Реферат: Суверенитет Украинского государства
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
УЖГОРОДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
кафедра історії та теорії
держави і права
студента І-го курсу
Лазаря Олега
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ
“Суверенітет української держави:
загальні ознаки”
науковий керівник
доц. Галас В.І.
Ужгород 1998
ПЛАН
Вступ ……………………………………….………………..5Розділ І
Політико-правові аспекти проголошення суверенітету України…………………………………………………11
РозділІІ
Конституційно - правова база незалежностіУкраїни ………………………………………………….21
Розділ ІІІ
Міжнародне визнання України………………………24
Висновок…………………………………………………….25Список використаноїлітератури………………………..27Додаток……………………………………………………..34Вступ
Щодо актуальності цієї роботи у нашчас, тобто теми роботи, то тут потрібно сказати, що акт про суверенітетукраїнської держави започаткував процес українського державотворення, якийпродовжується ще до нашого часу. Тому, автор вважає, що ця робота є актуальноюв наші дні і заслуговує на увагу.
Автор намагається розкрити в ційроботі основні моменти, тобто вловити головну суть процесу державотворення наУкраїні.В роботі подана деяка інформація про події, які передували цьомупроцесу, а також дається аналіз деяким актам, які були прийняті в результаті державотворення. Ціль курсової роботи - це показати, як проходив цей процеспісля проголошення суверенітету України.
Курсова робота складається з 3-охрозділів. Перший розділ “Політико-правові аспекти проголошення суверенітетуУкраїни”. В ньому автор розкриває основні поняття “суверенітету” і причини,які спонукали український уряд проголосити суверенітет української держави. Врозділі описуються ті умови, які передували проголошенню суверенітету, аджеукраїнський народ з давніх-давен прагнув утворити свою державу, але в цьомуйому заважали і тому дуже важливим став процес державотворення який почався зпроголошення суверенітету української держави.
Другий розділ “Конституційно-правовабаза незалежності України”. Тут подається коло нормативно-правових актів, якібули прийняті за період від початку процесу державотворення і майже до нашихднів.Деякі нормативні акти входять в додаток до курсової роботи. А саме, це:
· Деклараціяпро державний суверенітет України
· Закон“Про правонаступництво України ”
Третій розділ “Міжнародне визнанняУкраїни”. В цьому розділі описується, які країни і в якій послідовності визналиУкраїну, як незалежну правову державу, а також дається аналіз статтямДекларації про суверенітет української держави, які стосуються міжнародногостановища України.
Щодо джерельної бази, то в науковійлітературі дана проблематика ще не досить розроблена і інформаційна база щедуже мала. Не багато книг вийшло за цей період (від 90-го року), а в періодицізнаходяться невеликі статті, які не є вичерпними і не висвітлюють деякихпитань, що стосуються цієї теми. В основному всі питання, що стосуються цієїтеми, як вже було сказано, знаходяться в періодиці, тому авторові не вдалосязнайти вичерпні відповіді на деякі запитання.
РОЗДІЛ І
Всеохоплюючийспектр проблем, що постають з прийняттям Декларації про державний суверенітетУкраїни, становить у порядок денний завдання розглянути питання про її юридичну природу. Оскільки декларація є джерелом основних принципів привирішенні відповідних проблем, насамперед слід вирішити питання проюридичну її природу, а саме: чи є зазначені принципи правовими, а отже — обов’язковимидля нормативної реалізації, чи неправовими, тобто необов’язковимидо цього.
В юридичній літературі висловлена думка, що ставити питання про наданнясили закону деклараціям про незалежність і суверенітет республіки взагалі єнеправомірним. Згідно з цією точкою зору подібні декларації (у тому числі Декларацію про Державний суверенітет України), «можна розглядати як науковіконцепції розвитку республіки, розвитку конституційного і поточногозаконодавства».Інакше кажучи, Декларація про Державний суверенітет України єякимось науковим трактатом, виробленим ВР УРСР, позбавленим юридичної природи імає характер рекомендацій для наступного конституційного і поточногозаконодавства і через це не є елементом системи права України. Такий підхід маєокремих прихильників, які розв’язали на другій сесії ВР УРСРдискусію, котра завершилася актом надання Декларації сили закону.
Питання про визнання за Декларацією про Державний суверенітет Українисили закону з моменту її прийняття, не тільки є правомірною, а й історичнообгрунтованою. Історичні умови, що детермінували її прийняття, як і аналогічніакти інших союзних республік, визначають особливий їх характер як правової гарантії перебудовних процесів.
Системна належність Декларації про Державний суверенітет України, як ібудь-якого іншого правового акта, визначається насамперед предметом і методом правовогорегулювання як класифікаційними ознаками поділу системи права на галузі (якщопід системою права розуміти відображення і результат внутрішньої єдностірізномаїття права).Предметом регулювання даної Деклараціїє суспільні відносини пов’язані з функціонуванням державноївлади, економічної системи і здійсненням прав і свобод громадян. У преамбуліДекларації зазначається, що ВР УРСР, виражаючи волю народу, проголошуєдержавний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту інеподільність влади республіки у межах її території та незалежність ірівноправність у зовнішніх відносинах.
З тексту преамбули і заключної частини Декларації й аналізу положеньвипливає, що їй притаманний метод загального конституційного закріпленнянайважливіших політичних і економічних відносин. У її тексті немає умовнихспособів, формулювання мають імперативний характер, як і належить актуконституційного рівня.
Багато принципів і положень Декларації про державний суверенітетУкраїни мають спільні риси з відповідними принципами і положеннями деклараційпро суверенітет інших республік. Проте без «квасного патріотизму» можнаконстатувати, що Декларація про державний суверенітет України вигідновідрізняється тим, що до неї включено спеціальний VII розділ«Екологічна безпека». Це одне з корінних питань виживання людства взагалі. ДляУкраїни воно надто болюче через ряд екологічних трагедій, що сталися заостаннє 20-ти річчя. Тут береться до уваги не лише викид радіоактивних речовинна Чорнобильській АЕС, а й інші аварії, наслідки зловісного впливу яких наживі організми поки не виявилися.
Процес нормативної реалізації принципів Декларації почався незабаромпісля її прийняття. Так 3 серпня 1990 р. набрав чинності закон УРСР «Проекономічну самостійність Української РСР».
Термін «суверенітет» з французької — верховна влада. Вдержавно-правовому смислі дане поняття вперше застосоване у ХVІ ст.французьким вченим Ж.Боденом. Нині воно означає верховенство і незалежністьвлади. Таким чином, термін «незалежність» є складовою поняття «суверенітет». Водночас «незалежність» має самостійне політико-правове навантаження — поглиблення і розвиток суверенітету, включення будь-якої підлеглості ізалежності. Україна спочатку проголосила державний суверенітет (16.07.1990р.),а потім — незалежність (24 серпня 91 р.).
Є три види суверенітету: державний, національний і народний.
* Державний суверенітет — верховенство державної влади усвоїй країні і її незалежність в зовнішньополітичній сфері. В Декларації від 16липня 90 р. Україна проголосила державний суверенітет, який характеризується якверховенство, самостійність, повнота і неподільність влади у межах національноїтериторії, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Джереломтакого суверенітету і незалежності є воля народу, виражена населенням нареферендумі 1 грудня 1991 р. За незалежність проголосували — 90,32 відсоткиголосуючих (близько 29 млн. чол.). Суверенітет полягає у ефективномуфункціонуванні органів держави — законодавчих, виконавчих, судових, а також управовій системі. Реалізуючи суверенні права, Україна зміцнює триєдину владу. Вцьому плані слід розглядати введення поста президента і обрання цієї вищоїслужбової особи шляхом свенародного голосування. Важливе значення має такожвведення посад і призначення представників президента України, формуваннямісцевої державної адміністрації. Вироблена концепція судово-правової реформи,яка реалізується вже у законодавчих актах і на практиці.
* Національний суверенітет — повновладдя нації, їїполітична свобода, реальна можливість визначити характер свого національногожиття. Для колишнього Союзу РСР, який об’єднував53 національно-територіальні державні утворення, даний суверенітет набувособливого значення. Важливим він є також для України, де проживає 110національностей.
* Народний суверенітет — повновладдя народу, володіння нимсоціально-економічними і політичними засобами, які забезпечують участь громадянв управлінні суспільством і державою. Народ України реалізує суверенітет черезобрані демократичним шляхом ради народних депутатів, президента, а такожбезпосередньо через референдуми. Здійснюється він й через різні громадськіорганізації та формування. Головним виразником суверенітету народу є держава,яка поставила за мету формування правового, демократичного суспільства.
Здобувшинезалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєїдемократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складнихумовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзноїреспубліки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Томузаконом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Конституції були внесенізміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки.У тексті Конституції слова «Українська Радянська Соціалістична Республіка» і«Українська РСР» були змінені на споконвічну назву нашої держави — «Україна». Врозділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизнирозвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасникаміжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розумінням поставилося довиникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130 країн світу.
Проголошення України незалежною державою обумовило настійну необхідністьвизначити правовий статус її населення. Він регулювався Конституцією, а такожЗаконом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. та прийнятимивідповідно до них іншими законодавчими актами. Ці правові акти передбачали, якіособи визнаються громадянами України; порядок набуття українськогогромадянства; внаслідок яких юридичних фактів може бути втрачено українськегромадянство; як визначається громадянство дітей при зміні громадянства батьківі при усиновленні; які органи держави є правомочними вирішувати питаннягромадянства і порядок його оформлення; як виконуються рішення з питаньгромадянства і порядок їх оскарження.
НезалежністьУкраїни відкрила широкі можливості для створення власного демократичногодержавного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил, з усуненнямзалишків командно-адміністративної системи управління.
Доцільно розглянути окремі правові принципи, закріплені у Декларації таАкті і розвинуті в інших законодавчих актах. У Декларації, зокрема,визначається необхідність побудови правової держави. Називатись правовою можетільки та держава, яка точно додержується принципів:
* верховенство закону щодо інших правових актів і усуспільному житті;
* зв’язок законом самої держави, всіхїї органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;
* непорушність свободи особи, її прав та законнихінтересів, честі і гідності, їх охорона і гарантування ;
* взаємна відповідальність держави і особи ;
* ефективність контролю за здійсненням законів та іншихнормативних актів.
Підготовлена і продовжує напрацьовуватись нормативна база дляздійснення принципів правової держави.
У Декларації проголошено, що Україна забезпечує верховенство їїКонституції і законів на своїй території. Це посилання має два аспекти.По-перше, закріплюється один з основоположних принципів правової держави, заяким Конституція та інші закони мають верховенство щодо інших правових актів.При розбіжності відомчих актів, у тому числі указів президента, постанов ірозпоряджень уряду, із законом — діє останній.
Перед республіканським референдумом про підтвердження Акта проголошеннянезалежності Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностейУкраїни. У її першій статті проголошується, що Українська держава гарантує всімнародам, національним групам громадян, які проживають на її території, рівніполітичні, економічні, соціальні і культурні права. По-новому витлумачено ст.3закону «Про мови в Україні»: в межах адміністративних територіальних одиниць,де компактно проживає певна соціальність, може функціонувати її мова поряд здержавною. Громадянам забезпечується право вільно користуватись російськоюмовою.
Невід’ємним правом людини є її право на громадянство.Декларація про державний суверенітет має розділ, в якому визначені основніположення громадянства України. Вони розвинуті у законі «Про громадянствоУкраїни» від 8 жовтня 1991 р. У ст.1 встановлено, що на Україні існує єдинегромадянство.
Для правового забезпечення суверенітету і незалежності України булозроблено чимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституціїУкраїни — Основного закону України.[1]
24 серпня 1991 р. відкрилася позачергова сесія Верховна Рада України, наякій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнятонизку надзвичайно важливих документів. Серед них — постанова та Актпроголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю(постанова: за — 321, Акт: за — 346). У результаті Україна стала незалежноюдемократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якійчинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду.
На урочистому засіданні 5 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийнялазвернення «До парламентаріїв і народів світу», в якому наголошувалося, щодоговір 1922 р. про утворення СРСР вважає стосовно себе недійсним і недіючим.Заявлялось, що Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метоюякої є забезпечення прав і свобод людини. Підтверджувалися положення Деклараціїправ національностей України від 1 листопада 1991 р. щодо гарантування усімнародам і громадянам республіки рівних політичних, громадянських, економічних,соціальних та культурних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки,визнавалася рівноправність усіх форм власності Висловлювалася готовність до активізації міжнародного співробітництва на засадах рівноправності,суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнаннятериторіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. Неподільною інедоторканою Україна оголосила і власну територію, водночас не маючи територіальнихпретензій до будь-якої держави. Задекларовано також було без’ядернийстатус республіки, оборонний характер її військової доктрини, формуванняЗбройних Сил на засадах мінімальної достатності.
РОЗДІЛ ІІПісля проголошення суверенітетупочався процес створення нормативної бази, без якої Україна як держава не моглаіснувати.Деклараціяпро державний суверенітет України проголосила принцип поділу влади в республіціна законодавчу, виконавчу і судову.
5 липня 1991 р. ВР УРСР прийняла пакет законів щодо запровадженняпрезидентства у республіці. Протягом вересня здійснювалось висування кандидатівна посаду президента. 1 грудня 32 млн. громадян взяли участь у голосуванні,Леонід Кравчук отримав майже 20 млн. голосів і став першим президентом України.
До 1996року розбудова державного апарату першу стадію практично пройшла. ЇЇ можнаумовно визначити такими подіями: проголошенням незалежності України 24серпня 1991 р., підписанням 8 червня 1995 р. Президентом України Л.Кучмою іголовою Верховної Ради України О.Морозом Конституційного договору, покликаногоусунути кризовий стан влади в країні.
На першійстадії створення нового державного апарату України одним з важливих моментівстало прийняття Закону від 14 лютого 1992 р, про внесення змін і доповнень уКонституцію України. Було зроблено спробу більш чітко розмежувати повноваженняміж законодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символиУкраїни як незалежної держави: Державний герб, Державний прапор і Державнийгімн.
ЗаКонституцією єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада — представницький орган, депутати якого обираються населенням на основізагального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.Верховна Рада правомочна розглядати і вирішувати будь-які питання, не віднесенідо компетенції органів державної виконавчої або судової влади. Ті ж них які неє такими, вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Порядокпризначення, підготовки, проведення референдуму, порядок визначення йогорезультатів передбачено Законом України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнськийі місцеві референдуми».
СкладВерховної Ради — 450 народних депутатів, правовий статус яких визначавсяЗаконом України «Про статус народного депутата України»[2].
Порядокроботи Верховної Ради України визначався її регламентом, прийнятим українськимпарламентом 27 липня 1994 р. Верховна Рада працювала сесійне. Для організаціїїї роботи спеціально утворювалась Президія. З метою здійснення законопроектноїроботи, попереднього розгляду і підготовки питань, віднесених до віданняВерховної Ради, а також сприяння втіленню в життя законів та підзаконних актів,контролю за діяльністю державних органів і організацій Верховна Рада обирала зчисла народних депутатів постійні комісії. Їх організацію і діяльністьрегламентував Закон «Про постійні комісії Верховної Ради України»[3].
Уособленнямвиконавчої влади стали Президент і Кабінет Міністрів. Президент — главоюдержави і виконавчої влади в республіці. Його повноваження визначилиКонституція і закон «Про Президента України»[4]. Президент обирався на основі загального,рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років.
Невід'ємноюумовою побудови демократичної правової держави, втілення в життя верховенстваправа є проведення судово-правової реформи, головне завдання якої — становленнясильної, незалежної при здійсненні своїх функцій судової влади. У квітні. 1992р. Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Незабаром після ЇЇсхвалення Верховна Рада прийняла закони «Про Конституційний Суд України»[5], «Про статус суддів»[6], «Про організацію судовогосамоврядування»[7] Судове самоврядування розглядається як одназ найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів. Отже, вУкраїні було зроблено певні кроки в напрямі становлення судової влади.
Найважливішою умовою досягнення мети судово-правової реформи є й такожудосконалення організації та діяльності попереднього слідства, прокуратури,адвокатури, чітке визначення компетенції Міністерства юстиції, Міністерствавнутрішніх справ, Служби безпеки та Їх органів на місцях. Цьому завданнюпідпорядковано, зокрема, закони: від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру», від19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру», від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпекиУкраїни», від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність».
У процесірозбудови державного апарату створювалась правова база реформування місцевоївлади. У березні 1992 р. був прийнятий Закон «Про місцеві Ради народнихдепутатів, місцеве і регіональне самоврядування»[8]. Ним діяльність Рад обмежуваласяздійсненням функцій місцевого та регіонального самоврядування, а виконавчіфункції передавалися представникам Президента України в областях і районах, атакож у містах Києві і Севастополі.Таким чином, за відносно короткий проміжокчасу в основному була створена правова база для забезпечення організації тадіяльності державного апарату України. Цей апарат активно працював. Протебезконфліктного функціонування усіх гілок влади, всього державного механізму яку центрі, так і на місцях, на жаль, досягти не вдалось. В діяльності ВерховноїРади теж поставало чимало проблем. Практика, що склалася протягом останніхмайже п'яти років в організації законодавчого процесу у Верховній Раді,потребувала корінних перетворень[9]. Найбільше проблем виявилося в організаціїй діяльності виконавчої влади. І це закономірно. Адже Інститут президентства якскладової частини виконавчої влади є новим для України. Заснування місцевоїадміністрації як одного з елементів виконавчої влади було тісно пов'язано звпровадженням в 1992 р. інституту представників Президента України в областях ірайонах. Але реформування місцевої влади було припинено 3 лютого 1994 р., колиВерховна Рада прийняла Закон «Про формування місцевих органів влади ісамоврядування» і повернула владу на місцях Радам народних депутатів та їхвиконкомам. Фактично це означало контр- реформу у питаннях місцевої влади[10]. Чимало проблем виникало йпри реалізації Концепції судове-правової реформи[11]. Все практично звелося додемократизації статусу суддів, а також до розвитку елементів інфраструктурисудової влади[12].
Причинтакого ненормального стану в організації та діяльності державного апаратуУкраїни чимало. Однією з них було те, що реформування системи державної влади імісцевого самоврядування відбувалося нерівномірно, нерідко без певної програми.
У середині1995 р. склалася небезпечна ситуація — різко загострилося протистояння владнихструктур, перш за все суб'єктів конституційного права України — Верховної Радиі Президента. Такий стан взаємовідносин державних органів негативно впливав навсі сторони життя республіки, породивши економічну і політичну кризу ісоціальне напруження в суспільстві. Однією з головних причин такого становищабула відсутність нової демократичної конституції України.
Враховуючиситуацію, що склалася. Верховна Рада як єдиний законодавчий орган, з одногобоку, та Президент як глава держави і виконавчої влади — з другого, тобтосторони, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу, уклалиКонституційний договір «Про основні засади організації та функціонуваннядержавної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняттянової Конституції України»[13]. Цей договір набрав чинності з моментупідписання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 червня 1995 р.В ст. 61 договору йшлося, що він діє до прийняття нової Конституції. Щодоположень чинної Конституції України 1978 р., то, згідно з Конституційнимдоговором, вони визнані чинними лише в частині, що узгоджується із зазначенимдоговором. Таким чином. Конституційний договір був основним правовим актом,який на той час мав забезпечити організацію і діяльність державного апаратуУкраїни в період дії цього акта.
Отже, процесстворення державного апарату незалежної України є складним і тривалим. Багатопроблем у цій справі вирішує нова Конституція України, прийнята Верховною Радою28 червня 1996 р.
Проголошення незалежності України відкрило реальну можливість створеннярозгалуженої законодавчої системи. У реформуванні законодавства намітилися триосновні напрямки. По-перше, здійснювався і здійснюється процес змін іпристосування чинних правових норм 60-70-х років до ринкової економіки іплюралістичної демократії. По-друге, приймалися і приймаються нові правовіакти, також покликані забезпечити їх функціонування. По-третє, в Україніактивно проводиться робота по підготовці проектів нових кодексів. Реформуваннюпіддано усі галузі права.
У період,що розглядається, одним з найважливіших правових актів у галузі цивільногоправа залишається Цивільний кодекс України, затверджений Верховною Радою УРСР18 липня 1963 р. Але до нього останнім часом внесені зміни і доповненнявідповідно до нового цивільного законодавства України, в тому числі законамиУкраїни від 7 лютого 1991 р. «Про власність», від 2 жовтня 1992 р. «Прозаставу», від 4 лютого 1994 р, «Про авторське право і суміжні права», від 16червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» та Інші. 11 липня 1995 р. ВерховнаРада внесла істотні зміни до ст. 71 ЦК України, яка визначала загальні строкипозовної давності (для громадян — 3 роки, для юридичних осіб — 1 рік). Теперзагальний строк позовної давності встановлений тривалістю 3 роки незалежно відтого, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа чи держава.Оновлення ЦК України дає можливість пристосувати його для регламентаціїмайнових відносин в умовах становлення ринкової економіки в Україні. У 1993 р.був прийнятий Повітряний кодекс України, в якому поряд з іншими галузевиминормами містяться цивільно-правові норми, в тому числі про страхуванняцивільної відповідальності повітряного перевізника. Цивільно-правові нормимістяться також в окремих указах Президента України, зокрема указ «Прообов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортнихзасобів». Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграли декрети іпостанови Кабінету Міністрів України, наприклад, декрет від 31 грудня 1992 р.«Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їхструктурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача воренду яких не допускається». У сфері цивільного законодавства діє чималовідомчих нормативних актів, деякі з них прийняті останнім часом. Елементамисистеми цивільного законодавства є також примірні статути кооперативних ігромадських організацій, схвалені органами державного управління або прийнятівищими органами кооперативних та інших структур[14].
Триваєрозвиток законодавства про підприємництво. Правове регулювання в сфері бізнесуздійснювалось шляхом застосування норм у таких найважливіших актах, як закониУкраїни від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства», від 22 квітня1993 р. «Про аудиторську діяльність», від 14 жовтня 1992 р. «Про банкрутство»та ін.[15]
Незалишилось без змін й трудове законодавство. Тут чимало зроблено в галузізахисту трудових прав працівників. Так, були прийняті закони від 14 жовтня 1992р. «Про охорону праці», від 16 грудня 1993 р. «Про основні принципи соціальногозахисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку». 23 червня 1993р. Кабінет Міністрів України затвердив Правила відшкодування власникомпідприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди,заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним звиконанням ним трудових обов'язків[16]. Законом від 19 грудня 1993 р. до Кодексузаконів про працю України були внесені зміни і доповнення, які стосувалисяохорони праці. Одержав подальший розвиток Інститут контракту. У березні 1993 р.Кабінет Міністрів України затвердив Положення про порядок укладення контрактівкерівником підприємства, що є у загальнодержавній власності, при наймі нароботу, а 19 березня 1994 р,- Положення про порядок укладення контрактів приприйнятті (найманні) на роботу працівника[17].
Певнізрушення сталися і в аграрному законодавстві України, Зокрема були прийнятізакони від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство»і від 20 грудня 1992 р, «Про селянське (фермерське) господарство»[18].
Дещо булозроблено й в законодавстві про соціальне забезпечення. Були прийняті закониУкраїни, які визначали статус ветеранів війни, громадян, які постраждали врезультаті чорнобильської катастрофи, Закон від 21 листопада 1992 р «Продержавну допомогу сім'ям з дітьми» та ін.
Вносилисязміни і в кримінальне законодавство, причому досить радикальні. У січні 1992 р.Президія Верховної Ради України прийняла Указ про кримінальну відповідальністьза підроблення купонів — української валюти перехідного періоду[1]. В березні цього ж року з КК України були вилучені такі видипокарання, як заслання і вислання. 17 червня 1992 р. був прийнятий Закон «Провнесення змін і доповнень до Кримінального, КримІнально-проце-суальногокодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративніправопорушення і Митного кодексу України», де було викладено нову редакціюпершої глави Особливої частини КК, в якій визначалися склади державнихзлочинів. Істотним нововведенням було різке скорочення випадків можливого застосуваннявиключної міри покарання — смертної кари шляхом розстрілу[1]. У період, що розглядається, декриміналізувалося багатоскладів злочинів. В той же час підвищувалась відповідальність за дії,спрямовані проти конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності,економіки та екологічної безпеки України.
Істотнізміни і доповнення були внесені до кримінально-процесуального законодавства.Змінені строки попереднього слідства і тримання осіб під вартою. Був прийнятийЗакон «Про оперативно-розшукову діяльність», який посилював гарантії громадян.Законом України від 15 грудня 1992 р. «Про внесення доповнень і Змін до деякихзаконодавчих актів України» КПК України був доповнений рядом статей, які такожпосилювали гарантії громадян при зверненні Їх до суду. Зокрема, заарештований,його захисник тепер мали право звертатися до суду з оскарженням санкціїпрокурора на арешт. 23 грудня 1993 р. був прийнятий Закон про внесення змін ідоповнень до окремих статей КПК України, які розширювали права підозрюваного,обвинуваченого і підсудного на захист[1].
Розробка законодавчих актів та внесення до них змін іноді здійснювались нанедостатньому науковому і юридично-технічному рівні, з багатьманеузгодженостями. Мали місце численні факти дублювання та суперечностей міжокремими правовими нормами тощо. Оскільки кількість законодавчих актів,прийнятих останнім часом, невпинно зростала, зазначені недоліки нелише створювали небезпеку руйнування існуючої законодавчої бази, а й значноускладнювали формування нової законодавчої системи, яка б грунтувалася нареформованих економічних, соціальних та політико-правових відносинах. Нерідкоприймалися правові акти, які викликають здивування, наприклад, ситуація зпенсійним законодавством, де повністю знівельовано значення стажу і якостіроботи, її шкідливості.
Убагатьох галузях права продовжують діяти законодавчі акти і правові інститути,далекі від світових стандартів. Наприклад, в незалежній Україні продовжує діятиКК (з наступними змінами й доповненнями), який відбиває погляди, що охоронадержави, власності останньої та інтересів установ є найважливішим призначеннямкримінального права. Можна навести й такий приклад. В українському цивільномусудочинстві існує здебільшого «слідчий» тип цивільного процесу, якийхарактеризується тим, цю сам суд за власною ініціативою може збирати докази іготувати весь процесуальний матеріал до судового розгляду. Часто це робитьсянезалежно від бажання сторін, піл приводом захисту їх прав. Наближенняцивільного судочинства до загального типу цивільного процесу надасть більшереальних прав сторонам у процесі і звільнить суд від виконання зайвих функцій.
До проголошення незалежності Україна мала фактично статус провінціїрадянської імперії. Тому звільнена республіка відразу вдалася до твореннязаконів, здатних забезпечити її суверенне існування, вирізнити з-поміж іншихдержав.
Серед цих законів одним з найважливіших був закон «Про державний кордонУкраїни», прийнятий Верховна Рада України 4 листопада 1991 р. Він встановивнедоторканість кордонів, регламентував їх режим, порядок охорони, перетину.Одночасно було прийнято закон «Про кордонні війська України». Пізніше, 12грудня, президент України Л. Кравчук підписав указ «Про утворення державногомитного комітету України», одним з головних завдань якого стало забезпеченняекономічної безпеки республіки.
Прийнятий 6 грудня закон «Про Збройні Сили України» заборонивзастосування їх без рішення Верховна Рада України для виконання завдань не пов’язаних зобороною держави. Цим же законом встановлювалось використання у Збройних СилахУкраїни державної мови, здійснення військово-патріотичного виховання.
Прийнятим 4 листопада Законом «Про Національну гвардію України» булоутворено на базі внутрішніх військ озброєний загін для захисту суверенітету ітериторіальної цілісності держави, а також життя, гідності, конституційних правта свобод громадян.
Суттєвим атрибутом незалежної держави є її громадянство. 8 жовтня 91 р.Верховна Рада України прийняла закон «Про громадянство України». Зважаючи на поширенукомуністичну практику позбавлення громадянства небажаних режимові людей, законвизначив громадянство, як невід’ємне право людини, якого ніхто неможе бути позбавлений, як і права змінити громадянство.
Особливе місце у державній атрибутиці посідають гімн, герб та прапор.Український народ давно визначився зі своїми національними символами, обравшиза гімн пісню на слова П.Чубинського та музику М.Вербицького «Ще не вмерлаУкраїна», гербом — тризуб князя Володимира та прапор — синьо-жовте знамено кольорунеба і стиглого пшеничного лану.Всі ці державні символи були затвердженіВерховною Радою України.
РОЗДІЛ ІІІМіжнародневизнання незалежної України
Після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародноговизнання нової держави. Першою 2 грудня 91 р. незалежність України визналаПольща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того ж дня прем’єр-міністрКанади Братан Малрупі заявив, що Канада визнає Україну, як незалежну державу ірозпочинає переговори про встановлення дипломатичних відносин. Наступного дняпідписано протокол про встановлення міжнародних відносин між Україною таУгорською республікою і розпочало роботу перше в Україні посольство.
4 грудня Україну визнали Литва та Латвія, 5 грудня — Росія і Болгарія.Серед західноєвропейських країн першими були Швеція (19 грудня) і Норвегія (24грудня). 25 грудня Вашінгтон визнав незалежність України. Того ж дня це зробилиМексіка, Ізраїль, далі ФРН, Австралія та Бразілія (26 грудня), КНР (27 грудня),Японія та Італія (28 грудня), Великобританія та Данія (31 грудня). Загаломпротягом першого місяця після референдуму Україну визнало 57 держав світу, а напочаток березня 1992 р. — 104. Водночас 47 з них встановили з республікоюповномасштабні дипломатичні відносини.
Протягом першого року існування незалежної України її державнусамостійність визнали більш як 130 країн, дипломатичні відносини буловстановлено у повному обсязі з 110 з них, а 40 держав відкрили своїпредставництва у Києві.
26 лютого 1992 р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції вЄвропу, коли в столиці Фінляндії Президент Кравчук підписав Гельсінськийзаключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну й рівноправнуміждержавну політику. Одним з найважливіших принципів документа є положення провідсутність територіальних претензій один до одного та про непорушністькордонів.
Серед перших зовнішньо-економічних заяв незалежна Україна проголосилавідмову від війни як засобу розв’язання міждержавних спорів. Вонадекларувала також, що не вважає жодного народу своїм ворогом і не маєтериторіальних претензій до інших держав. За ініціативою української дипломатії20 березня 1992 р. було підписано Декларацію про незастосування сили абопогрози силою у стосунках між країнами — учасниками СНД.
В «Основнихнапрямах зовнішньої політики України», схвалених Верховною Радою липні 1993 р.підкреслювалося, що перспективною метою української зовнішньої політики членство України в Європейських співтовариствах, а також іншихзагальноєвропейських структурах. Однак у перші роки незалежності пріоритетнимизалишалися відносини з державами, що виникли після розпаду СРСР, насамперед ізРосією.
Іншою проблемою, яка зачіпала інтереси не тільки України і Росії, а йусього світу, було питання про ядерну зброю, розміщену на території України.Йшлося про 15% ядерного потенціалу колишнього СРСР: 176 міжконтинентальнихбалістичних ракет (МБР) та близько 3 тис. Одиниць тактичної ядерної зброї, якіпотенційно перетворювали Україну на третю після США та Росії військову потугусвіту, з арсеналом більшим ніж у Великобританії, Франції та Китаю разом узятих.
Україна ще в Декларації про суверенітет 1990 р. проголосила свій намірстати без’ядерною державою. Це було підтверджено і післяпроголошення незалежності.[19]
РозбудоваУкраїнської незалежної держави, створення її розгалуженої правової системи — складний і тривалий процес, який вимагає великого напруження та зусиль з бокуяк державних структур, так і громадськості. Уже багато зроблено. Зрушено змісця і розпочато здійснення економічних реформ. Чималими є здобутки у сферіутвердження демократії. Україна стала повноправним членом світовогоспівтовариства. Найважливішим кроком у майбутнє є входження її до Ради Європи.В той же час в процесі державно-правового будівництва існує чимало проблем.Виникали ускладнення у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою гілкамивлади. Не менш проблемним виявилось й питання про ефективність реалізаціїчинного законодавства, що істотно відбилося на темпах формування правової держави.Відчувалася нагальна потреба у посиленні контролю з боку судової влади зареалізацією чинного законодавства.
Великуроль в розбудові Української правової держави повинна відіграти новаКонституція, яка була прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Ця історичнаподія посідає одне з головних місць у новітній історії України, яка відниніміцно стоятиме на грунті демократії і парламентаризму на фундаменті власноїКонституції.[20]
ВисновокОтож,процес українського державотворення почався з проголошення Декларації просуверенітет української держави. Після цього акту послідувало ряд інших актів,які стосувались цього процесу. Всі органи влади на Україніприймали активну участь в цій роботі.Щодо міжнародногостановища, то Україну визнали більше 130 країн світу. Цей факт свідчить про те,що Україна утвердилась як держава. Вона стала частиною світовогоспівтовариства, з якою повинні рахуватись інші.
Підводячипідсумки роботи, автор хоче зауважити, що в основному процес державотвореннябув здійсненим на початковому етапі розвитку України. Були вжиті заходи длястворення незалежної правової держави, протягом цього часу було прийнято рядзаконів вищим законодавчим органом держави, були проведені реформи у всіхгалузях суспільного життя. В роботі автор підтримує думку Ющика, якийопублікував свою статтю в журналі “Право України”.
Отже, накінець автор хоче сказати, що в основному всі цілі даної курсової роботи вважаєдосягнутими і тема роботи висвітлена. Український народ здобув свою державу ітепер він повинен робити все задля її процвітання у всіх відношеннях.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ :
1. КісьРоман. Аспекти національної ідеї — К.,1997.
2. Лук’яненкоЛ. За Україну за її волю. К.-1991.
3. Михеєнко М.М., Мовчан В. В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове правоК. 1993. — С. 160.
4. СташисВ.В., Бажанов М.І. Шляхи оновлення кримінального законодавстваУкраїни //Вісн Академії правових наук України. 1993. — № 1
5. Тацій В. Й., Грошевий Ю. М. Правові заходи охорони Конституції // Вісн.Академії правових наук України. — 1995. — № 3. — С. 41- 43.
6. Терен В., Чмир Ю., Україна сьогодні і завтра //Розбудова держави.,1994-№1
7. Шемшученко Ю. Сила демократії - у силі влади ! // Віче. — 1995. - № 6. — С. 9.
8. Ющик О. Реформування законодавчого процесу: проблеми і перспективи //Віче, — 1995. — № 2 — С. 15.
9. Еволюція державного устрою в Україні: від тоталітаризму додемократії // Віче.,1997-№1, С.21-31.
10. Конституція України — основа розвитку законодавства //П.У.1997-№8., С.18-36.
11. Національно-культурне будівництво незалежної України:труднощі, перешкоди, пошуки // Вісник ХарківськогоУніверситету.,1996-№38
12. Нова Конституція України — втілення національної ідеологіїдержавотворення //П.У. – 97. — №1, С. 46-49.
13. Правові проблеми суверенітету і незалежності України //П.У.,-1992-№10, С. 10-22.
14. Проблеми формування суверенної правової України.-Львів.,1993.
15. Соціальні і політичні передумови організації конституційного процесу вУкраїні // Адвокат.,1996-№3, ст.3-13.
16. Сучасна історія України //Культурол. Студія.,1996. Вип.1, С.9-13.
17. Українська перспектива: історико-політологічні підстависучасної державної стратегії./ К.,1996., С.110-126.
ДОДАТОК
Д Е К Л А Р А Ц І Я
Про державний суверенітет України
Верховна Рада УкраїнськоїРСР,
виражаючи волю народуУкраїни,
прагнучи створитидемократичне суспільство,
виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод
людини,
шануючи національні прававсіх народів,
дбаючи про повноціннийполітичний, економічний, соціальний і
духовний розвиток народу України,
визнаючи необхідністьпобудови правової держави,
маючи на меті утвердитисуверенітет і самоврядування народу
України,
П Р О Г О Л О Ш У Є
державний суверенітетУкраїни як верховенство, самостійність,
повноту і неподільність владиРеспубліки в межах її території та
незалежність і рівноправність узовнішніх зносинах.
I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇНАЦІЇ
Українська РСР як суверенна національна держава розвивається
в існуючих кордонах на основіздійснення українською нацією свого
невід'ємного права насамовизначення.
Українська РСР здійснює захист і охорону національної
державності українського народу.
Будь-які насильницькі дії проти національної державності
України з боку політичних партій,громадських організацій, інших
угрупувань чи окремих осібпереслідуються за законом.
II. НАРОДОВЛАДДЯ
Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ
України.
Народ України є єдинимджерелом державної влади в Республіці.
Повновладдя народу Україниреалізується на основі Конституції
Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів,
обраних до Верховної і місцевихРад Української РСР.
Від імені всього народу можевиступати виключно Верховна Рада
Української РСР. Жодна політичнапартія, громадська організація,
інше угрупування чи окрема особане можуть виступати від імені
всього народу України.
III.ДЕРЖАВНА ВЛАДА
Українська РСР єсамостійною у вирішенні будь-яких питань
свого державного життя.
Українська РСР забезпечуєверховенство Конституції та законів
Республіки на своїй території.
Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її
розподілу на законодавчу,виконавчу та судову.
Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів
здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який
призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний
перед нею і тільки їй підзвітний.
IV. ГРОМАДЯНСТВОУКРАЇНСЬКОЇ РСР
Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному
громадянину право на збереженнягромадянства СРСР.
Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР
визначаються Законом УкраїнськоїРСР про громадянство ( 1636-12 ).
Всім громадянам УкраїнськоїРСР гарантуються права і свободи,
які передбачені КонституцієюУкраїнської РСР ( 888-09 ) і нормами
міжнародного права, визнанимиУкраїнською РСР.
Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх
громадян Республіки незалежно від походження, соціального і
майнового стану, расової та національної приналежності, статі,
освіти, мови, політичнихпоглядів, релігійних переконань, роду і
характеру занять, місцяпроживання та інших обставин.
Українська РСР регулюєімміграційні процеси.
Українська РСР виявляєтурботу і вживає заходів щодо охорони
і захисту інтересів громадянУкраїнської РСР, які перебувають за
межами Республіки.
V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО
Українська РСР здійснюєверховенство на всій своїй території.
Територія Української РСР віснуючих кордонах є недоторканою
і не може бути змінена тавикористана без її згоди.
Українська РСР самостійно визначає
адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок
утвореннянаціонально-адміністративних одиниць.
VI.ЕКОНОМІЧНАСАМОСТІЙНІСТЬ
Українська РСР самостійновизначає свій економічний статус і
закріплює його в законах.
Народ України має виключнеправо на володіння, користування і
розпорядження національнимбагатством України.
Земля, її надра, повітрянийпростір, водні та інші природні
ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР,
природні ресурси її континентального шельфу та виключної
(морської) економічної зони, весьекономічний і науково-технічний
потенціал, що створений на території України, є власністю її
народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і
використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних
потреб її громадян.
Українська РСР має право насвою частку в загальносоюзному
багатстві, зокрема взагальносоюзних алмазному та валютному фондах
і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу
Республіки.
Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної
власності всіх республік)здійснюється на договірній основі між
республіками — суб'єктами цієївласності.
Підприємства, установи,організації та об'єкти інших держав і
їхніх громадян, міжнароднихорганізацій можуть розміщуватись на
території Української РСР та використовувати природні ресурси
України згідно з законамиУкраїнської РСР.
Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи
зовнішньоекономічний банк),цінову, фінансову, митну, податкову
системи, формує державний бюджет,а при необхідності впроваджує
свою грошову одиницю.
Вищою кредитною установоюУкраїнської РСР є національний Банк
України, підзвітний ВерховнійРаді Української РСР.
Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці,
розташовані на території Української РСР, вносять плату за
використання землі, інших природних і трудових ресурсів,
відрахування від валютнихнадходжень, а також сплачують податки до
місцевих бюджетів.
Українська РСР забезпечуєзахист всіх форм власності.
VII.ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
Українська РСР самостійно встановлює порядок організації
охорони природи на територіїРеспубліки та порядок використання
природних ресурсів.
Українська РСР має свою національну комісію радіаційного
захисту населення.
Українська РСР має правозаборонити будівництво та припинити
функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та
інших об'єктів, які спричиняютьзагрозу екологічній безпеці.
Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про
генофонд народу, його молодогопокоління.
Українська РСР має право навідшкодування збитків, заподіяних
екології України діями союзнихорганів.
VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК
Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки,
освіти, культурного і духовного розвитку української нації,
гарантує всім національностям, що проживають на території
Республіки, право їх вільногонаціонально-культурного розвитку.
Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження
українського народу, його історичної свідомості і традицій,
національно-етнографічних особливостей,функціонування української
мови у всіх сферах суспільногожиття.
Українська РСР виявляє піклування про задоволення
національно-культурних, духовнихі мовних потреб українців, що
проживають за межами Республіки.
Національні, культурні та історичні цінності на території
Української РСР є виключновласністю народу Республіки.
Українська РСР має право на повернення у власність народу
України національних, культурних та історичних цінностей, що
знаходяться за межами УкраїнськоїРСР.
IХ. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯБЕЗПЕКА
Українська РСР має право навласні Збройні Сили.
Українська РСР має власні внутрішні війська та органи
державної безпеки, підпорядкованіВерховній Раді Української РСР.
Українська РСР визначаєпорядок проходження військової служби
громадянами Республіки.
Громадяни Української РСРпроходять дійсну військову службу,
як правило, на територіїРеспубліки і не можуть використовуватись
у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради
Української РСР.
Українська РСР урочистопроголошує про свій намір стати в
майбутньому постійно нейтральноюдержавою, яка не бере участі у
військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не
приймати, не виробляти і ненабувати ядерної зброї.
X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює
безпосередні зносини з іншимидержавами, укладає з ними договори,
обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними
представництвами, бере участь удіяльності міжнародних організацій
в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних
інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній,
інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній
сферах.
Українська РСР виступаєрівноправним учасником міжнародного
спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і
міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у
загальноєвропейському процесі таєвропейських структурах.
Українська РСР визнаєперевагу загальнолюдських цінностей над
класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права
перед нормамивнутрішньодержавного права.
***
Відносини Української РСР зіншими радянськими республіками
будуються на основі договорів, укладених на принципах
рівноправності, взаємоповаги іневтручання у внутрішні справи.
Декларація є основою длянової Конституції, законів України і
визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод.
Принципи Декларації просуверенітет України використовуються для
укладання союзного договору.
Прийнята Верховною РадоюУкраїнської РСР
м. Київ, 16 липня 1990 року
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про правонаступництво України
( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 46, ст.617 )
Стаття 1. З моменту проголошення незалежності України
найвищим органом державної влади України є ВерховнаРада України в
депутатському складі Верховної Ради Української РСР.
Стаття 2. До ухвалення нової Конституції України натериторії
України діє Конституція (Основний Закон) УкраїнськоїРСР
( 888-09 ).
Стаття 3. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені
Верховною Радою Української РСР, діють на території України,
оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після
проголошення незалежності України.
Стаття 4. Органи державної влади і управління, органи
прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі
Конституції (Основного Закону) Української РСР, діютьв Україні до
створення органів державної влади і управління, органів
прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової
Конституції України.
Стаття 5. Державний кордон Союзу РСР, що відмежовуєтериторію
України від інших держав, та кордон між Українською РСР і
Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станомна 16 липня
1990 року є державним кордоном України.
Стаття 6. Україна підтверджує свої зобов'язання за
міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до
проголошення незалежності України.
Стаття 7. Україна є правонаступником прав і обов'язків за
міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції
України та інтересам республіки.
Стаття 8. Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього
боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 року в частині, яка
визначається окремою міждержавною угодою.
Україна не несе зобов'язань за кредитними договорами та
угодами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 року без згоди
України.
Стаття 9. Всі громадяни Союзу РСР, які на моментпроголошення
незалежності України постійно проживали на території України, є
громадянами України.
Україна гарантує забезпечення прав людини кожномугромадянину
України незалежно від національної належності та інших ознак
відповідно до міжнародно-правових актів про правалюдини.
Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України
регламентується Законом про громадянство України (1636-12 ).
Голова Верховної Ради України Л. КРАВЧУК
м.Київ, 12 вересня 1991 року