Реферат: Аналіз діяльності комерційних банків

Дипломная работа

Об‘єкт дослідження — Запорізькерегіональне управління КБ “Приватбанк”.

Мета роботи — поліпшенняфінансово-економічного стану комерційного банку за рахунок підвищенняефективності проведення його основних операцій та удосконалення методики їханалізу.

Метод дослідження — структурний аналіз.

В роботі викладено теоретичні основипроведення основних операцій банку та оцінка їх ефективності; фактори і резервипідвищення фінансових результатів банку; методологічні підходи до фінансовогоаналізу кредитних, депозитних і розрахункових операцій; рекомендовано напрямкиудосконалення методики аналізу і поліпшення фінансово-економічного стану банку.Фінансовий аналіз операцій комерційного банку підказує, як забезпечити йогодохідність та ліквідність, витримати конкуренцію на ринку банківських послуг,здобути довіру вкладників та клієнтів.

/>/>/>/>/>/>/>/>Вступ

В умовах становлення та розвиткубанківської системи України актуальна проблема аналізу діяльності банківськихустанов з метою оцінювання їхньої інвестиційної привабливості, надійності тафінансової стійкості.

Аналіз діяльності банку повинен міститиреальну та всебічну оцінку досягнутих результатів, висвітлювати позитивні йнегативні аспекти його роботи, визначати конкретні шляхи вирішення загальнихпроблем. Він є відправним пунктом ефективного управління як кожним конкретнимкомерційним банком, так і банківською системою в цілому, а також вихідною базоюдля прийняття управлінських рішень на всіх рівнях.

Аналізом керуються при виконанні більшостібанківських операцій — він підказує, як забезпечити дохідність та ліквідністьбанку, витримати конкуренцію на ринку банківських послуг, здобути довірувкладників та клієнтів.

Результати фінансового аналізу дозволяютьзастережити споживачів банківських послуг від проблемних банків, самі кредитніустанови потребують об’єктивної та надійної системи оцінки поточного (і,можливо, перспективного) стану, оскільки ефективність управління комерційнимбанком визначає можливість здійснювати свою діяльність уміло та в повній відповідностіз потребами й економічними цілями держави, чого не можливо досягнути, не маючиоперативної інформації.

Мета даної роботи полягає в спробі довестинеобхідність проведення фінансового аналізу банку, привести наявний на цей часінструментарій оцінки проведення основних банківських операцій (на прикладіконкретного банку), виявити недоліки існуючих в Україні підходів і показатиприклади із зарубіжного досвіду.

Завданням цієї дипломної роботи є розробканапрямків підвищення ефективності проведення основних операцій банку таполіпшення його фінансово-економічного стану, що визначило необхідність аналізуцих операцій за різними методиками.

Метою даної роботи є також розглядфінансових результатів банку як наслідків його успіхів або невдач в сферікредитування, надання депозитних послуг та розрахунково-касовогообслуговування. Для досягнення поставлених цілей в цій дипломній роботі вирішенонаступні задачі:

— розглянуто теоретичні основи проведенняосновних операцій банку та оцінка їх ефективності, де вивчено особливостінадання кредитних, депозитних і розрахункових послуг;

— вивчено фактори і резерви підвищенняфінансових результатів банку, а також методологічні підходи до аналізудіяльності комерційного банку;

— проведено аналіз ефективності основнихбанківських операцій з викладенням його методики на прикладі Запорізькогорегіонального управління КБ “Приватбанк”;

— рекомендовано напрямки удосконаленняметодики фінансового аналізу і напрямки поліпшення фінансово-економічного станубанку за рахунок підвищення ефективності надання основних банківських послуг.

/>/>/>/>1Методологічні принципи аналізу банківської діяльності

/>1.1 Економічна сутність і задачі фінансовогоаналізу

Розвиток банківської системи, їїнадійність в умовах ринкової економіки великою мірою залежать від стану іякості аналітичної роботи у центральному банку країни та комерційних банках.Аналіз діяльності банку повинен містити реальну та всебічну оцінку досягнутихрезультатів, висвітлювати позитивні й негативні аспекти його роботи, визначатиконкретні шляхи вирішення загальних проблем.

Банки на ринку діють із різноюефективністю. Але простежується така закономірність: далеко позаду залишаютьконкурентів ті, хто бездоганно обслуговує клієнтів і робить це з мінімальнимивитратами. Оцінюючи ефективність діяльності банку, надзвичайно важливо звіряти їїз вимогами ринку. Кваліфіковано зроблений економічний аналіз діяльності банківє джерелом цінної інформації для самих банків, юридичних та фізичних осіб (якпотенційних клієнтів банку), Національного банку України.

Кожна з перелічених сторон-контрагентів упроцесі аналізу дбає про власні цілі.

Комерційні банки ставлять перед собою такізавдання:

— визначити, як зробити банківські доходиякісними і стійкими;

— дотриматися всіх вимог щодо ліквідності;

— підтримувати капітал у станіадекватності й достатності;

Аналіз прибутковості, ліквідності йдостатності капіталу банку дає змогу оцінити ефективність управління,конкурентоспроможність банку на ринку послуг, а також зважити вплив фінансовоїполітики держави на діяльність банківської системи в цілому.

Економічна робота у банку, як і визначеннякласу кредитоспроможності позичальника, аналіз стану обліку та звітності,укладання угод, обов’язково передбачає аналіз фінансового стану банку, наоснові якого:

приймаються управлінські рішення;

координується діяльність різнихпідрозділів і служб;

з’ясовується об’єктивна оцінка результатівдіяльності установи і перспектив її розвитку;

визначається надійність і фінансовастійкість банку-партнера, клієнта, кореспондента.

Юридичні та фізичні особи, проаналізувавшиопубліковані баланси і звіти про прибутки та збитки, приймають рішення щододоцільності співробітництва з тим чи іншим банком.

Національний банк України на основіаналізу діяльності банків прогнозує ситуацію на кредитних ринках країни, робитьвисновки щодо стійкості та надійності банківської системи в цілому, контролюєвиконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об’єктом аналізу є комерційнадіяльність кожного окремого банку. А суб’єктами водночас можуть бути ікомерційні банки, і їхні контрагенти, серед них — центральний банк, іншікредитні установи, аудиторські фірми, реальні й потенційні клієнти такореспонденти, інші юридичні та фізичні особи.

Основна мета аналізу діяльності банку —забезпечити оптимальну структуру активних і пасивних операцій задля отримання ікінцевому підсумку максимального прибутку. За аналізом звітності визначаютьфінансову стабільність і надійність банку, доцільність і перспективи йогоподальшої діяльності.

Аналіз фінансових форм звітності — цепроцес оцінки поточного й минулого фінансового стану банку та основнихрезультатів його діяльності. Першочерговим завданням аналізу є визначенняузагальнюючих оцінок і прогноз майбутніх результатів діяльності банку.

Аналіз діяльності комерційного банкувключає:

оцінку стану та результатів діяльностібанку на момент проведення аналізу;

порівняння стану та результатів діяльностібанку за вибраний період;

порівняння результатів діяльності банку зрезультатами діяльності інших комерційних банків;

узагальнення результатів аналізу та підготовкурекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на поліпшеннядіяльності банку.

При оцінці стану і результатів діяльностібанку необхідно:

провести аналіз структури активних іпасивних операцій;

визначити значення показників, які характеризуютьдостатність капіталу і ліквідність балансу банку, та виконання нормативів,встановлених Національним банком;

провести аналіз прибутковості діяльностібанку.

Аналіз структури активних і пасивнихоперацій може біти ясним і кількісним. При якісному аналізі активних операційвизначаються напрямки використання коштів банку, а при аналізі пасивнихоперацій — джерела власних і залучених коштів. При кількісному аналізі активнихоперацій спочатку слід визначити виконання нормативу мінімального розміру обов’язковихрезервів, депонованих в Національному банку. Далі визначаються відносна ваганапрямків використання коштів банку, за якими можна оцінити їх значимість вактивних операціях. При кількісному аналізі пасивних операцій можна аналогічновизначити відносну вагу різних джерел коштів банку, за якими оцінюєтьсястратегія, яка використовується керівництвом банку в роботі по залученнюкоштів. Деталізація кількісного аналізу активних і пасивних операцій буде,звісно, залежати від детальності інформації, яка доступна особі, що проводитьаналіз.

При аналізі достатності капіталу іліквідності балансу банку необхідно, насамперед, розрахувати відповідніпоказники (коефіцієнти), на основі яких можна перевіряти виконання нормативів,встановлених для комерційних банків НБУ. До таких нормативів належать:

мінімальний розмір статутного капіталу;

граничне співвідношення між розміромстатутного капіталу банку і сумою його активів з урахуванням оцінки ризику;

показники ліквідності балансу;

максимальний розмір ризику а одного позичальника.

При виявленні порушень нормативів НБУ можепред’явити засновникам комерційних банків вимоги про проведення заходів щодофінансового оздоровлення банку (збільшення капіталу, зміна структури активівтощо).

Нормативи для комерційних банків, встановленіНБУ, можуть бути як директивними, обов’язковими до виконання, так і оцінними,рекомендованими для аналізу діяльності та фінансового стану комерційних банків.

Крім вказаних показників для більш повногоаналізу достатності капіталу і ліквідності балансу банку доцільно розрахувати іінші показники (коефіцієнти), які використовуються в практиці банків іприводяться в спеціальних вітчизняній і зарубіжній літературі.

Аналіз прибутковості діяльностікомерційних банків включає:

розрахунок показників, які характеризуютьприбутковість діяльності банку в цілому;

якісний і кількісний аналіз структуридоходів і витрат;

аналіз прибутковості окремих операційбанку.

При аналізі прибутковості діяльності банкув цілому можуть бути використані показники (коефіцієнти) прибутковості(рентабельності), які застосовуються в практиці роботи банків.

Якісний і кількісний аналіз структуридоходів і витрат банку може бути проведено аналогічно вищевикладеному аналізуструктури активних і пасивних операцій. При цьому деталізація аналізу структуридоходів і витрат також буде визначатися детально інформації, яка доступнаособі, що проводить аналіз.

При аналізі прибутковості окремих операційбанку повинні враховуватися отримані доходи, а також прямі та непрямі витратина їх проведення. В зарубіжних банках такому аналізу приділяється особливаувага, оскільки на його основі можна скоротити обсяг менш прибуткових операційі збільшити обсяг більш прибуткових, реорганізувати структурні підрозділи банкутощо.

При порівнянні стану і результатівдіяльності банку за вибраний період також може бути проведено якісний ікількісний аналіз. При якісному аналізі роблять висновки про активність банку всфері розширення його діяльності як по залученню коштів нових категорійвкладників, так і по проведенню нових видів операцій, пов’язаних з розміщеннямкоштів банку. При кількісному аналізі можна зробити висновки при змінизначущості окремих операцій в діяльності банку, а також про поліпшення чипогіршення показників, які її характеризують.

Порівняння результатів діяльності банку зрезультатами діяльності інших банків необхідне для оцінки ролі та місця банку вкредитно-фінансовій системи країни, а також для більш повної оцінкиефективності його роботи.

Узагальнення результатів проведеногоаналізу дозволяє визначити фактори, які впливають на діяльність банку, іпідготувати рекомендації по прийманню управлінських рішень, спрямованих на їїполіпшення.

/>1.2 Інформаційне забезпечення аналізу.

Інформаційними джерелами для аналізудіяльності банку є:

— балансовий звіт комерційного банку;

— звіт про кредитний портфель;

— звіт про залишки за депозитами;

— звіт про прибутки та збитки комерційногобанку;

— звіт про дотримання нормативів відкритоївалютної позиції;

— звіт про відкриті валютні позиції;

Аналізуючи фінансову звітність,підраховують середні показники ключових категорій балансового звіту за період,що покривається цими даними, та визначають:

стан надходжень — за прибутком на середніактиви та капітал;

коефіцієнти приросту ключових показників(позик депозитів та капіталу);

продуктивність роботи персоналу — отриманіта сплачені середні процентні ставки;

вартість посередництва.

За такого підходу за вироблення ключовихпоказників діяльності поєднують дані балансового звіту та звіту про фінансовірезультати, що не залежать від розміру банку. Їх порівнюють із даними іншихбанків та між собою. Оскільки доходи й видатки аналізують щодо середніх активівта зобов’язань за період, охоплений звітом про фінансові результати, то можутьпорівнюватися різні за тривалістю періоди часу.

/>1.3Критерії і види фінансового аналізу.

За періодичністю проведення аналізподіляють на:

— щоденний;

— щотижневий;

— місячний;

— квартальний;

— річний.

Залежно від спектра питань, яківивчаються, аналіз поділяють на:

повний, тобто вивчаються всі аспектидіяльності банку, його зовнішні та внутрішні зв’язки;

тематичний, коли з метою поліпшенняокремих напрямів діяльності банку розглядається лише вузьке коло питань.

За метою і характером розрізняють:

попередній аналіз який застосовують, щоб,оцінивши стан рахунків, з’ясувати чи спроможний комерційний банк здійснювати тічи інші операції;

оперативний аналіз, який проводиться уході поточної діяльності банку з метою перевірки дотримання нормативів та іншихпоказників. У разі необхідності вживаються термінові заходи щоб підтримувати наналежному рівні нормативи та інші показники, а також одержувати достатнійприбуток;

остаточний (подальший) аналіз, необхіднийдля визначення ефективності роботи комерційного банку у звітний період,виявлення резервів підвищення дохідності;

перспективний аналіз, що застосовуєтьсядля прогнозування очікуваних результатів у майбутньому періоді, вибору новихвидів операцій та визначення внутрібанківської політики.

Залежно від об’єкта аналіз поділяється нашість видів:

— функціональний аналіз дає змогуз’ясувати спеціалізацію, місце установи в системі розподілу банківських послуг,форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також допомагаєоцінити ефективність і доцільність функцій, які виконує банк. Такий аналізздійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірідепозитів і кредитів, частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсіві вкладень. Мета функціонального аналізу — виявити можливості щодо підвищенняприбутку від банківських операцій та їх ліквідність. Її досягають,відмовляючись від неефективних та обираючи прогресивні шляхи виконанняпотрібних операцій;

— структурний аналіз здійснюється завидами банківських операцій. Базується на відсоткових значеннях кожного рядкатаблиці щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статейвідображують зміни питомої ваги активів чи пасивів та прибутків або збитків відокремих операцій банку;

— операційно-вартісний аналіз розгортаємасштабну картину становища банку при визначенні його дохідності, допомагаєточніше оцінити вартість конкретних операцій, їх прибутковість чи збитковість.Аналіз дає змогу з’ясувати значення кожного виду операцій у формуванні прибуткубанку, розробити основні напрями депозитно-позичкової політики щодо конкретнихконтрагентів із метою максимізації доходу.;

— рейтінговий аналіз має винятковезначення для комплексної оцінки фінансового стану комерційних банків іпорівняних їх між собою. Рейтинг визначають на підставі висновків, зробленихспеціалістами різних категорій;

— факторний аналіз покликаний з’ясувативплив окремих чинників на показники фінансового стану банку, виявити йогосильні та слабкі сторони, зорієнтувати, як найповніше використовувати внутрішнірезерви, приймати правильні управлінські рішення та розробляти стратегіюрозвитку. В практиці факторного аналізу застосовують методи ланцюговихпідставлень і пайової участі;

— макроекономічний аналіз дає змогувизначити масштаби активно-пасивних операцій та обсяг банківського прибутку, атакож рівень участі комерційного банку чи групи банків у форсуванні грошовоїмаси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів.Як правило, його проводить центральний банк.

Хоча напрями та критерії, за якимианалізується робота банку, досить різноманітні, технологія проведення аналізуєдина і передбачає такі етапи:

— попередний;

— аналітичний;

— заключний (інтеграційний).

На попередньому етапі звітність готують доподальшої аналітичної роботи: оцінюють правильність складання і ступіньдостовірності отриманих даних, групують окремі статті балансу, звіту проприбутки і збитки, складають аналітичні таблиці та відбирають певні показники,потім на основі опрацьованої первинної інформації відбирають абсолютні йвідносні показники, які характеризують ту чи іншу сторону діяльності банку, івизначають порядок їх розрахунку. Зрештою, всі показники групують в аналітичнітаблиці відповідно до запланованих напрямів досліджень. На аналітичному етапівизначають вид та необхідну кількість аналітичних таблиць, обирають методианалізу, форми відображення динаміки та структури досліджувальних показників,роблять необхідні розрахунки.

На заключному етапі аналізу описуютьотримані результати розрахунків, роблять висновки, готують аналітичні записки,коментарі, доповіді. Слід зазначити, що результати виконаних аналітичнихпроцедур не є єдиними і безумовними критеріями для остаточного висновку щодофінансового стану банку.

/>2 Економічна сутність основних банківських операцій

/>2.1 Сутність і роль банківських операцій

Головним продуктом комерційного банку єрізноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків,управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультаційтощо. Основою цього є торгівля грошима як особливим товаром — передумовоюзабезпечення економіки достатньою кількістю платіжних засобів.

Визначальним щодо суті банківськогопродукту є базові функції комерційних банків. Специфіка функціонуваннябанківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є, з одного боку,надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних ікомісійно-посередницьких операцій, а з другого — створення безготівковихплатіжних засобів, що значною мірою є результатами тих же операцій.

Безготівкові платіжні засоби створюютьсякомерційними банками у процесі депозитної емісії на основі надання позикклієнтам і проведення розрахунків, що призводить до загального розширеннягрошової маси. При зростанні попиту на банківські кредити сучасний емісійниймеханізм дає змогу збільшувати грошову масу, а при зниженні попиту — зменшуватиїї. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення дляекономіки.

Другу складову банківського продуктустановлять різноманітні послуги, що надаються комерційними банками, —депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні,консультаційні та інші. При цьому для з’ясування суті й специфіки банківськогопродукту важливо вивести чіткі термінологічні формулювання. Результатомбанківської діяльності є саме надання послуг клієнтам. Із цією метою банкиздійснюють операції різних видів. Інакше кажучи, власне “послуги” — це кінцевийрезультат, готовий продукт банку, тоді як “операції” — це його виробничийпроцес (див. схему 2.1).

Схема 2.1 Класифікація результатівдіяльності комерційного банку

Види операцій комерційного банку

Пасивні операції Активні операції Комісійно-посередницькі операції

|     |     |

|     |     |

Депозитні послуги Кредитні послуги Розрахункові, касові, валютні, трастові та інші послуги

Результати банківської діяльності

Класифікацію цього процесу доцільнопроводити з урахуванням особливостей формування й розміщення ресурсівкомерційного банку, що зводиться до здійснення трьох основних груп операцій:пасивних, активних і комерційно-посередницьких. Пасивні операції полягають узалученні тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів. Припроведенні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метоюотримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком задорученням і на користь клієнта за певну плату. Щодо останніх, то йдеться,власне, не про формування і розміщення ресурсів, а про переміщення вже наявниху банку коштів за його розпорядженням або про проведення інших операцій,безпосередньо не пов’язаних із рухом грошей (про так звані позабалансовіпослуги).

Отже, у результаті здійснення трьохназваних груп операцій комерційні банки надають клієнтам різноманітні послуги,які у сукупності і становлять банківський продукт.

Загалом результати банківської діяльностімають чітко виражений продуктивний характер. При наданні депозитних послугбанки акумулюють тимчасово вільні від обігу кошти, перетворюючи їх на капітал,тобто “непрацюючі” ресурси примушують працювати на користь як окремих суб’єктівринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництвіє необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані наспоживчі цілі, збільшують платоспроможний опит, що також сприяє економічномузростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахунків забезпечуєумови неперервного товарообігу та створює можливості для ефективногоперетікання капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг тежстворює умови для нормальної підприємницької діяльності у різних секторахекономіки та забезпечення належного життєвого рівня населення.

Сьогодні універсальні банки пропонуютьдовгу низку продуктів, що охоплює практично всі сфери діяльності і фінансовихпослуг. До основних банківських послуг належать залучення коштів і подальшенадання позик. Проте навіть в межах цих двох послуг може бути вироблено безлічнайрізноманітніших форм банківських продуктів.

Швидкий темп зростання ряду банківськихпослуг потребує сьогодні від службовців досконалого знання всіх модефікаційпродуктів, не тільки наданих своїм банком, а й розроблених світовою практикоюбанківської справи. Для зручності розгляду окремих послуг звичайно вдаються доїхньої класифікації. Класифікація допомагає також визначити місце досліджуваноїпослуги в системі банківських продуктів.

Для розкриття специфіки потреб, якізадовольняються шляхом надання банківських послуг, їх класифікують за такиминапрямами: клієнти банку, спектр послуг, надаваних різноманітним клієнтам,різновиди цих послуг (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Загальна класифікаціябанківських послуг.

 

Послуги банку

 

Фізичним особам Корпораціям, фірмам та ін.

 

Позики Платежі Кредитно-розрахун-кові Інвестиції Позики Платежі Кредитно-розрахун-кові Інвестиції

 

Іпотечні позички

Споживчі позички

Чековий кредит

Поточні рахунки

НАУ-рах.

Дорожні чеки

Дебетові картки

Оплата векселів

Обмін валюти

Інкасо

Овер-драфт на поточ-ному рахунку

Ощадні рахунки

Терміно-ві допо-зитні серти-фікати

Індиві-дуальні пенсійні рахунки

Персо-нальні трасти

Комер-ційні позички

Позички під заставу нерухо-мості

Лізінг

Факто-ринг

Облік векселів

Управ-ління готівкою

Елект-ронний переказ коштів

Телегра-фний переказ

Транс-ферти цінних паперів

Акреди-тив

Акцепт векселів

Трасти

Пенсійні фонди

Консультації

Терміно-ві депо-зитні серти-фікати

Термі-нові рахунки

 

Послуги банку

 

Банкам Державним органам Позики Платежі Інвестиції Позики Платежі Інвестиції

 

Пайові позички

Поточні рахунки

Чековий кліринг

Зберігання цінних

Паперів

Купівля-продаж ресурсів і цінних паперів

Управління готівкою

Проектне фінансування

Управління готівкою

Електронний переказ

коштів

Поточні рахунки

Зберігання коштовностей

Купівля-продаж ресурсів і цінних паперів

Термінові депозити

Трастові операції

 

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Зауважимо, що банківські послугикласифікуються за їхнім зв’язком із функцією банку з перерозподілу грошовихресурсів. Такий підхід до класифікації дає змогу прив’язати конкретніБанківські послуги до діяльності конкретних підрозділів комерційного банку.

Процентні послуги — це послуги, пов’язанііз діяльності банку із перерозподілу грошових ресурсів, тобто перетіканняресурсів, які тимчасово осіли одних і потребують застосування в інших.

До цієї групи входять:

а) послуги вкладників — різні за термінамий умовами види вкладів юридичних і фізичних осіб (ці послуги пов’язані зпроцентними витратами банку);

б) послуги для позичальників — різноманітніза видами й умовами кредити для юридичних і фізичних осіб (ці послуги пов’язаніз процентними доходами банку). Оскільки послуги цієї групи пов’язані зпроцентними доходами і витратами, пропонується відносити їх до групи процентнихпослуг.

Комісійні послуги — послуги, не пов’язаніз перерозподілом ресурсів. До цієї групи належать усі інші Банківські послуги,які приносять банку непроцентні доходи, — трастові операції, депозитні послуги,консультаційне обслуговування тощо. Оскільки ці послуги пов’язані з отриманнямбанком певної комісії за їх проведення, цю групу називають комісійнимипослугами.

Розрахунково-касове обслуговування —специфічний вид банківської послуги, якій поєднує в собі особливості процентнихі комісійних послуг (розрахунково-касове обслуговування клієнтів: підприємств,організацій і приватних осіб, які мають у банку розрахунковий чи поточнийрахунки).

Слід зазначити, що, з одного боку, залишкигрошових засобів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів є одним із видівзалучення ресурсів, за які банк може виплачувати певний процент. Із цьогопогляду розрахунково-касове обслуговування є процентною послугою (послуги длявкладників). З іншого боку, розрахунково-касові операції, які проводятьсябанком за дорученням клієнтів (за їхніми рахунками), пов’язані з одержаннямбанком комісії за розрахунково-касове обслуговування. І в цьому разі їх можнарозглядати як комісійні послуги.

Банківські послуги класифікують за чотирмавеликими групами:

— депозитні послуги;

— кредитні послуги;

— інвестиційні послуги;

— інші послуги.

Структуру депозитних послуг можна показатитаким чином:

1) Вклади до запитання:

— поточні рахунки;

— ординарні депозити до запитання;

— депозити з попереднім повідомленням.

2) Термінові й ощадні вклади:

— строкові вклади;

— ощадні вклади з регулярними внесками.

Кредитні послуги банків класифікуються забагатьма ознаками:

1) За типами позичальників:

— сільськогосподарський кредит;

— промисловий кредит;

— комунальний кредит;

— кредит держави.

2) За термінами:

— короткостроковий;

— середньостроковий;

— довгостроковий.

3) За характером забезпечення:

— забезпечений;

— незабезпечений (бланковий).

4) За засобом надання:

— одноразовий кредит;

— кредитна лінія;

— контокорентний кредит.

5) За порядком погашення:

— кредити, що погашаються одноразово;

— кредити, що погашаються поступово;

— кредити, що погашаються на особливихумовах.

6) За характером процентної ставки:

— кредити з фіксованою процентною ставкою;

— кредити з плаваючою процентною ставкою.

7) За засобом сплати відсотків:

— звичайні;

— дисконтні.

8) За валютою кредиту:

— кредити в національній валюті;

— кредити в іноземній валюті;

— кредити в кількох валютах.

9) За кількістю кредиторів:

— кредити надані одним банком;

— синдиковані (консорціальні) кредити;

— паралельні кредити.

10) За використанням:

— споживчий кредит

— промисловий кредит;

— кредит під оборотні кошти;

— інвестиційний кредит;

— сезонний кредит;

— кредит на операції з цінними паперами;

— імпортний кредит;

— експортний кредит.

11) За розмірами:

— дрібний;

— середній;

— значний.

12) Послуги, що мають кредитний характер:

— банківські акцепти;

— авальний кредит;

— лізинг;

— факторинг;

— форфейтинг.

В умовах ринкової економіки комерційномубанкові досить важко розраховувати на якісне проведення активних операцій безздійснення інвестиційної діяльності. Далеко не всім залученим коштам банкспроможний знайти застосування лише як позичкам. Проведення банком тількипозичкових операцій дає йому можливість одержувати достатній прибуток, проте недозволяє розраховувати на низький рівень ризику. Маючи у своєму розпорядженівільні кошти, банк мусить не тільки забезпечити їхнє збереження, одержативідповідний підхід, але й подбати про диверсифікацію та ліквідність. Цимвимогам цілком відповідають інвестиційні операції банку.

Під інвестиційними операціями банківзвичайно розуміють операції з придбанням цінних паперів. Усі наявні та щойнопридбанні банком цінні папери поділяються на дві великі групи:

— первинний резерв (або власнеінвестиції);

— вторинний резерв.

Цінні папери, які належать до первинногорезерву та безпосередньо і є інвестиціями, призначені для забезпеченнядохідності банку. Цінні папери, які належать до вторинного резерву, призначенідля підтримання ліквідності банку.

Інші банківські продукти об’єднують довгунизку послуг, у тому числі й не властиві банківській сфері. Основні з них такі:

— організація розрахунково-касовогообслуговування;

— операції з іноземною валютою;

— трастові операції;

— послуги по зберіганню цінностей;

— консультаційні послуги;

— інформаційні послуги;

— аудиторські послуги;

— послуги з інженерно-економічноїекспертизи;

— видача гарантій.

/>2.2 Основні види банківських послуг в Україні

Яскраво вираженою тенденцією розвиткубанківської системи України є універсалізація діяльності банків. Посиленняконкуренції в банківський сфері певною мірою негативно впливає на станліквідності банків і сприяє зниженню прибутковості банківських операцій. У цихумовах банки шукають можливості для розширення кола наданих послуг і збільшенняспектра операцій, що проводяться. Сьогодні банки України пропонують доситьширокий перелік операцій для найрізноманітніших груп клієнтів.

Банківську систему України можна розділитина три групи: системні (колишні державні) банки, нові комерційні та іноземнібанки. З погляду надаваних послуг і операцій, що проводяться, кожна з них маєсвої особливості.

Системні (колишні державні) банки повільновпроваджують нові послуги, хоча мають величезний фінансовий потенціал дляцього. Їхніми клієнтами є в основному державні підприємства та установи, атакож підприємства агропромислового комплексу. Ці банки мають також значнучастку в обслуговуванні соціальної сфери. Особливо це помітно у сфері залученнязаощаджень населення, що значною мірою впливає на кількість клієнтів — фізичнихосіб нових комерційних банків. Один тільки ощадбанк України зосередив у себемайже половину всіх вкладів населення у банківської системі України.

Нові комерційні банки характеризуютьсяприскореним розвитком, постійним розширенням асортименту і якості послуг,незважаючи на те, що вони не мають достатньої ресурсної бази й особливовідчувають брак капіталу. Цим банкам властива швидка адаптація до мінливоїекономічної ситуації і наявність добре підготовленого персоналу. Вони переважнонацілені на обслуговування підприємств колективної і приватної власності.

Іноземні банки, що функціонують в Україні,не мають проблем із нестачею капіталу, тому їх діяльність створює конкуренціюукраїнським банкам не на ринку ресурсів, а в сфері вкладання наявних коштів. Узв’язку з тим, що іноземні банки погано знають місцеві умови і їм важноорієнтуватися в економічній ситуації в Україні, вони позбавлені можливостірозширювати спектр послуг до обсягів, властивих європейському, американському чиазіатському бізнесу. Такі банки орієнтуються в основному на іноземні фірми таїхні представництва, а також на спільні підприємства, що діють в Україні.

Характерною особливістю сучасних банків єте, що вони надають клієнтам короткострокові послуги. Для розвиткудовгострокового кредитування вітчизняним банкам не вистачає вільних ресурсів таефективних самоокупних програм. Тому довгострокове кредитування здійснюють восновному великі банки, що мають доступ до бюджетної статті “Фінансуваннякапітальних вкладень” або до кредитних ліній Європейського банку реконструкціїта розвитку під гарантію держави.

Кредитні операції є найважливішим чинникому діяльності вітчизняних банків. Кредитний банківський портфель в Україні майжецілком складається з короткострокових позичок терміном до 6 місяців із великимступенем концентрації кредитів у сфері торгово-закупівельного бізнесу.

Посилення конкуренції на міжбанківськомуринку в обслуговуванні валютних операцій та міжнародних розрахунків клієнтівзначною мірою вплинуло на активізацію і стабілізацію цього сегменту фінансовогоринку.

Зростає активність банків у сферіобслуговування фізичних осіб. Сьогодні в Україні з’являються кредитно-фінансовіустанови, які в обслуговуванні населення можуть скласти здорову конкуренціюнавіть лідируючим в цій сфері банкам.

Серед основних напрямків сучасногорозвитку банків України — диверсифікація вкладень своїх ресурсів і розширеннясфери послуг, перетворення комісійних від клієнтських операцій на одне зосновних джерел прибутку.

Сьогодні комерційні банки Українипропонують своїм клієнтам близько 170 різноманітних послуг у розрахунковій,кредитній та інших сферах обслуговування. Розглянемо, які операції виконують іякі послуги надають своїм клієнтам сучасні комерційні банки. Як приклад, візьмемопрактику надання послуг “Приватбанком”.

”Приватбанк” — надійний універсальнийбанк, який орієнтується на інтереси клієнтів всіх форм власності та надаєповний спектр якісних інноваційних банківських послуг за усіма сегментамифінансового ринку.

Комерційний банк “Приватбанк” бувзаснований 19 березня 1992 року. Вісім років для банку — термін невеликій,проте нова фінансова структура відразу рішуче заявила про себе, і сьогодні КБ“Приватбанк” міцно зайняв своє місце в пятірці найбільших ранків України. Це —яскраве підтвердження його дінамічності, вміння миттєво реагувати на зміниринку, здатності адаптуватися до нових умов, успішно застосовувати самі сучаснітехнології роботи з клієнтами.

На протязі цих років КБ “Приватбанк”демонструє прагнення бути в числі провідних банків України, які відрізняютьсяпрогресивністю поглядів на впровадження нових форм послуг. Він перший середукраїнських банків отримав рейтингові висновки від двох найбільших рейтинговихагентств: Thomson Bank Watch (жовтень 1998 року) та Fitch ICBA (грудень 1998року).

Сьогодні банк надає 180 видів послуг длякорпоративних клієнтів, впроваджуються нові актуальні Банківські продукти.Продовжується активна кредитна діяльність з міжнародними фінансовимиструктурами, зокрема, по лінії Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.

Банк має розгалужену мережукореспондентських відносин з іноземними банками завдяки своїм ефективнимопераційним системам та високоякісному рівню обслуговування клієнтів.

”Приватбанк” є членом УкраїнськоїАсоціації інвестиційного бізнесу та Позабіржевої фондової торговельної системи,а також засновником Донецької та Приднепровської фондових бірж, активно працюєна ринку цінних паперів, надаючи клієнтам такі послуги, як випуск та розміщенняцінних паперів, участь від імені клієнта в конкурсі по продажу акцій.

Банк забезпечує довірче управління майномфізичних та юридичних осіб, пропонує інформаційно-аналітичні та консультаційніпослуги по обслуговуванню клієнтів. Приватним особам банк пропонує найбільшповний в Україні комплекс послуг. За кількістю приватних вкладів “Приватбанк”займає одне з провідних місць серед українських банків.

В 1996 році “Приватбанк” випустив першу вУкраїні пластикову картку міжнародної платіжної системи “VISA International”.Сьогодні банк лідирує на ринку карткових продуктів України, виступаючи дійснимчленом найбільших платіжних систем VISA, EUROPAY, а також агентом компаніїAMERICAN EXPRESS і Diners Club.

”Приватбанк” встановив вперше в Українібанкомати, сертифіковані системою “VISA”. Підписані зарплатні проекти знайбільшими підприємствами України, за якими передбачається емісія 70 тисячзарплатних карт.

Для швидкого й комплексного обслуговуваннябанк встановлює на території підприємств обмінні пункти за наданням широкогоспектра послуг, а також здійснює інкасацію готівки цих організацій.

У розрахунково-касовому обслуговуваннюклієнтів вищими пріоритетами є точність, оперативність і європейська якість.Широко практикується застосування автоматизованого обслуговування клієнтів ізвикористанням комп’ютерної системи “клієнт-банк”, яка дає змогу контролюватирізноманітну інформацію.

КБ “Приватбанк” проводить гнучку депозитнуполітику — високі відсотки, різні терміни, вигідні умови забезпечують клієнтамстабільні високі доходи. Здійснюються операції по розміщенню тимчасово вільнихкоштів юридичних осіб та депозитні операції приватним особам.

Банк здійснює активну діяльність нафондовому ринку України. Спеціалісти управління цінних паперів проводятьоперації з усіма видами цінних паперів, постійно розробляють нові фондовіінструменти, фінансові схеми кредитування та розрахунків.

Банк активно проводить операції звекселями резидентів і нерезидентів України. Він не тільки виконує стандартніБанківські операції з векселями, такі, як облік, переоблік, аваль, доміциляція,інкасування, операції на замовлення клієнтів, але й одним із перших в Україніздійснів емісію власних фінансових векселів. Використання фінансових векселівКБ “Приватбанк” для проведення розрахунків у господарській діяльності значнозбільшує обсяг оборотних коштів клієнтів банку, а також дає змогу зменшити цінутоварів і послуг, які купуються за фінансові векселі.

Повномасштабна діяльність банку на всійтериторії України успішно здійснюється завдяки активності 286 філій тавідділень, які обслуговують 60 тисяч поточних рахунків в гривнях та понад 18тисяч рахунків в іноземній валюті юридичних осіб. Це переконливо свідчить продовіру до банку і до фінансової політики, яку він проводить у взаєминах зісвоїми клієнтами та діловими партнерами.

Перелік вказаних послуг, які надає КБ“Приватбанк”, далеко не повний, але він дає змогу сформувати уявлення продіяльність українських комерційних банків на сучасному етапі.

/>2.3 Особливості проведення основних банківськихоперацій

/>2.3.1 Організація банківського кредитування

Якість кредитного портфеля — запорукауспіху банку. Кредитні операції — найдохідніша стаття банківського бізнесу, зарахунок якої формується основна частина чистого прибутку, що відраховується врезервні фонди та йде на виплату дивідендів акціонерам. Водночас із структуроюта якістю кредитного портфеля пов’язані основні ризики, на які наражається банку процесі операційної діяльності — ризик ліквідності, кредитний ризик, ризикпроцентних ставок тощо. Тому ретельний добір позичальників, аналіз умов видачікредитів, постійний контроль за фінансовим станом позичальника, йогоспроможністю і готовністю погасити кредит складають одну з основних функційкредитних підрозділів банку.

Світова банківська практика виробиласвоєрідний кодекс правил, які спрямовані на проведення зваженої кредитноїполітики і дають змогу значною мірою мінімізувати ризик при позичковихопераціях.

Принципи банківського кредитуванняподіляють на дві групи:

Загальноекономічні принципи, властиві усімекономічним категоріям, а саме цілеспрямованість та диференційність;

Принципи, що відображають сутність іфункції кредиту -терміновість, забезпеченість, платність.

Процес кредитування можна розділити накілька етапів, кожний з яких вносить свій елемент у якісні характеристикикредиту і визначає ступінь його надійності для банку.

Етапи процесу кредитування:

Попередній аналіз ринку і розробленнястратегії кредитних операцій.

Розгляд заявки на одержання кредиту йінтерв’ю з майбутнім позичальником.

Оцінка кредитоспроможності позичальника іризику, пов’язаного з видачею позики;

Підготування кредитного договору і йоговисновок.

Контроль за виконанням умов договору іпогашенням кредиту.

Кожний банк повинен мати чітку і детальноопрацьовану програму розвитку кредитних операцій, у великих банкахрозробляється спеціальний документ — меморандум про кредитну політику, якимкеруються всі працівники цього банку. У документах такого роду насамперед формулюєтьсязагальна мета політики, наприклад, надання надійних і рентабельних кредитів.Ступінь ризику повинен відповідати звичайній нормі дохідності по позичках зурахуванням вартості кредитних ресурсів та адміністративних витрат банку.Меморандум визначає граничні суми кредитів, географічні райони кредитноїекспансії банку, порядок видачі кредитів працівникам банку, процедуру стягненняпростроченої заборгованості, надання овердрафтів, обслуговування кредитнихкарток, правила складання кредитного договору тощо. В документі повинні знайтивідображення питання, що стосуються контролю за якістю позичок, визначеніправила роботи відділу кредитоспроможності, порядок ревізії кредитного портфелябанку.

Незважаючи на таку деталізацію, цейдокумент повинен містити лише загальні орієнтири та рекомендації, щоб несковувати ініціативу практичних виконавців.

Перед тим, як розглядати питання прокредитування, працівник банку повинен спробувати сформувати загальне уявленняпро потенційного клієнта. Клієнт, що звертається до банку по одержання кредиту,подає заявку, яка містить вихідні відомості про необхідну позику. До заявидодаються документи і фінансові звіти, які є обгрунтуванням прохання пронадання позики і пояснюють причини звертання до банку. Ретельний аналіз цих документівробиться після того, як кредитний інспектор проведе попереднє інтерв’ю іззаявником і зробить висновок про перспективність угоди.

Попередня бесіда дає змогу не тількиз, ясувати багато важливих деталей кредитної заявки, але й скласти психологічнийпортрет позичальника. Проте бесіди й особистого враження недостатньо, щобзробити висновки про надійність позичальника. Необхідне ретельне вивченнядокументів, наданих клієнтом.

До складу пакета документів, наданихбанкові разом із заявкою, входять: установчі документи; фінансовий звіт, щомістить баланс і звіт про фінансові результати за останні три роки; звіт прорух касових надходжень; внутрішні фінансові звіти; внутрішні управлінськізвіти, що стосуються операцій та інвестицій, зміни дебіторської і кредитноїзаборгованості, продажів, розміри запасів; прогноз фінансування та інші.

Після бесіди кредитний інспектор повиненприйняття рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою або відповістивідмовою.

Якщо банкір вирішив “повернути” заявку накредит, його обов’язок — поміркувати про можливі наслідки. Необгрунтованавідмова в наданні грошей може стати причиною переведення клієнтом свого рахункув інший банк.

Якщо ж кредитний інспектор вирішуєпродовжити з клієнтом, він заповнює кредитне досьє і передає його разом іззаявкою та документами, наданими позичальником, у відділ по аналізукредитоспроможності, де проводиться поглиблене ретельне обстеження фінансовогостановища компанії-позичальника.

Кредитоспроможність — це якісна оцінкапозичальника, яка надається банком до вирішення питання про можливість і умовикредитування та дозволяє передбачити можливість своєчасного повернення позичок,а також їхнє ефективне використання.

У випадку, якщо відділ кредитоспроможностідав сприятливий висновок з приводу фірми, що подала заявку на кредит, банкпочинає розробляти умови кредитного договору. Ця робота називаєтьсяструктуруванням позики. У процесі структурування банк визначає основніхарактеристики позики:

— вид кредиту;

— суму;

— термін;

— спосіб погашення;

— ціну кредиту;

— інші умови.

Вид кредиту залежить від мети, характеруоперації, для фінансування яких береться позика, можливості і джерел погашеннякредиту.

Банк повинен точно визначити суму кредитуі термін його надання, щоб уникнути будь-яких проблем.

Погашення кредиту може здійснюватисяодноразовим платежем по закінченні терміну, рівномірними внесками протягомусього терміну кредиту або, у випадку кредитування оборотних коштів шляхомнадання контокорентного кредиту, погашення може проводитися в міру надходження виторгувід продажів.

Кредитний ризик — ризик непогашення позики— є однією з найсерйозніших проблем банку. З метою зменшення цього ризику банкможе зажадати від клієнта забезпечення кредиту. Технічне передаваннязабезпечення може набувати різних форм:

передавання об’єктів, які є забезпеченнямпозики, у повну власність банку;

передавання банкові об’єкта у володіннябез переходу права власності;

депонування у банку документів, що даютьправо розпоряджатися майном;

домовленість, згідно з якою банк можезвернутися до суду для одержання дозволу на продаж власності позичальника;

одержання банком нотаріально завіренихгарантій.

При визначенні процентної ставкивраховувати різноманітні чинники: вартість для банку залучених коштів;надійність позичальника і ступінь ризику, пов’язаний із позикою; витрати наоформлення і контроль за погашенням кредиту; характер відносин між банком іклієнтом та ряд інших можливих моментів. З урахуванням цих даних визначаєтьсяставка по кредиту.

Закінчивши структурування позики, банкір повиненще раз оцінити всю наявну інформацію і прийняти рішення про доцільність позики.Якщо висновок позитивний, то робота переходить у стадію переговорів проостаточні умови кредитної угоди, після чого проект договору має бути поданийкредитному комітетові банку для затвердження.

Кредитний договір підписують представникибанку та представники компанії-позичальника і, якщо потрібно, гарант. Післяцього комплект усіх документів передається клієнтові, а інший комплект ізсупровідними документами знаходить своє місце в кредитному досьє банку, кудипотім складаються всі звіти компанії, листування, записи телефонних переговорівтощо.

Банк мусить здійснювати постійний контрольза виконанням умов кредиту, закріплених у договорі. Цей процес називаєтьсякредитним моніторингом, кінцева мета якого — забезпечити вчасне погашенняосновного боргу і сплату відсотків за позикою.

/>2.3.2Проведення депозитних операцій комерційними банками

Основним джерелом залучених коштів комерційногобанку є депозити. Депозити, за різними оцінками, забезпечують від 70 до 95 %банківських ресурсів. Це пояснюється їхньою численністю, відносною стійкістю таменшою вартістю порівняно з їхніми джерелами.

Особливо важливими є депозитні ресурси длямалих і середніх за розмірами банків. Оскільки в Україні переважна більшістьбанків мають незначний за світовими стандартами статутний фонд, що впливає наможливість залучення ресурсів і розміри активів, особливе значення дляресурсного забезпечення наших банків мають депозити.

За своєю економічною сутністю операціїзалучення коштів на депозитні рахунки у комерційних банках характеризуютькредитні відносини між вкладниками та комерційними банками. У цьому разікомерційні банки є позичальниками, а не кредиторами.

Національним банком України затвердженіПравила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів.

Цими Правилами встановлюється порядокзалучення банками коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки тавводяться в дію ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозит (вклад) — це грошові кошти, яківкладає клієнт до банку в різній формі та певними умовами.

Депозитна операція — це операція позалученню коштів на депозитні рахунки незалежно від строку і цільовогопризначення.

Суб’єктами депозитних операцій єкомерційні банки, які виступають в ролі позичальника, і кредитори — власникикоштів.

Об’єктом депозитних операцій є кошти, наякі передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

За економічним змістом і темпом використаннякоштів депозити поділяються на:

— депозити до запитання;

— депозити на певний строк.

Депозити на запитання — це кошти, якізнаходяться на розрахункових, поточних, бюджетних рахунках і використовуютьсявласниками в залежності від їх потреби у вказаних коштах. Умови сплатипроцентів по залишкам коштів за цими рахунками визначаються в двосторонніхугодах при їх відкритті.

Депозити на певний строк — це кошти, якізберігаються на окремих депозитних рахунках в банку протягом встановленогостроку, який визначається при їх відкритті. До них відносяться рахунки пообліку ощадних сертифікатів, строкові та цільові рахунки фізичних осіб, рахункипо зберіганню на відповідних строк бюджетних коштів.

Строковими депозитами є також кошти, якіотримані від інших комерційних банків як депозит (вклад).

Сума, строки та умови прийняття строковихдепозитів визначаються банком-позичальником у відповідності з його фінансовимиможливостями за узгодженням з вкладником.

Вклади коштів юридичних та фізичних осібна депозитний рахунок оформлюються комерційним банком шляхом:

відкриття строкового депозитного рахункуіз укладенням договору банківського вкладу;

видачі ощадного сертифікату.

З метою залучення коштів юридичних тафізичних осіб комерційні банки можуть відкривати строкові депозитні рахунки;при цьому між банком і власником коштів укладається депозитний договір.

Депозитний договір засвідчує правокомерційного банку керувати залученими від юридичних та фізичних осіб коштами іправо вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу іпроцентів за користування ним.

Основними реквізитами і умовамидепозитного договору повинні бути:

назва і адреса банку, який приймає вклад;

назва і адреса власника коштів;

дата внесення депозиту;

дата вимоги вкладником своїх коштів;

процентна ставка за користуваннядепозитом;

сума процентів, які належать виплаті;

форма зарахування коштів на депозитнийрахунок (безготівкова — для юридичних і фізичних осіб, готівкою — для фізичнихосіб);

форма повернення депозиту і процентів (дляюридичних осіб — номер розрахункового (поточного) рахунку; для фізичної особи —номер рахунку або шляхом виплати готівки);

зобов’язання банку повернути суму, яказанесена на депозит;

підписи керівника і головного бухгалтерабанку, вкладників.

Власник коштів замість відкриттядепозитного рахунку може придбати ощадний (депозитний) сертифікат комерційногобанку за умовами їх випуску.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтвобанку про уклад коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання післязакінчення встановленого строку суми вкладу і процентів.

Сертифікати можуть бути випущені лише внаціональній валюті, іменні або на пред’явника і вивозу за межі України непідлягають.

Умови і строк випуску сертифікатівкомерційний банк повинен зареєструвати у Державній комісії України по ціннимпаперам і фондовському ринку.

Бланки сертифікатів повинні міститиобов’язкові реквізити:

назву “ощадний (депозитний) сертифікат”;

порядковий номер;

зазначення про причину надання сертифікату— внесення вкладу;

дату (прописом і цифрами);

зобов’язання банку повернути суму депозитуі процентів;

процентну ставку;

дату уплати;

рівень зниження процента у разі, колидепозит повертається вкладникові до обумовленого договором строку;

назву і адресу банку і вкладника;

підписи, печатку банку.

Сертифікати на пред’явника виготовляютьсялише поліграфічними підприємствами, які мають право виготовляти бланки ціннихпаперів.

Бланки іменних сертифікатів можутьвиготовлятися банками самостійно.

Видача і погашення сертифікатівздійснюється одним комерційним банком, і для погашення приймаються лишеоригінали сертифікатів.

Розрахунки за купівлею-продажемсертифікатів і виплати сум за ними для юридичних осіб здійснюється лише вбезготівковій формі, для фізичних — як готівкою, так і в безготівковій формі.

Ощадний сертифікат не може бутирозрахунковим або платіжним засобом за продані товари або надані послуги, алесертифікат на пред’явника може бути предметом застави у разі надання кредитівкомерційним банком.

Отже, сьогодні для юридичних і фізичнихосіб привабливим вкладанням вільних коштів є депозит, який може бути оформленийощадним сертифікатом, а також вільні кошти можна спрямувати на придбанняоблігацій внутрішньої державної позики.

За станом на 1 січня 2000 року майже 70 %ресурсі банків були сформовані за рахунок коштів підприємств і організацій,депозитів (вкладів).

Сукупність депозитних рахунків клієнтів,відкритих в установах банку, складають його депозитну базу. Як клієнти, якіберуть участь у формування депозитної бази, можуть виступати: фізичні особи й об’єднанняїх, юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, організації таустанови незалежно від форм власності, бюджетні і позабюджетні фонди в особіГоловного управління Державного казначейства. Депозитна база комерційного банкуформується із значної кількості клієнтських рахунків, що свідчать пророздрібний характер депозитних послуг і вимагає докладання значних зусиль збоку банку до їх залучення. Тому банки повинні використовувати ефективнімаркетингові прийоми та інструменти при формуванні своєї депозитної бази,спрямовані на максимізацію збуту, вдосконалення параметрів депозитних послуг,збільшення кількості клієнтів.

/>2.3.2 Організація розрахунково-касовогообслуговування клієнтів

Банки на договірній основі здійснюютьрозрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядженнявідносно перерахування грошових коштів з рахунків.

Розрахунково-касове обслуговування —специфічний вид банківської послуги, який поєднує в собі особливості процентнихі комісійних послуг.

З одного боку, залишки грошових засобів нарозрахункових і поточних рахунках клієнтів є одним із видів залучених ресурсів,за які банк може виплачувати певний процент. Із цього поглядурозрахунково-касове обслуговування є процентною послугою (послуги длявкладників). З іншого боку, розрахунково-касові операції, які проводятьсябанком за дорученням клієнтів (за їхніми рахунками), пов’язані з одержаннямбанком комісії за розрахунково-касове обслуговування. І в цьому разі їх можнарозглядати як комісійні послуги.

Взагалі, розрахунково-касовеобслуговування включає наступні банківські операції:

— відкриття і ведення рахунків клієнтів;

— безготівкові розрахунки;

— готівкові грошові розрахунки (касовіоперації).

Розрахункові операції здійснюютьсякомерційними банками України за принципами організації розрахунків:

правовий режим здійснення розрахунків іплатежів;

проведення розрахунків за банківськимирахунками;

підтримання ліквідності за банківськимирахунками;

наявність акцепту платника на платіж;

терміновість платежів;

контроль всіх учасників за правильністюпроведення розрахунків, дотримання встановлених положень про порядок їхпроведення;

принцип майнової відповідальностіучасників розрахунків.

Комерційні банки відкривають рахунки длязберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій, завибором клієнта і за згодою банку, зареєстрованим в установленому чиннимзаконодавством порядку юридичним та фізичним особам — суб’єктам підприємницькоїдіяльності.

Порядок проведення операцій на рахункахрегулюється чинним законодавством України, нормативними актами НБУ таІнструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті,затвердженою постановою Правління НБУ від 18.12.98 р. № 527. Операції нарахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

У разі відкриття (закриття) рахунківустанова банку зобов’язана повідомити про це податковий орган за місцемреєстрації рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриттярахунку.

Крім цього, повідомлення про відкриття(закриття) рахунків надсилається також до НБУ для включення до зведеногоелектронного реєстру власників рахунків.

У разі відкриття двох і більше поточнихрахунків у національній валюті власник рахунку протягом трьох робочих днів здня відкриття або закриття наступного рахунку визначає один з рахунків якосновний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що сплачується убезспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунку податковому органу.

Комерційні банки можуть відкриватинаступні рахунки:

1) поточні (розрахункові) рахунки;

2) поточні рахунки з обмеженим коломоперацій;

3) субрахунки;

4) бюджетні рахунки;

5) позичкові рахунки;

6) депозитні рахунки.

Поточні (розрахункові) рахункивідкриваються підприємствам, які здійснюють науково-дослідну, виробничу та іншукомерційну діяльність з метою отримання прибутку, мають самостійний баланс. Зацими рахунками банк проводе такі операції:

— розрахунки з постачальниками і покупцямиза товари (послуги);

— отримання заробітної плати і уплатаобов’язкових платежів;

— уплати до бюджету та державні фонди;

— операції із забезпечення своїх потреб таінші.

Поточні розрахунки з обмеженим коломоперацій відкриваються для організацій, які находяться на державному бюджетіабо постійним уповноваженим представництвам будь-яких юридичних осіб. За цимирахунками проводяться операції із забезпечення власних потреб, видачі зарплатиі відрахування, соціально-побутових витрат та інші.

Для відкриття поточних рахунків підприємствподають установам банків такі документи:

заяву на відкриття рахунку встановленогозразка, підписану керівником та головним бухгалтером;

копію свідоцтва про державну реєстрацію воргані виконавчої влади, засвідчену нотаріально;

копію належним чином зареєстрованогостатуту, засвідчену нотаріально або органом, який реєструє;

копію документа, що підтверджує взяттяпідприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріальноабо уповноваженим працівником банку;

картку із зразками підписів, а такожзразок відбитка печатки підприємства;

довідку про реєстрацію в органахПенсійного фонду України.

Субрахунки відкриваються для філій,представництв, відділень, які знаходяться на окремому балансі та є самостійнимиплатниками податків за клопотанням власника основного рахунку та за місцемзнаходження цих підрозділів. За цими рахунками проводяться операції ізздійснення поточних витрат за забезпеченням власних потреб у відповідності зкошторисом, затвердженим юридичною особою.

Бюджетні рахунки відкриваються дляпідприємств, яким видаються кошти з державного бюджету або місцевих бюджетівдля цільового їх використання, на основі платіжних доручень фінансового органуабо органу Державного казначейства з доданням картки зі зразками підписів.

Фізичним особам — суб’єктампідприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність без створенняюридичної особи, поточний та інші рахунки відкриваються на їх ім’я за умоваминадання паспорту чи іншого документа, що засвідчує особу.

В установах банків фізичним особам відкриваютьсяпоточні рахунки, які призначені для обліку коштів за їхніми вкладами дозапитання і використовуються ними для зберігання коштів та проведеннябезготівкових розрахунків з іншими фізичними та юридичними особами.

Поточні рахунки відкриваються на підставізаяви фізичної особи; паспорту; договору на відкриття та обслуговування рахункуміж установою банку та громадянином; картка із зразком підпису, засвідченогонотаріально або у присутності працівника банку.

Виконання операцій на поточних рахункахздійснюється на підставі розрахункових документів у безготівковій та готівковійформах. У розрахункових документах зазначається підстава для перерахуваннякоштів.

На поточні рахунки в національній валютіфізичних осіб — резидентів зараховуються:

оплата праці, пенсії, допомоги, авторськігонорари;

виплати страхових сум;

орендна плата за найм житлових помешкань,рухомого і нерухомого майна;

відшкодування шкоди;

кошти в національній валюті за продануіноземну валюту;

кошти за реалізоване власне майно та заздану сільгосппродукцію.

З поточних рахунків проводяться такіоперації:

розрахунки за надані послуги і придбанітовари;

відрахування до державного та місцевихбюджетів обов’язкових та інших платежів;

розрахунки за участь у створенніпідприємств;

розрахунки за куплену іноземну валюту.

Забороняється перерахування коштів набудь-який рахунок фізичних осіб-нерезидентів.

Поточний рахунок фізичної особизакривається на підставі його заяви або у разі смерті та в інших випадках,передбачених договором або чинним законодавством.

В установах банків можуть відкриватисяфізичним особам вкладні (депозитні) рахунки, призначені для обліку коштів,внесених на визначений у договорі строк.

Кошти на вкладні рахунки можуть бутивнесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунку в іншому банку чи зпоточного рахунку в національній чи іноземній валюті.

На вкладні рахунки зараховуються:

— готівкові кошти;

— кошти з власного поточного рахунку.

Із вкладних рахунків у разі закінченнястроку договору проводяться операції:

— виплата готівкових коштів;

— виплата платіжними документами;

— перерахування на власний поточнийрахунок.

В установах банків України відкриваютьсярахунки типу “Н” (іноземним дипломатичним, консульським, торговельним та іншимофіційним представництвам; міжнародним організаціям та їх філіям, щокористуються імунітетом та дипломатичними привілеями; представництвам юридичнихосіб — нерезидентів і не займаються діяльністю в Україні) і рахунки типу “П”(постійним представництвам іноземних компаній; міжнародним організаціям безстворення юридичної особи, через які повністю або частково здійснюєтьсяпідприємницька діяльність на території України).

Наступним видом операціїрозрахунково-касового обслуговування є розрахунки у безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки між підприємствами,фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування грошових коштівз поточних рахунків платників на поточні рахунки отримувачів грошових коштів.

Банки списують грошові кошти з рахунківпідприємств тільки за розпорядженням їх власників, а також в безспірномупорядку, за рішенням суду та виконавчими надписами нотаріусів.

Доручення підприємств на перерахуваннягрошових коштів приймаються банками до виконання лише в межах наявних грошовихкоштів на їхніх рахунках.

Безготівкові розрахунки здійснюються занаступними формами розрахункових документів:

— платіжним дорученням;

— платіжною вимогою-дорученням;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями;

— платіжними вимогами;

— інкасовими дорученнями.

Розрахункові документи, які подаютьсяклієнтами до банку в бумажній формі, повинні відповідати вимогам встановленихстандартів і містити в залежності від їх форми наступні реквізити:

а) назва документа;

б) номер документа, число, місяць, рік йоговиписки;

в) назва платника та отримувача грошовихкоштів;

г) назва банків платника та отримувача, їхмісцезнадходження і коди;

д) сума платежу цифрами та прописом;

е) призначення платежу;

ж) відбиток печатки і підписивідповідальних осіб.

У випадку коли хоча б один з вищеназванихреквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнен або заповненневірно, банк цей документ до виконання не приймає.

Розрахункові документи приймаються банкамидо виконання без обмежень їх максимального або мінімального розміру суми.Платежі з рахункові клієнтів виконуються банками в межах залишків грошовихкоштів на початок операційного дня.

Банк платника приймає документи відклієнтів протягом операційного дня. Розрахунки за документами, які надійшли вбанк протягом операційного дня, здійснюються банком в той же день.

На всіх екземплярах бумажних розрахунковихдокументів банк в обов’язковому порядку в правому верхньому куті проставляєдату надходження цих документів. Дата виконання розрахункового документапроставляється в правому нижньому куті.

Спецзв’язком розрахункові документивідправляються банком платника в день їх надходження або наступного дня, якщодокументи надійшли після операційного дня.

Платіжне доручення (далі— доручення)—письмово оформлене доручення клієнта банку, який його обслуговує, наперерахування певної суми грошових коштів зі свого рахунку.

Доручення приймаються до виконання банкамипротягом десяти календарних днів від дня виписки.

Доручення використовуються в розрахункахза платежами товарного і нетоварного характеру.

Платіжна вимога-доручення (далі — вимога-доручення)— це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхня — вимога постачальника (отримувачагрошових коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартістьвідвантаженої йому продукції (робіт, послуг);

нижня — доручення платника своєму банкуперерахувати з його рахунку вказану суму.

Вимога-доручення заповнюється отримувачемгрошових коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-дорученьможе здійснювати банк отримувача через банк платника.

Платіжні вимоги-доручення приймаютьсябанками протягом двадцяти календарних днів від дня виписки.

Вимога-доручення подається до банку в двохекземплярах. Банк приймає її до оплати в сумі, яка може бути сплачена занаявними грошовими коштами на рахунку платника.

Чеки застосовуються для здійсненнярозрахунків в безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними іюридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари,виконання роботи, надання послуги.

Розрахунковий чек — це документ, якиймістить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) своєму банку,уплатити чекоутримувачу вказану суму грошових коштів.

Чекові книжки (розрахункові чеки) єбланками строгої звітності.

Банк-емітент без видачі чекової книжкиможе видати на ім’я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахунковихчеків на суму, яка не перевищує залишок грошових коштів на рахунку чекодавця,або на суму, яка внесена готівкою.

Термін дії чекової книжки — один рік,розрахункового чека, який видається для разового платежу фізичної особі, — тримісяці. За узгодженням з банківською установою строки дії невикористаноїчекової книжки може бути продовжено.

Чек з чекової книжки подається до банкучекоутримувача протягом десяти календарних днів.

Чек, на якому відсутній будь-який з йогореквізитів, є недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Чекоутримувач подає в свій банк чеки разомз трьома екземплярами реєстрів -якщо рахунки чекодавця і чекоутримувачаведуться в одній установі банку, і в чотирьох екземплярах — на кожну установубанку окремо — якщо рахунки чекодавця і чекоутримувача ведуться в різнихустановах банку.

Банк чекоутримувача зобов’язанийперевірити правильність складання реєстру і реквізитів чеків, своєчасністьподання його до оплати і перерахувати кошти. Оплачений чек з реєстромзалишається в банку платника. Якщо чеки не оплачуються через недостатністькоштів, невірне оформлення, то вони повертаються в банк чекоутримувача.

Кошти на рахунок чекоутримувачазараховуються лише після отримання платежу від банку платника. При відмовібанком-емітентом оплатити чек чекоутримувач має право подати чекодавцюпретензію, а у разі її повного (часткового) відхилення — іск. Всі інші питаннявирішуються без участі банку.

Акредитив — це форма розрахунків, за якоюбанк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

виконати платіж третій особі (бенефіціару)за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;

надати повноваження іншому(виконуючому)банку здійснити цей платіж.

Після відвантаження продукції, виконанняробіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовамиакредитива, разом з реєстром документів виконуючому банку, який перевіряє їх напредмет дотримання всіх умов акредитива.

До оплати за акредитивом не приймаються неоформлені належним чином документи.

Після перевірки виконання всіх умовакредитива банк-емітент відшкодовує виконуючому банку витрати, пов’язані звиконанням акредитива, на умовах, передбачених міжбанківським договором.

Вексель — це безумовне грошовезобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену сумукоштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством провексельний обіг.

Банк має забезпечувати документальнеоформлення руху векселів, з якими він здійснює будь-які операції, а саме:

складення і належне оформленняконтрагентами за операціями в векселями первинних документів (реєстрів,розписок, повідомлень, доручень, заявок, актів);

складення регістрів аналітичного обліку(журналів, відомостей, карточок), які можуть вестись як у паперовій, так і велектронній формі.

Підпис на векселі від імені банкуздійснюють керівник та головний бухгалтер або особи уповноважені ними вналежному порядку. Ці підписи мають бути завірені печаткою.

Приймання та передавання векселівздійснюються банком на підставі відповідних первинних документів, які маютьмістити реєстр векселів.

Комерційні банки пропонують керівникампідприємств всіх форм власності наступні вексельні операції:

— інкасування векселів — виконаннядоручень клієнта за своєчасним поданням векселя до оплати, опротестування уразі ненадходження платежу в строк;

— доміциляція векселів — оплата банкомвекселя за рахунок раніше внесені векселедавцем вексельної суми. Ця послугапризначена для підприємств, які мають “картотеку” на розрахунковому рахунку тадозволяє проводити термінові платежі, минаючи “Картотеку”, на законнихпідставах;

— облік векселів — придбання банком увекселедержателя прав за векселем шляхом оплати цього векселя до настаннястроку платежу за ним. Ця послуга дозволяє клієнту в разі необхідності швидкоперетворити вексель у грошові кошти;

— авалювання податкових векселів —вексельне поручительство, за яким банк відповідний за оплату податковоговекселю перед векселедержателем. Договір про авалювання векселів підлягаєобов’язковому забезпеченню клієнтом.

Податковий вексель — простий вексель, якийвидається платником ПДП на суму податкового зобов’язання при ввезенні товарівна митну територію України.

Вексель поєднує в собі властивості ціннихпаперів, боргових зобов’язань і розрахункового засобу. Застосування вгосподарській діяльності підприємства вексельних схем банків дає можливість:

отримати додатковий прибуток підреалізації свої продукції;

збільшити конкурентоспроможність своєїпродукції за рахунок зниження ціни реалізації;

збільшити обсяги розрахунків;

оптимізувати у відповідності із своїмиінтересами черговість здійснення платежів;

активізувати господарські зв’язки, назбільшуючи обсяги взаємних платежів.

Всі операції банку з векселями проводятьсяу відповідності із укладеним з клієнтом договором та чинним законодавством.

Міжбанківські розрахунки — це системабезготівкових розрахунків між банківськими установами, заснована на прямихпереказах грошових коштів і регулярних заліках їх взаємних вимог тазобов’язань.

Для проведення розрахунків банкивстановлюють кореспондентські відносини, тобто договірні відносини проздійснення платежів і розрахунків одного банку за дорученням і за рахунокдругого. При цьому банки обмінюються листами і документами для вивченнянадійності й фінансового стану партнерів.

Система міжбанківських розрахунківбазується на здійсненні платежів через коррахунки комерційних банків, відкритиху підрозділах НБУ.

Для відкриття кореспондентського рахункукерівник і головний бухгалтер особисто подають до регіонального управління НБУдокументи:

а) заяву;

б) копію статуту, засвідчену нотаріально;

в) копію ліцензії НБУ;

г) копію документа про взяття наподатковий облік;

д) копію документа про реєстрацію вПенсійному фонді;

е) копію довідки про внесення доДержавного реєстру для статистики;

ж) картку із зразками підписів і відбиткомпечатки.

Про відкриття (закриття рахунків)Національний банк протягом трьох днів повідомляє органи податкової інспекції.

Комерційним банкам — учасникам системиелектронних платежів в Регіональній розрахунковий палаті відкривається поточнийрахунок за місцем знаходження, через який здійснюються міжбанківськірозрахунки.

Поточний рахунок — це інформація іелектронній формі, яка фактично відображає зміні стану коррахунку банкувнаслідок виконання електронних міжбанківських розрахунків.

В Україні комерційні банки встановлюютькореспондентські відносини між собою шляхом відкриття рахунків типу “лоро”,“ностро” лише після отримання ліцензій НБУ.

Міжбанківські розрахунки мають наступніпереваги:

здійснюються в інтересах клієнтів, якімають стійкі зв’язки з клієнтами інших банків;

значно прискорюються розрахунки;

за умов широких корвідносин з’являютьсяумови для проведення клірингу — заліку взаємодоручень банку шляхом відкриттярахунків в одному великому банку, що дає можливість мінімізувати залишки коштівна коррахунках банків-кореспондентів;

розширюються можливості для активноїроботи на ринку із застосуванням цілого ряду фінансових інструментів.

Організація готівкових грошовихрозрахунків регламентується Інструкцією № 1 “Про організацію емісійно-касовоїроботи в установах банків”. Порядком організації розрахунково-касовогообслуговування клієнтів і взаємовідносин за цим питанням між установою НБУ ікомерційними банками від 30.06.95 року 1 166; Інструкцією № 4 “Про організаціюроботи з готівкового обігу установами банків України” від 13.10.97 року.

Для приймання і видачі готівкових коштіворганізовуються каси. Касові операції оформляються документами типових форм,затверджених належним чином.

При прийманні готівки в касу перевіряютьплатоспроможність грошових знаків. Приймання готівки касами здійснюється заприбутковими касовими ордерами.

Видача готівки із каси здійснюється завидатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними відомостями(видатковими документами).

З метою забезпечення цілості коштів банкиповинні дотримуватися порядку зберігання готівки, який здійснює головнийбухгалтер і завідувач касою. Періодично за розпорядженням керівникакомерційного банку проводиться ревізія грошових коштів і цінностей. Крім того,управління НБУ проводить перевірку по грошовому обігу.

За касове обслуговування комерційні банкистягують з клієнтів у відповідності з договором на розрахунково-касовеобслуговування, але не більше 1 % від суми.

Для забезпечення нормальногообслуговування клієнтів і контролю за готівкою банки повинні прогнозуватиготівковий обіг та здійснювати щоденний контроль за ним.

Для цього комерційні банки щоквартальноскладають прогнозний розрахунок касових оборотів, в якому визначаються джерелаі розмір надходжень готівки до каси банку, а також напрямки і розмір видачіготівки із каси.

Для складання прогнозних розрахунковіустанови банків щоквартально отримують від клієнтів касові заявки, строки іпорядок подання яких визначається комерційним банком (50-60 днів до початкукварталу).

Касова заявка містить інформацію пропрогнозний рух готівкових коштів через касу клієнтів у плановому кварталі.Клієнт в заявці вказує суму надходжень готівкових коштів до його каси за видамиджерел, крім отриманих в банку; частку цих надходжень, яка вноситься до касикомерційного банку; необхідну кількість готівки для оплати праці та іншихцілей. Додається календар видачі заробітної плати за числами місяця.

На підставі цієї інформації, аналізугрошових оборотів минулого періоду, стану економіки в поточному кварталі таочікування змін в плановому періоді комерційний банк визначає суму очікуванихнадходжень і видач в розрізі окремих статей прогнозних розрахунків касовихоборотів з розподілом всіх показників за місяцями. Банк подає прогнознірозрахунки своїх касових оборотів в регіональне управління Національного банку,яке в свою чергу складає прогнозні розрахунки в цілому по регіону.

Для забезпечення своєчасного касовогообслуговування комерційні банки створюють резервні фонди в регіональнихуправліннях Національного банку України — фонди грошових знаків, з яких вонивипускаються в обіг або до яких вони зараховуються після вилучення з обігу.Залишки коштів у касі банку лімітуються в розмірі внутрімісячної потреби вготівці. Понадлімітні залишки перераховуються до резервного фонду.

Комерційний банк зобов’язаний прогнозуватисвою забезпеченість готівкою, для чого складається розрахунок майбутніхнадходжень і виплат за 2-3 дня, виходячи з прогнозного розрахунку касовихоборотів й особливостей розподілу за днями місяця. Якщо коштів не вистачає, тоскладається заявка на підкріплення каси, яка подається в управління НБУ.Доставка готівки здійснюється самим комерційним банком або через інкасаторівНБК.

Комерційні банки не менше одного разу вдва роки перевіряють дотримання касової дисципліни на всіхпідприємствах-клієнтах:

наявність всиновленого ліміту залишкукаси;

відповідність записів касової книгипідприємства про суми, отримані та здані в комерційний банк;

забезпечення щоденного дотримання строківі порядку здачі грошової виручки, своєчасності повернення до банку невитрачениху встановлений строк сум;

правильність витрачення готівки, отриманоїв банку, на указані цілі;

правомірність витрачення готівки звиручки;

правильність ведення касової книги ісвоєчасність обліку надходжень і видачі готівки.

Якщо виявлені порушення, то матеріалиподаються до правоохоронних органів.

/>3Методика фінансового аналізу основних банківських операцій

У ролі конкретного прикладу теоретичнихнапрацювань попередніх розділів роботи хотілось би провести аналіз основнихбанківських операцій окремого банку — КБ “Приватбанк”, з викладенням методикицього аналізу.

З метою дотримання комерційної таємниці танерозголошення фінансової інформації розрахунки, аналіз і висновки проефективність основних операцій та фінансово-економічний стан банку проведені наоснові умовних даних звітності та інших “умовних” джерел.

Розроблено: банківський баланс, звіт проприбутки і збитки, похідні форми (такі як групування балансу, окремих операційза різними ознаками, динаміка складових доходів і витрат та інші), якіпредставлені в цьому розділі або додаються до роботи у формі додатків.

/>3.1 Аналіз проведення кредитних операцій

Надання кредитів є однією з основнихекономічних функцій банків, і здійснюється вона для фінансування споживчих таінших інвестиційних цілей підприємницьких фірм, фізичних осіб і державнихорганізацій від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції,залежить економічне становище регіонів, які вони обслуговують, оскількиБанківські кредити сприяють появі нових підприємств і збільшенню числа робочих місцьу цих регіонах та забезпечують їхню економічну життєздатність.

Процес формування ринкових відносин векономіці України об’єктивно обумовлює необхідність підвищення ролібанківського кредиту.

Кредитний портфель, з одного боку, є“класичним” об’єктом активних операцій комерційних банків, який традиційнозабезпечую найвагомішу частину доходів. Водночас у нестабільнихмакроекономічних умовах кредитні операції — це один із найризикованіших шляхівотримання прибутку.

Кредитний портфель — це сукупність усіх позик,наданих банком із метою отримання доходу. Аналізувати кредитний портфель можназа різними ознаками:

за терміном кредитування — виділитикороткострокові, середньострокові та довгострокові кредити;

за контрагентами — виокремити кредити,надані суб’єктам господарювання, органам державного управління, місцевиморганам державного управління, фізичним особам, а також міжбанківський кредит;

за ступенем ризику.

Розглянемо динаміку кредитних операційнашого банку. Обсяг виданих кредитів за аналізований період не змінився істановив на 01.12.99 року 77925,73 тис. грн., але питома вага даної статті взагальному обсязі активів знизилася з 61,8 % до 61,5 %, тобто на 0,3 % (див.Додаток А).

Взагалі, питома вага кредитного портфеля уструктурі активів дає змогу визначити напрям діяльності комерційного банку.Скажімо, чи банк націлений на кредитування кінцевого позичальника, чи надаєперевагу іншим видам активних операцій, наприклад, купівлі цінних паперів. Яквідомо, кредитні операції потребують значних затрат праці персоналу протягомтривалого часу, проте приносять відносно більший дохід, ніж ті ж операції ізцінними паперами.

Надмірно високе значення показника питомоїваги кредитного портфеля у структурі активів не завжди є свідченням орієнтаціїкомерційного банку переважно на кредитні операції. Іноді це може бути й ознакоюпевних фінансових негараздів у банківській установі.

Щодо нашого банку, то він надає перевагукредитним операціям, які становлять (як зазначено вище) майже 62 % у структуріактивів; його інвестиційна діяльність становить лише 3 %, тобто має незначнупитому вагу, хоча від таких операцій банк може також отримувати чималийпроцентний дохід.

Оскільки КБ “Приватбанк” надає лишекороткострокові кредити (терміном до 1,5 років), то для аналізу кредитного портфелябанку за терміном кредитування відокремимо наступні види кредитів на строк:

— до 1 місяця;

— від 1 до 6 місяців;

— від 6 місяців до 1 року;

— від 1 до 1,5 років.

Таблиця 3.1 Аналіз структури кредитногопортфеля за терміном кредитування

Класифікація кредитів

за термінами

Сума,

тис. грн.

Структура,

%

До 1 місяця 35845,84 46 Від 1 до 6 місяців 18702,18 24 Від 6 місяців до 1 року 14026,63 18 Від 1 до 1,5 років 9351,08 12 Усього кредитний портфель 77925,73 100

Дані таблиці 3.1 свідчать про те, щонайбільшу питому вагу (46 %) в кредитному портфелі банку становлять кредити до1 місяця в сумі 35845,84 тис. грн.

Однак, фактичний середній строк розміщенняресурсів не співпадає з первинним строком видачі кредитів, що свідчить пропостійну практику пролонгації договорів.

За станом на 01.12.1999 року майже 30 %кредитних договорів було пролонговано. Найбільша кількість пролонгацій припадаєна кредити юридичним особам.

Багаторазова пролонгація зумовлюєнеобхідність донарахування коштів в страховий резерв на можливі втрати запозичками банку.

Далі розглянемо, як розподілялися кредитніресурси комерційного банку між його контрагентами (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2. Структура кредитного портфеляза контрагентами

Класифікація кредитного портфеля

Сума,

тис. грн.

Структура,

%

Кредити, надані суб’єктам господарювання 44651,44 57,3 Кредити, надані органам держ. управління — — Кредити, надані фізичним особам 26332,69 33,8 Міжбанківськи кредити 6941,60 8,9 Усього кредитний портфель 77925,73 100

За даними таблиці 3.2 найбільшу питомувагу (57,3 %) серед кредитів становлять кредити, надані суб’єктамгосподарювання — 44651,44 тис. грн.; міжбанківським кредитам в сумі 6941,6 тис.грн. належить 8,9 % в структурі кредитного портфеля.

Слід відзначити, що банк надає кредитисуб’єктам господарювання в рамках програми мікрокредитування за програмамиЄвропейського банку реконструкції та розвитку і Німецько-Українського фонду.

Головна мета програми — підтриманнярозвитку мікро-та малих підприємств шляхом створення їм сприятливих умов дляотримання банківських кредитів.

Право на отримання кредиту в рамкахпрограми мають підприємства, які працюють в сфері торгівлі, послуг івиробництва.

Кредити можуть надаватися для поповненняоборотного капіталу або в інтересах інвестиційних проектів. В залежності відцього відзначається термін погашення кредиту — від 1 місяця до 1,5 років. Всікредити повинні оплачуватися у формі щомісячних і рівних за розмірами внесківта забезпечуватися заставою

Приватним особам КБ “Приватбанк” надає внаціональній валюті у формі строкового кредиту, звичайної або поновлювальноїкредитної лінії у формі встановлення кредитних лімітів за міжнароднимипластиковими картками VISA Electron.

Кредити видаються під заставу нерухомості,автотранспорту, коштів на депозитному вкладі, а також під поручительствопідприємств і фізичних осіб.

На наступному етапі проаналізуємокредитний портфель банку за ступенем ризику.

Згідно з оцінкою фінансового станупозичальника та перспектив його розвитку позики слід поділити на кілька категорій:

клас “А” — фінансова діяльність відмінна,що дає змогу погашати основну суму позики та відсотки за нею в установленістроки;

клас “Б” — фінансова діяльність добра абодуже добра, але її неможливо підтримувати на такому рівні протягом тривалого часу;

клас “В” — фінансова діяльністьзадовільна, але спостерігається очевидна тенденція до погіршення;

клас “Г” — фінансова діяльністьнезадовільна: негаразди циклічно повторюються протягом коротких проміжків часу;

клас “Г” — фінансова діяльність збиткова,і очевидно, що ні основна сума позики, ні відсотки за нею не будуть сплачені.

Погашення позичальником кредитноїзаборгованості за основним боргом та відсотків за нею вважаються:

— добрим, якщо заборгованість за позикоюта відсотки за нею сплачуються у встановлені строки. Це ж стосуєтьсязаборгованості за позикою, пролонгованої один раз на строк не більше 30 днів;

— слабким, якщо прострочена заборгованістьза позикою та відсотками за нею становить не більше 90 днів. Це ж стосуєтьсязаборгованості за позикою із загальним строком пролонгації від 30 до 90 днів;

— недостатнім, якщо простроченазаборгованість за позикою та відсотками за нею перевищує 90 днів. Це жстосується заборгованості за позикою із загальним строком пролонгації понад 90днів.

Відповідно до зазначених критеріївкредитний портфель банків класифікується за групами (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3. Класифікація кредитногопортфеля банку

Погашення заборгованості Добре Слабке Недостатнє Клас кредитів “А” Стандартні Під контролем Субстандартні “Б” Під контролем Субстандартні Сумнівні “В” Субстандартні Сумнівні Безнадійні “Г” Сумнівні Безнадійні Безнадійні “Г” Безнадійні Безнадійні Безнадійні

Залежно від класифікації позиквстановлюється ступінь ризику, виходячи з якого комерційний банк формує резервдля відшкодування можливих витрат за позиками (таблиця 3.4).

Таблиця 3.4. Аналіз структури кредитногопортфеля

Класифікація кредитів у портфелі банку

Сума,

тис. грн.

Структура,

%

Коефіцієнт ризику,

%

Сума резерву,

тис. грн.

Стандартні 12169,50 15,6 2 243,39 Під контролем 28797,70 37,0 5 1439,89 Субстандартні 25458,30 32,7 20 5091,66 Сумнівні 6406,03 8,2 50 3230,01 Безнадійні 5094,20 6,5 100 5094,20 Усього кредитів 77925,73 100 — 15099,15

Дані таблиці 3.4 свідчать про те, щокредитний портфель банку на 85,3 % сформовано за рахунок якісних кредитів,отже, його можна вважати якісним.

Якість кредитного портфеля характеризуєтакож показник співвідношення резервів на випадок збитків за позиками тазагальних позик. Чим менше його значення, тим якісніший, а відтак меншризиковий кредитний портфель.

У нашому випадку він становить 19,06 %.Рівень сумнівної заборгованості характеризує якість кредитного портфеля, асаме: довгострокових, короткострокових та міжбанківських кредитів із точки зорупроблематичності їх повернення. Значення цього показника не повинноперевищувати 0,5 %, тобто своєчасно непогашені кредити мають становити небільше 5 % від усього кредитного портфеля.

Безнадійні кредити

Рівень сумнівної заборгованості =————————————— (3.1)

Всього кредитний портфель

У нашому випадку даний коефіцієнтстановить 0,065 %.

У ході аналізу кредитних операцій можнаобчислити показник загальної кредитної активності:

Усього наданих кредитів

Загальна кредитна активність =—————————————— (3.2)

Сукупні активи

Позитивної оцінки заслуговує банк, дезначення цього показника перевищує 0,55 %. Якщо воно нижче, слід терміновозайнятися проблемою управління активами, а саме: змінити їх структуру. Якщозазначений показник перевищує 0,8, це означає, що у банку серйозні проблеми зліквідністю.

У нашому випадку загальна кредитнаактивність становить 0,61 %.

Проаналізуємо структуру доходівкомерційного банку та виявимо, яку їх частку займають доходи від кредитноїдіяльності банку.

Доходи поділяються на Банківські інебанківські.

До банківських належать доходи,безпосередньо пов’язані з діяльністю банку, а саме:

— процентні;

— комісійні — за всіма послугами, наданимиконтрагентам;

— торговельні прибутки (збитки);

— інші Банківські операційні доходи.

Небанківськими вважаються доходи, які нестосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення (доходивід продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансовихінвестицій; надходження за аудиторські послуги, від орендних операцій тощо)

Аналіз структури доходів банку наведено втаблиці 3.5, яка складена за даними банківського звіту про прибутки та збитки(Додаток Б).

Як бачимо, за місяць у структурі доходівбанку сталися зміни. Доходи збільшитися на 163,8 тис. грн. за рахунок зростанняприбутку від торговельних операцій на 278,66 тис. грн., оскільки зменшенняпроцентних доходів на 114,87 тис. грн. призвело до недотримання загальногодоходу на таку ж суму.

Таблиця 3.5. Аналіз структури доходівбанку

Показники За жовтень За листопад Відхилення тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. % Усього доходів 1217,31 100 1381,11 100 163,8 — 1. Процентних: 1217,31 100 1102,44 79,8 -114,87 -21,2 За коштами, розміщеними у банківському секторі 208,34 17,1 104,17 7,5 -104,17 -9,9 За кредитами клієнтів 933,80 76,7 979,48 70,8 45,68 -5,9 За цінними паперами 75,17 6,2 18,79 1,4 -56,38 -4,8 2. Прибутки від торговельних операцій — — 278,66 20,2 278,66 20,2

Найбільшу питому вагу в доходах посідаютьотримані проценти за кредитами клієнтів — 70,8 %. Їх питома вага знизилася на5,9 %, але сума доходів зросла на 45,68 тис. грн.

Така зміна структури вказує на те, що банкпотрапляє у залежність від нетрадиційних доходів. Їх зростання може свідчитипро нездоровий інтерес до спекулятивних прибутків, спровокований необхідністюпокрити дефіцит основного, процентного доходу банку.

Маючи баланс банку (Додаток А) та звіт проприбутки і збитки (Додаток Б), можемо розрахувати середню процентну ставку завиданими кредитами й цінними паперами:

Середня процентна ставка = Процентнідоходи: (Видані кредити +

+ Цінні папері в портфельному банку наінвестиції) х 100 % (3.3)

Якщо, скажімо, за жовтень сума виданихкредитів і цінних паперів у портфелі банку на інвестиції становила 79660,33тис. грн., процентні доходи 1217,31 тис. грн., то середня процентна ставкадорівнювала 1,53 %.

Аналогічно визначається процентна ставказа кредитами клієнтів —1,31 %, за міжбанківськими кредитами — 3,21 %.

Аналіз чистого спреду пов’язаний ізпроцентною політикою банку, яка відображається у динаміці процентних ставок заактивними и пасивними операціями. Мінімізувати процентний ризик дасть змогуузгоджена процентна політика за кредитними і депозитними операціями. Ступіньтакої узгодженості характеризує чистий спред.

Проценти отримані    Проценти сплачені

Чистий спред (%) = ——————————— х 100% ——————————— (3.4)

Позики   Підпроцентні депозити

Чистий спред — це різниця між процентнимиставками, отриманими і сплаченими. За його допомогою визначається необхіднамінімальна різниця між ставками за активними й пасивними операціями, яка дастьзмогу банку покрити витрати, але не принесе прибутку (мінімальне значенняпоказника 0). Оптимальне значення чистого спреду — не менше 1,25 %.

Чистий спред для нашого банку дорівнює1,17 %.

Таким чином, кредитна діяльність приноситьбанку прибуток, проте її ефективність невисока.

Цей коефіцієнт повинен врахувати лишеактиви і пасиви, до яких застосовуються процентні ставки.

Аналізуючи процентну маржу, слід брати доуваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, створенняприбутку, покриття договірних угод. Розраховують її за формулою:

Доходи від процентів — Витрати на проценти

Чиста процентна маржа (%) =————————————————————— (3.5)

Середні загальні активи

Оптимальним значенням даного показника є4,5 %.

Зменшення процентної маржі сигналізує прозагрозу банкрутства. Основними причинами зменшення процентної маржі є зниженняпроцентних ставок за кредитними операціями; подорожання ресурсів; скороченняпитомої ваги активів, що приносять дохід, у загальному їх обсязі; хибна процентнаполітика банку.

У нашому аналізі процентна маржа становить0,70 %, тобто ефективність основної діяльності банку, пов’язаної із наданнямкредитів, невисока.

Наприкінці аналізу кредитної діяльностікомерційного банку слід звернути увагу на практику складання кредитнихдоговорів банку з клієнтами, яка має деякі вади.

Особливістю сучасної практики використаннякредитних договорів в Україні є в цілому їх однотипний характер, невеликийперелік умов, недостатньо високий правовий рівень. Однотипність кредитнихдоговорів обумовлена наданням комерційними банками клієнтам головним чиномкороткострокових кредитів на їх поточні потреби, причому у формі разових позик.В результаті банки використовують обмежений кредитний інструментарій, якийфіксується в кредитних договорах.

Кредитні угоди невеликі за обсягом, вонизаймають 2-3 сторінки. В скороченому виді представлені суттєві умови кредитногодоговору: сума, строк, мета, процентні ставки, порядок нарахування, порядокнадання і погашення позики, способи гарантування повернення, зобов’язаннясторін, строк дії договору, основні реквізити сторін, підписи, засвідченіпечатками.

Головною вадою сучасної українськоїпрактики використання кредитних договорів є їх формалізм, про що свідчітьзначний обсяг пролонгованих і прострочених позик. В економічному плані кредитнідоговори не містять дійових засобів із запобігання прострочки платежу заосновним боргом і процентам за кредит; в правовому відношенні кредитні договорине дозволяють забезпечити повернення виданих позик.

Основною причиною економічної слабкостікредитних договорів є низький рівень аналітичної роботи банку під часрозглядання кредитної заявки.

Більшість клієнтів, які звертаються добанку з проханням отримати позичку, потребують ретельного аналізу їх правовогостатусу, в справжності наданих документів, характер бізнесу, міцності зв’язківз постачальниками і покупцями, фінансового стану та перспектив надходженнягрошової виручки, стан обліку і звітності. Без проведення ретельного іпоглибленого аналізу моральних і ділових якостей позичальника, йогокредитоспроможність майже короткостроковий кредит схильний до високого ризикуповернення.

Обов’язковість наявності в банкахпроцедури розглядання кредитної заявки є необхідною передумовою правомірностіукладання кредитного договору.

Крім того, глибоке вивчення не лишекредитованої угоди, а клієнта в цілому, дозволяє в зарубіжних країнахконкретизувати його зобов’язання щодо факторів кредитного ризику. Саме томурозділ кредитного договіру, який присвячується зобов’язанням клієнта, міститьконкретні економічні й правові умови, спрямовані на забезпечення поверненнякожної позики.

В подальшому банк здійснює поточнийконтроль і за ходом кредитованої угоди, і за фінансовим станом клієнта вцілому, що передбачено в кредитних договорах. У змісті кредитних договорів, якіукладаються українськими банками, в більшості випадків відсутній механізмконтролю банку за позичальником.

Недостатня аналітична робота банку настадії розгляду кредитної заявки клієнта обумовлює недійсність правової формикредитного договору.

Багато кредитних договорів юридично поганоскладані, у ряді випадків підписані вони особами, неповноважними на це;печатки, якими закріплені підписи, не відповідає назві позичальника.

Таким чином, укладення кредитних договорівз клієнтами заслуговує окремої уваги при аналізі кредитних операцій банківськихустанов та подальшого їх удосконалення для запобігання можливих втрат запозиками і ризику їх неповернення.

/>3.2 Аналіз депозитних операцій комерційного банку

Депозити є основним джерелом залученихкоштів комерційного банку. За різними оцінками, депозити забезпечують від 70 до95 % банківських ресурсів. це пояснюється їх численністю, відносною стійкістюта меншою вартістю порівняно з іншими джерелами.

Мобілізація коштів за допомогою вкладів ідепозитів утворює окремий сегмент з фінансового ринку — ринок вкладів ідепозитів. При здійсненні депозитних операцій банки вступають у конкуренцію натак званому відкритому ринку, оскільки процес мобілізації фінансових ресурсівза допомогою вкладів передбачає індивідуальний механізм нагромадження коштів.

Залучення грошових ресурсів ізвикористанням ринку вкладів і депозитів залишається основною формою організаціїфінансових ресурсів економіки для подальшого їх перерозподілу банками черезінші сектори фінансових ринків у кредитні вкладення, або вкладення у цінніпапери, що й викликає необхідність аналізу депозитних операцій комерційнихбанків.

Існують найрізноманітніші ознакикласифікації депозитів. У відповідністю з практикою українських банків їх можнакласифікувати за чотирма основними признаками: залежно від вкладників, відтермінів, від призначення та від виду валюти.

За такою класифікацією проведемо аналіздепозитів для конкретного комерційного банку.

Загальна динаміка зміни обсягів залученнябанків фінансових ресурсів через ринок вкладів і депозитів наведена у таблиці3.6.

Табліця 3.6. Динаміка зміни вкладів ідепозитів за жовтень-листопад 1999 р.

На 01.11.99 р.,

тис. грн.

На 01.12.99 р,

тис. грн.

Темпи зростання, разів

Вклади до запитання

у нац. вал.

Усього 32475,43 36913,36 1,4 Юридичних осіб 29227,89 32483,76 1,1 Фізичних осіб 3247,54 4429,60 1,4

Строкові депозити

у нац. вал.

Усього 8331,50 8331,50 - Юридичних осіб 6248,63 6248,63 - Фізичних осіб 2082,87 2082,87 -

Вклади до запитання

в ін. вал.

Усього 12381,15 7989,11 0,65 Юридичних осіб 11762,09 7349,98 0,62 Фізичних осіб 619,06 639,13 1,03

Строкові депозити

в ін. вал.

Усього 8400,64 8400,64 - Юридичних осіб 7392,56 7392,56 - Фізичних осіб 1008,08 1008,08 - Разом 61588,72 61634,61 1,00

Дані таблиці 3.6 засвідчують, що сумавкладів і депозитів за аналізований період незначно зросли за обсягом і на01.12.99 року становили 61634,61 тис. грн. Паралельно з цим спостерігаєтьсязростання вкладів до запитання у національній валюті — в 1,4 рази та зниженняцих вкладів в іноземній валюті — в 0,65 рази, тобто на 35 %. Строкові депозитив загальному обсязі на аналізований період змін не зазнали.

Як бачимо, основна питома вага депозитівдо запитання належить юридичним особам, у зв’язку з чим банку слід значнобільше уваги приділяти розвитку депозитних операцій з населенням, що даютьзмогу краще збалансувати обсяги поточних вкладів у структурі депозитних послуг.Адже депозити населення — невелика за своїми розмірами, однак багато чисельнішій менш динамічні у порівнянні з відповідними рахунками юридичних осіб. Насьогодні обсяг готівки у населення досить значний, і ті банки, що зможутьзапропонувати індивідуальним вкладникам більший комплекс високоякісних послуг,отримають у своє розпорядження значні суми додаткових ресурсів.

Слід зазначити, що депозитні операції єскладовою зобов’язань банку, серед яких відокремлюють дешеві й дорогі ресурси.До дешевих належать:

— залишки на рахунках клієнтів;

— депозити до запитання;

— кредиторська заборгованість.

Дорогі ресурси складають:

— строкові депозити;

— міжбанківські кредити і депозити.

Чим більша питома вага строковихдепозитів, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку. Це позитивнопозначається на його ліквідності і зменшує залежність від міжбанківськихкредитів (таблиця 3.7).

Таблиця 3.7 Аналіз структури зобов’язаньбанку

Зобов’язання банку Сума, тис. грн. Структура, % Коррахунки банків 10567,77 13,1 Міжбанківські кредити 4598,90 5,7 Кошти клієнтів до запитання 44902,47 55,6 Строкові депозити 16732,14 20,7 Цінні папери власного боргу 1000,00 1,2 Інші зобов’язання 2905,52 3,7 Усього зобов’язань 80706,80 100,0

Таким чином, зобов’язання банку на 76,3 %сформовані за рахунок депозитних коштів; частка вкладів до запитання (дешевихресурсів) — 55,6 %, тобто даний банк не несе значних витрат при сплатіпроцентів; частка строкових депозитів становить 20,7 %.

Хотілося б зауважити, що принцип стійкостіресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурснимджерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитамбанки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеноготерміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, щонайстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по якихспостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитів юридичнихосіб [14].

Доцільним було б проаналізувати структурута обсяг вкладів до запитання за секторами економіки, що дасть можливістьвизначити сегменти, найпривабливіші на ринку вкладів, тобто такі, які динамічнорозвиваються і на яких банки потенційно зможуть збільшити величинумобілізованих ресурсів (таблиця 3.8).

Таблиця 3.8 Обсяг і структура вкладів дозапитання за секторами

Період На 01.11.99 року На 01.12.99 року Сегмент ринку Сума, тис. грн. Сума, тис. грн. Усього 44856,58 44902,47 Нефінансовий сектор, обсяг 34988,13 33676,85 Питома вага у загальному обсязі, % 78 75 Домашні господарства, обсяг 8074,18 8531,47 Питома вага у загальному обсязі, % 18 19 Некомерційні організації, обсяг 1794,27 2694,15 Питома вага у загальному обсязі, % 4 6

Аналізований період характеризуєтьсяпоступовим зменшенням частки комерційного нефінансового сектора економіки узагальній структурі вкладів. Щодо вкладів до запитання населення, тобтоспостерігається їх зростання на 1 % у загальній структурі. Такий аналіз можезастосовуватися банками для координації своєї роботи із залучення вкладів зурахуванням загальних тенденцій розвитку секторів економіки.

Строкові депозити характеризуютьсяосновною класифікаційною ознакою — тривалістю залучення. Тому їх аналіздоцільно здійснювати у відповідності з термінами залучення (таблиця 3.9).

Таблиця 3.9 Обсяг і структура строковихдепозитів

Період На 01.12.99 р. Класифікація строкових депозитів Сума, тис. грн. Усього 16732,14 Депозити до одного року 14389,64 Питома вага у загальному обсязі, % 86 Депозити понад один рік 2342,50 Питома вага у загальному обсязі, % 14

За даними таблиці 3.9 питома часткадепозитів на термін до одного року становить 86 %, а депозитів понад один рік —лише 14 %. Депозити з терміном погашення понад один рік належать до ринкукапіталів, а депозити з терміном повернення до одного року формують ринокгрошових ресурсів. Отже, незначна питома вага депозитів з терміном понад одинрік свідчить про нестабільну економічну ситуацію, коли клієнти, налякані певнимзнеціненням гривні, втрачають довіру до банку щодо довгострокових вкладеньсвоїх коштів.

Вивчаючи залучення банком коштів на вкладичи днпозити, важливо виявити роль дрібних, середніх та великих вкладів узалучених коштах. Таке аналітичне обстеження за розмірами вкладів дає змогурозкрити, які суми грошей мають вкладники. Аналіз проведемо на основі данихтаблиці 3.10 за листопад 1999 року.

Таблиця 3.10 Аналіз вкладів за розмірами

Групи за розміром Сума, тис. грн. До підсумку, % Дрібні, в т. ч.: 26848,04 43,56 До 1 грн. 4536,31 7,36 Від 1 до 5 грн. 7500,93 12,17 Від 5 до 10 грн. 1978,47 3,21 Від 10 до 25 грн. 3303,62 5,36 Від 25 до 50 грн. 3790,53 6,15 Від 50 до 100 грн. 5732,02 9,30 Середні, в т. ч.: 15587,39 25,29 Від 100 до 250 грн. 8505,58 13,80 Від 250 до 500 грн. 7081,82 11,49 Великі, в т. ч.: 19199,18 31,15 Від 500 до 1000 грн 5017,06 8,14 Понад 1000 грн. 14182,12 23,01 Усього 61634,61 100

Отже, банк залучив 43,56 % дрібнихвкладів; 25,29 % — середніх; 31,15 % — великих вкладів. Тому залишки вкладівзбільшувалися за рахунок додаткового залучення вкладників із дрібними сумами.

Враховуючи обмежені можливості вкладників,перспективним напрямком стимулювання залучення вкладів і депозитів може статирозширення кола депозитних рахунків клієнтів із різноманітним режимомфункціонування, що надаватиме вкладникам банку ряд додаткових можливостей повикористанню своїх коштів із прийнятим рівнем доходів.

Ефективним методом розвитку депозитнихпослуг може стати застосування комплексного обслуговування клієнтури банком призалученні коштів на депозити, тобто задоволення потреб клієнтів у різноманітнихпослугах на додаток до традиційних кредитно-розрахункового та касовогообслуговування.

/>3.3 Оцінка операцій банку з розрахунково-касовогообслуговування клієнтів

Банки на договірній основі здійснюютьрозрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядженнявідносно перерахування грошових коштів з рахунків.

Розрахунково-касове обслуговування включаєнаступні банківські операції:

— відкриття і ведення рахунків клієнтів;

— безготівкові розрахунки;

— міжбанківські розрахунки;

— готівкові грошові розрахунки ( касовіоперації).

Аналіз розрахункових операцій проводитьсяв кожній ланці кредитної системи з урахуванням потреб в економічній інформаціїфахівців банку або інших органів. Одержані результати аналізу використовуютьсядля оцінки результатів діяльності банківських установ і прийняття рішень дляполіпшення структури платіжного обігу, прискорення строків документообігуіногородніх розрахунків, поліпшення платіжної дисципліни, зміцнення договірноїі розрахункової дисципліни, скорочення працемісткості розрахункових операцій,тобто для виконання завдань, які стоять перед кредитними установами в галузіорганізації й здійснення розрахунків в народному господарстві.

Визначальне місце в розрахунковомуобслуговуванні клієнтів займають безготівкові розрахунки, тому почнемо аналізсаме з цих операцій. В установах банку для аналізу стану і динаміки розвиткубезготівкових розрахунків застосовуються прийоми групування. Вибір групувальноїознаки визначається метою аналізу, який наводить роботу банків на максимальнезближення моменту одержання товарів і здійснення платежу, запобіганнянеобгрунтованій кредиторській і дебіторській заборгованості.

Розрахунки групуються на одногородні таіногородні. Іногородні розрахунки проводяться переважно в акредитивній формі,одногородні — платіжними дорученнями, розрахунковими чеками і чеками злімітованих і нелімітованих чекових книжок.

Для визначення структури безготівковогоплатіжного обігу за формою розрахунків платіжні документи групуються за їхналежністю до відповідної форми розрахунків. Для характеристик залишкунесплачених в строк розрахункових документів широке застосування знаходятьгрупування платежів за підвідомчою належністю госпорганів, що дозволяє виявитиконкретні організації, з якими потрібно розглядати питання про причининеплатежів і заходи для поліпшення розрахунків.

Для аналізу безготівкових розрахунківвикористовують ряд показників. Методику аналізу основних показниківбезготівкових розрахунків покажемо на таких прикладах.

Обсяг безготівкового платіжного обігувизначається на підставі звіту про результати одноразового обліку платіжногообігу за жовтень і експертно встановленої частини платіжного обігу за жовтень врічному платіжному обігу.

Наприклад, за даними жовтневого облікуобсяг платіжного безготівкового обороту складав 310 млн. грн, а експертивиявили, що обіг за жовтень складає 8,5 % річного обігу. Відповідно, обсягбезготівкового платіжного обігу за рік становитиме 3 647 млн. грн.(310: 8,5 х100).

Для аналізу динаміки показників берутькілька років. За базовий показник приймають рік, що закінчується числами 0 або5. При аналізі враховують:

1) зміну (приріст, зменшення) показника зароками;

2) відносний темп росту (приросту)показника за взяті роки;

3) середній темп росту (приросту)показника. Абсолютний приріст показників визначають як різницю між даними завідповідні суміжні роки. Середньорічний приріст будь-якого показника визначаютьшляхом ділення загальної суми приросту за ряд років на кількість років, якіувійшли до розрахунку.

Для аналізу складемо таблицю 3.11.

Таблиця 3.11. Динаміка безготівковихрозрахунків комерційного банку

Показники

Базовий рік

1995 р.

1996 р. 1997 р. 1998 р. 1. Обсяг безготівковий розрахунків, млн. грн. 3376 3350 3480 3647 2. Питома вага безготівкових розрахунків у загальній сумі грошового обігу, % 56 55,5 57,4 59,0 3. Абсолютний приріст, млн. грн., питомої ваги

-

-

-26

-0,5

+104

+1,4

+271

+3

4. Темпи росту, у % до обсягу безготівковий розрахунків базового року, питомої ваги

-

-

99,2

-0,8

103,1

+3,1

108,0

+8

5. Темпи приросту, у % до обсягу безготівкових розрахунків базового року, питомої ваги

-

-

-0,8

-0,9

+3,1

+2,5

+8

+5,4

Динаміка таблиці 3.11 показує, щопорівняно з базовим роком загальний обсяг безготівкових розрахунків зріс на 271млн. грн., а їх питома вага у загальній сумі грошового обігу збільшилась на 3%. Це свідчить про зміцнення економіки України. Відносні темпи росту і прироступоказника свідчать про інтенсивність його динамічної зміни. Темпи ростувираховують у відсотках відношенням показника відповідно періоду до базисногороку (базисний темп) або відсотках показника наступного року до попереднього(ланцюговий темп). Темп приросту у відсотках являє собою різницю між величиноютемпу росту і 100 %. Темп приросту показника може бути позитивним абонегативним.

Середні темпи росту визначають черезкорінь n-степеня із базисного темпу росту показника. При цьому число n дорівнюєкількості років, за які визначаються темпи приросту. Якщо, наприклад, порівняноз базовим роком темп росту за 3 роки складає 108 %, то середній буде 102,6 %(100 х х 3).

В нашому прикладі середньорічний темпприросту обсягу безготівкових розрахунків складає 2,6 % (102,6 — 100). Цесвідчить про позитивні зміни у роботі банку.

Для підвищення дієвості розрахунків банкипроводять взаємні розрахунки між клієнтами, що здійснюють між собою операціїкупівлі-продажу. Це розморожує залишки на рахунках, значно зменшує дебіторськуі кредиторську заборгованість.

Взаємні розрахунки — це один із способівбезготівкових розрахунків, що полягає в розраховані однакових сум взаємнихвимог підприємств та господарських організацій, за товарно-матеріальні цінностіта надані послуги. Кожна із сторон сплачує або одержує лише різницю платіжноїсуми, яка не покривається зарахуваннями. Існують постійно діючі та разовізарахування вимог. До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог міждвома госпорганами або між групою підприємств і організацій. Розрахунки за сальдоможуть здійснюватися, коли два підприємства перебувають у постійнихгосподарських зв’язках і кожне з них є одночасно і постачальником, і покупцемодне щодо одного. Розрахунки ведуться на основі угоди між учасниками, причомустроки і порядок розрахунків вони погоджують з установою банку. Госпоргани, щопроводять розрахунки за сальдо, надсилають один одному, минаючи банк,розрахункові документи на відвантажені товарно-матеріальні цінності і наданіпослуги. Ці рахунки не підлягають негайній оплаті. На одного з учасниківрозрахунків покладають обов’язок у визначені строки визначити сальдо взаємнихвимог за розрахунковий період. Якщо сальдо на користь госпоргану, який ведерахунок взаємних розрахунків, то він складає платіжну вимогу на цю суму і разомз копією витягу з окремого рахунку здає в установу банку на інкасо. Оплатутаких вимог проводять з рахунку контрагента у звичайному порядку, встановленомудля розрахунків платіжними вимогами. Якщо сальдо на користь іншої сторони,підприємство, яке веде рахунок, дає банкові платіжне доручення проперерахування платіжної суми з його рахунку на користь контрагента.

Залік проводять відкликаннямрозрахункового документа, котрий підлягає заліку у повній сумі. Неоплачена сумаподається до сплати в календарній черговості.

Ефективність розрахунків, що проводятьсяшляхом заліку взаємних вимог, вимірюється економією в платіжних коштах дляздійснення розрахунків, яка визначається відносною величиною — відсоткомзаліку. Економія визначається розміром взаємно погашених платежів при заліку,яка називається заліковою сумою. Ефективність заліку розраховується, яквідношення залікової суми до загальної суми документів, що сплачені припроведенні заліку. Розглянемо дані про ефективність окремих видів заліків(таблиця 3.12).

Таблиця 3.12 Аналіз взаємопогашуванихплатежів при заліках

Види заліків Сплачене за заліком Зарахована сума Відсоток заліку 1 2 3 4 Періодичні розрахунки за сальдо 45200 19436 43,0 Разові парні й групові заліки 700 567 81,0 Разові внутрішньообласні заліки 900 365 40,6 Разові міжгалузеві заліки 7200 2333 32,4 Разом за усіма видами заліків 54000 22701 42,03

Дані таблиці 3.12 свідчать, що найбільшефективними були разові, парні й групові заліки, які проводяться за рішеннямкерівників комерційних банків на основі інформації про склад картотекидокументів, що належать до оплати в даній установі банку. Малоефективними булиразові міжгалузеві заліки.

Національний банк України постійноконтролює структуру безготівкового платіжного обігу за формами розрахунків длятого, щоб виявити тенденції в розвитку окремих форм власності розрахунків йприймати відповідні рішення. Така робота проводиться на основі аналізуструктури безготівкового платіжного обігу за формами розрахунків по установахбанку і в динаміці.

Питома вага розрахунків (структура)визначається за даними рядів розподілу безготівкового платіжного обігу занормами безготівкових розрахунків. Структура безготівкового платіжного обігу,розрахована за даними обліку такого обігу у вересні за ряд років, подається в наведенійнижче таблиці 3.13.

Таблиця 3.13. Аналіз структурибезготівкового обігу за 1995-1998 рр.

Форми розрахунків Весь безготівковий платіжний обіг за окремі роки Безготівковий платіжний обіг при розрахунках за товари і послуги Розрахунки платіжними вимогами 48,2 44,7 43,3 38,3 55,8 52,1 53,8 52,3 Розрахунки платіжними дорученнями 33,8 36,9 37,3 39,1 25,4 28,6 28,3 26,8 Чекова форма 3,6 3,8 2,5 2,6 5,0 5,1 3,4 4,5 Акредитивна форма 6,5 6,8 7,8 8,6 6,7 7,1 7,1 7,9 Інші форми розрахунків 7,9 7,8 9,1 11,4 7,1 7,1 7,4 8,5 Разом 100 100 100 100 100 100 100 100

Дані таблиці 3.13 показують, що найбільшупитому вагу в безготівковому платіжному обігу займають розрахунки вимогами йплатіжними дорученнями. Найменшу питому вагу займає чекова форма розрахунків.Структура безготівкового платіжного обігу в розрахунках за товари й послугипомітно відрізняється від загальної структури платіжного обігу. Це викликанотим, загальний платіжний обіг відрізняється від обігу розрахунків за товари йпослуги на суму платежів за нетоварними операціями (платежі до бюджету,перерозподільчі операції, внески коштів на рахунки за капітальними внескамитощо), які проводяться в основному платіжними дорученнями. Тому в структуріплатіжного обігу в цілому значно більша частина розрахунків платіжнимидорученнями ніж в розрахунках за товари й послуги, де переважають розрахункиплатіжними вимогами.

Важливим завданням банку є прискореннярозрахункових операцій. Для цього розраховується швидкість документообігу.

Середній строк документообігу зарозрахунками характеризує час, який необхідний для проведення розрахунковоїоперації в нормальних умовах документообігу. Швидкість документообігу єсередньою величиною, яка вираховується як середньозважена величина із строківдокументообігу за окремими документами тієї чи іншої форми розрахунків.Наприклад, при акцептній формі розрахунків середній строк документообігувикористовується при вирішенні питань про спосіб переказу (авізування) платежу(поштою чи телеграфом), про строки посилання запиту про долю платіжної вимогидо банку, що обслуговує платника. В цьому випадку установи банки абокористуються нормами часу поштового пробігу між окремими населеними пунктами,які є в організаціях зв’язку, або визначають строк поштового пробігу самі,користуючись даними поштових авізо по МФО. У зв’язку з тим, що строки поштовогопробігу коливаються, то користуються середніми даними за деякими авізо, щоотримані з відповідного населеного пункту. Середня величина при цьомурозраховується як звичайна середня арифметична зважена (таблиця 3.14)

Таблиця 3.14. Аналіз середньої величинистроку поштового пробігу

Час поштового авізо, дні (Х) Кількість авізо з таким поштовим пробігом (Y) (XY) 2 3 6 3 5 15 4 15 60 5 9 45 6 7 42 7 3 21 Всього: 42 189

Дані таблиці 3.14 свідчать, що найбільшакількість авізо мала пробіг 4 дні, незначна кількість авізо здійснювала пробігза 2 і 3 дні. Ці дані свідчать про наявність резервів прискорення середньогостроку документообігу.

Визначення середнього строку пробігудокументів безпосередньо за даними грошово-розрахункових документів на практицівикористовується рідко. Частіше швидкість документообігу визначається заформулою, що використовується для розрахунку оборотності окремих коштів урозрахунках. Наприклад, оборотність коштів у днях за акредитивами, лімітованимичековими книжками і деякими іншими знаходять, користуючись даними про сумуобігів по витрачанню (списанню)коштів з цих рахунків за визначений період.

Методику розрахунків цього показникапокажемо на такому прикладі. Середньорічний залишок коштів на рахунку облікувиданих акредитивів складає 812 млн. грн., а обіг за списаними коштами з цьогорахунку за рік склав 13900 млн. грн. середній строк перебування коштів вакредитивах у цьому випадку складає 21 день (812: 13900 х 360). Зменшеннявеличини цього показника означає прискорення обігу коштів у розрахунках заакредитивами, а збільшення є уповільнення швидкості документообігу.

Прискорення середньої швидкостідокументообігу позитивно характеризує результати здійснюваної комерційнимбанком роботи по організації розрахунків платіжними вимогами. Уповільненняшвидкості документообігу призводить до зниження ефективності розрахунків,недостачі грошових коштів.

Показники, що характеризують джерелакоштів (рахунки в банку), за рахунок яких проводиться платіж, визначаються напідставі даних обліку безготівкового платіжного обігу шляхом відповіднихгрупувань звітної інформації. За даними про джерела оплати рахунків за товари йпослуги в звітному році визначена структура цих джерел, яка відбита в таблиці3.15.

Таблиця 3.15 Аналіз структури джерелплатежів

Джерела платежів % до підсумку Платежі за товари й послуги всього 100,0 в тому числі: з розрахункових, поточних рахунків платників 55,6 з позитивних рахунків всього 23,5 із спецпозикових рахунків 10,2 за рахунок платіжних кредитів 6,0 з інших позикових рахунків 1,4 зі спеціальних рахунків, призначених для обліку коштів, заброньованих для визначених платежів (акредитиви, ліміти, чекові книжки, особливі рахунки тощо) 20,9

Дані таблиці 3.15 свідчать, що більш як76,5 % усіх платежів за товари і послуги проводиться з власних рахунків. Цепідтверджує важливу роль ранку в переведенні підприємців на самофінансування.

Стан платіжної дисципліни характеризуєтьсятакими показниками: питома вага розрахункових документів, що оплачені зпрострочкою платежу; середня тривалість затримки платежів; структура й динамікаплатежів (за видами платежів, за галузями, господарствами і відомствами аботериторіальною ознакою). Для обчислення названих та інших показниківвикористовуються дані звітів установ банку. Загальний обсяг розрахунковихдокументів, не сплачених в строк, складається по основній діяльності та зрахунків по капітальних внесках, визначених за даними доповнень до балансу (вцілому по установі банку).

Питома вага розрахункових документів,сплачених з прострочкою платежу (несвоєчасно), визначається як відношення сумитаких документів до суми безготівкового платіжного обігу за рік.

Методику розрахунку цього показникапокажемо на такому прикладі. Обіг за приходом збалансованих рахунків, щовідкриті для обліку картотеки позабалансового рахунку, за рік склав 3840 млн.грн., а обсяг платіжного обігу за цей рік визначено в 12 млрд. грн. Тоді питомавага розрахункових документів, що сплачені з затримкою платежу, складає 32 %(3840: 12000000 х 100).

Показник середньої тривалості неплатежіввизначається за даними руху документів в картотеці позабалансового рахунку. Дляцього середній залишок ділиться на розмір одноденного обігу за витратами увідповідному періоді. Порядок розрахунку покажемо на такому прикладі. Середнійзалишок документів у картотеці позабалансового рахунку в четвертому кварталіскладає 256 млн. грн., обіг за витратами за той же квартал —1910 млн. грн.Середня тривалість неплатежів у цьому кварталі складає 12,06 днів. Це дужепоганий показник. Він свідчить, що у відділенні банку було заморожено і непрацювало 256 млн. грн. підприємств.

Щоб запобігти таким великим втратам,національний банк України прийняв ряд постанов, у яких визначено правилаведення розрахунків та відповідальність сторін за їх порушення. Розрахунковідокументи, які подаються клієнтами до банку у паперовій формі, маютьвідповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати певні реквізити.Виправлення і підчищення у розрахункових документах не допускаються. Нанеприйнятих банком документах банк у день отримання їх має зробити на йогозворотній сторінці напис про причину повернення без виконання та повернути йогоклієнту.

Аналіз і контроль стану дотримання правилрозрахунків здійснюється у процесі проведення операцій по безготівковихрозрахунках, а також шляхом періодичної перевірки розрахункових документів, щонадійшли на позабалансовий рахунок у банку, аналізу балансів та інших звітнихматеріалів підприємств і перевірок у них на місцях.

Підприємства (платники та одержувачікоштів), зі свого боку, мають контролювати своєчасне проведення розрахунків.

Банк не несе відповідальності задостовірність змісту розрахункових документів, і всі суперечки, які можутьвиникнути з цих питань між підприємствами, мають вирішуватись упретензійно-позовному порядку.

Усі претензії при розрахунках міжклієнтами регулюються ними без участі банку. Але банк завжди відповідає засвоєчасне проведення розрахунків.

/>3.4Рекомендації щодо удосконалення методики фінансового аналізу та поліпшенняфінансово-економічного стану комерційного банку

За дев’ять років існування банківськоїсистеми в Україні немає єдиного обгрунтованого підходу до побудови рейтинговоїсистеми оцінювання діяльності банківських установ. Розв’язання цього завданнянабуває особливої актуальності. Немає також систем рейтингової оцінкибанківської діяльності, диференційованих за різними категоріями споживачівтакої інформації: акціонерів, клієнтів, банків-кореспондентів та самого банкудля контролю за внутрішньою ситуацією в обласних дирекціях та філіях. Саме цепояснює актуальність розробки обгрунтованої системи показників для дослідженнярезультатів банківської діяльності на різних рівнях управління.

В промислово-розвинутих країнахбанківський нагляд і методологія аналізу розвивались в залежності відфінансових криз, змін в економіці та політичних подій.

Розвиненими країнами вже знайденометодологічна єдність процесу оцінки стану банку. В центрі уваги знаходятьсяп’ять ключових областей, так звані компоненти “CAMEL”, до яких відносять:

— С (capital adequacy) — показникидостатності капіталу, які визначають розмір власного капіталу банку,необхідного для гарантії вкладників, і відповідність реального розміру капіталунеобхідному.

— A (asset quality) — показники якостіактивів, які визначають ступінь “повернення” активів і позабалансових статей, атакож фінансовий вплив проблемних позик.

— М (menagment) — показники оцінки якостіуправління (менеджменту) роботи банку, політики, що проводиться, дотриманнязаконів та інструкцій.

— Е (earnings) — показники дохідності абоприбутковості з позицій її достатності для майбутнього зростання банку.

— L (liquidity) — показники ліквідності, яківизначають, чи достатньо ліквідний банк для виконання звичайних інепередбачених зобов’язань.

Таким чином, система CAMEL містить всіважливі компоненти стійкості банку, які оцінюються банківськими аудиторами.Хоча ця система являє собою стандартизований метод оцінки діяльності банків, їїефективність залежить від уміння й об’єктивності аналітиків, які оцінюютьбанки, оскільки основу для аналізу складають результати наглядової перевірки намісці. Лише частину показників CAMEL можна визначати на підставі зовнішньоїзвітності банку. Розглянемо детальніше основні компоненти даної рейтинговоїсистеми.

Аналіз капіталу покликаний з’ясувати, чиможе банк гарантувати достатній захист коштів своїх вкладників.

Найсуттєвішим елементом аналізу є оцінкайого достатності або адекватності для збереження коштів своїх вкладників.

Банк постійно повинен мати певниймінімальний обсяг капіталу. Як правило, це рівень капіталу, необхідний дляодержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли жмінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, слідсвоєчасно прийняти рішення щодо його збільшення.

Таким чином, основне завдання аналізукапіталу полягає в тому, щоб своєчасно визначити обсяг капіталу та збільшитийого до необхідного.

Визначаючи адекватність капіталу банку,його активи слід зважувати на відповідні коефіцієнти ризику.

Якість активів банку аналізують, щобвизначити його життєздатність, а також правильність відображення вартостіактивів у звітності. Щоб зробити якнайточніший аналіз якості активів,застосовують систему класифікації щодо кредитів, інших видів активів тапозабалансових статей.

Активи, визнані задовільними(стандартними), не підлягають класифікації.

Активи, стосовно яких банк має очевидніпроблеми і за якими остаточне погашення не гарантоване, класифікуються яксубстандартні.

Активи, збитки за якими майже бузсумнівні,але їх розмір поки що не можна встановити точно, вважаються сумнівними.

Активи, які однозначно не будуть погашені,тобто нежиттєздатні, відносять до збиткових.

У ході аналізу всі активи перемножують навідповідній коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризикуактивів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Але такий підхід до визначення якостіактивів дещо суб’єктивний, оскільки оцінка активі залежіть від спеціалістів заналізу, а якщо точніше — від правильності віднесення активів до певної групи звідповідним коефіцієнтом ризику. Неправильне віднесення може потягти за собоюхибну рейтингову оцінку комерційного банку.

Доцільним було б розглянути іншу методикувизначення якості активів — методику, рекомендовану Світовим банком, якабазується на міжнародному стандарті обліку та на принципі “care” (обережності),згідно з яким вартість активів банку повинна наближатися до ринкової, такзваної “ціни заміни” [28].

Неминучим є той факт, що банки несутьзбитки за позиками, авансами, цінними паперами, іншими вкладаннями., Ценегативно впливає на фінансовий стан та ефективність роботи банку. Щоб уникнутинегативного впливу, банки формують спеціальні резерви. При неповерненнікредитів відповідні суми списуються з балансу за рахунок спеціальних резервівта інших фондів. Якщо сума резервних відрахувань знижена, вартість активівбанку стає завищеною, що тягне за собою хибний показник достатності капіталу.Оцінюючи розмір створених банком резервів, органи нагляду перевіряють кредитнуполітику відповідного банку, його методи й системи нагляду за кредитним ризикомі стягненням боргів. Процес формування резервів та здійснення контролюспецифічний для кожної окремої країни.

НБУ розіслав комерційним банкам на розглядпроект положення “Правила класифікації кредитних портфелів і створенняспеціальних резервів на можливі втрати за позиками”. В основу класифікаціїпокладено два фактори:

— оцінка фінансової діяльності йнадійності клієнтів;

— історія обслуговування боргу клієнтом.

Перший здійснюється на основі поточногобалансу та звітів про грошові потоки кожного з клієнтів плюс оцінка перспективїх діяльності.

Якщо діюча на сьогодні класифікаціякредитів заснована на моменті якості кредитного портфеля, то проектне положеннядає можливість враховувати ретроспективу та перспективу відносин банку зклієнтом, що свідчить про більш системний підхід до проблеми, а не просто протехнічну оцінку строків. Термін прострочених позик не є оперативниміндикатором, якісна ж система класифікації кредитів дає змогу встановитимомент, коли наступні платежі стають сумнівними. Така методика допоможесвоєчасно зреагувати на зміни й суттєво обмежити збитки.

Існує ще одна — спеціалізована методикаоцінки якості активів, яка розробляється кожною країною окремо, виходячи зістану її банківської системи та економічних умов діяльності банків. В Українітака методика визначається положенням НБУ “Про порядок формування тавикористання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків” від27.03.1998 р., згідно з яким комерційний банк в обов’язковому порядку формуєрезерв по кожному виданому кредиту залежно від його якості на моментрезервування. Класифікація виданих кредитів і оцінка кредитних ризиківздійснюється комерційними банками залежно від наявності та якості забезпеченняі кількості днів простроченої заборгованості.

Це положення чітко регламентує категоріїкредитів, але в ньому є певні можливості щодо приховування реальної структурикредитного портфеля. Так, більшість банків для ефективного поліпшеннякредитного портфеля пролонговує прострочені кредити, а через деякий часпоновлює кредитний договір, тим самим “знищуючи” прострочені позики.

Причиною такої поведінки українськихбанків є те, що вони зобов’язані формувати резерви за рахунок відрахувань відчистого прибутку (а не за рахунок собівартості, як в усьому світі). Але навітьцю ситуацію можна було б виправити шляхом формування системного резерву (усвітовій практиці — 2-5 % від виданих кредитів) за рахунок портфелівкомерційних банків України [28].

Далі зупинимося на рекомендаціях щодополіпшення фінансово-економічного стану комерційного банку за рахунокпідвищення ефективності проведення його основних операцій — кредитних,депозитних і розрахункових.

Питання вдосконалення банківськоїдіяльності й визначення пріоритетних напрямів розвитку банків перебуваютьсьогодні в центрі економічного, політичного і соціального життя країни. Востанні роки спеціалісти відзначають усе більший вплив кредитної політикикомерційних банків на розвиток їхньої діяльності. Однак недостатня розробкатеоретичних основ кредитної політики, проблем її практичної реалізаціїпослаблює вплив кредиту на покращення якісних і кількісних показників функціонуваннякомерційних банків та банківської системи.

Кредитна політика визначається загальнимиустановками щодо операцій з клієнтурою, які ретельно розробляються і фіксуютьсяв документах, і практичними діями банківського персоналу, що інтегрує івпроваджує в життя ці установки. Важливим регулятором кредитної політики єпроведення політики обов’язкових резервів. Цей метод кредитного регулюванняявляє собою збереження частини ресурсів комерційного банку. Політикаобов’язкових резервів проводиться з використанням уніфікованої ставкирезервування залучених банком коштів як у національній валюті, так і у вільноконвертованій. Сума збереження коштів на кореспондентському рахунку вНаціональному банку України встановлюється у визначеному в процентномувідношенні від розміру депозитів комерційного банку. Норма обов’язковихрезервів може змінюватися за постановами Правління НБУ: зменшуватись абозбільшуватись протягом року залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку.

Прямим методом впливу на діяльністькомерційного банку є політика кількісних кредитних обмежень сум кредитів, щовидаються. На думку західних економістів цей метод є найбільш ефективнимиантиінфляційним засобом. Суть методу полягає в тому, що комерційний банк неможе перевищувати норму видачі кредитів, встановлену Центральним банком.

Рішення про надання “великого” кредиту маєбути оформлене відповідним висновком кредитного комітету комерційного банку,затвердженим його Правлінням.

Положення з кредитної політики, щорегламентує всі аспекти роботи банку на кредитному ринку, концентрує у собівесь накопичений банком інструктивний і методичний матеріал з організаціїкредитного процесу. Воно має містити такі розділи:

функціональні ланки. Що беруть участь укредитному процесі, їхні повноваження;

інструкції з організації кредитування;

3) методичні вказівки щодо аналізукредитоспроможності клієнтів;

4) методичні вказівки щодо аналізукредитного портфеля;

5) методичні вказівки щодо аналізувиконання кредитних договорів.

Стратегія розвитку може бути застосованаяк на один рік, так і на ряд років. Подібне прогнозування дає змогувідстежувати тенденції, що намітилися, або відхилення від задуманих заходів івчасно вносити відповідні користування.

Щодо депозитних операцій, то ефективністьїх проведення залежить від депозитної політики кожного комерційного банку.

Депозитна політика — це комплекс заходівкомерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних формі методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій наданому сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.

З метою ефективності здійснення депозитноїполітики комерційним банкам доцільно розробляти відповідний меморандум. Нажаль, це питання не знайшло адекватного відображення як у теорії банківської справи,так і в практичній діяльності банків України. У західних банках розробцімеморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування,казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу.

Призначення меморандуму депозитної політикиполягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця вресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначеннястратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитівкредитних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитноїполітики, виходячи з цілей, завдань комерційного банку, визначених у йогостатуті: отримання максимального прибутку при збереженні банківськоїліквідності.

При розробці меморандуму депозитноїполітики необхідно врахувати такі принципи:

максимізація прибутку;

забезпечення стійкості ресурсної бази тарівня ліквідності;

гнучкість асортиментної і цінової політикита пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика сприяє формуваннюкоштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Досягненняцієї мети залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депозитіввід усіх категорій клієнтів.

Обов’язковою умовою проведення будь-якихбанківських операцій, у тому числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучкадепозитна політика, яка враховує терміни й умови залучення коштів, маєгрунтуватися на підтримці ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри й структурапасивів банку визначають його можливості щодо проведення активних операцій якза ступенем ризику, так і за терміном укладення коштів. У свою чергу, характерактивних операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формуванняадекватної ресурсної підтримки. Очевидно, що при такому підході первинну рольвідіграють структура й розміри ресурсів банку, у тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребуєвід банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до якихнасамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можутьвільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умовиадекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсомдля банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рухкоштів, на відміну від депозитних юридичних осіб.

Звичайно, успіх будь-якого банківськогопродукту залежить від його корисних властивостей, спроможності задовольнитинаявні потреби клієнтів банку. Якісно розроблена депозитна політика, що має максимальнозадовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки івпровадження модифікацій окремих депозитів, передбачає встановлення детальнообміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати більшукількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити успішнуконкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити висновок продотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитноїполітики банку цілком виправдано вважають процентну політику. Об’єктами ціновоїполітики у сфері депозитної діяльності є:

розміри процентних ставок;

умови нарахування і сплати процентів;

мінімальна сума для відкриття депозитногорахунка;

можливості встановлення індивідуальнихпроцентних ставок для окремих категорій клієнтів.

Від цінових параметрів депозитівконкурентне середовище потребує такої самої гнучкості, як і від асортиментупослуг, тобто ціни на депозитні продукти мають постійно реагувати на ринковізміни.

Розроблений із максимальним урахуваннямринкових вимог, депозитний продукт не може бути реалізований сам по собі. Дляцього необхідно розробити зважену збутову політику, яка б передбачаламожливості комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківськихпродуктів, спільний збут тощо.

У сучасних універсальних банках дедалічіткіше простежується тенденція до комплексного обслуговування клієнтів. Такийпідхід дає можливості витримувати цінову й нецінову конкуренції, надаватиклієнтам максимальну кількість банківських послуг на високому сервісному рівні.

/>Висновок

Комерційні банки в сучасній Україні почаливиникати всього 8—9 років тому і за цей короткий історичний відрізок часузазнали стрімкого розвитку, відображуючи у власній долі як видатні можливостіукраїнської економіки, великий інтелектуальний і підприємницький потенціалукраїнців, так і труднощі, яких вони зазнали за цей час.

Сьогодні умови роботи українських банківзмінюються, пожорстокішали вимоги Національного банку України: відкритикомерційний банк не так легко, як це було кілька років тому, невиконаннярозпоряджень центрального банку ведуть до серйозних санкцій із боку останньогота інше. Минули часи, коли достатнім було залучити “короткі” гроші, спрямуватиїх на спекулятивні операції та, отримуючи добру маржу, забезпечувати високіфінансові показники, особливо не турбуючись про те, “як вийшло сьогодні та щобуде завтра”.

В умовах, що склалися, змінюються іпідходи до аналізу. Споживачі ринку банківських послуг, самі банкіриусвідомлюють необхідність в найбільш повних і достовірних засобах аналізубанківської надійності. Чим же сьогодні може відповісти банківська система?

Як показали проведені розрахунки, на етапістановлення самої банківської системи України, коли ще не в достатній мірінапрацьовано методологічний апарат, законодавство залишає бажати кращого;навіть найкрупніші банки України за міжнародними мірками дотягують, в кращомувипадку, до “середніх” банків, залишаються серйозні проблеми і вади і підходахдо банківського аналізу. До них відносять:

— аналізований банк розглядається якокремо існуючий фінансовий інститут: не оцінюється “вага” конкретного банку вфінансовій системі країни (або регіону), не враховуються можливості впливуакціонерів, клієнтів;

— аналіз, проведений з трьох різнихпозицій (центрального банку, внутрібанківський, рейтинг) свідчить про різнийобсяг доступної інформації, і, як наслідок, — розбіжності у визначенніоднотипних показників, які є основними при проведенні фінансового аналізубанківських операцій, наприклад: ризикові активи, склад залучених коштів,зобов’язання банку тощо;

— немає єдиної системи оцінки банку завидами банківських операцій.

Разом з цим, позитивною тенденцією можнавважати той факт, що в сучасній Україні почали приділяти серйозну увагупитанням надійності банківської системи і окремого комерційного банку. Сьогоднівивчаються (з метою приближення до українських норм і стандартів) іпублікуються широко відомі західні методики (приклад однієї з них — рейтинговоїсистеми CAMEL — наведено в третьому розділі цієї роботи), застосовуються і своїнапрацювання, наприклад, обов’язкова до подання в національний банку загальнафінансова звітність комерційних банків за інструкцією № 10, працюютьінформаційно-аналітичний центр “Банк-Інформ” при Асоціації українських банків,Українська фінансова група.

Автор даної дипломної роботи сподівається,що все вищевикладене сприятиме тому, що найближчим часом замість методів“миттєвої фотографії” українська банківська система буде мати повністюналагоджені та цілком достовірні методи фінансового аналізу банківськихоперацій. Методи, які виконують своє основне завдання — підвищенняінформаційного забезпечення всіх учасників українського банківського ринку.

/>ДодатокА

Балансовий звіт комерційного банку, тис. грн.

(умовні дані)

Активи

01.11 01.12

Пасиви

01.11 01.12 Валюта, монети 2311,14 2013,64 Зобов’язання Дорожні чеки 43,00 43,00 Коррахунки банків 10533,78 10567,77 Кошти на коррахунках у НБУ 8412,98 8385,98 Депозити і кредити банків 4598,90 4598,90 Кошти на коррахунках в інших банках 3843,33 3830,83 Кошти до запитання клієнтів 44856,58 44902,47 Депозити та кредити в інших банках 6491,60 6491,60 Строкові депозити клієнтів 16732,14 16732,14 Цінні папери 2608,40 2608,40 Цінні папери власного боргу 1000,00 1000,00 Кредити, надані клієнтам 71434,13 71434,13 Субординована заборгованість 1500,00 1500,00 Інвестиції капіталу 914,4 914,4 Інші зобов’язання 1410,34 1405,52 Нематеріальні активи 1234,05 1234,05 Сукупні зобов’язання 80361,74 30706,80 Матеріальні активи 22206,35 22206,35

 

Капітал

Інші активи 6516,21 7518,65 Статутний капітал 45000,00 45000,00 Нерозподілені прибутки і резерви 243,39 243,39 Прибутки поточного року 140,46 730,84 Сукупний капітал 45383,85 45974,23 Сукупні активи 126015,59 126681,03 Сукупні пасиви 126015,59 126681,03

/>ДодатокБ

Звіт про прибутки та збитки комерційного банку, тис. грн.

(умовні дані)

ДОХОДИ 01.11 01.12 1 Процентні доходи 1217,31 1102,44 за коштами, розміщеними в НБУ - - за коштами, розміщеними в банківському секторі 208,31 104,17 за кредитами клієнтів 933,80 979,48 за цінними паперами 75,17 18,79 інші процентні доходи - - 2 Комісійні доходи - - за операціями з банками - - за операціями з клієнтами - - інші комісійні доходи - - 3 Прибуток (збиток) від торговельних операцій - 278,66 від торгівлі цінними паперами на продаж - 278,66 від торгівлі іноземною валютою - - 4 Інші банківські операційні доходи - - дивідентний дохід - - штрафи, отримані за банківськими операціями - - 5 Інші небанківські операційні доходи - - доходи від продажу основних засобів - - штрафи, отримані за господарськими операціями - - 6 Зменшення резервів за заборгованістю - - 7 Непередбачені доходи - - ВИТРАТИ 1 Процентні витрати 358,70 208,72 за коштами, одержаними від НБУ 54,00 27,00 за коштами, одержаними від інших банків 67,98 33,99 за коштами клієнтів банку 136,72 110,23 за цінними паперами власного боргу 50,00 12,50 інші процентні витрати 50,00 25,00 2 Комесійні витрати - - за операції з банками - - за операціями з клієнтами - - інші комесійні витрати - - 3 Інші банківські операційні витрати - - штрафи, сплачені за банківськими операціями - - 4 Інші небанківські операційні витрати 657,95 328,98 витрати на утримання персоналу 475,95 228,98 сплата податків, крім податку на прибуток - - витрати на утримання основних засобів 200,00 100,00 інші експлутиаційні витрати - - 5 Інші небанківські операційні витрати - - 6 Відрахування у резерви - - 7 Непередбачені витрати - - 8 Прибуток (збитки) до сплати податку 199,66 843,40 9 Податок на прибуток 59,90 253,02 10 Чистий прибуток (збитки) 139,76 590,38

/>ДодатокВ

Договор № ________

о представлении кредитной линии

г. Запорожье   ”20” ___мая 2000 г.

Коммерческий банк “Приватбанк”, именуемыйв дальнейшем “Банк”, в лице Управляющего Запорожским региональным управлениемКБ “Приватбанк” Пугачева Игоря Генриховича, действующего на основаниидоверенности головного банка, а также положения банка о филиале, с однойстороны, и _____ООО “Альфа”, именуемый в дальнейшем “Заемщик”, в лицедиректора Иванова И.И., действующего на основании Устава, с другой — стороны,в целях наиболее своевременного исполнения обязательств Клиента перед деловымипартнерами заключили настоящий договор о нижеследующем:

ПРЕДМЕТ ДОГОВОРА

1.1. Банк, исходя из финансового положенияЗаемщика, устанавливает ему лимит кредитования. Кредит Заемщику предоставляетсячастями, в пределах установленного лимита, по мере возникновения в нем потребности.Сумма лимита установлена сторонами в размере 140000 грн. (Сто сорок тысячгривень) .

1.2. Платежи за пользование кредитнымиресурсами начисляется на сумму дебетового сальдо Заемщика из расчета 45 / сорокпять процентов годовых.

1.3. Открыть для кредитования ссудный счет№_________ и перечислять с него необходимые заемщику суммы на счета, указанныев предъявленных заемщиком платежных обязательств, с одновременным уменьшениеустановленного лимита кредитования. Лимит кредитования пополняется по мере поступленияплатежей на ссудный счет владельцам.

1.4. Начисление процентов за пользованиекредитными ресурсами начинается с момента списания денежных сумм с ссудногосчета Заемщика и заканчивается в момент полного погашения задолженности путемзачисления средств на ссудный счет.

1.5. Кредит предоставляется сроком на двамесяца с “ 20 “ мая 2000 г. по “ 20 “ июля 2000 г.

УСЛОВИЯ ОБЕСПЕЧЕНИЯ КРЕДИТА

В обеспечение обязательств оп договоруБанком приняты:

заключен договор залога.

(указать конкретно: заключен договорзалога, договор поручительства (гарантия), ценные бумаги, сданные на хранение вБанк, иные документы).

2.2. Кредит, выданый Банком,обеспечивается всем принадлежащим Заемщику имуществом и средствами, на которыеможет быть обращено взыскание в порядке, установленном законодательствомУкраины.

БАНК ОБЯЗУЕТСЯ

3.1. Открыть для кредитования ссудный счет№ 111054788915 и перечислять с него необходимую Заемщику сумму в пределахлимита на приобретение оборудования .

3.2. Обеспечить Заемщика консультационнымиуслугами по вопросам выполнения договора.

3.3 На основании данных бухгалтерскойотчетности (месячной, квартальной) анализировать кредитоспособность Заемщика,проверять обеспечение и целевое использование кредита, вносить предложения одальнейших отношениях с Заемщиком.

ЗАЕМЩИК ОБЯЗУЕТСЯ

4.1. Обеспечить возврат полученногокредита и начисленных по нему процентов в установленные договором сроки.

4.2. Предоставить Банку правосамостоятельно направлять поступающие на счет Заемщика средства в погашениезадолженности по кредиту и процентам.

4.3. Уплачивать проценты за пользованиекредитом на счет доходов Банка № 05322111001576 каждую пятидневку (поусмотрению Банка), но не позднее 25 числа текущего месяца.

4.4. В случае образования просроченнойзадолженности в первую очередь направлять средства на оплату процентов закредит, затем — просроченной задолженности. Оставшаяся сумма направляется дляпогашения кредита.

4.5. За нарушение сроков возврата кредитаи процентов за кредит уплачивать Банку дополнительно к установленной процентнойставке за кредит пеню в размере 0,5 % за каждый день просрочки платежа.

4.6. Самостоятельно представлять Банку 1числа бухгалтерский баланс, плановые, отчетные документы, изменения идополнения к договорам поставки, реализации кредитуемых объектов и иныематериалы для выдачи, проверки обеспечения кредита и контроля за егоиспользованием и возвратом.

4.7. Периодически ( ежемесячно )информировать Банк о ходе выполнения условий договора.

4.8. Представить Банку правосамостоятельно взыскивать проценты в случае наступления сроков платежей и пениза несвоевременную оплату процентов.

4.9. Представить Банку право послепроверки целевого использования кредита взыскивать штраф 17 процентов от суммысредств, использованных не по целевому назначению.

БАНК ИМЕЕТ ПРАВО

5.1. Разрешать по ходатайству Заемщика вотдельных случаях при наличии свободных кредитных ресурсов переносить срокивозврата кредита со взысканием повышенной процентной ставки в размере 3процента годовых.

5.2. Производить проверку на местеобеспечения банковских кредитов, а в случае надобности — и предварительнуюпроверку залоговых возможностей Заемщика и третьих лиц, гарантирующих возвраткредита.

5.3. Производить проверку целевогоиспользования кредитов на месте у Заемщика.

В случае выявления не целевогоиспользования кредитов взыскивать с Заемщика штраф в размере 70 процентов отсумы не целевого использования.

5.4. В случае несоблюдения Заемщикомусловий кредитного договора разорвать договор и досрочно взыскать кредит суплатой штрафа в размере _________ процентов от суммы кредита.

5.5. В случае недостаточного обеспечениякредитными ресурсами ограничить представление кредита по открытой кредитнойлинии, уведомив об этом Заемщика за 7 дней приостановки кредитования.

ЗАЕМЩИК ИМЕЕТ ПРАВО

Использовать предоставленный ему лимиткредитования по частям ______

с правом последующего использованиясвободного остатка лимита.

6.2. Ставить перед банком вопросы опереносе сроков платежа в случае возникновения временных финансовых или иныхосложнений по независящим от него причинам, связанным с выполнением контрактов,соглашений по кредитному за кредит.

6.3. Досрочно погашать кредит и уплачиватьпроценті за кредит.

6.4. Досрочно расторгнуть договор,полностью возвратив полученный кредит, включая проценті за его использование,уведомив об этом Банк не позднее чем за 7 дней.

7. ПРОЧИЕ УСЛОВИЯ

7.1. В случае отсутствия средств нарасчетной счете Заемщика возмещение долгов Банку производится путем обращениявзыскания на предмет залога (указать конкретно: обращение взыскания на предметзалога, взыскания с гаранта, поручителя и др. в установленном действующимзаконодательством порядке).

7.2. В случае изменения кредитной политикисогласно решениям Верховного Совета Украины, Национального банка Украины, атакже Банка в договор по согласованию с Заемщиком вносятся в 10-дневный сроксоответствующие изменения с момента введений новых положений. При разногласияхсторон Банк представляет кредит к взысканию. В случае отсутствия средств кредитвыносится на счет просроченных ссуд с начислением процентов и пени всоответствии с п. 4.4.

7.3. Плата за кредит может подлежатькорректированию в случае изменения учетной ставки Национального банка Украиныили конъюнктуры рынка денежных ресурсов на Украине по инициативе одной из сторонна основании взаимного согласия Банка и Заемщика. При несогласии с изменениемплаты за кредит Заемщик обязан в 5-дневный срок со дня уведомления погаситьБанку задолженность по кредиту и процентам за дня фактического им пользования.Если по истечении указанного срока задолженность Банку не будет погашена, Банкимеет право в бесспорном порядке списать сумму задолженности и причитающихсяпроцентов с расчетного или любого другого принадлежащего Заемщику счета и (или)передать дело в арбитраж.

7.4. В случае изменения национальнойденежной единицы сумма кредита подлежит пересчету согласно действующемузаконодательству.

7.5. Спорные вопросы по договорурассматриваются согласно действующему законодательству в арбитражном порядке.

7.6. Заемщик обязуется в 3-дневный срокуведомить Банк об изменении юридического и фактического адреса, номерателефона.

7.7. Изменения в договоре оформляютсядополнительным соглашением сторон, являющимся неотъемлемой частью договора.

7.8. Срок действия договораустанавливается со дня представления кредита и до полного погашениязадолженности по нему.

7.9.Особые условия_____________________________________________________

______________________________________________________________________

ЮРИДИЧЕСКИЕ АДРЕСА И РЕКВИЗИТЫ СТОРОН

БАНК

Запорожское региональное управление

КБ “Приватбанк”

330055, г. Запорожье, ул. Глиссерная, 1

к/счет 700161222 в Облуправлении НБУ.

МФО 313399, тел. 62-12-43

Управляющий

__________________________И.Г.Пугачев

20 мая 2000 г.

ЗАЕМЩИК

ООО “Альфа _

330114 г. Запорожье _

ул. Энтузиастов _

тел. 42-11-44 _

Гл. бух. ____Е.А.Геренова _

20 мая 2000 г.

Паспортные данные руководителей Заемщика:

Руководитель________________________________________________________________

Гл. бухгалтер________________________________________________________________

Список литературы

Агеев М. Управление депозитамикоммерческого банка // Бизнес-Информ. — 1999, № 3—4.

Азаров. М. Проблемы кредитування усучасних умовах та формування процентних ставок за кредитами на регіональномурівні // Вісник НБУ. — 1999, № 8.

Анализ деятельности коммерческого банка /под. ред. С.И. Кумок. – М., 1994.

Андрєєв А. Особливості становлення ринкубанківських послуг в Україні // Банківська справа. — 1999, № 4.

Андросов А.М. Финансовая отчетность банка. — М., 1994.

Андрушків Т.І. Преспективи розвитку ринкувкладів і депозитів // Фінанси України. — 1998, № 11.

Ачкасов А.И. Активные операциикоммерческого банка. — М., 1994.

Банки и банкивские операции: Учебник /под. ред. Е.Ф. Жукова. — М., 1997.

Банковский менеджмент: Учебное пособие дляВУЗов / под. ред. А.А. Кириченко. — К., 1998.

Банковское дело: Учебник / под. ред. В.И.Колесникова, Л.П. Кроливецкой. — М., 1999.

Банковское дело: Учебник / под. ред. О.И.Лаврушина. — М., 1998.

Бицька Н.З. До питання про оцінкуфінансової стійкості комерційних банків // Фінанси України. — 1997, № 6.

Білий Є.Л. Банківський менеджмент.Управління фінансовою стійкостю комерційного банку. — Запоріжжя: РІП“Видавець”, 1997.

Бойко О. Як ефективно залучити кошти? //Вісник НБУ. — 1999, № 7.

Болюх М., Горбатюк М., Заросило А. Аналізорганізації грошового обігу в банку // Схід. — 1999, № 3.

Версаль Н.І. Показники ефектинвостібанківської діяльності // Фінанси України. — 1998, № 7.

Гуцал. І. Банківська система України: стані перспективи // Банківська справа. — 1998, № 2.

Дзюблюк О. До питання про сутькомерційного банку і специфіку Банківського продукту // Вісник НБУ. — 1999, №4.

Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку іпозичальника // Економіка України. — 1999, № 6.

Заруба О. Банківський менеджмент і аудит.— К., 1996.

Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент убанках: Навчальний посібник. — К, 1997.

Заруба Ю.О. Платоспроможність комерційногобанку // Фінанси України. — 1998, № 7.

Зозуля Т.О. Визначення якості активівкомерційних банків // Фінанси України. — 1998, № 7.

Инструкция № 4 “Об организации работы поналичному обращению учреждениями банков Украины”, утвержденная постановлениемПравления НБУ от 20.06.95 г. № 149 // Баланс. — 1998, № 36.

Инструкция № 7 “О безналичных расчетах вхозяйственном обороте Украины”, утвержденная постановлением Правления НБУ от02.08.96 г. № 204 // Баланс. — 1998, № 50.

Інструкція “Про відкриття банками рахунківу національній та іноземні валюті”, затвердженою постановою Правління НБУ від18.12.98 р. № 527 // Баланс. — 1999, № 6.

Інструкція № 10 “Про порядок регулюваннята аналіз діяльності комерційних банків” — К., НБУ Департамент банківськогоогляду, 1998.

Кириченко К.К. Банківський менеджмент:Навчальний посібник. — К., 1999.

Садвакасов К.К. Комерційний банк:Управлінський аналіз діяльності. — М., 1998.