Реферат: Навчально-методичний посібник Донецьк 2010 р

Міністерство освіти і науки України

Загальноосвітня І – ІІІст. школа № 149

СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ


Навчально-методичний посібник





Донецьк – 2010 р.


Словник історичних термінів і понять. Навчально-методичний посібник / Укладач к.і.н., доцент Л.О. Рощина – Донецьк: ЗОШ І – ІІІст. № 149, 2010. – 55 с.


Словник містить визначення основних термінів та розкриття історичних понять з курсу “Всесвітня історія”. Він стане у нагоді школярам при підготовці до уроків всесвітньої історії, допоможе краще зрозуміти сутність основних історичних термінів і понять протягом всьго періоду вивчення всесвітньої історії з 6 по 11 класи.


^ Рецензент – к.і.н., доцент Фесенко А.М. (Державний університет інформатики і штучного інтелекту)


ЗМІСТ



Історія Стародавнього світу............................................................................С. 4




Історія середніх віків.......................................................................................С. 18




Історія Нового часу..........................................................................................С. 31



4. Новітня історія..................................................................................................С. 44





^ ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ


Австралопітек – викопні гоміноїди-троглодіти, здатні до двоногого прямоходіння. Жили 5 – 1 млн. років тому.

Автокефалія – самоврядування; адміністративна незалежність помісних православних церков. Перші автокефальні церкви виникли на території східної частини Римської імперії та суміжних з нею держав. У 4 ст. в результаті відокремлення ряду патріархій і митрополій провінцій Візантії з’явилися чотири такі церкви: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська.

Агора – народні збори давніх греків, а також назва площі, на якій вони проходили.


Агностики – захисники ранньохристиянського вчення та моралі.


Акінак – короткий меч довжиною 40 – 60см., зброя давніх персів і скіфів.


Акрополь – укріплена частина давньогрецького міста; так зване верхнє місто, фортеця.

Анімізм - віра в існування в тілі людини її двійника – душі, від якої залежить її життя, фізіологічний і психологічний стан.


Антропогенез – 1) процес еволюційного формування людини; 2) розділ антропології, що вивчає походження людини.


Апокрифи – твори іудейської та ранньохристиянської літератури, що не включені до біблійного канонічного тексту.


Ареал – зона поширення видів тварин, рослин, корисних копа­лин, мов, діалектів тощо.

Ареопаг – від грецького “пагорб Арея”. Рада родової знаті в Афі- нах. Як орган управління, слідкував за виконанням законів та здійснював суд за карні злочини. З часом втратив своє значення. Пер. зн.: зібрання старійшин, авторитетних персон для вирішення важливих питань.


Аріанство – релігійне вчення, прихильники якого вважали, що Ісус Христос був не Богом, а посередником між Богом і людьми.

Аристократія – найбільш привілейований стан або найвища родова знать у рабовласницьких і феодальних суспільствах, а також форма державного правління, за якої аристократія належить уся повнота влади в країні; на сучасному етапі – узагальнююча назва представників панівних класів і станів, а також духовної еліти суспільства.

Архонти – дев’ять вищих урядових осіб у Афінах. Очолював архон-тів архонт-епонім. Архонт-басилей вирішував релігійні питання, архонт-полемарх командував військом. Шість інших архонтів-фесмофетів мали суддівські повноваження.


Барди – народні співаки кельтських племен. Відомі римлянам ще з 2 ст. до н.е.


Басілей – правитель селища мікенського періоду; за Гомером – голова союзу племен.


Біблія – збірка християнських та іудейських священних книг (12 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.). Складається з двох великих частин: Старого і Нового Заповіту.


Бенефіцій – будь-яка пільга у Стародавньому Римі.


Бехистунський
надпис – надпис давньоперського царя Дарія І (522 – 486рр. до н.е.) на скелі Бехиступ (100 км. від Хабадака). Один з важливих документів Стародавнього Сходу.

Брахманізм – давня індійська релігія, яка виникла на початку І тис. до н.е. як подальший розвиток ведичної релігії. Зародження брахманізму знаменувало вироблення єдиного релігійного канону.


Брахмани – члени жрецьких родин у Індії, охоронці культури і тра-дицій, служителі релігійного культу.


Вайш’ї – вільні общинники в Індії, які займались рільництвом, скотарством, торгівлею та ремеслом.


Вакханалія – нічне свято на честь давньоримського бога Вакха (грецького – Діоніса), яке мало характер оргій і набуло особливої популярності в Стародавньому Римі на початку ІІ ст. до н.е. У вакханаліях брали участь вільні і раби, незалежно від статі, віку, народності.


Ван – військовий вождь, верховний жрець і правитель у Ста- родавньому Китаї та Кореї.


Вандали – група східногерманських племен, відомих жорстокими війнами з Римом. В 455р. оволоділи Римом, розграбували його і винищили багато творів мистецтва.


Варвари – назва, яку стародавні греки і римляни давали сусіднім з ними народам і племенам, усім чужинцям.


Варни – 4 основні стани у давньоіндійському суспільстві. Належність до тієї чи іншої варни була спадковою.


Веди – 4 збірники (самхіти) найдавнішої індійської релігійної літератури: Рігведа, Яджурведа, Самаведа, Атхарваведа.


^ Велика Китайська
Стіна – побудована у 221ст. до н.е. за наказом Цінь Шіхуан (ді) для захисту від кочівників. Мала довжину до 500км., висоту – до 10м., товщину – до 7м.

Велике переселення
народів – умовна назва масових вторгнень на територію Римської імперії у 4 – 7ст. германських, слов’янських та інших племен.

Вершники – середні землевласники, торгівці і ремісники у Старо-давньому Римі.


Весталки – служительки при храмах богині Вести у римський дер-жаві, символ незайманості і чистоти.


Волхви – серед народів Стародавнього Сходу “мудрі” люди, які володіли знаннями таємних сил природи, спілкувалися з богами і мали надприродні можливості.


Гегемонія – від грецького слова “керівництво”. Означає панівне ста-новище однієї держави чи людини.


Геліея – створений Солоном народний суд. До його складу могли обрати будь-якого громадянина Афін, який досягнув віку 30 років.


Герусія – рада геронтів (старійшин) у Спарті. Складалась з 28 ге-ронтів та 2 царів.


Гетайри – близькі друзі, радники царя; важкоозброєна кіннота у Македонії.


Гетерії – таємні союзи у Стародавній Греції.

Гопліти – важкоозброєні воїни-піхотинці в армії давніх греків і македонян; відбірне військо.

Гороскоп – на Сході жрець, що спостерігав за зірками.


Гуруші – найбідніші верстви населення Шумеро-Аккадського царства.


Демократія – дослівно “влада народу”. Державний лад, який передба- чає наявність виборчих органів влади та широке залучення громадян до державних справ.

Держава – базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяль­ності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

Деспотія – форма не обмеженої законом самодержавної влади, що характеризується крайньою централізацією і сваволею правителя. Цар вважався “надлюдиною”. Обожнювання царя-деспота – одна з особливостей стародавньосхідної деспотії.


Диякон – посадова особа в християнській церкві, посередник між єпископом і простими віруючими.


Диктатор – вища посадова особа в Римській республіці. Призна-чався на 6 місяців в часи великої загрози для держави і мав необмежену владу.


Діадохи – дослівно “наступники”. Командири Александра Маке-донського, які після смерті царя поділили між собою його державу.


Домашнє рабство – форма рабства, при якій раб вважається неповноправ-ним членом родини господаря, а результати його праці споживаються в межах сім’ї власника.


Домінат – система державної влади у Римській імперії, абсолютна монархія.


Донатизм – релігійна течія у ранньому християнстві. Проповідувала непримиримість до переслідувачів християн.


Драконта закони – перше записане право Афін (621р. до н.е.).

Духівництво – в релігійних організаціях особи, які на професійній основі відправляють релігійні культи. Духівництво шанується віруючими, як богообрані люди, що наділені “благословенням” - поза природною силою, яка, за богословським вченням, робить їх посередниками між людьми і Богом.

Дхарма – в індуїстській релігії – правила праведного життя, мо-ральні закони.


Закони – встановлені держаною чи звичаєм правила, що їх
зобов’язані виконувати всі громадяни.

Еволюція – шлях безперервного вдосконалення живої природи, лю-дини і людського суспільства.


Еллінізм – примусове об’єднання давньогрецької та давньосхідної цивілізацій в єдину систему держав.


Екклесія – народні збори в Афінах.


Ера – у перекладі з латинської мови – початковий момент літочислення.


Ефеби – юнаки у Спарті віком від 18 років, що проходять вій-ськову підготовку.


Ефори – від грецького “наглядачі”. П’ять вищих урядових осіб у Спарті, які контролювали виконання законів Лікурга.


Єгиптологія – галузь історичної науки про стародавній світ, яка займа-ється вивченням стародавньоєгипетської цивілізації.


Єпископ – вища посада в християнській церкві часів Пізньої Римсь-кої імперії.


Єресь – охарактеризовані церквою погляди та вчення, що відступають від прийнятої доктрини у сфері догматики і культу.


Жрецтво – група людей, яка в політеїстичних релігіях вважається посередником між віруючими і надприродними силами, здійснює релігійні обряди. Жреці вели літописи, займались астрономічними спостереженнями, інколи поєднували релігійну і державну владу.


Закони 12 таблиць – давніша письмова фіксація римського права (451 – 450рр. до н.е.).


Землекористування – користування землею на визначених правових засадах, які включають відповідні права та обов’язки тих, хто володіє землею.


Ієрогліфи – малюнкові писемні знаки (писали на папірусі, стінах храмів, саркофагах тощо).


Ілоти – державні раби в Спарті, які були прикріплені до земель-них наділів і своєю працею забезпечували всім необхідним спартіатів.

Імперія – велика монархічна держава (на чолі – імператор), що складається з метрополії та підпо­рядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтег­ровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та куль­турних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання тери­торій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддер­жави.

Індульгенція – (від лат. Indulgentia – милість, прощення). У римському праві – помилування з нагоди будь-якого торжества.


Іригація – система рільництва, заснована на використанні природ-ної вологи для поливу рослин.

Історичне джерело – це пам’ятки минулого, все те, що несе на собі залишки життя і діяльності людей, дає можливість відтворити історичні події (пам’ятки матеріальної культури, мови, писемності, звичаїв, обрядів тощо).

Календар – спочатку так називались боргові книжки у Стародавньо-му Римі, за якими боржники повинні були розраховуватися з кредиторами. Оскільки борги треба було повертати на початку місяця (в так звані календи), такі книжки і називались календарями.

Каста – замкнена ендогамна група людей, пов’язаних виконанням певної соціальної функції, походження чи традиційною успадкованою професією.


Квестор – урядова посада в Стародавньому Римі. Вели слідство та виконували обов’язки державних скарбників.


Клерухія – військове поселення афінських громадян на території союзників.


Клієнти – іноземці або бідні люди у Римській державі, які йшли під захист і покровительство патриціїв.


Колегії – у Стародавньому Римі – колективи або союзи осіб, що об’єднувалися за спільною професією, обов’язками чи культом.


Колони – орендарі землі, які обробляли землю багатих землевлас-ників за натуральну плату.


Колонія – поселення, утворене внаслідок масового переселення громадян з одного місця на нові землі.


Комедія – весела театральна вистава, походить від стародавніх обрядових ігор під час релігійних свят.


Консул – найвища урядова посада в Римі, що виникла в період встановлення республіканської форми правління.


Конфуціанство – етико-політичне вчення давньокитайського мислителя Кун Фу-цзи (Конфуція, 551 – 479рр. до н.е.). З 3 ст. стала державною релігією Китаю і панувала там до революції 1911р.


Культ – слово “культ” походить від латинського слова cultus – “шанування”. Означає шанування Бога чи людини.


Курія – союз чоловіків-воїнів, підрозділ народного ополчення у Стародавньому Римі.


Кшатрії – варна воїнів у Стародавній Індії.


Латифундія – велике землеробське господарство у Стародавньому Римі. Оброблялось колонами і носило переважно натуральний характер.


Ліберти – особлива категорія населення римського суспільства, яке складалось з вільновідпущених. Це раби, які отримали свободу і обмежені громадянські права. Їх діти називались лібертіни.


Лімму – назва члена ради старійшин в Ассирії; його ім’ям називали рік.


Літургія – державна повинність багатих громадян у давній Греції. Вони були зобов’язані надавати фінансову допомогу державі під час війни, нести витрати на утримання храмів і організацію свят. Пізніше, з утвердженням християнства, так стали називати обряд богослужіння.


Магістратури – урядові посади в Римі часів Республіки. Оскільки посади магістратів (диктатора, консулів, квесторів та ін.) вважалися почесними, то жодної винагороди урядовці не отримували.


Магія – сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов’язаних з вірою у надприродну силу, здатну чудодійно впливати на хід подій у житті людей.


Магнати – власники латифундій, вищі чиновники та військові, чиї маєтки були звільнені від сплати податків.

Месіанізм – учення іудео-християнського походження про містичного спасителя людства, пришестя посланця Бога – месії; у політиці – вчення ідеологічного характеру про особливу роль певних спільнот, організацій, лідерів у історії тієї чи іншої країни або всього людства.


Матріархат – соціальна організація первісного суспільства в період від верхнього палеоліту (40 – 35 тис. років тому) до розвиненого неоліту (12 – 6 тис. років тому), початковий етап розвитку організації.

Метрополія – місто, переселенці з якого засновували нові поселення-колонії.


Монархія – форма державного управління, за якої влада зосеред-жується в руках однієї людини (царя, короля, фараона і т.п.) і є спадковою.


Монотеїзм – віра в одного Бога.


Муніципій – міська община у римській державі з органами самоуправління.


Народний трибун – державна посада у Римі часів республіки. В обов’язки трибуна входив захист прав плебеїв.

Неолітична

революція – процес переходу від традиційного привласнюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибна ловля) до господарства виробничого (землеробство, скотарство). Хронологічні рамки неолітичної революції на терені України – VІ - ІІІ тис. до н.е.

Нобілітет – вища верства суспільства у Римській державі. Нобілі повинні були мати майно на один мільйон сестерціїв і входити до складу сенату.


Номарх – правитель нома, пізніше з виникненням держави – чиновник, що управляв частиною території Єгипту.


Обол – грецька мідна або срібна монета вартістю 1/6 драхми. Афінський срібний обол важив 0,73 г.


Олігархія – в перекладі з грецької мови “влада небагатьох”. Система державної влади, за якої найбільші повноваження мають найбагатші або найзнатніші громадяни.

Оратор - людина, яка володіє мистецтвом красномовства або заробляє гроші виголошенням промов в суді.

Орфізм – релігійно-філософське вчення в Римській імперії, яке проголошувало безсмертя душі.


Остракізм – голосування, шляхом підрахунку голосів за уламками глиняного посуду (остраконів) у Стародавній Греції.


Охлократія – домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.


Патріції – представники стародавніх римських родів, які брали участь у заснуванні міста Рим.


Патрони – члени патріціанських родів, які брали під свій захист окремих бідних людей (клієнтів).


Періеки – прошарок населення у Спарті, який мав особисту свободу, але був позбавлений політичних прав.


Піфія – жриця-ясновидиця у храмі Аполлона в Дельфах.


Плебс – нижча верства населення римського народу.


Плем’я – форма об’єднання людей у великий колектив для вирішення виробничих та військових проблем на основі спільності мови та території проживання.


Плутократія – політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; купка найбагатіших представників панівного класу.


Поліс – тип держави у Стародавній Греції. Община громадян – незалежних земельних власників.


Політеїзм – віра в існування багатьох богів.

Політика – діяльність державних органів і правлячих партій, пов’язана з відносинами між групами, націями, державами. Поділяється на внутрішню і зовнішню


Популяри – політичне угрупування в Римі, яке виступало за відновлення республіканського ладу.

Пресвітер – керівник общини перших християн.


Префектура – в часи імператора Діоклетіана та Константина І – основна територіально-адміністративна одиниця поділу Римської держави.


Принцепс – спочатку так називали першу людину в списку сенаторів у Римі. В добу Ранньої Римської імперії – титул імператора.


Принципат – система державного управління, встановлена Октавіа-ном і закріплена його наступниками.


Прокуратор – намісник імператора, управляючий невеликими римсь- кими провінціями.


Пролетарії – в Стародавньому Римі за реформами Сервія Туллія – нижчий найбідніший прошарок громадян; з І ст. –декласовані шари суспільства.


Проскрипції – списки ворогів для їх фізичного знищення. Складались у Римі в 83р. до н.е. за часів правління Сулли.


Раджа – правитель у давньоіндійських державах. Був верховним розпорядником усього державного майна і, насамперед, землі, командував військом, очолював управління.

Релігія - духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало – джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.


Республіка – держава, в якій органи влади формуються за прин­ципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представниць-ким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом.

Реформа – нововведення, перетворення чи зміна порядків у держа-ві.


Сатрап – чиновник у Перській імперії. Сатрапи чинили суд, збирали податки і слідкували за виконанням розпоряджень царя.


Сенат – спочатку так називали раду старійшин у Римі. В добу республіки – уряд Римської держави.


Сінтаксис – добровільний внесок союзників у скарбницю Другого Афінського союзу.


Софісти – “вчителі мудрості”. Вчителі-філософи, які за гроші навчали людей.


Спартіат – повноправний громадянин Стародавньої Спарти.


Ступа – культова споруда, храм, що будувався на місці життя або проповіді Будди.


Табу – ритуальна заборона на певну дію у первісному су-спільстві.


Талант – одиниця ваги та грошова одиниця у Стародавній Греції. З одного таланта карбували 6 тис. драхм. В Аттиці талант важив 26,2 кг.


“Темні віки” – період в історії Греції, що тривав з 1100 по 800рр. до н.е. Історики не мають писемних джерел з цього періоду, тому він має саме таку назву.


Теократія – форма державного правління, за якої світська влада зосереджена в руках духівництва. Терми – лазні з теплою водою в Римі.


Тиранія – перехідна форма державної влади у Стародавній Греції, яка виникає в ході боротьби демосу з аристократією. Основна риса тиранії – єдиновладдя, але, на відміну від монархії, тиранія здійснюється в інтересах демосу проти родової знаті.


Токмари – клас торгівців у Шумерській державі.


Трапезіти – люди, які приймали гроші на збереження. Банкіри античної Греції.


Тріумвірат – дослівно – “союз трьох мужів”, колегія для упорядку-вання республіканського ладу в Римі; боролася за владу з сенатом.


Тріумф – свято на честь полководця-переможця у Стародавньому Римі.

Узурпація – протизаконне захоплення влади; привласнення чиї­хось прав на що-небудь.

Фаланга – щільно зімкнуте лінейне шикування піхоти для бою. Налічувала від 8 до 16 рядів. Використовувалась давніми греками для ведення військових компаній.


Фарисеї – угрупування в іудаїзмі, яке сповідувало неухильне вико-нання старих релігійних традицій.


Федерати – військові союзники Римської імперії.


Фетишизм – віра в здатність предметів та кісток тварин допомагати людині в житті та діяльності.


Форос – обов’язковий внесок у скарбницю Першого Афінського морського союзу.


Форум – ринкова площа в Римі.

Християнство – найбільш чисельна світова релігія, яка виникла у Іст. н.е. в східних провінціях Римської імперії внаслідок злияння і взаємопроникнення ідей кількох месіанських течій іудаїзму. В основі християнства лежить віра в Ісуса Христа як сина Божого. У 1054р. християнство розкололось на православних і католиків.

Хронологія – наука, яка встановлює точні дати всіх історичних подій та їхню часову послідовність.


Церква – релігійна організація зі складною, суворо централізова-ною та ієрархізованою системою взаємодії священно-служителів і віруючих.

Цивілізація – будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рі­вень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даним суспільством.


Цінь – імператорська династія в Китаї (221 – 207рр. до н.е.).

Чжухоу – сановники та місцеві правителі в Китаї в період Чжоу.


Шадуф – пристрій для подачі води на поля. Шудри – варна неповноправних жителів у Стародавній Індії, які повинні були обслуговувати всі інші варни. Югер – одиниця виміру земельної площі у Стародавньому Римі. Дорівнювала приблизно 0,25 га.

Язичництво – термін, який було введено богословами монотеїстичних релігій. Слугує для позначення релігійних вірувань, обрядів і свят, які було вироблено протягом віків до появи монотеїзму. До язичницьких вірувань відносять магію, фетишизм, анімізм, тотемізм тощо.


^ ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ


Абат – настоятель монастиря у Західній Європі з 5 ст.

Абсолютизм – абсолютна самодержавна монархія – форма державного правління, при якій верховна влада повністю належить монарху (царю, імператору, королю).

^ Аврський каганат

(VІ – ХІст.) царство тюрків-аварів у Паннонії (територія Угорщини),

знищене Карлом Великим.

Аннали – давньоримські та середньовічні літописи.


Анафема – відлучення від церкви, прокляття.


Англіканська церква – державна церква в Англії, одна з протестантських церков. Виникла в 30-ті рокі ХVІ ст. під час Реформації. Розповсюджена переважно в англомовних країнах.

Арбалет – механічна метальна ручна зброя у вигляді сталевого

лука з дерев’яним ложем з прикладом і механізмом для

натягування тятиви.

Базиліка – прямокутна будівля, розділена усередені рядами колон або стовпів на частини – вищу, середні і нижчі бічні.


Барон – феодальний титул у Західній Європі. У 6-7ст. баронами називали взагалі знатних людей.


Бедуїни – кочівники на Аравійському півострові та в деяких частинах Північної Африки.


Бейліки – дрібні самостійні князівства в країнах Близького та Середнього Сходу. Бенефіцій – у ранньосередньовічній Західній Європі надання королем чи великим землевласником васалові в довічне користування землі як винагороди за службу.


Бесермен (басурман) – мусульманський купець-відкупник монгольської данини у завойованих країнах.

Бояри – представники правлячої, привілейованої групи в Київсь-кій Русі, які стояли нижче князів за ієрархією і брали участь в управлінні державою; представники княжої адміністрації. Пізніше – найвищий стан у деяких державах (Московському царстві, Молдавії, Румунії).


Булла – особливо важливий королівський чи папський документ, скріплений металевою печаткою – буллою.


Бургомістр – міський голова.


Бюргер – повноправний городянин.


Ваганти – мандрівні середньовічні актори.


Васал – персона, яка зобов’язана перед іншою персоною (сеньйором) вірністю і службою. Система васалітету склалася в Західній Європі в період розвинутого феодалізму. Головний принцип: “Васал мого васала – не мій васал”.


Васалітет – особиста залежність одних феодалів (васалів) він інших, могутніших (сеньйорів).


Верв – територіальний округ, який складав декілька селянських общин (мир). Члени верві несли взаємну відповідальність перед князем і були пов’язані круговою порукою.


Визвольний рух – 1) мирне чи, частіше, збройне домагання поневоленим народом незалежності, можливості самому розпоряджатися своєю долею; 2) боротьба соціальних низів (рабів, селян, ремісників) за вільні умови господарювання та поліпшення умов свого життя.


^ Візир – титул вищого урядовця в багатьох мусульманських країнах.


Вітраж – картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.


Віче – збори повноправних городян.


Внутрішня

колонізація – заселення окраїнних територій власної країни, заснування поселень у інших країнах.


Вотчина – комплекс феодальної земельної власності (земля, споруди, інвентар) і пов’язаних з нею прав на феодально-залежних селян. Синонімами терміну “вотчина” є сеньйорія, майор, феод. Основною формою землеволодіння вотчина стає на більшій частині Європи у VІІІ – Хст.

Воєвода – військовий командир, який керував княжими загонами. Був представником княжої адміністрації.

Гвардія – відбірна привілейована частина війська. Термін “гвар-дія” з’явився в Італії у ХІІст., коли гвардійські війська виконували охоронні функції.


Генеральні штати – вищий станово-представницький орган Франції ХІV – ХVІст., в якому були представлені духівництво, дворянство і заможні городяни.

Геральдика – наука, яка вивчає герби як специфічне історичне джерело, в якому носієм інформації є символи, колір, місце розташування малюнка.

Гільдії – союзи купців для допомоги один одному та захисту від грабіжників. Члени гільдії збирались на збори, щоб вирішити загальні для всіх питання та обрати керівника.

Гранди – іспанські вельможі.


Гуманізм – філософський підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. В основі гуманізму – ідеї та ідеали розуму та людяності, що їх послідовно розвивали філософи античної доби, діячі культури епохи Ренесансу, мислителі Просвітництва, інтелектуали Нового часу.
Дворянство – привілейований стан феодальної епохи, який об’єднував велику земельну аристократію і основну масу середніх і дрібних землеробців.

Двупілля – розділ поля на дві частини: одна оброблялась, а друга “відпочивала” (пар). Ця система стала можливою з появою тяглової сили.


Дервіші – мусульманські жебруючі ченці.


^ Диван – рада з вищих сановників у султанській Туреччині.


Династія – монархи з одного роду, які змінювадли один одного на

троні з правом успадкування.


Диктатор – особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим.

Дим – господарська одиниця на деяких слов’янських землях у період середньовіччя.

Диспут – мовні змагання в знаннях, суперечки по раніше вису- нутим питанням. Диспути були розповсюджені як одна з форм навчання в середньовічних університетах. Дож – голова уряду у Венеціанський та Генуезькій республіках.

Десятина

(церковна) – десята частина врожаю чи інших доходів, яка збиралась на користь церкви.


Дож – голова уряду у Венеціанській та Генуезькій республіках.

Донжон – головна башта лицарського замку.


Домініканці – католицький чернечий орден. Заснований на початку ХІІІст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. Мали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Всіляко допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи.


Дорадчі органи
влади – владні структури, рішення яких не мають законодавчої

сили без затвердження монархом (королем).


^ Дофін – титул спадкоємців французького престолу.


Дружина – збройні загони в Киїській державі, які складали постійну військову силу, об’єднану навколо князя.

Духовенство – служителі культу, які вважаються посередниками між Богом і людьми й здійснюють культові дії – таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення.

Екзархат – окрема церковна адміністративно-територіальна одини- ця, яка має певну самостійність.


Етнос – позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).


Єпархія – церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).


Єретичні рухи – масові виступи мирян і окремих духовних осіб за перегляд релігійних положень, освячених церквою, та за зміни в церковній організації. Один з виявів невдоволення народних мас своїм становищем у суспільстві.

Іконоборництво – боротьба візантійських імператорів з церквою у VІІІ – на початку ІХст. Імператори закривали великі монастирі, конфісковували їх майно і землю. При цьому було заборонено почитання ікон із зображенням християнського Бога.

Інвеститура – право призначати і затверджувати єпископів.

Індульгенція – папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Торгівці індульгенціями викликали обурення, вимога покінчити з нею була одним з гасел Реформації.


Інквізиція – судова установа католицької церкви, створена в ХІІІст. для боротьби з єретиками. У більшості країн Європи скасована у ХVІІІст.


^ Інтердикт – заборона проводити богослужіння. Супроводжувався закриттям храмів, забороною хрестити дітей, хоронити померлих на кладовищах тощо.

Історичний період – великий проміжок часу, що вирізняється важливими

змінами і житті людства.


Історичні джерела – усе те, що більш-менш правдиво повідомляє про

історичні події та життя людей.


Канонік – член церковного суду.


Капітулярії – закони та розпорядження франкських королів.

^ Каравелла – швидке парусне судно. Створено у ХVст.

Кардинал – у католицькій церкві вища після Папи римського

духовна особа.

“Каролінзьке відродження ” – час правління Карла Великого, який характеризувався підйомом культури. Каролінзьке відродження торкнулось головним чином придворних і чиновників, тому після розпаду імперії швидко згасло.

Князі – представники вищої аристократії, нащадки українських удільних князів, які втратили державну владу, проте зберегли великі земельні володіння.


Кодекс честі – сукупність правил поведінки, порушення яких вважалось ганебним.

^ Комуни – міста, які звільнились від влади сеньйорів. Перші комуни в Західній Європі з’являються в Північній Італії і Франції.


Конклав – зібрання кардиналів з метою обрання папи.

Конунги – виборні верховні вожді, мійбутні королі давніх

германців.


Конфесія – спільнота послідовників тієї чи іншої релігії на основі віросповідувального підходу. В організаційному плані, конфесія інколи асоціюється з поняттям «церква» в широкому розумінні слова. Конфесія постає як порівняно широке об’єднання, належність до якого визначається, як правило, не лише вільним вибором, але й традицією.


Кортеси – представницькі органи влади в Іспанії тапортугалії.


Копні суди – суди сільської общини в Україні, Білорусії і Литві в епо-ху середньовіччя, які збирались у визначеному місці – копищі.


Кріпак – селінин, позбавлений права піти від свого пана.


Курія римська – папський уряд.


Куртуазна література – література західноєвропейського середньовіччя, що

оспівувала рицарське кохання, честь, подвиги.


Куртуазність – витончена ввічливість, люб’язність, придворна галантність.


Курфюсти – князі в Німеччині, що обирають монарха.


Ландтаг – збори або з’їзди представників станів у німецьких князівствах.


Лихвар – той, хто позичає іншим гроші під відсотки.


“Ліниві королі” – франкські королі з династії Меровінгів, які поступалися владою майордомам.


^ Лорд – англійський сеньор.


Магдебурзьке

право – феодальне міське право, за яким міста частково звільня-лись від центральної адміністративної влади феодалів і створювали органи самоуправління (комуни).


Магістрат – орган місцевого самоврядування, який виконував адміністративно-судові функції.


Магнати – великі землевласники.


Майордом – вища службова особа у Франкському королівстві, управителі королівським двором.


^ Марка – прикордонне укріплення у Франкській державі, адміністративний округ, керований маркграфом.


Міжусобна війна – війна між родичами-феодалами за владу та земельні багатства.


Мінарет – баштоподібна споруда при мечеті, з якої скликають мусульман на молитву.


Мінезингери – німецькі середньовічні поети-співці.


Міняйли – особи, які за плату здійснювали обмін грошових одиниць.


Місництво – боротьба за місце при княжому дворі в Московській державі.


Міста-комуни – міста разом з міськими округами, що звільнилися з-під влади сеньора й утворили свої олргани управління.

Метрополія – держава, що має колонії.

Народні виступи – відкриті вияви невдоволення народних мас (селян,

міського плебсу) владою чи умовами свого життя.


Народні повстання – стихійні чи організовані збройні виступи народних мас з

метою поліпшення умов свого життя та розправи

зі своїми кривдниками. Найчастіше завершувалося

великими руйнаціями та погіршенням життя народу,

на який суспільні верхи перекладали матеріальні

збитки, завдані їм повстанням.

Натуральне господарство – тип господарства, де продукти і речі виготовляли не для продажу, а для особистого користування.

^ Національне гноблення,

національні утиски – у державах, населених різними народами, утиски

верхівкою панівного класу інших, нерівноправних

народів. Проявляється у формі обмежень прав та

збільшення обов’язків поневолених народів.


Нормани – пращури сучасних норвежців, д