Реферат: Роздержавлення та приватизація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ВІННИЦЬКИЙТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

Реферат

        

З державногорегулювання економіки

на тему: 

 “ Макроекономічні факторизабезпечення ефективних процесів роздержавлення та приватизації ”

 

                                                                                                                                                         ЧугуМихайла

                                                                         ЕП-21

                                 ВТЕІ  КНТЕУ

                                        

Вінниця 2001

ЗМІСТ

1.Державнеуправління процесами приватизації… 3

2.Порівняльнахарактеристика механізмів приватизації інших країн… 3

3.Управлінняпроцесами приватизації в Україні. Способи приватизації… 5

4.Державнапідтримка малого підприємництва… 7

5.Використаналітература… 10

Державне управління процесами приватизації

Одним з елементів економічної політики і однією з найваж­ливішихфункцій держави у період переходу до ринку є зміна еко­номічної структури — створення структури змішаної економіки.

Структура змішаної економіки формується через роздержав­ленняі приватизацію. Поняття роздержавлення і приватизація не ідентичні.Роздержавлення — глибший процес, його метою є при­скорене створення потрібнихдля повноцінної ринкової економі­ки різноманітних суб'єктів підприємницькоїдіяльності, ліквіда­ція майнової монополії держави у підприємницькихвідносинах. Воно передбачає роздержавлення економіки (ліквідацію диктату плану,централізованого розподілу ресурсів тощо), комерціаліза­цію діяльностідержавних підприємств (запровадження принци­пу самостійного господарювання);демонополізацію виробницт­ва і розвиток конкуренції; приватизацію державноївласності, тоб­то її перехід у приватні форми (власне приватна, індивідуальна,кооперативна, колективна, акціонерна, змішана та ін.).

Зміну форми державної власності провадять через комерціа­лізацію,корпоратизацію (акціонування) тощо. Це супроводжуєть­ся зняттям підприємств здержавного фінансування і переведен­ням на приватне кредитування, щорозвантажить бюджет.

Порівняльна характеристика механізмів приватизації іншихкраїн

Приватизацію у країнах з ринковою економікою вели з ме­тоюрозвитку підприємництва. Вона відбувалася за умов сталих ринкових відносин,була орієнтована на вільні грошові кошти гро­мадян, мала локальний характер;відмінними були лише форми, способи і темпи приватизації.

Найповільнішою приватизація була у Великобританії. Голов­ноюїї формою тут став продаж державних підприємств, який вели переважно двомаметодами: публічним (відкритим) з обов'язко­вим перетворенням підприємств увідкриті акціонерні товариства і приватним (закритим) без зміни його юридичноїформи. У випадку публічного продажу для працівників приватизованогопідприємства були передбачені деякі пільги. Продаж підприємств супроводжувавсязбереженням або створенням нових механізмів регулювання. Уряд резервував такзвану золоту акцію, що давала змогу контролювати нові компанії. Процесприватизації у Великобританії відбувався не лише на національному, а й нарегіональному рівнях, тому важливими об'єктами приватизації були житло тамуніципальні підприємства.

У Японії приватизацію, розпочату 1985 р., провадили шля­хомперетворення: державних корпорацій у санкціоновані юри­дичні особи з приватнимволодінням (санкціоновані компанії); державних компаній в акціонерні знаступним продажем части­ни акцій приватним власникам (спеціальні компанії);держав­них або державно-приватних корпорацій у приватні (повна при­ватизація).

Процес приватизації в США відбувався у вигляді передачіприватної власності (повністю або частково) трудовим колекти­вам.

Програма з формування власності працівників ESOP, прийнята конгресом США 1974 р., довеласвою високу ефективність. Керівники компаній, які мали працівників-власників,що брали участь в управлінні компанії, домоглися високих результатіввиробництва, високої якості продукції та оцінок споживачів. Закла­дену упрограмах ESOP концепціюзастосовують нині більше, ніж у 50 країнах світу. У багатьох випадках вонастала складовим еле­ментом денаціоналізації.

У Франції розпочату у 80-х роках приватизацію розгорнули,як пріоритетний напрям економічної політики держави. У її про­цесі головну рольвідводили не приватним, а юридичним особам, що дало змогу організувати шляхомпереговорів групу стабіль­них акціонерів — «тверде ядро». Акціонери«твердого ядра», які володіють 15-30% капіталу, забезпечуютьстабільність управлін­ня, тобто реальний контроль над діяльністю підприємства.Інша частина капіталу розділена між індивідуальними акціонерами. Тому основою економічної структури приватизації уФранції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу.

Отже, приватизація у країнах з ринковою економікою набулатаких форм: продаж державних підприємств приватним юридич­ним і фізичнимособам, рекапіталізація державних підприємств за участю приватних інвесторів,продаж частини акцій підприємств, які є власністю держави або вона їхконтролює; про­даж акцій приватних компаній їхнім працівникам.

У нових індустріальних країнах, наприклад, у Південній Ко­реї,можна визначити п'ять головних напрямів приватизації:

1) уряд, створивши підприємство, надає змогу приватномусекто­ру керувати ним; 2) підприємство або його частину продають одній абокільком юридичним особам (наприклад, через аукціон); 3) акції державногопідприємства частково продають приватним особам; 4) державне підприємство ліквідують, у результаті чого є доступ у галузьприватним фірмам; 5) проводять опосередковану прива­тизацію через пільги укредитуванні й оподаткуванні приватним особам.

Приватизація у країнах Східної Європи, досвід якої має дляУкраїни найвагоміше значення, відбувалася у двох напрямах: по-перше, черезпередачу державної власності у приватні руки і, по-друге, через розвиток івиникнення приватного сектора на власній базі. Особливість такої приватизаціїполягає в тому, що вона відбу­вається не у ринковому середовищі, а за умовдержавного моно­полізму, який поступово демонтують. Характерним для країн СхідноїЄвропи є те, що для приватизації у них були створені спе­ціальні органи впливуна цей процес: у Польщі — Міністерство з перетворення форм власності, у Румунії — Національне агентство з приватизації, уЧехо-Словаччині (нині Чехії і Словаччині) — Фе­деральне міністерство у справахнаціонального майна і привати­зації, в Угорщині — Державне майнове агентство, вБолгарії — Агентство з приватизації, у східних землях ФРН — Опікунське уп­равліннядержавною власністю.

Незважаючи на такі спільні проблеми, як потреба робити ве­ликікапітальні вкладення у трансформовані підприємства, недостатність доходівнаселення, спричинена низьким рівнем життя, приватизацію у країнах СхідноїЄвропи також розрізняють за тем­пами, формами і способами.

В Угорщині приватизація відбувалася за трьома напрямами: зініціативи Агентства державного майна («згори»); з ініціативи самихдержавних підприємств; з ініціативи потенціальних інвес­торів та власників. Хідприватизації «згори» підприємств сфери обслуговування і внутрішньоїторгівлі («мала» приватизація) ре­гулює закон, згідно з якимпередбачено обов'язкове переведення протягом двох років у приватну власністьусіх орендних і договір­них підприємств. Механізми приватизації різні — цевідкритий кон­курс або реалізація акцій через фондову біржу, збільшення ос­новногокапіталу.

Процес приватизації за ініціативою підприємств контролюєАгентство державного майна, яке затверджує або відхиляє пропонованийпідприємством приватизаційний проект. Найпоши­реніше роздержавлення за«зовнішньою» ініціативою, коли вітчиз­няні та іноземні підприємцізвертаються з пропозиціями щодо придбання державних підприємств у повну абочасткову власність.

Програму приватизації у Польщі планували на п'ять років.Підприємства, які підлягали приватизації, були розділені на дві кате­горії:перша — великі, друга — малі і середні (у сфері послуг, торгівлі іпромисловості). Підприємства першої групи спочатку комерціа­лізували, але їхнімвласником — як єдиним акціонером — залишається скарбниця. У ході приватизації60% акцій державної власності пе­реходить до інвестиційних компаній, 10%безоплатно отримують працівники приватизованих підприємств, 30% залишається удер­жавній скарбниці для реформи соціального страхування. Дорослі громадяниотримали право на частку державного майна у вигляді бон.

Приватизацію малих і середніх підприємств ведуть: шляхомперетворення їх на громадські підприємства, власниками акцій яких стаютьфізичні особи і приватні польські або іноземні ком­панії; шляхом ліквідаціїпідприємств, які мають незадовільні еко­номічні результати діяльності (повногопродажу або продажу де­якої частки майна).

У Чехо-Словаччині приватизація відбувалася також у двохформах — «малій» та «великій». Об'єктом «малої»приватизації ста­ла сфера обслуговування. У цьому випадку основні та обіговіфон­ди продавали колективам через аукціони. «Велику» приватизаціюпроводили на засадах використання купонів.

Приватизація у колишній НДР — завдяки злиттю з економі­коюФРН — відбувалася досить інтенсивно, що дало змогу ліквіду­вати низку підприємств-банкрутів,зберегти кілька сот тисяч ро­бочих місць, а також створити нові наприватизованих підприєм­ствах. Досвід цієї країни свідчить: гарантом успішногоходу при­ватизації є формування правової бази і державних структур, по­трібнихдля її проведення.

Управління процесами приватизації в Україні. Способиприватизації

Процеси приватизації в Україні контролює держава. Голов­нимвиконавчим органом, під керівництвом якого розробляють і виконують програмиприватизації, є Фонд державного майна (ФДМ) України.

У 1994 р. було прийнято рішення про створення єдиної сис­темиорганів приватизації. Зокрема, регіональні відділення Фон­ду в областях іоргани приватизації областей були об'єднані й пе­ретворені у регіональнівідділення Фонду. На рівні районів і міських підрозділів органів приватизаціїбули створені представ­ництва Фонду в районах і містах. Це дало змогу вестиєдину дер­жавну політику приватизації на всій території України. Одночас­но зформуванням структури ФДМ України, його регіональних відділень та представництвз'ясовували функції і завдання органів державного управління процесамиприватизації.

У сучасних умовах ФДМ України е головним органом, якийформує і провадить політику держави у сфері приватизації, є орен­додавцем іпродавцем державного майна. ФДМ України підпо­рядкований Кабінету МіністрівУкраїни і підзвітний Верховній Раді України.

Відповідно до головних завдань сформована структура ФДМУкраїни і система управління процесами приватизації в цілому.

Загальна структурна схема організації ФДМ показана нарис.1. Така громіздка структура центрального апарату зумов­лена, по-перше,великою кількістю функцій і завдань, які покла­дені урядом на цей орган,по-друге, неузгодженістю з іншими уря­довими структурами, по-третє, швидкимитемпами реорганізації економіки України тощо.

У процесі приватизації застосовують такі способи:

ü  викупоб'єктів малої приватизації товариствами покупців, що ЇХ створили працівникицих об'єктів;

ü  викупдержавного майна підприємства за альтернативним планом приватизації;

ü  викупдержавного майна, зданого в оренду;

ü  викупдержавного майна, зданого в оренду з викупом;

ü  продажна аукціоні; продаж за некомерційним конкурсом;

ü  продажакцій відкритих акціонерних товариств;

ü  продажз відтермінуванням платежу.

Викуп об'єктів малої приватизації — спосіб приватизації, заяким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками.Приватизація об'єктів малої приватизації, до яких належать невеликіпідприємства переробної і місцевої про­мисловості, легкої і харчової, промисловостібудівельних матері­алів, будівництва, торгівлі і громадського харчування,побутово­го обслуговування населення, окремих видів транспорту, можевідбуватися також шляхом продажу на аукціоні і за конкурсом.

Продаж на аукціоні — спосіб приватизації, коли власникомоб'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.

еще рефераты
Еще работы по экономической теории