Реферат: Правоохоронні органи
З м і с т .
Вступ 2Розділ I
Поняття та види правоохоронних
органів України 6
Розділ I I
Державний захист працівників суду
та правоохоронних органів 28
Висновки 32
Література
Вступ.
Поява на карті світу нової держави — України — підсумок
багатовікової боротьби її народу, який з покоління в поколі-
ння мужньо і жертовно добивався величної мети – свободи, самостійності, незалежності. Він же народ України , 1 грудня
1991 року вперше за свою історію виступив самостійним суб’-
єктом створення власної суверенної держави, бо саме народ, безпосередньо сам, а не через представників прямо і вільно висловив свою волю з питання про волю України шляхом проведення Всеукраїнського референдуму. Перше всенародне голосування наУкраїні , поза всяким сумнівом , втілює характеристики, сукупність яких дає вагомі підстави оцінити його, як історичний еталон реального прояву івирішення верховенства народу над рештою суб’єктів , як державних, так
і не державних, у розв язанні доленосної проблеми - відродження української державності.
Зазначене разом з тим категорично виключає думку про
те , що інші суб’єкти не є учасниками процесу створення незалежної держави. Навпаки, - і це слід підкреслити - воля народу України співпала з передуючими її волевиявленнями рішеннями Верховної Ради , її президії , інших державних і недержавних структур . Величезне значення мало прийняття Верховною Радою таких історичних актів , як Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 року ) і постанова Верховної Ради “ Про проголошеннянезалежної України ” ( 24 червня 1990 року ), ухвала Акта проголошеннянезалежності України ( 24 серпня 1991 року ). У жовтні 1991 року Верховна Рада прийняла спеціальну постанову “ Про проведення Всеукраїнського референдуму з питання про проголошення незалежності України ” якою затвердила текст бюлетня для таємного голосування . Принципово істотним
стало положення про включення добюлетня тексту Акта проголошення незалежності України.
“ Повна самостійність та незалежність
є послідовним, логічним завершенням
запитів національного розвитку та само-
визначення будь- якої народності, що
займає певну територію і має достатні
задатки та енергію розвитку. ”
М.С. Грушевський.
1 грудня 1991 року народ України на референдумі одно-стайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу . Цифрові результати референдуму загальновідомі. У голосуванні взяли участь 31891742 громадянина, або 84,18 % від загальної кількості включених до списків. З них неза-лежності Україні сказали “ так ” 28804071 або 90,32 % . Таким
чином волевиявлення народу, що проводилося, як засвідчили спостерігачі багатьох країн світу, вільно і гласно, демо-кратично і без усяких порушень, підтвердило Акт прого-лошення незалежності України .
Загальні риси нової української державності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітетУкраїни, прийнятий Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року . Державний суверенітет – важлива ознака, окреслена ще в Декларації про державний суверенітет держави, верховентства державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері.
Можна без перебільшення сказати, що народ відіграв головну і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми, якою займалося багато державних і недержавних структур, - проблеми створення нової України . Поза всена-родним виявленням зусилля інших суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної держави, безперечно були б усклад-ненні . Вкажемо,зокрема, що загалом іноземні держави офі-ційно визнали незалежність України тільки після референдуму .
Викладене підводить до висновку, що має не лише теоретичне значення, а й одночасно орієнтований на форму-лювання і розвиток відповідної практики державно — правового будівництва. Він полягає у визначенні необхідності подаль-шого забезбечення примату народу України у вирішенні всіх центральних питань державного і громадського життя як на сучасному етапі , так і на перспективу .
Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного суверенітету тепер уже у принципово інших умовах — умовах відродженної народом державності — одне з глобальних завдань, розв’язання якого обов’язкове для демократичного розвитку молодої держави і суспільства, досягнення нової якості життя людей . Народний суверенітет – повновладдя народу, тобто наявність засобів і механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства; визнання народу єдиним джерелом влади .
Національний суверенітет – повновладдя нації, її політична свобода, право і реальна можливість визначати характер свого національного життя, аж до відокремлення та утворення самостійної держави .
Всі три види суверенітету, без наявності яких не може бути справжньої демократичної держави, дістали своє закріплення в Декларації про державний суверенітет України .
Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України .
У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність України і створення самостійної української держави,яка дістала офіційну назву “ Україна ”. Проголошувалися неподільність та недоторканість території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України .
Згідно з чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно всеукраїнським референдумом . Тому того самого дня, 24 серпня 1991року крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято постанову Верховної Ради УРСР “ Про проголошення незалежності України ”.
Після проголошення результатів референдуму, коли “ так ” Акту проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян, почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави .
Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою конституцію, роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978 року радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій державного будівництва .
Проте така Конституція України, створена на зовсім іншій політико — правовій основі, навіть після всіх численних змін і доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави . Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції України .
28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято Основний Закон України. Від тоді 28 червня оголошено державним святом — Днем Конституції України .
Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів проходив мовно –термінологічну експертизу, і після чого був офіційно оприлюднений. Але набула чинності Конституція України вже з 28 червня 1996 року .
З прийняттям нової Конституції України процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним, хоча ряд важливихпитань ще потребують свого вирішення .
Розділ I
Поняття та види правоохоронних органів України .
Механізм держави – це система органів і установ, посередництвом яких здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави. Як правило це — представницькі установи або законодавча влада, виконавчо — розпорядчі органи,неурядові інстанції та судові інстанції, органи громадського порядку та державної безпеки, збройні сили .
У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи держави спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні органи, місця позбавлення волі, збройні сили тощо ). Їх можна розглядати як окрему ланку механізму держави, вже звичного поділу на законодавчу, виконавчу, судову влади . Прихильниками чітких юридичних конструкцій здебільшого вважають ці органи належними до сфери виконавчої або в осному до виконавчої і частково до судової влади .
Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у дослівному розумінні “правоохоронну діяльність ” ( забезпечення законності та охорона правопорядку в суспільстві, боротьба з правопорушниками, охорона законних прав та інтересів громадян,юридичних осіб, суспільства і держави в цілому ) мають вести буквально всі — громадяни, юридичні особи, органи законодавчої,виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .
Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи, основною (спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності та охорона правопорядку, боротьба з правопорушеннями, охорона законних прав та інтересів громадян,юридичних осіб, суспільства і держави в цілому .
Характерними рисами правоохоронних органів є :
а) здійснення ними зазначених вище функцій, які в сукупності називають правоохоронною функцією ;
б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно — владних повноважень,зокрема можли-вості видавати правові акти ( в основному індивідуального характеру ), обов’язкові для виконання тими, кому вони адресовані ;
в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу ( затримання особи, арешт, позбавлення волі тощо );
г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і наглядом, здійснення лише на основі закону й у встановленому ними порядку .
Традиційно до числа правоохоронних органів відносять суд, прокуратуру, органи юстиції, внутрішніх справ, державної безпеки тощо . Досить часто суди як органи правосуддя згадуються в нормативних документах окремо ( у слово-сполученнях типу “ судові і правоохоронні органи ” ) .
До системи правоохоронних органів прилягають деякі інші державні установи і громадськіорганізації, які відповідно до законодавства поділенні значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності, хоча в цілому їхні функції не зводяться до останньої, а також не забезпечуюються можливістю застосування державного примусу . Серед таких установ і організацій слід звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатуру.
Прокуратура України .
Назва “прокуратура ” походить від латинського procuro - піклуюсь, забезпечую, запобігаю, що вже дає повне уявлення про її завдання .
Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються :
- підтримання державного обвинувачення в суді ;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом ;
- нагляд за додержанням законів органами, які проводять опе-ративно — розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень .
Вищий нагляд за додержанням і правильним засто-суванням законів Кабінету Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами даржавного і господарського управління та контролю, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військо-вими частинами, політичними партіями, громадськими органі-заціями, масовими рухами, підприємствами,установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкова-нності та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядко-вуваними йому прокурорами .
Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань :
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень
2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально — економічних, політичних,особистих прав і свобод людини та громадянина ;
3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад народних депутатів, органів терито-ріального громадського самоврядування .
Основними функціями прокуратури є :
1) нагляд за додержанням законів усіма органами, під-приєствами,установами, організаціями, посадовими особами та громадянами ;
2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння що містять ознаки злочину ;
3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину ;
4) підтримання державного обвинувачення, участь у роз-гляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах ;
5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання, затри-маних, попереднього ув’язнення, при виконанні покарань та застосування інших заходів примусового характеру, які призначаються судом ;
6) нагляд за додержанням законів органами військового управ-ління, військовими об’єднаннями, з’єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закла-дами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань,дислокованих на території України .
Прокуратура бере участь у розробленні органами дер-жавної влади заходів запобігання злочинам та іншим право-порушенням , у роботі по вдосконавленню та розясненню за-конодавства . На прокуратуру не можуть покладатися функції , не передбаченні законами України .
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України , прокуратури Автономної Республіки Крим , областей , міст Києва і Севастополя, міські , районні , а також військові прокуратури .
Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який спрямовує роботу всіх органів прокуратури і здійснює контроль за їхньою діяльністю .
Органи внутрішніх справ .
Систему органів внутрішніх справ України складають Міністерство внутрішніх справ України , та його головні управління , управління і відділи в Автономній Республіці Крим , областях , районах , містах , а також підрозділи міліції , пожежної охорони , внутрішні війська , виправно — трудові установи , навчальні заклади та інші підвідомчі їм підрозділи.
Органи внутрішніх справ забезпечують громадський порядок , попереджують , розкривають і розслідують право-порушення, злочини , виправляють і перевиховують засудже-них, забезпечують пожежну безпеку та безпеку дорожнього руху .
Важливою структурною одиницею органів внутрішніх справ є міліція . Її правовий статус визначає Закон України “Про міліцію ” від 20 грудня 1990 року.
Відповідно до закону міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади , якийзахищає життя, здоров’я , права і свободи громадян , власність , природне середовище , інтере-си суспільства і держави від протиправних посягань .
Основним завданням міліції є : забезпечення особистої безпеки громадян , захист їх прав і свобод , законних інте-ресів , запобігання і припинення правопорушень , виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, забезпечення безпеки дорожнього руху , захист власності від злочинних посягань , виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень .
Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надаються права:
1) вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок , припинення правопорушень та дій,що перешкоджають здійсненню повноважень міліції , виносити на місці усне попередження особам , які допустили малозначні адміністративні порушення , а в разі невиконання зазначених вимог застосувати передбаченні цим законом заходи примусу ;
2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи , що посвідчують їх особу , а також інші документи , необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконання яких покладено на міліцію ;
3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом, піддавати їх приводу у встановленому законом порядку ;
4) виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактич-ному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки ;
5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях: осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, якіпереховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання криміналь-ного покарання, — на строки і в порядку, передбачених законом ;
6) складати протоколи про адміністративні правопорушення, проводити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів,застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження усправах про адміністративні правопорушення ;
7) у будь — який час доби безперешкодно входити на територію і в приміщення підприємств , установ та орга-нізацій, в житло громадян з метою припинення злочину , при переслідуванні злочинця , а також при стихійному лихові ( пожежа, руйнування тощо ) ;
8) при виконанні своїх обов’язків по охороні правопорядку застосовувати фізичну силу , спеціальні засоби та вогне-пальну зброю , якщо виникає безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції особисто ;
9) користуватися безплатно всіма видами громадського тран-спорту міського, приміського , місцевого сполучення ( крім таксі ) а також попутним транспортом ;
10) використовувати безперешкодно транспортні засоби , що належать підприємствам , установам, організаціям і громадянам ( крім транспортних засобів дипломатичних , консульських та інших представників іноземних держав, міжнародних організацій , транспортних засобів спеціального призначення ) , для проїзду до місця події , стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб,які потребують невідкладнї медичної допомоги , для переслідування право-порушників та їх доставки в міліцію .
На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни , які здатні за своїми особистими і діловими, моральними якостями , освітнім рівнем , фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання . Працівник міліції приносить присягу . Він перебуває під захистом закону . Законом гарантується захист життя , здоро- в’я , честі , гідності, майна працівника міліції , членів його сім’ї від злочинних протиправних дій . Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист .
Міліція складається з підрозділів : кримінальної міліції , міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції , міліції охорони , спеціальної міліції .
Основним завданням Міністерства внутрішніх справ України є :
1) організація і координація діяльності органів внутрішніх справ позахисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань , охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки ;
2) участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби із загальною кримінальною та організованою злочинністю ;
3) забезпечення і запобігання злочинам , їх припинення , розкриття і розслідування , розшуку осіб, які вчинили злочини , вжиття заходів до усунення причин і умов , що сприяють вчиненню правопорушень ;
4) визначення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно — методичної та практичної допомоги ;
5) забезпечення виконання кримінальних покарань, участь уресоціалізації засуджених ;
6) організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки ;
7) забезпечення законності в діяльності працівників івійськовослужбовців .
Служба безпеки України .
Правовий статус Служби безпеки України визначається Законом України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року , який складається з таких розділів: “Загальні положення”, “Система організація діяльності Служби безпеки України”, “Повноваження Служби безпеки України ” , “Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України ”, “Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України” , “Відповідальність за правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України” .
Закон закріплює, що Служба безпеки України — це держав-ний правовий охоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України .
На службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції :
1) захист державного суверенітету, захист незалежності України ;
2) захист конституційного ладу, територіальної цілісності,економічного, науково — технічного і оборонного потенціалу України ;
3) захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян від розвідувально — підривної діяльності іноземних спеціальних служб, з боку певних злочинних організацій, груп людей чи навіть окремих осіб ;
4) попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму ;
5) боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і економіки, мафією і корупцією, які створюють загрозу життєво — важливим інтересам України .
Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов’язана :
1) здіснювати розвідувальну та інформаційно — аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем охорони, інших питань, пов’язаних з національною безпекою України ;
2) виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено до компетенції згідно закону ;
3) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попе-редження ,виявлення, припинення і розкриття будь — яких форм розвідувально — підривної діяльності проти України ;
4) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць України ;
5) забезпечувати захист особистої безпеки громадян ;
6) сприяти прикордонним військам в охороні державного кордону ;
7) забезпечувати засекреченим і шифровим зв’язком державні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється урядом України .
Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини . Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини . У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмеженні у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України .
Неправомірнеобмеження законних прав та свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством . Органи Служби безпеки України в разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов’язків прав чи свобод людини повинні вжити заходів до поновлення цих прав та свобод,відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності .
Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов’язана дати їм письмове пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових осіб та органів Служби безпеки України .
Службі безпеки України, її органам і співробітникам для використання покладених на них обов’язків надається право :
— вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій , що перешкоджають здійсненню повно-важень Служби безпеки України , перевіряти у зв’язку з цим документи , які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб , їх речей і транспортних засобів , якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховування речових доказів злочинної діяльністі ;
— подавати органам державного управління обов’язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України , в тому числі про припинення роботи , пов’язаноїз державними таємницями , яка виконується з порушенням встановлених правил ;
— одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств і устанонов, організацій, військових частин, громадян та їх об’єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю;
— входити у порядку, погодженому з адміністрацією підпри-ємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і в службові приміщення;
- - мати слідчі ізолятори для утримання осіб,взятих під варту та затриманих органами Служби безпеки України ;
— морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород ;
— безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування ( крім таксі ), залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом .
Служба безпеки України у своїй діяльності підпоряд-кована Президенту і підконтрольна Верховній Раді України .
Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотримання нею законодавства здійснюється постійною комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки .
Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку Президента України. Вищий нагляд за додержанням і правильним засуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори .
Кадри Служби безпеки України складають :
а) співробітники – військовослужбовці ;
б) працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України .
в) військовослужбовці строкової служби.
До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній, добровільній,договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я ефективно виконувати службові обов’язки .
Держава забезпечує соціальний, правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Вони перебувають під захистом закону.Недоторканість, честь і гідність, життя і здоров’я співробітників Служби безпеки України від злочинних посягань охороняється законодавством.
Митні органи .
Важливим напрямом державної діяльності є митна справа, яка включає в себе встановлення порядку та організацією пе-реміщення через митний кордон України товарів і предметів , обкладання митом, оформлення, здійснення контролю та інших доходів щодо реалізації митної політики в Україні .
Митні органи України складають єдину систему, яка включає державну митну службу України, регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації .
Законодавством встановлюється компетенція митних органів щодо виконання таких функцій: захисту економічних інтересів України; забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи, митного оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України ; боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил .
Митні органи України при проведенні в життя митної політики розв’язують такі основні завдання :
1) захист економічних інтересів України ;
2) контроль за додержанням законодавства України про митну справу ;
3) забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з між-
народних договорів стосовно митної справи ;
4) використання засобів митно — тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів ;
5) вдосконалення митного контролю і оформлення товарів і
інших предметів, що переміщуються через митний кордон України ;
6) комплексний контроль разом з національним банком України за валютними операціями ;
7) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків дер-жавних інтересів на зовнішньому ринку ;
8) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України ;
9) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил ;
10) співробітництво з митними органами зарубіжних країн , а також міжнародними організаціями з питань митної справи ;
11) ведення митної статистики .
Органи митної служби України виконують такі основні функції: фіскальну, інформаційну та правоохоронну .
Завдання фіскальної полягає в зборі мита за експортно — імпортні операції, а також оформлення документів юридичних та фізичних осіб , яке обкладається митним збором .
Завдання інформаційної функції полягає у зборі інфор- мації обробці та поширення статистики серед відповідних державних структур . Це дає можливість чіткіше прогнозувати і контрулювати стан економічних зв’язків , активно впливати на ці процеси .
Завдання правоохоронної функції полягає у боротьбі із злочинністю передусім з таким явищем , як контробанда ( тоб- то незаконне перевезення зброї , наркотиків , культурних цінностей) . З 1991 року діє державний митний комітет України. У своїй діяльності митна служба України керується Митним кодексом та законами України .
Митні органи України становлять систему органів управ-ління митною справою , яка включає : Державний митний комітет ( створюється Президентом України ) ; територіальні митні управління ( створюються Кабінетом Міністрів України ); інші митні установи ( митні пости ).
Митна справа в Україні регулюється : а) Митним кодек-сом України ; б) Законом України “Про Митну справу в Україні 1991рік ” ; в) Закон України “Про єдиний митний тариф ” ; г) Декретами Уряду України ; д) іншими актами чинного законодавства України .
Органи охорони державного кордону.
Головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення недоторканості державного кордону України на суші , морі , річках, озерах , та інших водоймах України , а також охорона економічної зони України .
При виконанні покладених на них завдань Прикордонні війська України зобов’язані :
— припиняти будь — які спроби незаконного проходження державного кордону України на місцевості ;
- відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань, припиняти збройні та інші провокації на державному кордоні України, захищати від злочинних посягань населення і власність всіх її формах ;
— відвертати і недопускати перетинання державного кордону України особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або іншими незаконними способами , виявляти і затримувати порушників державного кордону України ;
- здійснювати у встановлених пунктах і встановленому порядку при наявності належно оформлених документів пропуск через державний кордон України осіб , транспортних засобів , вантажів та іншого майна ;
— здійснювати спільні заходи із Службою національної безпеки України в межах наданої їм компетенції з питань охорони державного кордону України, а також контрулювати самостійно чи разом з органами внутрішніх справ підтримання внутрішнього режиму ;
— контролювати разом з органами внутрішніх справ , керів-ництвом аеропортів , відкритих для міжнародних польотів, прикордонних залізничних станцій, морських і річкових пор-тів, служб міжнродних автомобільних перевезень додержання встановленого режиму в пунктах пропуску через державний кордон України;
— здійснювати контроль за додержанням усіма невійськовими суднами і військовими кораблями встановленого порядку плавання та перебування в територіальному морі України,внутрішніх водах України, а також частині вод прикордонних річок,озер та інших водойм , що належать Україні.
Прикордоні війська України мають право:
1) розташовувати прикордонні наряди, пересуватися при ви-конанні службових обов’язків по будь-яких ділянках місцевості;
2) вести дізнання у справах про порушення державного кордону України, здійснювати оперативно — розшукову діяльність відповідно до чинного законодавста;
3) здійснювати адміністративне затримання осіб, які порушили режим державного кордону України, прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясовування обставин порушення – до трьох діб з пові-домленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора , якщо порушники не мають документів , які посвідчують їх особу , піддавати затри-маних особистому оглядові , а також оглядати і при необхідності вилучати наявні при них речі ;
4) тримати осіб підданих адміністративному затриманню в ізоляторах тимчасового тримання або інших приміщеннях , спеціальнообладнених для цих цілей . Про кожний випадок адміністративного затримання , особистого огляду затри-маного , огляду і вилучення речей , що є при ньому, складається протокол і повідомляється прокурору ;
5) перевіряти у осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в’їзду в Україну або виїзду з України , робити в них відповідні відмітки і при необхідності їх вилучати , не пропускати через кордон осіб, які немають дійсних документів на право в’їзду в Україну або виїзду з України , до належного оформлення ними документів на право перетинання державного кордону України або до уточнення обставин втрати документів громадянами України в період перебування за кордоном і встановлення їх особи ;
6) здійснювати у встановленому порядку самостійно або спільно з митними установами огляд вантажів та іншого майна осіб , які прямують через державний кордон України
7) проводити у встановленому порядку огляд транспортних засобів , що прямують через державний кордон України і вантажів , що на них перевозяться , супроводжувати транспортні засоби, прикордонними нарядами;
8) Здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України , економічної зони відповідно до законодавства України , її міжнародних договорів . У необхідних випадках зв’язаних з розшуком і затримання порушників державного кордону України , Прикордонні війська України можуть здійснювати на території України надані їм права і за межами зазначених у цій статті територій, прикордонної смуги і пунктів пропуску через державний кордон України .
4 лютого 1991 року був прийнятий Закон України “Про прикордонні війська України”.
Центральним органом управління Прикордонних військ України є Державний комітет у справах оборони державного кордону України . Організаційна структура Прикордонних військ визначається в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України .
Органи юстиції України .
Систему органів юстиції складають : Міністерство юстиції України , Міністерство юстиції Автономної Республіки Крим , обласних управлінь юстиції,Київської та Севастопольської міських , районних , районних у містах Київі та Севастополі державних адміністрацій, як правило , включають також нотаріальні контори ( державні і приватні ), органи реєстрації актів громадського стану ( РАГСу ) інші служби міністерства юстиції .
Міністерство юстиції України є центральним органом державної виконавчої влади , входить ло складу Кабінету Міністрів України . Дане міністерство очолює Міністр, який призначається відповідно до Конституції України . Міністр юстиції України несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій .
Міністерство юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунок в установах банків , печатку із зображенням державного герба України ісвоїм найме-нуванням.
Органи юстиції виконують такі основні завдання :
1) зміцнення законності, захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб;
2) вдосконавлювати разом з іншими правоохорониими органами діяльність по боротьбі із злочинністю, усувати причини і умови, які сприяють здійсненню злочинної діяльності та інших правопорушень ;
3) правове забезпечення організації та діяльності судів та органів юстиції , керівництвом нотаріатом та органами РАГСу,судово — експертними установами, контроль за діяльністю адвокатури ;
4) сестиматизація і підготовка пропозиції прокодифікацію законів і сприяння її удосконавленню ;
5) надання методичної допомоги підприємствам,установам, організаціям, місцевим органам державної виконавчої влади у приведенні їх нормативних актів у відповідності з чинним законодавством.
Нотаріат вУкраїні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язки посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Виконання нотаріальних дій в Україні та за її межами покладаються :
- на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах , державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю ( приватні нотаріуси ).Нотаріальні дії, які вчинені приватними і державними нотаріусами , мають однакову юридичну силу. Держава залишає за собою контроль зазаконністю здійснення нотаріусами обох видів їх обов’язків для державних і приватних нотаріусів ;
- на уповноважених на це посадових осіб виконавчих комитетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів ( тобто в населених пунктах , де немає нотаріусів ) ;
- на консульські установи України за кордоном , а у випад-ках , передбачених чинним законодавством , на дипломатичні представництва України .
Згідно Закону України “Про нотаріат” можна виділити чотири групи нотаріальних дій :
- нотаріальні дії, направленні на посвідчення безспірного права
- нотаріальні дії , направленні на посвідчення і засвідчення безспірних юридичних фактів ;
- нотаріальні дії , направленні на надання виконавчої сили платіжним і борговим документам;
- нотаріальні дії , по охороні спадкового майна і документів .
Нотаріусом може бути громадянин України , котрий має вищу юридичну освіту , протягом шести місяців стажування у державній нотаріальній конторі абоу приватного нотаріуса , склавши кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю .
Порівняно з державним нотаріусом приватний нотаріус не може оформляти спадщину, не може вживати заходів до охорони спадкового майна , не може видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (в разі смерті одного з них ) , не може накладати і скасовувати заборону відчуження житлового будинку , квартири , дачі , садового будинку , гаража, земельної ділянки , іншого нерухо-мого майна, не може посвідчувати договори довічного утрима-ння , не може засвідчувати справжність підпису на докумен-тах , призначених для дій за кордоном, а також посвідчувати доручення для цієї мети .
Основним завданням нотаріату є :
— охорона всіх форм власності, прав і законних інтересів громадян , юридичних осіб ;
- зміцнення законності і правопорядку;
- запобігання правопорушення шляхом правильного і своє-часного посвідчення договорів та угод ;
- оформлення спадкового права;
- учинення виконавчих написів та інших нотаріальних дій .
Державні нотаріуси в Україні посвідчують угоди ( дого- вори , заповіти , довіреності ) , вживають заходи до охорони спадкового майна , видають свідоцтва про право на спадщину , про право власності на частку в спільному майні подружжя , про придбання жилих будинків з прилюдних торгів , засвід-чують вірність копій документів і виписок з них,справжність підпису на документах, приймають в депозит грошові суми і цінні папери, вчиняють виконавчі написи, протести векселів .
Акти громадського стану – це засвідчення державного факту народження, смерті,одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по-батько- ві. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов’язків і підлягають обов’язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадського стану ( РАГСу ) .
Завданням органів РАГСу є :
- забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації актів громадського стану ;
- внесення до актових записів необхідних змін, доповнень та виправлень ;
- поновнення втрачених та анулювання повторно складених актових записів ;
- видача громадських свідоцтв про реєстрацію ;
- збереження архівного фонду .
Реєстрація юридичних фактів проводиться органами РАГСу в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених у них фактів, а громадянам України про кожний факт реєстрації акта громадського стану органами РАГСу видаються відповідні свідоцтва ( свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження ).
Реєстрацію актів громадського стану проводять :
- відділи РАГСу Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій ;
- відділи РАГСу виконавчих комітетів міських районних Рад народних депутатів, а в сідьській місцевості – виконавчі комітети сільських і селищних Рад народних депутатів ;
- посадові особи виконавчих комітетів сільських та селищних Рад народних депутатів, яких визначає голова Ради;
— консульські установи та депломатичні представники представництва України ( для громадян України, які проживають за кордоном ).
Адвокатура.
Відповідно до Закону України “Про адвокатуру ” від 19 грудня 1992 року адвокатура України є добровільне професійне громадське обєднання , покликане сприяти захисту прав, свобод і представляти законні і нереси громадян, осіб без громадянства , юридичних осіб , надавати їм іншу юридичну допомогу.
Адвокати дають консультації з юридичних питань , до-відки щодо законодавства ; складають заяви , скарги та інші документи правового характеру ; здійснюють представництво в суді , в інших державних органах ; перед громадянами та іншими юридичними особами ; надають юридичну допомогу підприємствам , установам , організаціям ; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов’язки відповідно до кримінально — процесуарного законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Лише адвокати мають право здійснювати захист підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину .
Адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або об’єднуватися з іншими адвокатами у колегії та інші адвокатські об’єднання .
Стати адвокатом можуть лише громадяни з вищою юридичною освітою та стажем роботи за юридичною спеціальністю не менше два роки, які склали відповідний кваліфікаційний іспит .
Судова влада .
Третя за традиційною послідовністю гілка державної влади — судова посідає далеко не останнє місце в механізмі держави . Органи судової влади мають свою чітко визначену Конституцїєю та законодавством України компетенцію і дають відносно незалежно від органів законодавчої і виконавчої влади , відіграючи винятково важливу роль у загальній системі стримувань і противаг , яка передбачається принципом поділу влади .
Здійснюється судова влада виключно спеціально створе-ними для цієї мети органами - судами і у лише їй одній при-таманній формі - шляхом відправлення правосуддя. Правиль-не відправлення правосуддя і є основним завданням судової влади.Згідно статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається .
Правосуддя латинською мовою означає “юстиція” якому так багато уваги приділяється в юридичній теорії і практиці і навіть присв’ячено спеціальний розділ Конституції України .
Традиційно правосуддя визначається , як розгляд і вирі-шення судами кримінальних, цивільних та інших справ, що здійснюється в особливій процесуальній формі, залежно від характеру тих життєвих ситуацій, які вимагають вирішень , розрізняють види здійснення правосуддя – конституційне , адміністративне,цивільне, кримінальне судочинство .
Якщо ж дещо деталізувати завдання правосуддя, то до їх числа слід включити :
- захист прав і свобод людини , законних інтересів фізичних та юридичних осіб , держави в цілому шляхом визнання за ними в результаті судового певних справ ( права на спадщину, на житлову площу , на спірне майно , право на поновлення на роботі ) ;
— визначення суб’єктів правовідносин , винних у вчиненні правопорушення , і призначення покарання або інших заходів, що мають бути застосовані щодо порушників ;
— вирішення правових суперечностей , насамперед визнання відповідності або не відповідності конкретних оспорюваних правових актів конституції держави .
Окремо у статті 129 Конституції України закріплені ос-новні засади судочинства , порядку судового розгляду справ:
— законність — справи розглядаються і вирішуються судом відповідно до закону, всі учасники судочинства діють у суворій відповідності до їх прав і обов’язків, встановлених законом;
- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом ( до всіх застосовується одне і та саме законодавство, ніхто не має при цьому ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням у правах ) ;
- забезпечення доведенності вини ( у разі, якщо винну особи не доведено, вона вважається невинуватою; особа не зобов’я-зана доводити свою невиновність, її вину мають доводити органи, які висунули обвинувачення ) ;
- змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ;
- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами ( розгляд справ в усіх судах є відкритим за винятком, чітко визначеним законом ) ;
- запезпечення апеляційного та касаційного оскарження ріше-ння суду, крім випадків, встановлених законом ( закріплюється можливість учасників судового процесу подати скаргу судам вищого рівня, які перевіряють законність і обгрунтованність винесених вироків і рішень ) .
Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним Законом України “ Про статус суддів ” від 15 грудня 1992 року . Судею може стати громадянин України віком від 25 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в Україні не менше як 10 років і володіє державною мовою .
Особа, яка вперше стає суддею призначається на посаду Президентом строком на 5 років . У разі успішного виконання своїх обов’язків протягом цілого строку суддя обирається Верховною Радою України безстроково і перебуває на посаді до досягнення 65 - річного віку .
Судді незалежні від будь — якої влади і мають підкорятися лише Конституції і законам України . Судді недоторканні. Це, зокрема, означає, що суддя не може бути заарештований чи затриманий до винесення обвинувального вироку судом без згоди на це Верховної Ради України .
Систему судової влади в Україні становить:
1) Конституційний Суд України .
2) Загальні суди ( суди загальної юрисдикції ): Верховний Суд України; Верховний Суд Автономної Республіки Крим; Обласні суди;Київський та Севастопольський міський суди; Міжобласний суд; Міжрайонні( окружні ) суди ; Районні ( мі-ські ) суди; Військові суди гарнізонів,регіонів і Військово – Морських Сил .
3) Арбітражні ( господарські ) суди: Вищий арбитражний суд України; Арбітражний суд Автономної Республіки Крим Обласні арбітражні суди; Арбітражні суди м. Києва та м. Се-вастополя. Верховною Радою України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватись і інші ланки арбітражних судів ( міські, міжрайонні,районні арбітражні суди ) .
Конституцією України передбачено створення нового для нашої держави органу – Вищої ради юстиції. Основне завдання цього органу полягає в остаточному завершенні процесу відбору кандидата на посаду судді . Він же вносить подання про звільнення суддів з посад у передбачених законом випадках, здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих суддів .
Розділ I I
Державний захист працівників суду
і правоохоронних органів .
23 грудня 1993 року було прийнято Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Цей Закон встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконання поставлених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя , здоров’я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю цих працівників .
Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів , а також працівники Антимонопольного комітету України , які беруть безпосередню участь відповідно у:
а) розгляд судових справ у всіх інстанціях ;
б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення ;
в) оперативно — розшуковій діяльності ;
г) охороні громадського порядку і громадської безпеки ;
д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, поста-нов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів ;
е) контролі за переміщенням людей , транспортних засобів , товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України ;
є) нагляді і контролі за виконанням законів .
Близькі родичі , які відповідно до цього Закону підлягають захисту, — це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба , онуки,посягання на життя, здоров’я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і првоохоронних органів покладених на них обов’язків і здійсненню наданих прав .
Відповідно до законодавства України працівники суду, правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право :
а) застосовувати заходи фізичного впливу , спеціальні засоби та зброю з метою забезпечення правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються , для захисту особистої безпеки, безпеки близьких родичів , а також свого житла і майна ;
б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов’язків, а в разі необхідності - для особистого за-хисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів ;
в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки ;
г) отримувати материальну компенсацію в разі загибелі працівника, або іншого ушкодження здров’я , знищення чи пошкодженння його житла і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків .
Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів. Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися віповідно до законодавства такі заходи :
а) особиста охорона, охорона житла і майна ;
б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і спові-щення про небезпеку ;
в) встановлення телефону за місцем проживання ;
г) використання технічних засобів контролю і прослу-ховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження ;
д) тимчасово розміщення у місцях, що забезпечують безпеку ;
е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту
є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання,заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання .
Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохороного органу та його близьких родичів може бути :
а) заява працівника або його близького родича ;
б) звернення керівника відповідного державного органу ;
в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози здоров’ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту .
Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають :
а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту пра-цівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів та їх близьких родичів ;
б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту пра-цівників служби безпеки та органів системи Управління державної охорони, їх близьких родичів ;
в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників про-куратури та їх близьких родичів ;
г) голова суду– щодо захисту працівників віповідного суду та інших органів та їх близьких родичів ;
д) керівник органів охорони державного кордону України - щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів .
Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається :
а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління державної охорони – на органи служби безпеки ;
б) щодо працівників органів охорони державного кордону - на органи охорони державного кордону України ;
в) щодо інших працівників – на органи внутрішніх справ .
З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціальні підрозділи .
Для захисту військовослужбовців командири військових частин вживають таких заходів :
а) відрядження до іншої частини або військової установи ;
б) переведення на нове місце служби .
Органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки, одержавши заяву (повідомлення ) про загрозу безпеці вище-перелічених осіб зобов язані перевірити цю заяву ( повідомлення ) і в строк не більше трьох діб,а у невід-кладних випадках – негайно, прийняти рішення про засто-сування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення,про що письмово повідомляється заявник . Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода. У разі, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину, в порядку, передбаченому кримінально –процесуальним законодавством, приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або передачу заяви (повідомлення ) про злочин за підслідністю чи підсудністю .
Рішення органів про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких ро-дичів є обов язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами .
Контроль за забезпеченням захисту працівників суду, пра-воохоронних органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно Міністр внутрішніх справ України, Голова служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Верховного Суду України, Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України .
Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту працівників суду,правоохоронних органів та їх близь-ких родичів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами .
Висновок.
Провідне місце в державному механізмі України займають правоохоронні органи - державні органи , основною функцією є забезпечення законності та охорони правопорядку, боротьби з правопорушеннями , охорони законних прав та інтересів громадян і держави в цілому .
Розглянувши систему правоохоронних органів України до числа якої входять : суд , прокуратура, органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки та інші органи , можна сказати що кожен з цих органів виконують різні функції але вони всі стоять на захисті прав і свобод громадян України і контроль за дотриманням законів України .
Держава створює такі органи , діяльність яких називається правоохоронною . Ця правоохоронна діяльність є владою , яка здійснюється за допомогою правового впливу , наділена правомочностями застосовувати заходи державного примусу, які відбуваються тільки на основі закону і увстановленому ним порядку .
До системи правоохоронних органів як ми знаємо відносяться інші державніустанови і громадські організації , які відповідно до законодавства наділені значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться до останьої , а також не забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Серед таких установ і організацій слід звернути увагу на органи юстиції та адвокатуру , які теж відіграють важливу роль в механізмі держави .
Література.
1. “Основи держави і права”, Ф.Ф. Брецко , Ужгород – 1995 р.
2. “Коментар до Конституції України”, Київ - 1996 р.
3. “Основи конституційного права України”, Юрінком — 1997 р
4. “Хрестоматія з правознавства”, І.П. Козінцев, Л.Я. Бойко–“Юрінком” , Київ - 1996 р.
5. Закон України “Про прокуратуру” – від 5.11. 91 р.
6. Закон України “Про міліцію” – від 20.12.90 р.
7. Закон України “Про Службу безпеки України” - від 25.03.92 р.
8. Журнал “Віче” – березень 1992 р.