Реферат: Моделі економічних систем
ЗМІСТ
ВСТУП… 3
1. Економічна система та її основнічастини. 4
1.1 Продуктивні сили. 4
1.2 Виробничо-економічні відносини. 5
1.3 Господарський механізм. 6
2.Класифікація економічних системсуспільства. 6
3. Ринкова система. 8
4. Командно-адміністративна система. 11
5. Змішана економічна система. 14
5.1. Традиційна економічна система. 15
6. Перехідна економіка. 17
6.1 Зміст перехідної економіки, їїознаки. 18
6.2 Моделі переходу. 19
6.3 Завдання країн с перехідноюекономікою… 19
7. Підсумки перехідного періоду Україні 20
Висновок. 25
Список використаної літератури. 27
ВСТУП
Економічна система є сукупність взаємопов'язаних та впорядкованихелементів економіки, що в цілому складають економічну структуру суспільства.
Без системного характеру економіки не могли б відтворюватися (постійно відновлюватись) економічні відносини та інститути, не могли б існуватиекономічні закономірності, не могло б скластися теоретичне осмисленняекономічних явищ та процесів, не могла б бути сформована ефективна таскоординована економічна політика.
Коректне та науково обґрунтоване визначення закономірностейфункціонування економічної системи завжди мало важливе значення. У важкихумовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуваєдодаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдаєтьсявийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсунашої країни також змушують критично оцінювати попередню модель економічногорозвитку.
Головною проблемоюсучасного періоду формування научних економічних систем у вітчизняній науціможна вважати проблему суміщення універсальних, розроблених світовоюекономічною думкою, з необхідністю відображення важкої картини сучасноїекономічної дійсності в Україні.
1. Економічна система та її основнічастини
Економічна система — це надзвичайно складна категорія, яка маєдуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку.Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічнупобудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природуекономічних систем.
Поняття «економічна система» широко використовується в економічнійнауці, політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдністьпоглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системнимутворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і«відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому внауковій літературі економічна система визначається як економіка, спосібвиробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічнийбазис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Між цими поняттямичасто ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні.
Поняття «економічна система» можна доповнити суб'єктивним факторому зв'язку з тим, що, по-перше, економічна система не існує без людей, по-друге,до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальноїдіяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого.Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, щоперетворюється людьми.
Основними елементами економічної системи є:
1. продуктивні сили;
2. виробнично-економічні відносини;
3. господарський механізм.
1.1Продуктивні силиПродуктивні силиявляють собоюматеріальну основу економічної системи І складаються з факторів виробництва, асаме:
- засоби виробництва (речові фактори), до яких відносять засобипраці та предмети праці;
— робоча сила (особистий фактор) — це сукупність фізичних тарозумових здібностей людини, що можуть бути використані нею в відповідному віців виробничій діяльності.
В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають такожнауку, технологію, організацію, інформацію.
Продуктивні сили в процесі історичного розвитку постійнооновлюються, удосконалюються, примножуються.
1.2Виробничо-економічні відносини
Виробнично-економічнівідносини — цевідносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну іспоживання матеріальних благ. Економічні відносини передбачають наявністьсуб'єктів та об'єктів.
Існує ряд класифікацій:
а) — окремі особи;
— групи або колективи;
— суспільство в цілому, б) — виробник (продавець);
— споживач (покупець);
— посередник.
в) — фізичні;
— юридичні.
г) — вітчизняні;
— зарубіжні (іноземні).
Об'єктами економічних відносин можуть бути:
окремі види підприємницької діяльності та їх результати;
- природні ресурси; робоча сила;
- гроші;
- цінні папери;
- інформація;
— духовні та культурні цінності, тощо. Економічні відносиниподіляються на три типи:
- техніко-економічні; організаційно-економічні;соціально-економічні.
Техніко-економічні відносини — це відносини з приводувикористання знарядь та предметів праці у процесі виробництва. Вонивідображають розвиток техніки та рівень технології.
Організаційно-економічні - це відносини з приводузастосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто- це відносини обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням,комбінуванням.
Соціально-економічні — це відносини, що обумовлені пануючою усуспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва,форми управління, принципи розподілу створеного продукту та одержаних доходів,класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної таполітичної влади.
1.3Господарський механізм
Господарськиймеханізмявляє собою сукупність форм і методів управління тарегулювання економічних процесів і дій господарських суб'єктів на основівикористання економічних законів, економічних інструментів, правових норм таінституційних структур.
2.Класифікація економічних системсуспільства
Важливим питанням є класифікація економічних систем. Економічна система— складне, багато структурне соціально-економічне явище. В економічнійлітературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежитьвід різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічнийспосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльностітощо.
Існує два підходи до періодизації розвитку людського суспільства:
Цивілізаційний підхід передбачає перехід розвитку людства відцивілізації до цивілізації і в основі переходу лежать зміни в усіх сферахфункціонування суспільства.
Відомий американський вчений Морган в своїй книзі „Первіснесуспільство» виділяє три стадії розвитку суспільства: епохи дикості,варварства, цивілізації. В розвитку цивілізації виділяють такі типи:
доіндустріальнесуспільство— домінує ручна праця та натуральне господарство;
індустріальне суспільство – домінує машинна праця;
постіндустріальне суспільство, — в основі лежить працятехніки. Що оснащена комп’ютерною технікою…
Формаційний підхід пов'язаний з іменем Маркса. Відповідно до ньогорозвиток людства йде від формації до формації і в основі переходу лежать змінив економічній структурі, суспільстві. Маркс виділяє три формації: '
первинна (охоплює первісний та аратський спосібвиробництва);
вторинна (базується на приватній власності, охоплюєрабоволодіння, феодалізм, капіталізм);
комуністична.
Однак ці системи суттєво розрізняютьсяі механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, ірізноманітністю суб'єктів економічної діяльності.
В сучасних курсах по економічнійтеорії економічні системи поділяють на:
· Ринковасистема
· адміністративно-команднасистема
· традиційнасистема
· змішанасистема
3. Ринкова система
Модель круговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовахринкової економіки.
/>/> Ринок ресурсів %, рента
/>/> з\п, прибуток
витрати
виробництва Ресурси
фактори
виробництва
Фірми,підприємства Домогосподарства
/>/>/>/>
вироблена споживчі споживчі
продукція блага витрати
валова
виручка
Ринок товарів і послуг
Ринкова система або системавільного, або чистого ринку — це така економічна система, в якій державаздійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція таринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.
Така економічна система існувала врозвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 –початку 20 ст.
Основними ознаками є приватнавласність, вільне підприємництво, особистий інтерес, так звана „невидима рука”Адама Сміта, вільна конкуренція, мінімальне державне втручання. Але зупинимосьна кожній з ознак детальніше. Приватна власність, на мою думку, єключовою ознакою. Вона надає можливість володіти факторами виробництва будь-кому,вільно розпоряджатися ними і використовувати. Проте на противагу цьому, приватна власність породжує соціальну нерівність, виникає несправедливість, щов кінцевому може призвести до суспільних конфліктів. Наприклад, Америка, якафактично вся „приватна” і має найбільшу різницю між бідними і багатими.
Іншою ознакою євільнепідприємництво. Це означає, що окремі групи людей за своєю ініціативоювиступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організаціїекономічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво тареалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарськийризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи будепроданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництвостановиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину виробленнянаціонального продукту. До того жвоно є більш ефективним порівняно з тим, якщо б воно знаходилось у державнійвласності, бо існує стимул до покращення виробництва, його обсягів, масштабів,а також впровадження досягнень НТР для зменшення витрат виробництва.
Важливим є іособистий інтерес,коли економічні суб’єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами і прагнутьнайкращим чином реалізувати власні ресурси. Це є основним мотивом економічнихвчинків. Цим самим максимізується прибуток: у найманого робітника – заробітнуплату, землевласник – орендну плату та ін.
Так звана „невидима рука”[1],яку описав Адам Сміт. Під нею слід розуміти взаємодію попиту, пропозиції, цінита конкуренції. Попит і пропозиція найкраще ураховує інтереси покупців іпродавців, і утворена ринкова ціна в результаті їх взаємодії, відображаєреальні тенденції на ринку, його насиченість, на відміну від, наприклад, прицентралізованому встановленні цін. Це дає більшу економічну свободу учасникамринкових відносин.
Вільна конкуренція є невід’ємною частиноюринкової економіки. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців,так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цихекономічних суб’єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну, за якоюреалізується той чи інший товар. Тому виробники прагнуть впровадити новітехнології виробництва для зниження витрат виробництва, чи інші шляхи зниженнявитрат. Це призводить до зниження ціни і більшої доступності товарів. До того жпри вільній конкуренції всі рівні і знаходяться в рівних умовах, що сприяєекономічній справедливості. Проте як і приват власність вона не гарантуєсоціальної рівності.
Мінімальне державне втручання є одною з ключових ознак.Державне втручання в економіку в основному обмежується захистом приватноївласності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб’єктівчерез закони, укази, постанови. Проте як ми побачили криза 29-33 років вказалана низку недоліків цієї ознаки.
Тож, якщо проаналізувати все вище сказане можна виділити, щоголовними перевагами ринкової системи є те, що ресурси ефективно розподіляютьсяі спрямовуються у ті галузі, які найбільш необхідні суспільству, що призводитьдо максимальної економічної ефективності. Також ринок може функціонувати принаявності обмеженої кількості інформації, досить мати інформацію про витративиробництва та ціну.
Ринок швидко змінюється, відповідно до змін потреб у тому чиіншому товарі чи послузі. Виробники також прагнуть до оптимально використаннядосягнень НТР, нових технологій, що дає тимчасову, але перевагу надконкурентами. Виробники та споживачі вільні у своїх діях, можуть виробляти таспоживати, що бажають.
Необхідно згадати і недоліки ринковоїсистеми, які призвали до величезної кризи. Ринкова система допускає і навітьстимулює згасання її головного контролюючого механізму – конкуренції. Вільнаконкуренція – є ідеалом, якого досягти неможливо, і в міру її згасаннявтрачається суверенітет споживача, втрачається ефективність розподілу ресурсів,в чіткій відповідності до бажань споживача. Тому на практиці ми спостерігаємоце у тому, що ринок орієнтується на виробництво не суспільно важливих товарів,а тих, що принесуть найбільший прибуток виробнику. Приватна власність дозволяєнайбільш „спритним” підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальнихресурсів, а право спадщини посилює з часом це нагромадження, що призведе донерівномірного розподілу грошових доходів.
Також у ринковій системі не існуємеханізмів для боротьби з негативним впливом виробництва, захисту навколишньогосередовища, перерозподілу ресурсів, використання тих ресурсів, що належатьусьому людству. Також абсолютно відсутні стимули до виробництва суспільних благ,фундаментальних досліджень в науці.
Разом з тим, требапам'ятати, що за умов ринку загострюються соціальні проблеми, виникає проблемазайнятості працездатного населення, проходить розшарування різних верствнаселення, загострюється проблема соціального захисту малозабезпечених сімей таокремих соціальне вразливих груп громадян (молодь, пенсіонери, інваліди),можливе також зростання злочинності, особливо організованої, з'являються новівиди злочинів, зокрема у сфері економіки.
4. Командно-адміністративна система
Командно-адміністративна— на основніпитання економіки відповідає централізованим плануванням та директивнимиметодами управління. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР таінших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримуються Кубі іПівнічна Корея.
Основні ознаки:
Держава є монопольним власником усіх ресурсів навіть стосовнопраці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадянобмежуються паспортною пропискою і відсутність можливості альтернативноговикористання (крім держпідприємств) здібностей людей, і забезпечує виробниківзасобами виробництва за допомогою їх прямого розподілу. Виробники створюютьпродукт, що стає власністю держави. Держава частину створеного продукту(предмети споживання) держава поставляє на псевдо ринок ( псевдо ринок тому, щообсяг та структура даного ринку визначається не споживачем, а державою, ціниформуються під впливом держави, а не під впливом попиту й пропозиції). Держававідшкодовує робітникам їх премію, сплачуючи зарплату. А витрати на споживанняпривласнює як доходи від реалізації.
Негативною рисою є існування чорного ринку. Він є результатомнезадоволених потреб з одного боку., а з іншого боку — невикористаних ресурсів( за причини неможливості їх раціонального використання.
Також держава бере на себе прийняття основних управлінських тавиробничих рішень, щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Найчастіше церобилось навмання, як, наприклад, в колишньому СРСР. Вироблялося продукціїбільше, ніж потрібно. Це робилося лише задля збільшення показників. Частотраплялось так, що надлишок продукції йшов за безцінь на експорт.
Одною з головних ознак є директивні методи управління, які були обов’язковідля виконання, що обмежувало економічну свободу. Наприклад, ціноутворенняпроводилось без урахування реальних тенденцій на ринку, що призводило за частудо надлишків та дефіцитів. Ресурси централізовано виділялися для реалізаціїдержавних програм.
Конкуренція відсутня, як і мотивація до розширення виробництва,його покращення та впровадження нових технологій, тощо. Тому, не дивно, щонаслідком є монополізм та панування виробника над споживачем.
Проте ця система має ряд переваг, які в свій час дали змогу вийтиз економічної кризи. По-перше, оскільки держава є монополістом усіх видівресурсів, тому вона в змозі швидко централізувати та нагромаджувати капітал ішвидко його спрямовувати у пріоритетні галузі. По-друге, це можливістьзабезпечення повної зайнятості, яка, до речі, не завжди є ефективною. Тобто, цезапобігання масовому безробіттю, убожінню, шляхом перерозподілу доходів,надання коштів на утримання безробітних. Або направляючи їх на колективніроботи ( до речі, так були збудовані більшість автобанів у Німеччині).Адміністративно-командна система є більш соціально спрямованою, томузабезпечується безкоштовна освіта, охорона здоров’я та вирішення цілої низкисоціальних проблем.
/>Моделькруговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовах командно — адміністративноїекономіки
/> Чорнийринок
/>/>виручкавід Споживчівитрати
реалізації товариі
послуги продукти
/>/>Підприємства ресурси Держава зарплата Населення
/>/>/>/>/>/> товари праця
послуги
продукти
продукти споживчівитрати
Псевдоринок
5. Змішана економічна система
Змішана економіка[2]– цетака економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюєтьсяяк ринком, так і державою, без переважання одного з них.
Ідеї змішаної економіки виникли Із XIX ст. Іоб'єктивної необхідності розв'язання цілої низки соцІально-економічних проблем( кризовість, інфляція, безробіття, зубожіння). На думку окремих вчених,розв'язувати ці проблеми може лише держава. Подальший розвиток теорії змішаноїекономіки отримала в працях вчених як Кейнс, Чейс, Самуельсон тощо. Сутністьзмішаної економіки полягає в тому, що в ній поєднуються регулююча рольринкового механізму та державне регулювання економіки.
Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальнійдійсності сформулювалися окремі її національні моделі ( Японія, Німеччина,США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави.
У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделізмішаної економіки: 1) консервативний; 2) ліберальний; 3)соціал-реформістський.
Економічна система змішаного типузберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільнепідприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючогомеханізму.
Разом з тим з’являються новівластивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами вконкуренції та новою економічною ролю держави.
Економічна діяльність державирозширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічнихпроцесів.
Змішані системи мають такі загальніриси:
1. Переплетіння, взаємопроникнення івзаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а такожвзаємний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішанесуспільство називають ще поліформічним.
Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовленеекономічною і соціальною доцільністю за умов об'єктивного процесу розвиткуекономіки, для якої характерно, з одного боку, зростання усуспільненнягосподарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого —зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке використанняринкових відносин.
2. Соціальна орієнтація економіки,підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише наоснові зростання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втручатисьв економіку там, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства:захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовищаі обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальніпроцеси. А з іншого боку, діяльність певних господарських структур може бутиефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава неповинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільствахарактерно поєднання саморегулювання і регулювання економіки.
3. Демократична форма управлінняспроможні забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільшповної реалізації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сформуватисягромадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.
4. Динамізм, висока ефективністьекономіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливіекстерналії та штрафує шкідливі.
5. Економіка країни відкрита ірозвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовийринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.
5.1Традиційна економічна система
Традиційна економічна система мас такі основні ознаки.
1. Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, традиціях,культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших формекономічної діяльності. Саме спадковість і кастовість домінантно визначаютьекономічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки ітак далі.
2. У традиційній економічній системі продукт виробляється дляпотреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поділу праці. Кожнагосподарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всіроботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів доспоживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця.Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку(насамперед за статтю і віком).
Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки міжвиробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в традиційній системі виробництвота споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживаєвироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де вінїх виробляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межахєдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система — замкнутавиробнича система.
3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системінеобмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом). Тутнайпростіше розв'язуються головні проблеми організації виробництва— чого іскільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, — усе цевизначають суб'єкти Господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське споживання.І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) можебути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи іншібажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій)притаманна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.
4. У традиційній економічній системі природною формою багатства єнатуральний продукт— матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потребилюдей (засоби виробництва або життєві блага).
5. Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобтоміж виробничими осередками немає економічних взаємо зв'язків. Економічнийсуверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вищесправедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системоювиробництва. Виробництво та споживання тут не опосередковані обміном, а томунемає суперечності.
6. Традиційна економічна система початкове ґрунтувалася наобщинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона такожвикористовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобіввиробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім абоопосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної(особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).
7. Для традиційної економічної системи характерне використаннянайпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.)і кустарного інструменту.
У цілому, традиційна система відповідала тому рівневі розвиткупродуктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задоволення потреблюдей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.
6. Перехідна економіка
В структурі сучасного світовогогосподарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Це країни,які здійснюють перехід від адміністративно-командної до сучасної ринкової(змішаної) економіки. Ця група країн поділяються на 3 групи
— центральна та східна Європа –початок переходу 3 80-х років;
— республіки колишнього СРСР –початок переходу в 90-х роках;
— Китай, Монголія, В’єтнам – початок переходу в 70-хроках.
При з’ясуванні сутності перехідноїекономіки, слід відзначити, що саме поняття перехідної економіки не є новим векономічній науці і історії. Так, зокрема історії знайомі переходи від аграрноїдо індустріальної цивілізації, від феодалізму до капіталізму, від капіталізмудо соціалізму.
6.1 Змістперехідної економіки, її ознакиПерехідна економіка – це перехід відоднієї соціально-економічної системи до іншої, зміну основ даної системи, що призводитьдо її радикальних змін.
В сучасних умовах перехідні процесирозглядають на 3 рівнях:
1. перехід процеси у розвинутихкраїнах ( від індустріалізму до постіндустріалізму );
2.передні процеси у країнах, щорозвиваються;
3. перехідні процеси у постсоціалістичнихкраїнах.
Риси перехідної економіки :
1. Нестійкість,нестабільність розвитку
2. Альтернативнийхарактер розвитку
3. Співіснуваннястарих та нових форм економічного життя та управління господарством
4. Відноснатривалість перетворень у перехідній економіці
5. Зміни вполітиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторськихпрограм, законотворчої діяльності держави
6. Якіснізміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі,соціальних стосунках, політичний надбудові
7. Історичністьперехідної економіки
Основними чинникамиперехідної економіки є :
1. Природно- кліматичні фактори
2. Виробничо– економічні
3. Соціо –культурні
Типи перехідних економік :
За масштабами перехідних процесів:
- локальні
- глобальні
За характером перехідних процесів:
1. Природно– еволюційні
2. Реформаторсько– еволюційний
6.2 МоделіпереходуНайбільш поширеним є поділ системнихперетворень на:
1. Радикальніреформи
2. Еволюційні,поступові реформи
Радикальні – рішучі широкі та швидкіперетворення, спрямовані на най скоріше створення ринкової економіки. Вінпов”язаний з більшими соціальними тратами( падіння виробництва, розшаруваннянаселення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічноїадаптації населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформє більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провестинеобхідні реформи. Прикладом такої реформи є метод „ шокової терапії” в Польщі.
Поступальні – більш тривалий і меншрадикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення характеризуютьсяменшими втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більштривалимй період співіснування старих і нових форм, що може призвести досуперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.
6.3 Завданнякраїн с перехідною економікоюЗавдання переходу від адміністративно– командної до сучасної ринкової економіки в історії виникло вперше. До того жстартові умови в різних країнах суттєво відрізняються.
Відсутність досвіду, внутрішніх ізовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Аленезважаючи на це, всі реформи мають спільні завдання, які слід вирішити вперехідний період:[3]
1. Лібералізаціягосподарства – вона означає ліквідацію обмежень для функціонування ринкупідприємництва. Вона включає відміну директивного планування, ліквідаціїдержавної монополії, перехід до вільного ціноутворення, забезпечення принципівсвободи підприємницької діяльності.
2. Реформуваннявідносин власності – ліквідація монополії державної власності, перехід дорізноманітних форм власності, створення ефективної системи захисту прав людини.
3. Формуваннясуб’єктів ринку, а саме підприємств, корпорацій, фінансово – промислових груп,банків, інвестиційних фондів.
4. Створеннясистеми соціального захисту населення. Воно покликане забезпечити захистбезробітних, малозабезпечених, сприяння зайнятості.
5. Подоланняекономічної кризи, фінансова та загальна макроекономічна стабілізація,забезпечення економічного зростання, включення економіки країни у міжнароднийподіл праці.
Дані закономірності реалізуються успецифічних умовах кожної з країн, а тому проявляються і вирішуються порізному.
7. Підсумки перехідного періоду Україні
Перехіднийперіод позначений докорінною зміною соціально-економічних відносин,утвердженням принципово нової економіки. Фактично з нульової позначкисформовано її визначальні атрибути — фінансову, грошову, бюджетну, банківську,митну та інші системи, які в сукупності визначають економічну інфраструктурунезалежності держави.
За ціроки демонтовано основні підвалини адміністративно-командної системиекономічних відносин. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносинвласності. Нині понад 75 % від загального обсягу промислової продукціївиробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сферибудівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємстваторгівлі.
Принципові,кардинальні зміни відбулися на селі, де активно реалізуються завданнярозпочатої ще в 1994 р. земельної реформи. За час її проведення 6,4 млн. селянбезоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських угідь. Ще6,2 млн. га земель передано в приватну власність для ведення фермерських,особистих підсобних та присадибних господарств. На недержавній основі нинівиробляється практично вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок укомплексі ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин нелише на селі, а й у всій державі.
Протягом90-х років сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринковихінститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази. Здійснено важливізаходи в лібералізації господарських зв'язків, зокрема цінового механізму,грошового та валютного ринків, ринків товарів та капіталів. Наслідком цихкроків стало подолання хронічного дефіциту товарів, нескінченних черг, які 70років були невід'ємним атрибутом повсякденного життя кожної сім'ї.
Змінюєтьсяхарактер поведінки суб'єктів господарювання, які щодалі більше орієнтуються наплатоспроможний попит, кон'юнктуру ринку, максимізацію прибутку.
Докорінноперебудовано й економічні функції держави. Замість системи директивногоуправління сформовано основні важелі та інструменти державногомакроекономічного регулювання.
Ниніекономіка України на противагу системній замкнутості, характерній дляпопереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо стабільну конвертованунаціональну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічнудіяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимогСвітової організації торгівлі.
Звачаючина всі зміни в економіці можна дійти до принципового висновку: незважаючи напроблеми і труднощі, за перехідний період в економіці України, практично в усіхїї сферах в основному сформовано фундамент ринкової економіки, нагромадженокритичну масу ринкових перетворень. Це відкриває реальну перспективудинамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищеннярівня життя народу. У суспільстві зміцнюється переконаність у тому, щоальтернативи обраному шляху ринкових перетворень немає.
Такожважливим підсумком попереднього етапу стало подолання тривалої руйнівноїекономічної кризи, що сягає корінням у часи радянської системи. За роки кризи(1990 — 1999 рр.) обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислової продукції — на48,9, сільськогосподарської — на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася в3,82 раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду — 1991 — 1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6 %, промисловоговиробництва — на 40,4, сільськогосподарського — на 32,5 %.
Булиповністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилисянаслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256 %. Дефіцитдержавного бюджету покривався грошовою емісією НБУ.
Протеслід відзначити, що перехід від збанкрутілої адміністративно-командної системидо ринкової економіки не міг не супроводжуватися глибоким падінням виробництва,яке у своїй основі було неконкурентним та неефективним. Водночас потрібновраховувати й складність органічного поєднання реалізації завдань системноїтрансформації з розв'язанням всього комплексу проблем, пов'язаних зутвердженням державності. Через специфіку економічних, соціально-політичних,гуманітарних та екологічних чинників утвердження та зміцнення державногосуверенітету виявилося в Україні набагато складнішим, ніж це уявлялося наперших порах.
Требавизнати і надто завищені сподівання на зовнішню допомогу. До того жфінансово-кредитна підтримка українських реформ супроводжувалася (і частосупроводжується тепер) умовами та вимогами, які далеко не завжди адекватніоб'єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів.
Даласявзнаки і відсутність не тільки практичного досвіду, а й суто теоретичногоосмислення шляхів переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової.У багатьох випадках неадекватними були і рекомендації міжнародних фінансовихінституцій та зарубіжних експертів, які часто зводилися до застосування штучносконструйованих стандартних стереотипів, були механічною калькою з чужогодосвіду, не враховували специфіку нашої держави. Ці рекомендації ми сприймалинекритично. Давалася взнаки недосвідченість кадрового потенціалу, а точніше — «кадровий голод», який був особливо відчутним на старті реформ.Звідси — численні помилки та прорахунки, невпевненість у здійсненніуправлінських рішень. Вони цілком закономірні. Уникнути їх було вкрай важко абопросто неможливо.
Економічнакриза та суперечності попереднього етапу реформ мають ще одне підгрунтя. Життяпотребує неупередженої оцінки трансформаційної моделі, яка сформувалася в першіроки перетворень. Змінити її спрямованість у період глибокої економічної кризи,яка сама по собі деформує соціально-економічні та політичні відносини, булопрактично неможливо.
Засвоєю економічною сутністю[4] та спрямованістю це буламодель, що базувалася на рекомендованих ззовні спрощених принципах ринковоїтрансформації і здебільшого безрезультатно (або з низькою ефективністю)упроваджувалася протягом багатьох десятиліть у Латинській Америці й Африці.
Потребав критичному перегляді моделі трансформації з відповідним коригуванням векторасуспільних перетворень постала не лише перед Україною, а й перед іншимипострадянськими державами. Ця модель фактично зводилася до логіки однобічногоекономізму без урахування пріоритетності інституційних перетворень,необхідності посилення в процесі реформ дієздатності держави, взаємозв'язкуекономічних та неекономічних чинників суспільного розвитку, економіки тасуспільства загалом. Тому значна частина проблем, що накопичилася, породженасаме розбалансуванням економічних, соціальних та політичних чинників суспільнихперетворень.
Запровадженамодель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості.Формула «спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціальногорозвитку», визначена вже на початку перехідного періоду, виявилася не простопомилковою, а глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до того, щореформи здійснювалися ціною соціальних утрат. У багатьох випадках демонтованонавіть ті соціальні цінності, які свого часу були запозичені західними країнамита інтегровані в сучасні цивілізаційні процеси. Відповідно економічні реформине сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного процесу — становленнясереднього класу як основного носія демократії, соціальної та політичноїстабільності в суспільстві, економічного прогресу. Не було забезпеченостановлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальноїінфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, глибокого матеріальногорозшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвиненихкраїн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичноїстабільності.
Помилковістьприйнятої на старті реформ[5] моделі ринковоїтрансформації полягала (як це нині стає очевидним) в оцінці України як державинерозвиненої не лише з економічної, а й науково-технічної і технологічної точокзору, з усіма наслідками, що з цього випливали. Ця хибна позиція не дозволиластворити необхідні умови для примноження та зміцнення інтелектуальногопотенціалу суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння новихвисоких технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих відадміністративно-командної системи. У кінцевому підсумку економічна динаміка ненабула сучасної постіндустріальної спрямованості, що мало стати стрижнем трансформаційногопроцесу. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі — демонтажувідповідного потенціалу розвитку, до запровадження стандартів країн, що ниніспеціалізуються на обслуговуванні потреб постіндустріального центру.
Слідвідзначити, що через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатністьдержави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокимидеформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадженнякапіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівеньтінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсягипозабанківського грошового обігу.
Висновок
Наша держава є дуже молодо і їїекономіка також. Процес переходу нашої економіки від командно – адміністративноїдо сучасної ринкової є дуже важливим і складним, проте розпочався набагатопізніше, ніж в країнах Центральної на Східної Європи.До того ж перехідний період в Україні характеризується не тільки, що почавсянабагато пізніше, ніж в інших країнах, але й тим, що всі зміни проходять тутнабагато повільніше, ніж десь у іншій країні.
У зв’язку з відносноюзамкненістю України і відсутністю досвіду будівництва незалежної держави,знання про ринкову економіку були мінімальні. Пояснюється це тим, що комуністичнаідеологія та принципи управління у нашій державі були набагато глибшеукорінені, ніж у інших країнах Східної Європи. По-друге, тому, що в економічній політиці нерозрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка й нерідкозастосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою.Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спадвиробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженістьу державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації. Слід також зазначити, що спад економічного розвитку почавпростежуватись у Радянському Союзі пізніше, ніж в інших соціалістичних країнах,а в Україні – ще пізніше, ніж в інших республіках СРСР. Тому готовність якекономіки, так і суспільства до реформ була в Україні з самого початку значноменшою.
Сьогодні більшість людей в Україні насобі відчули, у що обійшлась нам політика „спроб і помилок” урядового ешелону.Головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умовринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненнізовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарноюполітикою, необґрунтованість соціальної політики, не розробленість структурноїполітики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо. Багато хто зекономістів вважає, що найбільш прийнятною для України є модель, використана з1959 року в Німеччині: за цією моделлю будувала свою систему господарствабільшість країн Європи. Сьогодні там розвивають традиції Аденауера, Ерхардта,Брандта та Шмідта і міцно утримують кермо економіки, яке може бути взірцем дляУкраїни.
Отже, ми бачимо, що проблемаформування змішаної, тобто сучасної ринкової системи, є вкрай важливою длянашої держави. І шлях до ринку не усіяний трояндами. Він вимагає від кожногогромадянина незалежної України уяснення суті процесу, який проходить зараз унашому суспільстві, змоги дати належну оцінку тих заходів, які вживають длядосягнення зазначеної мети, а також зробити відповідні висновки для визначеннясвого місця у цих подіях.
Список використаної літератури
/>1. Башнянин Г.І., Копич І.М., ШевчикБ. М. Економічні системи: проблеми структури.-Л.: Коопосвіта, 1999. – 220 с.
/>Шніцер М. Порівняння економічнихсистем: Пер. з англ. – К.: Основа, 1997. – 519 с.
/>2. Савельєв Е., Куриляк В., Новая экономика: мода или умственный шанс для новой страны // Зеркалонедели – 2002. — №12. – 29 марта
/>3. Павловський М. Стратегія розвиткусуспільства: Україна і світ. Економіка. Політика. Політологія. Соціологія. –К.: Техніка, 2001. – 312 с.
/>4. Гальчинський А. С. та ін.Інноваційна стратегія українських реформ. – К.: Знання України, 2002. – 326 с.
/>5. Гаврилишин О. Основні елементитеорії ринкової системи. К.: Наукова думка. 1992.
/>6. Мочерный С. В. Основы экономической теории. – К.: Знания,2000.
/>7. Мочерный С. В., Симоненко В. К., Секретарюк В. В., УстенкоА. А. Основы экономической теории. – К.: Знания, 2000.
/>8. О. О. Бєляєв, А. С. Бебело, М. І.Диба та ін.; За загальною редакцією О. О. Бєляєва, В. І. Кириленко. Навч.Посіб.: Сучасні економічні системи. – К.: КНЕУ, 2003. – 204 с.
/>9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О.Каніщенко та ін.; За ред Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб.і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997. -743с.
/>10. Основи економічної теорії / Заред. Предборського В. А. – Київ – Кондор. – 2002. – 621 с.
/>11. Курс экономики: Учебник / Поред. Б. А.Райзберга. – 4-е изд., перераб и доп. – М.: Инфра – М, 2004. – 672 с.
/>12. Ушаков Н. Г., Помінова І. І., Соціально – економічнітипии країн: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», — 2004, — 304 с.
/>13. Ільченко В. Структурна перебудоваі державний бюджет // Урядовий кур"єр. — 1996. — 3 жовт. — С. 3
/>14. Лукінов І. Структуроутворюючі процеси в ході реформ //Економіка України. — 1996. — №3. — С. 11-30
/>15.Савельев Є. В., Куриляк В. Є.Галузева структура української економіки: нові теоретичні підходи та прогнози// Фінанси України. — 1997. — №1. — С. 33-39.
/>16.Клочко В. Глобалізація та її впливна країни з перехідною економікою. // Економіка України. – № 10. – 2001.
/>17. Сталінська Г. О. Чи зможе Українадосягти рівня розвитку ЄС. // Український промисловець. – Березень, 2000.
18. Луріков І. Наслідки і перспективиринкових перетворень в економіці України // Економіка України.-1995; № 12 – с.4
19.Ліщук Н.П. Трансформаціяекономічної системи як закономірний процес розвитку суспільства / Н.П Ліщук //Економіка та підприємництво 2005 — №14 – с.10-15
20.Квасній М.М. Стан та динамікаекономічних систем: моделі та концепції / М.М.Квасній // Регіональна економіка2003 — №1-с.245-251
21.Кредисов В. Держава і ринок:Необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України -2002 р., №2– с.50
22. Плетников Ю. Социалистическаяальтернатива соціалізму // Діалог – 2003 №2 – с.33-40
23. Бойко Є. Про становленнязагальної теорії економічних систем // Економіка України -2001.-№6-с.88-89
24.Гош О. Ринок як засіб відродженняперехідної економіки України//Економіка України -2005 №9-с.75-82
25.Перепьолкіна О.О. Економічнезростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України – 2005 №5 –с.110-121
26.Паларчук В.Адміністративно-командна система в світлі історичного досвіду// Економіка.Фінанси. Право. -2002р. — №10-с.6-7
27.Дем”янчук О.О. Структурна перебудовав Україні – першочергове завдання ринкового реформування економіки // Економіката підприємництво И. 7-К.: КНЕУ, 2001 – С.29
28. Руденко Ю.М. Змішана економікарозвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні //Економіка та підприємництво Зб. Наук. Праць молодих учених та аспірантів –К.: КНЕУ, В.1-С.56