Реферат: Генезис меркантилізму

<i/>

2. Два етапи розвитку теоріїмеркантилізму

3. Англійський меркантилізм

4. Французький меркантилізм

5. Меркантилізм в Італії

6. Висновки

7. Література

 

Генезис меркантилізму

Пeршим проявом ідейбуржуазної політекономії став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вжеу XV ст., але широке розповсюдження отримав у XVII ст. Головною передумовоюгенезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму.Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європивідносять до XVI ст. До того в окремих містах узбережжя Середземного моря можнабуло спостерігати лише деяке зародження капіталістичних відносин. Великезначення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісненагромадження капіталу. Воно було пов'язане з найбільш грубими формаминасильства: розоренням дрібних виробників, поневоленням колоній, работоргівлею,державними позичками, податковою системою, протекціонізмом. Ці насильницькізаходи проводилися при активній підтримці держави.

Значноприскорило розвиток капіталістичного виробництва виникнення світового ринку.Початок формування останнього поклали великі географічні відкриття XV—XVI ст.Після відкриття Америки і морського шляху навколо Африки почалося небувалезростання зовнішньої торгівлі країн Західної Європи. Дрібне товарне виробництвоне могло задовольнити зростаючий попит на промислові вироби. Назріланеобхідність створення капіталістичних підприємств, які могли б поставлятивеликі партії товарів на експорт. З'явилися великі майстерні, що працювали підконтролем капіталістів (проста корпорація). Запроваджений розподіл праціобумовив перетворення капіталістичне організованих майстерень у мануфактури.

Великуроль у виникненні капіталістичного виробництва відіграв торговий капітал, якийу період розкладу феодального способу виробництва був панівною формою капіталу.Світова торгівля призвела до зосередження величезних багатств у окремих осіб,перш за все, купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капіталпідпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферувиробництва.

Разом з капіталізмом виникла і розвивалася буржуазнаекономічна думка. Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошовихвідносин, зародження капіталістичного укладу зачіпали інтереси усіх верствнаселення і надавали питанням економічного розвитку у період пізньогофеодалізму більшого значення. Ліквідація монополії церкви у сфері ідеології,зростання наукових знань створили сприятливі умови для вивчення і узагальненняявищ економічного життя. З'явилося багато економічної літератури, що ставиласвоєю головною метоювизначення характеру та завдань економічної політики.

Меркантилізмяк перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник наоснові узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішувавпрактичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гостріекономічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянськийабсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагавсяфорсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунутиекономічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості.

Меркантилізмвідображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому
Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення,розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, булапроголошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландіїі поступово на цей шлях ставала Англія, Франція, Португалія,
Іспанія.

Отже,меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки Європи. Вінмав реальну базу, відзначався практицизмом і вирішував актуальні проблеми свогочасу.

Мисленнямеркантилістів різко відрізняється від економічних поглядів античного світу.Керівним принципом останнього переважно був арістотелівський поділ господарствана економіку і хрематистику. Економіка оцінювалась позитивно, а хрематистикавсіляко засуджувалася, або, у крайньому випадку, допускалася як неминуче лихо.У центрі уваги меркантилістів постає саме хрематистика — «породження» грошейгрошима. Вони шукають зв'язок між господарськими явищами, але шукають його утому вигляді, у якому він виступає на поверхні явищ, у сфері обігу. І це булообумовлено особливістю епохи, коли меркантилісти вступили на історичну арену.

Меркантилізмналежить до тієї епохи, коли капіталістичне виробництво робило свої перші крокиі не охоплювало ще всього народного господарства. Домінуючою сферою діяльностікапіталу був товарний обіг, у виробництві панували ще феодальні відносини. Цедомінування торгового капіталу позначилося на теоретичних концепціяхмеркантилістів.

Предметомдослідження у меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін меркантилізмпоходить від італійського слова «mercante» — купець. Метод дослідженнямеркантилістів — збір і описання фактів, що спостерігаються, та часткова їхкласифікація, тобто метод від конкретного до абстрактного, який є неминучим уперіод виникнення науки. Основне завдання —суто практичне — обгрунтувати меркантилістську економічну політику. Оскількибуржуазна політична економія знаходилася у дитячому стані, у теоретичному планімеркантилізм був нерозвинутим. Меркантилісти не дали і не могли датирозгорнутої теорії капіталізму, не аналізували його закони і категорії, атрактували переважно питання економічної політики і вирішували їх конкретно,практично.

Економічнадумка меркантилістів не являє собою цілісної системи, але їх погляди можутьбути зведені до таких основних положень. По-перше, багатством є лише те, щоможе бути реалізоване і дійсно реалізується у грошах; тобтовоно уявлялося як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює лишепередумови для утворення багатства, тому його необхідно всіляко заохочувати ірозвивати. По-третє, безпосереднім джерелом багатст-ва є сфера обігу, тобтосфера, де продукти перетворюються у гроші. По-четверте, сфера обігу є водночасі джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів по більш високійціні, ніж ціна, за якою вони купуються. Г—Г — гроші, що породжують гроші,— такерозуміння капіталу у меркантилістів. По-п'яте, однак не всякий обіг є джереломбагатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоча ізбагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальноїсуми народного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля.По-шосте, звідси загальний висновок — баланс у зовнішній торгівлі повинен бутиактивним, тобто слід менше купувати у іноземців і більше їм продавати. Протенеобхідно відзначити, що в питанні розуміння активного балансу існувала великарозбіжність поглядів ранніх та пізніх меркантилістів.

Два етапи розвитку теорії меркантилізму

Меркантилістичнаполітика і теорія меркантилізму, що її обгрунтовує, пройшли два етапи у своємурозвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, ірозвинутий меркантилізм, котрий Маркс характеризував як власне меркантилізм абомануфактурну систему.

Ранніймеркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Найбільш відомимипредставниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі вІталії.

Дляраннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошового балансу. Цятеорія ставила два завдання: по-перше, залучити якомога більше грошей з-закордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Звідси витікала вимогаменшого витрачання грошей і більшого їх нагромадження, з одного боку, ізаборона їх вивезення — з іншого.Адекватною була і економічна політика того часу, яка ставила своєю метоюбудь-якими заходами утримувати гроші у країні, купувати якомога менше іноземнихтоварів. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європинамагалися досягнути шляхом безпосереднього регулювання руху грошей.Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерівзобов'язували частину виручки від проданих за кордоном товарів привозитиготівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїхтоварів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.

Монетарниймеркантилізм був ще примітивною формою власне меркантилізму. Характерною дляXVI ст. і орієнтованою на заборону вивезення грошей, обмеження імпорту,посилення видобутку золота та срібла, встановлення високих мит на ввезеннятоварів, зниження позичкового проценту —такою була економічна політика. Такі заборони неодноразово впроваджувалися вІспанії XVI ст., але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявивсяекономічно безплідним, на ньому позначався ще вплив натурального господарства,міської регламентації торгівлі та грошового обігу, що орієнтується назамкненість економіки кожного міста.

Такаполітика стримувала розвиток зовнішньоторговельних оборотів. Зі зростаннямкапіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставалаочевидною недоцільність політики, яка визначала за мету утримування грошей вобігу.

Удругій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюєтьсямеркантильною або мануфактурною, що досягла свого розквіту у XVII ст.Основними представниками її були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн уФранції, Антоніо Серра та Дженовезі в Італії. Виникла власне системамеркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізнімеркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарногообігу. Вони ставили завданням скасування заборони вивозу грошей, обмеженьімпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, перш завсе промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активноготоргового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів надвартістю товарів, ввезених до країни. З цією метою заохочувався розвитокпромисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося судноплавство. Наперший план висувалася політика протекціонізму, яка розглядалася як кращийзасіб для забезпечення більш інтенсивного розвитку експорту. Держава проводитьсистему митних заходів: іноземні товари, що конкурують з вітчизняними, а такожвивіз сировини, яка може бути перероблена в середині країни,оподатковуються високим митом. А на деякі вітчизняні товари, навпаки,встановлюються заохочувальні премії за експорт.

Алеу головному і ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системиїх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші.Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимальногонагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різному трактуванніактивного балансу.

Раннімеркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-якакупівля зменшує їх, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилістипідходять до грошей як капіталісти, які розуміють, що гроші «породжують» грошіі для цього вони повинні бути не в спокої, а в русі, їх постійно необхіднопускати в оборот, щоб отримувати ще більше грошей. Звідси і різне трактуваннязагальної для усіх меркантилістів формули: менше купувати і більше продавати.Ранні меркантилісти наголошують на першій частині формули і при цьому трактуютьїї абсолютно: потріб-но всіляко утримуватися від покупок. Пізні ж — трактуютьцю ж формулу відносно: можна купувати багато, але сума продажів повинна завждиперевищувати суму покупок.

Очевидноюістиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливудержавної влади і навіть опіки її над господарським життям. Відмінність полягаєлише у різному розумінні конкретних форм цього втручання, у тому, як зробитийого найбільш доцільним.

Меркантилізмнабув розвитку, перш за все, в Англії, потім у Франції, Італії та інших країнахЗахідної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.

Англійський меркантилізм

Найбільшрозвинутим і типовим буванглійськиймеркантилізм. Ще у XV—XVI ст. видавалися «закони провитрачання», які зобов'язували іноземних купців витрачати виручку за своїтовари на купівлю англійських. Пояснювалося це тим, що Англія у XVI—XVII ст.значно просунулася вперед в економічному розвиткові і два сторіччя (1651—1849)меркантилізм був офіційною політикою держави (діяв Навігаційний акт Кромвеля).

Ізпредставників раннього меркантилізму в Англії слід назвати В. Стаффорда(1554—1612), який у 1581 році надрукував підініціалами «W. 5.» твір «Стислийвиклад деяких скарг наших співвітчизників». Твір був написаний у формі розмовиміж лицарем, фермером, ремісником, купцем та доктором богослов’я.

Стаффордвиявляє найбільш правильне для того часу розуміння зв'язку між вартістю грошейі вартістю товарів. Саме у появі неповноцінних монет, у псуванні монет королями(що практикувалося у зв'язку зі зростаючою потребою у коштах) він вбачаєпричину подорожчання товарів. Псування монет, на думку Стаффорда, має двоякінаслідки: 1) дороговизну; 2) втечу(відтік) з країни повноцінних монет.

Уцьому творі доводилася шкідливість вивезення монет за кордон, бо, зрештою,зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобомобігу. Все залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, вважаєСтаффорд, повинна видати закон, щоб жоден з сирих продуктів не вивозився закордон необробленим, так як вивіз сирих матеріалів веде тільки до зворотноговвозу їх в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. Стаффордпропонував заборонити ввезення предметів розкоші та деяких інших товарів,регламентувати торгівлю, обмежити вивіз монети, розширити суконне виробництво.

Найвидатнішимпредставником меркантилізму в Англії у його найбільш розвинутому вигляді є ТомасМен (1571—1641), який вважається автором теорії торгового балансу. Менбув купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх роботах:памфлеті «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), а пізніше «СкарбАнглії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі» (1664) вінспростовує монетаризм і обгрунтовує теорію торгового балансу.

Менвисловлюється проти заборони вивозу грошей, тому що, на його думку, грошіприносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Він стверджує, що значеннягрошей в обігу можна порівняти із значенням зерна у процесі землеробськоговиробництва. Спроби утримати у країні якомога більше золота та срібла задопомогою державних заходів пригнічують свободу купця розпоряджатися своїмигрішми і завдають тільки шкоди. З точки зору Мена, єдиним вірним засобомзбільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс.

Торговийбаланс з окремими країнами, доводив Мен, складається по-різному. Деякі країнибільше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, більше ввозять вАнглію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови, що торгівля не буде піддаватисяутискам, вона отримає найбільший розвиток, а тим самим буде досягнута основнамета — збільшення запасів золота та срібла. Таким чином, Мен вирішував завданнязалучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихильники політикигрошового балансу. Ввезення та вивезення грошей, за Меном, знаходиться узалежності від стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивіз перевищує ввіз, тобто,якщо країна має активний торговий баланс, різниця повинна бути перекритагрішми. «Гроші, які привозяться у країну за балансом нашої зовнішньоїторгівлі,— це єдині гроші, які у нас залишаються і якими ми збагачуємося», —наголошував він.

Чіткоформулює Мен теорію торгового балансу. «Звичайний засіб для збільшення нашогобагатства і наших скарбів,— говорить Мен,— є іноземна торгівля, у якій мизавжди повинні дотримуватися того правила, щоб щорічно продавати іноземцямсвоїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів».

Мен— противник всіляких заходів, що притискують експортну торгівлю, він вимагаєнавіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніхмеркантилістів, які ратували за високі ціни, Мен — прихильник низьких цін, щополегшує конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніхмеркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей дляобігу, повторюючи вже відоме положення Стаффорда: зниження цінності грошейвикликає підвищення ціни товарів. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатстваі дорогоцінних металів. Під багатством Мен розумів не тільки дорогоцінніметали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їхроль як засіб досягнення певної мети — залучити до країни через зовнішнюторгівлю більше дорогоцінних металів.

Менє прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно Стаффорду, вимагаєзаміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвимтакож розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, такожприносить багатство. Особливо підкреслював Мен значення судноплавства і необхідністьпрагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійськихсуднах.

Меркантилістськіпогляди розвивав і син торговця Самуїл Фортрей (1622—1681), авторроботи «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенніторгівлі цього Королівства». З метою стимулювання розвитку промисловості вінвимагає обкладення іноземних товарів високим митом, в результаті чого ціни натовари, що завозяться в Англію зростатимуть, а це, у свою чергу, викличерозширення збуту товарів вітчизняного виробництва.

Колимеркантилізм як політика розкладався, на його захист виступив видатнийекономіст Джеймс Стюарт (1712—1781). Він поставив за метувідстояти меркантилістську концепцію у XVIII ст., коли вже утворилася теоріятрудової вартості. У 1767 р. він видає книгу «Дослідження про принципиполітичної економії», у якій не тільки викладає принципи меркантилізму, але йробить серйозний крок вперед в економічній науці. Стюарт не поділяє ілюзіймеркантилістів, буцімто багатство створюється шляхом продажу окремимикапіталістами товарів за ціною вищою за вартість. Він розрізняє «позитивнийприбуток», що залежить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що єрезультатом обміну в міжнародній торгівлі. За його словами, тільки позитивний прибутоквикликає зростання суспільного багатства.

Слідтакож відзначити, що Стюарт критикував кількісну теорію грошей і визнававнеобхідність певної кількості грошей для обігу.

Французький меркантилізм

УФранції меркантилізм також відіграв важливу роль в економічній політиціабсолютизму, особливо у XVII ст., хоча буржуазія тут була слабшою, ніж уАнглії, а абсолютизм був дворянською диктатурою.

Політикумеркантилізму взяв на озброєння вже Генріх IV, всіляко стимулюючи торгівлю. Вінуклав у 1606—1607 рр. ряд угод з іноземними державами, відмовився від правкорони на стягнене майно іноземних купців, сприяв колонізації Канади, заборонивввезення текстильних товарів і вивіз цінної сировини — шовку, вовни. У країніза допомогою привілеїв та субсидій насаджувалося мануфактурне виробництво.

Алеще більшого розмаху політика меркантилізму зазнала при Людовіку XIV, завдякистаранням міністра Кольбера у 1661—1683 рр. Останній вважав, що могутністьдержави визначається кількістю грошей у її розпорядженні, а їх може дати тількиторгівля.

Найбільшвідомим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції єАнтуан Монкретьєн де Ваттевіль(1575—1621). У 1615 р. він опублікував працю «Закони суспільного господарства»(«Трактат політичній економії»), яку присвятив королю і матері-королеві. Саме уцьому творі вперше вжито термін «політична економія», що дав назву цілій науці.

Економічніпогляди Монкретьєна знаходяться на межі раннього та пізнього меркантилізму, щоцілком відповідало економічному і політичному стану Франції того періоду.Релігійні війни проти альбігонців спустошили південно-французькі міста, агугенотська міжусобиця розладнала всю французьку економіку. На той час Англіявже почала значно випереджати Францію в економічному розвитку.

Монкретьєнставить за мету виявити заходи, використання яких дозволило б піднести народнегосподарство Франції. Для цього він вважає за доцільне використати досвідАнглії. Досить детально зупиняється Монкретьєн на питаннях розвитку мануфактур,займається питаннями торгівлі, мореплавства, рекомендує ряд заходів дляпіднесення промисловості, великого значення надає професійному навчанню.

Засвоїми поглядами Монкретьєн є гарячим захисником третього стану, при цьомунайбільш важливою його частиною вважає торговців. «Купці,— наголошує він,—надзвичайно корисні державі». І хоча вимагає заохочення всілякого роду ремесел,проте розвиток промисловості для нього є самоціллю. Мету всіх ремесел вінвбачає в торгівлі. «Філософи кажуть, що мета є причина всіх причин; і торгівляє певним чином головна ціль різних ремесел», — вказує Монкретьєн. Длямогутності держави потрібне золото, а самим надійним способом його придбання єзовнішня торгівля.

Монкретьєнсвідомо протиставляє інтереси Франції інтересам інших країн, засуджує політикуФранції за те, що вона надає більшу свободу і незалежність торговцям іншихкраїн. При цьому він досить своєрідно використовує меркантильну теоріюприбутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на йогодумку, виграш одного є втратою для іншого. Але в умовах внутрішньої торгівлівиграють і програють окремі
учасники обороту, країна ж в цілому нічого не втратить і не придбає. В умовахзовнішньої торгівлі іноземні купці є свого роду насосом і, отримуючи прибуток,вони висмоктують багатство країни, з якою торгують.

Цікавовідзначити, що Монкретьєн розрізняє поняття гроші і багатство, вважаючи, щодостаток золота створює лише передумови для багатства і благополуччя країни,але не робить її багатою і успішною. Першочергове значення він приділяє«природному багатству» (хліб, сіль, вино і т. ін.). Монкретьєн у зв'язку у цимпише: «Не наявність золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робитьдержаву багатою, а наявність предметів, необхідних для життя і одягу: у кого їхбільше, у того більший достаток».

Монкретьєнрізко виступає проти розкоші, вважаючи її однією з причин, що призводить довідтоку золота з країни. «Розкіш,— говорить він, —для держави чума і рокове розорення; завдяки шовку до Турції та Іспаніївідпливає наше золото».

Монкретьєнвиділяється із загальної маси меркантилістів тим, що його увагу приверталостановище народу, особливо селянства, про яке він говорить з великим співчуттямі вважає, що держава повинна турбуватися про нього.

Меркантилізм в Італії

Дляпрактичного меркантилізму в Італії не було політичних і еконо-
мічних умов. Після великих географічних відкриттів за умов збереженняполітичної роздробленості став неминучим її економічний занепад. У силузовнішньоторговельних умов, що змінилися, нагромаджені торгівлею у XVI ст.капітали посилено перетворювалися у позичкові, розвивалася діяльність банків.Саме цей факт обумовив інтереси перших італійських меркантилістів, які особливуувагу приділяли питанням грошового обігу і кредиту.

ГаспарСкаруффі (1519—1584), будучи професійним банкіром, написаву 1582 році «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом ісріблом», де розвивав ідеї, близькі до монетаризму. Скаруффі запропонувавграндіозний на той час проект скликання загальноєвропейської конференції підкерівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг уміжнародному масштабі. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах в межахкраїни, існували різні грошові системи, що звичайно ускладнювало розрахунки іперекази грошей з одного місця в друге. Скаруффі запропонував встановити єдинузагальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютнимиметалами, прирівняти одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. Навідміну від інших монета-ристів рекомендував ліквідувати національні бар'єри,що обмежують обіг; золото і срібло трактував як звичайні товари.

Цейпроект підтримує і розробляє флорентійський банкір-економістБернардо Даванцаті(1529—1606), який опублікував у 1582 році книгу «Читання про монету». Даванцатібув прихильником біметалізму, засуджував хаос у грошовому обігу, пропонувавповернутися до вільної чеканки монет таобігу злитків.

Ізіталійських теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назватиАнтоніо Серра(XVI—XVII ст.), відомого як автора «Стислого трактату про причини, які можутьпривести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень». Серравідкидає концепцію монетаризму і дотримується теорії «торгового балансу».Засуджує заборону вивозу грошей і регламенти їх обігу, втручання держави векономічне життя. Як приклад наводив Венецію, яка має достатньо грошей завдякитому, що розвиває свою промисловість, веде широку торгівлю. Наявність грошей удержаві, що не має копалень, за Серрою, ставилася у залежність від розвиткуремесла, працелюбства та винахідливості населення, розмаху торгівлі, політикиуряду.

Середіталійських меркантилістів слід також назватиАнтоніоДженовезі (1712—1769), котрий тривалий час займавкафедру у Неаполітанському університеті. На думку Дженовезі, взірцем правильноїторговельної політики є зовнішньоторговельні заходи Англії. У своїх «Лекціяхпро комерцію і цивільну економіку» він детально аналізує теорію торговогобалансу. Не-
можливо допускати такий вивіз товарів, котрий послабив би вітчизнянупромисловість і такий ввіз, котрий наносить збитки вітчизняним ремеслам, вважаєДженовезі.

Багатство,на його думку, роблять не гроші самі по собі, а правильно організована за їхдопомогою зовнішня торгівля. Надлишок грошей сам по собі не може принестикраїні користь. Вони повинні бути наявними у кількості, необхідній дляобслуговування торгівлі.

Ідеїмеркантилізму у тій чи іншій формі позначалися на формуванні та розвиткуекономічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та інших країн як Західної,так і Східної Європи.

Меркантилізм(особливо на другому етапі свого розвитку) мав історично прогресивний характер.Значення теорії «торгового балансу» полягало у тому, що вона давала більш зрілета ефективне вирішення економічних проблем періоду первісного нагромадженнякапіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо «торгового балансу»дійсно було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж, постійним інадійним, не пов'язаним з випадковостями політичного життя та адміністративноїдіяльності. Це значить, що пізні меркантилісти, відкривши одне з важливихджерел нагромадження капіталу, правильно розуміли економічні завдання своєїепохи, оскільки час промислових переворотів ще не прийшов.

Висновки

Визначнемісце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів. Вонозародилось у XVI—XVII ст. у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереситоргової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. Умеркантилістів об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялосязовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство.Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вонине створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасноїекономічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідженняпереходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесенняаналізу із сфери обігу у виробництво стало початком економічної науки, щопов'язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовивзанепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Література

1. КорнійчукВ.І., Татаренко П.В. Історія економічної думки.К.: Наукова думка, 1996. — 456 с.

2. НіколенкоЮ.В., Демківський А.В., Фещенко В.В. та ін.Основи економічної теорії. — К.: Либідь, 1994. — 214 с.