Реферат: Міжнародна економічна інтеграція
Курсоваробота на тему
Міжнароднаекономічна інтеграція
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основиміжнародної економічної інтеграції
1.1 Сутністьта цілі міжнародної економічної інтеграції
1.2 Форми таетапи міжнародної економічної інтеграції
1.3 Економічнінаслідки вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань
Розділ 2. Участь України в процесах світовоїекономічної інтеграції
2.1 Зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної
інтеграції України
2.2 Стратегічні напрямки інтеграції України у світове господарство ..
2.3 УчастьУкраїни у глобальних світових процесах
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Одним ізнайважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявиласяінтеграція. Вже за одне це вона гідна детального вивчення. Термін “інтеграція”походить з латині, де integratio означає з'єднання окремих частин у загальне,ціле, єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона – найвищийступінь розвитку міжнародних економічних відношень.
Метою проведеннякурсової роботи було – дослідження всіх принципів світової економічноїінтеграції, та вивчення міжнародного досвіду інтеграційних об’єднань, з метоюнавчитись використовувати цей зарубіжний досвід для інтеграції України усвітове господарство, та визначення основних векторів економічної інтеграціїУкраїни.
Процесекономічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країниоб'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою:
· забезпеченнякращих умов торгівлі;
· збільшеннярозмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва
(для країн змалою ємністю національного ринку);
· розширенняторгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури;
· поширенняпередових технологій;
· стимулюванняконкуренції.
Окрім цього, яксвідчить практика, міжнародна торгівля є кращим засобом зруйнувати існуючівітчизняні монополії. Вона також приносить інші переваги, зокрема, зникаєдефіцит. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічнийвиграш, проте можуть також мати політичні та інші цілі.
Система світовогогосподарства досліджується у двох площинах. Перша це сукупність національнихгосподарств, а друга це світове господарство, як наднаціональний господарськийпростір. Структури світового господарства на наднаціональному господарськомупросторі поділяються на два рівні – регіональний та транснаціональний(глобальний). На регіональному рівні структури світового господарства пов’язаніз районами регіональної інтеграції. В Європі, це, насамперед, ЄС, ЄАВТ, СНД,ЄЕП, на Північноамериканському континенті найбільш відома НАФТА, вЛатиноамериканському це Меркосур, на Азіатсько-Тихоокеанському АСЕАН, АТЕС, аАфриканський континент містить ЕКОВАС, КОМЕСА. На транснаціональному,глобальному рівні виокремлюють міжнародні міждержавні організації, найбільшвпливові це: ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ, Міжнародний банк реконструкції тарозвитку, а також транснаціональні корпорації, такі як всесвітні лідериGeneral Electric, Citigroup, IBM, Microsoft, Bank of America Corp, PhilipMorris та інші. До відомих ТНК що співпрацюють з Україною можна віднестиГазпром, Лукойл, ЮКОС, Кока-Кола та інші.
Розвитокнауково-технічного прогресу впливає на удосконалення комунікацій, збільшенняобсягу інформації та поширення зовнішньоекономічних відносин, економічна інтеграція,як процес зближення національних економік шляхом створення спільногоекономічного простору, передбачає постійний розвиток співпраці з цимиструктурами світового господарства. Сучасний політичний та економічний станрозвитку нашої держави змушує звернути особливу увагу на вектор економічноїінтеграції.
Завданнямкурсової роботи було вивчення сутності, форм та цілей економічної інтеграції;ознайомитися із наслідками вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань;дізнатися про зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграціїУкраїни; зрозуміти які саме вектори інтеграції необхідно обрати Україні.
При роботі надкурсовою в основному я спирався на думки таких науковців як: Козик В. В., якийу своїй парці «Міжнародні економічні відносини» досить детально розглядаєпринципи, основи, та проблеми світової економічної інтеграції; А. С.Філіпченко, що в своїх книжках «Світова економіка: Підручник», «Економіказарубіжних країн: Підруч», «Міжнародні економічні відносини» досить детальнорозглянув саму суть економічної інтеграції, причини її виникнення, цілі,проблеми; Румянцев А.П., «Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальнийпосібник.»; Макаренко Є. «Політичні стратегії інформаційного суспільства:специфіка національних моделей //Актуальні проблеми міжнародних відносин», деповністю описані найактуальніші проблеми економічних відносин а зокрема –інтеграції; Зимовець В. В. «Вектори регіональної економічної інтеграціїУкраїни: зовнішні чинники та внутрішні передумови»; Івченко О. «Україна всистемі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан» — у ційкнизі він розглянув місце України у світовому господарстві, ступінь їїінтеграції з іншими країнами, об’єднаннями, а також сучасний стан економічноїінтеграції і світі в цілому. Ці науковці досить детально розглянули принципи,цілі, сучасний стан світової економічної інтеграції та дали зрозуміти які самевектори інтеграції необхідно обрати Україні.
Розділ 1. Теоретичні основиміжнародної економічної інтеграції
1.1 Сутністьта цілі міжнародної економічної інтеграції
Економічна інтеграція – це процесекономічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарськихмеханізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульованийміждержавними органами.Економічна інтеграція характеризуєтьсядеякими істотними ознаками, що у сукупності відрізняють її від інших формекономічної взаємодії країн: взаємопроникненням і переплетенням національнихвиробничих процесів; широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації увиробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніхформ; глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністюцілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованоїекономічної стратегії і політики; регіональністю просторових масштабівінтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами,де установилися тісні господарські зв'язки.
Зазмістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощуваннявідтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі було створено більш60 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом передумов.
Передумовиінтеграції:
· близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринковоїзрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавнаінтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, щорозвиваються;
· географічна близькість країн, що інтегруються, наявність убільшості випадків загального кордону й історично сформованих економічнихзв'язків;
· спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнамив області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичногоспівробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набірконкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються;
· демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційніоб'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпівекономічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), щоробить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявивсебе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС,навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;
· «ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншогорегіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися зайого межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацієюекономічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідкоприводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межамиінтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання.Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країнпоспішили укласти з нею угоди про торгівлю [ 1, ст.50].
Спираючисьна зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що,незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на різні рівнірозвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграціїможуть бути наступні.
1.Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірівринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій.Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційнихугруповань Центральної Америки й Африки.
2.Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливохарактерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцненнявзаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та іншихнеекономічних областях.
3Рішеннязавдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосібзміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніхпереговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створюватибільш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.
4Сприянняструктурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринковуекономіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональнихторговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядаєтьсяяк найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни,залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренніїхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.
5Підтримкамолодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більшширокий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднанькраїн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари [ 2, ст.46].
Об'єктивний зміст інтеграції складає переплетення,взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більшефективну взаємодію між країнами. Таким чином, економічна інтеграція має рядсприятливих умов для взаємодіючих сторін:
1Інтеграційне співробітництво даєсуб'єктам, що хазяюють (товаровиробникам) більш широкий доступ до різного родуресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, до новітніх технологій; а такождозволяє робити продукцію в розрахунку на більш місткий ринок.
2Економічнезближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірмкраїн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою відконкуренції з боку фірм третіх країн.
3Інтеграційнавзаємодія дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми соціального характеру.
Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країнстворюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі і для міжрегіональногопересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональніутворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, щогрупа країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, невстановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов для торгівліз третіми державами[ 3, ст.31].
1.2 Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції
Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їхправове закріплення або інституціоналізацію. Основними типамиторгово-економічних союзів є :
1) зона вільної торгівлі;
2) митний союз;
3) спільний ринок;
4) економічний союз;
5) повна економічна інтеграція.
Це – п’ять щаблів чи п’ять послідовних етапів розвиткуінтеграційних процесів.
Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнароднеінтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи – Європейський союз. Іншіінтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.
При створенні зони вільної торгівлі учасникидомовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим повідношенню до країн-нечленів об’єднання кожен учасник зони вільної торгівлі маєправо проводити власну політику.
Як правило, конкретні угоди передбачають створеннязони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну(декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та іншихнетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарівлібералізація носить обмежений характер.
Відмінність митного союзу від зони вільної торгівліполягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівліміж своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодотретіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).
Відзначимо, що митний союз – більш досконала,порівняно з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митногосоюзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживаннякраїн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки.По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва іспоживання. Використання єдиного зовнішньогомитного тарифу може призвести до наступних наслідків :
1) якщо зовнішній тариф на певний товар встановлюєтьсявище середнього тарифу, що існував до виникнення інтеграційної структури, токраїнам-членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішньоготовару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;
2) якщо зовнішній тариф встановлюється нижчеіснуючого, то відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн-членівоб’єднання на ринки третіх країн.
Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу вцілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження абоуповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками іпостачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифомдозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливезначення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в йогоскладі однієї-двох крупних держав.
Відзначимо, що функціонування митного союзу потребуєнаявності певних регулюючих інститутів, оскільки:
а) перехід до спільних митних тарифів потребуєперегляду підходів щодо розвитку багатьох галузей національної економіки вкожній країні;
б) виникає потреба в координації розвитку окремихгалузей на макроекономічному рівні;
в) виникає потреба в переговорах з приводу узгодженняне тільки митно-тарифної політики, а й координації та пристосування внутрішніхринків до зміни економічної ситуації;
Відзначимо, що функціонування митного союзу непередбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, щовиробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступовопідключаються різні галузі.
Третім етапом у розвитку міжнародної економічноїінтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзівреалізований в ЕС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки(ЕС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.).
До тих характеристик, які притаманні митному союзу,даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнамивсіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринкупередбачає узгодження наступного кола питань:
• розробка спільної політики розвитку окремих галузейта секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення длянаступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняттявідповідних заходів (в ЕС такими секторами були сільське господарство татранспорт);
• формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку,орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчутипереваги інтеграції;
• впровадження системи заходів для запобіганняпорушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідністьформування спеціальних органів управління та контролю. В ЕС це – Європарламент,Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.
Створення економічного союзу передбачає, крім ознак,притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічноїполітики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення тафункціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід дляузагальнень і висновків.
Єдиний приклад – інтеграційне угруповання країнЗахідної Європи – Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою несформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політикикраїн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів,який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому.У випадках невідповідності економічної політики певної країни основнимнапрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.
Для досягнення повної економічної інтеграції необхідноне просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, якапотребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:
а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податківу всіх країнах, що входять до угруповання;
б) стандартизації (наприклад, для консервантів, щовходять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів,розміру обладнання)
в) спільних правил техніки безпеки;
г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення,єдиний пенсійний вік);
е) відношення до різних форм злиття та поглинанняфірм;
є) антимонопольного;
ж) правил створення і реєстрації нових фірм;
з) монетарного (наявність єдиного Центрального банку,єдиної валютної системи з єдиною валютою);
и) відмова в рішеннях, що приймаються відповіднимиурядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференції щодонаціональних суб’єктів господарювання [ 4, ст.256].
1.3 Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних
інтеграційнихоб’єднань
Приєднання будь-якої країни до торгово-економічногосоюзу, безумовно, здійснює певний вплив на параметри її економічногофункціонування.
Виділяють два основних напрямки, за якими здійснюєтьсядослідження наслідків входження держав до інтеграційних угруповань:
• статичний;
• динамічний аналіз.
У межах статичного аналізу можна прослідкувати дваваріанти наслідків вступу до торгово-економічних союзів:
• потокоутворюючий ефект,
• потоковідхиляючий ефект.
Потокоутворюючий ефект означає переключення, внаслідокприєднання до інтеграційного угруповання, її попиту і, відповідно, споживаннявід виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (мова йде провитрати на виробництво, а транспортні витрати та витрати трансакцій вважаютьсярівними 0).Розглянемо таку ситуацію за допомогою графіку (рис. 1). />
Рис. 1. Наслідки приєднання країни до інтеграційногооб’єднання. Потокоутворюючий ефект.
Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційногоугруповання. У країні Х виробляється певний товар. Умови виробництва цьоготовару не найкращі. Щоб захистити національне виробництво від іноземноїконкуренції в країні Х введено мито на імпорт. За таких умов країна Х виробляладаний товар в обсязі Q1, а споживала в обсязі Q2, імпортуючи (Q2 — Q1).
Після приєднання до інтеграційного угруповання вкраїні Х відмінено мито на імпорт, і рівень ціни на товар знизився на розмірмита за рахунок того, що тепер країна Х імпортує цей товар від найкращоговиробника. Споживання цього товару виросло до Q3, а виробництво скоротилось доQ4. Обсяг імпорту збільшився.
Розглянемо, хто в цій ситуації виграв, а хто програв?
Очевидно, що зниження ціни спричинить зростання рівняспоживання в обсязі, який дорівнює сумі площ (1 +2+3+4). А виробники товару зкраїни Х матимуть збитки, пов’язані із скороченням випуску (1). Збитки понесетакож бюджет (3), оскільки він не одержує надходжень у вигляді мита. Такимчином, приєднання країни Х до інтеграційного угруповання дасть їй чистий виграшу вигляді (2 + 4).
Потоковідхиляючий ефект означає спричинене приєднаннямдо інтеграційного об’єднання переключення попиту від виробника за межамиоб’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але єчленом інтеграційного об’єднання.
На графіку (рис.2) зображені наслідки приєднаннякраїни до інтеграційного об’єднання у випадку виникнення потоковідхиляючогоефекту. Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. Вонавипускає певний товар в обсязі Q1, а споживає в обсязі Q2. Імпорт становить (Q1- Q2). У країні Х встановлені єдині ставки імпортного мита для всіх імпортерів.Тому в найкращому положенні був той імпортер, в якого витрати нижчі.
/>
Рис.2. Наслідки приєднання країни до інтеграційногооб’єднання. Потоковідхиляючий ефект.
Припустимо, що країна Х входить до інтеграційногооб’єднання. За цих умов імпортне мито щодо країн-партнерів скасовується.Припускаємо також, що виробник, в якого найнижчі витрати на виробництво даноготовару, не входить до інтеграційного угруповання. За цих умов товар, щовиробляється у країнах-членах угруповання, для споживачів країни Х виявляєтьсядешевшим від виробленого найефективнішим способом, оскільки останній підлягаємитному обкладенню.
Тобто (P + tariff) > P, хоча P < P1.
Таким чином, відбулась переорієнтація на виробника,чиї витрати вищі. У результаті споживчий надлишок збільшився на суму (1+2+3+4).Виробники країни Х понесли збитки (1). Втрати бюджету склали – (3+5). Сумарнийефект становить:
(1+2+3+4) — (1+3+5) = (2+4) — (5).
Тобто результат (загальний сукупний виграш матимемісце чи загальні сукупні збитки) залежатиме від співвідношення (2+4) та (5).
Відзначимо, що потоковідхиляючий варіант матиме місцеза умов, коли імпортне мито по відношенню до країн-нечленів угруповання будезанадто високим, або якщо різниця у витратах виробництва даного товарувсередині і за межами об’єднання невелика. У цьому випадку скасування навітьневисоких митних ставок зробить його виробництво всередині об’єднання дешевшимпорівняно з виробництвом за межами об’єднання.
Недолік статичного аналізу полягає в тому, що одним ізйого припущень є незмінне положення кривих попиту і пропозиції в умовах змінихарактеру і напрямку експортно-імпортних операцій.
У реальній же дійсності, якщо країна приєднується доінтеграційного об’єднання, то криві попиту і пропозиції зміщуються. Тобтоприєднання до інтеграційних угруповань значно різноманітніше за своїминаслідками, ніж це було показано в межах статичного аналізу.
З точки зору динамічного аналізу можна виділитинаступні переваги приєднання країни до інтеграційного об’єднання:
1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизнянимфірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливезначення для невеликих країн);
2) зовнішня економія. Мова йде про те, що розширенняміжнародної торгівлі спричиняє вдосконалення інфраструктури країн-учасниківсоюзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;
3) позиція кожної країни-члена інтеграційногоугруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів єбільш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного зоб’єднань. Це дозволяє забезпечити країнам-членам певні переваги;
4) більша конкуренція між країнами-учасниками союзустимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;
5) приєднання до інтеграційних угруповань сприяє швидкомурозповсюдженню інформації та передової технології.
У межах динамічного аналізу досліджуються не тількипозитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційногооб’єднання. До них можна віднести:
1) певний збіг обставин може спричинити відтікресурсів з менш розвинутих країн до більш розвинутих в економічному відношеннічленів союзу;
2) може відбутися розповсюдження олігополії з однієїкраїни на всю територію інтеграційного об’єднання;
3) може виникнути ефект втрат від збільшення масштабіввиробництва, пов’язаний з виникненням занадто великих компаній, що стаютьзанадто забюрократизованими і тому неефективними;
4) країнам-членам інтеграційного об’єднання необхідночастину своїх бюджетів витрачати на функціонування інтеграційного об’єднання.
Розділ 2. Участь України в процесахсвітової економічної інтеграції
2.1 Зовнішні чинники та внутрішніпередумови економічної
інтеграції України
В умовах глобалізації роль національних держав послаблюється,а транснаціонального капіталу — посилюється, що видозмінює матрицюінтеграційних процесів. В Україні зберігає міцні позиції ізоляціонізм якстратегія протидії такому капіталу у формі перешкоджання доступу на ринки та несприяння інвестиціям. Інтеграція не є самоціллю, а відкриває доступ до ринків факторіввиробництва — капіталу, технологій і робочої сили. Протягом попередніх роківринкової трансформації Україна не змогла забезпечити такий доступ, обсягиіноземних інвестицій порівняно з іншими постсоціалістичними країнамизалишаються мізерними. Це прямо пов’язано з державним ізоляціонізмом як виявомпострадянського етатизму в українському варіанті, що «призвело до відставаннявід інших східноєвропейських країн у євроінтеграційних процесах (не менш ніж на10 років), гальмування вступу до СОТ і фактично залишило Україну на узбіччісвітових інтеграційних процесів. Негативну роль відіграла також так звана«багатовекторність» — непослідовна політика балансування між ЄС і Росією, якаперешкоджала недвозначному визначенню інтеграційних пріоритетів України.
Зрозширенням ЄС у 2004 р. Україна зіштовхнулася з низкою проблем щодо виробленнязагальної концепції зовнішньої політики стосовно ЄС і Росії. Це стосуєтьсянасамперед зіткнення економічних інтересів Росії та ЄС, несумісності концепцій«ширшої Європи» і «єдиного економічного простору», безпосереднє відношення дояких має Україна. У статті проаналізовано суб’єктивні та об’єктивні чинники, щовпливають на напрями економічної інтеграції України, з урахуванням позиційпровідних aкторів (ЄС та Росії) та на підставі оцінки об’єктивних економічнихпоказників фактичної «інтегрованості» в обох напрямах.
Сьогоднішняізольованість та слабка інтеграція України у світове господарство зумовленанасамперед внутрішніми чинниками та аморфністю моделі економічного розвитку. ВУкраїні зберігаються основні вади системи організації суспільства тупиковоготипу — пострадянського етатизму з властивим йому антилібералізмом,нехтуванням цінностями демократії та гуманізму (хоча певний прогрес у цьомунапрямі є). Фактично не була реалізована сучасна ліберальна модель економічногорозвитку (разом з тим вистачало критики такої моделі як неадекватної дляУкраїни з позицій антилібералізму). Модель економічного розвитку булаоднозначно спрямована на трансформацію політичної влади старої і новоїноменклатури у владу економічну (так звані радикальні ринкові реформи вукраїнській (ширше — пострадянській) версії). Для цього проголошуються іреалізуються численні концепції зміцнення економічної могутності держави,«сильної державності», «мобілізаційні моделі», згідно з якими держава тавеликі національні виробники розглядаються як локомотиви економічногорозвитку. Автор переконаний, що така модель за сучасних умов не має перспектив.На етапі замкненості національних економік, у т.з. доглобалізаційну епоху, вонаще спрацьовувала і могла давати непогані економічні результати, про що свідчатьприклади країн Азії [2, ст.154] .
Єдинимможливим способом реалізації такої моделі у сучасних умовах є ізоляціонізму різних його формах — зведення бар’єрів для іноземних товарів та капіталів зметою підтримки національного виробника, тепличні умови для великого капіталунаціонального походження, монополізація та сегментування внутрішнього ринку. Ценегативно впливає на економічний розвиток. Відсутність конкуренції та високібар’єри входження для іноземного капіталу генерують такий феномен, як дешеваробоча сила. В умовах, коли приховування прибутків від оподаткування не єпроблемою, це зумовлює доволі низький рівень ВВП, який декларуєтьсястатистикою, мізерні державні бюджети та високі процентні ставки як індикаторидефіциту ресурсів.
Важливемісце у риториці ізоляціонізму посідає керованість та регульованість саменаціонального капіталу як його беззаперечна перевага (на відміну від західного,на який справляти тиск набагато складніше). Ізоляціонізм та антиринковість, якіразом формують непривабливе інвестиційне середовище в Україні, єантиінтеграційною за змістом політикою. Як результат політичних домовленостей,вираження економічних інтересів влади ізоляціонізм справляє значний вплив нагальмування процесів реальної інтеграції України у світові ринки.
Антиінтеграційноюза сутністю є й доволі поширена ідеологія так званого «вирощуваннянаціонального капіталу» шляхом створення власних ТНК в Україні та їх виходу насвітові ринки Такий підхід широко підтримується олігархічними силами, яківизначають економічну політику (через представницькі органи влади) абонамагаються на неї впливати. Стверджується про необхідність створення власнихукраїнських ТНК — «глобальних гравців світового господарства», при цьомувідкриття доступу іноземного капіталу на внутрішні ринки (конкретний приклад —продаж ВАТ «Криворіжсталь») розглядається як «крок назад до економікиколоніального типу» [2,ст.145].
Дійсно,масштаби діяльності ТНК значні за обсягами, але жодній з них не вдалосямонополізувати світовий ринок, така форма організації виробництва дозволяєотримати лише тимчасові конкурентні переваги на ринках. Не можна погодитисятакож з тезою, що ставлення транснаціональних компаній до інших державдиктується «інтересами країни перебування офісів ТНК».Навпаки, вихід ТНК замежі національної економіки та розбудова інтернаціональних корпоративних мережбули спрямовані саме на уникнення від сплати податків у материнській юрисдикції(якщо під інтересами країни перебування розуміти її фіскальний інтерес). Крімтого, структура капіталу більшості публічних ТНК, що залучається на світовихфінансових ринках, є інтернаціональною, значна частка капіталу перебуває увільному обігу і не може ототожнюватися з економічними інтересами винятковоматеринської юрисдикції. З цих позицій концепція «вирощування національногокапіталу» також є формою ізоляціонізму. Політика антиліберального ізоляціонізмузначно загальмувала інтеграцію України у світові ринки і, відповідно, нестворила передумов для інституціонального закріплення країни у цивілізованихінтеграційних формуваннях (ЄС, СОТ). Це, на думку автора, є найбільшоюстратегічною помилкою української політики останніх 15 років. Натомістьактивізувалася діяльність з втягнення України у сурогатні політизовані інтеграційніпроекти східного напряму [2, ст.148].
Значнийвплив на вектори регіональної інтеграції України справляє позиція Росії якпровідного aктора пострадянського простору, з її відверто критичним ставленнямдо глобалізаційних процесів. Інтеграція як взаємна відкритість ринківконфліктує з надмірно політизованою позицією Росії, згідно з якою до загроз їїнаціональним інтересам відноситься «створення однополярної структури світу приекономічному та силовому домінуванні США». Концептуально пострадянський простіррозглядається як «природна зона міждержавної інтеграції Росії». Росіяусвідомлює ризик того, що глобалізаційні процеси поширяться на пострадянськийпростір, і пострадянські країни «будуть включені у периферію інших центрівінтеграції, в рамках яких вони розвиватимуться абсолютно за іншим вектором».Як альтернатива висувається так звана «багатополярна модель глобалізації», щовідповідає національним інтересам Росії, водночас стверджується про невідповідністьекономічним інтересам Росії європейської моделі економічної інтеграції [22, ст.317].
Активнорозробляються концепції формування навколо Росії альтернативного центру впливу(євразійського). Так, П. Савицький вважає, що євразійський центр має перетворитисяз об’єкта змагання за сфери впливу між світовими політичними центрами наосновного суб’єкта такого змагання. За Р. Грінбергом можливими є двасценарії розвитку пострадянського простору: або економічний розвиток у роліпериферії, або на основі інтеграційних процесів відтворення «на євразійськомупросторі самостійного ядра економічної могутності». Невід’ємною складовоюостаннього сценарію є положення про ідентичність українських і російськихінтересів. Із відновленням статусу Росії як наддержави, самостійного «центрусили» пов’язується також азіатський інтеграційний вектор, у контексті зближенняРосії і Китаю набуває реальних ознак біполярна модель розвитку (Схід —Захід)[24, 12].
Якінституціональна оболонка для реалізації ідеї альтернативного центру впливурозроблявся проект ЄЕП, головним завданням якого була прив’язка України доросійської сфери впливу. Розробка цього проекту стала логічним продовженнямпрагматичного курсу адміністрації В. Путіна, спрямованого на зміцненняекономічних позицій Росії на пострадянському просторі. Серед факторів, які малиб зацікавити частину пострадянських країн у створенні ЄЕП, виділяються: 1)зниження трансакційних витрат сприятиме зростанню ефективності бізнесу дляокремих суб’єктів та прискоренню темпів економічного зростання; 2) зростанняобсягів ринку, адже розвиток ринкової економіки потребує місткого внутрішньогоринку (наводиться показник у 250-300 млн. осіб, економічні простори з меншимнаселенням нібито «не здатні до самостійного економічного розвитку»; 3) підвищенняконкурентоспроможності та ефективності російської та української економік підвпливом дії на національних ринках компаній з інших країн ЄЕП [27, ст.65-66].
Загострюєтьсяполітична та економічна конкуренція між ЄС та Росією щодо поширення впливу та зміцненнястратегічних позицій. ЄС не зацікавлений у формуванні в Європі «іншогорегіонального об’єднання держав на зразок Європейського Союзу, яке можевиникнути на терені колишнього Радянського Союзу», що зумовлено посиленнямміжнародної конкуренції по лінії ЄС — НАФТА та ЄС — АСЕАН. На відміну відконцепції рівноправного партнерства ЄС («сильний центр — сильна периферія»),Росія націлена на побудову на пострадянському просторі моделі з однимрегіональним лідером («сильний центр — слабка периферія»), який визначатимеправила гри для інших учасників [3,284-288].
Змінина пострадянському просторі у 2004-2005 рр., загострення політичної конкуренціїміж Росією та ЄС щодо поширення впливу та зміцнення стратегічних позиційзумовили еволюційні зрушення в їхніх інтеграційних стратегіях. Враховуючинесприятливі для Росії внутрішньополітичні зміни в Україні 2004-2005 рр., якіпоставили під загрозу власне «формальну інтеграцію» у формі проекту ЄЕП,очікуються суттєві коригування зовнішньополітичної стратегії стосовно України.Для російського капіталу бажаним є закріплення України в орбіті впливу Росії.Для цього проект ЄЕП необхідно замінити на реалістичніший формат інтеграції,оскільки стало зрозуміло, що на поточному етапі передчасно створюватиміждержавні органи. Замість цього пропонується проведення регулярних форумів зобміну інформацією (так звана модель відкритого регіоналізму). Як аналогнаводиться Південно-Східна Азія, де, незважаючи на низький рівень «формальноїінтеграції», має місце висока взаємозалежність економік, яка базуєтьсяна експансії японського капіталу. Зрозуміло, що Росія має намір взяти на себеаналогічну роль регіонального лідера. Очікується, що у результаті реалізаціїстратегії «інтеграції знизу» буде сформовано підстави для інтеграції «згори» (наміждержавному рівні), як це було, зокрема з НАФТА, передумовою створення якоїстали економічні інтереси американських компаній у Мексиці.
Узагальнюючивикладене вище, можна дійти висновку щодо остаточного відмежування Росії відєвроінтеграційного процесу з центром у Брюсселі, зміщення акцентів з інституціональноїдо функціональної інтеграції. Паралельно з цим змінюється стратегічнийпідхід до захоплення пострадянського простору — відмова від форсованої«інтеграції згори» та перехід до еволюційної «інтеграції знизу» на засадахжорсткого прагматизму і відкритого регіоналізму, основним змістом яких єекспансія російського капіталу і створення бар’єрів для входження ТНК у сфериінтересів РФ. При цьому стратегічним завданням залишається поступова інституціональнаінтеграція України у сферу російського впливу, яка певний час [вичікувальнапозиція до настання сприятливих політичних умов] здійснюватиметься виключноекономічними, а не політичними методами.
Україназнаходиться на перетині інтересів Заходу та Росії і не належить до сфериісторико-культурного комплексу цінностей, які визначають так звану європейськуідентичність. Тому її інтереси значною мірою визначаються результуючою дієюгравітаційних сил європейської і позаєвропейської сфер впливу, а її зовнішня політикабуде неминуче багатовекторною. Вичерпаність ідеології багатовекторності у форміполітичного балансування між двома напрямами є очевидною. Багатовекторністьпотребує іншого змістовного наповнення, переходу від малорезультативнихміждержавних відносин до реалізації конкретних інтеграційних проектів, які бдавали Україні максимальний економічний ефект у довгостроковій перспективі.
Обсягиекспорту з України у країни СНД у 2004-2005 рр. практично зрівнялися з обсягамиекспорту у країни ЄС-25, разом з тим близько половини імпорту надходило з країнСНД (насамперед з Росії). Україна набагато більше залежить від Росії, ніж Росіявід України: у 2005 р. торговельний оборот між двома країнами становив 20,2 млрд.дол. США, 5,9% зовнішньоторговельного обороту Росії і 35% — України. Можнастверджувати про недостатній рівень інтегрованості економіки України ані в ЄС,ані в СНД, тобто відсутність вагомих економічних передумов для поглибленняінтеграції в обох напрямах. Набагато вищим є рівень інтегрованості між Росієюта ЄС: у 2004 р. 52,5% зовнішньоторговельного обороту Росії припадало на країниЄС, при цьому майже 4/5 іноземних інвестицій у цю країну мали походження з ЄС.У той же час на країни СНД припадало лише 15 % зовнішньоторговельного оборотуРосії. Ці показники є додатковим підтвердженням суто політичного підтекступроекту ЄЕП.
Часткаінвестицій в Україну з країн ЄС значно перевищує відповідну частку російськихінвестицій. Намітилася тенденція щодо зростання обсягів інвестицій з країн ЄС —лише протягом 2005 р. вони зросли з 4,9 до 11,7 млрд. дол., що становить майже72% загального обсягу іноземних інвестицій в Україну. У відносному виміріобсяги іноземних інвестицій в Україну залишаються недостатніми, якщо розглядатиїх як передумову для поглиблення інтеграції. На кінець 2004 р. обсяги прямихіноземних інвестицій у країнах ЦСЄ та Балтії становили 25-35% ВВП, в Україні —14%. Досі відсутня достатня політична підтримка для поглиблення інтеграціїУкраїни в ЄС, що здатен генерувати європейський бізнес, економічні інтересиякого в Україні поки що мають локальний характер. Водночас зростає впливросійського капіталу у стратегічно важливих секторах української економіки,прямі іноземні інвестиції з Росії на кінець 2005 р. перевищували 0,8 млрд. дол.(4,9% іноземних інвестицій), а з урахуванням російських інвестицій з офшорнихзон ця частка оцінюється у 14%. Російські інвестори контролюють значну часткупідприємств (понад 50%) у таких секторах, як телекомунікації, кольороваметалургія та нафтопереробка [24, ст.74].
Сьогоднідля України потрібна цілеспрямована політика «відкритих дверей» для західногофінансового капіталу, що сприятиме залученню західних інвестицій у реальнийсектор (так званий ефект «локомотива»). Сценарії розвитку інших країн свідчать,що інвестиції у фінансовий сектор стали міцним фундаментом для зростанняінвестицій у реальний сектор, тобто існує причинно-наслідковий зв’язок:«фінансова інтеграція î зростання інвестицій у реальний сектор», що маєстати важливим елементом інтеграційної стратегії України. Економічні позиціїТФГ не залежать від наближеності до влади, що має прискорити руйнуванняєвразійської традиції економічних відносин в Україні, яка склалась історично.Це створить економічні передумови для підвищення результативності прозахідноїінтеграційної політики України.
Географічнірозміри та економічний потенціал на дають підстав для віднесення України досамостійних гравців у глобальному економічному просторі. Враховуючи політичнута економічну неготовність ЄС для розширення та перехід Росії до стратегіїжорсткого прагматизму, Україні доцільно змістити акценти з міждержавнихстосунків на вирішення низки внутрішніх проблем та диспропорцій, які негативновпливають на інвестиційний імідж країни. Це стримує і європейські, й російськіінвестиції. Власне потрібна зміна ідеології інтеграційної політики — реальнаекономічна інтеграція (поглиблення економічних взаємозв’язків) має статипріоритетом такої політики. Політика «відкритих дверей» має якщо не замінити,то суттєво доповнити занадто політизований і декларативний процес інтеграції«згори» (особливо це стосується відносин з ЄС) [15, ст.85].
Економічніпередумови для глибшої інтеграції як на Захід, так і на Схід поки що нестворено, відповідно не може сформуватися політична підтримка того чи іншогоінтеграційного вектора як в Україні, так і за її межами. Лише значні структурнізрушення в зовнішньоторговельному обороті й іноземних інвестиціях в Українуможуть схилити шальки терезів у той чи інший бік. Економічні інтереси посунутьісторико-культурні аргументи на другий план. Поки що Росія дещо відстає від ЄСщодо розширення сфер впливу в Україні, принаймні за даними статистики(інвестиції та товарообіг). Але активна стратегія Москви у цьому напрямі можедокорінно змінити розстановку сил навіть у короткостроковій перспективі. З цихпозицій Україні потрібні альтернативні ініціативи, нові форми і напрямиінтеграційних процесів, позбавлені ідеологічних стереотипів. Саме інвестиціїта міцні кооперативні зв’язки можуть поглибити і у формально-правовій площинізакріпити інтеграцію. Відповідно напрями та глибина інтеграційних процесіву майбутньому залежатимуть від інвестиційних стратегій провідних європейськихта російських ПФГ, запровадження прозорих конкурсних засад та конкуренції міжними на українському ринку. Найважливішим завданням України є відхід відполітики прихованого ізоляціонізму і перехід до політики «відкритих дверей» якдля західного, так і для російського капіталу.
Особливоважливим завданням є забезпечення інвестиційної відкритості України дляіноземного капіталу, конкуренція між ним та вітчизняним капіталом зумовитьзростання вартості інвестиційних активів в Україні, що у свою чергу сприятимепідтриманню сальдо платіжного балансу, прискорить темпи економічного зростання(інвестиційний попит). Для реалізації політики «відкритих дверей» потрібновідмовитись від прихованого ізоляціонізму з ореолом «вітчизняноготоваровиробника», низки антиінтеграційних стратегій ізоляціонізму («вирощуваннянаціонального капіталу» тощо), які значно загальмували (і гальмують) входженняУкраїни у сферу цивілізованого ринку і, відповідно, динаміку економічногорозвитку. Десятиріччя втрачених можливостей, яке почалось з проголошеннярадикальних економічних реформ у 1994 р., має відійти в історію.
2.2 Стратегічні напрямкиінтеграції України у світове
господарство
Щодостратегічних напрямів інтеграції України в світове господарство необхідновиділити:
Входження її вперспективі до структур Європейського Союзу (ЄС).
У напрямірозвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу одне з найбільшприоритетних направлень української інтеграції є поглиблення зв’язків зкраїнами-членами Європейського Союзу. Необхідність інтеграції Україні до ЕСвипливає з ряду об'єктивних обставин:
• Українапредставляє собою одну з найбільших, як за чисельністю населення, так і затериторією, європейських країн;
• Інтеграціявідкриває перед Україною значні можливості щодо використання свого вигідногогеографічного положення.
• Орієнтація наспівробітництво з Європейським Союзом змусить українських товаровиробниківпідтягуватися до високих європейських стандартів. Саме через європейський ринокми зможемо отримувати новітні технології, за допомогою яких виготовлятимемопродукцію, конкурентноспроможну на ринках Європи, Азії, Росії, країн СНД.
• Забезпеченнянедискримінаційного доступу основних товарів експорту України на ринки ЄС.Треба врахувати, що європейський ринок — це понад 500 млн. потенційнихспоживачів, що мають високу платоспроможність.
• Україна вжезараз може сподіватись на певну підтримку з боку ЄС та його країн-членів впитанні приєднання України до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю ГАТТ/СОТ,одержання доступу до Загальної системи преференції ЄС.
Втім, процесуінтегрування України до ЄС заважають суттєві обставини:
— Країни, щопретендують на повноправне членство в ЄС, повинні мати ринкову економіку, якавже функціонує (тобто не перехідну до ринку, а саме ринкову). В Україні на цейчас ринкової економіки немає, а процес переходу до неї затягується таускладнюється багатьма негативними процесами (спад виробництва, падінняжиттєвого рівня населення, жорстка криза платежів, наростаюча криміналізаціяекономічної діяльності та процвітаюча корупція, практична відсутністьінвестицій, тощо); Україна найбільш “безладна” країна серед тих, які ЄСбудь-коли розглядав як можливого кандидата на членство.
— Країни ЄСповинні застосовувати правила та регулюючі принципи, встановлені в рамках ЄС, анормативно-правова база, що сьогодні існує в Україні суттєво відрізняється відєдиних правил ЄС;
Рівеньміжнародної конкурентоспроможності основної маси українських підприємств насьогодні відстає від рівня ЄС. Багату інформацію щодо конкурентоспроможностіУкраїнської економіки дає знайомство з матеріалами світового звіту проконкурентоспроможність окремих національних економік за 1998 рік (див. П. 4).Вкрай невтішне місце України у зведеному рейтингу і в усіх групах показників,звичайно, можна частково списати на роздратування залучених експертів станомсправ у європейській країні, який є гіршим, ніж вони могли сподіватись (можечерез це деякі африканські країни мають вищі рейтинги). Слід також пам'ятати,що біля ста країн світу не потрапили до звіту, і не всі з них випередили бУкраїну в разі свого включення до нього. Однак наведені об'єктивні кількіснідані також дають невтішну оцінку щодо конкурентоспроможності вітчизняноїекономіки. Це підтверджує результати тих досліджень, які на додаток дотрадиційних ситуацій неспроможності державної влади, що притаманні і країнам зрозвиненою економікою, додають специфічні проблеми новостворених держав, черезце Україна має гірші стартові умови, порівняно з центральноєвропейськимиперехідними економіками. Криза в уряді й управлінні:
Таблиця 4.
Найнижчірейтинги
Рей-тинг Неунор-мовані платежі поширені" Ухиляння від сплати податків процвітає Організована злочинність примушує бізнес до значних витрат Поліція не надає ефективних гарантій особистої безпеки 53 Україна Україна Колумбія ПАР 52 Індонезія Росія ПАР Україна 51 Філіппіни Італія Україна Мексика 50 В'єтнам Греція Росія Колумбія 49 Венесуела Бразилія Словаччина РосіяНавітьповерхневий огляд відповідних рейтингів свідчить про слабкі місця, провали урізних напрямах української державної політики, за яку повинна бутивідповідальна не лише виконавча, але й законодавча і судова влада всіх рівнів.Лише в галузі технологій по окремих показниках Україна має пристойні позиції(рівень шкільної освіти, стан фундаментальної науки), незважаючи накатастрофічно низький рівень їхнього бюджетного фінансування. Україна явнонедостатньо використовує географічні вигоди свого розміщення, що повинно даватиконкурентні переваги (тут Україна має 13-й рейтинг, вищий за всі країни зперехідною економікою) [15, ст.47].
По міріспроможності Україна повільно, але врешті-решт робить поступові крокіінтеграції до ЄС. Першим з них стало законодавче врегулювання з боку Українисвоїх відносин з Європейським Співтовариством та державами-членами шляхомукладення Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) від 14 червня 1994 року(що замінила Угоду про торгівлю та комерційне й економічне співробітництво, якуЄвропейське Співтовариство і Радянський Союз підписали в 1989 році). Векономічному аспекті УПС є важливим кроком щодо залучення України до правовогополя єдиного європейського ринку та ГАТТ/СОТ. Положення УПС, що регулюютьпитання переміщення товарів, послуг, робочої сили та капіталів значною міроювизначатимуть правове поле регулювання відповідних відносин, впливаючи навнутрішнє законодавство обох Сторін і особливо України, оскільки нормативніакти ЄС здебільшого відповідають всім правилам, визначеним в УПС.
Одним з наступнихкроків на шляху інтеграції до ЄС має стати вступ України до Світовоїорганізації торгівлі (СОТ), членами якої є 81 країна світу. Прямимизагальноекономічними наслідками від членства України в цій організації будутьзабезпечення гарантованого доступу до світових ринків товарів, робіт, послуг зарахунок отримання відповідних прав для захисту своїх інтересів на світовихринках, значне розширення обсягів іноземних інвестицій, що залучаються, ізахист інтересів національного товаровиробника. Членство України в СОТ єпередумовою початку переговорів з ЄС про асоційоване членство.
Нині розвитокспівробітництва України з ЄС охоплює близько 30 галузей народногосподарськогокомплексу. ЄС є другим після СНД торговельним партнером України і найбільшимджерелом фінансової допомоги. Товарообіг України з ЄС становив у 1999 р. більше50% загального обсягу її торгівлі із усіма країнами Європи. Але процесінтеграції до Європейського Союзу досить тривалий і важкий, а одних деклараційщодо вибору європейського шляху розвитку для його досягнення недостатньо.Завдяки великій кількості невирішених проблем Україна в черзі кандидатів до ЄСвиявилася навіть позаду Боснії та Македонії, тобто так далеко, як це тількиможна собі уявити. Це підтверджують і результати Гельсінського самміту голівкраїн-членів ЄС. На ньому питання щодо вступу України до вказаного об'єднанняпрактично не розглядалось. Українська тема на зазначеному самміті фактичнозвучала як у 1994 р. Основна причина в тому, що Україна практично непросунулася в напрямку здійснення ринкових реформ і демократичної трансформаціїсуспільства.
Співробітництво зкраїнами СНД:
У регіональномуаспекті одним з пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльностіУкраїни є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв'язками,взаємопов'язаністю економік, подібністю економічних проблем.
Перспективнимнапрямом розвитку зовнішньої торгівлі з країнами СНД є налагодження прямихзв'язків з окремими її регіонами. Такі зв'язки вже розвиваються зБашкоторстаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією, Якутією, Санкт-Петербургом.
У межах СНДіснують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю і Молдовою, а такожпоглиблення відносин з країнами Центральної Азії, насамперед, з Узбекистаном,Туркменистаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (зокрема,паливно-енергетичні та мінерально-сировинні). Серед інших країн СНДпривабливими є зв'язки з країнами Закавказзя, які сприяють виходу України наринки Центральної Азії і Близького Сходу.
Інтеграція урамках СНД має окрім беззаперечних переваг, декілька суттєвих недоліків:
• Неможливістьвирішення у даному економічному середовищі одного з основних перспективнихпитань -технологічного прориву.
• Інтеграціюнамагаються здійснити в умовах економічної кризи, що охоплює усі без виняткукраїни СНД, що ставить під сумнів її практичну реальність. Загроза економічногокраху окремих країн СНД спонукає їх до певного двостороннього зближення, що даєпідстави характеризувати дану модель як інтеграцію виживання на відміну відекономічної інтеграції зростання.
Чорноморськийекономічній басейн
Інтереси Українияк морської держави вимагають надання пріоритетного значення активізації їїучасті у Чорноморському Економічному Співробітництві (ЧЕС), де вона є однією з11 країн-засновників. З метою поглиблення економічного співробітництва зкраїнами-учасниками ЧЕС Україна вживає конкретних заходів для розробки,розвитку і виконання проектів у таких галузях як транспорт і зв'язок, торгівляі промисловий розвиток, обмін економічно-комерційною інформацією, сільськегосподарство, наука тощо. Серед основних пріоритетів — поглиблення економічнихвідносин з Туреччиною — для забезпечення диверсифікації джерел надходженнянафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості, Грецією — розвиток судноплавства в басейні Середземного моря, Болгарією та Румунією — розвиток торгівлі в Придунайському регіоні.
Північноамериканськійрегіон
Необхіднорозвивати позитивну тенденцію для збільшення обсягів торгівлі з країнамиПівнічноамериканської зони вільної торгівлі, особливо з США та Канадою.
Латинська Америка
У розвиткуторговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним єспівробітництво з такими країнами як Бразилія, Аргентина, Чилі, на нову фазувзаємин виходять відносини з Панамою та Перу, відновлюються зв’язки з Кубою.
Африка
Зростає рольторговельно-економічних зв’язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанськогорегіону. Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної(Єгипет, Марокко, Туніс) і західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), зПівденно-Африканською Республікою.
Східній регіон
Найперспективнішимпартнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну доГенеральної системи преференції. Необхідно активізувати співробітництво зНовими індустріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм і Індією,країнами Південно-Західної Азії (Близького та Середнього сходу) такі, як Ліван,Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати. Вонимають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джереламиенергоносіїв і споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженніпромислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної інфраструктури.За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системитранспорту та зв'язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьомурегіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєннямта надання ремонтних послуг.
Китай і Індія — основні партнери України в зовнішній торгівлі. В перспективі це ринки длязначного збільшення експорту української продукції машинобудування і передовихтехнологій, насамперед, для реконструкції об'єктів, збудованих колишнім СРСР.
Країни АСЕАН — потенційні партнери України в XXI столітті. Вони можуть стати значними ринкамидля вітчизняної машинобудівельної продукції, інженерно-технічних послуг,підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об'єктівенергетичного та промислового значення. Збільшуватимуться обсяги експортутрадиційної продукції української промисловості (металопрокат, виробництвоважкого металобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція),імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.
Виходячи звикладеного, бачимо:
а) нагальнунеобхідність інтеграції Україні у систему світового економічного господарства;
б) Україну — якдосить цілісну соціально-економічну систему, яка має вагомий потенціал дляперспективного входження в світову економічну систему;
в) несприятливуекономічну ситуацію, що склалася в державі, яка суттєво заважає інтеграціїУкраїни у світогосподарські структури.
2.3 Участь України у глобальних світових процесах
На початку ХХІ століття з’явилися унікальні можливості для побудовинового світу, вільного від загроз ядерної катастрофи, екстремізму та терору,світу, в якому можуть бути забезпечені сталий розвиток і безпека.
За умов глобальних змін особливими загрозами державі й суспільству єміжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, організованазлочинність, локальні конфлікти, регіональні сепаратистські тенденції,міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, нелегальна міграція, нелегальна торгівлязброєю, наркобізнес тощо. Україна має їм ефективно протидіяти.
Усвідомлюючи власну відповідальність, Українська держава підтверджує своювідданість цілям міжнародного розвитку, визначеним у Декларації тисячоліттяООН, і готова сприяти їх досягненню. Україна підтримує ідею реформуванняосновних міжнародних інститутів у сфері безпеки з метою зробити їхефективнішими та дієвішими. Питанням особливої міжнародної ваги є реформуванняРади Безпеки ООН, посилення ефективності й прозорості її роботи у спосіб перетворенняна орган зі справедливим регіональним представництвом країн-членів.
Держава продовжуватиме політику активної участі в акціях підтриманнямиру та безпеки – і в регіональному, і в глобальному масштабах. Показникомготовності до здійснення важливих міжнародних функцій є участь України умиротворчих операціях під егідою ООН у різних країнах світу, а також устабілізаційнихпроцесах в Іраку. Президент України виконав своїзобов’язання перед Українським народом, які брав на себе в період виборчоїкампанії. Українські війська зІраку виведені.Рішення щодоучасті українських миротворців у відновленні миру у Судані, прийняте напрохання Секретаріату ООН у вересні 2005 р., – визнання високогорівняпрофесіоналізму українських військових. Наші миротворчі зусилля й надалімаютьслугувати утвердженню іміджу України як відповідального учасникаміжнароднихвідносин.
У 2005 році Україна досягла прогресу в утвердженні свого статусуреципієнта допомоги в рамках ініціативи Групи восьми “Глобальне партнерствопроти розповсюдження зброї масового знищення” (ГП). Це дозволить залучитипозабюджетні кошти на вирішення потреб нашої держави у процесахнерозповсюдження зброї масового знищення та роззброєння. Практичним результатому цій сфері є домовленість про проведення у січні 2006 року в Києві міжнародноїконференції донорів ГП для України.
Результатом участі України в операціях з підтримання миру під егідою ООНу Лівані, Сьєрра-Леоне, Ліберії та Косові стали суттєві надходження додержавного бюджету – 34 млн. дол. США, відшкодованих у 2005 р. СекретаріатомООН.
Україна й надалі послідовно спрямовуватиме зусилля на реалізаціюпріоритетних завдань міжнародної спільноти. Такими завданнями є насампередтакі. Нерозповсюдження зброї масового ураження. У 2005 р. наша державанабула членства у Режимі контролю за експортом товарів, які можуть використовуватисяу створенні хімічної та бактеріологічної зброї (Австралійська група). Такимчином, Україна першою серед країн, республік колишнього СРСР, стала членом усіхміжнародних режимів експортного контролю. Це є свідченням визнаннявідповідності національної системи експортного контролю міжнародним критеріям.
Протидія тероризму завдяки активній участі в міжнародній антитерори-стичній коаліції, співробітництву з іншими державами та міжнароднимиорганізаціями,зокрема антитерористичними структурами ООН, НАТО, Ради Європи, ОБСЄ,ГУАМ, СНД, у рамках діалогу Україна – ЄС з питаньюстиції та внутрішніхсправ.
Протидія транснаціональній організованій злочинності відповідно до ратифікованоїУкраїною Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, атакож протоколів до неї.
Протидія торгівлі людьми згідно з положеннями відповідної комплексної програми уряду.Сьогодні актуальними є питання прийняття нової програми діяльності уряду в ційсфері на наступні роки, оформлення угод про трудову міграцію на міждержавномурівні, встановлення і розвиток безпосередніх контактів правоохоронних структуррізних країн, створення міжнародного банку даних з протидії торгівлі людьми таналагодження обміну інформацією на регіональних рівнях.
Протидія торгівлі наркотиками згідно з відповідною урядовою програм ою на 2003-2010 рр. за активногоспівробітництва з міжнародними структурами, зокрема в реалізації міжнароднихпроектів Європейського Союзу та ООН.
Протидія корупції, зокрема в рамках реалізації відповідної урядової кон- цепції,а також згідно з Конвенцією ООН проти корупції, Кримінальною і Цивільноюконвенціями про боротьбу з корупцією, розробленими Радою Європи.
Протидія відмиванню коштів, отриманих злочинним способом, заактивного співробітництва з Групою з розробки фінансових заходів боротьби звідмиванням грошей (FATF). Державою вжито низку заходів з метою скасуваннясанкцій FATF стосовно України та виведення процесу співробітництва з цієюміжнародною організацією на якісно новий рівень. Водночас FATF обґрунтованонаполягає на внесенні додаткових змін до українського законодавства. Ухваленнязакону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питаньзапобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тафінансування тероризму” дозволить не лише усунути головну формальну перепону нашляху зняття України з моніторингу FATF, а й сприятиме істотному поліпшеннюміжнародного іміджу країни.
Висновки
Головнийвисновок стосовно внутрішньої політики України майже очевидний: необхідно якомога швидшепросуватися у напрямку здійснення ринкових реформ, демократичної трансформаціїсуспільства та покращання економічної ситуації в країні шляхом усуненнявищеозначених негативних чинників.
Щодоглобальної (світової) економічної інтеграції – можна зробити висновок про їїбурхливий розвиток в останні декілька десятиліть, які дають підставистверджувати, що позитивні наслідки економічної інтеграції в світовому масштабіявно переважають деякі негативні прояви цього процесу. На теперішній часіснують суттєві передумові для подальшого поглиблення світової економічноїінтеграції. Можна сподіватися на те, що вона, як складова загальносвітовихінтеграційних тенденцій (політичних, культурних, тощо), буде сприяти подальшомусуспільному розвитку та вирішенню глобальних світових проблем.
Звичайно, умовоюекономічної інтеграції є забезпечення національних інтересів та національноїбезпеки. Але головними перешкодами на сучасному етапі залишаються питаннявизначення пріоритетного напряму та міри економічної інтеграції. Ці дужеважливі проблеми намагаються вирішити органи державної влади, організації танауковці. Але при розгляді цих проблем необхідно розуміти що процесиекономічної інтеграції дуже тривалі та не можуть мати вигляд остаточного«рецепту» в якому надруковані частки складових компонентів. Трансформуютьсяекономічні відносини в нашій державі, змінюються й самі структури світовогогосподарства, тому потрібно чітко розуміти чинники що впливають на розвитокекономічної інтеграції та визначити стратегію державної інтеграційної політикина різні терміни з урахуванням політичних, економічних, правових, соціальних,моральних та інших передумов, як в країні, так і в потенційному інтеграційномусередовищі.
Наближенняекономіки України до світових та європейських господарських процесів детермінуєнеобхідність подальшого поглиблення ринкових реформ, здійсненняширокомасштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін,відчутного скорочення тіньового сектору. Надзвичайно важливим є вивчення іглибокий аналіз провідних тенденцій розвитку світових ринків, міжнародногоподілу праці з метою повнішого та ефективнішого включення економіки України всучасні цивілізаційні процеси. На сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічноїполітики нашої держави доцільним напрямом економічної інтеграції є одночаснаспівпраця з вищенаведеними структурами світового господарства, а не безогляднаспрямованість на якийсь один інтеграційний напрям.
Список використаної літератури:
1. Міжнароднаекономіка (конспект лекцій: 13 тем). Взято із сайту бібліотеки:
2. Управліннязовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / Зазаг. ред. А. І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 2002. — 552 с.
3. Основы экономическойтеории / П.Г. Ермишин.
4. .І.М.ШколаВ.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини “Чернівці “Рута” 1996 ст.187-195.
5. .Дахно І.І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.
6. .“Международныеэкономические отношения».( Е. Ф. Жукова и др.; Москва, Изд.«Юнити-Дана» 2000.-485 с.)
7. . КозакЮ.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальнийпосібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури,2004. – 672 с
8. КозикВ.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 5-те вид.,стер. – К.: Знання, 2004. – 406 с.
9. «Українана шляху європейської інтеграції» ( науково-практичний збірник матеріалівМіністерства економіки Україні 1999.- 240с.)
10. . «Міжнародніекономічні відносини” (А. С. Філіпенко та інші; Київ, від. “Либідь” 1994.- 254с.)
11. . Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 377 с.
12. . Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Бураківський.- К.: ВІРА-Р, 2002. — 552 с.
13. Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. I. Рогач, О. І. Шнирков та ін. — К, 2000.
14. . Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В.А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.
15. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения,2000.
16. .Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина. — М.,1998.
17. ДергачовО. Міжнародне становище України // Політична думка. — 2000.-№2.
18. ІвченкоО. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучаснийстан. –К.,1997.
19. .«Вектори регіональної економічної інтеграції України: зовнішні чинники тавнутрішні передумови» — В.В.Зимовець .
20. . ЛуговийВ.І., Князєв В.М. Збірник наукових праць Української Академії державногоуправління при Президентові України -К.: Вид-во УАДУ, 2001.-Вип.1.
21. . МакаренкоЄ. Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка національнихмоделей //Актуальні проблеми міжнародних відносин.-2000.-№22.-Частина І.
22. МартиновА. Україна в міжнародних відносинах…//Україна.-2003.-№1.
23. ПлахотникІ.М. Міжнародніі партнери України // Журнал Ї
24. .Результатидослідження про стан процесу інтеграції України
25. . Україна- Публікації Зовнішня політика України
26. . Українаі світ: Проблеми та перспективи міжнародних відносин. –К.,2003.
27. .Зимовець В.В. Економіча інтеграція і Україна – Київ 2001.
28. .Політичніаспекти міжнародної економіки України, В.А.Коновалюк.-Харків 2003.
29. .Економічнаісторія, підруч. В.І. Мартиненко. –К.,1998.