Реферат: Адам Сміт - центральна фігура класичної політичної економії
АДАМСМІТ –ЦЕНТРАЛЬНА ФІГУРА КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇЕКОНОМІЇ
ПЛАН
Вступ
Виникнення класичної політичної економії
Життєвий шлях Адама Сміта
Економічне вчення Сміта
Висновки
Література
Вступ
У своїйреферативній роботі я хочу розповісти про видатного англійського економіста, «батькаекономіки» і просто досить освічену і цікаву людину, якою був Адам Сміт.Саме у його працях і у працях його послідовників, зокрема Давида Рікардо, класичнаполітична економія досягла найвищого розвитку.
Сміт з’явивсятоді, коли існувала необхідність змінити економічну думку, повернути її в іншерусло. Саме це він і зробив, написавши працю «Дослідження про природу тапричини багатства народів» і утвердивши економічний лібералізм, трудовутеорію вартості та інше. І хоча його погляди не були досконалими, алезапочаткували аналіз сфери виробництва, а не обігу.
Метою моєїреферативної роботи є висвітлення життєвого шляху Адама Сміта, проаналізувавшиякий, можна сказати про формування його поглядів, а також саме висвітлення цихпоглядів.
Я поставила передсобою завдання таке: не просто написати про цю видатну людину, а зробити аналізйого вчення, його праці. Саме на погляди класиків, зокрема Сміта, спираються іінші напрями політичної економії, наприклад, неокласичний, хоча він має ібагато відмінностей. Можна сказати, що праця А. Сміта стала певним підґрунтямдля вивчення економіки як науки.
Працюючи надстворенням реферату, мені довелося переглянути і перечитати велику кількістьлітератури. І можу сказати, що дана тема є дуже цікавою для мене. В деякихджерелах робився акцент на життєвий шлях вченого, в деяких – на аналізнайважливішої праці його життя «Багатство народів».
З впевненістюможна сказати, що «Адам Сміт – центральна фігура класичної політичноїекономії» – тема, що висвітлена добре в сучасній літературі. Суттєвимкроком на шляху наукового дослідження праці Адама Сміта є російська книга «История экономических учений» Ядгарова, атакож українські підручники з історії економічних вчень. Та, на жаль, мені непотрапила на очі ні одна українська книга, присвячена суто аналізу поглядівАдама Сміта.
Англійськийісторик економічної думки М. Блауг писав: "…Сміту немає рівних ні у XVIII, ні навіть у ХІХ столітті заглибиною і точністю проникнення в суть економічного процесу, економічноїмудрості…". Мені здається, що ця цитата яскраво відображає внесок вченогоу економічну науку. І якщо ви ще не повірили, що Адам Сміт – центральна фігура класичноїполітичної економії, то я вам це доведу.
Виникненнякласичної політичної економії
Розвитоккапіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму – першого напрямуполітичної економії — перш за все в Англії, найбільш економічно розвинутійкраїні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. Наперший план виходить промисловий капітал.
За цих умоврекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії,яка потребувала обґрунтування основних засад капіталістичного виробництва,розробки нових економічних категорій. Крім того, буржуазія намагаласьзвільнитись від жорсткого урядового регулювання економічного життя. Вона жадаласвободи. Буржуазна революція середини 17 століття в Англії розпочала добуполітичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазіяпоступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великихуспіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії таінших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла йрозвитку економічної науки, було покладено початок формуванню політичноїекономіки як науки. За цих умов і виникла класична політекономія.
Класикипроголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних законів. А цезмінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічноїсвободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.
Класична школа,на відміну від меркантилістів – прихильників державного втручання в економічнежиття, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Проблемуцінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вонивирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючиабстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.
Загальна оцінка класичної політекономії здійснювалась за схемою К.Маркса, який до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англіїі від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політекономії Марксназивав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школавичерпала себе.Дійсно, свого вищого розвитку класична буржуазна політична економія досягла впрацях британських вчених Адама Сміта і Давида Рікардо, оскільки Великобританіябула в той період дуже розвиненою в економічному відношенні країною. Вонаволоділа відносно високорозвиненим сільським господарством і промисловістю,вела активну зовнішню торгівлю. Капіталістичні відносини в Англії активнорозвивалися: тут виділилися основні класи буржуазного суспільства: робочийклас, буржуазія і землевласники. Буржуазія була зацікавлена в науковому аналізікапіталістичного способу виробництва. Таким чином, в другій половині XVIII в. уВеликобританії склалися сприятливі умови для злету економічної думки, якою булатворчість шотландського економіста і філософа А. Сміта. Свої погляди вінвисловив в книзі «Дослідження про природу і багатство народів»,видану в 1776 році [7, 60].
Життєвий шлях Адама Сміта
Ім'я великого шотландця Адама Сміта рівно шанується всіма сучаснимиученими-економістами, скільки б різних точок зору вони не дотримувалися. Разомз іменами Карла Маркса і Джона Кейнса ім'я цієї видатної людини викликаєпідвищення кров'яного тиску у будь-кого, хто має хоч яке відношення доекономічної науки, оскільки саме до праць цих трьох великих економістівзвертаються за тим, щоб зрозуміти основні цілі економіки як науки.
А шлях Адама Сміта до вивчення цієї дисципліни і написання нимславнозвісної праці «Дослідження про природу і причини багатства народів»тим часом був непростим.
Він народився 5 червня 1723 року в Шотландії, в містечку Кірколд. Бувєдиною дитиною в небагатій сім'ї митного урядовця, який помер всього лише задекілька місяців до народження свого сина. Вихований матір'ю, яка присвятилайому все своє життя, Адам в 14 років вступив в університет Глазго, почавши своюдорогу до збагнення світу.
Він досить рано почав подавати великі надії і в 16 років одержавстипендію для навчання в Оксфордському університеті. Але Оксфорд в ті часи небув центром навчання, як є тепер. Систематичного викладання там не було абомайже не було, студентам надавалася можливість самонавчання, аби тільки вони нечитали небезпечних книг. Сміта одного разу хотіли виключити за те, що у ньогобув твір Давіда Юма «Трактат про людську природу», який тепервважається одним з шедеврів 18-сторіччя.
Наполегливо набираючи знання і долаючи хвороби, що вічно мучили його, цямолода людина поступово стала однією з найосвіченіших людей свого часу.Визнанням цього стало призначення його професором філософії та етики Глазговськогоуніверситету після того, як він повернувся з Оксфорда до рідної Шотландії.Вважається, що саме підготовка лекцій для студентів цього університету і сталапоштовхом до формулювання Адамом Смітом його уявлень про проблеми економіки.Попрацювавши керівником на кафедрі етичної філософії, Сміт заслужено посідаєпосаду ректора Глазговського університету.
Велика наукова робота «Теорія моральних почуттів», видана ним у1759 році, принесла йому широку популярність. Але в подальшому науковий інтересСміта все більше переміщується до економічної науки, що було частково пов’язаноз участю у специфічному глазговському клубі політичної економії, а частково –дружбою з філософом і економістом Давидом Юмом.
У 1764 році в житті А. Сміта відбулася, можна сказати, переломна подія:він залишив кафедру (як виявилося назавжди) і прийняв пропозицію супроводжуватина час закордонної подорожі молодого лорда, пасинка значного політичного діяча,герцога Баклю. Матеріальний інтерес мав для Сміта не останнє значення: подорож гарантувалайому 800 фунтів стерлінгів кожного місяця до кінця життя, що було значно вищимза гонорар у професора. Подорож продовжувалась більше двох років, з якихпівтора він пробув у Тулузі, два місяці в Женеві, де йому довелося зустрітися зВольтером, і дев’ять місяців в Парижі. Тісне знайомство за час подорожі зфранцузькими філософами д’Аламбером, Гельвіцієм, Гольбахом, а також з фізіократами,в тому числі з Кене і Тюрго, були відображені згодом в його найважливішійроботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», донаписання якої він приступив ще в Тулузі.
Після повернення у Шотландію Сміт вирішив жити у своєї матері, де з 1767року усамітнюється для завершення твору «Багатство народів». Книгабула надрукована у 1776 році і ще більше зміцнила відомість Сміта. Вона чотирирази передруковувалась за його життя і ще три рази з дня його смерті (1790 р.)до кінця століття. Сміт відправив примірник Юму, який став його близьким другом.Юм відповів: «Здорово! Краса! Дорогий містер Сміт, Ваша праця принесламені велике задоволення». Юм зрозумів, як і вся решта осіб, які прочиталикнигу, що Сміт створив твір, який назавжди змінить уявлення суспільства пробагатство нації [6, 166-170].
Економічне вчення Адама Сміта
Основою науковоїтеорії Адама Сміта було прагнення поглянути на людину з трьох сторін: з позиційморалі і моральності; з позицій цивільних і державних; з позицій економічних.Він спробував пояснити економічні відносини людей саме з урахуванням особливостейїх натури, вважаючи, що людина – істота, егоїстична від природи, і її ціліцілком можуть суперечити інтересам оточуючих.
Адам Сміт неідеалізував людини, він бачив всі її недоліки і слабкості, але при цьому вінписав: «Однакове у всіх людей, постійне і не зникаюче прагнення поліпшитисвоє становище – це початок, звідки витікає як суспільне і національне, так іприватне багатство». На відміну від своїх попередників, він зумівзрозуміти і довести, що багатство нації створюється не тільки в сільському господарствіі торгівлі, але всіма видами виробництв, існуючими в економіці. Саме тому Сміттак багато писав про розподіл праці, оскільки бачило в ньому джерело зростаннядобробуту будь-якого народу світу.
Великийшотландець показав, що обмін товарами відбувається тоді і тільки тоді, коли вінвигідний обом сторонам. Це була революційна для свого часу ідея, і навітьдотепер вона нелегко засвоюється людьми малознайомими з економікою. До Сміта наобмін і торгівлю дивилися відповідно до жартівливого затвердження стародавніхгреків: " Ринок – це спеціально відведене місце, де люди можуть обдурюватиодин одного". Іншими словами, вважалося, що в будь-якій операції однасторона виграє, а інша відповідно обов'язково програє. Сміт довів, що насправдііснує універсальна вигода для всіх, хто вступає в обмін товарами. Ця вигода –економія учасниками обміну своєї праці. Якщо обмін відбувається вільно і йогоучасники вільні у виборі партнерів і узгодженні цін, то такий обмін – благо длявсіх його учасників і країни в цілому.
Перешкодитизростанню багатства країни може тільки нерозсудливість її правителів. Якщо жправителі не заважають людям працювати, створювати заощадження і вкладати їх вкомерційну діяльність, то країна процвітатиме: «Для того, щоб піднятидержаву з найнижчого ступеня варварства до вищого ступеня добробуту, потрібнілише мир, легкі податки і терпимість в управлінні, все інше зробить природнийхід речей» [4, 116].
Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про «природнийпорядок», Сміт підкреслює, що за умов «природного порядку»(вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності керує «невидимарука», тобто економічне життя людей підпорядковується об’єктивнимзакономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить здвох принципів: об’єктивної закономірності природи («невидимої руки»)та «природної свободи» людини.
Дія об’єктивних законів спрямована на благо людини. Проте благотворністьдії об’єктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певні соціальні умови, асаме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людинивільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин поведінка людинизбігатиметься з дією природних сил, «невидимої руки», тобто іззаконами природи. У концепціях наступників Сміта (Рікардо, Сен-Симона, Маркса)саме ця теза відсутня. У них залишилась лише об’єктивна закономірність, щокерує поведінкою людини [2,36-37].
Адам Сміт у «Багатстві народів» розглядає такі економічніпоняття, як поділ праці і гроші, теорія вартості, класи і доходи, заробітнаплата, земельна рента, капітал. Розберемо кожне з цих понять.
Поділ праці і гроші. Свій твір Адам Сміт починає з розгляду поділу праці.Це не випадково – адже він – економіст мануфактурного періоду. Сміт чітконазиває першоджерело багатства – працю.
Зростання продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється:
1) збільшеннямвправності робітника;
2) збереженнямчасу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого;
3) винаходомі застосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одномуробітникові виконувати працю кількох.
Надаючи величезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумів йогопричин. Поділ праці в нього породжується схильністю до обміну.
Поділ праці й обмін, в свою чергу, передбачають наявність знаряддяобміну. Таким знаряддям у Сміта є гроші. Їх виникнення Сміт правильно розглядаєяк об’єктивний процес, а не як результат домовленості робітників. Визнаючи всіфункції грошей, вчений головною називав функцію грошей як засобу обігу. Навідміну від меркантилістів, Сміт підкреслював, що дохід суспільства – цетовари, а не гроші [4,58].
Теорія вартості. В основу своїх поглядів Сміт поклав теорію трудової вартості:визначення вартості, що затрачується на виробництво товару, працею і обмінтоварів відповідно до вкладеної в них кількості праці. Треба зазначити, щовчений, як і інші економісти того часу, користується поняттям «цінність»,а не «вартість». Цінність у нього має два значення: корисність («цінністьу споживанні») і можливість придбання інших предметів («цінність вобміні»).
Сміт визначив і розмежував споживну і мінову вартості товару. Він визнаврівнозначність всіх видів продуктивної праці як творця і кінцевого мірилавартості, показав закономірність того, що вартість неодмінно повинна виражатисяв міновій вартості товару, в його кількісному співвідношенні з іншими товарами,а при достатньо розвиненому товарному виробництві — в грошах.
Сміт не досліджував працю як субстанцію вартості, не розрізняв процесипраці як процеси створення і перенесення вартості, оскільки вся його увага буласпрямована на мінову вартість, на кількісну міру вартості, на те, як вонавиявляється в обмінних співвідношеннях і насамкінець — в цінах. Сміт розумів,що величина вартості визначається не фактичними витратами праці окремоготоваровиробника, а тими витратами, які в середньому необхідні при даному станісуспільства. Він відзначав також, що кваліфікована і складна праця створює водиницю часу більше вартості, ніж некваліфікована і проста, і може бути зведенадо неї за допомогою якихось коефіцієнтів.
Плідною була концепція Сміта про природну і ринкову ціну товарів. Підприродною ціною він розумів грошовий вираз мінової вартості і вважав, що втривалій тенденції фактичні ринкові ціни прагнуть її як до якогось центруколивань. Вона «як би є центральною ціною, до якої постійно тяжіють цінивсіх товарів. Різні випадкові обставини можуть іноді тримати їх на значно більшвисокому рівні і іноді дещо знижувати їх в порівнянні з нею. Але які б не булиперешкоди, які відхиляють ціни від цього стійкого центру, вони постійно тяжіютьдо нього» [5, 58].
При урівноваженні попиту і пропозиції в умовах вільної конкуренціїринкові ціни співпадають з природними. Сміт поклав також початок аналізучинників, здатних викликати тривалі відхилення цін від вартості; найважливішимз них він вважав монополію. Це, зокрема, відкривало можливості дослідженняпопиту і пропозиції як чинників ціноутворення, а також роль різного родумонополій в цій області.
Крім основного визначення вартості, укладеного в товарі кількістю праці,Сміт ввів друге поняття, де вартість визначається кількістю праці, яка можнакупити за даний товар. В умовах простого товарного виробництва, коли не булонайманої праці і виробники товарів працювали на засобах виробництва, щоналежать їм, це одне і те ж. Ткач, наприклад, обмінював шматок зробленого нимсукна на чоботи. Можна сказати, що шматок сукна коштує пари чобіт або що вінкоштує праці шевця за той час, поки він виготовляв чоботи. Але, по суті, цезовсім не одне і те ж, що стає ясно для умов капіталістичного виробництва. Якщошвець працює по найму у капіталіста, то вартість проведених ним за виробництвомгодин і «вартість його праці», те, що він одержує за свою працю — абсолютно різні речі. Шматок сукна як і раніше коштує пари чобіт, але він коштуєбільше, ніж праця шевця, оскільки у вартості чобіт тепер укладена додатковавартість, привласнена капіталістом.
Сміт натрапив на суперечність, яка полягає в тому, що у відносинах міжкапіталістом і робітником (при наймі робочої сили) закон вартості, закон обмінуеквівалентів порушується. Капіталіст оплачує робітнику у вигляді заробітноїплати лише частину вартості, яку створює праця робітника і одержує капіталіст.Сміт не міг пояснити цю суперечність в рамках теорії трудової вартості і робиввисновок, що вартість визначалася працею тільки в «первинному станісуспільства», коли не було капіталістів і найманих робітників, тобто припростому товарному виробництві. Для умов капіталізму він сконструював іншутеорію – «теорію витрат виробництва», згідно якої вартість товаруутворюється шляхом складання заробітної плати, прибутку і ренти на одиницютовару. Для товарів, у виробництві яких не бере участь орендована земля, цінаскладається із заробітної плати і прибутку. Він писав: «Заробітна плата,прибуток і рента є трьома первинними джерелами всякого доходу, рівно як і всілякоїмінової вартості» [5,53]. Він включав в складову таким чиномвартість не просто прибутку, а природну, середню норму прибутку на капітал. Длянього було очевидно, що за відсутності перешкод для переливу капіталу нормаприбутку в різних галузях і при різних додатках капіталу повинна зрівнюватися.Визначення цінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявившигеніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в ХІХст. стала панівною.
Класи і доходи. Вчений прямо зазначає, що три складові ціни є видамидоходів трьох прошарків суспільства, які відповідають факторам виробництва:праці, капіталу і землі. Власники кожного з цих факторів утворюють відповіднікласи. В руках землевласників знаходиться головний засіб виробництва — земля.Вони одержують дохід у вигляді земельної ренти, яка виступає безпосередньо як оренднаплата за землю, що здається в оренду капіталістичним фермерам. Капіталістиволодіють іншими видами засобів виробництва (промислові будівлі, устаткування,кораблі, ферми, запаси сировини), наймають робітників і одержують дохід увигляді прибутку. Якщо вони орендують землю, то частину прибутку вони змушенівіддавати у вигляді земельної ренти. Це може також стосуватися капіталістів,зайнятих в гірничодобувній промисловості і тих, які орендують рудники. Сміт неробив принципової відмінності між капіталістами, зайнятими в промисловості і всільському господарстві. Проте серед капіталістів він особливо виділявпозикових капіталістів, що позичають промисловим капіталістам. Їх дохід — позичковийвідсоток — в звичайних умовах складає частину промислового прибутку, який їмвіддають капіталісти-позичальники. Нарешті, найчисленніший і найбідніший класскладають наймані робітники, що не мають у своєму розпорядженні власності і змушеніпродавати свою працю за заробітну плату.
Сміт бачив, що реальне суспільство складається не тільки з цих трьохкласів, але також включає різні проміжні групи. Але основні класи відрізняютьсятим, що їх доходи є первинними, тоді як доходи всіх інших груп — вторинними,перерозподіленими. Вони мають кінцеве джерело або в прибутку, або в ренті, абов заробітній платі.
Заробітна плата у Сміта – це продукт праці, природна винагорода за неї. Смітговорив, що, працюючи на своїх власних засобах виробництва і на своїй землі,виробник товарів одержує повний продукт своєї праці. Але з тих пір, як засобивиробництва і земля знаходяться у власності капіталістів і поміщиків, анезалежний виробник перетворився на найманого робітника, останній не одержує увигляді заробітної плати вартість всього продукту своєї праці. Сміт відзначавтенденцію до зникнення незалежності дрібного виробництва, до загальногорозповсюдження найманої праці.
Сміт писав: «Людина завжди повинна мати можливість існувати своєюпрацею, і його заробітна плата повинна, щонайменше, бути достатньою для цього»[5, 63]. Він вважав, що в основі величинизаробітної платні лежить вартість засобів існування, необхідних для життяробітника і виховання дітей, які змінять його на ринку праці. Він відзначав, щоїї нижньою межею є фізичний мінімум. Якщо вартість робочої сили (нормальназаробітна плата) найманих робітників нижче за цей мінімум, це загрожує вимиранням«раси цих робітників» [5, 64]. Це можливо лише в суспільстві, вважавСміт, де існує економічний регрес: як приклад такої країни він називавтериторії в Індії і Китай, де заробітна плата лише трохи перевищувала фізичниймінімум, а економіка знаходилася в стані застою. Проте в країнах, де йшовпомірний і тим більше швидкий розвиток господарства, заробітна плата включалакрім фізичного мінімуму певний надлишок, розміри якого визначалися нормамиспоживання, традиціями, культурним рівнем, що склалися. Сміт відзначав, що,наприклад, в Америці заробітна плата вище, ніж в Англії, оскільки економікапершої розвивалася особливо бурхливо.
Він вважав, що стихійний ринковий механізм утримує природну (середню,нормальну) заробітну плату на певному рівні, обмежуючи відхилення фактичноїзаробітної плати від цього рівня. Значне підвищення заробітної плати викликаєзростання народжуваності в сім'ях робочих, виживання більшого числа дітей івнаслідок цього збільшення пропозиції робочої сили і конкуренції міжробітниками. Під впливом цих чинників нормальний рівень заробітної платнізнижується, що може викликати зворотну тенденцію: падіння народжуваності,збільшення дитячої смертності, скорочення пропозиції робочої сили і посиленняконкуренції між підприємцями. В результаті заробітна плата може підвищитися.Таке розуміння відповідало загальному уявленню Сміта про роль вільного ринку увстановленні певної економічної рівноваги.
Розбираючи питання про оплату по професіях, Сміт дуже добре обґрунтовувавнеобхідність підвищеної оплати тих видів праці, які вимагають спеціальноїпідготовки. Більш високо, доводив він, повинні оплачуватися праця важка,неприємна, ті види праці, до яких суспільство відноситься з презирством. Ізйого точки зору цілком природно, що праця почесних професій оплачуєтьсяпорівняно низько.
Сміт з великою енергією виступав за високу заробітну плату, оскільки вінвважав, що це краще всього відповідає умовам поступового економічногозростання. Відносно висока заробітна плата є найважливішим стимулом зростанняпродуктивності праці. Це, у свою чергу, призводить до накопичення капіталу іпідвищує попит на працю. Він категорично заперечував поширену думку, що високазаробітна плата робить робітників ледачими і зменшує стимули до праці. Крімтого, він закликав підприємців не побоюватися зростання заробітної плати,оскільки стихійний механізм все одно обмежить це зростання.
Прибуток у Сміта теж має трудове походження. Сміт говорив, що ізствореної працею і визначеної кількістю цієї праці вартості товару робітникудістається у вигляді заробітної плати лише деяка частина. Решта є прибуткомкапіталіста-підприємця. В деяких випадках частину її він повинен віддати увигляді земельної ренти, частину — у вигляді позичкового відсотка, якщо використовувавпозичковий капітал.
Сміт називав прибутком всю різницю між доданою працею вартістю ізаробітною платою і в цих випадках мав у вигляді додаткову вартість. В іншихвипадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а такожвідсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький дохід капіталіста.
Він рішуче відкидав думку, що прибуток — це просто інший вид заробітноїплати, яка відшкодовує працю по нагляду і управлінню підприємством, і приводивв обґрунтовування свого погляду переконливі аргументи. Розміри прибуткувизначалися, на його думку, не кількістю, тяжкістю або складністю цієїпередбачуваної праці по нагляду і управлінню, а розмірами спожитого в справукапіталу. Крім того, на багатьох великих підприємствах функції нагляду іуправління передаються найманому керівнику. Сміт вважав прибуток закономірнимрезультатом продуктивності капіталу і винагородою капіталістів за їх діяльність,працю і ризик.
Сміт відзначав тенденцію норми прибутку до пониження, вказував, щоприбуток більш низький в розвинених капіталістичних країнах. В Англії, писаввін, звичайно вважається, що відсоток може складати близько половини прибутку.Сміт дає наступне пояснення тенденції пониження відсотка і норми прибутку: вбагатих країнах з ходом економічного розвитку утворюється надлишок капіталу,який викликає зростання конкуренції капіталів і зниження прибутковості. Низькийрівень відсотка і норми прибутку Сміт розглядав як прояв економічноїрозвиненості і здоров'я нації, що забезпечується природним порядком. Протидієтакому порядку будь-яка монополія. Тому Сміт був непримиренним противникомрізних монополій і привілеїв.
Другим видом прибутку є земельна рента. Земельна рента у Сміта – це платаза користування землею. Її причиною він називає приватну власність на землю.Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент навкладений капітал. Сміт відкидав уявлення, згідно якому рента є законна плата,свого роду відсоток на капітал, колись вкладений землевласниками в поліпшення землі.Землевласник вимагає ренту і за землю, що ніколи не піддавалася поліпшенню, іза природні об'єкти, які взагалі не можуть бути поліпшені, і навіть вимагаєзбільшення ренти у тому випадку, коли поліпшення землі проведено орендарем засвій рахунок. Сміт відзначав, що ділянки землі відрізняються як за родючістю,так і за місцезнаходженням, і обидві відмінності можуть бути причиною утвореннядиференціальної ренти.
Сміт характеризував ренту, разом з прибутком, як нетрудовий дохід, яквирахування на користь землевласника з вартості товару. Землевласники, зазначавСміт, хочуть пожинати там, де вони не сіяли. Вони привласнюють те, що зробленечужою працею.
Він визначав ренту як надлишок вартості над заробітною платою робітниківі середнім прибутком капіталістичного фермера. Сміт стверджував, що разом іззаробітною платою і прибутком вона формує вартість товару.
Крім земельної ренти та інших вищенаведених понять, Сміт приділив увагутакій економічній категорії як капітал. Капітал у нього – головна рушійна силаекономічного прогресу. Під капіталом він розуміє запас продукції, що приноситьприбуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага.
Капітал Сміт поділяє на основний і оборотний. До основного належатьмашини і різні знаряддя праці, промислові й торгівельні будівлі, склади тощо.Оборотний капітал складається з грошей, запасів продовольства, сировини інапівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і вмагазинах.
Велике значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основнаідея праці Сміта. Навіть економічне зростання Сміт зв’язував не тільки зізростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу. Нагромадження капіталу, заСмітом, є результатом ощадливості. Річний продукт нації, робить висновок Сміт,може бути збільшений лише за рахунок зростання кількості продуктивнихробітників і підвищення продуктивності їхньої праці. Отже, Сміт приділяв значнучастину своєї роботи дослідженню капіталу як рушійної сили прогресу суспільства [7, 62-69].
Висновки
Економічні погляди Адама Сміта:
— Адам Смітстверджував, що джерелом багатства країни є продуктивна праця. Всяка новавартість створюється працею, вартість товарів виражає суспільне багатствонародів.
— Праця,основа багатства суспільства, є невід’ємною властивістю людського існування,тому що у формі праці реалізується природне прагнення людини до благополуччя,бажання домогтися більш високого положення в суспільстві.
— Гармоніясуспільних й особистих інтересів виражається при цьому через суспільний поділпраці. Поділ праці створює можливість для досягнення більш високоїпродуктивності праці й призводить до росту суспільного багатства.
— Перевагоюринкової економіки є те, що вона має здатність до саморозвитку тасаморегуляції. Основою цієї здатності він вважав конкуренцію між робітниками,які прагнуть до поліпшення соціального і матеріального положення в суспільстві.
— Смітзапропонував власний аналіз соціальної структури суспільства, розділивши йогона найманих робітників, капіталістів і землевласників. Перші живуть за рахунок заробітноїплати, другі – прибутку, треті – доходів із землі (ренти).
Отже, розглянувши погляди Адама Сміта, можна зазначити, що Адам Смітвиконав в науці велику історичну задачу, визначивши і окресливши межіполітичної економії і привівши в систему накопичену на той час суму економічнихзнань. Його праці є однією з вершин суспільної думки XVIII в. Вони послужилиосновою для виникнення і розвитку нових економічних теорій.
Але його заслуга полягає не лише в тому, що він започаткувавсистематизований виклад політичної економії. Він підкреслив значення особистих,егоїстичних інтересів як рушійної сили прогресу за умов, коли всім забезпеченооднакові можливості. Коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунокінших, то він набирає несприятливого для суспільства характеру. Ринковиймеханізм створить гармонію лише тоді, коли його буде включено у відповідніправові та інституціональні рамки.
Теорія Адама Сміта, хоч і не є досконалою, але є визначною і має великезначення у суспільстві. Навіть пушкінський Євгеній Онєгін «читал Адама Смита» і дякую йому «умел судить о том, как государствобогатеет». Йогоі в наші дні вважають тим, хто створив «перший в економічній науціповноцінний труд… причому весь цей труд пронизаний високою ідеєю природноїсвободи, до якої, як здавалося Сміту, йде весь світ».
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Большая СоветскаяЭнциклопедия. Т. 40./За ред. Б.А. Введенского. – М.: Государственное научноеиздательство «Большая Советская Энциклопедия», 1957. – 645 с.
2. Костюк В. Н.История экономических учений. – М.: «Центр», 1997. – 224 с.
3. Ласкін М.Обрії економічної думки: Адам Сміт, або пророцтво про щастя // Дзеркало тижня.– 2004. – 14 серпня (№ 32). – 16 с.
4. Липсиц И.Экономика без тайн. – М.: Издательство РГГУ «Вита-Пресс», 1994. – 292 с.
5. Смит А.Исследование о природе и причинах богатства народов. – Кн. I-III. – М., 1993. – 404 с.
6. Харт М. 100великих людей. – М., 1998. – 328 с.
7. Ядгаров Я. С.История экономических учений. 3-е издание. – М., 2000. – 249 с.