобов’язань щодо інвестування 2% від ВВП у розвиток зелених технологій, ресурсну ефективність, відновлювані джерела енергії, сталий транспорт, енергоефективні будівлі, збереження екосистем забезпечить зміну фундаментальних засад моделі економічного розвитку: від кількісного зростання за будь-яку ціну до якісного зростання, підпорядкованого довгостроковим цілям збереження ресурсів планети.

Така зміна моделі розвитку підтримана Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка у Декларації Зеленого зростання, прийнятій країнами-членами ОЕСР на Конференції Міністрів країн ОЕСР 25 червня 2009 року, визнала, що економічне відновлення та екологічно і соціально орієнтоване стале зростання є ключовою проблемою сьогодення, і закликала країни впроваджувати стратегії зеленого зростання та відповідні інструменти політики, спрямовані на збільшення інвестицій у розвиток і використання екологічно чистих технологій, підвищення енергоефективності, а також розвиток інструментарію планування і впровадження зеленого зростання7. Протягом 2009-2010 років ОЕСР здійснено ґрунтовні дослідження основних положень Стратегії зеленого зростання, яка має бути оприлюднена на Конференції Міністрів країн ОЕСР наприкінці травня 2011 року.

Зелене екологічно-орієнтоване зростання спрямоване на виявлення більш екологічно чистих джерел зростання, включаючи можливості розвитку нових зелених галузей, створення робочих місць і технологій та водночас управління структурними змінами, пов»язаними з переходом до більш зеленої економіки8.

У робочих документах ОЕСР, присвячених розробленню засад такої рамкової стратегії, конкретизовано зміст політики зеленого зростання у різних секторах економіки та промисловості, визначено бар’єри для реалізації такої політики та надаються рекомендації щодо стимулюючих заходів для залучення бізнесу до співпраці з державою у напряму «позеленення» його діяльності. Підкреслюється, що широкий набір ініціатив з стимулювання інновацій стане тим фактором, який сприятиме створенню нових екологічно чистих технологій та робочих місць. У зв»язку з цим проекти Стратегії зеленого зростання та Інноваційної стратегії ОЕСР розробляються одночасно та у тісному зв»язку.

Підтримавши курс міжнародних організацій на пошук нових джерел розвитку, уряди багатьох розвинутих країн включили цілі, завдання та конкретні інструменти сприяння «зеленому» зростанню у свої довгострокові стратегії або розробили окремі стратегії зеленого зростання.

Серед них Європейська стратегія «Європа 2020: стратегія розумного, сталого та всеохоплюючого зростання», прийнята Європейською Комісією у 2010 році 9. Вона передбачає реалізацію трьох пріоритетів:

розумне зростання економіки, що базується на знаннях та інноваціях;

стале зростання: сприяння більш ресурсноефективній, зеленій та конкурентній економіці;

всеохоплююче зростання, що забезпечує високу зайнятість в умовах соціальної та територіальної єдності.

Республіка Корея однією з перших затвердила Стратегію зеленого зростання і П»ятирічний план реалізації цієї стратегії на період 2009-2013 років10. Ключовими завданнями Стратегії передбачено:

зменшити до 2020 року обсяг емісії вуглецю на 30%;

покращити енергоефективність економіки на 46% порівняно з 2007 роком до 0,233 ТОЕ на 1 тис.дол.ВВП у 2020 році;

підвищити частку нових та відновлюваних джерел енергії у загальному обсязі споживання енергії з 2,7% у 2009 році до 6,08% у 2020 році;

підвищити стандарти споживання палива транспортом, сприяти розвитку безмоторного транспорту та розумної мережі транспортної інфраструктури;

зменшити на 31% емісію парникових газів будівлями до 2020 року;

забезпечити екологічне відновлення чотирьох головних річок Республіки;

сприяти розвитку 27 ключових зелених технологій, які стануть майбутніми двигунами корейської економіки

надати фіскальні та фінансові стимули для інвестування у розвиток зелених секторів, зменшити податкове навантаження на споживання їх продукції, створити координаційний механізм для досягнення цілей.

На думку ЮНЕП зобов»язання Республіки Корея інвестувати 2% від ВВП або 83,6 млрд. дол. США на підтримку зеленого зростання, створило ефект доміно для інших азіатських економік.

^ Зелений бізнес – новий порядок денний для ведення бізнесу у зеленій економіці: нові зобов»язання та нові можливості

Зелена індустрія або зелені сектори економіки покликані матеріалізувати нові джерела зростання, пов»язані з ефективним використанням природних ресурсів та еко-ефективних технологій, у екологічну продукцію та послуги, а, відповідно, у додану вартість та прибутки компаній, що займаються цією діяльністю. Сприяння їх розвитку та позелененню традиційних «коричневих» технологій і моделей ведення бізнесу становить центральне завдання державних стратегій переходу до більш зеленої економіки.

За оцінками ЮНІДО глобальний ринок для зелених технологій та видів діяльності наразі оцінюється приблизно у 1 млрд. дол. США і має зрости до 3 млрд. дол. США до 2020 року11. Екологічний та економічний потенціал позеленення індустрії може бути ще більшим: заміна «коричневих» виробничих процесів на більш чисті, енергоефективні та матеріалозберігаючі технології, реорганізація виробництва забезпечать конкурентоспроможність всієї індустрії і поступове зниження цін на зелену продукцію. Підвищення ефективності виробництва, зокрема уловлювання та збереження діоксиду вуглецю, допоможе зменшити його емісію на 37% до 2050 року.

ЮНІДО визначає розбудову зеленої індустрії як новий порядок денний для діяльності бізнесу за принципом «виробляти більше, використовуючи менше ресурсів і створюючи менший негативний вплив» (produce more value while using less) через безперервне поліпшення процесу.

Світова бізнес-рада із сталого розвитку (WBCSD), яка об»єднує 200 найкрупніших світових компаній з 22 галузей, визначила сім напрямів дій, які може використати бізнес для покращання своєї еко-ефективності: зменшити інтенсивність використання матеріалів, зменшити енергоінтенсивність, зменшити дисперсію токсичних субстанцій, збільшити рісайклінг (поворотність) ресурсів, максимізувати використання відновлюваних джерел енергії, подовжити термін використання продукції, підвищити інтенсивність надання послуг.

Разом з тим зелений бізнес – це у першу чергу комерційна діяльність, спрямована на отримання прибутків. У короткостроковому періоді створення доданої вартості завжди буде мати більший пріоритет порівняно з пріоритетами зменшення впливу на довкілля та оптимізації використання ресурсів за інших рівних умов. Проте бажання зберігати та зміцнювати конкурентні позиції на ринках спонукає компанії до вибору довгострокових стратегій, які враховують перспективи розширення ринків для екологічних товарів та послуг, можливості впровадження та здешевлення новітніх еко-ефективних технологій, зменшення цін на енергоресурси з відновлюваних та альтернативних джерел. У стимулюванні цих процесів важливу роль грають національні уряди через впровадження відповідних стандартів та регуляторних актів, розширення обсягів фінансових ресурсів на дослідження, розвиток і демонстрацію переваг нових технологій, зменшення субсидій на постачання і використання викопного палива – основного джерела забруднень.

Формування поняття «зелений» бізнес, уточнення класифікації видів діяльності з виробництва та постачання екологічних товарів і послуг, розроблення інструментарію сприяння ефективнішому використанню ресурсів та зменшенню негативному впливу виробництва на довкілля ще не завершене. Фінансова криза надала додатковий імпульс зусиллям міжнародних організацій у цьому напрямі.

Діяльність з виробництва і постачання екологічних товарів та послуг зЕко-ефективність як поведінка для бізнесу має сенс. Взагалі бути ефективним – це найвищий пріоритет для будь-якої компанії. Проте якщо здійснювати вибір серед трьох цілей (створення доданої вартості, зменшення впливу на довкілля та скорочення використання ресурсів), створення доданої вартості завжди буде мати більшу вагу для будь-якого бізнесу.

гідно класифікації екологічних технологій і продуктів, прийнятої Євростатом, розподіляється на дві великих категорії: діяльність із захисту довкілля та діяльність, пов»язана з управлінням ресурсами 12.

^ Захист довкілля

(захист на виході)




Управління ресурсами

(захист на вході)


1: Захист повітря та клімату

2: Управління стічними водами

3: Управління твердими відходами

4: Захист та відновлення земель, підземних та поверхневих

5: Зменшення шуму та вібрацій

6: Захист біо- та ландшафтного різноманіття

7: Захист від радіації

8: Наука та дослідження

9: Інша діяльність по охороні довкілля

 

10: Управління водними ресурсами

11: Управління лісовими ресурсами

12: Поводження з видами дикої флори та фауни

13: Управління енергетичними ресурсами

13A: Виробнцитво енергії з відновлюваних джерел

13B: Тепло та енергозбереження і управління

13C: Зменшення споживання викопних ресурсів у виробництві енергоносіїв

14: Управління мінеральними ресурсами

15: Наука та дослідження

16: Інша діяльність з управління ресурсами

Джерело: Класифікація екологічних технологій та продуктів за категоріями (Eurostat, 2009. С. 45-47)

Українські вчені визначають «зелений» бізнес як комерційну діяльність, спрямовану на отримання прибутку від прода­жу екологічних товарів і послуг, виробництво та надання яких передбачає за­стосування методів і технологій, що мінімізують інтегральний екодеструктивний вплив на довкілля, а їх використання сприяє створенню максимально екологічно сприятливих умов життя для споживачів як у коротко-, так і в довгостроковому періоді13 .

ЮНІДО у своєму визначенні зеленої індустрії робить акцент на здійсненні зелених державних інвестицій та впровадженні державних ініціатив політики, які сприяють сталому зростанню та екологічно відповідальним приватним інвестиціям 14.

Економічна і соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО ООН) визначає зелений бізнес як підприємства, що розглядають захист довкілля серед важливих довгострокових цілей свого бізнесу - як еко-ефективності виробничої діяльності, так і маркетингу сталої продукції та послуг15. Вони базують свою конкурентоспроможність на трьох складових: продуктивності ресурсів (енергії, води, матеріалів, безвідходному виробництві, рециклінгу, тощо), продуктивності людської праці та культури, корпоративної відповідальності (дотримання прозорості, етики, екологічних стандартів, управління впродовж життєвого циклу продукції)16 .

Засоби, які є у розпорядженні нових компаній зеленого бізнесу та тих, що трансформуються у більш ресурсноефективні та екологічно-орієнтовані, можна поділити на три групи:

Методики та інструментарій сприяння ресурсно-ефективному та більш чистому виробництву (РЕБЧВ);

Впровадження зелених (ресурсно-ефективних та більш чистих) технологій;

Інвестиції у розвиток зелених технологій, екологічної інфраструктури та модернізацію виробництва.

^ Ресурсно-ефективне та більш чисте виробництво (РЕБЧВ) – інтегрований підхід ЮНІДО та ЮНЕП до підвищення ефективності виробництва, що передбачає використання превентивних стратегій управління, які підвищують продуктивне використання природних ресурсів, мінімізують створення відходів та емісій і базуються на використанні інструментарію більш чистого виробництва:

ефективність виробництва - це оптимізація продуктивного використання природних ресурсів (матеріалів, енергії, води);

екологічне управління – це мінімізація впливу на довкілля та природу через зменшення відходів та емісій;

людський розвиток – мінімізація ризиків для людей та спільнот і підтримка їх розвитку.


^ Більш чисте виробництво (БЧВ) – це постійне використання інтегральної превентивної стратегії збереження природних ресурсів у процесах, продукції та послугах з метою підвищення їх ефективності та зменшення ступеню ризику не тільки по відношенню до людини, а й по відношенню до довкілля 17.

^ У виробничих процесах стратегія БЧВ спрямована на більш ефективне використання сировини і енергії, на виключення токсичних та шкідливих матеріалів, профілактику виникнення відходів та забруднень в їх джерелі.

^ У продуктах та послугах стратегія БЧВ спрямована на зменшення їх впливу на довкілля в рамках всього життєвого циклу – від розробки до використання.

БЧВ ґрунтується на систематичній оцінці виробничих процесів та ідентифікації причин неефективного використання ресурсів і включає:

аналіз життєвого циклу продукції, що випускається підприємством, від її створення до завершення терміну служби (див. рис.1);

виявлення причин неефективного використання ресурсів шляхом розроблення детальних матеріальних та енергетичних балансів, які забезпечують кількісне співставлення здійснених витрат, отриманих вихідних результатів (продукції) та викидів, відходів і втрат тепла, тощо;

надання рекомендацій з покращання виробничих процесів та управління матеріальними ресурсами, модифікації параметрів операційної діяльності, заміни застарілих технологій на більш енерго- та екоефективні, редизайну продукції з метою зменшення негативного впливу на довкілля.






Рис. 1. Оцінка життєвого циклу продукції 18

Згадані інструменти відносяться до більш дешевих та ефективних, що швидко окупають здійснені фінансові витрати, але їх систематичне використання вимагає дотримання виробничої дисципліни, зміни стереотипів, звичних підходів та свідомості працівників.

Друга складова РЕБЧВ – екологічне управління – зосереджується на контролі за відходами та емісією забруднюючих речовин, здійсненні оцінки впливу забруднень на довкілля згідно з підходом, закладеним у міжнародних стандартах ISO 14000. Взагалі розвиток стандартів управління у сфері екології відбувається паралельно інтенсивній розробці і впровадженню екологічних стандартів у сфері виробництва продукції, спрямованих на забезпечення енергоефективності або заборону використання певних загрозливих для довкілля речовин, продовольчої безпеки, тощо. Набувають поширення екологічні вимоги до маркування продукції, розміщення на ній «вуглецевого відбитку» (ecological footprint), що віддзеркалює кількість енергії необхідної для виробництва та транспортування продукції.

Крім стандартів серії ISO 14000 у сфері екологічного управління розробляються також нові стандарти ISO 50000. Важливу роль у підвищенні корпоративної соціальної відповідальності за забруднення промисловістю навколишнього середовища грає розроблення стандарту з адміністративного управління ISO 26000.

^ Впровадження зелених (ресурсно-ефективних та більш чистих) технологій істотно збільшує можливості розвитку зеленої економіки та зеленого бізнесу. Порівняно з РЕБЧВ це на порядок більш дорогий, але перспективний шлях підвищення конкурентоспроможності підприємств та зменшення негативного впливу їх діяльності на навколишнє середовище.

Фінансово-економічна криза стала для розвинутих країн каталізатором розвитку новітніх зелених технологій, у першу чергу енергетичних. Вони розглядаються як передумова енергетичної незалежності країн, розвитку сучасної інфраструктури, зменшення деградації екосистем.

За висновками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) багато з обіцяючих низько вуглецевих технологій сьогодні коштують набагато дорожче, ніж технології на основі традиційного викопного палива, знизити їх вартість можливо лише шляхом освоєння – прискорення досліджень, розробок, демонстрації та впровадження (ДРДВ), завдяки чому технології стануть більш рентабельними та привабливими для використання приватним сектором 19.

У своїй доповіді 2010 року «Перспективи енергетичних технологій» МЕА відмітило перші ознаки революції енергетичних технологій, яка відбувається поки що «знизу-вверх», і закликало сприяти задіянню нових джерел зростання на основі збалансованого використання відновлювальних ресурсів та перероблення відходів. З цією метою МЕА розроблено глобальні технологічні дорожні карти (ТДК) розвитку і впровадження інноваційних енергетичних технологій, які дозволять досягти скорочення викидів вуглецю в енергетиці до 2050 року на 50%. Вони охоплюють: уловлювання та захоронення вуглецю, електричні та гібриді автомобілі, вітроенергетику, колектори сонячної енергії, фотоелектричні батареї, біопаливо, енергоефективні будівлі (системи опалення та охолодження), ядерну енергетику, раціональні електромережі, тощо. Такі глобальні ТДК спрямовані на розвиток складних міжсекторальних технологій і передбачають партнерство з великим бізнесом для інвестування в їх освоєння та впровадження.

Стратегічними документами усіх розвинутих країн так само передбачено розширення інвестицій у розвиток і освоєння зелених технологій. Так, Європейським стратегічним планом з енергетичних технологій передбачено швидке розроблення ключових енергетичних технологій на європейському рівні, які повинні забезпечити виконання до 2020 року трьох стратегічних цілей: скорочення обсягів споживання первинної енергії на 20%, збільшення до 20% частки відновлюваних джерел енергії в енергетичному балансі ЄС та зменшення на 20% обсягів викидів парникових газів 20.

Загалом в рамках шести Європейських індустріальних ініціатив (ЄІІ), що реалізують ТДК у сферах вітроенергетики, сонячної енергетики, біоенергетики, розумних електричних мереж, уловлювання та збереження вуглецю, сталої атомної енергетики, передбачається інвестувати у ДРДВ до 2020 року понад 47 млрд. Євро 21.

Німеччина є одним з європейських лідерів у сфері розвитку новітніх зелених технологій та торгівлі екологічною продукцією з часткою в 16% на світовому ринку22. Німецький сектор зеленої індустрії налічував у 2007 році півтора мільйона працівників, з них близько 250 тис. осіб – у секторі відновлюваних джерел енергії. У серпні 2006 року Федеральним урядом запущено Стратегію розвитку високих технологій для Німеччини з метою концентрації досліджень з розвитку і освоєння 16 технологій у п»яти напрямах та створення відповідного інноваційного клімату.

Її складова - високотехнологічна стратегія для захисту клімату та ефективного використання ресурсів (“High-Tech Strategy for Climate Protection”), покликана прискорити технологічні прориви у сфері захисту клімату, ресурсозбереження та енергетики для досягнення стратегічної цілі - скорочення на 40% емісії CO2 до 2020 року. Вона охоплює такі пріоритетні напрями як ефективне використання електроенергії, районні системи опалення, паливні комірки, енергоефективність у промисловості, торгівлі та послугах, будівлях, безпека ядерних реакторів, тощо.


Інвестування в екологічну інфраструктуру, озеленення секторів економіки та розвиток зелених технологій

Щорічно роль зеленого інвестування на світових ринках капіталу зростає, що підтверджує переду­сім зростання обсягів фінансових ресурсів, спрямованих у «зелені» проекти. За даними Форуму соціального інвестування США приблизно 11% прибутків великі корпорації витрачають на стале інвестування, в Європі ця цифра становить приблизно 17%23. Сьогодні біль­шість грантів міжнародних організацій даються на досить жорстких умовах щодо захисту навколиш­нього середовища, що посилює зацікавленість бізнесменів у розвитку «зеле­них» технологій. Сертифікація, екологічне маркування продукції на міжнародному рівні також спонукають компанії до виробництва товарів, дружніх до довкілля та енергоефективних.

Всесвітня бізнес-рада із сталого бізнесу у своєму проекті «Бачення-2050» прогнозує, що перетворення, пов’язані з реалізацією низько-вуглецевих ресурсно-ефективних проектів, розширять можливості ділової активності в різних сегментах бізнесу до 3-10 трлн. дол. США у 2050 році (у нинішніх цінах).

Держава взмозі забезпечити обмежену частку інвестицій, необхідних для підтримки розвитку зеленого біз­несу та зелених технологій, але завдяки стимулюючій політиці на фінансових ринках може забезпечити залучення необхідного фінансового капіталу та необхідного притоку грошових ресурсів. Серед таких спеціальних інструментів фінансового ринку, які відпрацьовані розвинутими країнами:

використання гнучких механізмів Кіотського протоколу, включаючи торгівлю викидами та механізми спільного впровадження,

схема цільових екологічних (зелених) інвестицій, отриманих від продажу квот на викиди парникових газів, що спрямовуються компаніями на проекти з скорочення таких викидів;

створення інвестиційних фондів для фінансування компаній зеленого бізнесу;

надання кредитів на фінансування екологічних програм;

страхування ризиків природних катастроф та зміни клімату.

ЮНКТАД у своїй Доповіді про світові інвестиції 2010 року відзначає, що потоки прямих іноземних інвестицій (ПІІ) лише у альтернативну/відновлювальну енергетику, рециклінг та виробництво еко-технологічної продукції досягло 90 млрд. дол. США у 2009 році24. Близько 40% ПІІ у низько-вуглецеві проекти, що фінансувалися протягом 2003-2009 років, здійснювалися у країнах, що розвиваються, причому 10% таких інвестицій генерувалося транснаціональними компаніями з країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються.

Національна політика сприяння інвестиціям у зелену економіку повинна передбачати не тільки створення рамкових умов для реалізації бізнесом своїх можливостей, захисту прав інвесторів та узгодження іноземних інвестицій з національними стратегіями розвитку, але й провадження відповідної промислової політики – створення кластерів у зелених секторах для кращого використання робочої сили і природних ресурсів, поширення технологій шляхом зміцнення зв’язків ТНК з місцевими підприємствами.

Створення нових компаній чистої енергетики здебільшого пов’язано з дослідженнями і розвитком новітніх технологій, створенням демонстраційних зразків та доведенням до стадії зрілості. Для нових високотехнологічних компаній найбільш критичним є період становлення, який вимагає значних коштів для доведення реальності їх концепції бізнесу, у той час як економічна віддача від інноваційного проекту може бути отримана здебільшого на останніх етапах його реалізації, коли налагоджується серійне виробництво продукції. На цих етапах основну роль грають ін­вестиції венчурного капіталу та інституційних інвесторів (пенсійних, страхових фондів, тощо). На останньому етапі розвитку «зеленого» бізнесу відбувається фінансу­вання активів через залучення публічного капіталу на фондових рин­ках.

Держава підтримує такі проекти шляхом співфінансування через різні інститути фінансування розвитку (банки розвитку, венчурні фонди та компанії) та використання механізмів державно-приватного партнерства з чітким розподілом ризиків та вигод від реалізації проектів між державою і приватними виконавцями.

На Міжнародному енергетичному форумі-виставці "World Future Energy Summit", що відбувся в АБУ-ДАБІ, Генеральний секретар Організації Об»єднаних Націй (ООН) Пан Гі Мун проголосив 2012 рік Міжнародним роком сталої енергетики для всіх 25.

Створена у 2009 році генеральним директором ЮНІДО п. Канде Юмкеллою Консультативна группа з енергетики та зміни клімату (AGECC) поставила дві сміливих, але досяжних до 2030 року цілі - всеохоплюючий доступ до сучасних джерел енергії та 40-відсоткове зростання ефективності використання енергії. Для досягнення цих цілей необхідно акумулювати 35 млрд. доларів на рік протягом наступних 20 лет - загалом 700 млрд. доларів. Це лише три відсотки від прогнозованого Global Investment Energy за той же період