Реферат: Малый бизнес

реферат

на тему:

Малий бізнес

Виконав:

Учень 11 Б класу

ГриндиВасиля

Львів2006р.

TOC o «1-3» Вступ_____________________________________________________________________________________PAGEREF _Toc57713891 h 3

Розділ 1.Теоретичні аспекти малого бізнесу в Україні_______________________________PAGEREF _Toc57713892 h 4

1.1Сутність малого бізнесу__________________________________________________________PAGEREF _Toc57713893 h 4

1.2.Комерційні організації – суб'єкти малого бізнесу.__________________________________PAGEREF _Toc57713894 h 7

1.2.1. Повне товариство_____________________________________________________________PAGEREF _Toc57713895 h 7

1.2.2. Командитне товариство________________________________________________________PAGEREF _Toc57713896 h 8

1.2.3. Обмежене товариство__________________________________________________________PAGEREF _Toc57713897 h 9

1.2.4. Акціонерне товариство________________________________________________________PAGEREF _Toc57713898 h 10

1.2.5.Приватне підприємство________________________________________________________PAGEREF _Toc57713899 h 11

1.3.Рольмалого бізнесу в економіці_________________________________________________PAGEREF _Toc57713900 h 12

Розділ 2.Проблемита перспективи розвитку малого бізнесу в Україні____________ PAGEREF _Toc57713910 h 16

2.1 Проблемирозвитку МП в Україні_________________________________________________PAGEREF _Toc57713911 h 16

2.2Перспективималого бізнесу в Україні____________________________________________18

Списоклітератури______________________________________________________________________21

Вступ

Підтримка становлення та розвиткумалого бізнесу (МП) в Україні є одним з визначальних пріоритетів державноїполітики з перших років економічних реформ. Вагома роль малих і середніхпідприємств у забезпеченні конкурентного середовища, гнучкості національноїекономіки, зайнятості та доходів населення здобула широке визнання на всіхрівнях та знайшла свій вияв у здійсненні спеціальних заходів державної політикищодо підтримки розвитку малого бізнесу в Україні.

Протедієвість заходів політики підтримки малого і середнього бізнесу виявиласянедостатньою. Малі й середні підприємства в Україні продовжують стикатися зсуттєвими перешкодами власному розвитку як на рівні державної політики, так іна рівні ринкового середовища. Зростання економічної активності у 2000-2001 рр.не знайшло адекватного відображення у середовищі малого і середнього бізнесу.Можна стверджувати, що підприємства цієї сфери поки що не посіли належногомісця у структурі національної економіки. Відтак побудова моделі економічногорозвитку, яка передбачала б максимально можливе поширення позитивних тенденційекономічної динаміки на всі складові економічної системи, поки що залишаєтьсясеред визначальних завдань державної економічної стратегії.

Досвід розвитих країн показує, щомалий бізнес грає дуже і дуже велику роль в економіці, його розвиток впливає наекономічний ріст, на насичення ринку товарами необхідної якості, на створеннянових додаткових робочих місць, тобто вирішує багато економічних, соціальних іінших проблем. В всіх економічно розвитих країнах держава надає великупідтримку малому бізнесу, дієздатне населення усе більше і більше починаєзайматися малим підприємництвом.

Активнийріст малих підприємств у західнихкраїнах почав відбуватися із середини 70-х років, початку 90-х років. Насьогоднішній день у найбільш розвитих країнах Заходу малі фірми складають70-90% від загального числа підприємств. Для порівняння можна взяти, наприклад,США – де в дрібному підприємництві зайнято 53% усього населення, Японію – з її71.7% і країни ЄС, де на аналогічних підприємствах трудиться приблизно половинапрацюючого населення. Тільки ці цифри говорять про величезну важливістьпідприємств малого бізнесу для економіки цих країн. Про ефективність цих фірмговорить той факт, що на 1$ витрат вони впроваджують у 17 разів більшенововведень і розробок, чим великі підприємства, що дають життя лише 10% новихтехнологій, інші 90% упроваджують малі підприємства.

Нарешті,розвиток малого бізнесу необхідно тільки тому, що він дає життя старимвеликомасштабним підприємствам і в союзі з ними одержує значну вигоду як длясебе, так і для ринкової економіки в цілому.

Розділ 1.Теоретичні аспекти малого бізнесу в Україні1.1 Сутність малого бізнесу.

Як показуєсвітова і вітчизняна практика, основним показником, на основі якогопідприємства (організації) відносяться до суб'єктів малого бізнесу, є в першучергу середня чисельність працівників, зайнятих на даний момент на підприємстві.Іноді під малим бізнесом розуміється діяльність, здійснювана невеликою групоюоблич, чи підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільшзагальними показниками, на основі яких суб'єкти господарської діяльності відносятьсядо суб'єктів малого бізнесу, є чисельність персоналу (зайнятих працівників),розмір капіталу, обсяг обороту (прибутку, доходу). Однак майже у всіх розвитихкраїнах першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу єчисельність працюючих. До малого бізнесу відносять, як правило, підприємства зчислом зайнятих від 1 до 500, де:

Від 1 до 20 – ремісничі;

Від 20 до 100 – малі;

Від 100 до 500 – середні підприємства.

Але часто,у залежності від важливості малого бізнесу в економіці країни, він самостійнорозділяється на різні групи. У ФРН, наприклад, офіційне визначення поняттямалого підприємництва отсутствует, але відповідно докласифікації федерального міністерства господарства до дрібного відносять фірмиз числом зайнятих до 49 чоловік і щорічним оборотом міні 1 млн. марок. Прицьому дрібні і середні підприємства – це фірми, якими керують юридичносамостійні власники, що беруть участь у виробництві, що цілком беруть на себеекономічний ризик.

УНімеччині ж, існує чотири категорії віднесення підприємств до малого:

Від 20 до 49;

Від 50 до 99;

Від 100 до 199;

Від 200 до 499.

І длятого, щоб фірму визнали малої, її річний оборот повинний складати від 3,5 до11,5 млн.DM, а в США – 3-12 млн. $.

Ефективністьмалих підприємств у Німеччині трохи вище, ніж у США й у Японії. Тут на частку12,3% великих підприємств і 34% зайнятих на них працівників приходиться тільки52,6% національного доходу. Крім того, 2/3 робітників створюється за рахунокдрібного підприємництва. Тому число малих підприємств росте.

У Японіїж, до дрібних і середніх підприємств відносяться підприємства, що маютьнаступні показники:

Галузі, у яких функціонують підприємства

Статутний капітал,

Млн. ієн

Чисельність працюючих

Видобувна й обробна промисловість, будівництво

До 100

До 300

Оптова торгівля

До 30

До 100

Роздрібна торгівля й індустрія послуг

До 30

До 50

Нарозвиток малого бізнесу найбільший вплив роблять наступні фактори:

-

урозвитку засобів зв'язку відбувся стрибок;

-

розширеннясфери послуг, що базується на малих підприємствах;

-

зменшеннявартості і спрощення використання інформаційних систем;

-

підвищивсязагальноосвітній рівень людей з одночасним нагромадженням досвіду у великихкомпаніях;

-

сприяннямалими фірмами рішенню питання про безробіття;

-

скороченняробочої зміни;

-

велика конкурентноспособность за рахунок менших витрат, зв'язанихзі зниженням накладних витрат і менших коливань заробітної плати.

В мірурозвитку малого бізнесу утворяться різні форми організації приватних фірм. Вданий час відомі три основні правові форми: одноособові, корпорації іпартнерства.

Фірма, щознаходиться в одноособовому володінні найбільш проста форма для дрібногобізнесу. Звичайно для відкриття такого підприємства досить лише одержатиліцензію від місцевої влади і зареєструвати торгове ім'я. Ділові партнерстваявляють собою організацію з двох і більш облич, між якими полягає контракт наспільне володіння підприємством. Партнерства можуть бути повними й обмеженими.Третій тип – корпорації. Ця організаційна форма найбільш характерна длявеликого і середнього бізнесу, хоча їхнього загального числа всіх корпорацій,наприклад у США, 98% — невеликі сімейні фірми. І хоча формальне керування корпорацієюповинне бути відділене від її володіння, нерідко бувають випадки, коли корпорацієюволодіє і керує один власник за допомогою підставних облич, що реально невкладають у неї засобу і не беруть участь у керування нею.

Але маліпідприємства, звичайно ж, як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин.Наприклад, у германії в 1990 році більш 14500 малих підприємств зазналиневдачі, причому 40% їх вони проіснували не більш 5 років. Частка банкрутствпідприємств малого бізнесу завжди вище, тому що, йдучи на ризик, підприємецьвирішує досить складну проблему конкурентноспособностипродукції, що випускається. Починаючому підприємцю на самому початку потрібнопроводити свою роботу при більш високих витратах, чим підприємцю вже існуючої фірми.Початкова вартість ставить засновників фірми в невигідне положення в порівнянніз діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високусобівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств –це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність івідсутність досвіду.

Алевсе-таки, незважаючи ні на що, кількість створюваних фірм перевершує числоліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого ісереднього бізнесу в економіці.

Але частомале підприємство обанкрачивается не цілком, щодосить важливо, а лише викуповується більш великою фірмою.

У зв'язкуз цим можна виділити три моделі розвиткумалого бізнесу:

-

повільнерозширення ділової активності;

-

швидкийрозвиток малих підприємств і перетворення їх у середні, а потім у великікомпанії;

-

збереженнямасштабів діяльності на досягнутому рівні

За данимиопитування власників малих підприємств у германії 55% не планують розширення,355 розробляють плани повільногостійкого росту, і тільки10% — швидкого розвитку за рахунок виробництва нової чипродукції вступи на нові ринки, що говорить про прагнення до збереженнядосягнутого рівня.

У 80-хроках у Німеччині позначилася тенденція до збільшення числа малих підприємств.Тому можна затверджувати, що в ці роки в країнах Заходу намітився процесзростання значення дрібних і середніх фірм у ряді областей як матеріальної, такі нематеріальної сфери виробництва.

Хотілося бнавести наступні цифри щодо стану промисловості Німеччини. У загальномупромисловому обороті частка 10 ведучих концернів із другої половини 70-х рокахдо середини 80-х років не зростала, а по експорт навіть трохи знижувалася.Більш наочно це виявлялося в США. Згідно з офіційними даними з 1980 по 1989гола частка фірм малого підприємництва збільшилася з 18% до 37%.

Тобто в70-80 роки стала очевидней виявлятися тенденція, приякій частка найбільших компаній у випуску продукції, обороті й інших показникахбагатьох галузей залишалася стабільної чи навіть знижувалася. Установивсязбалансований стан між дрібним і середнім бізнесом. Саме цей період можнавважати піком слави малого бізнесу, тому що для підприємництва усе більшважливої стає швидка і гнучка адаптація внутрішнього і зовнішнього середовищафірм до невизначеного господарського середовища. Підприємці усе більшеусвідомлюють необхідність використовувати не тільки переваги спеціалізації,особливу атмосферу зацікавленості, але і можливості, що відкриваються привиробничій кооперації: економія на масштабах, спільні науково-досліднірозробки, поділ ризику.

Значнийплюс малих підприємств полягає в тому, що багато хто з них виявилися більшпристосованими, чим великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди дляекономік країн Заходу. Великі фірми не настільки відчутно і швидко реагують наякі-небудь зміни в економіці. Не випадково в політику урядів Німеччини, США ібагатьох інших розвитих капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займаєособливе місце. Невеликі підприємства найбільше чуйно реагують на зміну векономіці, на чи падіння підвищення норми прибутку в галузях економіки.Руйнування й утворення нових компаній відбувається, насамперед, у немонополізованомусекторі і лише пізніше, набравши силу,відбуваються і на більш великих фірмах, відбиваючи на їхнє діяльності. У такихумовах великі компанії експортують капітал. Дрібної ж фірми, як правило, немають такої можливості. Для виживання дрібні фірми змушені переглядати своювиробничу і збутову діяльність. Ті їх їх, хто вобстановці 70-х почала 80-х років зуміли пристосуватися – вижили, інші – просторозорилися. Однак, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризи послужиловажливим засобом для оздоровлення економіки. І порозумівається це насампередроллю і функціями, що малий бізнес виконує.

1.2. Комерційні організації – суб'єктималого бізнесу.

Комерційнимиорганізаціями є юридичні особи, що переслідують витяг прибутку як основну метусвоєї діяльності.

Юридичніособи, що є комерційними організаціями, можуть створюватися у формігосподарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних імуніципальних підприємств. Основними організаційно-правовими суб'єктами малогобізнесу є господарські товариства і суспільства, що функціонують у різнихгалузях економіки. А основними організаційно-правовими формами суб'єктів малогобізнесу є повні товариства, товариства на вірі (командитні), обмежене товариство(товариства з обмеженою відповідальністю), відкриті і закриті акціонернітовариства. А тепер більш докладно зупинимося на їхній характеристиці.

1.2.1. Повне товариство

Повнимтовариством визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповіднодо ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю відімені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном.Це означає, що якщо приватна особа ввійшла в товариство на правах одного ззасновників, то випадку банкрутства в нього буде конфісковане все особистемайно, що виходить за рамки життєво необхідного: картини, меблі, ювелірнівироби і т.д. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, зареєстрованіяк індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні організації.Договір про їхню спільну діяльність у якій-небудь області вже можна розглядатияк утворення такого товариства. Таким чином, установчим документом повноготовариства є установчий договір, що повинний бути підписаний всіма учасникамиповного товариства. В установчий договір повинні бути включені наступніобов'язкові зведення:

-

порядокспільної діяльності по створенню повного товариства;

-

пророзмір, склад, терміни і порядку внесення внесків;

-

найменуванняповного товариства і місце його перебування.

Повнетовариство повинне мати фірмове найменування, що містить або імена всіх йогоучасників і слова «повне товариство», або ім'я одного чи декількох учасників здодаванням слів « і компанія» і слова «повне товариство».

Керуванняповним товариством здійснюється за спільною згодою всіх його учасників; коженучасник повного товариства має один голос. Але бувають випадки, коли рішенняприймається більшістю голосів учасників, у такому випадку буде інший порядоквизначення кількості голосів його учасників при прийнятті рішень.

Коженучасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщоустановчим договором не встановлено, що всі учасники повного товариства ведутьсправи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам. При спільному веденнісправ його учасниками для здійснення кожної угоди необхідна згода всіхучасників. Якщо ведення справ повного товариства доручено доручається одномуобличчю, то інші учасники для здійснення угоди повинні мати доручення від імені, на которогобуло покладене ведення справ товариства.

Важливоюособливістю повного товариства є положення про те, що його учасники несутьвідповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства, а учасник повноготовариства, що не є його засновником, нарівні з іншими учасниками відповідає позобов'язаннях, що виникло до його вступу в повне товариство. У теж час учасник,що вибув з повного товариства, відповідає по зобов'язаннях, що виникло домоменту його вибуття, нарівні з учасниками, що залишилися, протягом двох роківпісля його відходу.

Припиненнядіяльності повного товариства може бути здійснене шляхом його чи реорганізаціїліквідації відповідно до закону. Повне товариство може функціонувати, якщо вйого складі є хоча б два учасники. Якщо ж у складі повного товариства залишаєтьсяодин учасник, то повне товариство повинне бути ліквідоване.

1.2.2. Командитне товариство

Товариствокомандитне – модифікована форма повного товариства. Командитним визнаєтьсятовариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють підприємницьку діяльністьі відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами),мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхнімивнесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску,є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами.Вони не приймають участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності.

Головноюособливістю командитного товариства є положення повних товаришів, що берутьучасть у діяльності товариства. Так, усі повні товариші підписують установчийдоговір про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальністьпо його зобов'язаннях усім своїм майном. Вкладники ж не мають права братиучасть у керуванні і веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повнихтоваришів по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повнітовариші в командитному товаристві.

Вкладникмає право:

одержуватичастина прибутку товариства;

знайомитися зрічними звітами і балансами товариства;

по закінченніфінансового року вийти з товариства й одержати свій внесок у порядку,передбаченому установчим договором;

передати своючастку в складовому чи капіталі її частина іншому чи вкладнику третьомуобличчю.

Учасникамитовариства на вірі як повних товаришів можуть бути індивідуальні чи підприємцікомерційні організації, а як вкладників – громадяни і юридичні особи. Державніоргани й органи місцевого самоврядування не вправі виступати вкладникамитовариства на вірі. Учасник повного товариства не може повним товаришем утоваристві на вірі, а повний товариш у товаристві на вірі не може бутиучасником повного товариства.

Установчимдокументом товариства на вірі є установчий договір, що підписується всімаповними товаришами. Він повинний містити в собі наступне:

-

умовипро розмір і склад складового капіталу товариства;

-

пророзмір, склад, терміни і порядку внесення внесків;

-

просукупний розмір внесків, внесених вкладниками.

Крім того,в установчому договорі повинний бути встановлений порядок одержання вкладникамичастини прибутку, умови одержання вкладниками свого внеску при виході зтовариства, умови розподілу майна між повними товаришами і вкладниками приліквідації товариства на вірі після задоволення вимоги кредиторів, місцеперебування товариства на вірі, фірмове найменування.

Фірмовенайменування товариства на вірі повинне містити або імена всіх повних товаришіві слова «товариство на вірі» чи «командитне товариство», або ім'я не менш чимодного повного товариша з додаванням слів «і компанія» і слова «командитнетовариство» чи «товариство на вірі». Наприклад, назви типу «Джонсон-Джонсон іДО0», «Іванов, сини і ДО0» і т.п.

1.2.3. Обмежене товариство

Обмеженетовариство (товариство з обмеженою відповідальністю) – таке об'єднання, щоформується на основі заздалегідь визначених внесків пайовиків. Товариством зобмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається суспільство, статутний капіталякого розділений частки визначених розмірів; учасники такого суспільства невідповідають по його зобов'язаннях і ризикують лише в межах своїх внесків. Уцьому і складається зміст поняття «обмежена відповідальність».

Засновниками(учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути громадяни іюридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправівиступати учасниками ТОВ.

Установчимдокументом ТОВ є установчий договір, підписаний його засновниками, ізатверджений ними утомившись.

Вустановчих документах ТОВ повинні визначатися його найменування, місцеперебування, порядок керування; міститися зведення про розмір статутного капіталусуспільства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення ними внесків, провідповідальність учасників за порушення обов'язків по внесенню внесків.

Вустановчому договорі засновники повинні прийняти зобов'язання по створеннюсуспільства, визначити порядок спільної діяльності по його створенню,установити умови передачі суспільству свого майна й участі в його діяльності, визначитиумови і порядок розподілу між учасниками прибутку і збитків. Учасник ТОВ вправів будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників.При цьому йому повинна бути виплачена вартість майна, що відповідає його частців статутному капіталі суспільства.

Фірмовенайменування ТОВ повинне містити найменування суспільства і слова «з обмеженоювідповідальністю».

Важливезначення для успішного функціонування ТОВ має формування статутного капіталу,що складається з вартості внесків його учасників; він визначає мінімальнийрозмір майна суспільства. Розмір статутного капіталу не може бути менш суми,визначеної законодавством. Мінімальний розмір статутного капіталу в різнихкраїнах різний: в Австрії він складає 500 тис. шилінгів, у Росії – 10 тис. карбованців,в Угорщині – 1 млн. форинтів.

Органамикерування ТОВ є загальні збори учасників товариства і виконавчий орган, щоздійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ і підзвітний загальним зборам йогоучасників.

1.2.4. Акціонерне товариство

Акціонернимтовариством (АТ) визнається комерційна організація, статутний капітал якоїрозділений на визначене число рівних часток — акцій. Відповідальність членів суспільства,яких називають акціонерами, обмежується номінальною вартістю придбаних нимиакцій.

Акціонерамиможуть бути громадяни (фізичні особи) чи юридичні особи, що прийняли рішенняпро його установу. Рішення про установу АТ приймається установчими зборами.Число засновників відкритого АТ не обмежено, а закритого АТ не можеперевищувати 50 чоловік. Акціонерне товариство може бути створено однимобличчям, що приймає рішення про створення АТ одноосібно. Однак АТ не може бутизасновано іншим господарчим товариством, що складається з одного обличчя.

Державніоргани й органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками АТ.

Акціонернітовариства бувають двох типів: закриті і відкриті. Акції відкритих суспільствпоширюються у вільному продажі, акціонери можуть відчужувати приналежні їмакції без згоди інших акціонерів цього АТ. Закритим акціонерним товариством визнається суспільство, акції якогорозподіляються тільки серед його чи засновників заздалегідь визначеного кола лиц. закриті АТ не мають права проводити відкриту підпискуна акції, що випускаються ними.

Установчимдокументом АТ є статут, вимоги якого обов'язкові для всіх органів акціонерноготовариства і його акціонерів. Він повинний містити наступні зведення:

- повне і скорочене фірмове найменування АТ;

-

місцейого перебування;

-

тип АТ(відкрите чи закрите);

-

кількість,номінальну вартість, категорії акцій (звичайні, привілейовані) і типипривілейованих акцій;

-

праваакціонерів

-

розмірстатутного капіталу АТ.

АТ маєфірмове найменування, що містить указівку на організаційно-правову форму і типАТ (відкрите чи закрите). АТ може мати повне чи скорочене найменування нарізних мовах.

Статутнийкапітал акціонерного товариства складається з номінальної вартості акційсуспільства, придбаних акціонерами. Сума статутного капіталу суспільствавизначається національним законодавством країни: в Австралії вона повиннаскладати як мінімуму 1 млн. шилінгів, у Швейцарії – 50 тис. шв.франків, у Росії – 10 тис. карбованців для закритого суспільства і 100 тис.руб. для відкритого (на 1991 р.).

Акціонернетовариство має право випускати звичайні, а також один чи кілька типівпривілейованих акцій, номінальна вартість останніх не повинна перевищувати 25%статутного капіталу АТ. При установі акціонерного товариства його акції повиннібути серед засновників. Всі акції суспільства є іменними.

Вищиморганом керування акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, щоповинні проводитися щорічно (річні загальні збори акціонерів). На річних зборахакціонерів зважуються питання: про утворення ради директорів (наглядацькоїради), ревізійної комісії; твердження річних звітів, рахунків прибутків ізбитків АТ, розподіл його прибутків і збитків і ін.

1.2.5.Приватне підприємство

З цивільногозаконодавства не випливає, що індивідуальні (частки) підприємства також можнавіднести до суб'єктів малого бізнесу, однак у залежності від чисельностізайнятих працівників вони повинні відноситися до малих підприємств

Приватнепідприємство – це підприємство, що має в одному обличчі і засновника івласника. Всі інші в ньому є найманими робітниками.

Аналізуючипрактику функціонування суб'єктів ринкової економіки в окремих розвитихкраїнах, можна привести наступні організаційно-правові форми суб'єктів малогобізнесу:

Таблиця 1

Основні організаційні форми суб'єктів малого бізнесу

Країна

Організаційно-правові форми підприємства

Великобританія

Індивідуальне підприємство

Асоційовані власники

Обмежені компанії

Франція

Індивідуальне підприємство

Акціонерна компанія

Обмежене товариство

США

Одноособове володіння

Товариство

Корпорація

Німеччина

Індивідуальна трудова діяльність

Партнерство

Малі акціонерні товариства

Як видно зтаблиці, найбільш розповсюдженою організаційною формою малого бізнесу є індивідуальнепідприємство.

Перевагамицієї організаційно-правової форми комерційних організацій є:

-

повнасамостійність, воля й оперативність дій, що не вимагає для прийняття рішеньодержання згоди партнерів;

-

зацікавленістьу завзятій роботі, у ретельному власному контролі над справами, у прийняттіобміркованих рішень, тому що всі доходи надходять до єдиного власникапідприємства;

-

конфіденційністьдіяльності.

Але порядз достоїнствами цієї організаційної форми їй властиві і недоліки, якимвідносяться:

-

обмеженістьзалучення значних фінансових засобів;

-

повнамайнова відповідальність за борги у випадку банкрутства;

-

недовіраз боку державних установ і великих підприємств;

-

слабістькерування. Звичайно власник є керуючим із усіх питань: економічним, фінансовим,кадровим і ін. Як правило, власникам не вистачає професійних знань і досвіду;

-

труднощів одержанні кредиту;

-

високийрівень банкрутства.1.3.Роль малого бізнесу в економіці

Світовапрактика переконливо свідчить, що навіть у країнах з розвитий ринковоюекономікою малий бізнес впливає на розвиток народного господарства, рішеннясоціальних проблем, збільшення чисельності зайнятих робітників. По чисельностіпрацюючих, по обсязі вироблених і реалізованих товарів, виконуваних робітсуб'єкти малого підприємництва в окремих країнах відіграють ведучу роль. Уприйнятих у Російській Федерації протягом 1991-1995 р. законодавчих і нормативнихактах указується, що розвиток у країні малого підприємництва є одним з напрямківекономічної реформи, що сприяють розвитку конкуренції, наповненню споживчогоринку товарами і послугами, створенню нових робочих місць.

Суб'єктималого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так інедоліки. Закордонний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує нанаступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання;велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість у прийнятті івиконанні прийнятих рішень; відносно невисокі витрати, особливо витрати накерування; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявитисвої здібності; більш низька потреба в капіталі й ін. Власники малихпідприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високийрівень бажання в досягненні успіху, що позитивно в цілому позначається на діяльностіпідприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих(локальних) ринках, вони дають засоби до існування більшій кількості людей, чимвеликі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників.Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуючеположення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанніробіт, наданні послуг.

У теж чассуб'єктам малого бізнесу властиві і визначені недоліки, серед яких варто виділитисамі істотні: більш високий рівень ризику, тому високий ступінь нестійкостіположення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в керуваннісправою; слабка компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умовгосподарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових засобів і одержаннякредитів і ін. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу зв'язані якіз внутрішніми, так і з зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показуєдосвід, більшість невдач малих фірм зв'язано з чи недосвідченістю професійноюнекомпетентністю власників малих підприємств.

Урегулярно проведених опитуваннях у середовищі малих бізнесменів США головнимипричинами невдач їхньої діяльності найчастіше називають:

еще рефераты

Еще работы по менеджменту (теория управления и организации)

Реферат по менеджменту (теория управления и организации)

Планирование и прогнозирование финансово- экономических показателей

29 Августа 2013

Реферат по менеджменту (теория управления и организации)

Организация работы с документами

29 Августа 2013

Реферат по менеджменту (теория управления и организации)

Управление предприятиями в сфере услуг в условиях приватизации

29 Августа 2013

Реферат по менеджменту (теория управления и организации)

Сертификация персонала

29 Августа 2013