Реферат: Інтегральна ефективність діяльності підприємства
Асоціація вищих закладів освіти Українинедержавних форм власності.
Хмельницький інститут економіки і підприємництва.
Кафедра економіки.
Курсова робота по Економіці підприємства на тему:
“Інтегральнаефективність діяльності підприємства.”
Виконав студент
Групи ЕП – 21
Вітюк А.В.
Перевірив старший викладач
Цімарна С. Г.
Хмельницький1999 рік.
План
Вступ.
Розділ І. Економічна сутність ізагальна характеристика видів ефективнос-ті.
Розділ ІІ. Система показників та вимірю-вання ефективності виробництва.
Розділ ІІІ. Класифікація чинників зростанняефективності виробництва.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ.
Суспільство ніколи небуло байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресалежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна ісоціальна результативність господарської діяльності. При знаходженніефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, зочікуваної цінністью того, що буде загублено. В практичних розрахунках цейпоказник знаходиться відношенням результатів виробництва до витрат.
Однак такий оціночнийпоказник недосконалий. По-перше, він не характеризуе вироблений продукт з точкизору його відповідності до суспільного попиту. По-друге, неоднарозово ввитратах сумуються прямі вклади і не оцінюються окремі наслідки. Наприклад, прибудівництві електростанцій на Дніпрі об’ємвиробляємої електроенергії співстав-ляетья з витратами на будівництво івиходить, що енергія дніпровських ГЄС — най дешевша в світі. Меж тим, на дніштучних водосховищ опинились міліони гектарів найкращих пойменних земель. Бувпорушений природній водний стік, на шляху міграції осетрових стад до своїхнерестилищ виникли перегороди. Для оцінки такого важкого та багатогранногопроцесу як економічний прогрес одного показника, хай навіть найдосконалішого,недостатньо. Потрібна система вимірників для його різних сторін. Дляхарактеристик використання живої праці застосовується показник продуктивностіпраці. Своєрідним барометром ефективності господарювання є норма прибутку таін.
В своїйкурсовій роботі я розкрию інтегральну ефективність діяльності підприємства задопомогою:
- по-перше, економічної сутності і загальної характеристикивидів ефективності, де опишу:
1) економічну сутність і загальну методологію визначення;
2) видиефективності;
- по-друге, системи показників та вимірювання ефективностівироб-ництва, де розкрию:
1) критеріїі системи показників;
2)вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат;
3) оцінкусоціальної ефективності;
- по-третє, класифікації чинників зростання ефективностівиробництва, де ми визначемо:
1)класифікацію суттєвих характеристик.
2)напрямки дії і використання.
Розділ І.Економічна суть і загальна харак-теристика видів ефективності.
І.1. Економічна суть і загальна методологіявизначення.
Процес виробництва на будь-якомупідприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників:персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючинаявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію аборобить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місцевитрати живої і уречевленої праці, а з другого, — результати виробництва.Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадровогопотенціалу та рівня їх використання.
Ефективність виробництва являє собоюкомплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва іробочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненоюринковою економікою для окреслення результативності господарюваннявикорис-товують інший термін – продуктивність системи виробництва іобслу-говування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці,капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітнихтоварів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – цепо суті терміни-синоніми, які характери-зують одні й ті ж результативніпроцеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи єпоняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.
/>
Процес формування результатів іефективності виробництва (про-дуктивності системи) показано на рис. 1.
Результат виробництва як найважливішийкомпонент для виз-начення його ефективності не слід тлумачити однозначно.Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевийрезультат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результатро-боти підприємства (об’єднання підприємства).
Перший відбиває матеріалізованийрезультат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній івартісній формах, дру-гий включає не лише кількість виготовлюваної продукції,але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва,ви-робничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший про-міжок часує чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатомкомерційної діяльності – прибуток.
/> /> /> /> /> /> <td/> />/>/>/>/>/>Ресурси Персонал Засоби Предмети
/> (робочасила) праці праці
/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> /> /> <td/> <td/> <td/> /> />/>/>/>Взаємодія Результати
і витрати ВИРОБНИЦТВО (ефект)
/> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> /> />Ефективність виробництваї
/>/>(продуктивність системи)
Рис. 1[1].Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивностівиробничо-економічної системи).
І.2. Види ефективності.
Ефективність виробництва(продуктивність системи) має полімор-фність визначення і застосування дляаналітичних оцінок і управ-лінських рішень. З огляду на це важливим євирізнення за окремими оз-наками відповідних видів ефективності(продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення (рис. 2).
Відповідні види ефективності виробництвавиокремлюються пере-важно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів)господар-ської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект)вироб-ництва буває економічним або соціальним.
Економічний ефект відображає різні вартісні показники, щохарак-теризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (воб’єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товар-ної,чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тихчи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниженнясобівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться доскорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівнязайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища,загальної безпеки життя тощо. Соціальні нас-лідки виробництва можуть бути нелише позитивними, але й негативни-ми (наприклад, поява безробіття, посиленняінфляції, погіршення еколо-гічних показників).
Вони мають ту особливість, що далеко не всі з нихпіддаються кількісному вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствахвизначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, такі соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).
/> /> /> /> /> /> <td/> /> />/>/>/> Занаслідками - Економічна
- Соціальна
/> /> /> /> /> /> <td/> /> />/>/> За місцемодер- — Локальна (госпрозрахункова)
-Народногосподарська
/>
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА
(ПРОДУКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ)
/> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> /> />/> За ступенемзбіль- — Первісна
/> шенняефекту — Мультиплікаційна
/> /> /> /> /> /> <td/> />/> Заметою — Абсолютна
/> визначення — Порівняльна
Рис. 2[2].Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками.
В залежності від об’єкту, стосовно якого визначаютьрезультатив-ність його функціонування, розрізняють локальний(госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний(госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результатвиробничо-господарської чи іншої діяль-ності даного підприємства, внаслідокякої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємствівимагає додаткових вит-рат ресурсів, але її споживання (використання) на іншомупідприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншимипозитив-ними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногоспо-дарськогоефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і спо-живаннявідповідних виробів (послуг).Внаслідок здійснення виробничо-господарськоїдіяльності підпри-ємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних,органі-заційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий)ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися іпримножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому вико-ристанню такихзаходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саметому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка такзваного мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні формипрояву (рис. 3).
Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певнегосподарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, ор-ганізаційного,економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідокчого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широкезастосування у чорній металургії метод безпе-рервного розливання рідкого металубув започаткований на підприємст-вах кольорової металургії).
Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у пев-нійгалузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокремаотримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва новихвидів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).
/> /> /> /> /> /> <td/> />1 дифузійний 3 Ефект стартовоговибуху
/> /> /> /> /> /> /> <td/> /> />МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНИЙ 4 Ефектсупроводжуваль-
/>/>/> ЕФЕКТ них можливостей
/> /> /> /> /> /> <td/> />2 Резонансний 5 Ефект акселерації
Рис. 3[3].Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.
Ефект стартового вибуху – це ланцюгова реакція у перспективі. Вінможливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком нас-тупноголавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій га-лузі виробництвачи діяльності (яскравий приклад – застосування еконо-міко-математичних методівта моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесістворення будь-яких матеріальних цінностей з’являються супроводжувальніможливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у виглядірізних проміжних і побічних резуль-татів, використання виробничих і побутовихвідходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефектакселерації, що означає по-зитивний наслідок не лише самого по собіконкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження ізастосування.
Межі між виокремленими формами мультиплікаційногоефекту до-сить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв’язок цих формпо-лягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефектвід ралізації певного господарського рішення (впровадження но-вої техніки читехнології, прогресивних методів або форм організації ви-робництва, нових формгосподарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема зочевидними мультиплікаційними характе-ристиками, то очікуваний ефект маєохоплювати одночасно усі його спе-цифічні форми. Загальна величина такогоефекту залежить від трьох го-ловних чинників: економічної ефективностівпроваджуваного господар-ського заходу (сукупності заходів), масштабів ішвидкості його (їх) роз-повсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.
Необхідні для одержання певного результату (ефекту)усі витрати поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові. Допоточних (пов-сякденних) витрат відносять витрати на оплату працірізних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, якіпостійно ви-користовуються (вартість витрачених предметів праці і сумаамортиза-ційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються упов-ну собівартість продукції (послуг). Одноразові витратиявляють собою авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у виглядікапі-тальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу(ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалостівід-творювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їхефективності.
Розрахунки ефективності витратнеобхідні для прийняття тих чи ін-ших господарських рішень. По-перше, вонипотрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів,здійснюваних організацій-но-технічних і соціально-економічних заходів,загальної результативнос-ті виробничо-господарської діяльності підприємствавпродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обгрунтовують івизначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосуванняно-вої техніки, технології та організації виробництва, нарощування вироб-ничихпотужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продук-ції тощо. Узв’язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порів-няльний ефект. Кожнийз них може бути економічним, соціальним, ло-кальним (госпрозрахунковим),народногосподарським, первісним, муль-типлікаційним.
Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розра-хунку на одиницю витрат чиресурсів) його величину, яку має підпри-ємство від своєї діяльності за певнийпроміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки порівнянняможливих варіантів господарю-вання і вибору кращого з них; його рівень відбиваєекономічні і соціаль-ні переваги обраного варіанту здійснення господарськихрішень (нап-рямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами.Абсо-лютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв’язані, доповнюють один одного.Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарю-вання завждибазується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінкаостаннього здійснюється шляхом порівняння його зап-ланованих, нормативних іфактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.
ІІ. Система показників та вимірюванняефективності виробництва.
ІІ. 1. Критерій і система показників.
Вимірювання загальної ефективності(продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв’язане перш за все з визначенням кри-терію іформуванням відповідної йому системи показників.
Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра віро-гідностіпізнання сутіефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюютькількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований крите-рій повинен найбільш повнохарактеризувати суть ефективності як еко-номічної категорії і бути спільним дляусіх ланок суспільного виробниц-тва – від підприємства до народногогосподарства в цілому. Суть пробле-ми підвищення ефективності виробництва(продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожнуодиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимальноможливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячі з цього єдиним на-родногосподарськимекономічним критерієм ефективності виробниц-тва можна вважати зростанняпродуктивності суспільної (живої і уре-чевленої) праці. У загальному виглядікритерій ефективності виробниц-тва відображає постійно здійснюваний процесмаксимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню довитрат живої і уре-чевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємстваабо народ-ного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємствамодефікованою формою единого критерію ефективності (продуктив-ності) йогодіяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічнообгрунтованої побудови систем цін на вироблювану продук-цію та оплату працізалежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським ігоспрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує,оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцевупродукцію збільшення обсягу чис-тої продукції підприємства справляє адекватнийвплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критеріюзнаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефек-тивностівиробництва.
При формуванні системи показниківефективності виробництва, ви-робничо-господарської і комерційної діяльностіпідприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:
- забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показни-ків ефективності виробництв;
- відображення ефективності використання усіх видівзастосовуваних у виробництві ресурсів;
- важливість застосування показників ефективності вуправлінні різни-ми ланками виробництва на підприємстві;
- виконання найбільш важливими показникамистимулюючої функціїї у процесі використання наявних резервів зростанняефективності ви-робництва, того чи іншого виду діяльності підприємств.
Системи показників ефективності, щопобудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп: 1)узагальнюючи по-казники ефективності виробництва (діяльності підприємств); 2)показ-ники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефек-тивностівикористання виробничих основних і оборотніх фондів; 4) по-казники ефективностівикористання фінансових коштів (оборотних кош-тів і капітальних вкладень).Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чивідносних показників, що характе-ризують загальну ефективність виробництва(діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів(табл. 1)[4].
Таблиця 1[5].Система показників ефективності виробництва.
Узагальнюючі показники Показники ефективності використання праці (персоналу) виробничих фондів фінансових коштів
- Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів
- Прибуток на одини-цю загальних витрат
- Рентабельність виро-бництва
- Затрати на одиницю товарної продукції
- Частка приросту про-дукції за рахунок ін-тенсифікації вироб-ництва
- Народногосподарський ефект використання одиниці продукції
- Темпи зростання про-дуктивності праці
- Частка приросту про-дукції за рахунок зро-стання продуктивнос-ті праці
- Відносне вивільнення працівників
- Коефіцієнт використа-ння корисного фонду робочого часу
- Трудомісткість одини-ці продукції
- Зарплатомісткість одиниці продукції
- Загальна фондовід-дача (за обсягом продукції)
- Фондовіддача акти-вної частини основ-них фондів
- Рентабельність осно-вних фондів
- Фондомісткість оди-ниці продукції
- Матеріаломісткість одиниці продукції
- Коефіцієнт викорис-тання найважливі-ших видів сировини і матеріалів
- Оборотність оборот-них коштів
- Рентабельність обо-ротних коштів
- Відносне вивільнення оборотних коштів
- Питомі капітальні вк-ладення (на одиницю приросту потужності або продукції)
- Рентабельність капі-тальних вкладень
- Строк окупності капітальних вкладень
Для всебічної оцінки рівня і динамікиабсолютної економічної ефек-тивності виробництва, результатіввиробничо-господарської і комерцій-ної діяльності підприємства поряд знаведеними основними слід вико-ристовувати також специфічні показники, щовідбивають ступінь вико-ристання кадрового потенціалу, виробничих потужностей,устаткування, окремих видів мінеральних ресурсів тощо.
ІІ. 2.Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.
Конкретні види ефективності можутьвідокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів)діяльності підпри-ємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, якіресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосованіре-сурси – це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являютьсобою поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективністьзас-тосовуваних ресурсів і ефективності споживаних ресурсів як специфічні формипрояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так званіресурсний і витратний підходи до визначення її рівня з застосуваннямвідповідних типів показників.
Узагальнюючий показникефективності застосовуваних ресурсів підприємстваможна визначити, користуючись формулою
/>
де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;
Р — госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсягреалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями матеріальнихвитрат, плати за ресурси, проценту за кредит);
П — чисельність працюючих на підприємстві;
Фос — середньорічний обсяг виробничих основних фондів завідновною вартістю;
Фоб — вартість оборотніх фондів підприємств;
Кпвп — коефіцієнт повних витрат праці (визначаєтьсявідношенням чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягуутвореного національного доходу; використовується для перерахунку уречевленої увиробничих фондах праці у середньорічну кількість робітників).
Узагальнюючим показникомефективності споживчих ресурсів може слугуватипоказник витрат на одиницю товарної продукції, що ха-рактеризує рівень поточнихвитрат на виробництво (собівартості виго-товлення певних виробів). Як відомо,до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі оплати праці(персоналу), амор-тизаційних відрахувань (основні фонди) і вартостіматеріальних ресурсів (оборотні фонди).
До найважливіших узагальнюючихпоказників ефективності вироб-ництва відноситься частка приросту обсягувироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікаціявиробництва). Це зумов-люється тим, що в сучасних умовах господарюванняекономічно і соці-ально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягузасто-сованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використаннянаявних ресурсів) розвиток виробництва.
Частку прироста продукції зарахунок інтенсифікації виробниц-тва можнавизначити за формулою
/>
де Уінт — частка приросту обсягу продукції, що зумовленаінтенсифікаці-єю виробництва;
/> — прирістзастосовуваних ресурсів за певний період, %;
/> — прирістобсягу виробництва продукції за певний період, %;
Умовний приклад визначення часткиприросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено утаблиці 2.
Таблиця 2.
Визначення частки приросту обсягупродукції за рахунок інтенсифікації виробництва.
Показники Періоди базисний розрахунковий 1. Обсяг виробництва продукції, тис. одиниць. 32000 500002. Приріст обсягу продукції, %. />
- 56,25 3. Чисельність працюючих у сфері матеріального ви-робництва, тис. чол. 15000 - 4. Утворений національний доход, тис. од. 125000 - 5. Коефіцієнт повних витрат праці (15000:125000) 0,12 - 6. Чисельність працюючих на підприємстві, чол. 4000 4800 7. Основні фонди за відновною вартістю, тис. од. 28000 34000 8. Оборотні фонди (запаси товарно-матеріальних цін-ностей), тис. одиниць. 8000 9000 9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. одиниць. 36000 43000 10. Ресурси уречевленої праці у перерахуванні на се-редньорічну кількість працівників, тис. чол. (36000*0,12; 43000*0,12) 4320 516011. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол.
(4000 + 4320; 4800+5160)
8320 996012. Приріст застосовуваних ресурсів у розрахунково-му періоді, %. />
- 19,8 13. Частка приросту обсягу у продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, %. [100(1-19,8/56,25)] - 64,8У процесі вимірювання ефективностівиробництва не слід ігнорува-ти визначення народногосподарського ефектувикористання продукції як практично важливого узагальнюючого показника,оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволеннярізноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефектвикористання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживанняобчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загальногоефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва іпродуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсівтощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічногопризначення.
Сферою визначення і постійногоконтролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельностівиробництва, що визнача-ється шляхом розрахунку відношення одержаногоприбутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.
Щодо решти системи показників,диференційованої за видами ре-сурсів і окресленої вище (табл. 1), то вонивикористовуються у відпо-відності з наперед визначеними метою вимірбванняефективності і нап-рямками застосування його результатів. Існує бодай двізагальні і пос-тійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносноїефек-тивності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок знаступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реаль-нихмеханізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порів-нянняступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами наринку, щоб не допустити зниження престижу і конку-рентноспроможності у сферібізнесу.
ІІ. 3. Оцінка соціальноїефективності.
Перш за все необхідно зазначити, щонеухильне зростання соціаль-ної ефективності є кінцево метою сукупноївиробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на цеекономічна ефектив-ність відносно соціальної слід вважати проміжною. Самерівень еконо-мічної результативності функціонування підприємств слугуєматеріа-льною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливоїобставини треба оцінювати соціальну ефек-тивність. Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності заразнаражу-ється на істотні труднощі, пов’язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної методикивизначення її рівня. Вочевидь, таке явище зу-мовлене не лише браком увагивідповідних галузей науки до роз’язанняцієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальнихпроцесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інту-їтивне і імперичнеуявлення про принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.
По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність пови-на визначатисьна двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підпри-ємстві її що до ступенязадоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) тамуніципальному і загальнодержавному (ступінь со-ціального захисту людей і рівнязабезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органівта держави в цілому).
По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і від-носного рівнязадоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншогопідприємства за рахунок власних матеріальних і фінан-сових коштів,нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності,застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, якіможуть бути задоволені підприєм-ством у певній мірі (залежно від наявнихможливостей), зокрема відно-сяться: збільшення розміру оплати праці понадвстановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значноїчастини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчихзакладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безпо-воротноїпозички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків;будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпо-чинку, будинківкультури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд;забезпечення нормальних (не шкідливих до здоро-в’я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середо-вища;направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих нав-чальних закладівмолодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних дляринково-комерційних структер підприємства спеціаліс-тів у спеціальнихнавчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва),стажування керівників і спеціалістів у зару-біжних фірмах; створення підсобнихсільськогосподарських підприєм-ств тощо.
По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба вра-хувати такожряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних(місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, підбезпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та іншихприбуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності.Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітноїплати по всім ка-тегоріям працюючих на підприємствах і організаціях різнихвидів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії,фінансової допомого многодітним сім’ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікоюроздрібних цін на товари спожи-вання; регулювання продажних цін на певні видитовари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансуванняорганізацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавнихсоціаль-них програм тощо.
По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплюватикількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів,зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож якісну характеристику івиявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісневимірювання прямого ефекту є неможли-вим. Кількісне вимірювання соціальноїефективності окремих груп здій-снюваних заходів зводиться до обчисленнянепрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним йогопорівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Томув кож-ному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб йоговизначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або щеневідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організаціїчи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства(міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якіснахарактеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачатибільш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативністьвиробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різнихумов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності требадо-повнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на ційпідставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.
ІІІ. Класифікація чинниківзростання ефективності виробництва.
ІІІ. 1. Класифікаціясуттєвих характеристик.
Рівень економічної і соціальноїефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. Узв’язку з цим для практич-ногорозв’язання завдань управлінняефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усічинники доцільно кла-сифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, щосприяє виз-начення головних напрямків і шляхів підвищення ефективностівироб-ництва (продуктивності діяльності підприємства).
Класифікація великої різноманітностічинників зростання ефектив-ності (продуктивності) може здійснюватись за трьомаознаками: 1) ви-дами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямкамирозвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управліннявиробництвом (рис. 4).
Групування чинників за першою ознакоюуможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності:зростанням продуктив-ності праці (економія витрат жівої праці), зниженняфондомісткості (ка-піталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшеннявикористан-ня природних ресурсів. Активне використання перелічених джерелпід-вищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу за-ходів,які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку іудосконалення виробництва (друга ознака групування чинників).Виз-начальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-тех-нічногоі організаційного прогресу (створення нових і удосконалення іс-нуючихтехнологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції;механізація і автоматизація виробничих процесів; запровад-ження прогресивнихметодів і форм організації виробництва і праці; по-бутова і регулюванняринкового механізму господарювання).
Практично більш важливою слід вважитикласифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системіуправління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливовиокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) ізовнішніх (народ-ногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинниківна так звані “тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною,але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви“тверді” і “м’які” чинникизапозичені з англійської комп’ютерноїтехнології відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками”позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті, які не можна відчути фізично,проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом(наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системиорганізації різних процесів тощо).
ІІІ. 2. Напрямки дії івикористання.
Можливі напрямки реалізації внутрішніхі зовнішніх чинників під-вищення ефективності виробництва (діяльностіпідприємства) не одна-кові за ступенем дії (впливу), використання і контролю.Тому для прак-тики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів(менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, формконтролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішних чинників нарізних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійноконтролювати процес використання внутрішніх чинників шля-хом розробки іпослідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, атакож врахувати вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальноїполітики держави, діяльності наці-ональних інституційних організацій розвиткуінфраструктури і структур-них змін у суспільстві.
Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-томатизації іінформаційні технології справляють чи не найбільш істот-ний вплив на рівень ідинаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вонивикликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічногоустаткування, методах і формах організа-ції трудових процесів, підготовці ікваліфікації кадрів тощо.
Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищенняефективності виробництва. Зростанню продук-тивності діючого устаткуваннясприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальнісроки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускнійспроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке плануваннязавантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозміннихвитрат робочо-го часу тощо.
Таблиця 3[6]. Інтегрована модельчинників ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства яквиробничо-економічної системи).
Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності) Основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва Місце реалізації чинників у системі управління виробництвом
/>/>/>Продуктивність праці
Фондомісткість продукції
Матеріаломісткість продукції
Природні ресурси
НТП
Структура виробництва
Організаційні системи управління
Форми і методи органі-зації виробництва
Якість продукції
Планування і мотивація виробництва
внутрішні зовнішні“Тверді
Технологія
Устаткування
Матеріали і енергія
Вироби
“М’які”
Працівники
Організація і системи
Методи роботи
Стиль управління
Державна економічна і соціальна політика
Інституційні механізми
Інфраструктура Структурні зміни
Чинники зростання ефективності виробництваМатеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів,енергії повинна бути під постійним контролем від-повідних спеціалістівпідприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завданняресурсозбереження на таких підпри-ємствах може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловід-ходноїта безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії зодиниці використовуваного матеріалу, використання деше-вих і низькосортнихвидів сировини, підвищення якості матеріалів за до-помогою первинної обробки,заміна імпортних сировини і матеріалів ма-теріальними ресурсами вітчизняноговиробництва, раціоналізація управ-ління виробничими запасами і розвиткуефективних джерел постачання.
Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важли-вимичинниками ефективності. Остання, тобо дизайн, повинна корелю-вати з так званоюкорисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за вирібвідповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєїтехнічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом наринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства простокорисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу виробиповинні появитись на ринку у потрібному місці, у потрібний час і за розсудливоюціною. У зв’язку з цимпідприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменшихорганізаційних і економічних бар’єрівміж виробництвом і окремими стадіями маркетингу.
Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зрос-тання ефективностівиробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці,спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами,технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністювиконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можутьпроявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкогомотива-ційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коликерів-ництво підприємства матеріально і морально заохочує до використаннятворчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистихпроблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємногосоціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємстваздійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.
Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональ-ність у делегуваннівідповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброїорганізації справ на підприємстві, що забезпечують не-обхідну спеціалізацію ікоординацію виробничих і управлінських проце-сів і, отже, вищий рівеньефективності (продуктивності) діяльності. Од-нією з причин недостатньоїпродуктивності підприємства як складної ви-робничо-економічної системи єзанадто жорстка її організаційна струк-тура, надмірне відокремлення підрозділівза професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою,пері-одично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що поста-ютьперед підприємством при зміні ситуації.
Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах пе-реважання трудомісткихпроцесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Науковаорганізація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працюбільш продуктивною за раху-нок удосконалення способів виконання трудовихоперацій, застосову-ваних механізмів та інструментів, організації робочих місць.Для удос-коналення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійнийаналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестаціяробочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на інших спорідненихпідприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорійпрацівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи івиконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.
Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у зростанняефективності (продуктивності) виробництва може за-безпечувати сучасна добреорганізована система управління, під контро-лем якої знаходяться ресурси ірезультати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стильуправління – типовий “м’я-кий”чинник підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник,підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що аб-солютно досконалогостилю управління для усіх випадків не існує. За-гальна ефективність діяльностіпідприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до когозастосовується відповідний стиль управлін-ня. Відомо, що стиль управління, вякому поєднані професійна компетен-тність, діловитість і висока етикавзаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльностіпідприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинникизростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.
Максимально можливого впливувнутрішніх (“твердих” і “м’яких”)чинників на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченнінеобхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі іпросторі. Наприклад, можна використовувати найно-віші технології іустаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праціабо мати на підприємстві недостатньо підготов-лені кадри. Зрозуміло, що утакому випадку позитивних зрушеннь у ефективності виробництва не станеться.
На рівень продуктивності кожногоокремого підприємства безпосе-редній чи непрямий вплив справляють зовнішнічинники ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їхконтролю-вати. Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію(вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм під-вищенніефективності виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність суттєвої характеристики іокреслення нап-рямків дії окремих зовнішніх чинників ефективності(продуктивності).
Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотновпливає на ефективність суспільного вироб-ництва через: практичну діяльністьурядових установ і державних струк-тур; різноманітні види законодавства;фінансові заходи і стимули (подат-ки, тарифи, фінансова підтримка великихнауково-технічних і виробни-чих проектів, фінансування соціальних програм,регулювання процент-них ставок для кредитів); установлювані та контрольованіекономічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль зацінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової,виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни;програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств;комерціалізацію організаційних структур неви-робничої сфери тощо. Розвитокекономіки України, економічні відноси-ни між окремими підприємствами іорганізаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядомвизначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні, провласність, про підприєм-ництво, про оподаткування підприємств, про оплату праціта інші), ос-новні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств требадоб-ре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності.
Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалося, залежить відбагатьох чинників – внутрішніх і зовніш-них (по відношенню до підприємства), непересічним завданням держави є створення не лише на національному рівні, нелише відповідних еко-номчних, соціальних, політичних і законодавчих, але йорганізаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем.Такі умови зокрема забезпечуються шляхом заснування і постійногофункці-онування на національному, регіональному чи галузевому рівняхспеці-альних інституційних механізмів – організації (дослідно-впроваджуваль-нихі навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієн-тована на:визначення і розв’язання основнихпроблем підвищення ефек-тивності (продуктивності) різних виробничо-економічнихсистем і еко-номіки в цілому; практично реалізацію стратегії і тактики розвиткуна-родного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління;підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів)для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується біля 150 на-ціональних ірегіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктив-ності і управлінню.Зокрема у світовому товаристві відомими і визнани-ми є Японський центрпродуктивності, Центр продуктивності ФРН, Ка-надський центр ринку праці іпродуктивності, Американський інститут організації праці і виробництва. ВУкраїні аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститутекономіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академіяуправління, Кіївський державний економічний універсітет.
Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності (продуктивності)виробництва на підприємствах є достатній рівень роз-витку і активна діяльністьрізноманітних інституцій ринкової, виробни-чої і соціальної інфраструктури. Всучасних умовах усі підприємства у процесі своєї іноваційної, виробничої ікомерційної діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг іноваційнихфондів, товарно-сиро-винних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банківта інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив нарезультативність діяльності підприємств, рівень ефективності їх вироб-ництва вцілому справляє належний розвиток і високоякісне функціону-вання виробничоїінфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі,спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зреш-тою чи не найбільш вирішальнезначення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як суспільноговиробництва в цілому так і різно-манітних його ланок, включаючи головну з них –підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних структур і системапостійно здій-снюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальнуін-фраструктуру. У зв’язку з цимдержаві і відповідним її владним та уп-равлінським установам належить приділятиособливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладівосвіти, науки, куль-тури, систем житлово-комунального господарства і побутовогообслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.
Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівняхгосподарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві належно відякості управління діяльністю окремих під-приємств. При чому така взаємодія удовгостроковій перспективі завжди має двостороній характер, тобто структурнізміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушенняпродуктивності можуть сприяти модефікації самої структури суспільноговиробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але й причиною економічного ісоціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникатинепотрібних похибок у прийнятті урядових рішень, більш реалістично іцілеспрямо-вано планувати діяльність підприємства, розвивати ринкову ісоціальну інфраструктуру. Найбільш важливим окрім політичних, вважаютьсяструктурні зміни економічного і соціального характеру. Найістотніші економічнізміни відбуваються у таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушеннязайнятостя від сільського господарства до обробної промисловості, а також відостанньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основнихфондів (основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження таінвестицій за озна-ками інтенсивності оновлення, строку використання, ступенювтілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості; 3) технологіях,наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій ззалу-ченням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних розробок, зрушеннянетрадиційних до тихнологій і розробок, що супроводжуються революційнимипроривами у цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва – помітнезбільшення частки дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати істають конкурентоспроможними за умо-ви їх необхідної спеціалізації та наявностівеликих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювануними продукцію. Структурні зміни соціального характеру торкаються головнимчином персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуютьсяістотними зрушеннями у їх складі за ознаками – статі, освідченості,ква-ліфікації, національних особливостей характеру тощо.
Висновок.
Одже, вимірюванняеффективності виробництва передбачає встановлення критерію економічноїефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок економіки — відпідприємства до народного господарства в цілому. Таким чином загальнимкритерієм економічної ефективності виробництва є ріст продуктивності суспільноїпраці.
В наш час економічнаефективність виробництва оцінюється на основі данного критерию, що виражаєтьсяв максимізації роста національного доходу (чистой продукції) на одиницю праці.На рівні підприємства формою єдиного критерія ефективності його діяльності можеслугувати максимізація прибутку. Ефективність виробництва находить конкретнийкількісний вираз в взаємопов’язаній системі показників, характеризуючихефективність використання основних елементів виробничого процесу. Системапоказників економічної ефективності виробництва повина відповідати наступнимпринципам:
забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показниківефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіхвидів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірюванняефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати мобілізаціювнутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности виробництва.
Слід зазначити, що рівень економічноїефективності в промисло-вості залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузіпромисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерніспецифічні фактори ефективності.
На закінчення варто зазначити, щообов’язковість у використанні (урахуванні) зовнішних чинників не є такоюжорсткою, як по відношенню до внутрішних чинників ефективності виробництва.Певне ігнорування підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпизростання ефективності.
Список використаної літератури.
1. Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є.,Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, – К., 1996
2. Економіка підприємства(Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-Київ:”Видавництво«Хвиля-Прес»”,-1995
3. Основыпредпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.Смирновой,-Москва: БЕК,-1996
4. Сергеев И. В. Экономикипредприятия,-Москва:”Финансы и статистика”,-1997
5. Клейнер Г.Б., ТамбовцевВ.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски,стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-1997
6. Шмален Г. Основы ипроблеми экономики предприятия / Под. ред. проф. А. Г. Поршнева,-Москва:”Финансыи ста-тистика”,-1996
7. Экономика предприятия /Подред. проф. В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара,-Москва:”Банки и биржи”,-1998
8. Экономика предприятия(Книга 3(18))/Под ред. проф. В. М. Семенова-Москва: Центр экономики имаркетинга,-1998