Реферат: Антична філософія

ПВНЗ

Європейськийуніверситет

Криворізькафілія

Самостійнаробота №2

здисципліни «Філософія»

натему:

Антична філософія

Виконала:

студентка 2-го курсу

групиД – 072

КривийРіг 2008 р.

План

1. Порівняйте поглядиПлатона та Аристотеля на проблеми буття, пізнання, людини.

2. На вашу думку, епохаеллінізму – розквіт чи криза у філософії? Доведіть.

3. Визначте центральніпроблеми римського стоїцизму.

1.        Порівняйте погляди Платоната Аристотеля на проблеми буття, пізнання, людини.

Платон (427 – 347 рр. до н. ери) –найвидатніший представник античного ідеалізму в його найбільш розвиненій формі.Він належав до вищої рабовласницької знаті. Все своє свідоме життя боровсяпроти афінської демократії. Багато подорожував. Побував в Південній Італії іСіцілії. Тут познайомився зі вченнями елейців і піфагорійців. Після поверненнядо Афін організував філософську Академію, що стала основним центром боротьбипроти матеріалістичних вчень мілетської школи, Геракліта, Демокріта, протинауки.

Філософія Платонавідображала інтереси крупних рабовласників, котрі намагалися ліквідуватизачатки рабовласницької демократії і встановити неподільне пануванняаристократії. Платон –засновник об’єктивно-ідеалістичного напрямку у філософії.

Сутність філософськоговчення Платона можна відобразити в таких положеннях:

1. Існує два світи: світідей і світ речей. Світ ідей – дійсний, справжній, вічний, висхідний. Світречей – недійсний, залежний від світу ідей, він є хибним, недостовірним,несправжнім. Світ, в якому ми живемо, – нестабільний, змінний, знаходиться уневпинному русі, тоді, коли світ ідей – стабільний, постійний, вічний. Платонвиходить, таким чином, з роздвоєння світу, підпорядкування “світу речей”“світові ідей”.

2. Кожна річ (світуречей) має свою назву, свою ідею, котра існує самостійно, незалежно від самоїречі. Речі виникають і зникають, а ідеї, про речі залишаються завжди, вічно.Від ідей залежать всі предмети об’єктивної дійсності.

3. Кожна ідея про річ –це поняття про ці речі. Вони, як і самі ідеї, вічні. Поняття утворюєтьсяраніше, ніж сама річ. Поняття є передумовою речі, а не навпаки.

4. Кожна ідея – це самасутність речі. Немає ідеї, отже, немає і ніякої сутності речі. Ідея речі ісутність речі – тотожні.

Щоб підкреслитиілюзорність, несправжність “світу речей”, Платон наводить такий приклад: уявітьсобі, що люди знаходяться в глибокій печері і на стінах її бачать лише тіні тихлюдей, котрі проходять повз неї. Ті, що знаходяться у печері людей не бачать, а тіні їхприймають за дійсний світ. Отак і в житті, світ речей, як і самі тіні –недійсний, хоча люди вважають їх справжніми. Світ речей – це тіж самі тіні, асправжніх першооснов цих речей люди не бачать, не бачать ідей, котрі є їхсутністю.

Таким чином,вчення Платона – це об’єктивний ідеалізм, оскільки світ речей, що чуттєвосприймається, сама матерія, розглядається ним як результат нематеріальних ідей,котрі передують речам і існують самі по собі, незалежно від людини і їїсвідомості.

На думку Платона,справжнє пізнання – це пригадування. Тому, щоб пізнати істину, необхіднозосереджуватися на своїй душі, котра є безсмертною, і котра може все згадатипро “світ речей”. Отже, не треба діяти, пізнавати практично, а слід лишепригадати те, що знає твоя душа. Це ще один аргумент на користь йогоідеалістичного вчення.

Як і елеати(Ксенофан, Парменід, Зенон), Платон вважав, що буття незмінне і вічне. Однак допускав його суперечливість.Він стверджував, що вищі види буття, такі, як рух і спокій містять у собісуперечності. Такі види буття: і єдині, і множинні; і вічні, і змінні; ірухливі, і спокійні. Подібні суперечності є необхідною умовою для спонуканнядуші до розміркувань, пригадування. Методом виявлення суперечностей, котрімають місце в уявленнях, є діалектика. Під цим поняттям Платон розумів, як ійого вчитель Сократ, мистецтво ставити запитання, знаходити на них відповіді,дискутувати.

Безперечною заслугоюПлатона в історії філософії є його вчення про роль понять в процесі пізнання,які є вічними. Речі виникають і зникають, а поняття про них залишаютьсяназавжди. Платон з’ясовував діалектику понять, виходячи з їх протиставлення,суперечливості. Бо пізнати істину можна лише тоді, коли є протилежні думки, щощось існує і одночасно, що це щось – не існує. Платон перебільшував,абсолютизував значення понять, визнавши за ними безпредметне, незалежнеіснування.

Ідеї Платона, йоговчення, мали великий вплив на подальший розвиток світової філософії і особливона розвиток ідеалістичної філософської думки.

Арістотель (384 – 322 рр. до н. ери) –найвидатніший античний філософ, енциклопедичний вчений, патріарх грецької ісвітової філософії, за висловлюванням Гегеля, “вчитель людства”. Арістотельстворив енциклопедичне філософське вчення, котре охоплювало логіку, діалектику,теорію пізнання, психологію, фізику, зоологію, політику, економію, політику,педагогіку, риторику, етику, естетику, космологію, астрономію. Будучи учнемПлатона, поставив під сумнів його ідеалістичну “теорію ідей”, спробу пояснитиіснування “світу речей” завдяки існуванню “світу ідей”.

Арістотельпіддав платонівське вчення про ідеї глибокій, змістовній критиці. Йому належить крилата фраза: “ХочПлатон і істина мені дорогі, однак святий обов’язок наказує віддати перевагуістині”. Філософ не погоджувався з думкою Платона про те, що нібито ідеїутворюють особливий, надчуттєвий світ, котрому підпорядковується світ реальний.Арістотель був переконаний, що “ідеї” Платона не можуть існувати окремо відсамих речей. Він висунув проти “теорії ідей” Платона шість заперечень.
Перше заперечення. Вчення Платона про сутність ідей – ускладнює розуміння,усвідомлення буття. В арсеналі Платона “ідей більше ніж речей”, тобто, що ідеїможуть існувати і без речей. Однак жодний із способів доведення не встановлює зусією очевидністю самостійного існування ідей без речей.

Другезаперечення. “Теорія ідей” Платона – внутрішньо суперечлива, нелогічна. Завченням філософа, кожна ідея відображає якусь конкретну річ. Однак є ідеї,котрі не мають свого конкретного аналога, наприклад, ідея загального,абстрактного. В такому випадку повинні існувати ідеї неіснуючого,нездійсненного, заперечного, знищуваного і т.п. А це вступає в глибокепротиріччя з платонівською теорією ідей.

Третєзаперечення. Речі стають сутностями, лише тоді, коли мають свої ідеї. Тодівиходить, що існує лише один єдиний світ сутностей або ідей і що речі без ідейне існують, а це не відповідає дійсності.
Четверте заперечення. Вчення Платона вимагає існування окремої ідеї для кожноїокремої речі. Однак кожна окрема річ – неоднозначна, багатогранна і тому вонаповинна мати декілька ідей. Наприклад, ідея людини: ідея людини як людини взагалі;ідея людини як живої істоти, що відрізняється від інших істот; ідея людини якособистості і т.д. Це свідчить про те, що вчення Платона про ідеї позбавленесенсу.

П’ятезаперечення. Як можуть ідеї, будучи сутностями речей, існувати окремо від них?Якщо ідея тотожна сутності речі, то вона повинна знаходитися у самій речі. Якщож ідеї існують поза речами, то вони не є їх сутностями.

Шостезаперечення. Якщо ідеї є розумовими, ідеальними аналогами речей, то цілкомочевидно, що вони не можуть бути джерелом зміни, руху самих речей. Бо рухпритаманний лише реальному буттю речей. “Якщо в ідеях міститься джерело руху,то тоді, очевидно, ідеї будуть рухатися; якщо ж ні, то звідки рух з’явиться?”Ідеї рухаються тому, що рухається світ речей, а не світ ідей. Платон жестверджує, що “ідея – це щось вічне, тобто не знає ні народження, ні загибелі,ні зростання, ні збіднення, вона сама по собі, завжди в самому собіодноманітне...”

На противагуПлатону Аристотель визнавав об’єктивне існування матеріального світу. “Намаганнядовести, що природа існує, смішне”, бо все це “відомо само по собі”.Матеріальний світ існує без втручання будь-яких вигаданих “ідей”. Природа, надумку філософа, – це сукупність речей, що знаходиться у вічному русі і змінах.“Я називаю матерією перший субстрат кожної речі, з якого виникає яка-небудьріч” – це Арістотель. Фактично, філософ виступив проти основних положеньідеалістичного вчення Платона.
Разом з тим, визначаючи матерію як “перший субстрат” речі, Арістотель самвідступає від істини, стверджуючи, що матерія сама по собі інертна, невиразна.Вона активна лише тоді, коли є форма. Матерія має лише можливість виявленнясвоєї сутності, дійсність же такого виявлення залишається лише за формою. Формаробить матерію тим чим вона фактично є. “Форма стоїть попереду матерії, –підкреслював Арістотель, – і є щось в більшій мірі існуюче”. Вона визначаєматерію, бо є активним, рухливим, виразним началом. “Формою усіх форм” єсвітовий дух, бог. В цьому виявляється непослідовність Арістотеля, його ідеалізм.

Великізаслуги має Арістотель в розвитку наук. Він є творцем формальної логіки, їїважливих принципів (законів): принципу недопустимості суперечностей, принципувиключення третього.

Арістотельодин із перших розробив і застосував у пізнанні такі методи дослідження, якіндукція і дедукція – рух думки від часткового до загального (індукція) і відзагального до часткового (дедукція); він створив вчення про силогізми і їхправила; вперше визначив судження як форму думки, в котрій що-небудьстверджується чи заперечується; вперше здійснив класифікацію категорій логіки,визначивши десять таких категорій (сутність, місце, час, простір, володіння,діяння, страждання).
Одним з найбільш ціннихнадбань філософії Арістотеля є його вчення про різні види (форми) руху матерії.Він розрізняв шість таких форм: виникнення, знищення, перехід з одного стану вінший, збільшення, зменшення, переміщення.

Категорії уАрістотеля – рухливі, біжучі, переходять одна в одну. Арістотель пояснює це наприкладі мідної кулі. Остання є єдністю матерії (міді) і форми(кулеподібності). Матерія і форма – протилежності, але вони переходять одна водну. Мідь є матерією по відношенню до кулі (як форми). Однак таж мідь (якматерія) є формою по відношенню до своїх фізичних елементів, які її складають.Мідь є можливість форми. Форма є дійсність того, чим виявляється мідь. Думкапро можливість руху понять, переходу одного стану в інший є геніальною.

ПоглядиАрістотеля на соціальні проблеми, на державу, її сутність та походження,ґрунтувалися на вивченні ним солідного фактичного матеріалу – дослідженніустрою 158 грецьких міст-держав.

Держава, надумку філософа, є продуктом земного походження. Вона створюється задлядосягнення загального блага.

У своїй праці“Політика” Арістотель з’ясовуючи принципи державного устрою, виділяє триправильних форми такого устрою і три неправильних. До правильних він відносить:монархію (влада одного, що переслідує загальне благо); аристократія (владанебагатьох, кращих представників, котрі здійснюють її в інтересах усіх громадян);політію (влада більшості, що відбирається на основі певного цензу і якапереслідує загальні блага людей. Неправильні форми державного устрою: тиранія(влада одного, який керується власною вигодою, своїми інтересами; олігархія(влада небагатьох заможних людей, певного клану, котрий переслідує тількивласну вигоду; демократія – влада більшості незаможних громадян, яказдійснюється в інтересах виключно цієї більшості. Демократія – “влада черні”.Арістотель був противником такої демократії. Найліпшою формою державного устроювін вважав “політію”. Арістотель виражав інтереси середніх прошарківрабовласницької знаті.

Філософвисловив дуже важливу думку про те, що в основі всіх великих суспільнихпотрясінь лежить майнова нерівність людей. Завдяки цьому одні люди всуспільстві – щасливі, інші – нещасні, одні мають більше благ, “ніж ценеобхідно” –живуть в радості, насолоджуються, інші вдаються до грабіжництва відбідності. Арістотельрозумів, що “коли в державі багато людей позбавлено політичних прав, коли у нійбагато злидарів, тоді така держава неминуче буває переобтяженою ворожоналаштованими елементами”

Арістотельвперше піддав аналізу форму вартості. Він прийшов до висновку, що у міновійвартості товару лежить відношення рівності їх вартостей. Чому обмінюютьсятовари? Тому що мають рівну вартість. Це теж – Арістотель.

2.На вашу думку,епоха еллінізму – розквіт чи криза у філософії?

Еллінізм ставзаключним етапом давньогрецької культури. В цей період високий рівеньеллінської культури в цілому зберігається. Лише в деяких галузях, наприклад, вфілософії, він трохи падає. В той час відбувається експансія еллініськоїкультури на території багатьох східних держав, які виникли після розпадуімперії Александра Македонського, де вона з’єднується зі східними культурами.Саме цей синтез грецької і східної культур утворює те, що іменується культуроюеллінізму. Її утворення йшло під впливом перед усім грецького способу життя ігрецької системи освіти. Але разом з тим в цю добу відбуваються радикальнізміни в ціннісних орієнтаціях, які відбились на світобаченні людей добиеллінізму.

У зв'язку зрозселенням греків на території держави Александра Македонського поліснаідеологія поступово змінюється космополітичною. Розкидані по величезнихпросторах греки відчували себе вже громадянами не певного полісу, а усьогоелліністичного світу. Відірваність людей від співвітчизників, численніперевороти, війни, розорення сприяли посиленню індивідуалізму. Водночас широкорозповсюджується фаталізм — віра у повну підкореність людини долі. Усі ці змінизнайшли свій прояв у релігії, філософії, літературі. Із галузей духовноїкультури найбільш успішно в епоху еллінізму розвивається наука і мистецтво. Внауці провідні позиції продовжує займати математика, де працюють такі великіуми, як Евклід і Архімед. Їх зусилля математика не тільки прогресує втеоретичному плані, але й знаходить широке практичне застосування в механіці,оптиці, статиці, гідростатиці, будівництві. Архімед є автором багатьохтехнічних винаходів. Значні успіхи мають також астрономія, географія, медицина.

3.        Визначте центральніпроблеми римського стоїцизму.

4.        

В І ст. н.е.римське суспільство охопили напружені моралістичні пошуки. Вони охопили різніпрошарки римлян – від сенатської аристократії, для якої розробляв свої повчанняСенека і до низів, що складали аудиторію вуличних проповідників стоїцизму чикінізму. Ці дебати були народжені кризовою суспільною ситуацією, що булапов”язана із становленням цезаризму. В силу того, як зміцнювалась військовадиктатура і республіка поступалась місцем імперії, утверджувалась офіційна,доктрина про необмежену владу правителя. За зразком Сходу намагались обожнюватиримського володаря. Ще в 43 р. до н.е. було проголошено про божественність ЮліяЦезаря. Поступово особу володаря вже забороняється критикувати, і входить втрадицію переконання, що воля імператора є законом. Нові політичні відносинимайже всюди викликали пасивне незадоволення. В умовах великої кількостікровопролитних політичних експериментів серйозний моралізм мусив прийняти критичнупозицію по відношенню до життєвої реальності.

Таким чином,в І ст.н.е. перед римлянами повстало питання про те, “як слід вести себе передобличчям тирана”. Насамперед це питання хвилювало тих, хто займався розробкоюпитань моралі, а ними насамперед були римські стоїки: Сенека, Епіктет, МаркАврелій. Основним заняттям багатьох філософських шкіл в цей період стаєскладання мужніх сентенцій на випадок розмови з “тираном”. Саме цією суспільноюситуацією зумовлений тип стоїчного філософствування І ст.н.е. Перед мислячимилюдьми греко-римського світу в цю епоху безумовно найважливішим є одне: зановознайти правильну лінію людської поведінки в умовах розвалу усіхетико-соціальних норм та цінностей. Обов”язком філософів стає завданнядопомогти людству, що заплуталося у своїх помилках. В це однаково вірять і саміфілософи і їх аудиторія. При всьому цьому філософія стає вузькоспеціалізованоюі буденною; ні спекулятивна діалектика, що досягла вершини в епоху полісноїкласики, ні емпіричний енциклопедизм, що процвітав в умовах еллінізму, нікомуне імпонують. Інтерес до етики в епоху імперії стає домінуючим. Теологія, якабула частиною фізики, набуває спіритуального забарвлення. Філософія самазводить себе до чистого моралізму, до того ж – до моралізму досить жорсткого,доктринерського, імперативного. Ціною такої редукції філософії вдається напевний час підвищити свою соціальну життєдіяльність. Для епохи перших цезарівфілософ-мораліст – це істинний “володар душ”. Моралістична філософія стає уцентрі духовного життя і підпорядковує своїм правилам і літературу. У книгахчитач тієї епохи шукає насамперед моральних істин.

Література

1. Боннар А.Греческая цивилизация. – М., 1992.

2. Древниецивилизации. – М., 1989.

3. Історіясвітової культури. – К., 1993.