Реферат: План дослідження: Психологічна основа дослідження суб'єктивних механізмів І мотивації індивідуальної політичної поведінки

Прогностичний аналіз виборчої та післявиборчої стратегії АМС
найбільш ймовірних кандидатів у Президенти




План дослідження:


1. Психологічна основа дослідження суб'єктивних механізмів і мотивації індивідуальної політичної поведінки


2. Критерії відбору об’єктів для прогнозування. Учасники передвиборчої кампанії: претенденти на посаду Президента і власники вагомих виборчих ресурсів


3. Загальні характеристики учасників передвиборчої кампанії – власник значних виборчих ресурсів, що мають важелі впливу на розвиток ситуації в державі та претендентів на посаду Президента


^ 4. Прогноз розвитку ситуації, виборчої і післявиборчої стратегії ймовірних кандидатів у Президенти і власників значних виборчих ресурсів




1. ^ Психологічна основа дослідження суб'єктивних механізмів і мотивації індивідуальної політичної поведінки


У першому випуску результатів дослідження Агентства моделювання ситуацій стосовно виборчої та післявиборчої стратегії найбільш ймовірних кандидатів у Президенти ми вже зазначали неможливість застосування безпосередньо політичного аналізу задля створення об’єктивної основи для прогнозування. Там просто нема чого аналізувати: жодна дія чи заява не може слугувати надійною причиною, що зумовить якісь певні наслідки. Зовні та сама причина щоразу викликає геть інший наслідок. Зовні однакові процеси через певний час, коли спливають доти приховані обставини, виявляються чи не протилежними – але результати їх все ж доволі схожі. До речі, це типово для української політики – наявність одного, двох чи більше прихованих рівнів транзакцій. І дуже рідко стають явними всі з них, навіть після тривалого часу.

Унеможливлює об’єктивний аналіз і ще один фактор – відсутність у більшості політичних діячів чіткого плану дій. Вірніше, чіткого плану протидії, бо без реальних механізмів здійснення законів (яких більш ніж достатньо) та за переважно ручного управління країною, всіма гілками влади, економікою тощо неможливо передбачити поведінку опонента, суперника, легальні, напівлегальні та нелегальні важелі впливу, що він їх застосує для досягнення своєї мети.

Фактично, жоден український політик не може сьогодні сказати, що саме він робитиме завтра – і чому. Тим більше, сказати, чого йому вдасться досягти у тій чи іншій ситуації. Якщо не знають вони – як може знати будь-хто інший?

Однак все ж є засоби оцінки та прогнозування, що дозволяють отримати результат, близький до реальності, навіть за такої непевної ситуації. За допомогою таких інструментів як контент-аналіз виступів політичних діячів, аналіз їхнього стилю поведінки, одягу, жестикуляції, інших реакцій, структурний аналіз публічних виступів, відслідковування динаміки чисельності контрольованих ними фракцій тощо все ж стають доступними доволі об’єктивні висновки. Вони, своєю чергою, можуть стати основою для прогнозування. Але більш-менш вірогідні результати можна отримати лише коли аналітична робота провадитиметься за методиками соціальної психології, психології особистості, загальної психології, соціоніки. Саме такий підхід, оскільки він враховує саме суб’єктивні аспекти політичного буття особистості, і здатний забезпечити результат, якого не дає ні політична теорія, ні соціологія, загальна чи галузева.

Соціально-психологічні методи діагностики як засіб дослідження суб'єктивних механізмів і мотивації індивідуальної політичної поведінки справді видаються ефективними – тим більше у порівнянні з більшістю експертних оцінок, зроблених із застосуванням політологічного чи соціологічного підходів. Експертиза як інтуїтивне прогнозування сама по собі не є універсальною „відмичкою” для передбачення істини. Але деякі експертні методики дають висновки, більше від інших наближені до істини.


2. ^ Критерії відбору об’єктів для прогнозування. Учасники передвиборчої кампанії: претенденти на посаду Президента і власники вагомих виборчих ресурсів


До другого випуску нашого дослідження включено ще п’ятьох осіб: Г.Кірпу, В.Пустовойтенка, В.Хорошковського, Н.Вітренко та Л.Грача. Таким чином, якщо спершу ми розглядали діяльність тих, хто точно братиме участь у президентській виборчій кампанії у якості претендента на посаду Президента і має певні шанси бути обраним (чи принаймні пройти у другий тур), то тепер ми звернулись до тих, хто навіть за неучасті (чи епізодичної участі) безпосередньо у виборчій кампанії все ж має певні важелі політичного впливу, аби тією чи іншою мірою визначати її перебіг.

Отже, розглядувані п’ять політичних діячів так чи інакше братимуть участь у президентських виборах (як тимчасові гравці, запасний варіант для якоїсь політичної сили, об’єкт маніпулювання для інших учасників тощо), оскільки мають значний вплив (фінансовий, адміністративний, інформаційний, політичний, особистий) у політичному полі України. Всі політичні лідери, щодо яких провадиться прогноз, були обрані для вивчення у даному дослідженні не зважаючи на офіційні, неофіційні заяви щодо намірів балотуватися на посаду Президента України, чутки та інші подібні джерела інформації. Бралася до уваги лише відповідність загальним критеріям відбору, зокрема таким: політична впливовість; економічна впливовість; наявність власного капіталу чи підтримка з боку власників капіталу; стосунки з наявним Президентом – для ймовірних кандидатів від влади; наявність власної соціальної та/чи організаційної бази; технологічні можливості набуття достатньої для участі у виборах електоральної підтримки; поточний, попередній, сумарний політичний імідж, можливість його трансформації, розвитку чи створення.

Окремо слід зазначити, що дане дослідження є спробою прогнозування саме стратегії та поведінки окремих політичних діячів в ролі третього Президента, а не визначення більш чи менш ймовірних претендентів на цю посаду. Тобто, прогностичний аналіз робився у кожному з випадків безвідносно до шансів (що їх подавали на вересень 2003 р. різноманітні соціологічні служби) чи заявленого бажання на поточний момент тієї чи іншої особи посісти місце Президента.


3. Загальні характеристики учасників передвиборчої кампанії – власників значних виборчих ресурсів, що мають важелі впливу на розвиток ситуації в державі та претендентів на посаду Президента


Подаючи аналіз ресурсів кожного з політиків, ми зверталися до всіх доступних електронних джерел інформації. На жаль, повні відомості, як офіційні, так і неофіційні, доступні лише з кількох джерел – і серед них немає ані власних інформаційних джерел політичних діячів (зокрема, персональних сайтів – там розміщено тільки позитивну інформацію, причому здебільшого дуже коротко), ані офіційних інформаційних ресурсів (сайти різноманітних органів влади містять дуже стислі відомості – якщо взагалі їх містять). Таким чином, кількість джерел об’єктивно була обмежена десятком-півтора незалежних інформаційних ресурсів. Причому сюди не увійшли ті, котрі містять лише коментарі – байдуже, коректні чи некоректні відносно будь-якого політичного діяча, - а не власне інформацію, позитивну, негативну, на рівні чуток абощо. Окрім того, ми відмовились від зазначення рейтингів: по-перше, щодо цих п’ятьох політиків цифри будуть надто низькими, по-друге, з початком активної політичної боротьби цифри рейтингів надто помітно стали відхилятися від об’єктивно можливого рівня.

Отже, дещо стосовно реальних ресурсів політичних діячів, котрі можуть вплинути на обрання того чи іншого претендента на президентське крісло.

^ Георгій Кірпа
Офіційна біографія:

(За http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=51255&cat_id=31418)

Народився 20 липня 1946 року в с.Клубівка Ізяславського району Хмельницької області. У 1970 році закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту, спеціальність - експлуатація залізниць, за фахом - інженер.

З 1971 по 2000 рік працював на Львівській залізниці - інженером, головним інженером і начальником станції Чоп, начальником відділу перевезень, заступником начальника і начальником Ужгородського відділку, начальником Рівненського відділку.

З 1985 по 1993 - перший заступник начальника, а з 1993 по 2000 – начальник Львівської залізниці.

З квітня 2000 року - перший заступник Міністра транспорту – генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України. У травні 2002 року призначений Міністром транспорту України, на нього покладено виконання обов’язків генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту

Нагороджений орденом “Дружби народів”, відзнака Президента України “Орден князя Ярослава Мудрого” V ступеня, в квітні 2002 року присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

Указом Президента України від 30 листопада 2002 року Г.Н. Кірпа призначений Міністром транспорту України в складі Уряду В.Ф. Януковича. Він також виконує обов’язки генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту.

^ Неофіційні відомості про особу:
ЗМІ відзначають, що в другій половині 90-тих років Георгій Кірпа відігравав важливу роль у львівській регіональній еліті. "Із середини 90-х років вплив Кирпи - особливо у Львівській області - став надзвичайним і з ним по впливовості не міг конкурувати жоден політик регіону", - відзначає інтернет-видання "Форум" (23.07.2002 року, http://rus.for-ua.com/). Причини такого підвищення статусу варто шукати, імовірно, не тільки в економічній значимості очолюваної ним структури, але й в умінні Георгія Миколайовича прагматично розставляти акценти у відносинах із владою і діловими партнерами. http://www.context-ua.com/articles/politperson/21977.html
Щодо характеру цих відносин показовим є інцидент навколо приватизації Центральної транспортної лікарні Львова. Як свідчить інтернет-видання "Журналіст.Харків.Орг", серед тих, хто домагався звільнення головного лікаря лікарні Едуарда Гофмана, був начальник Львівської залізниці Георгій Кірпа, що отримав "дану посаду не без клопотання Е.Гофмана перед колишнім першим секретарем обкому КПУ В'ячеславом Секретарюком" (http://www.journalist.kharkov.org/).

І ще стосовно методів Г.Кирпи як управлінця: Кірпу, з його волюнтаризмом і екстремальними методами боротьби з конкурентами (біографія Георгія Миколайовича майорить вибухами, "терактами", і неоднозначними рішеннями) до розряду демократичних керівників віднести важко. Спостерігачі відзначають прагматизм керівника Львівської дороги в досягненні цілей. Але при цьому Георгій Кірпа усвідомлює необхідність компромісів у першу чергу з першими особами державної влади (http://www.ukraine.ru/ ).

Кірпа вміє використовувати політичні середовища у своїх цілях. Він – яскравий приклад одинака у політиці, який не розуміє командної гри. Проте він знає, що немає вічних союзників, а є лише вічні інтереси. Так само він знає, що в цій державі методи кулуарної політики можуть дати значно більші результати, аніж публічна діяльність. А наявність команди робить політика неповоротким у кулуарах (Епоха Мандрівних лицарів. Кость Бондаренко для УП , 29.09.2003).

Г.Кірпа вміє легально обмежити можливості політичних та економічних суперників, про що, зокрема, свідчить такий його крок як підняття тарифів на залізничні товарні перевезення, що вдарило по металургах, шахтарях, виробниках сільгосппродукції – тобто, по бізнес-союзниках можливих конкурентів Кірпи.

У сфері його впливу перебувають такі особи, як керівник президентської охорони Валерій Строгий (котрий раніше працював начальником транспортної міліції на Львівській залізниці (http://www.pravda.com.ua/archive/2003/july/17/2.shtml).

І ще характерні риси Кірпи-управлінця: Георгій Кірпа, здається, поставив за мету зібрати найбагатшу колекцію ворогів. Утім, Георгій Миколайович — людина ділова й володіє даром перетворювати противників на партнерів. Так було, приміром, з Андрієм Деркачем, який свого часу перетворився з головного опонента Кирпи на його мало не головного захисника. Згадували ми й про тертя між Кирпою та Бойком. А ще головний залізничник країни встиг серйозно поконфліктувати з Валерієм Пустовойтенком. Уродженець Хмельниччини, вважається одним із найбільш підприємливих людей у системі державної влади (http://www.zn.kiev.ua/ie/show/386/34228/).

„Недооцінювати Кирпу не варто – він значно відрізняється від тих-таки Волкова, Бакая, Суркіса - хваткою, чуттям, інтуїцією, жорстокістю, прагматичністю, амбіційністю," – київський політолог П.Солодько (http://www.glavred.info/?art=71432927).

^ Організаційні ресурси:

Фактично, все міністерство транспорту. Плюс додасться все, що тільки можливо мобілізувати, у випадку обрання офіційним наступником Президента Л.Кучми.

^ Фінансові ресурси:

За даними "Київського Телеграфа", у другій половині 90-тих на Львівській залізниці на 70% знизилися надходження від плати за оренду рухомого складу: у 1998 році вони склали 6 200 тис. грн., а в 1999 році - 1838 тис. грн. Крім того, Львівська залізниця нібито систематично порушувала вимоги інструкції про порядок передачі в оренду вантажних вагонів, зокрема рухомий склад передавався в оренду без візи "Укрзалізниці" (так, у 1999 році львів'яни - за даними "Київського Телеграфу" - відправили без дозволу "Укрзалізниці" 459,8 тис. тонн нафтовантажів до Румунії). Львівська дорога, повідомляє щотижневик, переводила великі суми в статутні фонди нетранспортних організацій - фірми EWITA, українсько-кіпрського СП "Українська хвиля", VG-банку, "Українського транспортно-кредитного банку". З німецькою фірмою "Паркен" був укладений договір на постачання запчастин для пасажирських вагонів, за яким нібито недопоставлено запчастин на $200 тис. (14.08.2000 року, http://www.k-telegraph.kiev.ua/ ).

Це ж видання повідомляє про існування контрактів, нібито укладених керівництвом Львівської залізниці із закордонними фірмами на здійснення різних робіт за завищеної вартості. "КТ" пише про договір №011/99-03юрз-нокс-02 від 22.01.1999 року з угорською фірмою "Понтем Ансталт" на постачання 27 душових кабін для пансіонату "Львівський залізничник" на загальну суму $186030 (при цьому кожна кабінка, пише видання, обійшлася в $6890). Згадується і про договір №04юрз-нокс-01 від 03.03.1999 року з польською фірмою "Юніпрекс" на "проведення робіт з озеленення скверу і прилягаючої території Будинку науки і техніки Львівської дороги" на $252860 ("КТ", 21.08.2000, http://www.k-telegraph.kiev.ua).

^ Електоральні ресурси:

Власних – лише працівники підконтрольної галузі. За розгортання всеукраїнської виборчої кампанії соціальна база є спільною з Януковичем, Тигіпком, Хорошковським, Пустовойтенком, частково Ющенком.

^ Зовнішні політичні ресурси:

Враховуючи інформацію стосовно російських політтехнологів, а також у силу спільності бізнес-інтересів Кирпи з низкою російських ФПГ, ймовірно, що Г.Кірпа має потенційних прибічників у Кремлі.

Медіа-ресурси:

Георгій Кірпа за рахунок "Укрзалізниці" досить активно спонсорував низку видань, зокрема "Киевские ведомости", телекомпанію "ТЕТ". Міністерство транспорту має власні п’ять газет. За підтримки Кучмою отримує всі ЗМІ, підконтрольні групі, близькій до СДПУ(о).

^ Вагомі висловлювання:

Чи знаєте ви, що править світом? Страх і гроші. Гроші мої, страх — ваш. (джер. "Дзеркало тижня", 11 травня 2000 р.)

^ Валерій Пустовойтенко
Неофіційні відомості про особу:

(За http://www.glavred.info/mission/?man=1067337446&art=1067358368).

Валерій Павлович Пустовойтенко народився 23 лютого 1947 року в селі Адамівка Березанського району Миколаївської області. Одеське ремісниче училище. Відслуживши, працював старшим механіком кафедри металорізальних верстатів Одеського політехнічного інституту. У 1971 році переїхав до Дніпропетровська. Після закінчення Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту, у 1975 році влаштувався на роботу в трест “Дніпробудмеханізація”, де працював наступні 9 років – від майстра до керівника тресту (1984). Захистив кандидатську та докторську дисертації та одержав науковий ступінь доктора технічних наук.

У 1986 році очолив виконком Бабушкінської райради народних депутатів Дніпропетровська. З 1987 року – заступник голови виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів, голова міської ради, голова Дніпропетровського міськвиконкому. У 1990 році його обирають народним депутатом України 12 скликання, він входить до складу комісії з питань будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства.

Пустовойтенко став уособленням перехідного періоду від занепаду соціалістичної системи до зародження ринкової економіки. Він –  менеджер, який сформувався за соціалізму, але намагався діяти в капіталістичних умовах. Валерій Павлович - випускник дніпропетровської «школи кадрів», який намагається реанімувати «найкращі досягнення» та «кращі традиції» дніпропетровців на всеукраїнському рівні. Більше того: це дніпропетровець, який отримав завдання реанімувати «дніпропетровську сім’ю», паралельно проводячи її погром.

Чим запам'ятався дніпропетровцям мер Пустовойтенко? Своєю боротьбою з Народним Рухом України (Пустовойтенко видав розпорядження про демонтаж шпиля з національною символікою в центрі Дніпропетровська, а також підписав документ, що зобов’язує постійно покладати живі квіти до пам'ятника Леніну).

У квітні 1993 року Пустовойтенко стає міністром Кабінету Міністрів – в уряді Леоніда Кучми.

Після відставки Кабінету Леоніда Кучми, з вересня 1993 року, Пустовойтенко якийсь час працює віце-президентом Української державної будівельної корпорації та заступником голови правління банку кредитно-фінансового союзу «Експобанк». В цей же час Леонід Кучма пропонує Пустовойтенку очолити його виборчий штаб. Той погодився, підібрав команду і, як свідчить Михайло Погребинський, «виявив незвичайні організаторські здібності».

У липні 1994 року, після перемоги Леоніда Кучми, вдруге призначений міністром Кабінету Міністрів. В цей час Пустовойтенко стає членом Вищої економічної ради при Президенті України, членом РНБОУ, головою Міжвідомчої ради координації діяльності з підготовки і проведення щорічних зборів ЄБРР, головою координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президенті України, головою Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України.

За період з липня 1994 року до липня 1997 року в Україні змінилося чотири уряди та три прем'єри. Валерій Пустовойтенко незмінно залишався на посаді міністра Кабінету Міністрів, виконуючи функції «ока государева».

Після відставки прем'єр-міністра Павла Лазаренка Валерій Пустовойтенко очолює Кабінет Міністрів. Для встановлення жорсткого персонального контролю над Кабміном на період передвиборчого марафону...” - політолог Михайло Погребинський.

З погляду компетентності кандидатура Пустовойтенка сприймається неоднозначно. З одного боку, його робота в Кабінеті Міністрів обмежувалася функцією «орговика» та була мало пов'язана з управлінською діяльністю. З іншого, мало хто знає внутрішні механізми роботи уряду настільки, як їх знає незмінний міністр Кабміну».

Пустовойтенко був занадто самовпевненим прем'єром. Він заявив про своє бажання перебувати на посаді не менше десяти років. Більше того – була розроблена Програма уряду, яка передбачала розвиток українського суспільства та української економіки на найближчі десять років.

Пустовойтенко прославився своєю любов'ю до футболу. Він навіть очолив у червні 1996 року Федерацію футболу України.

Бажаючи продемонструвати «жорсткий стиль керівництва», Пустовойтенко влітку 1998 року провів показові «польові навчання» для недбалих директорів-боржників. Керівники підприємств були вивезені на військовий полігон, де для них були влаштовані кроси в ОЗК та протигазах, а також марш-кидки з повним бойовим викладом. Такими адміністративними методами підприємства змушували повертати борги перед державою.

Саме під час керівництва Кабміном Валерія Пустовойтенка Україна пережила найбільш відчутний обвал валюти – влітку 1998 року. Тоді передрікали відставку уряду, але Пустовойтенко залишився. Більше того: він не виявився в числі героїв кампанії порятунку української економіки від обвалу та інфляції: всі лаври були покладені на голови Ігоря Мітюкова та Віктора Ющенка. Пустовойтенко ж залишився в тіні.

Через кілька років після своєї відставки з посади прем'єр-міністра, Валерій Пустовойтенко згадував: «Коли в 97-му році я очолив уряд і в Маріїнському проходила презентація, один мій дуже хороший знайомий сказав, дивлячись на склад Кабміну: «Всі ці люди непогані, але немає зірок!», а я заперечив: «Нам не треба, щоб члени уряду «світилися». Треба, щоб вони працювали»...

Специфіка Пустовойтенка полягає у тому, що це один з небагатьох сучасних політиків, який розпочинав разом із нинішнім президентом розбудовувати ту вертикаль влади, за яку сьогодні готовий змагатися.

У силу цього, можна з упевненістю говорити, що Валерій Павлович може розраховувати на досить значний кадровий та фінансовий потенціал на виборах.

Щоби не говорили про принципи формування партії влади, але саме Пустовойтенко був одним із ініціаторів та організаторів створення жорсткого механізму впливу НДП на позаминулих парламентських виборах. Ще і досьогодні, партія має досить розгалужену мережу по регіонах, із ще немалим кадровим та фінансовим потенціалом. Зокрема, можна не сумніватися, що на найбільшу підтримку Пустовойтенко може розраховувати на рідні для нього південні та південно-східні регіони – а саме на Кіровоградську та Дніпропетровську. Також, традиційно сильні позиції НДП - на Харківщині.

При цьому, слід пам’ятати, що принцип формування партійних осередків НДП базувався, насамперед, на економічній та кадровій незалежності.

Пустовойтенко також досить активно займався підтримкою своїх структур у регіонах, перебуваючи на посаді міністра транспорту.

Ще однією важливою рисою Пустовойтенко є його вміння підтримувати свою команду. При чому, це проявляється на всіх рівнях – починаючи від охоронців і закінчуючи міністрами. Зокрема, досить показовим був приклад із підтримкою міністра екології Шевчука, який досить відверто провалив свій другий термін перебування на посаді міністра екології. Також Пустовойтенко завжди відзначався досить серйозним рівнем амбіцій, які він намагався підтверджувати. Саме це стимулює його останнім часом до незалежних дій – прикладом були висловлювання щодо конституційної реформи, третього строку Президента Кучми, оцінки можливості висунення єдиного кандидата від влади тощо.

^ Стосунки з владою:

Після інаугурації Президента в грудні 1999 року Пустовойтенко склав повноваження прем'єра. Ця формальна процедура була передбачена Конституцією. Подібним чином у червні 1996 року складав свої прем'єрські повноваження Лазаренко – однак через п'ять днів він знову одержав вотум довіри з боку парламенту. Пустовойтенко сподівався на те, що парламент продовжить його прем'єрські повноваження. Пустовойтенко звернувся за підтримкою до Президента. Президент пообіцяв поговорити з фракціями, які особливо не любили Пустовойтенка... Проте, як стверджують деякі депутати, замість переговорів із фракціями Президент вирішив попити чай зі спікером Олександром Ткаченком. Тобто, він свідомо “здав” прем'єра... Під час голосування Пустовойтенко набрав лише 206 голосів...14 грудня 1999 року Валерій Павлович склав свої повноваження прем'єр-міністра. Через тиждень новим прем'єром України став Віктор Ющенко.

„Пустовойтенко відрізнявся від інших колег своєю не тільки декларованою, але і реальною відданістю Президенту. Президент відплатив йому за це своєрідною недоторканністю» - констатувало «ДТ».

Валерій Пустовойтенко все це терпів мовчки, не виносячи сміття з владної виконавчої хати.

З особливим цинізмом на Банковій ініціювали й процес злиття фракції НДП та групи «Демократичні ініціативи». Запропонувати Пустовойтенку та Гавришу працювати в одній фракції все одно, що покласти в зимову сплячку в один барліг двох ведмедів. Єдине, що їх може об’єднати – проблеми, які переживають очолювані ними депутатські об’єднання.

Стратегія у Валерія Пустовойтенка завжди буде переважати над тактикою. Мається на увазі стратегія перебування якнайближче до влади, яка може в потрібний момент виправити, іноді – осмикнути. Як, наприклад, вже було у вересні при обговоренні створення Єдиного економічного простору. Тоді народні демократи в середу критикували створення ЄЕП, а в четвер практично одноголосно підтримали заяву парламенту про підтримку намірів чотирьох президентів підписати угоду.  Валерій Павлович пояснив, що однопартійці зробили це із солідарності з іншими парламентарями, але експерти вбачають  в цьому більш прозаїчне пояснення – натиснули, мовляв, на лідера «двічі народних». (http://www.glavred.info/mission/?man=1067337446&art=1067358368)


^ Валерій Хорошковський

(За http://expert.org.ua/2002/08/30/020830w1.shtml)

01 січня 1969 р., Київ.

Одружений. Дві вищих освіти – економічна і юридична. Кандидат економічних наук.

В 1997 р. захистив кандидатську дисертацію "Воспроизводство валового внутреннего продукта в условиях переходной экономики Украины".

В 1997 - книга "Украинский путь. Наброски: Геополитическое положение Украины и ее национальные интересы";

1998 - книга "После СССР: Украина - новый рубеж";

1999 - книга "Соблазны бюджетного дефицита";

2000 - книга "Первая волна. Публикации по экономической политике".

Заступник голови бюджетного комітету, народний депутат України, Верховна Рада України.

Член колегії Державної податкової адміністрації України.

Голова наглядацької ради АКБ "Укрсоцбанк". (Цьому, за інформацією "Галицьких контрактів", передувала купівля акцій "Укрсоцбанку" фінансово-промисловою групою, до складу якої входить "Меркс".

З листопада 2002 року Валерій Іванович очолює Міністерство економіки і європейської інтеграції.
Таким чином, останні етапи біографії Валерія Хорошковського дозволяють скласти уявлення про методи і принципи, використовувані цим політиком у досягненні стратегічних цілей. Ряд опитаних "Контекстом" політологів відзначають, що важливе місце в особистісних характеристиках Хорошковського займає прагнення до пошуку "політичного заступника" і обумовлені цим пасіонарність і деяка несамостійність його дій. Проаналізувавши кроки і заяви Валерія Івановича, зроблені ним за останні рік-півтора, спостерігачі воліють не відносити його до якісно нового покоління української еліти. По поведінковій моделі Хорошковський більше нагадує представника "посткомсомольского" типу українських політиків. Цього недостатньо, щоб перерости статус вічно перспективного фаворита президентського оточення. Інших же козирів Хорошковський поки не пред'являє. - http://www.context-ua.com/articles/politperson/19967.html
^ Організаційні ресурси:

Технологічний проект КОП; комерційні структури; банківські структури; структури, близькі до групи Пінчука. Дуже тісно співпрацюють із Хорошковським Агентство гуманітарних технологій і Міжнародний інститут порівняльного аналізу.

^ Фінансові ресурси:

(За http://www.pravda.com.ua/archive/2003/july/17/2.shtml)

Свою кар’єру підприємця Хорошковський починав під патронатом Валерія Пустовойтенка, але з часом, відколи лідер НДП почав втрачати позиції, він дистанціювався від Валерія Павловича і потрапив в орбіту впливів Віктора Пінчука.

Бізнес Валерія Хорошковського – надто строкатий і різноманітний. Він контролює акціонерний комерційний банк "Укрсоцбанк" і ВАТ "Укрсоцстрах". Його групі належать 28,85% НАСК "Оранта" та 80% АСК "Трансмедстрах". Під контролем Хорошковського перебувають Луганське енергетичне об’єднання, ЗАТ "Ферротрейд", Сиваський содовий комбінат. Група Хорошковського контролює 22,85% ВАТ "Галактон" (виробник молочних продуктів. Після виборів 2002 року, за інформацією українських медіа, Хорошковський був змушений продати частину акцій цього прибуткового підприємства, щоб розрахуватися з боргами, які виникли під час розкрутки проекту "Команда озимого покоління"), 15,97% заводу "Метал", 52% "Краммашпроекту", 25% ЗАТ "Укрсоцінвест-ЛуАЗ", 14,18% ВАТ "Атоменергокомплект", 13,82% ВАТ "Старокостянтинівський спецкар’єр".

Гордістю Хорошковського є меблевий концерн "Меркс", клієнтами якого є Кабінет Міністрів, адміністрація президента, дипломатичні представництва, численні офіси. Концерн "Меркс" об’єднує ВАТ "Житомирмеблі Меркс", ДП "Меркс-Меблі", "Меркс-Інтернешнл", ВАТ "Меркс-Технолоджі", Броварський деревообробний комбінат. Хорошковському також належить фірма (ІТ-технології) "Профікс" (80% акцій).

Медіа-ресурси:

З медіа-проектів Валерія Хорошковського варто відзначити інформаційне агентство "Українські новини" і сайт Part.org.ua, який останнім часом згортає свою діяльність. Також можна не сумніватися, що напередодні виборів (безвідносно від того, чи братиме у них активну участь Хорошковський у якості кандидата) групою Грановського буде створено ще один інформаційний ресурс.


^ Наталія Вітренко

Є низка причин, чому прізвище Вітренко було внесено у коло нашого дослідження. По-перше, рейтинг популярності Вітренко ще досі високий настільки, що дехто з найбільш вірогідних кандидатів від влади і близько такого не має.

По-друге, Наталія Михайлівна традиційно є одним з найкращих вічних опонентів як владі, так і опозиції. Очевидно, що багато хто з політичних технологів, які працюють на владних кандидатів, щонайменше вітатимуть участь Вітренко у виборчих перегонах. Саме вона може досить активно розіграти такі карти як: протестний електорат; непримиренний лівий електорат; антивоєнний, антиамериканський, проросійський електорат тощо.

По-третє, говорячи футбольними термінами, Вітренко може бути доручено персональна опіка таких учасників виборів як Мороз (традиційно); Ющенко (сумські події це підтверджують – антиамериканські гасла, антиреформаторські слогани, звинувачення Ющенка, Пинзеника, Терьохіна та інш. – як політиків, які розвалили та розпродали землю іноземцям...)

Тимошенко (дискредитація образу жінки-політика, можливі досить відверті, на грані фолу, прийоми)

І по-четверте, для Вітренко участь у виборах – найкраща можливість реанімації своєї політичної активності.

^ Офіційна біографія:

http://www.glavred.info/ukr/?art=70827149

Народилася 28 грудня 1951 року у Києві. У 1973 році закінчила Київський інститут народного господарства за спеціальністю “статистика”. Була Ленінським стипендіатом. З 1977 до 1979 року працювала науковим співробітником Українського НДІ науково-технічної інформації Держплану УРСР. Потому – десять років обіймала посаду доцента кафедри загальної теорії статистики Київського інституту народного господарства. У 1989-1991 роки – старший науковий співробітник Ради з вивчення продуктивних сил Академії наук. До січня 1995 року – радник Голови Верховної Ради України Олександра Мороза. З грудня 1994 року – народний депутат, член фракції Соціалістичної партії.

У січні 1996 року Наталія Вітренко залишила СПУ, а вже у квітні стала лідером Прогресивної соціалістичної партії України.


^ Леонід Грач

Грач Леонід Іванович.

Перший секретар кримського республіканського комітету Компартії – один із самих авторитетних та яскравих членів КПУ. Харизматичного Леоніда Грача вже досить тривалий час називають серйозним претендентом на посаду першого секретаря ЦК КПУ. Ряд експертів вважають, що рано чи пізно він замінить Петра Симоненко, який вже двічі програвав президентські вибори. Про свої президентські амбіції Леонід Грач повідомив суспільству першим із потенційних кандидатів, і одразу ж після закінчення парламентської виборчої кампанії в 2002 році. Про своє бажання стати президентом Леонід Грач повідомляв і після обрання Леоніда Кучми Головою держави в 1999 році.

Леонід Іванович, повідомивши журналістів про свої наміри балотуватися на президентських виборах в 2004 році, попередив, щоб не сприймали його заяву, як жарт. За його словами необхідно терміново підіймати рівень політичної культури. Оскільки поява кандидата на посаду президента за 3-4 місяці до виборів свідчить про її низький рівень. А декларування президентських амбіцій за декілька років до виборів – саме те. Що стосується свого партійного шефа та конкурента на президентських виборах Петра Симоненко, Леонід Грач не бачить в цьому ніяких проблем. Колишній спікер кримського парламенту дав зрозуміти журналістам, що сварки між ним та Симоненко вони не дочекаються. Леонід Грач має наміри приймати участь у виборах президента – 2004 тільки в тому випадку, якщо партія прийме рішення про підтримку його кандидатури. Але, як кажуть, поживемо, побачимо. Поштовх до дискусії в партії вже наданий. Лідер кримських комуністів не забуває нагадати, що саме він в свій час запропонував кандидатуру Петра Симоненка на посаду голови КПУ.

Нагадаємо, що Леонід Грач мав реальні шанси створити в майбутньому парламенті автономії більшість і знову стати його спікером. Однак, сталося, що найвпливовішого політика Криму виштовхнули із регіону на загальнополітичний простір. Як відомо, місцевий суд Центрального району Сімферополя визнав незаконну реєстрацію Леоніда Грача в якості кандидата в депутати в Верховну Раду Криму за невірне заповнення декларації про майно. Не вдаючись в подробиці скандалу, зазначимо, що нейтралізація Грача в Криму пройшла успішно. Леонід Іванович залишився в Києві, після того як потрапив за списком Компартії в парламент. За однією із версій акція по нейтралізації Грача, яку очолив Сергій Куніцин мала на меті перешкодити масовій експансії російського капіталу на півострів, якому Леонід Грач обіцяв сприяння в обмін на підтримку на виборах. З іншого боку, свою роль могли зіграти надто близькі контакти голови кримського парламенту з об`єднаними соціал-демократами. Крім того, блоку “За єдину Україну!” потрібні були голоси мешканців півострова. Як би там не було але центральна влада мала свої плани на півострів, яким заважав Леонід Грач. Тому, як вважали на Банковій, Леонід Іванович буде безпечнішим в Верховній Раді ніж у Криму. З іншого боку лідер кримських комуністів отримав шанс вийти, нарешті, на загальнонаціональну політичну арену, що в свою чергу дуже стурбувало Петра Симоненка.

Після заяви Леоніда Грача про наміри виставити свою кандидатуру на виборах президента, Петро Симоненко заявив, що приймати рішення повинен виключно з’їзд КПУ. А з’їзди Компартії готуються ретельно і під особистим контролем Петра Симоненка. Останній, 37-й партійний форум комуністів, на якому був присутнім лідер КПРФ Геннадій Зюганов відбувся 21-22 липня в Києві . До речі, Петро Миколайович, як кажуть, особисто контролював звітно-виборчі конференції по висуванню делегатів з’їзду у регіонах. Треба зазначити, що досить довго ходять чутки про кандидатури на посаду голови КПУ Станіслава Гуренка та Леоніда Грача. Однак ці теми, як правило вводяться із боку зовнішніми силами. Наскільки відомо, щодо лідерства в партії, між Симоненко та Гуренко існують давні домовленості. Що стосується Леоніда Грача, то перший секретар кримського республіканського комітету КПУ може дозволити собі критику на адресу Петра Симоненка, зокрема, щодо співпраці із Тимошенко, Ющенко та Морозом, але сьогодні не піде на відверте протистояння із лідером, тим більше не вступить в жорстку боротьбу за посаду голови партії. Леонід Грач розуміє, що жорстока конфронтація із Петром Симоненко може коштувати йому посади першого секретаря кримського КПУ та довіри більшості комуністів півострова. З іншого боку, можливостей Компартії повернути Грачу в майбутньому посаду голови Верховної Ради АРК явно не має. Тому, можливо, Леонід Іванович пов’язує своє політичне майбутнє із СДПУ(о). Саме із цією партією у лідера кримських комуністів склалися особисто теплі стосунки. Достатньо підрахувати скільки разів Леонід Грач з’являється останнім часом на контрольованих лідером об’єднаних соціал-демократах Віктором Медведчуком телеканалах.

Медіа-ресурси:

Друковані органи КПУ, зокрема «Коммунист Кривбасса», «Коммунист Донбасса», «Севастопольская правда», «Правда Приднепров