Реферат: Механізм дії закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил
СХІДНОЕВРОПЕЙСЬКИЙУНІВЕРСИТЕТ
ЕКОНОМІКИІ МЕНЕДЖМЕНТУ
Кафедраекономічної теорії
Курсоваробота
Натему: «Механізм дії закону відповідності виробничих відносин характеру ірівню розвитку продуктивних сил»
Черкаси 2007р.
Зміст
Вступ
1. Теоретичні проблеми економічних категорійпродуктивних сил і виробничих відносин.
1.1 Продуктивні сили, як матеріальна основа розвитку виробничихвідносин
1.2 Виробничі відносини, як соціально-економічна формарозвитку продуктивних сил.
2. Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничихвідносин. Людський капітал та національне багатство.
2.1 Взаємозв'язок продуктивних сил та виробничихвідносин.
2.2 Людський капітал як чинник і наслідок розвиткувиробничих відносин.
2.3 Національне багатство і робоча сила.
3. Інвестиційно-інноваційний розвиток національноїекономіки-головний шлях оптимізації розвитку продуктивних сил і виробничихвідносин.
3.1 Інновації та досвід венчурного інвестування.
3.2 НТР як швидкий розвиток виробничих відносин
Висновок.
Список літератури.
Вступ
Актуальність: Люди, які вдосконалюють знаряддя виробництва, не задумуютьсянад соціальними наслідками цього процесу, їх цікавить насамперед задоволенняматеріальних, а потім і духовних потреб. Люди, по суті, не вільні у виборісвоїх продуктивних сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивнісили — це результат практичної енергії попередніх поколінь людей.
Продуктивні сили івиробничі відносини існують с часів зародження праці та ринкових відносин. Виробничівідносини-це соціальна основа форми розвитку продуктивних сил, та продуктивнісили-це матеріальна основа розвитку виробничих відносин. Тож ці два поняття неможуть існувати одне без одного. Отже ця тема буде актуальна у будь-який час тау будь-якій країні.
Мета: Мета цієї курсової роботи знайти та обґрунтувативзаємозв’язок між продуктивними силами та виробничими відносинами та знайтиоптимальний шлях розвитку цих понять. Для цього необіхно виконатинаступні питання:
1.Розкрити теоретичнусутність критерій про продуктивні сили і виробничі відносини.
2. Дослідити взаємозв’язок між продуктивнимисилами і виробничими відносинами.
3. Проаналізувати тавизначити оптимальний шлях розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
1. Теоретичні проблемиекономічних категорій продуктивних сил і виробничих відносин
1.1 Продуктивні сили,як матеріальна основа розвитку виробничих відносин
Спосіб виробництвапредставляють дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини. Розглянемоспочатку, що являють собою продуктивні сили.
У трудовій діяльностірозрізняють, по-перше, цілеспрямовану діяльність людини, тобто саму працю,по-друге, знаряддя праці та, по-третє, предмети праці.
Предмети праці — це те,на що спрямована діяльність людини, що добувається працею з природи. Речі, якілюдина споживає, виготовляються з певних матеріалів. Це ліс, нафта, вугілля,руди, глина та інші матеріали.
Знаряддя праці — це всете, що людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою, що слугуєїй для передачі своїх дій на предмет праці, для полегшення та прискорення цихдій. Для первісної людини такими знаряддями праці служили палиця, каміння,сокира, пізніше — лук, стріли. В сучасних людей знаряддями праці є різніінструменти: верстати, машини, наукомісткі технології, мікропроцесорна техніка,біотехнологія, ядерна енергетика тощо. За допомогою цих знарядь праці людиведуть обмін речовин між собою і природою, контролюючи та регулюючи цей обмін.
Знаряддя працівідіграють найважливішу роль в історії розвитку виробництва. Ступіньдосконалості знарядь праці виступає показником розвитку людської робочої сили,показником влади людини над природою. Саме за останками знарядь працівивчаються зниклі соціально-економічні формації; економічні епохи відрізняютьсяодна від одної не тим, що виробляється, а тим, якими знаряддями праці воновиробляється.
Окрім знарядь праці,для успішного здійснення процесу виробництва необхідні певні умови праці,виробничі приміщення, дороги, канали, сховища, джерела енергії та ін.Наприклад, для дорогих, комп'ютерних систем потрібні пристойні приміщення,сучасний великоваговий вантажний чи легковий автомобіль потребує добрихавтошляхів, великі скупчення зерна, овочів вимагають автоматизованих системконтролю за станом і т.д.
Умови праці разом іззнаряддям праці становлять засоби праці.
Предмети праці тазасоби праці в сукупності виступають як матеріальні умови для виробництва іутворюють засоби виробництва.
Матеріальні блага, щостворюються людською працею, служать для людини засобами її існування іодночасно є основою для подальшого розвитку самого виробництва. З цього видно,що засоби виробництва — це лише матеріальна передумова, можливість виробництва.Основним, найважливішим і вирішальним елементом виробництва виступає самалюдина, яка, використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничінавички та досвід, приводить у дію знаряддя праці.
Жива праця людинишляхом приведення в рух знарядь праці перетворює можливість у дійсність. Самепраця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства. Відносиниміж людиною, знаряддями та предметами праці в процесі виробництва можна влучноохарактеризувати словами Маркса з «Капіталу»: машина, яка не служитьу процесі праці, не корисна. Крім того, вона піддається руйнівній діїприродного обміну речей. Залізо ржавіє, дерево гниє. Пряжа, яка не будевикористана для ткання або в'язання, стає сировиною. Жива праця має охопити ціречі, воскресити їх з мертвих, перетворити їх з можливих у дійсні та діючіспоживні вартості.
Люди та знаряддя працівідіграють активну і вирішальну роль у суспільному виробництві. Але це неозначає, що з процесу виробництва усувається предмет праці. Останній входить усуспільне виробництво як його постійна і необхідна умова. Предмет праці входитьу виробництво по-різному, залежно від ступеня розвитку робочої сили та знарядьпраці.
При наявності названихструктурних елементів, необхідних для виробництва, останнє можливе лише завмілих, кваліфікованих дій людей. Ефективне використання знань, досвіду,навичок може бути здійснене при відповідних оптимальних формах та методахорганізації виробництва.
Таким чином, засобивиробництва, що створюються суспільством, разом з людьми, що володіють знаннямита навичками до праці, методи та форми організації виробництва становлять усукупності продуктивні сили суспільства.
Продуктивні силисуспільства постійно змінювалися і вдосконалювалися протягом всієї історіїлюдства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей з природою, зросталапродуктивність праці, збільшувалося виробництво матеріальних благ.
Історія розвиткузнарядь виробництва від кам'яних та дерев'яних знарядь до сучасних машин тановітніх технологій — це історія підкорення людиною сил природи, постійнозростаючої могутності людини у боротьбі з природою, створення величезнихматеріальних можливостей для розвитку культури суспільства. Однак, історичнийдосвід свідчить: життя трудящих не поліпшувалося пропорційно зростаннюпродуктивних сил та продуктивності праці. Навпаки, часто становище широкихнародних мас навіть погіршувалося поряд з досягненнями науки та техніки,зростанням продуктивності праці, що свідчить про вплив на рівень життя народнихмас ще й інших факторів. Такими факторами виступають суспільно-економічніумови, за яких діють і розвиваються продуктивні сили, живе та продукуєматеріальні блага людина.
Словом, продуктивнісили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляютьматеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а об'єднуючисьпевним способом, щоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування.[6]
/>
1.2 Виробничівідносини, як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил
Матеріальна виробничадіяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків тавідносин, тобто людського суспільства.
Спільна працязгуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Томувиробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільнимвиробництвом.
Продуктивні силистановлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесівиробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один зодним.
Ці взаємовідносинилюдей у процесі виробництва дістали назву «виробничі відносини» іпредставляють другу складову способу виробництва.
Cтруктура економічно-виробничих відносин зоображена на мал1.2. [7]
/>
У виробничі відносинивходять насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробникамибезпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонуванняпідприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузямивиробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьмирізних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесірозподілу, обміну та споживання суспільного продукту.
В основі виробничихвідносин лежить власність на засоби виробництва. Тобто від того, в чиїйвласності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характерусієї системи виробничих відносин. Характер власності визначає форми відносинміж людьми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво тавзаємодопомога.
Форми власностівизначають форми розподілу, обміну та присвоєння виробленого, а також місцелюдини в системі виробництва, тобто — це власник, управлінець чи виробник.Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробнику йдезаробітна плата.
Продуктивні сили та виробничівідносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять «спосібвиробництва». [ 7 ]
2. Взаємозв’язокпродуктивних сил і виробничих відносин. Людський капітал та національне багатство
2.1 Взаємозв'язокпродуктивних сил та виробничих відносин
Вони завжди перебуваютьу тісному взаємозв'язку і діалектичній єдності. Слід зазначити, що виробничівідносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч істихійно, але зароджуються в надрах старого устрою. Люди, які вдосконалюютьзнаряддя виробництва, не задумуються над соціальними наслідками цього процесу,їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім і духовних потреб.Люди, по суті, не вільні у виборі своїх продуктивних сил, що становлять основувсієї їхньої історії. Продуктивні сили — це результат практичної енергіїпопередніх поколінь людей.
З іншого боку, люди,які розвивають свої продуктивні сили, розвивають одночасно і відносини один зодним. Характер цих відносин з необхідністю змінюється разом з перетворенням тазростанням продуктивних сил.
Продуктивні силивимагають лише певної, а не довільної форми виробничих відносин, яка найбільшповно відповідала б наявним продуктивним силам. Так, надзвичайно низький рівеньрозвитку знарядь праці первісно-родового устрою спричиняв формуванняколективістських відносин. Лише в колективі людина могла вижити. Слабкістьокремої людини як наслідок примітивізму знарядь праці компенсувався(надолужувався) об'єднаною силою роду чи племені. За сучасних засобіввиробництва капіталістичний підприємець не може повернутися до кріпосноїсистеми господарювання, як і феодал не міг за своїм бажанням удатися докапіталистичної системи господарювання. Адже при наявних середньовічнихзнаряддях виробництва безглуздям було б введення великого господарства іззастосуванням найманої праці.
Отже, виробничівідносини не можуть встановлюватися довільно. Це — об'єктивні, матеріальнівідносини, які не залежать від волі та бажання людей, а залежать від рівня тахарактеру розвитку продуктивних сил. Процес стихійного розвитку продуктивнихсил відбувається доти, доки нові продуктивні сили не вступили в конфлікт ізстарими виробничими відносинами. Відтак починається руйнування старихвиробничих відносин і заміна їх новими.
Руйнування старихвиробничих відносин може відбуватися як стихійно, так і свідомо. В першомувипадку воно супроводжується, як правило, кризовим станом суспільства, значнимиматеріальними втратами, духовними потрясіннями людей та ін. Якщо ж усуспільстві є соціальні сили, які здатні усвідомити назрілу необхідністьперемін та здійснити поступову еволюцію у відносинах між людьми в процесівиробництва, то заміна одних виробничих відносин іншими може відбутися безвідчутних жертв та потрясінь.
Виробничі відносини,перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодоостанніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більше того, нові,прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часухарактерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джереломі вирішальним рушієм матеріального виробництва.
Якщо ж виробничівідносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вониуповільнюють, а то й гальмують, значною мірою розвиток останніх. Ця сторонавзаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами відображаєтьсяв загальносоціологічній тенденції — відповідності виробничих відносинхарактерові та рівневі розвитку продуктивних сил.
І все ж, було бпомилково вважати, що виробничі відносини залежать лише від розвиткупродуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість виробничих відносин,не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди завжди діяли і діють,вступаючи в певні відносини, свідомо. Об'єктивність встановлення тих чи іншихвиробничих відносин означає, що їхній характер визначається не станомсуспільної свідомості чи свідомості окремої людини, а характером і рівнемрозвитку продуктивних сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людськоїдіяльності продуктивні сили. Виробничі відносини — це результат людськоїсвідомої діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, ав залежності від того, якої суспільної форми, умов соціального розвиткупотребують продуктивні сили.
Отже, розвиток засобівзадоволення постійно зростаючих потреб людей спричиняє зміни способіввиробництва матеріальних благ. Воно характеризується розмаїттям основних формжиття суспільства разом з соціальними, політичними, духовними аспектами, якітісно пов'язані між собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного,а й тим, що мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток — матеріальне виробництво.Певна форма матеріального виробництва детермінує, по-перше, відповіднуструктуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей до природи.Державний устрій та духовне життя людей визначаються обома цими факторами, а цев свою чергу визначає характер духовного виробництва. Тобто поняття«виробництво» не слід обмежувати лише матеріальним виробництвом, атреба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільне виробництво, в якомуматеріальне відіграє основну, визначальну роль.
Спосіб виробництвахарактеризується не лише виробництвом матеріальних благ. Він відтворюєсоціальне буття людини, а також формує, розвиває саму людину. Категорія способувиробництва має чітко визначений конкретно-історичний характер, свої специфічніякісні характеристики, властиві лише певному ступеневі розвитку суспільства.Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобтовідбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змінюєтьсясоціально-класова структура суспільства. Трансформується система управління,руйнується стара інфраструктура, заклади, організації, на їхньому місцівиникають нові установи та організації. А разом з цим змінюються погляди людей,їхня свідомість, психологія, формуються нові особистості тощо. В цілому набираєнових форм спосіб життя людей.
Слід зазначити,що зміни в укладі суспільного життя відбуваються не лише у випадку повноїзаміни одного способу виробництва іншим. Якщо зміни відбуваються в надрахконкретного способу виробництва, то це теж може викликати певні зміни укладужиття суспільства. Але більш детально про це мова йтиме в наступних розділах.
[5,6]
2.2 Людськийкапітал, як чинник і наслідок розвитку виробничих відносин
Постіндустріальнийі інформаційний періоди розвитку, коли в світі позиції лідерства все більшміцно закріплюються за високими технологіями, особливу значущість набуваютьгуманітарні і інформаційно-інтелектуальні ресурси. Здавалося б, в цих умовахреальні традиційні ресурси повинні відходити на другий план. Проте парадокссучасного розвитку, з нашої точки зору, полягає у тому, що разом із зростаннямзначення і конкурентної ролі постіндустріальних (гуманітарних іінформаційно-інтелектуальних ресурсів) не зменшуються, а навпаки починаютьзростати значення реальних традиційних ресурсів і конкуренція за володінняними. Цепояснюється трьома істотними обставинами.
По-перше,постійно і високими темпами зростало суспільне навантаження на інтегральнийприродний ресурс. Під інтегральним природним ресурсом ми розуміємо все природненавколишнє середовище Землі. А під суспільним навантаженням на нього —кількість індивідуумів, які споживають цей ресурс (тобто функціонують вприродному навколишньому середовищі).
Темпсуспільного навантаження на інтегральний ресурс надзвичайно посилився в XX ст… (і особливо в 2 йогополовині) в результаті неконтрольованого зростання населення в країнах, щорозвиваються, і високих темпів індустріалізації. Причому процесіндустріалізації з екологічного погляду носив часто хижий характер.
Якщоз початку нашої ери до 1900 р. (тобто за 1900 років) населення Землізбільшилося на 1млрд 387 млн. чоловік, то з 1900 по 1970 (за 70 років) вонозбільшилося на 2 млрд. З 1970 р. по 1986 р. (за 16 років) відбулося збільшеннянаселення Землі ще на 1млрд 282 млн. чоловік. По про гнозам, населення Планети повинне булоперевищити відмітку в 6 млрд в 2000 р. Але це вже фактично відбулося в 1998 р.,коли чисельність населення склала 5 млрд 919 млн. чоловік. Тобто з 1986 по 1998рік (за 12 років) населення збільшилося еше на 1млрд. За останнім прогнозом ООН, до 2050 р. чисельність населеннядосягне 8,9 млрд чоловік.
По-друге,протягом сторіч багато невідновлюваних і відновлюваних ресурсів експлуатувалися«по наростаючій». І деякі з них і навіть цілі їх групи або в значній мірівтрачені, або вичерпані, або знаходяться на межі вичерпання. Так, за оцінкамиООН, з 1950 по 1990 рік якість культивованих земель погіршала на 38% (особливов Латинській Америці і Африці), через порушення правил землекористуваннявтрачено 5-12млн га земель сільськогосподарськогопризначення.'
По-третє,в результаті істотного підвищення суспільного навантаження на інтегральнийресурс і активної індустріалізації порушене багато механізмів відтвореннявідновлюваних ресурсів. В результаті цього природне навколишнє середовище частосамостійно вже не може відтворити в достатній кількості і необхідної якостідеякі відновлювані природні ресурси.
Особливояскраво це видно на прикладі водних ресурсів. Річний дефіцит водних ресурсів усередині 1990-х років складав в Індії -104,0; Китаї — 30,0; США — 13,6;Північній Африці — 10,0; Саудівської Аравії — 6,0 млрд куб. м. Мінімальнийсвітовий дефіцит водних ресурсів за оцінками експертів складав в той же період163,6млрд кубів. м в рік. Причому в найдефіцитніших світових регіонах (райониТігра-Евфрата, Нила, Іордана, Гангу, Аральського моря) прогнозується в 2025 р.зростання населення майже на 800 млн. чел.3
Враховуючивищевикладене, можна припустити, що XXI сторічний буде не тільки сторіччям все більш широкоговикористовування гуманітарних і інформаційно-комунікаційних ресурсів, але історіччям загострення проблеми реальних, традиційних ресурсів. Будуть системнопереплетені як постіндустріальні, так і традиційні чинники забезпеченняконкурентоспроможності. Причому як окремі держави, так і суб'єктигосподарювання можуть одержувати конкурентні переваги і за рахунок володінняпостіндустріальними ресурсами, і за рахунок володіння традиційними реальнимиресурсами, які обмежені через ті або інші об'єктивні причини. Причини цихобмежень мо гут бути самими різними: від обмеженості покладів тих або інших ресурсів наПланеті до порушення природних механізмів відтворення окремих ресурсів. Женайефективнішим, у свою чергу, є комплексний напрям забезпеченняконкурентоспроможності, об'єднуючий використовування обох видів ресурсів.
Такимчином, є всі підстави вважати, що значення реальних ресурсів в світовійекономіці не зменшиться, а з часом, навпаки, зростатиме, враховуючи постійнепідвищення суспільного навантаження на інтегральний ресурс, що до того ж йдедосить високими темпами. Причому конкурентна боротьба за володіння реальнимиресурсами буде так само постійна зростати.
XXIсторіччя — це сторіччя симбіозу, взаємодії постіндустріальних і реальнихресурсів. Основна задача постіндустріальних ресурсів полягатиме якраз в тому,щоб знайти шляхи найраціональнішого використовування реальних ресурсів. Або, якговорять автори нової доповіді Римському клубу «Чинник чотири. Витрат половина,віддача -двойная», значно підвищитипродуктивність ресурсов.1
Враховуючивсе вищевикладене, твердження про те, що ті країни, які не маютьпостіндустріальних чинників забезпечення конкурентоспроможності, приречені наодвічне відставання, представляється не таким вже однозначно вірним (звичайно,якщо вони зуміють розумно розпорядитися ресурсами, що є у них), як це виглядаєна перший погляд.
Які ж висновкивитікають з цього для постсоціалістичних країн? Виграє той, хто уміє добрепередбачати. Необхідна система стратегічного і тактичного прогнозування іпланування на всіх рівнях (зрозуміло, не така, яка існувала в епоху адміністративно-командного соціалізму). В ході такого прогнозування і планування потрібноадекватно враховувати значущість всіх видів ресурсів. [ 3].
2.3 Національне багатство і робоча сила
Напочатку 1970-х років Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОС), систематизувавшиі узагальнивши пропозиції демографів, соціологів, економістів, екологів іфахівців інших профілів, підготував документ по стратегії подальшого розвиткулюдства. У ньому домінували концептуальні позиції демографів, але одне з йогоключових положень — роль і значення людського чинника в глобальномуекономічному розвитку.
Вданий час проблеми оцінки людського капіталу все більше висуваються на переднійплан, хоча єдині принципи числення цього комплексного показника ще невироблені. У згаданому дослідженні ЕКОСОС тим часом зафіксовані найважливішіуніфіковані принципи розрахунку таких його складових, як середня тривалістьжиття одного покоління, активний трудовий період, чистий баланс робочої сили, циклсімейного життя, і т.д. У оцінці людського капіталу істотним моментомпризнається облік вартості виховання, навчання і підготовки нових працівниківразом з підвищенням кваліфікації, подовженням періоду трудової діяльності,втрат у зв'язку з хворобами, смертністю і іншими чинниками і т.п.
Приотриманні достовірної інформації про сукупність витрат на відтворення людськогочинника складність полягає у тому, що велика їх частина в статистицівідображається у складі показників поточного споживання, а не накопичення.
Самостійнезначення має визначення тимчасової протяжності циклу відтворення національногобагатства. Ця тема обговорюється вченими з середини XIX в., і загальноприйнятим буловизначення даного періоду з урахуванням відтворення основного капіталу. Якаргумент приводилася періодичність економічних криз, які до середини XX в. повторювалися через 8-11 років.Тим часом при розгляді всієї сукупності елементів національного багатства,включаючи природний і людський капітал, що визначив кардинальні зміни у відтворювальномупроцесі, стає ясно, що терміни функціонування окремих елементів цієї зведеноїекономічної категорії природним чином відмінні від термінів відтворенняелементів основного капіталу.
Унедавньому минулому початком працездатного віку вважалося досягнення людиною16-18 років. Проте для сучасного працівника в умовах науково-технічногопрогресу планка цього віку підвищилася до 22-25 років — віку отримання нетільки середньої загальної і спеціальної освіти, але і вищого, а такожпридбання достатніх виробничих навиків. Для активної участі всоціально-економічній діяльності працівнику залишається в середньому такожчверть століття і ще деякий період «неактивної» участі (хвороби,безробіття, відпочинок, пенсійний період і ін.). Висловлені елементи життєвогоциклу людини лягли в основу нової концепції циклу відтворення в економіці. Цяконцепція дістає все більше схвалення світової спільноти економістів, особливомаючи на увазі серію робіт групи фахівців. Всесвітнього банку, що обгрунтували розширювальнуконцепцію національного богатства, яку розділяють і автори справжньоїстатті.
Середекономістів добре відома теорія Т. Шульца про людський капіталяк пронакопичені в країні витрати на відтворення робочої сили незалежно від джерелаїх покриття (сімейні бюджети, поточні витрати виробництва, державні витрати насоціальні потреби і т.д.). Результатами таких інвестицій є накопиченняздібностей людей до праці, їх творча діяльність в суспільстві, підтримка самогожиття людей, здоров'я і т.д. Т. Шульц вважав також, що людський капітал володієнеобхідними ознаками продуктивного характеру, має властивості накопичуватися івідтворюватися на тій, що обновляється основі. Він також обгрунтувавнеобхідність розширювального трактування ряду категорій відтворення, особливо накопичення,припустивши, що з виробленого в суспільстві продукту на накопичення людськогочинника використовується вже не 1\4, як виходило з більшості теорій відтворенняв XX в., а 3\4 його загальноївеличини.
Вданий час створені достатні умови і накопичена обширна інформація в базах данихміжнародних організацій для експериментальних оцінок значень показниківлюдського капіталу в рамках розширювальної концепції національного багатства.Подібні грошові оцінки важливі для вимірювання масштабів фактичного об'єму якпоточного накопичення, так і сукупного накопичення в суспільстві за весь циклвідтворення національного багатства.
Допроведення практичних розрахунків значень показників людського капіталу наоснові розширювальної концепції національного багатства є різні методологічніпідходи. Американський економіст Дж. Кендрік запропонував при визначеннівеличини накопичення інвестицій в людину використовувати метод«безперервної інвентаризації». Свою методологію розрахунківвін детально висловив на базі детальної статистичної інформації США. Вонаприйнятна для статистичних оцінок по країнах, що мають в своєму розпорядженнідовготривалі динамічні ряди показників структури накопичення і споживання.
Технікаоцінок Дж. Кендріка зводиться до визначення витрат сім'ї і суспільства понаступних видах: зміст дітей до досягнення ними працездатного віку і отриманняпевної спеціальності; перепідготовка; підвищення кваліфікації; міграція робочоїсили; охорона здоров'я і ін. Разом з такими витратами враховуються вкладення вжитлове господарство, побутові товари тривалого користування, запаси товарів всім'ях, а також витрати на наукові дослідження і розробки.
вечеського капіталу використовується нареальне накопичення? Фахівцями Всесвітнього банку запропоновані показники"істинного заощадження", значення яких складають приблизно половинусукупних витрат країни на людський капітал.
Цятема одержала свій розвиток в останнє десятиліття XX в. Американська Національна асоціаціяекономічних досліджень (NBER) провела дискусії про роль людського капіталу в економічному зростанні іметодах його оцінки. Узагальнення результатів дискусій відображене в двохробочих доповідях NBER: одинпредставлений Дж. Мінсероме, інший — К.Б. Малліганом і Х.С. Мартіном'.
Удоповіді Дж. Мінсера при оцінці накопичення людського капіталу висловлені даніпро сукупні доходи працівниказа період його участі в економічнійдіяльності і використовуванні частини цих доходів на відтворення робочої сили.За матеріалами статистики США 1980-х років прослідить період функціонуваннялюдського капіталу і зміна його ефективності залежно від числа років загальноїосвіти, професійної підготовки і віку працівника.
Дослідникидійшли висновку, що працівникам з вищим рівнем утворення і підготовки потрібноменше питомих витрат на відтворення своїх сімей, ніж іншим, оскільки їх працяефективніша. Вищий рівень накопичення людського капіталу спостерігається середпрацівників з вищою освітою і працівників вищої кваліфікації, які мають високийрівень доходів, частіше беруть участь в програмах підвищення кваліфікації іт.д.
Удоповіді К.Б. Маллігана і Х.С. Мартіна висловлена методологія вимірюваннязапасу сукупного людського капіталу за допомогою системи індексів. Їхрозрахунок заснований на середніх термінах навчання і професійної підготовкипрацівників в США за даними переписів. Вони також відзначали відмінності впродуктивності працівників залежно від кількості, якості і тривалості праці ідійшли висновку, що рівень доходів працівника прямо залежить від об'ємунакопиченої їм вартості людського капіталу.
Оцінкинакопичених знань. Група фахівців Національного наукового фонду США підкерівництвом К.С. Карсона — директора ВЕА спільно з експертами ОЕСР тривалий час розробляла системупоказників науково-технічного прогресу, у тому числі і витрат на НІОКР. Прийняті ними концепція іметодологія числення показників об'єму сукупних витрат на НІОКР одержалиоформлення в «Керівництві Фраськаті», що стало міжнароднимстандартом, яким користуються при порівняльному аналізі результатів науковихдосліджень в багатьох країнах. Розвиваючи ідеї про накопичення сукупності знаньв суспільство і їх вартісній оцінці, фахівці ВЕА розробили методологію оцінкипоточних витрат на НІОКР і їх накопичення як нематеріального капіталу і якважливого чинника економічного зростання".
МетодологіяВЕА заснована на детальній інформації,що є в США, про витрати па науку починаючи з 1920 р. Предложсншле методи,природно, містять немало умовностей при перегруповуваннях значень статистичнихданих, особливо при розрахунку в постійних цінах за такий тривалий період.Умовності можна знайти у величині лага між періодом здійснення НІОКР і періодомїх втілення в накопиченому людському капіталі як прирості запасу знань іуміння, у визначенні середнього терміну служби цього виду капіталу (18 років) ісереднього віку такого капіталу'. Значення залишкової вартості такого капіталув НІОКР, за оцінками іншихдослідників, близькі до оцінок ВЕА, Дж.Кендріка і дослідників, що дотримувалися стандарту ОЕСР". Такі розрахунки проводилисяпо наступній схемі; 1. Поточні витрати, всього, зокрема на фундаментальнідослідження, прикладні дослідження, розробки. 2. Накопичення за період.3. Зміни в запасі. 4. Споживання за поточний період. 5, Валове накопичення. 6.Чисте накопичення.
Підсумовуваннятаких інвестицій, їх накопичення і баланс вироблялися для приватних і державнихнауково-дослідних організацій в поточних і постійних цінах за джереламифінансування, виконавцями, типами інвестицій, а також по галузях, в яких ціінвестиції накопичуються, включаючи зарубіжні філіали американськихорганізацій. Детальні оцінки проводилися за опорні роки з інтерполяцією іекстраполяцією на проміжні роки.
Цілкомочевидно, що застосування такої методології оцінок накопичення людськогокапіталу можливе тільки за наявності детальних статистичних даних, якими багатокраїн, п тому числі і Росія, не розташовують. Разом з тим досвід методологічнихрозробок американських колег «рахунку НІОКР», поза сумнівом, надастьдопомоги в рішенні комплексу проблем, пов'язаних з оцінкою людського капіталуросіян.
Передумовидля удосконалення методології розрахунку значень показників людського капіталустворюють запропоновані групою фахівців ВБ найважливіші уніфіковані принципирозширювальної концепції національного богатства11. Ця методологія відрізняєтьсявідносною простотою використовування наявних статистичних даних про ВВП, атакож їх перегруповування і уточнення значень показників інвестицій в людськийкапітал і накопичення у складі національного багатства. У методологіїузагальнений досвід розглянутих вище методів оцінки людського капіталу.Розширювальна концепція дозволяє більш обгрунтовано розраховувати значенняпоказників людського капіталу як елементу національного багатства. При цьомувраховуються накопичені знання при ефективній участі в економічному житті іоплаті праці (одержувані доходи). Розрахунки таких показників цілком доступнідля експертів в більшості країн, включаючи Росію.
Пропоновананами схема джерел накопичення елементів людського капіталу (див. мал.) цілкомзабезпечується статистичними даними російської звітності, результатамивибіркових обстежень, експертних оцінок і інших уривчатих відомостей.Одержувані оцінки елементів по витратах держави, сімей, підприємців і різнихфондів дозволяють визначити поточні щорічні сукупні витрати суспільства павідтворення.
Поугрупуваннях витрат па відповідні напрями, приведеним в «Російськомустатистичному щорічнику», в довідниках «Соціальне положення і рівеньжиття Росії», «Наука в цифрах», «Утворення Росії вцифрах» і ін.
когокапіталу, або інакше — "інвестиції в людину". Таким чином можнавизначити поточні витрати російського суспільства на відтворення людськогокапіталу. Для оцінки величини реального накопичення скористаємося принципамирозрахунку показника "істинне заощадження" фахівців Всесвітньогобанку.
Дляоцінок людського капіталу ними використовувалися дані за 1997 р. ізспеціального довідника «Показники розвитку мира»12, в якому містятьсяпоказники "істинного заощадження" по 110 країнам, що відображаютьновий підхід до розподілу ВВП наспоживану і нагромаджувану частини. При цьому передбачається, що навітьполовина об'єму інвестицій в кожен елемент національного багатства забезпечуєне тільки просте, але і розширене його відтворення в результаті підвищенняякості накопичених елементів. Тим самим забезпечується «стійкийрозвиток». Цей принцип надалі знайшов віддзеркалення в розрахунках До.Гамильтона'3.
Вданий час за рубежем набула поширення система «навчання протягом всьогожиття», в Росії упроваджується система «безперервної освіти».Зміна типу відтворення більш кваліфікованих працівників викликана вимогаминауково-технічного прогресу і бурхливим розвитком науки. Такі істотні змінихарактеру розвитку людства зажадали уточнення інформації про відтвореннясукупного працівника і його участь в економічних процесах. Більшістьдослідників вважає за необхідне регулярно оцінювати рівень освіти, досягнутийрізними групами населення і працівників, а також в цілому по країні. Цедозволяє встановити залежність результатів виробництва від такого важливогочинника, якою є освіта.
Американськіекономісти на основі даних переписів і різних обстежень дійшли висновку, щосередній термін навчання працівника в країні, необхідний для отриманнясередньої спеціальної освіти, в 1980-е роки складав 13-14 років. На підготовкупрацівника сім'я і держава витрачали приблизно 350 тис. долл.11 Така оцінкапослужила фахівцям ВБ орієнтиром при опреде леніїзначень показників людського капіталу для оцінок національного багатствавідповідно до запропонованої ними розширювальної концепції. Перерахунок значеньпоказників з національних валют в долари здійснювався по паритетах купівельноїспроможності національних валют по відношенню до американської валюти. Але приоцінці і перерахунку даних по Росії і низці інших країн, на жаль, фахівці ВБвикористовували неповні дані про витрати на відтворення людського чинника, якіпотім переводилися в долари по офіційному курсу.
ФахівціЦентру народонаселення МІЛІГРАМУ імені М.В. Ломоносова визначили аналогічнівитрати сімей і держави в кінці 1980-х років на підготовку одного російськогопрацівника до трудової діяльності у віці 18-20 років в сумі приблизно 30 тис.руб.15 Купівельну спроможність рубля у сфері підготовки фахівців середньоїпрофесійної освіти в кінці XX в. більш коректно виразити співвідношенням 10 дол.: 1 крб. Данеспіввідношення, на наш погляд, багато в чому може бути збережене і для початкуXXI в., оскільки російська система оплати праці і внутрішні ціни дотепер щесерйозно відрізняються від аналогічної системи ринкової економіки.
[1 ].
3. Інвестиційно-інноваційний розвиток національної економіки-головнийшлях оптимізації розвитку продуктивних сил і виробничих відносин
3.1 Інновації та досвідвенчурного інвестування
Останнімироками широке поширення набув підхід, згідно якому системи фінансування, щосклалися, треба доповнювати інститутами венчурних фондів, спеціальноорієнтованих на вкладення в молоді інноваційні компанії. Розглянемо деякіорганізаційні аспекти венчурної діяльності.
Венчурнефінансування виступає гібридною формою забезпечення інноваційних компанійнеобхідними інвестиціями, поєднуючої найефективніші елементи функціонування якринків капіталу, так і банків. З одного боку, дохід венчурних інвесторівформується за рахунок участі у власності інноваційних компаній, щофінансуються. З другого боку, венчурні фонди, як і банки, мають в своємурозпорядженні систему неформального моніторингу і контролю діяльностізаемщиков.
Венчурнікапіталісти є професійними інвесторами, що збільшують свої грошові фонди за рахунокухвалення фінансових зобов'язань перед третіми особами з метою подальшогоінвестування в знов створювані-малі молоді компанії. Звичайно венчурний капіталрозміщується у вигляді командитного товариства, частку у власності якого має яквенчурний капіталіст, так і група підприємців, що фінансується. При цьомувенчурний капіталіст володіє досвідом розвитку нових компаній і знаннями врамках даної і зв'язаних галузей, активно допомагаючи менеджменту компанії, щофінансується. Іншими словами, венчурний капіталіст — більш інформованийінвестор, ніж будь-який інший фінансовий посередник.
Оскількивенчурний капіталіст входить до складу власників компанії, він максимальнозацікавлений в успішності її розвитку, розділяючи всі пов'язані з діяльністюфірми ризики. Як правило, він додатково уявлений в раді директорів компанії, щофінансується, беручи участь в наймі і звільненні менеджерів, формуванні системивинагороди їх праці. [3]
Вкладеннявенчурного капіталу в малі високотехнологічні компанії обумовлене прагненнямодержувати вищі доходи в порівнянні з інвестиціями в інші проекти. Венчурнийінвестор сподівається створити нові ринки збуту і зайняти на них лідируючеположення завдяки інноваційній монополії. Взаємний інтерес новаторів —засновників компанії і венчурних інвесторів — визначається не тількивірогідністю отримання високих доходів, але і активним розвитком інноваційногобізнесу, розробками прогресивних технологій, виникненням нових напрямівнауково-технічного прогресу.
Венчурніінвестори (фізичні особи і спеціалізовані інвестиційні компанії) за допомогоюекспертів заздалегідь детально аналізують як інвестиційний проект, так ідіяльність пропонуючої його компанії, її фінансовий стан, кредитну історію,якість менеджменту, специфіку інтелектуальної власності. Особлива уваганадається оцінці ступеня інновацион-ності проекту, від якої багато вчому залежить потенціал підвищення вартості компанії.
Інвестиціїв малі високотехнологічні компанії характеризуються високим ступенем ризику.Тому венчурний інвестор погоджується на норму прибутку не менше 25—30% в рік,розглядаючи її як платню за ризик. Венчурний капітал має і інші особливості. Доних можна віднести, зокрема, орієнтацію інвесторів на його приріст, а не наотримання дивідендів на вкладений капітал. Величина приросту капіталувиявляється лише при виході підприємства на фондовий ринок. Відповідно іучредительський прибуток — основна форма доходу на венчурний капітал —реалізується інвесторами після того, як акції венчурного підприємства станутькотируватися на фондовому ринку.
Венчурнийінвестор фінансує створення компанії, потім підтримує її розвиток, на певнійстадії сприяє у випуску акцій для продажу на фондовому ринку з метою отриманняприбутку. Для забезпечення необхідної ліквідності акцій або продажу малої високотехнологічноїкомпанії за високою ціною вона повинна пройти п'ять послідовних етапівжиттєвого циклу: розробка інвестиційного проекту; залучення венчурногокапіталу; розвиток аж до початку виробництва нової наукоємкої продукції;розширення і стійке функціонування на основі успішної реалізації продукції, щовипускається; продаж компанії і повернення інвестору вкладених засобів івиплата прибули.
Життєвийцикл інвестицій у венчурний бізнес звичайно не перевищує 5—7 років. Протягомцього часу компанія повинна добитися таких економічних результатів, якідозволили б венчурним інвесторам повністю повернути засоби і вийти з бізнесу зприбутком. Причому вони можуть продати свою частку в компанії або на ринку, абоїї менеджменту. У разі низької ціни або прибутковості бізнесу доцільнепроведення реструктуризації компанії. Для повного успіху необхідний її вихід нафондову біржу за умови, що акції компанії мають попит і реально ліквідні.Іншими варіантами можуть бути її поглинання крупною компанією, викуп венчурним фондом,власним керівництвом або співробітниками і т. д.1
Якпоказує досвід різних країн (США, Японії, Ізраїлю, Фінляндії, Індії і ін.),венчурний бізнес може кардинально змінити якість економічного зростання,сприяючи подоланню дефіциту і дорожнечі інвестиційних ресурсів.
Так,в Індії в результаті інвестицій і підтримки венчурного бізнесу у областівиробництва програмних продуктів на початку 1990-х років був одержанийвеличезний економічний ефект. Доходи від експорту інформаційних технологійсклали 2,7 млрд дол. в 1999 р. і i млрд дол. — в 2000 р. Річний об'єм світового ринку програмнихпослуг вже зараз досяг приблизно 140 млрд дол., і, за деякими оцінками, докінця 2008 р. майже V, його доведеться на частку Індії. (Для порівняння: річнийоб'єм експорту нафти і ram з Росії за останні десять років не перевищував 40 млрд дол.)Повчальний досвід Ізраїлю, який, спираючись на венчурну індустрію, зумів в1990-е роки сформувати розвинений високотехнологічний сектор, що перекрутився вкрупну галузь національної промисловості. Важливе н те, що подібне виробництвоеколога чесання чисте і сприяє становленню нн нова шгон іон моделі зростання, чогоне можна сказати про нафтогазову промисловість.
Інвестиціїу венчурне підприємництво ведуть до збільшення зайнятості, особливовисококваліфікованих фахівців, вирівнювання рівня життя різних верствнаселення. Світовий ринок венчурного капіталу у середині 1990-х років подолаврубіж в 100 млрд дол. Венчурне підприємництво виконує важливу роль в реалізаціїнововведень в наукоємких галузях. З погляду структури джерел фінансування іумов надання засобів воно значне відрізняється від традиційних методівзалучення інвестицій. Венчурний бізнес створює новий тип інвестиційногомеханізму інноваційної діяльності і підвищує ефективність функціонуванняекономіки в цілому. Переваги венчурного підприємництва використовуються ікрупними корпораціями.
Наприклад,до складу компанії General Electric входять близько 30 венчурних підприємств, діючих врізних областях, загальний, капітал яких склад л років 100 млн. дол. Багатокомпаній створюють фірми-новини чип, Надаючи їм необмежену виробничусамостійність. Материнська компанія виступає основним утримувачем акцій новоїфірми, встановлюючи Повний фінансовий контроль над її діяльністю, н одержуєексклюзивні права на упровадження результату інноваціного логотипу процесу.Так, в 1990-е роки в рамках американської корпорації АТТ я відповідності з даною моделлю булостворено близько 50 фірм-новаторів
Вданий час і Росії функціонують 20 венчурних фондів, що управляють фінансовимикоштами на суму близько 2 млрл дол., з них приблизно 25% вже інвестовано, іншіповинні бути вкладені в йліжайшем майбутньому. У країнах з венчурноюіндустрією, що склалася, близько 50% венчурного капіталу національногопоходження. Причому гамір, де венчурне інвестування стало розвиватися порівнянонедавно, національний капітал превалює, складаючи, наприклад, у Великобританії55%, у Фінляндії — 87%. У російській венчурній індустрії об'єм національногокапіталу мінімальний, що гальмує її розвиток.
УРосії реально діють два основні інвестори в даній області — ЄБРР і уряд США. УЄС більше 50% інвестицій до венчурних фондів поступає від банків і пенсійнихфондів, а також від страхових компаній, крупних корпорацій, приватних осіб ідержавних органів. У Росії пенсійні фонди можуть інвестувати тільки вбанківські депозити, квотіруємиє акції компаній, державні цінні папери. Банкипоки насторожено відносяться до вкладень у високоризиковий венчурний бізнес.Тому заходи державної підтримки повинні бути направлені на вдосконаленнязаконодавчої бази, яка дозволяла б широкому кругу російських інвесторівздійснювати прямі інвестиції а статутний капітал наукових і інноваційнихпідприємств і визначала б механізм їх реалізації. Інша група заходів повиннастимулювати інвестиції шляхом надання податкових пільг
Механізмидії венчурних фондів:
Найважливішиммеханізмом контролю діяльності компанії, що фінансується, виступає поетапнасхема вкладень капіталу. Венчурний капіталіст не інвестує всі засоби одночасно,а кожного разу виділяє суму, достатню лише для досягнення наступного етапу.Таким чином, при періодичній переоцінці перспектив реалізовуваних фірмою, щофінансується, проектів він може ухвалити рішення про припинення інвестицій, щодисциплінує менеджмент компанії, виключаючи можливості вкладення засобів внеефективні проекти. Подібна схема контролю в процесі фінансування нерідкоздійснюється у вигляді син-лидирования інвестицій венчурних капіталістів. Цедозволяє, по-перше, понизити рівень ризиків венчурних вкладень за рахунокформування портфеля з різних проектів, а по-друге, проводити перехресніперевірки компаній, що фінансуються, з боку венчурних капиталистов.
Щеодним механізмом гарантування венчурних вкладень є використовуванняконвертованих цінних паперів як способу організації контрактних відносинвенчурного капіталіста компанії, що фінансується. Венчурний інвестор звичайноодержує конвертовані привілейовані акції. По ряду характеристик вони нагадуютьне стільки акціонерне, скільки боргове фінансування, дозволяючи своїмутримувачам одержувати фіксовані платежі, а також мають чітко певну вартістьпогашення. Крім того, хоча платежі по привілейованих акціях потенційно можутьзатримуватися, вони у будь-якому випадку здійснюються перед виплатою дивідендівпо звичних акціях.
Вказанімеханізми контролю значно знижують агентські витрати, пов'язані з фінансуваннямзнов з інноваційних компаній, що віддаються молодихм. Проте головноюособливістю венчурних вкладень є спосіб виходу венчурних інвесторів з капіталукомпаній, що фінансуються, трансформації їх інвестицій в гроші. Існують тритакі механізми: поглинання компанії іншою фірмою; викуп акцій рештою власниківкомпанії, що фінансується; випуск акцій за допомогою первинного розміщеннякапіталу. У США венчурні інвестиції звичайно завершуються розміщенням акцій на NASDAQ — найбільшому фондовому майданчику
поторгівлі акціями молодих інноваційних компаній. У 1990-е роки первиннерозміщення капіталу забезпечувало американським венчурним капіталістам 70—80%доходу.
Крімтого, фондовий ринок сприяє накопиченню знань н появі управлінських кадрів,необхідних для розвитку венчурних фондів. Підприємці, що продали своїінноваційні компанії на фондовому ринку, згодом виступають ідеальнимикандидатами для заняття позиції венчурного капіталіста, володіючи необхіднимитехнологічними і управлінськими навиками для роботи у високотехнологічномусекторі.
Відзначимо,що одна тільки наявність венчурного капіталу в структурі власності компаніїдозволяє підвищити вартість її акцій при їх первинному розміщенні, оскількиучасники фінансового ринку визнають, що венчурним фондам доступні ефективнімеханізми зниження агентських витрат. Наприклад, У. Меггисон і К. Вайсепоказали, що при первинному розміщенні капіталу оцінка акцій компанії, у власностіякої бере участь венчурний капіталіст, традиційно вища, ніж у інших фирм4.Схожий висновок одержали Ч. Беррі, До. Маськарелла, Д. Піві III і М. Ветсюйпенс, що встановили, щорівень недооцінки акцій при їх первинному розміщенні негативно пов'язаний з часткоюу власності, що доводиться на венчурних капиталистов1. Крім того, успішнийвихід з капіталу компанії через первинне розміщення акцій укріплює позитивнурепутацію венчурного капіталіста, полегшуючи надалі його можливості позалученню фінансування. Іншими словами, об'єм первинних розміщень обумовлюєдодаткову притоку грошових ресурсів у венчурні фонди. [3]
Стимулюванняінновацій: Недавні дослідження розкривають суть окремих методів, за допомогоюяких венчурний капітал стимулює інновації і створення нових високотехнологічнихкомпаній. Так, С. Кортум і Д. Лернер, проаналізувавши діяльність двадцятипромислових галузей в США в 1960 —1990-е роки, знайшли, що участь венчурногокапіталу приводить до зростання об'ємів патентної діяльності.
Аналогічнийвисновок зроблений також П. Робсртсоном і Р. Ланглуї. Вони підкреслюють, щофінансові новатори, створюючи і підтримуючи обширні зв'язки в рамках територійз підвищеною інноваційною активністю, сприяють прискоренню розвитку окремихкомпаній і розповсюдженню реалізованих ними нововведень. Причому до приходувенчурного капіталу період розвитку груп фірм-новаторів від «зародкового» станудо великих технологічних кластерів складає більше 20 лет10.
[2]
3.2 НТР, як швидкийрозвиток виробничих відносин
Задовольняючи своїпотреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують,пристосовують до своїх вимог, а також з так званою «другою природою»,тобто з тим, що вони створюють. «Створене» знову використовується увиробництві. Між людиною і тим, що вона створює, діють взаємозумовлені, доситьскладні діалектичні зв'язки, які значною мірою змінюють умови їїжиттєдіяльності.
Сучасне виробництвохарактеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднаннямнауки й виробництва. Обов'язковими елементами виробництва виступають результатинауково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози,автоматизовані системи управління, системи науково? організації праці тощо. Дедалізростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовнусторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічнийпрогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.
Адже щоб успішноздійснювати сучасне суспільне, виробництво необхідне знання основнихоб'єктивних тенденцій розвитку науки і техніки. Окрім того, глибоке розумінняпроцесів, пов'язаних з НТП, має враховуватися в морально-етичному аспектівиробничої діяльності суспільства, у вирішенні проблем взаємовідносин людини іприроди, виживання людства тощо.
Відомо, що будь-якесоціальне явище слід розглядати в розвитку, в чіткому усвідомленні його суті,тобто в сукупності глибинних зв'язків, відношень і внутрішніх законів, яківизначають основні риси і тенденції розвитку даного явища. Сучасний етап НТПприйнято називати науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідноуточнити співвідношення понять «НТП» і «НТР».
Науково-технічнийпрогрес — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіхелементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнанняі освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійнодіюча закономірністьрозвитку матерільного виробництва, результатом якої є послідовне вдосконаленнятехніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.
Науково-технічнареволюція — це більш вузьке поняття. Вона являє собою одну із стадій чи формНТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Виявомнауково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної ітехнологічної основи виробництва, його організації й управління, якіздійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттівсучасної науки. Виробництво перетворюється з простого процесу праці в науковийпроцес, у технологічне застосування науки.
Необхідно правильновизначити етапи науково-технічної революції, що дає змогу уточнюватиперспективу НТР, накреслити головні напрямки її подальшого розгортання. Це всвою чергу сприятиме вдосконаленню управління науково-технічним прогресом зметою успішного вирішення основних економічних, політичних та соціальнихзавдань, що стоять перед суспільством.
Однією з обов'язковихумов визначення етапів науково-технічної революції є чітке визначення їїсутності. Більше того, сутність НТР має виступати визначальним критерієм, щодає змогу науково з'ясувати початок НТР та основні етапи її розвитку. Адженеможливо дати науково обгрунтоване визначення місця і часу розвитку будь-якогоявища суспільного життя без чіткого уявлення про його зміст, знання глибиннихоснов, об'єктивних закономірностей існування даного явища. З'ясування сутностіНТР дає змогу уявно охопити і усвідомити в цілісності масштабинауково-технічної революції та основні етапи її розгортання, а такожсвоєрідність її здійснення на різних етапах суспільного розвитку тасвоєрідність соціальних наслідків НТР у певних соціальних умовах.
Методологічною основоюдослідження сутності науково-технічної революції може бути такий підхід дорозвитку науки і техніки, коли в процесі аналізу їхньої ролі та значення увиробництві і взагалі в житті суспільства в центр уваги ставиться трудовалюдська діяльність в її історичному русі. При цьому розвиток техніки слідрозглядати не як самостійний, сам по собі, а через призму людської активності, тобтояк процес послідовної передачі виробничих функцій від робітника до техніки, якзаміну «природних виробничих інструментів» штучними. В результатіпрогресу техніки дедалі більше функцій передається техніці, машині. Можливийтакий стан, коли людина в кінцевому рахунку вийде з безпосереднього процесувиробництва і замість того, щоб бути головним елементом процесу виробництва,стане поряд із цим процесом. Отже, розглядаючи сутність НТР, необхідновраховувати цей бік явища, а саме — зміну місця та ролі людини в процесівиробництва, що відбувається в результаті технічного прогресу.
Слід звернути увагу наорганічну єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку. Сучасна технікаі технологія немислимі без втілення в них наукових досягнень. Якщо в минулі часинаука виступала як самостійна сфера діяльності, незалежна від інших чинниківсуспільного життя, то з певного часу вона починає входити в тісний зв'язок зіншими сферами діяльності людини. Особливо зростає її взаємозв'язок звиробництвом, технікою. Здійснюючи на них суттєвий вплив, вона сама вже не можепрогресувати без них.
Правда, науковівідкриття далеко не завжди стають оперативним надбанням виробництва.Ілюстрацією можуть послужити такі дані. Відомо, що практична реалізація ідеїодержання фотографічного знімка відбулася лише через 100 років (1727-1839),ідея телефону — через 56 років, радіо — через 35 років, радара — 15 років,телебачення — 14 років, атомна бомба була створена через 6 років післятеоретичного обгрунтування можливостей її створення, транзистор пробив собідорогу протягом року. Але, як бачимо, спостерігається тенденція до скороченнячасу реалізації наукових відкриттів.
При характеристицісучасного виробництва набуває величезного теоретичного і методологічногозначення тенденція до технологічного застосування науки і неухильне поступовеперетворення її у безпосередню продуктивну силу. Наука виступає в ролісуспільної продуктивної сили.
У сучасних умовахпроцес перетворення науки в безпосередню продуктивну силу здійснюється у двохвзаємопов'язаних напрямках. По-перше, результати наукових досліджень втілюютьсяв техніці, технології, у матеріальному виробництві взагалі, тобто наука виконуєтак звану матеріально-технічну функцію. Технічна орієнтація науки почала чіткопроявлятися з часу промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. Відтодівідбувається бурхливий розвиток комплексу природничих наук, з'являютьсяприкладні дослідження, технічні розробки, виробничі дослідження. По-друге,наукові знання втілюються в самих виробниках, у людях, їхніх світоглядах,творчих здібностях, тобто шляхом особистісної орієнтації науки. В ходірозгортання науково-технічної революції все чіткіше проявляється ця тенденція,все наочнішою стає об'єктивна необхідність вдосконалення творчих здібностейособистості, все більше зростає значення духовного розвитку трудящих яквирішального фактора матеріального виробництва. Без інтелектуального розвиткулюдини-робітника, інженера, техніка, організатора виробництва неможливий іуспішний розвиток техніки, технології, їхнє використання у виробництві.
Таким чином, наукашляхом втілення її досягнень в техніці, в технологічних процесах, а такожрозвитку творчих здібностей, духовного вдосконалення учасників виробництвабезпосередньо підсилює виробничі можливості людини і суспільства, а отже, єбезпосередньою продуктивною силою.
На підставі сказаногоможна дати таке визначення сутності науково-технічної революції. НТР — цедокорінне перетворення продуктивних сил на базі перетворення науки вбезпосередню продуктивну силу, зміна місця та ролі людини у виробництві.
На думку вчених,науково-технічна революція бере початок у середині 50-х років XX ст. звпровадженням комплексної механізації, з космізацією, оволодінням ядерноюенергією, винайденням електронно-обчислювальної машини.
Сучасний етап НТР всебільше пов'язується з такими її пріоритетними напрямками, як: автоматизація,роботизація, кібернетизація, розвиток мікроелектроніки, біотехнології,інформатики.
Ядром, основою самої жавтоматизації виступає комп'ютерна техніка. Водночас дедалі більшу роль у життісуспільства відіграє інформатика. "Інформатика" — французький запоходженням термін, що поєднав у собі два слова: "інформація" і«автоматика». Тому сучасний етап науково-технічної революції можнаназвати комп'ютерно-інформаційним.
Комп'ютеризація маєстати звичним, повсякденним явищем: персональна електронно-обчислювальна машина(ПЕОМ) ввійде у побут, подібно до холодильника, пральної машини, телефону тощо.Це стає можливим завдяки мініатюризації обчислювальних пристроїв, коли,наприклад, у сучасному мікропроцесорі центральний блок обчислювальної системирозміщуватиметься на одному кристалі кремнію розміром кілька міліметрів.Подібний мікропроцесор виконує 40 тисяч операцій за секунду, що можна порівнятиз продуктивністю величезних електронно-обчислювальних машин 60-х років, а цінайого на світовому ринку становить лише кілька доларів. За прогнозами, протягомнайближчих 5-6 років світовий випуск ПЕОМ досягне 20 млн. штук на рік. Тобтомайже стільки, скільки зараз виробляється легкових автомобілів. Малогабаритні,досить потужні і дешеві, ЕОМ з'являться на столі вченого, конструктора, іншихкатегорій працівників розумової праці.
Революційні змінинайважливіших параметрів електронно-обчислювальних машин за останні десятиріччяпривели до кардинальних змін у галузі інформаційної техніки та технології, якіможна визначити як перехід до так званої безпаперової інформації.
Інформатика в життісучасного суспільства починає набувати винятково важливого значення. Зокрема,вона може здійснювати серйозний вплив на інтенсифікацію економіки, насампередшляхом забезпечення оптимальних зв'язків між галузями промисловості, окремимипідприємствами, а також шляхом вдосконалення управління, що спирається наінформатику. Від чітко поставленої оперативної інформації значною міроюзалежить дотримання виробничої дисципліни.
Звичайно, у суспільствівсе ще панує так звана паперова інформація, але головним носієм інформації всебільше стає пам'ять комп'ютера, тобто безпаперова інформатика. Академік В.М.Глушковстверджував, що більшість здійснених на даний час прогнозів зводяться до того,що на початку наступного століття у технічно розвинутих країнах основна масаінформації буде зберігатися у безпаперовому вигляді — в пам'ятіелектронно-обчислювальних машин. Зміст цієї якісно нової технологіїінформаційних процесів полягає у звільненні мозку людини від нетворчої,механічної, рутинної роботи, у створенні величезних масивів інформації, упередачі значної частини такої роботи машинам, щоб звільнити резерви мозку длятворчої діяльності різних видів, у тому числі з переробки та використанняінформації.
З'ясувавши сутність таосновні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейтидо характеристики її соціальних наслідків. НТР — явище глобального характеру,воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так ізовнішні сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежитьвід того, в якій соціально-економічній системі він відбувається.Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а яквикористовуються наукові і технічні досягнення — залежить від конкретноїсоціально-економічної будови суспільства.
Соціальні наслідкинауково-технічної революції можна звести до таких основних груп:
— загостренняекологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідокзабруднення та отруєння навколишнього середовища;
— зміна взаємовідносину системі «людина-техніка» (робітник стає регулятором, наладчиком,програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);
— зміна змісту іхарактеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових визначальнихфункцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової іфізичної праці);
— зростання питомоїваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуваннямнової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);
— підвищення вимог докультурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;
— прискоренняструктурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачуваннятрудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферунауки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення вмістах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого ізбільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);
— "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливовиробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стандартами,цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);
— втрата людиноюемоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів,одностороння, технічна свідомість;
— виникнення проблембіологічної і психологічної адаптації людини в звичайних і екстремальних умовахнавколишнього середовища (надвисоких і наднизьких тисків, температур,електромагнітних полів, радіоактивності і т.д.).
Однією ізнайсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблемаподальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, якаскладається з двох підсистем: базова освіта і додаткова (що має здійснюватисяпереважно шляхом самостійної освіти). Вимагається насамперед досконалапідготовка кадрів. Адже виробництво в нинішніх традиційних галузяхпромисловості потребує від 35 до 57 відсотків некваліфікованих імалокваліфікованих робітників, 4-8 відсотків спеціалістів із середньою і 1-2відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробництвах необхідномати 40-60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20-40відсотків спеціалістів з вищою освітою.
Систему перепідготовки,навчання нових спеціальностей і підвищення професійної грамотності трудівниківнам ще належить створити. Успішне розгортання науково-технічної революціївимагає подолання негативних тенденцій зниження інтересу молоді до інженерноїпрофесії, до занять науковою діяльністю. Сьогодні потрібно відродити високийсуспільний статус інженерно-технічної освіти, використання інженерно-технічнихпрацівників у суворій відповідності з їхнім цільовим призначенням.
Виробничий потенціалкраїни в сучасних умовах залежить від ефективного використання найновішихдосягнень науки, техніки і технології. В цьому плані важливого значення набуваєступінь інтелектуальної, фахової підготовки кадрів. Адже застосування такихпрогресивних, принципово нових технологій, як електронно-променевих, плазмових,імпульсних, радіаційних, мембранних, біотехнологічних немислиме безвисококваліфікованих робітників і спеціалістів.
Отже,аналіз суспільного виробництва дає змогу усвідомити цілісність суспільства,визначити основу, джерела та рушійні сили суспільного розвитку, визначитикритерій суспільного поступу. При цьому очевидним є те, що сучасне суспільневиробництво неможливе без оптимального використання досягнень науково-технічногопрогресу. В свою чергу науково-технічна революція, яка є досить складнимсоціальним явищем, що справляє суттєвий вплив на всі сфери життєдіяльностілюдини, вимагає уважного дослідження і обережного підходу, щоб запобігтинегативним наслідкам використання науково-технічних досягнень.
Висновок
Язнайшов та обґрунтував взаємозв’язок між продуктивними силами тавиробничими відносинами та знайшов оптимальний шлях розвитку цих понять. Дослідивіноваційно-інвестиційну діяльність, як основний шлях розвитку продуктивних силі виробничих відносин. Визначив, як продуктивні сили та виробничі відносинизалежать від людського капітала, національного багатство таіноваційно-інвестиційної діяльністі. Можно зазначити що засоби праці всукупності виступають як матеріальні умови для виробництва і утворюють засобивиробництва. Також сновним, найважливішим і вирішальним елементом виробництвавиступає сама людина, яка, використовуючи в процесі виробництва свої знання,виробничі навички та досвід, приводить у дію знаряддя праці.
Отже, розвиток засобівзадоволення постійно зростаючих потреб людей спричиняє зміни способіввиробництва матеріальних благ. Воно характеризується розмаїттям основних формжиття суспільства разом з соціальними, політичними, духовними аспектами, якітісно пов'язані між собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного,а й тим, що мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток — матеріальневиробництво. Певна форма матеріального виробництва детермінує, по-перше,відповідну структуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей доприроди. Державний устрій та духовне життя людей визначаються обома цимифакторами, а це в свою чергу визначає характер духовного виробництва. Тобтопоняття «виробництво» не слід обмежувати лише матеріальнимвиробництвом, а треба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільневиробництво, в якому матеріальне відіграє основну, визначальну роль.
Список використаної літератури
1. «Вопросы экономики» №2. 2003 г
2. «Вопросы экономики» №5 2006 г.
3. «Общество и экономика» №7-8 2003 г.
4. «Економіка України» №3-4 2005 р.
5. Основиекономічної теорії / під рідакцією Мочерного С.В. – К.: Академія, 1998
6. Економічнатеорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. Посібник/ За ред. З. Г. Ватаманюка таС. М. Панчишина. – 2-ге вид., доп. – Львів: Інтереко, 1998.
7. Политическая экономия / под редакциейМедведева В.А. – М.: Политиздат,1998.