Реферат: Юридичні особи як суб'єкт цивільних правовідносин

Національна Академія Внутрішніх справ України

Факультетзаочного навчання

Курсова робота

з цивільного та сімейного права

тема: Юридичні особи як суб’єкт цивільних правовідносин.

Виконавець:

м. Київ1998 рік

План.

1. Поняття юридичної особи та її ознаки.

2. Порядок виникнення, припинення та реорганізації юридичних осіб.

3. Види юридичних осіб.

1. Поняття та ознакиюридичної особи

Суб’єктами цивільних правовідносин та носіями майновихта особистих немайнових прав і обов’язків можуть виступати не тільки фізичніособи, але й різні колективні утворення, а саме господарські товариства,підприємства і організації, виробничі та споживчі кооперативи та інші. Але длятого, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їхсуб’єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак, такзваним, статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особине є живими істотами і тому не мають природної волі, однак в них діє об’єднаналюдська воля і об’єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метоюстворення юридичної особи. В силу цього за юридичною осо­бою і визнаєтьсяможливість бути суб’єктом права.

Юридична особа є самостійним суб’єктом правовідносин ііснує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективнеутворення і визнається суб’єктом правовідносин, однак як юридична особа вонаможе бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані з природнимивластивостями людей.

Дія юридичної особи обумов­лена товарно-грошовимивідносинами, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільногообороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. Наділен­няпідприємств і об’єднань майном, надання їм господарської самостійності єнеодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правовихактів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу вобороті як самостійного суб’єкта цивільних прав і обов’язків.

Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються вст.23 ЦК України:

Юридичними особами визнаються організації, якімають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистихнемайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді,арбітражному суді або в третейському суді.

З цього визначення можна виділити такі істотні ознакиюридичної особи:

Організаційна єдність.

Юридична особа — це колективне утворення, певним чиноморганізований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективуможуть бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів)робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільнеоб’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожнаорганізація характеризується наявністю певної сис­теми істотних соціальнихвзаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і функціональноюдиференціацією.

Наприклад, у складі кооперативу можуть створюватисяструктурні підрозділи, в тому числі територіальне відокремлені:

відділення, цехи, майстерні, ательє, магазини та інші,що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуальногопідряду. Структура кожного окремого кооперативу за­кріплюється його статутом.Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив узовнішніх відносинах виступає як єдина організація.

Наявність відокремленого майна.

Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене,по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, відмайна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці;по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоя­щих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій іко­лективних утворень належить їм на праві власності. У державних підприємств єпра­во повного господарського відання належним їм майном, а у дер­жавнихустанов — право оперативного управління (ст.38 Закону «Про власність»).Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації — юридичніособи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власностікооперативу чи громадській організації, що їх створили.

Виступ у цивільному обороті від свого імені.

Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Відсвого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки,вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями тагромадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за їїзгодою (наприклад, на основі дові­реності). Так, спілка (об’єднання)кооперативів може представ­ляти інтереси кооперативу і діяти від його імені увідповідних державних та інших органах, а також в міжнародних організа­ціях.

Здатність нести самостійну майновувідповідальність.

Здатність організації від свого імені брати участь уцивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайновихправ і нести обов’язки зумовлює і самостійну май­нову відповідальністьюридичної особи за своїми зобов’язаннями.

Відповідно до ст.203 ЦК України:

В разі невиконання або неналежного виконаннязобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цимзбитки.

Під збитками розуміються витрати, зробленікредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредиторомдоходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

Формою цивільно-правової відповідальності юридичнихосіб є також неустойка, відповідно до ч. І ст.179 ЦК України:

Неустойкою (штрафом, пенею) визнаєтьсявизначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатитикредиторові у разі невиконання або неналеж­ного виконання зобов’язання, зокремау разі прострочення ви­конання.

Юридична особа відповідає по своїх зобов’язанняхналежним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність»,ст.32 ЦК та іншими актами законодавства України може бути звернене стягнення.Держава не відповідає по зобов’язаннях державних організацій, які є юридичнимиособами, а ці організації не відповідають по зобов’язаннях держави.

Умови і порядок відпуску коштів на покриттязаборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають надержавному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути по­крита за рахунок їхкошторису, встановлюються законодавчими актами (ст.33 ЦК). Відповідно до п.3ст.39 Закону «Про власність» державна установа (організація) відповідає позобов’язаннях грошовими коштами, які є в її розпорядженні. При недостатностікоштів відповідальність по зобов’язаннях державної установи несе власник відповідногомайна (держава чи автономна республіка, адміністративно-територіальна одиниця).Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає позобов’язаннях підприємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а цепідприємство не відповідає по зобов’язаннях організації, до складу якої воновходить. У цивільному законодавстві чітко розмежовується відповідальністькооперативного об’єднання (спілки) і кооперативних організацій, що входять дойого складу, а також відповідальність державно-кооперативної або громадськоїорганізації та її членів. Для окремих видів кооперативних організацій закономабо їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членівкооперативної організації по її зобов’язаннях (ст. ст. 35—36 ЦК України).

Здатність бути позивачем або відповідачем всуді, арбітраж­ному чи третейському суді.

Широка участь господарських організацій в майнових іособистих немайнових відносинах, мож­ливість покладення на нихцивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяннямайнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільнихправ, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду,арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороноюпозивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейськомурозгляді цивільною спо­ру.

Згідно з ч. 2, ст.102 ЦПК України:

Сторонами у цивільному процесі можуть бутидержавні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативніорганізації, їх об’єднання, інші громадські організації, що користуютьсяправами юридичної особи.

Сторонами у спорах, які розглядаються арбітражнимсудом, можуть бути підприємства, установи та організації, які є юри­дичнимиособами, а також їхні вищестоящі органи, інші дер­жавні органи (ст. 1Арбітражного процесуального кодексу Украї­ни). Оскільки в третейському судірозглядаються спори, відне­сені до компетенції арбітражного суду, то сторонамив них мо­жуть бути лише організації, наділені правами юридичної особи.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особивзаємообумовлені і повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише ра­зомвони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридич­ної особи відносятьіноді право організації мати рахунок в бан­ку, круглу печатку тощо. Але ціознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створенаі вже існує як юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись доустанови банку із заявою про відкриття рахунку для зберіган­ня своїх коштів іпроведення безготівкових розрахунків з інши­ми організаціями. Цей обов’язокстає вже елементом цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи.

1.1. Правоздатність юридичної особи

Як суб’єкт майнових і особистих немайнових відносин юри­дичнаособа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю. Навідміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникаєправоздатність, а дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття,тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільніправоздатність і дієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦКУкраїни) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій зазмістом тотожна цивільна дієздатність. А саме:

Юридична особа має цивільну правоздатністьвідповідно до встановлених цілей її діяльності.

Правоздатність юридичної особи виникає змоменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повиннадіяти на підставі загального положення про організації даного виду, — з моментувидання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягаєреєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Тобто правоздатність юридичної особи виникає з моментуїї дер­жавної реєстрації (ст. ст. 5, 6 Закону про підприємства), а у ви­падках,передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону «Про свободусовісті та релігійні організації»), — з моменту реєстрації статуту. В цей самиймомент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїмидіями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки.

Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною(ст. 10 ЦК України), то правоздатність юридичної особи є спеціальною:вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності(ч. І ст.26 ЦК. України).

У сьогочасних умовах значно розширено господарськусамостійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств, гос­подарськихтовариств, кооперативів як основної виробничої лан­ки народного господарства.Так, відповідно до ст.1 Закону про підприємства незалежно від форм власності назасоби вироб­ництва та інше майно підприємство може здійснювати будь-які видидіяльності, якщо вони не заборонені законодавчими акта­ми України івідповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства. Окремими видамидіяльності, перелік яких визначається Законом «Про підприємництво»,підприємство може займатися лише на основі спеціальною дозволу (ліцензії).

Цивільні права та обов’язки юридичних осіб виникають зрізних підстав, насамперед з угод (договорів). Так, у п.1 ст.21 Закону «Пропідприємства в Україні» зазначається, що відноси­ни підприємства з іншимипідприємствами, організаціями і гро­мадянами в усіх сферах господарськоїдіяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборіпредмета до­говору, визначенні змісту зобов’язань, будь-яких інших умовгосподарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.

Майнові права та обов‘язки юридичної особиможуть виникати із односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), атакож із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання абозбереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

У зміст цивільної правоздатності юридичної особивходить також здатність її мати особисті немайнові права та обов’язки.До них відносяться права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів іпослуг, право на честь, гідність і ділову репу­тацію та інші.

Юридична особа має своє найменування (ч. І ст.27 ЦКУкраї­ни). Воно присвоюється організації в момент її створення і ви­ступаєзасобом індивідуалізації цього творення в цивільному обо­роті, бо має міститиреквізити, які дозволяють відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменуванняюридичної особи визна­чається в установчих та інших її документах.

Юридичні особи, які здійснюють комерційну діяльність,по­винні мати особисте найменування з вказівкою на її вид таорганізаційно-правову форму, місце знаходження і спеціаль­ну назву. Місцемзнаходження юридичної особи є місце знаход­ження її постійно діючого органу(ст.30 ЦК України). Госпо­дарська організація має право виключного користуванняособистого найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рек­ламах,рахунках; на товарах, їх упаковці тощо.

Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичноїособи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменуван­няорганізації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості.Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимогстандартів, технічних умов або договору.

Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване вустановленому порядку позначення, яке служить для відрізнення товарів (по­слуг)одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знакидля товарів і послуг можуть бути зареєст­ровані словесні, зображувальні,об’ємні та інші позначення та їхні комбінації. На зареєстрований знакДержпатентом України видається свідоцтво.

Організації — юридичні особи — мають право на честь,гідність і ділову репутацію та їх захист в судовому порядку (ст.7 ЦК Ук­раїни),а також можуть набувати інших немайнових прав і обо­в’язків.

Відповідно до ст.29 ЦК України юридична особанабуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, щодіють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).Порядок призначення або обрання органів юри­дичної особи визначається їхстатутом (положенням).

Органи юридичних осіб, залежно від їх видів, можутьбути єди­ноначальними або колегіальними. Так, відповідно до ст.14 За­кону «Пропідприємства в Україні» управління підприємством здійснюється згідно з йогостатутом на основі поєднання прав власника по господарському використанню свогомайна і прин­ципів самоуправління трудового колективу. Підприємство само­стійновизначає структуру управління, встановлює штати. Влас­ник здійснює свої правапо управлінню підприємством безпосе­редньо або через уповноважені ним органи.Ці права можуть делегуватись раді підприємства (правлінню) або іншому орга­нові,який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника ітрудового колективу.

Керівник підприємства наймається (призначається)власником або уповноваженим ним органом і з ним укладається контракт (договір).Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, завинятком тих, що віднесені стату­том до компетенції інших органів управлінняцього підприєм­ства. Власник майна не має права втручатись в оперативнудіяльність керівника підприємства.

Вищим органом таких видів господарських товариств, якакціонерне, з обмеженою або додатковою відповідальністю є загальні збориакціонерів (учасників). Виконавчими органами є правлін­ня або дирекція, якідіють як колегіальний орган юридичної особи. Правління (дирекція) обираєтьсязагальними зборами. Повноваження правління (дирекції) визначаються Законом Ук­раїни«Про господарські товариства» та статутом відповідного товариства.

В кооперативних організаціях вищим органом управлінняє загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах — такожправління. Правління (голова) кооперативу здійснює керівництво поточнимисправами і приймає рішення з питань, що не віднесені до виключної компетенціїзагальних зборів чи зборів уповноважених.

Виступаючи від імені юридичної особи, вищий органвиражає її волю, волю всього колективу, тому дії органу — це дії самоїюридичної особи. Проте дії органів, які не пов’язані з цілями юридичної особи,не слід визнавати діями самої юридичної особи. Відпові­дальність за ці діїповинна нести особа (орган), що їх вчинила. Вчинення ж органами юридичної особидій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх повноважень, тягневідповідальність юридичної особи у відповідності з чинним законодав­ством.Цивільні права та обов’язки юридичної особи можуть виникати і внаслідок дії їїпредставників, належним чином упов­новажених (наприклад, шляхом видачідовіреності). Але виробничо-господарська, соціально-культурна, управлінська таінша діяльність юридичної особи проявляється не лише в діях її органу іпредставників, але й в діях і рішеннях всього трудового колективу в цілому, ікожного працівника зокрема. Тому в Законі (ст.441 ЦК України) закріпленоправило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини їїпрацівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків.

2. Порядок виникнення іприпинення

юридичних осіб

Відповідно до ст.28 ЦК України юридичні особиутворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації,порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку,встановленому їх статутом.

Виникнення юридичної особи неможливе безпевних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт, або ста­тут(положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах повинні зазначатисьнайменування юридичної особи, місце її знаходження, цілі і предмет діяльності,склад і компетенція її органів, а також інші відомості, що передбачаютьсязаконодавчими актами про юридичні особи відповідного виду. Установчі документиможуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству.

Законодавством передбачається декілька способіввиникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворенняюридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний ідоговірний.

Сутьрозпорядчого порядку полягаєв тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення(розпоряджен­ня) про створення організації та затверджує її статут або поло­женняпро неї. В такому порядку виникають, зокрема, підприєм­ства (ст.5 Закону «Пропідприємства в Україні»). У випадках, коли для створення і діяльностіпідприємства потрібна ділянка землі, а також інші природні ресурси, дозвіл наїх використання видаєть­ся Радою народних депутатів, а в передбаченихзаконодавчими актами випадках — Верховною Радою України за наданням пер­винногоприродокористувача при позитивному висновку еколо­гічної експертизи абовідповідної Ради народних депутатів.

Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створенняюридичної особи зафіксовані у законі (нормативному акті) у вигляді загальногодозволу держави, але для виникнення кон­кретної організації потрібні проявініціативи (явки) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такомупорядку вини­кають кооперативи і громадські об’єднання. Так, кооперативорганізується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членівкооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймаєтьсязагальними зборами громадян, що бажають його створити. З протоколом загальнихзборів і статутом орган кооперативу звертається у виконком районної Радинародних депутатів з письмовою заявою про державну ре­єстрацію кооперативу.

Відповідно до ст.ст.11, 14 Закону «Про об’єднаннягромадян» політичні партії створюються за ініціативою громадян України, якідосягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцяхпозбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяниУкраїни, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років,а молодіжних і дитячих організацій — 15-річного віку. Рішення про заснуванняоб’єднань громадян приймається установчим з’їздом (конференцією) або загальнимизборами. Легалізація (офіційне ви­знання) об’єднань громадян здійснюєтьсяшляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У випадку реєстраціїоб’єднання громадян набуває статус юридичної особи.

Юридичні особи можуть утворюватись на договірнійоснові, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чиорганізаціями, що добровільно об’єднуються для досягнення певних цілей. Внинішніх умовах у такому порядку виникають різноманітні гос­подарськітовариства, асоціації, концерни та інші об’єднання підприємств, з метоюкоординації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представленняспільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також уміжнародних організаціях.

Установчий договір укладається між засновникамиюридичної особи. В ньому засновники зобов’язуються створити юридичну особу,визначають порядок сумісної діяльності по її утворенню, умови передачі в їїволодіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності.Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновникамиприбутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу заснов­никівз її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участюзарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню.

Дозвільний порядок утворення юридичноїособи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відпо­відногооргану чи підприємства. Так, підприємство може бути створене у результатівиділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількохструктурних підрозділів за рішен­ням їх трудових колективів, якщо на це є згодавласника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується ви­конанняраніше прийнятих підприємством договірних зобов'я­зань (п.2 ст.5 Закону «Пропідприємства в Україні»).

Для створення юридичних осіб,діяльність яких відповідно до установчих документів пов'язана з громадськоюбезпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороноюздоров'я громадян, одержанням освіти, необхідним є одер­жання дозволу відвідповідних державних органів.

Іноді створення юридичної особивідбувається складнішим шляхом, коли поєднуються одразу декілька названих вищеспо­собів: розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або дого­вірний.

Неодмінноюумовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстраціяїї статуту.

Відповідно до Положення продержавну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. (у редакціїпостанови КМ від 25 січня 1996 р.), державну реєстрацію суб'єктів підприєм­ництванезалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремихвидів суб'єктів підприємницької діяльності (банки, засоби масової інформації,фондова біржа тощо), прово­дять виконкоми міських або районних Рад народнихдепутатів. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності —юридичної особи — власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подаєдо органу державної реєстрації:

1. Уста­новчі документи:

а) рішеннявласника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єктапідприємництва (якщо влас­ників декілька, таким рішенням є установчий договір);

б) статут,якщо це необхідно для створюваної організаційної форми суб'єк­тапідприємництва;

2. Реєстраційну картку;

3. Документ, що підтверджуєсплату реєстраційного збору;

4. Документ, що засвід­чуєсплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єктапідприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами;

5. Рішення Антимонопольногокомітету про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктівпідприємницької діяльності, якщо законодавчими актами Украї­ни передбаченанеобхідність такої згоди.

Орган державної реєстраціїпротягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначених документівзобов'язаний провести дер­жавну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльностіі видати заявникові свідоцтво.

Перереєстрація суб'єктівпідприємницької діяльності прово­диться в тому ж порядку, який встановленодля їх реєстрації. Зокрема, вона проводиться в разі зміни:

а) назви суб'єкта підпри­ємницькоїдіяльності;

б) форми власності;

в) організаційної фор­ми суб'єктапідприємництва.

Відмова у державній реєстраціїсуб'єкта підприємництва мож­лива з мотивів порушення встановленого закономпорядку його створення, а також невідповідності установчих актів (документів)вимогам законодавства. Наприклад, відмова у державній реєст­раціїпідприємництва з мотивів недоцільності його створення не допускається. Якщодержавну реєстрацію підприємства в уста­новлений строк не здійснено або у нійвідмовлено з мотивів, які засновник вважає безпідставними, він може звернутисьдо суду. Засновник має право стягнути через суд збитки, заподіяні йомувнаслідок незаконної відмови у реєстрації. За державну реєстра­цію беретьсяплата, розмір якої визначається в порядку, вста­новленому законом «Пропідприємництво».

Для реєстрації об'єднаньгромадян залежно від їх статусу за­сновники подають заяви до Міністерства юстиціїУкраїни, місце­вих органів державної виконавчої влади, виконавчих комітетівсільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Заява про реєстраціюполітичної партії повинна бути підтримана підписа­ми не менш як однієї тисячігромадян України, які мають ви­борче право. До заяви додається статут(положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів,відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцевіосередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партії подаютьтакож свої програмні документи. Зая­ва про реєстрацію розглядається удвомісячний термін від дня надходження документів. У необхідних випадках орган,який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданихдокументах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляєтьсяписьмово в 10-денний строк. Відмова в реєстрації об'єднання громадян допустиматоді, коли статутні документи або інші документи, подані для реєстрації,суперечать законодавству України. Рішення про відмову у ре­єстрації повинномістити підстави для такої відмови. Це рішен­ня можна оскаржити у судовомупорядку (ст. ст. 15, 16 Закону «Про об'єднання громадян»).

При настанні передбачених у законі обставин юридичнаособа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:

а)досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення будівництваоб’єкта ліквідується будівельна органі­зація, створена спеціально для йогоспорудження);

б) закінчення певного строку, на який було розрахованодіяльність юридичної особи, наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо.

Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, якпра­вило, у тому ж порядку, в якому вони були створені. Так, при­пиненнядержавних організацій, що є юридичними особами, здійснюється органом, зарішенням якого вони утворюються (ст.38 ЦК України).

Відповідно до ст.34 Закону про підприємства ліквідаціяі реор­ганізація підприємства здійснюється за рішенням власника його майна абооргану, уповноваженого створювати такі підприєм­ства, або за рішенням суду чиарбітражного суду. Підприємство ліквідується також у випадках:

а) визнання його банкрутом;

б) якщо прийнято рішення про заборону діяльностіпідприємства вна­слідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у пе­редбаченийрішенням строк не забезпечено дотримання цих умов або не змінено виддіяльності;

в) якщо рішенням суду визнані недійсними установчіакти про створення підприємства;

г) з інших підстав, передбачених законодавчими актамиУкраїни.

Громадські організації, що є юридичними особами,припиня­ють свою діяльність на підставах, зазначених в їх статутах (ч.2 ст.39ЦК України).

Формами припинення юридичних осіб є:

а) ліквідація;

б) ре­організація (ч. І ст.37 ЦК України).

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність(справи і майно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків доінших осіб. Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється,як правило, ліквідаційна комісія.

Відповідно до ст.35 Закону «Про підприємства вУкраїні» ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, щостворюється власником або уповноваженим ним органом, а в разі банкрутства —арбітражним судом. За їхнім рішенням ліквідація може здійснюватись самимпідприємством в особі його органу управління. При цьому встановлюються порядокі стро­ки проведення ліквідації, а також строк для пред’явлення претензійкредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення проліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, що здійснює ліквідацію,поміщає в офіційній пресі за місцем знаходження підприємства публікацію пройого ліквідацію та про порядок і строки пред’явлення кредиторами претензій.Одночасно вживаються заходи по стягненню дебіторської заборгованостіпідприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх проліквідацію підприємства. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства,розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає йоговласникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується,задо­вольняються з майна цього підприємства. При цьому у першо­черговомупорядку погашаються борги перед бюджетом і ком­пенсуються затрати порекультивації земель, що перебували у користуванні підприємства.

Претензії, виявлені і заявлені після закінченнястроку, вста­новленого для їхнього пред’явлення, задовольняються з майнапідприємства, що залишилось після першочергових вимог та інших претензій,виявлених або заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна,вважають­ся погашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнаніліквідаційною комісією, якщо кредитори протягом місяч­ного строку з дняодержання повідомлення про повне або част­кове невизнання претензії непред’являть позову в суд чи арбіт­раж про задоволення їхніх вимог. Приліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому угрошовій формі або цінними паперами після задоволення вимог кредиторів.

Майно, яке залишилось після задоволення претензійкреди­торів та членів трудового колективу, використовується за вказів­коювласника (ст.36 Закону про підприємства).

При ліквідації кооперативу майно, що залишилось післярозрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється міжчленами кооперативу. Майно ліквідованої громадської організації передається їївищестоящій організації, а у разі відсутності такої — відповідному органові на громадськіпотреби. Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторівліквідованої міжколгоспної, державно-колгоспної або іншоїдержавно-кооперативної організації, розподіляється між її учасникамипропорційно до їхніх внесків (ст.40 ЦК України).

Законом «Про об’єднання громадян» (ст.32) передбаченой примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднань громадян.Зокрема, за поданням легалізуючого органу або прокурора на підставі рішеннясуду об’єднання громадян примусово розпускаються (ліквідуються) у випадках:

1) вчинення дій, передбачених ст.4 цього Закону (пропагандавійни, насильства чи жорстокості, розпалювання національної та релігійноїворожнечі тощо);

2) систематичного або грубого порушення вимог ст. 22цього Закону (одержання політичними партіями коштів або іншого майна віддержавних органів або іноземних держав тощо);

3)продовження протиправної діяльності після попереднього накладання стягнень;

4) зменшення кількості членів політичної партії дочисла, коли вона не визнається як партія. Рішення про примусовий розпусквсеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян на території Україниприймається Конституційним Судом України.

Однією з підстав для ліквідації юридичних осіб, які єсуб’єктами підприємницької діяльності виступає банкрутство.Відповідно до ст. 1 Закону від 14 травня 1992 р. “Про банкрутство” підбанкрутством розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формінеспроможність юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності —задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з бокукредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Визнання юридичної особи банкрутом здійснюєтьсяарбітраж­ним судом за заявою будь кого з кредиторів або самого боржни­ка.Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутствоюридичної особи у разі, коли остання неспро­можна задовольнити протягом одногомісяця визнані нею пре­тензійні вимоги або сплатити борг за виконавчимидокументами. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативиу разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Дозаяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерськийбаланс та інша інфор­мація про його фінансове і майнове становище.

Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п’ятиднів з дня її надходження виносить і надсилає боржникові, креди­торам і банкам,які здійснюють розрахункове касове обслуго­вування боржника, ухвалу пропорушення провадження по справі. Не пізніш як через місяць після цьогоарбітражний суд у попередньому засіданні оцінює подані документи, заслуховуєпояснення сторін і банків і в разі необхідності призначає розпорядника майномборжника і зобов’язує заявника подати до офіційного друкованого органуВерховної Ради чи Кабінету Міністрів оголошення про порушення справи пробанкрутство. Розпорядником майна боржника може бути призначений банк, фонддержавного (комунального) майна або інша особа за пропозицією боржника чикредиторів. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворенняліквідаційної комісії.

У місячний термін з дня опублікування оголошення пропорушення справи про банкрутство кредитори подають до арбітражного судуписьмові заяви з майновими вимогами до боржника які суд визнає або відхиляє. Вцей же строк арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб щоподали заяви з майновими вимогами скликати збори за їх участю, на яких в разінеобхідності створюється їх повноважний комітет. Якщо знайдуться фізичні чиюридичні особи які бажають взяти участь у санації (оздоровленні фінансовогостану) боржника то вони повинні у той же місячний строк подати до арбітражногосуду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу. Санаціяможлива за умови що збори (комітет) кредиторів погодились на її проведення.Право вибору умов проведення санації шляхом реорганізації, приватизаціїзалишається за боржником у випадку, якщо він сам звернувся до арбітражного судуз заявою про визнання його банкрутом.

Арбітражний суд приймає або ухвалу про проведеннясанації, або постанову про визнання боржника банкрутом у разі відсутностіпропозицій щодо проведення санації чи незгоди кредиторів з умовами їїпроведення В постанові про визнання юридичної особи банкрутом визначаютьсяліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансовихорганів, а також фонду державною (комунального) майна якщо банкрутом визнанедержавне підприємство. На ліквідаторів які утворюють ліквідаційну комісію,покладаються обов’язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів.

Існує черговість задоволення претензійкредиторів при ліквідації юридичної особи внаслідок визнання їїбанкрутом. Відповідно до ст. 21 Закону «Про банкрутство» з коштів, вирученихвід продажу майна банкрута, передусім покриваються витрати пов’язані зпровадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботоюліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а такожзадовольняються вимоги кредиторів забезпечені заставою.

Далі у першу чергу виконуютьсязобов’язання перед працівниками підприємства банкрута (наприклад тих щовиникають з трудових відносин тощо).

У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевихподатках та неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державногострахування та соціального забезпечення.

У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів не забезпеченізаставою.

У четверту чергу — вимоги щодо повернення внесків членівтрудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членівтрудового колективу.

У п’яту чергу погашаються усі інші вимоги.

У разі недостатності майна для повного задоволеннявсіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожномукредиторові сумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого дляїх подання, або не задоволені за не­достатністю манна, вважаються погашеними.

При реорганізації також мас місце припинення юридичної особи,але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загальногоправонаступництва. Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злит­тя,приєднання, поділу, виділу або перетворення.

Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особиоб’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існуван­ня. Таким шляхомможуть утворюватись виробничі і науково-виробничі об’єднання, в які входять направах структурних оди­ниць раніше самостійні підприємства,проектно-конструкторські та інші організації.

Приєднання — це форма реорганізації, при якій одна юридич­наособа включається до складу іншої юридичної особи, що про­довжує існувати йдалі, але вже в більшому масштабі. Організація яку приєднують припиняє своюдіяльність.

Зворотний процес має місце при поділі й виділі. Поділозна­чає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше новихюридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділу немаєприпинення юридичної особи. З її складу лише виділяється нове соціальнеутворення, яке наділяється правами юридичної особи.

Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення.Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи ство­рюєтьсянова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, алеприймає всі активи і пасиви свого поперед­ника. При злитті і поділі юридичнихосіб майно (права і обов’яз­ки) переходить до новоутворених юридичних осіб. Вразі при­єднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить доостанньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточноюбалансу, якщо інше не передбачено зако­ном або постановою про реорганізацію (ч.2 ст.37 ЦК. України).

Правонаступник відповідає по зобов’язаннях юридичноїособи, що припинила своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, колиодержані активи не покривають усіх вимог креди­торів. При поділі і виділіправонаступники відповідають по боргах попередника пропорційно до частокодержаного ними май­на, зазначених у розподільчому балансі.

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності нелише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриттяфілій і представництв.

Філія юридичної особи — це структурно і територіальне відособленаїї частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовнішіфункції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лишеокремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження (укладаєдоговори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не маютьправ юридич­ної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі до­віреності,одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ч. І ст.31 ЦК України, юридична особаможе відкривати філії і представництва в порядку, встановленому за­конодавчимиактами. Зокрема, створення філій, представництв, відділень та іншихвідособлених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установздійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цихорганізацій (ст.7 Закону «Про підприємства в Україні»).

Крім понять «філія» і «представництво» в практицізустрі­чається поняття «дочірньої організації» (представництва), хоча воно взаконі не визначене. Дочірньою може визнаватися органі­зація,яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частинисвого майна у повне господарське відання або оперативне управління длядосягнення цілей, ви­значених засновником. Засновник затверджує статут дочірньоїорганізації, призначає її керівника і здійснює щодо неї інші права власника,передбачені законодавчими актами. Дочірня організація зазначається в статутіорганізації, що її створила. Проте дочірня організація не відповідає по боргахсвоєї основ­ної організації, а ця остання — по боргах дочірньої організації.При неплатіжездатності (банкрутстві) засновника стягнення по його боргах можезвертатись на майно дочірньої організації за умови ліквідації останньої і післязадоволення претензій її кре­диторів.

3. Види юридичних осіб.

Юридичні особи можна поділяти на окремі види зарізними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юри­дичні особиподіляються на:

а) приватні;

б) колективні;

в) дер­жавні;

г) змішані.

Стосовно суб’єктного складу юридичні особи можуть бутиподілені на:

а) українські;

б) спільні за участю інозем­ного інвестора;

в) іноземні;

г) міжнародні організації та об’єд­нання.

У окремих країнах СНД поширений поділ юридичних осібна комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються організації, головноюметою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами єгосподарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від формвласності. До некомерційних юридичних осіб відносяться такі, які не ма­ють наметі одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційнимиюридичними особами визнаються різно­манітні об’єднання громадян, в тому числіполітичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.

Однак слід зазначити, що такий поділ є певною міроюумов­ним, оскільки і некомерційні організації досить часто викону­ють роботи,надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.

З цих причин при розробці проекту ЦК Українивідмовилися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичнихосіб публічного права і юридичних осіб приват­ного права. Суть цієїкласифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюютьсянезалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальнихфункцій, не обумовлених їх участю в цивільному обороті (наприклад, міністер­стваі відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки,юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб надоговірних засадах, саме з метою участі в різноманітних цивільно-правовихвідносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності самеюридич­них осіб приватного права. Що ж до регулювання цивільно-правовихвідносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у останніхвиникає потреба укласти цивільно-пра­вовий договір оренди, купівлі-продажу, пронадання різноманіт­них послуг тощо), то діє загальний принцип: публічніюридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режимцивільно-правового регулювання, як будь-які інші при­ватні юридичні особи,незалежно від того, що створені вони роз­порядчим способом на підставі рішеннядержавних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонуютьдля здійснення завдань публічного характеру. Таким чином, забезпе­чуєтьсяєдність регулювання цивільно-правових відносин, неза­лежно від того, хто є їхучасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного праварегулюється не актами цивіль­ного законодавства, а нормами публічного права.

Чинне законодавство України також визначає для юридич­нихосіб, що діють в цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства,господарські товариства, кооперативи. Цей перелік, на відміну від ЦК РосійськоїФедерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання проорганізаційно-правову форму окремих юридичних питань вирішується в різнихнормативних актах.

Відповідно до Закону України «Про підприємства вУкраїні» (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий статут­нийсуб’єкт, який має права юридичної особи і здійснює ви­робничу, науково-досліднуі комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в устано­вахбанків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — такожтоварний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонуютьголовним чином за ра­хунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують дохо­дивід своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами своївитрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, вразі збиткової діяль­ності підприємства держава може надати йому дотацію, іншіпільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною.Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вонине заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченимстатутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складаютьосновні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість якихвідображається у само­стійному балансі підприємства. Здійснюючи господарськудіяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами,підприємство набуває цивільних прав і виконує обов’язки, несе майновувідповідальність за своїми зобов’язаннями, тобто діє як суб’єкт цивільнихправовідно­син — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом «Провласність», можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, засноване на приватнійвласності фізичної особи і виключно її праці;

— сімейне підприємство, засноване на власності тапраці громадян України — членів однієї сім’ї, що проживають разом;

— приватне підприємство, засноване на власностіокремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

— колективне підприємство, засноване на власностітрудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства,громадської або релігійної організації;

— державне комунальне підприємство, засноване навласності адміністративно-територіальних одиниць;

— державне підприємство, засноване назагальнодержавній власності;

— спільне підприємство, засноване на базі об’єднаннямайна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільногопідприємства можуть бути юридичні особи і громадя­ни України, інших держав;

— підприємство, засноване на власності юридичних осібі гро­мадян інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремимзаконодавством України.

Відповідно до обсягів господарського оборотупідприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності),воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зок­рема, до малихпідприємств відносяться заново створювані і діючі підприємства: у промисловостіта будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузяхвиробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці та науковомуобслуговуванні — до 100 чоловік; в галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік;у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Перехід до ринкової економіки обумовив появу новихоргані­заційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових таінших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності.Саме для цього створюються численні господарські товариства, до якихвідносяться такі юри­дичні особи, які створені шляхом об’єднання на підставідого­вору майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичнихосіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. І Закону України прогосподарські товариства в Україні мо­жуть створюватися акціонерні товариства,товариства з обмеже­ною та додатковою відповідальністю, повні та командитнітова­риства.

Особи, які утворюють господарські товариства,називаються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які ста­лиучасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи (ст.3 Закону).

Господарські товариства можна поділити на дві групи:об’єднан­ня капіталів та об’єднання осіб. До першої групи відносяться такітовариства, які при їх створенні передбачають об’єднання майна засновників таучасників, і необов’язково — особистої участі (тобто підприємницькоїдіяльності). До другої групи на­лежать товариства, в яких їх засновники берутьучасть не тільки майновими внесками, але й безпосередньо особистою участю.

Засновники і учасники господарських товариств (ст.10Закону) мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства впорядку, визначеному в установчих документах;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства таодержувати його частку (дивіденди);

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства.

Об’єднаннями капіталіврозглядаються такі господарські товариства, як акціонерні та товариства зобмеженою і додатковою відповідальністю.

Акціонерним вважається товариство, яке має статутнийфонд. поділений на певне число акцій рівної номінальної вартості, і несевідповідальність за зобов’язаннями тільки майном товарист­ва. Акціонеривідповідають за зобов’язаннями товариства лише у межах належних їм акцій. Увипадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції,несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах несплаченихсум.

Акціонерні товариства бувають: відкритими, акції якихможуть поширюватись шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, ізакритими, коли їхні акції розподіляються між заснов­никами і не можутьпоширюватись шляхом підписки, купува­тись і продаватись на біржах. Протезакрите акціонерне това­риство може бути реорганізоване у відкрите шляхомреєстрації його акцій в порядку, передбаченому законодавством про цінні папериі фондову біржу, і внесення змін у статут товариства (ст.ст.24 і 25 Закону «Прогосподарські товариства»).

Подібними до акціонерних є товариства з обмеженоювідповідальністю, статутні фонди яких також поділені на частки (паї), розмірияких визначаються установчими документами. Різниця між ними полягає в тому, щоакціонерні товариства формують статутний фонд шляхом випуску і розповсюдженняакцій, власники яких можуть бути наперед невідомими. Товариства з обмеженоювідповідальністю утворюють статутні фонди за раху­нок коштів учасників(пайщиків), число яких, як правило, неве­лике і наперед відоме. Як іакціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов’язаннямивідповідає теж на­лежним йому майном. І ця відповідальність є, за загальним пра­вилом,повною (відшкодування всіх заподіяних збитків), якщо тільки за даним видомзобов’язань не передбачено обмеженої відповідальності. Поняття ж «обмеженавідповідальність» тут оз­начає, що при зверненні стягнення на майно товариствапо його боргах, пайщик втрачає лише свій пай (внесок), а на решту його майна цявідповідальність не поширюється (наприклад, при бан­крутстві товариства). Вцьому розумінні й відповідальність ак­ціонерів у акціонерному товаристві єтакож обмеженою, бо вони відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межахналежних їм акцій.

Товариством з додатковою відповідальністю визнаєтьсятова­риство, статутний фонд якого поділено на частки, визначені ста­тутнимидокументами. Учасники такого товариства відповіда­ють по його боргах своїмивнесками у статутний фонд, а при недостатності цих сум додатково належним їммайном в однако­вому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожногоучасника. Граничний розмір відповідальності учасників перед­бачається встатутних документах (ст.65 Закону «Про господарські товариства»).

До об’єднань осіб відносяться повні ікомандитні товариства.Повне товариство — це таке товариство, всі учасники якого займаються сумісноюпідприємницькою діяльністю і несуть со­лідарну відповідальність зазобов’язаннями товариства усім своїм майном. Солідарність відповідальностіозначає, що при недостатності майна в такого товариства кредитор має правозвернутись з вимогою про покриття боргу як до всіх учасників разом, так і докожного з них зокрема, як в частині, так і в повній сумі боргу. В установчомудоговорі про повне товариство зазначається розмір частки кожного з учасників,склад і порядок внесення вкладів, форма їх участі у справах товариства. Веденнясправ товариства може здійснюватись або всіма учасниками, або одним чидекількома з них, виступаючи від імені товариства. В цьому разі обсягповноважень учасників визначається довіреністю, підписаною рештою учасниківтовариства (ст. ст. 66, 68 Закону «Про господарські товариства»).

Командитним визнається товариство, що включає поряд зод­ним чи декількома учасниками, які несуть відповідальність за зобов’язаннямитовариства усім своїм майном, також одного чи більше учасників,відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників). Якщов командитному товаристві беруть участь двоє чи більше учасників з повноювідповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства(ст.75 Закону «Про господарські товариства»).

Управління справами командитного товаристваздійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (ст.81 Закону «Прогосподарські товариства»).

Для участі в цивільних правовідносинах з метоюодержання прибутку створюються і виробничі кооперативи. Їх діяльність в Українірегулюється ще Законом СРСР «Про кооперацію в СРСР», прийнятим 26 травня 1988р. Кооперативи створюються і діють в сільському господарстві, промисловості,будівництві, на транспорті, в торгівлі, громадському харчуванні, у сфері плат­нихпослуг та інших галузях виробництва і соціально-культур­ного життя. Виробничимкооперативом визнається заснована на членстві громадян організація дляспільного ведення підприємницької діяльності шляхом особистої трудової участіта об’єднан­ня майна його членів. Як юридична особа виробничий коопера­тив самвідповідає за своїми зобов’язаннями належним йому май­ном, а при недостатностімайна кооперативу його члени несуть додаткову (субсидіарну) відповідальністьсвоїм майном, якщо це передбачено статутом кооперативу.

На кооперативних засадах часто утворюються іздійснюють свою діяльність колективні сільськогосподарські підприємства.Відповід­но до ст.1 Закону України від 14 лютого 1992 р. «Про колектив­несільськогосподарське підприємство» воно є добровільним об’єднанням громадян усамостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарськоїпродукції, що діє на засадах підприємництва і самоврядування. Підприємство єюридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печаткуіз своїм найменуванням. Колективні сільськогосподарські підприємства можуть надобровільних засадах об’єднуватися в спілки (об’єднання), бути засновникамиакціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Підприємствосамостійно ви­значає напрямки сільськогосподарського виробництва, йогоструктуру та обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією тадоходами і здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству. З цієюметою підприємство може вступати в договірні відносини з будь-якимиорганізаціями або громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числііноземних, для укладення договорів. На договірній основі воно може брати насебе виконання державного контракту на продаж сільськогосподарської продукції.

Держава повинна забезпечувати рівність усіх формгоспода­рювання в агропромисловому комплексі, де поруч з колективнимисільськогосподарськими підприємствами діють радгоспи, підсобні сільськігосподарства підприємств, установ і організацій, переробні та іншіпідприємства, акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобнігосподарства громадян, селянські (фермерські) господарства тощо.

Серед названих організаційно-правових формгосподарюван­ня з використанням інституту юридичної особи слід виділитиселянські (фермерські) господарства, які є (формою підприємництва громадянУкраїни, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію,займатися її переробкою і реалізацією. Відповідно до ст.9 Закону України «Проселянське (фермерське) господарство» після відведення земельної ділянки внатурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійногокористування або укладення договору на тимчасове користування землею, в томучислі на умовах оренди, та дер­жавної реєстрації селянське (фермерське)господарство набуває статусу юридичної особи. Саме в цій якості воно можевідкривати розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступати увідносини з іншими організаціями, нести майнову відпові­дальність за своїмизобов’язаннями і діяти як самостійний учас­ник цивільного обороту.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про підприємства вУкраїні» юридичні особи можуть на добровільних засадах об’єд­нуватисвою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяль­ності, якщоце не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, підприємства маютьправо об’єднуватися в:

— асоціації,тобто договірні об’єднання, створені з метою по­стійної координаціїгосподарської діяльності, при цьому асоціа­ція не має права втручатись увиробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

— корпорації — договірні об’єднання, створені наоснові по­єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегу­ваннямокремих повноважень централізованому регулюванню діяльності кожного зучасників;

— консорціуми — тимчасові статутні об’єднанняпромислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

— концерни — статутні об’єднання підприємствпромисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на ос­новіповної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

— інші об’єднання, створені за галузевим,територіальним або іншими принципами.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний ізведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зісвоїм найменуванням. Об’єднання діють на основі договору або статуту,затвердженого їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять доскладу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичних осіб, іна них поширюється дія Закону про підприємства. Тому об’єднан­ня не відповідаєза зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства невідповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчимдоговором (статутом). За підприємствами залишається право вийти зі скла­дуоб’єднання із збереженням взаємних зобов’язань та укладе­них договорів з іншимипідприємствами та організаціями.

Правами юридичних осіб наділяються не тільки такі колек­тивні утворення, якідіють з метою одержання прибутку, але, й різноманітні установи,об’єднання громадян, релігійні органі­зації тощо. Не переслідуючияк основну мету своєї діяльності одержання прибутку, ці організації, однак, єучасниками ци­вільного обороту, тобто часто змушені вступати в цивільно-пра­вовівідносини і набувати майнових та особистих немайнових прав і обов’язків.

Установою може бути визнана організація, якастворюється і фінансується власником для здійснення управлінських,соціально-культурних та інших функцій некомерційного характеру. До них, зокрема,відносяться державні установи та інші державні організації, що перебувають надержавному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуютьсяправами розпорядників кредитів, за винятками, встановленими законом (ч. І ст.24ЦК України). Ними є органи державної влади й управління (обласні та районнідержавні адміністрації, місцеві Ради, їх відділи і управління, міністерства,відомства тощо), органи прокуратури і суду, установи соціально-культурногохарактеру (вузи, лікарні, музеї, бібліотеки тощо). Оскільки основна діяльністьназваних установ полягає в здійсненні управлінських, соціально-культурних таінших функцій, а результати цієї роботи не можуть бути оцінені як товар,основним джерелом по­криття їх витрат служать асигнування з бюджету, які витрача­ютьсявідповідно до затвердженого кожній установі кошторису.

Крім асигнувань з державного бюджету, установи можутьодер­жувати доходи від реалізації продукції, виконання робіт, надан­ня послугабо здійснення іншої допоміжної діяльності. Так, вищі учбові заклади силамиколективів своїх кафедр або наукових підрозділів ведуть на замовлення іншихорганізацій госпдоговірні наукові дослідження і реалізують їх результати наоснові дого­ворів про передачу науково-технічної продукції. Одержані відзамовників кошти використовуються на розширення учбово-ла­бораторної бази,житлове будівництво, оплату праці та премію­вання працівників вузу, залученихдо виконання госпдоговірних робіт, та на інші цілі. Бюджетні установи повиннівитрачати спеці­альні кошти у межах затверджених кошторисів і фактичного над­ходженнядоходів по кожному виду спеціальних коштів.

Зараз поступово змінюється система фінансуваннядіяльності бюджетних організацій. Вона будується на основі довгочаснихстабільних економічних нормативів і фінансових форм, орієнто­ваних на кінцевірезультати діяльності. Бюджетним організаці­ям, які досягли встановленихпоказників роботи, надається пра­во направляти зекономлені кошти на своїсоціальні і виробничі потреби. Зокрема, діяльність культурно-освітніх установ(клубів, бібліотек, музеїв, зоопарків тощо) за рахунок бюджетного фінан­суванняпоєднується з розвитком договірних відносин на госпрозрахунковій основі зіншими організаціями, а також розши­рення платних послуг населенню. Одержанівід господарської діяльності кошти залучаються в дохід установи культури і скла­даютьйого єдиний фонд фінансових коштів. Державна установа відповідає по своїхзобов’язаннях коштами, які є в її розпоряд­женні. При недостатності у державноїустанови коштів відпові­дальність за її зобов’язаннями несе власник.

До юридичних осіб відносяться і такі державніорганізації, які фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кош­торисі самостійний баланс. На таких засадах можуть створюва­тись органигосподарського управління, які фінансуються на ра­хунок відрахувань відприбутків підпорядкованих їм підприємств. В кошторисах цих організацій чіткофіксуються джерела над­ходження коштів і суми видатків, у межах яких іздійснюються господарські та інші операції названих юридичних осіб.

Як юридичні особи в Україні діють різноманітніоб’єднання громадян. Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правомлюдини, закріпленим Загальною декларацією прав лю­дини і гарантуєтьсяКонституцією та законодавством України. Держава сприяє розвиткові політичної тагромадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови длядіяльності їх об’єднань.

У ст.1 Закону України від 6 червня 1992 р. «Прооб’єднання громадян» зазначається, що об’єднанням громадян є добровільнегромадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільноїреалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян, незалежно відсвоєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цьогозакону визнається полі­тичною партією або громадською організацією.

Політичною партією є об’єднання громадян — прихильників певноїзагальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метоюучасть у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого тарегіонального само­врядування та представництво в їх складі.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задово­лення тазахисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових,національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадськіорганізації створюються і здійснюють діяльність у формі спілок (адвокатів,музикантів та інших), товариств (наприклад. Наукове товариство ім. Т.Шевченка),ко­мітетів (наприклад, Національний олімпійський комітет Украї­ни), асоціацій(наприклад, Українська уфологічна асоціація) тощо. Об’єднання громадян маютьправо на добровільних заса­дах засновувати або вступати між собою в спілки(союзи, асоці­ації тощо), яким відповідно до їх статутів теж можуть надавати­сяправа юридичної особи.

Для виконання поставлених завдань об’єднання громадянформують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти таінше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цихоб’єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками)або державою, внаслідок сплати членами об’єднання вступних та членськихвнесків, пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою виконання статутнихзавдань і цілей зареєстровані об’­єднання можуть здійснювати необхіднугосподарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахунковихуста­нов і організацій із статутом юридичної особи, заснування підприємств впорядку, встановленому законодавством. Політичні партії, створювані нимиустанови і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобівмасової інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю,за винятком продажу суспільно-політичної літератури, іншихпропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою,проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичнихзаходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційноїдіяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськимиорганізаціями, також стають власністю цих організацій.

Правами юридичних осіб наділяються такожрізноманітні фонди(наприклад. Український фонд культури. Український національний фонд допомогиінвалідам Чорнобилю тощо). Фондами визнаються організації, що засновуютьсягромадянами і юридичними особами на основі їх добровільних і безповоротнихмайнових вкладів у благочинних або інших некомерційних цілях. Майно, переданезасновниками, є власністю фонду. Порядок формування органів та управлінняфондом визначається його статутом, який затверджується засновником. Засновникифонду не відповідають по зобов’язаннях створених ними фондів, а фонди невідповідають за зобов’язаннями своїх засновників.

Юридичними особами є і споживчі кооперативи. Ними визнаються організації, засновані начленстві громадян з метою задоволення потреб членів та інших громадян уторговельному чи побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативу в житлі,дачах, гаражах, соціально-культурних та інших послугах. Споживчимикооперативами є, зокрема, житлово-будівельні, гаражні та інші кооперативи.Члени споживчого кооперативу не відповідають по його зобов’язаннях, якщо іншене передбачено статутом кооперативу.

Учасниками цивільно-правових відносинвиступають і релігійні організації. Відповідно до Закону від 23 квітня 1991 р. «Просвободу совісті та релігійні організації» (ст.7) ці організації утворюються зметою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру ідіють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають,призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління таустанови, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовнінавчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищеназваних релігійнихорганізацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами(управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою змоменту реєстрації її статуту. Як юридичні особи релігійні організації маютьправо використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм надоговірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.Релігійні організації набувають право власності на майно, придбане або створененими за рахунок власних коштів, пожертвувань громадянами, організаціями абопередане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Впорядку, визначеному чинним законодавством, релігійні організації мають праводля виконання своїх статутних завдань засновувати свої видавничі, поліграфічні,виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства,а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають праваюридичної особи (ст.ст.18, 19 Закону «Про свободу совісті та релігійніорганізації»).

4. Список використаноїлітератури

1.  Цивільний кодекс України.

2.  “Цивільне право” ч.1, О.А.Підопригора, Д.В. Боброва, Київ, 1997р.

3.  Закон України “Прогосподарські товариства”.

4.  Закон України “Пробанкрутство”