Реферат: Національний інститут стратегічних досліджень тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири економіки україни

Національний інститут стратегічних досліджень


ТАКТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ ТА СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


аналітична доповідь





КИЇВ - 2008


Тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири економіки України- К.: НІСД, 2008.- 28 с.


Автори:


Жаліло Я.А., к.е.н.( керівник авторського колективу),

Бабанін О.С., к.т.н.,

Белінська Я.В., к.е.н.,

Пищуліна О.М., к.с.н.,

Поворозник В.О., к.е.н.

Покришка Д.С.


Доповідь підготовлено до засідання круглого столу 11 червня 2008 р.


^ При повному або частковому відтворенні матеріалів даної публікації посилання на видання обов’язкове

© Національний інститут стратегічних досліджень, 2008.








Вступ
Економіка України у 2008 році продовжує характеризуватися позитивними показниками економічної динаміки. Попри значне зростання інфляційних тенденцій, реальні темпи економічного зростання залишаються достатньо високими, забезпечуючи як стійке зростання доходів населення, так і належне фінансування видатків бюджету.

В той же час, дисбаланси, які спостерігаються у грошово-кредитній та валютно-фінансовій сферах, засвідчують наявність потенційних ризиків економічної нестабільності, які мають бути враховані при здійсненні соціально-економічної політики держави. Системний характер таких ризиків обумовлює низьку ефективність «пожежних» заходів макрофінансової стабілізації, що вживаються нині в Україні. Дається взнаки незавершеність реформування економічної та соціальної сфер, яка дедалі частіше входить в суперечність з наростанням відкритості національної економіки, посиленням впливу міжнародної конкуренції, впровадженням в Україні міжнародних економіко-правових норм тощо.

Важливо усвідомити, що без відновлення активних соціально-економічних перетворень предметне вирішення таких важливих макроекономічних та соціальних проблем, як погіршення сальдо зовнішньої торгівлі, дестабілізація валютного курсу, зростання інфляції, зниження реальних доходів значної частини населення, зменшення соціального розшарування тощо, вже неможливе. Реалізація тактичних пріоритетів макрофінансової стабілізації невідривна від досягнення стратегічних орієнтирів розвитку вітчизняної економіки.

Авторами представленої доповіді проаналізовано особливості соціально-економічного становища України в січні-травні 2008 року, з’ясовано ключові джерела макроекономічної нестабільності та показано їх системний характер. Запропоновано власне бачення пріоритетів та послідовності політики держави в подальшій реалізації соціально-економічних реформ в Україні.
^ Основні складові економічного зростання в Україні в січні-квітні 2008 року
В січні-квітні 2008 р. ВВП, вироблений в Україні, на 6,2 % (в реальному вимірі) перевищував аналогічний показник січня-квітня 2007 року (Рис. 1). Незважаючи на зменшення темпів зростання, порівняно з минулорічним періодом, на 1,7 в.п. (7,9 % за 4 місяці 2007 р.), слід констатувати збереження в Україні високих темпів економічної динаміки.

^ У секторальному вимірі, на відміну від минулого року, спостерігається значне посилення диференціації темпів зростання (Рис. 2). Встановилися тенденції стагнації виробництва доданої вартості в сільському господарстві, в якому за 4 місяці року відзначено 0,4 % зростання та спаду в будівництві (на 2,7 %). Відтак одним з визначальних рушіїв приросту ВВП слід вважати активне зростання в промисловості, яке склало за 4 місяці року 8,0 % та стало логічним продовженням тенденцій, які встановилися у 2007 р.

Варто наголосити, що ^ 2007 р. засвідчив зміну «локомотиву» промислового розвитку України. Найвищі темпи зростання були притаманні машинобудуванню (Рис. 3). Якщо в 2006 р. 31,7 % приросту промислового виробництва забезпечили металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, то в 2007 р. внесок цієї галузі зменшився майже вдвічі – до 19,0 %, і в зростанні промисловості визначальну роль мав розвиток машинобудування, внесок якого збільшився з 24,2 % в 2006 р. до 34,9 %. При цьому трійка «лідерів» залишилася незмінною – зростання виробництва в машинобудуванні, металургії і харчовій промисловості забезпечило 68 % приросту промисловості в цілому.

П
ідвищення частки основної інноваційної галузі – машинобудування – в структурі промислового виробництва на 1,9 в.п. до 14,4 % є важливим досягненням розвитку промисловості України в 2007 р. Високі темпи зростання галузі були забезпечені, в основному, за рахунок суттєвого зростання виробництва транспортних засобів та устаткування (в 1,4 разу), що є наслідком динамічного розширення попиту з боку вітчизняних підприємств, які активізували інвестиційну діяльність та збільшили витрати на оновлення основних фондів, населення (в споживчому сегменті машинобудування), та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної інвестиційної продукції машинобудування на зовнішніх ринках.

В 2007 р. збільшилась також вага металургійної промисловості – на 2,8 в.п. до 24,7 %, одним з сприятливих чинників чого стало зростання внутрішнього попиту. Водночас знизилася частка харчової промисловості – на 1,3 в.п. до 14,3 %, виробництва та розподілення енергії, газу та води – на 3,5 в.п. до 14,8 %. Слід зазначити, що основним чинником зростання частки металургії в структурі промислового виробництва став ціновий – динаміка цін виробників в галузі була однією з найвищих в цілому по переробній промисловості (22,2 %) на фоні деякого сповільнення динаміки зростання виробництва. Відтак в перспективі такий розвиток металургії формуватиме обмеження для галузей – споживачів металопродукції (в першу чергу – будівництва та машинобудування).

^ Помітними позитивними чинниками зростання вітчизняної промисловості також стали:

стабільне підвищення доходів населення, які в 2005-2007 рр. щорічно зростали на 39,1 %, 28,2 % і 30,6 % відповідно, що забезпечувало активне зростання попиту на товари споживчої групи;

значне розширення моделей кредитування придбання непродовольчих товарів довгострокового використання, про що свідчить різке зростання кредитів, наданих населенню в 2007 р. на 103,5 % (69,2 млрд. грн.);

підвищення якості української продукції інвестиційного призначення;

реалізація програм модернізації технологічних потужностей в металургії, хімічній промисловості;

продовження позитивної динаміки розвитку будівництва і транспорту, що сприяло підвищенню попиту на продукцію машинобудування, металургійної, деревообробної промисловості, виробництва будівельних матеріалів і скловиробів;

стабілізація з другого кварталу 2007 року цін на металопродукцію на світових ринках;

часткове зняття обмежень і заборон на ввезення молочної продукції до Росії.



^ Рис. 3. Динаміка зростання виробництва в галузях промисловості України в 2005-2007 рр., % до попереднього року


Разом з тим, початок 2008 р. засвідчив нестійкий характер динаміки розвитку в більшості галузей промисловості. Протягом 2007 р. динаміка промислового виробництва демонструвала стійку тенденцію сповільнення (16,3 % до аналогічного періоду на початку року і 10,2 % в грудні). Динаміка зростання в більшості галузей промисловості в 2008 р. поступається відповідному періоду минулого року. Вищими темпами зростають лише целюлозно-паперове виробництво, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води і машинобудування (Рис. 4). Тривожною тенденцією стало відновлення спаду у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення (17,3 %), близьким до стагнаційного є розвиток металургійного виробництва (2,3 % проти 17,4 % роком раніше, хоча галузь характеризувалася найвищим показником зростання оптових цін – 36,4 %).

^ Рис. 4. Динаміка зростання виробництва в галузях промисловості України в січні-квітні 2006-2008 рр., % до попереднього року


Відтак в січні-квітні 2008 р. найбільший внесок в зростання промисловості зробили машинобудування (54,6 %), харчова промисловість (14,8 %), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (11,5 %) і виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (9,1 %). При цьому понад дві третини приросту виробництва в машинобудуванні забезпечено за рахунок підгалузі з виробництва транспортних засобів і устаткування.

Очевидним є збереження позитивного впливу експортного чинника – як буде показано далі, експорт з України зріс у січні-березні на 30,2 %, що перевищило аналогічний минулорічний показник (28,0 %), причому слід констатувати зростання частки експорту продукції машинобудування. Водночас помітне зменшення темпів зростання харчової промисловості є безпосереднім наслідком зниження фактичної купівельної спроможності значної частки населення через прискорення інфляційних процесів. Індекс оптових цін в галузі склав по відношенню до січня-квітня 2007 р 31,1 %, що значним чином нівелювало зростання оборотів підприємств галузі (обсяги реалізованої продукції харчової промисловості у січні-квітні 2008 р. були на 41 % більші, ніж рік тому).

Водночас відбулося також послаблення інвестиційного чинника промислового зростання, про що свідчить сповільнення приросту інвестицій в основний капітал в першому кварталі 2008 р. до 10,4 % проти 32,2 % рік тому.

Збільшення диференціації темпів зростання в галузях промисловості у 2008 р. свідчить про зростання фрагментарності чинників економічної динаміки, зокрема – посилення впливів зовнішньоторговельної сфери, а також про неоднозначність впливу інфляційних тенденцій та відповідного зростання основних складових витрат виробництва в низці галузей.

^ Високі темпи економічного зростання, відзначені в січні-квітні 2008 р., створювали належне підґрунтя для зростання доходів населення. Цьому зростанню сприяв також комплекс заходів щодо підвищення життєвих стандартів, вжитий урядом та передбачений Законом України про Державний бюджет на 2008 рік.

Внаслідок дії цих чинників номінальні доходи населення, за офіційними даними Держкомстату, зросли у січні-квітні 2008 року порівняно з відповідним періодом попереднього року на 46,2 %. При цьому заробітна плата збільшилася на 44,2 %, соціальні допомоги та інші поточні трансферти – на 48,1 %. В структурі доходів частка заробітної плати залишається найбільшою та склала 43,9 %, дещо перевищивши частку трансфертів (42,0 %). Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 45,6 %. Витрати населення на придбання товарів і послуг у січні-квітні поточного року порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 40,0 %. Приріст заощаджень склав 11,9 млрд грн.

За даними Держкомстату, середня заробітна плата в Україні в квітні 2008 року склала 1735 грн., що на 16,8 % більше, ніж в листопаді 2007 р. Проте через активізацію інфляційних тенденцій реальний приріст цього показника суттєво сповільнився (Рис. 5). За квітень реальна заробітна плата в Україні впала ще на 2 % у порівнянні з попереднім місяцем. В 9 областях України: в автономній республіці Крим, Запорізькій, Київський, Львівській, Одеській, Рівненській, Херсонській, Чернівецькій та Чернігівській – реальна заробітна плата впала приблизно на 5 %. Зростання реальної заробітної плати на 3-4 % відбувалось тільки в трьох областях: Вінницькій, Полтавській та Харківській.

^ Попри номінальне зростання, відсутні позитивні зрушення в регіональній диференціації заробітної плати. Так, середня заробітна плата в м. Києві складала у квітні 2008 р. 175 % середньоукраїнського показника (3045 грн. проти 1735 грн. ), у Тернопільській області цей показник залишається найнижчим – 70,5 % (1224 грн). У квітні 2007 р. відповідні показники складали 167 % та 68 %. Зростає дисбаланс в оплаті праці за секторами економіки. У квітні 2008 року фахівці фінансового сектору та авіаційного транспорту отримували 3788 та 3656 грн. відповідно, що склало 218 % та 210 % середнього показника (рік тому – 205 % та 201 % відповідно). Заробітна плата в найнижче оплачуваних секторах – сільському господарстві та охороні здоров’я була на рівні 989 грн. та 1121 грн. відповідно, що складає 56 % та 64 % від середньої заробітної плати (у 2007 р. 55 % та 60 % відповідно).




^ Рис. 5 Темпи приросту номінальної та реальної середньомісячної заробітної плати у 2007-2008 рр., % до аналогічного періоду попереднього року
^ Проблеми макроекономічної нестабільності та їх витоки
В січні-квітні 2008 р. продовжився розігрів інфляційних тенденцій - восьмий місяць поспіль інфляція в Україні не опускалася нижче 2 %. Лише за чотири місяці 2008 р. споживчі ціни зросли на 13,7 %, а ціни виробників промислової продукції - на 19,8 %.

За темпами зростання цін Україна вийшла на перше місце серед країн СНД: в Росії та у Вірменії інфляція за підсумками трьох місяців склала 4,8 %, в Молдові й Білорусі - 4,1 %, в Грузії - 3,4 %, Таджикистані - 2,6 %, Казахстані - 2,5 %.

При цьому пікові значення приросту споживчих цін одразу на цілу низку соціально чутливих видів продовольчих товарів (Рис. 6) обумовили посилений негативний соціальний ефект інфляційних тенденцій та дають підстави стверджувати про припинення зростання та певне зниження реальних доходів прошарків населення з невисоким рівнем доходу, частка продовольства у витратах яких може сягати 70-75 %.


Р


ис. 6. Темпи приросту споживчих цін за окремими групами продовольчих товарів у січні-квітні 2008 року

З нашої точки зору, інфляційні процеси в Україні стали наслідком впливу складного комплексу чинників, серед яких найголовнішими слід, на нашу думку, вважати:

скорочення внутрішнього виробництва сільськогосподарської продукції через несприятливі для врожаю погодні умови та зменшення валових зборів 2007 року;

зменшення натуральних показників виробництва тваринницької продукції: виробництво м’яса (у живій вазі) збільшилось в 2007 р. лише на 8,4 %, молока – скоротилось на 7,8 %, у І кварталі 2008 р. обсяг продукції сільського господарства збільшився лише на 0,1 %;

вплив світової агроінфляції: за даними Bank of America, в 2007 р. продовольча інфляція в країнах, що розвиваються, склала 11 % проти 4,6 % роком раніше; темпи зростання цін на товари продовольчої групи в усіх країнах СНД з січня по листопад 2007 року перевищили аналогічні показники попереднього року та склали: в Киргизії – 27,8 %; в Казахстані й Таджикистані – 23,2 %, Росії – 13,7 %, Білорусі – 12,8 %;

зменшення пропозиції продовольства на внутрішньому ринку через зростання експорту, обумовлене зростанням світових цін на продовольство (за 2007 р. експорт м’яса зріс в 3,1 разу (за І квартал. 2008 р. – на 42,4 %), молока та молочних продуктів, яєць, меду – в 1,8 разу (за І квартал. 2008 р. – у 2,5 разу), продукції борошномельно-круп’яної промисловості – в 2 рази (за І квартал. 2008 р. – в 2,1 разу);

вплив вторинних ефектів енергетичної інфляції (підвищення ціни на природний газ, надзвичайно високий рівень цін на світовому ринку нафти: індекс цін сировинних товарів, що розраховується експертами журналу The Economist, склав у 2007 р. більш ніж 26 %; індекс продовольчих цін – 50 %, а цін на нафту – 80 %);

зближення рівнів внутрішніх українських та світових цін, посилене значною відкритістю економіки України та зростаючою конкуренцією між внутрішніми і зовнішніми споживачами сировинних продуктів та напівфабрикатів, в той час як, за спостереженнями експертів інвестиційного банку «Голдман Сакс», у 2007 р. середньосвітова інфляція склала майже 5 %. У США в грудні 2007 р. інфляція в річному обчисленні досягла 4,1 %, у березні 2008 р. – 3,2 %. В «зоні євро» у лютому 2008 р. інфляція склала в річному вимірі 3,3 %, що є найвищим показником за останні 10 років;

зростання вартості складових собівартості продукції українських товаровиробників, в тому числі – заробітної плати: з 2006 р. темп зростання оптових цін в промисловості стабільно перевищує індекс споживчих цін, причому розрив збільшується: в 2007 р. ці показники склали 23,3 % та 16,6 % відповідно, а у січні-квітні 2008 р. – 19,8 % та 13,1 %;

низька конкуренція виробників на товарних ринках;

недостатня ефективність адміністративного регулювання цін та протидії проявам монопольної поведінки на внутрішньому ринку;

тривке випереджаюче зростання доходів населення та зменшення схильності населення України до заощаджень, що сформувало певний надлишок попиту на ринку (у січні-березні 2008 р. рівень споживчих витрат склав 83,5 % від валового наявного доходу домогосподарств);

тривке зростання споживчого кредитування населення (за січень–квітень 2008 р. – на 19,6 %);

високі інфляційні очікування у суспільстві – як у виробників та продавців – так і у споживачів, викликані невизначеністю політичної ситуації, спровоковані надмірно активними діями уряду у фіскальній сфері: заявами щодо намірів виплати компенсації знецінених заощаджень протягом двох років, намірів перегляду в бік збільшення соціальних видатків бюджету, практичними діями щодо збільшення соціальних видатків та заробітних плат в бюджетній сфері; а також тривалою невизначеністю щодо вартості імпортованого природного газу, інформаційними повідомленнями щодо світових показників інфляції, підвищенням тарифів у транспортній сфері, енергоспоживанні тощо.

^ Значна складова «інфляції витрат» в зростанні цін в Україні підтверджується випереджаючою динамікою цін в основних витратоутворюючих галузях економіки (Рис. 7). Зокрема, у 2007 р. індекс тарифів на перевезення залізничним транспортом склав 19,4 %, що на 19,1 в.п. вище показника 2006 р., в І кварталі 2008 р. –35,5 %; індекс цін виробників добувної промисловості у 2007 р. склав 27,3 %, у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення – 50,4 %; в І кварталі 2008 р. – 42,0 % і 67,5 % відповідно).

Слід наголосити, що важливим системним чинником диспропорцій у монетарній сфері, який веде до посилення інфляційних тенденцій, є неефективна структура банківського кредитування. Причому йдеться не лише про випереджаюче зростання його споживчого сегменту, але й про кредитування юридичних осіб. Так, період економічного зростання позначився помітним збільшенням в структурі джерел інвестиційних ресурсів підприємств частки позичкових коштів до 16,6 %, що є відображенням активного розвитку вітчизняної банківської системи. Обсяг кредитів, наданих підприємствам переробної промисловості, за 2007 р. збільшився на 46 % (20,4 млрд. грн.), в добувній – на 38 % (1,6 млрд. грн.), у виробництві електроенергії, газу та води – на 95 % (3,0 млрд. грн.). За даними статистики, частка кредитів, які спрямовувалися суб’єктами господарювання на інвестиційні цілі, в 2007 р. зросла на 2,4 в.п. (до 16,9 %).

Водночас потенціал банківської системи недостатньо трансформується в розширення інвестиційної активності в економіці. Як показано на рис. 8 (лінія 1), частка дійсно інвестиційного спрямування довгострокових кредитів комерційних банків в Україні має тенденцію до зниження. При цьому в 2006-2007 рр. вона набула досить вираженого характеру: якщо у 2005 р. інвестиції в основний капітал за рахунок позичкових коштів були еквівалентні 15,5 % наданих вітчизняними банками довгострокових кредитів, у 2007 р. цей показник скоротився до 10,6 %. Водночас зовнішні довгострокові кредити, отримані іншими секторами економіки (не комерційними банками), які також є джерелом інвестиційних ресурсів, зросли порівняно з 2006 р. в 1,6 разу і склали 10 % вітчизняного довгострокового банківського кредитування.


Р
ис. 7. Динаміка зростання цін виробників промислової продукції в січні-квітні 2007-2008 рр., % до відповідного періоду попереднього року


Таким чином, відбувається послаблення фактичної інвестиційної орієнтованості банківського кредитування в Україні. Стабільно високе зростання обсягів грошової пропозиції та збільшення частки зовнішнього кредитування банківського сектору економіки, яке спостерігається у 2006-2007 рр. та веде до підвищення ризиків стабільності платіжного балансу України, не сприяли активізації спрямування банківських кредитів на інвестиційні процеси, а їхня мультиплікаційна роль була спрямована переважно на фінансування поточних витрат.




^ У квітні-травні 2008 р. на ринку споживчих товарів та послуг з’явилися позитивні ознаки формування тенденції уповільнення зростання цін. За даними Держкомстату, темп приросту споживчих цін у травні щодо квітня 2008 р. склав 1,3 %, що в середньому втричі менше, ніж у попередні місяці. Відчутно уповільнилося зростання цін на продукти харчування та безалкогольні напої (1,9 % у травні порівняно з 5,2 % у квітні) та на транспортні послуги – до 1,1 %.

^ Факторами, що протидіяли інфляційним тенденціям та сприяли їх уповільненню у квітні-травні 2008 р., стали:

сезонна тенденція зниження цін на деякі продовольчі товари;

адаптація інфляційних очікувань економічних суб’єктів до поточної ситуації;

посилення контролю з боку Уряду щодо недопущення необґрунтованого підвищення цін і тарифів;

запровадження державного регулювання цін на деякі види продовольства місцевими органами виконавчої влади;

здійснення державних товарних інтервенцій цукру та борошна;

укладення Меморандуму порозуміння між Кабінетом Міністрів України та виробниками продовольчих товарів й суб’єктами роздрібних торгових мереж про обмеження розміру торговельної націнки;

заходи антиінфляційної політики Національного банку України.

^ Слід наголосити на значній негативній ролі, яку відіграла щодо ефективності антиінфляційної політики відсутність узгодженості монетарної та фіскальної політик. Це обумовило невисоку ефективність фінансової політики в цілому, що не була спроможна зупинити інфляцію, переламати тенденцію до погіршення сальдо торговельного балансу, забезпечити стабільність національної грошової одиниці і стійкість банківської системи.

Основну вагу антиінфляційної політики уряд поклав на накопичення коштів на Казначейському рахунку в НБУ, які зросли за 4 місяці року на 37 %, або майже на 14 млрд. грн. В той час як у січні-квітні розпис доходів загального фонду держбюджету було перевиконано на 11,5 %, видатки було профінансовано лише на 93,5 % плану. При цьому в номінальному вимірі обсяг поточних видатків зведеного бюджету був в 1,5 разу більший за показник минулого року, в той час як капітальних видатків – на 5 % менший. В структурі видатків випереджаючими темпами зростали оплата праці працівників бюджетних установ (на 50,6 %) та поточні трансферти населенню (62,0 %): ці дві статті склали 54 % усіх видатків зведеного бюджету, або 16,5 % ВВП.

Таким чином, обмежувальна політика Мінфіну не лише не призводила до гальмування зростання доходів, а відтак – «охолодження» споживчого попиту, але й продовжувала розігрівати останній, в той же час – формувала потенційний монетарний «навіс» у вигляді залишку коштів, непідконтрольній монетарній владі.

Тим часом ^ НБУ здійснював активні антиінфляційні кроки, стримуючи зростання грошових агрегатів в обігу та підвищуючи вартість ресурсів. Серед основних з них слід відмітити:

запровадження у лютому 2008 р. вимог щодо покриття регулятивним капіталом валютного ризику та ризику довгострокової ліквідності;

прийняття рішення стосовно врахування під час розгляду питання про підтримання ліквідності банків шляхом рефінансування інформації щодо проведення ними кредитної політики в межах наявних за термінами та обсягами кредитних ресурсів;

гнучке використання інструментів мобілізації та рефінансування банків;

підвищення облікової процентної ставки до 12 % з 30 квітня 2008 р.;

зменшення обсягів валютних інтервенцій – у І кварталі 2008 р. сальдо купівлі іноземної валюти становило лише 250,6 млн. дол. США.

Наслідком цих заходів та дії Постанови, прийнятої в жовтні 2007 р., щодо включення до складу зобов’язань банків, які підлягають обов’язковому резервуванню, коштів, які залучені від нерезидентів, стало суттєве уповільнення темпів зростання монетарних агрегатів в обігу та скорочення обсягів вільної ліквідності українських банків:

за січень-травень грошова база зросла лише на 2,8 % (у відповідний період попереднього року – на 8,1 %), грошова маса – на 8,3 % (у відповідний період попереднього року – на 10,5 %), рівень монетизації знизився з 46,4 до 44,8%.

обсяги обов’язкових резервів банків збільшилися з 5,5 млрд. грн. у жовтні 2007 р. до 10,5 млрд. грн. у березні 2008 р., а обсяг коштів на коррахунках банків скоротився з 19 млрд. грн. на 01.01.2008 до 16,6 млрд. грн. на 01.05.2008 р., відтак обсяги вільної ліквідності, за оцінками НБУ, зменшилися з на 2,7 млрд. грн. до 6,6 млрд. грн.

Рис. 9. Вартість ресурсів на міжбанківському ресурсному ринку України та індекс ПФТС


Наявність казначейського монетарного «навісу» спонукало НБУ до вжиття превентивних заходів для підстрахування від неконтрольованого надходження цих коштів на ринок, що обумовило застосування більш жорсткої, ніж це було б необхідно за інших рівних умов, монетарної політики. Якщо торік зростання цін за перші чотири місяці 2007 р. сягнуло 1,9 %, то у поточному році – 13,7 %, між тим, як було показано вище, темпи приросту грошових агрегатів були навіть нижчі за минулорічні, що вказує на відсутність явної залежності між динамікою грошових агрегатів і споживчих цін.

Наслідком такої політики стало різке зростання дефіциту ліквідності – як готівкових (грошова маса М0 збільшилася за 5 місяців року лише на 6,9 %), так і безготівкових ресурсів. Дефіцит ліквідності суттєво посилювався обмежувальною фіскальною політикою. Загострення потреби банківської системи в ресурсах зумовило зростання процентних ставок по депозитах практично у всіх банках (водночас, вони залишалися нижчими від темпів інфляції, що послаблювало стимули населення до заощадження – за 5 міс. 2008 р. депозити зросли лише на 14,3 %) та відповідне підвищення процентних ставок по кредитах (за 5 міс. 2008 р. інтегральна ставка по кредитах зросла на 1,4 б.п.). Проте в умовах наростаючої присутності іноземного капіталу в банківській системі України, що полегшувало доступ до зовнішнього фінансування, та завдяки активним діям НБУ з рефінансування українських банків (за січень-травень 2008 р. обсяги рефінансування досягли 42,4 млрд. грн.) показники кредитної активності банків залишалися на високому рівні – упродовж 5 міс. 2008 р. кредити в економіку збільшилися на 17,0 %, (торік – на 20,2 %), хоча темпи нарощування споживчого кредитування дещо уповільнилися – кредити фізичним особам зросли лише на 20,6 % (торік – на 28,6 %). Відтак диспропорції у темпах зростання банківських активів і пасивів продовжували наростати.

^ Проблеми з ліквідністю українських банків вже позначилися на темпах інвестиційного процесу та стані вітчизняного фінансового ринку:

темпи приросту інвестицій в основний капітал у І кварталі. 2008 р. скоротилися до 10,4 % порівняно з 32,2 % у відповідному періоді попереднього року;

на ринку облігацій за три місяці 2008 р. банки пред’явили емітентам паперів за офертою на 1,7 млрд грн. З початку року ціна ліквідних українських акцій знизилась на 10-40 %, і вони торгуються з дисконтом у 20-100 % від їх реальної вартості (Рис. 9).

Між тим, модель монетарно-фіскальної антиінфляційної політики набула де-факто вираженого проінфляційного характеру. Обмежувальні заходи щодо грошової пропозиції без належного контролю над зростанням доходів та припливом зовнішніх запозичень обумовили наростання дефіцитності гривні (ставки овернайт на міжбанківському ресурсному ринку в квітні 2008 р. сягали 34 %) при значному переважанні доларової пропозиції над попитом на валютному ринку в результаті масового продажу валютних запасів для отримання гривневих ресурсів. За таких умов запобігання надмірному зростанню курсу гривні спонукало Нацбанк до гривневих інтервенцій, які, по суті, нівелювали його антиінфляційні зусилля.

З цих причин та в руслі ужорсточення монетарної політики НБУ 21 травня підвищив офіційний курс гривні до долара США з 5,05 грн/дол. США до 4,85 грн/дол. США. Такий крок НБУ наблизив офіційний курс до ринкової ситуації та дозволив врівноважити ринок без потреби проведення масованих валютних інтервенцій з викупу валюти. На думку низки експертів, значне зростання залишку на Єдиному казначейському рахунку стало одним з потужних аргументів на користь зміцнення Нацбанком офіційного курсу гривні.

Між тим, за даними поточної статистики, ревальвація так і не позбавила НБУ необхідності інтервенцій на валютному ринку. Так, вже 22-23 травня він змушений був виходити на ринок для купівлі валюти, причому лише за ці два дні міжнародні резерви збільшилися на 574 млн дол.

Отже, навіть слабкі тенденції номінального зміцнення гривні при збереженні активних інфляційних тенденцій роблять реальними ризики затягування економіки в «спіраль» реальної ревальвації на підґрунті зростання зацікавленості в гривневих активах з боку валютних спекулянтів. Це засвідчує безперспективність рестрикційних важелів монетарної політики як антиінфляційних інструментів в Україні та змушує шукати виходу на шляхах посилення диференційованості монетарної політики та розширення інструментів впливу регулятора на канали спрямування наявних ліквідних ресурсів.

Незважаючи на те, що зміцнення національної грошової одиниці в довгостроковій перспективі відіграє сприятливу роль для зростання національного багатства та впровадження інноваційно орієнтованої моделі зростання, про що неодноразово зазначали автори1, в нинішніх умовах інфляційного сплеску ефект ревальвації видається надто неоднозначним, оскільки номінальна ревальвація на 4 % накладається також на ревальвацію реального ефективного курсу внаслідок інфляції гривні.

^ До ймовірних позитивних наслідків ревальвації можна віднести:

стабілізацію міжбанківського валютного ринку;

упередження можливих спекулятивних атак на гривневі активи в очікуванні ревальвації гривні;

поліпшення ситуації з ліквідністю банківської системи;

здешевлення імпорту, що сприятиме кращому задоволенню споживчого попиту і уповільненню темпів інфляції;

послаблення боргового навантаження на вітчизняні фінансові і нефінансові корпорації (борг української банківської системи перед західними інвесторами на початок 2008 р. сягнув майже 31 млрд дол. США (35 % зовнішнього боргу України), виплати поточного року складають приблизно 11 млрд дол. США).

^ Водночас, слід враховувати низку негативних наслідків ревальвації, серед яких:

погіршення конкурентоспроможності національних експортерів, що посилить початковий негативний ефект від лібералізації торгівлі після вступу до СОТ та вестиме до подальшого наростання негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу (у І кварталі 2008 р. експорт збільшився на 28,9 %, імпорт (без урахування імпорту газу) – на 44,5 %);

курсові збитки банків зі значною часткою доларових кредитів в кредитному портфелі, вкладників українських банків та населення, що тримає свої заощадження в доларах (33,4 % обсягу коштів, накопичених на депозитних рахунках, деноміновані в іноземній валюті);

стрімке підвищення цін на нерухомість («доларова інфляція» на ринку нерухомості) як альтернативи для збереження вартості заощаджень населення;

можливість посилення впливу ситуації на зовнішніх ринках на внутрішні ціни в умовах збільшення частки імпортної продукції («імпорт інфляції»).

Таким чином, підсумки економічного розвитку України перших місяців поточного року показують, що інфляція є проблемою, здатною нівелювати значну частку позитивних досягнень останніх років. Перш за все, йдеться про стабільність національної валюти і банківської системи, інвестиційну активність, добробут населення, стійкість бюджетного процесу. Посилюються загрози для розвитку реального сектора економіки, а саме:

фронтальне зростання цін виробників і високі темпи зростання споживчих цін можуть дезорієнтувати процес прийняття інвестиційних рішень, що зумовить закріплення чинних структурних диспропорцій;

зниження темпів розширення попиту і «зсув» вітчизняної продукції в дорогі цінові ніші загострить проблеми збуту як для підприємств, орієнтованих на внутрішній ринок, так і для підприємств-експортерів, що негативно позначиться на діловій активності;

утруднення доступу до кредитних ресурсів загальмує процес модернізації виробництва і унеможливить підвищення продуктивності праці адекватно до темпів зростання заробітної плати, що негативно позначиться на рівні прибутковості вітчизняних виробників;

за посилення ризиків погіршиться привабливість вітчизняної економіки для іноземних інвесторів, що підвищить волатильність фінансового ринку і платіжного балансу.

На відміну від неодноразово описаних в економічній літературі прецедентів прискорення інфляційних тенденцій внаслідок загального «розігріву» економічної активності, де інфляція відіграє роль своєрідного «змащувача» високих темпів зростання та, в разі необхідності, долається «охолодженням» економіки, нинішня інфляція в Україні має іншу природу й вимагає для свого подолання насамперед суттєвих структурних зрушень як в технологічній структурі, так і в організацій виробництва і обігу. Водночас інфляція такого роду є значно більш асоціальною, оскільки супроводжується посиленням розшарування доходів, а отже її зниження (або переведення в форму «стандартної» інфляції) є конче важливим завданням.

Вищезазначене підкреслює важливість адекватної оцінки поточної ситуації при виробленні напрямів монетарної політики. В Україні сформувалася вкрай складна ситуація, за якої тактичні антиінфляційні монетарні заходи можуть суперечити стратегічним завданням зміцнення стабільності банківської системи, поліпшення сальдо торговельного балансу, активізації інвестиційних та інноваційних процесів. З іншого боку, й вирішенню цих стратегічних завдань перешкоджає проблема пришвидшення інфляції.

Нагромадження додаткових фіскальних ресурсів як внаслідок більш високих, ніж планувалося, темпів економічної динаміки, так і через дію «інфляційного податку» створює потенційну можливість збільшення планів дохідної та видаткової частин Державного бюджету. Проте розблокування надлишкових бюджетних надходжень не може не мати адекватного інфляційного ефекту, а відтак має здійснюватися згідно чітко визначених цільових напрямів.

Відтак НБУ та Уряд опиняються перед вибором між посиленням ризиків макрофінансової дестабілізації (за м’якої монетарної політики) і гальмування темпів економічного зростання (за проведення жорсткої монетарної політики). Лише вкрай виважена грошово-кредитна, валютна й фіскальна політики дадуть можливість підтримати інвестиційну активність без стимулювання інфляційних процесів, забезпечити ефективну конкуренцію на товарних ринках без суттєвого погіршення позицій вітчизняних виробників, переорієнтувати кредитну активність банків у менш ризикові та стратегічно важливі сфери діяльності. Фактично йдеться про перехід від політики «дешевих» до політики «оптимально доступних грошей» – з погляду задоволення потреб фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку в монетарній політиці, та про радикальне удосконалення фіскальної політики, насамперед – щодо досягнення мінімальної інфляційності в фінансуванні соціальної сфери.
^ Виклики конкуренції та суперечності оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності
Неважко помітити, що витоки суперечностей соціально-економічних процесів, показаних в попередніх главах, лежать у сфері структурної недосконалості, технологічної відсталості, а відтак – недостатньої конкурентоспроможності української економіки в світлі сучасних світових тенденцій. Отже, системне вирішення нагальних питань макрофінансової та соціальної стабільності не може відбуватися без здійснення радикальних структурних зрушень в економіці, які мають полягати в підвищенні продуктивності праці, зниженні рівнів енерго- та матеріалоємності, оволодінні сучасними інноваційними чинниками конкурентоспроможності.

На жаль, доводиться констатувати, що досі помітних позитивних зрушень у цій сфері в Україні не відбулося. Про це, зокрема, свідчать особливості інвестиційної діяльності в Україні, яка має